Малий бізнес в сучасній ринковій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Досвід розвинутих країн показує, що малий бізнес грає дуже і дуже велику роль в економіці, його розвиток впливає на економічне зростання, на насичення ринку товарами необхідної якості, на створення нових додаткових робочих місць, тобто вирішує багато економічних, соціальних і інших проблем. У всіх економічно розвинених країнах держава надає велику підтримку малому бізнесу, дієздатне населення усе більше і більше починає займатися малим підприємництвом.

Активне зростання малих підприємств в західних країнах почало відбуватися із середини 70-х років, початку 90-х років. На сьогоднішній день в найбільш розвинених країнах Заходу малі фірми складають 70-90% від загального числа підприємств. Для порівняння можна взяти, наприклад, США - де в дрібному підприємництві зайнято 53% усього населення, Японію - з її 71.7% і країни ЄС, де на аналогічних підприємствах зайнята приблизно половина працюючого населення. Тільки ці цифри говорять про величезну важливість підприємств малого бізнесу для економіки цих країн. Про ефективність цих фірм говорить той факт, що на 1 мільйон витрат вони впроваджують у 17 разів більше нововведень і розробок, чим великі підприємства, які дають життя лише 10% нових технологій, інші 90% впроваджують малі підприємства. [8, с.22-24]

Розвиток малого бізнесу в Україні необхідний тільки тому, що він дає життя старим великомасштабним підприємствам і в союзі з ними одержує значну вигоду як для себе, так і для ринкової економіки в цілому. В умовах нестабільної економічної політики держави, важкого податкового тягаря все більш широке поширення набуває малий бізнес.

Малий бізнес зазвичай характеризується тим, що він більш мобільний і легше пристосовується до умов, які часто змінюються, хоча його інвестиційні можливості невеликі. Тому необхідно дати свободу розвитку малих підприємств. Вони створюють в країні конкуренцію, якої так не вистачало великим монополістам-гігантам, через що страждала якість, а процес впровадження нових технологій завжди був загальмований.

Економічно це вигідно, тому що поява великого числа фірм приведе до створення нових робочих місць, та й це принесе реальні гроші до бюджету не тільки центру, а й регіонам. І одним з найголовніших переваг є те, що поява малого та середнього бізнесу неминуче веде до появи конкуренції на вітчизняному ринку, чого так не вистачає економіці Україні в сучасному стані. Тому я вважаю дану тему курсової роботи актуальною.

Для глибокого розкриття ролі малих підприємств в економіці були виділені наступні розділи: малий бізнес в сучасній економіці, проблеми та перспективи розвитку малого бізнесу, місце малого бізнесу в розвитку соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Для цього були використані: Брітченко І.Г. «Вплив малого бізнесу на розвиток регіону»; Лапуста М.Г., Старостін Ю.Л. «Мале підприємництво»; Римар М.В. «Роль підприємств малого бізнесу в умовах трансформації економіки»; Юрков С.А. «Підприємництво і нововведення в сучасних фірмах. Світова економіка і міжнародні відносини в сучасних фірмах», www.ukrstat.gov.ua.

Метою цієї курсової роботи є дослідження феномену малого бізнесу в ринковій економіці. Об'єктом дослідження є малі підприємства, їх створення та розвиток. Завданнями для дослідження мети визначені наступні пункти:

- визначення сутності і функцій малого бізнесу,

- його ролі в економіці,

- дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду функціонування малих підприємств.

Р. Кантільйон став першим хто ввів у науковий обіг поняття підприємець. Він визначав підприємця як суб'єкт, діяльність якого тісно пов'язана з ризиком.

Наступним вченим, що вивчав теорію підприємництва є представник класичної політичної економії, англійський економіст А. Сміт. Використовуючи принцип терміну «laisser faire» («природний порядок»), який ввели фізіократи, вчений обґрунтував економічну політику держави, що являла собою модель вільного підприємництва. [10, с.32].

Більш сучасне бачення поняття підприємництва, було започатковане економістом Й. А. Шумпетером. Запорукою успіху в його теорії є впровадження нововведень. Саме інновації необхідно вводити у виробництво щоб уникнути рутинності процесу, який не дозволяє передбачати майбутнє. Інноватором в цій системі, вчений бачить підприємця, але ним може виступати не тільки одна особа, а й декілька, тим самим автор порушив погляди попередніх науковців. [6, с.169].

Еволюція підприємництва продовжилась у вченнях неолібералістів, яскравим представником яких став дослідник неоавстрійської школи Л. фон Мізес. Науковець вважав, що «підприємець - це завжди спекулянт. Це людина, яка має справу з невизначеними обставинами майбутнього. Успіх підприємця чи невдача залежать від точності передбачування невизначених подій. Якщо він не зможе зрозуміти, чого слід очікувати, то він приречений. Єдиним джерелом, з якого виникає підприємницький дохід, є його здатність краще, ніж інші, прогнозувати майбутній попит споживачів» [9, с. 274].

Значний інтерес викликає теорія підприємництва описана П. Друкером та С. Самуельсоном, що розкриває сучасні погляди дослідників на підприємницьку діяльність. П.Ф.Друкер вважав: «нововведення є особливим інструментом підприємців, засобом, за допомогою якого вони і використовують зміни як сприятливу можливість для здійснення своїх задумів у сфері бізнесу та послуг…У завдання підприємців входить цілеспрямований пошук джерел нововведень, а також змін та їх ознак, що вказують на можливість досягнення успіху».

А вчений П. Самуєльсон у своїх працях про підприємництво особливу увагу приділяв соціальній справедливості. Дослідник вважав, що країна не може гордитись своєю економікою в той час, коли діяльність підприємців не враховує соціальні потреби її працівників та не створює для них рівні умови у вирішенні соціальних проблем.

Серед багатьох науковців вагоме місце посідають і економісти нашої держави, які вивчали генезис підприємництва, що ґрунтується на досвіді закордонних вчених з використанням вітчизняних економічних досліджень та врахуванням законодавчої бази нашої країни. Визначення дослідників, які поширюються в економічній та юридичній літературі суттєво відрізняються, «у деяких науковців на перший план при визначенні поняття «підприємництво» виходить прагнення отримати прибуток (В.Бобров, А.Крутик, А. Піменова); у інших інноваційний та нестандартний підхід до вирішення справ (С.Дзюбик, О.Ривак, В.Мединський, Л.Шаршукова); у третіх ризиковий характер підприємницької діяльності (В.Мельничук, В.Онищенко)».

Протягом останніх років в Україні було опубліковано низку робіт, в яких аналізуються конкретні проблеми розвитку підприємництва, а саме: історичні аспекти формуваннянаціонального підприємництва (С.Злупко, О.Кузьмін), особливості становлення та розвитку малих підприємств в Україні (Н.Беренда, В.Бородюк, М.Долішній, С.Реверчук), функції, види підприємницької діяльності та методи підвищення ефективності функціонування малих форм господарювання(З.Варналій,З.Герасимчук, С.Дзюбик) фінансове обслуговування підприємницької діяльності (Ю.Буряк, М. Крупка) [5, с.48].

Розділ І. Малий бізнес в сучасній ринковій економіці

1.1 Сутність і поняття малого бізнесу в економіці держави

Сучасні економісти практично ототожнюють поняття: "підприємець", "малий бізнес", "мале підприємництво", у свою чергу, розглядаючи "великий бізнес", як явище економічного життя, що базується на інших принципах організації справи.

Малий бізнес - це бізнес, здійснюваний в малих формах, що спирається на підприємницьку діяльність, сукупність дрібних і середніх приватних підприємців, яке прямо не входить ні в одне монополістичне підприємство. [14, ст. 100-109]

Мале підприємництво - з одного боку специфічний сектор економіки, що створює матеріальні блага при мінімальному залученні матеріальних, енергетичних, природних ресурсів та максимальному використанні людського капіталу, а з іншого - сфера самореалізації та самозабезпечення громадян, в межах прав, наданих Конституцією України.

Так, підприємницька діяльність як малий бізнес - це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки відповідно до встановлених законами, спрямована на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими в цій якості.

