Соціально-економічна ефективність функціонування сфери освітніх послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

УДК 338.2:[338.46:37](043.3)

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ СФЕРИ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КОЗАРЕЗЕНКО ЛЮДМИЛА ВОЛОДИМИРІВНА

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі макроекономіки та державного управління ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор РАДІОНОВА Ірина Федорівна, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», професор кафедри макроекономіки та державного управління

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор КАЛЕНЮК Ірина Сергіївна, Чернігівський державний інститут економіки і управління, ректор кандидат економічних наук

ГРИНЬКЕВИЧ Ольга Степанівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри статистики

Захист відбудеться 22 березня 2010 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.01 ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, к. 601.

Автореферат розісланий 22 лютого 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор А.Е. Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Факт позитивного впливу освіти на соціально-економічний розвиток є доведеним і, враховуючи це, ряд країн світу проводять пріоритетне фінансування цієї сфери, матеріальне заохочення працівників, активно реалізують програми розвитку освіти тощо.

Маючи одні з найвищих показників рівня освіченості в Європі, Україна не відзначається високими економічними показниками та має низькі стандарти життя. Тому виникає об'єктивна необхідність підвищення ефективності функціонування сфери освітніх послуг.

Питання ефективності функціонування освітньої сфери досліджувалося вже в роботах представників класичної політичної економії. Це сприяло утвердженню освіти в якості об'єкта економічних досліджень.

Серед сучасних зарубіжних вчених, що активно займаються вивченням ефективності освіти, рівня віддачі капіталовкладень в неї можна виділити Р. Барро, Дж. Лукаса, Дж. Псахаропулоса, П. Ромера, Н. Хікса та інших. Дослідженням екстерналій освіти активно займаються Т. Байер, М. Ворелл, А. Чіконе, Дж. Пері та інші.

Найвідомішими російськими дослідниками цієї проблеми є А. Анчишкін, Н. Багаутдінова, В. Віфлеємський, А. Галаган, А. Добринін, С. Дятлов, В. Комаров, С. Струмілін, К. Сумарокова, Б. Рябушкін, Н. Хроменков, В.Щетинін. У роботах згаданих дослідників аналізується вплив результатів функціонування освітньої сфери на рівень соціально-економічного розвитку, визначається рентабельність капіталовкладень в освіту тощо

Серед представників української наукової школи вивченням особливостей розвитку та функціонування, аналізом проблем державного регулювання сфери освітніх послуг в Україні займаються Л. Антонюк, Л. Антошкіна, В. Бобров, Н. Верхоглядова, В. Геєць, О. Грішнова, О. Гринькевич, Б. Данилишин, І. Каленюк, В. Куценко, С. Ніколаєнко, Т. Оболенська, С. Осипян, С. Саєнко, Т. Скрипниченко, І. Тимошенков, Т. Фініков та ін.

Попри велику кількість наукових праць, присвячених вивченню ефективності функціонування сфери освітніх послуг та окремі досягнення у сфері управління освітою, деякі важливі питання не мають наукового обґрунтування. Зокрема, потребують детальнішого аналізу чинники та форми прояву ефективності освіти, відсутні загальноприйняті методики оцінки ефективності функціонування сфери освітніх послуг, не прогнозуються необхідні показники результатів функціонування освіти. Усе це обумовлює актуальність теми дослідження.

Актуальність проблематики визначила мету, структуру, головні завдання та зміст дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертаційній роботі висвітлені результати наукових і прикладних досліджень, які проводилися автором під час виконання планових науково-дослідних робіт ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» «Вдосконалення методів та механізмів державного управління національною економікою» (номер державної реєстрації №0101U007346). Особисто автором в межах цієї теми підготовлено підрозділ «Ефективність функціонування сфери освітніх послуг», в якому висвітлено роль та місце освітньої сфери у соціально-економічному розвитку України.

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних основ оцінки ефективності сфери освітніх послуг України та практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності її функціонування.

Реалізація поставленої мети передбачала вирішення таких завдань:

- дослідити процес становлення освіти в якості об'єкта економічних досліджень;

- систематизувати існуючі методи визначення соціально-економічної ефективності функціонування сфери освітніх послуг та протестувати їх на предмет можливості застосування в українській практиці господарювання;

- узагальнити погляди вчених щодо розуміння результатів функціонування сфери освітніх послуг та розробити систему показників ефективності сфери освітніх послуг;

- здійснити ґрунтовний аналіз існуючих тенденцій та передбачити перспективи розвитку освітньої сфери в Україні, визначити основні чинники ефективності її функціонування;

- проаналізувати зміни ефективності функціонування української сфери освітніх послуг;

- дослідити діюче нормативно-правове поле функціонування сфери освітніх послуг та розробити рекомендації щодо удосконалення освітньої політики з метою підвищення ефективності функціонування сфери освітніх послуг України;

- побудувати економетричні моделі для прогнозування результатів функціонування сфери освітніх послуг.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є сфера освітніх послуг як елемент національної економіки.

Предметом дослідження є соціально-економічна ефективність функціонування сфери освітніх послуг як об'єкт державного регулювання.

Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи автором використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Окрім методів індукції та дедукції, аналізу та синтезу, при аналізі еволюції поглядів на ефективність функціонування сфери освітніх послуг автором використано історичний метод. У процесі вивчення методів обчислення ефективності освіти та виявлення найбільш придатного для української практики застосовувався системний підхід та метод порівняння. Дослідження тенденцій та особливостей розвитку освіти, внутрішньої та зовнішньої ефективності сфери освітніх послуг в Україні відбувалося на основі індексного та економіко-математичного методів, а аналіз впливу системи освіти на ринок праці - табличного та графічного методів. Розробка прогнозних моделей результатів функціонування освітньої сфери здійснено на основі методу кореляційно-регресійного аналізу, формалізації та моделювання.

