Дослідження стану безробіття в Україні

Процеси роздержавлення і приватизації власності змінили не лише структуру виробництва, а й суттєво вплинули на характер зайнятості. Соціально-економічні результати малої приватизації в країні не зумовили значного вивільнення робочої сили і практично не змінили ситуацію на ринку праці, оскільки значну частину підприємств викуплено трудовими колективами, що зняло напругу стосовно працевлаштування працівників. Оцінювати однозначно дану ситуацію не можна. З одного боку, це позитивний момент, оскільки більшість працездатного населення зберегла місце роботи. З іншого боку - чи завжди реалізована при цьому стратегічна мета роздержавлення і приватизації власності - пошук ефективного власника? У зв'язку із цим можна зробити висновок, що процес персоніфікації власності буде продовжуватись.[27]

Формування підприємницького сегмента у структурі ринку праці регіону значною мірою обмежується інвестиційною кризою, зруйнованістю технологічних процесів, спадом виробництва, необґрунтованою податковою політикою, у зв'язку з цим підприємницький сегмент утворюється і функціонує переважно у торговельно-посередницькій сфері, часто набуває характеру неофіційної, у тому числі протизаконної діяльності.

Украй несприятливою є тенденція фактичної руйнації сегменту висококваліфікованої робочої сили, який за нормальних умов є основою трудових ресурсів і вирішальною силою суспільного розвитку, криза робочих місць (фізичне та моральне знецінення існуючих при незадовільному створенні нових), згортання програм професійної підготовки і перепідготовки робочої сили, активна демотивація працівників внаслідок тривалого зниження реальної заробітної плати - все це призводить до прямої втрати району свого найціннішого ресурсу.

Специфічною особливістю українського регіонального ринку праці є наявність сегмента зайнятих паралельно у сфері офіційної та неофіційної економіки. При цьому реальні обидві ситуації. За першої людина має лише одне основне робоче місце, але використовує привілеї своєї посади для отримання додаткових нереєстрованих доходів. Цей сегмент підживлюється зростаючою корупцією, за якою Україна займає одне з перших місць у світі. Інша ситуація, коли людина, зберігаючи основне місце роботи у сфері офіційної зайнятості, отримує доходи від додаткової неофіційної діяльності. Останнім часом цей підсегмент наймобільніший. Можливі переливи до чисто неофіційної діяльності, а також обмеження тільки офіційною діяльністю у разі скорочення доходів від додаткового "бізнесу".

Абсолютно недослідженим є сегмент осіб, зайнятих нелегальною, протизаконною діяльністю. Це "чорний бізнес", пов'язаний з рекетом, пограбуванням, кримінальною активністю. Слід зауважити, що досить численним є найпомітніший елемент цього сегмента - неофіційні охоронці приватних підприємств, що займаються створенням матеріальних чи духовних благ.

Незважаючи на те, що ці види діяльності є неофіційними, суспільство повинно підтримати їх хоча б протягом короткого часу, оскільки для багатьох громадян це є чи не єдиним способом виживання.

Аналізуючи тенденції, можна дійти висновку, що заходи, вжиті для подолання безробіття, переважно сприяли його пом'якшенню, а не усуненню основних причин, що його продукують. Другим висновком є те, що українське безробіття з циклічного за характером перетворилося на структурне. Вже сьогодні поряд з безробітними на ринку праці існують численні вакансії, замістити які досить проблематично. Можна передбачити, що в перспективі загальний рівень безробіття в Україні залишиться помірним, тоді як невідповідність робочих місць та робочої сили зростатиме.

Реальною противагою безробіттю може бути лише система продуктивної зайнятості

3.2 Шляхи подолання безробіття в Україні. Політика та інструменти

Незважаючи на всі державні програми по подоланню кризового становища безробіття, воно все ж таки продовжує існувати. Досліджуючи проблеми даного питання, ми дійшли висновку, що безробіття може мати двоякі суперечливі наслідки: як благо і як втрати. Безробіття призводить до таких негативних соціально-економічних наслідків:

? відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного рівня обсягу ВВП порівняно з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості;

? відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення;

? під час кон'юнктурного безробіття втрачається кваліфікація робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення;

? безробіття призводить до погіршення фізичного і психологічного стану робітників, підвищується рівень їх захворювання тощо;

? безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер;

? зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення, веде до спаду виробництва, скорочує пропозицію;

? незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття (і відповідно зайнятості);

? безробіття призводить до громадського і політичного безладдя. Безробіття завдає державі значних економічних збитків. Чим вищий рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП.

Розглянемо традиційні заходи для вирішення проблеми безробіття:

? Створення нових робочих місць паралельно з уже існуючими.

? Розширення сфери послуг. Через значне падіння рівня життя попит на послуги скорочується. Ростуть лише послуги державного сектора, що є негативним явищем.

? Дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу

? Перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів.

Ці заходи допомагають, коли одні галузі вгасають, а інші розвиваються, тобто при структурній перебудові господарства. Зараз же йде спад у всіх галузях, що обумовлений суспільною кризою. Інвестиційні фонди міністерств і відомств. Для зменшення рівня безробіття держава може застосовувати різні заходи. Різноманіття форм безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно складною. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує, в будь - якій країні для рішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств. Уряди розвинутих країн намагаються знизити природну норму безробіття шляхом зменшення масштабів фрикційного та структурного безробіття. Державні служби зайнятості поширюють інформацію про вільні робочі місця, щоб полегшити пошук роботи тим, хто її потребує. Державні програми з професійної перепідготовки сприяють переходу працівників із депресивних галузей економіки в прогресивні. Для пом'якшення економічних наслідків безробіття в розвинутих країнах використовують страхування на випадок безробіття. У країнах, що розвиваються, одним з найважливіших напрямів державної політики щодо скорочення безробіття є стимулювання зниження народжуваності. Ще одним важливим напрямом скорочення безробіття у “третьому світі” є проведення державної політики, яка стимулює використання трудомістких технологій, що передбачають залучення великої кількості робочої сили. Скорочення безробіття в країнах, що розвиваються, можна досягти, нарощуючи виробництво в сільському господарстві та дрібній промисловості. Рівень фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок:

? поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю функцію виконують організації по працевлаштуванню (біржі праці). Вони збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансіях і повідомляють її безробітним;

? усунення факторів, що знижують мобільність робочої сили. Для цього необхідно насамперед: а) створення розвинутого ринку житла; б) збільшення масштабів житлового будівництва; в) скасування адміністративних перешкод для переїзду з одного населеного пункту в інший.

Скороченню структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного перенавчання і перекваліфікації. Такого роду програми повинні привести до того, щоб робоча сила найкращим чином відповідала наявним робочим місцям. Ця задача досягається програмою професійної підготовки, інформацією про робочі місця. Програми професійної підготовки забезпечують як підготовку на робочих місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а також для робочих старших віків, чия професія виявилася застарілою. Найважче боротися з циклічним безробіттям, для вирішення такої задачі найбільш ефективними є наступні заходи:

? створення умов для росту попиту на товари. Оскільки попит на ринку праці - похідний і залежить від ситуації на ринках товарів і послуг, то зайнятість зросте, а безробіття впаде в тому випадку, якщо товарні ринки пред'являть більший попит і для його задоволення треба буде найняти додаткових працівників; Способами збільшення попиту є: стимулювання росту експорту. Це може привести до росту обсягів виробництва і, відповідно, - зайнятості на них; підтримка і заохочення інвестицій у реконструкцію підприємства з метою підвищення конкурентноздатності продукції; створення умов для скорочення пропозиції праці. Очевидно, що чим менше людей претендують на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть при тому ж числі вільних робочих місць;

? створення умов для росту само зайнятості. Зміст такого роду програм полягає в тому, що людям допомагають відкрити власну справу, щоб вони могли прокормити себе і свою родину, навіть якщо їм не вдається знайти роботу по найму;

? реалізація програм підтримки молодих працівників. Для допомоги молоді можуть використовуватися різні методи: економічне стимулювання молодіжної зайнятості; створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді; створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі.

Список програм скорочення безробіття можна продовжувати ще довго, проте всі ці програми не можуть цілком ліквідувати чи істотно скоротити циклічне безробіття. Такий результат досягається лише при загальному поліпшенні економічної ситуації в країні.

Оскільки в умовах ринкової економіки не існує автоматичного механізму забезпечення повної зайнятості населення, виникає потреба у цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.

Державна політика зайнятості населення безпосередньо впливає на його добробут, який є передумовою кількісного зростання та якісного вдосконалення робочої сили. Саме вона окреслює систему пріоритетів державного втручання в економіку, дає змогу розмежовувати цілі державного регулювання та засоби їх досягнення. [21]

Мета державного регулювання зайнятості населення - забезпечення ефективної зайнятості, підготовки, перепідготовки перекваліфікації кадрів, яка б дозволила кожній людині знайти застосування своїм здібностям у відповідній сфері діяльності. Серед найбільш дієвих методів державного регулювання зайнятості населення можна виділити:

? законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили;

? створення нових робочих місць в державному секторі;

? стимулювання зростання рівня зайнятості на недержавних підприємствах;

? заходи по підготовці та перепідготовці робочої сили, поліпшенню інформованості населення про можливості зайнятості;

? соціальне страхування та соціальний захист безробітних;

? працевлаштування незайнятого населення.

Державна політика зайнятості населення поширюється на всі фази відтворення робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і споживання), тобто на всі складові процесу функціонування та розвитку здатності до праці в суспільному відтворенні. Йдеться про навчання, професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації. Вони спрямовані на підтримання та розвиток якісних характеристик працівників у процесі суспільного відтворення.

Держава гарантує працездатним особам: добровільність праці, вибору або зміни професії та виду діяльності, одержання заробітної плати відповідно до законодавства; захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; безоплатне сприяння у підборі підходящої роботи; професійну орієнтацію і професійну освіту відповідно до покликання, здібностей та з урахуванням потреб ринку праці; компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість відповідно до законодавства. [3] Для реалізації державної політики зайнятості створюються біржі праці або служби зайнятості. Служби зайнятості - спеціалізовані державні заклади, які виконують посередницькі функції на ринку робочої сили. Серед великої кількості функцій служби занятості, найосновнішими, на нашу думку, є:

? аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на ринку робочої сили, інформування населення, підприємства, державні заклади про стан ринку праці;

? ведення обліку вільних робочих місць та громадян, що звертаються з питань працевлаштування;

? надання допомоги громадянам у працевлаштуванні, а роботодавцям - у пошуках необхідних працівників;

? організування профпідготовки та перепідготовки громадян;

? реєстрування безробітних та виплачування їм допомоги.

У реалізації державної політики зайнятості беруть також участь підприємства, установи й організації незалежно від форм власності. Вони зобов'язані створювати робочі місця для працевлаштування людей, які потребують соціального захисту і неспроможні конкурувати на ринку праці.

Якщо розглядати ситуацію в Україні, то нині стан, який склався на ринку праці України в умовах фінансово-економічної кризи, є наслідком недостатньо ефективного поєднання економічних реформ і державної політики зайнятості населення. Заходи, вжиті для оздоровлення економіки, створення умов для продуктивної праці, робочих місць не є адекватними реальній ситуації. Політика зайнятості формується без уяви про цілісну модель, якої треба досягти в перспективі. Значна частина працездатного населення внаслідок відсторонення державних органів від процесів їх професійної адаптації просто не підготовлена до роботи в ринкових умовах. Психологічний дискомфорт, невпевненість у завтрашньому дні погіршують загальну атмосферу у суспільстві, посилюють соціальну напругу. Рівень професійного навчання та його напрямки не відповідають сучасним вимогам і потребам ринку праці. При цьому організоване навчання не завжди провадиться за професіями, що мають попит на ринку праці. Не прискорились процеси модернізації застарілих робочих місць на підприємствах, повільними темпами здійснюється залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у розвиток регіонів, на модернізацію застарілих, і створення нових високопродуктивних робочих місць. Відбувається старіння робочої сили. Не забезпечено раціональної структури зайнятості та відповідності ринку освітніх послуг потребам економіки.

ВИСНОВКИ

Отже, на сучасному етапі формування ринку праці повинно відбуватися як на регіональному і національному, так і на міжнародному рівні. Практика країн з розвиненою економікою свідчить, що країни, які формують ринок праці з урахуванням національних і міжнародних пріоритетів, мають низький рівень безробіття і висококваліфіковану робочу силу. Також, аналізуючи помилки багатьох вчених, слід чітко розмежовувати такі поняття, як державне регулювання зайнятості, тобто вплив держави щодо стимулювання розвитку робочих місць, та державного регулювання ринку праці, тобто регулювання наслідків функціонування економіки, пов'язаних з виникненням безробіття.

В сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон'юнктура ринку формується під впливом стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої сили.

1. Безробіття - невід'ємна риса ринкової економіки - тимчасова незайнятість економічно активного населення. Причини даного явища різноманітні: структурні зсуви в економіці, економічний спад або депресія, політика уряду і профспілок в галузі оплати праці, сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки, зміни в демографічній структурі населення тощо. Хоча безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, ї все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

2. Для оцінки та аналізу стану безробіття використано такі традиційні статистичні методи і прийоми: використання абсолютних і відносних величин, використання середніх величин, порівняння, побудова рядів динаміки, групування. Для проведення вирівнювання показника стану безробіття та його прогнозування на два наступні роки обраний метод екстраполяції.

3. Незважаючи на всі дані Державної служби статистики України, все таки існують проблеми реформування економіки України, наслідками якої є: зниження загального рівня зайнятості, і, відповідно, зростання повного, часткового та прихованого безробіття, труднощі з працевлаштуванням. Незадовільна адаптованість частини населення, відсутність або низька трудова мобільність безпосередньо впливають на ефективність використання трудового потенціалу, зростання чисельності незайнятого населення, підвищення соціальної напруженості у суспільстві.

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Безробіття - соціально-економічна ситуація, при якій частина активного, працездатного населення не може знайти роботу, яку ці люди здатні виконати. Безробіття обумовлена перевищенням кількості людей, які бажають знайти роботу, над кількістю наявних робочих місць, що відповідають профілю і кваліфікації претендентів на ці місця.

Інфляція - 1) це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці; 2) тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей

Фрикційне безробіття - зумовлене плинністю робочої сили і переходом від одного виду діяльності до іншого; ускладненнями, пов'язаними з пошуком нового місця роботи та спричиненими неповнотою інформації про вакантні робочі місця тощо, тобто з недоліками ринкового механізму. Таке безробіття, зазвичай, характеризується як короткострокове і мінімальне;

Структурне безробіття - за наявності вакантних робочих місць через професійну невідповідність, географічну віддаленість місця роботи, недостатню професійну підготовку та ін. Воно зумовлене тривалими структурними зрушеннями в економіці і тому носить, як правило, довгостроковий характер;

Сезонне безробіття - працевлаштування протягом певного періоду, як правило, у сільському господарстві;

Циклічне безробіття - зумовлене економічними циклами, у тому числі кризами, що супроводжуються значним скороченням використання виробничих потужностей;

Конверсійне безробіття - пояснюється закінченням воєнних дій, значним скороченням виробництва військової продукції.

Вимушене безробіття - виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал.

Добровільне безробіття - безробіття, викликана тим, що частина робочої сили не бажає працювати за ставку заробітної плати, яка визначається співвідношенням попиту і пропозиції в умовах ринку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Верховна Рада України. Конституція від 08.12.2004 року №2222 IV

2. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 1221-VІІ від 17.04.2014.

3. Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 14.07.2010 р. - 2010. - № 577.

4. Авдєєв Л.Г. Довготривале безробіття, як соціально - економічне явище./ Л.Г. Авдеєв // Ринок праці та проблеми зайнятості. - 2010. - №1. - с. 5-7

5. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка -Центр, 2000.

6. Бицюра Ю. Аналіз безробіття в Україні //Географія та основи економіки в школі. - 2004. - № 5. - C. 4-6.

7. Бражко О.В. Умови та чинники створення ефективної зайнятості в Україні. /О.В. Бражко // Економіка та держава. - 2011. - №4. - с. 117-119.

8. Брайер К.Х. Безробіття і неповна зайнятість / Брайер К.Х. // Соціологічне дослідження. - 2013 .- № 10. - С. 251.

9. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. Економіка праці й соціально-трудові відносини: Навч. Посіб. - К.: 2009, - 336 с.

10. Васильченко В.С. Ринок праці та зайнятість. - К., 1996, - 228с.

11. Васильченко В.С. Сутність безробіття та причини його виникнення. /В.С. Васильченко // Державне регулювання зайнятості. - 2010. - №5. - с. 85-95.

12. Круліковська Л. Проблеми та перспективи мінімізації безробіття.

13. Ляшенко О.А. Професійне навчання та професійно підготовка як інструмент подолання безробіття. /О.А. Ляшенко // Економіка та держава. - 2012. - №5. - с. 94-95.

14. Моршавін Ю.М. Ринок праці України: від кризи до продуктивної зайнятості. /Ю.М. Моршавін // Ринок праці та проблеми зайнятості. - 2010. - №1. - с. 17-21.

15. Мочерний С. В., Довбенко М. В. Економічна теорія: Підручник. - К.: 2004. - 856 с.

16. Никифорова А. А. Рівень безробіття: як її рахувати? / Никифорова А. А.// Питання економіки. - 2013. - № 12. - С. 46-81.

17. Савченко А.Г. Макроекономіка. Навчально-методичний посіб-ник для самостійного вивчення дисципліни. - К., 2000, - 245с.

18. Соколова Г. Н. Структура зайнятості та безробіття: Проблеми і тенденції / Соколова Г. Н.// Економіка і життя. - 2013. - №1. - С. 54-78.

19. Толстеньова А. С. Аналіз сучасного стану безробіття в Україні та перспективи його мінімізації.

20. Хуссманнс Р., Мехран Ф., Верма В. Обстеження економічно активного населення: зайнятість, безробіття і неповна зайнятість/ Хуссманнс Р., Мехран Ф., Верма В.// Підручник. - 2013. - С. 421

21. Яременко Л.О. Основні шляхи подолання безробіття / Л.О. Яременко., Т.О.Ільїна.// Вінницький торгівельно - економічний інститут КНТЕУ

22. Майсюра О. М. Безробіття та наслідки його впливу на економіку України / О. М. Майсюра // Економіка та держава. - 2013.

Размещено на Allbest.ru