Методологічні засади екологічної статистики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет

УДК 311:504

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Методологічні засади екологічної статистики

Спеціальність 08.03.01 - Статистика

Данилко Валерій Кирилович

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис. антропогенний екологічний природа

Робота виконана у відділі статистичних методів дослідження і аналізу Науково-технічного комплексу статистичних досліджень Державного комітету статистики України, м. Київ.

Науковий консультант:

доктор наук з державного управління, професор, заслужений економіст України Осауленко Олександр Григорович Державний комітет статистики України, голова

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Данилишин Богдан Михайлович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, в.о. голови

доктор економічних наук, професор Єлейко Василь Іванович, Львівська комерційна академія, завідувач кафедри економетрії та статистики

доктор економічних наук, професор Єріна Антоніна Михайлівна, Київський національний економічний університет, професор кафедри статистики

Провідна установа:

Одеський державний економічний університет, кафедра статистики, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться 28 листопада 2005 р. о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.01 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий 25 жовтня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат технічних наук, професор О.Д. Шарапов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Підвищення рівня забруднення навколишнього природного середовища, зростання кількості стихійних і техногенних катастроф, виснаження природних ресурсів зумовлюють необхідність першочергового вирішення проблем захисту й охорони довкілля, збереження та раціональне використання природних багатств. Саме тому, стан та охорона довкілля стають дедалі актуальнішими для людського розвитку. На перший план все активніше виступають не стільки традиційні політичні й соціально-економічні проблеми, скільки злободенні екологічні проблеми. Вони спричиняються як самою природою, так і діяльністю людей, причому останній чинник проявляється все відчутніше.

За таких умов стає очевидною життєва необхідність вирішення завдань оптимізації природокористування, оздоровлення і збереження довкілля. Потрібна розробка дієвої державної політики у сфері використання природних ресурсів, екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища. У зв'язку з цим зростає потреба істотної перебудови екологічної статистики, яка формує, аналізує та оприлюднює інформацію з цих важливих питань, слугує інформаційною базою для підготовки і прийняття науково обґрунтованих екологічних рішень. Водночас, вона є важливою та ефективною ланкою сучасних методів управління в умовах переходу до сталого соціально-економічного розвитку, продекларованого на Конференції ООН з питань навколишнього природного середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) та підтвердженого на Всесвітньому самміті в Йоганнесбурзі (2002 р.) і п'ятій Всеєвропейській конференції Міністрів охорони навколишнього середовища “Довкілля для Європи” (Київ, 2003 р.).

Таким чином, вирішення завдань розроблення та вдосконалення методологічних засад екологічної статистики, апробації та впровадження нових підходів у практику державних статистичних спостережень стає дедалі актуальнішими. Це дозволить здійснювати статистичне вивчення факторів зростання ефективності ресурсокористування, забезпечення екологічної безпеки, розробляти фінансово-економічні механізми регулювання природокористування з використання міжнародного досвіду та урахуванням сучасних реалій світової еколого-збалансованої економіки. Необхідність створення методології статистичних досліджень з цієї проблематики зумовила вибір теми, структурну будову дисертації, визначили її наукове і практичне значення.

Актуальність теми дослідження підтверджується і тим, що результати наукових розробок вітчизняних вчених-економістів стосовно статистичного дослідження екології значною мірою не відповідають вимогам сучасних користувачів. Однією з причин цього є поява нових політичних та еколого-економічних чинників і тенденцій розвитку міжнародних відносин у сфері використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Для статистики важливо своєчасно й адекватно реагувати на державні пріоритети щодо використання природно-ресурсного потенціалу, вдосконалюючи теорію, методологію та практику застосування.

Значний вклад у вирішення загальнотеоретичних і методологічних питань впливу на соцільно-економічний розвиток суспільства наслідків антропогенного забруднення навколишнього середовища внесли вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти: О.Ф. Балацький, В.А. Барановський, П.П. Борщевський, О.О. Веклич, П.П. Водоп'янов, В.М. Геєць, В.Е. Гірусов, Б.М. Данилишин, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, С.М. Злупко, О.Л. Кашенко, В.С. Міщенко, Я.Б. Олійник, Б.М. Пунько, Н.Ф. Реймерс, В.Г. Сахаєв, І.М. Синякевич, С.Г. Струмілін, В.М. Трегобчук, Н.П. Федоренко, А.М. Федорищева, Т.С. Хачатуров, М.А. Хвесик, М.І. Хилько, В.Я. Шевчук, Б.М. Щербицький та інші.

У розробку методологічних та організаційно-практичних аспектів розвитку і формування елементів екологічної статистики зробили внесок:
А.Я. Боярський, С.С. Герасименко, А.В. Головач, В.І. Єлейко, А.М. Єріна,
Г.Д. Кулагіна, Р.М. Моторин, О.Г. Осауленко, Н.О. Парфенцева, Я.О. Побурко, М.І. Трудова, Р.І. Тринько, В.Г. Швець, О.Г. Янковий та інші.

Разом з тим ще не знайшли всебічного висвітлення сучасні проблеми оцінювання стану і охорони навколишнього середовища, ролі та значення екологічної статистики при формуванні державної екологічної політики, прийняття і реалізації науково обґрунтованих та екологічно зважених управлінських рішень у сфері природокористування та охорони довкілля.

Особливої уваги вимагає розв'язання проблем визначення основних методологічних підходів та принципів організації статистичного відображення ресурсної стратегії сталого соціально-економічного розвитку України в нових умовах господарювання та екологічної ситуації. Тому систематизація поглядів і вибір оптимальних методів еколого-статистичного регулювання раціонального використання й охорони природних ресурсів вимагають відповідного дослідження.

З точки зору адаптації екологічної статистики до сучасних національних і міжнародних вимог важливе місце посідає її нормативно-правове забезпечення. Проведені дослідження свідчать, що нормативно-правові акти стосовно становлення і подальшого розвитку екологічної статистики не мають єдиної цілеспрямованої концептуальної визначеності. Це породжує невпевненість у діях суб'єктів ресурсно-економічної діяльності, що - в свою чергу, негативно позначається на раціональному природокористуванні та охороні довкілля. Вивчення і висновки щодо цього аспекту екологічної статистики, в контексті нової еколого-економічної політики держави, обумовлюють наукову новизну дослідження.

Отож, усі ці обставини підкреслюють актуальність теми дослідження та обґрунтування системного й комплексного підходу до подальшого розвитку і вдосконалення методологічних засад екологічної статистики, яка розробляє зміст і методи обчислення та аналіз статистичних показників, що характеризують екологічний стан довкілля.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в рамках реалізації заходів передбачених „Програмою переходу статистики і обліку на міжнародні стандарти та реформування державної статистики України” і заходів щодо переходу до нових форм статистичних спостережень за еколого-економічним станом навколишнього природного середовища та в рамках забезпечення Стратегії розвитку державної статистики на період до 2008 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 р. №910. Вона є складовою розділу: “Створення комплексної статистичної моделі стану та охорони навколишнього природного середовища України” в рамках договору “Розробка методологічних положень статистики соціально-економічного розвитку України” (номер державної реєстрації 0198U007212). В межах наукової програми автором здійснено обґрунтування методологічних засад подальшої розбудови національної екологічної статистики. Дисертація виконувалася в державному підприємстві “Науково-технічний комплекс статистичних досліджень” Держкомстату України.

Мета і завдання дослідження. Метою наукового дослідження є розроблення методологічних засад сучасної екологічної статистики, вдосконалення статистичного інструментарію управління природокористуванням, державного природоохоронного контролю для оцінювання стану забруднення, відтворення та охорони навколишнього середовища з метою подолання негативних тенденцій антропогенного впливу на довкілля в сучасних умовах переходу до сталого еколого-економічного розвитку України.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення науково-методологічних та організаційно-практичних завдань:

аналіз сучасного стану та наукове обґрунтування основних напрямів розвитку екологічної статистики, її ролі і завдань у реалізації національної екологічної політики України;

узагальнення науково-теоретичних та організаційно-практичних елементів формування екологічної статистики, як базових складової ефективного управління природоохоронною діяльністю в умовах переходу України до сталого еколого-економічного розвитку;

визначення сутності екологічної статистики в сучасних умовах господарського механізму та з'ясування етапів її розвитку і становлення;

розробку класифікації статистичної інформації з екологічних проблем відповідно до діючих в Україні природоохоронних та інших правових норм;

обґрунтування основних напрямів удосконалення методологічних та організаційних підходів державної звітності і моніторингу щодо формування інформаційних ресурсів (збирання, оброблення, аналіз та оприлюднення екологічної інформації) з проблем використання природоресурсного потенціалу країни та охорони довкілля;

обґрунтування теоретичних та методологічних засад оцінювання стану довкілля, зокрема, забруднення, відтворення й охорони атмосферного повітря, водних об'єктів та земельних ресурсів України на базі даних еколого-статистичної інформації;

дослідження стану і тенденцій забруднення повітряного середовища, водних об'єктів та земельних ресурсів відходами виробництва, викидами шкідливих речовин від стаціонарних джерел і транспортних засобів, оцінювання змін у складі джерел забруднення та в структурі основних речовин;

визначення рівня антропогенного навантаження на атмосферне повітря, поверхневі водойми та земельні ресурси основними шкідливими речовинами за регіонами України та видами економічної діяльності, використовуючи інтегральний показник;

визначення сутності та оцінювання дієвості еколого-економічних інструментаріїв формування на макро- та мікрорівнях державного регулювання природоохоронної діяльності;

аналіз виконання регіональних природоохоронних заходів з охорони повітряного басейну, водних об'єктів і земельних ресурсів у контексті сталого розвитку територій;

Об'єктом дослідження виступає інформація з екологічного стану довкілля України та його складових: повітряного басейну, водних об'єктів та земельних ресурсів.

Предметом дослідження є методологічні та організаційно-практичні елементи екологічної статистики, зокрема - щодо оцінювання на підставі статистичної інформації екологічного стану територій та визначення напрямів подолання негативних тенденцій пов'язаних з забрудненням довкілля в умовах переходу економіки України до сталого екологозбалансованого розвитку.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнофілософські та загальнонаукові методи пізнання явищ і процесів у сфері природокористування та охорони довкілля, сучасна економічна теорія, загальноекономічні принципи й методи вивчення екологічного стану навколишнього середовища за показниками еколого-статистичної звітності.

Методика дисертаційного дослідження ґрунтується на системному підході і розвитку світового природокористування, інтеграційних процесів, структурно-трансформаційних змін в економічній діяльності з формуванням національної еколого-економічної політики в Україні. У методології та методиці дослідження окремих закономірностей враховано, що кожен із зазначених факторів формується на засадах аналізу і синтезу, наукової абстракції, аналітичного передбачення в модифікації системи екологічної статистики та її державного регулювання.

Для вирішення поставлених завдань використовувались статистичні методи: графічний метод - для виявлення основних тенденцій економічного розвитку України, кореляційно-регресійний аналіз - для виявлення і оцінювання впливу економічних систем на екологічний стан відповідних територій та прогнозуванні надходження у довкілля обсягів викидів забруднюючих речовин, аналіз динамічних рядів та середніх величин тощо.

Інформаційною базою дослідження є статистична інформація Державного комітету статистики України, Державного фонду охорони навколишнього природного середовища. Широко використані нормативна база і законодавчі акти, матеріали органів законодавчої та виконавчої влади, адміністративні дані міністерств і відомств, статистично-аналітична інформація міжнародних організацій, публікації вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, які займаються проблемами організації природокористування та охорони довкілля, формування інформаційних ресурсів з цих питань, інша наукова інформація, розміщена у світовій мережі Internet. Опрацювання даних здійснювалося з використанням сучасних комп'ютерних інформаційно-комунікаційних технологій.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі комплексного дослідження обраної теми в дисертації обґрунтовано методологічні та організаційно-практичні засади екологічної статистики з метою державного регулювання у сфері ресурсокористування та охорони навколишнього природного середовища в Україні з використанням міжнародних рекомендацій. Обґрунтовано методологію формування даних екологічної статистики та запропоновано практичні рекомендації щодо їх застосування.

Найважливішими результатами, що характеризують наукову новизну дослідження є наступні положення і розробки:

вперше:

запропоновано оновлену концепцію поняття “екологічна статистика” у контексті формування екологічного мислення та гармонійних відносин людини з природою, що є авторським внеском у розвиток теорії і практики розбудови екологічної статистики;

систематизовано підходи щодо розбудови екологічної статистики в Україні як бази дослідження екологічних проблем;

обґрунтовано перелік етапів формування і становлення вітчизняної екологічної статистики, що відкриває нові можливості аналізу екологічних проблем у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля;

запропоновано систему еколого-статистичних показників, що дозволяє формалізувати методи (напрями) економіко-статистичного аналізу щодо оцінки екологічного стану довкілля з урахуванням відтворення та охорони окремих природних ресурсів;

на основі комплексного підходу запропоновано методологію регіонального аналізу, яка дозволяє реально оцінити рівень екологічного стану окремих регіонів і країни в цілому, що є передумовою стратегічного планування соціально-економічного розвитку відповідних територій;

розроблено методологічний інструментарій оцінки обсягів викидів шкідливих речовин транспортними засобами в атмосферу, що дозволило удосконалити існуючу в Україні систему інформаційно-аналітичної підтримки контролю за станом забруднення та охорони повітряного басейну;

удосконалено:

програму статистичного спостереження на базі державної звітності з екологічних проблем, що забезпечує реальне відображення екологічного стану повітряного середовища, водних об'єктів і земельних ресурсів та організації державного природоохоронного контролю;

методологічні засади здійснення еколого-статистичного моніторингу стану навколишнього середовища, що дає можливість своєчасно реагувати на екологічні зміни довкілля та забезпечує запобігання виникненню екологічних ризиків у сфері природокористування;

методологічні принципи оцінки збитків, нанесених навколишньому середовищу діяльністю суб'єктів господарювання, і розробки заходів з метою забезпечення підвищення ефективності природоохоронної діяльності;

класифікацію статистичної інформації з екологічних проблем відповідно до діючого національного природоохоронного законодавства з урахуванням економіко-екологічного простору України. Це забезпечує можливість використання відповідних інформаційних ресурсів інших країн з метою наукового обґрунтування концептуальних положень екологічної політики держави;

інструментарій з дослідження стану і тенденцій забруднення довкілля та оцінки рівня виконання природоохоронних заходів.

одержали подальший розвиток:

методологічні інструментарії організації вибіркових статистичних обстежень та одноразових обліків факторів забруднення навколишнього природного середовища з метою забезпечення екологічної безпеки країни і запровадження екологічних паспортів суб'єктів господарювання;

методи рейтингового оцінювання екологічного стану регіонів та модель розрахунку рівня антропогенного навантаження для обґрунтування і прийняття управлінських рішень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку країни та окремих її територій;

адаптація регресійних моделей до аналізу екологічних проблем у сфері природокористування та охорони довкілля, що дає можливість оцінити вплив окремих факторів на екологічний стан навколишнього середовища.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення роботи доведені до рівня конкретних пропозицій і мають придатну форму для побудови сучасної екологічної статистики в Україні та підвищення її ролі у здійсненні державної екологічної політики. Практична реалізація результатів дослідження дозволить вибудувати екологічну статистику як сукупність інформаційних ресурсів для забезпечення інтересів її користувачів; упорядкувати систему екологічних показників, форми статистичного спостереження, вдосконалити методи аналізу забруднення навколишнього природного середовища, оцінити екологічний стан регіонів; визначати фактори, які на нього впливають.

Основні теоретично-методологічні та практичні розробки дисертації знайшли відображення у пропозиціях автора до розробки проектів нормативних актів і рекомендацій щодо удосконалення управлінської та економічної діяльності державних установ, навчальних закладів, суб'єктів підприємництва.

Про прикладне значення результатів дослідження свідчать впровадження у практичну діяльність статистичних органів України методик і форм державної статистичної звітності з екологічних питань розроблені за безпосередньої участі автора:

“Методика розрахунку викидів забруднюючих речовин у повітря від автотранспорту, що перебуває у приватній власності населення”, затверджена наказом Держкомстату України від 15 грудня 1999 року № 409;

“Методика розрахунку викидів забруднюючих речовин у повітря автотранспортом, який використовується суб'єктами господарської діяльності та іншими юридичними особами всіх форм власності”, затверджена наказом Держкомстату України від 06 вересня 2000 року № 293;

“Методика розрахунку викидів шкідливих речовин у повітря від авіаційного, водного та залізничного транспорту”, затверджена наказом Держкомстату України від 15 вересня 2003 року № 303;

“Звіт про державний контроль за охороною навколишнього природного середовища та раціональним використанням природних ресурсів”, затверджений наказом Держкомстату України від 1 липня 2002 р. №253;

“Звіт про охорону атмосферного повітря”, затверджений наказом Держкомстату України від 25 червня 2004 р. №411.

На окремі розробки автор одержав позитивні рецензії і високу оцінку Державного комітету статистики України (довідка №08-05-6-421 від 31.12.2003р.) , Міністерства екології та природних ресурсів України (довідка №277/18-5 від 31.12.2003р.), Житомирського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства (довідка №277/18-5 від 30.09.2004р.). Запропоновані в дисертації методологічні розробки використовуються при викладанні курсів: “Економіка природокористування”, “Основи статистичного обліку” і “Моніторинг навколишнього середовища” в Державному агроекологічному університеті (довідка №320 від 04.10.2004р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача. Дисертант упродовж останніх п'яти років, є науковим керівником з вивчення цих проблем і бере безпосередню участь у формуванні теоретичних і методичних підходів, створенні науково-методичного апарату, розробленні методик статистичних спостережень та форм статистичної звітності, проведенні експертних оцінок проблем і перспектив розвитку у сфері екологічної статистики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2003” (Дніпропетровськ, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Інвестиційні стратегії сталого розвитку”, науково-практичній конференції з нагоди Дня працівників статистики “Система державної статистики в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи” (Київ, 2003), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіка підприємств: проблеми теорії та практики” (Дніпропетровськ, 2004), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень `2004” (Дніпропетровськ, 2004), VІІ міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта, 2004”, Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні питання розвитку підприємництва, менеджменту та маркетингу в умовах трансформації економіки України” (Луцьк, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку статистики” (Ялта, 2004).

Результати дослідження щорічно протягом 2000-2004 рр. доповідалися на засіданнях вченої ради Науково-дослідного інституту статистики Держкомстату України, а після його реорганізації - на методологічних семінарах НТК статистичних досліджень.

Публікації. Результати проведених дисертаційних досліджень, теоретичні та методологічні положення, практичні рекомендації висвітлені в опублікованих автором 32 наукових працях загальним обсягом 86,1 д. а., з них особисто автору належить 57,5 д. а., в тому числі одноосібна монографія (18,3 д. а.), 22 статті (11,7 д. а.) у наукових фахових виданнях, 2 наукові видання (18,02 д. а.) і 5 публікацій (1,0 д. а.) як матеріали і тези виступів на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків. Основний її зміст викладено на 371 сторінці друкованого тексту, що містить 95 таблиць, 54 рисунки і 27 формул. Крім того в роботі подано список використаних літературних джерел із 439 найменувань розміщених на 37 стор. і 21 додаток - на 74 стор.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено сутність і стан наукової проблеми та її значущість, сформульовано мету і завдання дослідження, його предмет, висвітлено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, зазначено форми апробації та оприлюднення результатів.

У розділі 1 “Екологічний стан навколишнього середовища як об'єкт статистичного дослідження” розглянуто сучасні міжнародні та національні екологічні проблеми України, зумовлені антропогенним впливом господарської діяльності економічних систем на довкілля, а також концептуальні засади еколого-статистичного дослідження, що має ґрунтуватися на принципах комплексного підходу. У роботі надано характеристику об'єкту дослідження, визначена роль та основні завдання екологічної статистики у вирішенні еколого-економічних і соціальних проблем, обґрунтовано етапи її розвитку і становлення та запропоновано авторську методологію її подальшого формування.

У дисертації наголошується, що на сучасному етапі розвитку суспільства і матеріальної культури найактуальнішими справедливо вважаються проблеми раціонального використання природних ресурсів та посилення охорони довкілля. Адже, як відомо, науково-технічна революція ускладнила взаємовідносини суспільства з навколишнім середовищем, зумовлені, передусім, загостренням соціально-економічних особливо екологічних проблем. Їх, як свідчить аналіз наукових джерел вітчизняних і зарубіжних авторів, спричинили демографічний вибух, прогресуюче забруднення атмосфери, гідросфери й верхнього шару літосфери, величезні нагромадження відходів людської діяльності за одночасного виснаження практично всіх видів природних ресурсів.

Не обійшли ці проблеми й Україну, де особливо відчутно проявляються ознаки екологічної кризи, зумовленої виснажливим екстенсивним природокористуванням. Це призвело до масової вирубки лісів, зниження родючості ґрунтів, утворення значної площі еродованих земель, зникло близько 3 тис. малих річок. Як наслідок, питома вага відносно чистих територій в Україні складає лише 7 % від загальної площі держави, умовно чистими визнано 8 % земель, малозабрудненими - 15 %. Решта 70 % складають території з небезпечними для людини умовами життєдіяльності. Значно ускладнила екологічну ситуацію в країні Чорнобильська аварія, наслідки якої ще довгий час будуть негативно впливати на здоров'я населення, формування демографічних процесів тощо.

У дисертації показано, що статистичні дослідження у сфері забруднення та охорони довкілля започатковані у 60-70-х роках минулого століття, викликані погіршенням екологічної ситуації на планеті та усвідомленням людством необхідності врахування наслідків взаємовідносин суспільства і природи. При цьому, як свідчить аналіз наукових джерел вітчизняних і зарубіжних авторів, акцент робився на законодавчі обмеження шкідливих впливів на навколишнє середовище, державне нормування раціонального природокористування, контроль і санкції за порушення природоохоронного законодавства.

У вирішенні екологічних проблем, обумовлених антропогенною діяльністю суб'єктів господарювання, яка прямо чи опосередковано стосується кожної людини, важливу роль відіграє екологічна статистика. Вона необхідна для визначення об'єктивної оцінки стану навколишнього середовища, наявності і використання природних багатств із врахуванням ресурсних та екологічних обмежень, зниження антропогенного впливу на довкілля, здійснення раціонального природокористування, активного природовідновлення та збереження довкілля для нинішнього і наступних поколінь. Саме тому екологічна інформація стала предметом особливої уваги громадськості, органів державної влади, політичних і наукових кіл тощо. Володіння такою інформацією дає змогу правильно зрозуміти процеси і закономірністі стосунків людини і природи, вибрати оптимальні способи збереження та примноження біорізноманітності, очищення повітря й води, земельних та інших природних ресурсів, а відтак - пом'якшити відповідні негативні впливи природи на людство.

Водночас, як показали авторські дослідження, в теорії та практиці вітчизняної статистичної науки, а також країн СНД, не визначено місце і функції екологічної статистики, відсутні відповідні дефініції. Екологічна статистика - це суспільна наука, яка притаманними їй методами вивчає стан, закономірності й тенденції еколого-економічних та соціальних процесів, що відбуваються у навколишньому середовищі, аналізує кількісні характеристики використання й одночасного забруднення природних об'єктів, встановлює наявність та оцінює щільність взаємозв'язків у сфері природокористування, здійснює прогнозування споживання, відтворення, збереження та охорони природних компонентів довкілля за конкретних умов часу і простору.

У роботі доведено, що для подальшої розбудови екологічної статистики, як складової інтегрованої інформаційної статистичної бази України необхідно забезпечити взаємодію і координацію інформаційних систем офіційної державної статистики та адміністративних даних, що їх збирають спеціально уповноважені органи виконавчої влади з метою виконання ними адміністративних (регуляторних і наглядових) функцій.

Нормативною базою формування екологічної статистики виступає екологічне законодавство. За даними дослідження, вона загалом достатньо регламентує ставлення господарюючих систем до навколишнього природного середовища, недопущення забруднення та охорону довкілля. Завдання відповідних органів, суб'єктів та об'єктів екологічного права - забезпечити їх виконання. Відповідно до цієї законодавчої бази національна екологічна статистика має надавати користувачам відповідну інформацію, яку отримують при здійсненні статистичних спостережень та проведенні державного моніторингу навколишнього природного середовища.

На підставі проведених досліджень, систематизації й узагальнення теоретичних підходів та існуючої практики щодо розбудови вітчизняної екологічної статистики в дисертації виділено чотири етапи її розвитку і становлення.

Перший - початковий, який охоплює період 1960-1971 рр., розпочався з часу прийняття у колишньому СРСР закону про охорону природи (1960 р.), що обумовило запровадження окремих елементів еколого-статистичного обліку та державної звітності у практику суб'єктів господарювання користувачів природних ресурсів, встановлення порядку і методології їх заповнення та подачі.

Відправним пунктом з якого почався другий етап (1972-1990 рр.) формування екологічної статистики в Україні були рішення Першої міжнародної конференції ООН з питань охорони навколишнього середовища (Стокгольм 1972 р.). Відповідно до прийнятої нею програми статистичне бюро секретаріату ООН підготувало Рамки для розробки статистики навколишнього середовища (РРСНС). Ці рамки, в яких були втілені існуючі національні та міжнародні підходи до розвитку і організації статистики навколишнього середовища, стали рекомендаціями, основою статистики довкілля міжнародних організацій та окремо взятої країни. Характерною ознакою цього періоду для України було формування інформаційних ресурсів щодо наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Третій етап (1991-2002 рр.) розвитку екологічної статистики розпочався із здобуттям Україною незалежності, з розвитком національної економіки на ринкових засадах, що обумовило пошук нових підходів до управління у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища і вимагало удосконалення статистики загалом і екологічної - зокрема. Цього вимагали й зобов'язання, які взяла на себе Україна, вступаючи до міжнародних екологічних та економічних організацій, підписуючи міжнародні угоди та протоколи, ратифікуючи міжнародні документи з питань охорони навколишнього природного середовища. У цей період державні статистичні органи України працювали над виконанням двох багаторічних програм реформування націнальної статистики. Їх реалізація дозволила сформувати нову статистичну систему, яка відповідає вимогам перехідного періоду до ринкових перетворень.

З 2003 року розпочався четвертий - нинішній етап її розвитку і становлення. Він обумовлений виконанням Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті в Йоганнесбурзі (2002 р.) та п'ятої Всеєвропейської конференції Міністрів охорони навколишнього середовища “Довкілля для Європи” (Київ, 2003 р.). Рішення цих та інших міжнародних організацій знайшли відображення у Стратегії розвитку державної статистики України на період до 2008 року. Зараз статистичні органи країни працюють над її виконанням.

Наведене вище засвідчує, що загрозливе і широкомасштабне загострення екологічної ситуації, спричинене негативним впливом господарської діяльності людей на довкілля, зумовили всесвітню і регіональну стурбованість станом охорони природи та організації раціонального природокористування. Це стало головною передумовою появи в багатьох країнах і в Україні екологічної статистики. Вона, як і інші галузеві статистики, формується в єдиному інформаційному просторі статистичної системи країни, здатноі оперативно та обєктивно відображати зміни тенденцій у розвитку суспільства та впливу його на стан довкілля.

Вирішення наукових і практичних завдань становлення екологічної статистики як складової багатогалузевої статистичної науки пов'язане з визначенням її сутності, формуванням системи і змісту показників, їх ролі в інтегрованій інформаційно-статистичній базі, необхідністю статистичного аналізу господарської діяльності суб'єктів природокористування, розробкою пропозицій щодо підвищення ролі статистики в екологічній сфері, формуванням ефективної екологічної політики держави, підготовкою та реалізацією оптимальних екологічно збалансованих управлінських рішень щодо раціонального природокористування й охорони довкілля.

У розділі 2 “Інформаційне забезпечення екологічної статистики” досліджено організаційно-методологічні проблеми формування інформаційної бази екологічної статистики: проаналізовано вітчизняні підходи та міжнародні рекомендації у сфері статистичних спостережень за обсягами забруднення повітряного середовища, водних об'єктів і земельних ресурсів; охарактеризовано систему еколого-статистичних показників; теоретично обґрунтовано необхідність проведення вибіркового статистичного обстеження транспортних засобів; запропоновано методологію розрахунку обсягів викидів забруднюючих речовин пересувними джерелами суб'єктів господарської діяльності та приватних осіб. Вивчено методологічні проблеми існуючої в Україні практики статистичного обліку та звітності щодо організації державного контролю у сфері природокористування та охорони довкілля.

За результатами дослідження доведено, що основою формування інформаційної бази сучасної вітчизняної екологічної статистики мають бути дані державної статистичної звітності з екологічних питань та широкий спектр адміністративних даних спеціально уповноважених державних органів виконавчої влади. Водночас, на відміну від нині існуючої в країні обмеженої малоефективної системи спостереження за станом довкілля, пропонується запровадити розгалужену систему Державного екологічного моніторингу. При цьому важливо використовувати статистичним органам єдину науково обґрунтовану нормативно-методичну базу. Такий підхід забезпечить можливість реальної оцінки екологічного стану відповідних територій та його змін, обумовлених життєдіяльністю людини. Ідентифіковану до сучасних умов господарювання систему показників екологічної статистики в Україні наведено на рис. 1 у вигляді п'яти блоків.

Авторські дослідження підтверджують згубний вплив на екологічний стан навколишнього середовища транспортних засобів, який набуває останнім часом по справжньому глобального характеру. Його аналіз потребує удосконалення методологічних засад статистичного спостереження за джерелами і масштабами цього виду забруднення довкілля. Зараз його обсяги отримують розрахунковим шляхом на основі даних діючої статистичної звітності. Дослідження чинної методичної бази визначення обсягів викидів від пересувних джерел забруднення повітряного середовища засвідчує, що методика такого розрахунку, яка діяла в Україні протягом 1991-1999 рр., не відповідає вимогам щодо одержання повної та достовірної інформації. Розрахункові обсяги викидів були заниженими порівняно з фактичним рівнем забруднення довкілля.

Зміни форм власності суб'єктів господарювання, що реалізують пально-мастильні матеріали, і транспортних засобів спричинили зміни у методології формування статистичних показників роботи транспорту. Саме тому автором запропоновано нову методологію, на відміну від раніше діючої в Україні методологічної бази визначення обсягів викидів шкідливих речовин у довкілля пересувними джерелами. Вона побудована відповідно до нормативних документів Євросоюзу щодо статистичного обліку та застосування уніфікованої статистичної методології ЄС. При розробці методики статистичної оцінки забруднення природного середовища, спиралися на керівництво по інвентаризації атмосферних викидів (CORINAIR), яке є базовою рекомендацією у визначенні обсягів забруднення атмосферного повітря в європейських країнах. Така схема є максимально пристосованою до реально існуючого механізму і структури статистичного обліку нашої держави. Вона усуває вагомі недоліки раніше діючої в Україні методики, заснованої на річному пробігу автомобілів

Враховуючи те, що значні обсяги забруднюючих речовин потрапляють у довкілля також від інших транспортних засобів в дисертації запропонована авторська методика визначення обсягів викидів шкідливих речовин у довкілля від авіаційного, залізничного, річкового та морського транспорту. Вона передбачає здійснювати їх розрахунок за формулою:

Вij =Мі Ч Аij Ч Кі ,	(1)

де Вij - обсяги викидів j-ї шкідливої речовини і-м видом транспорту, кг;

Мі - обсяги спожитого палива і-м видом транспорту, т;

Аij - усереднені питомі викиди j-ї шкідливої речовини і-м видом транспорту, кг/т;

Кі - коефіцієнти використання палива і-м видом транспорту: залізничним - 0,89; морським та річковим - 0,94; авіаційним (на внутрішніх авіалініях - 0,3, міжнародних - 0,7).

Загальний обсяг викидів шкідливих речовин за і-м видом транспорту визначається як сума обсягів викидів j-ї речовини за формулою:

Вi = ,	(2)

де Вi - обсяги викидів і-ї шкідливої речовини j-м видом транспорту, кг.

Сумарні обсяги викидів забруднюючих речовин від підприємств на регіональному рівні та в цілому по Україні визначаються відповідно до Класифікатора адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) - по Автономній Республіці Крим, областях, районах та містах обласного підпорядкування, населених пунктах за видами економічної діяльності - відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД); органами управління - відповідно до Системи позначень органів державного управління (СПОДУ); за формами власності - відповідно до Класифікатора форм власності (КФВ).

Згідно із запропонованими в дисертації методологічними засадами формування інформаційних ресурсів екологічної статистики на основі аналізу науково-теоретичних і практичних елементів організації статистичних спостережень та екологічної звітності розроблена авторська класифікація рівнів інформаційних ресурсів з екологічних питань:

міжнародний: інформація яку надають центральнi державнi органи для передачi мiжнародним екологiчним i статистичним органiзацiям вiдповiдно до прийнятих Україною мiжнародних угод в цiй сферi для дослiджень i вирiшення глобальних екологічних проблем;

національний (або загальнодержавний): iнформацiя, яка концен-трується у центральних владних структурах, зокрема, у мiнiстерствах екології та природних ресурсiв, з питань надзвичайних ситуацiй та у справах захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи, аграрної полiтики, охорони здоров'я, у державних комiтетах з гідрометеорології, з геології та використання надр, лісового господарства, будiвництва i житлово-комунального, з водного господарства, Нацiональному космiчному агентстві пiд загальною егiдою i методичним керiвництвом Держкомстату України, для розробки державної екологічної полiтики, загальнодержавних програм використання природних ресурсiв i захисту природи;

регiональний, в межах адмiнiстративно-територiальних одиниць та окремих природно-екологiчних зон: цей рiвень інформації забезпечує мiсцевим органам влади i самоврядування (органам управлiння зонами) можливість розробляти i здійснювати виконання регiональних програм охорони навколишнього природного середовища;

мiсцевий або локальний рiвень: iнформацiя юридичних (виробничих підприємств, фiрм, об'єднань, організацій) i фiзичних осiб, якi займаються використанням природних ресурсів, допускають забруднення навколишнього середовища, ведуть певну природоохоронну роботу.

У дисертації обгрунтовано, що першоосновою екологічної інформації є інформація четвертого рівня. Саме там, у базовій ланці суспільного виробничого процесу, формується первинний інформаційний ресурс з питань екології. Тому одним із найголовніших завдань формування первинного інформаційного ресурсу має бути забезпечення повноти, об'єктивності та достовірності інформації з питань екології, що вимагає докорінного поліпшення та налагодження екологічного обліку і звітності. Слід домогтися, щоб кожен суб'єкт виробничої діяльності мав свій екологічний паспорт, форму та зміст якого повинні розробити відповідні організації.

Зважаючи на значущість переходу України до прийнятої в міжнародній практиці методології обліку та статистики, що базується на міжнародній концепції Системи національних рахунків (СНР), у дисертації запропоновано найбільш вагомі та узагальнюючі групи системи екологічних показників ввести до СНР країни. Це сприятиме запровадженню комплексного еколого-економічного обліку, що є необхідною передумовою формування бази даних для проведення політики сталого розвитку, в центрі уваги якої знаходилися б, крім економічних проблем, проблеми охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Водночас, це зумовлено необхідністю вірогідного, адекватного відображення їх взаємодії та взаємозв'язків для прийняття безпомилкових політичних і господарських рішень.

За таких умов генезис екологічної статистики полягатиме у якісному розвитку статистичних показників - від збирання даних про природно-ресурсну базу розширеного відтворення та інформаційного забезпечення з приводу забруднення довкілля й шкоди, що завдається суспільству при деградації природи, до нарешті, макроекономічної оцінки впливу екологічного фактора й повноцінних розрахунків еколого-економічних витрат (доходів). Особливу увагу при цьому необхідно приділяти проблемі інтеграції екологічної статистики з економічними індикаторами.

У розділі 3 “Методологія статистичного аналізу забруднення та охорони довкілля” обґрунтовано основні методологічні засади статистичного аналізу стану, забруднення та охорони довкілля, зокрема, атмосферного повітря, водних об'єктів і земельних ресурсів, розглянуто тенденції викидів шкідливих речовин у довкілля, інтенсивність їх структурних зрушень, визначено етапи еколого-статистичного спостереження, наведено результати практичного використання розроблених методик розрахунку викидів шкідливих речовин у довкілля транспортними засобами та проведено порівняльний аналіз екологічного стану адміністративних територій регіонів України.

Дослідження здобувача довили необхідність проведення науково - обґрунтованого статистичного аналізу сучасних екологічних проблем обумовлених антропогенним забрудненням природного середовища. Його результати позитивно впливатимуть на прийняття і реалізацію екологічно виважених управлінських рішень у сфері природокористування та охорони довкілля. Особлива увага приділена розробці теоретичних основ проведення статистичного аналізу за структурою та динамікою показників стану, забруднення й охорони природного середовища та окремих його компонентів.

Проведений автором статистичний аналіз екологічної інформації свідчить, що в цілому по регіонах України упродовж останніх років відбуваються позитивні структурні зрушення в обсягах викидів і скидів у довкілля забруднюючих речовин суб'єктами природокористування. Так, загальний обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення скоротився у 2002 році проти 1990 року в 2,5 рази і становив 6,1 млн. тонн. Проте протягом 2002 року в повітряний басейн, водні та земельні ресурси країни потрапило близько 60 млн. тонн небезпечних речовин, з них понад три чверті - токсичні відходи. У сховищах організованого складування їх зберігається майже 3 млрд. тонн. У розрахунку на 1 кв. км території України у повітря викинуто 10 тонн шкідливих речовин, а наявність токсичних відходів становить 4,5 тис. тонн, що у кілька разів перевищує аналогічні показники розвинутих країн світу.

Дані статистичного аналізу засвідчують значну нерівномірність антропогенного навантаження на природні ландшафти, обумовлену існуючими регіональними диспропорціями у розміщенні продуктивних сил. Наприклад, кількість суб'єктів господарювання, що мали викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря у 2002 році, коливається від 288 і 310 у Волинській та Закарпатській областях до 1108 і 1353 в Луганській та Донецькій областях.

Саме тому в Україні має місце досить висока територіальна варіація рівня забрудненості повітряного басейну. Так, у 2002 році загальні обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря у розрахунку на 1 кв. км коливаються від 1,7 тонни у Волинській області майже до 68 тонни у Донецькій та 213 тонни у м. Києві. У розрахунку на одну особу обсяги викидів шкідливих речовин сягають від 32 кг у Закарпатській до майже 365 кг в Донецькій областях.

У дисертації для визначення залежності обсягів викидів шкідливих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення від обсягів виробництва промислової продукції побудована модель у вигляді виробничої функції. Результати свідчать про те, що із зменшенням обсягів виробництва промислової продукції на 1 % в середньому обсяги викидів шкідливих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення зменшується на 0,62 %.

У роботі засвідчено, що основний вплив економічних систем господарювання на водні ресурси зумовлюється безпосереднім водозабором і скиданням забруднених стоків у водні об'єкти. Хоча обсяги використання води мають щорічну тенденцію до зменшення, проте ступінь антропогенного навантаження на водоресурсний потенціал країни залишається майже на рівні 1990 р. Так, протягом 2002 р. у водойми скинуто 2,9 млрд. куб. м. забруднених стоків проти 3,2 млрд. куб. м. у 1990 р., а частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні за останнє десятиріччя зросла в 1,8 рази: від 16% у 1990 р. до 29% у 2002 р.

Для аналізу тенденцій надходження шкідливих речовин у поверхневі водойми України упродовж 1995-2003 рр. з використанням програми "Statisica 6.0" побудована трендова модель вигляду:

Y = 12567,3 - 556,7t	(3)

Адекватність цієї моделі оцінювалась за допомогою коефіцієнта детермінації, який для лінійного тренду становив 94,9%. Параметри визначеної моделі свідчать про те, що за розглядаємий період (1995 - 2003 рр.) щорічне скорочення надходження шкідливих речовин у поверхневі водойми України становило в середньому 556,7 тис. т. На основі визначеної моделі були обчислені прогнозні значення обсягів надходження шкідливих речовин в поверхневі водойми на період 2004 - 2007 рр. Розрахунки показали, що з ймовірністю 0.95 при незмінній тенденції в 2007 році можна очікувати скорочення обсягів надходження шкідливих речовин в поверхневі водойми України в середньому до 5330 ± 1118 тис. тонн. Результати прогнозування та довірчі межі прогнозів надходження обсягів шкідливих речовин у поверхневі водойми України на період до 2007 року наведено на рис.2.

За даними досліджень, значного техногенного навантаження у 2002 р. зазнали поверхневі водні об'єкти Миколаївської (частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні становила 73%), Луганської (63%), Кіровоградської (62%), Івано-Франківської (58%), Житомирської (57%) та Одеської (51%) областей.

Значні обсяги накопичень промислових токсичних відходів, їх реальна небезпека для населення і навколишнього природного середовища є вкрай актуальною проблемою, що потребує нагального розв'язання.

Протягом 2002 року на підприємствах-природокористувачах країни утворилося 77,6 млн. тонн токсичних відходів проти 77,5 млн. тонн у попередньому році. Із загальної кількості утворених відходів 43 млн. тонн (55%) розміщено у місцях організованого складування, з яких 11% (у 2001 р. - 28%) - у сховищах, що експлуатуються з порушенням вимог екологічної безпеки, або не відповідають діючим нормам.

Тенденція утворення промислових токсичних відходів розглядалась за даними 1994 - 2003 рр. Результати дослідження показали, що скорочення утворення обсягів промислових токсичних відходів відбувалося нерівномірно. Критична зміна тенденції спостерігається у 1996 - 1997 рр.. Саме в цей період виробництво продукції промисловості скоротилося у 2 рази. Враховуючи кардинальні зміни в напрямку розвитку утворення обсягів промислових токсичних відходів динамічний ряд за 1994 - 2003 рр. не придатний для здійснення прогнозів. Тому при проведенні прогнозних розрахунків використовувався скорочений ряд за 1997 - 2003 рр., в якому проглядається стійка тенденція до поступового скорочення обсягів промислових токсичних відходів.

За даними 1997 - 2003 рр. побудована трендова модель вигляду:

Y = 91714,71 - 2221,54t	(4)

Визначений коефіцієнт детермінації, який становить 74,3% та F-критерій свідчать про адекватність даної моделі реальному процесу. За даними моделі, щорічне скорочення обсягів промислових токсичних відходів за період 1997 - 2003 рр. складало в середньому 2221,54 тис. тонн. Прогнозні розрахунки були здійснені на період до 2007 року і показали, що при збереженні існуючої тенденції з ймовірністю 0.95 в 2007 році можна очікувати скорочення обсягів в середньому до 67277 ± 10654 тис. тонн, що менше ніж у 1997 році на 27%.

Узагальнююча інформація щодо прогнозних значень обсягів утворення промислових токсичних відходів в Україні протягом 2004-2007рр. наведена на рис.3

Одним з головних завдань статистичної науки і практики є формування комплексу показників, за допомогою яких здійснюється адекватне та об'єктивне оцінювання соціально-економічних явищ та їх впливу на стан екологічної ситуації в адміністративних регіонах або країни в цілому. Для цього у статистичній практиці, використовують спеціально сконструйовані вимірники екологічних властивостей - рейтинги. Під рейтингами розуміють позицію j-ї одиниці сукупності на певній шкалі вимірювання, визначену за допомогою узагальнюючої інтегральної оцінки.

В роботі доведено, що побудову інтегральних показників слід пов'язувати з обґрунтуванням рішень на виконання політико-управлінських функцій у регіоні, тобто функцій, зазначених у Конституції України, Законах України для органів влади і місцевого самоврядування щодо управління еколого-збалансованим розвитком території, управління процесами життєзабезпечення населення в регіонах України тощо.

Розробка системи оцінюючих показників повинна визначатися кінцевою метою дослідження та якісним змістом соціально-економічних явищ, що характеризують стан об'єктів управління. При цьому важливо, по-перше, розвивати існуюче інформаційне забезпечення розробки та реалізації регіональної політики на основі ринкових відносин; по-друге, поступово зменшувати обсяги інформації, що для того залучаються при одночасному збереженні її інформаційного потенціалу. Для цього, як вже зазначалося, у світовій практиці використовуються комплексні та інтегральні оцінки.