Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР ІНДУСТРІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ

УДК 338.24:330.87

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Антикризове управління у корпоративному секторі економіки

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Манойленко Олександр Володимирович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії та історії економічних вчень в Національній академії державного управління при Президентові України, м. Київ.

Науковий консультант:доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Бодров Володимир Григорович, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної теорії та історії економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, Ковалюк Олексій Миколайович, Львівський національний університет ім. Івана Франка, завідувач кафедри обліку та аудиту

доктор економічних наук, професор, Малий Іван Йосипович, ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана», завідувач кафедри макроекономіки та державного управління

доктор економічних наук, професор, Ситник Людмила Степанівна, Донецький національний університет, професор кафедри менеджменту

Захист відбудеться «29» жовтня 2010 року о 13⁰⁰ на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.251.01 у Науково-дослідному центрі індустріальних проблем розвитку НАН України за адресою: 61022, м. Харків, площа Свободи, 5, Держпром, 7 під'їзд, 8 поверх.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного центру індустріальних проблем розвитку НАН України за адресою: 61022, м. Харків, площа Свободи, 5, Держпром, 7 під'їзд, 8 поверх.

Автореферат розісланий «28» вересня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Красноносова О.М

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Прискорення руху наукового-технічного прогресу, інформаційна революція, глобалізація ринків, що відображається у синхронізації перебігу процесів в світовій і національних економіках та їх висока волантильність, посилення інтеграційних тенденцій та інтернаціоналізація діяльності суб`єктів господарювання; процеси формоутворення нових симбіотичних організаційних форм взаємодії корпоративних структур, що змінюють структурну організацію корпоративного сектору економіки, зумовлюють необхідність формування ефективних систем та механізмів реагування на збурення внутрішнього й зовнішнього середовищ, що не завжди можна спрогнозувати. Домінування в національній економіці, що носить транзитивній характер, пов`язаний з нелінійністю перебігу економічних процесів та високим рівнем впливу зовнішніх чинників, корпоративного сектору доводить до необхідності формування антисипативної державної антикризової економічної політики, спрямованої на підтримання динамічно-стійкого стану утворюючих його елементів як базису прогресивного розвитку національного господарства в цілому.

Наукові дослідження щодо пояснення виникнення та перебігу кризових явищ у функціонуванні та розвитку соціально-економічних систем різних економічних рівнів, які стають у теоретико-методологічному підґрунті формування систем і механізмів антикризового управління, досліджувались у класичних роботах світової наукової думки: Дж.М. Кейнса, М.Д. Кондратьєва, К. Маркса, М.І. Туган-Барановського, М. Фрідмена, Й. Шумпетера та в сучасних працях вітчизняних і іноземних вчених: І.О. Александрова, В.Г. Бодрова, М.О. Кизима, О.М. Ковалюка, В.І. Кошкіна, І.К. Ларіонова, Л.О. Лігоненко, І.Й. Малого, Г.С. Одінцової, О.Й. Пасхавера, О.І. Пушкаря, Л.С. Ситник, О.М. Тридіда, Я.О. Фоміна та ін., але деякі аспекти цієї проблематики залишалися недослідженими. Так процеси формоутворення дисипативних корпоративних структур, що стають у підґрунті забезпечення динамічної стійкості корпоративного сектору економіки, не досліджувалися у зв`язку з взаємообумовленістю закономірностей їх розвитку та впливами мета-факторів зовнішнього середовища, що дозволяє розробляти універсальні та специфічні заходи антикризового управління.

Теоретична й методологічна проблематика формування інституційних механізмів антикризового управління знайшла відображення в працях таких зарубіжних учених: Е. Альтмана, С.Г. Бєляєва, А. Бетнорі, А.П.Градова, П. Грінера, Г.П. Іванова, В.В. Крижанівського, Б.І.Кузіна, К. Майлса, Д. Маєса, Р. Норгарда, Т. Пітерса, Д. Робертсона, С. Саттера, Е. Сталвосі, Р. Тафлера, Е.О. Уткіна, Е. Фінкіна та ін. Але ці дослідження не враховували особливостей генезису національного корпоративного сектору економіки у зв`язку з конвергентно-дивергентними процесами, які зумовлюють його типологічну неоднорідність; ускладнення характеру корпоративних відносин; взаємообумовленість організаційних, інституційних та фінансово-економічних державних регуляторних впливів, що передбачає необхідність вдосконалення інституційного антикризового управлінського механізму відновлення просторової стійкості корпоративних структур у кризовому стані.

Проблеми формування механізмів діагностики виникнення та розгортання кризових явищ в Україні розкрито в роботах вітчизняних науковців: М.Д. Білик, І.О. Бланка, О.О. Терещенко, Т.Є. Унковської Н.М. Ушакової та ін. Але ці дослідження не враховували нелінійний та нерівноважний деструктивний вплив чинників зовнішнього середовища на динамічну стійкість корпоративного сектору економіки, що потребує корекції антикризової політики держави.

Таким чином, відмічаючи фундаментальний характер теоретико-методологічних надбань та прикладних розробок розв`язання нетривіального завдання з формування концепції антикризового управління у корпоративному секторі економіки, враховуючи ускладнення внутрішньої його побудови та не завжди передбачуваний при ретроспективному аналізі деструктивний вплив факторів зовнішнього середовища, потребує переосмислення існуючих підходів, їх аналізу та синтезу й формування нових концептуальних засад з формування антикризової політики держави. Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, його мету, а також перелік і зміст завдань для її досягнення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Положення дисертаційної роботи було використано при виконанні наступних науково-дослідних робіт:

в комплексному науковому проекті “Державне управління та місцеве самоврядування” Національної академії державного управління при Президентові України, що включає науково-дослідну роботу кафедри економічної теорії та історії економіки на тему “Методологічні та інституціональні засади державного регулювання економіки” (№ ДР 0103U006821);

в Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут” в рамках державної бюджетної та господарської договірної робіт “Формування стратегії реструктуризації підприємства корпоративного сектору економіки в кризових умовах господарювання” (№ ДР 0108U011284), “Розробка системи антикризового управління підприємством корпоративного типу” (№ ДР 0108U011283);

в Інституті бюджету та соціально-економічних досліджень в госпдоговірній науково-дослідній роботі за темою “Місцеві податки і збори та їх адміністрування в процесі формування податкової системи України” (№ ДР 0107U010927);

в Харківському національному економічному університеті в госпдоговірній науково-дослідній роботі по темі “Оперативне управління підприємством на базі мобільних інформаційних технологій” (№ ДР 0107U007225).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є теоретико-методологічне обґрунтування концепції антикризового управління у корпоративному секторі економіки, враховуючи його типологічну неоднорідність та нелінійний і непередбачуваний характер виникнення й перебігу кризи в умовах економіки транзитного типу.

Для досягнення мети в дисертаційній роботі поставлено та вирішено наступні завдання:

обґрунтування синергетично-еволюційної парадигми як основи дослідження динамічної стійкості корпоративного сектору економіки;

визначення типологічного складу корпоративного сектору економіки, основних факторів, що зумовлюють його динамічно-стійкий стан, тенденцій і закономірностей формування типологічно-ідентичних інтегративних корпоративних структур;

аналітичне забезпечення основних теоретичних положень щодо виникнення та особливостей перебігу криз у корпоративному секторі економіки й удосконалення їх класифікації;

визначення стадій та глибини розвитку криз у корпоративних структурах;

визначення передумов виникнення криз в економіці України та зовнішніх факторів, що обумовлюють їх перебіг;

формування теоретико-методологічних засад концепції антикризового управління у корпоративному секторі економіки;

обґрунтування теоретичних положення щодо формування комплексного організаційно-економічного механізму антикризового управління на основі типологізації антикризових важелів держави, визначення особливостей їх застосування в умовах економіки транзитивного типу;

визначення закономірностей та причин виникнення й перебігу криз у корпоративному секторі України з метою вдосконалення існуючого інституційного механізму банкрутства та відновлення платоспроможності корпоративних структур;

розробка теоретико-методологічного підґрунтя оцінки доцільності заходів щодо відновлення платоспроможності суб'єктів господарювання корпоративного сектору економіки;

удосконалення фінансово-економічних та організаційних механізмів державної підтримки тимчасово неплатоспроможних суб`єктів господарювання корпоративного сектору економіки;

методичне забезпечення превентивної діагностики кризових явищ та прогнозування їх перебігу;

розробка методичного забезпечення стрес-тестування втрати просторової стійкості корпоративних структур й формування цільових комплексів антикризових заходів.

Об`єкт дослідження - процес антикризового управління у корпоративному секторі економіки України.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні засади формування концепції антикризового управління у корпоративному секторі економіки з урахуванням динамічного характеру зовнішнього середовища, що зумовлює нелінійність та непередбачуваність процесів виникнення та перебігу криз.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи стали наукові праці класиків, сучасних провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів та фахівців, законодавчі та нормативні акти, методичні та інструктивні матеріали міністерств та відомств України та міжнародних організацій, статистичні данні Державного комітету статистики, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України, Національного банку України та фінансової звітності суб`єктів господарювання корпоративного сектору економіки.

Теоретичним базисом дослідження стали положення синергетично-еволюційної парадигми. Для досягнення визначеної мети і вирішення поставлених у роботі завдань було використано систему загальнонаукових і спеціальних методів, а саме: абстрактно-логічний метод - для обґрунтування базових положень концепції антикризового управління у корпоративному секторі економіки; методи теоретичного узагальнення, діалектики, логіки, системного та історико-економічного аналізу - при дослідженні генезису корпоративного сектору національної економіки, закономірностей функціонування та розвитку дисипативних корпоративних структур; методи комплексного системного аналізу та синтезу, процесного, структурного та ситуаційного підходів - для дослідження виникнення та перебігу криз у корпоративному секторі економіки; системно-структурний аналіз - для формування методологічних засад та методичних рекомендацій щодо розробки механізму антикризового управління та його складових; композиційний та генетичний методи аналізу, методи структурно-процесного, балансового та ситуаційного підходів - для оцінки доцільності відновлення платоспроможності корпоративних структур з урахуванням необхідності узгодження цілей суб`єктів антикризового управління у процедурах санації; методологію штучного інтелекту (нейронних мереж), методи кореляційного та експертного аналізу - для виявлення стадії та рівня розгортання кризи та прогнозування її зміни у середньостроковій перспективі; імітаційне моделювання - для стрес-тестування розгортання кризи у корпоративних структурах за різними сценаріями впливу зовнішнього середовища та формування складу важелів державної антикризової політики.

Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

вперше: теорію антикризового управління розглянуто з позицій синергетично-еволюційної парадигми дослідження динамічної стійкості корпоративного сектору економіки. Основою цього підходу є розгляд корпоративного сектору як цілісності когерентних дисипативних соціально-економічних систем, динамічно-стійкий стан якого взаємообумовлений закономірностями їх розвитку та впливами мета-факторів макрорівня, при цьому будь-яка трансформація та емерджентна самоорганізація корпоративних структур зумовлена необхідністю підтримання їх цілісності, функціональної стійкості і компліментарності до впливів зовнішнього середовища, що формує нові методологічні засади антикризового управління;

розроблено і теоретично обґрунтовано концепцію антикризового управління у корпоративному секторі економіки, що враховує його типологічно неоднорідний склад, зумовлений конвергентно-дивергентними процесами розвитку, закономірний, системний та ситуаційний характер виникнення криз, вплив факторів зовнішнього середовища регулярної, імпульсної та руйнівної дії, обмеження інституційного, організаційного та фінансово-економічного характеру, що дозволяє визначати головні напрямки формування антикризової політики держави, спрямовані на забезпечення його динамічної стійкості;

обґрунтовано та запропоновано методичний підхід до типологізації важелів антикризової політики держави, визначення обмежень та умов їх застосування за різними критеріями у зв`язку з причинно-наслідковим характером розвитку корпоративного сектору економіки та реформуванням інституційного середовища, що є підґрунтям формування антисипативного організаційно-економічного механізму антикризового управління;

запропоновано методичний підхід до використання інструментарію сек`юритізації боргових зобов'язань корпоративних структур у кризовому стані, що є складовою стабілізаційного механізму антикризового управління, переваги якого полягають в економії бюджетних коштів та запобіганні розповсюдження ланцюгових кризових явищ у корпоративному секторі економіки.

