Науково-методичні основи відтворення трудового потенціалу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослiдний економiчний iнститут мiнiстерства економiки України

УДК: 331.52

Науково-методичні основи відтворення трудового потенціалу України

Спеціальність: 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Лич Володимир Миколайович

Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному економічному інституті (НДЕІ) Міністерства економіки України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Бондар Інтерна Касянівна, НДЕІ Міністерства економіки України, завідувач відділом проблем праці та політики доходів населення

Офіційні опоненти:

Богиня Дем'ян Петрович, доктор економічних наук, професор, Державна установа “Інститут економіки і прогнозування НАН України”, головний науковий співробітник відділу економічної теорії

Заяць Тетяна Анатоліївна, доктор економічних наук, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу дослідження відтворення людського капіталу і розселення.

Краснов Юрій Миколайович, доктор економічних наук, НДЕІ Міністерства економіки України, завідувач відділу проблем гуманітарної політики, людського розвитку і споживчого ринку

Провідна установа - Запорізький національний університет, кафедра теорії та практики менеджменту (м. Запоріжжя)

Захист відбудеться 29 грудня 2005 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01103, МСП, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці НДЕI Міністерства економіки України за адресою: 01103, МСП, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 1-й поверх.

Автореферат розісланий 15.11. 2005 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук О. Ю. Рудченко

трудовий потенціал ринок праця

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Необхідність дослідження науково-методичних основ відтворення трудового потенціалу України обумовлена наступними обставинами: по-перше, ситуаційними змінами, котрі мають місце як у вітчизняній економічній системі, так і світовій економіці в процесі генезису ринкових відносин. По-друге, зростанням ролі та значення трудового потенціалу, як визначального капіталу, від ефективності відтворення якого першочергово залежить економічна могутність держави, рівень життя її громадян. По-третє, проблемами сучасного рівня розвитку вітчизняного трудового потенціалу, необхідністю аналізу його стану та врахування світового досвіду підвищення ефективності відтворення. По-четверте, недостатнім рівнем теоретико-методологічного обґрунтування сучасних сутнісних характеристик категорій трудового потенціалу, концепцій його відтворення. По-п'яте, поглибленням взаємозв'язків трудового потенціалу і ринку праці в Україні та необхідністю їх врахування в процесі соціально-економічного розвитку. По-шосте, потребами аналізу соціально-економічних наслідків використання трудового потенціалу в цілому та трансформаційних особливостей формування та використання трудового потенціалу села. По-сьоме, необхідністю наукового обґрунтування заходів удосконалення державної регуляторної політики щодо підвищення ефективності відтворення трудового потенціалу з переважною опорою на власні ресурси.

Проблеми людського розвитку, генезису ринку праці постійно знаходяться в полі зору наукової спільноти як за кордоном, так і вітчизняних вчених. Серед зарубіжних науковців слід виділити таких як М. Альберт, М. Вебер, Д.-К. Гелбрейт, Л. Ерхард, Д. Кейнс, Ф. Кене, Ф. Лассаль, Д. Мак-Грегор, К. Маркс, А. Маршалл, А. Маслоу, М. Мескон, Е. Мейо, Р. Оуен, Л. Портер, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, Ф. Тейлор, Г. Форд, М. Фур'є, Ф. Хайєк, Й. Шумпетер та інші.

Значний внесок в розробку даних напрямків досліджень внесли вчені постсоціалістичних країн: І. Белова, Н. Бердяєв, О. Богомолов, В. Вернадський, Е. Капустін, Л. Костін, Г. Попов, І. Чанглі, С. Шаталін, М. Шмельов, В. Щербаков, Р. Яковлєв та інші.

Суттєві надбання в дослідженні цих проблем мають вітчизняні вчені, такі як О. Амоша, А. Базилюк, С. Бандур, Д. Богиня, І. Бондар, П. Гайдуцький, О. Грішнова, М. Долішній, Т. Заяць, С. Злупко, М. Карлін, Т. Кир'ян, А. Колот, Ю. Краснов, В. Лагутін, Е. Лібанова, О. Новікова, В. Онікієнко, І. Петрова, С. Пирожков, О. Рудченко, П. Саблук, О. Сологуб, Г. Ярошенко, М. Чумаченко, А. Чухно та інші.

Але, відмічаючи безсумнівну цінність та значимість проведених наукових досліджень, ми вважаємо, що в умовах сучасного трансформаційного періоду в економіці України потреба у більш оперативній системній та комплексній розробці даної проблематики значно посилюється. На сьогодні відбувається процес становлення економічної системи знань, де першочергову роль відіграють якісні параметри трудового потенціалу, ефективність його використання. Назріла необхідність дослідження нових тенденцій відтворення трудового потенціалу України в процесі подальшого генезису соціально орієнтованої економіки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з планами науково-дослідних робіт НДЕІ Міністерства економіки України та Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА). В НДЕІ Мінекономіки України автор приймав участь у виконанні тематики НДР відділу проблем праці та політики доходів населення. Зокрема, здобувач виконував дослідження з тем: “Розробка проекту довгострокової програми розвитку трудового потенціалу України та комплексу заходів щодо збереження, відтворення і підвищення якості національної робочої сили” (№ держреєстрації 0198U004994, 1998 р.); “Наукові підходи до визначення та формування середнього класу в Україні” (№ держреєстрації 0103U008427, 2003 р.); “Економічні передумови та державні механізми формування середнього класу і прогнозування його впливу на структуризацію суспільства України” (№ держреєстрації 0103U008425, 2004 р.). Особистий внесок: дослідження теоретико-методологічних основ генезису трудового потенціалу, становлення середнього класу в процесі формування ринкових відносин в Україні, обґрунтування напрямів вирішення даних проблем на державному рівні. В КНУБА за темами: “Відтворення кадрового потенціалу вищої школи в умовах формування ринкових відносин в Україні” (№ держреєстрації 0196U016059, 1996-1998 рр.); “Людський капітал України: стан, проблеми, перспективи відтворення” (№ держреєстрації 0105U005442, 2005 р.). Особистий внесок: здобувач, як науковий керівник і виконавець, розробляв концептуальні основи тем, обґрунтовував закономірності та особливості відтворення трудового потенціалу України та шляхи підвищення ефективності його використання.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертації є розробка науково-методичних концептуальних засад розширеного відтворення трудового потенціалу України та обґрунтування основних напрямів його генезису шляхом забезпечення переважно інтенсивного розвитку в процесі становлення соціально орієнтованої економіки.

Для досягнення даної мети в дисертації поставлені наступні завдання:

- розкрити теоретичну сутність та економічну природу трудового потенціалу, його роль в системі відтворювальних процесів ринкової економіки;

- обґрунтувати необхідність розробки концепції переважно інтенсивного розширеного відтворення трудового потенціалу України та визначити основні структурні елементи механізму її реалізації;

- дослідити взаємозв'язок і взаємообумовленість трудового потенціалу і ринку праці, соціально-економічні наслідки використання людського капіталу;

- розкрити особливості формування та використання трудового потенціалу села в умовах трансформування виробничих відносин;

- визначити основні напрями державної регуляторної політики щодо сприяння розширеному відтворенню трудового потенціалу України та соціальному захисту населення, механізмів їх реалізації в процесі формування соціально орієнтованої економіки людського капіталу.

Об'єктом дослідження є виробничі відносини з приводу відтворення трудового потенціалу.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та методичні питання процесу відтворення трудового потенціалу в умовах формування конкурентоспроможної економіки.

Методи дисертаційного дослідження. Автором в процесі дослідження використовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Серед загальнонаукових слід виділити: діалектичний, структурно-функціональний та економіко-математичні методи. Спеціальні методи дослідження даної проблеми, зокрема, включають: наукової абстракції; аналіз та синтез; поєднання історичного та логічного підходів, статистичні методи. Вони дали можливість автору досліджувати проблему, роблячи акцент на найбільш істотних, постійних, закономірних процесах відтворення трудового потенціалу України, поєднуючи в залежності від мети розкладання його на складові частини та об'єднуючи різні елементи в єдине ціле з урахуванням логічного та історичного підходів. Використання статистичних методів дозволило розробити відповідні схеми, графіки, таблиці, які характеризують як стан, так і динаміку відтворення трудового потенціалу.

Використовувались методологічні підходи різних напрямків і шкіл економічної теорії, але при цьому автор виходив з позиції екуменічного (об'єднуючого) підходу до аналізу відтворювальних процесів і явищ, які дали можливість на макроекономічному рівні розглянути взаємозв'язок відтворювальних процесів генезису трудового потенціалу, його структуру, функції, динаміку через поєднання якісного і кількісного аналізу та перспективи розвитку.

Наукова новизна роботи полягає в наступному:

одержано вперше:

- запропоновано новий теоретико-методологічний підхід у дослідженні і регулюванні суспільно-економічних процесів відтворення трудового потенціалу, суть якого полягає у розробці концептуальних основ переважно інтенсивного типу відтворення трудового потенціалу спираючись на теорію неокласичного синтезу та обґрунтовуючи основні напрями використання національних переваг формування вітчизняної конкурентоспроможної соціально орієнтованої економіки. Визначальним критерієм тут виступає забезпечення розширеного відтворення виробничих відносин, працездатності, знань, умінь, свідомості, інтелектуального розвитку, які дають змогу людині виконувати роботу певного обсягу, якості і продуктивності відповідно до розвитку основних засобів і умов виробництва, внутрішнього і зовнішнього середовища, а також орієнтуючись на гуманітарні цілі суспільства;

- розроблено концептуальні засади переходу до переважно інтенсивного розширеного відтворення трудового потенціалу України, в яких основна увага приділяється зростанню і удосконаленню якісних характеристик людського капіталу, а також визначено структурні елементи організаційно-економічного механізму її реалізації в процесі формування ринкових відносин;

- запропоновано доповнити категоріальний апарат теорії трудового потенціалу новими термінами - “інтелектуальний трудовий потенціал”, “ринок трудового потенціалу”, “економіка людського капіталу”, розкрито зміст понять означених новими термінами, що розвиває методологію та методику системних підходів до вирішення проблеми розширеного відтворення трудового потенціалу;

- дано наукове обґрунтування діалектичної єдності категорій “трудовий потенціал” і “трудовий капітал”, які в умовах трансформаційних процесів мають розглядатися як двоєдині, системні, взаємозалежні і взаємообумовлені категорії як продуктивних сил, так і виробничих відносин;

- обґрунтовується потреба посилити на державному рівні вимоги до кожної організації щодо її матеріальної та моральної відповідальності за кінцеві результати відтворення трудового потенціалу з урахуванням індивідуальних характеристик окремого працівника та специфіки виробництва, а також впровадити в практику господарської діяльності системи індивідуального матеріального і морального стимулювання підвищення якості трудового потенціалу;

удосконалено:

- тлумачення змісту поняття “трудовий потенціал”, який пропонується розглядати більш комплексно: по-перше, як людські ресурси з їх розумовими і фізичними можливостями, запасами до трудової діяльності, які в процесі їх використання мають здатність до розширеного відтворення, по-друге, як економічна категорію, що виражає взаємовідносини між людьми з приводу ефективного відтворення елементів суспільного виробництва та їх привласнення з метою задоволення потреб особистості, сім'ї, організації, держави, вирішення глобальних проблем;

- методичні положення стосовно кількісної оцінки трудового потенціалу та його відтворення з урахуванням професійних і якісних характеристик за окремими віковими та статевими групами, показниками регіонального людського розвитку;

- теоретичні підходи щодо визначення сучасних тенденцій у сфері відтворення робочих місць як фактора забезпечення зайнятості населення та передумови підвищення ефективності використання трудового потенціалу;

- організаційно-економічний механізм регулювання процесу відтворення трудового потенціалу на державному рівні за рахунок розширення системи взаємопов'язаних організаційних, адміністративно-правових, економічних і соціальних методів впливу на ринок праці, що дозволяє здійснювати більш ефективне відтворення робочої сили та забезпечувати соціальний захист населення;

- систему заходів, які мають бути вирішені державою у процесі реалізації концепції продуктивної зайнятості трудового потенціалу, зокрема шляхом розробки та забезпечення належного виконання програм сприяння зайнятості на державному, регіональному та місцевому рівнях;

дістало подальший розвиток:

- методологічні підходи щодо поглиблення сутнісних характеристик взаємозв'язку і взаємообумовленості трудового потенціалу і ринку праці через оцінку кількісного та якісного стану трудового потенціалу в регіональному розрізі, визначення й класифікації основних факторів, що впливають на якісні характеристики і мобільність трудового потенціалу в залежності від економічних, територіальних, інституційних і соціально-демографічних умов, що склалися на ринку праці;

- наукове узагальнення наслідків трансформаційних процесів, які відбулися на вітчизняному ринку праці за період 1991-2004 рр., що дало можливість поглибити оцінку тенденцій у формуванні попиту і пропозиції на ринку праці, визначити їх ефективність;

- обґрунтування пріоритетів у сфері реалізації трудового потенціалу молоді через оцінку їх місця на ринку праці в Україні і визначення основних тенденцій щодо використання в умовах формування ринкових відносин;

- науково-аналітична оцінка сучасних тенденцій зайнятості та безробіття в Україні, зокрема показано, що скорочення чисельності працюючих за наймом відбувається в умовах збільшення зайнятих у секторі самозайнятості та зростання контингенту незайнятого населення при суттєвому зниженні ефективності використання трудового потенціалу і наявності прихованого безробіття, що дозволило обґрунтувати пріоритетні напрями державної політики щодо подолання сучасної кризової соціально-економічної ситуації в сільській місцевості і забезпечити розширене відтворення трудового потенціалу села шляхом рівноправного розвитку і оптимального поєднання різних форм власності, а відповідно і форм господарювання та підвищення на цій основі конкурентоспроможності агропромислового виробництва;

- система підходів щодо пропозицій реформування механізму відтворення та підвищення якісних характеристик трудового потенціалу через впровадження системи гарантованого мінімального доходу працівника, прийняття закону про розширене відтворення трудового потенціалу, соціальне забезпечення всіх фаз його відтворення, надання кредитних послуг на реалізацію проектів такої спрямованості та створення відповідного банку, який пропонується назвати “Банком людського капіталу і розвитку освіти”.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній на основі системного, комплексного дослідження проблеми розроблено концептуальні підходи та методи реалізації моделі відтворення трудового потенціалу інтенсивного типу, визначені основні напрями державної регуляторної політики щодо підвищення ефективності його використання.

Запропоновані практичні рекомендації та пропозиції стосовно вирішення проблем підвищення ефективності використання трудового потенціалу, удосконалення державних важелів сприяння його розширеному відтворенню та соціальному захисту населення мають загальнодержавне значення та були використані: Міністерством економіки України в процесі розробки економічної та соціальної політики (довідка про впровадження №27-21/415 від 25.07.2005 р.); Міністерством праці та соціальної політики України при розробці Довгострокової програми підвищення рівня доходів населення, Концепції реформування системи соціального захисту населення в Україні та Концепції нової соціальної політики України (акт про впровадження № 01/4-195 від 01.09.2005 р.); Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва при обґрунтуванні державної регуляторної політики щодо підвищення ефективності відтворення трудового потенціалу (довідка про впровадження № 4902 від 17.06.2005 р.); НДЕІ Мінекономіки України протягом 1998-2005 рр. при виконанні планів НДР з питань розвитку ринку праці, відтворення трудового потенціалу, становлення середнього класу (довідка про впровадження № А/337 від 05.03.2005 р.); Київським національним університетом будівництва і архітектури при розробці НДР та викладанні економічних дисциплін у темах, де розглядаються питання ефективності відтворення потенціалу людських ресурсів (довідка про впровадження №249 від 04.09.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною роботою. Усі наукові висновки та рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, які виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Положення і результати дисертаційної роботи висвітлювалися автором у доповідях і виступах на багатьох міжнародних та всеукраїнських конференціях і семінарах, основні з яких:

- Міжнародна науково-методична конференція “Управління трудовими ресурсами: проблеми і перспективи розвитку” (Хмельницький, 1997 р.);

- Міжнародна науково-методична конференція “Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання)” (Київ, 2000 р.);

- Міжнародна науково-практична конференція “Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою” (Київ, 2002 р.);

- Міжнародна науково-практична конференція “Економічна теорія: сучасні проблеми розвитку сфери товарного обігу” (Київ, 2002 р.);

- IV Международная научная конференция “Проблемы прогнозирования государственного регулирования социально-экономического развития” (Минск, 2003 г.);

- І Міжнародна науково-практична конференція “Підприємництво як соціально-економічна передумова становлення середнього класу” (Київ, 2004 р.);

- Міжнародний економічний форум “Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації” (Київ, 2004 р.);

- ІV Міжнародна науково-практична конференція “Перспективи розвитку внутрішнього ринку промислових товарів в Україні” (Київ, 2004 р.);

- ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Від лідера-особистості до держави-лідера” (Київ, 2003 р.);

- ІІ Науково-практична конференція “Управління економікою в ринкових умовах у контексті стратегічних напрямків розвитку України до 2011 року” (Київ, 2004 р.);

- V,VI,VIІ Конгреси ділових, наукових і творчих кіл України (Київ, 2003-2005 рр.);

- щорічних науково-практичних конференціях Київського національного університету будівництва і архітектури (Київ, 1997-2005 рр.).

Публікація результатів досліджень. Основні ідеї, положення та результати досліджень висвітлені у 40 опублікованих роботах, з яких 22 у фахових виданнях (з них монографії - 2 особисті і 6 у співавторстві), загальний обсяг публікацій - 47,9 д.а., з них 47,7 д.а. належать особисто дисертантові.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 405 сторінок комп'ютерного тексту, містить 49 таблиць, 7 формул, 30 рисунків, список використаних джерел із 303 найменувань на 25 сторінках і 11 додатків на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи процесу відтворення трудового потенціалу” визначений новий науковий напрям дослідження даної проблеми на основі теорії неокласичного синтезу шляхом обґрунтування сутнісних характеристик категорій трудового потенціалу як зі сторони продуктивних сил, так і виробничих відносин, визначено перспективну концепцію переважно інтенсивного його відтворення та розкриті сучасні методичні оцінки трудового потенціалу.

Автор дотримується точки зору, що категорії трудового потенціалу мають двоєдину природу. З боку продуктивних сил - людські ресурси з їх розумовими і фізичними можливостями, запасами до трудової діяльності, які в процесі їх використання мають здатність до розширеного відтворення. Одночасно трудовий потенціал як економічна категорія виражає взаємовідносини між людьми з приводу ефективного відтворення елементів суспільного виробництва та їх привласнення з метою задоволення потреб особистості, сім'ї, організації, держави, вирішення глобальних проблем.

В роботі доповнено категоріальний апарат новими термінами - “інтелектуальний трудовий потенціал”, “ринок трудового потенціалу”, “економіка людського капіталу”. Інтелектуальний трудовий потенціал (макрорівень) - людські ресурси з їх розумовими можливостями, інтелектуальними запасами до трудової діяльності, які в процесі використання мають здатність до розширеного самовідтворення. Одночасно він виражає відносини між людьми з приводу ефективного відтворення розумових можливостей працівників, інтелектуальної власності в процесі виробництва благ та послуг.

Ринок трудового потенціалу, з точки зору економічної теорії, першочергово виражає відносини обміну між людьми з приводу відтворення можливостей до трудової діяльності шляхом ринкового обміну, їх примноження та ефективного використання з метою більш повного задоволення потреб людини, сім'ї, трудового колективу, держави, суспільства в цілому.

Економіка людського капіталу визначається як система елементів суспільного відтворення, рух якої відбувається на основі використання сучасних досягнень освіти, науки і техніки, як система відносин між людьми з приводу ефективного відтворення обмежених ресурсів та їх привласнення, в якій визначальна роль в соціально-економічному зростанні належить особистому фактору виробництва, інтелектуальному трудовому потенціалу.

В роботі категорії “трудовий потенціал” і “трудовий капітал” розглядаються як двоєдині, системні, взаємозалежні і взаємообумовлені, тому досліджуються як з боку продуктивних сил, так і виробничих відносин. Основні суттєві характеристики трудового потенціалу-капіталу в процесі генезису ринкових відносин представлені на рис.1.

Рис.1 Основні суттєві характеристики трудового потенціалу-капіталу в процесі генезису ринкових відносин

Відтворення трудового потенціалу як визначального елемента всього суспільного виробництва являє собою його постійний рух в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання. Змістом кожної із фаз є процеси, об'єктом яких виступає робоча сила. Пофазове відтворення трудового потенціалу пов'язане з умовами відтворення соціально-економічних відносин.

Оцінюючи сучасний механізм регулювання відтворення трудового потенціалу автор відмічає, що в державі немає системного механізму та відповідних органів управління, які регулюють даний процес на всіх його фазах. Існують лише окремі механізми, що спрямовані на забезпечення окремих його фаз, тоді як на рівні держави відсутня науково обґрунтована загальнодержавна доктрина, яка б давала можливість кожній людині реалізувати свої здібності.

Автором в дисертації розроблено визначальні концептуальні засади переважно інтенсивного типу розширеного відтворення трудового потенціалу України, в яких основна увага приділяється зростанню людського капіталу за рахунок удосконалення його якісних характеристик та визначені структурні елементи механізму реалізації даної концепції в процесі формування ринкових відносин (рис.2).

Рис.2 Основні складові концепції переважно інтенсивного типу відтворення трудового потенціалу



Концепція переважно інтенсивного розширеного відтворення полягає у прискоренні темпів економічного зростання на основі збільшення продуктивності та інтелектуалізації праці.

Узагальнюючи різні підходи до оцінки відтворення трудового потенціалу, на думку автора, основні методичні положення до оцінки трудового потенціалу полягають у наступному. Математичною основою для розрахунку доцільно взяти демографічну компоненту, яка є базою для нарощування і поліпшення складових якості трудового потенціалу. Розрахунки засновані на методиці побудови таблиць тривалості трудового періоду, де на основі таблиць смертності та коефіцієнтів економічної активності визначена загальна кількість людино-років майбутнього трудового життя та очікувана тривалість останнього. Враховано також приріст трудового потенціалу, обумовлений підвищенням його якості завдяки зростанню освітньо-кваліфікаційного рівня по окремих вікових групах. Отримана в такий спосіб тривалість трудового життя в людино-роках є кількісною оцінкою умовного трудового потенціалу населення.

Розрахунки, виконані автором, свідчать, що у трудовому виразі трудовий потенціал України у 2004 р. дорівнював 736981 млн. людино-років, що лише на 2% вище 1992 р., тоді як вартісна оцінка (без урахування стану здоров'я) у співставленні з заробітною платою, свідчать, що загальний трудовий потенціал України зріс у 2004 р. у 3,8 раза (4596,1 млрд. грн.) порівняно з 1992 р. (1194,4 млрд. грн.).

Іmп = f (Iзд, Імр, Imв, Iор, Іос, Іпс, Ірч) (1)

На нашу думку, ефективним є визначення показників відтворення трудового потенціалу (формула 1), де необхідно врахувати такі компоненти, як здоров'я (Ізд), моральність (Імр), творчий потенціал (Ітв), організованість (Іор), освіту (Іос), професіоналізм (Іпс), ресурси робочого часу (Ірч) (табл.1).

В цілому сучасні методологічні підходи до оцінки трудового потенціалу та його відтворення засвідчують наявність певних позитивних змін. Автор вважає за доцільне подальшу активізацію досліджень у цьому напрямку. Надзвичайно важливим при обґрунтуванні методичних основ оцінки трудового потенціалу і його відтворення є врахування як світового досвіду, так і особливостей вітчизняного відтворення населення в процесі формування конкурентоспроможного ринку праці.

Другий розділ роботи “Взаємозв'язок і взаємообумовленість трудового потенціалу і ринку праці в Україні” присвячений кількісному та якісному вивченню трудового потенціалу в регіональному розрізі та визначенню факторів та умов, що впливають на його формування та динаміку. Здійснений порівняльний аналіз трансформаційних процесів, які відбулися на вітчизняному ринку праці, показників ефективності формування попиту та пропозиції, посилення взаємозалежностей генезису трудового потенціалу і ринку праці.

Рівень розвитку трудового потенціалу може бути визначений шляхом побудови інтегрального показника, який враховує вплив на даний процес певної системи соціально-економічних показників в регіональному розрізі. Розрахунки відповідних відносних таксономічних показників рівня розвитку соціально-демографічної, освітньо-професійної та медичної групи факторів трудового потенціалу для областей України за 1998-2003 рр. засвідчують, що величина інтегрального показника рівня розвитку соціально-демографічної групи зростала в усіх регіонах. Найбільша величина таксономічного показника рівня розвитку соціально-демографічної групи факторів трудового потенціалу була в Донецькій, Дніпропетровській і Харківській областях, тоді як найменше значення цього показника за весь цей період часу було характерним для Чернівецької, Волинської, Кіровоградської, Тернопільської, Херсонської, Рівненської, Сумської та Чернігівської областей.



Таблиця 1

Характеристика показників відтворення трудового потенціалу

Компоненти трудового потенціалу	Суб'єкти аналізу і відповідні їм показники
	людина	підприємство	суспільство
Здоров'я	Працездатність, час відсутності на роботі по причині захворювання.	Втрата робочого часу по причині захворювання і травм. Витрати на забезпечення здоров'я персоналу.	Середня тривалість життя. Витрати на охорону здоров'я. Смертність по вікових групах.
Моральність	Відносини взаємопорозуміння з внутрішнім і зовнішнім середовищем.	Взаємовідносини між співробітниками. Втрати від конфліктів. Шахрайство, крадіжки.	Відносини до дітей, інвалідів, літніх людей. Злочинність, соціальна напруженість.
Творчий потенціал	Творчі здібності та їх реалізація в процесі трудової діяльності.	Кількість винаходів, патентів, раціоналізаторських пропозицій, нових виробів на одного працюючого. Підприємництво.	Доходи від авторських прав. Кількість патентів, міжнародних премій на одного жителя держави. Темпи науково-технічного прогресу.
Організованість	Акуратність, раціональність, дисциплінованість, обов'язковість, порядність, доброзичливість.	Наукова організація праці. Втрати від порушення дисципліни. Ефективне співробітництво.	Якість законодавчо-нормативних актів. Розвиток ринкової інфраструктури. Дотримання договорів і законів.
Освіта	Знання. Кількість років навчання у школі, вузі. Перепідготовка та підвищення кваліфікації.	Частина спеціалістів з вищою і середньою освітою в загальній чисельності працюючих. Витрати на підвищення кваліфікації персоналу.	Середня кількість років навчання у школі, вузі. Частка витрат на навчання в держбюджеті.
Професіоналізм	Уміння. Рівень кваліфікації.	Якість продукції. Втрати від браку.	Доходи від чистого експорту. Втрати від аварій.
Ресурси робочого часу	Час зайнятості протягом року. Продуктивність праці.	Кількість працюючих. Кількість годин роботи за рік одного працюючого.	Працездатне населення. Кількість зайнятих. Рівень безробіття. Кількість годин зайнятості за рік.

Освітньо-професійний потенціал населення протягом 1998-2003 рр. був найвищим у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській областях. Проте поряд з високим інтегральним показником освітньо-професійної групи факторів у Харківській області спостерігалась тенденція до зниження даного показника починаючи з 1996 р. Найнижчі інтегральні показники у Чернівецькій, Закарпатській, Тернопільській, Волинській, Кіровоградській та Херсонській областях.

Таксономічний показник рівня розвитку групи медичних факторів за період з 2001 по 2003 рр. зріс практично для всіх областей, крім Сумської (спадний характер показника) та Чернігівської областей. Найбільше зростання показника простежувалось у Донецькій області (майже у 9 разів), яка за шкалою порівнянь з останнього місця у базовому році перемістилася на перше у 2003 році. Найвищі величини таксономічного показника рівня розвитку групи медичних факторів характерні для Донецької, Дніпропетровської, Харківської, Львівської, Одеської, Луганської областей. Це пояснюється відносно малою чисельністю хворого населення та відносно великою забезпеченістю його медичними закладами й персоналом.

В цілому за період 2000-2004 рр. в Україні спостерігались наступні регіональні диспропорції щодо використання трудового потенціалу (рис.3):

- у регіональному розрізі серед областей диспропорція за рівнем безробіття збільшилась до 19,8 раза в 2004 р. порівняно з 2000 р. (10,1 раза);

- диференціація доходів місцевих бюджетів без трансфертів на одну особу за регіонами знизились у 7,14 раза в 2004 р. проти 12,53 раза в 2001 р.;

- ранжування за прямими іноземними інвестиціями на одну особу знизилось у 37,8 раза в 2004 р. (в 2000 р. - 51,3 раза), тоді як за інвестиціями в основний капітал на одну особу становило 9,3 раза;

- диференціація за обсягом валової доданої вартості (ВДВ) на одну особу збільшилась у 6,1 раза в 2003 р. порівняно з 4,2 раза в 2000 р.;

- диспропорції в розмірі середньомісячної заробітної плати залишились майже незмінними (2,49 раза в 2004 р.).

Рис.3 Регіональні диспропорції використання трудового потенціалу України за період 2000-2004 рр.

Найважливішими показниками регіонального людського розвитку в Україні, які відображають його кількісну та якісну характеристику, такі: демографічний розвиток, охорона здоров'я населення, екологія і умови праці, політика зайнятості на ринку праці і проблеми безробіття, сфера освіти і професійного навчання, доходи і соціальний захист населення. Зокрема, серед основних негативних факторів впливу на характеристику трудового потенціалу в демографічному розвитку України виділимо такі: депопуляція населення; трудова міграція до більш розвинутих країн; зменшення народжуваності; погіршення показників здоров'я; смертність населення працездатного віку; старіння нації тощо.

Зміст та класифікація основних факторів, що впливають на мобільність трудового потенціалу можна умовно поділити на чотири групи: економічні, територіальні, інституційні, соціально-демографічні (рис.4).

Рис.4 Зміст та класифікація основних факторів, що впливають на мобільність трудового потенціалу

На процеси відтворення трудового потенціалу впливають тенденції макроекономічного розвитку. Умовно їх можна розділити на два часові інтервали: з часу незалежності до 2000 р. і після 2000 р. Так, за розрахунками не виявлено класичної залежності між динамікою ВВП і зайнятістю населення. Станом на кінець 2004 рр. індекс реального ВВП становив лише 66,9% рівня 1991 р., а чисельність зайнятих в усіх сферах економічної діяльності - 89,2%.

Ситуація, що склалася відносно співвідношення темпів змін ВВП і зайнятості, пояснюється, на нашу думку, дією таких факторів: наявністю вимушеного прихованого безробіття, яке охоплює значну частину зайнятих та викривлює результати аналізу стану ринку праці; низьким рівнем і значними темпами зниження продуктивності праці; наявністю значних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці України.

Протягом останніх 13 років частка оплати праці найманих працівників у ВВП знизилась з 53,1% у 1990 році до 45,3% у 2003 р. Для порівняння: в країнах з розвинутою економікою це співвідношення становить в середньому 53-55%.

За період трансформації відбулась періодизація ринку праці України: початковий період (1991-1994 рр.) - пропозиція праці скорочується, попит на працю скорочується в 6,4 раза швидше; проміжний період (1995-1999 рр.) - попит на працю скорочується, пропозиція праці легалізується й підвищується в 7 разів швидше, ніж скорочується попит на працю; сучасний період (2000- 2004 рр.) - пропозиція праці продовжує підвищуватися, але попит на працю підвищується швидше.

Динаміка основних показників ринку трудового потенціалу України за 2000-2004 рр. (табл.2) показує, що кількість та рівень економічно активного населення як у віці 15-70 років, так і працездатного віку скорочується і становить на 2004 р. 22202,4 тис. осіб, або 62%, і 20582,5 тис. осіб, або 71,1%, відповідно. Тоді як розмір середньомісячної зарплати номінальної зріс у 2,6 раза, проте реальної лише у 1,2 раза. За досліджуваний період скоротилась сума заборгованості з виплати зарплати до 1111,2 млн. грн. Підвищився рівень як прийому робочої сили (27,1%), так і рівень вибуття працівників до середньооблікової кількості штатних працівників (28,8%).

З метою обґрунтування пріоритетів у сфері реалізації трудового потенціалу необхідним є виділення в його структурі окремо трудового потенціалу молоді та визначення основних тенденцій в сфері використання робочої сили осіб віком до 28 років. Аналіз свідчить, що в цілому по Україні рівень безробіття молоді у віці до 28 років становив 211,4 тис. осіб, або 22,8% до загальної кількості безробітних, що є досить негативним явищем на ринку праці України.

Отримані результати аналізу стану зайнятості молоді на ринку праці в Україні можуть слугувати основою розробки державної стратегії у сфері працевлаштування молоді, застосування відповідних важелів державного регулювання, що сприяють поліпшенню ситуації в цій сфері. Розроблення конкретних заходів має здійснюватись із урахуванням специфіки окремих регіонів та подолання негативних тенденцій, що пов'язані з економічною ситуацією кожної області України.

В процесі подальшого генезису продуктивних сил, ринкових відносин зростає роль та значення вітчизняного трудового потенціалу в забезпеченні економічного зростання. Аналіз його сучасного стану засвідчує наявність багатьох проблем як в сфері зайнятості, так і безробіття, особливо серед молоді. Є гостра потреба в розробці на державному рівні сучасної концепції переважно інтенсивного типу відтворення трудового потенціалу.

У третьому розділі “Соціально-економічна ефективність використання трудового потенціалу” досліджено зайнятість і безробіття населення, проблему вартості послуг робочої сили та її продуктивності, політики доходів населення України.

За період 2000-2004 р. рівень зайнятості зріс на 0,9% (станом на 2004 р. - 56,7%), тоді як рівень безробіття за методологією МОП знизився до 8,6%, що на 3% нижче, ніж у базовому році. Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними стандартами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Проте чисельність економічно активного населення у віці 15-70 років за досліджуваний період скоротилась до 22202,4 тис. осіб, або 62% від загальної кількості населення, збільшилось економічно неактивне населення до 13622,9 тис. осіб. Найвищі рівні економічної активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі - для Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської областей.



Таблиця 2

Динаміка основних показників ринку трудового потенціалу України за період 2000-2004 рр.

Показники	Одиниця виміру	Роки
		2000	2001	2002	2003	2004
Економічно активне населення: у віці 15-70 років	в середньому за рік, тис. осіб	23127,4	22755	22701,7	22614,2	22202,4
працездатного віку		21479,6	21251	21117,7	20994,7	20582,5
Рівень економічної активності: у віці 15-70 років	у % до населення відповідної вікової групи	63,5	62,7	62,6	62,3	62
працездатного віку		73,9	72,8	72,4	72	71,1
Зайняте населення: у віці 15-70 років	в середньому за рік, тис. осіб	20419,8	20238,1	20400,7	20554,7	20295,7
працездатного віку		18797,3	18748,9	18830,1	18949,7	18694,3
Рівень зайнятості населення: віці 15-70 років	у % до населення відповідної вікової групи	56,1	55,8	56,2	56,6	56,7
працездатного віку		64,7	64,3	64,6	65	64,6
Середньомісячна заробітна плата: номінальна	грн.	230,13	311,08	376,38	462,27	589,62
Реальна	у % до відповідного року	99,1	119,3	118,2	115,2	123,8
Сума заборгованості із виплати заробітної плати	на кінець року, млн. грн.	4928	2484,3	2313,5	1962,3	1111,2
Кількість працівників, яким вчасно не виплачено заробітну плату	на кінець року, тис. осіб	6536,7	3148,1	2152	1309,3	563,6
Кількість працівників, які знаходились у відпустках з ініціативи адміністрації	у % до середньооблікової кількості штатних працівників	16,1	7,2	5,1	3,2	2
Кількість працівників, які з ініціативи адміністрації переведені на скорочений графік роботи	у % до середньооблікової кількості штатних працівників	13,3	13,3	12,4	11,3	8,8
Рівень прийому робочої сили	у % до середньооблікової кількості штатних працівників	20	22,1	23,7	25,3	27,1
Рівень вибуття працівників	у % до середньооблікової кількості штатних працівників	25	26,6	27,7	29,5	28,8

Чисельність безробітних в Україні за період 2000-2004 рр. знизилася в середньому приблизно на 800 тис. осіб, відповідно знизився рівень безробіття, визначений за методологією МОП, що становив 9,2% для працездатного населення (табл.3).

Таблиця 3

Динаміка безробіття в Україні за період 2000-2004 рр.

	Одиниця виміру	2000	2001	2002	2003	2004
Безробітне населення визначене за методологією МОП: - у віці 15-70 років - працездатного віку - зареєстроване у державній службі зайнятості, працездатного віку	в середньому за рік, тис. осіб	2707,6 2682,3 1178,7	2516,9 2502,1 1063,2	2301 2287,6 1028,1	2059,5 2045 1024,2	1906,7 1888,2 975,5
Рівень безробіття визначеного за методологією МОП: - населення у віці 15-70 років - населення працездатного віку	у % до економічно активного населення відповідної вікової групи	11,7 12,5	11,1 11,8	10,1 10,8	9,1 9,7	8,6 9,2
Рівень зареєстрованого безробіття населення працездатного віку	у % до економічно активного населення працездатного вікуу % до працездатного населення працездатного віку	5,5 4,3	5 3,9	4,9 3,7	4,9 3,7	4,7
Кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості, з них: - працевлаштовано	за рік, тис. осіб	2744,1 597	2760,2 772,7	2799,2 831,8	2835,2 877,3	2900,6 984,2
Рівень працевлаштування	у % до тих, які перебували на обліку	21,8	28	29,7	30,9	33,9
Взяли участь у громадських роботах	за рік, тис. осіб	250,7	302	345,2	378,6	414,2
Проходили професійне навчання	за рік, тис. осіб	137,2	147,2	163,4	175,5	184,4
Потреба в робочій силі	на кінець року, тис. осіб	68,2	96,9	123,9	138,8	166,5
Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце (вакантну посаду)	на кінець року, осіб	17	11	9	7	6
Середній розмір допомоги по безробіттю	на кінець року, грн.	59,39	85,23	105,98	118,32	146,37
	у % до законодавчо встановленого рівня мінімальної зарплати	50,3	72,2	64,2	57,7	61,8
Кількість безробітних, які отримували допомогу по безробіттю	на кінець року, тис. осіб	738,8	665,9	757,5	796,8	680
	у % до тих, які перебували на обліку	64	66,1	73,2	80,6	69,3

Важливою ланкою політики зайнятості має стати проблема послідовного і контрольованого скорочення прихованого безробіття. При цьому одним з найскладніших і найважливіших завдань є вибір оптимального варіанту дій. Тобто такого, який би забезпечував мінімізацію втрат фінансових, матеріальних і трудових ресурсів у цьому процесі при збереженні докритичного рівня соціальної напруги. Розрахунок має включати такі величини, як: сукупні втрати від прихованого безробіття; втрати при переведенні безробіття у відкриту форму; витрати на ресурсний маневр, потрібний для продуктивної зайнятості відносно зайвих працівників.

В Україні склалася тенденція, що є характерною для періоду трансформації економіки: зменшується чисельність зайнятих у державному секторі, зростає чисельність підприємств приватної форми власності (за період 2000-2003 рр. зросла чисельність на 8,9% і становила в 2003 р. - 5981,4 тис. осіб). Зростає кількість працюючих у секторі самозайнятості (у 2004 р. - 3,2 млн. осіб).

Одним з найбільш актуальних питань розвитку трудового потенціалу, підвищення ефективності його використання є проблема ціни послуг робочої сили. Існуючий нині її рівень та купівельна спроможність для більшості населення України не забезпечує нормального відтворення робочої сили, знижує мотивацію до високопродуктивної праці, стримує розвиток і технологічне оновлення виробництва, розв'язання ряду інших соціально-економічних проблем, посилює міграцію робочої сили за кордон. Головні причини - низька вартість робочої сили та безробіття.

Хоча співвідношення середньомісячної та мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму за останні п'ять років свідчить про позитивні зміни, але не забезпечує розширеного відтворення трудового потенціалу України (табл.4).

Таблиця 4

Співвідношення середньомісячної та мінімальної зарплати до прожиткового мінімуму, грн.

Показники	2000 р.	2001 р.	2001р. у % до 2000р.	2002 р.	2002р. у % до 2001р.	2003 р.	2003р. у % до 2002р.	2004 р.	2004р. у % до 2003р.
Середньомісячна заробітна плата по галузях економіки	230,13	311,03	135,2	376,33	121,0	462,27	122,8	589,62	127,5
Середньомісячна заробітна плата у % до прожиткового мінімуму працездатної особи	80,0	100,0	х	110,0	х	127,9	х	287,6	х
Розмір мінімальної заробітної плати	96,4	118,0	122,4	165,0	139,8	185,0	112,1	205,0	110,8
Розмір мінімальної заробітної плати у % до середньомісячної заробітної плати	41,9	37,9	х	40,5	х	40,0	х	34,8	х
Розмір мінімальної заробітної плати у % до прожиткового мінімуму працездатної особи	33,5	35,6	х	41,8	х	50,7	х	56,6	х
Прожитковий мінімум працездатної особи	287,63	311,05	108,1	342,00	109,9	361,47	105,7	362,23	100,2



Зміни, що відбулися протягом 90-х рр. у доходах населення та розшаруванні суспільства, характеризуються певними негативними наслідками, про що свідчать такі фактори: наявність великої кількості людей, які знаходяться за “межею бідності”; небажані зміни морально-психологічного клімату в країні; значний відтік якісного трудового потенціалу з підприємств обробної промисловості, соціальної сфери та науки у сфери використання праці, що не вимагають ґрунтовних знань та особливих професійних навиків (дрібна торгівля, ремонтні роботи тощо), а також за кордон.

За період 2000-2004 рр. економіка України переборола багаторічний спад і вийшла на траєкторію зростання. Але п'ятирічний підйом виробництва може не мати свого продовження у зв'язку з низьким рівнем внутрішнього споживання, яке є життєзабезпечуючим чинником для будь-якої економіки. Виникає об'єктивна необхідність у радикальному коригуванні української моделі переходу до ринку, і в першу чергу соціальної політики, зокрема доходів населення.

Серед негативних факторів політики доходів населення - значні диспропорції по регіонах.

За роки економічних реформ суттєво змінилася структура формування доходів населення, система їх розподілу. Впродовж 2000-2004 рр. зросла заробітна плата, збільшилась її частка у сукупних доходах населення, почали зростати пенсійні виплати у бюджетних пенсіонерів. Так, за даними Держкомстату України, станом на 2004 р. загальна сума доходів населення становила 264382 млн. грн. В структурному розрізі найбільша питома вага (43%, або 113377 млн. грн.) належить заробітній платі (довідково: у 2000 р. - 37,1%).

В дисертації обґрунтовуються пріоритетні напрями реформування соціально-економічних механізмів забезпечення ефективності використання трудового потенціалу на українському ринку праці шляхом удосконалення системи оплати праці, посилення її мотиваційної функції, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування завдяки соціальній підтримці окремих груп населення.

В четвертому розділі “Трансформаційні особливості формування та використання трудового потенціалу села” розглянута сучасна кризова соціально-економічно-демографічна ситуація в сільській місцевості, досліджені її причини та наслідки, обґрунтовано пріоритетні напрями державної політики зайнятості сільського населення, які забезпечать розширене відтворення трудового потенціалу села.

Достовірність дослідження тенденцій та закономірностей демографічних процесів буде тим більшою, чим довший ретроперіод відслідковується. Аналіз 34-річного періоду вивчення природної основи трудового потенціалу України засвідчив, що за період з 1993 р., коли почався процес скорочення кількості всього населення, по 2004 р. загальна чисельність населення України скоротилась на 4,6 млн. осіб, або на 8,8%. Причому скорочення в умовах України в цілому відбувається в результаті зменшення абсолютної і відносної кількості міського населення і селян.

За період 1991-2004 рр. природний приріст сільського населення скоротився в 3,1 раза, народжуваність відповідно в 1,39 раза, а смертність збільшилась з 16,1 осіб до 19,6 осіб на 1000 жителів.

Зростання темпів скорочення кількості сільського населення було наслідком інтенсивних міграційних процесів сільської молоді в місто в умовах урбанізації та пов'язаним з нею збільшенням кількості робочих місць в містах. Сприяли цьому також важкі умови праці в сільському господарстві та соціально-економічні умови проживання людей в сільській місцевості.

Реформування відносин власності призвело до радикальних економічних, соціальних та морально-психологічних змін стосовно зайнятості та соціальної захищеності сільського населення. На селі з'явилися нові форми господарювання, діяльність яких ґрунтується на засадах приватної власності: товариства, кооперативи, приватні та приватно-орендні підприємства, фермерські та одноосібні (сімейні) господарства, малі та спільні підприємства, де зайнято більше 37,7% населення (табл.5).

Таблиця 5

Сільське зайняте населення України за формами власності у 2000-2003 рр.

	2000 рік	2001 рік	2002 рік	2003 рік	2003 рік / 2000 рік
Всього, тис. осіб	6255,5	6069,0	6106,7	5974,6	-280,9
у тому числі за формами власності, %:
Державна	29,4	31,0	28,9	28,7	-0,7
Колективна	44,7	38,4	35,3	33,5	-11,2
Приватна	25,8	30,5	35,6	37,7	+11,9
Інші	0,1	0,1	0,2	0,1	х

Результатом земельної реформи є приватизація (паювання) землі та передача її у власність селянам у вигляді земельних ділянок та земельних часток (паїв) з видачею земельних сертифікатів та державних актів. Здійснено розпаювання та акціонування майна колишніх радгоспів і колгоспів, селянам видані акції та майнові сертифікати. Було створено 18967 сільськогосподарських підприємств ринкового типу на засадах приватної власності на землю та майно з використанням колективних форм організації виробництва та орендних відносин. Ці підприємства використовували 67,3% сільськогосподарських угідь. Зміцнено сектор малих та середніх господарств, розширено землекористування особистих господарств населення - до 27,5%, фермерських - до 7,2%. Створено самодостатню різноукладну систему господарювання на селі.

Результати соціологічних опитувань сільського населення свідчать, що тільки 13% селян, які працюють у сільськогосподарських підприємствах, вважають, що саме селяни одержали реальні вигоди від земельної реформи. 20% опитуваних вважають, що вигоду отримала держава, 22% респондентів стверджують, що реальні вигоди отримали бізнесмени. Найбільша частка селян (45%) переконана, що реальну вигоду від земельної реформи отримало керівництво КСП. 32% опитуваних висловились за неприпустимість продажу (купівлі) землі; 25% вважали це передчасним; іще 25% працівників сільськогосподарських підприємств додержувались думки, що продаж землі - це невід'ємне право власника земельної ділянки.

Актуальною проблемою розвитку ефективного аграрного сектора є підвищення конкурентноздатності сільськогосподарської продукції на світовому ринку, забезпечення продовольчої безпеки України шляхом створення умов для прискорення розвитку ефективного підприємництва.

На державному рівні необхідно розробити, затвердити та впровадити програму створення сприятливих умов в сільській місцевості щодо зайнятості трудового потенціалу, яка має бути спрямованою на: забезпечення суттєвого поетапного підвищення середньої заробітної плати в сільському господарстві, максимального наближення її рівня до середнього по галузях національної економіки; спрямування зусиль на посилення соціальної орієнтації аграрних реформ як основи формування середнього класу на селі та соціальної стабільності; сприяння формуванню ринку праці, міжпрофесійних об'єднань на основі партнерства та взаємної довіри; сприяння впровадженню програм розширення зайнятості трудового потенціалу сільського населення та створення нових робочих місць за рахунок розвитку альтернативних видів діяльності.