Зайнятість молодого покоління на ринку праці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність даної теми дослідження обумовлена важливою роллю та функціями молоді в економіці країни. Саме молоді люди, завдяки своїй мобільності та високому інтелектуальному потенціалу, є головною рушійною силою сучасного світу, мають можливість впливати на суспільний прогрес, визначаючи майбутнє суспільства та держави.

Незважаючи на високий інтелектуальний потенціал та мобільність молодим людям не вистачає трудового та життєвого досвіду. Безробітна молодь - це особлива соціальна група, яка в певний час не має таких цінностей, як робота, пов'язаного з нею престижу, матеріального добробуту і загального визнання. Це впливає на загальну мотиваційну поведінку молодих людей, мотиви вибору та оволодіння професією або перенавчання. Значну частину безробітної молоді складають молоді люди - випускники професійно-технічних та вищих навчальних закладів, які отримали професію (спеціальність) і вперше виходять на ринок праці.

В Україні ще не розроблена цілісна концептуальна модель працевлаштування випускників державних вузів. Тому забезпечення зайнятості та працевлаштування молоді є першочерговим завданням держави.

Головною метою роботи є аналіз сучасної ситуації зайнятості молодого покоління на ринку праці України і пошук шляхів підвищення економічної активності молоді.

Основні завдання дослідження:

- розкрити саме поняття зайнятості та розглянути концепції зайнятості;

- виявити основні тенденції і проблеми працевлаштування молоді;

- проаналізувати сучасний стан здійснення державної молодіжної політики України;

- розробити рекомендації щодо підвищення ефективності політики зайнятості молоді в Україні.

Об'єкт дослідження: працевлаштування молоді в Україні.

Предмет дослідження: теоретичні та практичні проблеми працевлаштування молоді.

Методологічну основу дослідження становлять фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові досягнення вітчизняних і зарубіжних вчених в області ринкової економіки, регіональної економіки, зайнятості населення, зайнятості молоді.

Як загальний інструмент дослідження використовувався діалектичний метод пізнання.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАЙНЯТОСТІ ЯК ЕКОНОМІЧНОГО ЯВИЩА

1.1 Сутність та види зайнятості

Ефективне функціонування економіки пов'язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає ще одна причина макроекономічної нестабільності - неповна зайнятість.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення -найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

зайнятті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість -- це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість -- це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю [19; с. 28-30].

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії (додаток А) :

зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно “без роботи”; - “робить активні спроби найти роботу”; - “готова зразу ж стати до роботи”.

3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - це перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи) [24; с. 30-32].

1.2 Методи розрахунку рівня зайнятості

Для вибору найефективніших методів управління такими соціально економічними явищами як зайнятість та безробіття, а також, для правильної їхньої характеристики, важливе значення має адекватне їх оцінювання. Безробіття та зайнятість - явища дуже складні й багатоаспектні, тому характеризувати їх потрібно з різних сторін і різноманітними показниками.

Основні показники названих соціально-економічних явищ можна поділити на дві групи:

1) абсолютні, які відображають розміри, обсяг зайнятості й безробіття, відображаючи чисельністьвідповідно зайнятих і безробітних;

2) відносні, які показують рівень поширеності в суспільстві певного явища, відображаючи частку відповідної категорії відносно усього (або певної більшої категорії) населення.

Ці групи показників можуть розраховуватися для усього населення країни, для певних його територій (областей, міст, районів), для певних груп населення за різними ознаками ( місцем проживання, віковими групами, рівнем освіти і т. ін.). Однак назви, методика побудови і застосування цих показників мають бути стандартизованими і однозначно зрозумілими.

Чисельність економічно активного населення (Ч ) -- це абсолютний показник економічної активності, що відображає її розміри. Цей показник кількісно відображає трудовий потенціал населення країни. Однак, мало що можна сказати про економічну активність населення країни , оперуючи лише цим одним показником. Для оцінки економічної активності важливо знати, як змінюється цей показник в динаміці, наскільки він великий чи малий стосовно усього населення країни. Для цього застосовуються відносні показники.

Рівень економічної активності населення (Ре.а.н.) -- це відносний її показник, який відображає її "популярність" порівняно з іншими видами активності (неактивності). Він розраховується як відношення чисельності економічно активного населення (Че.а.н.) до загальної чисельності населення віком 15--70 років (Ч(15-70) .)

(Ре.а.н.)= Че.а.н. : Ч(15-70) * 100 % (1.1)

Чисельність зайнятих (Ч) -- це абсолютний показник зайнятості населення економічною діяльністю, що показує її розміри. Цей показник відображає кількісно вигідний трудовий потенціал населення. Але, щоб ефективніше оцінити зайнятість населення, цей показник необхідно проаналізувати в динаміці та порівняти його з чисельністю дорослого населення. Для цього застосовуються відносні показники зайнятості.