дістали подальшого розвитку: методичний підхід до визначення факторів зовнішнього середовища, які у найбільший спосіб впливають на виникнення та перебіг кризи у корпоративному секторі економіки, що на відміну від існуючих враховує різну силу їх впливу на типологічно-неоднорідні корпоративні структури та дозволяє формувати державні антикризові заходи цілеспрямованої дії;

методичний підхід до виділення стадій та глибини розвитку криз у корпоративних структурах на основі дослідження втрати їх просторової стійкості у економічних та організаційних координатах, що, на відміну від існуючих, дозволяє більш точно визначати заходи по нейтралізації кризових явищ;

методичний підхід до оцінки можливості відновлення платоспроможності суб`єктів господарювання у ході реалізації санаційних процедур на основі застосування балансової моделі з урахуванням визначення пріоритетних цілей суб`єктів антикризових інституційних процедур та зміни часової цінності фінансових ресурсів, що надає змогу більш точно визначати кінцеві цілі процедур відновлення платоспроможності та комплекс управлінських технологій, який може бути застосований при реконструкції суб`єктів господарювання корпоративного сектору економіки;

науково-методичне забезпечення діагностики рівня розгортання та прогнозування розвитку кризи в типологічно-ідентичних корпоративних структурах (за масштабами діяльності, інтеграційними властивостями та спрямованістю на вдоволення внутрішнього попиту або експортоорієнтованих) різних галузей економіки під впливом факторів зовнішнього середовища на основі застосування математичного апарату нейронних мереж, що дозволяє більш точно визначати рівень їх розгортання для формування цільових заходів антикризового управління;

методичний підхід до стрес-тестування впливу факторів зовнішнього середовища різного виду на виникнення та розвиток кризи з визначенням її глибини на основі застосування сценарного підходу, що дозволяє на основі ідентифікації перехідних груп корпоративних структур запроваджувати антикризові заходи цілеспрямованого впливу.

удосконалено: класифікацію інтеграційних корпоративних структур на підставі введення додаткової ознаки - «жорсткість корпоративних зв`язків» та виділення поліполістичних інтегративних корпоративних структур: кластерні системи, об`єднання, що основані на використанні аутсорсингових процесів та франчайзингу, що дозволяє формувати цільові організаційні та фінансово-економічні заходи антикризового управління при подоланні криз у типологічно-ідентичних складових корпоративного сектору економіки;

систематизацію кризових явищ на основі введення додаткових характеристик «перебіг кризових процесів», «ступінь взаємозалежності», «значимості для суб`єктів корпоративного управління», «стадії порушення просторової стійкості» корпоративних систем, що дозволяє приймати обґрунтуванні рішення з застосування антикризових заходів на основі виділення стадій та глибини розгортання кризи у корпоративних структурах;

розкриття загальних та спеціальних принципів, завдань і функцій формування інституціональних засад вдосконалення механізму банкрутства суб`єктів господарювання корпоративного сектору економіки, що сприяє більш обґрунтованому визначенню напрямків реформування інституту банкрутства в національній економіці.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблена у дисертації концепція антикризового управління у корпоративному секторі економіки дозволила сформувати комплекс методичних підходів, методик та пропозицій, що знайшли впровадження у практику діяльності установ та організацій, суб`єктів господарювання державного та приватного корпоративного сектору економіки: ТОВ Промислово-фінансовий концерн “Хай-Тек” (довідка № 01/27 від 15 листопада 2007 року), ВАТ «ХЕРП» (довідка № 157/1 від 11 червня 2008 року), НКАУ ДПВО «КИЇВПРИЛАД» (довідка № 03/374 від 17 жовтня 2008 року), ДП “Економіко-правовий центр з питань банкрутства” (довідка № 55/1 від 10 листопада 2008 року), ТОВ «УСК-Косалтинг» (довідка № 44/1 від 23 вересня 2008 року,) ДП ХРЗ “ПРОТОН” (довідка № 006/672 від 26 листопада 2008 року), Фінансового управління Херсонської міської ради (довідка № 1-17/730 від 12 листопада 2008 року), Асоціація підприємств по виробництву тракторів, двигунів та запасних частин «Укртрактор» (№ 97 від 16 грудня 2008 року), Сумський обласний сектор з питань банкрутств (довідка № 764 від 12 грудня 2008 року), ВАТ ХМЗ «Світло шахтаря» (№ 1872 від 20 травня 2009 року), а також застосовується в навчальному процесі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», зокрема при викладанні курсів «Антикризове управління», «Економічний аналіз» при підготовці спеціалістів і магістрів економічного факультету за спеціальністю 7.050106 та 8.050106 - «Облік та аудит», при виконанні магістерських, дипломних та бакалаврських робіт студентами економічного факультету (акт про впровадження № 6/66-02-255 від 15 жовтня 2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дослідження є самостійною науковою роботою, всі результати якого одержані безпосередньо здобувачем і знайшли відображення в наукових публікаціях. Внесок автора в роботи, виконані у співавторстві, наведено у списку основних опублікованих праць наприкінці автореферату.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та практичні результати дисертації доповідалися та були схвалені на Другому, Третьому та П'ятому Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування», (м. Харків, 2002 р., 2003 р., 2005 р.), науково-практичних конференціях з міжнародною участю: «Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції» (м. Київ, 2003р.), Міжнародній науковій конференції «Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління» (м. Київ 2004 р.), науково-практичній конференції «Міжбюджетні відносини та податкова політика в Україні», (м. Київ, 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми управління» (м. Київ, 2005 р.), 6-й Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми науки та освіти» (м. Харків, 2005 р.), науково-практичній інтернет-конференції «Наука та інновації» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), науково-практичній конференції за міжнародною участю «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні», (м. Київ, 2006 р.), IX Всеукраїнській науково-практичній конференції «Наукові концепції і практика реалізації стратегії інноваційного розвитку України та її регіонів» (м. Донецьк, 2007 р.), IV Всеукраїнській науковій конференції «Перспективи та пріоритети розвитку економічного аналізу» (м. Донецьк, 2007 р.), VI міжнародній конференції «Дослідження та оптимізація економічних процесів «Оптимум-2008» (м. Харків, 2008 р.).

Публікації. Основні ідеї, положення та результати дисертації опубліковано у 58 основних наукових роботах, загальний обсяг, що належить автору 64,5 ум.друк.арк., серед них - одна одноосібна монографія, 3 монографій у співавторстві, 29 статей у фахових наукових виданнях (з них 3 у співавторстві) та 25 публікацій у інших виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація викладено на 327 сторінках основного тексту. Робота складається зі вступу, п`яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 515 найменувань на 49 сторінках, 18 додатків на 146 сторінках. Матеріали дисертації проілюстровано 88 рисунками та 19 таблицями, серед них - ті, що займають повні сторінки 20 та 8 відповідно.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Методологічні засади забезпечення динамічної стійкості корпоративного сектору економіки України” обґрунтовано застосування синергетично-еволюційної парадигми до предметної області дослідження, теоретично доведені методологічні положення про взаємообумовленість державних управлінських впливів та закономірностей функціонування та розвитку когерентних корпоративних структур на забезпечення динамічної стійкості корпоративного сектору економіки, вдосконалено класифікацію корпоративних інтегративних структур, проведено дослідження генезису корпоративного сектору економіки України, визначено його типологічний склад.

Корпоративна форма організації господарської діяльності є еволюційним здобутком розвитку організації діяльності людей, що зараз домінує у світі та є стержневим елементом, який полягає у базисі прогресивного розвитку національної економіки в цілому. Проведений в роботі аналіз теоретико-методологічних підходів до визначення сутності понять «корпорація», «корпоративна форма організації діяльності» довів, що їх особливості пов`язані, передусім, з цільовою складовою авторського підходу до предметної області дослідження. Зміна наукових поглядів відбувалась у тісному зв'язку ускладненням в сучасних умовах господарювання «суб`єктно-суб`єктних» та «суб`єктно-об`єктних» відносин, що пов'язане передусім з забезпеченням збалансування інтересів зацікавлених сторін, що з часом змінюються, з одного боку, та необхідністю підвищення ефективності функціонування та розвитку корпоративних структур, в умовах динамічного нерівноважного зовнішнього середовища та зміною способів виробництва - з іншого. Як наслідок, корпоративний сектор економіки, що за своєю суттю є цілісністю когерентних дисипативних соціально-економічних систем різного роду складності, цілі яких різняться та змінюються під впливом факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, потребує застосування нових методологічних засад дослідження, спрямованих на забезпечення його динамічної стійкості.

Проведений аналіз основних теоретико-методологічних підходів щодо пояснення перебігу процесів формоутворення самоорганізаційних дисипативних корпоративних структур в еволюційному ракурсі (теорії капіталу, ресурсної теорії, інституційної теорії та пов`язаних з нею теорії транзакційних витрат, агентських теорій, теорії організації, системного підходу та аналізу, кібернетичного підходу) дозволив визначити, що найбільш обґрунтованою для цілей дослідження є застосування синергетично-еволюційної парадигми наукового пізнання, що базується на принципах: гомеостатичності, ієрархічності, відкритості, нелінійності, дисипативності, емержентності, спостерігаємості.

Ключовим принципом еволюційно-синергетичної парадигми є спостерігаємість, що передбачає визначення та обґрунтування напрямків предметної області дослідження. У роботі запропоновано та доведено, що дослідження динамічної стійкості корпоративного сектору економіки необхідно проводити з урахуванням трьох зв`язаних рівнів:

1) визначення причинно-наслідкового зв`язку сучасного стану об`єкта дослідження з еволюційними аспектами його розвитку;

2) виявлення та аналізу факторів, що на неї впливають;

3) дослідження процесу з її управління.

Перший доводить необхідність дослідження розвитку корпоративного сектору економіки в еволюційному аспекті, визначення його типологічного складу та основних факторів, що його зумовлюють.

В роботі було висунуто гіпотезу про коеволюційний характер генезису корпоративного сектору. При доведенні цієї гіпотези визначено, що типологічне різноманіття корпоративної форми організації діяльності зумовлено конвергентними та дивергентними процесами, які пов`язані із перебігом науково-технічного прогресу, що визначає спосіб виробництва, обмеженістю ресурсів та посиленням конкурентного тиску, як наслідок, необхідністю підвищення ефективності діяльності соціально-економічних систем, глобалізацією, ускладненням корпоративних відносин та зміною механізмів державної регуляторної політики, спрямованих на підтримання стану його динамічної стійкості.

У роботі запропоновано вдосконалення типологізації інтегративних корпоративних структур на основі введення додаткової ознаки - «жорсткість корпоративних взаємозв'язків»; та виділенні поліполістичних інтегративних корпоративних структур: кластерні системи, об`єднання, що основані на використанні аутсорсингових процесів та франчайзингу.

Другий зумовлює необхідність виділення факторів, що впливають на функціонування та розвиток корпоративного сектору економіки. Застосування принципу емержентності стало у підґрунті формування гіпотези про взаємообумовлений вплив на динамічну стійкість корпоративного сектору економіки факторів мета-рівня та закономірностей функціонування та розвитку корпоративних структур (як локальних дисипативних систем). На теоретичному рівні було доведено, що у відповідності до конструктивної побудови корпоративного сектору економіки (що включає суб`єкти господарювання мікро- та мезорівня), ключові мета-параметри, які впливають на його динамічну стійкість, зумовлюються чинниками, що змінюють процес кругообігу капіталу, його структуризацію через зміну параметрів інституційного середовища (форми взаємодії та організаційну форму) та формують організаційні канали реалізації регуляторної політики держави, що в цілому зумовлює можливі системно-дозволені напрямки континуальної самоорганізації корпоративних систем.

В роботі визначено, що на рівні корпоративних структур формоутворення може йти тільки за одним з системно дозволених шляхів:

1) спрямованістю на стійкість структури;

2) компліментарністю структури своєму власному функціонуванню;

3) відповідністю властивостей корпоративної структури інституційно-дозволеним формам існування, а рівень розвитку інституційного середовища визначає можливі напрямки фінансово-економічного та формоутворюючого регуляторного впливу держави, що реалізується на основі організаційних механізмів цілеспрямованої дії на забезпечення динамічної стійкості корпоративного сектору економіки в цілому.

Третій, на основі застосування принципу ієрархічності по відношенню до корпоративних структур та гомеостатичності до корпоративного сектору в цілому, дозволив сформувати гіпотезу про багатоваріантний вплив державних регуляторних важелів на забезпечення його динамічної стійкості. Так, саме держава на основі позитивних зворотних зв`язків, як регулятор економічних процесів за рахунок зміни макроекономічних параметрів, сповільнює або стимулює економічну активність та за допомогою організаційних заходів інституційного характеру визначає системно-дозволені напрями розвитку суб`єктів господарювання в просторово-часовому контексті.

Аналіз функціонування та розвитку корпоративних структур, синтез-методів BSC та Cosmo став у підґрунті дослідження можливих напрямків формування регуляторного впливу держави на формоутворення дисипативних корпоративних систем, що базується на забезпеченні їх просторової стійкості, у підґрунті якої полягають тріади економічних та організаційних параметрів: «ефективність-зростання-фінансова стійкість» та «розподіл права власності-функціональна спрямованість-конструкційна побудова» відповідно. Цілеспрямований вплив на визначені параметри зумовлює напрямки континуальної самоорганізації корпоративних структур. В роботі було доведено тісну спряженість фінансово-економічних, організаційних та інституційних важелів державного впливу на дисипативну стійкість корпоративного сектору економіки та обґрунтовано необхідність асинхронно-реплікативного характеру їх впровадження.

Проведене у роботі дослідження генезису корпоративного сектору економіки України підтверджує на емпіричному рівні висунуті гіпотези. В структурі національної економіки України корпоративний сектор займає домінуюче положення (малі та індивідуальні форми економічної активності займають за різними оцінками від 5 до 15 % в загальному обсязі реалізованої продукції).

Типологічно-елементарною складовою корпоративного сектору національної економіки є підприємства (у складі яких можна виділити унікальні цілісні майнові комплекси, що зумовлюють функціональну їх спрямованість), що у свою чергу є базою формування типологічно-ідентичних інтегративних корпоративних структур, які інституалізовані у формі суб`єктів господарювання та їх об`єднань різних форм власності та різного роду складності.

Поточні тенденції розвитку корпоративного сектору економіки пов`язані як із процесами формоутворення інтеграційних дисипативних корпоративних структур, так і з збільшенням концентрації капіталу. На користь цього твердження свідчить скорочення кількості корпоративних структур в економіці України в цілому та концентрації промислового капіталу (як основного сектору, що визначає тенденції розвитку національної економіки), що представлено в табл. 1.

Таблиця 1

Динаміка темпів зміни кількості суб`єктів господарювання корпоративного сектору в Україні

Показники	Темпи змін (до попереднього року), %
	рік
	2001*	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Загальна чисельність суб`єктів господарювання	35.60	6.52	5.20	4.86	4.32	8.34	4.74	5.28
у тому числі:
приватне підприємство	72.13	7.27	5.64	5.31	3.77	6.41	4.81	4.52
колективне підприємство	6.27	-5.39	-4.58	-5.48	-3.91	-7.85	-5.69	-5.80
державне підприємство	-29.62	-6.60	-9.00	-5.30	-3.34	-3.70	-1.55	-4.37
комунальне підприємство	10.83	6.16	3.92	6.19	2.45	1.29	0.78	-2.02
дочірнє підприємство	260.11	10.22	6.50	5.02	-0.08	-2.83	-3.20	-4.53
іноземне підприємство	108.88	-2.21	-2.76	-1.76	1.40	0.47	1.16	-2.08
спільне підприємство	-31.34	-5.81	-5.92	-6.96	-3.10	-4.05	-2.05	-1.43
акціонерне товариство	13.00	0.55	-0.34	-1.01	-0.26	-2.92	-2.84	-3.94
відкрите АТ	36.09	0.68	-0.28	-1.90	-1.48	-5.00	-4.42	-4.76
закрите АТ	16.43	0.70	-0.27	-0.47	0.35	-1.98	-1.04	-3.94
загальна кількість господарських товариств	45.35	7.75	6.88	6.52	6.83	9.91	7.44	8.28
товариство з обмеженою відповідальністю	50.20	8.97	8.03	7.62	7.77	11.47	8.46	9.45
товариство з додатковою відповідальністю	0.14	0.28	-3.19	-1.29	0.73	0.86	0.57	7.67
повне товариство	21.77	0.80	-0.94	-0.85	0.56	0.00	-1.46	-1.38
командитне товариство	22.36	-4.63	-4.59	-3.30	-1.28	-1.87	-1.91	-3.74
загальна кількість об'єднаннь підприємств	48.36	-0.26	1.36	0.82	3.76	0.57	0.69	0.25
асоціація	32.28	-3.22	0.94	1.59	7.29	4.37	4.18	4.12
корпорація	83.43	6.40	10.65	6.14	4.86	4.14	2.05	1.30
консорціум	11.76	7.02	1.64	6.45	16.67	7.79	2.41	3.53
концерн	7.65	1.32	2.60	-1.77	2.32	2.52	-0.98	-1.24
інші об'єднання юридичних осіб	77.81	0.85	-1.21	-1.56	-1.01	-6.40	-4.67	-6.20
філія (іншій відокремлений підрозділ)	228.94	5.57	2.22	1.57	3.22	5.79	4.89	3.14
представництво	33.71	4.07	5.79	4.89	4.81	8.68	5.48	5.14

· темпи змін у 2001 р. співставлено з 1997 р.

Дослідження генезису корпоративного сектору національної економіки доводить, що він відбувається у тісному зв`язку з процесами у світовій економіці.

Причинно-наслідковий аналіз зв`язку сучасного структурного складу корпоративного сектору економіки із змінами зовнішнього середовища зумовив виділення чотирьох основних періодів його формування та розвитку (1991-1998 рр., 1998-2003 рр., 2003-2008 рр., з 2008 року) на основі дослідження реформування інституційного середовища національної економіки (зумовило революційний характер перетворень), посилення конкуренції, зміни джерел фінансування функціонування та розвитку корпоративних структур, вплив макроекономічних факторів світового та національного рівня (зумовлює еволюційний характер перетворень) полягає у підґрунті розгортання інтеграційних та дезінтеграційних процесів, процесів банкрутства та ліквідації неефективних організаційних форм господарювання у національній економіці.

Кожен з них приводив до структурної реорганізації корпоративного сектору економіки, зміни характеру взаємозв`язків утворюючих його елементів та необхідності переусвідомлення ролі держави у регулюванні визначеними процесами.

В структурі економіки України у галузевому розрізі домінує промисловий сектор, на користь чого свідчить його доля як в структурі ВВП (більш 40%), так і в сукупних активах суб`єктів господарювання в Україні (більш 39%), тому саме він визначає тенденції розвитку корпоративного сектору, що має подальший імпульсний вплив на національну економіку в цілому.

Аналіз конвергентно-дивергентних процесів в промисловості доводить про типологічну багатоваріантність утворюючих її елементів, що пов`язано, з одного боку, різними способами виробництва продукції, спрямованістю галузей економіки на внутрішній попит та експортоорієнтованістю, глибиною приватизаційних процесів та впливом інституційного середовища, що визначає можливі форми здійснення господарської діяльності.

Основними галузями, спрямованими на експорт та на вдоволення внутрішнього попиту, є металургія та машинобудування відповідно. Практично всі підприємства визначених галузей пройшли процес корпоратизації з подальшою приватизацією. В структурі виробництва промислової продукції домінують великомасштабні (27%) та середні (68%) корпоративні соціально-економічні системи, до державного корпоративного сектору належить менше 9 %.

Серед негативних внутрішніх тенденцій, що впливають на процеси формоутворення дисипативних корпоративних структур, у цієї галузі є висока доля збиткових підприємств та низька рентабельність поточної діяльності, які у середньому складають близько 40% та 5% відповідно, що негативним чином впливає на відтворення промислового капіталу, а, як наслідок на деградацію корпоративних структур.

Дослідження майнового стану суб`єктів господарювання промислового сектору (табл. 2) дозволило визначити наступні тенденції: у структурі джерел формування капіталу відбувається збільшення залучених ресурсів (при стрімкому зростанні долі довгострокових зобов'язань та домінуванні термінової заборгованості), що спрямовується головним чином на поповнення обігового капіталу, у меншому ступені - на фінансування капітальних інвестицій.

Таблиця 2

Динаміка зміни структури майнового стану суб`єктів господарювання промислового сектору економіки України

Показники	Доля в структурі балансу, %
	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.
Актив
необоротні активи	54,45	53,70	55,61	53,04	49,17
оборотні активи	45,11	45,80	43,93	46,40	50,24
витрати майбутніх періодів	0,44	0,50	0,45	0,57	0,59
Пасив
власний капітал	49,37	49,51	49,56	46,68	44,71
забезпечення наступних витрат і платежів	1,69	1,83	1,69	1,82	1,78
довгострокові зобов'язання	7,32	8,16	12,17	13,86	13,57
поточні зобов'язання	40,58	39,46	35,46	36,52	39,05
доходи майбутніх періодів	1,05	1,05	1,12	1,12	0,90
Баланс	100	100	100	100	100

У роботі доведено, що реформування інституційного базису та організаційної структури державного регулювання у корпоративному секторі економіки часто носить запізнюючий характер по відношенню до поточних тенденцій розвитку світової та національної економік.

Це знаходить відображення у нерозвинутості кредитно-фінансових установ та фондового ринку в Україні, низькій монетарній базі, неефективних інституціях врегулювання корпоративних відносин та формоутворення організаційних структур здійснення господарської діяльності, що стримує розвиток корпоративного сектору та звужує можливі форми державних фінансово-економічних регулюючих впливів на забезпечення його динамічної стійкості.

У розділі 2 “Вплив внутрішніх та зовнішніх чинників на виникнення криз у економіці України” удосконалено класифікацію криз, набули подальшого розвитку методичний підхід щодо визначення глибини та стадії розвитку криз у корпоративних структурах, методичний підхід щодо визначення чинників зовнішнього середовища, що зумовлюють розгортання криз, досліджені фактори інституційного середовища, які у найбільший спосіб впливають на динамічну стійкість корпоративного сектору економіки.

Згідно з принципами нелінійності розвитку соціально-економічних систем будь-яких економічних рівнів та ієрархічності їх побудови було сформульовано гіпотезу про багатофакторний характер виникнення криз у корпоративному секторі економіки, що зумовлюються як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками.

В роботі було доведено, що процес виникнення криз та характер їх перебігу взаємообумовлений закономірностями розвитку корпоративних структур та зміною характеристик зовнішніх чинників, що носить циклічний (закономірний), системний (структурний) та ситуаційний характер.

Визначено, що в підґрунті виникнення кризових явищ полягає фундаментальний принцип асиметрії, що відображається як в неспівпадінні циклів виробництва, споживання та обігу, функціонування та розвитку соціально-економічних систем різних економічних рівнів, інтересів суб`єктів господарських відносин, розбалансуванні структурних елементів, що дозволило виділити комплекс протиріч, які полягають у базисі циклічного та системного характеру розвитку кризи.

Дуалістичний характер кризи, що з одного боку є явищем та процесом, з іншого - приводить до руйнування та стимулює якісні трансформації та, відповідно, здійснює різний вплив на суб`єкти господарських відносин, носить локальний характер та розповсюджується на всю економічну систему в цілому, дозволив вдосконалити класифікацію криз (табл. 3).

У результаті дослідження розвитку криз у корпоративних структурах обґрунтовано виокремлення стадій та глибини втрати їх просторової стійкості (рис. 1).

Визначено, що вихід з кризи передбачає три можливі напрями реалізації антикризових заходів: відновлення просторової стійкості на первісному або новому рівні, інтеграцію у більш масштабні корпоративні структури та їх елімінацію як стійких форм організації діяльності.

Рис. 1. Стадії та глибина перебігу криз у корпоративних структурах

Таблиця 3

Класифікація криз (фрагмент)

За перебігом кризових процесів	а) трансформаційні; б) лізисні
По відношенню до просторової стійкості корпоративних структур	а) втрата просторової стійкості; б) втрата функціонально-структурної стійкості; в) втрата структурної цілісності; г) втрата функціональної стійкості; д) елімінація існуючої корпоративної структури.
За ступенем взаємозалежності	а) незалежні; б) співпадаючі; в) ланцюгові;
За значимістю для суб`єктів господарських відносин	а) власників; б) суб`єктів системи корпоративного управління; в) стейкхолдерів корпоративних структур; г) для національної економіки в цілому

Застосування принципів нелінійності та відкритості дозволив висунути гіпотезу про нерівноважний вплив зовнішніх чинників на виникнення криз у корпоративному секторі для різних галузей економіки України та типологічно-різнорідних корпоративних структур.

Дослідження динаміки ВВП в ретроспективному ракурсі дозволило виділити три основні періоди виникнення та перебігу криз у національному господарстві України (1991-1995 рр., 1998-1999 рр. та з кінця 2008 р.). Аналіз факторів, що їх зумовили, став у підґрунті доведення гіпотези та удосконалення методичного підходу до виділення зовнішніх чинників, які у найбільший спосіб впливають на виникнення криз у корпоративному секторі економіки.

Він включає в себе наступні етапи:

1) аналіз синхронізації перебігу криз в національній та економіках країн домінантного впливу;

2) виділення основних факторів зовнішнього впливу по відношенню до національної економіки;

3) визначення макроекономічних факторів впливу на виникнення кризи у корпоративному секторі в Україні.

У роботі було доведено синхронізацію перебігу кризових явищ у українській і світовій економіках.

Зважаючи на експортоорієнтований характер економіки України та залежність від імпорту капіталу, були виділені країни домінантного впливу на виникнення кризових явищ в національній економіці: США, ЄС 15, країни СНД (з домінуванням Росії) та Китаю.

Причому економіка України з більшою амплітудою реагує на циклічні кризи та економічні коливання, ніж інші країни.

Це пов`язано із неможливістю управління вартістю капіталу в національній економіці та коливанням ціни на основну експортну позицію України - вартість металургійної продукції.

Висока волантильність цих факторів, їх асинхронний характер зумовлюють нерівномірний вплив на виникнення кризових явищ в різних галузях економіки України (тих, що спрямовані на внутрішній попит та експортоорієнтованих).

Як наслідок, зміни у світовій економіці у найбільший спосіб зумовлюють перебіг криз, по відношенню до внутрішніх закономірностей розвитку корпоративних структур.

Серед внутрішніх макроекономічних чинників, що суттєво впливають на виникнення криз, на основі проведеного кореляційного аналізу збитковості підприємств, фактів їх банкрутства і основних факторів макроекономічного впливу, були виділені наступні: ставка кредитування, доля бюджетного перерозподілу коштів в структурі ВВП, рівень виробничої інфляції, динаміка валютних курсів (причому у більшому ступені мають вплив темпи динаміки їх змін).

В роботі на емпіричному рівні було доведено, що перебіг криз приводить до структурних змін корпоративного сектору та посилює процеси злиття та поглинань на траєкторії виходу економіки з кризового стану .

Застосування принципів нелінійності та гомеостатичності зумовили гіпотезу про взаємообумовленість організаційних, фінансово-економічних та інституційних заходів державного регуляторного впливу на динамічну стійкість корпоративного сектору.

Дослідження причинно-наслідкових зв'язків в рамках тріади «інституційне середовище (сукупність економічних інститутів) - інституційний устрій (форми взаємодії) - організаційна структура (сукупність форм організацій)» зумовило висновок, що вони мають не тільки прямий характер дії, коли за зміною принципів і правил взаємодії господарських одиниць слідує і зміна форм їх організації (включаючи зміни в організаційній структурі економіки в цілому і в рамках окремих її секторів), але також і зворотний - від організацій до інститутів, коли створення нових організаційних форм впливає на зміну інститутів.

В роботі були визначено основні суттєві протиріччя формоутворення та взаємодії корпоративних структур: цілі корпоративного розвитку-інтереси суспільства, довгострокові цілі розвитку-короткострокові цілі споживання, корпоративний розвиток-інституційний устрій, корпоративний розвиток-фінансова стабільність, корпоративні відносини-корпоративний устрій, у перерозподіл доданої вартості у ланцюгу створення цінності.

Доведено, що базисом їх збалансування (вирішення) є структуруючий та фінансово-економічний впливи регуляторної політики держави, що взаємообумовлені, та реалізуються через реформування інституційного устрою національної економіки.

Визначено, що асинхронний характер проведення перетворень в національній економіці зумовлює формування обмежень інституційного, фінансово-економічного та організаційного характеру щодо державних компенсаторних регуляторних впливів на виникнення та перебіг кризових явищ, які у свою чергу зумовлюють можливі системно-дозволені напрями реконструкції корпоративних структур у кризовому стані.

У третьому розділі “Концепція антикризового управління у корпоративному секторі економіки” обґрунтовано концепцію антикризового управління у корпоративному секторі економіки, яка базується на взаємозв'язку гіпотез та положень, виділенні специфічних принципів, функцій та визначенні обмежень щодо формування державної антикризової політики з виділенням активної її складової - комплексного антисипативного механізму антикризового управління.

Дослідження основних теоретичних підходів до визначення сутності «антикризового управління» та положень синергетично-еволюційної парадигми доводить, що воно є сукупністю форм та методів реалізації процедур формування державної антикризової політики реагування на вимушені деструктивні зміни стану динамічної стійкості корпоративного сектору шляхом здійснення цілеспрямованого впливу на його елементи, їх взаємозв`язки, економічні процеси та потоки, що передбачає розробку регуляторних, стабілізаційних та трансформаційних антикризових заходів.

В роботі, на основі аналізу основних нормативно-законодавчих актів антикризової спрямованості у ретроспективному ракурсі, зроблено висновок, що в Україні не було сформовано системного підходу щодо формування антикризової державної політики у корпоративному секторі економіки, вона скоріш має фрагментарний та ситуаційний характер, що відображає реактивно-запізнюючий вид антикризового управління по відношенню до виникнення та розгортання кризових явищ.

Сформульовано логіку генези гіпотез у положення концепції антикризового управління у корпоративному секторі економіки, які формулюються таким чином:

1) конвергентно-дивергентні процеси зумовлюють типологічно-неоднорідний склад корпоративного сектору економіки;

2) динамічна стійкість корпоративного сектору економіки взаємообумовлена впливом факторів зовнішнього середовища та закономірностями розвитку когерентних корпоративних структур, що його утворюють;

3) формування ефективної регуляторної політики держави взаємообумовлене відповідністю рівня розвитку інституційного середовища стадії еволюції корпоративного сектору економіки;

4) нелінійність впливу факторів зовнішнього середовища та розвитку корпоративних структур зумовлює імовірнісний характер виникнення та перебігу кризових явищ;

5) фактори зовнішнього середовища мають нерівноважний вплив на виникнення та перебіг криз у різних галузях та типологічно-різнорідних складових корпоративного сектору економіки України;

6) антикризова політика держави повинна носити багатоваріантний та комплексний характер, враховувати галузеву структуру корпоративного сектору економіки та типологічну різнорідність утворюючих його елементів.

Наведені положення виокремлюють сферу антикризового управління у інформаційному, фінансово-економічному, інституційному та просторово-організаційному континуумі.

Рис. 2 Концепція антикризового управління у корпоративному секторі економіки

В роботі обґрунтовано базисні принципи концепції антикризового управління, до яких віднесені: динамічної стійкості та протидії лізису, збалансування, концентрації та інтеграції, зняття анергії та елімінації, змінюваності, інерції та стабілізації, обмеженої інформативності; визначено обмеження щодо запровадження важелів антикризової політики держави інституційного, організаційного та фінансово-економічного характеру в залежності від сили та напряму деструктивного впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ корпоративного сектору економіки, що представлено на рис. 2.

Доведено, що найбільш істотною частиною антикризової політики держави є механізм антикризового управління, який забезпечує цілеспрямований вплив на зміну внутрішніх та зовнішніх факторів (регулярної, імпульсної та руйнівної дії), що визначають динамічну стійкість корпоративного сектору та просторову стійкість утворюючих його елементів з урахуванням їх типологічно-неоднорідного складу, шляхом використання універсальних та специфічних методів управління з урахуванням обмеженості ресурсів.

У роботі виокремлено систематику формування комплексного антисипативного механізму державного антикризового управління, що включає наступні ключові елементи:

(1),

де G - ціль управління, Cr - критерії управління, F - фактори управління, M - методи управління, R - ресурси управління.

В основі його розбудови полягає типологізація важелів антикризової політики держави, яка передбачає виділення трьох основних блоків впливу на динамічну стійкість корпоративного сектору економіки: інституційного, фінансово-економічного та організаційного, що взаємообумовлені.

Визначено, що безперервний зворотній зв`язок прогнозування наслідків реалізації заходів державної антикризової політики та реакції корпоративних структур на їх запровадження забезпечує механізм діагностики виникнення та розгортання криз у корпоративному секторі економіки.

У четвертому розділі “Інституційні механізми відновлення платоспроможності суб`єктів господарювання корпоративного сектору економіки у кризовому стані” розглянуто теоретичні засади розбудови механізму банкрутства в національній економіці, удосконалено методичний підхід до оцінки доцільності відновлення платоспроможності суб`єктів господарювання корпоративного сектору економіки в кризовому стані, запропоновано методичний підхід до сек`юритизації боргових зобов`язань великомасштабних корпоративних структур при локалізації кризових явищ.