Інформаційною базою дослідження слугували Конституція України, нормативно-правові акти України, матеріали Державного комітету статистики України, міжнародних організацій, наукові праці зарубіжних та вітчизняних учених із проблем функціонування сфери освітніх послуг та соціальної сфери в цілому.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертантом отримано такі наукові результати, що є його особистим здобутком і виносяться на захист, а саме: освітній послуга ефективність економетричний

вперше:

- розроблено систему показників ефективності функціонування сфери освітніх послуг, що спирається на відображення різних форм її прояву, зокрема: 1) за сферою: економічні і соціальні; 2) за рівнем на якому реалізуються: мікро-, макроекономічні та міжнародні; 3) за суб'єктами, що отримують вигоди: внутрішні (для безпосередніх учасників освітнього процесу) та зовнішні (для «третіх осіб»);

- реалізовано підхід до оцінки внутрішньої ефективності функціонування сфери освітніх послуг як такої, що характеризується мірою наближення до оптимальності та темпами зростання рівня освіти населення, а також зовнішньої ефективності функціонування освітньої сфери, що ґрунтується на відображенні зв'язку між освітніми характеристиками населення країни, з одного боку, та показниками зайнятості (безробіття) і темпами економічного зростання, - з іншого.

удосконалено:

- методику визначення ефективності освіти за внеском у створення продукту національного виробництва через модифікацію показника результату функціонування освітньої сфери, врахування динаміки цін та відображення сучасного уявлення про межі продуктивної діяльності, а також методику оцінки рівня освіти через врахування підвищення кваліфікації та перекваліфікації в процесі трудової діяльності;

- систему моделювання причинно-наслідкових зв'язків та динаміки результатів функціонування освітньої сфери шляхом побудови двох багатофакторних моделей, де результати визначаються нагромадженими роками професійної освіти, перекваліфікації та підвищення кваліфікації з використанням в якості регресантів моделей показників, що характеризують загальний стан економіки та стан сфери освітніх послуг.

отримали подальший розвиток:

- періодизація поглядів вчених на ефективність функціонування сфери освітніх послуг, що базується на критерії пріоритетності освіти в якості об'єкта економічних досліджень та передбачає виділення п'яти історичних етапів, а саме: 1) утвердження освіти як предмета економічних досліджень у роботах класиків економічної науки (початок ХV - кінець ХІХ століть); 2) реалізація перших спроб оцінки значущості освіти, перехід до міжнародних порівнянь ефективності систем освіти та розрахунків рівня її рентабельності (початок - третя чверть ХХ-го століття); 3) зниження уваги до економічних та соціальних ефектів освіти, виникнення альтернативних теорій пояснення значущості освіти (70-ті роки ХХ століття); 4) посилення уваги, на тлі стійкого економічного зростання та подолання економічної кризи, до освіти як спеціального об'єкта економічних досліджень, формування нових підходів до моделей ендогенного та екзогенного зростання, здійснення масштабних досліджень норм суспільної та приватної віддач інвестицій в освіту (80-ті роки ХХ століття); 5) комплексні дослідження ефективності освіти, спроби оцінки екстерналій (кінець ХХ - початок ХХІ століть);

- уявлення про пріоритетні напрями вдосконалення державного регулювання сфери освітніх послуг з метою підвищення ефективності її функціонування, а саме: створення механізмів ефективного кредитування для здобуття освіти та перекваліфікації, інвестування освіти роботодавцями, індивідуального страхування для здобуття освіти.

Практичне значення одержаних результатів. Обґрунтовані в дисертації методичні положення і рекомендації, аналітичні і прогнозні розрахунки можуть використовуватися державними установами в процесі проведення освітньої політики з метою підвищення ефективності функціонування сфери освітніх послуг.

Висновки дисертаційного дослідження використовуються Департаментом економіки та фінансування Міністерства освіти і науки України. Зокрема, вони стосуються системи показників ефективності сфери освітніх послуг та пропозиції щодо нормативно-правового забезпечення підвищення ефективності функціонування сфери освітніх послуг (довідка №10/2-598 від 07.09.2009 р.).

Методика оцінки внутрішньої та зовнішньої ефективності функціонування освітньої сфери застосовується у практичній діяльності Головним управлінням освіти і науки Київської обласної державної адміністрації (довідка №12-01-10-1923 від 01.09.2009 р.).

Основні наукові положення і висновки дисертаційного дослідження використовуються кафедрою макроекономіки та державного управління ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» при викладанні дисциплін «Національна економіка» та «Соціальна інфраструктура і політика» (довідка від 17.09.2009 р.).

Узагальнення і висновки дисертаційного дослідження застосовуються кафедрою економічної теорії ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» при викладанні дисципліни «Економіка освіти» та «Менеджмент і маркетинг в освіті» (довідка №570 від 10.09.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Всі розробки та пропозиції, що виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на восьми науково-практичних конференціях, а саме: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Індивідуалізація і фундаменталізація навчального процесу в умовах євроінтеграції» (м. Переяслав-Хмельницький, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Соціально-економічні проблеми розвитку країн з транзитивною економікою» (м. Харків, 2007), Х Всеукраїнській науково-практичній конференції «Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції» (м. Київ, 2007), V Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації», (м. Тернопіль, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми економічного розвитку України в умовах глобалізації» (м. Вінниця, 2009), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Економіка, менеджмент і маркетинг невиробничої сфери: теорія, практика, перспективи» (м. Ялта, 2009), Х Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика сучасної економіки» (м. Черкаси, 2009), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Умови економічного зростання в країнах з ринковою економікою» (м. Переяслав-Хмельницький, 2009).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційного дослідження відображені у 14-ти наукових працях загальним обсягом 6,25 друкованих аркуша, з них 1 - колективна монографія, 4 статті - в наукових фахових виданнях, 3 - в інших виданнях та 6 - матеріали й тези конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 180 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить 29 таблиць на 9 сторінках, 10 рисунків на 3 сторінках, 7 додатків на 24 сторінках. Список використаних джерел нараховує 200 позицій на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано предмет, об'єкт, мету та завдання дисертаційного дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення.

У Розділі 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження ефективності сфери освітніх послуг» проаналізовано погляди найвідоміших економічних шкіл, течій, напрямів на ефективність освіти та відображено їх еволюцію, систематизовано методи оцінки ефективності освіти та визначено основні перешкоди для їх застосування в українській практиці, розроблено класифікацію форм проявів ефективності функціонування сфери освітніх послуг.

Починаючи із середини XVII століття, оцінка місця і ролі освіти в житті суспільства є невід'ємною складовою наукових праць економістів, але дослідження значущості освіти в цьому періоді не мають системного характеру. Ефективність освіти як самостійне явище практично не аналізується, ті чи інші аспекти освіти вивчаються паралельно з проведенням інших основних досліджень як побічні, а праці містять лише припущення класиків про існування соціальної та економічної ефективності освіти.

Знаковим у дослідженнях ефективності освіти є початок ХХ століття. У цей час виникає ряд підходів до обчислення показників ефективності, які відрізнялися за запропонованими методиками, показниками результатів та витрат на освітню сферу, за масштабами досліджень, належністю вчених до тієї чи іншої економічної школи тощо. Початок ХХ століття ознаменувався також появою перших практичних спроб оцінити економічну ефективність освіти.

Більшість сучасних авторів виділяє два напрями аналізу освіти в якості об'єкта економічних досліджень: де освіта розглядається як складова людського капіталу або аналізується в якості чинника економічного зростання. Поза увагою авторів залишаються дослідження радянських учених періоду 30-60-х рр. ХХ століття, альтернативні дослідження ефективності освіти середини ХХ століття та сучасні теорії, насамперед ті, в яких досліджуються екстерналії освіти.

Зважаючи на неповноту висвітлення процесу утвердження освіти в якості об'єкта економічних досліджень, запропонована його періодизація шляхом виокремлення п'яти етапів: 1) утвердження освіти в якості предмета економічних досліджень у роботах класиків економічної науки (початок ХV - кінець ХІХ століть); 2) реалізація перших спроб оцінки значущості освіти, перехід до міжнародних порівнянь ефективності систем освіти та розрахунків рівня її рентабельності (початок - третя чверть ХХ-го століття); 3) зниження уваги до економічних та соціальних ефектів освіти, виникнення альтернативних теорій пояснення значущості освіти (70-ті роки ХХ століття); 4) повернення уваги, на тлі стійкого економічного зростання та подолання економічної кризи, до освіти, в якості спеціального об'єкта економічних досліджень, формування нових підходів до моделей ендогенного та екзогенного зростання, здійснення масштабних досліджень норм суспільної та приватної віддач інвестицій в освіту (80-ті роки ХХ століття); 5) комплексні дослідження ефективності освіти, спроби оцінки екстерналій (кінець ХХ - початок ХХІ століть).

Виникнення в процесі еволюції численних теорій, що пояснювали економічну та соціальну значущість освіти, супроводжувалися розробкою методик для її оцінки. Існуючі методики оцінки ефективності сфери освітніх послуг умовно можна розподілити на дві групи: за внеском у темпи економічного зростання або за часткою освіти у приростах валового внутрішнього продукту (національного доходу) та за прибутковістю капіталовкладень в освіту на суспільному та приватному рівнях. Існуючі методики можна розрізняти й за використовуваними в обчисленнях показниками результатів функціонування освіти, серед яких зустрічаються тривалість (кількість років навчання), вартість та джерело фінансування здобуття освіти тощо.

Виявлені в процесі аналізу методик обмеження не дають можливості застосовувати їх в повному обсязі і без суттєвих змін в оцінці ефективності освітньої сфери України. Це, насамперед, пов'язано з тим, що в методиках враховані ті політичні, економічні, інституціональні чинники, які притаманні зазвичай високорозвиненим країнам. Ускладнюють завдання також відмінності у структурі систем освіти та в моделях їх фінансування.

Досвід використання показника років навчання в якості результату функціонування сфери освітніх послуг дає підстави припустити, що в умовах обмеженості статистичних даних та за наявності недоліків у процесі збору іншої статистичної інформації в Україні саме цей показник є найприйнятнішим.

Ефективність освіти є комплексною категорією, структура і зміст якої представлена на рис. 1.

Ми поділяємо погляди тих дослідників, що виходять з існування внутрішньої та зовнішньої ефективності сфери освітніх послуг. Під внутрішньою вважаємо за доцільне розуміти ефективність функціонування освіти як виду економічної діяльності. Критеріями внутрішньої ефективності є результативність та оптимальність. Під результативністю ми розуміємо темпи зростання рівня освіти населення, під оптимальністю - необхідне (доцільне) співвідношення ресурсів освіти: капіталовкладень, суб'єктів та об'єктів освітнього процесу.

