Ціна як правова категорія

Економічну сутність золотовалютних резервів становлять фонди коштів, створені для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави.



4. Правова природа та порядок укладання (припинення) договору на розрахунково-касове обслуговування (договору банківського рахунка)

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами ґрунтується на договорі банківського рахунка. За договором банківського рахунка власник рахунка зобов'язується зберігати кошти в банку і розпоряджатися ними відповідно до встановлених правил, а банк -- забезпечувати зберігання коштів, а також здійснювати операції із зарахування коштів на рахунок власника та списання їх з дозволу власника.

У банківській практиці цей договір найчастіше називають договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно можна поділити на дві групи:

а) відносини, що стосуються відкриття та закриття банківського рахунка

б) відносини, що пов'язані зі зберіганням у банку коштів клієнта та здійсненням банком розрахункових операцій, тобто безпосередньо здійсненням розрахунково-касового обслуговування.

Зазначений договір складається за довільною формою і має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язання сторін, відповідальність за невиконання їх, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.

У договорі на розрахунково-касове обслуговування передбачається конкретна відповідальність обох сторін за невиконання взятих на себе зобов'язань. Так, банк несе відповідальність за несвоєчасне чи неправильне списання коштів з рахунка клієнта або неправильне зарахування банком сум. Клієнт, у свою чергу, несе відповідальність за: неповідомлення банку про помилково зараховані на його рахунок суми неодержання клієнтом замовленої суми готівки несвоєчасну сплату послуг банку тощо.

Цей договір е правовою формою, в рамках якої здійснюються розрахункові операції між підприємствами, організаціями. Договір банківського рахунка є господарським, двостороннім, консенсуальним, безстроковим і платним. У договорі банківського рахунка зазначаються права й обов'язки сторін (банку і його клієнта). Так, одна сторона -- власник рахунка вправі вимагати від банку оперативного здійснення банківських операцій, а обов'язком є виконання всіх встановлених правил розрахунків. Відповідно банк має право використовувати тимчасово вільні кошти власника рахунка, вимагати виконання банківських правил, зобов'язується здійснювати касово-розрахункове обслуговування його, зберігати банківську таємницю.

Зміст відносин між банком і власником рахунка визначається не тільки волею учасників, а й банком, який визначає умови договору. Права й обов'язки власника рахунка і кредитної установи здійснюються на умовах, визначених у правилах Національного банку України. Власник рахунка зобов'язаний виконувати правила Національного банку України і не може включати умови, пов'язані з додатковими зобов'язаннями з договору. Крім того, він зобов'язується чітко виконувати встановлені правила здійснення розрахунків і підпорядковується щоденному контролю комерційного банку за цільовим використанням готівки, своєчасним перерахуванням коштів на рахунок клієнтів.

Отже, обидві сторони розрахункових правовідносин (комерційний банк і власник рахунка) не мають права ухилятися від закону -- вони діють лише в його межах.

Крім договору банківського рахунка, між банком і клієнтом може бути укладений договір банківського вкладу, за яким банк бере на себе зобов'язання зберігання грошових коштів, виплати по них доходів, повернення взятих сум на вимогу клієнта, виконання доручень вкладників по розрахунках за вкладом.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунку входить в послуги на розрахунково-касове обслуговування, які надають банки, оскільки відповідно до п.1.37 ст.1 Закону України від 05.04.2001 року „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунку (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених договором.

Дійсно, законодавче визначення такого договору дозволяє вносити досить широке коло умов, які належать до інших договорів; так, відповідно до ч. 1.27 статті 1 Закону України від 05.04.2001року «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» [53, с.1], встановлено, що платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. А укладення договору про надання та використання платіжної картки здійснюється згідно із законодавством України та правилами платіжної системи. Цей договір може включати умови, що визначають порядок відкриття картрахунку, і порядок та використання платіжної картки. Допускається укладення окремого договору про відкриття картрахунку (п. 2.4 Постанови Правління Національного банку України від 2005.04.19, №137 «Про затвердження положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосування»).

Також, відповідно до п. 19-21 Постанови Правління Національного банку України «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», встановлено, що суб'єкти ринку мають право продавати, купувати та обмінювати іноземну валюту на підставі договору банківського рахунку, що передбачає надання клієнту комісійних послуг.

Отже, змішані договори в переважній більшості випадків - це нові нестандартні договори з елементами договорів, які перелічені в Цивільному кодексі України, а отже, немає підстави вважати, що договір банківського рахунку є змішаним. Зазначена позиція є досить спірна, і межує з позицією науковців щодо розгляду договору банківського рахунку як самостійного договору.

Аргументуючи таку позицію, переважна кількість дослідників виділяють особливі риси, які притаманні договору банківського рахунку, та неспівпадіння цілей та призначення зазначеного договору [59, с.681; 71 с.208-210; 141 с.10 ].

В.А. Белов вказує на те, що договір банківського рахунку відрізняється переліком специфічних якостей від інших цивільно-правових договорів [9, с.66-67].

І.А. Безклубий стоїть на позиції, що договір банківського рахунку є самодостатнім, і якщо елементи інших договорів і мають місце у договорі банківського рахунку, то це не означає, що він відноситься до категорії змішаного договору [7, с.169].

Отже, договір банківського рахунку досить специфічний договір, пов'язаний з розвитком електронних технологій, і якщо його еволюцію розглядати в ретроспективі, то на кожному історичному розвитку він був хронологічно:

1.різновидом договору банківського вкладу;

2.змішаним договором з елементами договорів позики, доручення та зберігання;

3.самостійним договором.

Зміст договору банківського рахунку становлять його права та обов'язки. Зазначений договір є двостороннім, тобто створює права та обов'язки для кожної сторони. Безоплатний договір банківського рахунку є односторонній, оскільки обов'язок за договором покладається тільки на банк. Те, що при здійсненні операцій клієнт зобов'язаний виконувати нормативні вимоги Центробанку, не перетворює його в боржника банку, а лише свідчить про наявність у нього кредиторського обов'язку. Їх невиконання не є порушенням прав банку, а лише звільняє банк від відповідальності за прострочення

Також він є консенсуальний, тобто виникає з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам, а не моментом внесенням грошових сум на рахунок, як, наприклад, в договорі банківського вкладу (депозиту). Консенсуальний характер договору банківського рахунку, в першу чергу, обумовлюється його призначенням - здійснювати операції по рахунку. Клієнт відкриває рахунок, і зовсім не обов'язкова наявність грошових коштів на ньому в момент відкриття, оскільки він може відкрити рахунок для перерахування коштів іншою особою.



5. Форми готівкових розрахунків та порядок касових операцій

Готівкові розрахунки - це спосіб здійснення розрахунків, за якого платіж проводиться паперовими грошима або металевою монетою. Розрахунки з використанням платіжної картки у законодавстві, як правило, прирівнюються до готівкових розрахунків.

При розрахунках за допомогою готівки не виникає таких яскраво виражених відносин у рамках початкових майнових відносин, як при безготівкових розрахунках. Тут, як правило, нерозривними є процеси передачі товарів і сплати коштів, що робить грошовий платіж органічною частиною еквівалентних відносин. У той же час, діють спеціальні правила документального оформлення процедур приймання-передачі готівки, а також нерозривно пов'язаних з ними операцій зі зберігання, обліку та обігу готівки (касові операції). Це дозволяє розглядати готівкові розрахунки у рамках самостійних правовідносин.

Згідно зі ст. 198 ГК України, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються в безготівковій формі або в наявній формі через установи банків, якщо інше не передбачене законом. Наявна форма розрахунків через банківські установи у цьому випадку повинна розумітися як внесення готівки до каси банків для зарахування на рахунки суб'єктів господарювання або видачі їм у вигляді наявних коштів. Таким чином, за загальним правилом за відсутності спеціального дозволу у законодавстві між суб'єктами господарювання не можуть здійснюватися готівкові розрахунки без участі банківських установ. Це положення ГК України уточнюють загальне правило ст. 1087 ЦК України про те, що між юридичними особами, а також за участю громадян-підприємців готівкові розрахунки допускаються, якщо інше не встановлене законом. «Інше» у даному випадку встановлене ГК України для сфери господарювання. Положення ГК України розвиваються в Законі України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 р. і Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженому постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637.

Ст. 3 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлює обов'язок суб'єктів підприємництва при готівкових розрахунках у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг використовувати реєстратори розрахункових операцій, тобто пристрої або програмно-технічні комплекси з реалізованими фіскальними функціями, а також розрахункові книжки з номерними розрахунковими квитанціями і книги обліку розрахункових операцій. Реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки і книги обліку підлягають реєстрації в податкових органах. Аналогічні вимоги розповсюджуються на розрахунки у цих же сферах з використанням платіжних карток, платіжних чеків і жетонів.

У ряді випадків реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки і книги обліку розрахункових операцій в готівкових розрахунках не застосовуються. Так, у разі продажу підприємствами продукції власного виробництва розрахунки проводяться через каси підприємств з оформленням прибуткових або витратних касових ордерів. При продажу проїзних і перевізних документів оформляються квитки, квитанції, талони тощо. Проте, у будь-якому випадку споживачу повинен бути виданий розрахунковий документ встановленої форми на суму проведеної операції (касовий або товарний чек, квитанція, квиток тощо).

Розділ V Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлює адміністративно-господарські штрафи до суб'єктів господарювання за непроведення розрахунків через реєстратори розрахункових операцій, неоформлення розрахункового документа, проведення розрахункової операції без використання розрахункової книжки у встановлених випадках. Крім того, працівники суб'єктів господарювання за такі порушення притягуються до адміністративної відповідальності за ст. 155-1 КУпАП.

Положення про ведення касових операцій є обов'язковим для всіх суб'єктів господарювання України. Суб'єкти господарювання, які мають поточні рахунки у банках, зобов'язані зберігати грошові кошти на цих рахунках. Отримання готівки проводиться з поточних рахунків у банках за оформленими чековими книжками. Готівка повинна витрачатися виключно на визначену у чеку мету, що не суперечить чинному законодавству України. Суб'єкти господарювання повинні надавати обслуговуючому банку (на його вимогу) платіжні та розрахункові документи, що підтверджують цільове використання готівки. У цьому виявляються контрольні функції банків.

Розрахунки готівкою суб'єктів господарювання між собою, а також з громадянами можуть здійснюватися за рахунок коштів, отриманих з кас банків, а також за рахунок виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) і позареалізаційних надходжень (наприклад, внесок засновників до статутного капіталу підприємства).

Сума платежу готівкою одного суб'єкта господарювання іншому суб'єкту господарювання не повинна перевищувати 10 тисяч гривень протягом одного дня незалежно від кількості платіжних документів. Проте, кількість суб'єктів господарювання, з якими можуть проводитися розрахунки протягом дня, не обмежується. Платежі понад вказану суму повинні здійснюватися виключно безготівковим способом. Дія даного правила не розповсюджується на закупівлі сільськогосподарської продукції, на розрахунки за спожиту електроенергію, на розрахунки з бюджетами, а також на розрахунки суб'єктів господарювання з громадянами.

Якщо здійснюються готівкові розрахунки понад вказані вище суми, то кошти, що перевищують їх, додаються до залишків готівки у касі для подальшого контролю з боку держави. При цьому підприємства зобов'язані дотримуватися ліміту залишку готівки у касі - максимального розміру грошової суми, яка може знаходитися у касі підприємства на кінець дня та встановлена банком відповідно до нормативних актів НБУ з урахуванням особливостей господарської діяльності підприємства (режим і специфіка роботи, віддаленість від банку, розмір касового обігу, графік роботи інкасатора). Сільськогосподарські підприємства самостійно встановлюють собі ліміти каси, але зобов'язані дотримуватися їх протягом року. Ліміт каси не встановлюється фермерським господарствам, що здійснюють виключно операції з сільськогосподарською продукцією, і громадянам-підприємцям.

Всі понадлімітні суми готівки підприємства зобов'язані здавати банку у порядку і терміни, встановлені банком, для зарахування на їх поточні рахунки. У разі надходження в касу підприємства готівки після закінчення часу, коли вона може бути здана в банк, понадлімітні суми повинні бути здані в банк не пізніше наступного робочого дня. Невиконання вказаних вимог тягне за собою господарсько-правові санкції, які встановлені Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 р. № 436 за такі порушення як перевищення лімітів каси, неоприбутковування готівки у касі тощо.

Застосування санкцій за порушення правил здійснення готівкових розрахунків є цілком виправданим, оскільки неадекватне зростанню виробництва зростання наявної грошової маси призводить до знецінення грошової одиниці, інфляції, розбалансованості споживчого ринку, утворення умов для приховування доходів, які підлягають оподаткуванню, незаконних валютних операцій, підвищення касових витрат. Тому правове регулювання розрахунків повинно стимулювати розвиток безготівкових платежів.

Формами готівкових розрахунків є:

1) розрахунки з використанням реєстраторів розрахункових операцій;

2) розрахунки з використанням розрахункової книжки;

3) розрахунки з використанням витратного касового ордера;

4) розрахунки з використанням прибуткового касового ордера; 5) розрахунки з використанням товарного чека.

Розрахунки з використанням реєстраторів розрахункових операцій - це форма готівкових розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, при якій підтвердження розрахункової операції проводиться із застосуванням належним чином зареєстрованого, опломбованого та переведеного у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій з роздруковуванням касового чека або іншого розрахункового документа у залежності від типу реєстратора розрахункових операцій.

Розрахунки з використанням розрахункової книжки - це форма готівкових розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, при якій у випадках неможливості використання реєстраторів розрахункових операцій (поломка, ремонт реєстратора розрахункових операцій, розрахунки у гірських населених пунктах тощо) фіксація розрахункової операції проводиться з використанням належним чином зброшурованої, прошнурованої та зареєстрованої книжки, яка містить номерні розрахункові квитанції, що видаються платнику.

Розрахунки з використанням витратного касового ордера - це форма готівкових розрахунків, при якій видача наявних засобів з каси підприємства оформляється витратним касовим ордером. Ця форма розрахунків застосовується у разі закупівлі сільськогосподарської продукції у населення, повернення проданої раніше продукції власного виробництва, видачі засобів під звіт тощо.

Розрахунки з використанням прибуткового касового ордера - це форма готівкових розрахунків, при якій внесення готівки до каси підприємства оформляється прибутковим касовим ордером з видачею особі, що внесла готівку, відривної квитанції, яка підтверджує факт внесення засобів. Ця форма розрахунків застосовується у разі продажу продукції власного виробництва, а також при операціях разового або нетоварного характеру.

Розрахунки з використанням товарного чека - це форма готівкових розрахунків, при якій у випадках, дозволених законодавством України, суб'єкт господарювання проводить операції без використання реєстратора розрахункових операцій і розрахункових книжок, але на вимогу покупця оформляється товарний чек, що підтверджує дані проведеної операції.



6. Форми безготівкових розрахунків

Визначення поняття форм або видів безготівкових розрахунків відсутнє на рівні законодавства України. Тому поняття вказаної категорії ми можемо вивести лише із змісту чинного законодавства, в якому «форми безготівкових розрахунків» вживаються в досить різних значеннях.

В статті 341 Господарського кодексу зазначається, що безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються в міжнародній банківській практиці.

Водночас, у Цивільному кодексі поняття «форми безготівкових розрахунків» відсутнє як таке. Натомість, вживається поняття «види безготівкових розрахунків». Відповідно до статті 1088 Цивільного кодексу України, яка має назву «види безготівкових розрахунків», при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони в договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Стаття 4 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», яка має назву «форми та види розрахунків, що застосовуються при проведенні переказу», підтримує позицію Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної статті, для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Цим же шляхом пішла й інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», згідно з пунктом 1.2 якої встановлюються загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Таким чином, законодавством визначаються дві форми розрахунків -- безготівкові та готівкові розрахунки. Безготівкові розрахунки поділяються на види. З огляду на зазначене, а також беручи до уваги ту обставину, що зміни до Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» були внесені після прийняття Господарського кодексу України, колізію між статею 341 Господарського та статтею 1088 Цивільного кодексу слід вирішувати на користь останньої. Отже, видами безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Платіжні доручення

Платіжне доручення -- це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

На сьогодні платіжні доручення є найпоширенішими платіжними інструментами. Відомі цивілісти О. Іоффе, С. Ландкоф, К. Флейшиц платіжне доручення розглядали як форму договірної конструкції доручення. Правова природа платіжного доручення дійсно може розглядатися з декількох сторін. Безперечно, платіжне доручення є платіжним інструментом у розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». З іншого боку, платіжне доручення є документом на переказ, форма якого встановлена Національним банком України. І з третього боку, платіжне доручення є правочином, що вчиняється клієнтом у межах та на виконання договору про розрахунково-касове обслуговування між ним та банком.

Так, С. С. Алєксєєв розглядав, зокрема, доручення кредитора банку інкасувати суму вимоги як односторонню угоду, яка пов'язана з односторонньою угодою платника при акцепті ним платіжної вимоги. Ці угоди не зливаються в єдиний юридичний факт (двосторонню угоду): угода кредитора є умовою виконання зобов'язання платника по акцепту платіжної вимоги, а угода платника -- основним юридичним фактом складу виконання грошового зобов'язання.

З С. С. Алєксєєвим цілком погоджується і Н. А. Яхніна, яка, розглядаючи правову природу інкасо, зазначала, що інкасо з точки зору загального вчення про юридичні факти є односторонньою угодою, оскільки вона зобов'язує банк виконувати доручення господарюючого суб'єкта незалежно від волевиявлення банку. Банк не може відмовитися, оскільки обов'язок виконувати доручення він взяв на себе відповідно до договору банківського рахунку. Таким чином, на нашу думку, логіка вчених цілком прийнятна для аналізу платіжного доручення у сучасній його формі.

У рецензії на монографію К. А. Флейшиц, присвячену розрахунковим та кредитним правовідносинам, В. К. Райхер погоджується з К. А. Флейшиц в тому, що угоди, які направлені на інкасування коштів на рахунок чи на списання коштів з рахунку, є не договорами, а односторонніми угодами власника банківського рахунку, виконання яких є обов'язком банку, і цей обов'язок заснований на договорі банківського рахунку.

Статею 1089 ЦК України передбачені загальні положення про розрахунки з застосуванням платіжних доручень. За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника переказати певну грошову суму коштів, що розміщені на рахунку платника в цьому банку, на визначений платником рахунок фізичної або юридичної особи (одержувача) в цьому чи в іншому банку в строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Платіжне доручення має свої корені в переказному векселі та переказний білет. Термін «переказ» застосовувався в двох значеннях: так називався договір між клієнтом і банком про виплату грошей та документ, за допомогою якого він виконувався. Кредитна установа, що прийняла доручення здійснити переказ, зобов'язувалася сплатити певну суму грошей за рахунок свого контрагента. Контрагент або вносив відповідну суму готівкою, або вона списувалася з його рахунка. Платіж здійснювався певній особі, якою міг бути сам контрагент або інша особа. В останньому випадку особа, що зазначена в якості одержувача, не набувала права вимоги від кредитної установи щодо здійснення платежу.

За міжнародною класифікацією безготівкові розрахунки поділяються на кредитовий переказ та дебетовий переказ. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень відносяться до кредитового переказу.

Сутність кредитового переказу полягає в тому, що платник (дебітор) ініціює переказ коштів у банківській системі шляхом надання банку розпорядження кредитувати рахунок отримувача (кредитора).

Є. С. Компанієц та Е. Г. Полонський називали платіжними дорученнями письмову пропозицію власника рахунку банку провести безготівковий платіж певної суми грошей підприємству вказаному в дорученні.

Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами.

Банк не має права робити виправлення в платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної в платіжному дорученні.

Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком, відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, не менше ніж у двох примірниках.

Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення. Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо дата валютування визначена пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.

Якщо дата валютування припадає на неробочий день, то банк отримувача зараховує кошти на його рахунок на початок першого робочого дня, наступного за днем, який визначений датою валютування.

Платник до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування на рахунок отримувача обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Лист про відкликання коштів платник подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів.

Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника. Якщо немає/недостатньо коштів на рахунку платника, то банк приймає від нього платіжні доручення, якщо порядок їх приймання та виконання передбачено договором між банком та платником.

Банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, або документального підтвердження їх сплати раніше.

Якщо фізична особа не має рахунка в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв'язку.

Через підприємства поштового зв'язку здійснюються перекази:

-- на ім'я окремих фізичних осіб -- коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо);

-- підприємствам -- коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Платіжна вимога-доручення

Платіжна вимога-доручення -- це розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої -- вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів та нижньої -- доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється отримувачем коштів за формою, наведеною в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину (від руки чи із застосуванням технічних засобів -- незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує. Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суми, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, яка є на його рахунку.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем. Причини неоплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та отримувачем коштів без втручання банку.

Платіжні вимоги-доручення застосовуються переважно в тих сферах народного господарства, де суму платежу сторони не можуть визначити при укладенні договору. Так, платіжні вимоги доручення широко використовуються у сфері електро-, тепло- та водопостачання, де сума щомісячного платежу визначається обсягами спожитих послуг.

При цьому виставлення платіжної вимоги-доручення являє собою юридичний факт пред'явлення вимоги виконання цивільного зобов'язання в розуміння статті 530 Цивільного кодексу України, з пред'явленням якої закон пов'язує початок перебігу семиденного строку виконання боржником обов'язку у випадку, якщо термін його виконання не визначений договором або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Платіжна вимога

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України, кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його доручення на підставі рішення суду.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами. За необґрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних, зазначених у платіжній вимозі, стягувач несе відповідальність згідно із законодавством України. За списання коштів за документами, оформленими з порушенням вимог законодавства, відповідальність несе банківська установа.

Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу. У реквізиті «Призначення платежу» платіжної вимоги стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа. Виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, банку не подається.

Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника -- протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника і не має права повертати її в разі неподання стягувачем реєстру платіжних вимог.

У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах залишку коштів.

Банк не пізніше ніж наступного робочого дня повідомляє платника про надходження платіжної вимоги на примусове списання коштів з його рахунку, якщо умова про таке повідомлення передбачена договором банківського рахунка цього платника (в порядку, передбаченому договором).

Стягувач може відкликати платіжну вимогу в будь-який час до списання коштів з рахунка платника шляхом подання листа про відкликання до банку, що обслуговує стягувача.

Банк платника не має права на списання коштів з рахунка платника коштів за платіжною вимогою після отримання листа про її відкликання. Якщо всупереч отриманому листу про відкликання платіжної вимоги її суму списано з рахунка платника та перераховано стягувачу, то повернення цієї суми платник здійснює в судовому порядку. Банк, що не виконав лист про відкликання або прострочив строк його передавання банку платника, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України, Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що, відповідно до закону, має право на його застосування.

У разі списання коштів з реєстраційних рахунків бюджетних установ, з вини яких виникли відповідні зобов'язання, протягом місяця з часу проведення такої операції розпорядники бюджетних коштів повинні впорядкувати свої зобов'язання з урахуванням безспірного списання коштів і привести їх у відповідність з бюджетними призначеннями на відповідний бюджетний період. При цьому безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, в рахунок погашення зобов'язань таких бюджетних установ не допускається.

Порядок виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів визначений окремим нормативним актом.

Примусове списання (стягнення) коштів загального фонду державного бюджету проводиться органом Державного казначейства в межах асигнувань на поточний рік, передбачених у затвердженому кошторисі доходів і видатків, планів використання бюджетних коштів одержувачів, та при наявності на відповідних реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунках та рахунках інших клієнтів коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації. Примусове списання (стягнення) коштів зі спеціальних реєстраційних рахунків у частині власних надходжень установ та організацій здійснюється безпосередньо із загальної суми залишку надходжень на відповідному спеціальному реєстраційному рахунку з подальшим віднесенням зазначеної суми на касові видатки в розрізі кодів бюджетної класифікації.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків обліку коштів «Інші доходи спеціального фонду» (кошти, які мають цільове призначення і надходять на спеціальний реєстраційний рахунок установ з розбивкою за кодами економічної класифікації видатків) здійснюється у порядку, визначеному для коштів загального фонду.

Примусове списання (стягнення) коштів здійснюється за тим самим кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким би здійснювався платіж, якщо б оплата була проведена не примусово. Ця норма створює досить серйозні перешкоди виконанню рішень судів в частині стягнення заборгованості з бюджетних установ, оскільки на момент одержання таких рішень бюджетні кошти на рахунках установ саме за відповідним кодом класифікації видатків, як правило, відсутні. Таким чином, законодавча норма, створюючи не в повній мірі вмотивовані процесуальні перешкоди для виконання основ цивільного та господарського законодавства, що полягають в обов'язковості виконання взятих на себе зобов'язань, забезпечує додатковий грунт для корупційних діянь посадовців у цій сфері.

Так, згідно зі статтею 174 Цивільного кодексу України, держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке, відповідно до закону, не може бути звернено стягнення.

Акредитив

Акредитив -- це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

У науці правова природа акредитива дискусійна. В цілому можна виділити декілька концепцій.

Чек

Чек виник у XIII ст. в Палермо, де державні установи в сплату грошей видавали Folizze bancarie на своїх банкірів. Документи цього роду зустрічалися згодом у Неаполі у відносинах між приватними особами та видавалися на строк «по пред'явленню» й унаслідок загрози втрати регресу до чекодавця були дійсні протягом трьох днів.

У Голландії чек з'явився в XVI ст. Це були так званні чеки-квитанції, оскільки вони мали форму квитанції, що видавалася чекодавцем на ім'я платника-банкіра як доказ одержання від нього певної суми. Ім'я чекодавця в ньому не вказувалося, й тому одержувачем грошей по цьому чеку-квитанції, міг бути кожний.

У сучасному вигляді чек з'являється в Англії в XVII ст. Історично першими банкірами в Англії були ювеліри, що володіли надійними сховищами для золотих та срібних виробів. Розміщуючи свої гроші як депозити в ювелірів, клієнти були зацікавлені в одержанні документа, що містить вимогу про видачу певної грошової суми з переданих на зберігання грошей або інших цінностей.

У зв'язку з цим ювеліри почали видавати своїм клієнтам прості векселі (promissory notes), котрі стали прообразом банкнот, що з'явилися пізніше. Але незалежно від цього клієнти ювелірів могли розпоряджатися своїми сумами за допомогою адресованих на їхнє ім'я записок, що йменувалися касовими нотами (cash notes). Ці касові ноти й були чеками як за формою, так і за значенням у грошовому обігу.

Розрахункові чеки мали значне поширення в радянській банківській практиці. О. С. Іоффе відзначав, що «саме розрахункові чеки використовуються як один зі способів виконання зобов'язань за грошовими розрахунками в міжміських відносинах».

У відносинах щодо розрахунків чеками беруть участь такі сторони:

-- банк-емітент -- це банк, що видав розрахунковий чек (розрахункову чекову книжку);

-- чекодавець -- підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

-- чекоутримувач -- підприємство або фізична особа, яка є отримувачем коштів за чеком;

-- банк чекоутримувача -- банк, до якого чекоутримувач пред'являє чек до оплати.

Відповідно до частини 1 статті 1102 ЦК України, розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Платником за чеком може бути лише банк, у якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається.

Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий. Слід зазначити, що видача чека чекодавцем чекоутримувачеві є дією консенсуального характеру. Таким чином, чек не можна вважати законними коштами платежу, тобто прийняття чека в оплату за поставлений товар, надані послуги є актом доброї волі, що грунтується на довірі кредитора до свого боржника. А тому чекові правовідносини є залежним від основного договору до видачі чека й самостійним зобов'язанням після його видачі. Чек -- тільки інструмент для одержання грошей, тому моментом виконання грошового зобов'язання є не момент видачі чека, а його оплата банком.

Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, у якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесені виправлення, недійсний. Не дозволяється вносити до чека виправлення та використовувати замість підпису факсиміле.

Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця. Банк не несе відповідальності за відмову в оплаті чека з вини чекодавця (відсутність коштів на рахунку). Цим обумовлюється абстрактний характер чека.

Платник за чеком (банк) повинен пересвідчитися усіма можливими способами в справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою. Збитки, завдані у зв'язку з оплатою підробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на платника за чеком або чекодавця -- залежно від того, з чиєї вини вони були завдані.

Подання чека до банку чекоутримувача на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу.

Чекоутримувач повинен повідомити чекодавцеві про неплатіж протягом двох робочих днів з дня подання чека до банку чекоутримувача на інкасо. Особа, що не надіслала повідомлення в зазначений строк, не втрачає своїх прав. Вона відшкодовує збитки, які можуть статися внаслідок неповідомлення про несплату чека. Розмір відшкодовуваних збитків не може перевищувати суми чека.

Якщо платник відмовить в оплаті чека, то чекоутримувач має право пред'явити позов до суду. Чекоутримувач має право вимагати, крім оплати суми чека, відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів.

Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків (далі в цій главі -- аналітичний рахунок «Розрахунки чеками») у банку-емітенті.

Для цього разом із заявою про видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів. Один або кілька чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-смітент може видати на суму, що не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою.

Строк дії чекової книжки -- один рік; чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, -- три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекоутримувача протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується). Забороняється передавати чек/чекову книжки його/її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписувати незаповнені бланки чека і проставляти на них відбиток печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи чек можна виписувати на ім'я іншої особи, яка стає його власником. Чеків на пред'явника не видають.

Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та отримувати готівкою здачу із суми чека. Фізичні особи можуть обмінювати чек на готівку або отримувати здачу із суми чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека).

Чекодавець виписує чек із чекової книжки під час здійснення платежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги). Виписуючи чек, чекодавець переписує на його корінець залишок ліміту з корінця попереднього чека і зазначає новий залишок ліміту.

Банк-емітент може відмовитися від оплати чека, якщо:

-- чек або реєстр чеків заповнено з порушенням вимог, установлених законодавством, або є виправлення, замість підпису стоїть факсиміле;

-- чек виписаний чекодавцем на суму, більшу, ніж заброньована на аналітичному рахунку «Розрахунки чеками».

У разі відмови за цих причин оплатити чеком, банк-емітент викреслює його з реєстру чеків, виправляє загальний підсумок і не пізніше наступного робочого дня надсилає цей чек до банку чекоутримувача. Одночасно банк-емітент повідомляє електронною поштою банку чекоутримувача про причини неоплати чека.

У разі ненадходження коштів банк чекоутримувача після закінчення 10 календарних днів від дати інкасування чека здійснює запит електронною поштою до банку-емітента щодо причин неоплати цього чека.

Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має дати відповідь банку чекоутримувача, який повідомляє про це чекоутримувача.

У разі неотримання відповіді банк чекоутримувача повідомляє про це чекоутримувачеві.

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

Якщо після повного використання чеків із чекової книжки її ліміт буде невикористано, то чекодавцеві може надаватися нова чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Строк дії нової чекової книжки встановлюється з дня її видачі.

Відповідальний виконавець банку, перевіривши за корінцями використаних чеків залишок невикористаного ліміту, робить у реєстраційній картці в графі «Примітка» в рядку, в якому був зроблений запис щодо видачі цієї книжки, напис «Залишок ліміту перевірений», після чого повертає чекодавцю чекову книжку з корінцями.

У разі втрати чекової книжки (чека), чекодавець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків. Відповідальний виконавець банку-емітента робить у реєстраційній картці в графі «Примітка» відмітку про номери загублених чеків.

Кошти в сумі невикористаного ліміту чекової книжки повертаються клієнту на підставі його платіжного доручення. У разі втрати фізичною особою чека, який був виданий для одноразового розрахунку, кошти повертаються їй не раніше, ніж через 10 календарних днів після закінчення строку дії чека.

У разі відмови банку-емітента оплатити чек чекоутримувач має право звернутися з позовом до суду. До вимог чекоутримувача про оплату чека застосовується позовна давність в один рік.

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користуватися цим платіжним інструментом, якщо це передбачено умовами договору банківського рахунка.

Правове регулювання дорожніх чеків здіснюється Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України.

Дорожній чек -- це паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов'язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекоутримувачеві (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу.

Термін дії дорожніх чеків не обмежений. Дата та місце заповнення чека зазначаються в інформаційному повідомленні про продаж дорожнього чека. Вони емітуються в певному номіналі.

Дорожні чеки виписуються на одного власника, рідше на двох (підписи власника (двох власників) ставляться в зазначеному місці в день продажу). Чеки на двох власників можуть використовуватися ними. Будь-який з двох підписів є дійсним при одержанні готівкових коштів за чеком.

Размещено на Allbest.ru