Формування системи управління радіоекологічним комплексом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Державна установа "Інститут економіки природокористування

та сталого розвитку Національної академії наук України"

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РАДІОЕКОЛОГІЧНИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Пішеніна Тетяна Іллівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України».

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Степанов В'ячеслав Миколайович, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, завідувач відділу економіко-екологічних проблем приморських регіонів.

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук, професор Степаненко Анатолій Васильович, Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», завідувач відділу природно-техногенної і екологічної безпеки;

доктор економічних наук, професор Удовиченко Володимир Петрович, міський голова міста Славутич;

доктор економічних наук, професор Крижановський Ростислав Олександрович, Інститут комплексних проблем морського природокористування та науково-технічного прогресу Національної академії наук України, директор.

Захист відбудеться « 6 » вересня 2011 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.256.01 Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий « 4 » серпня 2011р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В. Левковська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

небезпечний радіаційний екологічний

Актуальність теми. Соціальне спрямування економічного розвитку нашої країни потребує розробки і впровадження нових методів управління у всіх сферах економічної діяльності, орієнтованих на підвищення національної безпеки. Основною складовою соціально-економічного розвитку є екологізація суспільного виробництва, економічна та екологічна безпека життєдіяльності населення і природних екосистем, які особливо актуалізуються в період становлення ринкової економіки.

У структурі еколого-економічної безпеки країни серед зростаючого економічного і соціального значення вдосконалення всієї системи безпеки життєдіяльності населення важливу роль відіграє радіоекологічна безпека як результат діяльності радіаційного виробництва і джерел іонізуючого випромінювання. З огляду на це актуальною проблемою є розроблення наукових основ формування радіоекологічної безпеки України, визначення головних напрямів розвитку радіоекологічного комплексу, організаційно-економічного механізму його регулювання, а також забезпечення інформаційного менеджменту, що є базою стратегічного управління радіоекологічним комплексом країни і його безпечної діяльності.

Радіоекологічний комплекс, інтегруючи всі радіаційні фактори в єдину компактну виробничу систему, як і раніше, характеризується галузевою сегментацією, економічною неефективністю виробництва, домінуванням неринкового типу управління, відставанням темпів зростання інноваційної діяльності, низьким рівнем безпеки людей і довкілля. Не сформовані методологічні підходи до організації механізму управління інтегрованими процесами радіоекологічного комплексу в умовах збільшення нестабільності зовнішнього середовища.

Означені проблеми перш за все потребують поглиблення методології формування соціально-економічної політики в контексті розвитку радіоекологічного комплексу, підвищення безпеки його діяльності, господарського та економічного механізмів гарантування безпеки підприємств, які використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання.

Різні аспекти проблеми економіко-екологічної безпеки висвітлені в роботах таких науковців, як Балацький О.Ф., Барановський В.А., Бистряков І.К., Буркінський Б.М., Веклич О.О., Волошин С.М., Галушкіна Т.П., Герасимчук З.В., Гродзинський М.Д., Данилишин Б.М., Добряк Д.С., Долішній М.І., Качинський А.Б., Коваль Я.В., І.Б. Кравців, Р.О. Крижановський, В.С., Мельник Л.Г., Мішенін Є.В., Міщенко В.С., Новаковський Л.Я., Олійник Я.Б., Паламарчук М.М., Реймерс М.Ф., Степаненко А.В., Степанов В.М., Ступень М.Г., Трегобчук В.М., Удовиченко В.П., Харічков С.К, Хачатуров В.С., Хвесик М.А., Хлобистов Є.В., Шевчук В.Я., Федорищева А.М., радіоекологічної безпеки - Гудима О.М., Іванов В.І., Кузьмін І.І., Сидоров М.А., Моісеєв А.А., Тітаєва Н.О., Удовиченко В.П.

Праці цих учених є вагомим підґрунтям подальших наукових досліджень щодо формування та регулювання розвитку радіоекологічного комплексу та підвищення радіаційної безпеки. Однак досі не вирішеними або фрагментарно висвітленими залишаються питання вдосконалення розвитку та системної організації радіоекологічного комплексу, формування системи радіоекологічної безпеки, регулювання та управління цими процесами. Подальшого розвитку потребують проблеми застосування стратегічного менеджменту радіоекологічного комплексу, інформаційних систем і технологій управління ним, нормативно-правової бази щодо гарантування його безпеки. Це зумовлює доцільність обґрунтування теоретико-методологічних і практичних основ раціоналізації функціонування підсистем радіоекологічного комплексу, розроблення конкретних заходів щодо гарантування радіоекологічної безпеки для створення оптимального економічного середовища та нормальних умов життєдіяльності населення.

Актуальність цих проблем, їх невирішеність і недостатність вивчення зумовили вибір теми дисертаційної роботи, її завдання і структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, проведені автором, є складовою частиною фундаментальних науково-дослідних робіт, що виконувались у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України і Державній установі «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», зокрема тем: 3.1.5.63 «Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу» (номер державної реєстрації 0100U000657), де автором запропонована методологія формування і розвитку безпечної діяльності радіоекологічного комплексу України; ІІІ-3-05 (87) «Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку» (номер державної реєстрації 0106U005193), у рамках якої дисертантом обґрунтовано методичні підходи до оцінювання ресурсної бази та екологізації комплексу галузей радіологічного виробництва; комплексної теми ІІІ-7-06 (90) «Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України» (номер державної реєстрації 0106U005191 (39)), де здобувачем обґрунтовано напрями формування системи радіоекологічної безпеки країни. Крім того, автор є виконавцем наукових досліджень Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України «Забезпечення балансу економічних, екологічних та соціальних інтересів у природовідтворювальних проектах господарської діяльності» (номер державної реєстрації 0109U008900), у межах якої розроблені методологічні засади передпроектних оцінок розвитку радіоекологічного комплексу та методологічні засади удосконалення управління проектами радіоекологічної безпеки регіонів. Проведена дисертантом робота виконувалась у рамках виконання «Комплексної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС» затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1747 від 29.11.2000 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад і розробленні практичних рекомендацій щодо створення та реалізації організаційно-економічного механізму безпечної діяльності радіоекологічного комплексу.

Відповідно до зазначеної мети в дисертації поставлені й розв'язані наступні завдання:

- узагальнити та систематизувати теоретичні основи екологічної безпеки загалом і радіоекологічної безпеки зокрема;

- розкрити сутнісні ознаки та зміст поняття радіоекологічний комплекс;

- теоретично обґрунтувати та виявити роль і місце радіоекологічного комплексу в складі національної економіки, здійснити його аналітичну оцінку;

- поглибити теоретичні і практичні аспекти формування та функціонування радіоекологічного комплексу та розширити систему принципів його становлення;

- здійснити інтегральну оцінку головних факторів формування радіоекологічного комплексу;

- виконати еколого-економічне обґрунтування системи радіаційно небезпечної діяльності;

- дослідити процеси, виявити тенденції та охарактеризувати структурно-динамічні зрушення в розвитку радіоекологічного комплексу;

- розширити методичні підходи до оцінки економічної ефективності екологічно безпечного функціонування радіоекологічного комплексу;

- розробити науково-методичні основи організації управління підприємствами радіоекологічного комплексу та регулювання їх впливу на суспільний розвиток;

- обґрунтувати напрями формування системи та організаційно-економічного механізму забезпечення радіоекологічної безпеки країни;

- розробити основи нормативно-правової бази радіоекологічного комплексу та гарантування його екологічної безпеки;

- запропонувати концепцію формування сучасних інформаційних систем у технології управління радіоекологічним комплексом;

- визначити особливості екологічного аудиту та моніторингу систем радіоекологічного комплексу;

- обґрунтувати основні напрями стратегії перспективного розвитку радіоекологічного комплексу та підвищення радіоекологічної безпеки.

Об'єктом дослідження є процес формування управління системою радіоекологічної безпеки в контексті підвищення безпечної діяльності комплексу радіоекологічного виробництва.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, соціально-економічні та організаційно-методичні проблеми екологічно безпечної діяльності радіоекологічного комплексу у форматі еколого-економічної стратегії розвитку країни.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є: сучасна економічна теорія, теорія складних систем, синтез результатів фундаментальних та прикладних досліджень у сфері екологізації виробництва та менеджменту; праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких висвітлено екологічні теорії та проблеми охорони навколишнього середовища, антропологічного навантаження на довкілля в результаті виробничої діяльності, зокрема радіологічної. Вирішення поставлених завдань та досягнення мети базувалися на комплексно-системному та програмно-цільовому підходах до розкриття сутності економічних явищ, теорії економічних систем, їх адаптивності, економічного аналізу і прогнозування.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи: аналізу і синтезу -для дослідження стану та перспектив радіоекологічного комплексу; системний - для розкриття сутності і складу досліджувального комплексу; порівняльної характеристики - для зіставлення звітних даних - стосовно розвитку комплексу і сутності його екологічної безпеки; групування для визначення рівнів і управлінської структури радіоекологічного комплексу; монографічний - для детального вивчення компонентного складу в розвитку радіоекологічного комплексу; наукового абстрагування - для аналізу трансформаційних форм стратегічного планування; економіко-математичний - для розроблення практичних пропозицій та рекомендацій; економічного прогнозування - для обґрунтування прогнозних параметричних характеристик комплексу і підвищення його екологізації; балансовий - для встановлення рівноваги регулювання та нормативно-правового забезпечення функціонування системи безпеки радіоекологічного комплексу; графічний та картографічний - для наочного зображення досліджуваних процесів, особливостей організаційно-економічного механізму підвищення радіоекологічної безпеки країни.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження є матеріали МАГАТЕ, Віденської конвенції, дані Міністерства екології та природних ресурсів України, Адміністрації ядерного регулювання, розробки науково-дослідних інститутів, звіти обласних управлінь екологічної та ядерної безпеки, інформація з Інтернету, інформація Державної служби статистики України.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні наукові результати дослідження, що характеризуються новизною, полягають у наступному:

вперше:

- визначено поняття радіоекологічний комплекс, із розкриттям його сутнісних ознак і характеристик, як системне поліструктурне утворення, сукупність ресурсів і об'єктів, що використовують джерела іонізуючого випромінювання на певній території, взаємопов'язаний і взаємообумовлений розвиток яких забезпечує цілісний, єдиний радіоекологічний науково-виробничий цикл, виробництво і впровадження нових техніко-технологічних досягнень у радіоекологічну безпеку;

- обґрунтовано теоретико-методологічні засади формування системи радіоекологічної безпеки країни з виявленням її суті, принципів становлення, функцій та цільових орієнтирів на основі оптимізації розвитку та функціонування радіоекологічного комплексу;

- розроблено концепцію формування комплексної системи управління радіоекологічним комплексом та його підсистемами з урахуванням рівнів радіаційної безпеки в просторі і часі та побудовою автоматизованої системи обліку джерел іонізуючого опромінення, радіоекологічного моніторингу на базі єдиного програмного модуля;

- надані пропозиції щодо обґрунтування стратегії перспективного розвитку радіоекологічного комплексу у форматі гарантування радіаційної безпеки з параметричними прогнозними характеристиками його основних компонентів для збереження оптимального економічного середовища та нормальних умов життєдіяльності населення;

удосконалено:

- процес узагальнення тенденцій, характеру та регіональних особливостей сучасного розвитку радіоекологічного комплексу, специфіки наявних функціонально-територіальних пропорцій між основними компонентами його просторово-виробничого утворення, а також систему принципів становлення і функціонування радіоекологічного комплексу, яка доповнена принципами гармонізації екологічних інтересів, екологічної безпеки, постійної спрямованості на збереження екологічного потенціалу, зменшення ризику;

- методологію визначення структурно-динамічних зрушень у розвитку галузей, які формують радіоекологічний комплекс, відповідності їх сучасним вимогам, рівню збалансованості й територіальній рівновазі як основу вдосконалення організації та підвищення ступеня оптимальності комплексу в напрямі підвищення його безпечної діяльності;

- визначення комплексу факторів радіаційного впливу та соціально-економічного ефекту радіаційно небезпечної діяльності в регіонах країни, зокрема результатів опромінення, розповсюдження опадів, збереження і транспортування відходів тощо;

- нормативно-правову базу функціонування радіоекологічного комплексу, зокрема законодавче і нормативне регулювання та створення інститутів державного управління радіоекологічною безпекою;

- основи формування сучасних інформаційних систем і технологій управління радіоекологічним комплексом, територіальних утворень, регулювання інформаційними ресурсами специфічного виробничо-територіального формування та його головних компонентів;

- алгоритм розроблення регіональних програм розвитку радіоекологічного комплексу на основі формування інвестиційних проектів з удосконаленням їх змісту, структури, наповнення та реалізації обґрунтованого організаційно-економічного механізму, виконання їх у просторових координатах з визначенням функціональних напрямів, підпрограм та форм власності об'єктів комплексу;

набули подальшого розвитку:

- система принципів удосконалення управління радіоекологічним комплексом, які поряд із наявними включають принципи: виправданої практичної діяльності, оптимізації захисту, неперервності, «нульового» ризику, превентивності його регулюючої структури стосовно гарантування радіаційної безпеки на основі впровадження принципово нових підходів до керування його функціональними підрозділами;

- напрями державного управління використанням атомної енергії щодо формування економічно ефективної моделі радіаційної безпеки з використанням комплексного і системного підходів;

- використання програмно-цільового методу при розробленні перспектив -них напрямів розвитку радіоекологічного комплексу в новій якості - основи стратегічного планування та визначення результатів, ознак їх прояву, впливу діяльності головних його складових на довкілля та здоров'я населення;

- принципи формування безпеки підприємств радіоекологічного комплексу, які, на відміну від існуючих, включають механізм управління ним та інформаційне забезпечення аудиту;

- організаційно-методичні підходи до формування моніторингової системи радіоекологічного комплексу, управління потоками інформації щодо радіоекологічного моніторингу навколишнього середовища, промислової сфери, транспортування радіоактивних речовин, медичної галузі;

- наукові підходи до прогнозних розрахунків основних параметричних характеристик регіональних складових радіоекологічного комплексу з урахуванням його безпечної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації наукові положення і практичні рекомендації дають можливість удосконалити процеси розвитку радіоекологічного комплексу в контексті підвищення його безпечної діяльності. Вони можуть бути базою для розв'язання теоретичних і практичних проблем організації, регулювання та управління комплексом галузей ядерного виробництва та системи підприємств, що використовують джерела іонізуючого випромінювання, діяльності регіональних органів влади і місцевого самоврядування при вирішенні екологічних питань господарської діяльності, її екологізації, розробленні регіональних соціально-економічних програм.

Практична цінність дисертаційного дослідження визначається адресною спрямованістю конкретних пропозицій щодо подальшого розвитку системи безпеки об'єктів радіоекологічного комплексу.

Результати дисертаційного дослідження використані: Інститутом проблем ринку та економіко - екологічних досліджень Національної академії наук України при розробці теми «Забезпечення балансу економічних, екологічних та соціальних інтересів у природовідтворювальних проектах господарської діяльності» (довідка № 20/147 від 25.03.2011 р.); Національною атомною енергогенеруючою компанією Міністерства енергетики та вугільної промисловості України при виконанні НДДКР «Впровадження системи екологічного менеджменту ISO 14001 на підприємствах ДП НАЕК «Енергоатом» та розробленні СОУ - Н ЯЕК 1.026:2010 «Організація та проведення природоохоронної діяльності та природокористування на відокремлених підрозділах АЄС», який встановлює вимоги до організації природоохоронної діяльності та використання природних ресурсів на ВП АЕС України на етапі їх експлуатації (довідка № 03/416 від 04.04.2011 р.); Інститутом проблем безпеки атомних електростанцій НАН України при підготовці аналітичних звітів, розроблених у рамках виконання договору № 40-оу/03 на тему «Підготовка вихідних даних та оцінка сучасного стану компонентів та об'єктів навколишнього природного середовища в зоні можливого впливу запланованої діяльності з перетворення об'єкта «Укриття» (довідка №11-32/д-47 від 16.08.2010 р.); Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України у процесі підготовки схем і прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів, зокрема ядерної промисловості (довідка № 01-11/505 від 24.09.2010 р.); Славутицькою міською радою Київської області при розробленні «Стратегічного плану розвитку міста Славутич до 2020 року» (довідка № 1-16-174 від 25.01.2011 р.).

Основні наукові результати дослідження використовуються у навчальному процесі при викладі дисциплін «Корпоративне управління», «Економіка природокористування» та «Корпоративна безпека» у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» (довідка № 1/25-70 від 03. 02.2011 р.); підготовці і проведенні лекційних, практичних та семінарських занять з курсу «Державне регулювання економіки» в Академії муніципального управління (довідка № 01-21 від 06.06.2011 р.).

Особистий внесок автора. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено та обґрунтовано авторські розробки щодо формування організаційно-економічного механізму гарантування радіоекологічної безпеки на основі вдосконалення соціально-економічного розвитку радіоекологічного комплексу. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, належать особисто автору. Опубліковані наукові праці містять висновки і пропозиції, сформульовані дисертантом, та відображають його внесок у розвиток економічної науки - регіональної економіки, економіки природокористування та охорони навколишнього середовища. Дисертація не містить матеріалів кандидатської дисертації.

Апробація результатів дисертації. Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях різного рівня, а саме: науково-практичній конференції «Техногенно-екологічна безпека регіонів як умова сталого розвитку України» (м. Львів, 16 - 19 квітня 2002 р.); Міжнародних науково-практичних конференціях: «Моніторинг навколишнього середовища: науково-методичне, нормативне, технічне, програмне забезпечення» (м. Коктебель, АР Крим, 24 - 28 вересня 2007 р.); «Безпека життя і діяльності людини - освіта, наука, практика» (м. Київ, 15 - 16 березня 2007 р.); «Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації» (Сімферополь - Алушта, 18-20 квітня 2008 р.); «Ефективність бізнесу в умовах трансформаційної економіки» (Сімферополь - Ялта, 30 травня - 1 червня 2008 р.); «Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України» (м. Київ, 21 - 23 жовтня 2010 р.); «Сучасні тенденції розвитку наукової думки» (м. Київ, 31 січ. -7 лют. 2011 р.); науково-практичних конференціях «Фінансово-економічні аспекти соціального захисту населення та роль освіти в їх реалізації» (м. Київ, 22 листопада 2010 р.) і «Важелі і механізми формування сталого розвитку економіки в умовах світової глобалізації (м. Тернопіль, 9 - 10 грудня 2010 р.); «Проблеми реалізації науково-творчого потенціалу молоді: пошуки, перспективи» (м. Павлоград, 25 лют. 2011 р.); «Менеджмент підприємницької діяльності» (м. Симферополь, 11 - 12 квіт. 2011 р.); «Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки» ( м. Рівне, 7 - 8 квіт. 2011 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 41 наукова праця загальним обсягом 64 друк. арк., у тому числі 59 друк. арк. належить особисто автору, з них три монографії ( дві одноосібні) одна брошура; 25 статей у наукових фахових виданнях, 12 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 431 стор. комп'ютерного тексту, у тому числі 19 таблиць на 21 стор., 20 рисунків на 20 стор. Список використаних джерел із 335 найменувань викладено на 32 стор., 9 додатків - на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі наведено загальну характеристику роботи, зокрема обгрунтовано актуальність теми, розкрито мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дисертаційного дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача у розробку обраної теми.

У першому розділі «Наукові основи становлення і розвитку радіоекологічного комплексу та підвищення безпеки його функціонування» розкрито економічну сутність, функції, роль і значення радіоекологічного комплексу в суспільному розвитку, визначено передумови та чинники його формування і діяльності в економічному середовищі; охарактеризовано їх склад та наведено територіально-галузеве структурування; поглиблено та розширено методичні основи оцінки функціонування комплексу в нових умовах господарювання.

Процеси глобалізації та регіоналізації, що визначають особливості соціально-економічного розвитку нашої країни, формування соціальноорієнтованого господарства потребують пошуку і розроблення нових методів підвищення ефективності всіх сфер діяльності, більш повного використання наявних ресурсів, посилення екологізації, забезпечення сталого розвитку суспільного виробництва, економічної та екологічної безпеки життєдіяльності населення і природних екосистем.

Тому актуальним є розроблення системи екологічно безпечного соціально-економічного розвитку суспільства, зокрема радіоекологічного, на основі формування і впровадження організаційно-економічного механізму екологічного регулювання використання джерел іонізуючого випромінювання в діяльності радіаційно небезпечних об'єктів.

Проблема радіаційно безпечного розвитку має низку суттєвих регіональних особливостей, пов'язаних із природними обмеженнями, що об'єктивно проявляються і накладаються на екологічно доцільний розвиток та обумовлені недостатніми економічними можливостями, які не дають змоги раціонально розв'язати нагальні проблеми екологічного і соціального характеру.

Тенденції сучасного розвитку економіки України полягають у широкому використанні ядерного виробництва та джерел іонізуючого випромінювання у різних сферах господарювання, об'єднаних у радіоекологічний комплекс.

До цього часу не існує чіткого визначення поняття радіоекологічного комплексу, тому в дисертаційній роботі його розуміють як сукупність ресурсів і підрозділів, розташованих у регіоні, здатних виробляти, одержувати і впроваджувати нові досягнення науки і техніки в радіаційно безпечну діяльність. Організаційно-економічний зміст радіоекологічного комплексу розглядається як сукупність його ресурсних і організаційних можливостей, наявних на території певного регіону, що забезпечують єдиний радіаційно безпечний науково-виробничий цикл.

Радіоекологічний комплекс поєднує у своєму складі компоненти однофункціонального значення, насамперед об'єкти радіаційного виробництва і ті, що використовують джерела іонізуючого випромінювання, у їх взаємозв'язку, має свої специфічні особливості становлення, передумови формування, принципи розвитку. Базуючись на системі принципів державної регіональної політики, визначено комплекс принципів розвитку радіоекологічного комплексу і підвищення його безпечної діяльності: соціальної пріоритетності, територіальної доцільності та стабільності, комплексності, збалансованості й пропорційності, адаптації структурних змін у нових геоекономічних і ринкових умовах, орієнтації на потреби внутрішнього і зовнішнього ринків та світові стандарти, планомірності, екологічної безпеки, оптимальності та ефективності, сталості, гармонізації економічних інтересів, пріоритетності розвитку, законності, дотримання яких забезпечить підвищення ефективної діяльності всіх складових комплексу, рівня радіоекологічної безпеки і, як наслідок, підвищення рівня життя населення.

На основі дослідження процесів становлення радіоекологічного комплексу в роботі сформовано новий методичний підхід до визначення його структури, згідно з яким комплекс характеризується з урахуванням забруднення об'єктів навколишнього середовища природними і техногенними радіонуклідами та радіаційними відходами. З огляду на зазначення головними його складовими є: виробництво ядерної енергії; поводження з радіаційними відходами; радіаційно небезпечні технології; використання радіаційних речовин у медичній сфері; застосування джерел іонізуючого випромінювання; видобуток і переробка руд та інших корисних копалин, використання у будівництві матеріалів (та конструкцій із них), а також наявність локальних об'єктів природного середовища, що характеризуються підвищеним вмістом радіоактивних елементів (рис. 1).



Рис. 1. Структура радіоекологічного комплексу за рівнем радіаційного впливу та іонізуючого опромінення на стан навколишнього середовища і населення, %

Такий підхід дав змогу сформувати авторську методику оцінювання системи безпеки на основі аналізу стану об'єктів радіоекологічного комплексу, рівня їх ефективності та перспектив розвитку. Процес узагальненої оцінки стану об'єктів пропонується здійснити за допомогою системи показників, які можна об'єднати в кілька груп: структурні (кількість, динаміка підприємств та співвідношення між ними), виробничі (виробничо-економічної результативності), специфічні (ресурсна база, інтенсивність впливу, рівень забруднення тощо), виробничо-технічні (стан основних засобів та їх оновлення), кадрові (кількість, динаміка зайнятих та співвідношення між ними), фінансові (фінансової результативності) та інвестиційно-інноваційні (рівень, динаміка та основні напрями інвестиційно-інноваційної діяльності).

Комплексна оцінка техніко-економічного стану об'єктів радіоекологічного комплексу носить аналітично-прогнозний характер. Для оцінювання ефективності його діяльності в роботі запропонована методика інтегральної оцінки ефективності розвитку комплексу.

Для оцінювання структурно-динамічних зрушень і вироблення прогнозних варіантів розвитку окремих компонентів радіоекологічного комплексу пропонується застосування методів екстраполяцій, на основі яких прогнозуються можливі тенденції і варіанти розвитку його галузей та стан на перспективу з визначеним лагом (коротко-, середньо- та довгострокову) як підґрунтя формування системи радіоекологічної безпеки та управління нею.

Вивчення та критична оцінка світового досвіду показує, що за останні роки системи гарантування радіаційної безпеки всіх країн світу зазнали значних змін, причому відповідно до нових редакцій основних норм безпеки, що розробляються МАГАТЕ. У розвинених державах екологічна політика поєднує збалансовані адміністративно-контрольні та фінансово-економічні важелі, які дають змогу ефективно регулювати питання охорони довкілля та гарантування екологічної безпеки. Установлено, що основними напрямами розвитку радіоекологічного комплексу та зниження його негативного впливу на суспільний розвиток є створення екологічно чистих технологій та вдосконалення нормативно-правового поля в цій сфері діяльності. У країнах ЄС діють понад 200 чітких механізмів реалізації екологічного законодавства, застосовується близько 150 видів екологічних податків, структура і тарифні ставки яких затверджені національними парламентами. Причому ці механізми мають свої специфічні ознаки, які зумовлені особливостями власних екологічних проблем, а також сформованістю політичного, економічного і соціального середовищ та національного управління.

Прискорений розвиток радіоекологічного комплексу, що відбувається в країні, спричиняє протиріччя між обсягами зростання ядерного та іонізуючого виробництва та підвищенням рівня антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище. Подолання цих розбіжностей потребує створення умов для збалансованості інтересів суспільства і збереження природи, оптимізації розвитку галузей радіоекологічного комплексу в напрямі досягнення його безпечної діяльності.

У другому розділі «Методологія і практика формування системи управління радіоекологічною безпекою країни в умовах трансформації економіки» визначено процес формування системи радіоекологічної безпеки, зокрема: виявлення її сутнісних ознак розвитку; принципів становлення на підгрунті безпечної діяльності радіоекологічного комплексу; формування та реалізації регіональних екологобезпечних програм; методичного забезпечення організації системи радіоекологічної безпеки зі зменшенням екологічних збитків.

Основою розвитку радіоекологічного комплексу, формування і розроблення системи його безпечної діяльності є обґрунтування методології його функціонування і практичних пропозицій щодо регулювання та управління радіоекологічною безпекою країни. Аналіз і оцінка наявних методологічних розробок щодо управління виробничими системами радіоекологічного комплексу, в яких використовують джерела іонізуючого випромінювання, свідчать, що методологічні підходи до формування механізму управління інтеграційними процесами в умовах зростаючої нестабільності зовнішнього середовища ще не сформовані. Положення класичної теорії управління часто накладаються на виробничі системи радіоекологічного комплексу без урахування їх специфіки та якісних змін в умовах ринкової економіки. Тому саме розвиток виробничих систем комплексу та управління ними в напрямі посилення безпеки діяльності в умовах інтеграції і глобалізації національної економіки потребують обґрунтування базових положень їх функціонування та комплексного управління розвитком.

Радіаційний фактор завжди відігравав важливу роль у розвитку суспільства. Питання використання атомної енергетики, опромінення, іонізуючого випромінювання завжди були актуальними. Саме збереження економічної незалежності, соціальної стабільності тісно пов'язано з екологічною, зокрема радіоекологічною безпекою. У дисертаційній роботі визначено етапи формування радіоекологічної безпеки, здійснено ретроспективний аналіз її становлення, виявлено зв'язок із національною безпекою, розкрито сутність цього терміна.

Радіоекологічна безпека - це системне поняття і як економічна категорія має надзвичайно складну багаторівневу системну структуру. Виділяють кілька рівнів радіоекологічної безпеки, де реалізуються різнопланові цілі, що охоплюють такі рівні людського суспільства, як глобальний, субрегіональний, міждержавний (міжнаціональний), державний (національний), місцевий (регіональний), групи населення, людина в системі екологічної безпеки.

Екологічна безпека як складова економічної безпеки України визначається виробничо-технічною потужністю промислового, наукового, енергетичного комплексу і його можливістю своєчасно реагувати на кон'юнктуру ринку; наявністю необхідного обсягу ресурсів; рівнем платоспроможності населення, що визначає безпеку громадян. Необхідність гарантування екологічної безпеки України потребує відповідного рівня безпечних технологій, що передбачає державну підтримку вітчизняних виробництв і впровадження заходів безперервного контролю з метою захисту власних підприємств.

Радіоекологічна безпека залежить не тільки від розвитку атомно-енергетичного комплексу. Нині в Україні її складовим фактором є використання джерел іонізуючого випромінювання і висока їх диференціація. Основний її критерій - це здатність держави гарантувати достатню безпеку населення. Останню слід розглядати перш за все як безпеку харчування, коли під продовольчою безпекою розуміють забезпечення населення екологічно чистими, тобто безпечними для здоров'я продуктами харчування, які не містять складових, здатних завдати як безпосередню, так і віддалену шкоду здоров'ю споживачів та прийдешніх поколінь за рахунок джерел іонізуючого випромінювання.

Якщо раніше радіоекологічна безпека розглядалась як відсутність небезпеки, то зараз, в умовах динамічних змін у суспільстві, реалізації інноваційної моделі розвитку країни, при максимальній участі науково-технічного потенціалу для збільшення обсягів виробництва, експорту високотехнологічної продукції та інтелектуальних послуг радіоекологічний комплекс розглядається як система заходів, обов'язкові правила, виконання яких гарантує національну безпеку держави. Радіоекологічна безпека - це максимальне зростання рівня життя, підтримання сталого збалансованого розвитку території, де відбувається видобуток корисних копалин, що включають радіонукліди, збереження високої якості навколишнього природного середовища. У дисертації обґрунтовано основи та принципи формування системи екологічно безпечного функціонування радіоекологічного комплексу на базі системного підходу до оцінки його стану і ситуаційної варіативності.

Головні завдання визначення радіаційної ситуації в регіоні такі: оцінка рівня радіоактивного забруднення атмосфери і спостереження за реакцією компонентів на дію у статичних і динамічних умовах, наявність фізико-хімічних, метеорологічних і кліматичних факторів; виявлення тенденцій і закономірностей просторово-часової міграції радіонуклідів в атмосфері та природних середовищах, біологічних ланцюгах і складання на цій основі прогнозу майбутніх рівнів забруднення; оцінка і прогноз дозових навантажень на біологічні об'єкти. До факторів, що визначають радіаційну ситуацію, належать: енергетичний спектр випромінювань, характеристика забруднення, кліматичні особливості регіону, що впливають на розподіл радіонуклідів.

Обґрунтовано систему принципів формування екологічно безпечної діяльності радіоекологічного комплексу, які є складовими нової парадигми його регулювання й управління. Головними з них є принципи: системності, виправданості практичної діяльності, оптимізації захисту, безперевності, комплексності, нульового ризику, превентивності, послідовності, логічного підходу.

У системі дослідження методів радіоекологічної безпеки, її класифікації виокремлені й охарактеризовані методи виявлення, оцінювання та впливу на радіоекологічну небезпеку, зниження і запобігання радіоекологічних небезпек.

Підтверджено, що обґрунтування стратегічних напрямів розвитку радіоекологічного територіально-виробничого комплексу тісно пов'язано з формуванням регіональних програм, які є різновидом цільових комплексних програм і засобом реалізації його управління. Мета їх створення полягає в реалізації стратегії охорони навколишнього середовища в регіоні через пріоритетну концентрацію ресурсів для розв'язання першочергових завдань із поліпшення екологічної ситуації.

Формування і реалізація регіональних екологічних програм здійснюється відповідно до їх територіального характеру і визначає їх специфіку, тобто відбір і взаємозв'язок вирішення природоохоронних, виробничих і соціальних проблем; цільова спрямованість, адресність і конкретність термінів; збалансування врахування загальнодержавних і регіональних інтересів; узгодженість механізму реалізації програми із системою управління підприємствами радіоекологічного комплексу.

Запропоновано - такий класифікаційний перелік екологічних програм:

за рівнем значимості - міждержавні, державні, регіональні, міжрегіональні, внутрішньорегіональні;

за характером заходів - науково-технічні, інноваційні, комплексні;

за змістом вирішуваних проблем - охорона і раціональне використання природних ресурсів, соціально-екологічна реабілітація й охорона здоров'я населення, оздоровлення навколишнього середовища і населення;

за масштабністю програмної проблеми - комплексні (екосистемні), моноцільові (природний ресурс, природне середовище), об'єктні (природний об'єкт);

за характером проблем - поточні, надзвичайні (екстрені);

за періодом дії - довгострокові (понад п'ять років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року);

за джерелами фінансування - регіональні, муніципальні і державні.

До основних завдань, що реалізуються у процесі їх виконання, відносяться: стабілізація і поліпшення екологічного стану регіону; збереження унікальних природних об'єктів; гарантування радіоекологічної безпеки населення; санація екологічно шкідливих і небезпечних виробництв; перехід на маловідходні й безвідходні технології; забезпечення населення екологічно чистими продуктами та питною водою; екологічне виховання й освіта; здійснення науково-дослідних робіт щодо розвитку природоохоронної діяльності і вдосконалення управління природокористуванням.

Обґрунтовано доцільність активізації робіт удосконалення лінійно-функціональної структури управління радіоекологічною безпекою, доповнення новими елементами, що підвищують її гнучкість і координаційні можливості. Переваги такої організаційної структури дають змогу досягти високого рівня централізації управління радіоекологічним комплексом; стабільності та ефективності в екстремальних (позарегламентних) ситуаціях; використання виробництва трудових й матеріальних ресурсів, а також створити сприятливі умови для нормального функціонування всіх підрозділів.

Оптимізація функціонування радіоекологічного комплексу, крім удосконалення його структури, зумовлює покращення внутрішніх взаємозв'язків, обґрунтування методичного забезпечення дослідження екологічних збитків із розкриттям сутності основних положень - аварійне забруднення, екологічні витрати, екологічний збиток. У дисертації запропонована методика розрахунку екологічного збитку, визначено шляхи його попередження, проведено оцінювання екологічного ризику забруднення навколишнього середовища. Кількісне значення показника попередженого екологічного збитку виражається через обсяг збитку підприємств радіоекологічного комплексу економіці, що був попереджений у результаті систематичної роботи природоохоронних та інших органів, які забезпечили підконтрольний і регламентований скид (викид) забруднюючих речовин та інших негативних впливів на природу в граничних на даний період часу межах.

У третьому розділі «Особливості, характер і трансформаційна динаміка розвитку радіоекологічного комплексу України та його наслідки» розкрито масштаб, особливості і трансформаційний потенціал радіоекологічного комплексу, визначено потужність і структуру його ресурсної бази, наведено параметричні характеристики та діагностика у основних його складових, зокрема специфіку ядерного виробництва, джерел іонізуючого випромінювання та радіоактивних відходів; виявлено та охарактеризовано соціально-економічні наслідки радіоактивного впливу на навколишнє середовище і людей, запропоновано напрями його пом'якшення та усунення.

Радіоекологічний комплекс України має складну інтегровану структуру, різнобічні, але функціонально однонаправлені компоненти, взаємопов'язаний і взаємообумовлений розвиток яких гарантує його безпечну діяльність. Факторіальний аналіз виявив такі основні ознаки комплексу: системне поліструктурне утворення, функціональна цілеспрямована діяльність, єдність і цілісність, територіальна ієрархічність; особливі територіальні форми тощо.

У дисертаційній роботі визначено головні еколого-економічні аспекти радіоекологічного комплексу: удосконалення методів прогнозування соціально-економічного розвитку регіону; урахування еколого-економічних факторів у процесі прийняття господарських управлінських рішень; створення систем контролю за змінами в навколишньому середовищі для оперативного використання отриманих даних у регулюванні розвитку комплексу; упровадження технологічних рішень і технологій, заснованих на новітніх досягненнях науково-технічного прогресу.

Важливою і базовою складовою радіоекологічного комплексу, першоосновою його формування і розвитку є сировинна база, яка включає геологічне вивчення надр - пошук та оцінку родовищ корисних копалин, їх розвідку і видобуток.

Щодо територіальної дислокації сировинних ресурсів радіоекологічного комплексу, зокрема родовищ уранових руд, то вони мають диференційований характер, специфіку просторової локалізації. Сьогодні повний цикл робіт із видобутку та перероблення уранової руди та отримання сировини для виготовлення палива для АЕС здійснює лише Державне підприємство «Схід ГЗК». Хоча погіршення стану навколишнього середовища в зоні впливу об'єктів підприємства не виявлено, однак ця проблема потребує особливої уваги, а саме розроблення заходів щодо зменшення чи усунення забруднення, яке виникає при видобутку та переробленні корисних копалин для підприємств радіоекологічного комплексу.

У контексті радіоекологічної безпеки визначено тенденції, потужності та динаміку виробництва атомної енергетики (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка виробництва електроенергії в Україні за типами електростанцій по роках*

Показник	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Виробництво електроенергії, млрд. кВт•год	180	182	186	193	196	193	174	188
У т.ч.: тепловими електростанціями, теплоелектро централями і промстанціями: млрд. кВт•год	89,5	83,2	84,7	90,1	93,4	91,2	78,7	86,0
від загального обсягу , %	49,7	45,7	45,5	46,7	47,7	47,3	45,2	45,7
атомними електростанціями: млрд. кВт•год	81,4	87,0	88,8	90,2	92,5	89,8	82,9	89,0
від загального обсягу,%	45,2	47,8	47,7	46,7	47,4	46,8	47,9	47,4
гідроелектростанціями: млрд. кВт•год	9,4	11,9	12,5	13,0	10,3	11,5	11,9	13,0
від загального обсягу, %	5,2	6,5	6,7	6,7	5,3	6,0	6,8	6,9

*Джерело: Розраховано автором на основі «Статистичних щорічників України»

Ядерна енергетика є невід'ємною і потужною частиною енергетичного комплексу України, яка використовує її в усіх сферах господарської діяльності: промисловості, сільському господарстві, наукових дослідженнях, побуті тощо. У 2010 році 47,4% усієї спожитої електроенергії вироблено на атомних електростанціях.

Україна посідає восьме місце у світі та п'яте - в Європі за встановленою потужністю АЕС. Сьогодні на її території розміщена значна кількість ядерних

установок, зокрема 15 діючих енергоблоків загальною потужністю 13 835 МВт.

Частка атомної енергетики в загальному обсязі виробленої електроенергії в країні постійно зростає, що зумовлено розширенням виробництва як на існуючих, так і нововведених блоках.

Технічні шляхи вирішення енергетичної проблеми спричинили величезний негативний вплив на навколишнє середовище, а розвиток атомної енергетики разом із високими технологічними досягненнями в результаті аварійних ситуацій - радіоактивне забруднення природного середовища, яке охопило значні регіони. Це стало причиною не тільки економічних збитків, а й значних соціально-генетичних втрат, масштаби і наслідки яких важко оцінити на сучасному етапі.

Для розвитку радіоекологічного комплексу важливим є вирішення питань поводження з відпрацьованим паливом та радіаційними відходами, мінімізації їх утворення, захисту персоналу, населення та довкілля від їх негативного впливу. Основними завданнями щодо поводження з відходами є обмеження розповсюдження радіоактивних речовин, які формуються у процесі діяльності складових комплексу, у навколишньому середовищі, недопущення їх негативного впливу на людину й природу при зберіганні, переробленні та перевезенні.

Сьогодні на всіх атомних електростанціях для прийому і тимчасового зберігання рідких радіоактивних відходів використовуються окремі сховища у вигляді металевих ємностей обсягом від 100 до 750 м³ для зберігання твердих відходів, окремі спеціалізовані сховища у приміщеннях корпусів та окремі майданчики з метою виключення розповсюдження радіоактивного забруднення, обмеження опромінення персоналу, викидів радіонуклідів у навколишнє середовище.

Сфера застосування техногенних джерел радіації значно збільшилася за рахунок їх широкого використання в медичній техніці з діагностичною метою, у різних галузях промисловості, вимірювальній техніці, приладобудуванні, легкій і хар-човій промисловості; при обробленні та упаковці окремих видів виробів, у науково-дослідних установах; вимірювальних при-ладах та дослідно-виробничих установках, геологічних розвідках та багатьох інших видах діяльності.

В Україні триває накопичення радіоактивних відходів із відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання як на діючих АЕС, так багатьох підприємствах, в організаціях і установах (медичних, наукових та інших), що є прихованим фактором ризику для виникнення радіаційної аварії.

У сфері поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами надається пріоритет захисту людини та навколишнього середовища від впливу іонізуючого випромінювання, гарантуванню безпеки на всіх стадіях поводження з цими речовинами.

Значна роль у системі радіоекологічного комплексу належить виробництву, що використовує джерела іонізуючого випромінювання як у науковій, так і господарській діяльності. Україна належить до держав з високим рівнем їх застосування в усіх сферах, зокрема медицині, біофізиці, археології, геології, матеріалознавстві, мистецтві, екології тощо. Наразі джерела іонізуючого випромінювання використовують понад 25 тис. вітчизняних підприємств і організацій. Джерело іонізуючого випромінювання - це фізичний об'єкт, який містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, що створює чи за певних умов може створювати таке випромінювання. Значні дози опромінення можуть зашкодити здоров'ю людини, спричинити онкологічні захворювання або формувати дефекти на генетичному рівні.

Наводимо основні показники утворення радіоактивних відходів та поводження з ними, характеристику структури та динаміки накопичення твердих і рідких радіоактивних відходів (табл. 2).

Таблиця 2

Обсяги накопичення та розподіл рідких і твердих радіоактивних відходів на АЕС України у 2010 р. , м^{3 *}

Показник	Запорізька	Рівненська	Південно-Українська	Хмельницька	Усього
Обсяги накопичених твердих радіоактивних відходів	8 828,6	6 599,4	16 526,8	4 123,9	36 078,7
У т.ч. сольового плаву	5 497,9	916,7	-	785,0	7 199,6
Проектний обсяг сховищ твердих радіоактивних відходів	19 913,0	13 837,0	27 114,0	10 292,0	61 156,0
Обсяги накопичених рідких радіоактивних відходів	2 497,1	5 320,3	3 208,9	632,3	11 658,6
Проектний обсяг сховищ рідких радіоактивних відходів	4 800,0	8 390,0	4 850,0	3 050,0	22 100,0

*Джерело: [84]

Значний внесок у дозу опромінення, що отримує людина від техногенних джерел радіації, робить медицина. Це насамперед медичні процедури і методи лікування, пов'язані з використанням радіоактивних елементів іонізуючого випромінювання. Розповсюджений вид опромінення - рентгенівські промені, які застосовуються в діагностичних цілях і є важливим джерелом радіоактивного опромінення населення. Підвищену дозу отримують працівники підземних уранових рудників, шахтарі кам'яновугільних шахт і залізорудних родовищ. Аналогічна ситуація щодо підвищеної дози опромінення характерна для персоналу курортів, де використовують радонові ванни. Вплив джерел іонізуючого випромінювання на навколишнє середовище відбувається на етапі транспортування від виробника до споживача, використання й тимчасового зберігання.

Пріоритетними завданнями у сфері використання джерел іонізуючого випромінювання є впровадження заходів, спрямованих на обмеження доступу до них, з метою запобігання втрат або крадіжок, виконання вимог їх фізичного захисту, здійснення державного нагляду і ліцензування діяльності із застосуванням цих джерел, здійснення їх державного обліку і контролю, запровадження культури безпечного поводження з ними.

Розроблена схема еколого-економічного обґрунтування оптимального вибору джерел іонізуючого випромінювання. Успішна реалізація цих проектів дасть змогу вирішити проблему відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання та їх подальшого безпечного зберігання.