Організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Спеціальність 08.00.04 - економіка та управління підприємствами (переробна промисловість)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

КЕНДЮХОВ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

Донецьк - 2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

управління інтелектуальний капітал економічний

Актуальність теми. У сучасному світі відбуваються важливі економічні трансформації, пов'язані з інтенсифікацією накопичення і використання інтелектуального капіталу. На відміну від попереднього періоду, коли визначальними факторами розвитку були матеріально-речовинний і фінансовий капітали, інтелектуальний капітал набуває все більшого значення. Як випливає з робіт О. Амоші, В. Гейця, А. Чухна, М. Чумаченка, Л. Мельника, О. Бутник-Сіверського, В. Іноземцева, Б. Данилишина, В. Хобти, В. Куценко, О. Грішнової, Т. Стюарта, Л. Едвінсона, М. Мелоуна, О. Антіпіна, В. Будкіна, М. Бекетова, С. Вовканича, А. Дагаєва, Н. Апатової, інтелектуальний капітал є стратегічним фактором економічного розвитку.

У макроекономічному аспекті інтелектуальний капітал у процесі економічної глобалізації став головним чинником, який визначає місце країни у новій економіці. На мікрорівні реалії сучасних економічних процесів такі, що підприємство вже не може забезпечувати істотні конкурентні позиції на ринку тільки за рахунок матеріальних і фінансових ресурсів. Успіх фірми все більшою мірою залежить від її інтелектуальних можливостей, які втілюються у процесі виробництва та реалізації нових товарів, створенні додаткових фінансових потоків.

Через те що концепція інтелектуального капіталу почала формуватися порівняно недавно - наприкінці 90-х років XX ст., важливіша науково-практична проблема ефективного управління інтелектуальним капіталом на рівні підприємства, окремі аспекти якої досліджували такі відомі фахівці, як Т. Стюарт, Л. Едвінсон і М. Мелоун, Е. Брукінг, Я. Берсуцький, І. Булєєв, Ф. Євдокимов, М. Лепа, Л. Саломатіна, А. Кабанов, В. Нейєнбург, А. Козирєв, М. Бендіков, Є. Джамай, А. Воронкова, О. Бандирська, А. Ступницький, Є. Панченко, Н. Казакова, залишається неопрацьованою. Дотепер є невирішеними основні завдання: формування механізму управління інтелектуальним капіталом, визначення критеріїв і розробка методів оцінки ефективності управління цим ресурсом. Крім того, потребує подальшого дослідження сама концепція інтелектуального капіталу, його визначення як економічної категорії, аналіз структури.

У цілому вирішення проблеми формування ефективних систем управління інтелектуальним капіталом на вітчизняних підприємствах пов'язано з такими найважливішими науковими і практичними задачами, як підвищення конкурентоспроможності підприємств, модернізація української економіки, ефективне використання національного інтелектуального потенціалу.

Таким чином, необхідність розвитку наукової бази управління інтелектуальним капіталом підприємства визначили актуальність і важливість дослідження методологічних проблем формування організаційно-економічного механізму управління даним ресурсом, у тому числі визначення сутності та структури інтелектуального капіталу, обґрунтування концепції організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом і визначення напрямів забезпечення його ефективного функціонування, дослідження методів оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом підприємства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконувалося в межах тем, передбачених планами науково-дослідних робіт:

Інституту економіки промисловості НАН України, серед яких: “Підвищення ефективності використання виробничого потенціалу в промисловості” (2002-2004 рр., номер держреєстрації 0102U001230). Автором розкрито роль інтелектуального капіталу як фактору виробництва, визначено сутність марочного капіталу та запропоновано методи та критерії оцінки ефективності використання марочного капіталу підприємства; “Моделювання процесів антикризового управління виробничо-економічними об'єктами” (2003-2005 рр., номер держреєстрації 0103U007372). Автором проаналізовано роль інтелектуального капіталу в системі антикризового управління підприємством, розкрито проблематику антикризового управління інтелектуальним капіталом підприємства, виявлено та проаналізовано макро- і мікроекономічні фактори, що впливають на ефективність управління інтелектуальним капіталом підприємства, визначено роль мотивації творчої інтелектуальної праці в організаційно-економічному механізмі управління інтелектуальним капіталом підприємства, обґрунтовано показники оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом підприємства; “Розвиток механізму фінансового регулювання виробничого потенціалу” (2002-2007 рр., номер держреєстрації 0104U003429). Автором розкрито діалектику взаємозв'язків фінансового та інтелектуального капіталів, запропоновано принципи формування і напрями розвитку організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства;

Донецького університету економіки та права - “Науково-методичне забезпечення управління інтелектуальним капіталом підприємства” (2005-2008 рр., номер держреєстрації 0102U004296). Автором обґрунтовано концепцію організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства та розроблено науково-методичні положення та практичні рекомендації щодо організації управління інтелектуальним капіталом на підприємствах різних галузей економіки.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації полягає у теоретичному та методологічному обґрунтуванні організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства і розробці методів оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом.

Для досягнення цієї мети було вирішено такі задачі:

розкрито роль інтелектуального капіталу у сучасних економічних трансформаціях;

визначено сутність, зміст і структуру інтелектуального капіталу підприємства, що створило наукове підґрунтя для подальшої розробки проблеми;

визначено зміст інтелектуальної праці та розкрито дихотомію інтелектуального капіталу, інтелектуальної праці та інтелектуального продукту;

обґрунтовано сутність і структуру організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства;

узагальнено і розвинено методологічні підходи до оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом;

обґрунтовано критерії та розроблено методи оцінки ефективності управління персоніфікованим і клієнтським типами інтелектуального капіталу;

виявлено та проаналізовано зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на формування та функціонування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства;

визначено сутність кадрового забезпечення організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом, запропоновано кваліфікаційну структуризацію кадрів управління інтелектуальним капіталом підприємства;

розвинено основні підходи до мотивації творчої праці;

розкрито специфіку формування організаційно-економічного механізму управління марочним капіталом на основі системного підходу;

запропоновано та обґрунтовано методи оцінки ефективності управління марочним капіталом на основі бенчмаркінгу;

розроблено рекомендації з організації управління інтелектуальним капіталом для підприємств та організацій з урахуванням галузевих особливостей їх функціонування.

Об'єктом дослідження є процеси формування, функціонування і розвитку організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні основи та прикладні аспекти формування організаційно-економічного механізму управління та оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом підприємства.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність принципів і методів наукового дослідження. Основним теоретичним підґрунтям дослідження є концептуальні положення економічної теорії, фундаментальні основи теорії управління підприємством та його ресурсами.

У процесі досліджень застосовувалися: принцип системності загального зв'язку та розвитку, який дозволив розглянути інтелектуальний капітал як один із складових елементів соціально-економічної системи; принцип сходження від абстрактного до конкретного, що сприяв визначенню поняття “організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом”; принцип аксіологічності та функціональності, за допомогою якого розкрито значущість інтелектуального капіталу у забезпеченні ефективного функціонування підприємств.

При проведенні дослідження були використані:

методи гносеологічного аналізу (аналітичний, логічний, узагальнення, декомпозиції, наукової абстракції) - для визначення сутності інтелектуального капіталу як економічної категорії та розкриття дихотомії інтелектуального капіталу, інтелектуальної праці та інтелектуального продукту;

системний підхід - для дослідження явищ і процесів у взаємозв'язку, взаємозалежності та розвитку, для розробки концепції організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства, формування системи взаємодії основних елементів цього механізму, обґрунтування системи показників оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом, аналізу можливостей використання різноманітних мотиваційних теорій до формування системи мотивації творчої праці;

ситуаційний підхід - для аналізу зовнішніх і внутрішніх факторів, які впливають на формування та функціонування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства;

методи системно-структурного і порівняльного аналізів - для структуризації, класифікації типів і видів інтелектуального капіталу, аналізу та класифікації видів інтелектуальної праці, визначання організаційно-структурних аспектів механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства, розробки методів оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом;

методи функціонального аналізу - для дослідження функціональної ролі окремих типів і видів інтелектуального капіталу у діяльності підприємства, розробки рекомендацій з організації управління інтелектуальним капіталом на підприємствах;

економічні та статистичні методи - для оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом.

Інформаційну базу дослідження склали: правові і нормативні акти Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, публікації вітчизняних і зарубіжних учених, первинні дані про результати господарської діяльності промислових підприємств, матеріали особистих досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати наукового дослідження в сукупності вирішують важливу наукову проблему розробки теоретико-методологічних основ формування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства та оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом.

Найбільш суттєвими результатами, які визначають наукову новизну дисертації, є такі:

уперше:

на підставі гносеологічного аналізу сформульовано й обґрунтовано визначення інтелектуального капіталу як об'єктивної економічної категорії: інтелектуальний капітал - це здатні створювати нову вартість інтелектуальні ресурси підприємства, представлені людським і машинним інтелектом, а також інтелектуальними продуктами, виробленими самостійно чи залученими з інших джерел як засоби створення нової вартості. Удосконалено класифікацію інтелектуального капіталу та розвинуто існуючі уявлення про функціональну повноту його структури, яка включає персоніфікований, техніко-технологічний, інфраструктурний, клієнтський і марочний типи інтелектуального капіталу. Це дозволило розкрити його сутність і створило наукову базу для розробки наукових положень з таких актуальних проблем, як формування механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства, його відтворення та оцінка ефективності управління даним ресурсом;

обґрунтовано концепцію організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства, згідно з якою такий механізм є саморегулюючою системою елементів та об'єктів управління (типів і видів інтелектуального капіталу), у якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію інтелектуального капіталу і яка має вхідні впливи у формі зовнішніх вимог і вихідну реакцію у вигляді результатів використання і відтворення інтелектуального капіталу. Визначено дихотомію інтелектуального капіталу, інтелектуальної праці й інтелектуального продукту у процесі функціонування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом. Це створило наукове, системне підґрунтя для вдосконалення організації управління інтелектуальним капіталом на підприємствах;

обґрунтовано критеріальні показники та розроблено методи оцінки ефективності управління персоніфікованим і клієнтським типами інтелектуального капіталу, що дозволило сформувати інформаційну основу для прийняття управлінських рішень у сфері управління даними типами інтелектуального капіталу, у тому числі з удосконалення їх використання та відтворення;

визначено особливості формування організаційно-економічного механізму управління марочним капіталом на основі системного підходу, що дозволило обґрунтувати механізм впливу органів управління на функціонування марочного капіталу та визначити напрями застосування важелів економічних і соціально-психологічних методів управління марочним капіталом;

обґрунтовано критерії та запропоновано методи оцінки ефективності управління марочним капіталом на основі бенчмаркінгу з урахуванням якості виконання торговельною маркою своєї економічної функції. Для вирішення проблеми оцінки ефективності позиціонування торговельної марки визначено сутність і розроблено графічну модель її ідеальної позиції. На основі оцінки ступеня досягнення ідеального стану параметрів позиції торговельної марки запропоновано новий підхід до визначення ефективності позиціонування. Запропоновані критеріальні показники та методи оцінки ефективності управління марочним капіталом дозволяють здійснити комплексну об'єктивну оцінку поточного стану марочного капіталу підприємства;

удосконалено:

класифікацію інтелектуальної праці та економічне тлумачення поняття “творча праця”. Доведено, що зміст інтелектуальної праці формується під впливом двох основних параметрів - ступеня креативності та кваліфікаційної складності інтелектуальної праці, за якими виділено такі види інтелектуальної праці: репродуктивну, алгоритмічну і творчу. Розкрито принципові відмінності творчої інтелектуальної праці від репродуктивної та алгоритмічної; творчу працю визначено як свідому і доцільну інтелектуальну діяльність, яка є реакцією людини на зовнішнє середовище та служить задоволенню її матеріальних і нематеріальних потреб, результатом чого є новий інтелектуальний продукт. Це дало можливість визначити кваліфікаційну структуризацію кадрів управління інтелектуальним капіталом підприємства;

методи оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом підприємства на основі вартісного підходу. Розроблено методику, яка має ряд переваг порівняно з раніше розробленими методами, а саме: більш точну відносну вартісну оцінку інтелектуального капіталу, ніж за попередніми методиками; ефективність управління інтелектуальним капіталом оцінюється не ізольовано, а шляхом зіставлення з діяльністю найбільш сильного конкурента з урахуванням часової динаміки зміни цінності інтелектуального капіталу відносно зміни цінності підприємства в цілому, що дозволяє виявити тенденції у підвищенні або зниженні ефективності управління інтелектуальним капіталом підприємства;

методологію мотивації творчої інтелектуальної праці, у рамках розвитку якої розкрито зміни у системі цінностей працівників інтелектуальної сфери, визначено можливості та напрями застосування існуючих диспозиційних і когнітивних теорій до мотивації творчої інтелектуальної праці, що створило наукову основу для формування мотиваційного механізму такої праці;

дістали подальшого розвитку:

визначення ролі інтелектуального капіталу та інтелектуальної праці у генезисі нової інтелектуальної економіки, що дозволило розкрити значущість формування ефективних систем управління інтелектуальним капіталом на рівні суб'єктів господарювання у визначенні перспектив соціально-економічного розвитку України;

існуючі уявлення щодо галузевих особливостей організації управління інтелектуальним капіталом. Це дозволило на основі системного та функціонального підходів запропонувати нові раціональні форми організації управління інтелектуальним капіталом залежно від специфіки господарської діяльності підприємств.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення, викладені в дисертації, доведені до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій.

Теоретичні, науково-методичні та практичні результати дослідження використані Головним управлінням промисловості та розвитку інфраструктури Донецької обласної державної адміністрації при формуванні плану соціально-економічного розвитку регіону на 2006-2007 рр. (довідка № 01-6/848 від 06.09.2006 р.) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Донецькій області при здійсненні фондом оцінки вартості майна підприємств. Результати досліджень рекомендовано фондом до впровадження на державних підприємствах (довідка № 01-7673 від 18.08.2006 р.).

Науково-методичні рекомендації з формування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом упроваджено в практику діяльності ВАТ “Норд” (довідка № 8511 від 30.08.2006 р.), ВАТ “Харцизький трубний завод” (довідка № 6-15/428-1434 від 15.08.2006 р.), ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь” (акт № 0103/1198 від 09.06.2006 р.); наукові розробки з оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом використані в корпорації “Індустріальна спілка Донбасу” (довідка № 47 від 15.09.2006 р.), Акціонерному комерційному банку “ТАС-Комерцбанк” (довідка № 4009 від 07.09.2006 р.), ТОВ “Українська фінансово-інвестиційна компанія” (довідка № 11/09-1 від 11.09.2006 р.); пропозиції з оцінки ефективності управління клієнтським капіталом застосовуються в Українській акціонерній страховій компанії “АСКА” (довідка № 101/1 від 10.04.2006 р.).

Результати дослідження впроваджено у навчальний процес Донецького університету економіки та права (акт упровадження від 16.07.2006 р.) та Донецького національного технічного університету (акт упровадження від 21.09.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, у якій викладено авторський підхід до формування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом та оцінки ефективності управління даним ресурсом. Основні положення дисертаційної роботи, її висновки і рекомендації розроблені та обґрунтовані особисто автором. З наукових праць, виконаних у співавторстві, у дисертації використані лише ті ідеї та положення, які запропоновані особисто автором.

Апробація результатів дисертації. Наукові і практичні положення дисертаційної роботи доповідалися і обговорювалися на 12 міжнародних, 6 всеукраїнських та 2 регіональних наукових і науково-практичних конференціях, серед яких: VIІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми економічної кібернетики” (м. Запоріжжя, 2002 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Управління у державі ІІІ тисячоліття” (м. Львів, 2003 р.); IІ Міжнародна науково-практична конференція “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 2003 р.); V та VI Міжнародні науково-практичні конференції “Маркетинг в Україні”, (м. Київ, 2004, 2005 рр.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Економічні проблеми промислового розвитку в Україні” (м. Донецьк, 2005 р.); Всеукраїнська науково-методична конференція “Современные аспекты финансового управления экономическими процессами”, (м. Севастополь, 2005 р.); VІ науково-практична конференція “Соціально-економічний розвиток України на початку XXI століття” (м. Полтава, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Маркетинг XXI століття: інтеграція науки і бізнесу (м. Донецьк - м. Святогірськ, 2006 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 72 наукові праці загальним обсягом 75,89 д.а. (з яких автору особисто належить 51,99 д.а.), у тому числі: 1 одноосібна монографія (19,84 д.а.), 1 монографія у співавторстві, 50 статей у наукових фахових виданнях, 20 публікацій у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 6 розділів, списку використаних джерел із 414 найменувань, додатків і містить 34 таблиці і 45 рисунків. Основний текст викладено на 409 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Гносеологія інтелектуального капіталу” на основі аналізу загальносвітових тенденцій економічного розвитку доведено, що інтелектуальному капіталу та інтелектуальній праці належить головна роль у генезисі інтелектуальної економіки. Інтелектуальний капітал визначає світовий інноваційний розвиток і науково-технічний прогрес. Таким чином, ефективність використання інтелектуального капіталу й інтелектуальної праці визначає перспективи розвитку економіки тієї чи іншої країни. Інтелектуальна економіка, інтелектуальний капітал і глобалізація стають стрижнем світового економічного розвитку, при цьому активно впливаючи один на одного і забезпечуючи взаємний розвиток (рис. 1). За рахунок діалектичного взаємозв'язку між інтелектуальним капіталом, глобалізацією та інтелектуальною економікою остання є значною мірою самодостатньою і має стійкий механізм саморозвитку.

Рис. 1. Інтелектуальний капітал у системі взаємозв'язків основних світових тенденцій

На підставі гносеологічного аналізу, узагальнення наукових праць теоретиків інтелектуального капіталу сформульовано й обґрунтовано визначення інтелектуального капіталу підприємства як об'єктивної економічної категорії: інтелектуальний капітал - це здатні створювати нову вартість інтелектуальні ресурси підприємства, представлені людським і машинним інтелектом, а також інтелектуальними продуктами, виробленими самостійно чи залученими з інших джерел як засоби створення нової вартості.

Показано відмінність інтелектуального капіталу від інтелектуального потенціалу та інтелектуальної власності. Інтелектуальний потенціал підприємства - це можливості, надані інтелектуальними ресурсами на даний час і в майбутньому, які можуть бути використані для вирішення будь-якої задачі, досягнення певної мети. При цьому зовсім не означає, що ці можливості будуть колись реалізовані. Гносеологічно інтелектуальний капітал - засіб досягнення мети, а інтелектуальний потенціал - можливості її досягнення. Інтелектуальна власність характеризує перш за все правовий аспект володіння певними результатами інтелектуальної діяльності, інтелектуальними ресурсами без урахування, несуть у собі об'єкти інтелектуальної власності функцію капіталу як засобу створення нової вартості чи ні.

За допомогою методів системно-структурного, функціонального і порівняльного аналізів досліджено функціонально-структурне різноманіття типів і видів інтелектуального капіталу, сформульовано класифікаційні ознаки (функціональний зміст інтелектуального капіталу, сфера використання інтелектуального капіталу, форма власності, використання у виробничо-комерційній діяльності, особливості функціонування у кругообігу капіталу, напрями використання інтелектуального капіталу в господарській діяльності, тривалість періоду використання інтелектуального капіталу, роль у виробничо-господарському процесі, умови формування, можливість відчуження, рівень ризику використання інтелектуального капіталу) та запропоновано класифікацію типів інтелектуального капіталу.

За функціональним змістом визначено п'ять типів інтелектуального капіталу: персоніфікований, інфраструктурний, клієнтський, марочний, техніко-технологічний.

Установлено, що відзначені типи інтелектуального капіталу знаходяться в тісному діалектичному взаємозв'язку, проте ключовим є персоніфікований інтелектуальний капітал, ефективність використання якого визначає формування і можливості використання інших типів інтелектуального капіталу.

У другому розділі “Концептуальні основи формування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства” визначено, що головна задача організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом - забезпечення його ефективного використання і розвитку. У результаті проведених досліджень розроблено й обґрунтовано концепцію організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства (рис. 2), що являє собою саморегулюючу систему елементів та об'єктів управління (типів і видів інтелектуального капіталу), у якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакцію інтелектуального капіталу і яка має вхідні впливи у формі зовнішніх вимог і вихідну реакцію у вигляді результатів використання і відтворення інтелектуального капіталу.

Рис. 2. Концептуальна схема організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства

Саморегулювання організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом забезпечується шляхом вживання коригуючих дій суб'єктами управління стосовно елементів керуючої підсистеми даного механізму відповідно до результатів оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом.

Доведено, що інтелектуальна праця лежить в основі процесу управління інтелектуальним капіталом. З одного боку, вона є характеристикою управління як виду діяльності, а з іншого - об'єктом управління, тому що становить сутнісну основу процесу створення інтелектуального продукту і відтворення інтелектуального капіталу. Відповідно управління інтелекту- альною працею співробітників, які мають за об'єкти праці інтелектуальний капітал (як засіб праці) та інтелектуальний продукт (як результат праці), є складовою частиною механізму управління цим ресурсом.

У результаті аналізу сутності інтелектуальної праці встановлено, що її зміст формується під впливом двох головних параметрів - ступеня креативності та кваліфікаційної складності інтелектуальної праці. За цими ознаками виділено такі види інтелектуальної праці: репродуктивна, алгоритмічна і творча.

Творча праця є стратегічно значущим видом інтелектуальної. Ця обставина сьогодні найбільш принципова, і розвиток тенденцій, пов'язаних із формуванням виробничих структур, орієнтованих на споживання і виробництво знань, істотно впливає на сучасний трудовий процес як на психологічному, так і на соціальному рівні. На основі економіко-теоретичного аналізу поняття “творча праця” можна визначити, що це свідома і доцільна інтелектуальна діяльність, яка є реакцією людини на зовнішнє середовище та служить задоволенню її матеріальних і нематеріальних потреб (у тому числі у самовираженні), результатом якої є новий інтелектуальний продукт.

Аналіз дихотомії інтелектуального капіталу, інтелектуальної праці й інтелектуального продукту у процесі функціонування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом показав, що завдяки цьому механізму вдається подолати деструктивний вплив приватної власності, який згідно з класичними положеннями економічної теорії обумовлює протиріччя між безпосереднім виробником і власником на засоби виробництва. Це можливо тому, що персоніфікований інтелектуальний капітал як засіб виробництва невідчужуваний від його носія і переходить із категорії приватної у категорію особистої власності безпосереднього виробника.

У результаті аналізу організаційно-структурних аспектів управління інтелектуальним капіталом підприємства визначено основні чинники, що визначають тип, складність та ієрархічність організаційної структури управління інтелектуальним капіталом підприємства. Основні з них: масштаб і видова різноманітність інтелектуального капіталу підприємства; структура інтелектуального капіталу, значущість окремих його видів для досягнення комерційної мети підприємства; професійний і кваліфікаційно-освітній рівень персоналу; динамізм і диференціація продукту та ринку; марочний портфель підприємства; рівень спеціалізації, концентрації, комбінування і кооперації виробництва. У роботі доведено, що для управління інтелектуальним капіталом підприємства, у структурі якого виділяється чіткий домінуючий тип, може бути застосована проблемно-цільова організаційна структура управління даним типом інтелектуального капіталу. Для великої диверсифікованої, а особливо багатогалузевої, компанії проблемно-цільова організаційна структура управління інтелектуальним капіталом може бути запропонована з використанням принципів функціонального підходу, коли формуються функціональні підрозділи за групами проблем управління окремими типами інтелектуального капіталу.

У третьому розділі “Оцінка ефективності управління інтелектуальним капіталом як складова організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства” відзначено, що оцінка ефективності управління інтелектуальним капіталом виступає основою прийняття відповідних управлінських рішень і забезпечення процесу саморегульованості організаційно-економічного механізму, дозволяє активно впливати на поточний стан і тенденції розвитку інтелектуального капіталу, встановлювати напрями і масштаби управлінських дій.

Ураховуючи те, що у ракурсі проблеми оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом питання оцінки ефективності управління персоніфікованим, клієнтським і марочним його типами є найбільш не розробленими в науці, вони потребують першочергового розгляду.

Виходячи із сутності інтелектуального капіталу, ключовим елементом у його сукупності є персоніфікований інтелектуальний капітал, тому що наявність і ефективність його використання визначає розвиток і можливості застосування інших типів інтелектуального капіталу, оскільки в основі створення нових технологій, винаходів, нових бренд-проектів лежить перш за все людський інтелект. Ураховуючи цілі і задачі управління персоніфікованим інтелектуальним капіталом, в основі оцінки ефективності управління цим ресурсом має бути закладено розрахунок і аналіз показників, які характеризують якісні та кількісні результати використання та відтворення персоніфікованого інтелектуального капіталу. Відповідно до цього в роботі розроблено систему показників, які можна поєднати у два блоки:

1) показники, що характеризують творчу активність персоналу: рівень творчої активності, коефіцієнт зростання творчої активності, рівень номінальної результативності творчої активності, рівень реальної результативності творчої активності, коефіцієнт зростання реальної результативності творчої активності, коефіцієнт професійної креативності;

2) показники, що характеризують економічну ефективність управління персоніфікованим інтелектуальним капіталом: інтелектовіддача та коефіцієнт зростання інтелектовіддачі персоналу, рентабельність персоніфікованого інтелектуального капіталу.

Використання запропонованої системи показників передбачає орієнтацію підприємства на інтенсивний шлях розвитку і досягнення високого рівня ефективності у динаміці, виявлення резервів удосконалення використання персоніфікованого інтелектуального капіталу та створення діючого механізму підвищення ефективності управління персоніфікованим інтелектуальним капіталом.

Визначено, що клієнтський капітал являє собою стійке позитивне ставлення клієнтів до компанії і (або) її продукції, яке є засобом створення додаткового доходу, надає додаткові переваги на ринку. Виходячи з результатів дослідження особливостей функціонування клієнтського капіталу, визначення управлінських цілей і задач щодо його використання та розвитку, оцінку ефективності управління клієнтським капіталом пропонується здійснювати на основі розрахунку й аналізу п'яти груп критеріальних показників, які:

1) оцінюють силу прихильності клієнтів і ступінь їх довіри до компанії, задоволеність рівнем і якістю виконання замовлень, надійність клієнтської бази (частка клієнтів, які повторно зробили замовлення, у загальній кількості клієнтів, індекс довіри клієнтів, частка постійних клієнтів у загальній кількості клієнтів, індекс надійності клієнтської бази);

2) характеризують приріст клієнтської бази (індекси екстенсивного та інтенсивного приросту, інтегральний показник приросту, середній темп зростання та середній темп приросту);

3) характеризують якість клієнтського капіталу (середній розмір рахунку постійного клієнта, індекс зростання якості клієнтського капіталу);

4) характеризують капіталізацію ставлення клієнтів до компанії (витрати на формування та підтримку клієнтського капіталу в актуальному стані, відносний додатковий дохід у розрахунку на одного клієнта та сукупний додатковий дохід, який створюється клієнтським капіталом, індекс прибутковості клієнтського капіталу);

5) та узагальнюючі показники ефективності управління клієнтським капіталом (рентабельність, індекс рентабельності, інтегральний показник ефективності управління клієнтським капіталом).

Наведені показники характеризують різні, у тому числі динамічні, аспекти ефективності управління клієнтським капіталом.

Розроблена в дисертації система показників оцінки ефективності управління персоніфікованим і клієнтським типами інтелектуального капіталу створює інформаційну основу для прийняття управлінських рішень у сфері управління даними типами інтелектуального капіталу, у тому числі з удосконалення їх використання та відтворення.

Щодо оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом підприємства в цілому, то в даному аспекті перспективним є використання вартісного підходу, суть якого полягає в тому, що чим вище вартість інтелектуального капіталу, тим управління інтелектуальним капіталом більш ефективне. У даному підході нерозривно пов'язані вартість інтелектуального капіталу та вартість компанії в цілому. Як правило, вартість інтелектуального капіталу західними дослідниками (Т. Стюарт, Дж. Тобін) визначалась як різниця між акціонерною (ринковою) вартістю компанії та балансовою вартістю основних виробничих фондів, або вартістю їх заміни, але такий метод має ряд недоліків: по суті до вартості інтелектуального капіталу включається також вартість оборотних коштів і вартість нематеріальних активів, які не є об'єктами інтелектуального капіталу. Тому вартісна оцінка інтелектуального капіталу при використанні даного методу є неточною.

Використання принципів системного підходу та інструментів економічного аналізу дозволило вдосконалити методи оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом підприємства на основі вартісного підходу, в результаті чого розроблена більш досконала система оцінки, яка містить чотири етапи: 1) для досліджуваного підприємства визначається скорегований коефіцієнт Тобіна, який ураховує вартість оборотних коштів та інших нематеріальних активів, які не є об'єктами інтелектуального капіталу; 2) визначається скорегований коефіцієнт Тобіна для найсильнішого конкурента; 3) визначається коефіцієнт відносної ефективності управління інтелектуальним капіталом як відношення скорегованих коефіцієнтів Тобіна для досліджуваного підприємства та для найсильнішого конкурента; 4) визначається індекс відносної динамічної ефективності управління інтелектуальним капіталом підприємства як відношення коефіцієнтів відносної ефективності управління інтелектуальним капіталом у досліджуваному та базовому періодах. Більш ефективне, ніж в основного конкурента, управління інтелектуальним капіталом має привести до значення цього індексу більше 1 і надалі збільшувати даний показник. Якщо менше 1, то підприємство втрачає свої позиції в ефективності відтворення і використання інтелектуального капіталу.

Запропонований метод оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом ураховує недоліки розроблених раніше методів, які були засновані на вартісному підході, та має ряд переваг, у тому числі: більш точна відносна вартісна оцінка інтелектуального капіталу, ніж за попередніми методиками, ефективність використання інтелектуального капіталу оцінюється не ізольовано, а з урахуванням ринкової динаміки, шляхом зіставлення із діяльністю найбільш сильного конкурента та з урахуванням часової динаміки зміни цінності інтелектуального капіталу відносно зміни цінності підприємства в цілому, що дозволяє виявити тенденції в підвищенні або зниженні ефективності управління даним ресурсом.

У четвертому розділі “Забезпечення ефективного функціонування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства” встановлено, що серед зовнішніх факторів непрямого впливу на організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства найбільш суттєвими є: тип економіки, стан економіки, НТП, політичні фактори, соціально-культурні фактори, постачальники, міжнародне оточення, демографічні фактори. Серед зовнішніх факторів прямого впливу найбільш суттєві: закони та інші нормативно-правові акти, споживачі, конкуренти. Серед факторів внутрішнього середовища підприємства, які впливають на організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства, найбільш суттєвими є: стратегія управління, персонал, техніка та технологія, організаційна структура управління, корпоративна культура, методи управління, бренд-ресурси підприємства. Визначено характер і діалектику впливу цих факторів на організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства. Так, у результаті науково-технічного прогресу, розвитку інформаційних технологій, посилення конкуренції відбуваються зміни в системі управління інтелектуальним капіталом, що у свою чергу визначає кількісні та якісні параметри кадрового складу. У той же час стан людського потенціалу підприємства, його кваліфікаційні характеристики також визначають можливості ефективного функціонування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства.

Важливою складовою формування та функціонування організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом є його кадрове забезпечення, причому персонал тут виступає одночасно і як об'єкт, і як суб'єкт управління. Для оцінки професійно-кваліфікаційного рівня кадрів управління інтелектуальним капіталом на основі визначення змісту інтелектуальної праці, з урахуванням ступеня автономності прийняття рішень запропоновано використовувати 5 рівнів кваліфікації: 1-й призначений для виконання репродуктивних управлінських функцій, 2-й - для алгоритмічних, 3, 4, 5-й рівні - для виконання творчих управлінських функцій різного ступеня складності.

Творча інтелектуальна праця - сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту і відтворення інтелектуального капіталу. Тому ефективний мотиваційний механізм творчої інтелектуальної праці є найважливішим елементом організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом, який визначає його інноваційні можливості. На основі узагальнення накопиченого досвіду слід виділити три основні підходи до мотивації інтелектуальної праці: диспозиційний, когнітивний і підкріплюваної мотивації. Провідні мотиви творчої праці можуть бути об'єднані у такі групи: 1) інтелектуальні; 2) матеріальні; 3) моральні. До першої групи мотивів належить інтелектуальний саморозвиток, допитливість, захопленість ідеєю прагнення до розв'язання важких задач і повної реалізації своїх інтелектуальних здібностей. До другої - матеріальна винагорода. До третьої - визнання компанією цінності роботи, внеску співробітника у розвиток компанії; відчуття працівником своєї особливої значущості для компанії, особливого покликання.

У роботі встановлено, що у процесі творчої праці самовдосконалення співробітника відбувається як наслідок процесу створення інтелектуального продукту. Таким чином, творча праця, крім націленості на створення інноваційного продукту, несе в собі ще два найважливіших аспекти: у її процесі відбувається відтворення персоніфікованого інтелектуального капіталу; таке відтворення вже є серйозним мотиваційним фактором. Отже, спираючись на теорію потреб, можна зробити такі висновки: при підвищенні матеріального рівня працівників інтелектуальної праці прагнення до вдосконалення власної особистості буде домінувати у системі цінностей; джерелом задоволення потреб у соціальному визнанні стає володіння інформацією і здатність продукувати нові знання. В умовах формування нової ціннісної орієнтації працівників творчої інтелектуальної праці не діють балансові теорії, тому що самовдосконалення особистості через одержання високих результатів інтелектуальної праці є більшим мотиваційним фактором, ніж відчуття справедливості у результаті порівняння співвідношення між власними результатами і своїми трудовими внесками із співвідношенням результатів і внесків інших людей. А гіпотези, що ґрунтуються на теоріях постановки цілей, відносно до творчої інтелектуальної праці набувають певних характерних особливостей: високий рівень складності мети, що є основним принципом теорій постановки цілей, не діє, а поступається місцем іншому принципу - оригінальності мети.

У п'ятому розділі “Особливості формування організаційно-економічного механізму та оцінка ефективності управління марочним капіталом”, ґрунтуючись на результатах гносеологічного аналізу та на концептуальних позиціях економічної теорії, сформульовано визначення марочного капіталу. Марочний капітал - це здатні створювати нову вартість марочні ресурси підприємства, представлені торговельними марками, корпоративним ім'ям, а також інтелектуальними продуктами бренд-менеджменту, які створені самостійно чи залучені з інших джерел як засоби створення нової вартості.

На основі системного підходу розроблено концептуальні принципи формування організаційно-економічного механізму і визначено економічні та соціально-психологічні методи управління марочним капіталом. Економічні методи впливають на марочний капітал через дію таких важелів, як інвестиції у створення бренду, поточні витрати на рекламу, ціна товару, що продається під даною торговельною маркою, витрати на матеріальне стимулювання праці штатних фахівців з управління торговельною маркою, мерчендайзинг. Крім того, економічні методи управління торговельною маркою припускають установлення директивних планових завдань (наприклад, за обсягом збуту, асортиментом продукції, що випускається), обмежень з використання фінансових ресурсів (наприклад, обмеження на максимальний розмір рекламного бюджету). До важелів економічних методів управління відносять також нормативи витрачання ресурсів (нормативна ціна за тисячу контактів, норми розміщення рекламних щитів, нормативна чисельність мерчендайзерів тощо), правила розпорядження матеріальними і грошовими ресурсами, методики визначення ефективності рекламних заходів, заходів PR, директ-маркетингу і акцій зі стимулювання збуту та ін. Соціально-психологічні методи застосовуються в основному у процесі просування та позиціонування торговельних марок як інструменти управління поведінкою споживача, впливу на його свідомість. До цих методів належать: завдання з розробки рекламних гасел, відео- і радіороликів, сюжетів інших рекламних матеріалів; з використання засобів реклами; неекономічні заходи щодо стимулювання збуту та ін.

У роботі адаптовано методологію оцінки ефективності інвестиційних проектів для оцінки ефективності інвестицій у марочний капітал, що дозволило визначити показники ефективності капіталовкладень у марочні активи. Так, чистий дисконтований дохід від використання торговельної марки визначається як різниця між сумою поточних результатів за розрахунковий період, приведених до моменту покупки торговельної марки і первісних капіталовкладень у марочні активи. Для оцінки додаткових доходів необхідно побудувати відповідну модель поведінки споживачів на основі маркетингових досліджень. Ця модель дає відповідь на два найважливіших питання: наскільки більше готові заплатити покупці за продукт під даною торговельною маркою за інших рівних умов і скільки покупців виберуть відповідний продукт завдяки “розкрученій” торговельній марці за інших рівних умов.

Встановлено, що застосування бенчмаркінгу для оцінки ефективності управління марочним капіталом є найбільш адекватним сучасним ринковим умовам механізмом оцінки. На основі бенчмаркінгу ефективність управління марочним капіталом (у даному випадку всіма власними торговельними марками підприємства) визначається у такій послідовності:

1. Складається перелік торговельних марок (I), які належать підприємству.

2. Для кожної торговельної марки i () складається перелік торговельних марок-конкурентів.

3. На основі маркетингових досліджень визначається величина вартості, що додається i-ю торговельною маркою до вартості товару і величини доданої вартості за торговельними марками-конкурентами.

4. Встановлюється місячний обсяг продажу за i-ю торговельною маркою і за торговельними марками-конкурентами (у натуральному виразі).

5. Розраховується величина місячного додаткового доходу (), створюваного i-ю торговельною маркою.

6. Визначається питома вага додаткового доходу, створюваного i-ю торговельною маркою у вартості одиниці товару та визначається питома вага додаткового доходу для торговельних марок-конкурентів.

7. Розраховується середній питомий дохід, принесений торговельною маркою.

8. Розраховується середній питомий (на одну торговельну марку) обсяг продажу.

9. Визначається розрахунковий додатковий дохід (), створюваний торговельною маркою, як дохід, який був би створений за умови, що ефективність управління досліджуваною торговельною маркою збігається із “середньою” ефективністю управління.

10. Розраховується коефіцієнт порівняльної ефективності управління марочним капіталом ():

.(1)

Якщо більше 1, це означає, що ефективність управління марочним капіталом вище “середньої” ефективності за сукупністю фірм-конкурентів; якщо менше 1, то управління марочним капіталом здійснюється на рівні нижче середнього.

11. Розраховується індекс порівняльної динамічної ефективності управління марочним капіталом як відношення коефіцієнтів порівняльної ефективності за досліджуваний і базовий періоди.

Цей індекс дозволяє оцінити порівняльну ефективність управління марочним капіталом у динаміці.

Важливим показником ефективності управління марочним капіталом є його капіталовіддача, яку запропоновано розраховувати як відношення доданої вартості, що створюється всіма торговельними марками підприємства, до сумарної ринкової вартості цих торговельних марок. У роботі також запропоновано коефіцієнт відносної динаміки капіталовіддачі марочного капіталу.

У дисертації доведено, що позиціонування торговельної марки має ключове значення і є однією з головних проблем ефективного управління марочним капіталом, також розроблено концепцію і графічну модель ідеальної позиції торговельної марки, виходячи з якої запропоновано новий підхід до визначення ефективності позиціонування на основі оцінки ступеня досягнення ідеального стану параметрів позиції торговельної марки.

Ефективність позиціонування торговельної марки визначається за формулою

,(2)

де - величина i-го параметра позиції торговельної марки (у частках від його ідеального стану (ідеальний стан, коли =1)). Параметри встановлюються шляхом проведення відповідних соціологічних досліджень;

- коефіцієнт значущості i-го параметра позиції торговельної марки;

= від 0 до 1; = 1.

Запропоновані методи оцінки із застосуванням прийомів бенчмаркінгу дозволяють здійснювати комплексну всебічну об'єктивну оцінку ефективності управління марочним капіталом.

У шостому розділі “Галузеві аспекти організації управління інтелектуальним капіталом” виявлено особливості організації управління інтелектуальним капіталом на підприємствах різних галузей. Запропоновано рекомендації з організації управління інтелектуальним капіталом залежно від специфіки господарської діяльності підприємств.

Так, на підставі аналізу галузевих аспектів функціонування крупних машинобудівних підприємств у роботі запропоновано організаційні форми управління інтелектуальним капіталом на таких підприємствах, як ВАТ “Норд”, ЗАТ “Новокраматорський машинобудівний завод”, ВАТ “Азовмаш”. В основу формування підрозділів з управління інтелектуальним капіталом закладено принципи системного та функціонального підходів і проблемно-цільового управління. Розроблено нову організаційну структуру управління інтелектуальним капіталом, визначено основні задачі підрозділів (дирекцій, відділів, бюро, секторів), запропоновано кваліфікаційні вимоги до вищої посадової особи з управління інтелектуальним капіталом.