Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

УДК: 331.6:058.48

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ

Зайцева Клавдія

Василівна

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому інституті залізничного транспорту Української державної академії залізничного транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України (м. Донецьк).

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор Дмитриченко Лілія Іванівна, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк).

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, Заслужений працівник народної освіти України Тарасенко Галина Дем'янівна, Донецький національний технічний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк);

доктор економічних наук, професор Кривенко Лариса Володимирівна, Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України», завідувач кафедри теоретичної та прикладної економіки (м. Суми);

доктор економічних наук, доцент Дучинська Ніна Іванівна, Дніпропетровський національний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економічної теорії (м. Дніпропетровськ).

Захист дисертації відбудеться 27 квітня 2010 р. о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198-а, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 25 березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.С. Овечко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах сучасної ринкової економіки активізується процес соціалізації ринку праці, а відтак - зростає інтерес до теоретико-методологічного обґрунтування його сутності, умов, чинників і механізмів розвитку. Формування ринкових відносин в Україні супроводжується кризовими явищами й визиває глибокі суперечності на ринку праці, що стає перешкодою ефективного суспільного відтворення та обумовлює необхідність наукових досліджень у цьому напрямку.

Щодо суперечностей на ринку праці, то їх наявність підтверджують офіційні показники зайнятості й безробіття в Україні. Незважаючи на зростання загального рівня зайнятості з 55,8% у 2000 році до 59,3% у 2008 році, спостерігається зниження зайнятості по деяким регіонам країни. Так, найбільший рівень падіння у Вінницькій (з 65,9% до 58,7%), у Волинській ( з 64,8% до 58,8%) та у Івано-Франківській (з 57,8% до 53,4%) областях. Суттєве зростання зайнятості за означений період відбулося у АРК (з 56,2% до 60,2%), у Київській (з 54,8% до 60,1%), Миколаївській (з 52,8% до 58,9%), Рівненській (з 50,0% до 57,4%), Херсонській (з 54,1% до 59,5%), Чернівецькій (з 44,5% до 57,2%) областях.

Нерівномірний розвиток галузей національної економіки обумовив значне скорочення зайнятості в промисловості та у сільському господарстві Частка найманих працівників в промисловості скоротилася з 22,2% у 2000 році до 17,1% у 2008 році, а в сільському господарстві відповідно з 13,6% до 4,7%.

Протягом майже десяти останніх років високим залишається рівень безробіття в країні. За офіційними даними, у 2000 році він становив 11,6%, у 2007-2008 роках - понад 6% і у кризовий період (після жовтня 2008 року) перевищив 10%. Негативними є показники зайнятості за віковими групами: серед людей у віці 25-39 років безробітними є понад 12%, а у віці 40-49 років - майже 30%. Існують також суперечності зайнятості населення за статтю та за місцем проживання у міській і сільській місцевостях. Зрозуміло, що така ситуація ніяк не сприяє зокрема соціалізації ринку праці.

Проблеми соціалізації економічних відносин,, зокрема соціалізації ринку праці, знайшли відображення у роботах зарубіжних економістів Е.Долана, Дж.Кейнса, П.Друкера, Дж.Ліндсея, Р.Макконелла, А.Маршалла, П.Самуєльсона. Ж.Сея, М.Фішера, М.Фрідмена, Г.Форда, Й.Шумпетера та інших провідних вчених світу.

Теоретичне обґрунтування проблем соціалізації ринку праці відбито в працях вітчизняних науковців О.Амоші, Д.Богині, З.Варналія, А.Гальчинського, В.Гейця, Л. Дмитриченко, Н.Дучинської, О.Лібанової, І.Сироти, Г.Тарасенко, В.Петюха, Л.Кривенко, В. Лукова, В.Лукінова, О.Фінагіної. Різні аспекти формування соціалізації ринку праці розглянуто у працях В.Дубіщева, Б.Кліяненка, М.Хохлова та ін.

Визнаючи глибину теоретичних і практичних розробок відповідних проблем в ринкових умовах, зазначимо, що відсутньою є цілісна концепція механізму розвитку процесів соціалізації ринку праці. Залишаються недостатньо дослідженими і не визначеними теоретичні та методологічні питання напрямків реалізації цих процесів, зокрема - формування і розвитку середнього класу, соціального партнерства, розвитку малих і середніх підприємств, проблеми працевлаштування молоді, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів і робітників, що працюють на підприємствах всіх формах власності.

