Стратегічний аналіз

Важливою умовою при визначенні періоду формування фінансової стратегії підприємства є можливість передбачити розвиток економіки в цілому, а кон'юнктура тих сегментів фінансового ринку, з якими пов'язана майбутня фінансова діяльність підприємства, в умовах нинішньої нестабільності розвитку економіки країни не може бути довгою, у середньому в межах трьох років. Умовами визначення періоду формування фінансової стратегії є також галузева належність підприємства, його розміри, стадії життєвого циклу тощо.

Під час формування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства основну увагу приділяють підвищенню рівня добробуту власників капіталу (підприємства) та максимізації його ринкової вартості. Водночас така головна мета потребує певної конкретизації з урахуванням завдань та особливостей майбутнього фінансового розвитку підприємства. Система стратегічних цілей повинна забезпечити формування належних фінансових ресурсів та високорентабельне використання власного капіталу; оптимізацію структури активів і капіталу; допустимий рівень фінансового ризику у процесі реалізації майбутньої фінансової діяльності підприємства й таке інше.

Систему стратегічних цілей фінансового розвитку підприємства слід формувати чітко й коротко, відображаючи кожну з цілей у конкретних показниках -- цільових стратегічних нормативах. У ролі таких стратегічних нормативів з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства можуть бути:

· середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, які формуються з власних джерел;

· мінімальна вартість власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталу підприємства;

· коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;

· співвідношення оборотних та необоротних активів підприємства;

· мінімальний обсяг грошових активів, що забезпечить поточну платоспроможність підприємства;

· мінімальний рівень самофінансування інвестицій;

· допустимий рівень фінансових ризиків у розрізі основних напрямків господарської діяльності підприємства.

Найвідповідальнішим кроком у формуванні стратегії фінансової програми підприємства є розробка фінансової політики, яка є формою реалізації фінансової ідеології і фінансової стратегії підприємства в розрізі найважливіших аспектів фінансової діяльності на окремих етапах її реалізації. На відміну від фінансової стратегії у цілому, фінансова політика формується лише за окремими напрямками фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головної стратегічної мети такої діяльності.

Формування фінансової політики з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства може мати багаторівневий характер. Так, наприклад, у межах політики управління активами підприємства може бути розроблена політика управління оборотними та необоротними активами. У свою чергу, політика управління оборотними активами може включати окремі блоки політики управління окремими їх видами і так далі.

Конкретизація цільових показників фінансової стратегії здійснюється за періодами її реалізації. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представленої системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їхня внутрішня та зовнішня синхронізація в часі. Зовнішня синхронізація передбачає узгодження у часі реалізації розроблених показників фінансової стратегії з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також з прогнозними змінами кон'юнктури фінансового ринку. Внутрішня синхронізація передбачає узгодження в часі всіх цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності між собою.

У системі забезпечення реалізації фінансової програми передбачається формування на підприємстві центрів відповідальності різних видів; визначення прав, обов'язків та відповідальність їхніх керівників за результати їхньої діяльності; розробки системи стимулювання працівників за їхній внесок у підвищення ефективності фінансової діяльності тощо.

Оцінка напрацьованої фінансової стратегії є прикінцевим етапом розробки стратегії фінансової програми підприємства і проводиться за наступними елементами:

· узгодження фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією розвитку;

· узгодження фінансової стратегії підприємства з прогнозними змінами навколишнього фінансового середовища;

· внутрішня фінансова збалансованість стратегії;

· можливість реалізації фінансової стратегії;

· допустимий рівень ризиків при реалізації фінансової стратегії;

· результативність розробленої фінансової стратегії.

7.3 Система раннього попередження, реагування та прогнозування банкрутства підприємства

Існує два види реакції підприємства на його кризисний стан. Перша -- захисна: різке скорочення витрат, продаж чи ліквідація окремих підрозділів або галузей підприємства, скорочення й продаж обладнання чи майна, звільнення персоналу, зниження ринкових цін і скорочення обсягів збуту продукції тощо. Друга-- наступальна: модернізація обладнання, запровадження нових технологій, ефективний маркетинг, підвищення цін, пошук нових ринків збуту, розробка і запровадження прогресивної стратегічної концепції планування й управління.

За рубежем, наприклад у США, пов'язують 90 % невдачі підприємств з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, невідповідальністю його дій умовам, які змінились, зловживаннями, старінням, що призводить в цілому до неефективного управління підприємством. Практика доводить: якщо кризи зумовлений внутрішніми причинами, то керівника або спеціаліста доцільно запросити зі сторони; якщо зовнішніми -- то досить здібного працівника з персоналу підприємства.

Друга важлива причина невдач -- високі витрати виробництва. У цьому випадку доцільно провести скорочення всіх невиробничих і малопродуктивних витрат -- усунути зайві й застарілі виробничі потужності, покращити технологічні процеси, здешевити їх, усунути причини браку, витрати від нераціонального використання робочого часу й плинності кадрів, скоротити управлінські витрати, ліквідувати збиткові галузі й виробництва і запровадити виробництво високорентабельної продукції тощо.

Визначення стратегічних цілей спрямовується на виявлення перспектив розвитку основної діяльності господарства з урахуванням конкретних умов і конкурентноздатності.

Наближення підприємства до банкрутства може залежати від

багатьох факторів.

ПАРАМЕТРИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА: неправильне визначення виробничого профілю; низькі підприємницькі здібності власника або управлінців господарства; неадекватний маркетинг; висока частка позичкового капіталу; низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів тощо); неадекватність трансакційних витрат (витрати на поставку виробничих запасів, продажу продукції тощо).

ПАРАМЕТРИ ФАКТОРІВ ПОПИТУ: різке зниження попиту і несприятливо впливає на всі види діяльності, скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції за рахунок збільшення частки постійних витрат, зменшується прибуток на одиницю продукції й загальний прибуток господарства.

3. ВПЛИВ НА БАНКРУТСТВО СПОРІДНЕНИХ І ПІДТРИМУЮ
ЧИХ ГАЛУЗЕЙ здійснюється через постачання ресурсів, підвищення цін
на ресурси і використання ресурсів в інших галузях та на інші цілі.
Погіршення конкурентних переваг постачальників ресурсів також може
зумовити ланцюг банкрутства залежних від них підприємств. Окрім
зовнішніх факторів, існують і фактори внутрішні, наприклад відсутність у
підприємства резервних стратегічних ресурсів.

СУПЕРНИЦТВО ІЗ ГАЛУЗЕВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ, яке свідчить про те, що інші підприємства використовують кращі управлінські технології, маркетингову стратегію, кращі кадри тощо. Все це зумовлює появу на ринку нових потужних конкурентів.

ВПЛИВ УРЯДУ є важливим фактором, що зумовлює розвиток і функціонування підприємства, особливо в умовах регульованої державою економіки. Від фіскальної й кредитно-грошової політики уряду дуже сильно залежить підприємство на всіх етапах своєї діяльності. Якщо вона нестабільна не лише в довгостроковому, але й у короткостроковому періоді, то підприємству важко вижити. Таким самим чином діють нестабільність і протиріччя законодавства. Все це не гарантує бізнесу нормальний розвиток, підвищує ризик (підприємство із зони допустимого ризику може переміститись в зону підвищеного ризику і значно наблизитись до

банкрутства).

На початковому етапі на нове виробництво негативно впливають високі ставки податків на прибуток, інші податки. Тому в умовах регульованої економіки уряд часто підтримує найбільш важливі для держави галузі субсидіями, пільговими податками тощо.

ВИПАДКОВИЙ ВПЛИВ -- один із факторів, який регулює фінансовий стан підприємства. Випадок може як сприяти розвиткові підприємства, так і призвести до банкрутства (стихійні лиха, винахід товарів-замінників, технологічний прорив у виробництві, раптова дестабілізація політичного й економічного становища в державах-партнерах по торгівлі, введення ембарго на поставку товарів підприємства).

ПРИВАТИЗАЦІЯ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ є одним із важливих факторів розвитку підприємства. Низький ступінь приватизації та наявність державної монополії в галузі може зумовити складності юридичного, технологічного, природного та іншого характеру, що іноді призводить до нестійкості виробництва. Таку ситуацію ми спостерігаємо на сучасному етапі у сільськогосподарському секторі економіки, коли наявність великих за розмірами господарств (колгоспи, радгоспи), що підтримуються й субсидуються державою, утруднює розвиток малих фермерських господарств.

Аналіз зазначених факторів дає можливість виробити тактику відвернення небезпеки банкрутства підприємства, обґрунтувати економічну стратегію ведення господарства, передбачивши такі її складові, як товарна стратегія, стратегія ціноутворення, стратегія взаємодії з ринками факторів виробництва, зниження витрат, маркетингова стратегія, стимулювання персоналу тощо.

Аналізу піддягають як зовнішні, так і внутрішні фактори, від яких залежить робота підприємства. На зовнішні фактори підприємство суттєво вплинути не має змоги, тому завданням щодо цього є по можливості більш повне й точне врахування змін, що стались на ринку і в суспільстві, та внесення коректив у свою діяльність.

Внутрішні елементи господарської діяльності, що підлягають аналізу, можна об'єднати в такі групи:

Призначення підприємства -- для чого воно створено, чого від нього чекають основні учасники, яким чином можна задовольнити ці чекання. Це визначається конкретною ціллю діяльності.

Результативність роботи підприємства за період, що аналізується,-- показники рентабельності виробництва продукції, його економічності та ефективності, а також планомірності.

Ступінь використання ресурсів підприємства, до яких відносяться як інтелектуальні, так і матеріальні ресурси.

Робота функціональних служб підприємства-- наскільки успішно вони вирішують поставлені завдання.

Конкурентоспроможність вироблених підприємством товарів -- з'ясовуються, чи потрібно починати підготовку до виробництва нового товару.

Всі ці внутрішні фактори прослідковуються при аналізі балансу підприємства, а також при реалізації кадрової стратегії та політики. У кризисній ситуації підприємство повинно реалізувати спеціальну стратегію по запобіганню банкрутству, яка передбачає багато правил і прийомів покращення конкурентоспроможності підприємства.

Важливим стратегічним напрямком відвернення від банкрутства є забезпечення швидкої оборотності капіталу. Однією із поширених причин низьких прибутків є те, що великі грошові капітали підприємства нерухомі. Багато де не використовується обладнання, надто великі виробничі запаси сировини, матеріалів, не використовуваних споруд тощо. Все це становить недіючий капітал.

Немає ніякої вигоди притримувати готову продукцію, товари, окрім тих випадків, коли ціни зростають. Цінність обладнання, техніки або споруд залежить від їх використання, а не від їх вартості. Норма прибутку більше залежить від швидкості продаж, ніж від високої ціни.

Отже, завищення цін-- прямий шлях до банкрутства, а більш висока швидкість оборотності капіталу допоможе його уникнути.

ТЕМА 8. СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

8.1 Структура капіталу і ризик

Взаємодія суб'єктів ринкової економіки, діяльність кожного з них, незалежно від сфери вкладення капіталу, зумовлена насамперед економічним інтересом -- одержанням прибутку.

Власники капіталу, інвестуючи його у ту чи іншу сферу діяльності, водночас з бажанням отримати певний прибуток, вступають у сферу невизначеності з точки зору отримання доходу від інвестованого капіталу. Тобто підприємницька діяльність не позбавлена ризику.

Зі структурою капіталу пов'язані два поняття ризику: підприємницький та фінансовий.

Підприємницький ризик -- це ризикованість вкладень у активи підприємства, що не має боргів. Він являє собою невизначеність в одержанні майбутнього валового прибутку від операційної діяльності і зумовлений сукупністю чинників:

коливаннями вартості матеріальних ресурсів;

здатністю підприємства змінювати ціни на свою продукцію залежно від зміни ринкової ситуації;

зміною попиту на продукцію підприємства;

зниженням конкурентоспроможності продукції;

високим рівнем операційного важеля (левериджу).

Важливість того чи іншого чинника залежить від галузі господарювання, розвитку ринку тощо. Деякі чинники можуть певною мірою регулювати, наприклад, обсяги реалізації та ціни на продукцію. Особливе місце серед чинників, які визначають підприємницький ризик, займає операційний леверидж. Його суть у тому, що прибуток від основної діяльності залежить від рівня постійних витрат у собівартості продукції. В сучасних умовах виробництва високий рівень постійних витрат спостерігається у високотехнологічних та капіталоємних виробництвах з високою питомою вагою висококваліфікованого персоналу. Таким чином, у періоди спаду виробництва прибуток підприємств з високим рівнем постійних витрат більш чутливий до зміни обсягів реалізації продукції і зміни ринкової ситуації. Чим вищий рівень постійних витрат, тим вищий підприємницький ризик за інших рівних умов.

Ризики, які супроводжують фінансову діяльність підприємства, формують великий портфель ризиків і визначаються загальним поняттям -- фінансовий ризик. Він становить найбільшу частину сукупних господарських ризиків підприємства. Його рівень зростає із збільшенням обсягів і диверсифікацією фінансової діяльності підприємства. Фінансовий ризик впливає на різні аспекти господарської діяльності підприємства й супроводжує підготовку практично всіх управлінських рішень. Цей вид ризику, який є додатковим до підприємницького, стосується передусім акціонерів, що володіють звичайними акціями, особливо якщо підприємство у своїй діяльності використовує такі джерела, як позики. Фінансовий ризик виникає за певної структури капіталу і впливає на дохідність звичайних акцій.

Капітал -- основна категорія ринкового суспільства, яка постійно перебуває у русі. Він є головною економічною базою створення та розвитку підприємства і у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у формування його активів. Серед чинників виробництва -- капіталу, матеріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну роль.

Капітал відображає фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід. У цій своїй ролі капітал може розглядатися ізольовано від виробничого фактора -- у формі залученого капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій сфері його діяльності. Капітал, який є головним джерелом формування добробуту його власників, забезпечує необхідний рівень цього добробуту як у поточному, так і у майбутніх періодах. Спожита у поточному періоді частина капіталу спрямовується на задоволення поточних потреб його власників і тим самим перестає виконувати функції капіталу. Частина капіталу, яка залишається у виробництві, формує рівень добробуту його власників у наступному періоді.

За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.

Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів підприємства, що належать йому на правах власності і використовуються ним для формування відповідної частини активів.

Фінансовий леверидж -- це використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу.

Розрахунок впливу (ефекту) фінансового левериджу, можна представити у такому вигляді:

(8.1)

де E -- ефект фінансового левериджу, пов'язаний з підвищенням дохідності власного капіталу;

ЗК -- сума залученого капіталу;

ВК -- сума власного капіталу;

ДА -- рівень дохідності активів;

ПК -- рівень відсотків за кредит;

РП -- рівень податку на прибуток.

Показники формули (3.1) можна розподілити на такі компоненти:

Коефіцієнт структури капіталу -- характеризує фінансову стійкість підприємства і показує, яка величина залученого капіталу припадає на одну гривню власного капіталу. Критичним значенням цього коефіцієнта є одиниця. Зі збільшенням коефіцієнта для підприємства підвищується фінансовий ризик і знижується фінансова стійкість.

Диференціал фінансового левериджу -- показує різницю між рівнем дохідності активів і рівнем відсотків за залучений капітал. При зниженні дохідності активів вплив фінансового левериджу зменшується.

Коли середній рівень дохідності активів нижчий, ніж середня ставка за залучені ресурси, отримуємо від'ємне значення диференціалу. Це вказує на можливість та ефективність використання залученого фінансування лише за умови, коли дохідність активів вища, ніж ринкова відсоткова ставка за кредитні ресурси.

Податковий коректор -- відображає ступінь впливу на ефект фінансового левериджу рівня оподаткування прибутку.

8.2 Політика стратегії структури капіталу

Одним з найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу. Це таке співвідношення використання власних і залучених коштів, при якому забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтами дохідності та фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Стратегічна політика структури капіталу -- це його оптимізація. Вона передбачає такі напрями дослідження:

-- аналіз капіталу підприємства;

-- оцінку основних чинників, що визначають формування структури капіталу;

-- оптимізацію структури капіталу за критерієм максимізації рівня дохідності;

-- оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

Основною метою аналізу капіталу підприємства є з'ясування тенденції динаміки обсягу і структури капіталу в наступному періоді та їх впливу на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.

У процесі оцінки діяльності підприємства можуть бути спрогнозовані:

-- середні темпи зростання фінансових ресурсів, які формуються із власних джерел;

-- мінімальна частина власного капіталу в загальному обсязі капіталу, який використовується підприємством;

-- коефіцієнт дохідності власного капіталу підприємства;

-- співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства;

-- мінімальний рівень ліквідних активів, що забезпечують поточну платоспроможність підприємства.

Не існує єдиного рецепта ефективного співвідношення власного і залученого капіталу. Проте, існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, використання яких дає можливість цілеспрямовано формувати структуру капіталу, яка забезпечує умови найбільш ефективного його використання підприємством.

На структуру капіталу впливають галузеві особливості діяльності підприємства, які визначають структуру активів та їх ліквідність. Підприємства, для яких характерний великий рівень необоротних активів, як правило, мають низький кредитний рейтинг. Такі підприємства у своїй господарській діяльності значною мірою орієнтуються на використання власного капіталу. Галузеві особливості визначають також тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більше у підприємства можливостей для використання залученого капіталу. Стадія життєвого циклу підприємства також впливає на структуру капіталу. Підприємство, яке перебуває на ранній стадії життєвого циклу і випускає конкурентоспроможну продукцію, може для фінансування своєї діяльності залучати більшу суму позикового капіталу, на стадії зрілості -- більшою мірою повинне використовувати власний капітал.

Кон'юнктура товарного і фінансового ринків також впливає на структуру капіталу. Чим стабільніше кон'юнктура товарного ринку, тим безпечнішим є використання залученого капіталу, і навпаки -- при падінні обсягів реалізації продукції використання залученого капіталу треба зменшувати. Чинники фінансового ринку впливають на збільшення або зменшення власного капіталу.

Високий рівень дохідності дає можливість підприємству за рахунок капіталізації одержаного прибутку скоротити рівень використання залученого капіталу.

З урахуванням цих факторів стратегічна політика структури капіталу на підприємстві зводиться до:

-- визначення оптимальної для даного підприємства пропорції використання власного і залученого капіталу;

-- забезпечення залучення необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

Кожне підприємство прагне досягти оптимального співвідношення між джерелами фінансування, оскільки структура капіталу впливає на його вартість. При розробці стратегічної політики структури капіталу головна мета -- прогноз такої структури капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтримувати стабільні доходи і дивіденди для акціонерів.

Фінансування за рахунок залучених джерел ефективне для підприємства, але до певної межі. Переваги фінансового левериджу зникають у підприємств, які мають у структурі капіталу занадто високу частину боргів, що посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій теж має свої недоліки, тому що середньозважена вартість капіталу стає занадто високою. У деяких випадках випуск надмірної кількості звичайних акцій може призвести до втрати контролю над акціонерним капіталом. Незбалансованість у структурі капіталу -- наявність великої кількості боргів або значної частки акціонерного капіталу -- можуть зашкодити позиції підприємства на ринку.

Таким чином, головна мета стратегічного аналізу структури капіталу -- це формування такого співвідношення, за якого досягається найвищий прибуток на звичайні акції.

8.3 Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його розвитку і показників, зумовлених нею

Економічна література пропонує різні методичні підходи до вирішення завдання оптимізації структури капіталу. Найпоширенішими з них є методичні підходи, що визначаються на основі:

-- управління величиною ефекту фінансового левериджу, який використовується підприємством;

-- формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення капіталу;

-- мінімальної вартості залучення капіталу.

Розглянемо суть та можливості використання кожного методичного прийому.

Розглянемо вплив на оптимізацію структури капіталу політики фінансування активів підприємства з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення окремих джерел капіталу.

Під політикою фінансування активів слід розуміти певну сукупність управлінських рішень та дій щодо вибору джерел коштів, які використовуються для формування активів підприємства та дотримання найоптимальнішого співвідношення між ними.

Обґрунтована політика фінансування активів підприємства має велике значення для його діяльності, оскільки вона забезпечує ефективне використання капіталу, фінансову стійкість та платоспроможність, збалансування зниження ціни формування капіталу та зменшення ризику витрат.

Відповідно до призначення активи підприємства з урахуванням часу класифікують на три групи:

-- необоротні;

-- постійна частина оборотних активів;

-- змінна частина оборотних активів.

Загальна сума активів та їх складові частини наведені на рис.

Структура активів підприємства

Розрізняють три основних різновиди політики фінансування активів підприємства, а саме:

-- консервативну;

-- агресивну;

-- компромісну.

Консервативна політика фінансування передбачає використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань для формування необоротних активів та половини змінної частини оборотних активів. Водночас така політика фінансування дуже обтяжлива для підприємства у зв'язку з високою вартістю капіталу, що використовується. Крім того, вона передбачає витрати, пов'язані з неповним використанням залученого довгострокового капіталу в періоди зменшення змінної частини оборотних активів. Схематично консервативна політика фінансування активів представлена на рис.

Консервативна політика фінансування активів

Агресивна політика фінансування активів націлена на використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань тільки для формування необоротних активів. Оборотні активи у повному обсязі формуються за рахунок короткострокових зобов'язань. Ця політика фінансування активів забезпечує найнижчу вартість капіталу підприємства, проте вона обмежена занадто високим ризиком можливості втрат та недостатності капіталу.

Компромісна політика фінансування активів має на меті використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань для формування необоротних активів та постійної частини оборотних активів. При цьому вся змінна частина оборотного капіталу фінансується короткостроковими зобов'язаннями.



Агресивна політика фінансування активів

Компромісна політика фінансування активів

Така політика фінансування активів дає змогу досягти компромісу між вартістю капіталу та ризиком його втрати.

В реальній діяльності підприємства, крім розглянутих трьох видів політики фінансування активів, можуть бути ще й інші, які передбачають зміну пропорцій використання окремих джерел капіталу для формування певних категорій активів.

Аналіз чинників формування структури капіталу в поєднанні з використанням теоретичних вимог дає змогу забезпечити формування найоптимальнішої структури фінансування активів підприємства.

У стратегічному аналізі структури капіталу велике значення має оцінка вартості капіталу.

Під вартістю капіталу розуміють суму коштів, яку підприємство, що одержує капітал, сплачує за використання одиниці капіталу його власнику.

Капітал підприємства формується з різноманітних джерел, кожне з яких має свою вартість залучення капіталу.

Вартість власного капіталу дорівнює сумі отриманих дивідендів (спожитий дохід) та частини прибутку, яка спрямована у резервний капітал та реінвестована в активи (нерозподілений прибуток). Формула розрахунку вартості власного капіталу має такий вигляд:

(8.2)

де ВВК -- вартість власного капіталу, %;

ЧП -- чистий прибуток;

ВК -- середня вартість власного капіталу.

Додаткове залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом додаткової емісії акцій підприємства або додаткових внесків у його статутний капітал. Для визначення суми чистого прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску відповідно до питомої ваги цих акцій у загальному обсязі статутного капіталу, використовують таку формулу:

(8.3)

де ЧПд -- чистий прибуток, що залишається у розпорядженні власників від додаткового випуску;

НА -- кількість випуску «нових» акцій;

СА -- кількість випуску «старих» акцій;

ЧП -- чистий прибуток, який залишається у розпорядженні власників підприємства.

Сума залучення капіталу від емісії нових акцій залежить від курсу їх продажу і витрат, пов'язаних з емісією. Його вартість розраховується за формулою:

(8.4)

де СДК -- сума залучення додаткового капіталу від емісії нових акцій;

КП -- курс продажу «нових» акцій;

ВЕ -- витрати, пов'язані з емісією.

Формула розрахунку вартості залучення додаткового власного капіталу (ВДК) має такий вигляд:

(8.4)

Вартість залучення капіталу у формі банківських позик визначається на основі відсоткової ставки за кредит і може бути розрахована за такою формулою:

(8.5)

де ВП -- вартість капіталу за рахунок позики, %;

П -- відсоткова ставка за кредит банку, %;

РП -- рівень податку на прибуток.

У процесі господарської діяльності підприємство іноді може використовувати для розрахунків такий фінансовий інструмент, як товарний кредит у формі короткострокової відстрочки платежу. Для обчислення його вартості використовують формулу:

 (8.6)

де ВТК -- вартість товарного кредиту, %;

Цз -- сума цінових знижок;

Кз -- середній розмір кредиторської заборгованості за товарним кредитом.

Таким чином, капітал підприємства може формуватися з кількох джерел, кожне з яких має свою вартість. Прогнозна вартість капіталу, який використовуватиметься підприємством, розраховується як його середньозважена вартість. Аналізуючи різні прогнозні варіанти структур капіталу, підприємство може обрати оптимальну за критерієм середньозваженої вартості.

Розробка усіх видів управлінських рішень неможлива без використання системи показників, за допомогою яких можуть бути реалізовані логіка, принципи та методичні підходи стратегічного аналізу і подальшого довгострокового і короткострокового планування.

Під показником у стратегічному аналізі, прогнозному обліку та звітності слід розуміти кількісно-якісні характеристики соціально-економічних явищ, факторів і процесів, які відбуваються у бізнесі. Причому якісна сторона його відображає суть явищ або процесів у конкретних умовах місця і часу, а кількісна -- розмір, абсолютну або відносну величину.

Система прогнозних показників повинна відповідати таким основним вимогам:

-- єдність і обов'язковість показників для даного рівня прогнозування;

-- здатність до агрегатування і дезагрегатування;

-- мати одиниці вимірювання;

-- забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування об'єктів прогнозування;

-- бути гнучкою, здатною до адаптації та відображення всіх змін стану об'єкта прогнозування.

Кількість показників, які використовуються у прогнозах, повинна бути обмеженою.

У стратегічних оцінках розрізняють такі основні групи показників: кінцеві і проміжні; натуральні та вартісні; абсолютні і відносні; регламентовані, розрахункові та інформаційні.

У сучасному ринковому господарюванні надзвичайно велику роль відіграють вартісні показники. Вони відображають загальні результати діяльності підприємства, дають змогу забезпечувати взаємну узгодженість усіх видів прогнозів, визначити напрямки розвитку підприємства. За допомогою вартісних показників у прогнозній системі обліку і звітності розробляються господарські операції; визначаються обсяги та структура реалізації продукції; прогнозуються доходи, витрати і кінцеві результати діяльності; складаються прогнозний баланс та звіт про фінансові результати.

8.4 Аналіз стратегії використання капіталу

У сучасних умовах господарювання капітал підприємства виступає важливим фактором розвитку підприємства. Саме траєкторія руху й розміщення капіталу обумовлює стратегічні напрями діяльності суб'єктів підприємницької діяльності. Тому важливого значення набуває стратегічний аналіз структури капіталу підприємства.

Управління структурою капіталу являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних із забезпеченням ефективного використання капіталу в різних сферах діяльності підприємства і організацією його обороту.

Ефективне управління капіталу підприємства забезпечується реалізацією декількох принципів, основними з яких є:

1. Інтегрованість із загальною системою управління підприємством. Забезпечення ефективності всіх сфер діяльності підприємства прямо пов'язане з використанням капіталу, забезпеченням необхідної його доходності. Управління капіталом пов'язано із всіма напрямами фінансового менеджменту, з виробничим, інвестиційним і декількома іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості управління використанням капіталу з іншими функціональними системами управління і загальною системою управління підприємством.

2. Комплексний характер формування управлінських рішень. Усі управлінські рішення в сфері забезпечення ефективного використання капіталу і організації його обороту пов'язані і здійснюють вплив на кінцеві результати діяльності підприємства. Тому управління капіталом розглядають як комплексну систему, яка забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких робить свій внесок у загальну результативність діяльності підприємства.

3. Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення у сфері використання капіталу в операційному або інвестиційному процесі, які розроблені і реалізовані на підприємстві в минулому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на наступних етапах його господарської діяльності. Насамперед, це пов'язано з високою динамічною факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової економіки, і в першу чергу, - із зміною кон'юнктури ринку капіталу і окремих капітальних товарів. Крім того, змінюються із часом і внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних стадій його життєвого циклу. Тому система управління використанням капіталу повинна бути динамічною і такою, яка враховує зміну факторів навколишнього середовища, потенціалу формування економічного розвитку, форм організації виробничої і фінансової діяльності, фінансового стану і інших параметрів функціонування підприємства.

4. Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цього принципу припускає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері використання капіталу, вибору напрямків і форм використання капіталу в різних видах діяльності підприємства повинно враховувати альтернативні можливості дій. При наявності альтернативних проектів управлінських рішень в цій сфері їх вибір для реалізації повинен ґрунтуватися на системі критеріїв, які визначають фінансову ідеологію, фінансову стратегію або конкретну фінансову політику підприємства. Система таких критеріїв в сфері управління капіталом встановлюється підприємством.

5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Яким би ефективним не були проекти управлінських рішень в сфері використання капіталу в операційному і інвестиційному процесі в поточному періоді, вони повинні бути відхилені, якщо вони вступають в протиріччя з місією підприємства, стратегічними напрямками його розвитку, підривають економічну основу ефективного використання капіталу в майбутньому періоді.

Система стратегічного управління капіталом реалізує свою головну ціль і основні задачі шляхом здійснення визначених функцій. Ці функції підрозділяються на дві основні групи, які визначаються комплексним змістом системи управління, що розглядається:

1. Функції управління капіталу підприємства як управляючої системи. Ці функції є складовими частинами процесу управління не залежно від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності і т.п.

2. Функції управління капіталу як спеціальної сфери управління підприємством. Склад цих функцій визначаються конкретним об'єктом цієї керуючої системи.

Підвищення результативності діяльності підприємства тісно пов'язано з стратегічним управлінням розміщення капіталу. В сучасних умовах господарювання оцінка впливу факторів розміщення капіталу на результативність діяльності підприємства і розробка шляхів удосконалення використання і розміщення капіталу є важливим завданням, вирішення якого сприятиме розвитку підприємства.

Показниками, які характеризують результативність діяльності підприємства можуть виступати показники рентабельності, оборотності виробничих активів. Капітал, як вже відзначалося, може бути розміщений в основних і оборотних активах. Тому в якості показників розміщення капіталу можуть виступати показники закріплення капіталу в активах и їх елементах. Він показує, яка кількість капіталу, розміщеного в активах підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.

У стратегічному аналізі для оцінки структури капіталу на підприємстві шляхами підвищення результативності діяльності можуть бути:

1. Використання „нових” методів управління товарно-матеріальними запасами, які полягають у відмові від створення страхових запасів. Для цього необхідно застосовувати системи „Канбан” і „Точно в термін”.

2. Перегляд існуючих норм і нормативів товарно-матеріальних цінностей.

3. Впровадження логістичних систем управління поставками, збереження і використання товарно-матеріальних цінностей.

4. Використання сучасних товарно-матеріальних цінностей.

5. Підвищення ефективності використання основних засобів, шляхом застосування сучасних машин і обладнання, виявлення невикористаних основних засобів і або їх передачу в оренду, або продажу, або використання у виробничому процесі підприємства.

6. Застосування прискорених методів амортизації основних засобів.

7. Механізація і автоматизація праці робітників.

ТЕМА 9. СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

9.1 Стратегічний аналіз показників фінансової звітності

Щодо процесу здійснення господарсько-фінансової діяльності розрізняють історичну і прогнозну фінансові звітності підприємства. Історична звітність фіксує результати господарювання за визначений період. Прогнозна фінансова звітність формується до початку господарської діяльності відповідно до обраної стратегії підприємства.

На рубежі 70-х--80-х років доктрина «економіки пропозиції» витісняється концепцією «економіки попиту». Якщо раніше менеджер з виробництва диктував умови менеджеру зі збуту, то тепер вони помінялися ролями. Менеджер з виробництва такою ж мірою залежить від фінансової служби. Фактично виробництво, збут і фінансова служба настільки залежать одне від одного, що діяльність одного з них неможлива без двох інших. Вся діяльність тепер базується на прогнозі збуту, в основі якого лежать маркетингові дослідження ринків збуту і попиту споживачів: обсяг збуту в попередньому періоді, кон'юнктура ринку, характер конкуренції тощо. Потім шляхом аналізу виробничих завдань визначається потреба в робочій силі, матеріалах, устаткуванні, фінансових ресурсах. Вся прогнозна інформація щодо майбутньої фінансово-господарської діяльності підприємства інтегрується в його прогнозну фінансову звітність.

Для того щоб спланувати прибуток, потік коштів, підприємство насамперед повинно скласти точний прогноз своїх прибутків і витрат. Для цього воно має бути впевненим у тому, що йому вдасться реалізувати певну кількість своєї продукції за визначеною ціною. Підприємство повинно точно знати витрати виробництва і збуту кожного свого виробу. Відсутність такого роду інформації означає, що підприємство йде на ризик, не знаючи своїх шансів на успіх.

Використовуючи прогнози збуту і попиту споживачів, менеджер з виробництва планує обсяг та структуру виробництва продукції, витрати виробництва; менеджер зі збуту розробляє плани щодо забезпечення виробництва чинниками виробництва, розраховує витрати на збут; менеджер з фінансів формує систему фінансових показників і прогнозну фінансову звітність. Кожна істотна зміна ситуації збуту потребує коригування прогнозу збуту та системи планових показників підприємства.

Відповідна служба підприємства, володіючи прогнозною інформацією, системою планових показників і кошторисів, розробляє основний прогноз діяльності. Якщо у виробника є ефективна і точна система нормування витрат на виробництво різних видів продукції, то дані для основного кошторису можна одержати шляхом простого множення обсягу виробництва кожного виду продукції, зазначеного в прогнозі збуту, на нормативні витрати на виробництво відповідних виробів. На основі отриманих у такий спосіб даних виробник робить висновок про те, чи має він достатні засоби для виконання виробничих планів, у противному разі потрібно шукати додаткові засоби.

Таким чином, основний кошторис є прогнозом рентабельності роботи підприємства. Він являє собою розрахунок прибутків і збитків на певний період, до якого додаються розрахунки вартості реалізованої продукції, витрат з продажу, адміністративних витрат та касових надходжень. Фактично такий кошторис перетворюється на балансову таблицю, складену на останнє число періоду, на який формується кошторис.

Головне призначення прогнозного кошторису полягає в тому, щоб визначити кількість засобів виробництва і коштів, потрібних для виробництва того обсягу продукції, який передбачається реалізувати згідно з прогнозом збуту. Щоб основний прогнозний кошторис міг стати засобом ефективного контролю витрат виробництва, його слід розділити на кілька окремих кошторисів, кожен з яких у свою чергу необхідно розбити на дрібніші статті відповідних витрат. Для керування діяльністю підприємства необхідно складати прогнозні кошториси збуту, виробництва, витрат на матеріали, витрат на робочу силу, накладних витрат, витрат допоміжних служб, розробляти інтегровану систему прогнозної фінансової звітності підприємства.

9.2 Прогнозування складових елементів бізнесу

стратегічний аналіз прогнозування бізнес

Ділова система бізнесу являє собою комбінацію дій людей, матеріальних засобів і грошових коштів, обладнання. При наявності цих чинників і інших фінансових умов, зафіксованих у бухгалтерському балансі, вони є відправною інформацією для прогнозування бізнесу. Якщо бізнес починається з нульового фінансового старту, то для його здійснення необхідно насамперед сформувати майно -- довгостроковий та поточний капітал і тільки за таких умов можна виробляти продукцію, надавати послуги, оновлювати матеріальні ресурси, удосконалювати технологію, планувати, створювати та використовувати прибуток. Приміром, для формування основного і оборотного капіталу створюється підприємство з початковим капіталом 150 тис. грн., в установі банку відкривається поточний рахунок, на який перераховуються ці гроші. Крім цього, залучається позиковий капітал шляхом одержання банківського кредиту на суму, наприклад 50 тис. грн., що надходять на поточний рахунок підприємства. Отже, власний і позиковий капітали становитимуть 200 тис. грн.

Підприємство для здійснення економічної функції має намір придбати основні засоби -- устаткування на суму 100 тис. грн.; матеріальні цінності -- сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо -- на суму 50 тис. грн. Перша і друга фінансові операції характеризують створення активів на суму 200 тис. грн., водночас формуються зобов'язання перед власниками і позичальниками на таку ж суму.

Третя і четверта фінансові операції ілюструють перетворення форми активів: грошової -- на основні засоби на суму 100 тис. грн. і на оборотні матеріальні засоби на суму 50 тис. грн. Р. 5 показує склад активів і структуру зобов'язань після того, як будуть здійснені ці операції. Р. 6 містить дані щодо структури активів і зобов'язань. Із загальної суми активів половина припадає на довгострокові активи, по 25 % -- на матеріальні активи і на грошові кошти. 75 % зобов'язань становить власний капітал і лише чверть -- позиковий.

Спрогнозувавши фінансові операції щодо створення стартового капіталу, підприємство потім прогнозує поточні операції на майбутній період -- обсяг продажів, витрати, пов'язані з виробництвом і продажем, прибуток тощо.

За наявності вихідного капіталу при прогнозі майбутньої господарської діяльності враховують фінансові операції, пов'язані з відновленням основного капіталу, з орендою основних засобів. Розглянемо особливості їх прогнозування і побудову на їх основі структурної моделі прогнозного бухгалтерського балансу.

Підприємство може прогнозувати заміну обладнання за таких причин: збільшення обсягів виробництва продукції; поліпшення якості; зниження рівня витрат; забезпечення диверсифікації виробництва.

Порядок капіталовкладень на придбання нового обладнання визначається фінансовою службою підприємства відповідно до стратегії його розвитку на майбутній період.

Перед тим, як використати капітал на придбання обладнання, яке замінить існуюче, підприємство повинно бути впевнено, що його інвестиції принесуть достатній прибуток у формі річної економії. Це виявляється шляхом зіставлення експлуатаційних витрат за існуючого і запланованого до придбання обладнання. При цьому умовно вважають, що кількість та якість продукції, яка виробляється, залишаються незмінними. Порівняння показує різницю в рівнях річних експлуатаційних витрат, і якщо вона на користь нового обладнання, то це є запорукою майбутніх прибутків.

Особливостями моделі прогнозного балансу із заміни обладнання є відображення в активі історичних і прогнозних витрат на експлуатацію основних засобів, а в зобов'язаннях -- історичних та прогнозних прибутків і збитків. Загальні суми історичних та прогнозних витрат заносяться у вигляді від'ємних величин у відповідні графи «Прибутків і збитків».

Аналіз витрат та їхньої структури показує, що прогнозована заміна основних засобів даватиме щорічну економію експлуатаційних витрат. і сприятиме зростанню економічної ефективності.

Оренда -- угода, згідно з якою орендодавець передає орендарю право користуватися за плату об'єктом оренди на певний період часу. Відповідно до міжнародних стандартів обліку оренду класифікують на фінансову та операційну.

Фінансова оренда -- оренда, за якою до орендаря переходять усі ризики і переваги, пов'язані з об'єктом оренди. Така оренда забезпечує орендодавцю відшкодування капітальних витрат, а також прибуток на інвестований капітал.

Оренда називається операційною, якщо ризики і переваги, пов'язані з володінням об'єктом, не переходять до орендаря.

Підприємство за рахунок оренди будинків, обладнання та інших об'єктів основних засобів може нарощувати свої виробничі потужності. Орендовані основні засоби при фінансовій оренді не стають власністю орендаря, але їх відповідно до міжнародних стандартів необхідно відображати в балансі орендаря як активи та зобов'язання в рівних сумах на дату набрання чинності договору оренди. Підприємства можуть користуватися фінансовим лізингом, оформивши його договірними відносинами, де передбачаються всі умови оренди.

При фінансовій оренді в орендаря зростають довгострокові активи й водночас на цю ж суму збільшуються довгострокові зобов'язання щодо оренди. Хоча насправді засоби, орендовані підприємством, йому не належать, проте вони включаються в суму засобів, які належать підприємству. Таким чином, фінансова оренда є винятком із загального правила про те, що засоби підприємства включають суму засобів виробництва і права власності, що належать підприємству.

Початкову вартість орендованих основних засобів підприємство відшкодовує шляхом нарахування амортизації, виходячи з початкової вартості і терміну оренди. У нашому прикладі термін оренди -- 5 років. Таким чином, прогнозована річна сума амортизації дорівнює 24 000 грн. (120 000 : 5), відшкодовується вона за рахунок прогнозованого прибутку.

Отже, орендар повинен щорічно відшкодовувати орендодавцю 24 000 грн. шляхом виплати коштів з одночасним зменшенням на цю ж величину зобов'язань за орендою (операція 3а).

Річна сума відсотків (2400 грн.) сплачується грошовими коштами і відноситься на витрати з оренди (операція 3б).

Наприкінці прогнозованого періоду сума витрат з оренди відшкодовується за рахунок прогнозованого прибутку (операція 4).

При операційній оренді орендна плата відноситься орендарем у кожному звітному періоді на рахунок прибутків і збитків.

З проведеного аналізу змісту операцій з оренди можна зробити такі висновки:

-- витрати з оренди відшкодовуються підприємством за рахунок прогнозованого прибутку;

-- первісна вартість орендованого підприємством об'єкта компенсується за рахунок амортизації, що компенсується прогнозним прибутком.

За наявності в прогнозованій моделі вихідного балансу, який тут опущений з методичних міркувань, можна аналізувати структуру довгострокових активів, тобто співвідношення між власними довгостроковими активами й орендованим майном, структуру довгострокових зобов'язань -- співвідношення між власним капіталом і довгостроковими зобов'язаннями, структуру активів і всієї сукупності операцій.

Усі запаси підприємства за ступенем їхнього перетворення в процесі господарської діяльності класифікуються на такі три групи: сировина і матеріали, незавершене виробництво та готова продукція. Їхні фактичні запаси на початок прогнозованого періоду відображаються на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.

Потреба в запасах на прогнозований період, перехід їх з
одного виду в інший, обсяг і структура продажів готової продукції визначається розрахунковим шляхом, виходячи з прогнозу збуту. Розрахунки, пов'язані з визначенням обсягу закупівель сировини і матеріалів, їх перетворення на незавершене виробництво, готову продукцію та грошові кошти відображаються в бюджетах, що складаються відповідними службами підприємства.

Бюджет -- це план, сформований відповідно до обраної стратегії розвитку підприємства, який охоплює всі сторони його діяльності на визначений період часу. Загальний бюджет підприємства складається з численних бюджетів відділів і підвідділів, які також можна розділити на дрібніші бюджети.

Прогнозні дані щодо руху запасів концентруються у виробничому бюджеті підприємства. Його узагальнені дані є джерелом інформації для балансової моделі операцій з прогнозування руху запасів.

Прогнозування затрат праці ґрунтується на прогнозі обсягу і структури виробництва. Затрати праці класифікують на прямі та непрямі затрати, відрахування на соціальне страхування й інші цілі.

Прямі затрати праці характеризують затрати на основну робочу силу і фіксуються у виробничому бюджеті в годинах та вартості кожної одиниці виробу і всього випуску продукції або іншим методом, який використовується на даному підприємстві.

Непрямі затрати праці -- вартість допоміжної праці: оплата праці комірників, зарплата контролерів, працівників, зайнятих на ремонті й обслуговуванні приміщень. Вони, як правило, включаються в бюджет витрат підприємства. Більшість непрямих витрат є постійними, вони не змінюються в прямій залежності від виробничої діяльності. Навіть у тому випадку, якщо підприємство не діє (або майже не діє), зарплата основним службовцям, вартість допоміжної робочої сили, страхові внески продовжують нараховуватися.

Витрати праці -- це новоутворена вартість, виражена в заробітній платі і відрахуваннях на соціальні та інші потреби. Ці витрати включаються у вартість вироблених товарів або послуг, що спочатку відображається в графі «Незавершене виробництво», і компенсуються різними видами кредиторської заборгованості: заборгованістю робітникам та службовцям із зарплати, органам соціального страхування з відрахувань на ці цілі тощо, що відбито в графі «Кредитори».