Управління витратами на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Економічна суть та класифікація витрат підприємства

Поняття витрат підприємства відрізняється в залежності від їх економічного значення. Чіткий розподіл витрат в процесі виробництва має важливе значення в процесі підприємницької діяльності. Відповідно до цього розподілу на всіх рівнях управління здійснюється групування витрат, формується собівартість продукції, визначаються джерела фінансування. За виробничим признаком витрати підприємства розподіляються на такі види:

· витрати на виробництво та реалізацію продукції, що складають її собівартість. Це поточні витрати, що покриваються за рахунок виручки від реалізації продукції;

· витрати на розширення та оновлення виробництва. Як правило, це одиничні великі капіталовкладення під нову або модернізовану продукцію. Витрати складаються з капітальних вкладень в основні фонди, приросту нормативу оборотних засобів, витрат на формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Ці витрати мають особливі джерела фінансування: амортизаційний фонд, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо;

· витрати на соціокультурні, житлово-побутові та інші аналогічні потреби. Вони прямо не пов'язані з виробництвом та фінансуються зі спеціальних фондів, що формуються в основному із розподіленого прибутку.

Основними законодавчими та нормативно-правовими актами Україні, що регламентують склад витрат та визначають собівартість продукції (робіт, послуг) є:

1 Податковий кодекс України за редакцією від 2 грудня 2010 р. № 2755-VІ;

2 Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-ІV;

3 Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV;

4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 (ПСБО 16) „Витрати”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318.

У Податковому кодексі України подане наступне визначення витрат: витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) [23]. Дане визначення спрямоване на формування витрат діяльності підприємства як платника податку з метою визначення бази оподаткування і не несе в собі необхідної інформації для цілей управління, оскільки не визначає ні економічної сутності, ні функціональної ролі витрат у діяльності підприємства.

Існує також декілька визначень витрат, які наведені в Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Зокрема, в національному положенні 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [20,21].

Нормами ПСБО 16 „Витрати” регламентуються умови визнання витрат, а саме:

1) витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань;

2) витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;

3) витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені; витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені;

4) якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами [22, с. 331].

За економічним змістом витрати розглядають як витрати живої та витрати уречевленої праці. Витрати живої праці - це витрати на оплату праці, а витрати уречевленої праці - це вартість сировини, матеріалів тощо.

Витрати мають натуральну та грошову форми. Для організації діяльності підприємства велике значення мають планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо). Однак, для оцінювання результатів такої діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції.

З позицій управлінського обліку витрати доцільно трактувати як вартість різних видів ресурсів, що споживаються для певних цілей з метою забезпечення функціонування та розвитку підприємства.

В основі групування витрат підприємства лежать такі ознаки:

1. Ступінь однорідності витрат:

a. одноелементні (прості) - сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;

b. комплексні (непрямі) - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат; сюди включають загально виробничі та адміністративні витрати, втрати від браку тощо.

2. Спосіб віднесення на окремі види продукції:

a. прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

b. непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть біти прямо віднесені на той чи інший вид продукції; до них належать заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання і експлуатацію основних фондів тощо).

3. Зв'язок з обсягом виробництва:

a. постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління);

b. змінні (загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на: пропорційні - змінюються пропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата; непропорційні - поділяються на прогресуючі та дегресуючі).

Класифікація витрат - це поділ їх на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними. Причому, чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об'єктів.

У табл. 1. представлена класифікація витрат за відповідними ознаками.

Таблиця 1. - Класифікація витрат підприємства

Ознаки класифікації	Види витрат
1	2
За центрами відповідальності	Витрати виробництва, цеху, технологічного переділу
За місцем виникнення	Витрати виробництва, цеху, підрозділу, служби
За видами продукції	Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну, реалізовану продукцію
За економічним змістом (елементами витрат)	Матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші витрати
За цільовим призначенням (статтями калькуляції)	Прямі виробничі витрати; витрати на утримання і експлуатацію машин; загальновиробничі витрати; адміністративні витрати; витрати на збут
За видами діяльності	Витрати виробничої, невиробничої, промислової, непромислової діяльності, а також основного і допоміжного виробництва, матеріально-технічного забезпечення, витрати на розробку нових технологій, маркетинг, управління
За складом	Прості (одноелементні), комплексні
За способом перенесення вартості на собівартість продукції	Прямі, непрямі
За відношенням до обсягу виробництва	Змінні (пропорційні, прогресивні, дегресивні), постійні, змішані
За періодичністю виникнення (вкладень) або за календарним періодом	Поточні, одноразові, довгострокові
За роллю в процесі виробництва або за сферою виникнення	Виробничі, невиробничі
Згідно порядку віднесення витрат на період генерування прибутку	Витрати на продукт, витрати на період
За відношенням до собівартості продукції	Ті, що включаються і ті, що не включаються до собівартості продукції
За відношенням до звітного періоду	Витрати поточного, минулого і майбутнього періодів
За відношенням до форм праці	Витрати живої і уречевленої праці
За відношенням до форм вартості	Трудові, матеріальні, грошові
За призначенням	Технологічні, організаційні
За доцільністю витрачання	Продуктивні, непродуктивні
Залежно від прийняття рішення	Релевантні, не релевантні
За можливістю (ступеню) охоплення планом	Плановані, неплановані
За відношенням до діючих норм	Нормовані і ненормовані або по нормах, відхиленням від норм, змінами норм
За можливістю впливу менеджера на витрати	Контрольовані, неконтрольовані
За відношенням до готового продукту	Витрати на незавершене виробництво, витрати на готовий продукт
За сферами діяльності підприємства	Операційні, інвестиційні, фінансові
За обсягом	Фактичні, планові
За порядком обчислення (складом)	Фактичні, планові (бюджетні) або прогнозовані, нормативні
За споживанням ресурсів	Вхідні, спожиті
За порядком обчислення	Середні, граничні
За терміном обчислення	Капітальні, поточні
За спрямуванням для за без-печення цілей бюджетування	Витрати на мотивування, соціальний розвиток, інновації, маркетингові дослідження та комунікації, амортизаційні відрахування, фіскальні та інші витрати на забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності
За терміном генерування прибутку	Витрати спрямовані на розвиток та витрати, пов'язані з поточною виробничо-господарською діяльністю підприємства

Отже, класифікація видів витрат спрямована на забезпечення глибокого розуміння призначення і функціональної ролі в управлінні діяльністю підприємства різних видів витрат та надання можливості визначення витрат для їх цілісного сприйняття.

