Дослідження стану безробіття в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ БЕЗРОБІТТЯ

1.1 Сутність та причини виникнення безробіття. Теорії безробіття

Безробіття є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результат дії його головного закону - попиту і пропозиції. Визначити його слід наступним чином: безробіття є незайнятість певної частини економічно-активного населення або трудових ресурсів внаслідок об'єктивних причин (процесів), які притаманні ринковій економіці такі, як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т.п. Безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватись про громадян, які залишились без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.

Відповідно до цього в Законі України “ Про зайнятість населення ”(стаття 2) діє визначення безробітного: “ Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку, або інших передбачених законодавством доходів, і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи ”. Слід підкреслити, що визначення безробіття відноситься лише до тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючі економічну активність [2]

Безробіття є явищем макроекономічної нестабільності з двох причин:

? свідчить про недовикористання ресурсів суспільства і діє в бік зменшення сукупної пропозиції (ВВП);

? вказує на певну кількість людей із меншою платіжною спроможністю, що впливає на скорочення сукупного попиту. [4]

Безробітною є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця, яке б відповідало рівню її професійної підготовки, стажу, досвіду та ін.
Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” [2] безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через не залежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.

Безробіття є явищем макроекономічної нестабільності з двох причин:

? свідчить про недовикористання ресурсів суспільства і діє в бік зменшення сукупної пропозиції (ВВП);

? вказує на певну кількість людей із меншою платіжною спроможністю, що впливає на скорочення сукупного попиту. [4]

Безробітною є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця, яке б відповідало рівню її професійної підготовки, стажу, досвіду та ін.

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” [2] безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через не залежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості.

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні [15].

Соціальна сутність безробіття - в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.

Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив Т. Мальтус. Його концепція з певними модифікаціями існує й досі. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності тощо [15].

У середині 50-х років XX ст. виникла технологічна концепція існування безробіття, згідно з якою причиною його появи є науково-технічний прогрес, технічні зміни у виробництві, особливо несподівані, непрогнозовані. Боротися з безробіттям, на думку авторів концепції, слід шляхом обмеження темпів і масштабів технологічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширенішою на сучасному етапі є кейнсіанська теорія, згідно з якою причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощаджень і недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття можна шляхом державного стимулювання попиту та інвестицій. Значна роль при цьому (особливо щодо зростання інвестицій) відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення воєнних витрат.

Існує концепція пояснення безробіття високим рівнем заробітної плати, тобто для його зниження слід зменшити рівень оплати робочої сили [15].

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законом народонаселення, законами конкурентної боротьби, які змушують власників збільшувати обсяг інвестицій, удосконалювати техніку, що зумовлює відносне підвищення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що призводить до зростання органічної будови капіталу і поширення безробіття. У Марксовій теорії таке явище отримало назву "всезагального закону капіталістичного нагромадження" - збільшення національного багатства, величини та інтенсивності зростання функціонуючого капіталу й кількості пролетаріату та продуктивної сили його праці, що супроводжується збільшенням відносної промислової резервної армії праці. Проте такої обернено пропорційної залежності в дії цього закону за сучасного капіталізму не існує, але спостерігається певна непропорційна кореляція; не існує також однобічної спрямованості між збільшенням злиденних верств населення і промислової резервної армії праці. Водночас західні вчені звертають увагу на сучасну тенденцію до збільшення абсолютної бідності з ростом національного багатства у розвинутих країнах [9].

Серед перелічених теорій найлогічнішим видається пояснення основної причини безробіття всезагальним законом капіталістичного нагромадження, оскільки він органічно поєднує фактори безробіття з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносини економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидше зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Технологічна концепція безробіття цим і обмежується, але цього недостатньо, бо за розвинутого гуманістичного суспільства звільненим працівникам має надаватися можливість працевлаштування в інших сферах і галузях, для зайнятих - скорочуватися робочий день. [15].

Проте закон капіталістичного нагромадження (який був обґрунтований К.Марксом закон, згідно з яким зі збільшенням національного багатства, розміру та інтенсивності зростання функціонуючого капіталу, а отже, абсолютної кількості пролетаріату та продуктивної сили його праці, зростає відносна промислова резервна армія праці, тобто існує постійне перенаселення (злидні якого прямо пропорційні "мукам праці" (термін К. Маркса) активної робітничої армії) та офіційний пауперизм) не є всезагальним, оскільки діє не у всіх суспільно-економічних формаціях і навіть протягом не всього періоду існування капіталізму. Крім того, дія закону поповнюється новими властивостями. Зокрема, між розмірами зростання національного багатства та функціонуючого капіталу, з одного боку, і збільшенням відносної, резервної промислової армії праці - з іншого, існує кореляційна непропорційна залежність. У той же час безробіття зумовлене не лише однією (хоча й головною) причиною, а певним комплексом факторів. До них належать: структурні зміни в економіці, нерівномірність розвитку продуктивних сил у народному господарстві, окремих регіонах, постійний прогрес техніки, особливо його еволюційна форма - науково-технічна революція, пошук працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи, диспропорційність розвитку економіки, обмеженість попиту на товари і послуги тощо.

1.2 Види безробіття та їх характеристика. Система показників безробіття

Сучасні теорії ринку праці розрізняють, переважно, три типи безробіття: фрикційне, структурне й циклічне. Фрикційне безробіття виникає внаслідок того, що:

- ринкам праці притаманний динамізм (постійно відбуваються звільнення та працевлаштування; випадкові коливання попиту спричиняють, з одного боку, банкрутства і звільнення, а з іншого, створення нових підприємств і робочих місць; на ринку праці постійно з'являються нові люди, які займаються пошуком роботи, в той час як інші можуть виходити зі складу робочої сили);

- інформаційні потоки про стан ринку праці є недосконалими;

- потрібен певний час для того, щоб безробітні й роботодавці, які мають вакансії, знайшли один одного.

Отже, фрикційне безробіття пов'язане з пошуками або очікуванням роботи, що відповідає кваліфікації безробітних, їхнім уподобанням щодо умов праці.

Різновидом фрикційного безробіття є сезонне безробіття, яке виникає тоді, коли причини, що мають кліматичний характер, призводять до тимчасових, але таких, що повторюються, коливань.

Структурне безробіття є наслідком змін у структурі споживчого попиту і в технологіях, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Означене безробіття виникає тому, що робоча сила реагує повільно на вказані зміни і її структура повністю не відповідає новій професійній та регіональній структурам робочих місць.

Фрикційне й структурне безробіття мають більш-менш сталий характер і разом утворюють природне безробіття, що віддзеркалює реальні адаптаційні можливості в економіці. Навіть якщо в цілому попит дорівнюватиме пропозиції праці, завжди існуватимуть фрикційне і структурне безробіття. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень називається природним [20].

Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, що характеризується недостатністю сукупного попиту. Коли, незважаючи на можливості виробництва, сукупний попит на товари та послуги скорочується, зайнятість зменшується і безробіття зростає.

Слід зазначити, що на практиці непросто розмежувати фрикційне, структурне й циклічне безробіття.

В класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є результатом дуже високої реальної заробітної плати по відношенню до тієї, яка б врівноважувала попит на робочу силу та її пропозицію, зафіксованої, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу [15].

В ринковій економіці обов'язково має існувати оптимальний резерв працівників і підтримуватись природна норма безробіття, тобто перевищення пропозиції над попитом, отже, не може бути як повної зайнятості, так і масового безробіття.

В залежності від причин вивільнення робочої сили безробіття є добровільним та вимушеним. До добровільного відносять фрикційне та інституційне безробіття.

Інституційне безробіття створюється інститутом соціального захисту безробітних (чим більші виплати по безробіттю, тим триваліший час пошуку нового місця роботи), а також таким фактором, як підвищення гарантованого мінімуму заробітної плати. Це безробіття пов'язане також з недосконалістю податкової системи. Так, чим вища ставка податку і менші доходи працівників, тим менша різниця між доходами і соціальними допомогами, тому менше бажання працювати і триваліший час пошуку роботи.

До вимушеного безробіття відносяться такі його види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне.

Технологічне безробіття виникає в результаті переходу до нових поколінь техніки, технології, коли частка ручних робіт стає меншою, а нові технології потребують більш високого рівня кваліфікації і перепрофілювання працівників.

Структурне безробіття спричиняється масштабним перетворенням економіки, закриттям неперспективних підприємств, скороченням чисельності управлінського персоналу. До цього виду безробіття дуже близьке конверсійне, яке виникає в результаті скорочення армії і персоналу у галузях військової економіки.

Економічне безробіття викликається кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги і веде до згортання виробництв і звільнення працівників. Цей вид безробіття зникає в період зростання виробництва.

Маржинальне безробіття - безробіття слабозахищеного населення. Сюди відноситься молодь, жінки з малими дітьми.

Молодіжне безробіття (до молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16 до 30 років). Молодим людям після закінчення навчання, як правило, дуже важко влаштуватись на роботу. В останні роки питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30%. Молодіжне безробіття є досить економічно небезпечним тому, що із молодіжного середовища поповнюються ряди злочинців, загострюється кримінальна ситуація [11].

За часом і місцем виникнення безробіття може бути сезонним, циклічним, регіональним. Особливо високий рівень безробіття має місце в західному регіоні України.

В залежності від величини часового інтервалу, безробіття може бути тривалим (4-8 місяців), довготривалим (8-18 місяців) і застійним (більше 18 місяців). У випадку застійного безробіття наступають незворотні зміни у відношенні до праці; зменшується бажання шукати роботу самостійно, проходить дискваліфікація, втрата трудових навичок, звикання до низького рівня життя. Від цих соціальних груп залежить соціальна стабільність держави [5].

Безробіття може бути прихованим і легалізованим. Вимушене безробіття в умовах економіки з деформованими ринковими відношеннями виступає як приховане, що пов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Приховане безробіття є однією із ознак кризи в економіці та недосконалої політики України з питань зайнятості.

Приховане безробіття у державній статистичній звітності визначається двома показниками:

- вимушені відпустки без збереження заробітної плати;

- вимушена неповна зайнятість у режимі неповного робочого часу.

У зв'язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня. Тому вводиться ще одне поняття оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що по мірі падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут можна зустрітися з тим парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається у зв'язку із дією законів ринкової економіки: існує тісний зв'язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття.



1.3 Взаємозв'язок безробіття населення та інфляції. Крива Філліпса та її різновиди. Економічні та соціальні наслідки безробіття

Важливою складовою макроекономічної рівноваги є цінова стабільність. Остання, в свою чергу, значною мірою залежить від стійкості грошової системи.

Інфляція є фактором усіх зазначених процесів. Як соціально-економічне явище вона виникла ще у XVI ст., проте мала локальний, обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру.

Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.

Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.

Визнання або заперечення існування залежності між рівнем інфляції і рівнем безробіття має важливі наслідки для вироблення і проведення макроекономічної політики. Адже від того, чи існує такий зв'язок, залежить застосованість тих або інших рекомендацій, реалізація яких зачіпає інтереси значної кількості людей

У, найбільш загальному вигляді модель ринку праці зводиться до трьох складових - попиту на працю, пропозиції праці і умов рівноваги, тобто рівності попиту і пропозиції.

Попит на працю залежить від співвідношення між реальною заробітною платою і граничною продуктивністю праці. Фірми, наймаючи працівників, будуть збільшувати їх кількість доти, доки граничний продукт праці не зрівняється з величиною реальної заробітної плати. Згідно із законом убуваючої продуктивності за інших рівних умов (тобто при незмінності всіх інших чинників) кожна наступна одиниця фактора (в цьому випадку - праці), що змінюється, додає все меншу кількість продукту. Тому зростання числа працівників, що наймаються, при даній величині реальної заробітної плати, продовжується доти, доки граничний продукт праці не порівняється з реальною заробітною платою. Подальше розширення зайнятості можливе лише за умови скорочення реальної заробітної плати. Чим менше реальна заробітна плата, тим вище попит на робочу силу. З іншого боку, пропозиція робочої сили прямо залежить від рівня заробітної плати (номінальної і реальної). Чим вище рівень заробітної плати, тим більше пропозиція праці [23].

Умова рівноваги па ринку праці полягає в тому, що величина реальної заробітної плати повинна встановлюватися на рівні, який врівноважує попит і пропозицію праці. Зміни попиту на робочу силу відбуваються під впливом змін сукупного попиту. По мірі зростання сукупного попиту крива сукупного попиту зсувається праворуч вздовж кривої сукупної пропозиції. Відбувається поступове збільшення попиту на робочу силу, що виявляється в підвищенні реальної заробітної плати. Зростання витрат на робочу силу, збільшуючи величину сумарних витрат, спричиняє збільшення рівня цін, тобто інфляцію. Таким чином, збільшення сукупного попиту приводить як до зростання реальних обсягів виробництва, так і до збільшення цін, тобто до інфляції. Розподіл ефекту зростання сукупного попиту між приростом реального обсягу виробництва і посиленням інфляції залежить від того, на якій дільниці кривої сукупної пропозиції її перетинає крива сукупного попиту. На горизонтальній дільниці кривої сукупної пропозиції темпи інфляції помірні, а приріст обсягів виробництва значний. По мірі наближення економіки до точки повної зайнятості інфляційне зростання цін посилюється, і ефект збільшення сукупного попиту все в більшій мірі перерозподіляється на користь інфляції в порівнянні з приростом реального обсягу виробництва. При переході на вертикальну дільницю криву сукупної пропозиції будь-які спроби стимулювання попиту трансформуються в посилення інфляції без збільшення реального обсягу виробництва [23].

На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки.

Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

Між рівнем безробіття і темпом зміни заробітної плати (темпом інфляції заробітної плати) існує обернена залежність. Чим вищий рівень безробіття, тим нижчий темп інфляції заробітної плати. За повної зайнятості ставка заробітної плати не змінюється. Ставка заробітної плати знизиться, якщо рівень фактичного безробіття на даний період перевищує природний, тобто за неповної зайнятості через циклічне безробіття. При зниженні у даному періоді рівня фактичного безробіття нижче природного, тобто за надлишкової зайнятості, ставка заробітної плати підвищиться.

Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взаємозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне осмислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроекономічної нестабільності зробив англійський економіст кейнсіанського напряму А. Філіпс.

Рис. 1.1 Крива Філіпса

Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за 1861-1957 рр., він виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заробітної плати і рівнем безробіття. Якщо припустити, що існує однакове співвідношення між темпами змін заробітної плати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між безробіттям і темпами зміни рівня цін як важливого параметра інфляції.

Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та безробіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст номінальної заробітної плати, і навпаки (рис. 1.1) [6].

Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з максимальним економічним зростанням, проте за умов швидкого підвищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття.

Довгі роки крива Філіпса була основою соціально-економічного регулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Багато західних економістів і зараз виходять з того, що існують однонаправлений рух змін у заробітній платі і цінах, а також різноспрямованість між цими величинами і безробіттям.

Однак події 70-х - початку 80-х років суперечили ідеї альтернативного зв'язку "рівень інфляції - рівень безробіття", втіленій у кривій Філіпса. В цей час, насамперед в економіці США, виникло явище стагфляції - інфляції, що супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття. Це викликало критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в економіці [6].

Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття - неокласичний економічний напрям. Природний рівень безробіття - це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недовикористання ресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів збалансовані. За теорією природного рівня немає перманентного Вибору між безробіттям та інфляцією, а довгострокова крива Філіпса є вертикальною.

Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом якої є гіпотеза природного рівня, також не мають єдиних поглядів на проблему взаємозалежності інфляції та безробіття. Так, представники теорії адаптивних очікувань (монетаристський напрям) визнають альтернативність інфляції та безробіття, існування кривої Філіпса в короткочасному періоді. В довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, тобто альтернативної залежності інфляції і безробіття не існує.

Теорія раціональних очікувань, що виникла пізніше, доводить, що макроекономічна політика є неефективною, оскільки її результати завчасно враховуються робітниками. Звідси випливає, що не існує навіть короткочасового альтернативного зв'язку між інфляцією та безробіттям.

Хоча багато економістів визнають концепцію природного рівня, немало запитань в ній залишаються без відповіді.

Аналіз сучасних тенденцій в економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса - послаблення інфляційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свідчить про складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічних закономірностей. З багаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний негативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним [6].

Безробіття є не тільки економічною, але й серйозною соціального проблемою. Причому соціальні втрати більш суттєві для суспільства. Узагалі наслідки безробіття дуже різноманітні та масштабні за впливом. Щоб оцінити ступінь цього впливу, доцільно провести дослідження як економічних, так і соціальних наслідків безробіття.

Наявність безробіття в суспільстві свідчить про неповне використання трудових ресурсів. Надмірне безробіття, без сумніву, негативно відображається на всій економіці країни.

У цілому вплив безробіття на економічне та соціальне життя суспільства суперечливий.

До негативних соціально-економічних наслідків безробіття можна віднести:

- Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

- Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, тобто спрацьовує на користь вимог союзів підприємців.

- При тривалому безробітті працівник втрачає кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для нього болісно. За результатами досліджень, працівник навіть після трьох місяців безробіття досягає попередньої продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців.

- Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди є меншою, аніж заробітна плата і має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний, інвестиційний попит, скорочує обсяги заощаджень у населення.

- Сам факт безробіття наносить людині тяжку психологічну травму, порівняну із самими неприємними обставинами (смерть близьких, тюремне ув'язнення тощо). Про масштаби соціальних наслідків безробіття свідчить ряд фактів.

Безробіття несе прямі економічні витрати для всього суспільства. Коли частина людей залишається без роботи, це означає, що виробництво скорочується у порівнянні з обсягом, що міг бути досягнутий в умовах повної зайнятості. Згідно з оцінками експертів, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати майже 2% обсягу річної продукції, тобто суспільство втрачає визначений обсяг недовироблених товарів і послуг. Економісти визначають цю «загублену» продукцію як відставання обсягу валового продукту, що представляє собою величину, на яку фактичний ВВП є меншим потенційного ВВП (Відставання обсягу ВВП = Потенційний ВВП - Фактичний ВВП).

На мікрорівні безробіття є однією з головних причин зниження ефективності праці та виробництва в цілому, тобто погіршення якості продукції, що випускається, та зниження її конкурентоспроможності. Це пов'язано з тим, що окремі й достатньо значимі групи населення змушені погоджуватися на непрестижну, нецікаву для них роботу, що їм не до душі. Звідси низькоефективна, неякісна праця, висока плинність кадрів. Більш того, за таких обставин неможливо сформувати стабільні виробничі колективи.

Незважаючи на негативні і важкі наслідки безробіття, можна відзначити й ряд позитивних моментів, пов'язаних із ним.

По-перше, на думку більшості економістів, безробіття - найважливіша умова нормального й безперебійного функціонування економіки. Воно, зокрема, забезпечує формування резерву робочої сили.

По-друге, забезпечується необхідний виробництву перерозподіл кадрів та їх зосередження в тих видах діяльності, що необхідні споживачам.

По-третє, роботодавці мають можливість підібрати висококваліфікованих кваліфікованих спеціалістів. Відбувається стимулювання робітника до систематичного підвищення своїх фахових навичок і вмінь.

По-четверте, безробітна людина має вільний час і може приділяти його родині, вихованню дітей, одержуючи при цьому допомогу по безробіттю [3].

Соціально-економічні наслідки безробіття можна сформулювати таким чином: відбувається знецінення, недовикористання людського потенціалу суспільства, погіршується якість життя безробітних та їх членів родини, підсилюється тиск на розмір заробітної плати зайнятих із боку конкуруючих на ринку праці, збільшуються витрати суспільства й індивіда на відновлення чи зміну професійного статусу і рівня продуктивності праці, формуються категорії осіб із девіантною поведінкою, схильних до вчинків, що суперечать прийнятим соціальним нормам і цінностям.

Безробіття, яким би чином воно не вимірювалося - це завжди трагедія для тих, хто не має роботи і не може одержати законне стабільне джерело існування. Тривала бездіяльність веде до соціальної деградації людини: що має професію - до втрати кваліфікації, що не має її - до пошуку доходів сумнівними, напівкримінальними і кримінальними способами. Відрив від трудового джерела доходу та тривале існування на соціальні допомоги призводить до втрати самоповаги, занепаду моральних устоїв, розпаду родини тощо. Нарешті, масове безробіття призводить до значних соціальних і політичних змін, часто у формі дуже гострих соціальних конфліктів. Багато політиків це добре знають і тому намагаються не допускати у своїх країнах високого рівня безробіття.



РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

2.1 Причини виникнення та наслідки безробіття в Україні

Щоб пояснити причину безробіття, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящого населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості.

Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною.

Громадяни України хочуть почути від керівників країни правду: «Скільки громадян змушені виживати без роботи?» Влада у відповідь оперує цифрами, які дуже далекі від правди.

Уряд не визнає, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, що мають тимчасові підробітки. За допомогою статистичного шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній масштаб безробіття.

У країнах, де влада чесна зі своїми громадянами, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких - 9,2%, у Польщі - 19,2%, у Чехії - 7,8%, в Італії - 8,2%, у Португалії - 8,7%. В Україні декларується рівень безробіття у 3,6%, що можна характеризувати як свого роду «економічне диво» [22].

Уряд правління в Україні звітує, що 2006 року економіка зросла на 14 %. Але робочих місць побільшало тільки на 1%!

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки - Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

Головна причина безробіття в Україні - звільнення за власним бажанням. А також закриття підприємств і погане працевлаштування випускників навчальних закладів. Згідно з офіційними даними, з числа офіційно зареєстрованих безробітних за підсумками першого кварталу 2014 року тільки 12% всіх безробітних , які мали статус безробітного впродовж року. Всі інші працювали, але втратили роботу з різних причин [23].

Головна причина, яка привела людину на лаву безробітних, - це звільнення за власним бажанням, таких серед безробітних 11,5%. Особи, які втратили роботу внаслідок закриття підприємства, всього 6,4%. Близько 5,1% всіх безробітних - це випускники навчальних закладів. Для європейських країн досить дивна ситуація, практично у всіх розвинених європейських країнах не знають, що робити з безробітною молоддю, яка щойно закінчила вчитися. В окремих країнах таких безробітних налічуватися до 40% від загальної кількості всіх безробітних.

І нарешті, 65,7% всіх українських безробітних стали безробітними з інших причин, які не пов'язані зі звільненням з роботи і завершенням навчання [23].

Третина студентів після закінчення навчання не можуть отримати роботу і стають на біржу праці. У Федерації роботодавців України кажуть, молодь не працевлаштована, тому що якість їх знань не відповідає вимогам працедавців.

Рівень безробіття серед молоді в нашій країні сягає 20 %. Тільки кількість зареєстрованих безробітних у Державній службі зайнятості України перевищила позначку у півмільйона осіб. Із яких більш як 40% - молодь віком до 35 років. У Федерації роботодавці України відзначають, що молодь не тому вчать. Фахівців, які реально необхідні економіці України - не вистачає. А випускників популярних спеціальностей - забагато, і вони опиняються без роботи [25].

Іще одна причина, за якої працедавець не бере у штат працівника - це якість знань. У Федерації роботодавців провели моніторинг. І з`ясували, що закінчивши навчальний заклад українець - освічений. Але спеціалістом його можна назвати із натяжкою. На підприємствах дипломовані українці вчаться удруге. І витрачають на перепідготовку від кількох місяців до двох років.

Щоб змінити ситуацію, роботодавці повинні формувати попит на підготовку спеціалістів. А щоб забезпечити належний рівень знань, роботодавці прийматимуть участь у складанні навчальних програм та проводитимуть незалежну оцінку результатів навчання. Ці заходи дозволять скоротити молодіжне безробіття.

Наслідки безробіття багатогранні і дуже нерівномірно розподіляються в суспільстві, оскільки і саме безробіття як явище нерівномірно вражає різні верстви населення. У найбільшій мірі безробіття поширене серед молоді, низько кваліфікованих працівників та найбідніших верств населення.

Для кожного індивіда безробіття - це важкий тягар. Вимушена бездіяльність означає не лише втрату доходу і зниження життєвого рівня, але і велику психологічну травму. Можна виділити моральні, соціальні та економічні наслідки безробіття не лише для кожного індивіда, але і для всього суспільства.

Для багатьох людей морально-психологічні наслідки безробіття значно важливіші, ніж втрата доходу. В людському суспільстві праця - це найважливіша категорія буття. Почуття власної гідності люди пов'язують із справою, якою вони займаються [10]. Залишившись без роботи не за власним бажанням, вони відчувають свою повну непотрібність. Видатний шведський політик, автор ідеї шведської моделі економіки Улоф Пальме в своїй книзі «Шведська модель» виявив тісний зв'язок між проблемою безробіття і проблемою свободи: « Свобода передбачає почуття впевненості. Страх перед майбутнім, перед насущними економічними проблемами, перед хворобами і безробіттям перетворює свободу в беззмістовну абстракцію… Найбільш важливим чинником впевненості є робота. Повна зайнятість означає колосальний».

2.2 Особливості динаміки безробіття в Україні за часів незалежності

Для України характерне приховане безробіття, яке виникає за умов часткової зайнятості, коли працівники працюють неповний робочий день, без збереження заробітної плати. За даними державного комітету статистики України станом на 01.06.2014 р. загальна чисельність безробітних складала 5487,7 тис. осіб (рис. 2.1, табл. 2.1) [23].

Проблема безробіття гостро постала в Україні, як і в багатьох інших країн з залишками елементів перехідної економіки, після невдалих спроб реалізувати економічні реформи. Проте, якщо у країнах Центральної і Східної Європи рівень безробіття сягнув одразу понад 10% робочої сили впродовж перших років економічних перетворень, то в Україні він зростає значно повільніше: починаючи з 1991 року по сьогодні рівень офіційно зареєстрованого безробіття в середньому не перевищив 6% [7].

Криза економіки, невдалі спроби реформування господарського життя, перехід до первісних ринкових відносин негативно позначилися на матеріальному становищі основних верств суспільства.

Господарська криза викликала деструктивні процеси в робітничому середовищі. Чисельність робітників постійно скорочувалась. Усе більше число підприємств не працювало взагалі або працювало неповний робочий тиждень. Загальна кількість зайнятих зменшилась більш як на 25%. Новим явищем стало безробіття, яке з кожним днем зростало. При цьому поряд з явним значного поширення набуло так зване приховане безробіття. Його сутність полягала у тому, що формально вважаючись трудівниками підприємств, робітники по півроку і більше не працювали чи були зайняті на виробництві 1-2 дні на тиждень. Проблема зайнятості, відсутності нових робочих місць стала однією з найбільш гострих для України.

Криза економіки, невдалі спроби реформування господарського життя, перехід до первісних ринкових відносин негативно позначилися на матеріальному становищі основних верств суспільства.

Господарська криза викликала деструктивні процеси в робітничому середовищі. Чисельність робітників постійно скорочувалась. Усе більше число підприємств не працювало взагалі або працювало неповний робочий тиждень. Загальна кількість зайнятих зменшилась більш як на 25%. Новим явищем стало безробіття, яке з кожним днем зростало. При цьому поряд з явним значного поширення набуло так зване приховане безробіття. Його сутність полягала у тому, що формально вважаючись трудівниками підприємств, робітники по півроку і більше не працювали чи були зайняті на виробництві 1-2 дні на тиждень. Проблема зайнятості, відсутності нових робочих місць стала однією з найбільш гострих для України [7].

З розпадом сильно інтегрованої радянської системи ілюзія повної зайнятості, яка протягом кількох десятків років характеризувала ринки праці багатьох соціалістичних країн, змінилася цілком реальним явищем для ринкової або перехідної економіки, яке називається безробіттям. Оскільки безробіття має величезні наслідки для суспільства як на загальнодержавному, так і на індивідуальному рівні, державна політика зайнятості є вирішальним елементом соціально-економічної політики держави [7]. Але для того, щоб ця політика була ефективною у розв'язанні проблеми безробіття, потрібно враховувати, з одного боку, загальні закономірності ринку праці, властиві ринковій економіці, а з іншого -- особливості ринку праці та специфіку прояву безробіття в окремій країні.

Досвід України, як і багатьох інших країн з перехідною економікою, щодо безробіття розпочався після введення в дію невдалих економічних реформ. Але якщо в країнах Центральної та Східної Європи рівень безробіття досяг відразу понад 10 % робочої сили протягом перших років економічних перетворень, то в Україні безробіття зростає дуже повільно: протягом усього періоду з 1991 по 2000 pp. рівень зареєстрованого безробіття не перевищив 5 %, причому, до вересня 1996 р. він був нижче за 1 %.

Основним поясненням такого низького рівня безробіття, який не відповідає масовому скороченню виробництва та гіперінфляції в перші роки незалежності, є приховане безробіття і статистично-адміністративні методи, які спричиняють хронічне заниження реального безробіття. Можливо, внаслідок замалої допомоги по безробіттю та зменшення можливостей працевлаштування надлишкові працівники державного сектора погоджуються на значно нижчі зарплати або їх затримки, на вимушені адміністративні відпустки або працю у режимі неповного робочого часу. Багато з таких працівників основний прибуток одержують у неофіційному секторі економіки, хоча формально за звітністю підприємств, вони вважаються зайнятими в офіційному секторі. Вищезазначені фактори й призвели до виникнення та посилення проблеми прихованого безробіття, яке, безперечно, не враховується при обчисленні зареєстрованого відкритого безробіття [23].

Через надто низьку допомогу по безробіттю та численні вимоги до того, щоб мати статус безробітного згідно з Законом України "Про зайнятість населення" [2], багато незайнятих осіб, які шукають роботу, не звертаються до центрів зайнятості за допомогою або перебувають на обліку в службі зайнятості, але не мають статусу безробітного. Отже, рівень зареєстрованого безробіття викривляє реальну ситуацію на ринку праці, і тому, на наш погляд, цей показник є абсолютно непридатним для міжнародних порівнянь.

За сприяння державної служби зайнятості у січні-листопаді 2013 р. отримали роботу 728,9 тис. осіб, у тому числі: молодь - 356,4 тис. осіб; вивільнені працівники - 17,1 тис. осіб; інваліди - 11,4 тис. осіб; інші громадяни, для яких передбачені додаткові гарантії зайнятості - 79,0 тис. осіб. Також проходили професійне навчання 207,9 тис. осіб; брали участь в оплачуваних громадських роботах 360,1 тис. осіб . Станом на 01.04.2014 р. на обліку в центрах зайнятості перебувало 474,7 тис. незайнятих громадян, а кількість вакансій становила 50,1 тисяч. На 1 вакансію в середньому по Україні претендувало 7 осіб [18].

Варто наголосити, що внаслідок зростання безробіття спостерігається: скорочення обсягів виробництва валового національного продукту; зниження податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів; зростання витрат на соціальну допомогу безробітним; знецінення людського капіталу; посилення соціальної напруженості та диференціації; загострення кримінальної ситуації; падіння трудової активності тощо.

Рис. 2.1 Безробітне населення та рівень безробіття (за методологією МОП)

Таблиця 2.1 - Безробітне населення у віці 15-70 років у 2000-2013 році за причинами незайнятості

		2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013
	Безробітне населення у віці 15-70 років, усього, тис. осіб	1417,6	1425,1	1958,8	1785,6	1732,7	1657,2	1576,5
за причинами незайнятості, відсотків	вивільнені з економічних причин	28,9	28,1	45,5	39	34,5	32,5	29,8
	звільнені за власним бажанням	38,2	38,6	27	29,1	32	36,2	37,7
	демобілізовані з військової строкової служби	1,2	1,2	0,8	1,3	1,3	1,4	1
	не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації	17,4	18,3	14,1	16,2	18,7	17,1	17,5
	звільнені за станом здоров'я, через оформлення пенсії за віком, інвалідністю	0,8	0,7	0,7	0,9	0,9	1,5	1,2
	звільнені у зв'язку з закінченням строку контракту	10,3	10,9	9	10,4	9,5	8,5	8,5
	інші причини безробіття	3,2	2,2	2,9	3,1	3,1	2,8	4,3

Необхідною умовою для відтворення попиту на працю та зростанням продуктивної зайнятості є стабілізація національної економіки, яка створює сприятливе, надійне економічне середовище для інвесторів та підприємців, у якому вони могли би певною мірою прогнозувати майбутні прибутки від інвестицій та сподіватись на довготривалий розвиток свого бізнесу. Для встановлення макроекономічної стабільності нагальною потребою є запровадження повного комплексу заходів, спрямованого передусім на досягнення фінансово-кредитного, грошового та поточного платіжного балансу. Сприятливий клімат для розвитку підприємницької діяльності та економічного зростання вимагає також рішучої боротьби з усіма видами корупції та кримінальними структурами, позитивного ставлення державних службовців усіх рівнів до приватного підприємництва, удосконалення і стабілізації нормативної законодавчої бази, зміцнення банківського сектора, удосконалення механізмів кредитного фінансування, активної державної програми підтримки малого та середнього бізнесу.

2.3 Аналіз показників безробіття в Україні в період посткризового розвитку української економіки

Кожна людина першу половину свого життя обирає собі професію - те, чим вона планує займатись у майбутньому, і докладає до цього певних зусиль: здобуває освіту, розширює свій кругозір, заводить нові знайомства. Опісля бажає втілити усі набуті знання на улюбленій роботі. Але тут з'являється нова проблема: а де ж взяти цю улюблену роботу або хоча б якусь? безробіття економічний інфляція незайнятість

Як відомо, зайнятість населення - це сукупність соціально-економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах, працюють по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об'єднаннях громадян [17].

Закон України «Про зайнятість населення» поширюється крім громадян України також на іноземних громадян та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні.

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку. На найвищому рівні процес регулювання здійснюється Міністерством праці і соціальної політики України, на регіональному - центрами зайнятості на місцях. Саме вони сприяють комплексному вирішенню питань регулювання зайнятості населення, професійної переорієнтації, працевлаштування та на випадок чого надають підтримку та допомогу безробітним громадянам.

За даними Державного комітету статистики у 2013 році майже 7,7 % (близько 500 тис.) людей працездатного віку є безробітними, а отже, величезний потенціал цих людей не був ніде використаний. За віковими групами найбільшу кількість непрацюючих становить населення віком від 15 до 24 років, причиною цього явища є так званий "студентський вік". Також дуже прикрим є факт про великий відсоток непрацюючих у віці від 25 до 29 років. Звичайно, велика кількість молодих людей після закінчення ВНЗ, технічних училищ, коледжів, інших навчальних закладів бажає втілити на практиці набуті теоретичні знання на хорошій роботі з відповідною оплатою праці. Хоча у разі відсутності такої роботи далеко не кожен буде хапатись за першу ліпшу роботу, очікуючи кращого варіанту. Це той принциповий момент, на який наша держава має зробити акцент [23].

Рівень безробіття вищий на 0,7 % серед чоловіків по відношенню до жінок. Це пояснюється Тим, що за період від 1991 року і дотепер кількість підприємств важкої промисловості, гірничо-видобувної та інших галузей народного господарства, в яких однозначно задіювалась чоловіча сила, перестали функціонувати. Натомість легка та харчова промисловість, де зайняті переважно жінки, намагається і дотепер " втриматись на плаву.

У віковій групі від 30 до 39 років тенденція більшого відсотку непрацюючих зберігається серед чоловіків 6,2%.

Відсоток незайнятого міського населення становив 7,1 %. А кількість безробітних серед сільського населення порівняно з міським є меншою - загалом 6,2 %, що перш за все пов'язане з його сільськогосподарською спеціалізацією, тобто споконвічним родом занять (фермерством та ін.).

На даний момент питання зайнятості населення в умовах постійно зростаючої кризи, зниження темпів виробництва, відповідного скорочення робочих місць набуває нової актуальності. Правове регулювання питання безробіття в обличчі служб зайнятості повинно негайно надати допомогу такій категорії населення. Так, станом на лютий 2009 року офіційно не працювало 906,1 тис. осіб. Серед них допомогу по безробіттю в розмірі 610 грн. отримувало 657,2тис. осіб. Але прогнози фахівців є ще менш втішними: в самий пік кризи рівень безробіття може досягнути 8 млн [13].

Отже, питання безробіття є нагальним і потребує негайного вирішення.

Оскільки безробіття є всеохоплюючим процесом, в якому є певне економічне підґрунтя, тому, вирішивши економічні проблеми, Україна частково позбудеться цієї проблеми.

Зрозуміло, що в умовах кризи зовсім непросто створити нові робочі місця.

Наприклад, це можна здійснити, звернувши увагу на створення підприємств по використанню нетрадиційних джерел енергії - використати енергію сонця, силу вітру. Економічний ефект від такого проекту буде подвійним: по-перше, буде можливість заощадити на традиційних енергоносіях, по-друге, створити нові робочі місця.

Також варто звернути увагу на найперспективнішу частину населення -студентів. Скажімо, студенти могли б на конкурсній основі вносити свої пропозиції, висказати іншу, «свіжу» точку зору з вирішення даного питання.

Тобто напрямків, в яких наша держава може рухатись, вирішуючи проблему безробіття, насправді є багато. Важливо лише їх побачити, розгледіти і вкласти сили у дійсно достойний проект.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ І ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

3.1 Аналіз чинників безробіття в Україні в сучасних умовах

Хоча останні показники Державної служби зайнятості інформують нас про зменшення рівня безробіття на ринку праці, але його стан до сих пір залишається кризовим. Аби визначити шляхи вирішення проблеми, насамперед, ми визначили найвагоміші чинники, які впливають на збільшення безробіття, а саме:

? часткове вимушене безробіття (скорочений робочий день, скорочений робочий тиждень, подовження відпусток);

? умовне безробіття (непостійна робота);

? тимчасове безробіття (декретна відпустка, догляд за дитиною, за інвалідами дитинства, важко хворими і перестарілими тощо);

? потенційне безробіття (у зв'язку з виходом на інвалідність);

? безробіття у зв'язку із вивільненням жінок із виробництва з шкідливими і небезпечними умовами праці;

? безробіття структурне (переорієнтація, закриття, банкрутство);

? вимушене безробіття (через відсутність сировини, енергії, комплектуючих, яка привела до зупинки виробництва);

? безробіття як наслідок підвищення продуктивності праці та його інтенсифікації;

? безробіття як наслідок демобілізації, звільнення в запас і структурної перебудови в армії;

? безробіття у містах через зупинку підприємств;

? первинне безробіття (випускники шкіл, училищ, технікумів, вузів);

? безробіття через недостатню професійну кваліфікацію;

? безробіття суб'єктивне через небажання чи неспроможність перекваліфікуватися і отримати іншу професію;

? безробіття тих, хто після довготривалої перерви прагне поновитися на роботу;

? безробіття через стихійні лиха і екстремальні ситуації (аварії, землетруси, повені, руйнування підприємств і установ у результаті вибухів або військових діях). [24]

Розглянемо окремі фактори, які характерні для України. Перш за все - це часткове безробіття. Воно збігається за своїм змістом з поняттям вимушеної часткової або вимушеної неповної зайнятості. Частково безробітні є найнятими на умовах повного робочого часу, але використовуються менше встановленого часу, що позначається на скороченні їх доходів. Основними причинами цього фактору в країні є скорочення виробництва промислової продукції, зниження ділової активності, реорганізація підприємств. Воно не може розглядатися як перспективна форма, оскільки не задовольняє інтересів ні підприємств, ні працівників.