Державне регулювання інфляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА:

Інфляція, сутність, наслідки та шляхи подолання. Державне регулювання інфляції



ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТЬ, ПРИЧИНИ ТА ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ

1.1 Економічна суть інфляції, види та причини виникнення

1.2 Формування системи управління інфляційними процесами

1.3 Рівень світової інфляції в економічно розвинених країнах

РОЗДІЛ 2. ІНФЛЯЦІЯ ТА ІНФЛЯЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

2.1 Динаміка інфляційних процесів в Україні та світі

2.2 Модель взаємозалежності інфляції та безробіття в Україні в контексті інтеграційного вибору

2.3 Аналіз інфляції в Україні за 2010-2014 рр

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У РИНКОВИХ УМОВАХ

3.1 Основні шляхи подолання інфляції

3.2 Антиінфляційна політика як фактор економічного зростання

в Україні

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



ВСТУП

інфляція безробіття економічний інтеграційний

Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу негативно впливаючи на всі сторони життя суспільства. Вона знецінює результати праці, знищує заощадження юридичних і фізичних осіб, перешкоджає довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Висока інфляція руйнує грошову систему, провокує втечу національного капіталу за межі країни, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є найефективнішим засобом перерозподілу національного багатства - від бідніших шарів суспільства до багатших. Цінова нестабільність економічно і психологічно вимотує більшість людей, створює величезну соціальну напруженість в суспільстві підсилюючи тим самим його соціальне розшарування.

За період незалежності України вітчизняна практика накопичила значний досвід управління інфляційним процесом. Були сформовані основні засади антиінфляційної політики в економіці та апробовані певні методологічні підходи до прогнозування та регулювання інфляції. За цей період вдалося подолати гіперінфляцію і забезпечити перехід на помірні темпи інфляції.

До невирішених питань, які безпосередньо стосуються обраної теми моєї роботи є визначення ролі грошової емісії в інфляційному процесі, знаходження шляхів узгодження між методами регулювання інфляції та підвищення рівня керованості інфляцією тощо. Усе це зумовило вибір теми курсової роботи, визначило її мету та основні завдання.

Україна переживає період високих темпів розвитку інфляційних процесів, що вимагає детальнішого їх вивчення, однією із складових дослідження якого є визначення основних зовнішніх та внутрішніх факторів розвитку.

Актуальність цієї курсової роботи полягає в тому, що головним завданням економістів усього світу вже протягом багатьох років є швидке подолання темпів інфляції. Для України, як молодої країни з економікою, що розвивається, з моменту отримання нею незалежності, питання інфляції виступає особливо гостро.

Об'єктом курсової роботи обрано інфляційні процеси та закономірності їх протікання в Україні.

Предметом роботи є інфляція в Україні в системі економічних відносин та шляхи її стримування.

Мета роботи - на основі теоретичного матеріалу з'ясувати сутність інфляції та показників що її визначають; вивчити основні види і форми інфляції, оцінити її вплив на соціально-економічний розвиток країни, проаналізувати існуючий стан інфляційних процесів в сучасній Україні та розглянути шляхи її подолання.

Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання:

визначити основні теоретичні засади інфляції;

на основі положень і висновків сучасної економічної теорії, розробок вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем інфляції, визначити види і причини інфляції;

проаналізувати особливості інфляційних процесів в Україні на сучасному етапі;

визначити методи і заходи проведення антиінфляційної політики в Україні.

інфляція економічний подолання



РОЗДІЛ 1. СУТЬ, ПРИЧИНИ ТА ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ

1.1 Економічна суть інфляції, види та причини виникнення

Інфляція - це одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу, що негативно впливає на всі сторони життя суспільства.

Є різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій суспільного відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Таким чином, інфляція є складним, багатостороннім явищем, причини якого, - у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу.

Інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці [6, с. 229].

Інфляція є результатом порушення економічної рівноваги, яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин [3, с. 179-184].

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції, пов'язані з дією суб'єктивних факторів, а саме з помилковими діями державних органів управління економікою (уряду і НБУ), є:

- надмірна емісія грошей, які не забезпечені виробленими товарами;

- створення великого дефіциту державного бюджету і неграмотна організація його покриття;

- значне зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

- великі масштаби діяльності військово-промислового комплексу (ВПК), так звана мілітаризація економіки;

- високий рівень монополізації економіки;

- помилкові дії держави у сфері оподаткування. Наприклад, коли ставки податків стають надмірно високими, вмикається механізм гальмування зростання виробництва і продажу товарів, а з іншого боку, з'являються стимули до приховування доходів від оподаткування;

- нестабільність у суспільстві і в економіці, пов'язана з революцією, війною, перебудовою системи влади і частою її зміною і т. п.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з:

- порушення пропорцій суспільного виробництва;

- фактори попиту, що призводять до перевищення сукупного попиту в економіці над можливостями пропозиції;

- фактори пропозиції, що призводять до необґрунтованого зростання витрат виробництва;

- інфляційні очікування, які формують у інфляції самопідтримуючий характер, тобто населення і господарюючі суб'єкти звикають до постійного підвищення цін і всі свої дії координують у відповідності до очікуваного рівня інфляції;

- імпортована інфляція, роль якої зростає із зростанням відкритості економіки і втягнення її у зовнішньоекономічні господарські зв'язки тієї або іншої країни або світової економіки в цілому;

- циклічні і сезонні коливання економічної активності, стихійне лихо і т. п.

Рівень інфляції визначають за допомогою індексу цін.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індекс цін (I_P) визначається як відношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг, який отримав назву ринковий кошик, для даного періоду часу (Р₁) і сукупною ціною аналогічного або схожого ринкового кошика у базовому періоді, тобто періоді з яким порівнюють (Р₀).

Якщо I_P > 1 або > 100 %, то це означає, що в економіці відбулось підвищення цін. Наприклад, якщо I_P = 1,2 або 120 %, це означає, що ціни в економіці зросли у поточному році у порівнянні з базовим періодом на 20 %.

Коли ж I_P < 1 або < 100 %, то це означає, що за період, який пройшов, в економіці відбулося зниження цін. Наприклад, якщо I_P = 0,9 або 90 %, це означає, що ціни в економіці зменшились у поточному році у порівнянні з базовим періодом на 10 %.

Розрізняють індекси цін Ласпейреса і Пааше.

Індекс цін Ласпейреса (I_L) - це індекс цін, зважених за обсягами виробництва базового року. Його обчислюють за формулою:

I_L = ? P₁ q₀ або I_L = ? P₁ q₀ / ? P₀ q₀

? P₀ q₀

де ? P₁ q₀ - вартість товарів, проданих у базовому періоді, але в цінах звітного періоду;

? P₀ q₀ - вартість проданих товарів за базовий період у фактичних цінах.

Обмеженість індексу Ласпейреса полягає у тому, що використовуючи споживчий кошик базового року (q₀), поза увагою залишаються зміни, які відбулися у структурі споживання в поточному році.

Індекс цін Пааше (I_P) - це індекс цін, зважених за обсягами виробництва поточного року:

I_P = ? P₁ q₁ / ? P₀ q₁

де ? P₁ q₁ - вартість проданих товарів за звітний період у фактичних цінах;

? P₀ q₁ - вартість тих самих товарів, проданих за звітний період, але в цінах базового періоду.

Індекс Пааше також має обмеженість. Він фіксує обсяг набору благ, створених у суспільстві у поточному періоді і не відображає тих змін, які відбулися у їх структурі відносно базового року.

Частково недоліки індексів Ласпейреса та Пааше усуває індекс Фішера, який визначається за формулою:

I_F = v I_L * I_P,

де I_F - індекс Фішера;

I_L - індекс Ласпейреса;

I_P - індекс Пааше.

До основних індексів інфляції, що використовуються у міжнародній практиці, належать наступні:

- дефлятор ВВП;

- індекс промислових або оптових цін;

- індекс споживчих або роздрібних цін. За допомогою індексу споживчих цін (ІСЦ) вимірюються ціни фіксованого споживчого кошику, який містить в собі певну кількість споживчих товарів та послуг, які купуються типовим мешканцем міста. Як правило, саме ІСЦ застосовується для вимірювання рівня інфляції у багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні;

- індекс цін на експортовану (імпортовану) продукцію (ресурси).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівень інфляції (темп зміни рівня цін, р) показує як змінилися ціни в національній економіці за певний період часу. Рівень інфляції характеризує динаміку інфляційних процесів. Для поточного періоду рівень інфляції можна обчислити у такий спосіб:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правило “величини 70” (темп подвоєння рівня цін) дозволяє приблизно оцінити кількість років, що необхідні для подвоєння рівня цін у національній економіці.

В залежності від критерію, який береться за основу розрізняють різні види інфляції.

За темпом зростання цін існує:

Помірна (повзуча) інфляція - це інфляція, що розвивається поступово, коли відбувається зростання цін до 10 % за рік. Така інфляція властива для більшості країн з розвиненою ринковою економікою і вона не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму;

Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко, а саме від 10 до 100 % щорічно. У період галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто відбувається розбалансування економіки. Вважається, що підйом економіки, тобто її економічне зростання, можна забезпечити, якщо рівень інфляції не перевищує 50 % на рік;

Гіперінфляція - це інфляція, коли ціни зростають більше ніж 100 % на рік. Для гіперінфляції розбіжність рівнів цін і заробітної плати стає катастрофічною, знижується добробут навіть найбільш забезпечених верств населення, безприбутковими і збитковими стають навіть великі підприємства;

Супергіперінфляція - це інфляція, коли ціни зростають більше ніж на 50 % на місяць. Вважається, що така інфляція паралізує функціонування всієї економіки.

За ступенем зростання цін у різних товарних групах виділяють:

Збалансована інфляція - інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп підвищуються пропорційно. Ціни підвищуються досить повільно і одночасно на більшість товарів та послуг. Збалансована інфляція призводить до періодичного підвищення цін товарів;

Незбалансована інфляція - інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп змінюються в різних пропорціях. Незбалансованість зростання цін призводить до зростання невизначеності в економіці, поширення спекулятивно-посередницьких операцій, ускладнює раціональний вибір у сфері інвестування.

За ступенем передбачуваності розрізняють:

Очікувана (передбачувана) інфляція - зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період з достатнім ступенем надійності;

Неочікувана (непередбачувана) інфляція - характеризується раптовим стрибком цін, внаслідок чого її прогнозування стає майже неможливим.

В залежності від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Природа виникнення інфляції попиту.



Інфляція попиту, пов'язана з порушенням рівноваги між попитом і пропозицією в економіці, яке виникає в наслідок існування надлишкового сукупного попиту. В такій ситуації надлишковий сукупний попит призводить до завищення цін на незмінний за обсягом національний продукт;

На рис. 1 показано, що у разі руху кривої сукупного попиту вправо і наближення її до максимальних можливостей економіки відбувається постійне зростання цін, а на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції тільки зростання цін без зростання обсягів національного виробництва.

Інфляція пропозиції (витрат), пов'язана з порушенням рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією через зростання витрат на одиницю продукції. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг на ринку при незмінному сукупному попиті, що призводить до зростання цін на товари.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Природа виникнення інфляції пропозиції.

Виділяють два види інфляції пропозиції:

1) інфляція пропозиції, що пов'язана з підвищенням заробітної плати в економіці. Появу такого виду інфляції пропозиції може спричинити діяльність профспілок, а також страйки робітників, які вимагають підвищення заробітної плати, яке не підкріплюється підвищенням продуктивності праці і зростанням обсягів виробництва продукції;

2) інфляція пропозиції, пов'язана з порушенням механізму пропозиції певних економічних ресурсів. Така інфляція є наслідком зростання цін на сировину та енергоносії (газ, нафту та ін.). Так наприклад, зростання цін на енергоносії призводить до зростання витрат виробництва і транспортування всієї продукції в економіці [1, с. 465-471].

З таким зростанням цін на енергоносії була пов'язана світова економічна криза 1973 - 1974 рр. Подібне у світовій економіці відбувається і зараз. В Україні такий вид інфляції мав місце у 1993 - 1994 рр. у зв'язку з переходом постсоціалістичної економіки на світові ціни на енергоресурси.

За формою (характером) прояву є:

Відкрита інфляція, яка існує при відносно вільному (відкритому) ринку, розвивається вільно і ніким не стримується;

Прихована (пригнічена) інфляція, яка існує, коли держава адміністративно фіксує ціни і тому вони не змінюються, але це призводить до так званого вимивання дешевих товарів з товарообороту і виникнення їх дефіциту.

Розглянуті види інфляції в економіці можуть бути тісно взаємопов'язані, тому на практиці їх дуже важко розмежувати.

1.2 Формування системи управління інфляційними процесами

Оскільки інфляція - складний і багатовимірний процес, то виникло багато теорій, які намагалися відшукати першопричини цього явища і пояснити механізми його розвитку. Умовно виділяють дві групи концепцій інфляції: неекономічні та економічні. В свою чергу економічні теорії поділяються на немонетарні та монетарні.

Неекономічні концепції причини інфляції вбачають у природних або політичних подіях. Прихильники цих концепцій надають великого значення різним стихійним лихам - тривалим неврожаям сільськогосподарської продукції, техногенним аваріям, епідеміям. Якщо аграрний сектор займає значну частку в структурі економіки, то неврожай призведе до відчутного зростання цін спочатку на продовольчі товари, а в кінцевому результаті - до підвищення загального рівня цін.

До неекономічних відносяться також версії, за якими в основі інфляції лежать політичні чинники, такі як мілітаризація економіки. В епоху „холодної війни“, яка розгорнулась після закінчення другої світової війни, мілітаризація економіки дійсно породжувала значні диспропорції в народному господарстві. Для виробництва військової техніки та озброєння вилучалось багато ресурсів - висококваліфіковані кадри, найпередовіші технології, найякісніші матеріали. Від цього страждали цивільні галузі, які недотримували ресурси для виробництва товарів народного споживання. Крім того величезні витрати на воєнно-промисловий комплекс лягали великим тягарем на державний бюджет, викликаючи зростання бюджетного дефіциту, який фінансувався інфляційними методами. В роки „холодної війни“ в США виник безпрецедентно великий дефіцит державного бюджету, який не могли перебороти до недавнього часу. В Радянському Союзі, економіка якого була менш потужною, виникли значні труднощі для розвитку галузей другого підрозділу, що мало результатом появу дефіциту споживчих товарів, тобто прихованої інфляції.

Мілітаризація породила проблему стійкої довготривалої інфляції, що виникла в США та інших промислово розвинутих країнах після 1950-х років. До цього періоду випадки високих темпів інфляції в США були пов'язані з війнами (Громадянською, двома світовими війнами та війною в Кореї). Між сплесками інфляції спостерігались періоди падіння цін, тобто дефляція. В результаті чергування протилежних процесів - інфляції та дефляції - ціни в США у 1960 р. відповідали рівню 1905 р. З 1960-х років темпи інфляції неухильно зростали, досягнувши на початок 1970-х років двозначного числа. З того часу інфляція набула рис хронічної, падіння цін більше не спостерігалось.

Економічні немонетарні концепції пов'язують першопричини інфляції з економічними процесами, які або не викликані зростанням грошової маси, або зростання грошової маси є лише умовою розгортання даних процесів. Так, Дж. М. Кейнс вбачав причину інфляції в надлишковому сукупному попиті, який виникає в умовах повної зайнятості через оптимістичні очікування підприємців щодо майбутньої кон'юнктури. Збурення інвестиційного попиту на межі потенційних можливостей економіки викликає інфляційний розрив.

Інфляція може виникнути і у фазі пожвавлення через нерівномірність розвитку окремих галузей. Деякі галузі, виходячи з депресії, швидко вичерпують свої запаси виробничих потужностей, вони оновлюють технологію і пред'являють підвищений попит на устаткування та інші фактори виробництва. Постачальники ресурсів, не маючи можливості швидко розширити їх виробництво, підвищують ціни, на зростаючі видатки на ресурси виробники товарів реагують підвищенням цін на готову продукцію. Така інфляція називається передчасною. Вона може розвинутись і через структурні зрушення у споживчому попиті. Стрімке оновлення товарів переключає попит на нетрадиційні блага, які мають вищі ціни. В той же час ціни на старі види товарів не знижуються в результаті панування олігополій. Внаслідок цього підвищується загальний рівень цін. Ринкова влада монополій та олігополій сама може стати причиною інфляції, оскільки вони підвищують ціни, намагаючись максимізувати свої прибутки.

Інфляція може виникнути, коли темпи зростання зарплати перевищують темпи зростання продуктивності праці, або в результаті непередбачуваного зростання цін на енергоносії і сировину, від чого стрімко зростають витрати виробництва і транспортування всіх видів продукції. Підсилює інфляційні процеси і соціальна політика держави, якщо вона є економічно необґрунтованою.

Монетарна концепція найбільш поширена. Відповідальність за провокування інфляції монетаристи на чолі з М. Фрідменом цілком покладають на політику центрального банку, який контролює грошову базу.

В основу своєї концепції монетаристи кладуть кількісне рівняння обміну:



MV = PY.

Це рівняння можна виразити через темпи приросту, тоді воно приймає вигляд:

M + V = P + Y,

тобто темп приросту номінальної кількості грошей (M) і темп приросту швидкості їх руху (V) в сумі повинні дорівнювати темпам приросту рівня цін (P) та темпам приросту реального обсягу виробництва і доходу (Y). Звідси можна визначити рівень інфляції:

P = M + V - Y

Інфляція виникає, коли темп приросту грошей і швидкості їх обігу більший, ніж темп приросту реального доходу (M + V > Y). Якщо прийняти, що швидкість обігу грошової одиниці незмінна (V = 0), то інфляція спостерігатиметься за умови, що M > Y. Якщо прийняти, що грошова маса незмінна (M = 0), але підвищується швидкість обігу грошей, то інфляція спостерігається за умови, що темп приросту швидкості обігу грошей більший за темп зростання реального доходу (V > Y).

Таким чином, монетарна концепція доводить, що центральний банк, який контролює пропонування грошей, повністю контролює і темп інфляції. Якщо центральний банк у разі стабілізації економіки зберігає пропонування грошей незмінним або збільшує його у відповідності з монетарним правилом, то рівень цін буде стабільним.

Виникає питання: чому ж тоді центральний банк країни, знаючи, що надлишкова грошова емісія може викликати інфляцію, все ж таки стає на цей шлях?

Причиною цього є тривалий і великий фіскальний дефіцит, який монетизується центральним банком країни. Дефіцит державного бюджету може виникнути з різних причин - через антициклічні заходи уряду, політику мілітаризації і популістську соціальну політику, не підкріплену економічним зростанням. Всі ці заходи підвищують сукупний попит, викликаючи інфляцію, і одночасно збільшуючи дефіцит державного бюджету.

В принципі уряд може скоротити дефіцит бюджету безінфляційними фіскальними способами - через зменшення видатків і підвищення податків. Але цей метод, по-перше, дуже непопулярний, викликає незадоволення практично всіх верств населення, по-друге, його важко застосувати, оскільки він повинен отримати схвалення законодавчого органу країни, а в законодавчому органі представлені потужні блоки, які лобіюють інтереси своїх соціальних груп і всіляко перешкоджають реалізації фіскальних методів зменшення дефіциту.

Тому уряди зазвичай починають з того, що позичають гроші в населення країни. Для цього казначейство випускає в обіг облігації внутрішньої позики, їх купують приватні агенти. Такий спосіб тільки віддаляє інфляцію, хоч і дає час для реалізації інших стратегій погашення дефіциту. Внутрішня позика не збільшує первинний дефіцит, але загальний дефіцит зростає, оскільки зростають процентні виплати з боргу. Щоб обслуговувати борг, уряд змушений здійснювати нові позики, зрештою настає момент, коли внутрішні економічні агенти не захочуть купувати нові боргові зобов'язання держави, сумніваючись в тому, що уряд буде спроможний обслуговувати додатковий борг.

Уряд може також скористатись позиками міжнародних фінансових інституцій, але і тут кредитоспроможність вичерпується. Тоді єдиним способом фінансування дефіциту бюджету стають позики безпосередньо у центрального банку країни. По суті позики у центрального банку також є міжнародними, тому що в кінцевому результаті приводять до вичерпання його валютних резервів.

Коли центральний банк починає купувати облігації на відкритому ринку або безпосередньо у казначейства, то фактично дефіцит фінансується просто друкуванням грошей. За стабільних цін і процентних ставок в країні нагромаджується надлишкове грошове пропонування. Домогосподарства, отримавши надлишкові гроші, намагаються їх позбутись, спочатку купуючи іноземну валюту, а потім переводячи її в іноземні активи, що приносять проценти (облігації). Збільшення попиту на іноземну валюту змінює обмінний курс і спричиняє знецінення національної валюти. За режиму фіксованого валютного курсу для підтримки його стабільності центральний банк проводить валютні інтервенції - продає валютні резерви, це означає, що держава фінансує дефіцит шляхом зменшення своїх валютних резервів. Вичерпання валютних резервів унеможливлює підтримку фіксованого обмінного курсу, настає криза платіжного балансу. Центральний банк змушений переходити до плаваючого курсу або часто девальвувати національну валюту.

На практиці запаси іноземної валюти не знижуються до нуля, але вони знижуються до такого рівня, що центральний банк змушений відмовитись від інтервенцій. Деякі резерви іноземних активів необхідно зберегти в банку на випадок так званих форс-мажорних обставин (стихійних лих, війни і т.п.). За фіксованих обмінних курсів інфляція може взагалі не розвиватись, або буде мати низькі темпи. Але масове прагнення населення конвертувати національну валюту в іноземну різко прискорює процес виснаження ресурсів. Курс національної валюти падає. За плаваючих обмінних курсів прослідковується тісний зв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і темпами інфляції. Коженрівень дефіциту призводить до конкретного темпу інфляції.

Коли починається знецінення національної валюти, внутрішня процентна ставка зростає, а попит на реальні грошові залишки падає. Формально цей процес можна описати наступним чином.

За діючого паритету купівельної спроможності темп інфляції буде дорівнювати темпу знецінення валюти.

В кожному періоді інфляція знижує реальну вартість грошових залишків, відтак домогосподарства повинні додатково виділяти частину свого доходу для підтримки реальних грошових залишків на одному і тому ж рівні. Ця додаткова сума доходу дорівнює інфляційному податку.