1.2 Фактори впливу на управління операційними витратами

Серед факторів впливу на операційний прибуток чільне місце належить витратам на виробництво і реалізацію продукції. До складу операційних витрат входять: собівартість реалізованої продукції; адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати.

Кожен вид операційних витрат розкладається на економічні елементи: матеріальні витрати, оплата праці, нарахування на оплату праці, амортизація, інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та виробничі накладні витрати. Прямі витрати змінюються пропорційно або майже пропорційно до обсягів виробництва. Накладні виробничі витрати включають витрати допоміжних матеріалів, на оплату праці управлінського та обслуговуючого виробничого персоналу, на виконання робіт, пов'язаних із ремонтом обладнання тощо. Таким чином, до складу собівартості готової продукції не відносять управлінські витрати загальногосподарського характеру.

Накладні виробничі витрати за складом та методом розподілу відображені на рис. 1.1.



У статті "Адміністративні витрати" відображаються загальногосподарські витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням підприємства: витрати на утримання адміністративного, господарського персоналу; витрати на утримання основних засобів адміністративного призначення (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, охорона, комунальні послуги); гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні); витрати на дослідження і розробки; витрати на зв'язок; амортизація нематеріальних активів; витрати на створення резерву сумнівних боргів, організаційні витрати; витрати на реєстрацію акцій; винагорода директорам; представницькі; непродуктивні витрати (простої, прострочені відсотки за кредит, витрати матеріалів, штрафи, пені); інші адміністративні витрати.

Стаття "Витрати на збут": на пакувальні матеріали, ремонт тари; оплата праці й комісійні продавцям, агентам, водіям, робітникам складу, ВМТЗ; на рекламу і маркетинг; відрядження; оплата послуг збутових, посередницьких зовнішньоторгових організацій; оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт основних засобів відділу збуту, складів; фрахт та інші виплати за транспортування; надання знижок покупцям; гарантійне обслуговування.

Стаття "Інші операційні витрати": собівартість реалізованих виробничих запасів; сумнівні (безнадійні) борги; витрати від знецінення запасів; втрати від операційних курсових різниць; визнані екологічні санкції; відрахування для забезпечення наступних операційних витрат; інші.

Управління витратами охоплює аналіз та оцінку операційних витрат за їх елементами. Вони поділяються на контрольовані й неконтрольовані. До контрольованих витрат відносять премії, виплати залежно від участі у прибутках, витрати на відрядження, представницькі тощо. В їх скороченні зацікавлені далеко не всі, тому скорочувати такі витрати складно, але можливо.

Неконтрольовані витрати охоплюють оплату комунальних послуг, зобов'язання за лізингом, заробітну плату службовців та ін. Ці витрати керівництво не може змінити в короткостроковій перспективі.

1.3 Вибір та обґрунтування показників ефективності управління операційними витратами

У процесі господарської діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, а також дотримання однакових підходів до визначення складу витрат і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», в якому названі питання знайшли своє відображення і врегулювання.

В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з вказаним стандартом, визнаються або як зменшення активів, або як збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати, які несуть підприємства в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності, є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:

операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

фінансові витрати;

витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими;

надзвичайні витрати.

Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Склад операційних витрат

До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (продукції, робіт, послуг або виду діяльності підприємства). У промисловості -- це сировина й основні матеріали, що утворюють основу виробленої продукції, купівельні напівфабрикати, допоміжні матеріали тощо. В сільськогосподарському виробництві -- це вартість насіння, кормів, добрив, отрутохімікатів, пального тощо.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим на виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути прямо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Найбільш важливими серед них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки, амортизація основних засобів, відрахування на соціальні заходи. В промисловості до цих витрат, крім останніх двох видів витрат, відносять витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції, та витрати на виправлення браку за вирахуванням остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю тощо.

Загальновиробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування вказаного апарату, витрати на службові відрядження персоналу цехів, бригад тощо), амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення, орендну плату за основні засоби та інші необоротні активи зазначеного призначення, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень і деякі інші витрати. Загальновиробничі витрати між окремими об'єктами витрат розподіляються пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини).

Адміністративні витрати -- це такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування. Вони займають досить велику питому вагу серед операційних витрат, що не включаються до виробничої собівартості продукції. До складу адміністративних витрат відносять витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; загальнокорпоративні витрати (представницькі витрати, витрати на проведення річних зборів тощо); витрати на утримання основних засобів, нематеріальних активів загальногосподарського використання; оплату юридичних, аудиторських та інших послуг; витрати на зв'язок, на відрядження апарату управління підприємством; витрати на врегулювання спорів у судових органах і деякі інші витрати.

Витрати на збут продукції (робіт, послуг). В умовах ринкової економіки ці витрати набувають особливого значення через дію відомого ринкового принципу: головне -- не виробити товар, а його продати. Тому сума цих витрат тепер формується за рахунок не лише традиційних витрат, таких як наприклад, витрати на пакування і затарювання готової продукції, на її транспортування, перевалку і страхування, на утримання основних засобів, пов'язаних з реалізацією товару, а й витрат, що відіграють велику роль у просуванні готової продукції на ринок: витрат на рекламу і дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та ін.

До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, втрати від операційної курсової різниці (зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, пов'язаними з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення, собівартість реалізованих виробничих запасів і деякі інші витрати.

Основними чинниками впливу на величину прогнозованого валового прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) є величина і рівень:

- чистого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг);

- собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг);

- операційних витрат;

- прибутку від операційної діяльності підприємства.

В процесі планування необхідно досягти балансової ув'язки між названими показниками, а саме:

ЧД-С = ОВ + ПО, (1.1)

де ЧД- чистий дохід від реалізації товарів (робіт, послуг);

С - собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг);

ОВ - операційні витрати;

ПО прибуток від операційної діяльності.

Формула (1.1) вказує на тісний взаємозв'язок між валовим прибутком і показниками: ЧД, С, ОВ, ПО, і що величина та рівень валового прибутку (ВП) можуть бути визначені двома способами:

1) як різниця між величиною або рівнем чистого доходу (ЧД) і собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) за формулою:

ВП = ЧД - С (1.2)

Або

РВП = РОВ - РПО.

2) як сума величини або рівня операційних витрат і прибутку від операційної діяльності за формулою:

ВП = ОВ + ПО (1.3)

Або

РВП =РОВ-РПО

З формули (1.2) випливає, що величина і рівень валового прибутку знаходиться у прямій залежності від собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг). Для забезпечення покриття операційних витрат і формування прибутку від операційної діяльності необхідно, щоб рівень собівартості в % до товарообороту був прогнозованим, тобто

С = ЧД - ВП.

Він повинен мати тенденцію до зниження

С<ЧД - ВП

- за умов низького рівня рентабельності торговельної діяльності. Тимчасова стабільність рівня собівартості можлива тільки за умов достатнього рівня рентабельності для самофінансування торговельної діяльності. Тому прогнозований рівень собівартості торговельні підприємства повинні розцінювати як граничний. При укладенні договорів на поставку товарів їм треба вишукувати бази постачання товарів високої якості за цінами (разом з витратами, що включаються у собівартість товарів), частка яких у ціні реалізації (продажу) не перевищувала б прогнозованого рівня собівартості.

З формули (1.3) випливає, що величина і рівень прогнозованого валового прибутку одночасно знаходиться й у прямій залежності від величини та рівня операційних витрат і прогнозованого прибутку від операційної діяльності

ВП = ОВ + ПО.

Але це зовсім не означає, що із збільшення рівня операційних витрат можливе збільшення рівня валового прибутку (збільшення рівня торговельної надбавки), оскільки стримуючими факторами є наступні реальності:

- можливість продажу товарів за вищими цінами та отримання чистого доходу в розмірі С + ВП;

- можливість закупівлі товарів за умов, що їх собівартість не буде більшою ніж ЧД - ВП.

Тому операційні витрати за своїм рівнем до товарообороту повинні бути економічно обгрунтованими (тобто

ОВ = ВП - ПО

і мати тенденцію до зниження

ОВ< ВП - ПО

Такий підхід при плануванні валового прибутку створить реальні передумови виконанню плану прибутку від операційної діяльності.

Виходячи з формул (1.1), (1.2), (1.3) слід зазначити, що планову величину валового прибутку необхідно визначати за формулою (1.3), економічно обґрунтовуючи величину операційних витрат і прибутку, та балансове ув'язувати її з величиною валового прибутку, визначеного за формулою (1.2).

В торговельних підприємствах можуть мати місце інші операційні доходи, окрім доходів від реалізації товарів (робіт, послуг). До них відносять доходи від операційної оренди основних засобів та інших матеріальних необоротних активів; доходи від операційних курсових різниць; доходи від реалізації оборотних активів; відшкодування раніше списаних активів тощо. Прогнозування цих доходів для кожного суб'єкта господарювання носить індивідуальний характер і має місце лише при наявності вказаних джерел доходів. За рахунок інших операційних доходів збільшується прибуток від операційної діяльності (ряд. 12, табл. 1), або зменшується її збиток.

Планування операційних витрат

Планування операційних витрат проводиться методом техніко-економічних розрахунків за основними статтями і дослідно-статистичним методом за статтями, по яких неможливо визначити величину витрат методом конкретного підрахунку.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю торговельних підприємств, поділяються на:

- адміністративні витрати;

- витрати на збут;

- інші операційні витрати.

Планування витрат слід проводити в розрізі груп за окремими статтями.

До адміністративних витрат торговельного підприємства відносяться загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства, зокрема: витрати на оплату праці адміністративно-управлінського персоналу, відрахування на соціальні заходи, витрати на утримання основних засобів та інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, комунальні видатки), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послуги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати, суми податків і зборів (обов'язкових платежів), які відносяться на витрати. З них методом техніко-економічних розрахунків можна визначити величину витрат на утримання адміністративно-управлінського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних активів загальногосподарського призначення; витрати па охорону; транспортні послуги; суми податків і зборів (обов'язкових платежів). Величину інших витрат можна визначити дослідно-статистичним методом, виходячи з даних минулих періодів. Адміністративні витрати - це умовно-постійні витрати, величина яких мало залежить від зміни обсягів товарообороту.

Собівартість реалізованої продукції визначається за формулою

Срп = Зп + Стп - Зк (1.4)

де Срп -- собівартість реалізованої продукції;

Стп -- собівартість товарної продукції;

Зп, Зк -- собівартість залишків готової продукції на складі на початок і кінець звітного періоду.

У свою чергу собівартість товарної продукції визначається за формулою

Стп = Знви+ВВ-Знвк, (1.5)

де Знзвп, Знзвк -- залишки незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду;

ВВ -- витрати на виробництво у звітному періоді.

Виручка від реалізації продукції розкладається на витрати і прибуток, тобто вона є об'єктом розподілу. В процесі цього розподілу можна маніпулювати пропорціями між прибутком і витратами в певних межах. Впливати на прибуток через зміну витрат дає змогу діюча система обліку витрат. Так, витрати обліковуються в момент, коли вони нараховуються на виготовлену продукцію, що реалізована. Витрати на оплату запасів сировини, матеріалів капіталізуються в балансі у складі оборотного капіталу. Таким чином, запаси готової продукції, незавершеного виробництва не впливають на прибуток, бо вони відображаються у складі оборотного капіталу, і тільки після реалізації продукції відбувається процес списання витрат на собівартість реалізованої продукції. В результаті існує розрив у часі між оплатою придбання запасів і їх списанням на собівартість продукції.

Ці вихідні положення зумовлюють існування двох груп методів впливу на величину витрат -- реальних і формальних.

Якщо реальні методи пов'язані з безпосереднім впливом на зменшення матеріальних витрат, трудомісткості, а значить і витрат на заробітну плату, то формальні методи не зачіпають натуральних величин витрат, а оперують виключно їх вартісними значеннями.

Вони є прерогативою фінансових служб підприємства. Тобто через механізм оцінювання вартості запасів, що списуються на собівартість продажу, фінансовий менеджер формує операційний прибуток, управляючи витратами. Розглянемо модифікацію формули (1.4) для визначення собівартості реалізованої продукції:

витрата підприємство управління

Срп = Зп + Зм + ЗП + НВ - Зк (1.6)

де Зп -- запаси на початок звітного періоду;

Зм -- вартість закуплених запасів сировини, матеріалів протягом звітного періоду;

ЗП -- пряма заробітна плата з нарахуваннями;

НВ -- накладні витрати;

Зк -- запаси на кінець періоду.

Оскільки запаси -- це ключовий елемент собівартості проданих товарів, використовуються різні методи оцінювання запасів: ФІФО, ЛІФО, за середньозваженою собівартістю.

Оцінювання собівартості запасів методом ФІФО передбачає врахування вартості найбільш ранніх за часом надходження одиниць запасу, включаючи їх залишки на початок року, незалежно від собівартості та дат надходження останніх партій запасів. У результаті високих темпів інфляції собівартість продукції відображає більш низькі витрати, ніж ті, що необхідні підприємству для заміщення витрачених запасів. Водночас, за звітністю підприємство матиме більш високий прибуток, хоча він отриманий від зберігання запасів, оскільки є результатом їх руху.

Сутність методу ЛІФО полягає в тому, що обрахування собівартості відпущених зі складу запасів за звітний період здійснюється набором відпущеної кількості, починаючи з останньої партії, яка надійшла на склад. Таким чином враховується вартість останніх за часом купівлі запасів. За умов інфляції застосування цього методу призводить до заниження прибутку.

Третій метод оцінювання запасів передбачає визначення середньозваженої собівартості запасів на початок періоду та тих, що були придбані або вироблені протягом періоду.

Використовуючи різні методи оцінювання запасів, можна одержати різні значення валового чи операційного прибутку.

1.4 Методика аналізу ефективності управління витратами підприємства

Економічний аналіз як комплексний і системний процес включає три послідовні організаційні етапи: підготовчий, виконавчий і заключний. Кожен з цих етапів у свою чергу поділяється на складові. В кінцевому підсумку це становить організаційну структуру економічного аналізу на підприємстві (рис. 1.2).

Підготовчий етап ставить за мету створення сприятливих умов для раціональної організації аналітичного дослідження. Він включає методичні та організаційні аспекти планування аналітичної роботи, які забезпечують її успішне здійснення, а саме:

- обґрунтування мети, завдань, об'єкта, предмета та користувачів аналізу. Мета і завдання аналізу випливають з актуальності та необхідності вирішення досліджуваної проблеми;

- складання плану аналітичної роботи, в якому розкриваються її зміст і напрям, а також розробка програми аналізу з визначенням його виду, форми, інструментарію;

- методичне забезпечення аналізу, яке включає вибір методики, методів і прийомів аналізу, прогнозування, формування системи показників аналізу, рекомендації з послідовності і періодичності дослідження тощо. Вивчення економічної діяльності підприємств потребує комплексного підходу, який передбачає використання сукупності різноманітних методів. їх умовно можна поділити на три групи: традиційні методи економічної статистики, математично-статистичні і логічні (евристичні).

Традиційні методи економічної статистики, до яких належать: порівняння, графічний, балансовий, середніх і відносних чисел, аналітичних групувань, рядів динаміки, табличний та інші, які доцільно використовувати при збиранні та обробці інформації, проведенні нескладного аналізу розвитку економічних явищ і процесів у часі і просторі.

Математично-статистичні методи вивчення зв'язків, серед яких слід назвати індексний, кореляційний, регресійний, дисперсійний аналіз, складніші і потребують поглибленого рівня знань зі статистики, математики, економіки. Їх необхідно застосовувати на етапі аналітичної роботи, зокрема при проведенні факторного аналізу. Це дасть можливість виявити вплив основних чинників на результативну ознаку. Наприклад, у ролі останньої може виступати обсяг лізингових угод у розрахунку на одне підприємство, а факторами - його розмір, рівень дохідності (рентабельності), платоспроможність, потреба в оновленні технічних засобів тощо.



Рисунок 1.2 - Етапи проведення економічного аналізу

Логічні (евристичні) методи (анкетування, експертні оцінки, ситуаційний аналіз і прогнозування) слід використовувати при проведенні соціологічних обстежень, інтерв'ювання, експертного аналізу, при розробці прогнозів. Це доцільно робити тоді, коли відсутня достовірна статистична інформація або коли необхідно вивчити суб'єктивну думку респондентів.

Проведення комплексного аналізу потребує також розробки і використання системи показників, які б могли забезпечити всебічний розгляд об'єкта аналізу, а саме - оцінити його стан, динаміку та ефективність господарювання, виявити невикористані можливості досягнення кращих результатів.

В даній роботі використовуються традиційні методи економічного аналізу, зокрема ряди динаміки.

Ряд динаміки - це ряд статистичних показників, які характеризують зміну явища в часі. Ряд динаміки складається з двох елементів:

- ряд періодів або моментів часу;

- ряд статистичних показників або рівнів ряду, які припадають на ці періоди або моменти часу.

Характеризуючи ряд динаміки, потрібно визначити:

- ланцюгові і базисні абсолютні прирости;

- ланцюгові та базисні темпи росту;

- ланцюгові та базисні темпи приросту;

- трендову модель.

Розрахунок характеристик ряду динаміки ґрунтується на зіставленні рівнів ряду. Базою для зіставлення може бути попередній рівень y_і-1 або початковий у₁. У першому випадку база порівняння змінна, а у другому - постійна. Характеристики динаміки, обчислені зіставленням суміжних рівнів називають ланцюговими, а з постійною базою порівняння - базисними.

Таблиця 2. - Розрахунок аналітичних характеристик

Характеристики рядів динаміки	Ланцюгові	Базисні
Абсолютний приріст
Темп росту	Тр= kр·100%	Тр= kр·100%
Темп приросту	Тпр=	Тпр1=

Продовження виявленої тенденції за межі ряду динаміки називають екстраполяцією тренду. Це один із методів статистичного прогнозування, передумовою використання якого є незмінність причинного комплексу, що формує тенденцію. Прогнозний, очікуваний рівень Y_t залежить від бази прогнозування та періоду упередження t. Так, припускаючи, що умови не змінюються, можна зробити прогноз на наступний рік.

Методи екстраполяції використовують за відносно стабільного розвитку підприємства (чи окремих показників його діяльності) або за наявності сезонних чи циклічних коливань з чітко вираженим трендом. Під трендом (від англ. trend -- напрям, тенденція) розуміють тривалу тенденцію зміни економічних показників в економічному прогнозуванні. Якщо ж розвиток показників фінансово-господарської діяльності підприємства у попередніх періодах характеризується значною нестабільністю і суттєвим коливанням фінансових показників, то їх екстраполяція на майбутні періоди буде неможливою, а отже, недоцільним є використання відповідних методів.

Можна виокремити три основні групи методів прогнозування за допомогою екстраполяції:

методи визначення середніх величин;

екстраполяція тренду;

експоненціальне згладжування.

Методи визначення середніх величин. Прогнозні показники досить часто розраховуються як середнє значення відповідних показників у попередніх періодах. Середні величини обчислюються здебільшого за алгоритмом середньої арифметичної простої чи середньої арифметичної зваженої. Найпоширенішим у процесі прогнозування є метод визначення ковзної середньої, за використання якого прогнозні показники розраховуються як середні величини відповідних показників за n попередніх періодів (а не з використанням усіх значень аналізованого ряду динаміки). Кожні наступні прогнозні показники розраховуються на основі значень, одержаних в 3, 4, ... n попередніх періодах заміною значень найвіддаленіших періодів на нові.

У разі, якщо ковзна середня (Кс) обчислюється як середня арифметична проста, то можна використати такий алгоритм її розрахунку:

,

де t -- границя числового ряду (наприклад, порядковий номер останнього звітного періоду); n -- досліджуваний інтервал ряду динаміки; х_і -- значення досліджуваного показника в і-му періоді.

Розглянутий метод є досить прийнятним для визначення тренду та розрахунку прогнозних показників при складанні револьверного фінансового плану підприємства.

Екстраполяція тренду. Під екстраполяцією тренду розуміють продовження виявленої в процесі аналізу тенденції за межі побудованого на основі емпіричних даних ряду динаміки. Передумовою використання цього методу прогнозування є сталість чинників, що формують виявлений тренд, а принциповим моментом -- виявлення тренду, характерного для досліджуваного ряду динаміки. В теорії і практиці зустрічаються різні способи розрахунку тренду. Одним з них є метод найменшого квадратичного відхилення. Якщо спостерігається більш-менш стійка лінійна залежність значення досліджуваного показника (х) від часового інтервалу (t), то для виявлення тренду доцільно побудувати пряму, яка описується лінійною регресією:

x_t = a + bt

Параметри а та b трендового рівняння підбираються таким чином, що фактична сума квадратів відхилень показника x_t від теоретичних значень, що описуються прямою, повинна бути мінімальною:

де m -- сукупність періодів аналізованого ряду динаміки.

На основі математичних перетворень отримаємо алгоритми розрахунку параметрів а та b:

;

.

Експоненціальне згладжування є одним з методів короткострокового фінансового прогнозування, який базується на аналізі ряду динаміки. Розрізняють експоненціальне згладжування першого та вищого порядків. Згідно з цим методом прогнозні показники на плановий період розраховуються з використанням прогнозних і фактичних даних звітного (попереднього) періоду. При застосуванні методології експоненціального згладжування першого порядку рекомендується використовувати такий алгоритм:

P_t+1 = P_t + a(F_t - P_t),

Або

P_t+1 = aF_t + (1 - a)P_t,

де P_t+1 -- прогнозне значення показника в плановому періоді t + 1; P_t -- прогнозне значення показника на період t (розраховане в періоді t - 1); F_t -- фактичне значення прогнозованого показника в періоді t; a -- фактор згладжування.

Операційна діяльність щодо виготовлення продукції або надання послуг вважається врівноваженою, коли виручка від продажу цієї продукції (послуг), тобто дохід, дорівнює сукупним витратам. Цей обсяг продукції ще називають точкою беззбитковості.

На практиці беззбитковий обсяг виробництва обчислюється аналітично.

У точці беззбитковості виручка дорівнює сукупним витратам:

(1,6)

Звідси беззбитковий обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі визначається:

(1.7)

де - беззбитковий обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі;

СП - постійні витрати;

(Ц-СЗ.О.) - маржинальний прибуток на одиницю продукції (питомий маржинальний прибуток);

Ц- ціна одиниці продукції;

СЗ.О. - змінні витрати на одиницю продукції.

Після досягнення точки беззбитковості відповідно зростає прибуток.

Беззбитковий обсяг виробництва, визначений за формулою (1.6), визначений у натуральному вимірі, є найбільш прийнятним для однопродуктового виробництва.

У багатопродуктовому виробництві виникає проблема розподілу постійних витрат між виробництвом окремих продуктів. Тому, за цих умов визначають загальний обсяг беззбиткового виробництва у грошовому виразі, тобто дохід від реалізації беззбиткового обсягу виробництва.

Dб = СП / КМ.П.. (1.7)

Як видно з формул (1,6), (1.7) у точці беззбитковості постійні витрати СП покриваються маржинальним прибутком.

Проте, не всі постійні витрати є витратами у формі готівкових видатків. Частина з них не потребує грошових виплат, а має форму нарахування. Це передусім амортизаційні відрахування на реновацію основних засобів і нематеріальних активів. Тому важливим є обсяг виробництва, за якого виручкою від продажу продукції покриваються лише ті витрати, що пов'язані з реальними грошовими виплатами. Він має назву точка готівкової беззбитковості і обчислюється:

(1.8)

де NБ.Г. - обсяг виробництва продукції у натуральному виразі, що забезпечує готівкову беззбитковість;

А - амортизаційні відрахування.

Точка готівкової беззбитковості у грошовому виразі визначається:

DБ.Г. = (СП -А)/ КМ.П.. (1.9)

Очевидно, що

NБ.Г. < NБ.

DБ.Г < DБ.

На основі беззбиткового обсягу виробництва визначається рівень безпеки операційної діяльності. Критерієм такої безпеки є ступінь перевищення беззбиткового обсягу виробництва над фактичним (плановим) обсягом виробленої продукції.

Коефіцієнт безпеки операційної діяльності (виробничої) обчислюється:

- у разі визначення обсягу продукції у натуральному виразі (однопродуктове виробництво):

; (1.10)

- у випадку вартісного (грошового) виразу обсягу

продукції (багато продуктове виробництво):

, (1.11)

де N, D - фактичний або плановий обсяг продукції відповідно у натуральному і грошовому виразі.

Коефіцієнт безпеки операційної діяльності можна вважати мірою операційного ризику. Чим він більший, тим безпечніша ситуація з огляду на прибутковість діяльності. З його зростанням зменшується ризик зниження обсягу виробництва до точки рівноваги, і навпаки - при його зниженні такий ризик зростає.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ПАТ «ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ»

2.1 Характеристика підприємства та аналіз основних техніко-економічних показників підприємства

ПАТ «Івано-Франківський хлібокомбінат», трудова діяльність якого починається з 1945 року, понад півстоліття забезпечує обласний центр Прикарпаття хлібобулочними виробами.

ПАТ ” Івано-Франківський хлібокомбінат” засноване відповідно до рішення засновників Регіонального відділення державного майна України по Івано-Франківській області шляхом перетворення державного підприємства ''Івано-Франківський хлібокомбінат” у відкрите акціонерне товариство відповідно до законів України "Про господарські товариства" та ”Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”, зареєстроване виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради народних депутатів 28 червня 1995 року.

Підприємство займається виробництвом та реалізацією хлібобулочних та кондитерських виробів, виробляє 52 тони хлібобулочних виробів на добу і є основним постачальником хліба в Івано-Франківську та області.

У 2002 році на заводі встановили нову механізовану лінію для виробництва житньо-пшеничних сортів хліба. Лінія укомплектована тунельною піччю Gostol (Словенія). Потужність лінії - 18 тон на добу.

У 2005 році була введена в експлуатацію нова механізована лінія з виробництва дрібноштучних виробів потужністю 3 тони/добу. Лінія укомлектована обладнанням фірми Revent (Швеція), Восход (Росія).

У 2006 році на ПАТ "Івано-Франківський хлібокомбінат" відбувся запуск нової механізованої лінії для виробництва білих пшеничних сортів хліба. Лінія укомплектована тунельною піччю Gostol (Словенія), тістомісом Diosna (Німеччина) і тістоподільним обладнанням Glimek (Швеція). Потужність лінії - 18,5 тон на добу.

У 2008 році була встановлена нова механізована лінія з виробництва батонів, потужність 20 тон на добу. Лінія уомплектована тунельною піччю Revent (Швеція), тістомісом Diosna (Німеччина) і тістоподільним обладнанням Glimek (Швеция).

В серпні 2009 була проведена модернізація ще однієї лінії з виробництва батонів потужністю 20 тон на добу. Вартість інвестицій в завод за серпень склала вже більше 2,5 млн. евро. В кінці листопаду 2009 року встановлено нову лінію MULTICUT фірми Fritsch з виробництва кондитерських виробів. Потужність лінії - 2 тонни на добу. Лінія укомплектована тісторозкатувальною машиною ROLLFIX (Fritsch), ротаційними печами Revent, тістомісильною машиною Diosna. Лінія встановлена у повністю відремонтованому кондитерському цеху, буде здійснюватися випуск різноманітних виробів з листкового тіста ("Вушки", круасани та ін.)

У вересні 2010 року після реконструкції почала роботу лінія по виробництву формового хліба, що складається з шафи остаточної расстойки фірми «Краяни» (Дніпропетровськ), тістомісильника DIOSNA (Німеччина), тісторозподілювача GLIMEK (Швеція), що дозволило збільшити виробництво формового хліба на 3 тонни в добу. ПАТ "Івано-Франківський хлібокомбінат" в 2011 році провів реконструкцію експедиції, а також змонтував обладнання для випуску білого хліба, що включає в себе нову расстоєчну шафу ТОВ "Краяни" (Україна), тІстозамішувач Diosna (Німеччина) і дільник Parta U2002 (W & Ph Голландія).

Згідно щорічних рішень зборів акціонерів кошти спрямовуються на розвиток виробництва. Керівництво заводу піклується про створення належних умов праці. Облаштовано гідросвердловину подачі води на виробництво, на території комбінату є їдальня, проведено ремонт адміністративного корпусу, складських приміщень, побудовано майстерню по ремонту та обслуговуванню автопарку.

В активі ПАТ «Івано-Франківський хлібокомбінат» десятки нагород галузевих виставок, конкурсів, рейтингів та фестивалів. За якість продукції, за рівень трудових відносин і соціальний захист працівників та інші. Останні роки принесли перемоги в рейтингу «100 найкращих товарів України» у номінації «Продовольчі товари» - за високу регіональну якість продукції «Батон "Звичайний» в 2009 році, «Хліб Луцький подовий» у 2010 році та печиво «Вушка» у 2011-му. Минулого року підприємство отримало дипломи Міжнародної виставки «АГРО-2010» та загальнодержавної виставкової акції «Барвиста Україна».

Кадрова програма підприємства спрямована на забезпечення рівня кваліфікації його працівників операційним потребам.

Основними факторами, що впливають на діяльність підприємства, є його забезпечення сировиною, електроенергією, паливом.

Крім власного прибутку, на реконструкцію і модернізацію виробництва залучались кредитні ресурси.

Істотним фактором, що може вплинути на діяльність підприємства в майбутньому є нестабільність економіки в державі.

Техніко-економічний аналіз - це внутрішньогосподарський аналіз. У процесі такого аналізу досліджується діяльність усіх структурних підрозділів підприємства, служб, цехів, дільниць, бригад і окремих робочих місць. Джерелом інформації для такого аналізу є планово-нормативні дані, матеріали оперативного, бухгалтерського обліку, позаоблікові дані. Техніко-економічний аналіз проводиться щоденно, за декаду, місяць, квартал, рік до складання підсумкової звітності. На підставі результатів аналізу приймаються важливі управлінські рішення.

Основні техніко-економічні показники діяльності ПАТ “Івано-Франківський хлібокомбінат” наведені у таблиці 3.

Таблиця 3. - Основні техніко-економічні показники діяльності ПАТ “Івано-Франківський хлібокомбінат”

Показники	Роки
	2012	2013	2014
1. Дохід від реалізації продукції, тис.грн.	35462,5	47868	71229
2 Собівартість реалізованої продукції, тис.грн.	22059,8	30808	45644
3 Витрати на 1 грн. товарної продукції, грн.	0,622	0,644	0,641
4 Чистий прибуток (збиток), тис.грн.	440	368	250
5 Продуктивність праці працівника, тис.грн./особу	86,49	116,18	177,19

Таблиця 4. - Динаміка основних техніко-економічних показників діяльності ПАТ “Івано-Франківський хлібокомбінат”

Роки	Знач-я	Абсолютна зміна	Темпи росту, %	Темпи приросту, %
		Баз.	Лан.	Баз.	Лан.	Баз.	Лан.
1	2	3	4	5	6	7	8
Дохід від реалізації продукції, тис.грн.
2011	35462,5	-	-	100	-	-	-
2012	47868	12405,5	12405,5	134,98	134,98	34,98	34,98
2013	71229	35766,5	23361	200,86	148,80	100,86	48,80
Собівартість реалізованої продукції, тис.грн.
2011	22059,8	-	-	100	-	-	-
2012	30808	8748,2	8748,2	139,66	139,66	39,66	39,66
2013	45644	23584,2	14836	206,91	148,16	106,91	48,16
Витрати на 1 грн. товарної продукції, грн.
2011	0,622	-	-	100	-	-	-
2012	0,644	0,022	0,022	103,54	103,54	3,54	3,54
2013	0,641	0,019	-0,003	103,05	99,53	3,05	-0,47
Чистий прибуток (збиток), тис.грн.
2011	440	-	-	100	-	-	-
2012	368	-72	-72	83,64	83,64	-16,36	-16,36
2013	250	-190	-118	56,82	67,93	-43,18	-32,07
Продуктивність праці працівника, тис.грн./особу
2011	86,49	-	-	100	-	-	-
2012	116,18	29,69	29,69	134,33	134,33	34,33	34,33
2013	177,19	90,7	61,01	204,87	152,51	104,87	52,51

Зобразимо графічно розраховані показники на рисунку 2.1.

Дохід від реалізації продукції за протягом трьох років постійно підвищувався. У другому році показник зріс на 12405.5 тис.грн. відповідно до базового року, у третьому році зріс на 35766.5 тис.грн. до базового року року. Причиною є те, що підприємство ввело на ринок оновлений вид продукції, розширились ринки збуту та збільшилися обсяги виробництва оновленої продукції даного підприємства.

Рисунок 2.1 - Динаміка ОТЕП ПАТ “Івано-Франківський хлібокомбінат”

Собівартість реалізованої продукції також постійно збільшувалась, що свідчить про збільшення змінних витрат на виготовлення хлібопекарської продукції.

Витрати на 1 грн. товарної продукції має тенденцію до зростання, так у другому році показник підвищився на 0,022 грн., у третьому році знизився на 0,019 тис.грн. Відносно попереднього року. На витрати на 1 грн. товарної продукції впливають зміни асортименту і структури продукції; підвищення цін на матеріальні ресурси, тарифи на електроенергію, теплоенергію.

Чистий прибуток (збиток) за досліджуваний період має тенденцію до зниження. Зниження чистого прибутку зумовлено зменшенням виручки від реалізації продукції, зменшенням обсягу виробництва при незмінних змінних витратах.

Продуктивність праці має тенденцію до зростання, на підприємстві при незмінні кількості працівників відбулося збільшення обсягу виготовленої продукції.

Спрогнозуємо показник «чистий прибуток» на плановий рік.

Оберемо три трендові криві. На основі чого і розрахуємо прогнозне значення показника «чистий прибуток».

Рисунок 2.2 - Лінійна крива

Рисунок 2.3 - Єкспоненціальна крива

Рисунок 2.4 - Поліноміальна крива

Оберемо поліноміальний метод, тому що, R² набуває найбільшого значення.

Прогнозоване значення обсягу реалізації лісопродукції на плановий рік складе:

У₂₀₁₅=-23*4²-3*4+466=86 тис.грн..

2.2 Калькулювання собівартості хлібобулочних виробів

Калькулювання - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції.

1. Визначаємо загальні витрати на основну сировину та матеріали, напівфабрикати, паливо та енергію:

=5,0*14,7*2000=147000 грн.

2. Стаття «Витрати на утримання та експлуатацію обладнання»

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання = Зарплата допоміжного персоналу з відрахуванням ЄСВ+ Амортизаційні відрахування до середньорічної вартості обладнання + витрати на ремонт виробничого обладнання

Зарплата допоміжного персоналу з відрахуванням ЄСВ=45*9*1,1*7,9*3*12=126700,2-(126700,2*0,372)= 79567,72 грн.

Амортизаційні відрахування до середньорічної вартості обладнання:

1 група=1250 грн. аморт. =1250/15*4=333,33 грн.

2 група = 1550 грн. аморт. = 1550/15*8=826,66 грн.

3 група = 2550 +((8/12)*(-400))=2550-264=2286 грн. аморт. =2286/15*6=914,4 грн.

4 група = 860+((8/12)*(-40))=860-26,4=833,6 грн. аморт.=833,6/15*5=277,86 грн.

Загальна сума амортизації = 333,33+826,66+914,4+277,86=2352,25 грн.

Результати обчислення виробничої собівартості продукції заносимо до таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Калькуляція собівартості продукції (фактична). Обсяг виробництва за рік - 2000 тон. Калькуляційна одиниця - 1 натуральна одиниця хлібобулочних виробів.

№ з/п	Калькуляційні статті	Ціна за одини-цю ресур-сів, грн.	Витрати
			На одиницю продукції	На річний обсяг виробництва
			У натуральному вимірюванні	Сума	У натуральному вимірюванні	Сума
1	2	3	4	5	6	7
1	Матеріали (за видами)				2000
2	Сировина (за видами)					147000,00
	№1	14,70	5,00	73,50	10000,00	147000,00
3	Допоміжні матеріали (за видами)

Подобные документы

• Управління витратами на комунальному підприємстві "Херсонкомунтранссервіс"

  Економічна характеристика витрат та їх класифікація на підприємстві, розподіл витрат, методика вивчення собівартості і ціни послуг. Організація управління витратами на підприємстві "Херсонкомунтранссервіс" та розробка заходів щодо його покращення.
  
  дипломная работа [164,4 K], добавлен 17.10.2011
  

• Управління витратами

  Витрати як економічна категорія. система управління витратами. Виявлення чинників, що впливають на економію усіх видів ресурсів. Аналіз управління витратами на підприємстві ВАТ "Гайсинський маслосирзавод". Шляхи використання інформаційних технологій.
  
  курсовая работа [83,8 K], добавлен 22.02.2009
  

• Механізми управління витратами сільськогосподарських підприємств в умовах економічної невизначеності

  Характеристика динаміки структури витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в Україні. Узагальнення структурованої системи стратегічного управління витратами сільськогосподарських підприємств. Аналіз сучасного економічного становища України.
  
  статья [145,1 K], добавлен 05.10.2017
  

• Облік витрат та калькулювання собівартості продукції

  Сутність позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Обліково-інформаційна система як основа для прийняття управлінських рішень. Аналіз ефективності управління витратами підприємства: матеріальними, витратами на зарплату.
  
  контрольная работа [66,9 K], добавлен 03.12.2013
  

• Управління витратами на виробництво продукції (на прикладі ПАТ "Північний ГЗК")

  Сутність витрат, їх види. Управління витратами на гірничо-збагачувальних комбінатах. Організаційно-економічна характеристика господарської діяльності ПАТ "Північний ГЗК". Організаційно-технічні заходи, спрямовані на зниження собівартості продукції.
  
  дипломная работа [233,0 K], добавлен 09.06.2014
  

• Оцінка ефективності витрат на виробництво та реалізацію продукції

  Економічний аналіз витрат на виробництво (собівартості продукції) як інструмент управління витратами. Динаміка показників собівартості та факторів їх зміни. Аналіз структури витрат за елементами та статтями. Особливості аналізу прямих та непрямих витрат.
  
  контрольная работа [66,9 K], добавлен 23.12.2015
  

• Управління витратами виробництва ВАТ "Дрогобицький хлібокомбінат"

  Витрати виробництва: економічна суть та їх роль у функціонуванні підприємств галузі. Аналіз структури виробничих витрат у собівартості продукції ВАТ "Дрогобицький хлібокомбінат". Планова калькуляція собівартості однієї тони хліба білого формового.
  
  курсовая работа [147,9 K], добавлен 01.12.2014
  

• Шляхи мінімізації поточних витрат на виробництво продукції (послуг)

  Сутність витрат виробництва та критерії їх класифікації. Аналіз систем "direct costing", "standard costing". Переваги новітніх методів управління витратами на підприємстві. Способи та шляхи зменшення поточних витрат на виробництво продукції (послуг).
  
  курсовая работа [32,4 K], добавлен 16.03.2012
  

• Інструменти та методи запобігання банкрутства підприємства

  Традиційні підходи до оцінки причин фінансової кризи на підприємстві. Аналіз динаміки показників фінансового стану та ймовірності банкрутства ТОВ ВК "Індастрі". Рекомендації з організації інформаційного забезпечення управління витратами на підприємстві.
  
  дипломная работа [204,1 K], добавлен 06.03.2011
  

• Стратегічні аспекти управління ресурсами на підприємствах

  Стратегічні аспекти управління витратами та вплив зовнішнього і внутрішнього середовища на ресурсозбереження на підприємствах. Моніторинг витрат як засіб досягнення стратегічних цілей. Формування та обґрунтування стратегії зниження собівартості продукції.
  
  дипломная работа [119,8 K], добавлен 30.03.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам