Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

УДК 336.221.24:332.1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ: МЕТОДОЛОГІЯ ТА ПРАКТИКА

Спеціальність 08.00.05 - розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

ЧЕЧЕТОВА НАТАЛЯ ФЕДОРІВНА

Донецьк - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Донецьк).

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, Академік АЕН України, Заслужений працівник освіти України Поважний Олександр Станіславович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Донецьк), ректор;

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Качала Тамара Миколаївна, Черкаський державний технологічний університет Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Черкаси), проректор з науково-дослідної роботи та міжнародних зв'язків;

доктор економічних наук, професор Ачкасов Анатолій Єгорович, Харківська національна академія міського господарства Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Харків), завідувач кафедри економіки підприємств міського господарства;

доктор економічних наук, професор Чилікін Олексій Ігорович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Донецьк), професор кафедри фінансів.

Захист відбудеться 14 травня 2011 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.128.02. у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр. Б. Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий „12” квітня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.Л. Сапельнікова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю оцінки фінансового стану регіональних економічних систем України та розробки стратегії управління фінансовою стійкістю на регіональному рівні для отримання можливості прийняття науково обґрунтованих і зважених політичних та економічних рішень на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки.

Регіональна економічна система являє собою складну підсистему загальноекономічної системи, функція якої визначається структурно-функціональною диференціацією суспільства і наявністю загальносистемних імперативів. Такий науковий підхід дає змогу достатньо глибоко та якісно досліджувати сутність функціонування економіки, але ускладнює розробку методів для практичних розрахунків при традиційній системі економіко-статистичних показників. Саме тому в наукових дослідженнях щодо розробки методів оцінки фінансової стійкості та рівня економічного розвитку регіонів відчувається брак наукового обґрунтування. Це викликає необхідність пошуку та розробки прийомів і принципів порівняльної оцінки фінансової стійкості в інституціональному та відтворювальному аспектах функціонування регіональної економічної системи. Цілеспрямований, стійкий, комплексний розвиток регіонів має спиратися на єдині принципи і науково обґрунтовані методологічні підходи, які одночасно повинні враховувати специфіку кожної окремої території та забезпечувати реальні переваги децентралізованої системи управління при збереженні економічно сильної та політично стійкої держави.

В умовах, коли зовнішнє середовище стало менш сприятливим, а конкуренція більш жорсткою, значення наукового підходу до вирішення актуальних задач саморозвитку, самостійності та фінансової забезпеченості регіонів значно зростає. У зв'язку з цим важливого значення набуває розробка методологічної бази дослідження проблем фінансово-економічного розвитку регіонів. Зокрема, особливе місце в цій проблематиці займає проблема фінансової стійкості, яка ставить нові завдання щодо комплексного дослідження суб'єктів економічної діяльності, адже стан високої фінансової стабільності розвитку одних регіонів при нерівноважному стані інших створює проблеми нерівномірності процесу розвитку країни в цілому і може стати причиною кризових явищ в економіці. В цих умовах перегляд стандартних припущень, що використовуються в стандартних моделях характеристики фінансового стану регіональних економічних систем, знаходження рішень, адаптованих до специфіки сучасного стану розвитку економіки України, зумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.

Основу дослідження процесу формування наукової думки та підходів до окремих аспектів регіонального розвитку становили праці таких українських і зарубіжних учених-економістів: А.Є. Ачкасова, П.Т. Бубенка, В.М. Бабаєва, М.П. Бутка, В.Г. Гутмана, З.В. Герасимчук, В.В. Дорофієнка, М.В. Жука, Т.М. Качали, М.І. Манілич, Т.Л. Миронової, В.Л. Плющенка, Д.М. Стеченка, Л.Г. Чернюк, О.П. Чилікіна та ін.

Проблематика рівномірного фінансового забезпечення економічного розвитку регіонів є сферою наукових досліджень багатьох вчених. Так, В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, З.С. Варналій, Н.М. Внукова, В.М. Геєць, А.І. Даниленко, О.П. Кириленко, М.І. Крупка, І.О. Луніна, Ц.Г. Огонь, С.В. Онишко, Ю.В. Пасічник, О.П. Чернявський, С.І. Юрій у своїх працях розглядають питання становлення місцевих фінансів, а також особливості формування міжбюджетних відносин.

Регіональна збалансованість фінансової системи держави є об'єктом наукових досліджень М.І. Долішнього, О.П. Крайника, В.М. Опаріна, О.С. Поважного, С.Ф. Поважного, О.І.Чилікіна, М.І. Скрипниченко, С.В. Слухая та ін. Територіальне розміщення фінансових ресурсів та взаємозв'язок цього процесу із формуванням фінансово стійкого вектора розвитку регіонів вивчають З.В. Герасимчук, В.В. Дорофієнко, Т.М. Качала, С.С. Шумська, В.П. Ходаківська. Вплив податкової політики на фінансову стійкість регіону окреслили В.П. Вишневський, С.Д. Герчаківський, Т.І. Єфименко, С.В. Каламбет, П.В. Мельник, А.М. Соколовська, Л.Л. Тарангул, Л.М. Шаблиста. Участь інститутів фінансового ринку в акумулюванні і регіональному перерозподілі фінансових ресурсів детально досліджують О.І. Барановський, С.В. Богачов, О.В. Дзюблюк, К.В. Іоненко, В.В. Корнєєв, Б.Л. Луців, І.О. Лютий, А.М. Мороз, С.В. Науменкова та ін.

Серед зарубіжних вчених у напрямі вирішення проблем фінансового забезпечення регіонів вирізняються праці Дж. Аронсона, Р. Бленда, В.В. Бурцева, А.Г. Гранберга, К. Давея, Н.І. Клімової, О.Л. Коломієць, Дж. Петерсена, В.М. Родіонової, Н.М. Сабитової, Т.М. Хорвата та ін.

Відзначаючи вагомі результати наукових розробок цих авторів, слід зазначити, що низка теоретико-методологічних і методичних питань щодо оцінки та забезпечення фінансово стійкого розвитку регіону потребує подальшого вивчення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, які проведено автором, є складовою частиною комплексних робіт, що виконувались у рамках науково-дослідних тематик Донецького державного університету управління, зокрема за темами „Фінансовий механізм державного управління економікою України” (номер державної реєстрації 0104U008798, 2009 р.) і „Державні механізми формування фінансових ресурсів” (номер державної реєстрації 0104U009992, 2008 р.), де автором розроблені рекомендації щодо удосконалення існуючого інструментарію бюджетного вирівнювання фінансового забезпечення регіональних економічних систем України.

Виконані автором дослідження є складовою частиною комплексних досліджень у рамках науково-дослідних робіт, які виконувалися в Харківській національній академії міського господарства. Зокрема, в роботі „Удосконалення обліку, економічних методів управління підприємством в умовах ринку” (номер державної реєстрації 0107U000250, 2007 р.) автором запропоновано методику розробки системи стратегічного планування фінансово стійкого розвитку регіонів країни; у науково-дослідній роботі „Методологія і організація обліку, комплексного економічного аналізу та аудиту діяльності суб'єктів господарювання. Етап 1: Облік, аудит і аналіз економічної інформації: узагальнення досвіду застосування міжнародних стандартів в Європейському Союзі та в країнах з перехідною економікою” (номер державної реєстрації 0108U006673, 2008 р.) дисертантом проведено комплексний аналіз фінансової стійкості інституційних суб'єктів економіки окремих регіонів України в умовах глобальної турбулентності. Участь автора у виконанні науково-дослідної теми „Методологія і організація обліку, комплексного економічного аналізу та аудиту діяльності суб'єктів господарювання. Етап 2: Організаційно-правові умови підвищення рівня прозорості фінансової звітності та обґрунтування управлінських рішень суб'єктів господарювання України в умовах застосування міжнародних стандартів” (номер державної реєстрації 0108U00667305370, 2009 р.) полягає у розробці механізму інвестиційного забезпечення фінансово стійкого розвитку регіональних економічних систем.

Тематика наукових досліджень відповідає Концепції державної регіональної політики та основним напрямам сучасної соціально-економічної політики країни.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад дослідження фінансової стійкості регіональних економічних систем та практичних рекомендацій щодо забезпечення фінансово стійкого розвитку регіонів України.

Відповідно до визначеної мети дослідження в дисертаційній роботі поставлено і вирішено такі наукові завдання:

розкрити концептуальні основи сталого економічного розвитку регіону;

обґрунтувати категоріальну сутність фінансової стійкості регіональної економічної системи;

визначити специфічні принципи управління структурною динамікою регіональної економічної системи;

обґрунтувати інструментарій оцінювання фінансової стійкості економічної системи регіону;

з'ясувати проблеми та передумови фінансово стійкого розвитку інституційних суб'єктів економіки регіону;

розробити багатокритеріальну класифікацію загроз фінансовій стійкості регіонів України;

розширити методичні підходи до бюджетно-податкового регулювання і стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону;

представити напрями підвищення ефективності міжбюджетних відносин у контексті фінансово стійкого функціонування регіонів України;

розробити комплексну систему регіонального управління фінансовою стійкістю економічної системи;

раціоналізувати механізми фінансування стратегічних проектів регіонального розвитку;

сформувати основні шляхи економічного зростання регіонів України на основі оцінки їх фінансової стійкості;

розробити модель мінімізації фінансової асиметрії регіонів України.

Об'єктом дослідження є процеси функціонування регіональної економічної підсистеми як елемента фінансової економічної системи держави.

Предметом дослідження є методологічні та практичні проблеми забезпечення фінансової стійкості регіональних економічних систем.

Гіпотеза дослідження полягає в пошуку нової парадигми фінансово стійкого розвитку регіональної економічної системи і базується на припущенні, що розробка механізму державного регулювання структурної динаміки в регіонах України забезпечить справедливий перерозподіл фінансових ресурсів та сприятиме стабільному соціально-економічному зростанню національної господарської системи.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою роботи є синтез фундаментальних і прикладних положень економічної теорії, регіональної економіки, теорії фінансів, макро- і мікроекономіки. Діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічної природи регіональної економічної системи становлять науково-дослідницьку основу дисертації.

При постановці і розв'язанні відповідних завдань роботи використовувались також методи: абстракції, узагальнення, індукції і дедукції, історико-логічний (для розкриття основ фінансово стійкого функціонування регіональної економічної системи та уточнення відповідного термінологічного апарату); вибірок, групування, експертних оцінок, статистичного порівняння (для аналізу і оцінювання фінансового стану регіону - сукупно та в розрізі складових); з'ясування і формалізації прямих та зворотних зв'язків між економічними явищами та процесами (для визначення загроз фінансовій стійкості регіону); екстраполяції, прогнозування, евристичний (для обґрунтування перспективних напрямів підвищення фінансової стійкості регіональної економічної системи).

Інформаційна база дослідження ґрунтується на законодавчо-нормативних актах з питань розвитку державних і місцевих фінансів, фінансових ринків. Опрацьовані статистичні матеріали Національного банку України, Міністерства фінансів України, Держкомстату України, Донецького обласного управління статистики, постанови, розпорядження та аналітичні дані інших вітчизняних міністерств і відомств.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вирішена важлива проблема, яка стосується обґрунтування теоретико-методологічних основ та практичних рекомендацій, щодо формування стратегії управління фінансовою стійкістю регіону. Наукова новизна результатів дослідження розкривається в наступних положеннях: вперше:

розроблено модель мінімізації фінансової асиметрії регіонів України, що базується на застосуванні економіко-математичного апарату лінійного програмування, зокрема для зменшення асиметрії та підвищення сталості функціонування економічної системи пропонується диференціація податкових ставок, яка враховувала б диспропорції в соціально-економічному розвитку та фінансовому забезпеченні різних регіонів;

презентовано систему узгодження інтересів економічних суб'єктів, зацікавлених у реалізації регіональних інвестиційних проектів з використанням функціонально-процесного підходу, що дає змогу обґрунтовувати раціональні пропорції використання механізмів пільгового оподаткування та фінансування інвестиційної діяльності в регіоні;

запропоновано методичний інструментарій оцінювання фінансової стійкості регіональної економічної системи в рамках двох наукових напрямків - фінансового менеджменту та регіональної статистики - шляхом побудови формалізованої алгоритмічної моделі впливу технологічної структури виробництва в регіоні на його фінансову стійкість;

удосконалено:

трактування терміна „фінансова стійкість регіональної економічної системи” через розмежування управлінського та інституціонального аспектів аналізу цього поняття, що, на відміну від існуючих, розкриває його соціально-економічну сутність як такий економічний розвиток регіону, при якому забезпечується якісне зростання темпів відтворення суспільної продукції і одночасно дотримуються умови оптимально пропорційного її розподілу між інституційними суб'єктами економіки при використанні обмежених ресурсів;

систему принципів управління структурною динамікою регіональної економічної системи через доповнення загальних принципів трансформаційних зрушень (цілісності, цільової направленості, системності, погодженості, селективності, оптимізації, пропорційності та координації) специфічними принципами адаптивності, автономності, урахування регіональної специфіки, соціальної орієнтації; методичні підходи до визначення факторів впливу на рівень фінансової стійкості регіональної економічної системи шляхом розробки розгалуженої класифікації загроз фінансовій стійкості регіонів України, що має у структурі чотири основні групи: збільшення майнової диференціації населення і підвищення рівня бідності; деформованість структури вітчизняної економіки; зростання нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів; криміналізація суспільства та фінансово-господарської діяльності;

рекомендації щодо підвищення ефективності трансфертного механізму в Україні шляхом: а) формування ефективної системи моніторингу та контролю при використанні цільових трансфертів при істотному збільшенні їх частки; б) реалізації середньої забезпеченості при більшій регіональній асиметрії або поліпшенні фінансового забезпечення на душу населення послідовно від найменш забезпечених до найбільш забезпечених у межах загального обсягу бюджетних коштів у контексті розвитку фінансово самодостатніх регіональних економічних систем;

дістали подальшого розвитку:

концептуальні основи сталого економічного розвитку, що дали можливість розглядати стійкий розвиток регіональної економічної системи як здатність виконувати властиві їй функції в умовах різнонаправлених екзогенних і ендогенних факторів, загроз та обставин, а в умовах кризи - як виживання і в подальшому поступальний рух в основних сферах економіки;

дослідження проблем економічного зростання регіонів України, що дало змогу констатувати відсутність належної їм фінансової стійкості, характерної для зрілої ринкової економіки, та наявність тенденції до скорочення позитивного ефекту від структурних перетворень, що знайшло відображення в зниженні основних показників практично в усіх галузях економіки;

методичні підходи до бюджетно-податкового регулювання та стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону, що передбачає чотири напрями розподілу бюджетних коштів: вирівнюючий, стимулюючий, інвестиційний та напрям ресурсного забезпечення;

обґрунтування оптимальності поєднання централізації та самостійності структурних елементів регіональної економічної системи, що має забезпечуватися: а) чітким розмежуванням функцій, повноважень і фінансових ресурсів за рівнями управління; б) вибором підходу для декомпозиції системи, обґрунтуванням методу аналізу ієрархій при заданих цілях розвитку, критеріях ризику, якості, допустимих альтернатив;

стратегічні напрями управління міжбюджетними відносинами в межах розробки комплексної системи оцінювання та прогнозування потреб податкових надходжень місцевих бюджетів, що забезпечує оптимальну комбінацію для вирівнювання, стимулювання до інвестицій та регулювання фінансового забезпечення усіх економічних суб'єктів регіону.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, що містяться в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані в діяльності органів виконавчої та законодавчої влади у процесі вдосконалення державного регулювання регіонального розвитку України. Реалізація запропонованого механізму економіко-правового регулювання рівня фінансової стійкості економічної системи дасть змогу стимулювати економічний розвиток України.

Теоретичні положення, які захищаються в дисертації, доведені до рівня конкретних практичних пропозицій і створюють об'єктивну основу для подальшого ефективного розвитку фінансових відносин у Черкаському регіоні (довідка Черкаської обласної держадміністрації № 1145/2 від 04.09.2010 р.).

Ряд положень дисертаційного дослідження щодо удосконалення фінансового механізму на регіональному рівні використовується в навчальному процесі Харківської національної академії міського господарства при викладанні курсів „Фінансовий менеджмент”, „Регіональна економіка”, „Основи фінансів підприємств міського господарства”, а також у процесі дипломного проектування (довідка № 693 від 28.03.2010 р.).

Підтвердженням практичного значення одержаних результатів є їх використання Комітетом з питань бюджету Верховної Ради України як інформаційної бази під час підготовки низки законів України (довідка № 04.14/14-1244 від 18.11.2010р.). Наукові рекомендації використані Міністерством фінансів України під час підготовки проекту Методичних рекомендацій щодо розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (довідка № 31-09010-10-17/4755 від 12.10.2010 р.). Запропоновані в роботі практичні заходи, щодо забезпечення належного рівня фінансової стійкості регіональних економічних систем були використані Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України при опрацюванні нормативно-правових актів щодо реалізації державної регіональної політики (довідка № 7/2-1729 від 18.02.2010 р.)

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторські розробки щодо методологічних і практичних засад розробки напрямів забезпечення фінансової стійкості регіональних економічних систем, концептуальних підходів до формування механізму її оцінки та перспектив досягнення стійкого стану розвитку. Усі викладені в дисертації наукові результати, які виносяться на захист, отримані автором самостійно. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані лише ті положення та ідеї, що є наслідком особистої роботи здобувача.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторські напрацювання щодо методологічних і практичних засад розробки напрямів забезпечення фінансової стійкості регіональних економічних систем, концептуальних підходів до формування механізму її оцінювання та перспектив досягнення стійкого стану розвитку. Усі викладені в дисертації наукові результати, які виносяться на захист, отримані автором самостійно. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані лише ті положення та ідеї, що є наслідком особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження апробовано на 20 українських і міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема „Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 25-27 жовтня 2002 р.); „Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика” (м. Суми, 12-14 листопада 2007 р.); „Модернізація політики та управління в Німеччині та Україні у контексті євроінтеграції” (м. Черкаси, 5-6 липня 2007 р.); „Відтворення господарського комплексу регіону: методологія, механізми, інструментарій” (м. Чернівці, 25 лютого 2007 р.); „Региональные аспекты развития в условиях европейского выбора” (м. Симферополь, 13-14 березня 2007 р.); „Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 26-28 жовтня 2007 р.); „Проблеми та перспективи розвитку регіональної ринкової економіки” (м. Кременчук, 15 травня 2008 р.); „Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю” (м. Черкаси, 16-18 квітня 2008 р.); „Міжнародна банківська конференція: теорія і практика” ( м. Суми, 30 травня - 1 червня 2007 року); „Модернізація політики та управління в Німеччині та Україні в контексті євроінтеграції” (м. Черкаси, 5-11 липня 2007 р.); „Соціально-економічні проблеми регіонального розвитку” (м. Дніпропетровськ, 30 листопада 2007 р.); „ Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 24-26 вересня 2008 року); „Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю” (м. Черкаси, 8-10 квітня 2009 р.); „Модернізація політики та управління в Німеччині та Україні в контексті євроінтеграції” (м. Черкаси, 27-30 червня 2008 р.); „Модернізація політики та управління в Німеччині та Україні в контексті євроінтеграції” (м. Черкаси, 12-14 липня 2009 р.); „Обліково-аналітичне та фінансове забезпечення корпоративного управління: міжнародний досвід та вітчизняна практика” (м. Харків, 9-11 квітня 2009 р.); „Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю” (м. Черкаси, 14-16 квітня 2010 р.); „Проблеми та перспективи розвитку регіональної ринкової економіки” (м. Кременчук, 10-12 травня 2010 р.) „Актуальні проблеми сучасної науки” (м. Київ, 2010 р.); „Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 6-8 жовтня 2010р.).

Публікації. За основними результатами дослідження за темою дисертації опубліковано 1 монографію, 27 статтей у наукових фахових виданнях (з них 7 ? у журналах, 20 ? у збірниках наукових праць), 20 тез доповідей на міжнародних та українських конференціях різного рівня, загальним обсягом - 43 д.а., з них 38,2 д.а. належать особисто автору.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 431 сторінка, в тому числі основний текст - 380 сторінок. Робота містить 27 таблиць і 24 рисунків, які займають 51 сторінку. Додатки розміщені на 18 сторінках. Список використаних джерел налічує 370 найменувань і розміщений на 33 сторінках.

Основний зміст ДИСЕРТАЦІЙНОЇ роботи

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи фінансово стійкого функціонування регіональної економічної системи” узагальнено науково-концептуальні основи економічної та фінансової стійкості регіональної економічної системи, визначено теоретичні та апріорні підходи до понятійно-категоріального апарату дослідження.

Базовим елементом економічного розвитку є забезпечення тенденції стійкого зростання. Пояснюється це тим, що становлення економічної та фінансової стійкості - зовсім не довільний процес. Перехід від нестійкого, кризового стану до стану фінансової стабільності завжди супроводжується економічним зростанням. Оскільки фінансово-економічний стан будь-якого господарюючого суб'єкта економіки безпосередньо пов'язаний з величиною власного капіталу, стає очевидним, що фінансово стійкий розвиток обумовлює економічне зростання. Отже, поступальний приріст власного капіталу у формі валової доданої вартості і є економічним зростанням, що являє собою збалансовану фінансову стійкість у часі. На наш погляд, взаємодію фінансової стійкості та економічного зростання можна оцінити як взаємодію причини й наслідку, коли щораз наслідок стає причиною подальшої їхньої взаємодії в ланцюзі: стійкість>зростання>стійкість. Становлення фінансової стійкості створює сприятливе середовище для економічного розвитку й зростання, і тільки завдяки цій тенденції зростання господарюючі суб'єкти економіки здобувають і зміцнюють свою фінансову стійкість. Як видно, співвідношення станів фінансової стійкості й економічного зростання взаємозалежне, але не однозначне. Воно повне протиріч, які виражені у тому, що зростання означає деяку позитивну зміну, а стійкість означає сталість певного стану. І саме в цій суперечливості між економічним зростанням і фінансовою стійкістю відбувається процес узгодження їх цільових функцій.

Таким чином, ретроспективний аналіз та узагальнення різних точок зору як зарубіжних, так і вітчизняних вчених та фахівців з проблем сталого розвитку дав можливість зробити такі висновки: будь-який регіон має свою економічну систему. Вона складається з різних компонентів, кожен з яких знаходиться в залежності від інших. Економічна система - це особливим чином упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних благ та послуг. Таким чином, економічна система, з нашої точки зору, розглядається як система, що включає в себе такі елементи, як:

– суб'єкти - функціонують для задоволення потреб населення, ґрунтуючись на її можливості та природно-ресурсному потенціалі;

– об'єкти - люди як виробники і споживачі, природні та матеріальні ресурси;

– зв'язки, взаємовідносини - економічна інфраструктура й економічні інститути (сукупність економічних інститутів і економічних взаємозв'язків).

Стійкість регіональної економіки є узгодженістю трьох стратегічних компонентів: системи економічних інтересів; стану регіональної економіки та її інститутів; ситуації, що складається у зовнішньому середовищі. Відпрацювання моделі сталого розвитку, прийнятної для конкретної країни, найдоцільніше здійснювати на регіональному рівні, де інерційних процесів менше, ніж на рівні макросистеми, вищі можливості оперативного прийняття управлінських рішень, маневру силами і засобами. Необхідність використання концепції сталого розвитку багато в чому визначається тим, що принципи сталого розвитку:

– дають можливість осмислити проблеми сучасної України в загальносвітовому контексті;

– допомагають системно осмислити власні закономірності розвитку суспільства;

– змушують вирішувати місцеві, регіональні проблеми з урахуванням обмеженості ресурсів.

Процес переходу економіки до сталого розвитку як завдання управління господарською діяльністю на рівні економічно самостійного господарського суб'єкта або окремого регіону в цілому орієнтований на забезпечення збалансованості рішень щодо збереження сприятливого середовища життєдіяльності та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення зростаючих потреб суспільства із завданнями прогресу цивілізації.

Cлід відрізняти стабілізацію економіки від стану її стійкого розвитку. Процес стабілізації економіки регіону - це обмежений у рамках певного проміжку часу процес приведення її у стан скорочення факторів занепаду (загроз економічній безпеці) і погіршення параметрів функціонування як передумови активізації діяльності; нестійкість розвитку - внутрішня властивість перехідної економіки. Прояв нестійкості відбувається в результаті постійно виникаючих соціально-економічних протиріч між старим та новим, що викликає порушення рівноваги системи та виникнення кризових станів, які набирають різної форми прояву і масштабів поширення від локальних конфліктів до загального катастрофічного стану.

Проводячи класифікацію наукових трактувань поняття „стійкість” в різноманітних вченнях, можна виділити:

– трактування з точки зору термодинаміки, відповідно до якого найбільш стійкими є ті системи, які мінімально піддаються впливу зовнішніх коливань;

– інтерпретацію із соціальної точки зору, відповідно до якої стійкий розвиток передбачає підвищення рівня добробуту населення;

– інформаційний критерій, відповідно до якого стійкість системи - це її здатність протистояти негативному впливу зовнішнього середовища;

– кібернетичний принцип стійкості, що виявляється у можливості й здатності системи повертатися на вихідну траєкторію розвитку після зовнішнього впливу;

– еколого-економічний критерій, відповідно до якого стійка система здатна забезпечувати збереження і життєдіяльність біосфери на довготривалій основі.

Таким чином, можна відзначити, що не існує загального і єдиного поняття стійкості, загальних системних вимог та правил, що її регулюють. Вони по-різному трактуються в усіх загальновідомих науках. І незважаючи на розбіжності в безлічі визначень стану стійкості економічних систем, на сьогоднішній день однією з основних і базових проблем сучасної науки є розробка та впровадження в практику методів дослідження й діагностики стійкості функціонування економіки. Економіка являє собою складний механізм, що включає в себе виробництво найрізноманітніших товарів та послуг, необхідних для життєдіяльності, нерозривно пов'язаних з політичними, соціальними та екологічними видами діяльності, що й визначає складність теоретико-методологічних концепцій розвиненого суспільства і держави. При цьому обсяги виробництва визначаються такими факторами, як попит на ті чи інші товари, наявність матеріальних та інших ресурсів.

Нині більш поширеним є трактування стійкості в рамках забезпечення стабільності й надійності економіки в цілому. Стосовно цих умов економіка регіону повинна бути самодостатньою і реально спиратися на свої сили та можливості. Однак концепція стійкості в економіці поки недостатньо розвинена і обґрунтована, особливо це стосується механізмів забезпечення стійкого розвитку регіонів. На сучасному етапі економічного розвитку практично відсутні ефективні стратегії розвитку, а реалізовані стратегії слабко адаптовані до реальних умов функціонування економіки. Це й обумовлює необхідність пошуку ефективних методів визначення та обґрунтування стабільності економічного розвитку.

Економічний розвиток суб'єктів мікро- і макроекономіки за всіх часів розвитку економічної науки був об'єктом пильної уваги дослідників. Цілком зрозуміло й те, що увага ще більше підсилюється на складних і кризових етапах розвитку економіки.

У зв'язку з цим перед суспільством та сучасною економічною наукою постають завдання подолання кризових явищ в економіці й забезпечення її виходу на траєкторію стійкого зростання.

У більш узагальненому варіанті можна сформулювати таке доповнене нами визначення поняття „фінансова стійкість регіональної економічної системи”. Фінансова стійкість регіональної економічної системи - це такий економічний розвиток регіону, при якому забезпечується якісне зростання відтворення суспільної продукції і дотримуються умови оптимально пропорційного й справедливого її розподілу між інституційними суб'єктами економіки при обсягах використання у відтворювальному процесі обмежених ресурсів, що постійно зменшуються.

Виходячи з аналізу впливу тих чи інших факторів на показник фінансової стійкості господарюючих суб'єктів економіки, виділяють такі її види:

1) внутрішня стійкість, рівнозначна фінансовому стану господарюючого суб'єкта економіки, при якому забезпечується стабільно високий результат його функціонування в умовах активного реагування на зміну внутрішніх і зовнішніх факторів;

2) зовнішня стійкість, що характеризується стабільністю розвитку економічного середовища;

3) загальна стійкість, що характеризується станом фінансових потоків і коштів, при яких забезпечується постійне перевищення доходів над видатками;

4) безпосередньо фінансова стабільність, що є відображенням стабільного перевищення доходів над видатками в умовах вільного маневрування фінансовими коштами та їх ефективним використанням, що сприяє безперебійному процесу виробництва та реалізації продукції.

Регіональна економічна система не може не базуватися на структурній рухомості та мінливості. Структурна рухомість являє всю динаміку структури, але, в першу чергу, її поточну варіабельність, що виражається у взаємопристосуванні частин одна до одної, в постійних змінах їх взаємних співвідношень, в пошуку тих чи інших структурних пропорцій і величин. Таким чином, розвиток регіональної економічної системи можна уявити як нерівномірний, нерівноважний процес зі складною внутрішньою структурою. Необхідною умовою формування ефективного управління регіональною економічною системою є дослідження змісту і особливостей її структурної динаміки. Ґрунтовна оцінка закономірностей і принципів управління структурною динамікою регіональної економічної системи дає можливість зазначити, що вивчення структури регіональної економічної системи, її складність, об'єктивний характер багатьох пропорційних залежностей показують, що оптимізація всієї взаємопов'язаної сукупності структурних зв'язків на макро- і мезорівнях потребує спеціальної структурної політики. Під структурною політикою слід розуміти систему управління, спрямовану на досягнення такого співвідношення між елементами регіональної економічної системи, при якому в економіку закладаються довготривалі стимули розвитку, що забезпечують найкращі темпи економічного зростання і стійкі позиції регіону на ринку, а також соціальне оздоровлення та соціальний захист населення.

Для успішного управління структурними процесами необхідно сформувати концептуальні основи структурної політики, що базуються на принципах: цілісності, цільової направленості, системності, погодженості, селективності, адаптивності, пропорційності, координації, автономності, оптимізації, урахування регіональної специфіки, соціальної орієнтації.

У другому розділі „Оцінка фінансової стійкості регіональних економічних систем” здійснено оцінювання стану фінансової стійкості інституційних суб'єктів економіки регіону, розглянуто вплив технологічної структури виробництва на фінансову стійкість регіону, досліджено рівень інвестиційного забезпечення фінансово стійкого розвитку регіональних економічних систем.

Аналізуючи існуючі методи оцінювання фінансового стану інституційних суб'єктів економіки, варто відзначити той важливий факт, що аналіз господарюючих суб'єктів економіки, зокрема, регіонів України на предмет їхньої фінансової стійкості має значні наукові перспективи. У періоди розвитку ринкової економіки кардинальні рішення в сфері економічного забезпечення й управління регіонами повинні бути прийняті на основі проведення детального аналізу їхнього фінансового стану. Однак сучасна економічна наука не має у своєму розпорядженні єдиного комплексу методичних прийомів оцінювання фінансової стійкості як на мікро-, так і на макроекономічному рівнях. А існуючі теоретичні й методологічні підходи до оцінювання фінансової стійкості економічного розвитку регіонів недостатньо досконалі - їхній аналіз показує, що існуючі на сучасному етапі методи ґрунтуються в основному на комерційній короткочасній оцінці, не враховують особливостей розвитку регіональних виробничих сил та не дають змогу забезпечувати наукову обґрунтованість розробки довготривалих регіональних стратегій.

Необхідність розробки механізмів фінансово стійкого розвитку економіки є особливо актуальною для регіонів України внаслідок серйозних змін, що відбулися останнім часом у взаємовідносинах державної та місцевої влади. Таким чином, методичне забезпечення аналізу фінансового стану економічного розвитку - це не тільки поява можливостей оцінки, але й забезпечення стратегічних принципів фінансового забезпечення регіонального розвитку.

З метою розробки методів оцінки фінансової стійкості регіональної економічної системи існуючі відносні показники зіставлені в рамках двох наукових напрямків - фінансового менеджменту та регіональної статистики. З погляду фінансового менеджменту, фінансова стійкість регіону має визначатися балансом фінансових ресурсів, їхньою участю у забезпеченні розширеного відтворення та ефективністю розподілу коштів між кінцевими споживачами: підприємствами й населенням. Здатність регіональної економіки оптимально забезпечувати процеси відтворення та розподілу фінансових ресурсів можна розглядати як стан її фінансової стійкості, яка, будучи складовою частиною загальноекономічної стійкості, відображає здатність регіональної економіки протистояти внутрішнім і зовнішнім факторам, що намагаються вивести систему зі стану рівноваги. Із цих позицій фінансова стійкість визначається й вимірюється кон'юнктурними коливаннями, які являють собою короткочасні коливання господарського процесу, що найчастіше проявляються у зміні цін на основні ресурси виробництва. У зв'язку з цим фінансова стійкість регіону має визначатися фінансовою стабільністю базових елементів відтворювального процесу існуючих галузевих комплексів. І з цієї позиції економічна сутність фінансової стійкості регіону повинна відображатися забезпеченістю матеріальними оборотними коштами галузей, задіяних у відтворювальному процесі. Відповідно до цих виділених критеріїв видається можливим сформувати методичний інструментарій оцінювання фінансової стійкості економічних систем у такий спосіб (табл. 1).

Дослідження показників за вищенаведеною алгоритмічною послідовністю дасть можливість:

– найбільш комплексно оцінити фінансову стійкість регіону у взаємозв'язку із загальним і єдиним вектором економічного розвитку країни;

Таблиця 1 Формалізована алгоритмічна послідовність методичного інструментарію оцінювання фінансової стійкості регіональних економічних систем

Формалізовані показники	Прийняті позначення показників
	- валовий випуск, млн грн; - проміжне споживання галузей економіки, млн грн; - валова додана вартість, млн грн; - валова маржа, млн грн; - матеріальні витрати, млн грн
; ; ; ;	і - коефіцієнти сили впливу виробничого важеля й запасу фінансової міцності, визначені по валовій маржі; і - коефіцієнти сили впливу виробничого важеля й запасу фінансової міцності, визначені по валовому обсягу виробництва; і - коефіцієнти сили впливу виробничого важеля й запасу фінансової міцності, визначені по обсягу споживання матеріальних витрат; і - коефіцієнти сили впливу виробничого важеля й запасу фінансової міцності, визначені по обсягу проміжного споживання.
	- інтегральний показник запасу фінансової міцності галузей.
	- коефіцієнт фінансової стійкості регіональної економічної системи. n - чисельність досліджуваних (і=х) галузей

– провести порівняльну характеристику економічного розвитку регіонів і виявити сучасний економічний стан розвитку виробництва на їхніх територіях;

– виключити протиріччя в зіставленнях показників регіонів, тим самим забезпечити адекватність порівняння показників фінансової стійкості адміністративно-територіальних одиниць між собою і з аналогічним показником економіки всієї країни;

– охарактеризувати не тільки рівні розвитку процесу регіонального відтворення суспільної продукції, а й ступінь освоєння нових технологій, переваги галузей окремих регіонів і спеціалізації праці й виробництва у випуску певних видів продукції;

– виділити єдиний оцінний критерій, що забезпечить можливості зіставлення й порівняння економічного розвитку регіонів. Цей єдиний загальнонаціональний показник порівняння не є строго фіксованою величиною і внаслідок проходження економічних процесів поряд з регіональними показниками також зазнає зміни;

– оцінити ступінь матеріало- і ресурсомісткості регіонального відтворення, диференціювати регіони за рівнем розвитку виробництва, за їхніми відносними перевагами, які виражаються в економічності, раціоналізмі й конкурентоспроможності продукції галузевих комплексів.

До регіональних економічних систем із високим ступенем фінансової стійкості розвитку можна віднести області, у яких розрахований індикативний показник більше ніж на 0,05 перевищує середньоукраїнський. У більшості випадків, виходячи із сучасних умов економічного розвитку, такі показники досить характерні для регіонів, основу економіки яких становлять галузі, які активно працюють на обслуговування господарської діяльності через торгово-економічні зв'язки. Виходячи з наведених у таблиці 1 показників, ми проаналізували стан фінансової стійкості Донецького регіону порівняно із загальноукраїнським рівнем. У результаті розрахунків і обробки вихідних статистичних даних нами отримані показники, що характеризують у динаміці рівні фінансової стійкості різних секторів регіональної економіки. Характеризуючи зміни коефіцієнтів фінансової стійкості промислового сектора України у зіставленні з динамікою коливань аналогічного показника регіону (табл. 2), відзначаємо, що порівняно з докризовим періодом регіональна промисловість значною мірою здала свої позиції в посткризовий період.

Варто відзначити, що розвиток і функціонування промисловості регіону, поряд з іншими сферами економічної діяльності, більше залежать не від внутрішніх факторів, а від зовнішніх, значною мірою зумовлюваних перебігом різного роду кон'юнктурних впливів на процеси розвитку не тільки регіональної й вітчизняної економік, але й загальноекономічної системи. Вплив випадкових факторів може підсилюватися через посилення переважної орієнтації промислового сектора економіки Донецького регіону на експорт сировини й матеріалів.

регіональний економічний фінансовий стійкість

Таблиця 2 Фінансова стійкість галузей промисловості Донецької області та економіки України в цілому в 1998 - 2009 рр*.

Галузі промисловості	1998	2000	2002	2004	2006	2008	2009
Донецька область	0,23	0,31	0,3	0,19	0,14	0,18	0,12
Україна	0,3	0,29	0,22	0,29	0,31	0,16	0,17

*Джерело: розраховано автором за даними офіційного сайту Державного комітету статистики України (www.ukrstat.gov.ua) та офіційного сайту Міністерства фінансів України (www.minfin.gov.ua)

Резюмуючи зроблений нами короткий огляд підсумків соціально-економічного розвитку України за 1998 - 2009 роки, можна констатувати таке: незважаючи на високі рівні господарської та інвестиційної активності фінансово-господарської діяльності, тенденції економічного зростання не отримали стійкості, характерної для зрілої економіки. У ситуації, що склалася, на наш погляд, необхідно відмовитися від ідеї збільшення ВВП за рахунок нарощування сировинного сектора й збільшення його частки у світовій економіці через його неспроможність і невідповідність довгостроковим цілям національного економічного розвитку. Інакше кажучи, для вітчизняної економіки стратегічно важливим є забезпечення зростання економічного потенціалу країни за рахунок якісного підвищення конкурентоспроможності національної економіки. У зв'язку з цим особливу важливість в оцінюванні рівнів розвитку економіки регіонів країни повинні набути методи, які дають змогу оцінити якість зростання.

В умовах нестабільності ринкових процесів виникає об'єктивна необхідність вивчення специфіки відтворювальних процесів конкретного регіону шляхом розробки концепції фінансової стійкості регіону та реалізації принципів сталого розвитку. На відтворювальний процес впливає безліч факторів, що мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. До об'єктивних факторів можна віднести: рівень розвитку регіону, структуру господарства, природно-економічний стан, впровадження нових форм господарювання. Не менш важливі й суб'єктивні фактори, такі як: політика влади всіх рівнів відносно регіону, підприємницька активність населення, інвестиційна привабливість, підтримка або протидія щодо реформування. Можна відзначити, що саме спрямованість дії суб'єктивних факторів значною мірою визначає швидкість і тенденцію розвитку об'єктивних факторів.

Фінансова стійкість розглядається нами з точки зору існування загроз. Загрози - це явища і процеси, що роблять негативно впливають на господарство країни, принижують економічні інтереси особистості, суспільства і держави.

Нами сформульовано розгалужену класифікацію загроз фінансово стійкого розвитку регіонів України. Загрози зведені в чотири основні групи.

І група. Майнова нерівність населення. Досягнутий відносний баланс може бути порушений в результаті дії таких факторів:

– розшарування суспільства на вузьке коло багатих і переважаючу масу бідних, не впевнених у своєму майбутньому людей;

– збільшення частки бідних верств населення в місті порівняно з селом, що створює соціальну й кримінальну нестабільність;

– затримка та невиплата заробітної плати.

ІІ група. Деформованість структури української економіки, яка зумовлена такими факторами:

– посилення паливно-сировинної спрямованості економіки,

– низька конкурентоспроможність продукції більшості вітчизняних підприємств;

– руйнування технологічної об'єднаності наукових досліджень і розробок, розпад сформованих наукових колективів і підрив на цій основі науково-технічного потенціалу України;

– завоювання іноземними фірмами внутрішнього ринку України за багатьма видами товарів народного споживання;

– придбання іноземними фірмами вітчизняних підприємств з метою витіснення вітчизняної продукції як з зовнішнього, так і з внутрішнього ринків.

ІІІ група. Диференціація регіонів України за соціально-економічним розвитком. Найважливішими факторами цієї групи є:

– об'єктивно існуючі відмінності у рівні соціально-економічного розвитку регіонів, наявність депресивних, кризових і відсталих в економічному відношенні регіонів на тлі структурних зрушень у промисловому виробництві, що супроводжується різким зменшенням частки обробних галузей;

– порушення виробничо-технологічних зв'язків між підприємствами окремих регіонів України;

– збільшення розриву в рівні виробництва національного доходу на душу населення між окремими регіонами України.

ІV група. Криміналізація суспільства та господарської діяльності. Вона характеризується факторами, до яких відносяться:

– зростання безробіття, тому що значна частина злочинів відбувається особами, які не мають постійного джерела доходу; можливість доступу кримінальних структур до управління певною частиною виробництва та їх проникнення в різні владні структури; ослаблення системи державного контролю, що призвело до розширення діяльності кримінальних структур на внутрішньому фінансовому ринку, у сфері приватизації; експортно-імпортних операцій та торгівлі.

Дослідження основних проблем, тенденцій та факторів фінансового стійкого розвитку регіонів України дало змогу констатувати, що виявлений низький рівень фінансової стійкості більшості сфер економічної діяльності в регіонах обумовлений значною часткою монополізації провідних галузей регіональної економіки та пасивними процесами економічного зростання, що супроводжуються збільшенням проміжного споживання. Така ситуація суттєво знижує або зовсім виключає можливість досягнення регіонами України вектора фінансово стійкого розвитку.

У третьому розділі „Бюджето-податковий механізм забезпечення фінансово стійкого розвитку економіки регіону” розроблено пропозиції по розподілу податкових платежів за рівнями бюджетної системи як основи зміцнення фінансової бази регіонів, розглянута модифікація міжбюджетних відносин у контексті розвитку фінансово стійкої регіональної економіки, визначено основи регіонального управління фінансовою стійкістю економічної системи.

В умовах формування нової системи управління ринковою економікою особливе значення має створення важелів і стимулів для підвищення ефективності управління соціально-економічним розвитком регіону через ефективне управління бюджетами на регіональному рівні. Система управління фінансами, що існує сьогодні, характеризується серйозними вадами бюджетного планування, особливо на місцевому рівні.

Однією з головних цілей бюджетної політики регіонів на майбутні роки, як і раніше, залишається формування доходів, достатніх для виконання органами державної влади завдань соціального та економічного розвитку регіонів. Так, до компетенції місцевих органів влади, найтісніше пов'язаних з населенням, відноситься вирішення питань соціального захисту населення, житла, охорони здоров'я, освіти, транспорту, комунального господарства, екології. Для фінансування цих витрат місцевим органам влади необхідний достатній рівень прибуткових джерел місцевих бюджетів. Ситуація, що склалася, за якої прибуткові джерела місцевих бюджетів не відповідають витратам, покладеним на органи місцевого самоврядування, потребує негайного внесення до бюджетної політики необхідних змін.

Однією з головних вимог до наміченої на майбутні роки бюджетної політики повинна стати необхідність точного оцінювання прогнозованих фінансових ресурсів та потреб територій, і лише на цій основі проведення планування й постановки завдань соціально-економічного розвитку регіону.

Планування повинне стати цілеспрямованою діяльністю органів управління із розробки перспектив соціально-економічного розвитку регіонів, галузей, підприємств усіх форм власності. При цьому завдання планування полягає в тому, щоб дати об'єктивне, достовірне уявлення, що буде за тих чи інших умов. Бюджетно-податкове планування є видом управлінської діяльності, спрямованої на обґрунтування заходів, що забезпечують досягнення поставлених цілей.