Проблема забезпечення економічної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

ПРОБЛЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Зміст

Вступ

1. Національна економічна безпека держави в умовах ринкової економіки

1.1 Сутність економічної безпеки держави

1.2 Характеристика основних загроз економіці держави

1.3 Система державного управління економічною безпекою держави

2. Організаційно-економічні основи забезпечення економічної безпеки України

2.1 Податкова політика як елемент економічної безпеки України

2.2 Протидія тіньовій економіці на потребах ринку

2.3 Інституціональні основи валютного регулювання

3. Методика розрахунку показників економічної безпеки України

3.1 Аналіз моделей розрахунку економічної безпеки

3.2 Стан економічної безпеки України

3.3 Стратегія розвитку національної системи економічної безпеки України

Висновки

Список використаної літератури

Додаток А

Вступ

Україна проходить складний історичний період державного становлення. Гостра і тривала економічна криза, яка вразила Україну чи не найбільше з усіх пострадянських республік, надзвичайно актуалізувала питання її національної безпеки і передусім економічної.

На жаль, важливі рішення, які закладали основи стратегічного економічного розвитку Української держави після набуття нею незалежності, приймалися часто спонтанно, під тиском обставин, без належного наукового обґрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існування Української держави позначилися руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок. Характерний приклад -- безсистемна, тотальна конверсія колись потужного воєнно-промислового комплексу, темпів якої не знала жодна країна світу. Було завдано колосальних збитків економіці України, зруйновано високий науково-технічний потенціал оборонної галузі, а висококваліфіковані спеціалісти оборонних підприємств залишилися без роботи, багато з них виїхали за кордон у пошуках кращої долі. Таким чином, економічний потенціал України, який є матеріальною основою національної безпеки, нині значно ослаблений.

Проблеми, що стосуються економічної безпеки досліджували такі вітчизняні і зарубіжні вчені, як О. Власюк, Г. Пастернак-Таранушенко, В. Сенчагов та ін. Проте питання теоретичних і практичних основ забезпечення економічної безпеки держави, методології виявлення економічних загроз, обґрунтування напрямів державної політики в сфері забезпечення економічної безпеки держави в сучасних умовах досліджено лише частково, що й обумовило актуальність і об'єктивну необхідність подальшого розгляду ролі держави в забезпеченні її економічної безпеки.

Тривала економічна криза, в яку сьогодні потрапила Україна, негативно впливає на всі сфери національної безпеки. Не зупинено спад виробництва, втрачається науково-технічний потенціал, знижується життєвий рівень, згортаються інвестиційні процеси, зростає безробіття, розростається і міцніє “тіньовий” сектор економіки. Соціальне зубожіння широких верств населення, значна диференціація в доходах різних прошарків населення, зневіра у власні сили та владні структури стоять на заваді консолідації нації і складають значну загрозу національній безпеці, в тому числі й економічній. У міжнародних відносинах спостерігається намагання деяких розвинених країн та Росії використати економічну ослабленість України у своїх національних інтересах.

Перед Україною постала проблема, яка полягає у певному протиріччі між необхідністю інтегруватися у світову економіку, з одного боку, та забезпечити внутрішню економічну інтеграцію, захист свого внутрішнього ринку, власного товаровиробника і національні інтереси, з другого. При цьому слід враховувати, що світова економіка продовжує залишатися ареною зіткнення інтересів різних країн. То ж лише створення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого відкривання національної економіки, забезпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взаємодіяти з міжнародними фінансовими та економічними інституціями.

Однак у широких колах українського суспільства, як правило, немає належного розуміння як проблем національної безпеки в цілому, так і економічної безпеки зокрема. Навіть представники державних органів влади різних рівнів не мають достатнього уявлення про ці проблеми. У зв'язку з цим важливим завданням є дослідження сутності економічної безпеки. Саме тому головною метою нашої роботи є дослідження проблеми забезпечення економічної безпеки України. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. З'ясувати сутність економічної безпеки держави;

2. Розглянути характеристику основних загроз економіці держави;

3. Дослідити систему державного управління економічною безпекою держави;

4. Проаналізувати організаційно-економічні основи забезпечення економічної безпеки України;

5. Дослідити податкову політику як елемент економічної безпеки України;

6. Розглянути протидію тіньовій економіці на потребах ринку;

7. Розглянути інституціональні основи валютного регулювання;

8. Здійснити аналіз моделей розрахунку економічної безпеки;

9. Дослідити стан економічної безпеки України (2013-2014);

10. Проаналізувати стратегію розвитку національної системи економічної безпеки України.

Об'єктом дослідження є економічна безпека України.

Предметом дослідження є аналіз забезпечення економічної безпеки України.

У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання соціально-правових явищ:

1. Діалектичний метод;

2. Нормативно-порівняльний;

3. Формально-логічний;

4. Історичний;

5. Системно-структурний та інші.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. В першому розділі розглядаються питання сутності економічної безпеки та її системи. В другому організаційно-економічні основи економічної безпеки України. В третьому методи розрахунку показників економічної безпеки, нинішній стан економічної безпеки та стратегії розвитку національної системи економічної безпеки України.

1. Національна економічна безпека держави в умовах ринкової економіки

1.1 Сутність економічної безпеки держави

Економічна безпека (ЕБ) -- це такий стан національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, сім'ї, суспільства, держави [12, с. 27] .

При аналізі економічної безпеки виділяються передусім три важливих складові:

1. Економічна незалежність, що означає насамперед можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі;

2. Стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів;

3. Здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни [14, с. 76].

Політика економічної безпеки визначається на основі певних принципів, які створюють політичну і правову базу для оцінки зовнішніх і внутрішніх загроз, формування національних економічних інтересів і стратегії економічної безпеки.

До основних принципів забезпечення економічної безпеки України можна віднести:

1. Верховенство закону при забезпеченні економічної безпеки;

2. Додержання балансу економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави;

3. Взаємна відповідальність особи, сім'ї, суспільства, держави щодо забезпечення економічної безпеки;

4. Своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і захистом національних економічних інтересів;

5. Пріоритет договірних (мирних) заходів у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру;

6. Інтеграція національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою [15, с. 12].

