Управління якістю сільськогосподарської продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Коледж інформаційних технологій та землевпорядкування

Національного авіаційного університету

Курсова робота

з дисципліни: Економіка, організація та планування

сільськогосподарського виробництва

на тему: „Управління якістю сільськогосподарської продукції”

Виконала студентка IV курсу групи ЗВ-43

Бурдим Валентина Миколаївна

Науковий керівник

Костенко Галина Іванівна

Київ 2015



Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи управління якістю сільськогосподарської продукції

1.1 Загальний термін «якість продукції». Її показники

1.2 Методи визначення якості сільськогосподарської продукції

1.3 Стандартизація та сертифікація сільськогосподарської продукції

Розділ ІІ. Оцінка рівня управління якістю сільськогосподарською продукцією ПАТ «Миронівський хлібопродукт»

2.1 Загальна характеристика та напрями діяльності ПАТ «Миронівський хлібопродукт»

2.2 Управління та контроль якості сільськогосподарської продукції ПАТ «Миронівський хлібопродукт»

2.3 Оцінка якості зерна ПАТ «Миронівський хлібопродукт»

Розділ ІІІ. Державний нагляд та контроль в галузі управління якістю сільськогосподарської продукції

3.1 Безпека сільськогосподарської продукції. Державне регулювання якості сільськогосподарської продукції

3.2 Права, обов'язки та відповідальність виробників, постачальників і продавців щодо забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції

3.3 Нагляд за якістю продукції ПАТ «Миронівський хлібопродукт» та висновок щодо якості зерна даного підприємства

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

На сьогоднішній день в умовах сучасного ринку збуту і реалізації сільськогосподарської продукції важливим чинником, який має великий вплив на попит, є, безпосередньо, якість продукції, яку випускає те чи інше підприємство. А, саме, належна якість і безпека харчової продукції є головною запорукою існування населення на відповідній території.

Основна маса харчової продукції та продовольчої сировини виробляється сільськогосподарським товаровиробниками і являє собою сільськогосподарську продукцію. Додержання відповідної якості та безпеки цієї продукції є головним обов'язком її виробників, постачальників та продавців.

Ведучи мову про якість і безпеку сільськогосподарської продукції, слід, насамперед, розкрити сутність цих категорій. Відразу необхідно зазначити відсутність їх нормативного закріплення щодо продукції сільського господарства.

Виходячи зі змісту ст. 1 декрету Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 8 квітня 1993 р. № 30-93 якість продукції визначається як сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення. Інше визначення стосується лише якості і безпеки продуктів харчування, яке наводиться у ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» у редакції від 6 вересня 2005 р. № 2809-ІУ. Під якістю харчового продукту розуміється ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукт, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт. Безпечним є харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу на здоровґя людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (використання) за призначенням.

Сільськогосподарська продукція є ширшим поняттям, ніж продукти харчування, через наявність у її складі крім продуктів, безпосередньо готових до вживання, ще й кормів для тварин, а також сировини для переробної промисловості. Застосувавши аналогію, можна визначити узагальнені ознаки якості й безпеки продукції сільського господарства. Для якості сільськогосподарської продукції -- це, по-перше, сукупність найвищих за своїм проявом корисних фізико-біологічних властивостей продукції, зумовлених сортовими та породними особливостями, по-друге, здатність повною мірою задовольнити відповідні потреби людини. Безпечною є продукція сільського господарства, яка:

1. ні прямо, ні побічно не створює шкідливого впливу на здоровґя людини;

2. відповідає медико-санітарним вимогам та відповідним технічним стандартам. Таким чином, виникає діалектична єдність і протилежність -- безпечний продукт не завжди буває якісним, але якісний продукт повинен відповідати критерію безпечності. Прикладом першого із зазначених положень є загальновідома нинішня ситуація, коли вершкове масло практично не містить молочних продуктів, а створюється шляхом застосування новітніх технологій емульгації пальмової олії. Такий продукт є неякісним з точки зору віднесення його до вершкового масла, проте він є безпечним з точки зору нанесення шкоди здоровґю людини. І, навпаки, якісний продукт за сукупністю своїх властивостей повинен відповідати найвищим вимогам до нього в усіх аспектах, тобто і з боку безпечності.

Важливим є те що, якість продукції є одним з найважливіших засобів конкурентної боротьби, завоювання й утримання позицій на ринку. Тому підприємства приділяють особливу увагу забезпеченню високої якості продукції, установлюючи контроль на всіх стадіях виробничого процесу, починаючи з контролю якості використовуваних сировини і матеріалів і закінчуючи визначенням відповідності випущеного продукту технічним характеристикам і параметрам не тільки в ході його іспитів, але й в експлуатації, а для складних видів устаткування - з наданням визначеного гарантійного терміну після установки устаткування на підприємстві замовника. Тому управління якістю продукції стало основною частиною виробничого процесу і спрямовано не стільки на виявлення дефектів або браку в готовій продукції, скільки на перевірку якості виробу в процесі його виготовлення та експлуатації.

В сьогоденні ми маємо таку ситуацію, коли наука та техніка сільського господарства розвивається і більш детально вивчається, досліджується, тобто світ не стоїть на місті, то проблема якості не зникає, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 р. Писав, що на 85% вирішення проблеми якості залежить не від людей, а від системи управління якістю. Тому, беззаперечно, необхідно погодитись із В. Петриною щодо необхідності прийняття окремого законодавчого акта, що регулював би питання якості сільськогосподарської продукції

Також, слід відмітити, що великий вклад в розробку теорії управління якістю внесли зарубіжні і вітчизняні учені. Роботи російських вчених П. Л. Чебишева і А. М. Ляпунова є теоретичною основою вибіркового контролю якості. Великий вклад в розробку систем управління якістю внесли вітчизняні учені І. Г. Венецький, А. М. Довжин, американські учені У. А. Шухарт, А. Фейгенбаум, Дж. Ван Етингер і Дж. Сіттіг.

Тема яка розкривається в даній курсовій роботі є актуальною бо саме якість продукції є основою випуску продукції сільськогосподарських товаровиробників і є головною задачею підприємств.

Метою даної курсової роботи є проаналізувати управління якості сільськогосподарської продукції в умовах сучасної економіки, ринку збуту та реалізації в Україні, та дослідити управління якістю сільськогосподарської продукції на прикладі конкретного сільськогосподарського товариства.

Об'єктом дослідження являється підприємство ПАТ «Миронівський хлібопродукт».

Предмет дослідження даної курсової роботи - оцінка якості продукції ПАТ «Миронівський хлібопродукт», на прикладі оцінки якості зерна.

Завданнями, які необхідно виконати в процесі написання даної роботи, є:

· Виділити поняття якості продукції, необхідність її підвищення в сучасних умовах;

· Відобразити показники і методи оцінювання продукції;

· Показати, в даній курсовій роботі, наскільки важливий такий чинник як стандартизація продукції, та її поняття, елементи та принципи здійснення;

· Розкрити шляхи підвищення якості;

· Визначити рівень якості продукції на ПАТ «Миронівський хлібопродукт».

якість продукція сільськогосподарський контроль



Розділ І. Теоретичні основи управління якістю сільськогосподарської продукції

1.1 Загальний термін «якість продукції». Її показники

Якість продукції -- це сукупність її властивостей, що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням. Як переконує світовий досвід, якість продукції є функцією від рівня розвитку науково-технічного прогресу і ступеню реалізації його результатів у виробництво. Чим вища якість продукції, тим повніше задовольняються потреби споживачів і ефективніше вирішуються соціально-економічні проблеми розвитку суспільства.

У довгостроковий період існує тенденція до послідовного підвищення якості продукції. Це -- об'єктивний процес, спричинений дією закону зростаючих потреб. Проте згадана тенденція на окремих відрізках часу не в змозі рельєфно проявитися через існування специфічного взаємозв'язку обсягу пропозиції продукції і вимог споживачів до її якості. В умовах дефіциту, коли пропозиція відстає від попиту, вимоги до якості продукції знижуються і нерідко істотно. Водночас з насиченням ринку продукцією її якість виступає на перший план, всезростаючі вимоги до неї поступово стають однією з основних рушійних сил виробництва.

Сільськогосподарська продукція має різне цільове призначення. Згідно з цим критерієм вона поділяється на три типи: кінцевого споживання, проміжну і сировину. До продукції кінцевого споживання відносять ту продукцію, яка завдяки своїм біологічним якісним характеристикам безпосередньо використовується для особистого споживання (свіжі овочі, фрукти, ягоди, незбиране молоко тощо). Продукція, призначена для подальшого використання в сільськогосподарському виробництві в наступних циклах відтворення, називається проміжною (насіння, садивний матеріал, корми). Сільськогосподарська сировина (сировинні ресурси) представлена тими видами продукції, які використовуються для промислової переробки (цукровий буряк, технічні сорти картоплі, значна частка зерна, льонопродукція, соняшник тощо).

Кожному з цих типів продукції притаманні свої показники якості. Під показником якості розуміють кількісний вираз однієї або кількох однорідних властивостей продукції, що задовольняють певні потреби споживачів стосовно до її цільового призначення й умов використання. Відношенням фактично досягнутого показника якості до його нормативного (базового) значення визначають рівень якості продукції.

При обґрунтуванні показників якості й встановленні їх конкретних рівнів за певними видами продукції потрібне комплексне врахування таких чотирьох факторів:

· вимог (бажань) безпосередніх споживачів: населення, переробних підприємств, аграрних підприємств, що використовують проміжну продукцію;

· реальних можливостей досягнення встановлених показників якості за даного рівня розвитку продуктивних сил (техніки, технології, кваліфікації кадрів);

· наявності розроблених методик, способів, прийомів визначення показників якості й контролю за їх формуванням;

· забезпечення матеріального стимулювання виробників за досягнення кращих показників якості та встановлення матеріальної відповідальності за їх зниження.

У вітчизняній економічній літературі й практиці господарської діяльності розрізняють такі показники якості.

Біологічні показники характеризують придатність сільськогосподарської продукції до споживання в їжу. Вони залежать від біологічних і фізіологічних особливостей рослин і тварин, у процесі вирощування і догляду яких одержують цю продукцію. Серед даних показників найважливіше значення має вміст у продукції макро- і мікроелементів, білка, вітамінів, цукру, крохмалю, жиру тощо. Для багатьох видів продукції важливе значення має також її зовнішній вигляд.