Рівень зайнятості (P) -- це відносний її показник, який показує її поширеність серед дорослих людей. Він розраховується як відношення чисельності зайнятого населення (Чд) до загальної чисельності населення віком 15--70 років (Ч ):

P= Чд : Ч(15-70) * 100 % (1.2)

Чисельність безробітних (Чб) -- це абсолютний показник безробіття, що відображає його розміри. Цей показник важливий і сам по тобі, оскільки він засвідчує, скільки людей в певний період на повній території не мають оплачуваної роботи, яку вони можуть і хочуть виконувати. Відповідно він дає інформацію про те, скільки не вистачає робочих місць, скільки людей потребують соціальної підтримки і допомоги з працевлаштування. Однак для оцінки безробіття також дуже важливо знати, як змінюється цей показник стосовно минулих періодів, а також наскільки це негативне явище поширене в суспільстві. Для цього застосовуються відносні показники безробіття.

Рівень безробіття (Р6) -- це відносний показник безробіття, який показує його поширеність серед економічно активного населення. Він розраховується як відношення чисельності безробітного населення (Ч6) до чисельності економічно активного населення (Ч ):

Рб=Чб : Ч * 100 % (1.3)

Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття.

Зменшення таких категорій населення як чисельність економічно активного і зайнятого населення (а також рівні економічної активності та зайнятості), означає зменшення ресурсів для праці, тобто це є небажаною тенденцією для економіки країни.

Зменшення кількості безробітних і рівня безробіття означають економічне покращання ситуації на ринку праці.

Розглянуті вище основні абсолютні і відносні показники економічної активності, зайнятості та безробіття населення можна розраховувати не лише для усього населення країни, але й для будь-якої частини, категорії населення, регіону країни. Адже ці показники потрібні для аналізу ситуації на ринку праці (наприклад, обсяги та рівні безробіття за статтю, віковими групами, місцем проживання, за освітою, за тривалістю пошуку роботи, по регіонах і т. ін.), а також є базою для проведення цікавих й практично корисних наукових досліджень різних аспектів соціально-економічного життя країни.[25]

1.3 Правова база регулювання зайнятості

Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:

- Кодекс законів про працю України.

- Закон України “Про зайнятість населення”.

- Закон України “Про охорону праці”.

- Закон України “Про колективні договори і угоди”.

- Закон України “Про оплату праці”.

- Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.

Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України.При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством:: “Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.”

Виконання державної політики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні і територіальні програми зайнятості населення.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом [13].

Більш конкретизоване вираження зазначених прав та обов`язків громадян а також державне регулювання трудових відносин знаходимо у Кодексі законів про працю України. Глава ІІІ-А, що має назву “Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників” має посилання на безпосереднє регулювання зайнятості відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”.

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

На відміну від зайнятого населення Закон визначає протилежну групу - безробітних, як працездатних громадян працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ “Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки”.

Після того, як громадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальної допомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості у пошуку підходящої роботи.

Згідно статті 5 Закону України “Про зайнятість населення”, держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, деяким категоріям населення які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа зазначених категорій, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту [12].

2. АНАЛІЗ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

2.1 Проблеми працевлаштування молоді в Україні

Серед соціальних проблем молоді в Україні однією з найважливіших є проблема її недостатньої зайнятості, яка обумовлена низкою причин: невідповідністю між попитом і пропозицією праці, низькою адаптованістю молоді на ринку праці, відсутністю досвіду роботи, підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), до змісту, характеру і умов праці.

Основним показником, що характеризує зайнятість на ринку праці, є рівень зайнятості, який визначається як відношення (у відсотках) кількості зайнятого населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.

У таблиці 2.1 проаналізовано динаміку названого показника за віковими групами населення за 2010-2012 роки.

Таблиця 2.1

Рівень зайнятості населення за віковими групами, %[16]

Групи населення	Роки	Зміни (2012-2010), +,-
	2010	2011	2012
Все населення	58,7	59,3	57,7	-1,0
в т.ч. за віковими групами, років
15-24	36,6	37,3	34,5	-2,1
25-29	76,5	76,4	72,2	-4,3
30-39	80,8	81,5	77,8	-3,0
40-49	79,7	79,8	77,0	-2,7
50-59	60,3	61,0	59,5	-0,8
60-70	21,6	21,8	23,8	+2,2

З наведеної таблиці видно, що серед молодих людей віком 25-29 років зайнятих у 2012 році налічувалось 72,2 %, тоді як серед осіб 40-49 років цей показник досягає значення 77,0 %.

Рівень зайнятості за всіма віковими групами за три останні роки має тенденцію до зниження, але найбільше ця тенденція проявляється у віковій групі 25-29 років. Якщо у 2010 році рівень зайнятості даної групи становив 76,5%, то в 2012 році він зменшився на 4,3 відсоткових пунктів і дорівнював 72,2 %.

Аналіз рівня безробіття молоді проаналізуємо за даними таблиці 2.2

Найвищий рівень безробіття у 2012 році спостерігався у вікових групах 15-24 та 25-29 років, він дорівнював, відповідно, 17,8 % та 10,4 % при середньому рівні безробіття всього населення 8,8 %

Таблиця 2.2

Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за віковими групами, %[16]

Групи населення	Роки	Зміни (2012-2010), +,-
	2010	2011	2012
Все населення	6,4	6,4	8,8	+2,4
в т.ч. за віковими групами, років
15-24	12,5	13,3	17,8	+5,3
25-29	6,9	7,0	10,4	+3,5
30-39	5,8	5,3	8,2	+2,4
40-49	5,7	6,1	8,0	+2,3
50-59	4,7	4,0	5,8	+1,1
60-70	0,0	0,0	0,1	-

Українська держава постійно здійснює активний соціальний захист молоді на ринку праці. Найбільш неконкурентоспроможними на ринку праці є такі категорії молоді:

- молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах;

- вивільнені із строкової або альтернативної військової служби;

- особи, яким надається перше робоче місце;

- діти-сироти, які залишились без піклування батьків;

- особи, яким виповнилось п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть прийматися на роботу.

Згідно Закону України «Про зайнятість» ці категорії громадян віднесені до таких, що не здатні на рівних конкурувати на ринку праці і потребують соціального захисту. Для працевлаштування такої молоді статтею 5 даного закону передбачено встановлення квоти робочих місць для підприємств, установ і організацій із чисельністю працюючих понад 20 осіб, незалежно від форм власності, для бронювання ними до 5 % загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості [9].

До 2005 року до цього переліку не включалась молодь, що закінчила навчання у вищих навчальних закладах. Хоча ні для кого не є секретом те, що роботодавці не завжди хочуть брати на роботу випускників, мотивуючи це відсутністю у них досвіду. Крім того, на підприємствах бронювалось 5 % робочих місць лише за робітничими професіями. В 2005 році Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення працевлаштування молоді» були внесені зміни, спрямовані на покращення зайнятості випускників вищих навчальних закладів. Проте, ситуація із працевлаштуванням випускників шкіл та вищих навчальних закладів після цього законовведення суттєво не поліпшилась.

У 2011 році в загальній чисельності безробітних не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації становили 18,3 %, що аналогічно значенню цього показника у 2000 році. Незначне його зменшення (на 4,2 відсоткових пунктів) спостерігається у 2012 році.

Недостатня кількість робочих місць та несприятливі умови для розвитку підприємництва приводять до збільшення чисельності молодих людей, що реалізують власну економічну активність в тіньовій економіці. За соціологічними даними частка молодих громадян, які залучені нині до неформальної, тобто офіційно незареєстрованої діяльності, становить близько 30 %, а ще приблизно такий же відсоток молоді мають досвід такої діяльності у минулому [3]. Найбільш поширеними видами зайнятості молоді у неформальній економіці є виробництво, продаж і перепродаж домашньої сільськогосподарської продукції та промислових товарів, випадкові заробітки у приватних осіб.

Невисока зайнятість на вітчизняному ринку праці призводить також до збільшення числа трудових мігрантів серед молоді. За результатами загальнонаціонального вибіркового обстеження населення з питань трудової міграції, кількість громадян, які впродовж останніх трьох з половиною років (з початку 2008 року до 1 червня 2011 року) хоча б один раз виїздили за кордон з метою працевлаштування, склала 1476,1 млн. осіб. Трудових мігрантів віком 15-34 років налічувалось в цій сукупності 667,2 тис. осіб, або 45,2 % [10, с. 29].

55,0 % опитаних мігрантів віком 15-34 років основною причиною працевлаштування за кордоном назвали низький рівень заробітної плати в Україні, а 42,0 % з них повідомили, що виїхали за кордон тому, що в нашій країні немає підходящої роботи або відсутня можливість працевлаштування.

Слід звернути увагу на те, що серед українських заробітчан, які на момент опитування працювали за кордоном, 133,3 тис. осіб (або 17,0 %) не мали бажання або можливості повернутися в Україну, з них більше половини (55,9 %) складала молодь віком від 15 до 34 років [10, с. 29]. Це означає, що наша країна може втратити значну частину трудового та інтелектуального потенціалу, що особливо небезпечно в умовах демографічної кризи.

Тому важливою складовою політики держави в цій сфері повинно стати стимулювання повернення заробітчан на батьківщину. Для цього потрібно розробляти і втілювати в життя програми створення нових робочих місць та розвитку малого бізнесу, особливо в тих регіонах, де мають місце інтенсивні трудові міграції за кордон.

В Україні 20. 12. 2006 р. відбулося парламентське слухання «Про становище молоді в Україні», на якому відзначалось, що загострення соціально-економічних проблем, недосконалість правової і нормативної бази, відсутність дієвих механізмів державної підтримки молоді в період її соціального становлення і розвитку значно ускладнили процеси відновлення інтелектуального потенціалу, трудових ресурсів держави, негативно позначилися на матеріальному становищі молодої сім'ї, здоров'ї, фізичному і духовному розвитку молодих громадян, призвели до зростання безробіття серед молоді, загострення криміногенної ситуації в суспільстві[18].

Однією із рекомендацій таких парламентських слухань було створення мережі молодіжних центрів праці. З метою сприяння вирішенню питань працевлаштування молоді та на виконання рекомендацій учасників парламентських слухань було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про молодіжний центр праці ” від 24 січня 2001 року № 40.

Згідно Типового положення молодіжний центр праці - це спеціалізована державна установа, яка діє на госпрозрахунковій основі. Центр утворюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі держадміністраціями при їх структурних підрозділах, що займаються реалізацією державної молодіжної політики [21].

На сьогоднішній день в регіонах країни забезпечено діяльність 100 молодіжних центрів праці, з них 19 обласних, 22 районних, 14 міських та 45 студентських секторів працевлаштування у вищих навчальних закладах.

Основними завданнями молодіжних центрів праці є наступні:

- забезпечення прав та інтересів молодих громадян на ринку праці;

- сприяння працевлаштуванню, підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації молоді;

- організація зайнятості молоді у позанавчальний час;

- залучення молоді до підприємницької діяльності, створення відповідних умов функціонування та ефективного розвитку молодіжного підприємництва;

- надання молоді послуг, пов'язаних з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією;

- вивчення та поширення передового вітчизняного та міжнародного досвіду з питань забезпечення зайнятості та професійної підготовки молоді;

- співпраця з відповідними міжнародними організаціями.

Проте, на жаль, більшість рекомендацій парламентських слухань та навіть окремих розділів програмних документів уряду, що стосуються становища молоді в Україні, не втілюються в життя, ефективного державного механізму підтримки молоді до цього часу не сформовано. Можна погодитись із Є.І.Бородіним, який, досліджуючи розвиток державної молодіжної політики, прийшов до висновку, що різні програми та комплексні заходи у сфері підтримки молоді, які затверджувалися різними урядами та парламентами, «опікувалися одними й тими самими питаннями нової генерації. Проте створювалася ситуація, коли всі ставили майже однакові завдання, забуваючи аналізувати причини їх невиконання» [2].

2.2 Державне регулювання зайнятості молоді

Державне нормативне регулювання молодіжного сегменту ринку праці все ще залишається надто складним, не завжди відповідає реаліям сучасного життя, потребує внесення певних коректив та змін. Величезний нормативно-правовий масив молодіжної сфери не до кінця систематизований, потребує певного вдосконалення та більш уважного ставлення до його формування. Так, поки що не розглянута значна кількість питань правового, економічного, організаційного, соціального характеру, які виникають при формуванні та функціонуванні механізму регіонального ринку праці.

Зазначена проблема є предметом уваги дослідницьких структур, що аналізують проблеми інтеграції молодих людей у сучасні економічні відносини, розглядають практику державної підтримки економічної активності молоді [14]. Прикладом комплексного підходу неурядових організацій до вирішення питань реалізації прав та інтересів молоді на ринку праці слугує проект Молодіжної доктрини України. Доктрина складається з Концепції державної молодіжної політики, Основних напрямів державної молодіжної політики на 2005-2015 роки, Комплексних заходів щодо її реалізації, в яких пропонуються основні етапи й принципи вирішення молодіжних проблем, конкретні заходи щодо вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази забезпечення молодіжної політики [11,с.34].

Законодавчо закріплені зобов'язання держави щодо надання працездатній молоді першого робочого місця на термін не менше двох років, що закріплено в ст. 197 Кодексу законів про працю та ст. 7 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" [8]. Дія цих норм поширюється передусім на молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершила професійну підготовку й перепідготовку, а також звільнилась зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби.

Для правового забезпечення практичної реалізації державної молодіжної політики проведено значну роботу із створення законодавчо-нормативної бази. Підвалини державної молодіжної політики в незалежній Україні були закладені Декларацією "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (15 грудня 1992 р.) і Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (5 лютого 1993 р.)[22].

Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" визначила місце державної молодіжної політики в діяльності держави, головні її завдання та принципи здійснення. Було названо вік громадян України, на яких поширюється державна молодіжна політика: спочатку він обмежувався 15-28 роками, а в 1999 р. Верховна Рада України зменшила нижній поріг, визначивши його 14 роками.

Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" врегульовано питання щодо забезпечення зайнятості молоді, створення в Україні молодіжних центрів праці, молодіжних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів для реалізації програм підготовки молоді до підприємницької діяльності, сприяння працевлаштуванню, надання інформаційних та консультативних послуг. Органи місцевого самоврядування можуть встановлювати пільгову плату за реєстрацію підприємств, створених молодими громадянами та молодіжними громадськими організаціями, реалізовувати програми підготовки та перепідготовки молоді, яка займається підприємництвом, у тому числі за кордоном [8].

Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" закріпив, що "держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менший двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах..." [8]. Це стосується передусім молоді, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах, закінчила професійну підготовку і перепідготовку, а також звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби. Дія цієї статті поширюється лише на осіб, підготовка яких здійснюється за державним замовленням. Окрім цього, законодавством не передбачена відповідальність за можливість відсутності робочих місць на підприємстві, на яке відправляється молодий спеціаліст.

Таким чином, його право - заперечити таке рішення у випадку відмови у прийомі на роботу у зв'язку з відсутністю робочих місць на підприємстві, куди його направляють.

Отже, держава гарантує молоді право на працю, але через відсутність достатнього практичного досвіду, соціально-правових та професійних знань, а часом моральної непідготовленості до конкуренції на ринку праці, реалізувати своє право на працю молодим громадянам досить складно.

Отже, законодавством недостатньо визначена відповідальність роботодавців за відмову в працевлаштуванні молодих громадян; відсутні нормативні документи про економічне стимулювання роботодавців, які створюють робочі місця для відповідних категорій молоді понад встановлену квоту. Потрібний досконалий механізм регулювання зайнятості різних категорій молоді, який враховував би фінансово-соціально-економічні можливості держави, регіону та підприємства.

зайнятість працевлаштування безробіття молодь

2.3 Аналіз зарубіжного досвіду в галузі молодіжної політики зайнятості

Зміна суспільного життя у процесі ринкових перетворень в Україні супроводжується складними і суперечливими явищами, тривалими та гострими проблемами в економічній та соціальній сферах.

Глибока і затяжна економічна криза зумовила спад виробництва, що привело до вивільнення значної кількості робочої сили у промисловості, сільському господарстві та будівництві. Нестача вільних коштів і незначні іноземні інвестиції не дозволяють створити достатню кількість нових робочих місць, що породило таке явище, як масове безробіття наших співвітчизників. Проблема зайнятості набула в Україні гострого характеру й уже стала вельми відчутним чинником, що впливає як на економічне, так і на політичне життя країни, замовивши різке зубожіння нашого населення.

Сучасна політика зайнятості включає систему заходів, спрямованих на регулювання ринку праці та підвищення якісного рівня трудових ресурсів: створення системи профнавчання та працевлаштування, збір і поширення інформації про стан попиту і пропозиції на ринку праці, створення фондів страхування на випадок безробіття, розвиток системи соціального забезпечення. Сучасний механізм державного впливу на ринок праці проявляється у розвитку нових форм зайнятості, стимулюванні росту заробітної прати разом із створенням умов для активації політики інвестування та зростання зайнятості, зниження віку виходу на пенсію та збільшення терміну отримання освіти як до початку, так і в періоді трудової активності.

У реалізації державної політики зайнятості будь-якої країни певне місце займають служби зайнятості. У зарубіжних країнах для регулювання ринку праці було створено низку установ, функції яких досить схожі. Крім традиційних, однією з важливих їх функцій є сприяння у здобутті професій, підвищення кваліфікації і перепідготовці безробітних.

У більшості країн профнавчання найчастіше ведеться на базі різних навчальних закладів та на підприємствах, з якими служби зайнятості уклали угоди. Однак, у деяких державах, таких як Фінляндія, Німеччина, США і Швеція відбувається зворотній процес: змінюються зв'язки між службами профорієнтації, профпідготовки і працевлаштування і створюються єдині центри зайнятості, які надають комплекс послуг. Крім державних служб зайнятості, в багатьох країнах є ще й приватні, куди можуть звернутися як безробітні особи, так і працюючі.

В Україні доцільно було би запровадити навчання пошуку роботи. Адже дослідження, проведені в США, підтвердили, що воно є дуже результативним у плані скорочення тривалості безробіття.

Існують такі моделі державної молодіжної політики: шведська, японська, американська і німецька моделі.

Шведська модель державної молодіжної політики базується на державному контролі за відносинами суспільства та молоді. Ця політика містить правову регламентацію в цій сфері державної діяльності, основні аспекти закріплені у законах. Одна з форм цього механізму полягає у створенні мережі державних спеціалізованих закладів, а також у фінансовій підтримці відповідних молодіжних організацій [20, с.58].Шведська модель заснована на концепції «солідарності» і «соціального громадянства» за активної соціально-економічної ролі держави, розширеної системи соціальних гарантій і високого рівня оподаткування. Відрізняється від інших моделей прагненням до повної зайнятості через системи перепідготовки, громадських робіт і молодіжної практики. Згідно з молодіжною практикою, молодь, яка не знайшла роботу, забезпечується робочими місцями, витрати на які роботодавцям компенсує держава. Шведська модель «повної зайнятості» орієнтована на рівень безробіття не більше 3%.

На відкриття власного бізнесу надаються субсидії за умови розробки конкурентоспроможного бізнес-плану [1, с.24]. Сприяння зайнятості молоді забезпечується за рахунок розвитку програм сприяння розвитку малого та середнього бізнесу шляхом включення відповідних сум фінансової допомоги в програми зайнятості. У Швеції з 1984р. діяла програма надання підприємцям спеціальних субсидій на заробітну плату працевлаштовані молоді та безробітним. Термін субсидій не перевищував 6 місяців, а їх розмір дорівнював 50% витрат на заробітну плату даній категорії працівників. В 1986р. в програму було введено певну диференціацію: для молоді термін субсидій становив до 4 місяців; для осіб старше 24 років і тих, що не мали роботи тривалий час - до 6 місяців; для решти категорій безробітних - до 3 місяців.

Японська модель заснована на «довічному наймі» в великих корпораціях, безперервному навчанні та оплаті праці залежно від стажу роботи. До вибору місця роботи випускники вишів підходять відповідально, тому що компанія може стати для них роботодавцем на довгий період часу. Тільки у великих компанії існують гарантії «довічного найму». Даній системі притаманний елемент сутність якого полягає у тому, що кожен рік наприкінці зими з числа майбутніх випускників коледжів відбираються потенційні працівники (більшість з них - юнаки), які у разі проходження піврічного випробувального терміну приєднуються до компанії. Їх звільнять рідко, лише за грубе порушення етики. Японська система поєднує інтереси працівників і роботодавців у рамках компанії, це максимально мобілізує потенціал найманих працівників на досягнення найвищих виробничих показників.

Американській моделі характерні признаки вільного підприємництва, відсутності довгострокового планування, застосування пільгового кредитування малого бізнесу, диференційованої податковою політикою, розвитком освіти, культури, високою мобільністю робочої сили. Компаніям з американською системою характерні елементи: особисті досягнення людей, вміння молодих людей діяти самостійно, проявляти ініціативу і приймати рішення на всіх рівнях своєї кар'єри. Головною особливістю такої системи є вузька спеціалізація, система інформаційного та інфраструктурного забезпечення. Ефективність системи інформаційного забезпечення полягає в скороченні термінів на пошук роботи, мобільності робочої сили як у професійному, так і в територіальному аспекті [4, с.57].

В США діють пільги стосовно оподаткування прибутку: база оподаткування зменшується на суму коштів, які спрямовуються підприємцями на створення спеціалізованих робочих місць, навчання найманих працівників професіям або підвищення кваліфікації. В 70-х роках ХХ ст. в країні було прийнято Закон «Про інвестиції в трудові ресурси», відповідно до якого підприємства, що здійснюють професійну підготовку окремих неконкурентоспроможних категорій громадян (молоді без освіти або з низьким освітнім рівнем, самотніх жінок із дітьми, осіб предпенсійного віку тощо та ін.) можуть отримати знижку щодо податку на прибуток у розмірі 7-10% (на розсуд штату). Закон також стимулює працевлаштування зазначених категорій, у т. ч. молоді. Якщо підприємство після професійного навчання приймає таку особу на роботу, то впродовж наступних двох років воно має право на податкову пільгу в розмірі 4,5 тис. дол. на рік в розрахунку на одного прийнятого. Суми, що спрямовуються підприємствами на професійну освіту молоді, повністю звільняються від оподаткування.

Німецька модель, характеризується поєднанням пасивної та активної політики зайнятості, створенням умов для сталого розвитку всіх суб'єктів господарювання при активному державному впливі, що нівелює протиріччя між суб'єктами господарювання та найманими працівниками. Стосовно забезпечення зайнятості молоді, у ФРН за кожного прийнятого на роботу некваліфікованого працівника підприємству виплачується одноразова дотація, а за кожного додатково прийнятого молодого працівника у віці 16-26 років надаються податкові пільги. Здійснюється пряме фінансування фірм, які проводять професійну підготовку молоді. Контракт, який укладається молодим працівником з фірмою з метою отримання професійної освіти, передбачає надання йому можливості навчання на базі фірми за допомогою її працівників, а він, в свою чергу, зобов'язується отримати освіту і здійснити пов'язані з цим видатки, які компенсуються працівникові Федеральним відомством з праці [5, с.58].

Європейський союз надає приоритетне значення зайнятості. Частка безробітних у ньому поступово скорочується. Незважаючи на це, боротьба з ним офіційно оголошена завданням номер один усієї діяльності Європейського союзу.

Однією із структурних проблем ринку праці Європейського союзу залишається нерівномірність рівня безробіття серед окремих вікових груп, насамперед, масове - серед молоді. Саме тому приоритетним напрямком державної молодіжної програми стало поліпшення системи середньої і початкової професійної освіти, яка особливо ефективно впроваджується у Німеччині.

Проведені узагальнення існуючої практики виплати допомоги у разі безробіття в розвинутих країнах свідчить про дієвість і різноманітність підходів до застосування обов'язкового державного страхування. Їх слід було б використовувати при сучасному порядку виплати допомог у разі безробіття в Україні.

Заслуговує також на увагу передбачена законодавством низки країн практика збільшення основної частини допомоги громадянам у разі безробіття (наявність дітей, утриманців) та позбавлення права на її отримання за певних умов (звільнення за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або відмова від запропонованої роботи, яка відповідає фаху та кваліфікації безробітного).

Накопичений досвід формування ринку праці в Україні, а також осмислення теоретичних моделей, які вже реалізовані в країнах із розвиненою ринковою економікою, свідчить, що доцільнішою для умов України є модель регулювання, яка адекватна соціально-ринковій організації, оскільки саме вона поєднує принцип ринкової свободи господарювання (тобто збереження власної мотивації до праці та механізму саморегуляції виробництва) із принципом соціального вирівнювання (тобто забезпечення рівних стартових умов, життєвих шансів для кожного) [17; с. 52-68].

Отже, вивчення світового досвіду в галузі функціонування ринку праці, його державного регулювання, а також шляхи вирішення проблем безробіття має важливе значення для визначення політики зайнятості на ринку праці України.

Одним із шляхів вирішення проблем безробіття, які гостро стоять і перед Україною, є, на мою думку, той, яким іде Німеччина. Використання позитивного досвіду Німеччини у скороченні безробіття через створення нових робочих місць дасть подвійний ефект як в економічному, так і в соціальному розвитку. По-перше, будуть створюватися нові конкурентні продукти і, по-друге, знизиться рівень безробіття та соціальна напруга в Україні.

Україна не повинна сліпо копіювати досвід економічно розвинених країн з системою їх соціального захисту та соціальної політики. Наш уряд і Верховна Рада повинні опрацювати власні пріоритети та засоби їх досягнення. Проте не можна і нехтувати світовим досвідом, треба його аналізувати, виходячи з власних потреб.

3. ЗАЙНЯТІСТЬ МОЛОДІ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

3.1 Перспективні напрямки в області політики зайнятості молоді

Проблема переходу від навчання до професійної освіти та до праці є ключовою для молоді, як соціальної групи. Отримання професійної кваліфікації і робочого місця разом із створенням своєї сім'ї є найважливішими соціальними функціями, що реалізовуються у молодому віці.

З моменту свого офіційного виникнення, після прийняття „Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” (1992 р.) та Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1993 р), державна молодіжна політика в нашій країні одним із своїх пріоритетних напрямів визначила забезпечення зайнятості і гарантій професійної підготовки і працевлаштування молоді [6, c.9].

Політика працевлаштування та зайнятості молоді здійснюється державою через розвиток інфраструктури, що передбачає створення та підтримку спеціалізованих організацій, які здійснюють діяльність щодо зайнятості молоді, її професійної орієнтації, професійної підготовки та перепідготовки. А саме: центри тимчасової сезонної зайнятості, молодіжні біржі праці, бізнес-інкубатори для молоді, студентські трудові загони, молодіжні об'єднання та центри праці тощо.

У розділі 3 Доктрини молодіжної політики України визначено наступні шляхи сприяння зайнятості та працевлаштуванню молоді:

- створення системи аналізу та прогнозу щодо попиту на професії на ринках праці та адекватного реагування системи освіти та працевлаштування;

- збереження гарантії першого робочого місця, адаптація та підвищення конкурентноздатності молоді на ринку праці, розширення можливостей здобуття професійної освіти;

- розробка та імплементація заходів з квотування робочих місць для молоді;

- сприяння адаптації молоді у трудових колективах;

- сприяння соціальному партнерству між владою та бізнесом для забезпечення зайнятості молоді;

- організація молодіжних практик на робочих місцях для молоді, що навчається;

- здійснення довгострокових програм щодо забезпечення зайнятості випускників професійних освітніх установ, підтримка їх стабільності, повноцінної трудової діяльності;

- реалізація спеціальних програм працевлаштування вразливих груп молоді, що потребують соціального захисту та мають труднощі в пошуку роботи;

- сприяння самозайнятості молоді;

- формування державних механізмів підтримки молодіжного підприємництва;

- реалізація заходів матеріально-технічної та фінансової підтримки діяльності молодіжних навчальних підприємств, навчально-ділових центрів, комерційних організацій;

- підтримки молодіжних неурядових організацій в реалізації бізнес-ідей та молодіжного підприємництва через стимулювання їхніх ініціатив;

- створення системи заохочень та преференцій для молоді, що має значні професійні досягнення.

У нормативно-правових документах, які регламентують державну молодіжну політику, забезпечення гарантій у сфері праці і зайнятості молоді описане детальніше [23, c.39].

Воно включає забезпечення умов для досягнення економічної самостійності і реалізації права молодих людей на працю. Як основні напрями в області державної молодіжної політики в даних документах вказані:

- урахування специфіки молодіжної робочої сили при здійсненні державної молодіжної політики, зокрема інтересів найменше захищених груп молоді при визначенні заходів соціальної підтримки в період тимчасової незайнятості;

- використання економічних стимулів, зокрема податкових пільг, що підвищують зацікавленість підприємств в наданні послуг з працевлаштування і прийомі на роботу молоді, професійному навчанні, підвищенні кваліфікації і перепідготовці молодих працівників;

- встановленні квот для прийому на роботу молоді з числа соціально незахищених категорій і закріплення відповідальності працедавців при невиконанні зобов'язань по квотуванню;

- здійснення заходів, що полегшують перехід від навчання до праці, зокрема шляхом створення спеціалізованих служб зайнятості, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, організації суспільних робіт [15, с.66].

Механізми реалізації цих положень полягають в розробці і реалізації цільових програм на основі доповідей про положення молоді, в яких повинен міститися аналіз стану життєвих умов і соціальних проблем молоді, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб, а також аналіз ефективності молодіжної політики, пропозиції щодо необхідності змін соціальних стандартів і нормативів.

Нині в Україні діє Державна цільова соціальна програма «Молодь України (2009-2015роки)», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 р.N 41, та реалізовується низка загальнодержавних програм, положення яких спрямовані на вирішення соціальних проблем молоді, сприяння її соціальному розвитку.

Метою Програми «Молодь України» є створення системи всебічної підтримки громадянської активності молоді, спрямованої на самовизначення і самореалізацію, формування необхідних для цього правових, гуманітарних та економічних передумов, надання соціальних гарантій.

Основними завданнями Програми є:

- створення умов для інтелектуального самовдосконалення молоді, творчого розвитку особистості;

- утвердження патріотизму, духовності, моральності та формування загальнолюдських цінностей;

- пропаганда та формування здорового способу життя;

- створення сприятливого середовища для забезпечення зайнятості молоді;

- надання підтримки молодіжним та дитячим громадським організаціям;

- інтеграція українських молодіжних організацій до відповідних європейських і світових організацій.

Виконання Програми дасть змогу:

- підвищити рівень економічної активності молоді, збільшити кількість молодих підприємців, підвищити конкурентноздатність молоді на ринку праці;

- підвищити рівень громадської активності, толерантності, моральності підростаючою покоління, зміцнити патріотичні настрої у свідомості молодих людей;

- підвищити загальний рівень правової культури молоді, поваги до прав і свобод людини, формування відповідальності за власне життя і життя країни;

- забезпечити чітку координацію зусиль органів державної влади та громадських організацій, об'єднань молоді у сфері реалізації державної молодіжної політики;

- удосконалити механізми ефективного партнерства та взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування з громадськими організаціями, об'єднаннями молоді, молодіжними представницькими та консультативно-дорадчими органами у формуванні й реалізації державної політики;

- створити мережу державних соціальних закладів для реабілітації молоді з метою зменшення негативних проявів у суспільстві;