Ґенеза ремесла в господарській системі лівобережної України в XVII – XVIII століттях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

„Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”

УДК 330.8 (477) : 334.712 ,,16”/,,17”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Ґенеза ремесла в господарській системі лівобережної України в XVII - XVIII століттях

08.00.01 - Економічна теорія та історія економічної думки

Журман Сергій Миколайович

Київ 2010

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Аналіз сучасних проблем економічного розвитку України засвідчує, що їх вирішення потребує наукового осмислення історичних витоків. За цих умов, великого наукового та практичного значення набуває історико-економічне дослідження ґенези ремесла, ролі й місця його форм у процесі переходу господарських одиниць від натурального до товарного виробництва, становлення господарської системи на території Лівобережної України протягом ХVІІ - ХVІІІ ст. Від свого виникнення і до сучасності ремесло, як специфічна форма виробництва, відіграє важливу роль у господарській сфері національної економіки та її регіональних складових. Під впливом суспільного поділу праці виникають такі види робіт, виконання яких потребує праці майстрів-ремісників. Ремесло виступає, як засіб перенесення від минулого в сучасність цінності майстерності та високофахової праці. На основі розвитку ремесла формувалися підприємницька верства населення та середній клас суспільства. В економічній системі постіндустріального суспільства ремісниче виробництво зберігає своє значення і спирається на сучасні технології, які характеризуються одноразовими та дрібносерійними замовленнями. Актуальність дослідження обумовлена і важливим значенням краю в перетині на території Лівобережжя головних артерій торгових шляхів та політичних зв'язків.

Можна констатувати, що на необхідність глибокого вивчення й наукової розробки господарських явищ минулого, вказували дослідники ще в XIX - початку ХХ ст., зокрема М. Грушевський, І. Кулішер, О. Лазаревський, В. Модзалевський та інші. В сучасній вітчизняній історико-економічній науці даному питанню не приділяється належної уваги. Лише висвітлення окремих аспектів проблем дисертаційної роботи поставало на сторінках наукових студій дослідників. Так, ці питання отримали часткове висвітлення в працях В. Балушка, Д. Бантиша-Каменського, О. Гуржія, О. Коваленка, І. Кондратьєва, Б. Лановика, С. Леп'явко, В. Марочкіна, В. Модзалевського, В. Отамановського, Л. Пляшка та інших. Але загалом, сучасний стан вітчизняної економічної літератури виявляє в даному відношенні немало „білих плям”, зазначена тематика є маловивченою і потребує подальшої розробки. Зокрема, бракує спеціальних праць, присвячених окремим періодам економічної історії України, а в тих небагатьох з них, де ці питання знайшли висвітлення, аспект становлення господарської системи в цілому та ремісничого виробництва зокрема, в основному розглядався на прикладі Правобережної України. Крім того наукові студії далеко не завжди відтворюють у історичних фактах весь комплекс тих господарських процесів та явищ, які мали місце в досліджуваний час.

Теоретико-методологічне підґрунтя дисертаційної роботи складають принципи цивілізаційної парадигми та системного підходу, які дають можливість, з сучасних методологічних позицій, розглянути ремесла як господарські одиниці, що несли нові способи зв'язків між виробництвом і споживанням. При їх окресленні автор посилався на розробки як вітчизняних, так і зарубіжних науковців: Б. Єрасова, С. Кримського, Ю. Павленка, Ю. Пахомова, А. Радугіна, С. Степаненка, А. Тойнбі та інших.

При написанні роботи використані архівні документи, які спрямовують дослідження до пошуку першоджерел, вивчення первинних матеріалів, в яких відображені події господарського життя того часу. Зокрема, використані матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, архівної бібліотеки Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського.

В дисертаційній роботі проаналізовані праці відомих дореволюційних дослідників економічної історії ХVІІ - ХVІІІ століть: Д. Багалія, А. Єршова, К. Лазаревської, О. Лазаревського, О. Шафонського; наукові праці відомих вітчизняних вчених: В. Борисенка, К. Василенка, В. Голобуцького, О. Єфименко, П. Клименка, О. Компан, Д. Мишка, Б.Панасюка, П. Пирога, О. Пошивайла, Л.Родіонової, В. Романовського, П. Саса, А. Швидько та багатьох інших. Незважаючи на те, що в їх наукових студіях, на основі зібраних значних обсягів архівних матеріалів, розглядається складовий економічний елемент господарства - ремісниче виробництво, його вплив на формування товарного господарства та ринкової системи висвітлений недостатньо.

Широке коло використаних джерел: законодавчих актів, документів інвентарних описів і люстрацій, компутів і ревізій, матеріалів цехових книг, листів, виданих на заснування ремісничих товариств, генеральних слідств, переписів населення та літературна база з даної проблематики дають можливість здійснити комплексне дослідження маловивчених сторінок економічної історії України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планових тем науково-дослідницьких робіт кафедри історії та теорії господарства Державного вищого навчального закладу „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”. Воно є частиною наукової теми, яку розробляв колектив кафедри „Ґенезис інститутів ринкової економічної системи” (номер державної реєстрації 0105U002255) та продовжено в темі „Господарська система та її відображення в економічній думці: еволюційно-інституціональний аналіз” (номер державної реєстрації 0110U000471). В межах цієї теми автором підготовлений окремий підрозділ “Вплив ремісничого виробництва на формування господарської системи Лівобережної України ХVІІ - ХVІІІ ст.”. Дисертантом досліджується роль ремесел у зародженні товарних відносин на Лівобережжі протягом ХVІІ - ХVІІІ ст., формуванні економічних інститутів, зокрема об'єднань ремісників - цехів; обґрунтовується необхідність практичного врахування у вітчизняній господарській системі історичного досвіду тогочасних ремісничих товариств, перш за все в їх організації й ефективному поділі праці, використанні наявних сировинних ресурсів та реалізації готової продукції, високої майстерності.

