Розвиток цукробурякового виробництва та ринку цукру в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки”

УДК 631.145:633.63

Розвиток цукробурякового виробництва та ринку цукру в Україні

08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Імас Євген Вікторович

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук.

Науковий консультант: доктор економічних наук, академік УААН, професор, заслужений діяч науки і техніки України САБЛУК Петро Трохимович, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки”, директор

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук КВАША Сергій Миколайович, Національний аграрний університет, професор кафедри державного управління

доктор економічних наук, професор РОМАНОВА Лідія Василівна, Академія праці і соціальних відносин, завідувач кафедри маркетингу

доктор економічних наук, член-кореспондент УААН ПАСХАВЕР Борис Йосипович, Об'єднаний інститут економіки НАН України, завідувач відділу економічних відносин в АПК

Провідна установа: Тернопільська академія народного господарства Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 27 квітня 2004 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки”.

Автореферат розісланий 26 березня 2004 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук Пулім В.А.

цукробуряковий ринок конкурентоспроможний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відродження цукробурякового виробництва в Україні, формування та розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків цукру знаходяться в площині стратегічних напрямів здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в агропромисловому комплексі в процесі створення демократичної незалежної держави. Це зумовлюється як важливим значенням цукру в продовольчих ресурсах, так і сприятливими природно-економічними умовами України у розвитку цукробурякового виробництва. Протягом тривалого історичного періоду виробництво бурякового цукру відносилось до високоекспортної галузі, важливого джерела валютних надходжень держави.

Тривала системна економічна криза, яка охопила всі галузі агропромислового виробництва, особливо відчутно позначилася на цукровому виробництві, призвела до занепаду буряківництва як провідної рослинницької галузі, руйнування матеріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості, різкого спаду виробництва цукру і витіснення вітчизняних товаровиробників із зовнішнього продовольчого ринку. В середині дев'яностих років набуло стійкої тенденції скорочення посівних площ цукрових буряків, зниження їх урожайності та зменшення майже утричі обсягів валових зборів цукрової сировини. Внаслідок цього випуск цукру в Україні зменшився з 5,4 млн. до 1,4 млн. тонн. Тому вирішення невідкладних проблем, пов'язаних з відновленням і розвитком буряківництва в Україні, відродженням діяльності потужної цукрової промисловості з широким залученням іноземних інвесторів, застосуванням сучасних ресурсоощадливих технологій, створенням цивілізованого національного внутрішньодержавного ринку цукру і входженням України в світове ринкове середовище, є досить важливою умовою виведення агропромислового виробництва з кризового стану.

Системне освоєння регульованого ринку об'єктивно вимагає забезпечення тісного взаємозв'язку і взаємозалежності всіх складових технологічного циклу виробництва та реалізації цукру. Внутрішній ринок цукру в Україні, який був одним із потужніших і стабільних до 1991 року, поступово, під впливом деструктивних процесів, втратив свою мобільність, захищеність і організованість. Виробництво цукру перетворилось із прибуткової у збиткову діяльність. Головними причинами збитковості галузі стало звуження ємності внутрішнього ринку цукру. Держава відійшла від регулювання внутрішнього ринку, віддавши його стихії вільного нерегульованого ринку. У соціальному плані загострилися проблеми між обсягами виробництва цукру і платоспроможним попитом населення, державою і споживчими ринками.

Внутрішній ринок цукру практично перебуває у розбалансованому стані, він не перетворився у саморегулюючу систему, а його вплив на господарюючі суб'єкти виявляється мінімальним. Традиційні зовнішні ринки реалізації українського цукру замінили конкуренти з інших європейських країн.

У зв'язку з цим назріла невідкладна потреба у розробці і здійсненні системи організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів щодо відродження й розвитку цукробурякового виробництва, внутрішнього і зовнішнього ринків цукру, що зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.

Стан вивчення проблеми. Перехід аграрного сектора економіки до ринкових відносин, формування і розвиток у процесі аграрної реформи внутрішнього та зовнішнього ринків продовольства, і зокрема ринків цукру, належить до важливих ланок глибоких соціально-економічних змін на нинішньому етапі становлення демократичної держави. У контексті теоретичних і прикладних досліджень ринкової економіки, формування багатоукладності господарювання, поєднання державних і комерційних методів регулювання ринкового виробництва, удосконалення ціноутворення, кредитної системи та податкової політики в аграрній сфері значний вклад внесли, поряд із зарубіжними авторами, вітчизняні вчені економісти-аграрники І.І. Лукінов, О.М. Онищенко, П.Т. Саблук, П.І. Гайдуцький, А.С. Гальчинський, П.П. Борщевський, М.Я. Дем'яненко, В.Я. Месель-Веселяк, В.В. Юрчишин, О.М. Шпичак, В.Г. Андрійчук, М.Й. Малік, Б.Й. Пасхавер, В.І. Бойко, О.С. Заєць, С.М. Кваша, О.В. Крисальний, М.Ю. Коденська, Л.Ф. Романова, А.А. Фесина та інші.

Проте, ряд теоретико-методологічних і практичних питань освоєння ринкових відносин в агропромисловому виробництві, в тому числі у цукробуряковому підкомплексі, формування й розвитку внутрішнього та зовнішнього ринків цукру поки що залишаються мало дослідженими. У зв'язку з цим назріла потреба у поглибленій розробці теоретико-методологічних положень створення інфраструктури ринкового середовища, формування і розвитку внутрішнього та світового ринків цукру, обґрунтування організаційно-економічних механізмів їх функціонування на маркетинговій основі, широкого залучення зарубіжних інвестицій у сферу цукробурякового продуктового підкомплексу.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами і планами. Дослідження здійснювались відповідно до тематичних планів науково-дослідних робіт Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” по виконанню науково-технічних програм на 1996-2000 роки: “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкові умови” та на 2001-2005 роки: “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально орієнтованих ринкових умов в АПК” по підпрограмі “Розробити науково-прикладні основи аграрної і соціальної політики в умовах трансформування АПК до соціально орієнтованих ринкових умов” та по темі “Підтримка процесів розвитку зовнішньої торгівлі АПК України з країнами СНД” (номер державної реєстрації 0102U000261).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є обґрунтування системи організаційно-економічних і виробничо-технологічних заходів відродження буряківництва та виробництва цукру, розробка наукових основ формування та розвитку внутрішньодержавного й зовнішньодержавного ринків цукру як стратегічного товару України.

Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішувались такі завдання:

здійснити соціально-економічний аналіз становлення і розвитку цукробурякового виробництва в Україні;

обґрунтувати теоретико-методологічні засади зародження і стратегічних напрямів розвитку ринку цукру в Україні;

опрацювати основні напрями й організаційно-економічні та техніко-технологічні положення щодо відродження в Україні буряківництва, відновлення діяльності підприємств з виробництва цукру;

розробити заходи щодо створення в країні ринкового середовища для виробництва конкурентоспроможного цукру, формування внутрішнього ринку цукру та економічного механізму його функціонування;

обґрунтувати соціально-економічну доцільність та можливості участі України у світовому ринку цукру.

Об'єктом дослідження взяті господарські суб'єкти агропромислового виробництва, зокрема, бурякосійні господарські структури, переробні підприємства цукрової промисловості, організації торгівлі, агросервісу, інші об'єкти інфраструктури ринку, управлінські формування.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення ринкових відносин при формуванні та розвитку внутрішньодержавного і міждержавного ринків цукру, економічні механізми регулювання відносин сільськогосподарських товаровиробників цукрової сировини та цукрових заводів.

Методологія і методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є сучасна економічна теорія ринкової економіки, загальноекономічні принципи та методи аналізу закономірностей розвитку суспільного виробництва, діалектичний метод пізнання соціально-економічних процесів в умовах переходу до ринкової економіки.

При здійсненні досліджень застосовувались такі методи: монографічний - для вивчення соціально-економічних процесів в агропромисловому комплексі України; системного аналізу - при дослідженні динаміки розвитку та ефективності господарської діяльності об'єктів теми; порівняння - для зіставлення фактичних даних за окремі періоди і роки вивчення економічних явищ; моделювання - для розробки перспективних організаційно-правових форм господарювання; розрахунково-конструктивний - при обґрунтуванні показників розвитку виробництва на перспективу та ряд інших.

Інформаційною базою підготовки дисертації слугували статистико-економічні матеріали Держкомстату України, Міністерства аграрної політики України, річні та оперативні звіти сільськогосподарських підприємств, цукрових заводів, відомчих і управлінських структур, міжнародних організацій, наукові публікації та результати особистих спостережень автора.

Наукова новизна. Наукову новизну дисертаційного дослідження становить сукупність одержаних здобувачем результатів теоретичного, методологічного і практичного характеру:

вперше розроблена система організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів відродження буряківництва та відновлення цукрової промисловості, спрямованих на забезпечення економічної заінтересованості учасників інтегрованого виробництва конкурентоспроможної продукції в обсягах забезпечення продовольчої безпеки країни та розширення експортних поставок цукру;

значно доповнені, розширені й уточнені теоретико-методологічні положення щодо формування і розвитку в Україні внутрішньодержавного та міждержавного ринків цукру;

обґрунтовані методологічні підходи до комплексного відновлення сутності та послідовності створення інфраструктури внутрішнього ринку цукру; формування великих оптових ринків цукру, а також місцевих ринків, товарних бірж й інших форм оптової та роздрібної торгівлі;

уточнено організаційно-економічний механізм поєднання державних і комерційних методів регулювання ринкових відноси на макро- та мікрорівнях управління формування внутрішнього ринку цукру;

вперше розроблений і реалізований в практиці проект формування та функціонування територіальних організаційно-правових об'єднань на основі інтеграції виробництва цукрової сировини та її промислової переробки за участю зарубіжних інвесторів із застосуванням маркетингової системи випуску конкурентоспроможної продукції;

обґрунтовано принципово нові методичні підходи до удосконалення міжгалузевих економічних відносин на засадах застосування цільових і гарантованих цін, обмеження і поступового зниження цін на енергоресурси;

опрацьована концепція удосконалення системи ціноутворення у цукробуряковому підкомплексі.

Особистий внесок здобувача. Зазначені вище наукові результати одержані автором дисертації особисто. Їх впровадження в практику сприятиме прискоренню формування і розвитку внутрішньодержавного і міждержавного ринків цукру, створенню конкурентоспроможних підприємницьких структур у цукробуряковому підкомплексі потужних інтегрованих виробничих об'єднань. Дослідження ґрунтуються на методологічних засадах комплексного підходу при вирішенні назрілих проблем, пов'язаних з освоєнням ринкових відносин, становленням організаційно-економічного механізму регулювання ринку цукру на принципово нових засадах на макро- і мікрорівнях управління економікою галузі.

Практичне значення дисертаційної роботи випливає з доцільності застосування розроблених положень і пропозицій щодо формування та розвитку внутрішнього і зовнішнього ринків цукру в Україні, створення інфраструктури освоєння ринкових відносин в цукробуряковому підкомплексі.

Реалізація пропозицій автора дисертації може бути здійснена через державні органи управління сільським господарством, відомствами переробних і харчових галузей при удосконаленні економічних механізмів господарювання, складанні продовольчих балансів, розробці системи ціноутворення, при регулюванні виробництва та збуту продукції. Рекомендації і висновки, отримані в процесі дослідження, адресовані виробництву для удосконалення міжгалузевих економічних взаємовідносин, зокрема із структурами матеріально-технічного забезпечення, сферою послуг тощо. Практичне їх застосування послабить тиск існуючої системи оподаткування на виробничу сферу, істотно впливатиме на поліпшення умов господарювання виробничих структур, які мають сезонний характер виробничої діяльності, застосування сприятливого фінансово-кредитного механізму, витіснення бартерних операцій з економічного обороту відтворювального процесу.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Теоретичні та методологічні положення дисертації і комплекс розроблених організаційно-економічних заходів освоєні й успішно використовуються в діяльності українсько-австрійсько-німецького спільного підприємства “Укрінтерцукор”, чим довели свою практичну значимість. Його передовий досвід нині впроваджують інші спільні підприємства, а також ряд сільськогосподарських підприємств.

Пропозиції автора враховані при підготовці проекту Закону України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, прийнятого Верховною Радою України в червні 1999 року. Важливе народногосподарське значення має пропозиція автора щодо формування єдиного ринку цукру в Україні, про перегляд основ організації експортно-імпортної торгівлі. Ці розробки широко висвітлені у публікаціях автора і подані державним органам для використання.

Основні положення дисертації апробовані у виступах автора на наукових вітчизняних та зарубіжних конференціях, доповідях на засіданнях Кабінету Міністрів України, Комісії при Президентові України з питань аграрної політики, на річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників у м. Києві в 2001, 2002, 2003 роках.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 44 наукових працях, в тому числі у двох монографіях, у посібниках та брошурах, а також у надрукованих статтях фахових видань, загальним обсягом 58 авторських друкованих аркушів.

Обсяг та структура роботи. Дисертація викладена на 368 сторінках комп'ютерного тексту, має вступ, п'ять розділів, висновки, список використаних літературних джерел, 40 таблиць, 11 рисунків.

Структура роботи

Вступ.

Розділ 1. Становлення і розвиток цукробурякового виробництва в Україні. 1.1. Історизм виникнення та початкові етапи розвитку цукробурякового виробництва. 1.2. Відновлення та інтенсифікація буряківництва і виробництва цукру в післявоєнні роки. 1.3. Застосування нових технологій виробництва цукрових буряків. 1.4. Зародження і розвиток ринку цукру. 1.5. Кризова ситуація та її подолання в цукробуряковому виробництві. Висновки до розділу 1.

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи розвитку інтеграційних процесів у цукробуряковому виробництві. 2.1. Соціально-економічна сутність розвитку агропромислової інтеграції. 2.2. Основні напрями інтеграції та формування цукробурякового підкомплексу. 2.3. Методологічні засади формування цукробурякового підкомплексу. Висновки до розділу 2.

Розділ 3. Теоретичні і методологічні основи формування і функціонування ринку цукру. 3.1. Теоретичні основи становлення національного ринку цукру України в контексті економічної теорії. 3.1.1. Сутність економічної теорії ринкових відносин. 3.1.2. Сучасні трактування сутності ринку цукру та концепції його функціонування і розвитку. 3.2. Методологія формування і функціонування ринку цукру. 3.3. Створення сучасної ресурсної і техніко-технологічної бази ринку цукру. 3.4. Особливості формування і функціонування цукрової промисловості в умовах ринкових відносин. 3.5. Проблеми виробництва цукру та його ефективність. Висновки до розділу 3.

Розділ 4. Організаційно-економічні засади удосконалення національного ринку цукру. 4.1. Структура та форми соціально-орієнтованого ринку цукру. 4.2. Концептуальні особливості внутрішнього ринку цукру. 4.3. Економічні взаємовідносини виробників сировини з переробниками цукрових буряків. 4.4. Моделювання міжгалузевих відносин цукробурякового виробництва. 4.5. Економічний механізм регулювання ринку цукру. Висновки до розділу 4.

Розділ 5. Міждержавний ринок цукру та обґрунтування участі України в його формуванні і розвитку. 5.1. Характеристика ринку цукру та тенденції його розвитку. 5.1.1. Характер світового ринку цукру. 5.2. Об'єктивні умови участі України у формуванні ринку цукру країн СНД. 5.3. Організаційно-економічний механізм розвитку зовнішнього ринку цукру в Україні. 5.4. Експортно-імпортні поставки в цукробуряковому комплексі України. 5.5. Перспективи розвитку цукробурякового комплексу України та країн СНД. 5.6. Удосконалення фінансового забезпечення бурякоцукрового виробництва. Висновки до розділу 5.

Висновки

Список використаних літературних джерел

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі - “Становлення і розвиток цукробурякового виробництва в Україні” досліджуються історичні аспекти виникнення і розвитку цукробурякового виробництва в Україні, висвітлюється його соціально-економічна роль в економіці сільського господарства, здійснюється аналіз розвитку організаційно-економічної та техніко-технологічної бази цукробурякового підкомплексу.

Історичний зріз вивчення становлення і розвитку цукробурякового виробництва посилює впевненість у правильності вибору теми дисертаційного дослідження. Україна традиційно займає провідне місце серед держав цукробурякового виробництва світу.

Промисловий спосіб добування цукру з цукрових буряків, як відомо, бере свій початок у перші роки ХІХ століття, коли в Німеччині, Франції та Росії почалось будівництво цукрових заводів. В Україні перший завод був споруджений в 1824 р. в селі Макошино Чернігівської губернії. Цим було започатковане географічне переміщення цукробурякового виробництва з центральних губерній Росії в Україну. Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для вирощування цукрових буряків при наявності значного запасу дешевої кріпосної робочої сили слугували швидкому розвитку цукробурякового виробництва. З розширенням будівництва нових цукрових заводів збільшувались площі під цукровими буряками. В 1884 р. вони досягли 245,4 тис. га, а в 1891 р. - 313,5 тис. га. Протягом наступного десятиліття площі посіву цукрових буряків зросли майже вдвічі і становили 594,4 тис. га. У 1913 р. в Україні ця культура займала 676 тис. га, а її валовий збір при урожайності 168 ц/га досяг 11,3 млн. тонн.

Цукрова промисловість швидко стала однією з важливіших галузей світової індустрії. За офіційною статистикою, цукор почали виробляти майже в 70 країнах світу. Розгортається жорстка конкуренція між старою тростинною і новою буряковою цукровою промисловістю світу. З 1850 по 1900 р. виробництво бурякового цукру в світі збільшилось у тридцять разів, а тростинного - лише в три рази. Через кожні десять років виробництво бурякового цукру зростало майже вдвічі, а тростинного збільшувалося значно повільнішими темпами.

В Україні з розвитком буряківництва нарощувалась матеріально-технічна база цукрової промисловості. На початку ХХ ст. на території України сформувалась мережа цукрових заводів, яка за кількістю в основному збереглась до нинішнього часу. Так, у сезон цукроваріння 1903/04 років функціонувало 187 заводів.

Під час першої світової і громадянської воєн цукробурякове виробництво України зазнало значних руйнувань і практично припинило своє існування.

Водночас назрівала широкомасштабна світова кризова ситуація, яка охоплювала дедалі більше країн-виробників цукру. Кризові явища у світовому цукровиробництві були зумовлені не перевиробництвом продукту, як це прагнули довести деякі політологи, а насамперед недоспоживанням цукру населенням переважної більшості країн світу внаслідок погіршення його соціального стану та зростання світових цін на цукор.

Аналіз показав, що світове недоспоживання цукру населенням є соціально-економічним явищем, породженим наслідками першої світової війни, які призвели до зубожіння жителів країн-виробників цукру, загострення соціального стану населення, зростання безробіття у головних капіталістичних країнах Європи та Америки.

Із середини 30-х років у суспільних господарствах України спостерігається стала тенденція до розширення посівних площ під цукровими буряками, що сприяло розвитку цукрової промисловості, нарощуванню виробництва цукру. В сезон цукроваріння 1935-36 років було вироблено 1724 млн. т цукру, а через рік - 1881 млн. т. Це був значний успіх у розвитку цукробурякового виробництва в Україні до Великої Вітчизняної війни. Вона стала основним постачальником цукру в колишньому Радянському Союзі. У передвоєнному 1940 р. в Україні валовий збір цукрових буряків був на 28,5% більшим, ніж у 1913 році.

Наприкінці 20-х і в 30-ті роки ХХ століття зміцнювалась матеріально-технічна база бурякопереробних підприємств, розширювалася сировинна зона, що забезпечило щорічне нарощування випуску продукції до 1600-1880 тис. т. На нових і більшості реконструйованих заводах була здійснена механізація ряду технологічних процесів, зокрема транспортування сировини та відходів виробництва. У 1940 р. посівні площі цукрових буряків досягли 820 тис. га, а їх валовий збір - 13052 тис. т. Цукрова промисловість виробила за рік 1628,4 тис. т цукру.

У роки спустошливої Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років буряківництво і цукрова промисловість України вже вдруге після першої світової війни зазнали нищівного руйнування. Неймовірними зусиллями українського народу цукробурякове виробництво вдалося за короткий період відновити до передвоєнного рівня.

Особливого значення надавалось технічному переоснащенню буряківництва, підвищенню рівня механізації виробничих процесів, збільшенню внесення мінеральних та органічних добрив, поліпшенню сортового складу та насінництва цукрових буряків, удосконаленню форм організації праці й системи матеріального стимулювання працівників галузі.

Розпочатий процес інтенсифікації буряківництва в Україні вимагав прискореного нарощування технічних засобів та поставок мінеральних добрив у відповідному асортименті. Сільськогосподарське виробництво, як відомо, і в роки його відбудови, і в наступні періоди постійно відчувало дефіцит у забезпеченні мінеральними добривами та хімічними засобами захисту рослин, що поряд з іншими факторами стримувало підвищення урожайності та збільшення валових зборів цукрової сировини.

За десять років після відбудовчого періоду посівні площі цукрових буряків в Україні розширились більш як в 1,4 рази і в 1960 р. становили 1457 тис. га. В наступні роки продовжувалось збільшення площ під буряками і в 1964 р. було засіяно 1922 тис. га. Це була найбільша площа за всю історію розвитку буряківництва в Україні.

Із середини 80-х років посівні площі цукрових буряків стабілізувались на рівні 1640-1660 тис. га. В 1990 р. їх було посіяно 1607 тис. га. Як показав аналіз, це була оптимальна площа посіву цукрових буряків в Україні.

Головне завдання протягом усього періоду вирощування цукрової сировини полягало у збільшенні урожайності цукрових буряків, яка зростала повільно (табл. 1).

Хоча у багатьох бурякосійних районах на основі застосування прогресивних технологій вирощували по 500-550 ц і більше з гектара. Досвід переконливо свідчить, що інтенсифікація є реальним засобом підвищення ефективності буряківництва.

1. Відновлення та нарощування виробництва цукрових буряків і цукру в Україні

Найвищої урожайності цукрових буряків було досягнуто в Україні в 1976 році, коли на площі 1788 тис. га в середньому було зібрано по 345 ц/га, а валовий збір становив 61,8 млн. т. Однак вихід цукру з перероблених буряків був низьким - 10,16 відсотків.

З кінця 70-х років поступово зростає рівень рентабельності виробництва цукрових буряків. У середньому за 1986-1990 рр. він досяг в Україні 34%, що майже на 8% вище середньорічних показників попереднього п'ятиріччя.

Цукрові буряки навіть при урожайності 317 ц/га забезпечили у 1985 р. рівень рентабельності 43,2%, і хоча це майже у 3,7 раза нижче рівня рентабельності виробництва зерна, але маса прибутку з гектара цукрових буряків перевищувала його одержання з гектара зернових у 2,9 раза.

Для українського села буряківництво має велике соціально-економічне значення. Адже розвиток галузі тісно пов'язаний з розширенням робочих місць у сільськогосподарських підприємствах, підвищенням рівня оплати праці трудівників бурякових плантацій, створює можливості для поліпшення інфраструктури сільських поселень.

Дослідження показали, що ресурсний потенціал України, наявність природних умов та її геополітичне розташування створюють реальні можливості розвитку конкурентоспроможного виробництва цукру на світовому ринку.

У кінці 80-х років в Україні було зосереджено 20,7% посівних площ цукрових буряків усіх бурякосіючих країн світу й одержано п'яту частину світових валових зборів цукрової сировини. Україна виробляла 13,3% від обсягу бурякового цукру і 4,7% від загального виробництва цього продукту в світі та була п'ятою після Бразилії, Індії, Китаю і США державою світу за обсягами виробництва цукру.

Таким чином, створення потужного ресурсного потенціалу цукробурякового виробництва в Україні, розвиток наукових наробок щодо застосування нової вітчизняної технології вирощування і збирання цукрових буряків у сприятливих ґрунтово-кліматичних умовах, наявність накопиченого власного досвіду українських селян у галузі буряківництва стало реальною основою для успішної конкуренції країни за вихід на світовий ринок цукру.

Справжньою революцією в буряківництві, насамперед у технології вирощування, було створення в українських наукових організаціях однонасінних форм та виведення високопродуктивних сортів цукрових буряків.

Цукор з початку його появи у вжитку як продукту споживання, став досить розповсюдженим ринковим товаром, що зумовлювалось, з одного боку, його високою харчовою цінністю, а з другого - обмеженим ареалом виробництва. Нині вільний світовий ринок щорічно поглинає до 35 млн. т цукру. Водночас слід відмітити, що ринок цукру належить до найбільш нестійких продуктових ринків, який характеризується по окремих роках значними коливаннями як в обсягах реалізації, так і в цінових показниках. Враховуючи важливість цукру, який має досить високе соціально-економічне значення в структурі споживання продуктів харчування людей, у всіх країнах виробництво цукрової сировини і самого цукру дотується з державного бюджету.

В дисертації досліджено становлення ринку цукру в Україні. Його зародження відноситься до першої половини ХІХ ст. Розвиток ринку цукру пов'язаний з певними труднощами, що нерідко ставили під загрозу існування самого виробництва цукру.

Починаючи з 1991 р. у цукробуряковому підкомплексі набули поширення деструктивні процеси, внаслідок яких Україна поступово втратила ринки збуту цієї продукції. Однією з причин такого стану була відмова участі держави у регулюванні ринкових процесів перехідної економіки в агропромисловому виробництві. Вже тоді деякі фахівці й політологи стверджували, що АПК найбільше готовий до сприйняття ринкових відносин і що ця сфера діяльності не потребує втручання держави. Основним регулятором економічного розвитку галузі вони вважали стихійний ринок, модель якого характеризувалась економічною теорією як “чистий капіталізм”. Така модель ринку знайшла застосування на початковій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва. В подальшому розвинуті країни з активною участю державних структур перейшли до сучасної ринкової економіки.

Нині у більшості країн-виробників цукру застосовуються виважені економічні механізми державного регулювання внутрішніх ринків цукру, які знаходяться у постійній взаємодії з розвитком міждержавних його ринків.

Кризову ситуацію виробництва цукрових буряків і цукру в Україні не можна подолати без здійснення системи державних заходів правового, економічного та організаційно-технологічного характеру. Досвід зарубіжних країн переконливо свідчить, що через державне регулювання ринку цукру можна вирішити проблему відродження цукробурякового виробництва, відновити імідж України на світовому ринку. З цією метою розроблений за участю автора дисертації і схвалений Верховною Радою України Закон “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”. Ним визначені правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром.

Кризова ситуація в Україні глибоко вразила цукробурякове виробництво. З 1990 р. посівні площі цукрових буряків скоротились у 2,4 раза і займали у 2003 р. тільки 668 тис. га. Їх урожайність знизилась від 276 до 199 ц/га, а валовий збір цукрової сировини зменшився втричі і дорівнював 13,3 млн. т. Внаслідок виробництво цукру скоротилось від 5,388 млн. т до 1,450 млн. т. В останні роки виробництво цукрових буряків і цукру є збитковим.

Докорінно змінити такий стан можна лише спільними рішучими діями держави, її владних структур і недержавних виробничо-господарських структур на макро- і мікрорівні економіки. Вектор всієї системи заходів має бути спрямований на інтенсифікацію галузі, істотне поліпшення організації виробництва цукрових буряків та підвищення його ефективності, здійснення реконструкції та технічного переоснащення цукрової промисловості, і, нарешті, застосування нових організаційно-правових форм інтеграції у сфері цукробурякового продуктового підкомплексу.

Назріла потреба розробити й почати реалізувати державну програму відродження та розвитку цієї важливої галузі. Треба, насамперед, на державному рівні визнати пріоритетність розвитку цукробурякового підкомплексу України. З цією метою потрібно стабілізувати посівні площі цукрових буряків у межах 1000-1100 тис. га, зосередивши їх переважно в зоні сприятливих ґрунтово-кліматичних і економічних умов для розвитку буряківництва. Урожайність цукрових буряків слід довести у ближчі два-три роки до 250-270 ц/га, а в 2008-2010 роки - до 330-350 ц/га. Спочатку слід довести виробництво цукру до 2,8-3,0 млн. т, а через 6-7 років збільшити обсяг випуску цукру до 4,0-4,2 млн. тонн.

За таких умов експортні можливості держави становитимуть у 2008 р. 1,6-1,8 млн. т, а в 2010 р. - 2,0-2,2 млн. т. Є реальні ринки збуту українського цукру. Це, насамперед, Росія, країни СНД, Близького Сходу. Місткість цих ринків - до 6 млн. т цукру.

Переконливим доказом ефективного інвестування цукробурякового виробництва та застосування інтенсивних технологій вирощування цукрових буряків є створення ряду спільних підприємств із залученням іноземних інвестицій, зокрема спільного українсько-австрійсько-німецького підприємства “Укрінтерцукор”.

Необхідне прийняття рішучих заходів щодо технічної модернізації цукропереробних підприємств, пов'язаної з потребою в додаткових коштах. За цих умов великого значення набуває створення в цукробуряковому виробництві інтегрованих формувань із залученням зарубіжних інвесторів на конкретну, заздалегідь визначену мету при прямій їх заінтересованості в одержанні високого економічного ефекту від участі в організаційно-економічному співробітництві з українськими агропромисловими підприємствами.

У розділі 2 “Теоретико-методологічні основи розвитку інтеграційних процесів у цукробуряковому виробництві” досліджуються соціально-економічна сутність інтеграції та закономірності поєднання виробництва сільськогосподарської продукції і її промислової переробки, обґрунтовуються основні напрями інтеграції та методологічні засади формування цукробурякового підкомплексу.

Теоретичною основою розвитку агропромислової інтеграції є об'єктивна закономірність синтезу промислового і сільськогосподарського виробництва, необхідність якого зумовлена розвитком продуктивних сил, прискоренням науково-технічного прогресу, розширенням і зміцненням взаємозв'язків сільського господарства з іншими сферами економіки.

Закономірності розвитку інтеграційного процесу передбачають, що сільськогосподарська праця поступово, не втрачаючи галузевої специфіки, перетворюватиметься в різновид індустріальної. Інтеграцію сільськогосподарського і промислового виробництва не можна розглядати, як це має місце в окремих публікаціях, лише з позицій технологічних зв'язків різних галузей. Тут проявляється дія багатьох факторів, зокрема вибору організаційних форм виробництва, обміну, розподілу, системи управління тощо. При розвитку синтезу сільськогосподарського і промислового виробництва на особливу увагу заслуговує забезпечення певної соціально-економічної рівності працівників усіх сфер діяльності.

В інтегрованих формуваннях можуть брати участь недержавні виробничі структури, спільна діяльність яких вимагає комплексного підходу до вирішення соціальних, економічних, організаційних, технічних, технологічних та інших завдань гармонійного поєднання інтересів усіх учасників. Здійснення синтезу сільськогосподарського і промислового виробництва не є одноразовим актом. До цього процесу слід підходити з погляду поступового створення необхідних передумов для практичного перетворення сільськогосподарської праці у різновид індустріальної, переходу до організаційно-господарських форм виробництва агропромислового типу.

З позицій розвитку матеріально-технічної бази інтегрованого виробництва, поєднання господарської діяльності сільськогосподарських і промислових підприємств вимагає насамперед застосування сучасних ресурсозберігаючих машинних технологій у сільському господарстві, спрямованих на значне підвищення ефективності використання земельних угідь, матеріальних і трудових ресурсів.

Якщо розглядати інтеграцію з точки зору організаційно-економічної сутності цього процесу, то кінцевий результат синтезу сільськогосподарського і промислового виробництва повинен відбивати внутрішню органічну єдність цих галузей у відтворенні, їх кооперуванні та комбінуванні у великомасштабних обсягах суспільної діяльності. Самим же організаційним формам виробничо-територіальних агропромислових або промислово-аграрних формувань притаманна всебічна внутрішня ув'язка і узгодженість діяльності спеціалізованих аграрних, промислових та інших підприємств на основі постійних, прямих технологічних зв'язків переходу до безпосереднього обміну результатами своєї діяльності.

В інтегрованих формуваннях прискорюється рух продукції від початкової стадії її виготовлення до споживача, значно скорочуються втрати, створюються умови для поліпшення якості продукції. Основними характерними ознаками створення цукробурякових агропромислових виробництв є насамперед технологічна сукупність таких підприємств, яка забезпечує технологічну завершеність виробництва готових харчових продуктів. За цими ознаками агропромислові комплекси можуть бути сформовані на мікро- та макрорівнях. Територіально агропромисловий мікрокомплекс здебільшого обмежується сировинною зоною промислового підприємства, яке переробляє профілюючий вид сільськогосподарської сировини - цукрові буряки. Такий мікрокомплекс доцільно формувати на базі кожного цукрового заводу або групи заводів і господарських структур по вирощуванню цукрових буряків.

Незважаючи на значні переваги інтегрованого цукробурякового виробництва, цей процес поки що не набув у нашій країні належного практичного розвитку. При планово-розподільній системі економічні інтереси господарств-виробників цукрової сировини і цукрових заводів не були зорієнтовані на одержання високих кінцевих результатів їх виробничої діяльності. Цукрова промисловість по суті не впливала на розвиток своєї сировинної бази. Остання розширювалась і удосконалювалась за загальною схемою розвитку сільськогосподарського виробництва на основі планового розподілу між галузями матеріально-технічних ресурсів. Їх явно не вистачало, як підкреслювалося вище, для значного підвищення урожайності цукрових буряків. З ініціативи окремих виробничо-господарських структур в експериментальному порядку були спроби розвивати інтеграцію вирощування цукрової сировини та її переробки з метою досягнення економічної заінтересованості колгоспів і цукрових заводів в одержанні високих кінцевих результатів -- збільшення виходу цукру з гектара посівної площі цукрових буряків. Проте вони не досягли поставленої мети.

З переходом до ринкової економіки створюються умови для розвитку інтеграційних процесів у цукробуряковому виробництві, спрямовані на відродження цих галузей, відновлення внутрішнього і зовнішнього ринків цукру, повернення Україні іміджу цукрової держави на світовому ринку.

Практика свідчить, що без участі підприємств цукрової промисловості відновити бурякове виробництво досить проблематично. Важливим заходом щодо розвитку цукробурякового виробництва буде реалізація передбачених Законом України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” положень про пільгове кредитування товаровиробників цукрової сировини та цукру.

Інтеграція сільськогосподарського виробництва і промислової переробки цукрових буряків вимагає глибоко обґрунтованих підходів у кожному конкретному випадку. З цією метою розробляється техніко-економічне обґрунтування створення та діяльності інтегрованого цукробурякового формування, в якому визначаються функції його учасників, порядок утворення фондів, система управління, розподіл одержаних результатів в інтегрованому виробництві та ін. Основним завданням функціонування інтегрованого виробництва є забезпечення економічних інтересів усіх господарських структур-учасників у спільній діяльності.

У сучасних кризових умовах основними напрямами інтеграційних процесів у цукробуряковому виробництві є передусім об'єднання зусиль товаровиробників цукрової сировини і переробних підприємств для значного підвищення урожайності, а не розширення посівних площ цукрових буряків. Вирішення цієї хронічно застарілої для нашої країни проблеми можливе шляхом застосування без будь-яких відхилень і порушень реальних, вивірених багаторічною практикою зарубіжних і вітчизняних буряківників, ресурсоощадливих технологій. Нині такі технології існують, вони загальновизнані, їх застосовує багато господарств. Тому одним з основних напрямів розвитку інтеграційного процесу є об'єднання зусиль з метою докорінного поліпшення постачання сільськогосподарським товаровиробникам мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин від хвороб, шкідників і бур'янів, сівалок точного висіву насіння, обприскувачів, бурякозбиральних технічних засобів, інших машин та знарядь. Оскільки сучасна вітчизняна машинобудівна та хімічна промисловість не в змозі в короткі строки забезпечити бурякове виробництво необхідними матеріально-технічними ресурсами, доцільно йти по шляху співпраці з іноземними фірмами і компаніями з метою прискорення застосування новітніх технологій вирощування цукрових буряків. Найбільш раціональною формою співробітництва цукробурякових підприємств із зарубіжними інвесторами, як показала практика, є створення спільних підприємств. У такому разі забезпечуються умови для застосування ефективної технології або окремих важливих технологічних елементів вирощування і збирання цукрових буряків. Це переконливо доводить досвід діяльності українсько-австрійсько-німецького спільного підприємства “Укрінтерцукор”, створеного при підтримці Уряду України в 1994 р. До його складу входять з української сторони 234 сільськогосподарські бурякосійні підприємства 15 областей, які вирощують цукрові буряки на площі понад 50 тис. га, ряд цукрових заводів та інші виробничо-господарські формування. Іноземні учасники в спільному підприємстві представлені фірмами Хьохст Шерінг АгроЄвроГмбх, КВС Кляйнванцлебенер Заатцухт АГ і Франц Кляйне Ландтехнік Гмбх і Ко. Середньорічна врожайність цукрових буряків за останні роки у сільськогосподарських підприємствах, які входять до складу спільного підприємства “Укрінтерцукор”, становить 320 ц/га, або в 1,6 рази вище від середньої урожайності в Україні. На наш погляд, досвід створення і функціонування СП “Укрінтерцукор” може слугувати прикладом ефективного розвитку агропромислової інтеграції в цукробуряковому виробництві за участю іноземних інвесторів.

У розвитку інтеграційних процесів не менш важливу роль відіграють модернізація та реконструкція цукрової промисловості в Україні, яка нині перебуває в критичному стані. Назріла невідкладна потреба технічного переоснащення більшості переробних підприємств з одночасним виведенням з експлуатації малопотужних заводів. Модернізація цукрових заводів має бути спрямована на застосування нових технологій, економію енергетичних, сировинних та інших ресурсів. На українських заводах вилучається лише 73-75% цукру з цукрової сировини, тоді як на заводах західноєвропейських країн - до 85%. Крім того, витрати енергії на одержання одиниці продукції на заводах України майже вдвічі більші. Ринкові умови вимагають поліпшення якості українського цукру, оскільки він не завжди відповідає світовим стандартам.

Істотного значення у відродженні конкурентоспроможного цукробурякового виробництва України набуває формування на базі цукрових заводів і бурякосійних господарств інтегрованих систем із застосуванням механізму регулювання економічних інтересів учасників корпоративних об'єднань. Тут цукрові заводи виконуватимуть не тільки функції переробних підприємств, а й постачальницько-збутові види діяльності по забезпеченню товаровиробників цукрової сировини технічними засобами, насінням, мінеральними добривами, хімічними матеріалами тощо, формуватимуть маркетингові структури, вивчатимуть потреби ринку в цукрі, відшукуватимуть можливості розширення внутрішнього і зовнішнього цукрових ринків.

Третій розділ “Теоретичні і методологічні основи формування і функціонування ринку цукру ” присвячено вивченню теоретичних основ становлення національного ринку цукру в контексті загальної економічної теорії, дослідженню методології формування і функціонування ринку цукру, виявленню особливостей створення сучасної ресурсної та техніко-технологічної бази ринку цукру і причин зниження обсягів й ефективності виробництва цукру.

Перехід до ринкових відносин є ключовою ланкою здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в Україні, регулюючою основою яких є попит і пропозиція, розвиток конкуренції в процесі виробничої та комерційно-підприємницької діяльності, підвищення ефективності виробництва, економії матеріальних та грошових ресурсів і праці.

Основним регулятором освоєння й функціонування ринку завжди була і повинна бути держава. Про це переконливо свідчить досвід усіх країн світу. Таке регулювання особливо необхідне в перехідний період до ринку.

Продовольчий ринок України в цілому і одна з його провідних структур - ринок цукру займають важливе місце в економіці країни. Його стан є вирішальним у забезпеченні належного рівня харчування населення, добробуту суспільства. Разом з тим він позитивно впливає на розвиток інших галузей економіки. Розрахунки показують, що один працівник у сільськогосподарському виробництві створює до п'яти робочих місць для інших суміжних галузей.

Як показує вивчення теоретичних основ ринку, у світі не існує єдиної теорії ринку й управління. У зв'язку з цим, враховуючи критичну оцінку соціально-економічної ситуації в Україні, необхідно зважено підходити до вибору найбільш раціонального варіанта ринку цукру та ринкових відносин з урахуванням рівня розвитку виробництва, регіональних національних особливостей і традицій.

Виходячи із зазначеного, важливо звернути увагу на трактування поняття ринку в економічних публікаціях, перехід до якого пов'язується з ростом рівня добробуту населення, підвищенням продуктивності праці та ефективністю виробництва. Більшість вчених-економістів поняття ринку розглядають в контексті соціально-економічних відносин, які виникають і розвиваються в сфері обміну відтворювального процесу.

В основному поняття “ринок” і “ринкові відносини” трактуються в сучасній економічній літературі як форма реалізації товарно-грошових відносин та обмін між продавцями і покупцями. Обов'язковими компонентами аграрного ринку в агропромисловій сфері є ринки продукції та послуг, засобів виробництва, праці, цінних паперів, науково-технічної продукції тощо

Дослідження показало, що ринок як економічну категорію доцільно розглядати у більш широкому аспекті з урахуванням соціальної орієнтації політичної й економічної діяльності держави, підвищення її ролі в економічному регулюванні відносин між галузями, здійснення розширеного відтворення в усіх сферах АПК. Ринок не слід розглядати тільки у сфері обміну, оскільки виробництво формує пропозиції, а споживання і розподіл - попит. У свою чергу, ринкові ціни складаються під впливом витрат виробництва, якості продукції, попиту і пропозиції.

Отже, виходячи з економічної теорії, ринок являє собою складову механізму регулювання економіки, яка ґрунтується на сукупності способів і методів організації управління структурних галузей народного господарства. Він може бути об'єктивним, тобто функціонувати стихійно, без втручання держави і суб'єктивним, з вирішальним втручанням держави в регулювання економічного життя. Причому, в умовах “чисто” ринкової економіки організаційно-економічні фактори ефективності зумовлюються ринками, які визначають структуру агропромислового виробництва, господарський механізм, механізм регулювання міжгалузевих відносин. Головним фактором є конкуренція, яка визначає темпи динамічного розвитку економічних процесів і нерозривна з ціною, попитом і пропозицією. Останні регулюють виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту без будь-якого стороннього втручання, забезпечуючи ринкову рівновагу. Головними елементами цього процесу є механізм ринкового регулювання розвитку економіки; закон попиту і пропозиції; ринкова рівновага; конкуренція.

Ринкова рівновага передбачає передусім відсутність надлишкового попиту та надлишкової пропозиції, а отже, можливості реалізації вироблених у народному господарстві товарів та наданих послуг, їх придбання покупцями за наявними цінами, що забезпечує стабільний розвиток усієї економіки. Основними законами ринкової рівноваги є закон попиту і пропозиції.

Усі складові, під впливом яких діє той чи інший фактор ефективності, рівнозначні. Закон попиту розкриває взаємозв'язок між ціною і попитом, відповідно з яким при незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту і навпаки. Зміст закону пропозиції полягає в тому, що при перевищенні пропозиції над попитом товари та послуги продаються за цінами, нижчими від вартості та її модифікованих форм. В умовах вирівнювання попиту і пропозиції товари і послуги продаються за цінами, що відповідають їх вартості, тобто встановлюються ціни рівноваги.

Ринковий механізм регулює найважливіші параметри економічного розвитку. Він об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможний попит; стимулює розробку та впровадження у виробництво науково - технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. Ринковий механізм діє серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають сучасним вимогам. Ринкова система може регулювати лише ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит.

Найбільше впливає на величину попиту і пропозиції зміна ціни. Взаємозв'язок між еластичністю попиту і пропозиції розкриває закон попиту і пропозиції. Його зміст полягає у взаємозалежності між кількістю товарів і послуг, на даний час пропонованих виробником, і попитом на них. Ця залежність виражається, насамперед, у тому, що пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та цін на них, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво.

Сучасний ринок регулюється державою за допомогою правових актів, що закріплюють ринкові відносини, широкого використання договірних відносин через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення та інші регулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-економічною політикою.

В Україні для становлення й ефективного функціонування регульованої ринкової економіки, раціонального поєднання державних і недержавних засобів впливу необхідно створити належні умови для запровадження повноцінних ринкових відносин; чітко визначити функції держави в нових умовах народногосподарської діяльності.

Більшість сучасних вчених, як вітчизняних, так і зарубіжних, аналізуючи розвиток економіки країни, особливо періоду 1992-1996 років, єдині в тому, що розв'язання складних економічних (і політичних) завдань багато в чому залежить від рівня розвитку теорії і методології формування національного ринку, його важливого сегмента - ринку цукру, ринкових відносин, системи товарно-грошових і виробничих відносин, а також ринкових механізмів їх реалізації.