Циклічний характер економічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Кафедра політичної економії факультетів управління і управління персоналом та маркетингу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Основи економічної науки»

на тему: Циклічний характер економічного розвитку

Студенки 1-го курсу 1 групи

Германенко Вікторії Олександрівни

Науковий керівник

Доцент, кандидат економічних наук, Руденко М.С.

м. Київ 2014 рік

План

Вступ

1. Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку. Причини циклічних коливань. Сутність економічних циклів, механізм циклічних коливань

2. Класифікація економічних циклів за тривалістю. Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва

3. Антициклічні заходи економічної політики держави. Особливості виникнення і перебігу сучасної світової економічної кризи, її прояви в економіці України

Висновки

Список використаних джерел

криза циклічність економічний розвиток

Вступ

Сутність наукової проблеми, її важливість, підстави і вихідні дані для розробки теми. Суспільне відтворення об'єктивно охоплює формування у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання таких структурних пропорцій, які забезпечують його економічну рівновагу і пропорційність. Проте економічна рівновага, виникнувши, не залишається постійною і періодично порушується. Закономірністю суспільного відтворення є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формування нової. Тобто, економічну рівновагу можна охарактеризувати як дискретну, а економічний розвиток - як циклічний. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання в економіці відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.

Актуальність теми. Циклічні тенденції розвитку світової економіки зумовлюють необхідність діагностики коливань ринкової кон'юнктури, вчасного реагування урядами країн на можливі загрози порушення макроекономічної рівноваги. Досвід високорозвинених держав світу показує, що саморегуляція циклічності в економіці у принципі є неможливою. Це підтверджує велика кількість криз, депресій, фінансових потрясінь, що відбувались у багатьох країнах світу протягом XX ст., а також і сучасна глобальна фінансово-економічна криза. Для досягнення країнами високого конкурентного статусу, забезпечення їх якісного економічного зростання на інноваційній основі та ефективної стабілізації ринкової кон'юнктури необхідно використовувати методологічні засади антициклічного регулювання державою.

Рівень розробленості в працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Фундаментальні теоретичні та емпіричні дослідження економічних циклів, механізмів антициклічного регулювання економіки країн відображені у працях таких іноземних учених, як Дж. Кейнс, М. Кондратьєв, Г. Кассель, У. Мітчелл, Г. Менк'ю, К. Ромер, Е. Хансен, Й. Шумпетер, К. Ерроу, Р.Енгл, Л. Клейн, С. Кузнець, Р. Лукас, Г. Мюрдаль, Р. Солоу, П. Самуельсон, Я. Тінберген, М. Фрідман, Дж. Хікс, Ф. фон Хайєк та ін. Проблеми циклічної економічної динаміки та антициклічного регулювання досліджуються у роботах українських учених О. Білоруса, О. Бандури, Л. Возної, В. Гейця, С. Мочерного, Б. Панасюка, А. Поручника, А. Чухна та багатьох інших. Разом з тим, багато аспектів цієї комплексної наукової проблеми залишаються недостатньо розкритими, зокрема, методологічні засади антициклічного регулювання в умовах глобалізації, необхідною є розробка ефективних методів діагностики економічних циклів. Особливо актуальним є теоретичне обґрунтування ефективного механізму антициклічного регулювання економіки України в сучасних умовах волатильності міжнародних ринків.

Об'єктом дослідження є процес циклічності як закономірності розвитку соціально-економічних систем. Предметом дослідження є причини та наслідки циклічного розвитку економіки країн.

У процесі дослідження застосовувалися методи: аналізу та синтезу, абстрагування та узагальнення, порівняння, дедукції та індукції, моделювання та аналогії, класифікації, логічний та історичний.

Метою дослідження є з'ясування особливостей циклічного характеру економічного розвитку. Виходячи з поставленої мети нами сформульовано такі завдання:

- вивчити специфіку циклічності як об'єктивної закономірності економічного розвитку, причин циклічних коливань;

- дослідити сутність економічних циклів, механізм циклічних коливань;

- представити класифікацію економічних циклів за тривалістю, з'ясувати особливості довгих хвиль в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва;

- узагальнити антициклічні заходи економічної політики держави;

- вивчити особливості виникнення і перебігу сучасної світової економічної кризи, її прояви в економіці України.

1. Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку. Причини циклічних коливань. Сутність економічних циклів, механізм циклічних коливань

Функціонування і розвиток ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу змінюється на спад виробництва, розвиток - на кризу і депресію, тобто зниження економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність - це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Вона є закономірним явищем, яке відбувається у процесі руху від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

Об'єктивні основи циклічності кореняться у розвитку матеріальних умов виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм прогресу продуктивних сил. Інша річ, що протікання циклічності перебуває під впливом конкретно-історичних умов. Залежно від них циклічність суспільного відтворення виробництва набуває різноманітних проявів (видів) та виникає з певною періодичністю.

Циклічність суспільного відтворення проявляється як періодичні коливання ділової активності, піднесення і спад виробництва, зменшення або збільшення зайнятості і цін. В період порушення економічної рівноваги у суспільстві значно загострюються економічні та соціальні суперечності.

Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. При аналізі циклічності слід усвідомити, що рух економіки відбувається не колом, а по спіралі, від нижчого до вищого рівня розвитку. Циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки, що забезпечує її прогресивний розвиток.

Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що її обумовлюють, не залишала байдужим жодного із провідних економістів XIX-XX ст. На думку В.Г. Федоренка теорії циклічних коливань можна поділити на дві групи [8, с. 395]:

1) натуралістичні теорії - не мають відношення до характерних рис ринкових відносин і головну причину криз вбачають у природних явищах, або породжені природою чи психологією людини.

2) теорії, що пояснюють причини циклічності економічного розвитку з огляду на економічні явища.

В.Д. Базилевич, розкриваючи цю проблему, посилається на погляди українського вченого М.І. Туган-Барановського, який об'єднав теорії циклів у три групи, залежно від того, якими процесами вчені намагались пояснити причини циклічних коливань. Це теорії суспільного виробництва, обміну та розподілу (табл. 1) [4, с. 358-359].

Таблиця 1

Класифікація теорій циклічних коливань за причинами їх виникнення

Теорії XIX ст.	Причини циклічних коливань	Автори теорій
Теорії суспільного виробництва	Неможливість збуту одних товарів залежить від недостатнього обсягу виробництва товарів у інших галузях	Ж.Б. Сей
	Порушення пропорційності в суспільному виробництві	Д. Рікардо
	Землеробство з властивими йому циклічними коливаннями зумовлює циклічні коливання в промисловості	Дж. Вільсон
	Періодичне збільшення плям на сонячному диску	С. Джевонс
	Основна суперечність капіталізму - між суспільним характером виробництва і приватно-капіталістичною формою привласнення, що виявляється як суперечність між виробництвом і споживанням та між організацією виробництва в межах окремої фабрики й анархією в межах національного виробництва	К. Маркс, Ф. Енгельс
Теорії обміну	Спекулятивні операції на товарному та грошовому ринках	М. Еванс, М. Вірт, К. Жугляр
Теорії розподілу	Бідність спричиняє недостатній попит і породжує кризи. Причина бідності - в обмеженості ресурсів та в здатності людей непомірно стрімко розмножуватись	Т. Мальтус
	Нагромадження багатства та розширення виробництва, що не можуть з належною швидкістю пристосовуватись до швидких змін у попиті	С. де Сисмонді
	Зростання в НД частки найманих працівників і зменшення частки капіталістів та підприємців, що спричиняє тенденцію до зниження прибутку та до пошуку капіталом вищого прибутку за кордоном	Дж.С. Мілль
Екстернальні (зовнішні) теорії	o Природні явища; o війни; o зміни політичного та суспільного устрою; o відкриття нових земель, ресурсів, родовищ золота; o зміни в темпах приросту населення і його міграція; o науково-технічні відкриття та нововведення; o психологія (песимістичні та оптимістичні очікування)	Визнають практично всі вчені Е. Хансен та ін. А. Пігу таін. Й. Шумпетер Дж. М. Кейнс
Інтернальні (внутрішні) теорії	Перенагромадження основного капіталу. Розширення та згортання банківського кредиту. Диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях І підрозділу, а також між організацією виробництва в межах окремого підприємства чи синдикату і неорганізованістю всього національного виробництва	Ф. Хайєк, Л. Мізестаін. Н. Хуотрітаін. М.І. Туган-Барановський
Змішані теорії	На прикладі дитячої іграшки "конячки-гойдалки" показує вплив зовнішніх шоків, які можуть бути достатніми чи недостатніми за силою, щоб спричинити коливання іграшки (економічної системи), залежність коливань від природи самої іграшки (економічної системи), яка може бути чи не бути чутливою до зовнішніх впливів	П. Самуельсон

З другої половини XX ст. пожвавлюється науковий інтерес до моделей циклічних коливань. XXI ст. активізувало цей інтерес. Досліджуються найрізноманітніші чинники, що змушують економічну систему циклічно коливатися: різна реакція в часі сукупного попиту та сукупної пропозиції на зміну рівня цін; різна схильність до заощаджень підприємців та найманих працівників; зміни величини автономного попиту тощо.

Сутність економічних циклів, механізм циклічних коливань

Економічний цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.

Мочерний С.В. визначає економічний цикл як рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи [7, с. 452]. В.Г. Федоренко не обмежує тлумачення сферою виробництва, пояснюючи цикл як період розвитку економічної системи від початку однієї кризи до наступної [8, с. 391].

На нашу думку, заслуговує на увагу визначення В.Д. Базилевича, відповідно до якого економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) - це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), за яких після зростання активності настає її зниження, що знову змінюється зростанням [4, с. 363].

У класичному трактуванні економічний цикл охоплює такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке остаточно відображене у новій кризі. Тобто, будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність та виробництво знижуються до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, який проявляється у вигляді: завантаженості виробничих потужностей; сукупних обсягів виробництва; загального рівня цін; зайнятості населення (безробіття) і рівня його доходів; прибутків та курсів акцій найбільших корпорацій; динаміки попиту на товари тривалого користування; інвестицій у нове будівництво тощо.

Визначальна роль в економічному циклі належить кризі, яка починає і завершує цикл. Така роль цієї фази циклу визначається тим, що в ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічності суспільного відтворення.

Криза - це різке порушення існуючої рівноваги в економічній системі внаслідок диспропорцій, що зростають. На цій фазі циклу відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Скорочення обсягів збуту товарів призводить до зменшення виробництва, вивільнення працівників та зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше утруднює збут товарів та надання послуг. Усі економічні показники стану національної економіки погіршуються. Відбувається падіння рівня заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Наявність та зростання обсягів нереалізованих товарів у фірм породжує брак грошових коштів для поточних платежів. Тому швидко зростає плата за кредит - ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Отже, характерними ознаками кризи є [8, с. 392]:

- перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом населення;

- різке падіння цін внаслідок переважання пропозиції товарів над попитом;

- скорочення обсягів виробництва;

- масові банкрутства промислових, банківських, торгових фірм;

- зростання безробіття і падіння зарплати;

- потрясіння кредитної системи.

У процесі економічних криз відмирають нежиттєздатні господарські структури, зростає конкурентоспроможність виробників, здійснюється переорієнтація суспільних потреб. В цілому економічна криза прокладає шлях до нового витка науково-технічного прогресу, структурної перебудови економіки, що є свідченням суперечливого характеру цієї фази економічного циклу [9, с. 431].

Криза переростає в депресію - фазу циклу, характерною ознакою якої виступає застій виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, тобто обсяги виробництва не збільшуються, проте й не зменшуються. Але поступово реалізуються товарні запаси, які виникли на попередній фазі циклу, через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. При зменшеному обсязі виробництва ставка позичкового процента падає до своєї мінімальної позначки. Проте поступово зростає сукупний попит, збільшується маса вільного грошового капіталу, падає рівень банківського проценту за кредит, зменшуються товарні запаси. Все це є свідченням того, що поступово готуються умови для подальшого пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

На фазі пожвавлення здійснюється перехід до більш-менш стійкого розширення виробництва, відбувається зростання попиту на активні елементи засобів виробництва з метою їх оновлення та зміни. Зростання попиту на машини, механізми, устаткування викликає пожвавлення попиту на метал, паливо, енергію, що у свою чергу, стимулює розвиток сировинних і паливно-енергетичних галузей. Все це зумовлює збільшення попиту на додаткову робочу силу, зменшення безробіття, зростання заробітної плати і підвищення попиту на товари особистого споживання, що сприяє розвитку галузей II підрозділу суспільного виробництва. Отже, галузь за галуззю, одна сфера економічної діяльності за іншою втягуються у процес розширеного відтворення, і поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) - це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Характерними рисами цієї фази є висока економічна активність у промисловості, будівництві, торгівлі, банківській та інших сферах. Економіка переживає "бум", коли внаслідок піднесення ділової активності перевершується докризовий рівень виробництва, зростає зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, збільшуються доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Отже, розпочинається швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл. Вступ економіки у фазу піднесення означає, що цикл починається знову, але в інших параметрах, хоча, по суті, в тій самій основній формі. Це свідчить про те, що циклічність виступає невід'ємною формою економічного розвитку ринкових відносин [10, с. 392].

Хід розвитку циклу представлений на рисунку 1.

Матеріальною основою економічного циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу. Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше відбувається це оновлення, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10-11 років.

Рис. 1 Схема класичного економічного циклу

Такою була й періодичність середніх (промислових) циклів. У цій моделі економічний цикл постає як органічне ціле. Це проявляється в тому, що у кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. Такий перехід здійснюється в основному за допомогою ринкових регуляторів, тобто, як правило, автоматично.

З прискоренням науково-технічного прогресу (НТП) та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується (рис. 2).

Рис. 2 Схема сучасного економічного циклу

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу [4, с. 363]:

1) рецесія (включає в себе кризу та депресію) - це фаза економічного циклу, якій властиві падіння виробництва, що знаходиться між найвищою (бум) та найнижчою його точками (дном), і спад виробництва.

2) піднесення (розширення) виробництва (включає в себе пожвавлення та бум) - фаза, що знаходиться між найнижчою та найвищою точками циклу.

За визначенням Національного бюро економічних досліджень США (ИВЕК), рецесія - це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним падінням у багатьох секторах економіки.

Американські вчені Артур Берне та Веслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску і зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.

Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл - як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Сучасні економічні цикли, як видно з рис. 2, істотно відрізняються від циклів кінця XIX - першої половини XX ст.

1. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо падіння дуже глибоке і тривале, то фазу рецесії називають депресією.

2. Немає чіткого розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум) та нижня (дно) точки ділового циклу.

3. Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання - тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.

4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу.

Особливості сучасних економічних циклів:

1. Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.

2. Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.

3. Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов'язковим проходження усіх фаз.

4. Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й зростанням цін та інфляції, що породжує нове явище в економіці - стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням і надмірними державними затратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються доти, доки не складеться нове співвідношення між галузями, властиве новому стану економічної рівноваги. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем цін, процентної ставки та інтенсивністю інвестиційного процесу.

Економічна криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар або в окремій галузі тим, що класичною формою її прояву є загальне надвиробництво. Воно характеризується сильним і різким порушенням існуючої рівноваги, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків та масовою зупинкою і розоренням підприємств, зростанням безробіття тощо. Економічна наука виділяє два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Щодо останніх, то вони набули широкого розповсюдження у 90-х роках в усіх країнах СНД, у т. ч. й в Україні, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5 [8, с. 394].

2. Класифікація економічних циклів за тривалістю. Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва

З урахуванням тривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (3-4 роки), середні (близько 7-11 років) та довгі (40-60 років) і вікові циклічні коливання у вигляді вікових циклів лідерства.

Короткі цикли називають циклами Кітчина, на честь англійського економіста, статистика Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливанням запасів золота і визначав їх повторюваність з періодичністю три роки і чотири місяці. Основоположник економетрики Веслі Мітчелл вбачав причину малих циклів у сфері грошового обігу і визначив їх тривалість для США у 40 місяців, тобто теж три роки і чотири місяці. Малі (короткі) цикли пов'язані із порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері кредиту. Тому вони і проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні (промислові) цикли ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він вважав, що причина середніх циклів - теж у сфері кредиту, і виявив їх періодичність (8-10 років). Ця періодичність збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені вбачали в періодичності оновлення основного капіталу. До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (за ім'ям американського вченого, лауреата Нобелівської премії). Він вважав, що циклічні коливання пов'язані з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд, і визначив їх тривалість (періодичність) в 15-20 років.

Найбільш чітко характерні ознаки циклічності функціонування і розвитку економіки проявляються у процесі протікання середніх циклів, їх розрізняють за глибиною падіння рівня економічного розвитку, часом, протягом якого економіка повертається у передкризовий стан.

Довгі хвилі (великі цикли) в економіці виражають тривалі коливання ділової активності і пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури. На їх існування звертали увагу ще англійський економіст С. Джевонс, а також М. Туган-Барановський, К. Каутський, В. Парето та інші науковці. Окремі аспекти довгих циклів досліджуються більше століття. Одним з перших дослідників цього економічного явища був англійський економіст С. Джевонс. Створення ж наукової теорії довгих хвиль справедливо пов'язується з ім'ям радянського вченого Миколи Кондратьєва. Його дослідження ґрунтувались на статистичних даних щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, а також середнього рівня цін, заробітної плати та ставки відсотка, зовнішньоторговельного обороту та інших показників в Англії, Франції, Німеччині і США за 100-150 років. На основі економетричного аналізу він визначив дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54-55 років з висхідною та низхідною фазами. Надалі теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнец, К. Кларк, П. Самуельсон. Проте найменування довгих хвиль в економіці "циклами Кондратьєва" стало загальноприйнятим.

Цією теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Воно здійснюється подвійно: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Зазначені процеси взаємопов'язані, доповнюють і зміцнюють один одного: еволюційний шлях дає можливість повною мірою використовувати потенціал існуючих технологій та підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Науково-технічні революції змінюють перехід до нових технологічних принципів, які потім поширюються еволюційно. Врешті-решт науково-технічні революції стають серцевиною революції у продуктивних силах, знаменують їх піднесення на якісно новий рівень розвитку. Вони супроводжуються якісними змінами у розвитку людини як головної продуктивної сили суспільства, зростанні ефективності та продуктивності її праці.

Ці положення дають підставу стверджувати про закономірності циклічного оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства, які періодично повторюються в міру кількісного нагромадження відповідних удосконалень через певні проміжки часу. Слід брати до уваги і те, що циклічний розвиток продуктивних сил врешті-решт здійснюється під впливом економічних чинників. Інтенсивність науково-технічних відкриттів та винаходів, як зазначав з цього приводу М. Кондратьєв, є функцією запитів економічної дійсності та попереднього розвитку науки й техніки. А сам розвиток техніки, на його думку включається в закономірний процес економічної динаміки. Тому аналіз довгих циклів не може обмежуватися лише розглядом циклічності технічних коливань. Він неминуче має містити і розгляд змін в організаційно-економічній структурі суспільства, які відповідають цим процесам.

У структурі довготривалих хвиль М. Д. Кондратьєв виділяв два етапи (фази) розвитку у вигляді спадного (низхідного) і висхідного. Низхідна фаза великого циклу - це період лише зміни базових технологій та технологічних засад виробничої системи, котрий триває 20-25 років. Упродовж цієї фази відбуваються малі та середні цикли, що створює підґрунтя для найвагоміших внесків у технічне переоснащення. Такий період характеризується перебудовою економічної структури [10, с. 294].

Висхідна фаза великого циклу - це період довготривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства, що триває 25-30 років На цій фазі існує можливість циклічних економічних криз, які розвиваються зазвичай на рівні довготривалого загального піднесення кон'юнктури та пов'язані з оновленням основного капіталу, масовим поширенням нових технологій, зародженням і розвитком нових галузей економіки. Відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.

Водночас з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджуватися й протидіючі тенденції. З часом їхня дія стає такою помітною, що розпочинається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.

Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозування економічної кон'юнктури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між зміною базисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою виробничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відповідає домонополістичне підприємництво, засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі. Другій довгій хвилі - монополістичне підприємництво з монополістично регульованим господарським механізмом. Третій хвилі відповідає період державно-монополістичного господарювання.

Важливою ознакою великих циклів є те, що у процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись у найбільш передових щодо технології та найбільш сприйнятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів змінюється.

У господарській історії капіталізму (80-ті pp. XVIII ст. - 20-ті pp. XIX ст.) М. Д. Кондратьєв визначив 2,5 "великих цикли". Перший цикл: з 1787-1792 до 1810-1817 pp. - висхідна хвиля; з 1810-1817 до 1844-1851 pp. низхідна хвиля. Другий цикл: з 1844-1851 pp. до 1870-1875 - висхідна хвиля, з 1870-1875 до 1890-1896 pp. - низхідна хвиля. Третій цикл - з 1890-1896 pp. до 1914-1920 pp. - висхідна хвиля. Дослідження С. М. Меншикова і Л. А. Клименко показали, що з 1924 р. капіталістичне господарство пройшло ще такі довгі кризи (хвилі): 1924-1938 pp. - велика криза; 1938-1952 pp. - відновлення; 1952-1974 pp. - тривале піднесення; 1974-1980 pp. велика криза (незавершена) [8, с. 398].

Сучасна НТР, яка почалася в середині 50-х років, започаткувала новий довготривалий цикл (четвертий від часу промислової революції). Його рисами є поглиблення інтернаціоналізації суспільного відтворення в окремих країнах, широке використання науково-технічних досягнень, перетворення науки в безпосередньо продуктивну силу, розвиток електроніки, інформатики, біотехнології, перехід на ресурсозберігаючі технології, органічне включення у процес відтворення екологічних проблем і ін. Все це викликає глибокі структурні зміни в економіці країн світу.

Відповідно до теорії довгих хвиль М. Д. Кондратьєва, науково-технічний прогрес розвивається хвилеподібно з циклами 50-60 років. Упродовж останніх століть в історії технологічно-інноваційної еволюції відбулося 5 хвиль, внаслідок чого утворилося 5 технологічних укладів.

Перший уклад (1780-1830 pp.) базувався на нових технологіях у текстильній промисловості.

Другий (1830-1890 pp.) пов'язаний з розвитком залізничного транспорту та механізацією виробництва практично усіх видів продукції на базі парового двигуна.

Третій (1880-1930 pp.) ґрунтувався на використанні у промисловості електроенергії, розвитку важкого машинобудування і електротехнічної промисловості на базі використання прокату, досліджень у галузі хімії.

Четвертий (1930-1990 pp.) передбачав подальший розвиток енергетики, яка ґрунтується в основному на використанні нафти та нафтопродуктів, газу, засобів зв'язку, нових синтетичних матеріалів. Галузеві лідери четвертого укладу: масове виробництво автомобілів, тракторо- і літакобудування, виробництво зброї.

П'ятий, започаткований у середині 80-х років, передбачає використання досягнень у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, генної інженерії, нових видів енергії, освоєнні космічного простору, супутникових технологій.

Отже, теорія довгих циклів зосереджується на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності та її згасання. При цьому загальна тенденція економічного зростання може співпадати з протилежною за змістом у вигляді спадів у межах середніх циклів, в тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на спадному етапі довгих циклів не включала піднесення у період середніх циклів.

Відомості про рух циклів, їх характер і вплив на соціально-економічні процеси є науковою основою довгострокового прогнозування економічних процесів, розробки економічної політики держави і макроекономічного регулювання.

70-ті роки продемонстрували згубний вплив на економіку не тільки циклічних, а й нециклічних коливань. Останнім часом увагу теоретиків та практиків різних країн привертає дослідження суті та форм прояву структурних криз. Структурна криза за своїм характером є нециклічною, викликана порушенням збалансованості сфер та секторів національної економіки, неоптимальністю структури господарського комплексу. Вона є прямим наслідком диспропорційності відтворювальних процесів. Прикладами структурних криз є нафтова, сировинна, енергетична, валютна, екологічна. Соціально-економічні наслідки структурних криз триваліші й тяжчі, ніж циклічних. Механізм їх виникнення та прояви недостатньо вивчені порівняно з циклічними коливаннями. Це ускладнює прогнозування розвитку процесів структуризації економіки та застосування попереджувальних заходів щодо їх можливих негативних наслідків [10, с. 297].

Структурна криза може охоплювати декілька секторів, галузей національної економіки. Найбільшою мірою сьогодні це стосується енергетичної, сировинної, продовольчої сфер економіки. Розрізняють два типи структурних криз. По-перше, це структурні кризи відносного перевиробництва. Вони характерні для тих видів економічної діяльності, попит на продукцію яких зростає повільніше, ніж динаміка сукупного попиту. Наприклад, це стосується чорної металургії, бо хімічна, інші галузі промисловості сьогодні пропонують особливо стійкі полімери, пластмасові та керамічні матеріали, вироби з яких за своїми властивостями значно перевищують можливості продукції з чавуну або сталі. Тому світовою тенденцією стало скорочення частки чорної металургії у виробництві ВВП та чисельності зайнятих. По-друге, є структурні кризи відносною недовиробництва, коли динаміка попиту на продукцію окремих галузей економіки перевищує темпи зростання сукупного попиту. Сьогодні - це енергетична галузь, окремі сировинні виробництва.

Особливістю структурних криз, окрім їх нециклічності, є те, що вони мають світовий характер. Однак вплив їх на національні економіки не однозначний, може бути навіть і протилежним. Наприклад, світова криза 1973-1975 рр. призвела до заміни нафти як основного енергоносія в світовому масштабі на природний газ. Це по-різному позначилось на відтворювальних процесах окремих країн залежно від того, експортерами чи імпортерами нафти вони були - поліпшення стану країн-експортерів і погіршення стану країн-імпортерів. Сучасні екологічні кризи стримують бурхливий розвиток багатьох країн світу. Руйнація світової соціалістичної системи поглибила структурний характер криз і нестабільність в економіці цих країн. На модифікацію циклу впливає також політична нестабільність як у межах окремої держави, так і в межах регіонів та у світі в цілому.

Щодо України, то її економіка протягом 90-х років перебувала і перебуває у глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Відбувається спад, породжений рядом причин. Серед них слід назвати руйнування однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і перехід до іншої (ринкової); по-друге, сталося порушення колишнього єдиного народногосподарського комплексу в рамках СРСР (хоч і не досконалого за структурою та технічно неякісного); по-третє, на жаль перетворення здійснюються в умовах некерованості трансформаційних процесів на макро- і мікрорівнях, коли національна економіка тільки трансформується у ринкову і одночасно здійснюється процес державотворення.

Сутнісною ознакою кризи, що супроводжує процес трансформації суспільства України на шляху до соціально-орієнтованої, демократичної, правової держави, є її системність. Системна криза характеризується глибокою динамічною трансформацією всіх сфер суспільного життя - економіки й ідеології, політики і моралі, психології та культури. Унікальність завдань, які намагається розв'язати сучасне українське суспільство, викликала довготривалість, суперечливий динамізм, соціальну гостроту та напруженість трансформаційних процесів.

3. Антициклічні заходи економічної політики держави. Особливості виникнення і перебігу сучасної світової економічної кризи, її прояви в економіці України

Економічна кон'юнктура - це сукупність умов, в яких функціонує національна економіка, окремі галузі, регіони впродовж певного періоду. Економічна кон'юнктура визначається кон'юнктурою ринку. Кон'юнктура ринку - це сукупність умов, які характеризують співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на товари і послуги [12, с. 234].

Сукупний попит відображає готовність держави, підприємств і споживачів придбати певний обсяг національного продукту. За своєю структурою він охоплює споживчий та інвестиційний попит, на які, насамперед, впливає рівень цін. Його підвищення призводить до зменшення попиту, який стримує виробництво. І, навпаки, зменшення рівня цін підвищує попит і викликає збільшення обсягів виробництва. На сукупний попит, крім цінових факторів, впливають: на споживчий попит - рівень добробуту населення, податків, інфляції; на інвестиційний попит - величина процентної ставки, податки з підприємств, технології, надлишкові потужності. На сукупний попит діють зміни в державних витратах, обсягах експорту та імпорту. Кожний з перелічених факторів по-різному позначається на величині споживчого та інвестиційного попиту.

Механізм ділових циклів і фактори кон'юнктури ринку взаємодіють в автоматичному режимі. Коли доходи зростають, збільшується споживання, зростає сукупний попит, а відповідно активізується виробництво і зростає сукупна пропозиція. Якщо сукупна пропозиція перевищує попит, то підприємства мають проблеми з реалізацією продукції, вони скорочують обсяги виробництва. Встановлюється рівновага попиту і пропозиції. Однак ця рівновага не завжди гарантує повну зайнятість, а забезпечення повної зайнятості може призвести до збільшення попиту при обмежених природних, технічних ресурсах, що своєю чергою сприятиме зростанню цін та інфляційних процесів. На кон'юнктуру ринку істотно впливають зовнішні фактори (зокрема стан зовнішньої торгівлі), які можуть порушити автоматизм циклу.

Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. В умовах нестабільного розвитку держава повинна свідомо протидіяти коливанню кон'юнктури за допомогою відповідного механізму. Це, як правило, антициклічна політика - дії, протилежні напряму поточної економічної кон'юнктури. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Політика стримування - це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо [3, с. 245].

Політика експансії - це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:

-- заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);

-- заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

-- заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.) [4, с.365].

До основних функцій держави в сфері антициклічної політики належать: контроль за співвідношенням сукупного попиту і сукупної пропозиції; аналіз показників стану і зміни економічної кон'юнктури; оцінка і прогнозування стану економічної кон'юнктури; вироблення механізму стимулювання споживчого та інвестиційного попиту; вироблення механізму обмеження споживчого та інвестиційного попиту.

Нині в Україні відсутня система аналітичної статистики кон'юнктури, не сформовані методика і показники прогнозування та моделювання економічної кон'юнктури. Стосовно цього зарубіжні країни і міжнародні організації мають великий досвід. Зокрема, в щомісячному статистичному виданні ООН передбачається 60 стандартних статистичних таблиць, які відображають стан і динаміку економічної кон'юнктури; у щомісячному друкованому органі країн - членів Економічної комісії ООН для Європи передбачені 43 стандартні показники. Україна подає в цей орган 22 показники [12, с. 236].

Визначальними показниками економічної кон'юнктури є:

-- у сфері обігу - співвідношення попиту, пропозиції та платоспроможності всіх секторів економіки;

-- у галузі фінансів - формування і використання бюджетних і кредитних ресурсів, функціонування ринку цінних паперів, показники грошового обігу;

-- у системі цін - співвідношення цін виробників і споживачів, договірних, гуртових, закупівельних, роздрібних, зміни номінальних і реальних доходів населення, еквівалентності цін на промислові та сільськогосподарські товари;

-- у галузі економічної діяльності - наявність та використання ресурсів, зміна витрат, продуктивності праці та ефективності виробництва.

Використовуючи систему перелічених груп показників, державні органи управління аналізують і визначають кон'юнктуру ринку, складають прогнози на перспективу. Це забезпечує поінформованість про ситуацію на ринку, його збалансованість, допомагає визначити напрями державного втручання і регулювання кон'юнктури, сприяє усуненню небажаних диспропорцій.

Зміна кон'юнктури ринку зумовлює потребу в прийнятті відповідних економічних рішень.

Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

Особливості виникнення і перебігу сучасної світової економічної кризи, її прояви в економіці України.

Сучасна світова економічна криза поставила перед вченими-економістами проблему пошуку її першоджерел та механізму розвитку. У спробі вирішення цього завдання як вітчизняні, так і зарубіжні економісти вказують на існування у сучасній світовій економіці фінансової складової, відокремлення фінансової компоненти цінностей від реального сектору економіки. Саме двоїста природа фінансового сектору, його внутрішні суперечності сприяють розвитку того, що отримало назву фінансової кризи. Українська і зарубіжна наука намагається з'ясувати вплив сучасної грошової системи на причини й механізм протікання глобальної економічної кризи [11, с. 317].

Величезна кількість публікацій (як зарубіжних, так і українських) вказує на те, що за останні п'ять років жодному економічному напрямку не приділялася така увага, як економічним, соціальним, інституціональним, політичним, чинникам розвитку й механізму перебігу сучасної світової економічної кризи.

Погляди представників різних економічних шкіл збігаються лише у тому, що циклічність економічного розвитку та кризи є невід'ємною властивістю ринкової економіки. Щодо інших аспектів проблеми, то можна констатувати, що незважаючи на велику кількість публікацій, питання генезису й механізму перебігу сучасних кризових явищ як у світовій економіці, так і в окремих регіонах та країнах не мають єдиного трактування [6, с. 51]

Світова економіка демонструє нові тенденції щодо розгортання та протікання кризових явищ. Сучасна світова економічна криза бере початок з 2008 року. Вона має істотні відмінності і особливості порівняно з відомими досі циклічними кризами. А. Чухно зазначає, що «це -- перша криза нової інформаційної постіндустріальної епохи, до якої перейшли розвинуті країни» [14, с.5].

У багатьох дослідженнях, присвячених природі сучасної світової кризи, вона трактується у площині визначених марксистською економічною наукою закономірностей і властивостей класичного циклу, який притаманний економіці капіталізму. У центрі уваги дослідників чотирифазна структура циклу, а матеріальною основою визнано періодичне оновлення активної частини основного капіталу. Характер порушення економічних пропорцій суспільного економічного відтворення позиціонується як криза перевиробництва, яка являє собою тимчасовий збій рівноваги між виробництвом і споживанням.

Інше трактування спричинення сучасних економічних криз полягає у визнанні провідної ролі нестачі інвестицій. Воно сьогодні пов'язується із іменами Дж.М. Кейнса, Е. Хансена, Й. Шумпетера та інших. Е. Хансен вважає, що взагалі «не можна розглядати цикл як патологічний стан. Він властивий природі сучасної динамічної економіки». Заслуговує на увагу думка, що «головні причини виникнення економічної кризи початку XXI ст., більш за все містяться у тих наукових ідеях, на яких базується політичний менеджмент розвинених держав світу» [6, с. 52].

На думку прихильників марксистської економічної теорії, а також структурної неокейнсіанської теорії, причиною сучасної кризи та фінансово-економічної нестабільності є неоліберальна парадигма економічного розвитку, яка спочатку 80-х років XX ст. домінує у розвинених країнах світу. Економісти згаданих шкіл вважають, що внаслідок впровадження неолібералізму економічна політика урядів постіндустріальних країн відступила від зобов'язання забезпечення повної зайнятості, стримування росту диференціації нерівності доходів. Почала швидко посилюватись ступінь експлуатації найманих працівників, тому був втрачений зв'язок між зростанням сукупної пропозиції товарів і послуг та сукупним попитом через його забезпечення заробітною платою найманих працівників. Як наслідок, вкорінилася тенденція щодо збільшення нерівності доходів за межі забезпечення зростання сукупного попиту, що зруйнувало оптимальні пропорції економічного відтворення [6, с. 53].

Крім того, неоліберальна модель економічного зростання передбачає боргове фінансування та зростання цін на активи з метою штучного збільшення сукупного попиту. Це створило потужні умови для фіктивного збагачення олігархів далеко за межі реальних активів, якими вони володіють. Унаслідок склалися додаткові умови для розвитку тенденції попиту до пониження, її як сукупна пропозиція зростає.

Тільки збільшення доходів населення через зростання зайнятості й оплати праці у реальному секторі автоматично поверне економіку до оптимізації пропорцій між попитом і пропозицією, розв'яже низку інших соціально-економічних проблем, які супроводжують кризове становище економіки.

Теперішня криза має серйозні відмінності й особливості порівняно з попередніми. Її обумовленість пов'язана з парадигмальними змінами суспільно-економічного розвитку, насамперед зі змінами функціонування механізмів дії фінансово-кредитної сфери та фінансового капіталу в цілому. Не випадково спочатку нинішню кризу називали фінансовою. Наприклад, А. Чухно [14], А. Гриценко [1] пропонують називати сучасну економічну кризу «фінансово-економічною», а основною причиною її виникнення вважати суперечність між виробництвом реальної вартості та рухом її грошових і фінансових форм [1, 40]. Криза розпочалася у 2007 р. в США як іпотечна. У 2008 р. вона охопила всю банківську систему і перетворилася на світову фінансову кризу, яка загострила глобальні економічні проблеми не тільки у всіх постіндустріальних країнах, але й у країнах, економіка й торговельні відносини яких щільно пов'язані з економікою США та країн Західної Європи.

В умовах циклічності економічного руху фінансові кризи стають однією з форм прояву економічних криз. За циклічної кризи починається перенакопичення капіталу у трьох формах вираження:

- товарного (зростання нереалізованої продукції);

- виробничого (збільшення недовантаження виробничих можливостей, іростання безробіття);

- грошового (збільшення кількості грошей, невкладених у виробництво).

Фінансова криза в загальному вигляді означає гостре, тимчасове погіршення більшості фінансових індикаторів, включаючи падіння кредитних ставок, падіння курсів фінансових активів і збільшення кількості неспроможних фінансових інститутів. Як один з елементів економічної, фінансова криза означає ситуацію, в якій фінансові інституції та установи втрачають велику частину вартості.

В цілому, фінансові кризи проявляються: 1) на фондовому ринку; 2) на валютному ринку; 3) на ринку позикового капіталу; 4) у бюджетній галузі.

Причини і наслідки фінансових криз [5, с. 61]:

1. Рефлексивність. Економічна наука вважає, що вдала інвестиція повинна корелювати з діями інших інвесторів на ринку. Дж. Сорос назвав цю потребу рефлексивністю. Іноді інвестори своїми очікуваннями можуть підняти вартість певної валютної одиниці, призвести банк до банкрутства тощо.

2. Леверидж (запозичення з метою інвестування) також часто стає інструментом прискорення настання кризи. У випадку, коли фінансова установа або індивід фінансує за власні гроші, це може призвести до їх втрати. Коли ж гроші запозичують з метою ще більшого інвестування, це може сприяти збільшенню доходів або призвести до банкрутства. Таким чином, леверидж збільшує як шанси на додатковий дохід від операцій, так і шанси на банкрутство. Оскільки банкрутство означає неспроможність компанії розрахуватися з іншими компаніями, леверидж іноді призводить до ланцюгової реакції банкрутства.