Малим бізнесом в Америці за визначенням Міністерства торгівлі США вважається виробниче підприємство, в якому зайняті не більше 100 робітників і службовців та оборот оптового продажу не перевищує 200 тисяч доларів на рік. Якщо ж це не виробниче підприємство, а торговельне або яке-небудь інше, то річний оборот не повинен перевищувати 50 тисяч доларів. [4, ст. 162-168] Хоча «обличчя» будь-якої розвиненої держави становлять великі підприємства і корпорації, а наявність потужної економічної сили - великого капіталу - багато в чому визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, справжньою основою життя країн з ринковою економікою є малі підприємства як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового життя. Сектор малого бізнесу найбільш динамічно освоює нові види продукції і ринкові «ніші», сприяє наближенню виробництва товарів і послуг до споживача, розвивається в галузях, непривабливих для великого бізнесу. Важливими особливостями малого підприємництва є широке використання невеликих місцевих джерел сировини, здатність до прискореного освоєння інвестицій і висока оборотність оборотних коштів. Ще однією характерною рисою цього сектора є активна інноваційна діяльність, що сприяє прискоренню розвитку різних галузей економіки. Малі підприємства формують конкурентне середовище, створюють альтернативу на ринку праці, організують мільйони нових робочих місць. Притаманні малому бізнесу гнучкість і висока пристосовність до мінливості ринкової кон'юнктури сприяють стабілізації макроекономічних процесів у країні, досягненню оптимальної структури економіки. Так мале підприємництво - сектор бізнесу, багато в чому визначальний темпи економічного зростання, стану зайнятості населення, структуру і якість валового національного продукту держави. В розвинених ринкових економіках, і в умовах постсоціалістичних народно-господарських комплексів здійснюються певні заходи щодо сприяння саморозвитку малого підприємництва, що допомагають йому увійти в ринок, знайти джерела фінансування, партнерів, збутові ланцюжки, знизити системні ризики тощо. В цілому держави в країнах з розвиненою ринковою економікою особливе значення надається підтримці малого підприємництва. Як показує аналіз досвіду США, Великобританії, Німеччини, Японії, а також постсоціалістичних країн (Угорщина, Польща), - скрізь здійснюються певні заходи щодо сприяння саморозвитку малого підприємництва, які допомагають йому увійти в ринок, знайти джерела фінансування, партнерів, збутові ланцюжки, знизити системні ризики. [3, с.7-8] Все це опосередковано особливим значенням малого бізнесу в економіці держави. Малий бізнес відіграє в економіці будь-якої країни досить велику роль. Він є невід'ємною частиною соціально-економічної системи країни, забезпечуючи стабільність ринкових відносин, втягуючи велику частину громадян країни в цю систему відносин шляхом відкриття ними власної справи, забезпечуючи високу ефективність виробництва шляхом глибокої спеціалізації і кооперації виробництва, що сприятливо позначається на економічному зростанні національної економіки. Дрібний бізнес присутній у всіх сферах і галузях економіки. Сьогодні переваги малого бізнесу порівняно з іншими секторами економіки виражені набагато яскравіше, ніж недоліки. У цьому полягає специфіка малого підприємництва - пробуджуватися в період загального економічного спаду, вирішуючи багато економічних та соціальних проблем. Функціонування малих підприємств демонструє хорошу адаптацію до зовнішніх умов, своїм розвитком зміцнюючи ринкові відносини. В силу своєї гнучкості та швидкості прийняття рішень малим підприємствам легше проконтролювати виробничий процес і швидко переналагодити його в зв'язку зі змінами попиту на ринку. Їм властиві висока маневреність виробництва порівняно з великими підприємствами, чуйне реагування на попит споживачів, здатність до швидкого впровадження нової техніки і технологій, більш ефективне використання виробничих потужностей. Розвиток малого бізнесу веде до насичення ринку товарами і послугами, кращому використанню місцевих сировинних ресурсів. Він є надійним джерелом бюджетних надходжень, частка простроченої заборгованості малих підприємств місцевому і федеральному бюджетам нижче, ніж у інших підприємств. В даний час в створенні малих підприємств велику зацікавленість виявляють великі компанії. Вони доручають дрібному бізнесу вести окремі види виробництва, встановлювати тісні зв'язки з ринком, проводити різні наукові розробки.

1.2 Функції малого бізнесу в економіці

Малий бізнес є каталізатором розвитку економіки

України, фактором, що сприяє демократизації ринкових відносин, впливає на створення конкуруючого середовища, створює додаткові робочі місця для населення, є головним джерелом інновацій, забезпечує гнучкість і адаптацію національної економіки до кон'юнктури зовнішнього та внутрішнього ринків, робить рентабельним дрібносерійне виробництво, заповняє ненасичені сегменти внутрішнього і зовнішнього ринків. До позитивних сторін малого і середнього бізнесу ряд авторів відносять швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору, орієнтацію на виготовлення товарів і послуг повсякденного попиту, реалізацію інновацій, високу мобільність та раціональність форм управління тощо. При цьому також виділяється соціальний ефект, який полягає в самоорганізації найбільш активної частини населення і включення її в процес суспільного відтворення, що суттєво впливає на зниження бідності та соціальної напруженості в суспільстві. Підприємництво залучає до активної трудової діяльності, до прояву лідерських якостей та прояву творчого підходу в вирішенні проблем своєї сім'ї, своїх близьких. Воно покликане сформувати у суспільстві середній клас, який може бути головною силою у проведені соціально-економічних перетворень в Україні [5, с.55-58]. Водночас виділяються і негативні аспекти розвитку малого бізнесу в Україні. Це, порушення умов праці на значній кількості фірм малого бізнесу, використання застарілих технології та обладнання внаслідок недостатності коштів для їх оновлення, ненормована тривалість робочого дня, відсутність соціальних гарантій тощо. Друга точку зору - малі підприємства не є ефективною формою господарювання, вони є перехідною фазою до середніх та великих. Віддаючи данину малим і середнім підприємствам автори зазначають, що вони функціонують ефективно, коли співпрацюють з великими підприємствами, які здатні профінансувати розробку нових технологій і забезпечити інноваційний розвиток свого сегмента економіки. Самостійні малі підприємства не зможуть забезпечити високотехнологічний інноваційний розвиток. Значним недоліком відмічають також збитковість великої кількості малих підприємств. До негативних сторін відносять також той факт, що велика кількість малих підприємств не веде виробничої діяльності.

Розглядаючи функції малого бізнесу у стабільній ринковій економіці, слід наголосити на наступному:

По-перше, неоцінений внесок малого бізнесу в справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Малий бізнес допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо він є антимонопольним по самій своїй природі, що проявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес, внаслідок багаточисельності елементів, що його складають, та їх високого динамізму в значно меншій мірі піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого бізнесу відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманній великому капіталу тенденції до монополізації та затримці технічного прогресу.

По-друге, малий бізнес, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса здобула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого бізнесу в здійснення прориву по ряду важливих напрямків НТП, передусім в галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукоємної продукції, малий бізнес тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з'явилися наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А у США на сектор малого бізнесу припадає близько 50% науково-технічних розробок.

По-четверте, малий бізнес робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція проявляється у здатності малого бізнесу створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. В розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70-80% нових робочих місць. Якщо у період криз 70-80-х років в розвинутих країнах йшов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, але й навіть створювали нові.

По-п'яте, важлива функція малого бізнесу полягає в пом'якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме він є фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, він виконує функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи приречені на провал.

Отже, роль та функції малого бізнесу з точки зору загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що він є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту. [4, с.15-16]

Розділ ІІ. Проблеми та перспективи розвитку малого бізнесу в Україні

2.1 Проблеми становлення малого бізнесу

У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність малих підприємств за цей час подвоїлася. (Дод.1) Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1992 року по 2005 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,1 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 61,4 %, а приватної - залишилася на рівні 34,9 %. Проте, структура малого підприємництва за формами власності після 1996 року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малих підприємств. Серед малих промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж в цілому по малим підприємствам і становила у 2005 році 27 %. За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2005 році поділялися на: кооперативи - 4,1 %, акціонерні товариства - 10,7 %, колективні підприємства - 13,2 %, товариства з обмеженою відповідальністю - 72,0 %. Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств, зберігаються. З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступового вирівнювання розвитку малих підприємств в регіонах України. Зокрема, з 1995 по 2003 рр. частка п'яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю малих підприємств (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42 %, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість малих підприємств, зросла з 5,9 до 6,9 %. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі малих регіонами-аутсайдерами в розподілі малих підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього по Україні - 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно). Регіональні диспропорції розвитку малих підприємств пояснюються: економічним потенціалом регіону; наявністю ресурсів; господарською структурою регіону; рівнем кадрового забезпечення; ставленням органів влади та населення до малого бізнесу; наявністю ринкової інфраструктури; інформаційним забезпеченням; традиціями та місцевою психологією. У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промислове виробництво. Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1 % їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1 % продукції та 22,1 % загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п'ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таке становище лише почасти зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об'єднання підприємців. У 2003-2005 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки малих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані додатку 2 свідчать, що у 2005 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка малих малих підприємств не зменшилася б порівняно з попереднім періодом. (Дод.2)

Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв'язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва. Можна розглянути тенденцію розвитку на сучасному етапі з 2010 по 2013 рр. (Дод.3) У фінансовій та страховій діяльності у 2012 р. порівняно з 2010 частка знизилася на 2,4 %, але у 2013 році відновила показники 2010, навіть піднявшись на 0,4 %. Загалом, на протязі останніх декількох років частка кількості підприємств у різних галузях залишалася стабільною. В структурі зайнятих питома вага працюючих на малих підприємствах, створених в промисловості, за роки 2003-2005 в середньому, складала 22,4 %, а у 2013 вже 11, 8%, що свідчить про спадну динаміку. Значною залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві 52,7 %, яка у минулих роках сягала всього 12, 2%. Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері. На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов'язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку малого бізнесу в Україні у 2003-2006 рр. дають підстави стверджувати про фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки. Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки ще не відбулося, а останнім часом ситуація погіршується. Так, темпи зростання кількості діючих малих підприємств у 1992 році становили - 257,7%, у 1993 році - 148,5%, у 1994 році - 106,4%, у 1995 році - 114,7%, у 1996 році - 93,4%. Обсяги виробленої ними продукції та наданих послуг не перевищують 5% виробленої в Україні продукції. Уповільненими темпами утверджуються фермерські господарства в аграрному секторі. На 1.07.96р. їх налічувалося 35,3 тис. з площею сільськогосподарських угідь 820,6 тис. га, що становить лише 2% загальної площі. Однак вони створюються більш повільними темпами, ніж у и темпами, ніж у попередні роки. За 1992 рік їх кількість зросла на 12,6 тис., або в 7 разів, за 1993р. - на 13,1 тис. (в 1,9 рази), за 1994р. - на 4,2 тис. (на 15%), за 1995р. - на 2,7 тис. (на 8,7%), за І півріччя 1996р. - на 0,5 тис.(на 1,4%). Через складне фінансове становище в галузі та інші причини в 1994 році припинили діяльність 1,9 тис. фермерських господарств (в 1993 році - 975). На сучасному етапі картина така: у 2013 році їх кількість сягає 46,9 тис. За 2011 їх кількість різко зменшилася з 47,2 тис. до 38,3 тис. порівняно с 2010 роком. За 2012 рік зросла на 6,1 тис. Тобто, до 2013 року показники 2011 відновилися. Аналіз засвідчує, що головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є:

- відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

- неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити в тіньову економіку;

- низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності. Усього в 2011 році приватизовано 13093 об'єкти малої приватизації, що становить лише 58,3% від річного завдання. У Донецькій області цей показник становив майже 100%, а в Одеській - 104,4%. Водночас менше ніж третину річного завдання виконано у Київській, Кіровоградській, Полтавській, Херсонській та Чернігівській областях, а в Республіці Крим - лише 15,3%;

- відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Недостатньо врегульовані відносини суб'єктів підприємницької діяльності з органами влади і управління, відсутній законодавчий механізм державної фінансової підтримки малого підприємництва, немає єдиного трактування понять: “підприємництво”, “малий бізнес”, “суб'єкти підприємницької діяльності” тощо;

- обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів.

Багато малих підприємств не розпочали свою діяльність через відсутність достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;

- недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності тощо.

На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Так, у 1994-96 роках в Україні спостерігався спад ВВП. Цей ключовий показник розвитку економіки держави був у 1994 році - на 23%, у 1995 році - на 11,8%, а у 1996 році на 10,0% меншим порівняно з попередніми роками. Спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження діяльності, зниження купівельної спроможності населення України тощо. До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести передусім такі:

1. Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та зниженням реальних доходів населення;

2. Вкрай незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів.

Разом з тим, малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме:

1. Низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі;

2. Низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин;

3. Прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзинга, субпідряду тощо, а у нас це відсутнє);

4. Поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку;

5. Відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;

6. Відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;

7. Практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки;

8. Недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб'єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація. Зовсім інша (якщо не сказати - протилежна) ситуація спостерігається сьогодні в економіці України. В цілому правове, соціально-економічне середовище для малого підприємництва стає, на жаль, дедалі не сприятливішим.

Крім того, відбувається активний процес концентрації капіталу з одночасним встановленням фінансового і управлінського контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній й відповідних монопольних угруповань. Стан та проблеми розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання (в основному через подальшу тінізацію) цього сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.

Створення відповідних правових, економічних та організаційних умов сприятиме подальшому збільшенню кількості суб'єктів малого приятиме подальшому збільшенню кількості суб'єктів малого підприємництва, зростанню ролі та значення його у національній економіці. [12; 2, с.70-85]

2.2 Перспективи розвитку малого бізнесу

Перехід України до ринку супроводжується становленням і розвитком малих підприємств, завданням яких є формування й насичення ринку товарами і послугами, сприяння розвитку конкуренції та послабленню монополізму, розширенню робочих місць. Аналіз фактичного стану діяльності малих підприємств свідчить про те, що вони нині не виконують цих завдань. Політика державної підтримки малих підприємств реалізується в рамках комплексної програми розвитку підприємництва в Україні. Проте, реальну допомогу малим підприємствам можна надати не в межах універсальної програми для України, а в рамках визначених територій - з урахуванням "вузьких місць", специфіки потреб місцевого населення і т. ін. Частково ці завдання виконувалися через регіональні структури Фонду підтримки фермерських господарств. Однак повне врахування інтересів місцевого населення можливе тільки при підтримці малого підприємництва як на рівні місцевих рад, так і на рівні конкретної галузі народного господарства. Для підтримки малих підприємств на рівні галузі необхідно створити нові структури з прив'язкою до галузі: спілки малих підприємств при відповідних міністерствах, фонди підтримки на рівні галузі, субпідрядні форми організації відносин малих підприємств із великими. Головним напрямком підтримки малого бізнесу повинна стати система податкових пільг. Законодавством України не передбачено додаткових пільг для малого бізнесу. Пільги при сплаті податків є єдиною перевагою для підприємств незалежно від організаційно-правових форм. Місцевим радам доцільно було б надати законодавством право встановлювати податкові пільги з урахуванням специфіки регіону:

- застосування знижених податкових ставок на старті для малих підприємств, які займаються виробництвом;

- встановлення диференційованих ставок податку на прибуток залежно від виду послуг, наданих населенню;

- зниження ставки податку на прибуток для тих виробництв, у яких економічний ефект досягається переважно за рахунок живої праці;

- встановлення постійних пільг при оподаткуванні осіб, колективів, які займаються підприємницькою діяльністю в сільському господарстві;

- використання пільг і компенсацій для стимулювання зростання зайнятості (особливо в районах, де зайва робоча сила чи висока частка непрацюючих унаслідок звільнення трудових ресурсів із діючих підприємств), створення нових робочих місць, поліпшення умов праці й таке інше;

- застосування пільгового оподаткування підприємств, діяльність яких на території допомагає вирішенню конкретних завдань, які стоять перед місцевими радами;

- повне скасування податків тощо.

Важливим напрямком непрямої підтримки має стати надання малим підприємствам на пільгових умовах кредитів. Нині кредити на пільгових умовах надає лише Фонд підтримки малого бізнесу без встановлених вимог щодо ефективного їх використання і наявності ризику їх повернення. Тому доцільним було б надавати пільгові кредити за умови, що обсяг виробництва по головному напрямку діяльності становить не менш як 70% його загального обсягу. Кредитування малого підприємства висуває на перший план проблеми гарантій. Нині поручатися за мале підприємство може передусім засновник, страхова організація чи зацікавлений великий замовник (покупець), інших гарантів в особі регіональних органів, спеціальних компаній, Антимонопольного комітету, його відділень немає. Система гарантів і страхувань малих підприємств може створюватися галузевими організаціями, державними органами. В цій системі першочергову роль мають відігравати різні асоціації кредитних гарантів, комерційні банки, громадські організації, що функціонують на комерційній основі. Важливим напрямком розвитку матеріально-технічної бази малого бізнесу як основи зростання виробництва може стати відповідна державна політика прискореної амортизації. З метою посилення конкурентоздатності малих підприємств необхідно законом надати їм право додатково списувати вартість основного капіталу залежно від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг). При цьому має бути встановлена базова ставка амортизації, а на доповнення до неї треба встановити визначений процент від суми реалізації. Вибір розглянутих форм підтримки малого бізнесу буде визначений їх ефективністю у конкретних умовах. Таким чином, існує нагальна потреба кардинальних змін у підходах до розв'язання накопичених проблем у малому підприємництві, що потребує пошуку нових шляхів його реформування й здійснення таких заходів:

1. Визначення фінансування пріоритетних напрямів розвитку малого підприємництва та оптимізації використання ресурсів за галузями, сферами господарської діяльності й територіями з урахуванням сучасного високотехнологічного товаровиробничого сектору. При цьому слід виходити з результатів аналізу статистичних даних, що свідчать про найширший розвиток малого бізнесу у цих сферах, як в Україні, так і в усьому світі. На першому місці, безперечно, має бути агропромисловий комплекс і сільгосппереробка.

2. Визначення економічних і соціальних проблем в аспекті підтримки і розвитку малого підприємництва на районному та регіональному рівнях, з урахуванням того, що діяльність малих підприємств орієнтована, головним чином, на місцевий ринок. Заходи щодо їх розв'язання мають здійснюватися за рахунок обсягів регіональних джерел фінансових і матеріально-технічних ресурсів. Це вписується в загальну концепцію розвитку господарської і фінансової самостійності територіальних утворень.

3. Розробки державної системи підтримки малого підприємництва на умовах широкого залучення позабюджетних ресурсів, нових позабюджетних схем відтворення капіталу, самофінансування малого бізнесу (наприклад, через кредитні спілки, товариства взаємного страхування). Централізовані кошти на пріоритетні напрями розвитку регіону надавати тільки під конкретний проект на умовах співфінансування. Це знизить навантаження на бюджети різних рівнів.

4. Формування ринку продукції малих підприємств шляхом розміщення на них установленої законом на конкурсній основі частки державного замовлення щодо поставок продукції для регіональних потреб.

5. Сприяння розширенню виробничо-технологічної та інноваційної кооперації малих підприємств із великим виробництвом і використанню потенціалу малого підприємництва при здійсненні заходів щодо підприємств-банкрутів.

6. Інтеграції прогресивних фінансових механізмів малого підприємництва в загальну кредитно-фінансову систему України; реалізації схеми пайової участі бюджетних і позабюджетних коштів для підтримки пріоритетних напрямів розвитку цієї сфери.

7. Систематизації через інформаційну мережу й створення бази даних із використання коштів, спрямованих на підтримку малого і середнього бізнесу в Україні, з подальшим аналізом ефективності їх використання. Виконання зазначених заходів дасть можливість не лише залучити нові фінансові ресурси, а й забезпечити їх прибутковість, і в результаті капіталізувати малий бізнес. Головне, буде сформовано платоспроможний попит населення, який є суттєвим чинником накопичення фінансових ресурсів на місцевому, регіональному і державному рівнях. їх невиконання зробить підтримку малого підприємництва неефективною, а фінансову стабільність в Україні неможливою. [13]

Розділ ІІІ. Місце малого бізнесу в розвитку соціально-орієнтованої ринкової економіки

3.1 Роль малого бізнесу в економіці

Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає істотний чином на розвиток народного господарства. По-перше, як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких немислима його висока ефективність. По-друге, він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, але і порівняно швидко окупатися. По-третє, - створювати атмосферу конкуренції. По-четверте (і це, мабуть, саме головне), він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива. По чисельності працюючих, по обсягу і товарів, що реалізовуються, що виробляються, що виконуються робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах грають ведучу роль.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі і інш. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошти для існуванню більшій кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

У той же час суб'єктам малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в управлінні справою; слаба компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інш. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так і із зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

У сучасному малому бізнесі надто необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, який нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має дуже мало досвіду в управлінні особливими структурами бізнесу. Фірми, довго існуючі при одному власникові, приносять більш високий прибуток, ніж фірми, які часто міняють власників. На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців. Якщо в управлінні фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається їх двох, трьох або чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки колективне прийняття рішення більш професійне.

У цей час навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоч їх стійкість відносно низька. При зростанні чисельності малих підприємств, розвиненій інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач. [1, c.14-15]

Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою розв'язання наступних проблем:

- формування конкурентних ринкових відносин, які сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;

- підвищення якості товарів, робіт, послуг (прагнучи до задоволення запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування);

- наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів;

- сприяння перебудови економіки (малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність);

- залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва (партнери в малих підприємствах вкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, ніж у великих);

- створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;

- сприяння розкриттю таланту людей, розвитку різних видів ремесел;

- формування соціального шара власників, власників, підприємців;

- активізація науково-технічного прогресу;

- освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;

- звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу.

Дрібні і середні підприємства грають помітну роль в зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

Незважаючи на те, що велика частина наукового потенціалу зосереджена на великих компаніях, малі і середні фірми по широкому колу продукції частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічних нововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в Німеччині і США, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень.

Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, що проводяться дрібними підприємствами досить важливо, передусім, з точки зору розширення ринку товарів, що пропонуються і послуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову народженого) попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середнього підприємництва.

Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження і розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо прослідити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими і матеріальними ресурсами.

Узагальнюючи все вище сказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємництво впливає на структуру ринку і розширення ринкових відносин передусім внаслідок зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікації і міри прибавленості все більш і більш широких верств населення до системи підприємництва і ділового адміністрування.

Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу впливу великих об'єднань.

Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі частки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, що виробляють для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони постачають свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон'юнктури і інших ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще. У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації і кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в тому числі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями і монополіями.

Важливість малих підприємств ще і в тому, що вівши запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони вимушені постійно розвиватися і пристосуватися до поточних умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існуванню, а значить бути кращим за інших, щоб прибуток діставався саме ім.

Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах по ремонту і обслуговуванню, які часто здійснюють дрібні підприємства, оскільки монополії через свою величині вимушені затрачувати багато зусиль в цьому напрямі або створювати розгалужену мережу маленьких філіали, що саме по собі також досить заняття, що дорого коштує, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.

Діяльність малих підприємств в менш розвинених районах західноєвропейських країн - це основа всього їх соціального і економічного життя і вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.

У той же час, на дрібних підприємствах відмічається більш висока ефективність праці, малі фірми з меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки місцевих джерел (сировина) і забезпечує при цьому велику зайнятість. Вони збільшують розміри надходжень до муніципальних бюджетів, стимулюють НТП, виконують інші важливі для господарства функції.

В умовах перехідної економіки України, що знаходиться на початковому етапі розвитку ринкових відносин, саме створення і енергійний розвиток сектора малого підприємництва повинне стати основою соціальної реструктуризації суспільства, що забезпечує підготовку населення і перехід всього господарства країни в мир ринкової економіки. [7, с.166-170]

3.2 Зарубіжний досвід розвитку малого бізнесу

малий бізнес кооперація підприємництво

Розвиток малого та середнього бізнесу (МСБ) в зарубіжних країнах йде більш швидкими темпами, ніж в Україні, так як даному суб'єкту економічних відносин надається більше значення: в даний час МСБ являє собою середній клас, який служить базою для стабільного розвитку економіки зарубіжних країн. На сьогоднішній день в найбільш розвинених зарубіжних країнах підприємства МСБ складають приблизно 70-90% від загального числа підприємств, наприклад, в США в секторі МСБ працює близько 53% усього працездатного населення, в Японії - 71,7%, а в країнах Європейського союзу на малих підприємствах трудиться приблизно половина працюючого населення.