Об'єктами національної економічної безпеки є держава, суспільство, сім'ї, окремі громадяни, підприємства, установи, організації, окремі території, а також основні елементи економічної безпеки.

Одночасно держава є не тільки об'єктом, але й основним суб'єктом національної економічної безпеки і здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Це не виключає участі громадян та їх об'єднань у підтримці економічної безпеки. Більше того, такі дії повинні всіляко заохочуватися державою. Однак активна участь громадянина в забезпеченні економічної безпеки неможлива без усвідомлення ним важливості цієї державної справи і прояву активної життєвої позиції. До речі, в Конституції України чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічної безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу [4, с. 12].

Економічній безпеці притаманний інтегральний характер, оскільки вона є результатом спільних зусиль усієї нації, що проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях (від всеукраїнського до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єднань громадян і окремих осіб.

Слід зазначити, що нині існують певні протиріччя між окремими громадянами і державою в забезпеченні ними своєї економічної безпеки. Насамперед це пов'язане з тим, що держава може не тільки виступати гарантом економічної безпеки своїх громадян, але й сама бути для них джерелом загроз (знецінення грошових заощаджень, затримки з виплатою заробітної платні та інших соціальних виплат, непомірні податки і т. ін.). Якщо держава створюватиме для громадян загрозу, що значно перевищуватиме ту небезпеку, від якої вона їх захищає, то зрозуміло, що така держава навряд чи буде викликати у них повагу. Більше того, така держава не зможе бути виразником національних економічних інтересів.

У період кардинальних економічних перетворень, коли створюється потужний недержавний сектор економіки, дуже важливо, щоб приватні підприємницькі структури дбали не лише про власні інтереси і безпеку, як це спостерігається нині, але й ураховували інтереси держави і суспільства та сприяли забезпеченню економічної безпеки України. Адже коли, наприклад, валютні кошти вітчизняних комерційних структур осідають в іноземних банках, зміцнюючи економічний потенціал іноземних країн, то відповідно вони підривають його в Україні. Фінансове знекровлення власної країни веде до зменшення рівня її обороноздатності, неспроможності соціально захистити вразливі верстви населення, розвивати науку, освіту, культуру і врешті може призвести до втрати самої державності. Держава повинна вживати всі необхідні заходи з метою нейтралізації подібних загроз своїй економічній безпеці [17, с. 42].

1.2 Характеристика основних загроз економіці держави

На теперішньому етапі історичного розвитку об'єктивно існують такі найбільш реальні внутрішні й зовнішні загрози безпеки країни, недопущення, або подолання котрих має бути найважливішим елементом державної політики України.

Зовнішні загрози:

1. Сформоване переважання енергоносіїв в українському імпорті приблизно 40 % у загальній структурі (переважно з Росії);

2. Втрата традиційних ринків збуту машинобудівної продукції;

3. Дискримінаційні заходи інших країн у зовнішньоекономічних відносинах з Україною;

4. Високий рівень зовнішнього боргу;

5. Нерозвиненість транспортної інфраструктури експортно-імпортних операцій;

6. Придбання іноземними фірмами українських підприємств з метою витіснення вітчизняної продукції з ринків;

7. Завоювання іноземними фірмами внутрішнього ринку України за багатьма видами товарів і як наслідок залежність України від багатьох видів продукції [21, с. 142].

Внутрішні загрози включають:

1. Деформованість економіки з радянських часів;

2. Високий рівень монополізації економіки; низька інвестиційна активність і переважне вкладення капіталів у посередницьку і фінансову діяльність на шкоду виробничій;

3. Відставання приросту розвіданих запасів корисних копалин від масштабу їхнього видобутку;

4. Низька конкурентоспроможність національної економіки, викликана відсталістю економічної бази більшості галузей, високою єнерго і ресурсомісткістю, низькою якістю продукції і високими витратами виробництва;

5. Погіршення стану науково-технічного потенціалу, втрата позицій на окремих напрямках науково-технічного розвитку.

6. Посилення рівня диференціації рівня економічного і соціального розвитку регіонів у наслідок порушення виробничо-технологічних зв'язків між підприємствами окремих регіонів;

7. Посилення майнового розшарування населення з одночасним збільшенням кількості громадян з прибутками, що нижчі від прожиткового мінімуму, і безробітних;

8. Деградація соціальної сфери; обмеження доступу багатьох людей до системи охорони здоров'я, освіти й культури; затримка виплати зарплатні;

9. Криміналізація економіки, зростання корупції й організованої злочинності;

10. Слабкість інститутів влади, що призводять, разом із недосконалістю законодавчої бази, до низької правової, фінансової, договірної дисципліни, масового приховування прибутків й ухиляння від сплати податків;

11. Недосконалість механізмів формування економічної політики, що призводять до порушення фінансової збалансованості;

12. Негативна політика у сфері приватизації [26, с. 147].

Найбільше небезпечні в цей перехідний період внутрішні загрози. Водночас зовнішня загроза внаслідок системності всієї сукупності небезпек найчастіше посилює деякі внутрішні загрози.

Слід також зазначити, що в перехідний період ставиться завдання запобігти виникненню критичного стану небезпеки.

В економічній сфері до критичного стану небезпеки відносимо:

1. Втрату спроможності економічної системи держави вийти з кризи в результаті сильного впливу такого фактора як інтенсивне зростання економічної злочинності, що паралізує систему цивілізованого підприємництва;

2. Критичне звуження ресурсного простору тобто можливості задоволення потреб держави в сировинних й енергетичних ресурсах;

3. Деградація і структурна криза індустріальної системи внаслідок падіння науково-технічного, технологічного, промислового, експортного потенціалів держави;

4. Інтенсивне зростання витрат виробництва, нестримне зростання інфляції;

5. Розлад фінансової системи тощо [17, с. 113].

1.3 Система державного управління економічною безпекою держави

Система економічної безпеки держави є складовою частиною національної безпеки України. Вона розуміється як організована державою сукупність суб'єктів - державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, які здійснюють узгоджену діяльність в межах законодавства України, об'єднаних цілями та завданнями захисту національних інтересів. Система економічної безпеки включає в себе об'єкти і суб'єкти безпеки, інститути та засоби її забезпечення, функціональну визначеність. Отже, система економічної безпеки держави є функціонально визначеною сукупністю об'єктів, суб'єктів, інститутів, механізмів та засобів її забезпечення [14, с. 102].

Таким чином, об'єктом економічної безпеки держави є об'єкти економічних відносин на території держави: економічні ресурси і фактори виробництва, готова продукція, доходи в усіх формах тощо.

Суб'єктами економічної безпеки держави, якщо бути послідовними і виходити з попередньої умови, є усі фізичні та юридичні особи - учасники економічних відносин, а також держава та її органи. Особливе місце серед суб'єктів економічної безпеки сьогодні, внаслідок проведення роздержавлення і приватизації власності, починають посідати первинні економічні ланки -- фірми, підприємства, організації та їх об'єднання. Роль і значення фірм і підприємств як суб'єктів економічної безпеки держави підвищується. Якщо в умовах радянського устрою власність була державною, а підприємства були тільки її володіннями, то усі функції забезпечення їх економічної безпеки брала на себе держава. Але, коли в сучасних умовах більше 69 тис. підприємств перебуває у приватній власності, не зважувати на таку велику кількість приватних власників і суб'єктів економічних відносин буде помилкою політики формування економічної безпеки держави. Кожен власник в першу чергу самостійно намагається захистити власність, яка йому належить, а потім вже звертається за допомогою.

Система економічної безпеки на національному рівні діє ефективно тоді, коли до неї підключені всі суб'єкти економічної діяльності на всіх суспільно-економічних рівнях. Сьогодні до цього механізму недостатньо включені приватні служби безпеки. Вони вже сформовані у більшості фірм, банків тощо, але відсутні цільові нормативно - правові акти, які регулювали б діяльність, тому ефективність їх праці з точки зору суспільної економічної безпеки не дуже висока.

Координація всієї роботи з економічної безпеки на національному рівні належить державним органам -- законодавчій та виконавчій владі.

Вирішальна роль серед установ, що забезпечують економічну безпеку суспільства, належить, перед усім, інституту Президента України, який сьогодні відіграє велику консолідуючу роль. Згідно зі ст. 102 Конституції України, Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, до держання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина [13, с. 117].

При Президентові, згідно з Конституцією України (ст. 106.18), діє Рада Національної безпеки і оборони Україну (РНБОУ). Її діяльність визначається Законом України “Про Раду Національної безпеки і оборони України”. Вона є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони. До функцій РНБОУ входять:

1. Внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони.

2. Координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час.

3. Координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

У компетенцію РНБОУ з питань економічної безпеки входить:

Розробка пропозицій щодо:

1. Визначення стратегічних національних економічних інтересів України, підходів та пріоритетів її забезпечення;

2. Розробка проектів програм, доктрин, законів України, указів Президента, міжнародних угод та інших нормативних документів з питань економічної безпеки;

3. Розробка заходів політичного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру до захисту національних економічних інтересів;

4. Залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів державної влади до здійснення контролю рішень РНБОУ і питань економічної безпеки;

5. Здійснення контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері економічної безпеки;

6. Залучення до аналізу інформації посадових осіб та фахів-органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів підприємств та організацій усіх форм власності;

7. Ініціювання розробки нормативних актів та документів з питань економічної безпеки та узагальнення практики їх застосування [16, с. 97].

Другою установою, що діє при Президентові України, є Координаційній Комітет по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією. Він діє на підставі Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, прийнятому Верховною Радою України.

До компетенції Координаційного Комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією входить:

1. Координація і сприяння діяльності органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю;

2. Розробка стратегії і рекомендацій щодо тактики боротьби з організованою злочинністю;

3. Організація співробітництва з питань боротьби з організованою злочинністю з відповідними органами інших держав та міжнародними установами;

4. Підготовка щорічних і спеціальних доповідей (інформацій) про стан організованої злочинності в Україні, основні на прями та результати боротьби з нею і внесення їх на розгляд Президента України та Верховної Ради України;

5. Вирішення питань щодо розпорядження фондом боротьби з організованою злочинністю.

Верховна Рада України, як орган законодавчої влади, згідно зі ст. 92 Конституції України забезпечує правову базу економічної безпеки. Її повноваження пов'язані з законодавчим регулюванням та контролем за діяльністю державних органів і посадових осіб, окремих установ усіх форм власності в сфері економічної безпеки.

Кабінет Міністрів України, як вищій орган виконавчої влади, реалізує в практичній діяльності концепцію, стратегію і тактику економічної безпеки країни. Він відповідальній перед Президентом України, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України. В складі КМ України можна визначити дві групи інститутів, що забезпечують економічну безпеку.

Це, перед усім, інститути управління економікою, серед яких є Міністерство економіки, Національній банк, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державі контрольно-ревізійна служба України, Держмитком Україні Міністерство іноземних справ [16, с. 98].

Другою складовою в здійсненні економічної безпеки виступають силові структури держави, до яких віднесені Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство надзвичайних ситуацій, Держкомкордон України.

На Службу безпеки України, згідно з законом, покладається (серед чисельних функцій) також і функція захисту економічного, науково-технічного потенціалу, законних інтересів держав; та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп і осіб.

Серед функцій Служби безпеки, що пов'язані з забезпеченням економічної безпеки, можна визначити наступні:

1. Розвідувальна та інформаційно-аналітична робота в інтересах проведення органами державної влади діяльності при вирішенні проблем соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань;

2. Забезпечення заходів по охороні державних інтересів у зовнішньоекономічній діяльності, безпеки громадян України за кордоном;

3. Здійснення контррозвідувальніх заходів проти підривної діяльності відносно України, її економічного потенціалу;

4. Розробка і здійснення заходів щодо захисту державної таємниці, сприяння юридичним особам в збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоду життєво важливим інтересам України;

5. Здійснення відповідно до законодавства профілактики правопорушень у сфері державної безпеки, в тому числі і економічної.

Особливою складовою інституційних органів системи економічної безпеки суспільства є органи нагляду і правосуддя. До їх складу входять Конституційній Суд України, органи прокуратури України, Верховний Суд України, Вищий господарський суд України, місцеві суди, господарчі суди, апеляційні суди та адвокатура.

Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України, що має важливе значення іди здійснення економічної безпеки в усіх сферах життєдіяльності і суспільства, держави, юридичних і фізичних осіб [20, с. 54].

Якщо Конституційній Суд наглядає за відповідністю Конституції України законодавчих актів і рішень Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, то акти і діяльність органів державної влади надглядаються прокуратурою, їх використовують у своїй діяльності Верховний Суд України та інші інститути судової системи й адвокатура.

Діяльність прокуратури в контексті забезпечення економічної безпеки спрямована на всебічне утвердження верховенства закону. Вона має завданням захист економічної системи, людини та громадянина, основ демократичного устрою суспільства від неправомірних посягань.

Поновлення і встановлення економічних прав суб'єктів господарювання здійснюється судовою системою України. Юрисдикція судів розповсюджується на усі правові відносини, що вимикають у державі, в тому числі і на економічні.

Адвокатура виконує також важливу роль в забезпеченні економічної безпеки суб'єктами господарювання і приватними особами. Це пов'язано з наданням консультацій, складанням відповідних документів, участю у попередньому слідстві і суді и якості захисників потерпілих, а також представництва в суді [20, с. 56].

Функції органів виконавчої влади щодо забезпечення економічної безпеки визначаються наступним чином:

1. Забезпечення розвитку економіки на засадах різноманітності, рівноправності суб'єктів господарювання усіх форм власності, соціальної справедливості;

2. Подолання бідності, підвищення рівня та якості життя населення;

3. Забезпечення зайнятості населення, подолання безробіття;

4. Кадрове забезпечення економічної безпеки (економіко-правова освіта населення, підготовка професійних кадрів діяльності економічної сфери);

5. Забезпечення особистої економічної безпеки кожної людини;

6. Підвищення конкурентної спроможності національної економіки;

7. Державне гарантування підприємницької діяльності в усіх законних формах;

8. Досягнення стабільного і збалансованого розвитку усіх складових фінансової системи держави та створення умов для активної інвестиційної діяльності;

9. Розширення участі у міжнародних економічних організаціях, глобалізаційних процесах;

10. Забезпечення випереджаючого розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

11. Активізація внутрішньої виробничої і торговельної діяльності через сприятливу податкову політику, обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

12. Забезпечення ефективного управління державним боргом;

13. Детінізація та декриміналізація економіки [20, с. 58].

2. Організаційно-економічні основи забезпечення економічної безпеки україни

2.1 Податкова політика як елемент економічної безпеки України

Найважливішими елементами системи забезпечення економічної безпеки держави є податки і податкова політика. Надання державою населенню суспільних благ і послуг, а також їх кількість і якість значною мірою залежать від податкової безпеки країни, яка є однією зі складових економічної безпеки. Значення податкової безпеки багаторазово зростає в міру переходу до економіки, що базується на ринкових принципах і механізмах господарювання [33, с.76].

Безпосередній вплив на забезпечення податкової безпеки держави здійснює система оподаткування, яка становить сукупність податків та зборів, що встановлені державою, та механізму їх справляння. Система оподаткування, що ефективно функціонує, -- це одна з визначальних складових забезпечення економічного зростання держави. Від механізмів справляння податків залежать забезпеченість держави фінансовими ресурсами та розвиток суб'єктів господарювання.

З іншого боку, неефективність державної податкової політики є чинником, що дестабілізує економічну безпеку держави, а також створює умови для розвитку тіньових процесів в економіці. Ухилення від оподаткування значно скорочує дохідну частину бюджету країни, не дозволяючи державі у повному обсязі фінансувати соціальні, інвестиційні, оборонні й правоохоронні програми, що зрештою формує загрозу соціальній стабільності в суспільстві. Отже, податки як ресурсний фактор можуть бути для держави як засобом забезпечення безпеки, так і причиною посилення загроз і ризиків (скорочення податкових надходжень до бюджету). При цьому застосовуються витончені схеми ухилення від оподаткування, активно проводять сумнівні фінансові операції для досягнення злочинної мети -- відмивання доходів, що зумовлює високий рівень податкових ризиків і є вкрай небезпечним і загрозливим для економічної безпеки країни.

Для зниження рівня зазначених ризиків сьогодні податкові органи отримали в своє розпорядження потужний важіль, який можна і необхідно використовувати задля забезпечення економічної безпеки держави, -- податковий контроль як самостійний вид фінансового контролю. Під фінансовим контролем прийнято розуміти здійснювану з використанням специфічних організаційних форм та методів діяльність державних органів, а в деяких випадках недержавних органів, наділених законом відповідними повноваженнями з метою встановлення законності й достовірності фінансових операцій, об'єктивної оцінки економічної ефективності фінансово-господарської діяльності, підвищення доходних надходжень у бюджет та збереження державної власності [22, с. 8].

У податковій системі України податковий контроль є основною підсистемою, що визначається контрольною функцією податків, яка, своєю чергою, реалізується через координацію та контроль фінансово-господарської діяльності платників податків із використанням державними податковими органами різних форм і методів податкового контролю. Але досліджуючи сутність податкового контролю, необхідно чітко усвідомлювати, що належить до податкової системи держави. Загалом податкова система -- це сукупність установлених у країні податків та механізмів їх стягнення. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язані, органічно доповнювати один одного, не мати протиріч із системою в цілому і з окремими її елементами. Системний підхід також означає, що повинні реалізовуватися головні функції податків. З огляду на функції податків як прояв їх сутності в дії та вираження їх властивостей функція вказує, яким чином реалізується суспільне призначення цієї економічної категорії як інструменту вартісного розподілу та перерозподілу доходів. Звідси виникає головна розподільча функція податків, що виражає їх сутність як особливого централізованого (фіскального) інструменту розподільчих відносин. Але будь-яка система повинна перебувати під певним захистом. Однією з форм захисту податкової системи є податковий контроль.

Як складова державного управління економікою, податковий контроль має певну специфіку щодо застосування на практиці та цільової спрямованості, яка відрізняє його від інших видів контролю. Це важливий елемент управління економікою та обов'язкова умова ефективного функціонування фінансової системи та економіки країни в цілому. Такий вид контролю притаманний будь-якій державі. Його основна мета -- сприяння реалізації податкової політики держави для підтримання добробуту громадян і забезпечення економічної безпеки.

Однією з головних цілей податкового контролю є перешкоджання ухиленню від оподаткування. Контрольні дії охоплюють всю систему оподаткування, а також здійснюються щодо окремих податків, податкових груп, груп платників податків, територій тощо. Податковий контроль пронизує економіку як за вертикаллю, так і за горизонталлю, забезпечуючи дотримання законодавчих основ оподаткування, правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності. При цьому принциповим є виконання головної вимоги до податкового контролю, яка випливає із відомих давніх принципів оподаткування, - контроль повинен забезпечувати значно більше коштів, ніж витрачається на його здійснення (принцип дешевизни та ефективності податкової системи) [23, с. 147].

Різні види, форми та способи здійснення податкового контролю чітко визначені у Податковому кодексі України. Серед способів здійснення податкового контролю визначають:

1. Ведення обліку платників податків;

2. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби [19, с. 85].

Перевірки та звірки відповідно до вимог ПКУ, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (ст. 62 п. 1 ПКУ) [2].

Проте який би спосіб здійснення податкового контролю не використовувався, повинні бути дотримані певні принципи. Принципи організації податкового контролю можна поділити на дві групи. До першої групи входять загальні принципи контрольної діяльності, а саме:

1. Безоплатність здійснення;

2. Правомочність;

3. Професіоналізм;

4. Визначеність предмета контролю;

5. Координація та взаємодія органів контролю;

6. Всебічність, повнота та об'єктивність дослідження обставин, що пов'язані з перевіркою податкового законодавства;

7. Превентивність.

Друга група містить специфічні принципи процедури податкового контролю:

Регламентованість;

Презумпція невинуватості платника податків;

Збереження податкової таємниці;

4. Забезпечення оптимального поєднання фіскальної та регулювальної спрямованості податкового контролю;

5. Швидкість і послідовність перевірних дій;

6. Недопущення завдання шкоди платнику податків [33, с. 147].

Окрім зазначених принципів, податковий контроль обов'язково повинен базуватися на таких конституційних принципах: законності, поваги та забезпечення прав людини (громадянина), гуманізму, принцип рівності прав людини (громадянина) перед законом.

Водночас слід зауважити, що податковий контроль як елемент, що формує конструкцію податкового механізму, і як інструмент здійснення податкової політики, маючи великий потенціал застосування, частково залишається неефективним. Існує ряд причин, які призвели до такого стану справ:

1. Переважання фіскальних інтересів держави над усіма іншими,

завдає шкоди стимулювальним функціям податкової системи;

2. Нерівномірність розподілу податкового навантаження та, як наслідок, надмірне податкове навантаження на платників податків, що не мають податкових пільг;

3. Недосконалість і часта зміна податкового законодавства, суперечливість податкових правил, що спонукає платників податків до ухилення від їх сплати або незаконної їх оптимізації.

2.2 Протидія тіньовій економіці на потребах ринку

Тінізація економічних відносин супроводжує економічний розвиток в Україні, про що зазначають політики і вчені, а також ті посадові особи органів державної виконавчої влади, повноваження яких спрямовані на управління процесами соціально-економічного розвитку держави. Так, ще за часів Радянського Союзу тіньовий сектор економіки протягом 1960 - 1980 років становив близько 20 % національного доходу [23, с. 44].

Після здобуття Україною незалежності процеси тінізації економічних відносин вплинули практично на всі сфери життєдіяльності держави.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) уже вдруге за цей рік знизив прогноз розвитку економіки України. ЄБРР прогнозує зниження ВВП і очікує його падіння на 0,5 %. Раніше ЄБРР очікував мінімального зростання ВВП на рівні 1 %, а МВФ прогнозував нульове зростання економіки України 2013 року [35, с. 15].

Одним із факторів падіння ВВП в Україні є тіньова економіка. Нагромаджений у цій сфері досвід свідчить, що механічне підсумовування джерел доходів тіньової економіки і прямих розкрадань неприпустиме. Кількісну оцінку правомірно давати тільки тому, що об'єднане соціально- економічним змістом. Ураховуючи різнорідність елементів тіньової економіки, їх підсумовування не дає будь-яких підстав до серйозних висновків щодо процесів, які відбуваються в народному господарстві. Глобальні оцінки можуть бути зроблені лише за наявності припущень, що носять дуже умовний характер, і використовувати їх потрібно також дуже обережно. Про це, зокрема, свідчать і дослідження тіньової економіки на Заході, характер оцінок яких досить умовний.

Тіньова економічна діяльність -- своєрідний засіб виживання в українських реаліях. Якщо говорити глобально, то тіньова економіка більш “легка на підйом”, вона дуже швидко реагує на зміни в кон'юнктурі. До того ж “перетікання” робочої сили в перспективніші галузі відбувається набагато швидше і простіше, і тому можна відстежити плюси тіньової економіки, які наведено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Плюси тіньової економіки [32, с. 59]

Проте в тіньовій економіці все-таки більше негативів, які призводять до:

1. Втрати податкових надходжень до бюджету і, як результат, ускладнення виконання фінансових зобов'язань держави;

2. Недієвості управлінських рішень унаслідок відсутності повної та об'єктивної інформації про розвиток економічних процесів;

3. Скорочення внутрішніх інвестиційних ресурсів через неможливість відкритого витрачання тіньовими структурами прихованих від оподаткування доходів та їхній відплив за кордон;

4. Зменшення інтересу потенційних стратегічних інвесторів.

Для виходу економіки з “тіні” необхідно, щоб реформи державного управління, скорочення обсягу державного втручання в економіку, вдосконалення бюджетного процесу, системи оподаткування та банківської системи, контролю за державними видатками, прискорення приватизації та реструктуризації державних підприємств, соціального захисту громадян з декларативної фази перейшли в практичне русло.

В Україні необхідно розглянути можливість вжиття таких рекомендацій:

1. Зниження державно-адміністративного регулювання економіки, оскільки його наслідками на даний час є зміцнення корумпованого капіталу та його зрощення з державною бюрократією і корупцією;

2. Прийняття закону України “Про лобіювання” ;

3. Надійний захист прав державної власності.

На даному етапі розвитку української економіки необхідно застосувати якомога швидше дії, які б дали поштовх найефективнішому підвищенню рівня легалізації тіньової економіки, що наведені на рис. 2.2.



Рис. 2.2. Заходи підвищення рівня легалізації тіньової економіки [31, с. 80]

Відповідно, кошти, отримані легальною економікою внаслідок процесів детінізації, розглядатимуться як важливий потенційний ресурс пожвавлення інвестиційних процесів та реалізації інноваційної політики розвитку економіки України.

2.3 Інституціональні основи валютного регулювання

Валютне регулювання можна охарактеризувати не лише як елемент валютної політики, але й як складову частину більш загальної системи інструментів економічної політики держави, а відтак і державного регулювання економіки, яке є складовим елементом економічної політики. Даний висновок базується на таких концептуальних положеннях:

1. Валютне регулювання може здійснювати вплив на структуру учасників валютного ринку, на структуру руху капіталу, що відображається в платіжному балансі країни, на стан зовнішньоекономічної діяльності, а тому в такому випадку є інструментом економічної політики держави;

2. Валютні обмеження, що є інструментом валютного регулювання, можуть стимулювати або стримувати потоки капіталу, створюючи передумови для інвестиційної активності.

Валютне регулювання -- це складний процес з багаторівневою структурою, яка включає в себе чітко визначені завдання, функції, принципи, методи, форми, суб'єкт та об'єкт регулювання. Суб'єктами валютного регулювання є організації, установи, органи, що впроваджують прямі та опосередковані регуляторні заходи, спрямовані на регламентацію та упорядкування міжнародних розрахунків та операцій з валютою і валютними цінностями (Національний банк України, Кабінет Міністрів України, уповноважені банки, Державна податкова інспекція України, Міністерство зв'язку України, Державний митний комітет України).

Об'єктами валютного регулювання є процеси і явища валютних відносин: валютний курс національної грошової одиниці, операції з валютою і валютними цінностями [33, с. 147].

Механізм валютного регулювання в Україні сформовано у 1993 р. і сьогодні він функціонує на застарілій законодавчій базі, яка не враховує сучасних тенденцій вільного руху потоків капіталу(рис.2.1). В роботі запропоновано наукові підходи до трансформації механізму валютного регулювання на основі нової парадигми, яка втілює світові тенденції лібералізації руху потоків капіталу і базується на принципах транспарентності, функціональної спрямованості і підпорядкованості загальним цілям.



Рис. 2.1. Місце валютного регулювання в системі державного регулювання економічної безпеки держави

Визначальною рисою механізму валютного регулювання, сформованого в Україні, є домінування інструментів фінансових репресій (валютні обмеження), що поєднуються з проведенням валютних інтервенцій та управлінням міжнародними резервами. У результаті аналізу виявлено, що валютні обмеження виконують покладену на них функцію забезпечення балансу попиту і пропозиції валюти на внутрішньому ринку, проте є недостатньо ефективними у стримуванні відпливу капіталу з України. Аналіз управління валютними резервами НБУ та рівня їх достатності засвідчив недостатню ефективність резервів як інструменту монетарного регулювання. Оцінка ефективності валютних інтервенцій НБУ на основі критеріїв “згладжування” та “розвороту” показує, що банк може суттєво впливати на коливання обмінного курсу, але не може “перебороти” ринок та здійснити розворот негативного тренда у періоди фінансових потрясінь. Це свідчить про неспроможність НБУ одними інтервенціями протистояти валютній кризі.

Механізм валютного регулювання в Україні має високий ступінь репресивності, оцінка якого здійснювалася на основі розробленої в роботі математичної моделі. Висока ступінь репресивності вітчизняного механізму валютного регулювання обумовлюється переважанням у механізмі валютного регулювання інструментів фінансових репресій, якими користується НБУ при дотриманні обраного режиму валютного курсу гривні. Перехід від режиму регульованого курсу до керованого плавання сприятиме зниженню ступеня репресивності механізму валютного регулювання та створить умови для його поетапної лібералізації [16, с. 97].

Основним обмежуваним фактором підвищення ефективності механізму валютного регулювання в Україні є високий рівень доларизації, який деформує фінансову і грошово-кредитну систему, сприяє високим девальваційним та інфляційним очікуванням, створює ризики для банківського бізнесу. Для його суттєвого зниження вченими пропонується комплекс заходів, спрямованих на удосконалення бюджетної та грошово-кредитної політики. Основні заходи з дедоларизації фінансового сектору повинні застосовуватися у банківській системі України.

Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є:

1. Валютні інтервенції;

2. Девальвація та ревальвація валют;

3. Дисконтна (облікова) політика;

4. Управління валютними резервами (диверсифікація);

5. Валютні обмеження.

Таким чином, слід розглядати місце валютного регулювання в системі

державного регулювання економіки з позиції складових державної політики, основною з яких є економічна політика. Відповідно до Господарського кодексу України (ст. 10), серед основних напрямів економічної політики виокремлено валютну політику держави, яка спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання [3].

3. Методика розрахунку показників економічної безпеки україни

3.1 Аналіз моделей розрахунку економічної безпеки

Економічна безпека держави є інтегральною характеристикою стану економічної системи, яка включає характеристики стану низки підсистем -- взаємопов'язаних структурних складових: макроекономічну, інвестиційну, інноваційну, фінансову, соціальну, зовнішньоторговельну, енергетичну, продовольчу, демографічну безпеку. У свою чергу економічна безпека є складовою системи більш високого рівня -- національної безпеки та залежить від наступних показників:

ВВП;

Інфляція;

Імпортна залежність;

Конкурентоспроможність;

Внутрішній та зовнішній борг;

Рівень безробіття;

Витрати на науково - дослідницькі роботи;

Рівень та якість життя населення;

Стан технічної бази держави;

Відкритість економіки.

Для визначення динаміки інтегрального індексу економічної безпеки та її складових необхідна відповідна методологія, яка може забезпечити адекватну діагностику з можливістю порівняння з інтегральними пороговими (оптимальними) значеннями.

На перший погляд розв'язання цієї задачі може здаватися тривіальним: забезпечити всі індикатори у межах оптимальних значень. Однак, з урахуванням різного поточного стану складових економічної безпеки, різного впливу на інтегральний індекс та нелінійних ефектів, отримання такого значення може бути практично недосяжним завданням.

Чимало було вчених які досліджували і аналізували моделі розрахунку економічної безпеки, але слід відмітити працю О.І. Черняка (2002 р.) присвячено обчисленню інтегрального індексу зовнішньоекономічної безпеки України за методом зважених сум (адитивна форма інтегрального індексу), до якого є ряд досить серйозних зауважень. По-перше, замість звичного поняття “нормування” (приведення до діапазону [0,1]) наводиться поняття “псевдонормування” - визначення індексів індикаторів відносно 1997 р., що призводить до значень індексів, більших від “1”. По-друге, вагові коефіцієнти визначаються експертним шляхом, що привносить певну частку суб'єктивізму. По-третє, оскільки основне завдання аналізу ЕБ -- порівняння її рівня з пороговими значеннями, а порогові значення у праці навіть не згадуються, то запропонована методика, на жаль, нічого не визначає, крім динаміки інтегрального індексу зовнішньоекономічної безпеки (збільшення/зменшення у різні періоди).

В іншій монографії (2006 р.) тим самим автором розроблено методологію моделювання ЕБ. На момент опублікування ця монографія дійсно заслуговувала на увагу в науковому середовищі. Разом з тим, з огляду на сучасне бачення вирішення окресленої проблеми, до дослідника виникає ряд зауважень, основними з яких є:

1. “Псевдонормування”;

2. Експертні оцінки для визначення вагових коефіцієнтів; використання оперативних (місячних) статистичних даних (що не рекомендується Державним стандартом України);

3. Спрощена кількість індикаторів ЕБ (20); невраховування тіньової складової економіки; відсутність порівняння інтегрального індексу з діапазоном інтегральних порогових і оптимальних значень.

Але найбільший недолік цієї методології моделювання ЕБ полягає у пропозиції прогнозувати значення інтегрального показника на основі апроксимації змінної поліноміальною кривою 3-го порядку. Цей підхід (“сліпа” математизація) до прогнозування рівня ЕБ “вихолощує” економічну сутність такого складного поняття і дискредитує сам принцип економіко-математичного моделювання. При цьому слабким обгрунтуванням є те, що коефіцієнт детермінації є близьким до “1”, а інші критерії прийнятні [34, с. 107].

Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Держстатом України започатковано методичні підходи до інтегральної оцінки рівня економічної безпеки України та регіонів. До переваг скасованої наразі Методики 2007 р. належать задання вектору порогових значень, визначення вагових коефіцієнтів формалізованим математичним методом (методом головних компонент), що виключає суб'єктивізм, обґрунтування методу обертання факторних осей [7].

Між тим, недоліком є неможливість використати вектор порогових значень для порівняння в єдиному масштабі динаміки інтегральних індексів та інтегральних порогових значень, тобто ідентифікувати стан економічної безпеки, що обумовлює розробку відповідних заходів повернення його в діапазон оптимальних значень. Докладний аналіз недоліків цих підходів розглянуто в аналітичній записці НІСД [7]. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 29.10.2013 р. № 1277 попередню Методику визнано такою, що втратила чинність, та затверджено нові Методичні рекомендації, які мають інформаційний, рекомендаційний, роз'яснювальний характер та не є обов'язковими [11].

За новою методикою інтегральний індекс економічної безпеки складається з 9 середньозважених субіндексів (складових економічної безпеки):

Виробнича безпека;

Демографічна безпека;

Енергетична безпека;

Зовнішньоекономічна безпека;

Інвестиційно-інноваційна безпека;

Макроекономічна безпека;

Продовольча безпека;

Соціальна безпека;

Фінансова безпека.

Фінансова безпека, у свою чергу, містить такі складові:

1. Банківська безпека;

2. Безпека небанківського фінансового ринку;

3. Боргова безпека;

4. Бюджетна безпека;

5. Валютна безпека;

6. Грошово-кредитна безпека.

Однак вибір нормуючих коефіцієнтів без одночасного врахування динамічних рядів індикаторів та їх порогових значень робить неможливим співставлення динаміки інтегральних індексів з інтегральними пороговими значеннями в одному масштабі, що є необхідною інформацією для ідентифікації та регулювання рівня економічної безпеки держави.

Розрахунок інтегральних індексів у розрізі зазначених субіндексів (складових економічної безпеки) здійснюється на основі оцінки понад 130 окремих індикаторів, які базуються як на статистичних даних, так і даних, отриманих шляхом опитування респондентів [36, с. 147].

Визначення інтегральної оцінки економічної безпеки здійснюється в такому порядку:

1. Формування множини (переліку) індикаторів; визначення характеристичних значень індикаторів; нормування індикаторів; визначення вагових коефіцієнтів;

2. Розрахунок інтегральних індексів за окремими сферами економіки та інтегрального індексу економічної безпеки в цілому [35, с. 15].

3.2 Стан економічної безпеки України

Розрахунки проводились за узагальненою схемою адаптивної системи регулювання рівня економічної безпеки з еталонною моделлю, яка наведена у додатку. Входом до адаптивної системи регулювання є розрахункові індикатори макроекономічної моделі загальної економічної рівноваги “Альфа” та статистичні дані Державного стандарту України. В методі еталонної моделі, як випливає з назви, еталонна модель є частиною адаптивної схеми. У більшості випадків еталонна модель дійсно є частиною реальної системи, проте іноді вона входить в менш явному вигляді. Еталонна модель є аналоговою моделлю бажаної динамічної або статичної характеристики всієї системи регулювання.

Завдання регулювання складників економічної безпеки та її індикаторів полягає у визначенні таких їхніх значень у сукупності, щоб забезпечити знаходження значень інтегрального показника у заданих межах .

Використовуючи запропонований адаптивний підхід, визначимо стратегічні орієнтири складових економічної безпеки за умови дотримання у середньостроковій перспективі значень інтегрального індексу за двома сценаріями після 2014 р. (табл. 3.1):

1. Досягнення середнього значення інтегрального індексу економічної безпеки між показниками нижнього оптимального та нижнього порогового значень;

2. Досягнення значення інтегрального індексу економічної безпеки на рівні нижнього оптимального значення.

Стратегічні орієнтири економічної безпеки та її складових, що визначені з урахуванням чутливості впливу кожного окремого складника на інтегральний індекс економічної безпеки, є метою стратегічного планування на середньо - та довгострокову перспективу.

Таблиця 3.1 Стратегічні орієнтири економічної безпеки України на рівні складових

Складники ЕБ	Інт. індекс 2014	Нижній поріг	Нижнє оптимальне	Інт. індекс сценарій 1	Інт. індекс сценарій 2
Економічна безпека України	0,336802	0,354254	0,502416	0,428310	0,502416
1. Макроекономічна	0,395672	0,358846	0,517511	0,423230	0,452441
2. Інвестиційна	0,239611	0,310386	0,538490	0,294595	0,347730
3. Інноваційна	0,142023	0,266869	0,442093	0,293779

Подобные документы

• Економічна безпека України

  Основи ринкової економіки. Сутність економічного суверенітету та його структура. Характеристика елементів економічної безпеки України. Аналіз стану економічної безпеки України. Ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної безпеки.
  
  курсовая работа [546,2 K], добавлен 13.09.2003
  

• Стратегія забезпечення фінансової безпеки держави

  Поняття, структура та підсистеми фінансової безпеки. Економічна безпека як фундаментальна основа економічно ефективної держави. Методика розрахунку рівня економічної безпеки України. Сучасний стан фінансової безпеки України та стратегія її забезпечення.
  
  реферат [84,4 K], добавлен 25.04.2010
  

• Правовий аспект реформування економічної безпеки України

  Економічна безпека як важливий складовий елемент національної безпеки. Причинно-наслідковий зв’язок між економічною міцністю країни, її військово-економічним потенціалом та національною безпекою. Стан правового забезпечення економічної безпеки України.
  
  статья [22,0 K], добавлен 13.11.2017
  

• Економічна і національна безпека України

  Визначення поняття "національна безпека" та його суть. Об’єкти, загрози, збитки, критерії і показники, стратегії і заходи забезпечення безпеки. Корпоративні конфлікти та управління ними. Предмет державної діяльності в галузі економічної безпеки.
  
  контрольная работа [30,7 K], добавлен 01.10.2010
  

• Економічна безпека підприємства в сучасних умовах та економічні ризики

  Поняття економічної безпеки машинобудівного підприємства, основні напрямки її забезпечення. Найважливіші види господарських і фінансових ризиків, їх чинники і методи компенсації. Процес забезпечення політико-правової складової економічної безпеки.
  
  реферат [30,8 K], добавлен 20.06.2009
  

• Державна політика забезпечення економічної трансформації

  Зміст і структура ринкової трансформації економіки України та функції держави в процесі. Трирівнева модель ринкової трансформації. Центри економічної влади в Україні. Поточні складові політики трансформування економіки. Державна власність та регулювання.
  
  реферат [79,4 K], добавлен 20.03.2009
  

• Проблеми економічної безпеки України в умовах глобалізації

  Сутність і критерії оцінюваня, принципи та показники економічної безпеки країни. Зміст та класифікація загроз. Стратегія економічної конкурентоспроможності в системі національної безпеки України. Аналіз та оцінка сучасного стану, удосконалення системи.
  
  курсовая работа [206,3 K], добавлен 13.05.2015
  

• Економічна безпека підприємства, як основа безпеки його діяльності на ринку

  Визначення об’єктів та суб’єктів економічної безпеки підприємства. Дослідження та характеристика ролі маркетингу в процесі забезпечення економічної безпеки підприємства. Ознайомлення зі структурними елементами і схемою організації економічної безпеки.
  
  реферат [254,3 K], добавлен 10.04.2019
  

• Оцінка та механізм забезпечення економічної безпеки підприємства

  Теоретичні засади дослідження економічної безпеки підприємства. Передумови формування та рівня економічної безпеки ТОВ "Медичний Комплекс", підходи до визначення її рівня. Розробка програми забезпечення цільового рівня економічної безпеки підприємства.
  
  курсовая работа [95,0 K], добавлен 13.03.2013
  

• Зовнішньоекономічні аспекти національної безпеки

  Економічна безпека - стан захищеності найважливіших економічних інтересів особистості, суспільства та держави. Основні зовнішньоекономічні інтереси країни. Складові фінансової безпеки. Важливі завдання забезпечення економічної безпеки сучасної України.
  
  реферат [23,0 K], добавлен 05.01.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам