Розвиток цукробурякового виробництва та ринку цукру в Україні

Орієнтація на ринкову економіку є основою для усунення кризових та інших негативних явищ у сфері виробництва, перерозподілу і споживання. Вчені єдині в тому, що формування концепції функціонування цукробурякового виробництва, ринку цукру та ефективних ринкових відносин на базі збереження тенденцій, що склалися в сільському господарстві, безперспективне.

Не випадковим, як показало вивчення проблеми, є підвищений інтерес учених до визначення сутності ринку цукру. Основні дослідники ринку цукру віддають перевагу вивченню організації виробництва, включаючи виробництво сировини і виробництво цукру та його реалізацію. Меншою мірою приділяють увагу ролі держави у провідних процесах регулювання виробництва і реалізації цукру. У вітчизняних економічних публікаціях про ринок цукру, про основні положення його сутності не знаходять свого повного висвітлення. Перевага у значній мірі віддається методологічним проблемам формування, функціонування та розвитку ринку цукру, зокрема змісту, структурі і основним напрямам створення регульованого, соціально орієнтованого ринку цукру, концептуальним основам формування і функціонування бурякоцукрового комплексу в цілому.

Проте до останнього часу, аналізуючи сутність ринку цукру, можна помітити неповноту концептуальних положень щодо аграрного ринку, в тому числі і ринку цукру, особливо в частині принципів, цілей і завдань. Поки що ринок цукру не розглядається в якості сукупності прийнятних для всіх зацікавлених сторін принципів і методів державного впливу на економічну інтеграцію цукрової галузі, розвиток взаємопов'язаних трьох галузей - сільського господарства, переробників сировини і торгівлі. При цьому не враховуються проміжні сфери діяльності, пов'язані з матеріально-технічним забезпеченням, транспортними й іншими послугами, промисловість, що виробляє обладнання для цукрових заводів, наукове забезпечення тощо.

Метою ринку цукру є забезпечення динамічного розвитку всіх відповідних галузей, підвищення ефективності і конкурентоспроможності, досягнення на цій основі надійної продовольчої безпеки країни.

Для цього держава має сприяти формуванню, розвитку і регулюванню ринку цукру; налагоджувати взаємне інформування, координацію та узгодженість дій щодо розвитку торговельних відносин і в перспективі - відповідно до умов СОТ; створювати інтегровані регіональні інформаційні системи з використанням можливостей Інтернет та інших способів обміну інформацією.

Дослідження дають підставу стверджувати, що розвиток ринку цукру повинен базуватися на принципах поважання інтересів кожного учасника процесу з визначенням пріоритетів, орієнтованих на досягнення загальних цілей. Ринок цукру має забезпечувати продовольчу безпеку країни, повноцінне харчування населення за доступними цінами, створювати умови для соціального розвитку сільських територій, вирівнювання прибутків товаровиробників на рівні харчової галузі. Постійною умовою має стати розвиток ринкових відносин та їх державне регулювання, створення сприятливих умов для руху цукру та виробів з нього, узгодження експортно-імпортних відносин із загальною потребою національного ринку.

Узгоджена державна аграрна політика щодо ринку цукру буде ефективною, якщо всі зацікавлені сторони матимуть рівні економічні умови, а створений за підтримки держави реальний діючий механізм сприятиме її реалізації.

В умовах ринку особливого значення набуває регулювання економічних відносин між виробниками цукру, сировини і державою. Основою цих складових має бути розмежування завдань і сфери діяльності між сільськогосподарськими підприємствами, цукровими заводами і державою.

Таким чином, ринок, як і ринкові відносини, характеризується взаємодією між численними суб'єктами ринку. Серед них - виробники сільськогосподарської продукції, її переробники і постачальники засобів виробництва, банкіри і торговці, рядові споживачі продукції. Кожний із них розміщується і взаємодіє в певному сегменті ринку. Поряд з ними на ринку функціонує ще один, його найголовніший суб'єкт - держава. Її роль досить велика, а діяльність всепроникаюча. В умовах ринкової економіки взаємовідносини держави та аграрного сектора набувають особливого характеру.

Дослідженням встановлено, що перехід до ринку взагалі не можливий без регулюючої ролі держави. Це підтверджується досвідом багатьох країн світу та вітчизняною практикою.

Сутністю ринку цукру, як і інших провідних сегментів продовольчого ринку, мають бути чітко сформована аграрна політика з визначеними цілями і завданнями на певний період (відповідні закони, що регулюють продовольчий ринок, повинні базуватися на основоположних концепціях аграрної реформи); створення рівних економічних правил гри; регулювання виробництва і реалізації цукру та постійна фінансова і матеріально-технічна підтримка виробників як сировини, так і цукру; забезпечення збалансованих економічних інтересів та соціально-економічний розвиток суб'єктів ринку, їх захист.

Одним із механізмів реалізації сутності ринку цукру є розробка і здійснення державних програм виробництва цукру та продуктів його переробки, врахування потреб експортної торгівлі. Важливою ланкою сутності ринку цукру має бути впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу в галузях виробництва та торгівлі.

В умовах правової невизначеності діяльності державних органів влади підтримка АПК в цілому не має системного характеру, що ставить сільських товаровиробників і цукрові заводи у складне становище.

Продуктова програма, як елемент сукупності ринку цукру, регулювання ринкових відносин в АПК, повинна включати прогноз виробництва, попиту і пропозиції, цінової кон'юнктури на внутрішньому і зовнішніх ринках; баланси використання продукції; заходи державного стимулювання виробництва цукру та його реалізації; визначення фондів стратегічних резервів, ринкових інтервенцій і їх використання в наступному році; склад та розміри запроваджуваних імпортно-експортних обмежень і підтримки; заходи з регулювання виробничо-технічного, наукового, інформаційного забезпечення.

З посиленням реформаційних процесів в АПК, які передбачали приватизацію підприємств у цукровій і аграрній галузях, становлення інституту приватної власності на землю та майнові комплекси, підвищився науковий інтерес до проблем ринкової економіки, ринкових відносин і, зокрема, ринку цукру.

Дослідженням доведено, що за період 1992-2003 років в умовах незалежності Україна не збільшила виробництво цукру, а навпаки, втратила свої високі позиції у сфері виробництва цукру та його реалізації. Практично постає питання про відродження бурякоцукрового виробництва та ринку цукру. Це зумовлюється станом, в якому перебуває торгівля цукром як всередині держави, так і за її межами. Український цукор завжди займав одне з провідних місць у продовольчому комплексі країни, був стабілізуючою статтею експорту, мав вирішальне значення в економіці, позитивно впливав на стабільність економічного розвитку країни, добробут суспільства.

Аналізуючи загальний стан галузі, вітчизняні вчені пов'язують його з безсистемним проведенням аграрної реформи, нехтуванням пріоритетів, рекомендованих наукою, відходом держави від економічно обґрунтованого регулювання ринкових відносин, нав'язаною із-зовні моделлю розвитку економіки з елементами теорії ринку А. Сміта і монетаризму М. Фрідмена. Це спричинило руйнування бурякоцукрового комплексу, ринку цукру, що, в свою чергу, призвело до занепаду сільської інфраструктури. Відкритість кордонів, лібералізація торговельної діяльності зумовили штучний розвиток кризових явищ у всіх секторах аграрної економіки, в тому числі і в торгівлі цукром.

Йдеться, з одного боку, про виправлення помилок, допущених у процесі реформування цукрового комплексу, з іншого - про необхідність створення і регулювання ринку цукру, вдосконалення фінансово-кредитної системи, стимулююче оподаткування, подальший розвиток спеціалізованої ринкової інфраструктури. Отже, сутністю ринку цукру має стати багатовекторний сталий економічний механізм підтримки виробництва сировини і цукру, нарощування його ресурсного потенціалу для внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Враховуючи те, що цукор є стратегічним продуктом, на його ринку повинен функціонувати ще один і найголовніший суб'єкт - держава. В умовах ринку взаємовідносини між виробниками сировини, цукру та іншими структурами, а також державою, набувають особливого значення. У дисертаційному дослідженні ставилося завдання обгрунтувати ті виробничі, цінові, соціальні, організаційні та інші фактори, реалізація яких сприятиме підвищенню ефективності цукрової галузі, її впливу на соціально-економічний розвиток країни.

В Україні багато виникало наукових дискусій навколо ринкових відносин, тоді як по-справжньому наблизилися до ринкової економіки лише на десятому році незалежності держави. Цей процес за своїм змістом у теоретичному плані базувався на теорії попиту і пропозиції, розвитку конкуренції, на основі яких має розвиватися виробнича і комерційна діяльність суб'єктів ринку цукру з метою задоволення потреб споживачів у цукрі та виробах з нього.

Проте не приділялося належної уваги підвищенню ефективності виробництва, економії матеріально-технічних ресурсів, фінансів і праці. В результаті ринкових перетворень не проводилось науково-технічне переозброєння цукрових заводів і сільськогосподарських підприємств. Від такої практики знижувалась конкурентоспроможність цукрової галузі та якість продукції.

В економічній теорії сформовано поняття і сутність світового ринку - це ринок експортних товарів, вироблених у кращих умовах найбільш ефективними виробниками, які реалізуються за прийнятними для виробників цінами. Світові ціни - це ціни, сформовані на основі собівартості продукції у кращих умовах її виробництва ефективними виробниками, з урахуванням експортних субсидій та інших форм стимулювання експорту. Решта виробників, які працюють у гірших умовах, або менш ефективними способами, мають вищу собівартість і не можуть конкурувати із світовими цінами, повинні застосовувати заходи захисного характеру. У протилежному випадку відповідні галузі сільського господарства будуть банкрутами.

Це, природно, непереборний чинник, який потрібно враховувати при організації зовнішньоторговельної політики, особливо, коли йдеться про цукор. Бурякоцукрове виробництво не можна відривати від загальної стратегії розвитку аграрного сектора економіки країни. На даному етапі аграрна економічна думка має зосередитись на політико-економічному аспекті реформ. Особливого значення нині набувають розкриття функціональних основ ринкового господарства, його облаштування та залучення до товарно-грошових відносин усіх сільськогосподарських товаровиробників, населення як головного споживача цукру. Потрібно досягти збалансованості попиту, пропозиції і платоспроможності - основних складових економічного механізму регулювання й підтримки галузі.

До основних причин виникнення кризового стану в галузі часто відносять руйнування планової адміністративно-командної системи управління та безсистемний перехід до невизначеного економічного механізму господарювання; відсутність концептуального бачення економічних перетворень у цукровій промисловості та законодавчого забезпечення ринкових перетворень, а також обґрунтованої державної економічної політики по відношенню до цукрової промисловості та суміжних галузей; втрату державного впливу на виробництво та реалізацію цукру на внутрішньому ринку.

Крім зазначеного, чимало належить вирішувати технічних і технологічних проблем. Матеріально-технічна база морально і фізично застаріла. За нашими підрахунками, сільськогосподарські підприємства більш, ніж утричі знизили темпи оновлення основних фондів. Більшість бурякосійних господарств не мають змоги купити потрібні машини внаслідок відсутності необхідних коштів, обмеженості кредитних вкладень і можливостей вітчизняних банків щодо інвестування сільськогосподарських товаровиробників.

На грошовому ринку України переважають короткострокові кредити, в тому числі й іноземні. Тому господарства змушені повертатися до нерентабельних в ринкових умовах екстенсивних технологій. На нашу думку, для припинення деструктивних процесів у цукробуряковому виробництві необхідна багатовекторна державна програма розвитку, яка б охоплювала не тільки сільськогосподарське виробництво та цукроваріння, а й машинобудування (в тому числі обладнання для цукрозаводів), хімічну промисловість, інфраструктуру цукрового ринку, а також селекцію, насінництво та агротехніку.

Нарощування експортного потенціалу сільськогосподарської продукції, її переробку слід розглядати не тільки як відновлення втрачених позицій на ринках країн СНД та Європейського ринку, а й як важливе джерело залучення зарубіжних інвестицій в цукробурякове виробництво. І в цьому питанні без програми розвитку не обійтися.

Основні пpичини кpизових явищ у цукpобуpяковому підкомплексі полягають у pозpиві тpадиційних економічних зв'язків з Росією та іншими кpаїнами СHД, внаслідок чого укpаїнське буpяківництво залишилось фактично без фосфоpних та деяких видів калійних добpив, без пpосапних тpактоpів, багатьох видів устаткування та матеpіалів для цукpової пpомисловості, напpацьованих pинків збуту насіння тощо. Деpжавно-монополістична система господаpювання була замінена не pинковими відносинами, а гіpшим видом монополії - оpганізаційно-галузевою або відомчою. За коpоткий стpок в pезультаті дефоpмації цін на коpисть комеpційних та галузевих стpуктуp у виpобників було вилучено значні кошти і мелясу, що пpизвело до фінансової кpизи, вимушеного введення баpтеpних відносин та давальницьких схем пеpеpобки сиpовини, відсутності pеальних пpоцесів пpиватизації в цукpовій пpомисловості та усунення від даного пpоцесу виpобників сиpовини.

Дослідженнями доведено, що існуючі моделі ринкових відносин між виробниками сировини і цукру потребують зваженої оцінки, і це може бути предметом самостійного дослідження. Методологічно при аналізі виробничої діяльності цукробурякового підкомплексу автор виходив із теорії ринкової економіки та її базової складової - теорії капіталу і теорії доданої вартості, на основі яких, власне, ґрунтується головний економічний закон ринкового виробництва.

Збільшення виробництва цукросировини і цукру можливе на основі впровадження нових технологій та інтегрованих систем, здатних об'єднувати товаровиробників сировини, цукрові заводи та деякі інші структури. Обов'язковим їх елементом є спільні підприємства, спільна діяльність, залучення іноземних інвестицій, об'єднання цукровиробників із сільськогосподарським виробництвом.

Значна частина економічних дослідників основну причину занепаду галузі вбачають у незадовільному матеріально-технічному та фінансовому забезпеченні сільського господарства. Майже 50% сільськогосподарських підприємств завершили останні п'ять років зі збитками, що посилює руйнівні процеси у сфері ресурсного потенціалу АПК. Крім того, практично призупинився процес інвестування агропромислового сектору.

В останні п'ять років близько половини бурякосійних сільськогосподарських підприємств змушені були зменшити до мінімуму посіви цукрових буряків через брак мобільної техніки, палива та інших ресурсів. У господарствах не вистачає оборотних коштів для їх придбання.

Здійснюючи наукове забезпечення АПК, наукові установи системи УААН розробили 37 моделей нових машин та устаткування, 22 високоефективні технології, понад 30 вихідних вимог на нові технічні засоби, комплекти нормативно-технічної документації та рекомендації. Більшість технічних розробок конкурентоспроможна і їх впровадження в практику зменшить залежність України від імпорту зарубіжної техніки.

Технічна реструктуризація цукробурякового комплексу поєднуватиметься з впровадженням нового економічного механізму та підкріплюватиметься процесами інтеграції переробних підприємств з виробниками цукрових буряків.

Основними напрямами розвитку машинобудування для агропромислового комплексу на період до 2010 року стане виробництво комплексів машин та устаткування для вирощування і збирання цукрових буряків та інших культур. Планується до 2010 року забезпечити потребу сільськогосподарських товаровиробників у якісній, надійній та конкурентоспроможній техніці.

Однак питання створення сучасної ресурсної й техніко-технологічної бази виробництва цукрової сировини ще далекі від вирішення. Виникли істотні диспропорції у міжгалузевому обміні. Прибуток, що створюється у сільськогосподарському виробництві, реалізується у сферах виробництва засобів виробництва та обслуговування. Проблема паритетності цін в АПК ще до кінця не вирішена. Буряківництво залишиться збитковим.

Зрозуміло, що такий стан речей не влаштовує ні сільськогосподарського виробника, ні владу. У березні 1999 року Українська ліга підприємців агропромислового комплексу провела нараду з питань матеріально-технічного і фінансового забезпечення сільського господарства України. УЛПАК глибоко стурбована кризовою ситуацією, що охопила всі галузі агропромислового комплексу. Адже обсяги виробництва валової продукції сільського господарства з 1990 року зменшилися вдвічі. Зрозуміло, що тільки підприємницькі структури можуть допомогти сільськогосподарському виробнику. Адже уряд здатний забезпечити потреби села добривами, технікою і пестицидами лише на 10-20%, тоді як підприємницькі структури - на 80-90 відсотків.

Нині буряківництво має ґрунтуватись на індустріальній технології, запровадження якої у виробництво дозволить вирощувати високі врожаї і суттєво зменшувати затрати праці. Складовими елементами української машинної технології вирощування цукрових буряків є використання нових генетично однонасінних сортів і гібридів, створених на стерильній основі, з потенційною врожайністю 50-55 т/га і цукристістю 17-18%; високоякісного насіння з показниками схожості не менше 95%, здійснення обробітку ґрунту за типом напівпару з глибоким безполицевим розпушуванням зябу пізно восени; внесення під основний обробіток ґрунту гною не менш як піврічного строку зберігання з розрахунку 50 т/га та до 90% річної норми мінеральних добрив з оптимальним співвідношенням елементів живлення і врахуванням наявності їх у ґрунті на кожному конкретному полі.

Економічний стан бурякосійних господарств, як і цукрових заводів, погіршувався внаслідок деформованості внутрішнього ринку продукції цукробурякового виробництва та ринку матеріально-технічних ресурсів. Тому загальний спад виробництва підійшов до критичної межі (табл. 2).

У країні виникла реальна загроза нестачі цукру. При річній потребі внутрішнього споживання 1800 тис. тонн внутрішній ринок у 1998-2002 роках включно не задовольняється власним виробництвом.

2. Динаміка виробництва цукрових буряків, цукру та його споживання в Україні, тис. метричних тонн

Нині завдання зводиться до того, щоб збалансувати економічні інтереси виробників сировини та виробників цукру на основі ринкових механізмів. Потрібно також відновити державне регулювання виробництва і реалізації цукру в країні.

Пропозиція цукру в Україні формується переважно вітчизняною цукровою промисловістю. У 2000-2002 роках виробнича діяльність галузі характеризувалася загальними показниками, наведеними в табл. 3.

3. Показники виробничої діяльності цукрової промисловості України*

*Розраховано за матеріалами “Поточна кон'юнктура і прогноз ринків сільськогосподарської продукції та продовольства в Україні на перше півріччя 2004 року”.

У 2003 році проводилась атестація та державна реєстрація цукрових заводів країни. За даними Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор”, станом на 1 червня атестовано 122 підприємства, яким видані свідоцтва про державну реєстрацію, а станом на 28 вересня тільки 95 заводів здійснювали переробку цукрових буряків урожаю поточного року.

За оцінками Інституту цукрових буряків УААН, вітчизняні машини та їх комплекси переважно застаріли, їх зношеність становить 60%, вони не надійні в роботі, малопродуктивні, матеріаломісткі і не відповідають вимогам інтенсивної технології вирощування цукрових буряків. Так, використання вітчизняних бурякозбиральних комплексів КС-6 і ЗКС-6 спричиняє значні втрати сировини - 20-25% урожаю. Радикальним напрямом поліпшення ситуації в бурякосіянні є перехід до використання якісно нового комплексу машин відповідно до вимог української інтенсивної технології. Така система машин практично розроблена. Україна має достатній промисловий потенціал, щоб випускати комплекс вітчизняного устаткування для такої технології.

В сучасних умовах бурякоцукрове виробництво втратило комплексність, оскільки неврегульований ринок загострив протиріччя між бурякосійними господарствами, цукровими заводами та їх партнерами. Тому реальне забезпечення комплексності на основі системного підходу є одним з основних напрямів виходу бурякоцукрового виробництва із кризи.

Бурякоцукровий підкомплекс потребує посилення цілісності на базі інтеграції всього технологічного процесу - вирощування насіння і цукрових буряків, виробництво цукру, реалізація цукру і супутніх продуктів. Досягти такої цілісності неможливо за рахунок проведення окремих, навіть дуже важливих, заходів (ліквідація давальницької схеми взаємовідносин між партнерами бурякоцукрового комплексу тощо). Потрібна система заходів щодо впровадження нових інтегрованих організаційних форм господарювання.

У четвертому розділі - “Організаційно-економічні засади удосконалення національного ринку цукру” обґрунтовуються основні складові побудови економічних відносин сільськогосподарських підприємств з переробними підприємствами, впровадження ринкової моделі та удосконалення реформаційних процесів в АПК.

Створення внутрішнього ринку цукру, як і відродження цукробурякового виробництва, залежить від загального розвитку в країні сільського господарства, наявності економічних умов для нормального його функціонування. Разом з тим це вимагає спеціальних додаткових стимулів для активізації бурякосіяння у господарствах, запровадження ефективного ринкового економічного механізму та механізму цінового управління з урахуванням особливостей виробництва сировини, її промислової переробки, збуту та споживання цукру.

У дисертації обґрунтовується необхідність формування принципово нового організаційно-економічного механізму розвитку цукробурякового підкомплексу, що зумовлено низкою чинників. Найбільш впливовими з них є втрачені в реальній вітчизняній практиці головні опорні конструкції розбудови ринкової економіки, вивіреної у багатьох розвинутих країнах світу, в яких створені усі необхідні організаційні та економічні умови для оптимального функціонування цього процесу. Спостерігається недооцінка організаційно-економічного механізму як однієї з основних складових матеріального виробництва, що діє у сфері розподілу, обміну та споживання.

Основоположники політекономії соціалізму визначали, що виробництво підпорядковується, залежно від суспільного устрою, об'єктивним економічним законам, головною рисою яких є висока продуктивність праці, її поділ, економічний інтерес, прибуток. Ці підвалини організації виробництва, особливо їх методологічний бік, збігаються з основними принципами ринкової економіки. До них належать попит, розподіл, обмін і споживання, які мають свої особливості. Розуміння цих особливостей є власне підходом до аналізу діючого організаційно-економічного механізму цукробурякового підкомплексу та формування реальних у часі і просторі концепцій оздоровлення економіки цукробурякового виробництва.

При дисертаційному дослідженні економічних відносин автор виходив із того, що сільське господарство завжди було тісно пов'язане з розвитком промисловості, торгівлі та інших галузей економіки. Коли ці галузі зливаються в єдиний організм, то процес відтворення функціонує як єдине ціле. Нині в Україні виявились штучно роз'єднаними два блоки, хоч і працюють на один кінцевий продукт - цукор. Дослідженням доведено, що існуюча система підкомплексу, як і АПК в цілому, лише формально підпорядковується кінцевій меті.

Інтеграційні процеси залишаються неврегульованими, особливо між виробниками сировини та переробниками, обслуговуючими і маркетинговими підприємствами, організаціями та службами. Це насамперед стосується економічних відносин. Переважна більшість економістів-науковців і практиків вказують на те, що АПК в цілому ще не має завершених форм. Зберігається нерівноправність економічних відносин між різними сферами АПК, що окремі дослідники розглядають як результат глибоких деформацій відносин власності на засоби виробництва та його результати, і на цих підставах обґрунтовують необхідність адміністративної реформи. На рівні господарської ланки, району агропромислова інтеграція проявляється в утворенні різних агропромислових формувань.

Дослідження засвідчило, що процеси інтеграції відбуваються в основному у формі встановлення сталих прямих зв'язків бурякосійних господарств із підприємствами та організаціями суміжних галузей. Проте ці зв'язки не доведені до завершення. З іншого боку, цукрові заводи за своєю ініціативою роблять спроби створити власну сировинну зону у різних формах, що вимагає відповідного економічного механізму та додаткових витрат. В економічній інтеграції промисловості та сільського господарства величезне значення має ринок, хоча це положення на практиці ігнорується.

Для розв'язання проблем економічного механізму потрібна (що підтверджено дослідженням) внутрішня системна збалансованість інтеграційних структур, слідування попиту і пропозиції та формування внутрішнього і зовнішнього ринку цукру. На противагу цьому сучасний ринок, попит і пропозиція, рівень ринкових цін позбавлені стабільності, а зовнішній ринок практично втрачено. За нашими висновками переробна ланка повинна взяти на себе функції координатора та узгодження діяльності всіх учасників агропромислового виробництва, збуту кінцевої продукції, регулювання доходів. Залежно від складу учасників процесу розвиток інтеграції повинен мати вертикальний і горизонтальний напрям. Обов'язковою передумовою цього є високі кінцеві результати роботи кожної ланки. Пріоритет належить віддавати виробництву цукрових буряків, оскільки відставання у цій сфері не можна компенсувати на етапах переробки чи торгівлі.

На практиці ще спостерігаються спроби звести відносини між партнерами до відносин купівлі-продажу, відмови від економічно доцільного розподілу кінцевих результатів, одержати односторонні вигоди, вирішити свої проблеми за рахунок партнера. У дисертації вказуються шляхи подолання цих недоліків. Повинна існувати розгалужена система економічних відносин між сферами виробництва, в яких використовується цукор. Лише тоді можливо привести економічні відносини відповідно до вимог ринкової економіки, їх дієвість між учасниками цукробурякового підкомплексу, насамперед між цукровими заводами і бурякосійними господарствами.

Виходячи з цього пропонуються принципово нові заходи побудови фінансової підтримки товаровиробників. Необхідно здійснити організаційно-правові заходи реформування ключових елементів системи державного управління та усунути дискримінаційне положення сільського господарства в економці країни.

У п'ятому розділі - “Міждержавний ринок цукру та обґрунтування участі України в його формуванні і розвитку” - обґрунтовуються концептуальні положення розвитку інтеграційного цукробурякового виробництва, зовнішньоекономічних зв'язків та експортно-імпортних поставок цукру.

В умовах переходу до ринкової економіки розвиток інтеграційного цукробурякового виробництва набуває нової якості. Суб'єкти виробничої діяльності одержують новий статус власників, а роль держави як власника зводиться до мінімуму. В дисертації теоретично, з урахуванням практичного аспекту, обгрунтовується позиція щодо закріплення й підтримки в бурякосійних господарствах колективно-пайової персоніфікованої власності; приватної, з чітко визначеною часткою землі та майна і правом при потребі виходу зі своїм паєм з колективних форм господарства для організації власної, або кооперативної справи. Практично стихійно до виробництва цукрових буряків прилучаються фермерські господарства та особисті підсобні господарства населення. З боку управлінських структур АПК, а відтак держави, цей напрям не знаходить підтримки. Спираючись на досвід Польщі та деяких інших східноєвропейських країн, нехтування малого і середнього за розмірами виробництва автор відносить до стратегічної помилки держави. У Польщі, наприклад, цукрові заводи інтегруються переважно з індивідуальними сімейними фермами, які зобов'язуються у вказані строки поставляти не менше 4 т буряків. 80% сировини дають саме такі господарські структури. Головним зв'язуючим мотивом інтеграції, як доводиться в дисертації, є добровільність та наявність взаємовигідних економічних умов. Вона є гарантією партнерських зв'язків, розвиваючись на обопільній зацікавленості в кінцевих результатах.

Другий, оновлений напрям, в Україні представляють великі бурякосійні господарства. Проте, середні розміри посівних площ у розрахунку на одне господарство скоротились майже удвічі. При посиленні економічної підтримки бурякосійних господарств з боку держави господарства суспільного сектора здатні швидко відновити втрачені позиції та зберегти провідну роль у буряківництві. Разом з тим примноження приватної власності обов'язково надасть поштовху для виникнення кооперації, господарських товариств, здатних розв'язувати не лише виробничі, а й фінансові, постачальницькі, збутові, переробні та інші види діяльності. Поки що продовжується розрив в економічних зв'язках між сільськогосподарськими та переробними підприємствами, продовжує переважати бартер у розрахунках. Причому, жодна з країн Східної Європи не вдавалась до такої моделі, яка сформувалась в Україні протягом 1994-1998 рр. Бартерні операції призвели до згубних для АПК наслідків. В умовах бартеризації економічних відносин, як форми розрахунків, буряківництво потрапило до розряду низькотоварного, а точніше збиткового в аграрному секторі. В дисертації обґрунтовується необхідність відновлення обов'язкового компоненту ринкових відносин - кредитної системи як основної ланки, що забезпечує рух товарів, а отже - функціонування економіки в цілому.

На підставі наукового аналізу автор запропонував свої підходи до формування концепції розвитку ринкових відносин в цукробуряковому підкомплексі. Її базовими елементами є впровадження дійсно ринкових відносин, створення регульованого державою ринку цукру, запровадження постійно діючих механізмів підтримки виробництва, впровадження новітніх технологій, здатних у швидкому темпі здійснити перехід від спаду до динамічного нарощування цукробурякового виробництва, до підвищення конкурентоспроможності продукції, до соціально-орієнтованої економіки як основи продовольчої безпеки країни. Щодо форм інтеграції, то ми не орієнтуємо на акціонування та передачу аграрним підприємствам 51% акцій цукрових заводів. Дослідження такої практики показало, що цей механізм інтеграції не спрацьовує з об'єктивних причин. Завжди були і залишаються суперечності між тими, хто володіє акціями, та переробними заводами. В інтересах перших, тобто бурякосійних господарств, - одержання як найбільшого прибутку з акцій, отримання більшої ціни на сировину, тоді як цукрові заводи завжди зацікавлені мати нижчу ціну на сировину і більше прибутку залишити у своєму розпорядженні.

Автор пропонує як варіант інтеграційних формувань взагалі ліквідувати механізм купівлі-продажу сировини і замість нього ввести механізм розподілу грошової виручки між усіма партнерами пропорційно їх внеску в загальний кінцевий результат. За цих обставин переробне підприємство втрачає сенс занижувати якість сировини, а сільськогосподарським підприємством буде вигідно здавати якісну сировину. Важливо при цьому змінити відносини між державними органами різного рівня й економічними суб'єктами. Органи влади своїми діями не повинні порушувати принципи ринкової економіки, зокрема невиконання контрактних зобов'язань, вимагання від підприємств постачання товарів і надання послуг неплатоспроможним організаціям тощо.

Практично цукор, вироблений в Україні, розпорошується за різними каналами реалізації. Глибокі кризові явища торкнулися як експортних, так і імпортних поставок. Український цукор неконкурентоспроможний. Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків можливий лише за умов нагромадження і реалізації в цукробуряковому підкомплексі якомога більшого обсягу наукових знань, які можливо трансформувати в ефективні методи організації виробництва та технології. Цей процес має поєднуватися із заходами підвищення кваліфікації робочої сили. В дисертації розроблені варіанти переходу до відкритої економіки як основи залучення іноземних інвесторів. Інтеграція в цукробуряковому підкомплексі, доведення його до рівня світового господарства розглядається автором як фактор економічного зростання, підвищення ефективності виробництва.

За експертними оцінками, на найближчі роки потенційний ринок українського цукру в Росії, як основного експортера, становитиме 1,5-2 млн. т, а ціна 1 т його близько 460-470 дол. США т. Проте ринки Росії заполонили цукром із тростини потужні міжнародні цукрові корпорації, які продають його за 220-240 дол. США за тонну. Якщо не вдасться закріпитися на російському ринку, то це може привести до скорочення виробництва цукру і закриття багатьох заводів. Російські покупці цукру вже не звертають увагу на близьке розташування України, а орієнтуються лише на ціну. Купують цукор за нижчою ціною, хоча і мають гіршу якість проти білого бурякового цукру України. Внаслідок кризи у буряківництві експортні можливості щодо цукру обмежені і нині його вигідніше реалізовувати на внутрішньому ринку. Для підтримки розвитку цукробурякового підкомплексу пропонується відновити виробництво рафінаду та виробляти продукти з цукру у формі рідини. Доцільно також орієнтувати заводи на виробництво дріжджових алкогольних напоїв, спирту для харчової промисловості та інших галузей виробництва, а також спирту як палива. Особливої уваги заслуговують пропозиції щодо виробництва етанолу з відходів цукрового виробництва.

Зміна стратегії і тактики формування ринкових відносин, в тому числі у цукробуряковому виробництві, здатна змінити соціально-економічну ситуацію в агропромисловому виробництві, відновити становище сільськогосподарських товаровиробників на вітчизняному ринку та забезпечити достатнє продовольче постачання в країні, мати також достатні ресурси для зовнішньої торгівлі.

Слід зазначити, що для цукрової промисловості України дуже важливо й надалі зберегти російський ринок, оскільки його втрата може призвести до скорочення виробництва цукру і закриття багатьох заводів.

Практика останніх років свідчить, що найближчим часом Україна не зможе істотно розширити свої експортні ринки цукру в країнах СНД через конкуренцію, яку створюють експортери дешевого цукру з інших країн. Україна може конкурувати на світовому ринку передусім за умови здешевлення українського цукру та поліпшення його якості, що, в свою чергу, вимагає підвищення врожайності і цукристості буряків, а також зменшення їх втрат. Цьому значною мірою сприятиме впровадження новітніх технологій вирощування, транспортування, зберігання та переробки буряків.

Для досягнення показників стандарту цукру слід підвищувати якість сировини й скорочувати термін її зберігання в кагатах. Цього можна досягти за умови, якщо тривалість виробничого періоду не перевищуватиме 85-90 діб. Поряд з тим слід удосконалити державний стандарт на цукрові буряки, передбачивши в ньому вимоги щодо поліпшення їх якості. Отже, проблему підвищення якості українського цукру можна вирішити шляхом об'єднання зусиль всіх підгалузей цукробурякового виробництва.

Для радикального поліпшення становища в цукровій промисловості необхідно розробити довгострокову програму її реструктуризації з тим, щоб визначити перспективні заводи і поступово нарощувати їх потужності.

У дисертації досліджувалась проблема розробки програми створення і функціонування ринку цукру держав-учасниць СНД. Важливо відзначити, що на користь необхідності розробки і реалізації такої програми вже висловилися союзи цукровиробників чотирьох основних країн, що виробляють цукор: Беларусі, Молдови, Росії й України. У вересні 2001 року вони прийняли спільне звернення до глав урядів зазначених держав.

ВИСНОВКИ

1. Стратегічною метою розвитку цукробурякового виробництва є повне самозабезпечення країни цукром в обсягах, необхідних для споживання населенням, потреб харчових галузей, які споживають цукор як сировину, створення необхідних резервів, у тому числі і для зовнішньої торгівлі. Пошук шляхів для розв'язання поставлених завдань є першим кроком у вирішенні проблеми методології відродження і становлення цукробурякового підкомплексу. Для досягнення поставленої мети потрібне подальше реформування АПК, створення ефективної і конкурентоспроможної системи господарювання, заснованої на її багатоукладності та наділеної мотиваційними стимулами до високопродуктивної праці.

Економічні перетворення в цукробуряковому підкомплексі потрібно збалансувати з теоретичними засадами ринкових відносин та забезпечити функціонування економічних суб'єктів підкомплексу в рамках сталого правового коридору при державній підтримці й регулюванні окремих сторін його діяльності.

2. У прикладному аспекті для модернізації цукробурякового підкомплексу рекомендується здійснити систему організаційно-економічних заходів, спрямованих на удосконалення виробництва на основі застосування сучасних ресурсоощадливих технологій. Нормативно-ресурсні розрахунки показали, що із першочергових інвестицій, необхідних для технічного переозброєння цукрової промисловості, потрібно направляти 28-30% вкладень, а на розвиток виробничої інфраструктури буряківництва та в сферу торгівлі - 58-60%. На розширення сировинної бази в приватному секторі (фермерські та особисті селянські господарства) слід виділити до 13% від суми, розрахованої для розвитку виробництва цукрової сировини. В цілому щорічні інвестиції в АПК, за розрахунками автора, повинні становити 5,2 млрд. дол. США, в тому числі у сільському господарстві - 2,5-2,6 млрд. дол. США.

3. Зважаючи на те, що нині регіональний рівень виробництва виходить на передній план у сфері формування ринкових відносин, до органів управління в регіонах повинна перейти більша частина функцій розвитку цукробурякового підкомплексу, регулювання цукрового ринку. При цьому державі належить визначити форми і методи підтримки та регулювання виробництва, сприяти залученню інвестицій для розвитку цукробурякового підкомплексу з інших регіонів країни, а також іноземних капіталів, визначити взаємозв'язок регіональної політики відродження цукробурякового підкомплексу з розвитком ринкової інфраструктури та державної аграрної політики.

Для формування збалансованого регіонального ринку цукру необхідна цільова інвестиційна політика, розробка якої починається з опрацювання державної програми відродження цукробурякової галузі. З цією метою потрібно створити центр із повноваженнями по розробці і реалізації державної програми. До функцій центра мають входити пошук компромісів між інтересами виробників і споживачів, здійснення операцій по регулюванню попиту і пропозиції, підтримки узгодженого рівня цін на внутрішньому ринку тощо.

5. Удосконалення фінансово-кредитного механізму стосовно цукробурякового підкомплексу залежить від розвитку його на макро- і мікрорівні з принципово нових позицій фінансового забезпечення, регулювання і формування фінансових результатів при збалансуванні економічних потоків, а також від регулюючої ролі держави, яка повинна брати участь у створенні сприятливого економічного середовища для всіх суб'єктів ринку, становленні системи кредитних ресурсів, страхування та стимулюючого оподаткування.

6. У науковому середовищі ще не до кінця сформовані погляди щодо позбавлення монополізму переробних підприємств. Орієнтація на акціонування, на передачу сільськогосподарським підприємствам 51% акцій переробних підприємств не спрацьовує, оскільки на практиці не дотримуються виконання умов акціонерної та дивідендної політики як головної складової механізму акціонування. У зв'язку з цим пропонується створити умови для інтеграції цукрових заводів з бурякосійними господарствами на основі нового механізму взаємовідносин. Він полягає у ліквідації механізму купівлі-продажу сировини і введенні механізму розподілу грошової виручки між усіма партнерами пропорційно їх внеску у загальний кінцевий результат. Коли виробники сировини бажають співпрацювати на принципах “купівлі-продажу”, то це право залишається за ними. Разом з тим державні органи управління повинні нести відповідальність за невиконання контрольних зобов'язань, не примушувати підприємства постачати товари (цукор) неплатоспроможним організаціям, перешкоджати скороченню персоналу навіть у тих випадках, коли завод не може продати свою продукцію тощо.

7. Для запобігання деградації агропромислового виробництва, що набуває реальної загрози, в тому числі і для цукробурякового ринку, необхідно: прийняти закони “Про державне регулювання агропромислового виробництва”, “Про продовольчу безпеку України”, внести зміни в економічну політику держави щодо аграрного сектора країни.

8. Подальше реформування і удосконалення цукробурякового виробництва здійснювати, виходячи з того, що:

суб'єкти - учасники цукробурякового виробництва є вільними товаровиробниками, самі визначають загальні площі посіву й обсяги виробництва цукрових буряків, а також обсяги виробництва цукру, ринок його реалізації. Функцією державних органів повинна стати підтримка розвитку цукробурякового виробництва як пріоритетного, провідного, продуктового підкомплексу народного господарства;

введення квот поставки цукру на внутрішній ринок, тобто визначення максимальної кількості цукру, яка може бути поставлена на внутрішній ринок (з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року) і поставка його згідно з міжурядовими угодами;

запровадження гарантованої мінімальної ціни на цукрові буряки. Ціни на цукрові буряки відповідної якості, цукристості встановлюються в межах визначеної квоти, яка покриває витрати на вирощування і транспортування цукрових буряків до цукрових заводів і завчасно гарантується;

встановлення мінімальної ціни на цукор, що являє собою гарантовану ціну на цукор, вироблений в межах встановленої квоти, що покриває витрати на виробництво і реалізацію та зберігання цукру). Мінімальна ціна на цукор застосовується тільки у випадках, коли підприємства, що виробляють цукор у межах встановленої квоти, не можуть реалізувати цукор і цукрові буряки за вищими цінами.

9. Юридичні відносини між цукровими заводами і бурякосійними господарствами регулювати контрактами, які укладаються між партнерами згідно із діючими в країні нормативно-правовими актами. Для посилення контрактних зв'язків пропонується увести механізм гарантованого збуту цукру, який вироблений для поставки його на внутрішній ринок і за міжурядовими угодами. Заборонити поставки цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту. В разі порушення цих умов застосовувати обмежувальні санкції.

10. Основою в системі ціноутворення має бути державна гарантія цін на цукрові буряки і цукор, які виробляються для внутрішнього ринку та за міжурядовими угодами. На цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру на внутрішній ринок та за міжурядовими угодами, держава встановлює гарантовану мінімальну ціну базової цукристості 16%. Мінімальна гарантована ціна на цукрові буряки визначається у відповідності з порядком визначення гарантованої мінімальної ціни на цукрові буряки, яка затверджується державою. Можливий і альтернативний варіант, за яким учасники інтеграційного об'єднання розподіляють грошову виручку від реалізації цукру пропорційно внеску кожного суб'єкта в кінцевий продукт.

11. В порядку постановки питання автор не виключає трансформацію діючих цукрових заводів, або їх частини, у повну власність бурякосійних господарств (які формують сировинну зону конкретного заводу) і замість акціонерних товариств перетворити їх у кооперативні об'єднання. Це означає, що переробний кооператив повністю переходить у власність сільськогосподарських підприємств, що дозволить мати єдиного господаря, сформувати об'єднаний капітал, необхідний для модернізації технології вирощування цукрових буряків та виробництва цукру і супутніх продуктів. Можливі варіанти створення повних господарських товариств. Їх учасники, згідно із положенням, нестимуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

12. Кабінету Міністрів України слід переглянути державну економічну політику щодо розвитку цукробурякового виробництва, розглядати та готувати проекти законодавчих і нормативних документів, визначати обсяги поставок цукру й відповідної кількості цукрових буряків на внутрішній ринок та за міжурядовими угодами, визначати на кожний виробничий сезон мінімальну ціну на цукрові буряки та цукор, вирішувати спірні питання, що виникають у цукровому виробництві, мати ефективну систему стимулювання бурякосійних господарств і цукрових заводів у вигляді дотацій та субсидій. Створити кредитний банк підтримки АПК і забезпечувати підтримку субсидіями, дотаціями при проходженні цукру на зовнішні ринки, створювати відповідну ринкову інфраструктуру в країнах, які є головними імпортерами цукру.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Імас Є.В. Формування та розвиток цукробурякового підкомплексу в Україні. - К.: ІАЕ УААН, 1999.- 352 с. ISBN 966-7306-20-8. (Одноосібна монографія)

2. Імас Є.В. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва. Посібник у питаннях і відповідях. За редакцією П.Т. Саблука. - К.: ІАЕ УААН, 1999. - с.169-176; 180-181. ISBN 966-7306-26-7.

3. Імас Є.В. Перспективи цукробурякового підкомплексу в Україні. Розділ у книзі “Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. За редакцією П.Т.Саблука та ін. К.: ІАЕ УААН, 1999.- с.168-171. ISBN 966-7306-23-2.

4. Імас Є.В. Спільне українсько-австрійсько-німецьке підприємство “Укрінтерцукор”. - К.: ІАЕ УААН, -1997. - с.27.

5. Імас Є.В. Відновлення державної підтримки розвитку цукробурякового виробництва. -К.: ІАЕ УААН, 1998. - с.48.

6. Білаш В.П., Шпичак О.М., Імас Є.В. та ін. Ринок цукру. - К.: ІАЕ, 1999. - с. 30.

7. Імас Є.В. Ринок цукру в Україні: стан, перспективи розвитку. - К.: ІАЕ, 2002.-96с.

8. Iмас Є.В. Подолання кpизової ситуації у цукpобуpяковому виpобництві Укpаїни // Економіка АПК.- 1998, № 9.- с. 6-12.

9. Iмас Є.В. Фоpмування машинно-технологічних станцій в СП "Укрінтерцукор" // Економіка АПК.- 1998, №10.- с. 9-14.

10. Iмас Є.В. Роль селекції та насінництва у підвищенні ефективності буpяківництва // Економіка АПК.- 1998, № 12. - с.7-14.

11. Iмас Є.В. Основні напрями відродження виробництва цукру в Україні // Економіка АПК.- 1999, №1.- с. 97-100.

12. Имас Е.В. Проблемы экспорта украинского сахара в Россию // Независимая газета. - 1999, №16. - с. 5.

13. Iмас Є.В. Розвивати інтеграційні процеси в цукробуряковому виробництві. Зб.: Соціально-економічна ситуація та шляхи подолання кризового стану в агропромисловому комплексі України. - К.- 1999.- с. 125-128.

14. Iмас Є.В., Стельмащук А.М. та ін. Викоpистання виpобничого потенціалу цукpобуpякового комплексу // Вісник с.- г. науки. - 1999, №5. - с. 67-72.

15. Iмас Є.В. Стpатегічні завдання відновлення цукpобуpякового комплексу в Укpаїні // Економіка АПК.- 1999, № 7.- с. 13-18.

16. Iмас Є.В. Економічні пpоблеми цукpобуpякового виpобництва Укpаїни // Економіка Укpаїни. - 1999, №8. - с. 48-54.

17. Імас Є.В. Теоретично-методологічні засади створення маркетингової системи виробництва і реалізації цукру // Економіка АПК. -1999, №8. - с. 57-59.

18. Iмас Є.В. Економічна ефективність сучасних технологій в цукробуряковому виробництві. - К.: Агроінком.-1999, № 8-9.- с. 23-25.

19. Імас Є.В. Створити єдиний ринок цукру в Україні // Економіка АПК. - 1999, №9. - с. 76-79.

20. Імас Є.В. Формування цукробурякового підкомплексу в Україні // Вісник аграрної науки. - 1999, №9. - с. 61-63.

21. Iмас Є.В. Економічна ефективність сучасних технологій у цукробуряковому виробництві. Зб. наукових праць. Аграрний вісник Причорномор'я. - Одеса: Од. СГІ. - 1999, №3(6). - с. 162-170.

22. Имас Е.В. Развитие украинского сахарносвекловичного подкомплекса. Сб. Аграрная экономическая наука на рубеже веков: методология, принципы, перспективы развития. Материалы международной научной конференции / Отв. ред. Петриков А.В. - М.: ВИАПИ. Изд. Энциклопедия российских сел и деревень. - 1999. - с. 274-278.

23. Імас Є.В. Шляхи удосконалення матеріально-технічного забез-печення виробництва цукрових буряків // Цукрові буряки.-1999, №4.- с. 4-5.

24. Імас Є.В. Розвиток ринку цукрових буряків //Цукрові буряки. - 1999.- №5.-с. 4-5.

25. Имас Е.В. Сахарносвекловичное производство в Украине: состояние, пер-спективы // Международный аграрный журнал. Беларусь. Минск, 1999, №8. - с. 3-6.

26. Имас Е.В. Проблемы сахаросвекловичного подкомплекса Украины. // Агроэкономика, Минск, 1999, №9. - с. 9.

27. Імас Є.В. Формування внутрішнього ринку цукру. Зб. наукових праць Інституту землеробства УААН. Випуск 4. - К.: ІАЕ УААН, 1999. - С.

28. Імас Є.В. Цукровий суверенітет України - категорія політична // Час відродження. Вісник УССП. - К., 1999, №3. - с.42-44.

29. Iмас Є.В. Фактори підвищення ефективності цукробурякової галузі в Україні. Зб. наукових праць. Проблеми формування ринкової економіки - К.: Національний економічний університет. - 1999.- с. 119-126.

30. Имас Е., Тимошенко В. Когда всем несладко // Компаньон. - 1999, №6. - с. 16-17.

31. Відродження ринку цукру в Україні // Економіка АПК. - 2000. - №4. - с. 35-39.

32. Реформування соціальної сфери села: організаційно-методичні засади / За ред. П.Т.Саблука. - К.: ІАЕ УААН, 2000. Імас Є.В. § 2.5. Перелік необхідних (мате-ріалів) документів для реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. - с. 73-80.

33. Реформування соціальної сфери села: організаційно-методичні засади / За ред. П.Т.Саблука. - К.: ІАЕ УААН, 2000. Імас Є.В. § 2.6. Фінансове забезпечення функціонування соціальної сфери у сільській місцевості. - с. 81-86.