Размещено на http://allbest.ru

Вступ

фінансовий сільськогосподарський реформа

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов'язаних із кругообігом ресурсів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.

Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні й організації господарських відносин. Подія, що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарювання) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го, 1979-го, 80-х років, практично тільки зараз розроблюються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва. За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових ресурсів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств.

Відповідно до Закону України "Про підприємство", фінансові ресурси підприємств - це переважно прибуток і амортизаційні відрахування, прибутки від цінних паперів, пайові внески, ресурси спонсорів.

Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі, формуванні власних грошових фондів і централізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.

Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки - фінансів підприємства. Фінансові умови господарювання зазнали суттєвих змін, котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки, зміні форм власності, проведенні широкомасштабної приватизації, зміні умов державного регулювання, введення системи стягнення податків з підприємств. В результаті проведених в країні реформ з'явились: недержавний сектор економіки, сучасна банківська система, ринки товарів і послуг, капіталу. Але головним надбанням, на мою думку, є те, що з'явилися умови для початкового формування, так званого, середнього класу підприємців. Тобто почали народжуватись вже зовсім нові або частково реорганізовані підприємства, які мають на меті виробництво конкурентноспроможної продукції, а головне - це отримання високих прибутків від своєї діяльності. А прибуток, як відомо, виступає головним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, розширеного виробництва, росту доходів підприємства і його власників. Нарешті, підприємництво чітко орієнтоване на одержання прибутку, чим в умовах розвинутої конкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємствам самостійності і необхідності фінансувати свої витрати без державної підтримки, але і від тієї частки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якого вигідно виробляти товари, отримувати прибуток, знижувати витрати. Цієї мети можна досягти лише при оптимальній організації фінансів на підприємстві, котра дозволить не лише закріпити фінансовий стан підприємств, але й забезпечити фінансову стабілізацію в країні.

Структурна перебудова народного господарства країни передбачає першочерговий розвиток фінансово-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємства безпосередньо впливає на оборотність фінансів та, відповідно, на кінцеві фінансові результати. Актуальність вивчення завдання фінансування підприємства викликала ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.

Для розв'язання проблем формування й використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні основних соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

Розвиток підприємництва в Україні є об'єктивним процесом, зумовленим тими ринковими перетвореннями, що здійснюються в державі. Підприємництво у різних формах виступає як невід'ємна частина сучасного суспільного процесу, як рушійна сила економічного прогресу.

При переході до ринкових відносин вітчизняні підприємства зіткнулись з проблемою невпевненості у ділових партнерах, у законодавчій базі, політиці держави, з невизначеністю майбутніх доходів і витрат, а отже, і перспектив діяльності підприємства. Тому треба звернути увагу на доцільне використання фінансів підприємства та його фінансову діяльність. Цей фактор дуже впливає на фінансовий стан підприємства.

Виявлення фінансового стану підприємства дозволить власникам, керівникам, партнерам по бізнесу, банкам визначати надійність, стабільність даного підприємства, оцінювати ефективність використання фінансових ресурсів, спрогнозувати фінансові результати його діяльності.

Фінансовий стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями. Ці фактори дозволяють визначити недоліки у діяльності підприємства і шляхи їх подолання. Комплексний і систематичний підхід до фінансового стану підприємства дасть можливість підприємству розвиватись у довгостроковій перспективі.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансового стану підприємства за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.

І. Теоретичний розділ

1.1 Фінансова система України

В умовах адміністративної економіки елементами фінансової системи вважають децентралізовані фінанси (ресурси окремих підприємств чи їх об'єднань) та централізовані фінанси (ресурси держави). У ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні: економічне обґрунтування структури державного бюджету; розвиток банківської системи, небанківських фінансових посередників та фінансових ринків; державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств і кризи платежів.

Фінансова реформа передбачає регулювання інвестиційної діяльності в частині: створення пільгового інвестиційного клімату для певних галузей народного господарства чи регіонів країни; державного регулювання відповідно до впливу податкового, кредитного, амортизаційного та цінового механізму, цільового державного інвестування; застосування державного замовлення на виробництво і поставку товарної продукції; зберігання, експертизи та конкурсності у виборі інвестиційних проектів; страхування ризику інвестицій.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства. Так, зміна системи оподаткування покликала забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства - зниження тіньового обігу і збільшення частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Тенденція зменшення обсягу бюджетних інвестицій, що визначилася в Україні, в цілому економічно обґрунтована й передбачає зростання обсягу реальних інвестицій недержавного характеру.

Обмеження регулюючих функцій держави стосовно фінансової системи викликало лібералізацію ціноутворення та відповідне зняття дотацій і субсидій на покриття різниці цін товарів і тарифів на послуги, зміну форми власності підприємств державного сектора. Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподілу фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності в цілому.

Таким чином, для основної частки суб'єктів господарської діяльності постає проблема формування сприятливого інвестиційного клімату чи пошуку внутрішніх джерел самофінансування. До джерел власного інвестування можна віднести частину прибутку підприємства, амортизаційний фонд, резервні фонди. Сума амортизаційних відрахувань не залежить від фінансових результатів господарської діяльності й формується пропорційно до вартості основних фондів. Отже, амортизаційний фонд - важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного відтворення доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку, зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до зменшення кінцевого фінансового результату - прибутку.

Важливим джерелом формування фінансових ресурсів є прибуток підприємства. Використовуючи його, підприємство може погасити свої бюджетні, кредитні та інші фінансові зобов'язання. Отже, прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємства. Отримання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання валового внутрішнього продукту, доходів державного бюджету.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150-200% рівень рентабельності фінансових вкладень. Потужнім іноземним інвестором в Україні є Європейський банк реконструкції і розвитку. За час співпраці з Україною близько 60% кредитів ЄБРР було надано для фінансування приватного сектора економіки.

Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об'єктивно обмежені і пов'язане з низькою інвестиційною привабливістю України і з потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту. Одним із шляхів внутрішнього інвестування у даних умовах стали внутрішні позики на ринку державних боргових зобов'язань.

Наявність доходів і валютних заощаджень населення свідчить про його інвестиційні можливості, які можна використати у процесі грошової приватизації підприємницьких об'єктів державної власності. Очевидною є необхідність розвитку посередницьких фінансових організацій, що зможуть ефективно використовувати заощадження населення в умовах інфляційних процесів. Відзначимо опосередкований шлях зростання інвестицій, оскільки збільшення доходів впливає на платоспроможний попит, що забезпечить стабілізацію виробництва й відповідну стійкість внутрішніх фінансових надходжень підприємств.

Фінансова система України поєднує в собі централізовані (державні) фінанси й фінанси підприємств і галузей народного господарства -- децентралізовані фінанси. У складі останніх найбільшу питому вагу мають фінанси промисловості. Це не випадково, адже дана галузь матеріального виробництва в Україні дає щорічно більш як 2/3 валового суспільного продукту, в ній зайнято близько 50% трудових ресурсів країни і 60% основних виробничих засобів. 80--85% доходної частини державного бюджету -- основної ланки централізованих фінансів України -- щорічно формується (прямо чи опосередковано) за рахунок продукції, що створюється саме на промислових підприємствах різних організаційних форм і різних форм власності. Форми й методи організації фінансів промисловості становлять основу організації фінансів інших галузей народного господарства з урахуванням особливостей їхньої технології та економіки.

Використання фінансів дає змогу промисловим підприємствам, як і іншим підприємствам сфери матеріального виробництва, забезпечити вирішення виробничих і соціально-економічних проблем свого функціонування.

Сфера фінансових відносин підприємств включає в себе відносини:

1) між підприємством і його засновниками (власниками) з приводу формування статутного фонду (наприклад, одержання коштів з державного бюджету, емісія акцій, надходження пайових внесків тощо);

2) між підприємством і державою у межах законодавства про оподаткування, соціальне страхування, формування державних позабюджетних фондів, а в окремих випадках --з приводу одержання з державного бюджету коштів, передбачених у його видатковій частині;

3) між підприємством і банками з приводу одержання і повернення кредитів, а також сплати процентів за користування ними;

4) між підприємством і його постачальниками та покупцями з приводу виконання господарських договорів і зобов'язань;

5) усередині підприємства -- з приводу розподілу прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків та обов'язкових платежів, і між підприємством у цілому та його підрозділами з приводу розподілу коштів на формування фондів основних засобів та оборотних засобів;

6) між підприємством і його працівниками з приводу створення фондів оплати праці, матеріального заохочення та ін.



Структура фінансового відділу промислового підприємства

Функції фінансової служби підприємства

Фінансова служба підприємства виконує такі функції:

1) здійснює необхідні розрахунки і на їх основі вносить обґрунтовані пропозиції керівництву підприємства щодо розподілу наявних фінансових ресурсів між виробничими структурними підрозділами (цехи, дільниці, бригади основного й допоміжного виробництв), функціональними службами (відділи матеріально-технічного постачання, збуту, тощо);

2) розробляє поточні й оперативні фінансові плани та інші планові фінансові документи. В ході цієї роботи вишукує резерви збільшення прибутку та надходження інших фінансових ресурсів для забезпечення потреб підприємства в коштах на фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціально-культурних потреб;

3) здійснює контроль за виконанням показників фінансового плану підрозділами й підприємством у цілому, а також за недопущенням використання фінансових ресурсів на непродуктивні витрати;

4) організовує оперативний контроль за надходженням грошових коштів від реалізації підприємством своєї продукції, послуг, за своєчасним розв'язанням суперечок у сфері розрахунків з покупцями й постачальниками;

5) забезпечує всю роботу щодо виконання фінансових зобов'язань підприємства перед державним бюджетом, внесення податків та інших (неподаткових) платежів, перед позабюджетними фондами, банками, постачальниками сировини, матеріалів та послуг, робітниками й службовцями (щодо заробітної плати, виплат за соціальним страхуванням, тощо);

6) разом з іншими економічними (відділи планово-економічний, праці та заробітної плати), виробничими й технічними підрозділами комплексно аналізує господарсько-фінансову діяльність підприємства й окремих його структурних підрозділів, у процесі чого виявляються причини невиконання планів і завдань з виробництва продукції, її собівартості, прибутку;

7) бере активну участь у заходах, спрямованих на запровадження внутрішнього господарського розрахунку на підприємстві, колективного підряду в цехах, відділах та інших службах;

8) вивчає стан фінансового ринку й регіону для планування і прийняття рішень в інвестиційній сфері (емісія і придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, залучення банківських кредитів, тощо).

Вихідним пунктом реалізації фінансового менеджменту є фінансове планування.

Рис. 1. Схема фінансової діяльності та грошових потоків підприємства.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:

1) комерційний розрахунок;

2) неприбуткова діяльність;

3) кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх, формування, доходами, витратами і фінансовими результатами (рис. 2.).

Рис. 2. Схема організації фінансової діяльності.

Отже, зміст фінансової діяльності підприємств полягає у безперервному кругообігу коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами та персоналом підприємства.

У процесі організації своєї діяльності перед підприємством постійно виникає необхідність вибору оптимальних варіантів прийняття рішень у сфері фінансів з багатьох альтернативних, наприклад, з таких:

1) яку частину прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, слід спрямувати на розвиток виробництва, технічне переозброєння, а яку - на приріст фонду споживання;

2) використати кошти на будівництво нового цеху чи придбати акції іншого підприємства;

3) вкласти кошти в завищені, порівняно з потребами виробництва запаси дефіцитних матеріалів, чи сподіватися на можливість їх закупівлі в майбутньому, в міру необхідності;

4) збільшити статутний фонд за рахунок додаткової емісії акцій чи одержати тимчасову кредитну допомогу, склавши відповідний кредитний договір з комерційним банком.

Кожне з цих рішень має бути обґрунтоване відповідними розрахунками, базуватися на знанні економіки свого підприємства, перспектив його розвитку, вивченні кон'юнктури ринку й урахуванні багатьох інших факторів. Інакше неминучі хибні рішення, що призведуть до збитків, зниження ефективності діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності підприємства:

1) вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості;

2) збалансування за часом надходжень і видатків платіжних засобів;

3) підтримання належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Інструментом виконання цих завдань є розробка перспективних і поточних фінансових планів (бюджетів) підприємства, в яких узагальнюються його доходи і видатки за певний період (рік, квартал, місяць). Фінансові плани розробляються в процесі планування діяльності підприємства.

Залежно від джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє.

Внутрішнє фінансування - здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна. До таких коштів належать прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу майна.

Зовнішнє фінансування - має своїми джерелами кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій; кредит; інші боргові зобов'язання; державні субсидії.

Важливою формою фінансування є кредит - платне надання грошей або інших цінностей в борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно виникає ризик, пов'язаний з необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати податків.

Інвестиційний внесок представляє собою джерело самокредитування діяльності підприємства. Інвестиційний внесок - це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.

1.2 Фінансові ресурси підприємства

В український думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративний системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік.

Визначення 1. М.Я. Коробов: “Фінансові ресурси підприємства - це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства”.

Визначення 2. В.М. Родіонова: “Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.”

Визначення 3. В.Г. Бєлолипецький: “Фінансові ресурси фірми - це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення”.

Визначення 4. О.Д. Василик: “Фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються і відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб”.

Визначення 5. І.В. Зятковський - цей автор фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: “Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств”.

Визначення 6. В.М. Опарін - одне з найпростіших і найактуальніших визначень: “Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства”.

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Фінансові ресурси підприємств -- грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту, національного доходу й використовуються у статутних цілях підприємств.

Загальна сума фінансових ресурсів кожного підприємства складається з таких елементів:

1) статутний фонд;

2) резервний фонд;

3) амортизаційний фонд;

4) спеціальні фонди і цільове фінансування;

5) кошти, надані підприємству в порядку внутрішньогалузевого перерозподілу;

6) нерозподілений прибуток у господарському обігу;

7) кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, з відрахувань на соціальне страхування, робітникам і службовцям з оплати праці, а також за виданими векселями;

8) короткострокові й довгострокові кредити комерційних банків;

9) централізовані й децентралізовані кошти для фінансування капітальних вкладень;

10) кошти від реалізації власних цінних паперів;

11) інші кошти, які відображаються в пасиві бухгалтерського сальдового балансу.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів.

Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання. Чому? По-перше, жодна копійка не надходить до підприємства просто так. Обов'язково проти кожної копійки, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов'язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну копійку підприємство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні й оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина “простоювання” коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.

Отже, спочатку відбувається прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом - через купівлю основних і оборотних засобів - у капітал.

Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Сьогодні поняття “фонди” як організаційна форма руху коштів просто починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі “фонди” трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені прости поняттям “капітал”. Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: “Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед не бухгалтерів) - активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн”.

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностях. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг - операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових - фінансова діяльність).

Ми дотримуємося ідеї прив'язування фінансових ресурсів саме до певної дати. Коли ми говоримо про фінансові ресурси, то маємо на увазі сукупність грошових ресурсів, які підприємство змогло залучити й утримати ця сукупність набуває форми капіталу.

Щоб виявити цю сукупність і її склад, достатньо поглянути у пасив балансу, складеного на цю дату. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі.

Ані виручка, ані доход як величини, пов'язані з проміжком часу, не належать до фінансових ресурсів. Єдиною частиною доходу, яка належить до цих ресурсів, є нерозподілений прибуток. Але це відбувається тільки тому, що даний прибуток капіталізується. Замість того, щоб виплачувати увесь розмір прибутку у вигляді дивідендів акціонерам, а потім переконувати їх вкласти знову в підприємство, механізм накопичення нерозподілених прибутків дає змогу уникнути такого обхідного шляху і безпосередньо інвестувати підсумку збільшує акціонерний капітал, а отже, і розмір частки в ньому кожного з акціонерів.

Фінансові ресурси на капіталістичному підприємстві отримали назву “грошового капіталу”. Вони є сукупністю усіх видів грошових коштів, фінансових активів підприємства.

Фінансові ресурси поділяють на власні та залучені.

До власних належать засоби:

а) отримані від випуску та реалізації акцій та облігацій;

б) резервний капітал, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво;

в) пайові внески членів трудового колективу;

г) частина статутного капіталу, який складається із внесків засновників в оборотні фонди.

Власний грошовий капітал також може збільшуватися шляхом наступних випусків акцій.

До залучених фінансових ресурсів належать капітал, який утворюється за рахунок банківського довготермінового кредиту (понад один рік) та коштів, отриманих від випуску облігацій, а також орендовані підприємством засоби праці.

1.2.1 Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємства

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємницьких структур для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань фінансів цих структур. За умов ринку фінансові ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості підприємства, що залежить від чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу на дивіденди. Тому методики, прийнятті в світовій практиці щодо оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства, можуть бути реалізовані лише за наявності розвинутого ринку цінних паперів та статистики про нього. В Україні питома вага акціонерних товариств, які реалізують власні цінні папери на фондовому ринку, поки що незначна, проте сам механізм оптимізації фінансових ресурсів в умовах їхнього дефіциту становить певний інтерес.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних їм пасивів. Активи й пасиви підприємницьких структур за строками обігу можна поділити на коротко- та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових пасивів, а основні та прирівняні до них засоби фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

У ринковій економіці акціонерна форма власності переважає над іншими і має деякі особливості формування власних фінансових ресурсів, що полягають у їхній структурі. Можна виділити три основних джерела: акціонерний капітал, фонди власних коштів та нерозподілений прибуток. Таким чином, фінансування господарської діяльності акціонерних товариств із зовнішніх джерел (зовнішнє фінансування) здійснюється за рахунок позик та емісії облігацій підприємства.

Іншим видом фінансування є внутрішнє - за рахунок нерозподіленого прибутку та фондів власних коштів. Так, наявність достатнього обсягу власних коштів може забезпечувати розвиток підприємства та свідчити про наміри акціонерів розподіляти ризики, пов'язані з діяльністю підприємства. Високий рівень внутрішнього фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання.

Як власні, так і залучені джерела фінансування діяльності підприємств мають свою вартість, що складається із сум витрат на залучення кожного джерела. У практиці зарубіжних корпорацій вартість авансованого капіталу визначають за формулою:

,

де V - вартість авансованого капіталу;

k_i - ціна і-того джерела коштів;

d_i - питома вага і-того джерела коштів у загальній структурі.

Цей показник розраховується для визначення мінімуму повернення вкладених у діяльність підприємства фінансових ресурсів і може використовуватися для визначення вартості підприємства в цілому.

При вирішенні питання оптимізації структури капіталу використовують два важливих поняття: фінансова структура і капіталізована структура підприємства. Під першим терміном, як правило, розуміють спосіб фінансування активів підприємства взагалі, тобто за рахунок усіх джерел фінансових ресурсів, а другий термін має вужче значення, що обмежується лише довгостроковими пасивами.

Основа нормального функціонування - наявність достатнього об'єму фінансових ресурсів, що забезпечують можливість задоволення виникаючих потреб підприємства для поточної діяльності і розвитку.

Фінансові ресурси - грошові прибутки і надходження, що знаходяться в розпорядженні господарюючого суб'єкта і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат по простому і розширеному відтворюванню і економічному стимулюванню на підприємстві.

Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та позикових коштів. Спочатку фінансові ресурси з'являються в момент створення підприємства і відбиваються в статутному фонді. Основне джерело формування - вартість реалізованої продукції, різні частини якій набувають форми грошових прибутків і накопичень.

На більшості підприємств - нестача фінансових ресурсів, так як:

1.Недолік власних оборотних коштів.

2.Систематична втрата частини фінансових ресурсів внаслідок інфляції.

3.Неадекватність керівництва підприємства новим умовам господарювання.

Для стабільного формування достатнього об'єму фінансових ресурсів джерела самі повинні бути стабільними.

Об'єм фінансових ресурсів за рахунок перерозподілу між різними джерелами може відповідати потребам нашого підприємства.

Кредитні ресурси необхідні для підприємства, тому що під час коливання потреб фінансових ресурсів і їх наявність може не дорівнювати. Необхідно оцінити можливість для підприємства відшкодувати позикові кошти з процентами і в термін, якщо існує можливість непогашення позики, засобу краще не залучати, оскільки автоматично збільшуються витрати.

Підприємство користується правом емісії цінних паперів для формування додаткових коштів за рахунок випуску акцій, облігацій та інше.

Розміщення коштів в цінних паперах у інших емітентів.

Організація і використання фінансових ресурсів на підприємстві на основі принципу максимізації прибутковості і мінімізації ризику веде до більш стійкого фінансового положення. Для забезпечення раціональної організації і управління фінансовими ресурсами існує фінансове планування, воно повинно розглядатися в двох основних аспектах:

1. Планування величини фінансових ресурсів, передбачуваних до отримання;

2. Планування величини поточних потреб в фінансових ресурсах.

Планування величини поточних потреб фінансів враховує наступне:

1) реальну величину потреб підприємства в минулому періоді,

2) зміна потреб в майбутньому періоді виходячи з кон'юнктури ринку і задач підприємства,

ризик збільшення або зменшення потреб в фінансових ресурсах в майбутньому періоді.

Управління фінансовими ресурсами передбачає передусім оптимальне співвідношення власного і залученого капіталу, тобто раціональну структуру грошового капіталу.

Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу.

Витрати підприємства розглядаються за такими ознаками:

ь за напрямами фінансування виділяють витрати на:

· виробництво і реалізацію продукції;

· відтворення основних засобів;

· операційні заходи;

· соціальні цілі.

ь за джерелами фінансування витрати поділяються на:

· забезпечені власними фінансовими ресурсами;

· покриті залученими позиковими коштами;

· здійснені за рахунок наданих коштів.

Доходи виступають об'єктом розподільних відносин. Вони поділяються на групи:

· від виробничої діяльності;

· від реалізації майна;

· від фінансової діяльності;

· від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову систему.

Фінансові результати - це зіставлення регламентованих податковим законодавством валових доходів і валових витрат. Прибуток виступає метою підприємницької діяльності й джерелом витрат на розвиток виробництва. Прибуток і його рівень характеризує ефективність виробництва, збиток свідчить про неефективне господарювання.

Звичайно, представлена схема фінансової діяльності і грошових потоків підприємств, яка відображує умовно виділений початковий виробничий цикл, є певною мірою абстракцією. У реальній дійсності всі фінансові операції - і формування фінансових ресурсів, і проведення витрат, і отримання доходів здійснюються паралельно, що і визначає складність управління фінансами підприємств. Разом з цим ця схема дає змогу визначити і показати організацію, характер і складові фінансової діяльності підприємств, кругообіг їх фінансових ресурсів, взаємозв'язок з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, сферами й ланками фінансової системи.

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх "ціна", ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів і форм власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні і позикові ресурси.

До власних джерел, у першу чергу, відносяться:

статутний капітал - вартісний відбиток сукупного внеску засновників (власників) у майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і може бути змінений тільки за рішенням засновників підприємства і внесенню відповідних змін в установчі документи.

резервний фонд - джерело власних ресурсів, створюваний підприємством, відповідно до законодавства, шляхом відрахувань від прибутку. Резервний фонд має строго цільове призначення - використовується на виплату прибутків засновникам при відсутності або недостатності прибутку звітного року, на покриття збитків підприємства за звітний рік і ін.

фонди спеціального призначення - джерела власних ресурсів підприємства, утворені за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, що не була розподілена підприємством за станом на дату упорядкування звіту.

Аналіз власних джерел доцільно починати з оцінки їхньої структури і складу за даними балансу і розшифровок до нього. Варто вивчити, чим подані джерела власних ресурсів, обсяг фондів спеціального призначення, інформацію про нерозподілений прибуток.

Потім переходять до по елементного вивчення кожного джерела, маючи у вигляді їхню різноманітну роль у функціонуванні підприємства.

Так, при аналізі статутного капіталу насамперед оцінюють повноту його формування, з'ясовуючи, у разі потреби, хто з засновників не виконав (частково виконав) свої зобов'язання по внеску в статутний капітал. Далі варто переконатися в стабільності величини статутного капіталу протягом звітного періоду й відповідності даним, зафіксованим в установчих документах. Очевидно, що аналіз статутного капіталу має свою специфіку в залежності від організаційно-правової форми створення підприємства.

Важливе значення для оцінки ефективності діяльності підприємства має динаміка розміру фондів спеціального призначення (нагромадження і споживання). При цьому аналіз повинний враховувати різноманітну функціональну роль зазначених фондів у механіці фінансування діяльності підприємства. Тому аналіз випливає з відомості роздільно в частині ресурсів, що спрямовуються на виробничі потреби (інвестування і поповнення оборотних ресурсів) і потреби споживання. Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка самофінансування підприємства і раціональності співвідношення власних і позикових коштів.

З цього погляду найважливішим завданням фінансового менеджменту є досягнення самофінансування підприємства.

1.2.2 Самофінансування підприємства

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. «Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел». При тимчасовій недостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

Самофінансування підприємства -- забезпечення із власних джерел як поточних витрат, так й інвестицій у процесі фінансово-господарської діяльності підприємства.

Джерелом самофінансування є насамперед прискорена амортизація, тобто грошове вираження процесу перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру не лише їх фізичного, а й морального зношування (морального старіння). Іншими словами, прискорена амортизація означає списання у перші роки експлуатації нових засобів праці значно більшої частини їх вартості стосовно пропорційного терміну служби. Фізичне зношування означає втрату фізичних властивостей і якостей основного капіталу, а моральне - його старіння і знецінення внаслідок появи досконаліших основних фондів, пов'язаних з НТР. Проте в Україні норми амортизації приблизно у два рази нижчі, ніж у розвинутих країнах світу.

Одним з джерел фінансування є збільшення частки нерозподіленого прибутку, з якого формуються страховий та резервний фонди.

Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво й забезпечуючи недостатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок ресурсів, отриманих від реалізації продукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів.

Рівень самофінансування розраховується за допомогою наступних коефіцієнтів:

1.Коефіціент фінансової стійкості (Кс) - це співвідношення власних і запозичених коштів:

де М - власні кошти, К - позикові кошти, З - кредиторська заборгованість.

Чим вища величина даного коефіцієнта, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

2.Коефіціент самофінансування (Ксф) :

,

де П - прибуток, направлений у фонд нагромадження, А - амортизаційні відрахування.

Даний коефіцієнт показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти.

Коефіцієнт самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіцієнта, тим вище рівень самофінансування.

3.Коефіціент стійкості процесу самофінансування (К):

Цей коефіцієнт показує частку власних коштів, направлених на розширене фінансування. Чим вища величина даного коефіцієнта, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%, а в 1998р. - 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена на розширення виробництва зросла на 8%, процес самофінансування став більш стійким.

4.Рентабельність процесу самофінансування (Р):

,

де ЧП - чистий прибуток.

Рентабельність процесу самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого доходу, отриманого з 1 грн. вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування.

5. Коефіцієнт незалежності (Кн):



Коефіцієнт незалежності характеризує частку власних джерел у загальному обсязі джерела.

6. Коефіцієнт інвестування (власних джерел) (Кі):

Коефіцієнт інвестування показує, у якій степені джерела власних коштів покривають проведені інвестиції.

7. Іншим показником, що характеризує використання власних коштів підприємства, є оборотний капітал, що визначається як різниця поточних витрат і короткострокових зобов'язань. Іншими словами, підприємство має оборотний капітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання (або в цілому доти, поки воно ліквідне).

У цьому зв'язку корисно визначити, яка частина власних джерел коштів вкладений у найбільше мобільні активи. Для цього розраховується так називаний коефіцієнт маневреності.

Залучення позикових коштів дозволяє підприємству оплатити термінові зобов'язання, а також є засобом розширення своєї діяльності. При цьому варто мати на увазі, що використання окремих видів позикових коштів (позички банку, позики, кредиторська заборгованість постачальникам і т.д.) мають для підприємства різноманітну вартість. У обов'язковому порядку відсотки за користування позиковими засобами виплачуються по позичках банку. Плата по банківських відсотках ставиться на собівартість продукції і на чистий прибуток.

При розрахунках із постачальниками і підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не береться, хоча у випадку невчасної оплати підприємству доведеться заплатити пеню (у відсотках від суми договору) за кожний день прострочення. У умовах широко поширеного в нашій країні порядку попередньої оплати продукції додатковим безкоштовним джерелом фінансування багатьох підприємств-товаровиробників стали сума коштів, що надходить від їхніх покупців. При цьому практика показує, що період між часом надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства і часом відвантаження в багатьох випадках вимірюються місяцями.

1.2.3 Кредит та інші надходження фінансових ресурсів

Кредит - буквально означає "розпорядження визначеною сумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок ресурсів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах".

В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, що стоять перед всією економічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов'язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні ресурси, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.

Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, ресурси що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тимчасово вільний у період між надходженням ресурсів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн; зміни в структурі споживання.

У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Кредит виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

Потрібно відзначити, що комерційний кредит має обмежені можливості, тому що його можна одержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляє сам товар. Він обмежений по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), має короткостроковий характер, а позичальник часто потребує в довгостроковому кредиті.

Обмеженість комерційного кредиту переборюється банківським. Банківський кредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітними кредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угода позички тут відділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором - кредитно-фінансові установи. Метою кредитора є одержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.

Як було відзначено вище, банківський кредит переборює кордони комерційного кредиту, тому що він не обмежений напрямком, термінами і сумами кредитних угод. Сфера його використання ширша: комерційний кредит обслуговує лише обіг товарів, банківський кредит - і нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових прибутків і заощаджень усіх прошарків суспільства.