Інфляційний податок - це особливий вид податку, який через підвищені ціни перерозподіляє частину доходів домогосподарств на користь держави. Він сплачується автоматично, коли домогосподарства витрачають все більше грошей на придбання того самого набору товарів. Цей податок є регресивним, оскільки домогосподарства з нижчими доходами сплачують у вигляді податку більшу їх частку порівняно з домогосподарствами - отримувачами вищих доходів. Способом стягнення інфляційного податку є друкування додаткових грошей.

Емісія грошей дає уряду додатковий доход, який називається сеньйоражем. Фактично друкування грошей обходиться урядам в мізерні затрати, які можна не враховувати, а додатковими грошима оплачуються повноцінні товари і послуги. Друкуючи нові гроші, уряд через інфляційний податок має можливість фінансувати бюджетний дефіцит.

Сеньйораж може виникати навіть тоді, коли інфляції немає, а інфляційний податок дорівнює нулю.

Наприклад, коли знижуються процентні ставки в країні через падіння світових, швидкість обігу грошей падає, а тому попит на реальні грошові залишки зростає. Щоб поповнити запас касових залишків, домогосподарства починають продавати іноземні активи центральному банку. Центральний банк випускає додаткові гроші для обміну національної валюти на іноземну. Валютні резерви держави поповнюються і можуть використовуватись для фінансування дефіциту бюджету. Цей приріст купівельної спроможності уряду і представляє собою сеньйораж. Якщо в цей час інфляції немає, то немає й інфляційного податку. Інший приклад сеньйоражу - коли збільшення попиту на реальні грошові залишки виникає через зростання ВВП. Тоді також центральний банк випускає додаткові гроші без інфляції.

Бюджетний дефіцит можна фінансувати трьома способами:

- шляхом збільшення кількості грошей високої ефективності;

- шляхом збільшення облігацій казначейства у населення;

- за рахунок витрачання валютних резервів центрального банку.

В країнах з високою інфляцією населення зазвичай не купує нових облігацій, а резерви центрального банку виснажені. Тому держава не має іншої можливості фінансувати дефіцит бюджету, ніж за допомогою емісії грошей [2, с. 468-474].

1.3 Рівень світової інфляції в економічно розвинених країнах

Варто також зазначити, що рівень інфляції в економічно розвинених країнах і в багатьох країнах, що розвиваються, залишався досить помірним з початку 90-х років (табл. 1).

Таблиця 1

Рівень світової інфляції в економічно розвинених країнах та країнах, що розвиваються (період з 1988 по 2012 рр.)

Регіональний розподіл інфляції	Середнє значення за 8 років	2005	2006	2007	2008	Середнє значення за 4 роки, 2009-2012
	1988-1995	1998-2004	2005-2008
Світова інфляція	25,4	5,0	3,7	3,6	3,7	3,8	3,5	3,1
Економічно розвинені країни	3,7	1,9	2,3	2	2,3	2,3	1,8	2,2
Країни, що розвиваються, та країни з новими ринковими економіками	65,2	9,3	5,3	5,6	5,4	5,3	5,4	4,2

Не зайвим було б і перейняти позитивний досвід економічно розвинених економік, наприклад, в особі Банку Великобританії, Національного банку Швейцарії, Резервного банку Австралії та Резервного банку Нової Зеландії, які встановлюють свої середньотермінові інфляційні орієнтири на рівні, що не перевищує 2-3 % на рік.

Варто зауважити, така узгодженість не є свідченням коректності самих оцінок оптимальної інфляції. Характерним у цьому контексті виявляється сучасний досвід окремих країн - зони євро, чиї економіки демонструють мінімальне зростання, хоча інфляція в них нині не перевищує у середньому 2-3 % на рік та узгоджується з оцінками його оптимального рівня.

Проте не у всіх індустріальних економік визначення інфляційних орієнтирів має такий обмежувальний характер. Так, Федеральна резервна система (ФРС) США не скута жорсткими зобов'язаннями щодо утримання стабільних цін і допускає вищі темпи їх щорічного зростання, ніж ЄЦБ: ще кілька років тому вони становили в середньому близько 4%, що узгоджується з висновками провідних фахівцівекспертів Є. Грошена, М. Швейдера, які оцінили оптимальний рівень інфляції на ринку робочої сили США у 3-4%.

Зазначена гнучкість інфляційних орієнтирів ФРС дає можливість поєднати їх доволі низький рівень із динамічнішим виробництвом, ніж у країнах зони євро. Так, протягом останніх років щорічні темпи приросту американського ВВП дорівнювали в середньому 3%, тобто були в півтора раза вищими, ніж в економіках єврозони (1,9%). Характерно, що при цьому в США рівень безробіття незмінно залишається в півтора-два рази нижчим, ніж в зоні євро. Наприклад, у 2005 р. його рівень становив у Сполучених Штатах 5,1% проти 8,6% - у країнах євро.

Щодо перехідних економік і таких, що розвиваються, то вибір ними інфляційних орієнтирів нерідко може бути поза межами суто цінової політики. Так, для країн Центральної та Східної Європи, а також балтійських країн, що орієнтувалися на швидкісне приєднання до Європейського Союзу, наведене питання виявилося лише окремою складовою більш глобальної державної стратегії. Внаслідок цього для Польщі, Угорщини, Чеської Республіки, Словацької Республіки, Латвії, Литви, Естонії, Словенії, Мальти, Кіпру, які набули членство в ЄС у 2004 р., вибір інфляційних орієнтирів визначався радше не пошуком їх оптимального співвідношення з темпами економічного зростання, а умовами входження до ЄС.

У багатьох випадках визначення інфляційних орієнтирів може залежати й від інших зовнішніх чинників. Так, отримання кредитів МВФ, зазвичай, містить спеціальні вимоги, пов'язані з безумовним зниженням рівня інфляції в країні-реципієнті. При цьому наведене правило діє майже автоматично, що надає підставу багатьом експертам доволі скептично ставитися до такого встановлення інфляційних завдань.

Так або інакше, як свідчить світова практика та досвід, саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї чи іншої країни та її інтеграції у світове суспільство як рівноправного члена.

За період своєї незалежності України вдалося подолати гіперінфляцію і забезпечити перехід на її помірні темпи. Якщо у 1993 р. індекс інфляції становив 10256 %, то у 1997 р. він спав до 110,1 %. І, незважаючи на те, що в 1998 р. індекс інфляції дещо зріс внаслідок впливу зовнішніх чинників, у 2000- 2007 роках державі вдалося відновити тенденцію до поступового зниження темпів зростання цін [6, с. 354-360].

Особливістю регулювання інфляції в Україні в умовах стабільного економічного розвитку є те, що вона має активний характер порівняно з умовами нестабільної економіки. Невід'ємною частиною управління інфляцією є її прогнозування, але в різних умовах інфляційного регулювання воно виконує різні функції.

Так або інакше, подальші заходи щодо оздоровлення фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов'язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки -- фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.



РОЗДІЛ 2. ІНФЛЯЦІЯ ТА ІНФЛЯЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

2.1 Динаміка інфляційних процесів в Україні та світі

Головними причинами інфляції в ринковій економіці є такі фактори, як монополізація економіки (зокрема, процеси монополістичного ціноутворення), зростання державних затрат на воєнні цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, зростання кількості безробітних та ін. Деякі з них впливають і на інфляційні процеси в Україні. Однак інфляція в нашій державі має свої специфічні причини, основними з яких є:

1) глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групами «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво засобів споживання). Така інфляція отримала назву структурної;

2) надмірна мілітаризація економіки. Після здобуття незалежності на території України залишилось приблизно 80 % військово-промислового комплексу колишнього Союзу, щодо якого здійснювалась поспішна, необґрунтована політика конверсії. Така політика і надмірні витрати на військові цілі (як це було в першій половині 90-х років XX ст.) призводять до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей;

3) значна монополізація економіки України. В Україні у 2002 р. частка монополізованої продукції у ВВП становила 40 %;

4) популістські, недостатньо обґрунтовані економічно постанови Верховної Ради у 1992-1994 рр., які збільшували дефіцит державного бюджету. Нічим не забезпечена емісія грошей становила у 1992 р. 1 трлн. 325 млрд. крб., що дорівнювало приблизно 35 % ВНП (при тому, що дієздатною фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). Головною причиною інфляції в Україні у 1991-1993 рр. була невиважена грошова емісія;

5) численні посередники між виробниками і споживачами. В Україні може бути до п'яти посередників, внаслідок чого ціна товару зростає у кілька разів;

6) швидке руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи, запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розпад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес та ін.

Крім внутрішніх причин інфляції, існують і зовнішні фактори. Це насамперед зростання цін на імпортні товари та послуги. Згідно з оцінками спеціалістів подорожчання нафтогазової групи енергоносіїв на 1 % зумовлює зростання оптових цін у промисловості на 0,23 %, у всій економіці - на 0,22 %, Зовнішніми причинами інфляції в Україні є необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют, доларизація української економіки, Вступ в ЄС вимагає обмеження річного рівня інфляції до 2 %.

Розглядаючи економічну ситуацію, що склалася в Україні за останні декілька років, можемо зробити певні висновки щодо інфляційних процесів, які відбуваються в нашій державі (див. додаток А).

Як відомо для характеристики інфляції дуже часто використовують такий показник індекс споживчих цін. Він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення.

Проводячи жорстку монетарну політику, з 1994 р. НБУ вдалося скоротити інфляцію. Однак в Україні тривала стагфляція. Кількість грошей у державі характеризується ступенем монетизації - відношенням МЗ до ВВП. Ступінь монетизації офіційної економіки України незмінно знижується. Багато разів в Україні проблему демонетизації намагалися розв'язати емісійними заходами. І кожного разу емісії призводили до наслідків: збільшення пропозиції національних грошей; зростання цін у національній валюті при відносно стабільних доларових цінах; прискорення швидкості обігу національних грошей, «доларизаціі» економіки; випереджаючого зростання гривневих цін порівняно зі зростанням гривневої маси, що зумовило чергове зниження рівня стану грошових агрегатів і ВВП.

Крім врахування причин демонетизації економіки та контролю за інфляцією монетарними методами, для подолання економічної кризи в Україні необхідна державна програма розвитку підприємництва в наукомістких виробництвах. Інвестиції в пріоритетні напрями виробництва, впровадження передових технологій, мінімізація закупівель імпортних товарів і розвиток експортного потенціалу вітчизняних підприємств здатні забезпечити приплив валюти в Україну. На відміну від сучасної «доларизації» економіки, інтенсифікація експортної діяльності підприємств дасть змогу не тільки позитивно вплинути на платоспроможний стан України, а й підтримати ділову активність виробників і підвищити соціальний захист населення.

Економічна криза, яку пережила Україна, породила цілу низку проблем, без розв'язання яких неможливо вийти з цієї складної ситуації. Можна йти різними шляхами, спираючись на світовий досвід. Адже складну ситуацію з розрухою в економіці пережили також Німеччина після Другої світової війни і Сполучені Штати Америки у період великої депресії. Досвід цих держав дає матеріал для порівняльного аналізу ситуації і вибору оптимального шляху подолання інфляційних процесів і досягнення стабілізації економіки.

2.2 Модель взаємозалежності інфляції та безробіття в Україні в контексті інтеграційного вибору

Помірна інфляція попиту сприяє руху економіки до рівня повної зайнятості, тому що перевищення сукупного попиту над сукупною пропозицією стимулює зростання виробництва, а це, у свою чергу, призводить до збільшення зайнятості населення. Тому, якщо суспільство бажає забезпечити економічне зростання, то слід змиритися з деяким помірним рівнем інфляції (див. рис. 1).

Зв'язок інфляції та безробіття вперше проаналізував І. Фішер у 1926 році, але в сучасній макроекономіці дослідження цього зв'язку пов'язують з ім'ям Артура Філліпса - професора Лондонської економічної школи, який у 1958 р. опублікував статтю „Залежність між безробіттям і темпом зміни номінальної заробітної плати у Великобританії за період з 1861 по 1957 рр.“. У ній А.Філліпс відобразив темпи інфляції через зростання номінальної зарплати, а не через зростання цін, проте два способи вимірювання інфляції дають близькі результати.

На основі емпіричних даних Філліпс побудував криву, яка характеризувала зв'язок між щорічними процентними змінами номінальної зарплати і рівнем безробіття в Англії впродовж 1861-1913 рр.

На основі цього англійський економіст А. Філліпс у 1958 р. зробив висновок, що високий рівень інфляції зазвичай супроводжується низьким рівнем безробіття і навпаки, тобто між рівнем інфляції і рівнем безробіття існує обернений зв'язок. Графік, що характеризує такий взаємозв'язок отримав назву крива Філліпса (рис. 3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Крива Філліпса.

Спочатку праця А.Філліпса не привернула уваги науковців. Лише через два роки відомі американські економісти Пол Семюелсон і Роберт Солоу опублікували статтю „Аналітичні аспекти антиінфляційної політики” (1960), в якій проаналізували аналогічну залежність для економіки США, замінивши показник рівня номінальної зарплати показником рівня інфляції. Вони вперше назвали криву, що ілюструє обернену залежність між рівнем інфляції та рівнем безробіття, кривою Філліпса (рис. 3).

П. Семюелсон і Р. Солоу відмітили, що для економічної політики оптимальним було б досягти низьких темпів інфляції за незначного рівня безробіття, але узагальнення фактичних даних згідно з кривою Філліпса показує, що це неможливо.

Від'ємний нахил кривої свідчить, що політики стоять перед дилемою компромісного вибору між інфляцією і безробіттям. Стимулюючи зростання сукупного попиту засобами фіскальної або монетарної політики, уряд може знизити рівень безробіття, але лише ціною прискорення інфляції, і навпаки - стримуючи обсяги сукупного попиту, можна пригнітити інфляцію, але ціною зниження обсягів виробництва, що супроводжується зростанням безробіття.

Реальні процеси підтверджували висновки вчених. І все ж таки в другій половині 1960-х років крива Філліпса опинилась в центрі дискусії економістів. Піднімались питання: наскільки надійні дослідження Філліпса для аналізу довгострокового періоду, чи можна їх прийняти за основу для розробки економічної стратегії. Сумніви виникли з того, що для робітників і підприємців важливою була не номінальна, а реальна зарплата. Робітників цікавила купівельна спроможність отриманих грошей, а наймачів - співвідношення між зарплатою і ціною готової продукції. Мілтон Фрідмен у статті „Роль грошово-кредитної політики” (1968) стверджував, що за допомогою інструментів монетарної політики можна досягти комбінації рівнів інфляції і безробіття, які відповідали б кривій Філліпса, лише у короткостроковому періоді. Приблизно у той же час інший американський економіст - Едмунд Фелпс також заперечив довгостроковий характер взаємодії безробіття і інфляції у відповідності з кривою Філліпса. Обидва вчених стверджували, що спиратись на криву Філліпса при розробці економічної стратегії було б досить ризиковано.

Аргументи вчених базувались на класичних принципах нейтральності грошей (класична дихотомія). Згідно з класичною теорією, збільшення пропонування грошей пропорційно змінює ціни і номінальні доходи, змінюючи при цьому реальних обсягів виробництва, а отже, і безробіття. У довгостроковому періоді рівень безробіття прямує до свого природного рівня і незалежить від зростання грошової маси. З ідеї нейтральності грошей випливав висновок, що у довгостроковому періоді безробіття не залежить від інфляції, а крива Філліпса є вертикальною.

На перший погляд заперечення оберненого взаємозв'язку між інфляцією і безробіттям у довгостроковому періоді виглядало не досить обґрунтованим, оскільки базувалось на чистій теорії, а практика в цей час підтверджувала результати досліджень А. Філліпса, П. Семюелсона і Р. Солоу. Співвідношення показників інфляції і безробіття в США за 1961-1968 рр. повністю повторювали криву Філліпса в її початковому вигляді, можливо, що вони якраз заперечували висновки класичної школи про нейтральність грошей.

М. Фрідмен і Е. Фелпс також визнавали наявність оберненого зв'язку між інфляцією і безробіттям у короткостроковому періоді, але заперечували його чинність для довгострокового періоду. Вони спирались на нові концепції, які були розроблені після досліджень Філліпса. У моделі Фрідмена-Фелпса в аналіз були введені нові змінні - природний рівень безробіття та інфляційніочікування, використані для коригування номінальної зарплати та її змін, враховуючи, що значення має реальна зарплата.

Справедливість висновків М. Фрідмена і Е. Фелпса була підтверджена динамікою рівня інфляції і рівня безробіття в економіці США 1970-80 рр., яка не співпадала з кривою Філліпса. У 1980 р. темпи інфляції в економіці США перевищили 9%, а рівень безробіття складав близько 7%, тоді як в 1960 р. за рівня безробіття в 7% темпи інфляції склали всього 1%.

Події кінця 1970-х - початку 1980-х рр. продемонстрували, що інфляція може провокуватись не тільки змінами у попиті, але й шоковими змінами пропонування. Зростання витрат виробництва зумовило зростання загального рівня цін і скорочення обсягів випуску. В свою чергу скорочення обсягів виробництва змусило фірми зменшити чисельність працівників - рівень безробіття зріс. Ця ситуація отримала назву стагфляції [1, с. 505-519].

2.3 Аналіз інфляції в Україні за 2010-2014 рр.

Інфляція в Ураїні оцінюється по індексу споживчих цін.

За період з 2010 р. по 2013 р. можна відмітити, що відбувалось зниження індексу споживчих цін. Якщо в 2010 році він складав 109,4 %, то у 2011 р. - 108,0%, в 2012 р. - 100,6%, а в 2013 році навіть була зафіксована не інфляція, а дефляція, тобто за рік ціни знизилися на 0,3% (табл. 2).

Таблиця 2

Індекс споживчих цін (відсотків)

	Індекс споживчих цін
	грудень до грудня попереднього року	до попереднього року
2008	122,3	125,2
2009	112,3	115,9
2010	109,1	109,4
2011	104,6	108,0
2012	99,8	100,6
2013	100,5	99,7
2014	124,9	112,1

По даним Державного комітету статистики у 2014 році майже по всім групам товарів ціни з початку року почали зростати (див. додаток Б).

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) за 2014р. у цілому становив 124,9% (у 2013р. - 100,5%).

Продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 24,8%. Найбільше (на 76,7-55,9%) зросли ціни на рис, продукти переробки зернових та фрукти. На 37,2-22,8% стали дорожчими риба та продукти з риби, яйця, сало, безалкогольні напої, м'ясо та м'ясопродукти, олія, хліб, макаронні вироби, цукор. Водночас на 10,6% знизилися ціни на овочі.

Ціни (тарифи) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива зросли на 34,3%, що зумовлено підвищенням плати за каналізацію на 69,5%, природний газ - на 62,8%, водопостачання - на 47,4%, гарячу воду, опалення - на 46,9%, тверде паливо - на 31,7%, скраплений газ - на 22,0%, електроенергію - на 11,3%.

Зростання цін у сфері охорони здоров'я на 30,0% в основному зумовлено подорожчанням фармацевтичної продукції на 46,2%. Крім того, на 17,4% стали дорожчими амбулаторні послуги.

Підвищення цін на транспорт у цілому на 41,6% пов'язано з подорожчанням автомобілів у 1,8 раза, палива та мастил у 1,6 раза, а також транспортних послуг на 22,2% (див. додаток Б).

Індекси споживчих цін за січень і лютий 2014 р. наведено в таблиці додатку В [10]. Індекс споживчих цін у лютому 2015 р. становив 105,4%, з початку року - 108,1%. Це вказує на те, що у 2015 році інфляція в Україні починає посилюватися.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У РИНКОВИХ УМОВАХ

3.1 Основні шляхи подолання інфляції

Подолати інфляцію в основному можна за допомогою використання інструментів фіскальної і грошово-кредитної політики держави.

Фіскальна політика - сукупність заходів, які здійснюються шляхом маніпулювання державним бюджетом - урядовими витратами і оподаткуванням для досягнення повної зайнятості, збільшення виробництва і зменшення інфляції.

Фіскальна політика може здійснюватись у формі:

1) дискреційної фіскальної політики:

а) стимулюючої фіскальної політики;

б) стримуючої фіскальної політики;

2) не дискреційної (автоматичної) фіскальної політики.

Під дискреційною фіскальною політикою розуміють обізнане маніпулювання податками і урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання. Фіскальна політик повинна орієнтуватись на додатне сальдо урядового бюджету, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.

Було доведено, що фіскальна політика впливає виключно на попит, тобто на величину сукупних витрат і сукупний попит. Але економісти визнали також, що фіскальна політика (особливо зміни податків) може змінити сукупну пропозицію і, відповідно, вплинути на ті зміни, які фіскальна політика може викликати у співвідношенні рівня цін у реальному виробництві.

Викликана надлишковим попитом інфляція вимагає фіскальних дій з боку уряду, які могли б сформувати бюджетний надлишок. Однак антиінфляційний ефект такого надлишку залежить від того, як уряд буде його використовувати.

1. Уряд може використовувати додаткові кошти для погашення боргу. Цей захід може знизити антиінфляційний вплив бюджетного надлишку. Викуповуючи свої боргові зобов'язання у населення, уряд передає свої надлишкові податкові надходження назад на грошовий ринок, викликаючи падіння ставки процента і стимулюючи таким чином інвестиції та споживання.

2. З іншого боку, уряд може добитись більшого антиінфляційного впливу свого бюджетного надлишку просто за рахунок вилучення цих надлишкових сум, призупинивши їх наступне використання. Вилучення надлишку означає, що уряд вилучає купівельну спроможність деяких розмірів із загального потоку доходів та витрат і утримує її. Якщо надлишкові податкові доходи не вливаються знову в економіку, то відсутня можливість витрачання навіть деякої частини бюджетного надлишку, тобто ці кошти не створюють інфляційного впливу, який протидіє дефляційному впливу надлишку. Кейнсіанці вважають, що для корекції інфляції або спаду значних масштабів необхідні дискреційні фіскальні заходи з боку конгресу, тобто зміна податкових ставок, податкової структури і величини витрат.

Грошово-кредитна політика - це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей.