Ринкова економіка, її основні суб'єкти

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Ринок: умови формування, сутність, умови розвитку

2. Суб'єкти регульованої ринкової економіки

3. Сучасні умови формування та взаємодії елементів українського ринку



Вступ

Ринок - складна економічна система суспільних взаємин у сфері економічного відтворення. Він обумовлений декількома принципами, що обумовлюють його сутність і відрізняють від інших економічних систем. Ці принципи ґрунтуються на волі людини, його підприємницьких талантах і на справедливому відношенні до них держави. Дійсно, даних принципів небагато - їх можна порахувати по пальцях однієї руки, однак їхня важливість для самого поняття ринкової економіки важко переоцінити. Причому ці основи, а саме: воля індивіда і чесне змагання - дуже тісне зв'язані з поняттям правової держави.

Гарантії ж волі і чесного змагання можуть бути дані лише в умовах цивілізованого суспільства і правової держави. Але і сама суть права, знайдених людиною в умовах правової держави, є право волі споживання: кожен громадянин вправі улаштовувати своє життя так, як йому представляється, у рамках його фінансових можливостей. Людині необхідно, щоб права на власність були нерушимими, і в цьому захисті своїх прав основну роль грає він сам, а роль по захисту від незаконних зазіхань на власність громадянина інших громадян бере на себе держава. Такий розклад сил утримує людини в рамках закону, тому що в ідеалі держава коштує на його стороні. Закон, що починають поважати, який би він ні був, стає справедливим хоча б для того, хто його поважає. Але, захищаючи права громадян, держава не повинна переходити границю, як тоталітаризму, так і хаосу. У першому випадку ініціатива громадян буде чи стримуватися виявлятися в перекрученому виді, а в другому - державу і його закони можуть бути знесені насильством.

Однак "дистанція" між тоталітаризмом і хаосом досить велика, і держава в будь-якому випадку повинна грати "свою" роль. Роль ця полягає в ефективному регулюванні господарства. Під регулюванням варто розуміти дуже широкий спектр мір, і чим ефективніше його використання, тим вище довіра до держави. Сама ринкова економіка як механізм регулювання економічних відносин є лише науковою абстракцією, спрощеною моделлю для демонстрації принципу її функціонування і порівняння з існуючими формами так називаної змішаної економіки. У ринковій економіці повною мірою реалізуються всі принципи, обумовлені нею.



1. Ринок: умови формування, сутність, умови розвитку

страхування бізнес ринкова економіка

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести в економіку ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об'єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність специфічних економічних і юридичних передумов - це те середовище, в якому формується і відтворюється ринок.

Умови виникнення ефективного функціонування ринку.

По-перше, суспільний поділ праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників на виготовленні тих чи інших конкретних продуктів.

По-друге, економічне відособлення окремих виробників як власників. Іншими словами, йдеться про різноманітність форм власності, серед яких чільне місце посідає приватна власність.

Економіка масового виробництва, на якій ґрунтується сучасний життєвий рівень, стала б неможливою, коли б виробництво і досі велось у рамках самозабезпечуючого домашнього фермерського господарства або в межах самодостатніх провінцій. Спеціалізація функцій дає змогу кожній особі і кожній сфері суспільної діяльності з найбільшою вигодою використати кожну специфічну відмінність кваліфікації і ресурсів. Спеціалізація не тільки ґрунтується на відмінності здібностей різних людей, але й сама викликає і посилює ці відмінності.[Основи економічної теорії, Дзюбик]

Для формування ринку необхідна економічна відокремленість, відособленість виробників, тобто повна економічна свобода, господарська самостійність та відповідальність товаровиробників. Таку відокремленість, господарську свободу створює приватна власність. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних економічних інтересів виробника. Тому економічна відокремленість виробників невіддільна від приватної власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. Об'єкти приватної власності в сучасних умовах різноманітні, що відкриває широкі можливості для розвитку ринкових відносин, підприємницької діяльності.

Отже, ринок як конкретна форма товарного обміну виник у процесі розвитку товарного виробництва, як його невід'ємна складова частина. З розвитком товарно-грошових відносин трансформувалось і саме поняття "ринок". Це одна із причин існування такої множини визначення сутності ринку.

Сутність ринку

Ринок, як явище господарського життя, виник багато сторіч тому внаслідок природно-історичного розвитку виробництва та обміну.

Ринок - це можливість доступу до іншого світу, це вузький простір, через який люди обмінюються надлишками своєї діяльності.

За давніх-давен ринком називали певний простір ( територію, майдан), де відбувається купівля-продаж товарів. Цим місцем могли бути торговельна зала, територія сільського чи міського ринку, територія адміністративного району, держави або групи держав(місцевий, регіональний та світовий ринок). [Ватаманюк, Вступ до економічної теорії].Незважаючи на це, таке початкове надто спрощене розуміння сутності ринку збереглося і до наших днів.

Із розвитком суспільного поділу праці постійно розширювалась територія, на якій велася торгівля. Тому замість ринкової площі стає все частіше вживатися термін «район торгівлі». Тому невипадково французький економіст А.Курно вперше в науковій літературі визначення поняття ринок починає з терміну «район»: Ринок - це всякий район, на якому відносини покупців і продавців один з одним настільки вільні, що ціни на одні і ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватись.

Ця сторона визначення відтворювалась у працях західних економістів у наступний період. Так, А. Маршал розглядав ринок як «будь-яку групу людей, яку вступають у тісні ділові відносини і укладають крупні угоди щодо будь-якого товару».

У підручнику «Економікс», авторами якої є К.Р. Макконнелл і С.Л.Брю ринок розглядається як «інститут або механізм, який зводить разом покупців і продавців окремих товарів і послуг».

Американський економіст П.Хейне стверджує що ринок - «це просто набір взаємозв'язків або конкурентних торгів». Названі визначення об'єднує те, що все вони зумовлені тлумаченням предмета економічної науки, тобто без наголосу на вивченні виробничих або економічних відносин.

У сучасній економічній теорій відповідно до предмета цих наук на перший план виходить визначення сутності ринку висувається система або певна сукупність економічних відносин, а також робиться спроба пов'язати його з певними функціями ( формування попиту і пропозицій та цін на товари). Так, російський економіст Ю.Яковець розглядає ринок як «сукупність економічних відносин, за допомогою яких здійснюється обіг суспільного продукту у товарно-грошовій формі».[Політична економія, Мочерний]

Ринок характеризується передусім тим, що продукт у його умовах створюється виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через обмін.

Серед визначень, у яких акцентується увага на системі відносин між людьми, найпоширенішими є такі:

-- ринок -- це інститут, або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників окремих товарів і послуг);

-- ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини та укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

-- ринок -- це відносини між людьми, які проявляються через обмін, який функціонує на основі законів товарного виробництва й обігу.

Кожне із вказаних визначень відображає певні сторони ринкових відносин. Однак перевагу доцільно б віддати останньому. Річ у тому, що зводити ринок лише до обміну чи торгівлі недоцільно. Це означало б, що для переходу від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки достатньо перебудувати лише сферу обміну. Насправді ж цей процес значно складніший і для його здійснення необхідна докорінна перебудова всіх сфер господарської діяльності: сфери виробництва, сфери розподілу, сфери обміну і сфери споживання. [Основи економічно теорії, Дзюбик]

Для ефективного функціонування цивілізованого ринку потрібні відповідні умови:

1. Реальний плюралізм типів і форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинених країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму мають існувати індивідуальна ( приватна) власність(заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна власність( у формі акціонерних компаній, кооперативів, власність трудових колективів тощо), державна власність, змішані форми власності, як наслідок різних комбінацій названих типів і форм.

2. Розвинене антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації певною мірою послаблюють монополістичні тенденції в економіці та сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку

3. Добре розвинена система економічного та адміністративного регулювання економіки державою ( за переважання економічних методів) створює умови для існування регульованого ринку

4. Надійність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинена маркетингова діяльність

5. Конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності, кількість яких у виробництві однотипної продукції має становити більш як 7-8, оскільки 1-2 суб'єктів - це монополія, а 3-5 - олігополія.

6. Розвинений і розгалужений комплекс об'єктів власності, що можуть стати об'єктом купівлі-продажу ( засоби виробництва у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій тощо, послуги, різні види цінних паперів - акції, облігації, сертифікатів тощо, нерухомість, предмети споживання та ін.)

7. Наявність ринкової інфраструктури, тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ, що забезпечують обслуговування ринку, купівлі-продаж різних об'єктів власності.

8. Свобода господарської діяльності, що передбачає здатність суб'єктів господарювання самостійно вибирати партнерів і укладати з ними контракти, договори за взаємовигідними цінами, вільно розпоряджатися частиною прибутку ( після сплати податків), різними ресурсами, незалежність в ухваленні інших господарських рішень, що поєднуються з відповідальністю за економічно необґрунтовані рішення, господарювання на принципах господарського розрахунку ( самоокупності, самофінансування)

9. Поступова на наростаюча інтегрованість національно економічної системи у світове господарство, передусім через механізм міжнародного поділу праці.

10. Наявність економічно доцільного доступу до джерел фінансування - низьких ставок за банківські кредити, сприятливого інвестиційного клімату в крані тощо. [Політична економія, Мочерний]

11. Забезпечення соціального захисту населення. Для цього потрібно чітко визначити масштаби негативних соціально-економічних процесів: інфляція, безробіття, зростання цін, зниження доходів населення, їх вплив на різні соціальні верстви та основні засоби послаблення або повного усунення негативного впливу ринкових відносин.

12. Вільні ринкові ціни, які встановлюються у процесі економічної конкуренції. Ціни на ринку формуються під впливом співвідношення попиту та пропозиції. За допомогою вільних цін в умовах здорової конкуренції здійснюється еквівалентний обмін товарів, відтворюється рівновага в економіці;

Наявність таких умов дає можливість сучасному ринку виконувати більшість конструктивних функцій, інтегрованих у комплекс основних ролей. , [Політична економія, Федоренко]

Сучасний ринок характеризується розгалуженою і багаторівневою структурою. Вона являє собою сукупність окремих елементів ринку, які взаємодіють між собою. Ринок охоплює елементи, безпосередньо пов'язані з забезпеченням безперервності процесу відтворення, його цілісності та економічної ефективності.

Структура ринку визначається суб'єктами та об'єктами ринкових відносин. Основними суб'єктами ринкового господарства виступають: домашнє господарство (населення), підприємницький сектор (підприємці), різні форми господарювання, державний та міжнародний сектори. Тобто суб'єктами ринкових відносин є всі учасники ринку - фізичні і юридичні особи. Об'єктами ринкових відносин можуть бути продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання і послуги, науково-технічні розробки та інформація), робоча сила, гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі), земля та її надра. Тобто, об'єктами ринкових відносин є сукупність товарів і послуг, що постачають ринок.

За економічним призначенням об'єктів ринкових відносин розрізняють ринок праці, ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок платних послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок грошей, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інтелектуальної власності, страховий ринок та ін. Кожний з цих ринків має свою структуру.

Головною складовою ринкової економічної системи є ринок праці (робочої сили). Він являє собою сукупність соціально-економічних відносин між найманими працівниками і підприємцями-роботодавцями щодо організації, купівлі-продажу і використання робочої сили. Тобто, ринок праці - це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між підприємцями-роботодавцями (власниками засобів виробництва) та найманими працівниками (власниками робочої сили) щодо задоволення попиту перших на товар - робочу силу і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів, необхідних для відтворення робочої сили. Попит на ринку праці формують власники засобів виробництва - роботодавці, а пропозицію створює усе працездатне населення, яке бажає працювати.

Формування ринку праці приведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності, а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві. Інакше кажучи, не лише людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, але й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це ще означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття, надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни.[Основи економічної теорії, Крупка]

Ринок засобів виробництва - це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між різними суб'єктами підприємницької діяльності щодо організації, купівлі-продажу засобів виробництва (машин, устаткування, обладнання, енергії, палива, сировини, матеріалів тощо). Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю. Саме розвинена торгівля засобами виробництва, а не їх розподіл, сприяє розвитку підприємницької діяльності, зацікавленості суб'єктів господарювання у найбільш раціональному використанні матеріально-технічних ресурсів.

Попит на засоби виробництва залежить від ринкового попиту на товари споживання і послуги, для виготовлення яких використовуються ці засоби виробництва, а обсяг пропозиції - від рівня ринкових цін на засоби виробництва та споживчі товари і послуги, що виготовленні за їх допомогою. [Політична економія, Федоренко]

Ринок товарів споживання і послуг -- це система економічних відносин, які формуються на вартісних засадах між виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями) щодо організації, купівлі-продажу споживчих товарів і послуг. Він безпосередньо відображає попит і пропозицію предметів споживання та послуг. Суб'єктами цього ринку є все населення, бо основну частину економічних благ люди купують саме на такому ринку.

Ринок споживчих товарів та послуг - це активна форма зворотного впливу на економічне виробництво. Швидке доведення товарів споживання і послуг до споживачів (покупців) створює умови і додаткові стимули для розвитку виробництва, підприємництва.

Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкової економіки обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства , підвищити добробут громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. В умовах ринку кожне підприємство, щоб вижити, має підвищувати ефективність виробництва, а отже, запроваджувати нову техніку, технологію, ноу-хау, що робить їх предметами купівлі-продажу. Це примушує науковців, винахідників, усіх, хто займається розробкою техніки, технології, удосконалювати та інтенсифікувати свою роботу, шукати нові науково-технічні рішення, забезпечувати їхню конкурентоспроможність.

Формування ринку науково-технічних розробок та інформації передбачає переведення установ, що займаються цією діяльністю, на комерційні засади; створення тимчасових науково-технічних колективів, центрів поширення нової технології та передового досвіду; розвиток інформаційного забезпечення.

Все це вимагає часу, і без державної підтримки та регулювання не відбудеться. Є напрями науково-технічних розробок, які не можуть бути чисто ринковими (наприклад, фундаментальні дослідження, пізнання в галузі історії, культури). Вони повинні фінансуватися з державного бюджету. Відомо, що навіть розвинені країни не дозволяють собі проводити науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи з усього спектра науково-технічних дисциплін, оскільки реалізація великомасштабних програм вимагає значних ресурсів.[Основи економічної теорії, Крупка]

Фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин щодо купівлі-продажу фінансових ресурсів. Він спрямовує в єдине русло рух вільних грошових коштів суб'єктів господарювання і населення, цінних паперів та інших форм капіталу. Фінансовий ринок у розвинутій ринковій системі створює ефективний механізм мобілізації та перерозподілу вільних грошових коштів для забезпечення фінансовими ресурсами суб'єктів підприємницької діяльності, соціально-економічного розвитку суспільства.

На фінансовому ринку продавцями капіталу є комерційні та інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо, а покупцями - підприємницькі структури, держава (уряд) та населення. Вони можуть бути і продавцями цього товару. [Політична економія, Федоренко]

Ринок цінних паперів - це ринок акцій, облігацій, зобов'язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів. Цінні папери - це інструменти фінансового ринку, які передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процента, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених цими інструментами, особами, що є їхніми власниками.

Ринок цінних паперів складається з двох частин - первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні зв'язки між відтворенням реального капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів.[Основи економічної теорії, Крупка]

Валютний ринок. Його формування є неодмінною умовою переходу до ринкової економічної системи, відкритої для широкого співробітництва із зарубіжними країнами.

Валютний ринок -- це система економічних відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют. Цей ринок має сприяти розширенню доступу до валютних ресурсів для всіх суб'єктів господарської діяльності. Операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються за ринковим курсом, який складається на основі попиту та пропозиції. Центрами проведення законних операцій з іноземною валютою на основі ринкового курсу є валютні біржі, що постійно діють.

Ринок інвестицій здійснює інвестиції, тобто вкладення капіталу у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечує їх розвиток.

Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки, в тому числі на ринок предметів споживання і послуг. Наприклад, якщо певний товар користується підвищеним попитом, то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень у цю сферу. А це, в свою чергу, приводить до зростання попиту на відповідні фактори виробництва, тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях.

Страховий ринок -- це сукупність соціально-економічних відносин щодо організації надання, купівлі-продажу страхових послуг. На страховому ринку здійснюється суспільне визначення страхової послуги. На цьому ринку об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист (страхова послуга). Суб'єктом відносин на страховому ринку є страховики, страхувальники, страхові посередники та держава. Коротко розглянемо ці структурні ланки страхового ринку.

Страховики - це різноманітні за формами власності та видами страхування організації (страхові компанії), які діють на підставі відповідної ліцензії на здійснення страхової діяльності, беручи на себе зобов'язання щодо створення страхового грошового фонду і виплати з нього страхового відшкодування при настанні страхового випадку. Тобто, страховик -- це звичайна підприємницька структура, що діє на основі комерційного розрахунку, яка за певну плату надає розроблену страхову послугу.

Страхувальники - це учасники господарських відносин (дієздатні громадяни та юридичні особи), які уклали зі страховиками договори страхування та сплачують страхові внески до страхового фонду. Страхова сума обумовлюється у страховому полісі (свідоцтві). При цьому страхувальник водночас є і застрахованим.

Посередники - це різні страхові агенти і брокери, туристичні компанії, автосалони, відділення зв'язку тощо. Всі вони діють на основі договору зі страховиками (страховими організаціями), в їх інтересах за комісійну плату (винагороду).

Активним учасником ринку страхових послуг є держава. Вона створює правові основи страхової діяльності, регулює відносини, що виникають на страховому ринку та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства.

Всі названі види, типи ринків взаємозв'язані, утворюють розгалужену ринкову систему господарювання, яка діє не тільки в межах певної країни, а й охоплює своїм впливом значну частину світової економіки.

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвиненої інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута, залежить в кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу, за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин в тій чи інший країні.

Інфраструктура ринку - це система державних, приватних і суспільних інститутів (організацій, установ), що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин і забезпечують їх ефективну взаємодію. Обслуговування взаємовідносин виробників товарів і їх безпосередніх споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури.

Елементи ринкової інфраструктури можна згрупувати у три блоки:

Перший блок - організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі, аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації, ріелтерські фірми, земельні аукціони, засоби оперативного зв'язку.

Другий блок - фінансово-кредитна інфраструктура, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові компанії, інвестиційні та пенсійні фонди, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім у капіталовкладення.

Третій блок - організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні учбові заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу.

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує увесь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків - товарів, капіталів, праці та ін., тобто кожний вид ринку має конкретну ринкову установу. Так, ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання обслуговують товарні біржі, торгові доми, торгово-посередницькі фірми, торгово-промислові палати, брокерські компанії, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, пункти прокату. Фінансовий ринок (капіталів, цінних паперів, валютний) обслуговують фондові біржі, комерційні банки, фінансово-кредитні посередники, страхові, інвестиційні та аудиторські компанії, валютні біржі. Ринок праці обслуговують біржі праці або служби зайнятості, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва.[Політична економія, Ніколенко]



2. Суб'єкти регульованої ринкової економіки

Правильне розуміння функціонування ринку потребує ретельного аналізу поведінки агентів (суб'єктів) ринкових відносин.

Суб'єктна структура ринку -- це система відносин між багатьма агентами, що відображає їх цілі, рівноправні, взаємоузгоджені інтереси, характер, форми організації та взаємодію щодо виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ. Економічні суб'єкти активні, вони цілеспрямовано приймають рішення і забезпечують виконання планів, які розробляють. Тому процес економічної діяльності є сукупністю планів і рішень, що виражає активність різних категорій економічних суб'єктів.

Аналізуючи ринкові відносини виділяють такі основні суб'єкти: домогосподарства і підприємства, держава.

Домогосподарство - це соціально-економічне утворення, яке є первинною ланкою в організації суспільного життя. [Політична економія, Щетинін]

Це самостійна економічна одиниця, яка включає кілька осіб ( але це може бути і одна особа), які пов'язані спільним веденням господарства, постачають в економіку фактори виробництва і разом використовують зароблений чи отриманий доход.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув'язнені та ін. В Україні налічується 13,2 млн домогосподарств, які є дуже важливим складником приватного сектора країни.

Домашні господарства країни - це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Природа домашнього господарства певною мірою подвійна. З одного боку, домашнє господарство - це соціальний осередок суспільства, який реалізує ті завдання, що знаходяться позаекономічною діяльністю. Так, домашнє господарство дуже часто може виступати у формі сім ї, яке функціонує на суто родинних зв'язках. Сім'я в процесі свого функціонування значною мірою орієнтується на позаекономічні цінності. До них можна віднести виховання дітей, розвиток особистості членів сім ї, взаємодопомогу,організацію відпочинку тощо.

З іншого боку, домашнє господарство - це певною мірою первинна економічна ланка суспільства, бо тут має місце виробничий процес, він здійснюється всіма членами сім ї і тими хто належить до цієї одиниці не а ознакою родинних зв'язків. Цей процес спрямований виключно на потреби домашнього господарства. Це приготування їжі, ремонт особистих речей, будівництво житла. У нашій країні з недостатньо розвиненим ринковим господарством значне місце у функціонуванні домашніх господарств займає підсобне господарство, ведення дрібного сільськогосподарського виробництва на присадибній дільниці, дачі чи огороді.

В умовах ринкових відносин роль домашніх господарств у економічному розвитку суспільства значно зростає. Це визначається такими чинниками:

- по-перше, домогосподарства беруть активну участь в кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб'єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси.

- по-друге, домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці). На ринку ресурсів домогосподарства пропонують працю і підприємницькі здібності, землю, капітал. На ринку споживчих благ вони визначають свій попит на них;

- по-третє, задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб'єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту;

- по-четверте, частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби, накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави.

Отже, домогосподарства як суб'єкти ринкових відносин проявляють три основних види економічної діяльності: пропонують чинники виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

Передусім у національній економіці домашні господарства є постачальниками на ринок ресурсів. Саме їм належить трудовий ресурс, земля і капітал. [Політична економія, Щетинін]

Насамперед - це людських ресурсів, послуг чинника "праця". Кожна людина є власником робочої сили, носієм знання, виробничого досвіду. Вона має вільно розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах. Праця людини спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах.

Домогосподарства можуть постачати національному виробництву, крім трудових ресурсів та капіталу, і грошові кошти. Вони вносять гроші в банки, купують акції та облігації акціонерних товариств і банків.

Друга важлива сторона ролі домашнього господарства в економічній системі суспільства - це його попит, який виступає вирішальною ланкою сукупного попиту на кінцеві блага. Попит домогосподарств по суті, реалізує їх споживчу функцію. Вона закладена вже в самій меті формування домогосподарства, яка передбачає об єднання зусиль для задоволення потреб людини, для забезпечення її життя. В ринкових умовах споживання домогосподарств є визначальним моментом адже це є кінцеве споживання, а саме для його задоволення функціонує суспільне виробництво.

Розміри (обсяги) і структура споживання домогосподарств залежить перш за все від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин як невід'ємних складових будь-якої системи суспільного виробництва. Окрім цього на рівні цих загальних умов формування обсягів і структури споживання домашніх господарств важливу роль відіграє стадія розвитку економічної системи і її стан. Так, в умовах високорозвиненої ринкової системи, рівень споживання домогосподарств достатньо високий, а диференціація в споживанні для основної маси населення утримується в межах які зводять до мінімуму загрозу великих соціальних потрясінь на кшталт революції.

Інша справа в країнах які, як Україна, тільки розпочали розбудову ринкових відносин. Тут обсяги споживання домашніх господарств з одного боку обмежені недостатньо високим рівнем розвитку продуктивних сил, а з іншого боку величезною диференціацією в доходах різних верств населення, що стало в значній мірі наслідком приватизаціє державного майна, яка здійснювалась бувшою партійно-номенклатурною верхівкою за наявності дуже недосконалої правової бази цього процесу і психологічної неготовності величезних мас населення до здійснення приватизації.

В процесі задоволення своїх потреб індивід, як член домашнього господарства, певну частину грошового еквівалента нагромаджує, перетворюючи його в заощадження. Вони обумовлені тим, що реальні доходи населення, особливо в високорозвинених країнах, зростають. Це дає можливість певну їх частку накопичувати. Мотиви цього накопичення дуже різноманітні і індивідуальні, але серед них все ж таки можна виділити найбільш типові.

По-перше, заощадження нагромаджуються як певний страховий резерв на випадок непередбачуваних обставин, як то хвороба, безробіття, вихід на пенсію і т.ін. Ця частина доходів, які акумулюються у вигляді заощаджень, постійна і достатньо велика, бо ринок завжди дуже непередбачуваний по відношенню до людини і вона намагається накопичити певну суму грошей на "чорний день".

По-друге, частину доходів члени домашнього господарства нагромаджують з метою придбання товарів довгострокового користування (машини, меблі і т.п.), житла або для відпочинку. За високого рівня задоволення потреб домогосподарств це теж постійна і потужна складова заощаджень.

По-третє, певна частина доходів домашнього господарства накопичується з метою використання їх для збільшення свого доходу за рахунок купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Цю частину заощаджень акумулюють переважно такі елементи небанківських кредитних установ, як інвестиційні компанії і фонди, трастові компанії й інші установи аналогічного характеру.

Для будь-якої країни з ринковою економікою заощадження населення виступають головним джерелом кредитних ресурсів банківської системи. В нашій державі з її постійною нестачею фінансових ресурсів ці накопичення домашніх господарств відіграють особливо важливу роль. В разі масового відтоку цих коштів, наприклад, під час кризи, під загрозу існування попадають не тільки окремі банки, а і вся банківська система країни. Прикладом може бути світова фінансова криза 2008-2009 p.p. яка зачепила Україну і одним з проявів якої стало масове дострокове відкликання населенням своїх вкладів в комерційні банки. [Політична економія, Щетинін]

Підприємство -- первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. Підприємство необхідно розглядати з двох боків: 1) організаційно-технічного -- як певну єдність технічного комплексу (системи машин) і сукупного робітника; 2) соціально-економічного -- як суб'єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер яких визначається власністю на засоби виробництва. [Політична економія, Кривенко]

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Воно не має у своєму складі інших юридичних осіб. [Правознавство, Олійник]

Як первинна ланка суспільного виробництва, підприємство характеризується певними моментами. До найважливіших з них слід віднести такі:

на підприємстві здійснюється процес поєднання робочої сили і засобів виробництва;

тут відбувається процес виготовлення товарів та надання різноманітних послуг;

виникають і реалізуються виробничі відносини;

на підприємстві зосереджується основна частина суспільного капіталу;

виникають, поєднуються і взаємодіють усі види інтересів (індивідуальних, колективних, суспільних);

результатом функціонування підприємства є товари та різноманітні послуги, що надаються цими підприємствами;

на ринку кожне підприємство виступає, з одного боку, як товаровиробник, що пропонує свої товари та послуги, а з іншого - як споживач, що потребує для своєї діяльності різноманітних матеріальних, фінансових та трудових ресурсів.

Якщо не брати до уваги різновид виробленої продукції кожним конкретним підприємством, то можна виділити загальні ознаки, притаманні їм усім.

Насамперед, підприємство - це сукупність засобів виробництва. Засоби виробництва для кожного підприємства, що виробляє певний вид продукції, мають особливості, відповідають специфіці технології та способу виготовлення продукції. Наприклад, технологія виробництва продукції тваринництва істотно відрізняється від технології виробництва продукції птахівництва і за способом отримання генетичного матеріалу, і за годівлею, одержанням продукції.

Суттєвою ознакою всіх підприємств є сукупність працівників, об'єднаних загальним процесом праці. Між ними виникають різноманітні відносини, що називаються виробничими. Вони охоплюють:

- організаційні відносини, зумовлені особливостями технології виробництва і поділом праці в межах підприємства (послідовність виконання робіт, взаємодія окремих підрозділів і ланок);

- зв'язки, зумовлені власністю на засоби виробництва (розподіл, управління та ін.);

- зв'язки з іншими підприємствами як суб'єктами господарювання.

Усі ці й інші зв'язки не існують окремо один від одного, а характеризуються сукупністю та єдністю і в такий спосіб надають визначеності й цілісності підприємству як особливій окремій ланці господарської системи.

Результатом взаємодії між виробниками, засобами виробництва і природою є продукція (робота або послуги).

До основних функцій підприємства належать:

- виробництво продукції визначеної кількості та високої якості;

- реалізація продукції споживачу;

- матеріально-технічне забезпечення підприємства;

- управління персоналом і організація праці;

- зниження витрат і здешевлення продукції;

- сплата податків та інші платежі.

Адміністрація і персонал повинні турбуватись, щоб продукція підприємства була високої якості й дешевою. Це вимоги, які висуває перед підприємством ринок. Щоб не втратити споживачів, адміністрація і спеціалісти повинні вивчати ринок, упроваджувати нові технології, досягнення науково-технічного прогресу, поліпшувати якість продукції та знижувати її собівартість.

Сучасна ринкова економіка неможлива без ефективного механізму її взаємодії з державою, органами законодавчої і виконавчої влади. Більш того, такий механізм став одним із суттєвих ознак високорозвинутого демократичного суспільства.

Активне втручання держави в суспільне відтворення викликане перш за все необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку. Держава захищає ринок від монополізації, від знищення конкуренції, тому що при послабленні конкуренції ефективність суб'єктів господарювання знижується.

По-друге, необхідність державного втручання зумовлена й тим, що певна економічна діяльність є невигідною для суб'єктів господарювання. Тому держава здійснює будівництво шляхів, електростанцій, комунальне обслуговування будинків, санітарний контроль тощо.

Втручання держави викликано необхідністю певного перерозподілу доходів, підвищенням доступу населення до деяких товарів і послуг. Механізм перерозподілу доходів передбачає виплату з державного бюджету і позабюджетних фондів пенсій, стипендій, дотацій, різних допомог.

Останні півстоліття чітко продемонстрували як переваги, так і обмеження діяльності держави в суспільному розвитку. Держава сприяла досягненню значних успіхів у сфері освіти, охорони здоров'я, зменшенню соціального та економічного зубожіння. Економічна діяльність сучасної держави багата і різноманітна, але особливої актуальності надають такі обставини:

розвал адміністративно-командної системи в країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи;

фінансова криза в більшості промислово розвинутих країнах;

забезпечення економічного розвитку в країнах Східної Азії, названого «економічним чудом»;

катастрофи в деяких державах і небувале збільшення кількості надзвичайних ситуацій у різних частинах світу.

Держава перебуває в центрі економічного і соціального розвитку не тільки як безпосереднє джерело зростання, а й як партнер і каталізатор, помічник і регулювальник. [Кривенко, Політична економія]

Державне регулювання економіки - це вплив держави на діяльність суб'єктів господарювання та кон'юнктуру ринку з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, розв'язання екологічних та соціальних проблем. Це форма цілеспрямованого впливу держави на функціонуючу економічну систему з метою забезпечення або підтримання певних процесів, змін економічних явищ та їх зв'язків.

Першою причиною регулювання державою ринкової економіки є така ринкова невдача, як неефективність конкуренції, тобто неспроможність ринкового механізму саморегулювання забезпечити вільну конкуренцію і обмежити діяльність монополій. Щоб ринкова економіка саморегулювалась, або, як зазначав А. Сміт, щоб працювала "невидима рука", повинна існувати конкуренція. Однак практика показала, що в процесі свого функціонування вона породжує свою протилежність або антипод - монополію. Унаслідок розвитку ринкової економіки в розвинутих країнах з такою економікою вже на початку XX ст. на зміну вільній конкуренції почали приходити монополії. В міру монополізації виробництва здатність механізму саморегулювання ефективно розподіляти ресурси почала суттєво знижуватись, оскільки виробники товарів і постачальники все менше підпорядковувались волі споживачів, покупців, а принципи "невидимої руки" почали втрачати свою силу, бо монополії досягали своїх інтересів шляхом маніпулювання цінами і нехтуванням інтересів споживачів. За таких умов підтримання ринкової рівноваги, забезпечення нормального функціонування економіки без регулюючого впливу держави стало практично неможливим. Держава перетворилася на ту силу, яка певною мірою здійснювала нейтралізацію руйнівного впливу на ринок з боку монополій.

Другою причиною, що зумовлює державне регулювання ринкової економіки, стала така ринкова невдача, як, так звані, зовнішні ефекти, або екстерналії. Ринковий механізм ефективно функціонує тоді, коли ціна товару дорівнює суспільним витратам його виробництва, а цінність для покупця співпадає з вигідністю цього товару для суспільства. Але не завжди витрати виробництва і вигоди споживання знаходять повне відображення у ринкових цінах. Нерідко виникають ситуації, коли дії виробників та споживачів впливають на третіх осіб, тобто тих, хто не є учасником угоди. Зовнішні ефекти - це прямі наслідки економічної діяльності певних суб'єктів, які не враховуються їх винуватцем і не означають жодних прав третіх осіб на компенсацію. Вони є, по суті, дефектами в системі прав власності, притаманним економіці. В такій ситуації ринок втрачає можливість оптимального розміщення ресурсів, бо вплив, який зовнішні фактори чинять на третіх осіб, не входить у приватні розрахунки витрат виробника і вигод споживача. Усунути зовнішні ефекти можна лише за допомогою такої сили, якою є держава. Це і зумовлює втручання останньої в економічні процеси, виконання нею економічних функцій.

Потреба втручання держави в економічну діяльність зумовлена й існуванням так званих неповних ринків. Це ринки, на яких не забезпечується певний товар чи послуга навіть за умови, коли ціна пропозиції нижча від тієї, яку можуть заплатити споживачі таких благ. Найчастіше такі ринки зустрічаються у таких сферах економіки, як страхування та кредитування. Неповні ринки характерні і для сфери кредитування. В цій сфері є ринки, де попит на позики або зовсім не задовольняється, або задовольняється неповно.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки зумовлена і тим, що ринковий механізм саморегулювання економіки на певному етапі її розвитку не може забезпечити повну зайнятість і стабільний рівень цін. Функціонування ринкової економіки показало, що її розвиток здійснюється циклічно, тобто періоди збільшення виробництва продукції чергуються з його спадом. Періодично ринкове господарство переживає економічні кризи, що супроводжуються такими явищами, як банкрутство, безробіття, загальний спад виробництва. Руйнівний вплив криз на економіку та соціальне життя суспільства набагато зріс в умовах посилення концентрації виробництва і посилення його монополізму. Економічні кризи довели, що в дійсності не існує передбачувана класиками в механізмі саморегулювання автоматична тенденція до повної зайнятості. Тому, на думку Кейнса і його послідовників, необхідна діяльність держави, що спрямована на максимально можливе стримування коливань економічної ефективності, а отже, і підтримання зайнятості на якомога вищому рівні. Потреба такого регулювання зумовлена і тією обставиною, що ринкова економіка не забезпечує автоматичного підтримання стабільності цін, оскільки в ринкових економіках нерідко спостерігається постійне підвищення цін, що проявляється у такому явищі, як інфляція.

Зміна ролі держави в економіці в умовах високого рівня концентрації та монополії виробництва зумовлена і тим, що ринковий механізм не може забезпечити розв'язання таких соціальних проблем, як бідність, житло та охорона здоров'я. Практика ринкової економіки навіть найбагатших країн світу свідчить, що однією з найважливіших проблем суспільства з ринковою економікою є проблема бідності. Значна частина населення навіть найбагатших країн потерпає від бідності. Ринковий механізм грунтується на таких принципах, що не може забезпечувати доходами цю категорію людей. Тому без втручання держави у сферу розподілу і перерозподілу доходів неможливо забезпечити задоволення навіть найелементарніших потреб цієї категорії людей.

Ринкові відносини не можуть забезпечити і розв'язання таких соціальних проблем, як забезпечення житлом і охорона здоров'я. Кількість бездомних людей, як свідчить статистика, зростає навіть у найбагатших країнах. Така ж ситуація і з забезпеченням медичними послугами. Той, хто не має достатніх доходів для оплати таких послуг, по суті, позбавлений можливості підтримання свого здоров'я. Оскільки з розвитком суспільства ці проблеми загострюються, то держава вимушена брати на себе функцію якщо не розв'язання проблем, що неможливо, то здійснення заходів із зниження їх гостроти. А виконувати цю функцію держава може лише шляхом втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку, здійснюючи перерозподіл їх доходів. Причому цю функцію держава повинна реалізовувати незалежно від наявності фіаско ринку: тоді, коли ринок є релевантним, тобто ефективно використовує наявні ресурси.

Таким чином, функціонування ринкової економіки показує, що на певному етапі виникають обставини, що зумовлюють діяльність держави з регулювання економіки. Це, з одного боку, ринкові невдачі, що приводять до неефективного використання ресурсів, а з іншого - соціально небажаний розподіл доходів, що породжує соціальні суперечності, хоча б часткове розв'язання яких без втручання держави неможливе.

3. Сучасні умови формування та взаємодії елементів українського ринку

Правильне розуміння функціонування ринку потребує ретельного аналізу поведінки агентів (суб'єктів) ринкових відносин.

Суб'єктна структура ринку -- це система відносин між багатьма агентами, що відображає їх цілі, рівноправні, взаємоузгоджені інтереси, характер, форми організації та взаємодію щодо виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ. Економічні суб'єкти активні, вони цілеспрямовано приймають рішення і забезпечують виконання планів, які розробляють. Тому процес економічної діяльності є сукупністю планів і рішень, що виражає активність різних категорій економічних суб'єктів.

Аналізуючи ринкові відносини виділяють такі основні суб'єкти: домогосподарства і підприємства, держава.

Домогосподарство - це соціально-економічне утворення, яке є первинною ланкою в організації суспільного життя. [Політична економія, Щетинін]

Це самостійна економічна одиниця, яка включає кілька осіб ( але це може бути і одна особа), які пов'язані спільним веденням господарства, постачають в економіку фактори виробництва і разом використовують зароблений чи отриманий доход.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув'язнені та ін. В Україні налічується 13,2 млн домогосподарств, які є дуже важливим складником приватного сектора країни.

Домашні господарства країни - це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Природа домашнього господарства певною мірою подвійна. З одного боку, домашнє господарство - це соціальний осередок суспільства, який реалізує ті завдання, що знаходяться позаекономічною діяльністю. Так, домашнє господарство дуже часто може виступати у формі сім ї, яке функціонує на суто родинних зв'язках. Сім'я в процесі свого функціонування значною мірою орієнтується на позаекономічні цінності. До них можна віднести виховання дітей, розвиток особистості членів сім ї, взаємодопомогу,організацію відпочинку тощо.

В умовах ринкових відносин роль домашніх господарств у економічному розвитку суспільства значно зростає. Це визначається такими чинниками:

- по-перше, домогосподарства беруть активну участь в кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб'єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси.

- по-друге, домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці). На ринку ресурсів домогосподарства пропонують працю і підприємницькі здібності, землю, капітал. На ринку споживчих благ вони визначають свій попит на них;

- по-третє, задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб'єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту;

- по-четверте, частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби, накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави.

Отже, домогосподарства як суб'єкти ринкових відносин проявляють три основних види економічної діяльності: пропонують чинники виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують. [Політична економія, Федоренко]

Передусім у національній економіці домашні господарства є постачальниками на ринок ресурсів. Саме їм належить трудовий ресурс, земля і капітал. [Політична економія, Щетинін]

Насамперед - це людських ресурсів, послуг чинника "праця". Кожна людина є власником робочої сили, носієм знання, виробничого досвіду. Вона має вільно розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах. Праця людини спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах.

Домогосподарства можуть постачати національному виробництву, крім трудових ресурсів та капіталу, і грошові кошти. Вони вносять гроші в банки, купують акції та облігації акціонерних товариств і банків. [Політична економія, Федоренко]

Друга важлива сторона ролі домашнього господарства в економічній системі суспільства - це його попит, який виступає вирішальною ланкою сукупного попиту на кінцеві блага. Попит домогосподарств по суті, реалізує іх споживчу функцію. Вона закладена вже в самій меті формування домогосподарства, яка передбачає об єднання зусиль для задоволення потреб людини, для забезпечення ії життя. В ринкових умовах споживання домогосподарств є визначальним моментом адже це є кінцеве споживання, а саме для його задоволення функціонує суспільне виробництво.