Закономірності формування сучасних підприємств в умовах ринкової трансформації економіки

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ економічний УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність 08.01.01 - Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Закономірності формування сучасних підприємств

в умовах ринкової трансформації економіки

Горняк Ольга Василівна

Одеса - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова.

Науковий консультант член-кор. НАН України, доктор економічних наук, професор,

Безчасний Леонід Костянтинович,

Об'єднаний інститут економіки НАН України, заступник директора.

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор

Задоя Анатолій Олександрович,

Дніпропетровська академія управління, бізнесу та права, ректор, завідувач кафедри економічної теорії, заслужений працівник народної освіти України;

доктор економічних наук, професор

Матвеєв Станіслав Олександрович,

Одеський державний економічний університет, завідувач кафедри політології;

доктор економічних наук, професор

Тарасенко Галина Дем'янівна,

Донецький національний технічний університет,

професор кафедри економічної теорії,

заслужений працівник народної освіти України.

Провідна установаКиївський національний університет

ім. Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії (м. Київ)

Захист відбудеться 22.10.2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.41.055.01 Одеського державного економічного університету за адресою: 65026, м.Одеса - 26, вул. Преображенська, 8.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського державного економічного університету,

м. Одеса - 26, вул. Преображенська, 8.

Автореферат розісланий 17.09. 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ковальов А.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан економічної науки, в цілому і теорії підприємства зокрема, характеризується глибокими зрушеннями, пов'язаними з формуванням нових течій - індустріальна економіка, еволюційна теорія економічних змін, інституціональна економіка, в яких теорія підприємства є вихідним пунктом досліджень. З іншого боку, практика функціонування підприємства як у ринковій, так і у трансформаційній економіках переживає революційні зміни, що вимагають осмислення і теоретичного обгрунтування.

В економічній науці існують декілька теорій, що пояснюють економічну сутність підприємства та його місце в економічній системі, виходячи з аналізу тієї чи іншої сторони його діяльності. Комплексний аналіз, який включав би всі аспекти діяльності підприємства, поки що відсутній. Теорія підприємства періоду трансформації економіки практично не розроблена. Нагально необхідним є дослідження закономірностей його функціонування в умовах нової структури власності, що вже не є державною (відомчою), але ще не стала повністю ринковою. Крім того, складається нова система взаємовідносин підприємства з державою, що не має аналогів у світовій практиці, механізми якої треба вивчати, створювати і розвивати. Взаємовідносини між підприємствами, відносини їх зі споживачами слід також науково обгрунтувати. Існує необхідність дослідження регіональних аспектів діяльності підприємств. Невизначеність середовища, в якому діє підприємство (нормативно-правові акти не діють повною мірою, несприятливий інвестиційний та податковий клімат тощо), вимагає від нього такої поведінки, яка в сучасних умовах проявляється в тому, що підприємство нерідко переходить у тіньову економіку. Держава поки що не запропонувала підприємствам науково обгрунтовану промислову політику і не надала їм змоги чітко визначити пріоритети і стратегію свого розвитку.

У сучасних умовах зміни в структурі виробництва вимагають зміни організаційної форми підприємства. Його традиційна форма не відповідає вимогам сучасного ринкового середовища, процесам комп'ютеризації та інформатизації, тому на зміну їй приходять нові: мережні, віртуальні підприємства, їх альянси, а також кластери, які враховують місце розташування підприємств і роблять його важливим чинником їх розвитку і ефективності. Ці радикальні зміни повинні знайти своє відображення в економічній теорії, практиці господарювання і навчальних процесах.

Деякі напрями розвитку сучасної теорії підприємства трансформаційної економіки з точки зору загальних закономірностей розвитку економічної системи у пострадянський період знайшли своє висвітлення в роботах українських економістів В. Базилевича, Д. Богині, Л. Безчасного, З. Варналія, М. Войнаренко, А. Гальчинського, В. Геєця, Г. Дзися, Л. Доленка, А. Задої, М. Звєрякова, І. Лукінова, С. Матвеєва, А. Наливайка, В. Осипова, А. Покритана, І. Радіонової, В. Сизоненка, Г. Тарасенко, А. Чухна, А. Шегди та ін.

Серед російських економістів ці проблеми досліджують С. Авдашева, Т. Долгоп'ятова, Г. Клейнер, Б. Мільнер, А. Олейник, Н. Розанова, О. Радигін, В. Тамбовцев, О. Шастітко, А. Юданов, та ін.

У роботах названих авторів розглядаються напрями трансформаційних процесів, фактори, що впливають на дані процеси і створюють нове інституціональне середовище для підприємства, але суть підприємства трансформаційного типу, закономірності його розвитку ще не знайшли глибокого осмислення і теоретичного обгрунтування

Теорія підприємства трансформаційної економіки, враховуючи досягнення світової економічної думки, лише починає складатися як система певних поглядів і методологічних підходів, серед яких слід виділити аналіз рекомбінованої власності (Д.Старк), характеристику підприємства перехідного типу (А.Олейник), дослідження взаємовідносин підприємств між собою та з державою (С.Авдашева, А.Радигін), розвиток теорії стратегії підприємства (А.Наливайко), розкриття ролі концепцій підприємства в розвитку економічної теорії (А.Шегда), узагальнення результатів впровадження нової регіональної моделі організації діяльності підприємств (М.Войнаренко, В. Прайс, Р.Сілін).

В основній парадигмі сучасної економічної теорії, що залишається поки що пануючою, підприємство виступає як “безтілесний” економічний агент, до того ж агент пасивний. Мікроекономічний аналіз підприємства зводиться до того, що при досконалій конкуренції і відсутності технічного прогресу підприємство просто перетворює ресурси в товари чи послуги, вчасно адаптуючись до змін у зовнішньому середовищі. При такому підході підприємство виступає “чорною скринею”, а його метою є лише максимізація прибутку. Розвиток теорії підприємства в останні десятиліття був направлений на розкриття “чорної скрині”. Серед західних економістів, які досягли в цьому напряму істотних результатів, слід назвати М. Аохі, А. Алчіана, Дж. Брільмана, О.Е. Вільямсона, С. Дж. Вінтера, Х. Демсеця, С. Джевонса, Т. Еггертссона, Р. Коуза, Г. Кьоніга, Д. Мелеза, П. Мілгрома, Р. Марріса, Дж. Марча, Ф. Махлупа, К. Менара, Д. Морріса, Д. Норта, Р. Нельсона, К. Прахалада, С. Прескота, Д. Робертса, Дж. Стіглера, Дж. Стігліца, Г. Саймона, І. Самсона, Ж. Тіроля, М. Фрідмена, Г. Хамела, Д. Хея.

Але аналіз реальних підприємств на базі методологічних принципів існуючих теорій є досить проблематичним. Відповідь на запитання, чому різноманітність організаційних форм не скорочується, хоча великі підприємства будуються за єдиним типом акціонерних товариств, полягає в тому, що економічна теорія не в змозі пояснити різноманітність підходів щодо визначення ефективності, а також у недостатній увазі проблематиці теорії фірми взагалі. Ні інституціоналісти, ні теоретики прав власності чи агентських угод не можуть дати відповідь на ці питання, тому її слід шукати в нових теоретичних дослідженнях і нових гіпотезах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках державної теми, затвердженої для розробки кафедрою теоретичної економіки Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова “Закономірності формування ринкових структур у перехідній економіці: теорія, методологія, економічна політика” (№ 226, номер держ. рег. 0101U001590). Роль автора у виконанні цієї теми полягає в тому, що ним були досліджені закономірності розвитку підприємства перехідного типу та його роль у становленні ринкових структур у трансформаційній економіці.

В основу дисертаційної роботи покладені також результати досліджень, проведених автором в ході виконання програми “Темпус - Тасіс”, що передбачала співробітництво з економістами університетів Ніци, Гренобля (Франція), Генуї (Італія) та Бредфорду (Англія). При виконанні даної програми автором були досліджені прогресивні організаційні структури та форми підприємств розвиненої економіки, виділені основні тенденції їх розвитку, визначені можливості їх застосування у діяльності підприємств України.

Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною планів науково-дослідних робіт Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса), а саме теми: “Наукові засади визначення пріоритетів розвитку підприємницького сектора національної економіки” (номер держ. рег. 0100U00716). Автором при виконанні даної теми були розроблені умови та методи забезпечення конкурентоздатності регіонів, виділені кластерні утворення в Одеському регіоні, підтримка яких може визначальною мірою вплинути на ефективність і конкурентоспроможність підприємств регіону.

Метою дослідження є комплексний теоретичний аналіз закономірностей формування сучасного підпримства як невід'ємного суттєвого елементу функціонування економічної системи, а також обгрунтування основних напрямів впливу інституціонального середовища на результати діяльності підприємства, на його структуру і організаційні форми.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішувалися такі основні наукові завдання:

- обгрунтування закономірностей формування та розвитку сучасного підприємства, виявлення його системоутворюючих факторів і ступеня їх зрілості;

- аналіз теоретичних моделей підприємств, їх еволюції і зв'язку із реально функціонуючими підприємствами;

- систематизація теоретичних концепцій підприємства на основі системоутворюючих факторів і побудова їх класифікації;

- виявлення закономірностей формування організаційної структури сучасного підприємства як результату його попередньої еволюції;

- розкриття об'єктивних закономірностей розвитку нових організаційних форм підприємств і умов їх застосування в трансформаційній економіці України;

- обгрунтування напрямів і чинників траєкторії розвитку українських підприємств;

- дослідження головних напрямів формування ефективних відносин держави та підприємства і виявлення особливостей і тенденцій розвитку взаємовідносин між підприємствами як економічними агентами в трансформаційній економіці;

- з'ясування об'єктивних передумов регіоналізації діяльності підприємств в Україні, виявлення їх впливу на регіональний розвиток і обгрунтування необхідності застосування кластерної теорії регіонального розвитку в економіці України;

- розробка конкретних пропозицій щодо формування кластерів у пріоритетних галузях і сферах економіки Одеського регіону з урахуванням наявних об'єктивних і суб'єктивних передумов.

Об'єктом дослідження виступає процес формування сучасного підприємства як єдності системоутворюючих факторів, що створюють його організаційно-економічну і соціальну цілісність.

Предметом дослідження стали закономірності формування і розвитку сучасного підприємства, його економічна природа.

Методи дослідження. У дисертації використана система методів і підходів, що дозволила реалізувати концептуальну єдність дослідження. При аналізі сутності та структури сучасного підприємства застосований системно-структурний метод. За допомогою аналітичного методу побудована класифікація існуючих теоретичних моделей підприємств. На підставі інституціонального підходу досліджені закономірності функціонування і розвитку підприємств у трансформаційній економіці. Метод єдності історичного та логічного підходів покладений в основу дослідження еволюції організаційних структур і форм сучасних підприємств, а також траєкторії розвитку підприємств трансформаційної економіки. Принципи синергетики та динаміки застосовані при аналізі взаємозв'язку підприємств у межах регіону як основи для виявлення кластерів.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше:

1. Обгрунтовано сутність підприємства як цілісної єдності його системоутворюючих факторів, до яких відносяться мета, матеріально-технічна база підприємства, компетенції і навички персоналу, соціально-економічні відносини (трудові відносини, відносини підприємства з іншими економічними агентами, відносини власності), управління, організація, стратегія.

2. Розроблено класифікацію теоретичних моделей підприємства з точки зору системоутворюючих факторів реально діючих підприємств, на основі якої обгрунтовані сильні і слабкі сторони існуючих теорій, і окреслені підходи до аналізу підприємства трансформаційної економіки. Доведено, що дане підприємство має свою власну природу, обумовлену специфікою інституціональних умов і історичною складовою розвитку. В основу дослідження концепцій підприємства покладена наукова гіпотеза автора про те, що існуючі теоретичні моделі фірми базуються на аналізі одного із ситемоутворюючих факторів: класична теорія розглядає підприємство як виробничу функцію, контрактна - як мережу відносин, закріплених у контрактах, теорія поведінки - з точки зору мотивів діяльності.

3. Розкриті закономірності організаційного розвитку сучасних підприємств, що базуються на процесах концентрації виробництва, капіталу і ринкових структур, визначаються особливостями міжфірмової кооперації і проявляються в нових організаційних структурах і формах, які суттєво відрізняються від традиційних. Введено в науковий ужиток поняття “розсипання (атомізація) підприємств”, що відбувається в процесі екстернізації функцій і супроводжується наданням автономії підрозділам підприємств.

4. Обгрунтовано траєкторію розвитку підприємств в умовах трансформаційної економіки в залежності від внутрішніх та зовнішніх чинників, особливостей галузевої і територіальної належності, а також від специфіки історичного розвитку.

5. Розкрито еволюцію організаційних структур і форм підприємства в залежності від технологічної системи і базису розвитку виробництва. Виділені характеристики трьох типів підприємств: традиційного ринкового, сучасного і підприємства трансформаційної економіки.

6. Проведено аналіз системоутворюючих факторів українських підприємств, який свідчить про їх незрілість у порівнянні з підприємствами ринкового типу і надає змогу виявити прогресивні тенденції в розвитку підприємств трансформаційного типу.

7. Запропоновано застосування кластерної теорії регіонального розвитку щодо підприємств Одеського регіону з урахування об'єктивних, суб'єктивних передумов, поточної позиції, пріоритетів конкурентоспроможності.

Удосконалено:

1. Теорію підприємства за рахунок виділення і обгрунтування таких категорій як традиційне ринкове, сучасне підприємство і підприємство трансформаційного типу, розкриття їх сутності, відмінностей та зв'язку.

2. Класифікацію чинників, які впливають на розвиток підприємства. Включення до їх складу взаємозв'язку і взаємозалежності системоутвоорюючих факторів (синергетичний ефект), моделі трансформації економіки і моделі регіонального розвитку.

3. Теорію трансформації організаційної структури підприємства в період ринкових перетворень за рахунок обгрунтування необхідності децентралізації управління, розподілу функцій і переорієнтації на кінцевого споживача.

4. Матрицю специфікації державою прав власності по відношенню до підприємств, що дає можливість встановлювати межі втручання держави у їх діяльність і налагодити раціональні відносини держави і підприємства у трансформаційний період.

5. Обгрунтування принципів взаємовідносин між підприємствами по вертикалі (постачальник - споживач) і по горизонталі (в межах регіону), переходу від пасивної політики у відносинах підприємств до активної.

6. Аналіз поведінки і цілей підприємств у трансформаційній економіці і шляхи переходу від мети виживання до ринкових цілей.

Набуло подальшого розвитку:

1. Економічна теорія, перш за все такі її напрями як теорія галузевих ринків (індустріальна економіка), інституціональна теорія завдяки обгрунтуванню закономірностей розвитку підприємства транформаційної економіки.

2. Типологізація підприємств і їх організаційні форми, а також поняття екстернізації та інтерналізації функцій підприємств щодо підприємств перехідного типу.

3. Можливості застосування нових організаційних структур і форм підприємств в умовах трансформаційної економіки.

4. Кластерна теорія регіонального розвитку за рахунок розширення аналізу шляхом включення в неї дослідження економіки Одеського регіону з позиції переваг, недоліків, можливостей і загроз (SWOT-аналіз), поточної позиції, пріоритетів і визначення меж кластерів у сфері морських перевезень, виноробства, зернового господарства, нафтопереробки, приладобудування.

Практичне значення отриманих результатів полягає у дослідженні закономірностей і особливостей розвитку реальних підприємств в умовах ринкової трансформації економіки, що надає змогу підприємствам визначати напрями формування сучасних організаційних структур і форм, методи взаємодії з іншими економічними агентами, в т.ч. із державою, їх поведінку на ринку з метою найкращого пристосування до інституціонального середовища.

Ідеї і висновки наукового дослідження знайшли реалізацію на підприємствах Одеського регіону: “Телекарт-Прилад” (довідка від 19.02.2004 р.); “Чорноморполиграфметалл” (Довідка від 19.04.2004 р.

№ 1/339); “Одессільмаш” (Довідка від 19.12.2002 р. № 39.181), а також у роботі науково-дослідного інституту “Шторм” (Акт від 22.02.2002 р. № 030/169).

Пропозиції автора щодо застосування кластерної моделі в Одеському регіоні використані облдержадміністрацією при розробці програми стратегічного розвитку області (Довідка від 14.04.2004 р. № 648/1).

Понятійний апарат і характеристики, що викладені в дисертації, використані в Одеському національному університеті, де читаються спецкурси “ Теорія фірми”, “Фірма в міжнародних ринкових структурах” “Створення підприємства: теорія та практика”, “Діагностика потенціалу підприємства” для магістрів і спеціалістів (акт від 25.03.2004 р.). Їх можна також використати і при викладанні курсів “Макроекономіка”, “Мікроекономіка”, “Економіка підприємства”, “Менеджмент”, “Маркетинг” у вищих навчальних закладах України.

Результати дослідження покладені в основу двох опублікованих навчальних посібників з курсу “Економіка підприємства”, один з яких має гриф Міністерства освіти і науки України (№14/ 11. 2. - 1939 від 25.10.2002р.)

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок у роботах, опублікованих у співавторстві, відображено у переліку опублікованих праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження доповідалися на 23 конференціях, семінарах і симпозіумах (їх перелік надано в списку опублікованих праць).

Публікації. Найсуттєвіші теоретичні і практичні результати дослідження, методологічні розробки і пропозиції автора відображені в 58 публікаціях, виконаних автором самостійно та у співавторстві, у тому числі: індивідуальній (10,25 д.а.) і двох колективних монографіях (безпосередньо автору в них належить 9,06 д.а.), 25 статтях у фахових виданнях, одному депонованому рукопису, двох навчальних посібниках, трьох учбово- методичних розробках курсів, 23 тезах доповідей і виступів на конференціях, симпозіумах, семінарах. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, що належить особисто автору, становить 75,6 д.а., в т.ч. монографії і фахові видання - 31,06 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Її повний обсяг становить 367 стор., основний зміст роботи викладено на 323 стор., він містить 23 таблиці, 16 рисунків. Список використаних джерел складається з 200 найменувань. Дисертація має 6 додатків.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, предмет, об'єкт дисертаційного дослідження, а також визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, їх апробацію.

Розділ 1. Принципи аналізу підприємства та класифікація його теоретичних моделей. На основі комплексного підходу до аналізу підприємства чітко сформульовані такі поняття як підприємство, фірма, сучасне підприємство, їх спільні риси та відмінності, виділені системоутворюючі фактори підприємства, проаналізовані існуючі теорії підприємства, запропоновані принципи їх класифікації, проведений порівняльний аналіз різних типів підприємств: традиційного, сучасного і підприємства трансформаційної економіки.

Вихідним пунктом дослідження виступають розподіл виробництва та праці, що є об'єктивною основою відособлення виробництва, а це, в свою чергу, слугує матеріальним базисом створення і розвитку підприємств. Підприємство перетворюється на систему, єдину цілісність під впливом факторів, що в дослідженні названі системоутворюючими факторами підприємства. Головним принципом аналізу як самого підприємства, так і його теорій є підхід із точки зору системоутворюючих факторів, рівня їх зрілості, взаємозв'язку і взаємообумовленості. До них відносяться:

* виробничо-технічний комплекс (певна група засобів виробництва, система машин і технологій);

* компетенції та навички працівників;

* соціально-економічні відносини (відносини всередині колективу, з власниками, з іншими агентами);

* управління, організація, стратегія (організаційна структура управління, організаційна форма підприємства, поведінка підприємства);

* мета підприємства (інтереси і мотиви діяльності).

Техніко-економічні фактори обумовлюють місце розташування виробництва і рівень продуктивності праці. В сучасному виробництві зміщується акцент із процесу виробництва нових виробів до нових технологій, що визначальним чином впливає на підприємство, його форму і тип. Ускладнення процесів виробництва та високі вимоги до якості товарів викликали потребу в спеціалізованих підприємствах замість універсальних, особливо в машинобудуванні, оскільки виникла необхідність у великій кількості комплектуючих. Поглиблення спеціалізації ставить на перший план проблему кооперування виробництва, стандартизації, а також швидку доставку комплектуючих у визначений строк.

Використання гнучких технологій і часті зміни продукту на їх основі змінюють процеси конструювання і проектні функції підприємства. Традиційні послідовні моделі взаємодій окремих спеціалістів змінюються командами конструкторів, інженерів, технологів і виробників, які працюють разом, щоб створювати якісні і ефективні продукти. Викликані новими технологіями зміни впливають на характеристики робочих місць і просування працівників по службових сходинках. Інженери змушені часто переміщуватися по різних робочих місцях, щоб глибше зрозуміти потенційні можливості і потреби підрозділів компанії. Робітники, в свою чергу, намагаються оволодіти низкою трудових навичок, щоб бути готовими рухатись від завдання до завдання, часто працюючи в командах і одержуючи винагороду за майстерність, якою вони оволоділи, а не за конкретну роботу, зроблену ними. В сучасних умовах рівень майстерності і знань визначає конкурентоспроможність підприємства і формує його конкурентні переваги.

Відносини всередині сучасного підприємства переживають глибокі зрушення, що спричинені, перш за все, техніко-економічними чинниками. Закономірною стає відносна нестабільність трудового колективу. В його складі з'являються тимчасові групи, і працівники можуть одночасно бути учасниками декількох таких груп. У зв'язку з цим змінюється система взаємовідносин працівників з адміністрацією, зменшується роль профспілок, які не в змозі виражати різноманітність інтересів працівників і ефективно їх захищати. Ще більше ускладнює проблему взаємовідносин всередині підприємства та обставина, що працівники підприємства стають його співвласниками.

Управління, організація і стратегія як системоутворюючі фактори характеризують активну поведінку підприємства. Сучасні зміни в цих факторах пов'язані зі створенням і впровадженням адаптивних структур, що урівноважують потреби в децентралізованому прийнятті рішень та в експлуатації віддачі від масштабу. Зміни в організаційних структурах і управлінні модифікують природу самого підприємства: в ньому виникають внутрішні, або організаційні ринки. Йдеться про перенесення закономірностей та принципів ринкового господарства у внутрішню діяльність підприємства. Підрозділи підприємства стають автономними ланками, які купують і продають товари та послуги всередині і зовні, об'єднуються єдиними інформаційними мережами, фінансовими системами і підприємницькою культурою.

Нова корпоративна модель передбачає розширення кооперування серед конкурентів, постачальників і споживачів. Тим самим змінюється уява про межі підприємства. Професіональні знання та уміння кожного партнера дозволяють створювати найкращу організацію, в якій будь-який процес і функція реалізуються на рівні світових стандартів. Компанії об'єднуються для того, щоб використати спеціальні ринкові можливості, які для окремо взятих підприємств не існують

Мета виступає одним з важливих системоутворюючих факторів підприємства, оскільки в ній реалізуються інтереси та мотиви працівників і власників, що, в свою чергу, визначає поведінку підприємства на ринку і його місце в економічній структурі суспільства. Розглядаючи мету підприємства як системоутворюючий фактор, слід аналізувати систему цілей, де досягнення однієї передбачає поступання іншими, і в той же час виконання тих чи інших завдань щодо досягнення однієї мети надає можливість ставити і розв'язувати завдання, пов'язані з іншими цілями. Аналіз системоутворюючих факторів дозволив виділити різні типи підприємств які діють у ринковій та трансформаційній економіках (див. табл. 1.).

Виходячи з названих факторів, проаналізовані існуючі теорії підприємства, обгрунтована їх класифікація та виділені особливості формування сучасної теорії підприємства і теорії підприємства трансформаційного типу. Доведено, що всі існуючі теорії підприємства тією чи іншою мірою тяжіють до одного із його системоутворюючих факторів.

В класичній теорії фірми при всій різноманітності концепцій і течій, що її представляють, чітко викристалізовується підхід до підприємства як до виробника благ і послуг (підприємство як виробничий комплекс, представлений виробничою функцією), де всі проблеми зводяться до рівня витрат і величини прибутку.

Теорія трансакційних витрат розглядає підприємство з позиції відносин всередині підприємства і за його межами. В центрі її досліджень - контракти: довгострокові, короткострокові, повні, неповні, що опосередковують всі взаємовідносини між економічними агентами. Ідея представити підприємство як мережу контрактів є досить перспективною. Всі сучасні теорії тією чи іншою мірою її використовують. У даній теорії ринок і підприємство розглядаються як альтернативні способи укладання контрактів. Ринок - це мережа зовнішніх контрактів, а фірма - мережа внутрішніх контрактів.

Управлінська (менеджерська) теорія фірми розглядає підприємство з точки зору відносин власників (акціонерів) і управляючих. Аналіз базується на вирішенні проблеми розподілу власності та управління, невідповідності інтересів і мотивів акціонерів і менеджерів.

У теорії поведінки (біхевіористська теорія) підприємство аналізується з точки зору мотивів і цілей його працівників, власників, клієнтів, постачальників. Біхевіористи значно розширюють межі підприємства, включаючи в нього всіх економічних агентів зовнішнього середовища, які мають відносини з даним підприємством.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика типів підприємств

Традиційне підприємство	Сучасне підприємство	Підприємство трансформаційної економіки
Матеріально-технічна база ґрунтується на капіталоємних активах, що забезпечує віддачу від масштабу і перевагу над фірмами, що приходять на даний ринок. Переважання матеріального виробництва над іншими сферами. Переваги віддаються вертикальній інтеграції і встановленню прямого контролю над постачальниками і споживачами, що обумовлено нерозвиненістю ринку проміжних продуктів. Залежність працівників від керівництва через низьку конкурентність ринку робочої сили і неможливость застосування повною мірою специфічних навичок, здобутих на даному підприємстві. Розпорошення власності для забезпечення інвестицій і відповідних розмірів фірми і капіталоємності її активів. Акціонери, менеджери і працівники мають різні цілі , які необхідно поєднати, чим займається корпоративне управління. Межі підприємства чітко окреслені і визначаються матеріальними активами. Мета підприємства - максимізація прибутку.	Зростання частки нематеріальних активів і зменшення матеріальних. Головним засобом виробництва стає інформація, яка є результатом діяльності трудового колективу. Гнучкість у відносинах зі співробітниками, партнерами, споживачами, відмова від жорсткого контролю над ними. Формування внутрішніх ринків, які стимулюють зв'язки між підрозділами підприємства і сприяють зниженню витрат. Більш широкі можливості працівників фірми використовувати свої компетенції як у межах фірми, так і поза ними. Розмитість організаційних меж фірми, можливість їх постійних змін за рахунок екстерналізації або інтерналізації функцій. Метою є формування конкурентних переваг з урахуванням прибутковості, завдяки відданості споживачу.	Матеріально-технічна база відносно відстала, основні фонди зношені, перевага віддається капіталоємним активам. Нечіткість і мінливість законодавчої бази, застосування різних норм до різних підприємств владними структурами. Нестабільність економічного стану, організаційна слабкість, спекулятивна діяльність, деспеціалізація виробництва. Висока частка тіньового виробництва, прямий чи непрямий контроль з боку кримінальних структур. Слабка специфікація прав власності, неспівпадання реального і формального власників, відсутність механізмів реалізації прав власності. Розмитість організаційних меж підприємств, викликана особливостями відносин власності у трансформаційній економіці, а також специфікою відносин між економічними агентами. Велика кількість формально зареєстрованих, але фактично непрацюючих підприємств. Мета - виживання, збереження трудового колективу, беззбитковість.

На основі наукового пошуку доведено, що сучасна теорія підприємства повинна будуватися, виходячи з єдності всіх системоутворюючих факторів підприємства. Тому в роботі особлива увага приділяється теорії стратегії та еволюційній теорії. Теорія стратегії аналізує підприємство в динамічному середовищі з урахуванням невизначеності оточуючого середовища. Еволюційна теорія в центр аналізу ставить проблему переходу від одного стану до іншого і пропонує комп'ютерні моделі, в яких враховуються всі параметри підприємства і аналізуються наслідки їх змін. У той же час соціальна характеристика підприємства в них відсутня, що є значним недоліком.

Взаємозв'язок існуючих теорій із системоутворюючими факторами зображено схемою (рис.1.)

Рис 1. Класифікація теоретичних концепцій фірми на основі системоутворюючих факторів.

При дослідженні підприємства перехідного типу слід виходити з методологічних принципів сучасноі інституціональної теорії. Теорія підприємства в трансформаційній економіці обумовлена особливостями формування відносин власності, розмитістю їх меж, неспівпаданням формальних і реальних власників. Рекомбінована власність зумовлює специфіку функціонування реального підприємства. В теорії підприємства трансформаційної економіки відображаються також специфічні риси системоутворюючих факторів, що пов'язані з недостатнім рівнем розвитку матеріально-технічної бази, особливостями формування і розвитку трудового колективу, консерватизмом організації і управління, відсутністю на більшості підприємств стратегії. Розробка теоретичних аспектів надає можливість визначити перспективи подальшого розвитку даного типу підприємства і особливості його переходу до сучасного підприємства.

Розділ 2. Закономірності організаційного розвитку сучасних підприємств. В розділі розкриті закономірності еволюції організаційних структур підприємства і основні тенденції формування його нових організаційних форм, а також перспективи їх впровадження в діяльність українських підприємств.

Виходячи із системоутворюючих факторів підприємства, розглядається еволюція розвитку реальних підприємств, яка залежить від зрілості цих факторів, а також від ситуації, в якій розпочинається розвиток підприємства, оскільки в нестабільному середовищі виживають одні форми підприємств, а в умовах рівноваги та стабільності переваги демонструють інші.

Взаємозв'язок і взаємозалежність між змінами технологій, попиту, а також структури і масштабів підприємства приводить до появи нових організаційних форм підприємств і до еволюції організаційної структури від U-форми до М-форми. Зміни в організаційній структурі підприємства, перехід від лінійно- функціональних структур до мультидивізіональних обумовлені процесами концентрації виробництва і капіталу, які, сприяючи зростанню і можливостям використання ефекту масштабу, ускладнюють управління підприємством і породжують проблеми контролю.

Проведене дослідження на основі методології О.Е. Вільямсона розкриває переваги мультидивізіональної форми (М-форми) перед традиційними організаційними структурами. Прийняття адекватних рішень на підприємствах, особливо великих, повинно супроводжуватись значним делегуванням влади на більш низькі рівні організації. В мультидивізіональній структурі керівник підрозділу наділений повноваженнями приймати оперативні рішення, що дає можливість фірмі посилити координацію діяльності та контроль.

Дослідження показали, що для застосування М-форми необхідні такі умови:

* чітко окреслені межі підрозділів;

* структурування відносин підзвітності;

* розподіл операцій між підрозділами, а також між підрозділами і головним офісом (центром);

* побудова системи інформації, прийняття рішень, оцінки та винагороди таким чином, щоб стимулювати відповідну поведінку;

* визначення різноманітності видів діяльності, якими фірма займатиметься, на базі аналізу витрат і результатів.

Проаналізовані також витрати дивізіоналізації: розробка точних показників результативності, угоди між підрозділами, трансфертні ціни, що слід враховувати при переході на мультидивізіональну структуру.

У ході дослідження встановлено, що сучасний етап розвитку підприємств характеризується появою нових тенденцій і закономірностей у розвитку організаційних форм підприємств, які пов'язані з міжфірмовою кооперацією та переходом до плоских ієрархій. Загальною закономірністю є екстерналізація тих функцій підприємств, що не пов'язані з його найкращими компетенціями. Останні виступають основою його лідерства в галузі чи на ринку. Екстерналізація функцій призводить до “розсипання” підприємств, у ході якого традиційна форма підприємства руйнується і виникають нові форми. Їх дослідження показали, що вони повинні вирішити проблему, яка виникла між високим рівнем концентрації (ефект масштабу) і неможливістю управляти і контролювати велетенські підприємства (ефект контролю). Віддаючи частину функцій на сторону і надаючи підрозділам повну автономію, підприємство вирішує цю проблему і використовує тим самим і ефект масштабу, і ефект контролю.

Взаємозв'язок системоутворюючих факторів та закономірностей організаційного розвитку представлено схемою (рис.2)

Рис. 2. Взаємоз'язок системоутворюючих факторів і закономірностей організаційного розвитку сучасного підприємства.

Нові організаційні форми сучасних підприємств виражені в різних моделях, що мають свою специфіку і сферу розповсюдження. Тією чи іншою мірою вони можуть бути використані і в умовах трансформаційної економіки.

На основі здійсненого аналізу встановлено, що модель підприємства “точно в строк” використовується за таких умов:

* ринок не схильний до сильних сезонних коливань і до швидкого зростання;

* технології розвиваються еволюційно;

* в конкуренції першу роль відіграють якість і ціна, а не інновації;

* перевага віддається стратегії спеціалізації, а не диверсифікації, тому що підприємство виробляє найкращу продукцію в тій галузі, де є можливість затвердитися на ринку готових продуктів;

* наявність стратегії і принципу постійного поліпшення конкурентоспроможності товару, які дозволяють вижити протягом 5-10 років;

* діяльність характеризується ланцюгом клієнт - постачальник, відносини яких можуть бути скоординовані для поліпшення кінцевого результату.

Модель підприємства “точно в строк” базується на трьох постулатах - висока якість, виробництво “точно в строк”, введення нових розробок. Вона виникла в автомобільній промисловості і може бути застосована в хімічній, агропромисловій галузях, а також у інформатиці.

Аналіз закономірностей появи нових форм підприємств показав, що в періоди швидких змін з'являється нове покоління, яке уникає того, щоб ставати монолітними підприємствами, обтяженими заводами та адміністративним апаратом. Але навіть і традиційні “давні” підприємства відмовляються в такі періоди від інтеграції і віддають перевагу гнучкій структурі, що базується на компетенціях і навичках. Так виникають мережні підприємства.

Базова ідея цієї моделі підприємства полягає в тому, щоб обмежити розгалуження внутрішньої активності, зосереджуючи увагу і зусилля на ключовій стратегії, а інші функції вивести за межі підприємства, або віддати зовнішнім партнерам. Це дозволяє таким підприємствам концентрувати власні рідкісні ресурси на своїх конкурентних пріоритетах, що дає можливість швидкого зростання з невеликими капіталовкладеннями і скороченим штатом за рахунок використання їх компетенцій. Мережні або модульні підприємства найбільш розповсюджені в текстильній та електронній промисловості. Але в сучасних умовах тенденція до такої перебудови, хоча б частково, стає загальною для всіх підприємств.

Дослідження виявило, що однією з сучасних організаційних форм модульного підприємства стають альянси. В більшості випадків альянс має переваги перед придбанням або злиттям, що вимагають значних капіталів і витрат на інтеграцію, не враховуючи існуючого ризику демотивації працівників придбаного чи “захопленого” підприємства. Крім того, він має і інші переваги:

* надання процесуальних ідей партнерам дає можливість генерувати нові, починаючи від діагностики сильних і слабких сторін, до більш досконалого аналізу і практичного підходу до своїх компетенцій, що дозволяє трансформувати їх у кращу сторону;

* партнери надають допомогу один одному з метою поліпшення протікання свого власного процесу;

* виникає можливість оцінити функції і забезпечити робочі місця кадрам вищого рівня підготовки.

Сучасні погляди на економічну діяльність взагалі, і на економічну діяльність підприємства зокрема, зводяться до того, що вона все більше стає діяльністю по обслуговуванню. Виробничий компонент, як відомо, займає порівняно невелику частку. В такому разі кожну послугу підприємства як виробничого, так і невиробничого характеру слід розглядати як частину вартісного ланцюжка підприємства, але вона є діяльністю, що обслуговує саму себе. Ці види діяльності можуть здійснюватися всередині і можуть бути екстерналізовані. Якщо один або декілька видів діяльності по обслуговуванню становлять серцевину підприємства, слід зробити їх найкращими, щоб вкладати в них основні ресурси. Будь-яка інша діяльність, в якій підприємство не може стати лідером, повинна стати прерогативою партнерів - постачальників чи клієнтів. Отже, основою успіху діяльності підприємств стає альянс між лідерами. Особливо це стосується підприємств виробників інжинірингових послуг, рекламних продуктів, логістичних послуг, дистрибюторів, фінансових організацій тощо. Дослідження показало, що йдеться не про політику підряду, що практикується більшістю підприємств з метою зниження короткострокових витрат, а про перебудову підприємства шляхом глибокої екстерналізації, спрямованої на те, щоб стати галузевим лідером.

Виявлено, що розвиток процесу екстерналізації приводить до появи віртуального підприємства. Модель цього підприємства базується на поєднанні переваг великих підприємств, яким однак важко відповідним чином реагувати на швидкі зміни, і малих підприємств, що швидко реагують на зміни, але яким недостатньо ресурсів для перетворення цих змін у життя. Поєднання їх переваг і усунення недоліків дає можливість існувати віртуальному підприємству, що виступає як сукупність компетенцій підприємств. Віртуальне підприємство руйнує традиційні рамки підприємства. Воно побудоване на тісному співробітництві з клієнтами, постачальниками і конкурентами, тому важко визначити, де починаються і закінчуються межі підприємств, що його складають.

Визначено, що для великих підприємств однією з нових форм може бути горизонтальне підприємство. Воно будується навколо процесу, а не навколо завдань, передбачає мінімальну кількість ієрархічних рівнів, доручає роботу автономним групам, які самоуправляються. Горизонтальне підприємство - це ланцюг керівництва, що модифіковане за своєю природою та структурою. Кількість ієрархічних рівнів у ньому скорочено в 2-3 рази. При цьому орієнтованість на завдання повинна бути чітко усвідомлена. Природа ієрархії змінюється, оскільки кількість працівників, пов'язаних із керівником, значно збільшується і доходить до 20, 30 і навіть 50 (це максимум). Керівник за таких умов не в змозі знати і давати в деталях завдання, а значить не може координувати і постійно контролювати їх виконання. При цьому ієрархія не зникає, вона змінює власну природу і виконує функції загальної координації, стратегії, а також психологічного захисту від невизначеності, ризику та нестабільності.

Дослідження основних тенденцій розвитку підприємств показало, що підприємства майбутнього розвиватимуться у напряму створення організацій федерального типу. В них буде невеликий центр і багаточисленні об'єднання, де продукти виробляються або реалізуються під тим чи іншим іменем, і де центр не є вершиною. Рішення приймають керівники об'єднань, а керівник центру забезпечує консенсус. Федералізація будується на концепції допоміжної діяльності, коли центр займається тільки тим, чим не в змозі займатися об'єднання. Федералізація дозволяє досягти великих розмірів, зберігаючи при цьому “проворність” малого підприємства, поєднуючи автономію та умови співробітництва.

Ще однією моделлю підприємства майбутнього може стати підприємство-гроно, або постієрархічне підприємство. Виходячи з того, що ієрархія згасає, оскільки дійсного обміну інформації на підприємстві стає все менше, рішення запізнюються, повторюються, слід структуризувати підприємство в грони - групи людей, взятих із різних галузей або секторів, які працюють разом тимчасово. Група складається з 30-50 чоловік, а структура підприємства організована навколо центральної команди, автономних об'єднань, проектних груп, альянс-груп чи груп “змін”.

Розвиток організаційних структур і форм підприємства залежить від пануючої технологічної системи і базису розвитку виробництва. Їх взаємоз'язок та взаємозалежність зображено у вигляді таблиці.

Проведений аналіз структур управління українських підприємств свідчить про те, що в основній масі їх не торкнулися ті революційні зміни, що відбуваються в організаційних структурах і формах підприємств у розвиненій ринковій економіці. Оскільки зміни відбуваються не тільки в фірмах, зайнятих у наукоємних передових галузях, які ще не досить розвинені в Україні, але і в традиційних галузях, накопичений досвід можна з успіхом використати при побудові сучасної структури підприємства і економіки в цілому.

Таблиця 2

Еволюція організаційних структур і форм підприємства

Технологічна система	Базис розвитку	Структури	Організаційні форми
Доіндустріальна	Ручна праця Розподіл праці	Лінійна Єдність власності та управління	Праця на дому Мануфактура Підприємство-закрита виробнича система
Індустріальна	Система машин. Розподіл праці. Розподіл виробництва.	Лінійно-функціональна Власність та управління розділені	Фабрика, завод, Акціонерне товариство, Об'єднання підприємств - монополії Підприємство-закрита система
Постіндустріальна	Інформація Екстерналізація функцій Розсипання підприємств Компетенції	Мультидивізіональна Автономія підрозділів. Підрозділи-центри створення прибутку	Праця на дому на базі комп'ютерної техніки Альянси Горизонтальні підприємства Віртуальні підприємства Підприємство-відкрита система

Розділ 3. Особливості функціонування підприємств у трансформаційній економіці України. Обгрунтовані принципи і чинники траєкторії розвитку українських підприємств, розкрито процес взаємодії підприємств з державою та іншими економічними агентами, проведено аналіз системоутворюючих факторів реально діючих українських підприємств.

Дослідження показало, що траєкторія розвитку українських підприємств залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників. До внутрішніх відноситься, перш за все, реструктуризація, модернізація виробництва, консолідація інтересів трудового колективу, структурування відносин власності, застосування прогресивних структур і форм. Зовнішніми чинниками розвитку підприємств є модель трансформації економіки, стабілізація економічного розвитку, завершення процесу приватизації, формування реально діючого фондового ринку, правове забезпечення діяльності, створення конкурентного середовища, моделі регіонального розвитку. Напрями траєкторії розвитку українських підприємств пов'язані з формуванням підприємства сучасного типу, яке можна створювати в українській економіці або безпосередньо (новостворювані підприємства у високотехнологічних і традиційних сферах) або шляхом перетворення у підприємство ринкового типу з наступною трансформацією у сучасне підприємство.

Аналіз впливу зовнішніх чинників на діяльність українських підприємств, включаючи діяльність держави, свідчить про те, що вони поки що не сприяють значному зростанню ефективності. В умовах постсоціалістичної економіки теза про високу ефективність приватних компаній порівняно з державними не підтверджується, оскільки приватизація здійснювалася непрозорими методами, підпорядковувалася політичним цілям і часто відбувалася на не найбільш рентабельних підприємств, її економічні наслідки не завжди позитивні. Результатом стало розпорошення власності, що не дає можливості встановити ефективний внутрішній контроль, і менеджери нерідко діють як реальні власники, ігноруючи інтереси акціонерів, які за таких умов стають власниками формальними. Неспівпадання формальних і реальних власників призвело до того, що корпоративна модель управління на українських підприємствах діє неефективно.

В зв'язку з цим емпіричним шляхом формується адекватна модель, якою поступово стає або менеджерська модель управління як різновид інсайдерського управління, або модель управління фінансовими аутсайдерами. В тому і в іншому випадку відбувається переорієнтація інтересів контролюючих власників із максимізації реальних результатів діяльності на маніпуляції з активами підприємства через посередницькі структури, тінізацію діяльності тощо. Такі процеси обумовлені відсутністю відповідних інституціональних обмежень. Тому важливого значення набуває реструктуризація підприємств, яка повинна передувати приватизації. Вона дає можливість значно скоротити трансакційні витрати, оптимізувати управлінські структури, створити механізми підтримки конкуренції та залучити інституціональних інвесторів, як внутрішніх, так і зовнішніх.

Реструктуризація і модернізація українських підприємств повинні бути вписані в модель трансформації економіки, в якій принципи раціональних відносин держави і підприємства є вихідним пунктом економічного зростання. Обгрунтування таких принципів в трансформаційній економіці, виходячи з активної поведінки підприємства та зі зміни його стану в економічній структурі суспільства, дало можливість окреслити межі втручання держави в діяльність підприємства, оцінити його ефективність.

Обгрунтовано, що застосування державної політики щодо підприємства включає:

* встановлення критеріїв результативності;

* визначення сфер, де приватні підприємства не в змозі забезпечити відповідну результативність;

* набір інструментів впливу держави на діяльність підприємств.

Методологія підходу до аналізу взаємовідносин підприємств і держави в перехідній економіці не може будуватися тільки на використанні досвіду розвинених країн, оскільки вони відрізняються інституціональними умовами. Крім того, повинна враховуватись історична складова. Дослідження показало, що в умовах перехідної економіки будувати раціональні відносини між державою та підприємством слід, виходячи з чітко визначених прав власності, практичне утвердження яких передбачає створення механізму банкрутства і ліквідації, умов для заохочення заснування нових підприємств, скасування більшості державних пільг для підприємств.

Результати аналізу показали, що Україна має один із найвищих рівнів субсидування виробництва серед країн із трансформаційною економікою, що процеси субсидування виходять із-під контролю держави і не сприяють проведенню науково-обгрунтованої макроекономічної політики. Субсидії нерідко приводять до неефективного розподілу ресурсів, а, отже, до стримування темпів економічного зростання, оскільки основна їх частка виділяється для підтримки найменш продуктивних галузей. Крім того, практика субсидування у тому вигляді, як вона склалася в Україні, перешкоджає розвитку конкуренції і консервує елементи планової системи (розподіл фінансових ресурсів із центру, несамостійність підприємств тощо). Щоб ситуація поліпшилася, систему субсидування в Україні слід принципово змінити: цілі для надання субсидій повинні обговорюватись публічно, а результати їх надання - контролюватися не тільки державними органами, але й громадськими організаціями. Для цього необхідно створювати відповідне інституціональне середовище.

Виявлено, що рівень оподаткування підприємств, враховуючи макроекономічну ситуацію в Україні, свідчить про надмірні межі втручання держави в їх діяльність. Зважаючи на те, що для підприємств в Україні не створено поки що ринкове середовище, де можна було б зорієнтуватись відносно того, в яких умовах діє підприємство на ринку (досконала конкуренція, монополія і т.п.), не можна виявити, наскільки податки стимулюють чи стримують розвиток підприємств. Щоб це стало можливим, необхідно: