Концепції реформування економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки і освіти України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

Кафедра фінансів, грошового обігу та кредиту

РЕФЕРАТ

з дисципліни «ФІНАНСИ»

на тему: «Концепції реформування економіки України: перспективи імплементації досвіду країн світу»

Виконала:

студентка групи ЕКЕ-31с

Сюта Ольга Ярославівна

Перевірила:

доцент Барилюк Ірена Василівна

Львів - 2014

План

Вступ

1. Основні індикатори необхідності проведення економічних реформ в Україні

2. "Продати все, крім совісті": досвід для України від архітекторів грузинських реформ (міністр економічних реформ Каха Бендукідзе)

3. Нові аспекти у регулюванні розвитку світової економіки: уроки від Лауреата Нобелівської премії з економіки Жана Тіроля

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Необхідною умовою для нормального стійкого розвитку країни стає забезпечення захисту життєво важливих інтересів громадян,суспільства та держави. Це в свою чергу визначається економічною безпекою ( важливою складовою національної безпеки). Таким станом національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз,забезпечує конкурентоспроможність держави, її незалежність від зовнішнього середовища та економічний добробут населення.

Несприятливі зовнішні чи внутрішні впливи на економічну безпеку зумовлюють негативні процеси та явища. Проявами кризового стану економічної безпеки в Україні є: спад та низька конкурентоспроможність виробництва,зниження рівня та якості життя більшості населення,нарощування темпів інфляції,зростання рівня безробіття та криміналізації економіки, імпортна залежність та зростання державного боргу. Це свідчить про те,що держава потребує докорінних структурних перебудов та комплексних реформ.

Актуальність даного питання полягає в тому,що проведення реформ є стратегічним завданням урядовців з моменту проголошення незалежності України. На кожному етапі розвитку перед державцями стояли різні завдання, які вони намагалися вирішити за допомогою своїх стратегій («Стратегічні напрямки економічного та соціального розвитку України на 2000-2004», Стратегія реформ 2012 (реформи на 2010-201рр «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка,ефективна держава»,Стратегія розвитку 2020 («Гідність,свобода,майбутнє»). Крім того,багато українських науковців висловлюють своє бачення концепції реформування та дієвих інструментів впливу.

Особливо гостро постало питання необхідності змін останні роки. У роботі дане питання розглядається з точки зору запозичення досвіду країн світу,насамперед Грузії. Фундатор грузинських реформ Каха Бендукідзе бачить реалізацію таких кроків в Україні: зміну податкової системи,підвищення цін на споживаний всередині країни газ,скорочення субсидій. В роботі детально описані механізми впровадження реформ в Грузії, а також обгрутновано можливість застосування їх в Україні. Податкова реформа насамперед передбачає скорочення кількості податків та впровадження нижчих податкових ставок, об'єднання податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску. Це призвело до наповненню бюджету,легалізації тіньового сектору,а також розвитку вітчизняних підприємств,а отже й економіки в цілому. Успішність реформи багато в чому залежала і від процесу дебюрократизації , тобто радикальне спрощення процедури, за якими кожен громадянин повинен звертатися до органів влади власності: землю, готелі, промислові об'єкти, інфраструктуру та інше. Це полегшело започаткування і ведення бізнесу та знизило рівень корупції.

Наступним кроком була приватизація,що проходила під гаслом "Продати все, крім совісті". Тобто в Грузії почався процес тотальної приватизації,в тому числі і стратегічних об'єктів . Реформатори були глибоко переконані,що такі кроки призведуть до підвищення ефективності і віддачі підприємств,виведуть промисловість на якісно новий рівень,а також наповнять державний бюджет. І не помилилися. Зі зміною власників почалося бурхливе зростання випуску на приватних підприємствах,середньорічні темпи економічного зростання в 2004-2007 роках становили 9,3 відсотка - такі величини прийнято називати економічним дивом.

Якщо говорити про скорочення субсидій,то в цьому питанні досвід Грузії також є цікавим. В країні не тільки не існує пенсійного фонду,а й всілякого роду допомоги населення отримує адресно. Такий підхід дозволив значно скоротити видатки бюджету на соціальний захист населення.

Якісно новий підхід у регулюванні розвитку економіки пропонує лауреат Нобелівської премії 2014 Жан Тіроль. Його рецепт ефективного реформування державного апарату складався з чотирьох складових: реструктуризація - конкуренція - оцінка - підзвітність. Кожен із аспектів детально розглядається у роботі.

1. Основні індикатори необхідності проведення економічних реформ в Україні

Основні індикатори необхідності проведення економічних реформ пов'язані з економічною безпекою країни.,тому слід спочатку розглянути її визначення, складові та показники. Існують різні підходи до трактування поняття «економічної безпеки». Міністерство економіки України своїм наказом «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» визначило економічну безпеку як стан національної еконо економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи,сім'ї, суспільства та держави.

Американські вчені вважають, що економічна безпека повинна відповідати, принаймні, двом умовам. По-перше, це збереження економічної самостійності країни, її здатності у власних інтересах приймати рішення, що стосуються розвитку економіки в цілому. По-друге, це збереження вже досягнутого рівня життя населення і можливості його подальшого підвищення [10, с. 34].

Вітчизняний науковець Г. Пастернак-Таранушенко зазначає, що “економічна безпека - це стан держави, що забезпечує можливість створення і розвитку умов для плідного життя її населення, перспективного розвитку її економіки в майбутньому та зростання добробуту її мешканців” [7, с. 29].

Л.С. Шевченко розглядає економічну безпеку як «захищенність усіх рівнів економіки країни від небезпечних дій,що можуть бути як наслідком свідомого впливу будь-якого чинника,так і стихійним напливом ринкових сил.» [6,с. 67]

Таким чином економічна безпека сприяє створенню надійної та забезпеченої всіма необхідними засобами держави, захищеності національно-державних інтересів у сфері економіки.

Економічна безпека повинна включати три найважливіші елементи:

- економічну незалежність, яка в сучасних умовах означає можливість контролю держави за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва ефективності і якості продукції, який забезпечував би її конкурентоспроможність і дозволяв нарівно брати участь у світовій торгівлі;

- стабільність і стійкість національної економіки передбачає захист власності в усіх її формах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності, заборона чинників, здатних дестабілізувати ситуацію (жорстка політика щодо протидії рейдерським захопленням, подолання корупції у владі, судовій системі, обґрунтована зовнішньоекономічна політика);

- економічний прогрес, що передбачає створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійну модернізацію виробництва, державну підтримку стратегічних галузей, пошук нових напрямків, що є необхідними умовами стійкості і самозбереження національної економіки. [5,с.89]

Рівень ЕБД відстежується за допомогою сукупності показників,індикаторі,які мають кількісний вираз. Фахівці виділяють певні групи показників ЕБД.

До першої групи відносять показники економічного зростання. Це найважливіші показники ЕБД. Серед них -- основні відтворювальні макроекономічні показники загального плану (валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національний дохід в абсолютному та відносному значеннях), а також динаміка і структура вітчизняного виробництва і доходу, обсяги і темпи промислового виробництва, галузева структура господарства і динаміка окремих галузей, обсяги і структура інвестицій та ін.

Друга група розкриває природно-ресурсний, виробничий, науково- технічний, інноваційно-технологічний та інші аспекти економічного потенціалу країни.

Показники третьої групи характеризують різні параметри господарського механізму, передусім його динамічність, адаптивність, залежність від зовнішнього впливу. Сюди відносять показники рівня інфляції, дефіциту платіжного балансу, стабільності національної валюти (рівень доларизації, монетизації тощо), внутрішнього та зовнішнього боргів.

Четверта група показників відбиває якість життя в країні. Головний серед них -- ВВП, розрахований на душу населення. Саме він відображає загальний рівень економічного розвитку взагалі і через нього -- якість, рівень і тривалість життя населення, здоров'я нації, забезпеченість продуктами харчування, рівень освіти тощо. В цю групу входять також показники доходів населення, рівня зайнятості і безробіття, стану довкілля, рівня криміногенності і злочинності [2,56]

Дані показники доцільно розглядати у поівянні з граничними (пороговими) позначками стану показників економічного розвитку, за межами яких настає загроза руйнації економічної системи, а також показники підвищеної небезпеки.

Основні показники (індикатори) економічної безпеки держави

Показник	Граничні позначки	Фактичний стан в Україні
ВВП на душу населення: від рівня розвинених країн від загальносвітового рівня	>50 % >100 %	26,12 % 63,2 %
Частка в промисловому виробництві обробної промисловості	>70 %	34,5 %
Обсяг інвестицій, % до ВВП	>25 %	10,7 %
Асигнування на науку, % до ВВП	>2 %	1,2 %
Рівень безробіття	<7 %	8 %
Рівень інфляції за рік	<20 %	19,0%
Державний борг, % до ВВП	<60 %	62%
Дефіцит бюджету, % до ВВП	<3 %	4,3-4,5 %
Частка населення за межею бідності	<10 %	30-40 %
Рівень продовольчої залежності (частка спожитих імпортних продуктів харчування)	<30-35 %	20-22 %
Відношення зовнішньоторговельного обігу до ВВП	<25 %	52 %
Рівень капіталізації фондового ринку, % до ВВП	>20 %	7,2 %
Тіньова економіка	<20 %	45-50 %

Наближення до цих показників свідчить про наростання загроз соціально-економічній стабільності суспільства, а перевищення граничних значень -- про вступ суспільства в зону нестабільності і соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив економічної безпеки. [8]

Розглянемо динаміку ключових показників економічної безпеки.

Міністерство економіки відповідно до «Методики розрахнку рівня економічної безпеки України» пропонує розрахунок інтегрального показника економічної безпеки,з метою аналізу наявних проблем у сфері забезпечення економічної безпеки. В 2014 він становив 0,336802, при нижньому пороговому 0,354254 і нижньому оптимальному 0,502416.

Розглянемо цей показник в динаміці.

Як бачимо з графіків ,інтегральний індекс економічної безпеки наближається до нижнього порогового, що свідчить про кризовий стан економіки. Позитивну динаміку спостерігали у 2007-2008 роках,після чого спостерігаємо погіршення ситуації з незначним поліпшенням в 2011році. [9]

Складовими економічної безпеки згідно «Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» є : макроекономічна,зовнішньоекономічна, фінансова, інвестиційна, науково-технологічна, енергетична, виробнича, продовольча, соціальна, демографічна безпека.

макроекономічна безпека - це стан економіки, за якого досягається збалансованість макроекономічних відтворювальних пропорцій;

зовнішньоекономічна безпека - це стан відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників та створення сприятливих умов для розвитку економіки завдяки її активній участі у світовому розподілі праці;

фінансова безпека - це стан фінансової системи країни, за якого створюються необхідні фінансові умови для стабільного соціально-економічного розвитку країни, забезпечується її стійкість до фінансових шоків та дисбалансів, створюються умови для збереження цілісності та єдності фінансової системи країни. Фінансова безпека, у свою чергу, має такі складові:

- банківська безпека - це рівень фінансової стійкості банківських установ країни, що дає змогу забезпечити ефективність функціонування банківської системи країни та захист від зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих чинників незалежно від умов її функціонування;

- безпека небанківського фінансового сектору - це рівень розвитку фондового та страхового ринків, що дає змогу повною мірою задовольняти потреби суспільства в зазначених фінансових інструментах та послугах;

- боргова безпека - відповідний рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для задоволення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує суверенітету держави та її фінансовій системі;

- бюджетна безпека - це стан забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості державних фінансів, що надає можливість органам державної влади максимально ефективно виконувати покладені на них функції;

- валютна безпека - це стан курсоутворення, який характеризується високою довірою суспільства до національної грошової одиниці, її стійкістю, створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняної економіки, залучення в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках;

- грошово-кредитна безпека - це стан грошово-кредитної системи, що забезпечує всіх суб'єктів національної економіки якісними та доступними кредитними ресурсами в обсягах та на умовах, сприятливих для досягнення економічного зростання національної економіки

Інвестиційна безпека - це такий рівень національних та іноземних інвестицій (за умови оптимального їх співвідношення), який здатен забезпечити довгострокову позитивну економічну динаміку при належному рівні фінансування науково-технічної сфери, створення інноваційної інфраструктури та адекватних інноваційних механізмів.

Інноваційна безпека - це такий стан науково- технологічного та виробничого потенціалу держави, який дає змогу забезпечити належне функціонування національної економіки, достатнє для досягнення та підтримки конкурентоздатності вітчизняної продукції, а також гарантування державної незалежності за рахунок власних інтелектуальних і технологічних ресурсів.

енергетична безпека - це стан економіки, що сприяє ефективному використанню енергетичних ресурсів країни, наявності на енергетичному ринку достатньої кількості виробників та постачальників енергії, а також доступності, диференційованості та екологічності енергетичних ресурсів;

виробнича безпека - це стан виробничої сфери країни, за якого забезпечується максимально ефективне використання наявних виробничих потужностей у країні, їх модернізація та розширене відтворення, зростання рівня інноваційності виробництва та підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки;

продовольча безпека - це стан виробництва продуктів харчування в країні, що здатний повною мірою забезпечити потреби кожного члена суспільства в продовольстві належної якості за умови його збалансованості та доступності для кожного члена суспільства;

демографічна безпека - це стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, за якого забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України;

соціальна безпека - це стан розвитку держави, за якого держава здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від віку, статі, рівня доходів, сприяти розвитку людського капіталу як найважливішої складової економічного потенціалу країни;[1]

Кожний індикатор має свій ваговий коефіцієнт,що вказує на ступінь внеску в забезпечення кожної складової

Значення вагових коефіцієнтів економічної безпеки та його загальне значення

Складники ЕкБ	Інт. індекс 2014	Нижній поріг	Нижнє оптимальне
Економічна безпека України	0,336802	0,354254	0,502416
1. Макроекономічна	0,395672	0,358846	0,517511
2. Інвестиційна	0,239611	0,310386	0,538490
3. Інноваційна	0,142023	0,266869	0,442093
4. Фінансова	0,201103	0,162306	0,248929
5. Зовнішньоторговельна	0,420650	0,432585	0,578404
6. Соціальна	0,427381	0,439231	0,571825
7. Продовольча	0,686632	0,558025	0,702594
8. Демографічна	0,436999	0,495886	0,634212
9. Енергетична	0,322211	0,346661	0,451238

Як бачимо з таблиці найбільший вплив на економічну безпеку справляють продовольча,демографічна та соціальна її складові,це є передусім елементи соціальної безпеки.

Причинами такого незадовільного стану економіки України,на мою думку є неефективність реформ,не контрольованість приватизаційних процесів,хаотичне реформування галузей народного господарства,відсутність модернізації підприємств а отже їх не конкурентоспроможність ,фактичне винищення середнього та дрібного бізнесу,як важливої складової розвитку держави,проїдання державного бюджету,що в свою чергу призвело до величезної зовнішньої заборгованості. Саме ці та інші негативні явища,ставлять економічну безпеку під загрозу,демонструючись значним падінням виробництва,збільшенням економічної залежності від інших держав та міжнародних організацій,масовим збідненням населення через некерованість інфляції,відтоком розумового потенціалу нації та погіршенням демографічної ситуації в країні.

Отже,проаналізувавши стан економіки України через базові показники економічної безпеки та її інтегральний показник,з'ясувалося,що економіка перебуває у вкрай незадовільному стані(поряд з тим є значне пожвавлення в зовнішній торгівлі-сальдо платіжного балансу додатне): зростання інфляції,дефіциту бюджету, безробіття, державного боргу, з одночасним падіння виробництва та скороченням інвестицій,низьким ВВП на душу населення,значною частиною населення на межі бідності. Всі ці негативні процеси є свідчення того,що країна потребує негайних і невідкладних реформ.

2. "Продати все, крім совісті": досвід для України від архітекторів грузинських реформ (міністр економічних реформ Каха Бендукідзе)

З'ясувавши те що Україна потребує проведення економічних реформ,слід зрозуміти які саме реформи потрібні. Більшість українських науковців вважає,що потрібно скористатися досвідом грузинських реформ. Крім того,один із архітекторів цих реформ,а саме Каха Бендукідзе, глибоко переконаний,що Україна може повторити реформаторський успіх Грузії,яка після «революції троянд" 2004 року стала найбільш перетвореною країною у світі. Зокрема,піднялася з 137-го на 11-те місце у рейтингу країн за легкістю ведення бізнесу,випередивши найрозвиненіші економіки світу - Німеччину і Францію. Потрібно тільки бажання.

Сьогоднішню Україну і Грузію 2004 року важко порівнювати. Грузинські реформи відбувалися на фоні зростаючої економіки,а не в ситуації девальвації національної валюти,негативних громадських очікувань,та ще й неоголошеної війни на Сході. До того ж в Грузії не було проблем газу і субсидій. Проте сам Каха говорив,що Україна не так низько лягла,як Грузія. «В Україні ще є світло,у Грузії його не було»,- стверджував Бендукідзе. В свою чергу він запропонував реформи,що включають зміну податкової системи,підвищення цін на споживаний всередині країни газ,скорочення субсидій,тотальна приватизація,поряд з цим наголошував на скороченні державного апарату,зокрема співробітників правоохоронних органів та жорсткій боротьбі з корупцією.

В політиці,яку виробили Грузинські реформатори можна виділити три основних аспекти:

· Лібералізація --релізується в податковій реформі,що насамперед передбажає зниження податкових ставок.

· Дебюрократизація -- радикально спрощені процедури, за якими кожен громадянин повинен звертатися до органів влади власності: землю, готелі, промислові об'єкти, інфраструктуру та інше.

· Приватизация -- з 2004 року держава розпродала велику частину своєї[16]

Розглянемо кожен аспект детальніше.

Отже,суть лібералізації перш за все полягає у проведенні податкової реформи. З 22 видів податків які існували до 2005 року, залишилось тільки 7( майбутньому планується скоротити їх загальну кількість до 4).

Загальнодержавні:

1) податок на доходи,

2) ПДВ,

3) податок на прибуток підприємств,

4) акцизний податок

5) митний податок

і два місцевих:

6) майновий податок,

7) податок на гральний бізнес.

Саме з цих двох останніх податків і живе місцева влада. Адже на додачу до стандартних ставок кожен регіон виставляє окремі фіксовані суми, які підприємцеві потрібно викласти, аби організувати казино чи інший азартний бізнес. Приміром, в Тбілісі це $5 млн. на рік. Якщо порівняти за розмірами ВВП з Україною і вивести співвідношення, то це все одно, щоб в Україні бізнесмена попросили внести $110 млн.

Зараз в Грузії діють такі ставки податків: 20% податок на доходи фізичних осіб (планується знизити до 18%), 15% податок на прибуток, 1% податок на майно, 18% ПДВ.Крім того якщо говорити про податок на прибуток варто сказати,що крім низької ставки грузинські реформатори запровадили пришвидшення амортизації(компанія може віднести 100% своїх капітальних витрати на видаткову частину на рік скоєння цих витрат, якщо при цьому утворюється збиток, то його можна відображати в звітності до повного списання в протягом ще 5 років, і, відповідно, не платити податок на прибуток) разом з механізмом негайного відшкодування ПДВ при інвестиціях в основні фонди(це означає, що поки підприємець «не відіб'є» свої інвестиції, він буде платити тільки податок на майно і прибутковий податок із заробітної плати співробітникам). [15]

Це дозволяє грузинським підприємцям витрачати не більше 36% своїх прибутків на сплату коштів у державну казну. Тоді як у їхніх українських колег ця сума може досягати 70% і майже завжди перевищує 50%.

Зниження податкового навантаження дало абсолютно протилежний ефект: податки почали плати всі. Відповідно стрімко зросли доходи державного бюджету. Якщо 2003 р. вони становили 933 млн ларі то 2008 р. - 6101 млн ларі. За період президентства Саакашвілі середні темпи зростання ВВП країни досягли 9-12%. З 2003 р. промисловість виросла у 2,46 разу, будівельна галузь - у 5 раз, торгівля - на 600%.

Однак, Саакашвілі не обмежився поточними досягненнями. прийнятий в Грузії новий Податковий кодекс створює ще привабливіші умови для бізнесу. Наприклад, для категорії підприємців з річним обігом до 16 тисяч доларів впроваджується категорія мікробізнес, який звільняється від сплати податку на доходи. А прибутки малого бізнесу (з річним обігом до 60 тис. дол.) обкладатимуть податком на доходи розміром 3% або 5%.[16]

Для закріплення економічних свобод в Грузії розроблено Акт економічної свободи, який не дозволяє підвищувати чинні податки та вводити нові без рішення референдуму. Тобто грузинська влада фактично погоджується з тим, що податки не будуть підняті ніколи або для цього треба буде провести неймовірну агітаційну кампанію.

Для порівняння, українська Конституція суворо виключає податки зі сфери „регулювання” референдумом. Відтак маємо непередбачувані маніпуляції з боку уряду, коли йому потрібно назбирати грошей із виплатою податків наперед, затримкою відшкодування, встановленням пільг окремим категоріям платників за непрозорою схемою.

Крім того, в Акті економічної свободи передбачена свобода руху капіталу, заборона на збільшення кількості ліцензій і дозволів, на створення нових регуляторних органів.

До слова, і до цього регуляторна політика в цій країні не відрізнялась жорсткістю: Тбілісі приєднався до системи технічних стандартів Організації економічної співпраці і розвитку, чим відкрив доступ на свій ринок усім товарам, що відповідають сертифікаційним вимогам Європи, а також запровадив замість обов'язкового добровільне ліцензування і сертифікацію.

Це стимулює не відкуповуватися від контролера, який прийде із перевіркою наявності потрібного сертифіката (в Україні, приміром, часто такі документи мають застарілі параметри, тобто посвідчують зовсім не ті якості товару, які насправді треба перевірити), а самостійно ініціювати перевірку і підтвердження відповідності європейським стандартам.

Адже якщо на ринок заходить виробник із уже сертифікованим товаром, то мати відповідне посвідчення (і реальне підтвердження якості) - це вимога ринку, а не держави.

Поки ж інвестори, обираючи куди вкладати гроші на ринках, що розвиваються, віддадуть перевагу, безумовно, грузинам.

Окремо слід розлянути наслідки від скасування соціального податку. Його об'єднали з податком на прибуток фізичних осіб. Соціальний податок у 2004 році становив 33 відсотки, а з 2005-го був знижений до 20 відсотків. При їх об'єднання в 2008 році сумарна величина склала не 32, а 26,6 відсотка, оскільки розрахунок ведеться виходячи з різних баз. І відразу ж ставка була знижена спочатку до 26 відсотків, потім до 25 і відразу після війни в листопаді 2008 року - до 20. Більше того, спочатку в законі передбачалося подальше зниження цього показника до 15 відсотків вже до 2012 року. Але в редакції податкового кодексу 2010 року цей термін був відсунутий - в 2013 році заплановано зниження до 18 відсотків,а в 2014 році - до 15 відсотків. Згадує колишній перший заступник міністра праці, охорони здоров'я та соціального захисту Вахтанг Мегрелішвілі:

«У 2003 році, якраз перед революцією, в Грузії був прийнятий пакет законів про державне пенсійне страхування. І, почавши працювати у Фонді соціального страхування в 2003 році, я з калькулятором порахував, скільки можна буде отримати, відповідно до системи пенсійного фондування. І виходила якась дурість: якщо я платив 33 відсотки в якості соціального внеску, то через 40 років отримував трохи більше, ніж ті, хто взагалі нічого не платили.»

Об'єднання соціального податку з податком на прибуток, та ще й з подальшим зниженням ставки, зробило неможливим відновлення системи позабюджетних фондів. Ліквідації пенсійного фонду та фонду соціального страхування із заміною їх універсальним державним бюджетом, з якого виділяються кошти, у кінцевому підсумку дало змогу радикально скоротити податковий тиск та усунути обтяжливі бюрократичні процедури.

Успішність податкової реформи забезпечив процес створення максимально сприятливих умов для ведення бізнесу. В країні було успішно реалізовано принцип «єдиного вікна» при отриманні довідок та подачі заяв як противаги колишній бюрократичній та корумпованій системі.

Кількість ліцензованих видів діяльності знизилася від 906 до 92. Якщо ж чиновник за відведений йому час не дає відповіді на отриману заяву та не висловлює своїх зауважень, вважається, що вона автоматично є виданою. Також було ліквідовано чимало служб, які займалися збиранням хабарів з підприємства, а не перевірками, зокрема санстанцію та пожежну інспекцію.

Для радикального спрощення процедури реєстрації бізнесу та нерухомості після вивчення провідного іноземного досвіду було створено Національне агентство публічного реєстру. Кількість співробітників у новій структурі сягнула 600 осіб, тоді як у колишній системі Бюро технічної інвентаризації працювало 2100 осіб. Водночас зарплата нових чиновників зросла у 20 разів.

Вся інформація про земельні ділянки та нерухомість у Грузії переведена у електронну форму і з нею можна ознайомитись через Інтернет. З допомогою всесвітньої мережі, не виходячи з дому, також можна роздрукувати довідку про свою власність, яка матиме юридичне значення. У результаті процедура реєстрації нерухомості та власності на землю у Грузії тепер займає до 3 днів і складається з двох кроків: реєстраційного внеску та самої реєстрації.

Відкриття бізнесу взагалі займає 1 день. При чому підприємці можуть вибрати топові шаблонні форми статуту, якщо це потрібно, і отримати іншу допомогу. Також скасовано норму про розкриття розміру статутного капіталу. [17]

Таким чином,аналізуючи досвід Грузії у податковому реформуванні,варто зауважити,що такі заходи будуть дієвими і в Україні. В державі існує 22 загальнодержавних податки і 3 місцевих,більшість яких займають мізерну частину прибутків держбюджету. Щодо податкових ставок,в Україні вони є вищими (ПДА-20%,податок на прибуток-18%). Тому за грузинським досвідом слід зменшити їх кількість та ставки оподаткування,це в свою чергу може призвести до того,що зменшиться податкове навантаження та сектор тіньової економіки. Також держава створить сприятливі умови для розвитку середнього та дрібного бізнесу,що зрештою є однією з передумов успішного розвитку економіки. Крім цього збільшаться надходження до бюджету,що в свою чергу з однієї сторони дасть змогу розплатитися з боргами,вкладати кошти у модернізацію підприємств. Крім цього, на відміну від України, де податкова система - це тягар, від якого тікає увесь бізнес, у Грузії це - реальний спосіб залучення іноземних інвестицій. Тому така податкова реформа може посприяти і залученні іноземних інвестицій,а це підвищиться конкурентоспроможність вітчизняних підприємств,що в свою чергу створить поштовх для розвитку економіки,налагодяться ринкові механізми,як наслідок підвищиться рівень економічної безпеки.

Українські реформатори,врахували досвід Грузії в проведенні податкової реформи і розробили концепції реформування податкової системи.

Наступним аспектом є приватизація. В Грузії вона проходить під гаслом "Продати все, крім совісті". «Приватизація дає три результату. Перший, хоча і не найголовніший, - це дохід в бюджет. Другий - трансформація власності з державної у приватну, що, в свою чергу, призводить до розвитку більш ефективного приватного сектора. І третій - боротьба з корупцією, неминуче виникає там, де гроші стикаються з державою », - пояснює Каха Бендукідзе. Існує два способи приватизації. Каха Бендукідце говорить «Перший - так званий конкурс краси, коли приходить покупець і починає обіцяти те, се, «мамою клянусь» ... Другий - коли об'єкт дістається тому, хто запропонує кращу ціну. Продавати потрібно за гроші, а не за обіцянки: хто більше заплатив, той і краще розбереться з цим. Прозорий аукціон з низькою початковою ціною, а там як вийде! Цей підхід в Грузії був абсолютно непопулярний. Причому він був непопулярний і серед моїх колег, які говорили: «А якщо він закриє підприємство, якщо нічого не зробить?» На що вів відповідав: якщо хтось заплатить великі гроші, то він кістьми ляже, щоб це підприємство працювало.» Таким чином,зрозуміло що Грузія обрала другий спосіб,організовуючи аукціони де участі можуть взяти всі бажаючи,включаючи іноземних інвесторів. Особливість цих аукціонів була їх прозорість,тобто не було ніяких пільг для місцевих бізнесменів, не рахуючи того, що вони першими дізнавалися про майбутній продаж. Таким чином можливість проведення тіньових схем зводилася до нуля. Крім того, були випадки, коли до об'єктів продажу з політичних причин застосовувалися певні інвестиційні умови (наприклад, при продажу об'єктів електроенергетики; Energo-Pro мала не тільки перераховувати кошти до бюджету Грузії, але й повинна інвестувати в реабілітаційні проекти, таким чином загальна вартість угоди склала 427 млн доларів.). Основними покупцями дрібних об'єктів стали місцеві компанії, великих - іноземні.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) відзначив значне поліпшення стану справ у галузі приватизації великих підприємств в Грузії, підвищивши відповідний індикатор з 3,3 бала у 2003 році до 4 в 2007 році. Може здатися, що прогрес невеликий, але тільки 7 з 29 країн з перехідною економікою отримали таку ж оцінку (показник Росії за той же період знизився з 3,3 до 3). Значення індексу, рівне 4, означає, що більше 50 відсотків державних підприємств і сільськогосподарських активів перейшли у приватну власність і досягнутий значний прогрес у корпоративному управлінні ними.

Хотілось би звернути уваги на наслідки від приватизації насмперед у стратегічно важливій сфері - в енергетиці,приватизація якої призвела до якісного поліпшення ситуації. І російський власник електророзподільної компанії в грузинській столиці не знехтував своїми зобов'язаннями навіть під час російсько-грузинської війни в серпні 2008 року,а також втратив головний аргумент для припинення поставок(заборгованість) . «Найкращий спосіб захисту - максимально відкривати економіку: чим прозоріше приватизація, тим більше шансів, що об'єкти куплять не росіяни компанії», - вважає Бендукідзе. реформа економічний безпека лібералізація

Результати приватизації можна оцінити за трьома критеріями. Що стосується хабарів, то ще з радянських часів корупція в Грузії вважалася абсолютно природною, вона пронизувала всі шари влади, супроводжувала будь-яка взаємодія громадянина з державними органами. Але за шість років жодна країна світу не рухалася настільки стрімко по шляху звільнення від корупції, як Грузія: якщо в 2003 році вона займала 124-е з 133 місце в рейтингу Transparency International, то в 2009-му вона піднялася до 66-ї позиції з 180. За той же період Росія виконала зворотний шлях - з 86-ї з 133 до 146-й з 180, відставши від Грузії на 80 пунктів.

