Ціна як правова категорія

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Поняття та види цін, порядок їх встановлення в господарських відносинах

Ціна як правова категорія

ціна контроль ціноутворення готівковий безготівковий

Визначення терміна «ціни» в чинному господарському законодавстві України виходить здебільшого з вартісної економічної теорії, оскільки за статтею 189 Господарського кодексу України вона визначається як «форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна, як правова категорія, має наступні значення:

1) є істотною умовою господарського договору;

2) виступає вираженням грошових зобов'язань у сфері господарювання;

3) становить основу податкового обліку, митних процедур;

4) дозволяє здійснювати контроль та нагляд за додержанням дисципліни цін, застосовуючи (у разі порушення останньої) встановлені законодавством санкції, як наслідок настання юридичної відповідальності.

На підставі ч. 3 ст. 180 ГК України, сторони господарського договору повинні в будь-якому разі погодити між собою ціну, як істотну умову господарського договору. Відсутність домовленості сторін угоди хоча б з однієї його істотної умови має наслідком неукладення такого правочину, що прямо випливає з норми статті 638 Цивільного кодексу України.

Виходячи з логіки спрямування правових положень на захист суб'єктів господарювання від можливого свавілля з боку їхніх контрагентів, забезпечення сталості економічних відносин та захисту їхніх учасників від необґрунтованого підвищення ціни, встановлена заборона на односторонню зміну погодженої сторонами ціни. Зокрема, частина перша статті 180 ГК України не допускає зміну положень господарського договору в односторонньому порядку, окрім випадків визначених договором або законом, а частина третя статті 632 ЦК України повторює аналогічну заборону, конкретизуючи її саме відносно ціни правочину.

Варто зауважити, якщо ціни є державними, то їх дотримання являє собою необхідні умови господарювання, а відступлення від них розцінюється як правопорушення, тобто порушення дисципліни цін, що тягне настання юридичної відповідальності.

Ціна, як правова категорія, виступає засобом вираження грошових зобов'язань у сфері господарської діяльності шляхом й закріплення у правочинах між учасниками відповідних відносин. За загальними нормативними правилами, які виходять зі ст.ст. 189 та 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Це правило має певні винятки.

Зокрема, ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (частина 2 ст. 189 ГК України). Здійснення розрахункових операцій за зовнішньоекономічними договорами регламентується, зокрема, Законом України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті можливо у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, наприклад при отриманні відповідної ліцензії НБУ.

Ціна сосновою податкового обліку, в ході якого визначається база оподаткували я проведених господарських операцій, за якими мають нараховуватися та виконуватися податкові зобов'язання згідно з профільним законодавством України.

Зокрема, за ц. 4.1. Закону України від 03.04.97 р. М168/97-ВР «Про податок на додану вартість» встановлено: «База оподаткував ця операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг)». Тут же зазначається, що у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Практичне значення такої категорії, як звичайна ціна, важко переоцінити. Остання має на меті забезпечення фіскальної функції держави при наповненні бюджетів різних рівнів, передусім запобігаючи численним зловживанням з боку недобросовісних учасників господарських відносин, які намагаються штучно знизити або завищити існуючі ціни на певний товар (роботи, послуги) з метою подальшої оптимізації податкового навантаження задля уникнення сплати реальних грошових коштів, формально, порушуючи норми права, а фактично, завдаючи шкоди, зокрема, соціальному розвитку суспільства через унеможливлення справедливого розподілу ресурсів серед малозахищених категорій громадян, якими опікується держава, та зриваючи фінансове забезпечення, розвиток неприбуткових сфер життя населення країни (культура, спорт, мистецтво, тощо).

Більш детально стосовно характеристики, особливостей використання та регулювання питання застосування звичайних цін можна

дізнатися з дисципліни податкового або фінансового права, зокрема численних роз'яснень (рекомендацій, листів) Державної податкової адміністрації У країни, в тому числі з Листа ДПА від02.04Л007р. М 6448/7/23- 5017 "Щодо руйнування механізмів мінімізації, що використовуються суб'єктами, які декларують від'ємне значення об'єкта оподаткування (збитковими підприємствами)", яким складені та запропоновані «Методичні рекомендації щодо особливостей проведення перевірок суб'єктів господарювання, що декларують від'ємне значення об'єктів оподаткування (збиткові підприємства)».

Ціна також визнається ключовим елементом при здійсненні митного очищення товару в момент проходження (перетинання) митного кордону держави і формуванні обов'язкових розрахунків розміру податкових зобов'язань та іншого фіскального навантаження суб'єкта зазначених процедурних дій.

Визначення ціни та її фіксація у належний спосіб шляхом закріплення в письмових документах дозволяє компетентним державним органам здійснювати контроль та нагляд у сфері додержання суб'єктами господарювання нормативно-правових актів стосовно ціноутворення та державного регулювання цін. Правильність встановлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів має вирішальне значення для забезпечення прав та законних інтересів абстрактного кола осіб, права яких можуть бути порушені протиправними діями, зокрема, монопольних утворень. У даному випадку визначення ціни, як правової категорії, гарантує можливість своєчасного реагування на такі правопорушення, їх подальше припинення та профілактику шляхом застосування заходів юридичної відповідальності.

Види цін та їх класифікація

Державні органи, що здійснюють регулювання цін

Державні органи залежно від обставин існуючих господарських відносин на певно визначений момент їх протікання можуть регулювати ціни лише на обмежений перелік товарів та послуг, безпосередньо визначений у законодавстві.

Це, зокрема, випливає з частини другої статті 19 Конституції України, яка встановила, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З наведеного вбачається, що державні органи не можуть здійснювати регулювання цін, якщо це не передбачено нормативно-правовими актами та/або не віднесено до їх повноважень.

У будь-якому разі стосовно більшості товарів, які виробляються суб'єктами господарювання, держава визначає загальні правила та принципи ціноутворення, в низці випадків встановлюючи граничні рівні рентабельності або цін, здійснюючи таким чином свої управлінські функції.

Державне регулювання цін здійснюється відносно продукції підприємств, які займають монопольне положення на ринку товарів, а також на товари та послуги, які визначають масштаби цін в економіці та значну соціальну спрямованість щодо окремих категорій громадян суспільства.

Виходячи з цього, в період переходу до ринку в умовах змішаної (багатоукладної) економіки ринковий механізм ціноутворення має не протистояти, а гнучко поєднуватися з механізмом державного регулювання цін на деякі групи товарів. Таке поєднання дозволяє державі за допомогою цін визначати та реалізовувати цілі та пріоритети економічного та соціального розвитку.

Одним з основних напрямків державної діяльності в галузі економіки є проведення збалансованої цінової політики, яка є складовою частиною загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

— рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

— збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

— протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

— об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

— розширення сфери застосування вільних цін;

— підвищення якості продукції;

— соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

— створення необхідних економічних гарантій для виробників;

— орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Функції з забезпечення цінової політики у відповідності до статті

116 Конституції України та Закону України «Про ціни та ціноутворення» покладені на Кабінет Міністрів України, який вчиняє, зокрема, наступні правові дії:

1) забезпечує здійснення в країні державної політики цін;

2) встановлює порядок ціноутворення для казенних підприємств;

3) визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім телекомунікаційної галузі;

4) видає правила зі встановлення чи регулювання цін для сторін публічних зобов'язань;

5) визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також щодо контролю за цінами (тарифами).

Вказані повноваження знайшли своє підтвердження в Рішеннях Конституційного Суду України від 02.03.99 р. № 2-рп/99 за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово- комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України» (справа про комунальні послуги) та від 10.02.2000 р. № 2-рп/2000 за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 5, частини третьої статті 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» і розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ціни і ціноутворення» (справа про ціни і тарифи на житлово-комунальні та інші послуги).

У своїх рішеннях Конституційний Суд України відзначив, що у відповідності до п. 5 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено визначення основ політики ціноутворення та застосування цін (отримало реалізацію через прийняття Закону «Про ціни та ціноутворення»). Однак виключно КМ України забезпечує проведення політики ціноутворення, здійснює безпосереднє регулювання цін (тарифів), а також контроль за ними.

Органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування встановлюють ціни та тарифи на окремі види продукції, товарів та послуг у відповідності до повноважень, визначених у Постанові КМ України від 25.12.96 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

Зокрема, Міністерство транспорту та зв'язку має наступні повноваження в сфері ціноутворення:

а) за погодженням з Мінекономіки і Мінфіном встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги;

б) встановлює за погодженням з Мінекономіки:

--- тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням зовнішньоторговельних та транзитних вантажів у морських і річкових портах (на причалах), та збори і плату за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських портах (на причалах) України;

— тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень);

— аеропортові збори за обслуговування повітряних суден і пасажирів в аеропортах України (посадка -- зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, наднормативна стоянка повітряного судна, забезпечення авіаційної безпеки);

в) за погодженням з Мінекономіки та Пенсійним фондом встановлює тарифи на оплату послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій та грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів Пенсійного фонду тощо.

Міністерство освіти та науки, Міністерство охорони здоров'я, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Мінфіном встановлюють граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках. Міністерство внутрішніх справ за погодженням з Мінфіном встановлює граничні розміри плати за проживання в гуртожитках системи Міністерства.

Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, єдині тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім тарифів на електричну енергію, що відпускається на побутові потреби населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, і встановлює:

— граничні рівні цін на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з бюджетів, а також граничні рівні цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання за погодженням з Мінекономіки;

— роздрібні ціни на природний газ для потреб населення;

--тарифи на транспортування магістральними трубопроводами газу природного, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин, що поставляються споживачам України;

— тарифи на закачування, зберігання та відбір природного газу;

— тарифи на розподіл природного газу та його постачання;

-- за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном граничні рівні цін на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють), зокрема:

а) торговельні (постачальницько-збутові) надбавки, нормативи рентабельності на паливно-енергетичні ресурси, що відпускаються населенню для побутових потреб;

б) тарифи на платні послуги, що надають лікувально- профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я;

д) тарифи на інвентаризацію нерухомого майна;

е) граничні розміри плати за послуги, що надаються у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів; граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20 відсотків) за надання в оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів;

є) граничні торговельні (постачальницько-збутові) надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину тощо;

ж) тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні;

з) інші ціни та тарифи, визначені в Постанові КМ України від 25.12.96 р. № 1548.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті -- метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює в звичайному режимі руху).

Державний комітет земельних ресурсів за погодженням з Мінфіном та Мінекономіки: 1) встановлює ціни (тарифи) на розроблення документації із землеустрою та проведення землеоціночних робіт; 2) визначає граничні розміри плати з виконання землевпорядних робіт у разі безоплатної передачі громадянам України земельних ділянок відповідно до законодавства.

Чинним законодавством встановлені й інші не менш важливі повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування стосовно здійснення регулювання ціноутворення.

В умовах взаємної економічної залежності країн СНД питання ціноутворення набувають значної актуальності. Вирішуються вони шляхом укладення країнами СНД міжурядових угод про принципи торговельно-економічної співпраці, в яких містяться визначені сторонами формулювання по цінах. Зміст їх складається в тому, що розрахунки за поставки продукції підприємства країн Співдружності в одних випадках здійснюють за договірними цінами, а в інших -- для окремих, найважливіших, взаємно погоджених видів продукції -- застосовуються світові ціни.

Низкою угод, укладених Україною з державами СНД, передбачена також необхідність проведення погодженої політики в галузі ціноутворення. Важливими діями є попередження зростання цін за рахунок необґрунтованого включення витрат в собівартість, використання погоджених принципів та методів калькуляції собівартості продукції. Тому основною метою таких угод є обмін інформацією про застосовані нормативні документи з ціноутворення, які являють собою спільний інтерес, а також про рівень та динаміку вільних цін на найважливіші види продукції.

Вітчизняне законодавство включає різноманітні НПА, що стосуються операцій з іноземною валютою, проте, на жаль, це не є свідченням їх урегульованості.

На сьогодні за роки незалежності України та формування її валютного ринку розроблено законодавчу та нормативно-правову базу, створено інституційні форми організації валютних відносин, сформовано національну валютну систему тощо. Водночас динамізм валютних відносин, їх інтернаціоналізація потребують постійного вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність із сучасними економічними реаліями, що у кінцевому підсумку спрямовуються на підтримання стабільності національної грошової одиниці України та підвищення авторитету країни на міжнародному ринку. Основні НПА валютного регулювання такі:

* Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93;

* Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР;

* Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР;

* Указ Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" від 17 червня 1999 р. № 734/99;

* Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, постанова НБУ від 17 червня 2004 р. № 270;

* Правила використання готівкової іноземної валюти на території України, постанова Правління Національного банку України від ЗО травня 2007 р. № 200 та ін.

Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає порядок і принципи валютного регулювання в Україні. Він встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У Декреті зазначається, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, які знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається НБУ. Суми у валюті України, вивезені, переказані (переслані) на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.

Згідно з Декретом КМУ щодо системи валютного регулювання розрізняють такі валютні цінності:

* валюта України -- грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

* іноземна валюта -- іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

* платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в національній чи іноземній валюті або банківських металах;

* банківські метали -- золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. За законодавством до валютних операцій належать операції:

* пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

* пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

* пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Учасниками валютних операцій є НБУ, валютні біржі, банківські установи, підприємства та кредитно-фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції, фізичні особи, валютні брокерські фірми. Всі вони -- агенти валютного ринку, який як економічна категорія відображає певну сукупність відносин, пов'язаних зі здійсненням операцій з купівлі-продажу валютних цінностей та руху іноземних капіталів.

Відповідно до Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контрою" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" валютні операції здійснюються банка* ми та іншими фінансовими установами на основі ліцензії НБУ. Залежно від тривалості дії ліцензій, характеру і тривалості валютних операцій можуть видаватися індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв'язку, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, ут. ч. на підставі агентських угод з іншими юридичними особами -- резидентами.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують операції:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

* вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами -- резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

* вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами -- резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

* платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

* платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді відсотків за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

* вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держав та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютний курс, встановлення якого в переважній більшості країн є прерогативою центрального банку, на фінансово-грошовому ринку виконує певні функції, головні з яких такі:

* сприяння інтернаціоналізації грошових відносин;

* сприяння об'єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків;

* порівняння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах;

* порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках;

* перерозподіл національного продукту між окремими країнами;

* інтернаціоналізація господарських зв'язків тощо. Валютний курс -- форма ціни гривні, яка сплачується за одиницю іноземної валюти і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземною валютою на основі насамперед їх купівельної спроможності. При встановленні валютного курсу значну роль відіграє конвертованість валюти, за якою здійснюється операція, оскільки вона впливає на купівельну спроможність валюти.

Під конвертованістю валюти розуміють її здатність обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвертованість. Головний критерій такого розмежування полягає у застосуванні або незастосуванні валютних обмежень у законодавстві країн, що здійснюють емісію цих валют.

Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання. НБУ запровадив Класифікатор іноземних валют залежно від рівня їх конвертованості, відповідно до якого валюти поділено на три групи: 1) вільно конвертовані валюти, що без обмежень обмінюються на інші валюти; 2) валюти з обмеженою конвертованістю; 3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких НБУ не визначає.

Форми та методи проведення валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, а також внутрішньої та зовнішньої політики держави. До таких форм та методів валютної політики належать: валютні обмеження, зміна паритетів (девальвація та ревальвація), регулювання ступеня конвертованості валюти, режим валютного курсу, дисконтна та девізна політика, у т. ч. валютні інтервенції.

Валютні обмеження -- система нормативних правил, встановлених в адміністративному або законодавчому порядку та спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки). Наприклад, НБУ ввів обмежувальні заходи після всесвітньої фондової кризи серпня 1998 р. у формі обов'язкового продажу 50 % валюти, отриманої як іноземна виручка, чи обмеження можливості валютних передоплат при укладенні договорів щодо надання послуг.

Девальвація -- зменшення вмісту золота в грошовій одиниці країни або зниження її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється у законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає у збільшенні золотого вмісту грошової одиниці або підвищенні її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється державою в офіційному порядку. Валютна інтервенція -- втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. У тих випадках, коли країна зацікавлена у підвищенні курсу своєї валюти, НБУ вдається до масового продажу іноземної та купівлі національної валюти. Якщо метою є зниження курсу національної валюти, здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.

В Україні в останні роки АКБ "Фінанси і кредит", поряд з банками "Аваль", Укрсоцбанк, Приватбанк, є найбільшим оператором на ринку постачання іноземної готівкової валюти. 28 банків, які вже уклали з ним угоди на придбання євро, пов'язані з банком "Фінанси і кредит" лише звичайними договорами. Євро коштують при завезенні трохи дорожче, ніж долари. Якщо, приміром, з долара сплачують 0,05 % від суми, то з євро -- 0,07 %, хоч євро долають удвічі меншу відстань, ніж долар (євро -- з Франкфурта, а долар -- з Нью-Йорка).

Валютна система становить державно-правову форму організації міжнародних валютних (грошових) відносин держав. Національна валютна система складається з таких елементів:

* національна валюта;

* паритет національної валюти;

* режим курсу національної валюти;

* застосування або незастосування валютних обмежень;

* національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни;

* регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу;

* режим національного валютного ринку і ринку золота;

* державні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни.

Зокрема, НБУ забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.