Відсутність науково обґрунтованої концепції розвитку процесів соціалізації ринку праці практично роз'єднує такі складові суспільної системи, як загальні соціальні та виробничі відносини, соціальне середовище, ринкова культура праці. Отже, необхідним є узагальнення теоретичних і методологічних положень, а також практичного досвіду реалізації процесів соціалізації ринку праці в умовах активізації та поширення ринкових відносин, що й і визначило актуальність теми дисертації, її мету, задачі й структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до науково-дослідних тем Донецького інституту залізничного транспорту Української державної академії залізничного транспорту: “Конкурентноздатність підприємств Донецького регіону на міжнародних ринках та пошуки шляхів її підвищення” (номер державної реєстрації 0101U005723) (запропоновано механізм активізації кадрового потенціалу підприємств щодо забезпечення підвищення якості продукції); “Залучення об'єктів підприємницької діяльності в сферу обслуговування транспортних коридорів” національної програми «Сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» ( номер державної реєстрації 2-нп-07кк-1-2003) (запропоновано механізми розвитку малого бізнесу в сфері обслуговування транспортних коридорів в Україні).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка сучасної цілісної концепції формування механізму розвитку процесів соціалізації ринку праці та обґрунтування практичних рекомендацій щодо її реалізації.

Для досягнення мети було поставлено та вирішено наступні завдання:

обґрунтовано концепцію формування механізму соціалізації ринку праці в умовах сучасної ринкової економіки;

досліджено та узагальнено теоретико-методологічні засади й практичний досвід реалізації процесів соціалізації ринку праці в умовах мінливого ринкового середовища;

розроблено механізм управління розвитком трудового потенціалу підприємства, галузі;

визначено й запропоновано напрямки удосконалення системи професійної освіти, її інноваційної орієнтації; механізми стимулювання праці;

сформульовано науково-методичні підходи до розвитку відносин соціального партнерства в суспільстві, визначено шляхи розв'язання конфліктів між соціальними партнерами;

розроблено концепцію гарантованого працевлаштування молоді і механізм удосконалення державної політики з питань її професійної орієнтації;

обґрунтовано механізми державного стимулювання керівників підприємств, що створюють нові робочі місця для молоді, яка ще не має відповідного стажу роботи;

розвинуто понятійно-категоріальний апарат економічної теорії, зокрема уточнено поняття «соціалізація ринку праці», «ринок праці», «ринкове середовище» тощо;

систематизовано методичні підходи до здійснення державою нових функцій, притаманних і породжених ринковою економікою: управління зайнятістю, попередження безробіття, своєчасний перерозподіл вивільнених працівників між підприємствами і галузями з успішно діючою економікою;

розроблено й систематизовано пропозиції щодо напрямків розвитку механізму формування середнього класу як складової процесу соціалізації ринку праці - пріоритетної цілі державної політики;

запропоновано напрямки розвитку механізму поступового підвищення ціни робочої сили до світового рівня;

визначено шляхи підвищення ефективності системи антикризового управління на підґрунті процесу соціалізації ринку праці;

сформульовано принципи управління персоналом в умовах ринкової економіки на підприємствах при появі перших ознак кризи.

Об'єктом дослідження є процеси соціалізації ринку праці в цілому та національного ринку праці зокрема.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади розвитку системи соціально-економічних відносин щодо соціалізації ринку праці.

Методи дослідження. Методологічне і теоретичне підґрунтя дисертації склали наукові праці вітчизняних і закордонних вчених в області економічної теорії щодо проблеми соціалізації ринку праці та механізмів його розвитку, роботи з питань системного аналізу, економічного моделювання.

Реалізація поставлених задач дисертації здійснювалась за допомогою таких методів: аналізу і синтезу, індукції і дедукції (при структуруванні відтворення робочої сили); абстракції (при формулюванні основних тенденцій розвитку ринку праці, а також при уточненні сутності досліджуваних категорій і понять); порівняльних характеристик (при аналізі динаміки та тенденцій розвитку ринку праці); економіко-статистичних методів (при аналізі рівня зайнятості, безробіття, динаміки заробітної плати як регулятора процесів соціалізації ринку праці).

2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, ступінь дослідження проблеми в економічній літературі, сформульовано мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, відбито теоретичне і практичне значення одержаних результатів та висновків.

У першому розділі «Методологічні аспекти дослідження проблеми соціалізації ринку праці» проаналізовано соціалізацію ринку праці як об'єкта дослідження, розглянуто теорію та моделі функціонування ринку праці, а також досліджено людські ресурси у системі зайнятості.

Розвиток ринкової системи господарювання в Україні та інших постсоціалістичних країнах ґрунтується на принципових наукових положеннях економічної теорії та історії економічної науки, сучасних концепціях національної економіки та державного управління. Вітчизняна економічна наука знаходиться на шляху формування нових інструментів та механізмів соціального й економічного розвитку, спрямованих на реалізацію національних інтересів.

Діалектика ринкових відносин у сфері праці є досить складною і на усіх етапах свого розвитку має особливі пріоритети та стратегічну спрямованість. В умовах ринкової системи України формування ринку праці та його характерних рис також носить соціальну спрямованість. Науковою базою цього процесу є поширення стандартів соціально орієнтованих моделей ринку.

Це зумовлює особливий інтерес та посилення уваги до специфічних соціальних пріоритетів розвитку, що мають науково обґрунтований напрям - процес соціалізації економічних відносин. Феномен «соціалізації» визначено як науковий процес в межах соціальної психології. Первинні дослідження цього новітнього напряму визначено у працях таких вчених, як А.Бандур, Дж.Кульман та ін.

Загальне визначення соціалізації в межах вказаного напряму це - засвоєння та поширення системи знань, досвіду, норм, цінностей членами суспільства та розширення сфери інтересів і стосунків із іншими людьми у напрямі позитивної взаємодії.

Ідея розвитку особи - одна з ключових ідей вітчизняної гуманітарної наукової думки. Визнання особи суб'єктом соціальної діяльності надає особливого значення ідеї розвитку особи: людина, розвиваючись, стає таким суб'єктом, тобто процес її розвитку немислимий поза її соціальним розвитком, а значить, і поза засвоєнням нею системи соціальних зв'язків, відносин, поза включенням в них. За обсягом поняття «розвиток особи» і «соціалізація» в цьому випадку як би співпадають, але акцентна активність особи здається значно чіткіше представленою саме в ідеї розвитку, а не соціалізації: тут він якось пригашений, коли в центрі уваги є соціальне середовище.

Разом з тим, якщо розуміти процес розвитку особи в її активній взаємодії з соціальним середовищем, то кожний з елементів цієї взаємодії має право на розгляд без побоювання, що переважна увага до однієї із сторін взаємодії обов'язково повинна обернутися її абсолютизацією, недооцінкою іншого компоненту. Достовірно науковий розгляд питання щодо соціалізації жодною мірою не знімає проблеми розвитку особи, а, навпаки, припускає, що особа розуміється як активний соціальний суб'єкт.

У дисертації обґрунтовано та доведено тезу, що подальші процеси соціалізації поступово поширюють свої межи та знаходять теоретичне та практичне втілення у соціальних та економічних дослідженнях. Надано авторське тлумачення процесів соціалізації в економіці та в соціальній сфері. Соціалізація - це складний, двосторонній процес, що включає, з одного боку, засвоєння індивідом суспільного досвіду шляхом входження в соціальне, культурне та економіко-правове середовище, систему соціальних та економіко-правових зв'язків; з іншого боку, процес активного відтворення індивідом системи соціальних, економічних, правових, культурних зв'язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в суспільне середовище. Саме ці дві сторони процесу соціалізації спрямовують його в русло знань економіки, окреслюючи цю проблему як повноправну проблему соціального знання. Розуміння взаємодії людини з суспільством при цьому включає розуміння як суб'єкта розвитку не тільки людини, але й суспільства, пояснює існуючу спадкоємність в такому розвитку. При такій інтерпретації поняття соціалізації досягається розуміння людини одночасно як об'єкта, так і як суб'єкта суспільних відносин.

Предметом вивчення світових шкіл соціалізації економіки є загальноцивілізаційні проблеми, глобальні демократичні та гуманістичні зміни. Поява і активний розвиток теорій соціалізації економіки обумовлені низкою об'єктивних причин. Дані теорії затребувані як теорії економічної науки і як практичні напрями. Спрямованість і навантаження, яке вони несуть, слід систематизувати. Функції теорії соціалізації схематично представлено на рис. 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Функції теорії соціалізації економіки

Визначаючи роль економічної науки в суспільстві, і особливо в трансформаційних системах, підкреслимо, що вона не зводиться до створення вузького, спеціалізованого керівництва до дії. Цінність будь-якої теорії - це наявність абстрактного мислення і елементів умовності, а також можливість синтезувати нові напрями розвитку, що відбуваються, але не можуть бути єдиним вірним вектором розвитку.

Переносячи дослідження соціалізації економіки в площину ринкової системи, слід охарактеризувати і виділити ще один підхід - соціалізацію ринкового середовища. Це новітній напрям досліджень. Він набув розвитку і оформлення в Україні лише в останні декілька років. Це пов'язане з комплексом проблем, які призводять до передкризових і кризових процесів в економіці, соціальній та культурній сферах. Визначено та охарактеризовано найбільш затребувані наукові підходи до аналізу процесів соціалізації( рис.2).

Дослідження і систематизація характерних рис та особливостей процесів соціалізації економічної системи є нагальною потребою суспільного розвитку України. В межах економічної теорії повинне мати місце комплексне вивчення процесів, що характеризують розвиток соціалізації в цілому, його підсистеми (на рівні суспільства, регіонів, галузей, ринкового середовища, підприємств).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Наукові підходи до аналізу процесів соціалізації національної економіки

Процеси, що характеризують соціалізацію, різнорідні, але мають загальну спрямованість і можуть бути систематизовані. Системний підхід до виявлення проблем, загальних тенденцій, до формування механізмів соціалізації суспільних відносин виконує низку стратегічних функцій в економіці: узгодження інтересів різних соціальних груп; формування національної моделі соціального розвитку; ефективне використання соціальних ресурсів суспільства; інтеграцію світогосподарського досвіду гуманізації та соціалізації ринкової економіки; формування державних механізмів поширення соціальних стандартів та відповідних планів та програм розвитку; удосконалення процесів інституціоналізації соціальних складових суспільного розвитку; формування та поширення новітніх технологій розвитку національного соціального капіталу, адекватного вимогам науково-технічного прогресу та інформаційного суспільства та інше.

У другому розділі «Особливості й динаміка ринку праці» розглянуто зайнятість населення в Україні, її структуру, тенденції та суперечності, а також проаналізовано ринок праці в розвинутих країнах і особливості управління ним.

В дисертації доведено, що управління зайнятістю населення має здійснюватися системно, тобто відбуватися на загальнодержавному, територіально-регіональному і державно-приватному рівнях (рис.3). При цьому обов'язково необхідно враховувати галузеві, професійно-фахові, статево-вікові, національні, сімейні аспекти зайнятості. Всі елементи цієї системи взаємообумовлені й не можуть існувати окремо. Але в певному розумінні (на рівні аналізу) вони автономні і мають самостійне значення. Відповідно до даної системи управління зайнятістю необхідно розробляти державні, територіально-регіональні, державно-приватні, галузеві програми зайнятості й боротьби з безробіттям.

Доведено, що структура ринку праці формується під впливом низки чинників методологічного значення, а саме: формування сучасного ринку праці обумовлене необхідністю структурної перебудови економіки; попит на робочу силу значною мірою формують споживачі відповідних товарів і послуг; чинниками, які впливають на згоду зайняти пропоноване робоче місце, є плата за труд, додаткові матеріальні заохочення, умови праці і режим роботи підприємства, зміст і характер роботи, відстань місця роботи від житла, наявність соціальних пільг; національний ринок праці має високий фаховий рівень робочої сили і досить низьку її вартість за європейськими вимірами; на ринку праці має місце глибока суперечність поміж державою і тіньовим сектором економіки; сучасний ринок праці має бути регульованим.

Аналіз статистичних показників довів, що рівень зайнятості населення за останні роки залишається постійним і не виходить за межі 21 млн. осіб. Офіційно зареєстроване в органах служби зайнятості безробітне населення також знаходиться на постійній позначці і становить близько 1,5-1,6 млн. осіб.

Згідно з прогнозами, до кінця березня 2009 р. кількість зареєстрованих безробітних мала досягти 2,8 млн. осіб, і до кінця року рівень безробіття у країні мав вийти на 9%. Сучасні дані підтвердили ці прогнози: рівень безробіття на початок 2010 року становить 10%.

У 2008 році економічно активні зайняті у віці 25-59 років становили 63,6%, з них 25,8% - зайняті у віковій групі 40-49 років. У старших вікових групах зростає відсоток зайнятих жінок порівняно з чоловіками.

Щодо зайнятості всього населення (а не лише економічно активного), то найвищий рівень зайнятості спостерігається у віковій групі 35-39 років. У цій же віковій групі показник зайнятості є найвищим як за статевим розподілом, так і за розподілом по місцю проживання.

Якщо аналізувати рівень безробіття, то він самий високий у молоді віком 15-24 років (13,3%), а також 25-29 років (7,0%). По цих групах відповідно високими є показники як за статевим розподілом, так і за розподілом по місцю проживання.

На підґрунті статистичного аналізу в дисертації виявлено основні тенденції на ринку праці в Україні. Стан ринку праці в Україні відбито в табл. 1.

Таблиця 1 Показники ринку праці в Україні в 2008 році

В дисертації зазначено, що відбувається відтік працездатного населення з підприємств і установ державної форми власності. Зайнятість в різних сферах економічної діяльності за формами власності становить: державна - 34,4%, колективна - 36,1%, приватна - 29,5%.

Аналіз динаміки основних показників зайнятості в Україні дає підставу для висновку щодо інших основних тенденцій розвитку ринку праці. Однією з тенденцій зайнятості є формування на ринку праці двох основних сегментів: сегменту осіб, які орієнтуються на самозабезпечення роботою, і сегменту осіб, які прагнуть працювати за наймом. В дисертації обґрунтовано тезу: орієнтація на самозайнятість як на джерело одержання прибутків, основних чи додаткових, має стати об'єктивною необхідністю для багатьох верств населення.

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки в Україні структура зайнятості формується таким чином, що стрімко зменшується зайнятість в державних структурах і зростає зайнятість в приватному секторі, особливо в комерційних структурах, які використовують найману працю. Це є ще однією тенденцією розвитку ринкових відносин в нашій країні. Зауважимо, що світовий досвід, навпаки, свідчить про те, що держава, яка знаходилась у кризовому стані, змушена була зміцнювати державний сектор економіки, підвищувати його питому вагу, сприяючи таким чином приватному бізнесу при виході зі скрутного стану. Цей засіб завжди допомагав забезпечувати населення більш повною зайнятістю.

Кризовий стан економіки обумовлює зміни галузевої структури зайнятості. Найбільш не відповідним світовим стандартам процесів соціалізації є скорочення зайнятості в галузях, які сприяють прогресу розвитку економіки держави - у наукомістких, технологічно прогресивних і соціально зорієнтованих. Сучасна економічна криза в Україні обумовила абсолютне і відносне скорочення зайнятості у промисловості (за 2000-2008 роки - на 726,9 тис. осіб, або на 16%) та в сільському господарстві (на 1034 тис. осіб, або на 24%). Разом з тим зросла зайнятість в таких галузях, як торгівля і громадське харчування (відповідно на 15%), фінанси (майже у 2,4 рази), операції з нерухомістю (в 1,4 рази). Відбулися також відчутні зміни структури зайнятості в промисловості на користь видобувних галузей (газової, нафтопереробної), скоротилася зайнятість в галузях обробки, понад усе в легкій промисловості, машинобудуванні, що свідчить про сировинну переорієнтацію економіки.

Виявлені тенденції на вітчизняному ринку праці обумовлюють необхідність збалансування зайнятості. Алгоритм формування та інформаційне забезпечення балансів робочої сили наведено на рис. 4.

Катастрофічна глибина й тривалість кризової фази внесла корективи в економіку країни. Критичним для економіки за світовими вимірами є скорочення національного доходу на 20%. Для України цей показник досяг 70%. Перевищені всі рекорди щодо тривалості кризи. Помітним є лише уповільнення темпів спаду; для стабілізації економіки умови ще не створено. Деякі експерти допускають вірогідність того, що українська економіка може відновитися вже у 2010 році. Різко скоротившись у 2009 році, ВВП може зрости до 4,5% у 2010 році, якщо відновляться попит та ціни на українські метали.

Відомо, що вихід з економічної кризи розпочинається з оновлення основного капіталу, тобто з інвестицій в економіку. Вони майже припинилися, тому що в умовах інфляції й економічної нестабільності капіталовкладення є більш прибутковими у комерційну діяльність, ніж у виробництво.

Зовнішня і внутрішня заборгованість стає перешкодою для залучення кредитних ресурсів, без яких неможливо припинити падіння виробництва і, як наслідок, зростання рівня безробіття.

Необхідно вжити заходи внутрішнього інвестування виробництва як більш надійного і термінового. Затягувати надалі цей процес не можна, тому що глибина й тривалість економічної кризи в Україні зумовлена тим, що вона є складовою частиною кризи соціальної та економічної системи і переплітається з фінансовим, структурним, енергетичним та екологічним занепадом. Усе це породжує непослідовність, суперечливість і недієвість більшості заходів, що вживаються для стабілізації економіки.

Гальмує процес стабілізації той факт, що заходи з реформування були обумовлені інтересами міжнародних організацій і Міжнародного валютного фонду, через що не підтримуються народом. Це ускладнює процес виходу з економічної кризи, яка продовжує утримувати безробіття на високому рівні.

Основну увагу необхідно приділяти активізації таких чинників, які найбільш відповідають сучасному рівню й характеру розвитку вітчизняної економіки. Такими не можуть бути екологічний, праця в її фізичному розумінні, інтелектуальний потенціал суспільства, що в певних умовах може стати капіталом в його прямому розумінні.

Сучасне вітчизняне виробництво майже не використовує інтелектуальні чинники економічного розвитку. Воно здебільше використовує традиційну фізичну, а не інтелектуальну працю, у зв'язку з чим його (сучасне вітчизняне виробництво) можна віднести до докапіталістичного ступеня еволюції. Відповідні державні органи покладають надії на ринкові чинники розвитку і недооцінюють роль інтелектуальних. Але в сучасних умовах, що склалися в Україні, ринок є лише певним економічним середовищем розвитку суспільного виробництва. Без відповідної організації й регулювання ринок є такий самий малоефективний, як і приватна власність.

Таким чином, негативні тенденції на ринку праці породжують соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати економічну і політичну системи. Тому держава не має віддавати вирішення проблеми зайнятості населення на відкуп ринку. Необхідно посилити механізми реалізації функції управління зайнятістю населення з одночасним вирішенням питань, пов'язаних із забезпеченням гідного життя українських громадян.

У третьому розділі «Діалектика зайнятості, безробіття та ефективності суспільного виробництва» розглянуто причини й механізми виникнення безробіття, здійснено класифікацію безробіття, запропоновано механізми його подолання.

Дослідження даної проблеми приводить до висновку, що головні причини поширення кризи (яка обумовлює безробіття) знаходяться не лише у сфері обігу (як це вважають прибічники монетаристської концепції регулювання економіки), а й в сфері виробництва, в його характері й типі економічного розвитку. Тому вирішувати шляхи виходу з економічної кризи треба не на основі західноєвропейських моделей монетаристських концепцій, а на основі сучасної теорії економічного зростання й розвитку, щоб скоріше ліквідувати причини виникнення безробіття.

Доведено, що процес стабілізації економіки гальмує той факт, що заходи з реформування були продиктовані інтересами міжнародних організацій і Міжнародного валютного фонду, що ускладнює процеси стабілізації і виходу з економічної кризи, яка продовжує утримувати безробіття на досить високому рівні.

Необхідно мати на увазі, що інтелектуальна сфера економіки (наука, освіта, культура, наукові організації різних рівнів) на відміну від традиційної сфери найменш піддається ринковому регулюванню. Для її регулювання повинні бути задіяні неринкові методи. У цьому відношенні тільки держава зможе здійснити управління цими сферами, від якісного вирішення яких залежить і зайнятість населення.

Щоб управління було дієвим, потрібно визначити шляхи подолання наслідків економічної та соціальної кризи. Ринок сам не зможе виконати необхідний обсяг регулювання. Ось чому необхідним є активне втручання держави, запровадження прогресивної економічної та соціальної політики.

В дисертації акцентовано увагу й на те, що штучно низьке безробіття - наслідок державної політики, яка спрямована на досягнення повної зайнятості. Це відбувається у разі надмірного втручання держави в ринкові справи. В перспективі це призводить до зростання інфляції. Якщо навіть можна було досягти оптимального рівня безробіття, це не забезпечило б максимального рівня добробуту населення. У такому разі збільшення платоспроможності населення щодо споживчих товарів є наслідком зростання попиту на працю, зменшення безробіття і підвищенні заробітної плати. В свою чергу, наслідком збільшення заробітної плати може бути зростання цін на споживчі товари. Це зростання буде більшим, ніж підвищення заробітної плати, що знецінить грошові заощадження населення. Крім того, зростання цін залежить також від наявності монополістів в галузі виробництва споживчих товарів. Скорочуючи виробництво, вони ще більше підвищать ціни. Таким чином, інфляція і безробіття так тісно пов'язані між собою, що держава, наймані працівники і суспільство не в змозі зробити потрібний вибір між ними. Поряд з цим відбувається вилучення частини прибутку (при його збільшенні понад прожитковий рівень) на створення заощаджень на всяк випадок. А якщо кошти не повністю повертаються в економіку, не реінвестуються, це підриває економіку. Спад економічної діяльності буде причиною збільшення рівня всіх видів безробіття.

У 2001-2004 роках діяла “Державна програма зайнятості населення”. Вона мала за мету розв'язати проблеми безробіття через центри зайнятості населення. Однак ці програми не вирішили проблеми безробіття, тому що у них відсутні конкретні заходи, спрямовані на їхню реалізацію. Проте звісно, що повністю ліквідувати безробіття неможливо, тому що завжди є категорія громадян, які не хочуть працювати, хоч і належать до працездатного населення.

Проблему зменшення безробіття треба вирішувати таким чином, щоб це було в інтересах населення (працівників), працедавців і держави. Найбільше можливостей для працевлаштування безробітних є на малих та середніх підприємствах, про що свідчать факти світової статистики. Наприклад, малі підприємства США створюють до 60% робочих місць, у той час, як великі - звільнюють мільйони працівників.

В дисертації доведено, що проблеми ефективності виробництва пов'язані з залученням до національної економіки молодих спеціалістів, які складають значну кількість серед безробітних (понад 30% у економічно активному населенні віком до 30 років). Серед безробітних є велика кількість молодих спеціалістів, які закінчили навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах, перебувають на обліку в центрах зайнятості і пройшли перепідготовку за іншою спеціальністю. Це особлива категорія поки що незадіяних працівників, які одержали певні знання, але не мають практичного досвіду роботи. Звісно, продуктивність їх праці буде дещо нижчою, але вигода при їх використанні у виробництві й у сфері послуг буде відчутною для усіх суб'єктів суспільства.

Молодих фахівців можна залучати до праці на приватних підприємствах. Щоб заохотити приватних підприємствах до використання потенціалу молодих фахівців, необхідно надавати пільги щодо плати за ресурс робочої сили. Натомість приватні підприємства за незначні кошти можуть підготувати вже майже готового працівника для свого виробництва. Найманий працівник при належному до нього ставленні скоро набуде необхідних навичок роботи. А держава не буде виплачувати допомогу у зв'язку з безробіттям, що обумовить ефективність використання коштів бюджету, їх спрямування на розвиток виробництва тощо. Підприємців також треба захистити від тих спеціалістів, які не прагнуть працювати з необхідним навантаженням, задіявши випробний термін у три місяці. Результати випробування можуть дати право на дострокове звільнення молодого спеціаліста, але за виконану роботу він повинен одержати заробітну плату. Після завершення випробного терміну з молодим спеціалістом повинна бути підписана трудова угода з обов'язковим визначенням її терміну на 3 роки.

Щоб не збільшувати кількість безробітних за рахунок випускників вищих навчальних закладів, самі навчальні заклади повинні надати допомогу у працевлаштуванні своїх випускників. Важливо також заохочувати молодих спеціалістів до особливого виду самозайнятості. Це надання певних послуг різним організаціям. Навіть малі підприємства потребують певних технологічних розробок, послуг економістів, бухгалтерів, перекладачів, якщо вони не мають коштів на їх утримання як постійних працівників. Такий спеціаліст не є підприємцем, але за своїм фахом він зможе надавати послуги, одержати патент і сплачувати 2% задекларованої суми до пенсійного фонду. До того ж період роботи буде зараховуватись в трудовий стаж.

Запропоновані заходи сприятимуть переходу незадіяних працівників із тіньового сектора економіки в реальний, що є вигідним для самого працівника і для держави. Рівень безробіття знизиться, що й буде одним з важливих засобів державного управління зайнятістю населення в умовах змішаної економіки.

У четвертому розділі «Основні складові соціалізації ринку праці» розглянуто проблеми розробки моделі професійної орієнтації молоді, заробітної плати як соціального регулятора ринку праці, становлення середнього класу; досліджено роль державної служби зайнятості, а також ефекти процесу управління зайнятістю та соціалізації ринку праці.

Складові процесу соціалізації ринку праці відбито на рис. 5.

В дисертації підкреслено, що неефективне здійснення ринкових перетворень зумовило появу таких проблем, як соціальна нерівність, обмежений доступ молоді до навчання, розлад соціально-політичного стану і багато іншого. Це призвело до того, що процеси відносно регулювання рівня життя і добробуту населення набувають загрозливого характеру. Але від стану дітей і молоді залежить майбутнє, розвиток національної економіки і перспектива їх економічного і соціального утвердження. Та існуюча оцінка стану молоді свідчить про його критичний рівень, який зумовлений збільшенням кількості безробітних, залученням молоді до тіньової економіки, невідповідністю наявному рівню освіти і тому, який потрібен в нових умовах. Діючі програми працевлаштування молоді є малоефективними. соціалізація ринок праця трудовий

Молодь становить близько 46% працездатного населення України і саме вона є резервом трудового потенціалу нашого суспільства. Однією з головних проблем для молоді є проблема безробіття і працевлаштування. Це пов'язано з впровадженням ринково-конкурентних відносин, що вразило окремі групи населення, в першу чергу, молодь віком 18-24 років, здебільшого студентів, які закінчили свою професійну підготовку. Практика свідчить, що майже половина професій, які отримали випускники, на ринку праці не має попиту. В зв'язку з цим велика частка випускників не в змозі знайти собі роботу, тим більше за фахом. Подальший розвиток країни повністю залежить від стартових умов діяльності молоді й використання усіх можливостей для вирішення проблем її соціального захисту.

Вирішити назрілі проблеми молодіжного ринку праці можна шляхом здійснення послідовної й активної політики стосовно молоді. Треба розробити і втілити в життя комплекс заходів, спрямованих на професійну орієнтацію у трудовому житті ще зі школи, тому що без працевлаштування молоді не може бути майбутнього.

Запорукою цьому є те, що вчасне залучення молоді до ринку праці вже з перших років виховує в ній настрій на роботу, самостійність і ініціативу, формує багатопрофільність трудової діяльності.

В нормативних актах України щодо відповідної проблеми відсутнє тлумачення чинників і механізмів формування сучасного молодого фахівця.

У законодавстві не порушено питання щодо фінансування органів студентського самоврядування, внаслідок чого воно підпадає під вплив адміністрації навчального закладу щодо фінансування необхідних заходів працевлаштування молоді.

Роботодавці не зацікавлені в забезпеченні молоді роботою, передумови створення додаткових робочих місць поки що не визначені, те ж саме стосується й організаційно-технічних умов для ефективного використання праці молоді. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” визначає загальні засади створення умов розвитку молодих громадян саме в інтересах особистості, суспільства і держави.

Державною службою зайнятості розробляються методи підтримки молодих підприємців - це надання безпроцентного кредитування, виплата одноразової допомоги у зв'язку з безробіттям для започаткування з цим стартовим капіталом своєї справи. Та все це здебільшого не спрацьовує, бо на ці заходи не виділяються державні кошти. Для усунення суперечностей реальної практики необхідно створити сприятливі законодавчі умови: запровадження державного замовлення в навчальних закладах; впровадження системи державного замовлення в недержавних навчальних закладах; стимулювання керівників підприємств, які створюють нові робочі місця для молоді, яка не має стажу роботи.

Підприємницький сектор економічної діяльності для працевлаштування молодих фахівців буде набагато привабливішим і тоді, коли буде надаватися безпроцентна довгострокова позика для бажаючих відкрити власну справу.

В сучасному становленні нашої держави на шлях удосконалення ринкових відносин однією з найбільш суттєвих молодіжних проблем є житлова проблема. Житлове питання було нагальним в усі часи, але останнім часом воно все більше набуває державного характеру. За даними соціологічних досліджень 15% молодіжних сімей відмовляються від наміру мати дитину за відсутності житла. Суспільство повинно турбуватися тим, що смертність в країні більше, ніж в 2 рази перевищує народжуваність. Чисельність населення за останні роки суттєво знизилась. Відсутність житла викликає масову депопуляцію населення. Існує практика кредитування житла, коли кредити надаються на термін до 30 років під 3% річних. Сім'я звільняється від сплати процентних нарахувань у разі народження дитини. Третина кредиту погашається при народженні трьох дітей. Сільський вчитель, в сім'ї якого буде троє дітей, повинен повернути третину кредиту. Але це не дає надії на вирішення всіх сімейних негараздів при дуже низькій зарплаті у більшості населення. Отже, не секрет, що багато проблем не вирішуються тільки тому, що вони свідомо замовчуються, а згадуються претендентами на владу лише в час передвиборної агітації.

Провідне місце серед основних теоретичних і прикладних проблем в даний історичний момент належить організаційно-економічному механізмові мотивації трудової діяльності. В свою чергу, мотивація є сукупністю рушійних сил, які примушують працівника усвідомлено прагнути до вибору типу задоволення потреб. Цим вона має значний вплив на соціально-економічний стан. Мотивація трудової діяльності виступає як виразник трьох основних складових: матеріальних, трудових і статусних. Трудові мотиви формуються роботою, її змістом, умовами, режимом праці.