За допомогою біологічних показників робиться висновок про прийнятність чи неприйнятність відповідного виду продукції для споживання і забезпечення нормальної життєдіяльності організму людини. Слід пам'ятати, що біологічні показники якості динамічні, тому, досить істотно залежать від погодних і ґрунтових умов, можуть поліпшуватися або погіршуватися під впливом людини. Наприклад, при дотриманні всіх агротехнічних вимог при вирощуванні і збиранні озимої пшениці та доробці зерна вміст білка в ньому може підвищуватися, за інших однакових умов, на 6 і більше процентних пунктів.

Показники технологічності характеризують такі властивості сільськогосподарської продукції, які є необхідними і водночас надто важливими для її ефективної промислової переробки або для виробничого використання в наступних циклах сільськогосподарського виробництва. За цими показниками оцінюють якість проміжної продукції і сільськогосподарських сировинних ресурсів. Наприклад, насіння зернових повинне мати відповідну схожість, сортову чистоту, вологість, не перевищувати граничну межу засміченості тощо.

Показники технологічності проміжної продукції справляють безпосередній вплив на продуктивність сільськогосподарського виробництва в його наступних стадіях (насіння -- на рівень урожайності культур, корми -- на продуктивність тварин), а сільськогосподарської сировини -- на продуктивність і ефективність роботи переробних підприємств, кількість та якість кінцевої продукції, що ними виробляється.

Показники транспортабельності важливі для всіх трьох типів сільськогосподарської продукції -- кінцевого споживання, проміжної, сировини, оскільки характеризують ступінь її придатності до перевезення і до вантажно-розвантажувальних робіт відповідними засобами і способами. Найважливішими показниками транспортабельності є клас і габарити вантажу (продукції), витрати часу і коштів для підготовки продукції до перевезення, вартість тари і пакування, витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, вартість перевезення.

Показники надійності важливі на всіх етапах руху продукції до споживання -- особистого чи виробничого. Вони свідчать про придатність продукції до збереження біологічних і ряду технологічних показників якості при її зберіганні і транспортуванні. Кількісно показники надійності вимірюються строком зберігання продукції за різних методів його здійснення і відстанню її перевезень на дорогах різного класу.

Показники екологічності дають змогу судити про екологічну чистоту продукції та її придатність до споживання в їжу людьми або для годівлі тварин з точки зору нешкідливості їх впливу на стан живого організму. До цих показників відносять вміст у продукції радіонуклідів, нітратів, нітритів, залишків пестицидів та інших небезпечних для життя людей елементів і речовин, що повинні особливо ретельно контролюватися з метою недопущення перевищення їх концентрації понад гранично допустимі норми.

Показники безпеки представлені тими особливостями або властивостями сільськогосподарської сировини, що характеризують ступінь безпеки працівників у процесі її виробництва і виробничого використання. Ці показники, як і показники екологічності, повинні жорстко контролюватися з метою здійснення відповідних застережних заходів. Наприклад, у постчорнобильські часи ретельно контролюється показник вмісту радіонуклідів у пилу, що утворюється при переробці льоносоломки або трести на льонозаводах.

Економічні показники характеризують ступінь економічної вигоди виробництва сільськогосподарським товаровиробником продукції (товару) відповідної якості. Найважливішими з них є: ціна за одиницю продукції; прибуток на одиницю продукції; цінова конкурентоспроможність продукції; частка продукції, на яку одержано сертифікат якості; частка експортованої продукції в загальному обсязі її реалізації.

Естетичні показники мають особливе значення для кінцевої продукції, що споживається у свіжому вигляді, і для товарів широкого вжитку. Вони характеризують товарний вигляд продукції (наявність тургору, розмір, колір, а для товарів широкого вжитку ще й цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції, раціональність форми тощо).

Патентно-правові показники притаманні тим видам продукції, які захищені патентом. Вони описують якість нових винаходів, утілених у товар, їх вагомість. Водночас патентно-правові показники характеризують і патентну чистоту товару, тобто можливість безперешкодної реалізації його на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Завдяки поліпшенню якості і раціональному використанню інших нецінових факторів підприємство може одержати не тимчасові переваги над конкурентами, як при зниженні ціни, а довготривалі, оскільки останнім потрібно досить багато часу, щоб удосконалити товар і внести необхідні зміни в технологію його виробництва.

1.2 Методи визначення якості сільськогосподарської продукції

В умовах сьогоднішньої економіки, ринку збуту, підприємства повинні зберігати і поліпшувати своє становище на ринку, тому дані підприємства і ведуть роботу з підтримання і вдосконалення якості продукції за важливими для споживачів показниками. Таке вдосконалення позитивно вплине на попит, отже, і на доходність підприємств у коротко- і довгостроковому періодах.

З огляду на це, важливо забезпечити своєчасність, оперативність і достовірність визначення показників якості продукції. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє застосування досконалих методів такого визначення. Існують наступні методи визначення якості сільськогосподарської продукції: вимірювальний, реєстраційний, розрахунковий, органолептичний, соціологічний, експертний.

Вимірювальний метод оснований на вимірюванні та аналізі показників за допомогою приладів і виражається в кількісних показниках. Вимірювальні методи підрозділяють на:

· Фізичні методи - застосовують для визначення фізичних властивостей продукції (щільності, коефіцієнта зламу, коефіцієнта рефракції, в'язкості, липкості та ін.).

· Хімічні методи - використовують для визначення хімічного складу сільськогосподарської продукції, а саме цукрів, крохмалю, клітковини, жирів, азотистих сполук, мінеральних елементів, вітамінів, води та ін. хімічних речовин.

· Фізико-хімічні методи - використовують для визначення якості сільськогосподарської продукції: хроматографічний (амінокислотний склад білків, вміст окремих органічних кислот); потенціометричний (визначення pH).

· Мікроскопічний метод - використовують для визначення якості волокна льону-довгунця і конопель, встановлення справжності продукту (меду, молодих пряностей), наявності в продуктах домішок (піску, землі), паразитів (нематод в овочах).

· Біологічні методи - використовують для визначення лабораторної і польової схожості, а також наявності в продуктах токсичних речовин, обсіменійності продуктів мікроорганізмами та їх видового складу, визначення вмісту спор головневих грибів. До біологічних методів відносять визначення зараженості комахами і кліщами та ін.

· Технологічний метод - використовують для визначення придатності і технологічних якостей сільськогосподарської сировини, що дає уявлення про якість майбутнього продукту. Так, дослідним помелом проби зерна масою 5 - 10 кг на спеціальних лабораторних млинах визначають борошномельні властивості: розмелоздатність, вихід готової продукції і борошномельну цінність, питому втрату електричної енергії на помел.

Реєстраційний метод - полягає в спостереженні і підрахунках числа окремих випадків (наприклад, відмовлень виробу при випробуваннях, підрахунку числа дефектних виробів в партії і т. ін.).

Розрахунковий метод - здійснюється на основі використання теоретичних або емпіричних залежностей показників якості продукції від її параметрів. При розрахунковому методі показники якості продукції визначають за допомогою розрахунків з використанням значень параметрів, одержаних іншими методами.

Органолептичний метод - це визначення якості продукції за допомогою органів відчуттів людини (зору, слуху, дотику, смаку). Цей метод визначає зовнішній вигляд, смак, запах, колір, структуру, консистенцію, ступінь подрібнення. В стандартах нормовані всі значення які є, органолептичних показників. Діючі стандарти передбачають органолептичну оцінку якості продукції порівнянням з еталонами і стандартними зразками (треста, солома, волокно, вовна).

Соціологічний метод - передбачає визначення показників якості продукції, що здійснюється на основі збору і аналізу думок фактичних і можливих споживачів. Збір думок споживачів проводять опитуванням або за допомогою розповсюдження спеціальних анкет, проведення конференцій, нарад, виставок, дегустацій.

Експертний метод - оснований на визначенні числових показників продукції на базі рішень, які приймає група спеціалістів-експертів. Його застосовують в тому випадку, коли неможливо або утруднено використовувати більш об'єктивні методи, наприклад, інструментальний або розрахунковий. Експертний метод широко використовують для визначення якості продукції органолептичним методом, а також при атестації якості продукції.

Основні операції експертної оцінки якості продукції такі: формування робочої групи, формування експертної групи, класифікація продукції, побудова структурної схеми показників якості, підготовка анкет та пояснювальних записок для опитування експертів, опитування експертів, обробка експертних оцінок, аналіз експертних оцінок.

В склад експертних комісій повинні входити висококваліфіковані спеціалісти, ступінь компетентності яких в питанні оцінки даної продукції однаковий. Експертів, що входять до складу комісії повинно бути не менше семи. Комісія може прийняти рішення в тому випадку, коли за нього подано не менше 2/3 голосів.

В залежності від методів, що використовуються, форми висловлювання оцінок якості можуть бути різними - метричні, бальні, безрозмірні.

Метричні оцінки визначають результати вимірювань в існуючих системах метричних мір.

Бальні оцінки представляють собою спосіб висловлювання результатів вимірювань і оцінки якості продукції в балах. Його широко використовують при використанні органолептичних і експертних методів досліджень. Шкала бальної оцінки харчових продуктів коливається від 5 до 100 балів. Для оцінки продукції в балах використовують спеціальні стандартні оціночні таблиці.

Безрозмірні оцінки використовують для визначення рівня виробів різного призначення. При цьому способі оцінка висловлюється в долях одиниці або в відсотках. Наприклад, при оцінці якості хліба, випеченого на поду, визначають формостійкість - це відношення висоти хліба до діаметра.

Якістю сільськогосподарської продукції необхідно управлять. Для цього потрібно регламентувати в стандартах не тільки якість вироблюваної продукції, але і технологію виробництва, організацію праці, форми матеріального і морального заохочення та ін.

Згідно ДеСТ 15467-79 “Управління якістю продукції. Основні поняття. Терміни і визначення”, це дії, що здійснюються при створенні і експлуатації або вживанні продукції для установлення, забезпечення та підтримки необхідного рівня її якості.

Система управління якістю - це сукупність управлінських органів і суб'єктів управління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних та інформаційних засобів при управлінні якістю. Вона включає колективи людей, технічні і матеріальні засоби, інформацію.

Контроль за якістю сільськогосподарської продукції і умовами її виробництва забезпечують державні інспекції по заготівлі і якості продукції Держагропрому та державна хлібна інспекція.

Інтегральний показник якості - це техніко-економічний показник якості продукції, заснована на зіставленні корисного сумарного ефекту від експлуатації споживання продукції і сумарних витрат на створення і експлуатацію споживання продукції, і визначається за формулою:

(1.1)

де Е - корисний сумарний ефект за термін служби продукції, що виражається в натуральній чи грошовій формі;

З - сумарні витрати , що виражається в грошовій формі;

З_с - капітальні витрати на створення (покупку) продукції;

З_е - сума поточних витрат на чи експлуатацію споживання продукції за термін її служби.

Недоліки інтегрального показника - труднощі застосування до виробів сфери споживання, незастосовність для сировини і матеріалів, неврахування ергономічних, естетичних і інших властивостей. Він застосовний для виробів , ефект від експлуатації яких виражається в натуральній чи грошовій формі.

При використанні комплексних показників, оцінка є числом, тому висновок про порівняльну оцінку очевидна: оцінювана продукція визнається відповідної рівню якості, обумовленому даною групою аналогів, якщо:

К_мин К_іп К_макс, (1.2)



де Кіп - комплексний показник якості оцінюваної продукції;

К_мин, К_макс - мінімальне і максимальне значення комплексного показника якості аналогів.

Якщо К_іп К_мин, то оцінювана продукція уступає рівню якості продукції даної групи аналогів, якщо К_іп К_макс, те перевершує його.

При техніко-вартісному методі, як показник застосовується індекс питомих витрат на створення, застосування енергоємності і матеріалоємності. Кожна група витрат являє собою добуток розцінок на його одиницю продукції в натуральному вираженні. Індекс питомих витрат може бути записаний у виді формули:

(1.3)

де а_о, а_т, а_е, а_м - розцінки використання ресурсів на створення, застосування, енергію й основні матеріали,

М_п - питомий показник ресурсомісткості, який визначається за формулою:

, (1.4)

де М - маса виробу;

П - продуктивність;

Т - тривалість роботи до списання;

Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

К_р - коефіцієнт обліку витрат на технічне обслуговування і ремонт;

Т_уд - питома трудомісткість обслуговування виробу при виготовленні однієї деталі;

К_з - коефіцієнт обліку додаткових заробітних плат і нарахувань на соцстрах;

К_уд - коефіцієнт обліку умов праці, що впливає на продуктивність виробу;

М_п - питомий показник матеріалоємності, приведеної до однієї деталі;

К_с - коефіцієнт обліку витрат мастильних матеріалів;

К_прз - коефіцієнт інших витрат, загальнозаводських і допоміжних;

К_м - коефіцієнт обліку витрат на доставку.

, (1.5)

де W - потужність;

Q- питома витрата палива на одиницю потужності;

К_ти - коефіцієнт технічного використання;

К_вр - коефіцієнт приведення параметрів потужності до однієї одиниці часу;

Р - експлуатаційна продуктивність;

ККД - коефіцієнт корисної дії.

За допомогою вище наведених методів, показників, індексів можна встановити грошові надходження та рівень якості сільськогосподарської продукції будь якого сільськогосподарського підприємства.

1.3 Стандартизація та сертифікація сільськогосподарської продукції

Сучасні умови господарювання змушують кожне підприємство запровадити дійовий комплексний механізм управління якістю продукції та суворо дотримуватись його вимог. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва й постачання на ринок конкурентоспроможної продукції є стандартизація та сертифікація виробів.

Отже, розглянемо ці поняття більш детально.

Законом України "Про стандартизацію" від 17 травня 2001 р. визначено стандартизацію як діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

У сфері виробництва якісної й безпечної сільськогосподарської продукції стандарти найефективніше сприяють активному впровадженню нової техніки й технологій, економному використанню сировини і матеріалів, продовженню строків зберігання продукції та збереженості у ній поживних речовин. Вимоги до створення стандартів також виокремлюються у окремому стандарті ДСТУ 1.0:2003 "Національна стандартизація. Основні положення", затвердженому наказом Держспоживстандарту від 24 лютого 2003 р. № 32. Цей стандарт установлює мету, принципи та основні завдання стандартизації, суб'єктів та об'єкти стандартизації, нормативні документи (НД) у сфері стандартизації та види стандартів, правила позначання НД та організацію робіт зі стандартизації.

Мета стандартизації у сільському господарстві полягає у встановленні положень, що забезпечують відповідність об'єкта стандартизації своєму призначенню, та безпечність його щодо життя чи здоров'я людей, тварин, рослин, а також майна й охорони природного довкілля, що створюють умови для раціонального використання всіх видів національних ресурсів, котрі сприяють усуненню технічних бар'єрів у торгівлі та підвищують конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції до рівня розвитку науки, техніки і технологій. Мету стандартизації конкретизують основні завдання, покликані забезпечити:

1. безпечність сільськогосподарської продукції для життя і здоров'я людей, тварин, рослин та охорону природного довкілля;

2. захист та збереження продукції сільського господарства, зокрема під час їх транспортування чи зберігання;

3. якість сільськогосподарської продукції відповідно до рівня розвитку науки, техніки, технологій і потреб людей.

Мету стандартизації сільськогосподарської продукції досягають, розробляючи, впроваджуючи та застосовуючи відповідні нормативні документи. Загалом нормативним є документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Згідно з рівнями суб'єктів стандартизації в Україні розрівняють такі нормативні документи:

1. Національні;

2. Організацій.

Нормативні документи національного рівня розробляють на об'єкти стандартизації державного значення та приймають на засадах консенсусу. Консенсус - це загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень щодо суттєвих питань у більшості заінтересованих сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору.

Нормативні документи організацій можуть розроблятися незалежно від наявності національних документів. Водночас рівень вимог нормативних документів організацій не повинен погіршувати якість і безпечність сільськогосподарської продукції порівняно з національними документами. Нормативні документи організацій існують двох видів:

1. громадських організацій;

2. сільськогосподарських підприємств та їх об'єднань.

Нормативні документи громадських організацій (наукових, науково-технічних та інженерних товариств і спілок) розробляють, якщо є потреба поширити результати фундаментального та прикладного дослідження чи практичного досвіду, одержаних у певних галузях науки чи сферах професійних інтересів. Нормативні документи сільськогосподарських підприємств та їхніх об'єднань розробляють на продукцію, використовувану для власних потреб за умови, якщо в них установлено положення, що регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем) та за згодою останнього.

Позначення нормативного документа складається з індексу, номера та року прийняття. Для національного рівня установлено такі індекси документів:

· "ДСТУ" - національний стандарт;

· "ДСТУ-П" - пробний стандарт;

· "ДСТУ-Н" - настанова, правила, звід правил, кодекс усталеної практики, що не є стандартом;

· "ДК" - державний класифікатор;

· "ДСТУ-ЗТ" - технічний звіт.

Для інших рівнів визначено такі індекси документів:

· "СОУ" - стандарт організації;

· "ТУУ" - технічні умови, що не є стандартом;

· "СТУ" - стандарт наукового, науково-технічного або інженерного товариства чи спілки.

Процедура створення національних нормативних документів, вимог до їх змісту і внесення змін до них детально регламентується державним стандартом ДСТУ 1.5:2003 "Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів", затвердженим наказом Держспоживстандарту № 85 від 16 травня 2003 р.

Зміст стандартів на сільськогосподарську продукцію залежно від її особливостей містять відповідні групи положень чи вимог:

· класифікація (поділ за класами);

· основні параметри і (або) розміри;

· загальні технічні вимоги;

· вимоги безпеки;

· вимоги охорони довкілля;

· маркування;

· пакування;

· правила транспортування та зберігання;

· методи контролювання;

· правила приймання;

· правила експлуатування, ремонту, утилізації;

· інші.

На продукцію, споживні властивості якої можуть згодом погіршуватися, тобто продовольчі продукти, треба зазначати термін придатності. У стандартах на конкретний вид продукції треба зазначати повний перелік нормативних вимог, які убезпечують життя і здоров'я громадян на всіх стадіях виготовлення та використання продукції.

Підтвердження відповідності продукції вимогам стандартів щодо якості й безпечності сільськогосподарської продукції здійснюється за допомогою процедури сертифікації. Ця процедура проводиться уповноваженими органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями з метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції тощо. Державну систему сертифікації створює Держспоживстандарт України, який проводить та координує роботу щодо забезпечення сертифікації.

Відповідно до ст. 13 декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну.

Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на договірних засадах).

Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

· у належному порядку та у визначений термін проводити сертифікацію відповідних об'єктів;

· забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за яким вона сертифікована;

· реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;

· припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного нормативного документа або закінчився термін дії сертифіката.

Організаційною основою сертифікації виготовлених підприємствами виробів є мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) для найважливіших видів продукції виробничо-технічного та культурно-побутового призначення, які широко створюються нині.

Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації -- СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблено:

· правила та порядок здійснення сертифікації продукції;

· критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

· умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції;

· високий рівень метрологічного забезпечення виробництва;

· функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

У кількох країнах уже функціонують акредитовані в СЕРТИКО ІСО й визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр з випробування тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції -- автомобілів, Чехії та Словакії - електроустаткування та медичної техніки.

На початку 1993 року Україна стала членом ІСО та Міжнародної електротехнічної комісії - ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності понад 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів зі стандартизації та сертифікації й використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

Для одержання максимально можливого успіху та створення іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати й сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародними стандартами система якості - це сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи гарантується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк - один рік, два роки тощо. Право видачі сертифіката на систему якості має національний орган зі сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети іншій організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифіката дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. «Вагомість» сертифіката й рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, що видала цей документ.

На підприємствах України такі системи якості ще треба створювати. Вони мають обов'язково передбачати комплексне управління якістю, що потребує колективної діяльності й спільних зусиль. З огляду на це можна назвати головні принципи формування системи якості:

· підготовка всіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

· безпосередня заінтересованість першого керівника та всього керівництва підприємства в повсякчасному позитивному розв'язанні проблем забезпечення якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (наприклад,суміщення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю, що частенько трапляється на практиці, є вкрай недоцільним, оскільки технічний контроль -- це зовсім не найголовніше в системі);

· управління якістю продукції за участю всіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника);

· поточний розподіл відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (виходячи з досвіду Японії, США) тощо.

Нині обов'язковою умовою виходу на міжнародний ринок є наявність у продавця сертифіката відповідності. Тому складається така ситуація, що фірми, які не володіють сертифікатом на систему якості, майже не мають шансів на укладання більш-менш пристойного контракту і на участь у міжнародних тендерах, а їх товар оцінюється на світовому ринку в 2 - 4 рази дешевше.

Крім того, потрібно брати до уваги, що забезпечення якості відповідно до стандартів -- це умова необхідна, але не завжди достатня для гарантії конкурентоспроможності товару, оскільки багато фірм й далі вдосконалюють виробництво з орієнтацією на випуск товару з ще кращими якісними параметрами, ніж цього вимагають указані стандарти.



Розділ ІІ. Оцінка рівня управління якістю сільськогосподарською продукцією ПАТ «Миронівський хлібопродукт»

2.1 Загальна характеристика та напрями діяльності ПАТ «Миронівський хлібопродукт»

ПАТ «Миронівський хлібопродукт» (МХП) - одне із найбільших агропромислових комплексів України.

ПАТ «Миронівський хлібопродукт» об'єднує 19 підприємств, які спеціалізуються на виробництві курятини, інкубаційних яєць, кормів, вирощуванні великої рогатої худоби та виробництві готової продукції. Компанія - лідер з виробництва курятини (торгова марка «Наша ряба»). Впізнаваність бренду серед споживачів складає на сьогоднішній день 97%. МХП також виробляє м'ясні напівфабрикати під ТМ «Легко!», Делікатесне яловиче м'ясо - "Сертифікований Ангус", делікатесну гусячу печінку під маркою «Фуа Гра», ковбасні вироби ТМ «Дружба Народів», «Бащинський» і «Європродукт».

Компанія володіє чотирма бройлерскими птахофабриками, двома комплексами з розведення батьківського поголів'я та виробництва інкубаційного яйця, має три комбікормових заводи і ряд елеваторів для зберігання олійних та зернових культур. При кожній з птахофабрик працює переробний завод. Загальна потужність переробки переробних заводів МХП становить 3,6 млн. голів курчат-бройлерів на тиждень для виробництва 29 тис. тонн м'яса на місяць.

Черкаський завод залізобетонних виробів недавно був виведений зі складу МХП в окрему структуру «у зв'язку з господарською необхідністю виробництва бетону для реалізації будівництва «Птахофабрики «Вінницький бройлер» і «Комбікормовий комплексу «Ладижинський».

«Миронівський хлібопродукт» в 2010 році збільшив чистий прибуток на 35% - до $ 215 млн. порівняно з 2009 роком, де чистий прибуток складав $ 160 млн. Згідно з річним звітом МХП, чистий дохід в 2010 році виріс на 33% і склав $ 944 млн., у 2009 році - $ 271 млн.

МХП - перша в Україні агропромислова компанія, акції якої з травня 2008 року котируються на Лондонській фондовій біржі. За офіційними даними мажоритарним акціонером МХП є Юрій Косюк, голова правління компанії. У його розпорядженні знаходиться близько 65% акцій компанії. У грудні 2010 року бізнесмен продав близько 10% акцій компанії. Решта 35% - у вільному обігу на основному майданчику Лондонської фондової біржі.

Застосовуючи модель вертикальної інтеграції бізнесу, МХП є одним з найбільш конкурентоспроможних підприємств не тільки в Україні, а й у світі, що займаються виробництвом і переробкою м'яса птиці. У цьому сегменті компанія пропонує м'ясо курки, продукти швидкого приготування з курятини, соняшникова олія, комбікорми.

Діяльність сегменту «рослинництво» пов'язана з обробкою земель, виробництвом сільськогосподарських культур для власних потреб компанії і для продажу. Сьогодні (станом на 01.01.2011) MХП культивує 280 тис. гектарів родючого чорнозему. МХП вирощує кукурудзу, соняшник, пшеницю та ріпак. Кукурудза та насіння соняшника використовуються на заводах підприємства, пшениця та ріпак продаються третім особам.

Сегмент інших видів сільськогосподарської діяльності зосереджений на виробництві і реалізації ковбас та копченостей (підприємства «Дружба народів» і «Український бекон»), м'яса гусака і фуа-гра («Снятинська птахофабрика»), фруктів («Кримська фруктова компанія») та інших агропромислових продуктів.

Компанія самостійно контролює доставку продукції в торгові точки. З фабрики продукція розподіляється по 14 логістичним центрам, після чого потрапляє під франчайзингові точки, яких у компанії більше 2100.



2.2 Управління та контроль якості сільськогосподарської продукції ПАТ «Миронівський хлібопродукт»

Система управління якістю продукції представляє собою регламентований стандартами підприємства порядок регулювання виробничих процесів, що направлений на забезпечення необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні та експлуатації. Вона є невід'ємною частиною системи управління виробництвом та призначена для посилення впливу механізму управління на підвищення якості роботи та ефективність виробництва за рахунок концентрації зусиль на найбільш важливих на даний час, ключових трудових процесах та виробничих функціях.

В МХП запроваджено ефективну систему контролю, що дозволяє точно визначити птахофабрику-виробника кожної партії курятини чи іншої продукції, що виробляється на підприємствах компанії. Ця система дозволяє МХП контролювати виробничий процес на всіх його етапах: від вирощування зернових, виробництва комбікормів та інкубаційного яйця до вирощування поголів'я та переробки.

МХП також контролює доставку фінальної продукції та регулярно перевіряє торговельні точки на відповідність санітарно-гігієнічним нормам, затвердженим у компанії.

Протягом останніх семи років компанія запроваджує інтегровану систему управління якістю та безпечністю харчових продуктів згідно з найактуальнішими світовими стандартами. Більшість підприємств МХП, які випускають харчову продукцію, пройшли сертифікацію у міжнародному органі з сертифікації SGS на відповідність міжнародним стандартам управління якістю та безпечністю продукції. Міжнародна сертифікація забезпечує випуск безпечної та якісної продукції та сприяє глобальному маркетингу.

Зараз ПАТ «Миронівський хлібопродукт» переходить на нову міжнародну схему сертифікації FSSC 22000:2010. Це схема сертифікації систем управління безпечністю харчових продуктів у відповідності зі стандартом ISO 22000:2005 та технічними умовами ISO/TS 22002-1:2011, яка схвалена Глобальною ініціативою з безпечності харчових продуктів (GFSI).

2.3 Оцінка якості зерна ПАТ «Миронівський хлібопродукт»

Для того щоб в даній курсовій роботі більш детально розглянути та розкрити систему управління якості в ПАТ «Миронівський хлібопродукт», я вибрала один з напрямів діяльності даного підприємства. Тому проведемо подібне дослідження на прикладі виробництва зерна в даному господарстві, яке потребує обґрунтування того, як може бути зведеним до єдиного еквівалентного значення показник якості. Це потрібно насамперед для адекватного розуміння реальної віддачі ресурсів підприємства, спрямованих на підвищення якості продукції. Тому, з метою уніфікації процесу аналізування динаміки якості однорідної сільськогосподарської продукції нижче запропоновано методичний підхід до узагальнення оцінювання якості такої продукції. Для цього доцільним є використання показника «індекс якості продукції» (І_ЯП).

Його обчислення на прикладі пшениці запропоновано здійснювати наступним чином. Так, загальноприйнята градація класів зерна представлена у лівій колонці табл. 2.1.

У будь-який момент часу діяльності окремого сільськогосподарського підприємства, валова продукція представляє собою співвідношення різних обсягів зерна різних класів. За більш високої результативності менеджменту якості частка зерна вищих класів буде більшою і навпаки. Вартість зерна різних класів різниться із загальною тенденцією зростання вартості зерна більш високої якості. Для виробництва кожного класу зерна необхідно різну кількість ресурсів, при чому співвідношення таких витрат є відносно сталим показником у тому разі, коли здійснюється граничне аналізування діяльності конкретного господарства.

Таблиця 2.1. Вихідні дані для обрахунок індексу якості зерна

Класи зерна( пшениці)	Коефіцієнти
І	1,0
ІІ	0,8
ІІІ	0,6
ІV	0,4
V	0,3
VI	0,2
несортове	0,1

Дані значення коефіцієнтів, що наведені в табл.2.1, відбивають складність отримання продукції більш високої якості із розрахунку необхідних витрат, адже загалом, як буде показано нижче, різниця у ціні досягає 100% і вище. Звідси порівняння гранично умовної вартості зерна різної якості можливо відобразити індексно, і ці індекси можуть розглядатися як універсальні показники. Сутність такого індексу полягає у відображенні ступеня наближення реального стану якості продукції («реального індексу») до, так званого, «ідеального індексу». Ідеальний індекс береться як значення, що відповідає найвищій якості даного випадку продукції стосовно всього обсягу виробництва; для зерна пшениці - це І клас для 100% збіжжя (індекс = 1,0 в.од.).

В табл. 2.2. наведено обрахунок індексу якості зерна для ПАТ « Миронівський хлібопродукт» на 1990 р. і 2012 р.

Даний показник безпосередньо у дослідженнях було використано для оцінювання результативності та ефективності системи управління якістю продукції на даному сільськогосподарському підприємстві. Особливістю реалізації систем управління якістю є тривалий період їх реалізації, а також те, що такі можуть бути втіленими успішно лише за умови вмонтування таких систем у стратегію розвитку підприємства. На такі системи необхідні суттєві витрати, їх окупність має певний період часу.

Таблиця 2.2. Розрахунок індексу якості зерна ПАТ «Миронівський хлібопродукт»

Класи зерна (пшениці)	Коефіцієнти	Частка зерна даного класу в загальному обсязі збіжжя, %	Реальний індекс якості зерна
		1990 р.	2012 р.	1990 р.	2012 р.
1	2	3	4=
І	1,0	-	-	-	-
ІІ	0,8	-	10	-	0,08
ІІІ	0,6	30	90	0,18	0,54
ІV	0,4	25	-	0,10	-
V	0,3	25	-	0,08	-
VI	0,2	15	-	0,03	-
несортове	0,1	5	-	0,01	-
Всього	-	100,0	100,0	0,40	0,62



Розділ ІІІ. Державний нагляд та контроль в галузі управління якістю сільськогосподарської продукції

3.1 Безпека сільськогосподарської продукції. Державне регулювання якості сільськогосподарської продукції

Сільське господарство - одна з найважливіших галузей економіки, від стану якої залежить забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості - сировиною. Саме сільськогосподарські підприємства та організації незалежно від форм власності на контрактній основі виконують замовлення на закупівлю і поставку товарної сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства для державних потреб. Товарній - значить, за якістю відповідає державним стандартам, технічним умовам, медико-біологічним і санітарним нормам, особливим умовам, що встановлюються державними контрактами.