У сучасних умовах освіта представляє собою єдиний поліфункціональний комплекс, що виконує низку важливих функцій - від забезпечення економіки трудовими ресурсами необхідної кваліфікації до створення національної конкурентоспроможності. Тому зовнішня ефективність функціонування сфери освітніх послуг - це позитивні екстерналії або вигоди третіх осіб, якими є суспільство. В цілому, ці вигоди є різноманітними, але наявна в Україні статистика дає змогу визначити вплив освіти лише на ринок праці, а саме її вплив на скорочення безробіття, зростання зайнятості та досягнення певних темпів економічного зростання.

У Розділі 2 «Аналіз соціально-економічної ефективності функціонування сфери освітніх послуг в Україні» проаналізовано чинники ефективності освітньої сфери, проведено аналіз внутрішньої - за критерієм оптимальності і результативності, та зовнішньої - за внеском у зростання валового внутрішнього продукту та за впливом на ринок праці - ефективності освітньої сфери.

Встановлено, що ефективність функціонування сфери освітніх послуг визначається такими групами чинників як соціальні, економічні та політико-правові. До соціальної групи віднесено рівень доходів, демографічну ситуацію, державну політику зайнятості; до економічної групи - систему оподаткування, модель фінансування освіти (співвідношення державних і приватних витрат), інвестиційну політику уряду в освітній сфері, цінову політику в освітній сфері; до політико-правової - рівень корупції, політичну ситуацію в країні, національні особливості системи освіти.

Встановлено повну відсутність чітко налагоджених механізмів дії кредитної, інвестиційної, податкової, цінової політик в освітній сфері. Макроекономічний аналіз взаємозв'язку вищезгаданих груп чинників з процесом функціонування освітньої сфери України показав його стримуючий характер, що, передусім, пов'язано із вадами в процесі державного регулювання сфери освітніх послуг.

В оцінці внутрішньої ефективності освіти за критерієм оптимальності використано метод соціально-економічної нормалі Соціально-економічна нормаль є теоретично обґрунтованим оптимальним співвідношенням темпів змін показників, що забезпечує розвиток, ефективність та стабільну якість роботи досліджуваної системи.. Зроблено припущення, що освітня сфера України розвивається, а її ефективність може бути найвищою за таких умов: темпи зростання кількості навчальних закладів (І_м) (дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні, ВНЗ І-IV рівнів акредитації) не є меншими за темпи зростання кількості осіб, що навчаються (І_у) у відповідних навчальних закладах; темпи зростання чисельності працівників системи освіти (І_о) не нижчі темпів зростання кількості навчальних закладів; темпи зростання витрат зведеного бюджету на освіту (І_в) не нижчі за темпи зростання попередніх складових освітньої сфери^***Розрахунки здійснені без врахування показників розвитку приватного сектору освітньої сфери.^*, а пропорції фіксуються у вигляді нерівності:

І_в ? І_о ? І_м ? І_у.

За результатами аналізу внутрішньої ефективності виявлено такі, притаманні сфері освітніх послуг України диспропорції: нераціональний розподіл ресурсів, насамперед, їх розпорошення серед зростаючої кількості навчальних закладів і споживачів освітніх послуг; перевищення темпів зростання осіб, що навчаються, над темпами зростання працівників системи вищої та дошкільної освіти, що призводить до зростання навантаження на працівників без належного матеріального стимулювання; перевищення темпів зростання кількості закладів освіти над темпами зростання працівників освіти, що викликане існуванням такого явища як суміщення працівниками системи освіти обов'язків у декількох навчальних закладах; відставання обсягів фінансування на фоні зростання інших галузевих показників: кількості працівників, студентів і т. д.

Аналіз внутрішньої ефективності функціонування сфери освітніх послуг за критерієм результативності проводився шляхом дослідження рівня освіти найманих працівників. Необхідність такої конкретизації викликана існуванням самостійної зайнятості, якою охоплена майже третина від загальної кількості зайнятого населення та високими вимогами роботодавців до кваліфікаційних характеристик працівників. Для управлінського аналізу доцільно досліджувати динаміку нарощування рівня освіти саме у розрізі видів економічної діяльності.

В Україні кількість років навчання в розрахунку на одного найманого працівника не є нижчою рівня розвинених країн світу. Якщо в США кількість років навчання в розрахунку на одного працівника становила 12,05; Великобританії - 9,42; Японії - 9,47; Німеччині - 10,2; Франції - 11,86; Чехії - 9,48; Угорщині - 9,12^**** дані 2008 року^** років, то в Україні даний показник становив у 2008 р. 10,85 років.

Дослідження внутрішньої ефективності функціонування сфери освітніх послуг показало, що зростання рівня освіти населення відбувається на фоні численних диспропорцій розвитку освітньої сфери, що є причинами зниження якості освіти та того, що, маючи один із найвищих рівнів освіти в Європі, Україна продовжує за показниками соціально-економічного розвитку перебувати на рівні країн третього світу.

Не відповідають закономірності зниження рівня безробіття зі зростанням освітнього рівня тенденції, притаманні українському ринку праці, де високою є частка безробітних із повною вищою освітою. Емпіричний аналіз зайнятості за 2000 - 2008 рр. виявив також низку, притаманних лише Україні, особливостей. Зокрема, близько четверта частина (у 2008 році - 24,1%) зайнятих в Україні має повну вищу освіту, в той час як масово зростає кількість випускників ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації, що підтверджує відсутність попиту на здобуті спеціальності. Якщо в країнах Європи показники рівня зайнятості серед населення із базовою та повною вищою освітою становлять близько 90%, то в Україні він ледве сягає 77%, що свідчить про необхідність перегляду основ державного регулювання освітньої сфери.

Для оцінки внеску освіти в економічне зростання використана методика запропонована у 1964 році С. Струміліним. Можливість і доцільність застосування цієї методики пояснюється, по-перше, простотою та доступністю показників. По-друге, в процесі розрахунків можна побачити внесок багатьох факторів економічного зростання, що створює умови для порівняння.

Розрахунок частки приросту ВВП, зумовленого зростанням рівня освіти, здійснено за формулою:

,

де - частка приросту валового внутрішнього продукту за рахунок рівня освіти, %; - відносний приріст кількості нагромаджених років професійної освіти, із врахуванням підвищення кваліфікації та перекваліфікації найманих працівників у році t, %; - відносний приріст облікової кількості штатних працівників у році t, %; - відносний приріст основних засобів у році t, %; відносний приріст валового внутрішнього продукту у році t, %.

Отримані результати розрахунків є основою для визначення частки освіти в економічному зростанні. Передбачається, що зростання валового внутрішнього продукту відбулося під впливом продуктивності праці та зміни чисельності найманих працівників. Зростання продуктивності праці, в свою чергу зумовлено фондоозброєністю праці та зміною рівня освіти працівників.

Розрахунки внеску освіти в економічне зростання проведені за 2000 - 2008 рр. представлено у табл. 1.

Таблиця 1

Сукупний приріст валового внутрішнього продукту за рахунок окремих факторів

№ п/п	Показники	Приріст ВВП
		млн. грн.	% до всього приросту
1	Сукупний приріст ВВП (ВВП 2008 р. - ВВП 2000 р.), в тому числі:	779794,0	100,0
2	за рахунок робочої сили ((Продуктивність праці 2000 р. К-сть працівників 2008 р.) - (Продуктивність праці 2000 р. К-сть працівників 2000 р.))	-24217,2	-3,1
3	за рахунок продуктивності праці (П.1 - П.2 таблиці)	804011,2	103,1
4	за рахунок фондоозброєності праці (професійна освіта) (П.3 - П.6 таблиці)	771843,1	96,0
5	за рахунок фондоозброєності праці (професійна освіта, підвищення кваліфікації та перекваліфікація) (П.3 - П.7 таблиці)	775512,8	96,5
6	за рахунок професійної освіти (У(EP 2008 р.)ВВП 2008 р.) - (У(EP 2000 р.) ВВП 2000 р.)	32168,1	4,0
7	за рахунок професійної освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації (У(EPP 2008 р.)ВВП 2008 р.) - (У(EPP 2000 р.) ВВП 2000 р.)	28498,5	3,5

Найбільшим на зростання валового внутрішнього продукту за 2000-2008 рр. виявився вплив професійної освіти. В цілому частка ж освіти в економічному зростанні України за досліджуваний період не досягла позначки 10%, тоді як в вже у 2001 році в США, особи, що навчалися 14 і більше років, виробляли більше 50% валового внутрішнього продукту. Отже, має відбутися переорієнтація державної освітньої політики в напрямі посилення впливу результатів функціонування сфери освітніх послуг на економічне зростання в Україні.

У Розділі 3 «Управління соціально-економічною ефективністю функціонування сфери освітніх послуг» розглянуто основні чинники впливу на динаміку рівня освіти найманих працівників та здійснено прогнозні розрахунки його значення, розглянуто сценарії розвитку освітньої сфери з врахуванням зовнішніх (економічна, політична, демографічна ситуації) та внутрішніх (тенденції розвитку освітньої сфери та інтенсивність її реформування) чинників та варіанти реалізації освітньої політики.

Встановлено, що вітчизняна практика макроекономічного прогнозування не має необхідного досвіду передбачення результатів функціонування освітньої сфери, а саме: рівня освіти, що вимірюється роками навчання. Це перешкоджає створенню надійних прогнозних моделей, які б давали можливість забезпечувати достовірні передбачення.

З метою передбачення динаміки кількості років професійного навчання найманих працівників в Україні, розроблено прогнозну економетричну модель, яка спирається на дані за 1996 - 2008 рр. При побудові моделі було використано такі регресори: валовий внутрішній продукт в розрахунку на одну особу (Y_p), кількість випускників професійно-технічних навчальних закладів (SНE), кількість випускників вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації (SHE_I-II), кількість випускників вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації (SHE_III-IV), потреба підприємств в найманих працівниках (PQP), чисельність найманих працівників (QP). Основні параметри моделі відображено на рис. 2.

EP=5,5+0,008*Yp+0,35*SНE+0,07*SHEI-II+0,05*SHEIII-IV+0,0075*PQP+0,44*QP (2,5) (4,5) (3,7) (1,1) (4,3) (1,1) (7,8) R2 =0,98 DW = 1,675 SE = 0,85

Рис. 2 Оцінка параметрів моделі динаміки кількості років професійного навчання найманих працівників

При побудові моделі динаміки кількості років професійного навчання, перекваліфікації та підвищення кваліфікації найманих працівників в Україні були використані такі регресори: середньорічна реальна заробітна плата (OP_real), кількість професійно-технічних навчальних закладів на 10 тисяч населення (QНE), кількість вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації на 10 тисяч населення (QHE_I-II), кількість вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації на 10 тисяч населення (QHE_III-IV), індекс цін на освітні послуги (CPI), чисельність найманих працівників (QP). Основні параметри моделі наведено на рис. 3.

EPР=0,45+0,097*OPreal-0,35*QНE+0,38*QHEI-II+0,32*QHEIII-IV+0,04*CPI+0,5*QP (5,25) (2,65) (3,65) (5,88) (2,4) (16,1) (2,94) R2 =0,99 DW = 1,67 SE = 0,7

Рис. 3 Оцінка параметрів моделі динаміки кількості років професійного навчання, перекваліфікації та підвищення кваліфікації

Статистичні коефіцієнти в обох рівняннях є економічно значущими, про що свідчать значення t-статистики. Коефіцієнти детермінації моделей показують, що фактори регресій пояснюють близько 98% варіації залежних змінних. Автокореляція помилок у жодному із двох випадків не виявлена.

Перевагами розроблених прогнозних моделей є: 1) застосування в якості залежних змінних кількості років навчання найманих працівників, що є основним результатом функціонування сфери освітніх послуг; 2) виявлення особливих, притаманних лише українським реаліям, чинників впливу на зростання рівня освіти, а саме показників рівня заробітної плати, вартості навчання; 3) врахування доступності освіти; 4) врахування стану ринку праці, а саме потреби підприємств у працівниках, навантаження на робоче місце; 5) включення показників, виміряних у темпах приросту до базового року, що дозволило розширити кількість аналізованих змінних та найточніше відобразити фактори, що впливають на динаміку освітнього рівня найманих працівників.

Побудовані моделі використано для прогнозування, результати якого подано у табл. 2.

Таблиця 2

Прогнози динаміки рівня освіти найманих працівників (% до базового року)

Роки	ISME prognoz - гранична похибка прогнозу	ISME prognoz	ISME prognoz + гранична похибка прогнозу
	Динаміка кількості років професійної освіти
2009	116,2	118,2	120,1
2010	118,7	120,7	122,6
2011	122,4	124,4	126,4
Динаміка кількості років професійної освіти, перекваліфікації та підвищення кваліфікації
2009	114,6	116,2	117,8
2010	116,0	117,6	119,2
2011	117,6	119,2	120,8

Прогноз обґрунтовує високу ймовірність того, що за умов незмінності дії зовнішніх чинників динаміка нарощування рівня освіти найманих працівників суттєво не зміниться. З огляду на це, вважаємо, що основними напрямами змін в освітній політиці України мають стати створення механізмів ефективного кредитування для здобуття освіти та перекваліфікації, інвестування освіти роботодавцями, індивідуального страхування для здобуття освіти.

Розглянуто чотири варіанти реалізації державної освітньої політики, від вибору яких залежать як подальше функціонування освітньої сфери, так і інтенсивність впливу її результатів на соціально-економічний розвиток України. Перший передбачає подальше нехтування можливостями освіти сприяти прискореному соціально-економічному розвитку, ігнорування вже задекларованих пропозицій з покращення освітньої політики. Другий варіант полягає у поступовому виконанні задекларованих рекомендацій з удосконалення механізмів управління освітою, але подальшу ізольованість освіти від зовнішнього середовища (невідповідність професій попиту на них, неврахування економічної ситуації в країні). Реалізація третього варіанту передбачає врахування при реформуванні освітньої сфери перспективних прогнозів соціально-економічного розвитку країни, окремих регіонів. Четвертий варіант означає кардинальне реформування освіти, її часткову переорієнтацію на моделі освіти країн Західної Європи.

Встановлено, що основою реалізації будь-якого варіанту державної освітньої політики є вдосконалення правового поля. Лише систематизація шляхом уніфікації чи кодифікації нормативно-правових актів, що визначають основи розвитку освіти в Україні, уможливить створення сприятливих умов для подальшого реформування освіти, налагодження процесу виходу освітньої сфери України із системної кризи.

У роботі сформовано три сценарії подальшого розвитку освіти: песимістичний, базовий та оптимістичний, що пов'язані зі станом та процесами реформування освітньої сфери, а також із особливостями економічного та політичного життя країни. Песимістичний передбачає поглиблення кризи в освіті, зниження якості та доступності освіти, подальше падіння її конкурентоспроможності, збільшення розриву між попитом і пропозицією на отримані випускникам спеціальності на ринку праці, подальше зниження частки освіти в економічному зростанні. Базовий сценарій розвитку не передбачає суттєвих змін у процесах розвитку освітньої сфери, але передбачає часткове подолання негативних тенденцій. Оптимістичний передбачає стрімкий розвиток освіти, повне оновлення матеріально-технічної бази навчальних закладів за рахунок державних та приватних інвестицій, зростання якості, доступності освіти, що дозволить наблизити частку освіти в економічному зростанні до рівня високорозвинених країн світу.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення та запропоноване вирішення наукового завдання щодо вдосконалення управління соціально-економічною ефективністю функціонування сфери освітніх послуг з метою збільшення її впливу на соціально-економічний розвиток в Україні. Результати проведеного дисертаційного дослідження дають можливості сформулювати такі висновки та пропозиції:

1. Зважаючи на неповноту висвітлення дослідниками процесу становлення освіти, в якості об'єкта економічних досліджень запропонована періодизація еволюції, що базується на критерії пріоритетності та передбачає виділення п'яти історичних етапів: 1) утвердження освіти в якості предмета економічних досліджень у роботах класиків економічної науки (початок ХV - кінець ХІХ століть); 2) реалізація перших спроб оцінки значущості освіти, перехід до міжнародних порівнянь ефективності систем освіти та розрахунків рівня її рентабельності (початок - третя чверть ХХ-го століття); 3) зниження уваги до економічних та соціальних ефектів освіти, виникнення альтернативних теорій пояснення значущості освіти (70-ті роки ХХ століття); 4) посилення на тлі стійкого економічного зростання та подолання економічної кризи уваги до освіти в якості об'єкта економічних досліджень, формування нових підходів до моделей ендогенного та екзогенного зростання, здійснення масштабних досліджень норм суспільної та приватної віддач інвестицій у здобуття освіти (80-ті роки ХХ століття); 5) комплексні дослідження ефективності освіти, спроби оцінки екстерналій (кінець ХХ - початок ХХІ століть).

2. Усі існуючі методики оцінки ефективності освіти можна умовно поділити на дві групи: 1) за внеском у темпи економічного зростання або за часткою освіти у приростах валового внутрішнього продукту (національного доходу); 2) за прибутковістю капіталовкладень в освіту на суспільному та приватному рівнях. Одночасно існуючі методики можна розрізняти за використовуваними в обчисленнях результатами функціонування освіти: тривалість здобуття освіти (кількість років навчання); вартість здобуття освіти; джерело фінансування здобуття освіти.

Виявлені в процесі аналізу методик обмеження не дають можливості застосовувати їх в повному обсязі і без суттєвих змін в оцінці ефективності освітньої сфери України.

3. Ефективність освіти є комплексною категорією, структура і зміст якої може відображатися різними формами прояву, а саме: 1) за сферою: економічні і соціальні, 2) за рівнем на якому реалізуються: мікро-, макроекономічні та міжнародні; 3) за суб'єктами, що отримують вигоди: внутрішні (для безпосередніх учасників освітнього процесу) та зовнішні (для «третіх осіб»).

4. Ефективність функціонування освітньої сфери визначається такими чинниками: 1) соціальні: рівень доходів, демографічна ситуація, державна політика зайнятості; 2) економічні: система оподаткування, модель фінансування освіти (співвідношення державних і приватних витрат), інвестиційна політика уряду в освітній сфері, цінова політика в освітній сфері; 3) політико-правові: рівень корупції, політична ситуація в країні, національні особливості системи освіти.

Макроекономічний аналіз вищезгаданих чинників та процесу функціонування освітньої сфери України показав стримуючий характер зв'язку, що, передусім, пов'язано із вадами в процесі державного регулювання сферою освітніх послуг.

5. Внутрішньою є ефективність функціонування освіти як виду економічної діяльності. Критеріями внутрішньої ефективності є результативність - зростання рівня освіти та оптимальність - найкраще із можливих співвідношення ресурсів освіти в процесі її функціонування і розвитку.

Дослідження внутрішньої ефективності функціонування сфери освітніх послуг показало, що зростання рівня освіти населення відбувається на фоні численних диспропорцій розвитку освітньої сфери, що є причинами зниження якості освіти та того, що маючи один із найвищих рівнів освіти у Європі, Україна продовжує за показниками соціально-економічного розвитку перебувати на рівні країн третього світу.

6. Частка освіти в економічному зростанні України за 2000 - 2008 рр. не досягала позначки 10%, що є значно менше, ніж у США, Росії та інших країнах. Звідси робимо висновок про те, що в Україні має відбутися зміна цілей державної освітньої політики, насамперед, у напрямі посилення впливу результатів функціонування сфери освітніх послуг на соціально-економічний розвиток.

7. Моделі прогнозування динаміки рівня освіти найманих працівників враховують вплив макроекономічних факторів та показників, що відображають розвиток сфери освітніх послуг протягом 1996 - 2008 рр.

Розроблений на основі моделей прогноз обґрунтовує високу ймовірність того, що за умов незмінності дії зовнішніх (щодо освіти) чинників, динаміка нарощування рівня освіти найманих працівників суттєво не зміниться. Це означає, що без удосконалення механізмів державного регулювання, сфера освітніх послуг не стане одним із основних джерел економічного зростання.

8. Пріоритетним в процесі удосконалення державного регулювання освітньої сфери має стати процес створення механізмів ефективного кредитування для здобуття освіти та перекваліфікації, інвестування освіти роботодавцями, індивідуального страхування для здобуття освіти. Одночасне вдосконалення правового поля, що визначає основи розвитку освіти в Україні, уможливить створення сприятливих умов для її подальшого розвитку, перетворення на чинник динамічного економічного зростання та соціального розвитку, фактор благополуччя, успішності та безпеки населення України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У колективній монографії:

1. Модель інноваційного вищого навчального закладу: економічний аспект: [монографія] / [Коцур В.П., Боголіб Т.М., Левчишена О.М. та ін.]. К.: «Корпорація», 2008. 392 с. (24,5 д.а.). (Особисто автору належить 2,5 д.а.: Розділ 6. «Ефективність сфери освітніх послуг». С. 238 - 286.)

У наукових фахових виданнях:

2. Козарезенко Л.В. Соціально-економічні прояви ефективності функціонування сфери освітніх послуг / Л.В. Козарезенко // Формування ринкової економіки: збірник наукових праць. К.: КНЕУ, 2008. Випуск 19. С. 186 - 194. (0,5 д.а.)

3. Козарезенко Л.В. Соціально-економічна нормаль як індикатор внутрішньої ефективності освітньої сфери України / Л.В. Козарезенко // Актуальні проблеми економіки. 2009. №7 (97). С. 58 - 62. (0,32 д.а.)

4. Козарезенко Л.В. Інституціональні основи розвитку сфери освітніх послуг в Україні / Л.В. Козарезенко // Підприємництво, господарство і право. 2009. №8 (164). С. 69 - 73. (0,32 д.а.)

5. Козарезенко Л.В. Вплив освітньої сфери України на динаміку валового внутрішнього продукту / Л.В. Козарезенко // Інвестиції: практика та досвід. 2009. №19. С. 32 - 35. (0,5 д.а.)

В інших виданнях:

6. Козарезенко Л.В. Проблеми державного регулювання освітньої сфери в Україні / Л.В. Козарезенко // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції: збірник матеріалів Х Всеукраїнської науково-практичної конференції, 16 - 18 травня 2007 року / Редкол.: І.І. Тимошенко (відп. ред.) та ін. К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2007. Т.2. С. 123 - 125. (0,2 д.а.)

7. Козарезенко Л.В. Розвиток освіти як передумова сталого економічного зростання / Л.В. Козарезенко // Соціально-економічні проблеми розвитку країн з транзитивною економікою: збірник наукових статей «Управління розвитком» Всеукраїнської науково-практичної конференції, 14 - 15 грудня 2007 року. Х., ХНЕУ, 2007. №8. С. 37 - 38. (0,1 д.а.)

8. Козарезенко Л.В. Планування і прогнозування освіти як передумова зростання її якості / Л.В. Козарезенко // Гуманітарний вісник: науково-теоретичний збірник. Переяслав-Хмельницький, 2007. С. 146 - 150. (0,5 д.а.)

9. Козарезенко Л.В. Освіта як базовий елемент економічного потенціалу країни / Л.В. Козарезенко // Економічний вісник університету: збірник наукових праць учених та аспірантів. Переяслав-Хмельницький, 2008. Випуск 5. С. 73 - 77. (0,5 д.а.)

10. Козарезенко Л.В. Ефективність системи освіти та особливості її державного регулювання / Л.В. Козарезенко // Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ ст.: національна ідентичність та тенденції глобалізації: збірник тез доповідей V Міжнародної науково-практичної конференції, 21 - 23 лютого 2008 року. Тернопіль: Вид-во «Економічна думка», 2008. Ч. 1. С. 214 - 216. (0,1 д.а.)

11. Козарезенко Л.В. Тенденції та перспективи розвитку системи освіти в Україні / Л.В. Козарезенко // Економічний вісник університету: збірник наукових праць учених та аспірантів. Переяслав-Хмельницький, 2009. Випуск 9 - 10. С. 69 - 76. (0,4 д.а.)

12. Козарезенко Л.В. Сфера освітніх послуг: місце та роль в економіці України / Л.В. Козарезенко // Економіка. Менеджмент і маркетинг невиробничої сфери: теорія, практика, перспективи: збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 17 - 19 квітня 2009 року. Ялта, РВНЗ КГУ, 2009. С. 26 - 28. (0,1 д.а.)

13. Козарезенко Л.В. Вплив освітньої сфери на стан ринку праці в Україні / Л.В. Козарезенко // Актуальні проблеми економічного розвитку України в умовах глобалізації: збірник наукових праць Міжнародної науково-практичної конференції, 24 квітня 2009 року. Вінниця: Центр підготовки навчально-методичних видань ВТЕІ КНТЕУ, 2009. Ч.2. С. 391 - 395. (0,2 д.а.)

14. Козарезенко Л.В. Прогнозування результатів функціонування сфери освітніх послуг України / Л.В. Козарезенко // Теорія і практика сучасної економіки: збірник матеріалів Х Міжнародної науково-практичної конференції, 14-16 жовтня 2009 року. Черкаси, 2009. С. 56 - 59. (0,1 д.а.)

АНОТАЦІЯ

Козарезенко Л.В. Соціально-економічна ефективність функціонування сфери освітніх послуг. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук зі спеціальності 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - ДВНЗ «Київський національний економічний університет імена Вадима Гетьмана», Київ, 2010.

Дисертацію присвячено розробці теоретико-методологічних основ та практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності функціонування сфери освітніх послуг в Україні. За результатами дослідження розроблено систему показників ефективності функціонування сфери освітніх послуг, що спирається на відображення різних форм її прояву. Реалізовано підхід до оцінки внутрішньої та зовнішньої ефективності функціонування освітньої сфери. Удосконалено методику визначення ефективності освіти за внеском у створення продукту національного виробництва та методику оцінки рівня освіти через врахування підвищення кваліфікації та перекваліфікації в процесі трудової діяльності. Удосконалено систему моделювання причинно-наслідкових зв'язків та динаміки результатів функціонування освітньої сфери шляхом побудови двох багатофакторних моделей, де результати визначаються нагромадженими роками професійної освіти, перекваліфікації та підвищення кваліфікації з використанням в якості регресантів моделей показників, що характеризують загальний стан економіки та стан сфери освітніх послуг. Проведено періодизацію поглядів на ефективність функціонування сфери освітніх послуг, що базується на критерії пріоритетності освіти в якості об'єкта економічних досліджень та передбачає виділення п'яти історичних етапів, сформовано напрями вдосконалення державного регулювання сфери освітніх послуг з метою підвищення ефективності її функціонування.