Як змінилися доходи бюджету? Якщо в 2001-2003 роках капітальні доходи становили 1 відсоток від усіх доходів, то в 2005-2007 рр роках за рахунок приватизації в консолідованому бюджеті формувалося 10,7-12,9 відсотка дохідної частини. В кінці 2004 року Саакашвілі оголосив, що планує наступного року отримати від приватизації 200 мільйонів доларів, і тоді багатьом це здавалося фантастикою (до цього порівнянна сума - 199,6 мільйона - склалася за дев'ять років - з 1996 по 2004 рік). Але виявилося, що його прогноз був занижений: у 2005 році дохід бюджету від приватизації склав 231,4 мільйона доларів.

Зі зміною власників почалося бурхливе зростання випуску на приватних підприємствах: якщо за попередні п'ять років обсяг продукції в цьому секторі виріс на 73 відсотки, то в наступне п'ятиріччя (2004-2008 рр роки) - в 2,3 рази. У результаті обсяг продукції державних підприємств у 2010 році склав 580 мільйонів доларів у цінах 2006 року, а приватних - майже в 10 разів більше. У 2003 році, до початку великої приватизації, державні підприємства виробляли практично стільки ж - 576 мільйонів доларів у цінах 2006 року, а приватні - в 4,8 рази менше, ніж у 2010 році. Чи працює механізм створення ефективного власника? Середньорічні темпи економічного зростання в 2004-2007 роках становили 9,3 відсотка - такі величини прийнято називати економічним дивом. Справа тут, звичайно, не тільки в приватизації, але роль успішного роздержавлення власності складно перебільшити. [14,с167]

Таким чином,можна зробити висновок,що приватизація зробила свою справу.

Доцільно розглянути яким чином Україна зможе використати досвід Грузії у приватизації. Звичайно цей процес принесе позитивні наслідки перелічені Бендукідзе. Варто розглянути на конкретних прикладах . Одними із проблемних галузей держави є енергетична та газова. Якщо говорити про енергетичну газель то тут розгортаються процеси тіньової приватизації ( На сьогодні загальна вартість статків 200 найбільш багатих сімей України від подібних незаконних приватизацій оцінюється в $80-85 млрд.) Міненерговугілля узгодило з Фондом держмайна перелік з шести енергопостачальних підприємств, контрольні пакети акцій яких продадуть. Наміри Міненерговугілля полягають у бездумному відновленні , тобто без залучення стратегічних інвесторів, вкрай зношених підприємств ,завдяки приватизації. Інвестиції, залучені завдяки приватизації "в одні руки", повинні будуть піти на відновлення енергетичної інфраструктури(мізерні, що вкрай зношене енергетичне обладнання продовжує деградувати) та наповнити дефіцитний бюджет до кінця року. Що відбувається на справді? Вартість держактивів штучно занижується, щоб бізнесмени змогли їх купувати. Але і в цьому разі в них немає власних грошей, і доведеться отримувати кредити за кордоном. Щоб олігархи сплатили до бюджету менше, влада повернула некомерційні конкурси, за якими держмайно роздавалося в 90-ті.Західні іноземні інвестори при цьому вже зрозуміли, що їм в Україні нічого не світить.

Цілком очевидно що це ще одна тіньова схема,що завдає серйозної шкоди економіці. Якщо говорити про проблеми в газовій галузі то варто сказати про те що саме через НафтоГаз здійснювалося розкраданя державних коштів,що призвело до нарощування дефіциту та боргу держави. У цій ситуації можна звернутися до досвіду грузинських реформаторів. Аби вирішити одночасно проблеми:наповнення бюджету, фактичне розкрадання державного майна та нарощення корупції та модернізація-потрібно організувати відкриті аукціони за участі іноземних інвесторів при цьому виставляючи додаткові умови при продажі стратегічно важливих об'єктів. Один з варіантів - створення публічних акціонерних компаній. Ключовою вимогою такої компанії є прозорість її діяльності. Інша умова - вільний обіг її акцій на фондовому ринку. Джерелом залучення коштів є випуск акцій. Ще однією умовою ,яку можна запозичити у Грузії- інвестування в реабілітаційні проекти.

Зважаючи на світовий досвід, публічні акціонерні компанії в ПЕК України доцільно створювати у сферах діяльності природних монополій, наприклад, у секторі транспортуванні електроенергії і газу, а також у сфері особливих державних інтересів - комбінованому виробництві струму і тепла для населення.

Однією із важливих проблем,яка створює кризові явища в економіці України є надмірні субсидії,що формують у населення психологію утриманства та породжують дефіцит бюджету. Для її вирішення можемо знову ж таки звернутися до досвіду Грузії. За словами Бендукідзе, з бідністю можна боротися, лише дотримуючись дві умови: «економічне зростання і адресна, а не безглузда соціальна політика». Ще в 2004 році Міністерство праці, охорони здоров'я та соціального захисту, прийшовши до висновку, що 15 відсотків населення перебуває в групі ризику (були проблеми навіть з харчуванням), почало розробляти адресну програму підтримки малозабезпечених. Попередня Соціальна програма ніяк не залежала від доходів або добробуту одержувачів соціальної допомоги. Мало того фактично відбувається дискримінація бідних, так ще й виходило, що на нижній дециль (найбіднішу десяту частину населення) доводилося навіть не 10 відсотків усієї суми соціального забезпечення, а тільки 5, у той час як на верхній дециль (10 відсотків найбагатших) - 13,2. А з 15 відсотків найбідніших діяла тоді схема охоплювала тільки кожного п'ятого. До того ж ці субсидії були пов'язані більшою мірою з пенсійними виплатами, а не з соціальною програмою. В результаті виявлялося, що ті пенсіонери, у яких пенсія вище, отримували і більш велику соціальну допомогу.

Зараз в Грузії існує система бюджетних пенсій. Ця система відображає головний принцип: людина сама відповідальна за своє життя без примусового втручання держави. У Грузії немає пенсійного фонду, немає фонду соціального страхування, а є універсальний державний бюджет, з якого виділяються кошти. Власне, реформа саме в тому й полягала, щоб більш ефективно розподіляти наявні ресурси, враховуючи можливості державного бюджету в цілому. Іншими словами, держава бере на себе тільки ті зобов'язання, які дійсно може виконати.

Здійснився перегляд схеми та перерахунку виплат привілейованої групи. У всіх пенсійних законах з'явилося формулювання, згідно з якою всі соціальні пільги, визначені в них, будуть скасовані з набранням чинності нового закону про соціальну допомогу. Якщо пенсіонер потрапляє в категорію ризику, то додатково він отримує соціальну допомогу по бідності, що зафіксовано в законі «Про соціальну допомогу».

Нова соціальна програма позбавлена головного недоліку попередньої - знеособленості. Тепер шляхом тестування виявляють дійсно нужденних і надають їм адресну підтримку. На основі статистичної інформації були визначені характеристики найбідніших сімей в країні. З урахуванням цих характеристик розроблена формула, що включає 150 різних показників. Методологія оцінки дуже чітка, фактично в ній немає місця суб'єктивну вирішення: бали підраховуються комп'ютерною програмою. Потрібно лише інформація, збір якої відбувається наступним чином: сім'я подає заяву на розгляд її як нужденної. Якщо дані викликають сумнів, то підключається група контролю, яка більш пильно вивчає стан справ у конкретному домогосподарстві. Максимальний інтервал між перевірками одержувача соціальної допомоги - чотири роки. На практиці повторна перевірка відбувається раз на два роки. Деякі сім'ї, які очевидно не вийдуть зі стану бідності (наприклад, дуже літні самотні люди в маленьких селищах в горах), практично більше не перевіряються. А молоді сім'ї або сім'ї, де підростають діти, які згодом можуть утримувати своїх батьків, перевіряються частіше інших, так як їх положення може змінюватися досить швидко.

Необхідність статистичного підходу виникла і через те, що в Грузії, як і в будь-якій країні з економікою, що розвивається, неможливо використовувати тільки дані про грошові доходи: реальне фінансове становище найчастіше складається з коштів, отриманих різним шляхом. Наприклад, багато жителів країни - самозайняті, займаються натуральним господарством і не фігурують в системі легальних платників податків. за оцінками Світового банку, система тестування, розроблена в Грузії, - одна з найкращих у світі. Таким чином, за рахунок ефективного виявлення одержувачів соціальної допомоги вирішується і питання ефективного розподілу державних коштів.

За результатами підрахунку із застосуванням бальної оцінки все населення розподіляють по групах, визначають поріг бідності, і після цього держава надає соціальну підтримку в першу чергу тим, хто опинився нижче цього порога. Поріг бідності визначається виключно можливостями бюджету - скільки є грошей у держави на соціальні витрати, стільки й витрачається. Спочатку субсидуються основні потреби, потім, якщо державні кошти дозволяють, інші. Власне, в цьому і проявляється гнучкість, якій вдалося домогтися саме в результаті впровадження нової програми соціальної підтримки та єдиного бюджету. [14,с108]

Хотілось би окремо наголосити на тому що у період реформування економіки Грузії,державна як і Україна мала великий борг,при цьому ще позичаючи додатково гроші в США. Але на відмінну від України,яка витрачає отримані кошти на виплату соціальних пільг та пенсій населенню,тобто на соціальні потреби,грузинські урядовці вкладали кошти в промисловість. Такі вдалі інвестиції дозволяють не тільки наповнювати бюджет,а й розвивати індустрію,підвищуючи конкурентоспроможність вітчизняних підприємств і товарів. Таким чином українські можновладці могли б використати і цей позитивний досвід,перетворивши позики у джерело віддачі і розвитку нашої держави.

Отже,розглянувши досвід Грузії у проведенні економічних реформ та проаналізувавши доцільність його використання в Україні,потрібно підсумувати який досвід доречно використати в Україні. Це насамперед податкова реформа,як могутній чинник зростання економіки,що не тільки дозволяє наповнити бюджет,покрити дефіцит,а й стимулює розвиток економіки,шляхом розвитку середнього бізнесу та сприятливого інвестиційного клімату для іноземних інвесторів. Також варто було б провести прозору приватизацію за досвідом Грузії,проте додаткові умови при продажі об'єктів державної власності слід визначати продумано та індивідуально. І нарешті, впровадження нової програми соціальної підтримки та єдиного бюджету,на основі дотримання принципу: самостійної відповідальності людини за своє життя без примусового втручання держави. Що б, зрештою дозволило ефективно розподіляти наявні ресурси, враховуючи можливості державного бюджету в цілому.

3. Нові аспекти у регулюванні розвитку світової економіки: уроки від Лауреата Нобелівської премії з економіки Жана Тіроля

Важливою рисою української економіки э те що фактично за останні роки вона перетворилася на олігархоекономіку,тобто така економіка де олігархічні клани, диктують кроки уряду й норми законодавства, володіючи основними фінансовими потоками і медіа-ресурсами країни. Провідний український економіст Володимир Лановий вважає,що вихід України з політичної та економічної безодні є неможливим без подолання всевладдя олігархічних кланів.

Cаме лауреат Нобелівської премії 2014 року в галузі економіки відомий французький економіст, автор безлічі наукових робіт, науковий керівник Інституту економіки промисловості Університету соціальних наук Тулузи Жан Тіроль Тіроль в свої праці « аналіз ринкової влади і регулювання» розкрив нові аспекти регулювання галузей, в яких домінують кілька великих компаній. Він стверджував:

“Економіка, в тому числі - ринкова, потребує сильної держави. Сучасна держава повинна бути одночасно необтяжливою і міцною. Вона не повинна бути огрядною, але має бути сильною, щоб мати змогу забезпечити дотримання правил конкуренції, перерозподіл багатств через оподаткування, уникнення монополій. Держава повинна протистояти лобі і проводити реформи.” [18]

Жан Тіроль є автором концепції «Сучасного держави», згідно з яким органи влади повинні не просто бути «системою розподілу податків», але «арбітром», який стежить за виконанням економічних правил на внутрішньому ринку. [20]

У своїх публіцистичних статтях Тіроль виступає борцем з недосконалостями бюрократичного механізму регулювання економіки. Приміром, його поради, надані у 2007 році французькому уряду, актуальні і для сучасної України. Рецепт ефективного реформування державного апарату від Жана Тіролю складався з чотирьох складових: реструктуризація - конкуренція - оцінка - підзвітність.

Реструктуризація. Багато країн вжили фундаментальні державні реформи, засновані на консенсусі між політичними партіями і профспілками. У 1990-і роки, шведський уряд, соціал-демократи, здійснили великі скорочення в системі держслужби. Міністрам, які формулюють загальну стратегію і приймають рішення про розподіл ресурсів, доводиться покладатися на невелику кількість державних службовців. Тому аспекти кожного питання повинні бути делеговані великому числу незалежних агентств, кожне з яких може набирати і винагороджувати своїх співробітників як їм захочеться. Ці незалежні агентства повинні працювати під строгими бюджетними обмеженнями, які забезпечать постійність надання державних послуг. Приблизно в той же час [90-ті роки - прим. пер.], Канада скоротила державні витрати на 18,9% без соціальних потрясінь - і без істотних скорочень в сфері охорони здоров'я, правосуддя, житлових програм. Вони зробили це при збереженні податкових зборів, так що в результаті зменшилися дефіцит держбюджету і держборг. Витрати, які не могли бути чітко обґрунтовані з точки зору отримання послуг населенням, були скорочені. Субсидування підприємницьких проектів і приватизація сприяли ліквідації 1/6 позицій в держслужбі. Справді, про свого роду реорганізації уряду, проведеної в Канаді, можна тільки мріяти у Франції, з її кошмарної колекцією законів і фіскальних правил. У канадців ж є єдиний сервіс для обчислення і справляння податків і відносин бізнес-держава. Отож реструктуризацію державного сектора вчений пропонує здійснити шляхом різкого скорочення витрат на утримання державного апарату, завдяки передачі частини його функцій багатьом незалежним агентствам з чіткими бюджетними лімітами і максимального спрощення взаємодії підприємців з урядом за принципом «єдиного вікна».

Конкуренція. Всупереч широко поширеним переконанням у Франції, в прямої конкуренції можливе надання високоякісних громадських послуг. У більшості країн в галузі телекомунікацій, у тому числі Франції, універсальні послуги зв'язку виявилися цілком сумісні з конкуренцією між провайдерами. [Така ситуація] захищає малі фірми, забезпечуючи при цьому доступність послуг у всіх регіонах країни або для бідних споживачів. Що стосується освіти, то ряд країн (Бельгія, Великобританія, Швеція) намагалися ввести систему ваучерів, яка дає кожному доступ до освіти, створюючи при цьому конкуренцію між школами. Така система повинна супроводжуватися чіткою, і відкрито доступною інформацією про школи, щоб батьки можуть зробити усвідомлений вибір, а "інсайдерізма" [закритості внутрішньої інформації для сторонніх.] можна було уникнути (те, що зараз відбувається в системі французької освіти). Конкуренція також може бути створена за допомогою стандартизації. У сфері охорони здоров'я використання більш обширних порівнянь лікарень, або приватного та державного секторів, може допомогти контролювати витрати. Отож вчений наголошує,що підтримка конкуренції вкрай важлива для зростання якості соціальних послуг у всіх сферах - починаючи від бізнесу, закінчуючи навчальними та лікувальними закладами. Уряд може сприяти конкуренції в соціальній сфері через стимулювання інформаційної відкритості провайдерів послуг і посилення вимог до стандартизації.

Оцінка. Кожна дія держави має піддаватися подвійний незалежної оцінки. Перша має бути перед дією: Є державне втручання необхідним? Які витрати і вигоди? Це спрацювало? Чи було це економічно ефективним? В даний момент, необхідно вимагати, щоб рекомендації ревізорів (наприклад, з Рахункової палати) були виконані у відповідності зі строгим графіком, або ж відхилені - за наявності переконливого обгрунтування. Оцінка, на думку Тіролю, полягає в тому, щоб кожна ініціатива чиновників була об'єктом незалежного аналізу. Перед стартом чергового «геніального» проекту держслужбовці повинні відповісти, наскільки взагалі доречно державне втручання, якими будуть витрати і вигоди, а після його реалізації - чи працює ідея, і стала вона ефективною з точки зору витрат.

Підзвітність. Закон 2001 року (LOLF), прийнятий на основі консенсусу лівих і правих, - це маленька революція в країні, яка звикла до [існувала раніше] логіці бюджетних процесів. Підтримуючи логіку ефективності, закон спрямований на перетворення держчиновників у справжніх власників, де їх обов'язок давати результат йде рука об руку зі свободою в управлінні. Використовувати цей принцип на практиці, однак, непросто. Перш за все, цілі повинні бути чіткими і легко перевіряються. Тільки після цього, принцип підзвітності необхідно вводити. При цьому цілі не повинні бути колективним (як показав провал контролю витрат в охороні здоров'я), але їх виконання має контролюватися стимулами і обмеженнями. І нарешті, слід побоюватися згубних наслідків "багатозадачності". Стимули, які пов'язані з легко вимірюваної метою (наприклад, вартість одного студента для університету, яка може бути легко знижена за рахунок на викладання більшій кількості студентів у великих лекційних залах) можуть привести до ігнорування не менш важливих цілей, які ніяк не вимірюються (наприклад, якість викладання або дослідження). Іншими словами, щоб створити хороші стимули, необхідно оцінювати дії всебічно. Таким чином, очевидно, що надання регульованим підприємствам більшої відповідальності має йти рука об руку з більш строгим контролем безпеки і якості. Необхідність такого контролю ясна з досвіду британських телекомунікацій в 1984 році і зовсім недавнього, британських залізниць У підсумку, можливо реформувати державу, щоб обслуговувати французів краще при більш низькій вартості, що дало б можливість створити більше робочих місць і підвищити продуктивність нашої економіки. Але досвід інших країн показує, що стійкі реформи можливі тільки на основі політичного і соціального консенсусу. Отож,Складніше, за словами вченого, організувати підзвітність державних чиновників і керівників державних корпорацій, відповідальність яких ні в якому разі не повинна бути колективною, а все результати їхніх дій - відповідно винагороджуватися або каратися санкціями. [19]