Мета і завдання дослідження. Актуальність теми, недостатній рівень її наукової розробленості визначили мету дисертаційної роботи: на основі комплексного наукового аналізу архівних джерел та історико-економічної літературної бази, їх критичного осмислення, наукового розуміння й узагальнення, дослідити ґенезу ремесла на території Лівобережної України в ХVІІ - ХVІІІ ст., на основі розвитку ремесел розкрити процес переходу господарських одиниць від натурального до товарного виробництва, спрямувати отримані результати для наукового та освітньо-навчального використання.

Для досягнення зазначеної мети автором було поставлено наступні завдання дослідження:

- з нових методологічних підходів цивілізаційної парадигми розкрити ґенезу ремесла на території Лівобережної України в ХVІІ - ХVІІІ ст.

- визначити зміст та форми ремесла, як економічного явища, основні етапи процесу його становлення в господарській системі суспільства;

- опрацювати архівні документи, дослідження і публікації з даної проблематики, визначити в них історичні факти, що дозволяють прийти до нових наукових узагальнень;

- проаналізувати особливості господарської системи Лівобережної України у ХVІІ - ХVІІІ ст.;

- дослідити розвиток ремесел на території Лівобережжя, їх характерні особливості та фахову розгалуженість;

- охарактеризувати цехову форму організації ремесла, її вплив на становлення господарських відносин в регіоні;

- дослідити особливості організаційної форми позацехового ремесла;

- визначити причини зниження ролі і значення ремесел в господарській системі Лівобережної України в ХVIII ст.;

- сформулювати практичні пропозиції щодо використання досвіду, здобутого з дисертаційного дослідження у роботах науковців та викладацькій практиці.

Об'єктом дисертаційного дослідження є господарська система Лівобережної України в її територіальних кордонах XVII - XVIII століть.

Предмет дисертаційного дослідження - ґенеза ремесла в господарській системі Лівобережної України в XVII - XVIIІ століттях.

Методи наукового дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи становить цивілізаційна парадигма суспільного розвитку, на якій базується сучасна історико-економічна наука. За її допомогою реалізовані засади комплексного системно-синергетичного аналізу: предмет дослідження розглядається в нерозривній єдності з іншими процесами та подіями, зокрема, політичними, духовно-культурними та соціальними, що відбувалися в господарстві Лівобережжя у зазначений історичний період.

Для одержання більш обґрунтованих та достовірних наукових результатів при підготовці дисертаційного дослідження, застосовувалися загальнонаукові й спеціальні методи аналізу економічної теорії, історико-економічної науки, зокрема: історико-генетичний, економіко-статистичний, наукової абстракції, єдності історичного і логічного, системного і порівняльного аналізу економічних явищ та процесів. Так, в першому розділі, при дослідженні еволюції господарської системи використані методи єдності логічного та історичного підходів; у другому, при наведенні фактичного матеріалу, застосовувались методи економіко-статистичного і порівняльного аналізу; в третьому розділі - онтологічний і гносеологічний підходи - до трактування ролі й місця ремесла в системі економічних відносин міського господарства, а причинно-наслідковий метод - при розгляді етапів розвитку та занепаду ремесел.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі проведеного автором дослідження, здобуто результати, що виносяться на захист:

вперше:

- на основі системного підходу та цивілізаційної парадигми проблема ґенези ремесла в господарській системі Лівобережної України в ХVІІ - ХVІІІ ст. визначена предметом самостійного історико-економічного дослідження, що дало можливість по новому осмислити суспільну природу та функціональну роль ремесла, його історичних форм, в яких реалізується взаємозалежність між виробництвом і споживанням в умовах натурального та простого товарного і товарно-грошового господарства;

- введено в науковий обіг раніше неопубліковані архівні матеріали (цехові книги, дозвільні листи на заснування цехів) для подальшого їх економіко-історіографічного використання в дослідженнях і публікаціях з даної проблематики, що значно розширює інформативно-джерельну базу при написанні наукових праць. Аналіз знайдених архівних джерел розкриває маловідомі факти і події які необхідні для розвитку нових наукових уявлень про ґенезу ремесла визначеного історичного періоду.

удосконалено:

- розуміння історико-економічних передумов і умов становлення ремесла в господарській системі Лівобережної України протягом ХVІІ - ХVІІІ ст., як сукупності факторів, та обставин за яких відбувається реалізація даного процесу;

- характеристику особливостей формування господарської системи Лівобережної України протягом ХVІІ - ХVІІІ ст. з урахуванням взаємозалежності політичної, соціальної та духовно-культурної сфер суспільства, метою якої виступає збереження цілісності визначеної системи;

- періодизацію етапів становлення, розвитку й занепаду ремісництва на Лівобережній Україні, що дало змогу розкрити зміст основних етапів його еволюції через визначення впливу інституційних чинників простої товарної та товарно-грошової системи господарства, процесом суспільного поділу праці та власності на засоби виробництва, зокрема, його відродження й утвердження - протягом першої половини ХVІІ ст., піднесення - 40-ві - 60-і роки ХVІІ ст., а з кінця 60-х - 70х років ХVІІ ст. розпочався процес поступового занепаду ремісничого виробництва;

отримало подальший розвиток:

- положення про ремесло як складову господарської системи при дослідженні якої застосовувалися принципи цивілізаційної парадигми, зокрема людиноцентризму, що дозволяє визначати його суспільну значимість не тільки по результатам ремісничої діяльності, але і пов'язати зі зміною суспільних рис людини, її місцем і роллю у виробництві;

- обґрунтування цілей утворення та основних функцій ремісничих організацій в господарській системі Лівобережної України на основі залучення архівних джерел які відображають історичний зміст їх правової та соціально-економічної спрямованості;

- дослідження особливостей взаємозалежності між суб'єктами цехової і позацехової організації ремесла, зокрема під кутом зору їх адаптивних можливостей до змін зовнішніх та внутрішніх чинників розвитку господарської системи Лівобережної України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що індивідуалізація сучасного виробництва, посилення ролі виготовлення товарів на замовлення, потребує вивчення історичного досвіду такого виду робіт. Опрацьований автором фактичний матеріал, основні положення і висновки, викладені в роботі, можуть бути покладені в основу подальших досліджень ремісничого виробництва, процесів створення перших виробничих об'єднань, господарської системи на території Лівобережної України в цілому.

Отримані результати дослідження ґенези ремесла господарства Лівобережної України дозволяють розкрити важливі особливості сучасної господарської системи України в якій існує ремісниче виробництво. Водночас вони можуть сприяти порівняльному аналізу минулого та сучасного стану розвитку ремесла в національній та зарубіжних економіках, зокрема при вивченні європейського досвіду організації ремісничих палат, як дієвого важеля розвитку сучасних форм ремісничої діяльності. Крім того, результати роботи можуть бути використані для подальшого аналізу даної проблематики при розробці питань з історії економіки та економічної думки науковцями, викладачами, а також при написанні наукових та навчально-методичних робіт.

Основні положення роботи використовуються в практиці викладання курсу історії економіки та економічної думки на факультетах Державного вищого навчального закладу „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” (довідка від 12.10.2009 р.), викладанні дисциплін „Основи економічної теорії” та „Історія економічної думки України” в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка (довідка № 04-11/351 від 20.05.2010 р.). Окремі положення й висновки дослідження використовуються читачами бібліотеки Чернігівського обласного історичного музею імені В.В.Тарновського (довідка № 02/146 від 21.04.2010 р.). Наукові рекомендації прийняті до використання і впровадження у подальшій практичній діяльності Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (довідка № 01-02/204 від 29.05.2009 р.). Матеріали дослідження використовуються редакцією газети „Град Прилуки” в рубриках „Людина і час”, „Прилуки в історії”, „Історичний щоденник” (довідка № 154 від 15.05.2009 р.).

Особистий внесок дисертанта. Всі наукові результати дисертаційного дослідження, положення наукової новизни і висновки, що виносяться на захист, отримані автором самостійно та викладені в опублікованих наукових працях.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи обговорювались та отримали позитивні оцінки на наукових семінарах кафедри історії та теорії господарства ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” в 2006 - 2009 роках, апробовані на міжнародних науково-методичних конференціях, зокрема: „Теоретичні та практичні підходи до впровадження нового покоління освітньо-професійних програм і навчальних планів підготовки фахівців: шляхи розвитку” (6-8 лютого 2007 р. - м. Київ, ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”); „Досвід організації та активізації навчального процесу на основі впровадження інноваційних технологій” (5-8 лютого 2008 р. - м. Київ, ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових праць, з них 4 - у наукових фахових виданнях, 2 - в інших виданнях. Загальний обсяг публікацій - 2,38 друкованих аркуша.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 208 сторінок. Робота містить 1 таблицю на 1 сторінці. Список використаних джерел налічує 273 найменування на 22 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено значимість та ступінь розробки даної проблеми, визначено мету, об'єкт, предмет і завдання дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів, відображено їх теоретичне й практичне значення. ґенеза ремесло господарський система

У розділі 1 „Методологічні основи дослідження ремесла в господарській системі суспільства” розглянута проблема методологічного підходу даного історико-економічного дослідження, визначені питання теорії ремесла, як складової господарської системи суспільства, здійснений огляд літературних джерел з проблем розвитку ремісничого господарства на території Лівобережної України в XVII - XVIII ст.

Автором обґрунтовано необхідність застосування нового методологічного підходу, що полягає у використанні положень цивілізаційної парадигми суспільного розвитку. Даний підхід, розвиваючи власні теоретико-методичні принципи аналізу та використовуючи потенціал своєї попередниці - формаційної парадигми, здатен стати конструктивним засобом міжпредметних зв'язків в системі суспільних наук, надійним підґрунтям історико-економічних досліджень.

У розділі визначається цілий ряд особливостей цивілізаційного підходу, що передбачає розгляд господарських процесів та явищ на принципах людиноцентризму, взаємозалежності індивіда та суспільства, структуризованості суспільства на підсистеми, людини як носія соціальної якості. Принципи цивілізаційної парадигми, зводяться до комплексного й нерозривного поєднання не тільки нової системно-синергетичної методології, а й онтологічного та гносеологічного аспектів аналізу, що дозволило дисертанту вийти на новий рівень наукового дослідження ремесла.

Використання в роботі цивілізаційної парадигми дало можливість ґрунтовно розглянути проблему ґенези ремесел в господарській системі Лівобережного регіону України протягом XVII - XVIII ст., розкрити її у нерозривній єдності з іншими процесами та подіями, що відбувалися на даній території в досліджуваний період. Об'єкт дисертаційної роботи, господарська система Лівобережної України XVII - XVIIІ ст., розглядається автором з позиції системності, як цілісна складова частина більш широкого об'єкту, в даному випадку - суспільства.

Окрема увага в розділі приділена питанню теорії ремесла. Автором розглянуті передумови зародження ремесел. Показано процес еволюційного утвердження ремісничого виробництва. Окреслення ознак простого ручного виробництва, яке згодом отримало назву ремісничого, розпочалося ще в системі соціально нероздробленої первісної общини. З'ясовано, що історичний аналіз розвитку ремісничого виробництва доцільно досліджувати саме в розрізі еволюційного становлення господарської системи, адже ремесла, як один з типів виробництва суспільних благ, виступають складовою частиною господарської системи.

Встановлено, що в часі свого становлення ремесло пройшло дві форми розвитку: натуральну (коли відбувається утвердження не тільки ремесел, а й самої господарської системи) і товарну (коли господарство функціонує як цілісна система, а ремесла, як її складова частина, розширюються і удосконалюються).

В дослідженні приділена увага причинам переходу від натуральної до товарної системи господарства. Зокрема обґрунтовано, що зародження і поступовий перехід до нової форми суспільного виробництва - товарного господарства відбувається в процесі поділу праці як фактору еволюційного розвитку ремісничого виробництва. В дослідженні окремо виділені і передумови поступового переходу від натурального до товарного типу виробництва. До них дисертант відносить: суспільний поділ праці, економічне відокремлення товаровиробників (господарських одиниць) та виникнення елементів приватної власності.

Розглянуто інституційне середовище розвитку ремесла в умовах товарного господарства. По-перше, це процес державотворення який завершився у більшості держав Європейської цивілізації. Вибудовуються адміністративні органи управління та судочинства. На ремісників, як на верству тогочасного суспільства, була покладена система не тільки натурального оподаткування, але і грошового. Відповідно ремісничі вироби, які донедавна виготовлялися на замовлення, все частіше, потрапляють на ринок. По-друге, перехід до товарно-грошового господарства відбувається і за причин безпосереднього розвитку в господарській системі самих ремесел. Зокрема: збільшення чисельності ремісників, зростання обсягів виробництва продукції, поглиблення її товарності, покращення якості. В ремеслах утверджується і приватна власність на засоби виробництва. Тобто домінуючими ознаками ремісничо-господарських одиниць є індивідуальна власність на засоби виробництва, новий спосіб зв'язку між виробництвом і споживанням.

Таким чином ремесло, пройшовши шлях свого розвитку, через форми натурального і товарного виробництва, і сформувалося у самостійне економічне явище. Враховуючи ту обставину, що кожна з цих окремих форм та їх складових частин характеризувалася специфічними ознаками і зв'язками між виробником і споживачем, автором запропоноване нове розуміння ремесла, як нової форми господарства, що реалізує нові способи зв'язку між виробником і споживачем, через роботу на задоволення власних господарських потреб ремісників, продуктообміну, замовлення, невідомий ринок тощо.

В дисертації, була проведена робота над документальними архівними джерелами з проблем ґенези ремесла на території Лівобережної України в XVII - XVIII ст. Так, у ході дослідження теми були використані матеріали цехових книг, листів виданих на заснування ремісничих товариств, генеральних слідств, судочинства.

При написанні наукової роботи були опрацьовані і літературні праці. На основі їх аналізу дисертант прийшов до висновку, що в своїх працях автори недостатню увагу приділяли вивченню досліджуваної теми, тим господарським процесам, які відбувалися в XVII - XVIІI ст. на території Лівобережної України. Водночас, в тих небагатьох роботах, в яких зачіпався регіональний аспект дослідження різних сфер ремісничого виробництва і аналізувалися види ремесел, відсутні характеристика ремесел, як нового способу зв'язку між виробництвом і споживанням, аналіз їх впливу на формування господарської системи Лівобережжя, переходу від натурального до товарного господарства. Разом з тим, поглиблений науковий пошук, змістовна робота над літературними джерелами, особливо тими, що датовані ХІХ - початком ХХ ст., при написанні яких авторами використовувалася архівна документація, яка в автентичному вигляді не збереглася, є надзвичайно важливими. Їх аналіз розкриває площину невідомих подій минулого, цікаві інформативні дані.

Важливо зазначити, що характерною ознакою даного етапу роботи є і певного роду критичне ставлення дисертанта до архівних джерел та порівняльне співставлення різних літературних праць. Це обумовлюється кількома обставинами. По-перше, за причин неповноти аналізованих в більшості робіт даних. По-друге, для неупередженого й більш глибокого розуміння не тільки досліджуваної теми, а й загалом історії економіки Лівобережної України зазначеного відрізку часу. По-третє, для врахування даного наукового матеріалу, як певного історичного досвіду, в умовах розвитку сучасних господарських процесів в Україні.

У розділі 2 „Роль і місце ремесла в господарській системі Лівобережної України в XVII - XVIII століттях” здійснений аналіз ремесла в господарській системі Лівобережної України в XVII - XVIIІ ст.: наведена характеристика господарської системи досліджуваного регіону, напрями її еволюції у розглядуваний період, визначені національні особливості структури і функціональної ролі ремесла, досліджені податки та повинності, як важелі розвитку ремесла в системі господарства Лівобережної України.

Спираючись на підхід завдяки якому господарська система виступає підсистемою суспільства, яке в своєму розвитку пройшло еволюцію історичних типів та форм і була покликана забезпечити розв'язання одного з ключових його завдань - створення благ і послуг для задоволення потреб населення. Реалізуючи цю функцію, господарська сфера створює умови для існування господарських одиниць, притаманних певному історичному етапу його розвитку, що виробляють та обмінюють блага і послуги заради досягнення власних інтересів, які часто можуть не співпадати з суспільними цілями. Тому держава, на яку покладено функції не тільки збереження територіальної цілісності країни, її захисту від розпаду та руйнації, а й суспільної єдності, використовуючи всю повноту своїх владних повноважень, визначає умови діяльності та обміну господарських одиниць шляхом встановлення та гарантування прав власності, норм, умов, правил і порядку взаємообміну цими благами. Загалом, історична форма господарства - це єдність економічних суб'єктів, основних ресурсів та технологій виробництва, господарської діяльності, способу зв'язку між виробництвом і споживанням.

В розділі з'ясовано, що господарська система Лівобережної України початку XVII ст. характеризувалася певними особливостями. Показано, що її становлення протягом XVII - XVIIІ ст. - це складний еволюційний процес, який розпочався в часи нестабільної політичної ситуації, гальмуючи економічний розвиток. Визначено, що підґрунтям формування господарської системи Лівобережжя стали економічні процеси першої половини - середини XVII ст. Зокрема встановлено, що практично безперервні військові дії вплинули на розподіл типів власності серед різних верств населення. Стрімкого розвивалися торгівельні відносини, поставала система товарного господарства, що позитивно позначилося на економічному становищі досліджуваного регіону.

В роботі здійснений аналіз ремісничих господарських одиниць, які спеціалізувались на виробництві різних благ задля наступного їх обміну. Показано, що в процесі свого формування ремісничі господарства поступово втягувалися в товарно-грошові відносини, що руйнувало їх замкнутість і старі форми господарювання. Відбувалось поступове формування майнової залежності й приватної власності, зароджувалися ринкові відносини, які з часом призвели до кризи феодального укладу.

Особлива увага у розділі приділена дослідженню ролі і практичному значенню одного з типів виробництва суспільних благ - ремісничому виробництву. Виявлено, що господарський розвиток Лівобережної України ще в ІХ - XI ст., у зв'язку з відокремленням виробничої діяльності від галузей сільського господарства, сприяв зародженню в регіоні ремесел. Відмічено, що практично безперервні війни XIІІ - XV ст. негативно відбилися на розвитку ремесел, призвівши до їх занепаду.

Доведено, що ремісниче виробництво почало відроджуватись на Лівобережжі наприкінці XVI - початку XVIІ ст. Показано, що даному виробництву були притаманні характерні територіальні особливості організації, що проявилися в поетапному формуванні ремесел, їх поділу на сільські і міські, розгалуженій спеціалізації, становленню на досліджуваній території ринкових відносин. Так, зокрема, поділ праці в середині ремісничих галузей був основою не лише для зростаючого обміну між містом і селом, а й подальшого економічного розвитку регіону, утвердження господарської системи Лівобережжя.

У розділі охарактеризовані різновиди оподаткування ремесла. Так розглянуто, що ремісники як і більшість верств тогочасного суспільства сплачували податки. В ході дослідження видів ремісничого оподаткування виявлено, що відрахування з ремісників часто були більшими, ніж ті податки, які сплачували інші верстви суспільства. Однак, якщо за польського панування оподаткування здебільшого зводилося до грошових виплат, то з переходом території Лівобережної України під владу Московської держави вони мали вже більш натуральний характер. Так податок з „диму” був замінений натуральним „стацією”. Крім того, до них додалися податки на утримання охотницького війська, польових сторожів та податкові надходження безпосередньо з прибутків від ремесел. Загалом архівні документи містять відомості з яких випливає, що податкові відрахування від ремесел становили основну статтю доходу тогочасних скарбниць та відповідно визначали загальний рівень розвитку економіки Лівобережної України.

Окрема увага в дослідженні приділена існуванню системи різних відпрацювань, що зобов'язані були виконувати ремісники. В роботі показано, що повинності були різноманітними і досить обтяжливими. Зокрема, відновлювати та лагодити греблі і шляхи після весняних повеней або сильних дощів, допомагати в тушінні пожеж, нести сторожу та обороняти своє місто від нападів ворогів. Водночас автором наголошується, що хоча подібне оподаткування та існування обов'язкових відпрацювань і забирали у ремісників частку доходу та певний час, гальмуючи продуктивність їх виробництва, але й з іншої сторони, це сприяло як нагромадженню матеріальних благ в суспільстві - важливої передумови його ринкового розвитку так і виконанню суспільно-корисної діяльності.

У розділі 3 „Еволюція організації ремісничого виробництва в господарській системі Лівобережної України в XVII - XVIII століттях” досліджено процес організації ремесла в складі цехових інститутів, розглянута позацехова організація ремісничого виробництва, проаналізовані причини зниження ролі і значення ремісничого виробництва в господарській системі Лівобережної України.

Показано, що частина майстрів, як задля захисту своїх прав та привілеїв від свавілля посадових осіб, так і для можливості виготовлення якісної, конкурентноспроможної продукції, об'єднувались у цехи. Визначено, що більшість ремісничих товариств на Лівобережжі виникла в XVII ст. Спочатку їх кількість була невеликою і об'єднували вони здебільшого майстрів не одного, а кількох споріднених фахів. В міру пожвавлення економічного життя в регіоні, надання містам магдебурзького права, розвитку ремесел, поглиблення спеціалізації всередині ремісничих галузей та посилення на самих ремісників зовнішнього тиску з боку урядників, чисельність цехів зросла. Так, на основі архівних джерел в розділі обґрунтовано, що протягом середини - другої половини XVІІ ст. ці види виробничих об'єднань перебували на етапі господарського піднесення. Вони були в кожному місті чи містечку і їх кількість коливалася від одного до дванадцяти. Ремісничі товариства мали досить розвинуту ієрархічну структуру та своєрідні відносини між членами. В цехах існували особливі критерії навчання певним спеціальностям (фахам), специфічні правила в виробництві продукції. Загалом, в дослідженні доведено, що цех, як форма організаційного об'єднання ремісників, еволюційно вплинув на становлення системи господарських відносин в регіоні та виступав однією з складових форм тогочасної економічної сфери суспільства. В розділі обґрунтовано, що перебування ремісників у складі цехових товариств мало як для самих майстрів, так і для розвитку ремісничих господарств не лише позитивні ознаки, а й негативні. Так, поряд з існуючою в цехах виробничою регламентацію в діяльності ремісників, їх захистом від утисків можновладців, відстоювання одноосібного права на виробництво і реалізацію певного виду продукції, члени цехових об'єднань були зобов'язані суворо підпорядковуватись внутрішнім укладам товариств. Крім того, гальмувало ремісниче виробництво і цехова замкненість, коли впровадження ремісниками у виробництво продукції нових технологій наштовхувалось на супротив з боку старших майстрів об'єднання. Ці причини призвели до того, що з кінця 60-70-х років XVІІ ст. починається поступова тенденція до руйнації цехових товариств та збільшення чисельності позацехових ремісників, так званих партачів, які швидше запроваджували у виробництво різні виробничі нововведення.

В дисертаційному дослідженні розглянута і діяльність позацехових ремісників, як окремої верстви тогочасного суспільства. Розкриті види найбільш поширених ремісничих спеціальностей, що розвивалися поза виробничим товариством. Показано, що до партачів відносились майстри тих спеціальностей, фах яких не давав їм можливості довгий час працювати осілим способом; ремісники, які через брак коштів не мали можливості вступити до цеху; сільських ремісників, які не могли належати до цехового об'єднання за причини віддаленості власного господарства від виробничого товариства.

З'ясовано, що діяльність позацехових майстрів практично не закріплювалася жодним з відомих документів і їх виробнича діяльність була нелегальною. Крім того, за відсутності обліку чисельності партачів, урядниками втрачався контроль не тільки за об'ємами роботи позацехових ремісників, а й відбувався процес недоврахування податкових надходжень від їх діяльності. Відповідно партачі представляли свого роду тіньовий сектор ремісничого виробництва.

В роботі досліджені відносини ремісничої верстви суспільства з посадовими особами тогочасної адміністративної системи. Зокрема, автором продемонстровано, що відсутність регламентованого об'єму податкових стягнень з ремісників та визначеної чисельності їх відпрацювань призводила до частих випадків зловживань ними посадовими особами різного рангу. До причин практично безправного становища ремісників дисертант зокрема відносить слабкий розвиток на Лівобережжі міського самоврядування, яке фактично було знищено козацькою старшиною. Адміністративні втручання у внутрішні справи ремісників, ігнорування їх прав, кількісне і якісне збільшення оподаткування та чисельне зростання повинностей - беззаперечно гальмувало розвиток ремесел, руйнувало замкнутість цехових товариств, посилювало соціальне розшарування в середовищі майстрів, погіршувало якість продукції. На думку дисертанта зловживання повинностями з боку посадових осіб різного рангу були однією з висхідних причин в поступовому, розпочатому ще в 60-70-х роках XVІІ ст. занепаді ремісничого виробництва.

Взагалі, в розділі окрема увага приділена причинам, що слугували передумовами зниження ролі і значення ремісничого виробництва в господарській системі Лівобережної України наприкінці ХVІIІ ст. Обґрунтовано, що розвиток товарно-грошових відносин, використання найманої робочої сили, послаблення внутрішніх обмежень, поширення мануфактурних форм організації виробництва, невпинно підривали з середини організацію ремесла. Відбувся перехід до вищого етапу в розвитку ремесла, тобто перехід від роботи на замовлення до роботи на ринок. Ремесла, що відповідали слаборозвинутому ручному виробництву, з поглибленням і поширенням якого, не могли не втрачати своєї сили.

В дисертації зазначається, що зниження ролі і значення ремісничого виробництва було спричинене не тільки економічними передумовами, а і правовим впливом. Особливо виразних ознак дана тенденція набуває з середини - другої половини ХVІIІ ст., що засвідчує здійснений аналіз нормативних документів, які регулювали тогочасне ремісниче виробництво. Наголошується, що економічні зміни: стрімкий розвиток мануфактурного виробництва, а пізніше промислового виробництва, при якому підвищувалась якість та розширювався асортимент виробів, знижували конкурентноздатність ремісничої продукції. Але ремісники, особливо в XVIIІ ст., почали масово залишати цехові об'єднання не тільки за причин надмірного адміністративного впливу на останні, а і задля можливості вільного вибору сфери діяльності та вдосконалення процесу самого виробництва. Враховуючи недопустимість руйнації товариств, як підконтрольних господарських об'єднань ремісників-майстрів та відповідного зниження податкових надходжень від їх діяльності, законодавчою владою Російської імперії було впроваджене „Ремісниче положення” (1785 р.). Здійснений автором аналіз даного „положення” показує його негативний вплив на збереження цілісності ремісничих об'єднань. Так, поряд з узагальненням існуючих ремісничих „свобод”, збільшувалась підконтрольність товариств від органів місцевого самоврядування, вводилися нові „антицехові” організаційні вимоги та запроваджувались штрафні санкції до ремісників. До цехів почали приймати представників всіх станів, не обмежувалися розміри виробництва, не регламентувалася кількість учнів і підмайстрів, заборонялася реміснича діяльність поза межами товариств. Відповідно ці об'єднання перетворилися на державні органи для збирання податків та виконання інших примусів.

Загалом в розділі дисертантом обґрунтовано, що протягом XVII ст. ремесла Лівобережної України досягли свого найвищого розвиту. Ремісниче виробництво XVIII ст. особливо його другої половини, вже не відповідало потребам економічного зростання. Адміністративно-правовий вплив: скасування по містах Лівобережної України магдебурзького права, знищення ремісничих привілеїв, пригноблення майстрів до загального становища міщан, стрімкий розвиток товарно-грошових відносин та широко розвинута ярмаркова торгівля в регіоні, що не вкладалася в рамки ремісничої регламентації, призводила до спаду ремісничого виробництва.

Висновки

У дисертаційній роботі проведене теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у дослідженні ґенези ремесла в господарській системі Лівобережної України в ХVІІ - ХVІІІ ст., на основі розвитку ремесла, проаналізовано процес переходу господарських одиниць від натурального до товарного господарства, визначено пропозиції щодо подальшої наукової та практичної розробки даної проблематики. Отримані результати при опрацюванні завдань дослідження дають змогу зробити наступні висновки.

1. Методологічним підґрунтям економічного дослідження стали засади цивілізаційної парадигми та системного підходу, що дало можливість дисертанту встановити і охарактеризувати логічні зв'язки між предметом, об'єктом, метою, завданнями, методами і результатами дослідження, визначити послідовність їх вирішення та теоретичну і практичну спрямованість отриманих результатів. Органічне поєднання в цивілізаційному підході історико-генетичної та системно-синергетичної методологій, онтологічного й гносеологічного аспектів аналізу, дозволили провести в роботі цілісний, системний аналіз ґенези ремесла в господарській системі Лівобережної України в XVII - XVIII ст., показати його вплив на процес переходу господарських одиниць від натурального до товарного виробництва, становлення господарської системи в регіоні, перехід від натурального до товарного виробництва, становлення господарської системи на території Лівобережної України протягом ХVІІ - ХVІІІ ст.

2. В роботі окрема увага приділена питанню теорії ремесла. Показано, що утвердження ремесел - це довготривалий і складний еволюційний процес. На різних стадіях історичного розвитку ремісниче виробництво, як складова частина господарської системи, характеризувалося якісно відмінними особливостями, різними рівнями цілісності, ступінями об'єднання відокремлених господарських одиниць. Становлення ремесел пройшло різні складові етапи натуральної і товарної форм суспільного виробництва. Так, зародження простого ручного виробництва, яке пізніше отримало назву ремісничого, відбулося ще в системі соціально-нероздробленої первісної общини. З часом, за натурального господарства, виокремилось від сільського господарства і розвивалось, як домашнє виробництво, продукція якого спрямовувалася на задоволення внутрішньогосподарських потреб. Внаслідок виробництва ремісниками надлишку матеріальних благ, виникнення товарообміну, суспільного поділу праці, економічного відокремлення товаровиробників, зародження елементів особистої власності, здійснюється перехід до товарного виробництва. Саме у товарному виробництві відбувається формування виробника, як майстра-ремісника, який фахово володіє певним ремеслом, застосовуючи свої вміння й навички, виготовляє готову продукцію задля особистих господарських потреб, а пізніше - для обміну, на замовлення та на локальний ринок.

В процесі розвитку ремесла відбувалося утвердження особистої та поширення елементів приватної власності на засоби виробництва, збільшення чисельності ремісників, їх відособленість один від одного, зростання обсягів виробництва продукції, поглиблення її товарності, покращення якості. Ремесло окреслилось у самостійне економічне явище, сформувалось, як самостійний вид виробництва. Враховуючи, що кожна з досліджених історичних форм ремесла характеризувалася специфічними ознаками і зв'язками між виробництвом і споживанням, дисертантом запропоноване нове розуміння ремесла, що дало можливість по новому осмислити суспільну природу та функціональну роль ремесла, його історичних форм, в яких реалізується взаємозалежність між виробництвом і споживанням в умовах натурального та простого товарного і товарно-грошового господарства;

3. При написанні дисертаційної роботи опрацьовані архівні матеріали, проаналізована історико-економічна літературна база, вивченні публікацій науковців з даної тематики. Особлива увага приділена архівним джерелам, які наповненні фактичним матеріалом. Аналіз першоджерел потребував уважного підходу і критичної оцінки при використанні. Це було спричинено кількома обставинами: відсутністю в документах чітко структурованого матеріалу, повноти викладених в них даних, практичної відсутності порівняльного аналізу з іншими документами.

На основі розгляду літературних джерел автор прийшов до висновку, що багато питань належним чином не висвітлена та потребує додаткового вивчення, нової постановки і поглибленого обґрунтування. Хоча в працях і зібрано цінний фактичний матеріал, що відображає різні аспекти становлення і розвитку ремесел, у роботах практично не зачіпався регіональний аспект дослідження, відсутній аналіз впливу ремісничого виробництва на становлення господарської системи Лівобережної України протягом XVII - XVIІІ ст. Дослідники розглядають більшість виробничо-господарських одиниць регіону, як окремі елементи натуральних або товарних відносин, не проводячи між ними зв'язку, не об'єднуючи їх в взаємозв'язуючий ланцюг господарської сфери суспільства.

4. В дослідженні охарактеризовані особливості господарської системи Лівобережної України протягом ХVІІ - ХVІІІ ст. З'ясовано, що становлення господарської системи розпочалось в першій половині XVII ст. Провідне місце в ній займали сільськогосподарські одиниці, формувалися умови для розвитку ремесла та торгівлі. Політико-економічним підґрунтям формування господарської системи стали військові дії першої половини - середини XVIІ ст., що вплинули на розподіл видів власності серед верств населення тогочасного суспільства Лівобережної України. Різні види власності, як умови доступу до ресурсів, в свою чергу, спричинили розвиток ремісничого виробництва та промислів, а земельне володіння - галузей сільського господарства, як виробничих складових господарської системи регіону.

5. В дослідженні проаналізований розвиток ремісничого виробництва в XVII - XVIII ст. на території Лівобережної України, показано розгалужену спеціалізацію ремесел. Встановлено, що ремесла почали відроджуватись в регіоні наприкінці XVI - початку XVIІ ст. Ремісниче виробництво протягом XVII - XVIII ст. стає однією з провідних галузей розвитку господарства досліджуваного регіону України сприяючи становленню господарської системи Лівобережжя та її ринковому спрямуванні.

6. В дисертаційній роботі розкриті історичні передумови зародження ремісничих об'єднань - цехових товариств, охарактеризований їх вплив на формування господарських відносин в регіоні. Так, у дослідженні показано, що певна частина майстрів, задля своєї соціально-правової захищеності від свавілля посадових осіб, об'єднувались у виробничі спільноти - цехи. Доведено, що більшість ремісничих інститутів на території Лівобережжя виникли протягом першої половини - середини XVIІ ст. і протягом другої половини XVІІ - першої половини XVIІI ст. перебували на господарсько-виробничому піднесенні. Цехи мали на меті регламентувати виробничу діяльність своїх членів, відстоювати одноосібне право на виробництво і реалізацію певного виду продукції. Встановлено, що внутрішньо-цехова ієрархічність відображала складну і водночас розвинуту систему господарських і суспільних відносин тогочасного суспільства та корпоративної організацією ремесла і способу життя самих ремісників. Вона яскраво відрізняла товариства ремісників від інших економічно-виробничих об'єднань поширених в галузях промислів. Визначено, що цех, як форма організації ремісничого виробництва, з чітко окресленими функціями, діяльністю, виступав однією з важливих форм господарської системи, складовою господарської сфери суспільства.

7. В окремому підрозділі дисертаційної роботи проаналізовано організаційну форму позацехового ремесла. З'ясовано, що партачі не вели власного діловодства, їх виробнича діяльність не закріплювалося жодним з відомих нам документів і по-суті була нелегальною, або тіньовою. Встановлено, що позацехові майстри виробляли подібну, часто навіть однорідну продукцію з цеховими на протязі всього досліджуваного періоду. До числа партачів відносили ремісників, що не входили до складу цехового об'єднання за певних обставин: ухилялись від оподаткування й обов'язкових відпрацювань, не бажали вступати в певну виробничу й фінансову залежність від інших членів товариства, сплачувати внески до цехової каси, були неспроможні вступити до цеху через брак коштів, не могли довгий час працювати осіло на одному місці, з сільських ремісників, які за віддаленістю власного господарства від цехового товариства фізично не могли бути його членом. Чисельність позацехових майстрів, у співвідношенні до ремісників, які входили до товариств, у містах Лівобережжя була у співвідношенні 3:1 на користь цеховиків, а в сільській місцевості в зворотній пропорції. Практичну відсутність в містах позацехових ремесел пояснюється тим, що цеховики намагалися, якщо не знищити позацехових ремісників, то контролювати їх діяльність, обкладали додатковими грошовими стягненнями. Крім того непотрібно враховувати і те, що для майстрів цехової організації його робота в товаристві була основним місцем зайнятості, то головним господарським заняттям більшості позацехових ремісників була не їх фахова робота по ремеслу, а скоріше зайнятість в сільському господарстві.

8. Особлива увага в дисертаційному дослідженні приділена розгляду питань, що розкривають причини зниження ролі і значення ремесел на досліджуваній території. Встановлено, що даний процес розпочався з другої половини XVII ст. і був спричинений як внутрішніми, так і зовнішніми обставинами, як економічними передумовами, так і певним правовим впливом. Визначено, що до зовнішніх економічних причин необхідно віднести кілька складових. По-перше, становлення простого товарного і поширення протягом другої половини XVIІ - у XVIIІ ст. товарно-грошового господарства. Ці господарські перетворення призвели до переходу від роботи на замовлення до роботи на ринок, використання в ремеслах найманої робочої сили. По-друге, жвавий розвиток мануфактурного виробництва конкурентно підривав ремісничу діяльність якіснішим та більш широким асортиментом товарів.

На основі аналізу нормативно-правових документів показано вплив державного управління на розвиток ремесла. Так, по-перше, негативно вплинув на ремісниче виробництво процес скасування царським урядом місцевого самоуправління (магдебургій), який розпочався по містах Лівобережжя наприкінці XVII - початку XVIIІ ст. Адже правовий статус ремісничого населення визначався не тільки царськими грамотами та гетьманськими універсалами, а й нормами магдебурзького права. По-друге, негативно позначилося на ремеслах, особливо на якості виробленої майстрами продукції, впровадження положень виданих Петром І „Регламентів Головного магістрату” (1721 рік) і указу „Про цехи” (1722 рік), відповідно до яких відбулося послаблення цехових обмежень, їх станова та фахова замкненість похитнулись. Ремісничим виробництвом дозволялося займатись всім бажаючим. До складу товариств могли входити представники різних станів, зробивши лише помірний грошовий внесок. По-третє, негативний вплив мало на ремісниче виробництво „Ремісниче положення” 1785 р. Його аналіз показав такі негативні складові, як: дозвіл вдовам майстрів, які не мали достатньої виробничої практики, продовжувати справи померлих чоловіків; чисельне зростання оподаткування з ремісників до органів місцевого врядування; запровадження по відношенню до ремісників цілого ряду штрафних санкцій тощо.

При написанні роботи виділена і обґрунтована ще одна ключова обставина, що відіграла визначальну роль зниженні ролі і значення ремесел. Так на цілісність ремесел вплинув один з внутрішніх факторів, який зводився до втручання посадових осіб різного рангу в справи ремісників. Відомо, що ремісники крім сплати певних розмірів оподаткування виконували певні повинності. Визначені були тільки головніші відпрацювання, решта регулювалася більше звичаєм, ніж законодавчими актами. Відсутність загального переліку призводила до частих випадків їх збільшення й використання дармової роботи майстрів посадовими особами у власних господарствах. Особливо збільшились зловживання з утвердженням нової адміністративної системи й підпорядкування Лівобережжя російському законодавству. Прагнучи закріпитись і матеріально покращити своє становище, „нова шляхта”, використовуючи владні позиції, активно втручалася в справи ремісників. В універсалах, „листах” і інших документах відбувався перегляд повинностей в сторону їх чисельного зростання. Їх характеристика засвідчує, що в своїй більшості вони були настільки обтяжливими, що майстри більшість свого робочого часу змушені були виконувати різноманітні повинності, виконувати роботу часто не пов'язану з їх ремеслом, втрачаючи при цьому свої фахові навики. Ці складові взаємовідносин посадових осіб з ремісниками негативно позначалися на виробництві продукції, її якості, цілісності об'єднань майстрів - цехових товариств та всього прогресивного розвитку даного виду виробництва.

9. Запропоновано використання теоретичного матеріалу дисертаційної роботи в науково-дослідницьких роботах науковців, викладацькій практиці, що сприяло вирішенню питань про причини зародження і генезис національного промислового виробництва, еволюційного становлення господарської системи та особливостей розвитку ринкових відносин на території Лівобережної України, а також розвитку сучасних форм ремесла.