Державне регулювання інфляції

Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змінюватися відповідно до ситуації на ринку. Реакцією держави на економічну кон'юнктуру є альтернатива: політика «дорогих грошей» - політика «дешевих грошей». Політика «дорогих грошей» здійснюється зменшенням грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати сукупний попит. Політика «дешевих грошей» здійснюється збільшенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи:

операції на відкритому ринку;

зміна рівня мінімальної резервної норми;

визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку - найбільш важливий метод, з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери.

Національний банк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і, таким чином, впливати на пропозицію грошей.

Пропозиція грошей і попит на них, насамперед, впливають на номінальну відсоткову ставку. Водночас попит на реальні інвестиційні товари - обладнання, споруди - в цілому визначається реальною відсотковою ставкою, яка дорівнює номінальній за відрахуванням темпів інфляції.

Отже, можна зробити важливий висновок. Наприклад, скорочення грошової пропозиції призведе до зростання відсоткової ставки, що, в свою чергу, викличе скорочення інвестицій, а значить - сукупного попиту і ВВП. Але у довгостроковому періоді ефект відсоткової ставки інший. Скорочення грошової пропозиції призведе до зниження інфляції і, таким чином, до уповільнення зростання номінального ВВП відносно реального. Це, в свою чергу, призведе також до скорочення реальної відсоткової ставки, зростання інвестицій та ВВП і, зрештою, - до скорочення номінальної відсоткової ставки, оскільки вона визначається темпом інфляції, який знизився. Але необхідно пам'ятати, що це може бути можливим лише після періоду високої відсоткової ставки.

Ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід'ємний компонент антиінфляційної політики тому, що помилкове, необґрунтоване збільшення грошової пропозиції спричинює інфляцію.

В Україні монетаристські методи, передусім, використовувалися як антиінфляційний засіб. Протидією інфляції було, насамперед, відстрочення бюджетних виплат, що призвело до небувалого зростання заборгованості бюджету і значного загострення кризи неплатежів.

Особливо негативно позначилась на економіці України неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою. Це, передусім, проявилось у непослідовній та суперечливій емісійній політиці. Намагання НБУ проводити послідовну політику "дорогих" грошей не дали очікуваного економічного ефекту. В умовах глибокого структурного розбалансування державних фінансів політика грошової стабілізації не могла бути ефективною. Світовий досвід показує, що жорсткий режим монетарної політики без здійснення рішучої політики обмеження бюджетних видатків може зупинити інфляцію лише на короткий час.

Монетарні обмеження, не підтримані заходами бюджетної рестрикції, неодмінно ведуть до кризи неплатежів, заборгованості з виплатою заробітної плати, пенсій та інших соціальних видатків, що збільшує потребу в державних запозиченнях або грошовій емісії. Така ситуація втягує економіку в негативну спіраль: жорстка емісійна деструкція - платіжна криза - емісійні ін'єкції - новий значний сплеск інфляції.

З метою зменшення інфляції держава може здійснювати антиінфляційну політику, яка мас декілька напрямків. Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є погашення інфляційних очікувань, насамперед, адаптаційних.

Іншим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є стабільна грошова політика. Її особливість - запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковою динамікою реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.

Для того, щоб грошово-кредитна політика була дійсно антиінфляційною, вказаний ліміт треба витримувати протягом тривалого часу незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного процесу, рівня безробіття, тобто в економіці за умов інфляції грошово-кредитна політика відіграє провідну роль. За інфляційних обставин немає причин, що змушують перевищувати ліміт пропозиції грошей. Здійснення антиінфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади Національним банком. Але регулюючий потенціал Національного банку обмежений, адже в ринковій економіці в обігу постійно перебувають гроші, випущені не тільки Національним банком, а й комерційними банками. Це, в першу чергу, банківські чеки. Тому, крім грошових обмежень, потрібні й інші заходи боротьби з інфляцією.

3.2 Антиінфляційна політика як фактор економічного зростання в Україні

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає здійснення тактичних (короткострокових) заходів щодо зниження рівня наявної інфляції та стратегічних (довгострокових) заходів, спрямованих на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

До основних заходів антиінфляційної державної політики належать:

- зростання виробництва і насичення ринку товарами;

- обмеження емісії грошей;

- подолання дефіциту державного бюджету;

- стимулювання нагромаджень та інвестицій;

- проведення обґрунтованої кредитної політики;

- скорочення ставок податків;

- проведення приватизації і стимулювання розвитку середнього й малого бізнесу;

- збільшення безготівкового обігу;

- широке впровадження електронної системи розрахунків;

- скорочення бартерних операцій;

- регулювання валютного курсу;

- розвиток ринку цінних паперів;

- подавлення інфляційних очікувань населення;

- проведення грошових реформ конфіскаційного типу.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягає в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцiї, не посилити стагнацiї виробництва. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати свої доходи, неможливо.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значноi частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної полiтики, основний тягар недофiнансування ліг на сектор, який поки-що був основою iснування самої держави.

Основними факторами, що сприятимуть зміцненню позиції національної грошової одиниці повинні бути нарощування випуску продукції у промислових галузях, особливо в галузяз, які орієнтовані на споживчий попит, збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва в результаті прискорення структурних реформ в аграрному секторі, здешевлення кредитних ресурсів для виробників. Зростання національної економіки збільшить попит на гривню, що значно покращить її позиції на валютному ринку.

Стримування інфляції у майбутньому багато в чому залежить від правильної та виваженої грошово - кредитної політики НБУ. При чому дана політика не повинна іти в розріз із політикою уряду що до подальшої оптимізації умов діяльності виробників. Усі інструментарії грошово-кредитної політики центрального банку повинні бути в першу чергу спрямовані на здешевлення кредитних ресурсів.

Слід зазначити, що цілком справедливим є твердження, що ефективність проведення Національним банком грошово-кредитної політики визначається динамікою макроекономічних показників. Загальновідомо, що на реальний обсяг виробництва в Україні значно впливає конюнктура на світових сировинних ринках, а на рівень зайнятості населення - економічний стан експортоорієнтованих підприємств. За таких умов вплив монетарної політики на реальний обсяг виробництва та рівень зайнятості населення є досить обмеженим.

Деякі вчені розглядають вплив грошово-кредитної політики на економіку країни через монетарний трансмісійний (передавальний) механізм. Цей вплив розпочинається з передачі імпульсів від змін у інструментах грошово-кредитної політики макроекономічним змінним через певні канали монетарної трансмісії. Зазначиний механізм грошово-кредитної політики в Україні має чотири основних канали: кредитний, цін активів (у складі якого потрібно окремо відокремлювати канал обмінного курсу), процентний та очікувань довіри. Кожен з цих каналів у кінцевому підсумку впливає на виробництво і інфляцію. Тому загальна реакція економіки на грошово-кредитну політику - це сумарний ефект дії каналів передавального механізму [8, с. 41-42].

Наприклад, вказує на монопольну природу інфляційних процесів в Україні, в боротьбі з якими інструменти монетарної політики є малоефективними [8, с. 48].

Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та відновлення економіки країни. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності й поступовий підйом життєвого рівня є неможливим. Сучасний період с найважливішою фазою реформ. Останнім часом у цьому напрямі зроблено ряд кроків, але ще попереду дуже вилика і кропітка робота по проведенню реформ у всіх без виключення галузях.

Грошово-кредитна політика НБУ спрямована на здешевлення кредитних ресурсів, поряд із діяльністю уряду що до продовження процесу приватизації, проведення податкової реформи - є ті заходи держави, що повинні забезпечити подальше економічне зростання в Україні. Збереження позитивних змін у вітчизняній економіці дасть можливість зміцнити позиції гривні на валютному ринку. Стабільність національної грошової одиниці є основною передумовою мінімізації інфляції в Україні та тих негативних наслідків, до яких вона може призвести.

ВИСНОВОК

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Інфляція - це знецінення паперових грошей, яке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживі товари і послуги.

Причинами її виникнення може бути: незбалансованість державних витрат і доходів, мілітаризація економіки, використання „друкарського верстата” для фінансування інвестицій, зростання „відкритості” економіки тієї чи іншої країни, все більшим втягуванням її в миро господарські зв'язки і т.д.

В економічній науці розрізняють такі форми інфляції: інфляція попиту, інфляція витрат та структурна інфляція.

Поряд з формами виділяють такі типи інфляції: відкрита та пригнічена інфляція. Інфляція має також різні ступені тяжкості: помірна, галопуюча та гіперінфляція. Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою.

Інфляція майже завжди приводить до важких наслідків. Головні з них: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної процентної ставки на капітал, падіння рівня життя народу.

Щодо України, то можна сказати, що найбільш істотним негативним явищем в економіці на етапі її ринкового реформування виявилась інфляція. Той факт, що за даними Світового банку, рівень інфляції в другій половині 1993 року був найбільшим у світі, говорить сам за себе. Причиною цього можна назвати те, що в той час проводилась помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.

Але на щастя, починаючи з 1996 - 1997 років через цілу низку заходів були зроблені суттєві кроки, що поліпшили стан нашої економіки. Досить успішним роком для національної економіки став 2001 рік, коли інфляція була навіть меншою за прогнозованої.

Для регулювання інфляційних процесів в економіці слід вивчатити позитивний досвід економічно розвинених економік, наприклад, в особі Банку Великобританії, Національного банку Швейцарії, Резервного банку Австралії та Резервного банку Нової Зеландії, які встановлюють свої середньотермінові інфляційні орієнтири на рівні, що не перевищує 2-3 % на рік.

У 1991-1993 роках Україна пережила дуже високі темпи інфляції (найвищі у світі), що відповідає визначенню гіперінфляція.

В останні роки, за період з 2010 р. по 2013 р. можна відмітити, що відбувалось зниження індексу споживчих цін. Якщо в 2010 році він складав 109,4 %, то у 2011 р. - 108,0%, в 2012 р. - 100,6%, а в 2013 році навіть була зафіксована не інфляція, а дефляція, тобто за рік ціни знизилися на 0,3%.

Однак з початку 2014 року відмічається зростання рівня цін по багатьом группам товарів і ця тенденція посилюється.

На сучасному етапі завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та відновлення економіки країни. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності й поступовий підйом життєвого рівня є неможливим. Сучасний період с найважливішою фазою реформ. Останнім часом у цьому напрямі зроблено ряд кроків, але ще попереду дуже вилика і кропітка робота по проведенню реформ у всіх без виключення галузях. При цьому стабільність національної грошової одиниці є основною передумовою мінімізації інфляції в Україні та тих негативних наслідків, до яких вона може призвести.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004. - 851 с.

Гронтковська Г.Е., Косік А.Ф. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 672 с.

Економічна теорія: Політєкономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2006. - 631 с.

Макконнелл К.Р., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика / Пер. 16-го англ. Изд. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 940 с.

Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

Панчишин С. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: «Либідь», 2001. - 616 с.

Озимковська В. Емпіричне дослідження паритету купівельної спроможності гривні відносно євро, долара і російського рубля // Економіка України. - 2012. - №4. - С. 32-40.

Селіверстов В.В. Аналіз впливу окремих інструментів монетарної політики на темпи інфляції в Україні // Фінанси України. - 2012. - №4. - С. 41-49.

Семененко В.М., Коваленко Д.І., Бугас В.В., Семененко О.В. Економічна теорія. Політекономія: Навч. посіб. 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 428 с.

Соціально-економічне становище України за 2014 рік. Режим доступу www.ukrstat.gov.ua - офіційний сайт Державного Комітету статистики України.

Размещено на Allbest.ru