Регіональна політика соціально-економічного розвитку сільських територій України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 33.021:330.342.146(477)

Спеціальність: 08.00.05 - Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Регіональна політика соціально-економічного розвитку сільських територій України

Гончаренко Ірина Василівна

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Шевчук Любов Теодорівна, Інститут регіональних досліджень НАН України, завідувач відділу територіальних суспільних систем і просторового розвитку

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Варченко Ольга Миронівна, Білоцерківський національний аграрний університет, директор Інституту економіки та бізнесу

доктор економічних наук Ганганов Володимир Миколайович, Миколаївський державний аграрний університет, директор Науково-дослідного інституту сучасних технологій в АПК

доктор економічних наук, професор Губені Юрій Едвардович, Львівський національний аграрний університет, завідувач кафедри права і підприємництва

Захист відбудеться «10» грудня 2010 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 76026 м. Львів, вул.. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий «9» листопада 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Подальше формування соціальної ринкової економіки в Україні неможливе без розвитку сільських територій на основі реалізації заходів виваженої регіональної політики. Держава, де відсутня продумана регіональна політика соціально-економічного розвитку сільських територій, де розвиваються лише столиця і регіональні центри, що в основному спостерігається в Україні, не має достатніх перспектив сталого розвитку. Адже, різномасштабне відставання розвитку сільських територій у різних регіонах загрожує країні регіональними деформаціями та низкою системних ризиків, серед яких треба, насамперед, назвати наступні: втрата продовольчої безпеки; трансформація традиційних умов проживання й занять, що загрожує відтворенню культури й може привести до втрати соціально-генетичного коду країни; загострення соціальної кризи в містах в результаті міграції, яка найчастіше є єдиним способом вирішення соціальних проблем для сільських жителів (особливо молодих), котрі (у випадку переїзду в місто) створюють конкуренцію городянам на ринку праці й житла.

Сукупна дія факторів, які гальмують реалізацію регіональної політики, а саме: соціально-економічне відставання села, що сформувалося історично в цілому по країні й особливо загострилося в наш час в індустріальних регіонах; недостатньо ефективна аграрна політика; криза великих сільськогосподарських організацій, що виконували поселенськоутворюючу й життєзабеспечуючу функцію в сільській місцевості; обмеженість доступу сільського населення до ринків матеріально-технічних, фінансових й інформаційних ресурсів; слабкість інститутів громадянського суспільства в сільських районах і, насамперед, сільського самоврядування, спричинила зниження рівня життя сільського населення. Тому запровадження ефективної політики соціально-економічного розвитку сільських територій регіонів є важливою економічною проблемою.

За останні роки українськими вченими сформовані наукові підходи до вирішення проблем соціально-економічного розвитку держави та обґрунтування регіональної політики розвитку сільських територій. Значний внесок у розробку концепції просторової організації суспільства, її різновидів і модифікацій внесли вітчизняні дослідники Б. Буркинський, Є.Бойко, П. Гайдуцький, З. Герасимчук, М.Долішній, Ф.Заставний, В.Кравців, М. Лендєл, В. Мессель-Веселяк, Н.Павліха, В. Павлов, В. Пила, К. Прокопишак, О.Топчієв, О.Черевко, О.Шаблій, Г.Швебс та ін. На необхідності врахування у такій концепції галузевого підходу до розвитку села наголошується у працях М.Маліка, В.Юрчишина та П.Саблука. Вивченню різних аспектів досліджуваної проблеми присвячені роботи О.Варченко, В.Ганганова, П.Гайдуцького, Ю.Губені, О.Могильного, В.Онєгіної, О.Онищенко, М.Орлатого, І.Прокопи, В.Топіхи, Л.Шевчук, Л.Шепотько. Окремі аспекти розвитку сільських територій вивчаються соціологами, істориками, екологами, представниками інших наукових дисциплін, однак комплексного вирішення ці проблеми поки не знайшли. Незважаючи на те, що проблематика, яка пов'язана з розвитком сільських територій, у тому числі й з регіональною політикою такого розвитку, активно обговорюється на сторінках академічних наукових видань, науково-практичних конференціях й конгресах, вона залишається гострою, невирішеною і актуальною. Досі не розроблено цілісної моделі соціально-економічного розвитку сільських територій з метою підвищення їх конкурентоспроможності та ефективного використання наявного потенціалу. Вказані проблеми вимагають перманентного та комплексного наукового вивчення, теоретичного і практичного розв'язання, що обумовило вибір теми даної дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось в контексті науково-дослідних робіт Інституту регіональних досліджень НАН України: “Реґіональні суспільні системи: організаційно-економічний механізм їх формування і розвитку в умовах соціально-орієнтованої економіки” (державний реєстраційний номер 0104U005507), у якій автором було досліджено особливості формування та розвитку сільських територій в різних регіональних суспільних системах; «Трансформація територіально-галузевої структури господарського комплексу Карпатського регіону» (державний реєстраційний номер 0106U013078), де було проаналізовано зміни галузевої структури АПК в залежності від аналогічних змін у господарському комплексі регіону; "Просторовий вимір територіально-структурних процесів у реґіоні" (державний реєстраційний номер 0108U010367), у якій автором запропоновано підходи до вивчення внутрішньорегіональних особливостей і процесів розвитку сільських територій та Миколаївського державного аграрного університету “Організаційно-економічні засади забезпечення економічного зростання в АПК” (номер державної реєстрації 0106U009689), де автором обґрунтована роль регіональної політики у забезпеченні соціально-економічного зростання АПК.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних та прикладних засад формування та реалізації регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій.

Досягнення поставленої мети обумовило вирішення наступних завдань:

з'ясувати суть і зміст поняття «сільські території» в контексті нової регіональної політики;

уточнити понятійно-термінологічний апарат дослідження сільських територій як об'єкту регіональної політики;

узагальнити сучасні теорії регіонального розвитку та механізми формування і реалізації політики розвитку сільських територій;

сформулювати мету, завдання та принципи нової регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій України;

вивчити соціально-економічний стан і особливості функціонування сільських територій та виявити специфіку здійснення сучасної регіональної політики їх розвитку;

узагальнити зарубіжний досвід регіональної політики управління сільськими територіями та виробити алгоритм його адаптації до умов України;

визначити особливості розробки стратегічних напрямків соціально-економічного розвитку сільських територій для формування та реалізації регіональної політики розвитку сільських територій;

обґрунтувати напрямки розвитку інформатизації та системи комунікацій сільських поселень в контексті завдань регіональної політики;

виробити підходи до формування взаємоузгодженої системи діяльності управлінських інституцій та сформувати механізм активізації сільських громад щодо вирішення проблем територіального розвитку;

обґрунтувати використання проектного підходу та територіального маркетингу для розвитку сільських територій і заходи щодо стимулювання інвестування розвитку сільських територій;

розробити концепцію формування системи моніторингу реалізації регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій.

Об'єктом дослідження є комплекс організаційно-економічних відносин у процесі формування та реалізації регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій в Україні.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні засади формування ефективної регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, положення економічної теорії, концепція сталого розвитку, наукові роботи вітчизняних та закордонних дослідників з питань формування і реалізації регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій. У процесі дослідження використано наступні методи: методи спостереження, виміру і опису (при вивченні властивостей і зв'язків об'єкта, визначенні кількісних характеристик сільських територій, систематизації даних); метод порівняння (при дослідженні тенденцій і динаміки характеристик сільських територій); аналітичний і синтетичний методи (при встановленні умов, чинників і етапів розвитку, визначенні підсистем сільських територій, їх взаємозв'язку і взаємодії); історико-логічний метод (при дослідженні історичних і структурних зв'язків функціонування сільських територій); індуктивний і дедуктивний методи (при передбаченні показників розвитку); математичні методи (для інтерпретації результатів дослідження); метод моделювання (при розробці моделей розвитку економіки сільських територій).

Інформаційну базу дослідження становили Закони України, Укази Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств, статистичні дані Державного комітету статистики України, звітні дані міжнародних організацій, монографії та наукові статті вітчизняних і зарубіжних вчених.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі системного дослідження обґрунтовано теоретико-методологічні та практичні положення і рекомендації, спрямовані на формування й ефективну реалізацію регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій. Наукова новизна найважливіших результатів дослідження полягає у наступному:

Вперше: сільський регіональний політика управлінський

розроблено концепцію регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій, яка включає в себе блоки: нормативно - правове забезпечення розробки та реалізації політики розвитку; управління проектами розвитку сільських територій; стимулювання підприємницької діяльності; розвиток потенціалу сільських територій щодо залучення інвестицій; стимулювання самоорганізації громад; моніторинг стану сільських територій; управління ризиками реалізації політики;

обґрунтовано комплекс принципів дії всіх управлінських структур розвитку сільських територій, поєднаних логікою взаємодоповнюваності, серед яких найважливішими є: принцип системної інновації; принцип комплементарної ефективності (синергії); принцип реалістичності проектів; принцип узгодженості й синхронізації проектів; принцип мобілізації й мультиплікативності; принцип стійкості проектів до глобальних викликів;

розроблено модель економічного та інвестиційного розвитку сільських територій, яка базується на довгостроковій стратегії розвитку сільських територій і узгоджується з усією громадою, та пропозиції щодо створення середовища її практичної реалізації (зокрема наявності реальних місцевих ресурсів, які є дійсними конкурентними перевагами громади).

Удосконалено:

методичні підходи до оцінки результативності регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій на основі застосування запропонованої системи показників, що характеризують рівень життя населення території;

структуру інформаційної системи сільських територій, яку доповнено блоками: інформаційно-аналітичним; забезпечення доступу населення й організацій до інформації про діяльність органів державної влади й органів місцевого самоврядування, підприємств й установ, до регіональних і місцевих інформаційних ресурсів; така інформаційна система відрізняється від соціально-економічного паспорта сільської території можливістю забезпечення електронної інформаційної взаємодії в її межах;

систему інструментів реалізації ефективної політики залучення інвестицій, основними елементами якої є: реклама у засобах масової інформації, орієнтованих на висвітлення питань фінансового сектору; участь в інвестиційних виставках; проведення семінарів з питань інвестиційних можливостей територій; вивчення компаній - потенційних інвесторів з наступною презентацією їх інвестиційних можливостей; надання консультаційної допомоги;

систему заходів стимулювання підприємницької активності населення сільських територій, створення на рівні громади досконалої інфраструктури підтримки, яка включає п'ять основних блоків: організаційно-технічний; фінансово-кредитний; освітньо-консультативний; ресурсний; інформаційний.

Набули подальшого розвитку:

підходи до моніторингу здійснення регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій в структурі інформаційно-аналітичних блоків інформаційно-управлінської системи, яка спрямована на дослідження ефективності регіональної політики та формування прогнозів розвитку сільських територій;

моделі прогнозування розвитку сільських територій (зокрема, модель мобільності професій із зміною поколінь на основі регулярних ланцюгів Маркова; економіко-математична модель визначення оптимального співвідношення галузей економіки сільських територій).

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні організаційно-економічних механізмів і розробці рекомендацій, спрямованих на формування і реалізацію регіональної політики розвитку сільських територій.

Результати дослідження, висновки та рекомендації, що містяться в дисертаційній роботі, використовуються у практичній діяльності Міністерства економіки України (довідка № 127-18/225 від 11.12.2007); Миколаївської, Сумської обласних державних адміністрацій (довідки №2152/66-05-50/6-08 від 07.10.2008, №01-19/553 від 24.02.09); Миколаївської обласної ради (довідка № 554-15/-05 від 08.06.2007); Головних управлінь агропромислового розвитку Миколаївської та Дніпропетровської облдержадміністрацій (довідки №161/01/09-01-29/09 від 17.04.09, №15-25-04 від 29.10.09); Миколаївського обласного об'єднання - союз сільськогосподарських підприємств (довідка №27 від 12.11.2008); Херсонської торгово-промислової палати (довідка №27.01-01/18-1342 від 22.12.2008); Управління агропромислового розвитку Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області (довідка №218 від 30.05.2008); Єланецької селищної ради Миколаївської області (довідка №692/2-16 від 21.07.09). Науково-методичні розробки використовуються також в навчальному процесі: Миколаївського державного аграрного університету (довідка № 882 від 14.05.08); Мукачівського державного університету (довідка № 185 від 3.02.09); Сумського національного аграрного університету (довідка № 522 від 23.02.09); Ужгородського національного університету (довідка № 01-10/365 від 10.03.09); Кримського інституту бізнесу університету економіки і управління (довідка № 187 від 09.06.09); Дніпропетровського державного аграрного університету (довідка № 15-08-175 від 08.10.2009), Приватного сільськогосподарського підприємства ”Агрофірма Авангард”(довідка № 178 від 19.11.09).

Особистий внесок дисертанта. Наукові результати, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використовувалися тільки ті ідеї і положення, які є результатом власних досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати наукових досліджень пройшли апробацію на конференціях, семінарах, нарадах, серед яких найбільш важливі такі: Четверта міжнародна науково-практична конференція молодих вчених “Економічний і соціальний розвиток України в XXI столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (м. Тернопіль, 2007р.); Міжнародна науково-практична конференція “Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства” (м. Харків, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Ефективність бізнесу в умовах трансформаційної економіки” (м.Сімферополь, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Регіональні аспекти розвитку в умовах європейського вибору” (м.Сімферополь, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Україна - сільське господарство - СОТ: теорія і практика” (м. Миколаїв, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності” (м. Алушта, 2007 р.); II Міжнародна науково-практична конференція “Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації”(м. Сімферополь-Алушта, 2008 р.); II Міжнародна науково-практична конференція “Регіональні аспекти розвитку в умовах європейського вибору” (м.Сімферополь-Алушта,2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми аграрної науки” Росія (м. Рязань, 2009р.); V Міжнародна наукова конференція “Системний аналіз і прогнозування економіки” Білорусь (м. Мінськ, 2009 р.); II Міжнародна науково-практична конференція “Молодь і наука: реальність та майбутнє” Росія (м. Невинномиськ, 2009р.); Міжнародна наукова конференція “Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (Київ 20 березня 2009 р.); Міжнародна Internet- конференція “Перспективи економічної науки та практики в умовах економічних трансформацій” (м. Миколаїв, 2009р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Державна політика та стратегія реформування економіки України в XXI сторіччі” (м. Полтава, 2007 р.), а також на щорічних регіональних наукових конференціях Миколаївського державного аграрного університету протягом 2006-2010 рр. і науково-методичних семінарах.

Публікації. Теоретичні і практичні результати дисертаційної роботи, висновки і пропозиції автора відображені у 59 публікаціях, в т.ч. в 6 монографіях (з них 1 одноосібна ), 28 статтях у наукових фахових виданнях (18 одноосібних). Загальний обсяг публікацій становить 67,14 друк. арк., з яких особисто авторові належать 43,2 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи складає 377 сторінок. Список використаних джерел включає 276 найменувань. Робота містить 31 таблицю, 16 рисунків, 3 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження стану сільських територій в контексті формування регіональної політики їх соціально-економічного розвитку” розкрито понятійний апарат та методологію дослідження сільських територій,досліджено наукові засади формування і реалізації регіональної політики їх розвитку. Наголошується, що сучасна концепція формування і ефективної реалізації нової регіональної політики розвитку сільських територій ґрунтується на розумінні того, що вона здебільшого має орієнтуватися на створення умов для мобілізації місцевого потенціалу і ресурсів, посилення конкурентоспроможності регіонів. Це особливо актуально, коли мова заходить про регіони, де переважають сільські території, які є аграрними, досить віддаленими від великих адміністративних, фінансових, ділових, наукових, культурних центрів країни.

Відмічено, що найбільш вживаними критеріями, що використовуються для формування поняття "сільська територія" є:

географічні (розташування, величина території і кількість населення);

виробничо-функціональні (специфіка переважаючих видів діяльності);

містобудівні і інженерного облаштування території (характер забудови об'єктів виробничої діяльності, житла і обслуговування);

соціологічні (норми спілкування, поведінки).

Така різноманітність критеріїв утрудняє повне розкриття суті сільської території в одному визначенні. Адже, її слід розглядати одночасно і як елемент територіальної організації національного господарства, і як елемент системи розселення і соціальної організації суспільства - місця всіх сфер життєзабезпечення і життєдіяльності людини. Загалом, вона виступає як цілісна система зі своїми структурою, функціями, зв'язками із зовнішнім середовищем, історією, культурою, умовами життя населення. Ця система характеризується високою розмірністю; великою кількістю взаємозв'язаних підсистем різних типів з локальними цілями; ієрархічністю структури; значним запізнюванням координуючих дій при високій динамічності елементів; не повною визначеністю їх стану.

Отже, сільська територія у сучасному розумінні є складною і багатофункціональною природною, соціально-економічною і виробничо-господарською структурою, що характеризується сукупністю властивих кожній з них особливостей, а саме: площею земельних угідь, особливостями ландшафту; чисельністю населення та типом його зайнятості; видовим різноманіттям рослинного і тваринного світу; обсягами і структурою виробництва; розвитком соціальної і виробничої інфраструктури та іншими рисами. Визначальною ж ознакою при тлумаченні сільських територій слід вважати частку земель сільськогосподарського призначення. Соціально-економічні процеси формування та реалізації потреб населення сільських територій є важливим об'єктом регіональної політики стійкого розвитку. Під стійким розвитком сільських територій регіону слід розуміти їх стабільний соціально-економічний розвиток: відтворення сільського населення, створення для нього належних умов життєзабезпечення; впорядкування території відповідно до сучасних інженерно-технічних і санітарно-гігієнічних норм і вимог; досягнення повної зайнятості сільського населення і забезпечення середнього рівня доходів; підвищення рівня життя на основі підтримки розвитку і диверсифікації підприємницької діяльності; збереження самобутності, культури і традицій сільського стилю життя, раціональне використання земель. Джерелом стійкого розвитку сільських територій повинні стати доходи місцевих бюджетів, субсидії і дотації з державного і регіональних бюджетів, коштів цільових програм.

Декомпозиція сільської території регіону на підсистеми дозволяє чітко визначити її призначення. Підсистеми забезпечують задоволення різноманітних потреб людини та формують умови для цього. Склад основних елементів підсистем сільських територій регіону та їх зв'язки наведено в табл. 1.

Таблиця 1 - Підсистеми сільської території та їх характеристика

Комплексний підхід до формування ефективної регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій передбачає гармонійне поєднання трьох напрямів (рис.1).

Рис.1. Напрями формування та реалізації регіональної політики держави

Стратегічною метою такої діяльності є значне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання господарського та природно-ресурсного потенціалу, а тому регіональну політику соціально-економічного розвитку сільських територій слід розглядати як пропонований органами управління напрям дій в межах таких територій, де враховано загрози та можливості для забезпечення їх комплексного зростання.

Відповідно до принципу комплексності, політику держави у сфері розвитку сільських територій слід проводити через координацію зовнішніх та внутрішніх її складових: економічної, соціальної, екологічної, науково-технологічної, культурної, інформаційної політики. Комплексність державної політики стратегічного рівня зумовлюється також і тим, що в її формуванні та реалізації найповнішою мірою мають брати участь представники різних гілок влади і, перш за все, господарсько-керівна та політична еліта, наукова громадськість тощо.

Визначну роль на сучасному етапі відіграє соціально-економічне прогнозування розвитку сільських територій, тобто передбачення їх майбутнього стану. Воно повинно здійснюватися зацікавленими суб'єктами управління різних рівнів та ґрунтуватися на низці принципів, найважливішими з яких є:

принцип системності прогнозування, який передбачає, що сільська територія розглядається, з однієї сторони, як єдине ціле, а з іншої - як сукупність відносно самостійних об'єктів або напрямків прогнозування;

принцип єдності соціальної політики й економіки, при якому питання розвитку території, складання прогнозів і програм вирішуються із врахуванням всієї сукупності економічних інтересів суб'єктів господарювання, в тому числі і соціальних;

принцип наукової обґрунтованості означає, що в соціально-економічному прогнозуванні розвитку сільських територій мікро-, мезо-, макро рівнів враховуються вимоги об'єктивних економічних й інших законів розвитку суспільства, використовується науковий інструментарій, досягнення вітчизняного й закордонного досвіду формування прогнозів;

принцип адекватності прогнозу об'єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, але й оцінку стійких тенденцій і взаємозв'язків у розвитку територіальної соціально-економічної системи й створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їх повною й точною імітацією;

принцип варіантності прогнозування пов'язаний з можливістю розвитку сільських територій по неоднакових траєкторіях, при різних взаємозв'язках і структурних співвідношеннях;

принцип цілеспрямованості передбачає активний характер прогнозування, який включає й інформацію щодо визначення бажаного стану, котрого можна досягти шляхом конкретних дій органів державної влади й управління.

Процес прогнозування розвитку сільських територій є проблемним. Фактично в державі відсутній достовірний моніторинг їх соціально-економічного стану. Суцільні обстеження соціально-економічного стану сільських населених пунктів (проводяться 1 раз на 5 років) та переписи у господарствах населення є тільки періодичною спробою аналізу змін окремих складових елементів рівня життя сільських жителів і не включають відстеження впливу показників здійснених витрат за рахунок бюджетів усіх рівнів на соціальний розвиток села, зміну рівня життя, а, отже, не дозволяють оцінити їх адресність та ефективність. Крім того, бюджетною класифікацією не передбачено виділення окремим рядком коштів, що призначаються для фінансування соціального розвитку сільської місцевості в розрізі міністерств та відомств. Значна частина відомостей стосовно забезпеченості села закладами і послугами соціальної сфери є відомчою статистикою, невідомою широкому загалу, яка не використовується для аналізу соціально-економічного розвитку села, рівня життя сільських мешканців.

Відсутнє і постійне відстеження інформації, яка б узагальнювала думки сільського населення щодо оцінки ним як свого соціально-економічного становища, так і передбачення ймовірних змін рівня життя за окремими елементами внаслідок проведення тих чи інших заходів на державному, обласному і місцевому рівнях з метою поліпшення рівня життя селян. Тобто, статистичні дані щодо рівня життя сільського населення потрібно доповнювати додатковою інформацією, яка б враховувала його реальний стан на місцях. Таким чином, є нагальна потреба переходу від періодичного до систематичного збору інформації про рівень життя сільських жителів, включаючи кількісні, якісні, описові показники, об'єктивні та суб'єктивні дані.

У другому розділі „Аналіз соціально-економічного стану і особливостей розвитку сільських територій регіону” здійснено аналіз ретроспективи та сучасного стану розміщення і розвитку сільських поселень, формування їх сучасної мережі. На території України цей процес розпочався досить давно. Його початок, за дослідженнями археологів, відносять до періоду раннього палеоліту. Свій відбиток у формуванні та заселенні території України мали всі історичні періоди та події, зокрема: первіснообщинний, феодальний лад, виникнення торгівлі, ремесел, формування князівств, утворення і розпад Київської Русі, монголо-татарські навали, панування Литви, Польщі, Туреччини, приєднання до Росії, радянський період, часи незалежності.

Реалії, що склалися в Україні з проголошенням державної незалежності, відкрили нові можливості вибору більш якісних шляхів облаштування суспільного життя. До середини 90-х років було здійснено низку заходів економічної лібералізації відносно сільського господарства: введення ціноутворення вільного ринку; згортання державних дотацій в сільському господарстві; акціонування і приватизація колгоспно-радгоспної власності; заохочення до введення приватної власності на землю. Це була рішуча, спонтанна шокова агротерапія, яка виявилася серйозним випробуванням для села, внаслідок чого рівень життя сільського населення суттєво знизився, посилилась міграція у місто, що привело до значного погіршення демографічної ситуації сільських територій.

В Україні залишається декілька областей, де сільське населення переважає над міським. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області.

Кількість населення нашої держави, особливості його розміщення по території, в значній мірі визначають екологічні чинники, які мають особливе значення. Так, сьогодні найменша густота населення характерна для північних районів країни, до яких належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Сумської областей та Чернігівської, в якій найнижчий показник густоти населення - 36 осіб на 1 км2. Тут найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість, катастрофічні наслідки мала Чорнобильська аварія. Дослідженням встановлено, що кризовий стан економіки сільських територій в Україні посилює демографічну напруженість. Як наслідок, значна частина населення відкинута за межі бідності, що спричинює зниження народжуваності, підвищення смертності, вимушену міграцію та загальне скорочення населення сільських територій регіонів України, рис.2, табл. 2.

Останніми десятиліттями ускладнилась проблема зайнятості населення сільських територій. За даними Державного центру зайнятості України кількість зареєстрованих безробітних, які проживають у сільській місцевості за 2009 рік становила 502,0 тис. осіб проти 345,8 тис. осіб відповідного періоду минулого року. Навантаження на одне вільне робоче місце становило 9 осіб. За даними Державного комітету статистики України рівень безробіття (за методологією МОП ) в сільській місцевості у 2009 році становив 7,2% до економічно активного населення у віці 15-70 років. При цьому, рівень зайнятості сільського населення становить лише 62,2% всього сільського населення у віці 15-70 років. Майже кожний третій сільський мешканець працездатного віку не працював і не навчався. Проявом загострення кризи зайнятості у сільській місцевості є прогресуюче скорочення кількості населення, яке бере участь у виробничому процесі, часткова і тимчасова зайнятість стають масовим явищем, зростає кількість безробітних, які не знаходять роботи.

Таблиця 2 - Динаміка та розподіл чисельності сільського населення за регіонами України, тис. осіб

*Складено за данними: Статистичний довідник „Україна у цифрах 2006”/ [за ред. О.Г. Осауленка]. - К.: „Консультант”,, 2007. - С.20, Статистичний щорічник України за 2007 рік / [за ред. О.Г. Осауленка]. - К.: Держ. Ком. Статистики України, 2008. - С.23, Статистичний щорічник України за 2008 рік / [за ред. О.Г. Осауленка]. - К.: Держ. Ком. Статистики України, 2009. - С.23.Статистичний щорічник України за 2009 рік / [за ред. О.Г. Осауленка]. - К.: Держ. Ком. Статистики України, 2010. - С.26.

Використовуючи стохастичне моделювання для прогнозування поведінки соціально-економічних систем, в роботі проведено розрахунки для визначення найбільш ймовірних напрямів розвитку сформованих умов щодо переваг у виборі сфери професійної діяльності. Найбільша частка населення ймовірно буде орієнтована на сфери діяльності, пов'язані з інтелектуальною працею, що вимагає вищої освіти. Оскільки можливість реалізувати такі переваги в сільській місцевості украй обмежена, то при збереженні сучасних умов, посилиться тенденція до зниження кадрового потенціалу сільських територій.

Отже, необхідно створювати і розвивати інноваційні види діяльності в сільських регіонах, цьому сприятиме і посилення проявів постіндустріального суспільства в Україні, адже характерне для нього активне використання засобів Internet, дозволяє працювати, фізично перебуваючи достатньо віддаленим від місця роботи. Достатньо високий рівень знань таких осіб, а також членів їх сімей може стати додатковим фактором розвитку території. Приклади реалізації такого підходу спостерігаються вже тепер на сільських територіях, що розміщені в межах сполучення однієї години з обласними центрами чи великими містами. Проблемними питаннями щодо прийняття рішення про проживання в сільській місцевості є також низький рівень інфраструктури: погані дороги, недостатнє транспортне обслуговування, низький рівень закладів освіти та медичної допомоги, а тому саме ці напрями слід визнати пріоритетними для державної соціально - економічної політики.

В сільському господарстві зайнято 3,5 млн. громадян України (16,6% працездатного населення) і в якому формується близько 12% валового внутрішнього продукту. Загальне виробництво продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за 2009 р. порівняно з 2008 р. зросло на 0,1%, проте в аграрних підприємствах - скоротилося на 0,6%, у особистих приватних господарствах населення - збільшилося на 0,6%. У 2009 р. виробництво продукції рослинництва порівняно з 2008 р. зменшилося на 2,4%, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах на 5,8%, а особистих приватних господарствах населення, навпаки, зросло на 0,9%. Станом на 1 січня 2010 р. господарствами населення утримувалось 66,9% загальної чисельності великої рогатої худоби (на 1 січня 2009 р. 66,1%), у т.ч. корів 78,1% (на рівні показника на початок 2009 р.), свиней 53,7% (58,2%), овець і кіз 82.6% (як в і попередньому році), птиці всіх видів - 47,7% (50,5%). Особисті господарства населення є основними виробниками продукції тваринництва, проте в перспективі, з огляду на ефективність виробництва сільськогосподарської продукції та його інноваційний рівень, конкурентні переваги матимуть сучасні технологічно оснащені підприємства різних форм власності.

У значній мірі таку ситуацію спричинює те, що інфраструктура більшості сільських поселень України на межі руйнування. Це сталось через кризовий стан економіки, різке скорочення бюджетного фінансування, неплатоспроможність та заборгованість сільськогосподарських підприємств. Такий стан речей унеможливив задоволення потреб сільського населення в соціально-культурних і побутових послугах і, як наслідок, зробив вкрай проблематичним створення належних умов життя на селі.

У третьому розділі „Сучасна регіональна політика соціально-економічного розвитку сільських територій України ” викладено результати оцінки наявної регіональної політики щодо розвитку сільських територій. В Україні останніми роками в регіонах посилюються процеси виокремлення специфічного напряму - соціально-економічної політики розвитку сільських територій. Система заходів регіональної політики щодо сільських територій формується відповідно до визначених державою пріоритетних цілей та з урахуванням інтересів конкретних регіонів. Дослідивши ретроспективу цього процесу, слід відмітити, що ще на початку 1990-х років аспект соціально-економічного розвитку села, визначався як один з найбільш актуальних в політиці держави. Проте, комплексної реалізації, положення задекларовані законом, не отримали, до того ж не було критерію його визначення. Натомість, політика спрямовувалась на реформування земельних відносин, створення ефективного власника на селі, підтримку виробництва окремих видів продукції та виробників. В цілому державне регулювання сільської територіальної підсистеми було значно послаблене. Така тенденція особливо посилилась після 2000 року, коли, по суті, відбулось відмежування аграрної політики від загальних проблем сільських територій. Реальна діяльність органів виконавчої влади, відповідальних за регулювання аграрного сектору, майже повністю звелась до підтримки сільськогосподарського виробництва, передусім великотоварного.

Розвиток сільських територій є важливим завданням Стратегій регіонального розвитку, які розробляються для реалізації цілей державної політики в регіонах країни, метою яких є визначення проблемних питань регіонального розвитку, пріоритетів регіональної політики з точки зору загальнонаціональних потреб та інтересів на період до 2015 року. Довгостроковим документом, на базі якого формуються пріоритети Стратегій економічного і соціального розвитку областей, є Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) та Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України 21 липня 2006 року № 1001. Мета Державної стратегії регіонального розвитку полягає у визначенні ключових проблем регіонального розвитку, пріоритетів державної регіональної політики з точки зору загальнонаціональних потреб та інтересів на період до 2015 року.

Відмічено, що сучасна система поєднання цілей та інструментів, погодження загальнодержавних та регіональних інтересів при формуванні та реалізації регіональної політики розвитку сільських територій, на жаль, досить не досконала. Набір основних інструментів регулювання розвитку сільських територій, що застосовується на практиці є обмеженим та малоефективним. Виділено наступні інструменти: програмування розвитку окремих територіальних утворень, регулювання міжбюджетних відносин, запровадження спеціального режиму інвестування, централізовані капіталовкладення та інвестиційні субвенції, регулювання транскордонного та прикордонного співробітництва. Основною проблемою сучасної політики розвитку сільських територій є відсутність контролю і не визначена відповідальність за прорахунки у досягненні намічених результатів.

Попри всі намагання, дотепер чітко не визначено компетенції центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; розподіл податкових ресурсів між державним та місцевими бюджетами є не стабільним та викликає багато нарікань; центральні органи виконавчої влади не мають тісної співпраці з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування для врахування їх інтересів під час підготовки прогнозів та реалізації програм економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, інших важливих рішень у сфері державної регіональної політики; потребує посилення державний контроль за конституційністю та законністю рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Основні акценти нормативно-правового регулювання зроблено на проблемах агропромислового сектору України. Широке коло проблем сільських територій залишається поза увагою. Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2015 року передбачено зростання агропромислового виробництва для переважної більшості областей.

Досить типовою є розробка стратегій та їх деталізація на основі програм. Розроблені Стратегії, Комплексні програми визначають бажаний результат процесу, досягнення якого досить важко зафіксувати, адже, як правило, його сутність зводиться до підвищення дієвості, в отриманні певного результату, крім того, аналіз реальної ситуації та наявних проблем є поверховим, завдання не обґрунтовано конкретними планами та проектами. Головною проблемою програм є також те, що вони опираються не на проекти розвитку потенціалу території, а в значній мірі базуються на пропозиціях міністерств, носять формальний характер і орієнтовані на одержання коштів із державного бюджету.

Аналіз реалізації державних цільових програм виявив суттєві проблеми:

зростання загальної кількості програм, що за відсутності чітких пріоритетів державної політики увійшло в суперечність з наявними у держави фінансовими ресурсами. Об'єктами для програмного вирішення стали практично всі галузі господарства і сфери суспільного життя. Це призвело до розпорошення бюджетних коштів, недофінансування програмних завдань і, як наслідок, недосягнення визначених цілей;

у програмах поступово починають превалювати незначні за обсягами фінансування проекти;

однією з ключових проблем є низький рівень інноваційної та інвестиційної складової державних цільових програм, що практично зводить нанівець ідею досягнення суспільно значущих результатів програмними засобами.

Застосування програмно-цільових методів управління може бути не лише одним з найефективніших засобів концентрації необхідних (досить обмежених) ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку сільських територій, а й засобом посилення міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків, координації діяльності центральних і місцевих органів влади, розрізнених наукових організацій і підприємств у досягненні поставлених цілей. Водночас використання прогностичних та програмно-цільових методів у сфері державного управління розвитком сільських територій вимагає високого, науково обґрунтованого рівня опрацювання завдань, що розв'язуються, а також досконалих технологічних та технічних рішень, організаційно-правових механізмів управління та адекватного методичного забезпечення їхньої реалізації.

Слід зазначити, що в даний час типовою інваріантною моделлю стратегічного планування розвитку сільських територій регіонів, яка, звичайно, постійно повинна коригуватися для кожного регіону України з урахуванням їх специфіки може стати наступна:

розробка концепції розвитку сільських територій регіону;

обґрунтування найважливіших пропорцій;

формування системи цільових програм.

Позитивним є досвід діяльності недержавних структур щодо підвищення рівня життя сільського населення України та розвитку сільських територій. Наприклад, на території сільських рад реалізуються проекти з реконструкції об`єктів соціальної інфраструктури в рамках участі в конкурсі соціальних проектів Українського фонду соціальних інвестицій Хайфер Інтернешенл (Хайфер). На загальнодержавному рівні працює Громадська організація “Інститут сільського розвитку”, яка створена на початку 2003 р. Отже, недержавні структури мають позитивні напрацювання щодо покращення рівня життя населення сільських територій, а тому такий досвід є цінним та сприяє покращенню ситуації і потребує поширення.

Становлення в Україні дієздатного місцевого самоврядування, як інструменту волевиявлення територіальних громад неможливе без забезпечення рівноправності відносин між територіальною громадою та державною владою (в тому числі на рівні місцевої державної адміністрації), в цьому контексті позитивну роль матиме проведення адміністративно - територіальної реформи. Така рівноправність є, у свою чергу, можливою лише за наявності у територіальної громади альтернативного прямого чи непрямого фінансування, яке дозволило б знизити її фінансову залежність від бюджетів вищих рівнів. Ресурси органів місцевого самоврядування мають бути достатньо диверсифікованими та стабільними. Відтак ключовим завданням територіальної громади як інституту є досягнення максимально можливої фінансової, матеріальної та організаційної самодостатності.

В четвертому розділі „Обґрунтування нової регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій України” обґрунтовано передумови формування нової регіональної політики розвитку сільських територій. Виходячи з узагальнення досвіду розвинутих країн, визначено такі спеціальні інститути, які можуть бути ефективними при формуванні нової регіональної політики розвитку сільських територій України, спрямованої на їх стабільний розвиток: асоціації муніципалітетів, національні агентства розвитку, торгово-комерційні та промислові палати, технополіси, бізнесові та інноваційні центри, регіональні фінансові компанії, приватні консультанти та експерти, профспілки, організації з працевлаштування населення, організації з поширення нових технологій, бізнес-інкубатори, венчурні, гарантійні та благодійні фонди, місцеві агентства розвитку, комунальні фундації, заклади вищої освіти та регіональні наукові центри, технологічні дослідницькі лабораторії, агентства регіонального розвитку. Функціонування зазначених інститутів дозволяє вирішувати проблему міжсекторної співпраці (влади, бізнесу, громадськості), сприяє стимулюванню економічного зростання, охорони довкілля, забезпеченню соціальної справедливості (рис.3).

Необхідна активізація інноваційно-інвестиційного потенціалу територій та взаємодії господарюючих суб'єктів. Світовий досвід успішних регіонів доводить, що їх результати не завжди залежать від класичних факторів - ресурсного забезпечення, вдалого розміщення, наявності досконалих технологій. Концепція кластерів є досить перспективною для застосування в умовах економіки сільських територій України. Завдяки кластерному підходу на рівні окремого регіону стає можливою міжсекторна співпраця, оскільки ініціаторами та активними учасниками її виступають місцеві органи влади. Завдяки поширенню та постійному обміну інформацією стають можливими взаємовигідні бізнесові контакти в регіоні, поширюється кооперація між різногалузевими підприємницькими структурами. Тим самим споживачі мають можливість отримати якіснішу продукцію, виготовлену за рахунок місцевих ресурсів. Механізм кластерної співпраці є вигідним, оскільки значно скорочуються трансакційні витрати учасників, стають можливими масштабні підприємницькі проекти за рахунок участі в них членів кластера на засадах співфінансування, посилюються інформаційні можливості підприємств регіону, що сприяє залученню внутрішніх та зовнішніх інвестицій, споживчий ринок поповнюється якісною та різноманітною продукцією.

Рис.3. Система цілей регіональної політики соціально-економічного розвитку сільських територій України

Принципи або критеріальні умови дієвого державного регулювання будуть успішно діяти тільки при використанні системного підходу. До таких основних принципів віднесено: принцип невід'ємності функції територіального регулювання в системі державного управління; принцип селективності надання допомоги регіонам з метою концентрації державних ресурсів на вирішенні певних завдань і, таким чином, ефективного їх використання; принцип пріоритетності вирівнювання соціальних сторін; принцип лага; принцип мультиплікативності державного регулювання; принцип правового забезпечення.

Характер регіональних проблем вимагає участі в їх вирішенні низки міністерств і відомств, різних організацій регіонального рівня, а також приватного сектора економіки. Забезпечення економічного розвитку певної території потребує, щоб в його фінансуванні, крім органів, що займаються регіональною політикою, брало участь ширше коло осіб і організацій, зацікавлених у такому розвитку. Така вимога спільного фінансування тільки підсилює акцент на відносинах партнерства й на необхідності співробітництва для досягнення цілей стабільного та збалансованого територіального розвитку сучасної держави.

При вирішенні питання про альтернативний вибір цілей соціально-економічного розвитку сільських територій України слід визнати, що принаймні в найближче десятиліття перевагу будуть мати економічні цілі, які, однак, поширюватимуться й на соціальну та екологічну сфери. Критерієм оптимального співвідношення економічних, соціальних і екологічних цілей є максимальний ефект від їх системної реалізації.

Генеральною метою політики соціально-економічного розвитку сільської території є орієнтація її діяльності у напрямі стабілізації і подальшого підвищення якості життя населення і навколишнього середовища на основі підвищення ефективності економіки і забезпечення додаткових надходжень до бюджетів всіх рівнів за рахунок активізації інноваційних і інвестиційних процесів.

Запропоновано заходи щодо підвищення ролі громадських об'єднань у розвитку сільських територій. Основними завданнями вказаних об'єднань є підвищення престижу підприємництва, активізація його ролі в соціально-економічному зростанні і зниженні рівня безробіття сільських територій. Виконанню вказаних завдань сприятиме: проведення "круглих столів" щодо проблем розвитку малого підприємництва за участю представників органів державної влади і засобів масової інформації, забезпечення реалізації ухвалених рішень; створення спеціалізованих засобів масової інформації для висвітлення діяльності об'єднань підприємців, проблем їх розвитку, позитивного досвіду; створення при об'єднаннях підприємців фондів, що надають спонсорську допомогу молодим підприємцям для їх участі у виставках, ярмарках, які забезпечують їх необхідними ресурсами, просувають продукцію.