До фінансових ресурсів підприємства належать також бюджетні асигнування.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємством у таких формах:

- бюджетні інвестиції, що являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі і проекти, які визначають розвиток економіки країни в цілому;

- бюджетні кредити - виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану. Вони відрізняються від банківських порівняно невисоким рівнем процентних ставок;

- державні дотації - це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової;

- державні субсидії - це виділення коштів з бюджету на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Однак, незважаючи на це, вони встигають забезпечити певні потреби.

Прибуток є формою фінансових ресурсів прирощенні (зароблені) підприємством в результаті його господарської діяльності. Він спрямовується в першу чергу на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно знаходяться в розпорядженні підприємства.

В 2004 році сільськогосподарські підприємства Тростянецького району отримали 2065,5 тис. грн. прибутку, що є формою фінансових ресурсів, спрямованих на розвиток виробництва. Також в Тростянецькому районі використовують як джерело фінансових ресурсів амортизаційні відрахування.

Фінансову основу підприємства представляє сформований ним власний капітал. На підприємстві діють такі форми функціонування власного капіталу :

1. Статутний фонд - це початкова сума власного капіталу підприємства, що інвестована в формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Розмір статутного фонду визначається статутом підприємства.

2. Резервний фонд - це частина власного капіталу підприємств, призначена для внутрішнього страхування їх господарської діяльності. Розмір їх резервної частини власного капіталу визначається засновницькими документами. Формування резервного фонду (резервного капіталу) здійснюється за рахунок прибутку підприємства.

3. Спеціальні (цільові фінансові фонди). До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх послідуючого цільового використання. В складі цих фондів виділяють амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо.

4. Нерозподілений прибуток - це частина прибутку підприємства, одержана в попередньому періоді і не використана на потреби власників. За своїм економічним змістом нерозподілений; прибуток є однією з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, що забезпечує його виробничий розвиток в послідуючому періоді.

5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (якщо здали майно в оренду ), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків чи дивідендів) та деякі інші, які відображаються в першому розділі пасиву балансу.

3.3 Напрямки використання фінансових ресурсів підприємств

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд спрямовуються в основні та оборотні фонди. А в процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень - на будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, впровадження нових технологій. їх використання здійснюється в сукупності з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- і довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів та іншими коштами).

Оборотні кошти спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів, а також частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції.

Оборотні кошти також призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел - короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості.

Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основними фондами безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужують виробничі і фінансові можливості підприємства.

Роль прибутку, як фінансового ресурсу характеризується саме його спрямуванням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції займають ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку, адже він характеризує різні сторони діяльності підприємства.

З реформуванням бухгалтерського обліку та фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі й використанні прибутку підприємств. Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховується при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку підприємства ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено використання чистого прибутку лише на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду та інші напрямки використання.

Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді чистого прибутку .

У випадку , якщо підприємство працює з прибутком і після розподілу коштів на визначені цілі залишається ще певна сума, вона може бути використана на інвестування діяльності інших підприємств. Ефективне формування й використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.

Підприємства використовують прибуток на створення грошових фондів цільового призначення в Тростянецькому районі. Сільськогосподарські підприємства використовують амортизаційні відрахування на нове будівництво, придбання нової техніки, впровадження нових технологій. Використовують також і оборотні кошти в сільськогосподарських підприємствах району на придбання сировини, напівфабрикатів та основних і допоміжних матеріалів. Але, нажаль, ще досить багато підприємств району мають недостатню кількість оборотних коштів.

Дослідивши етапи фінансових показників у сільськогосподарських підприємствах Тростянецького району вінницької області можна зробити висновки і внести деякі пропозиції.

Тростянецький район має цілком сприятливі умови для ведення сільськогосподарського виробництва. Господарства, що досліджуються мають в своєму розпорядженні 40002 га сільськогосподарських угідь, залучено до сільськогосподарського виробництва 2847 чоловік, в розпорядженні яких 129246 тисяч гривень основних виробничих фондів.

Низькі закупівельні ціни на продукцію сільського господарства призводять до зниження рівня рентабельності підприємств, тому що ціни на пальне, добрива і т.д. залишаються високими. І, як наслідок, підприємства не в змозі розрахуватись з іншими організаціями за своїми зобов'язаннями, і не виплачують заробітної плати працівникам, що погіршує їх життєвий рівень.

Існує багато причин через які сільськогосподарські підприємства залишаються у важкому становищі, але вихід з цієї ситуації все ж таки можна знайти. Надання банками кредитів під невеликий процент дало б змогу підприємствам закупити нове обладнання, тоді собівартість продукції була б менша, а сама продукція - більш якісна і підприємства змогли б швидко повернути кредит і розвиватись далі. Також можна залучити інвесторів на взаємовигідних умовах для покращення фінансового становища. Потрібно врегулювати ціни на пальне, добрива або встановити спеціальні ціни для сільськогосподарських підприємств.

Ці заходи дадуть змогу досить ефективно покращити фінансове становище підприємств, а споживачі зможуть отримувати більш якісну сільськогосподарську продукцію за значно нижчими цінами.

В сучасних умовах проблема формування фінансів підприємств та ефективного їх використання набула особливу актуальність в усіх галузях народного господарства. Увага до оцінки фінансового стану господарств до останнього часу була ослаблена, що обумовило зниження ефективності використання фінансових ресурсів, що відобразилося на ефективності всього сільського господарства.

В даній роботі ми розглянули та проаналізували фінансовий стан підприємств Тростянецького району Вінницької області. Дослідження підтверджують, яке важливе значення відіграє ефективне використання фінансових ресурсів в економіці господарства.

Аналізуючи фінансовий стан підприємств Тростянецького району можна зробити висновки.

Загальний фінансовий стан господарств станом на 1.01.2005р. покращився, що дає підстави говорити про відродження сільськогосподарського виробництва. В 2004 р. підприємства одержали 2065,5 тис. грн. прибутків, рівень рентабельності становив 0,25 %. Але такого розміру недостатньо для розширеного відтворення. Його вистачить лише розрахуватися за деякими зобов'язаннями та закупити певну кількість оборотних засобів для своєї діяльності. Така ситуація склалася через невигідний паритет цін на сільськогосподарську продукцію. Тому господарства повинні самостійно виходи з цієї скрутної ситуації. Дані господарства в силу своїх можливостей, можуть заключати різні угоди не тільки з державними структурами, а можуть вибирати найбільш вигідних партнерів.

Господарства мають дуже низький коефіцієнт абсолютної ліквідності. Він в 2004 р. становив 0,008. Це означає, що в підприємствах немає вільних грошових коштів, які вони можуть використовувати при виникненні такої необхідності.

З 2001 по 2004 рік дещо знизився коефіцієнт концентрації власного капіталу. На досить високому рівні знаходяться коефіцієнт фінансової стабільності і починаючи з 2002 року його значення поступово починає збільшуватись. В 2004 році коефіцієнт фінансової стабільності становив 3,2.

Для покращення фінансового стану потрібно:

1. Жорстка державна дисципліна цін, яка дозволить кожній галузі одержати відповідну частку в доходах і залишити аграрному виробництву необхідні фінансові ресурси для його розвитку, тобто потрібно створити такі цінові відносини, які б забезпечили високу прибутковість сільськогосподарського підприємства.

2. Використовувати для сільськогосподарського підприємства диференційовану багатоканальну систему податків у бюджет, нараховувати податок на прибуток і додану вартість, виходячи з фактичних цін реалізації продукції, робіт і послуг, не проводити донарахування податків при реалізації за цінами, нижчими фактичної собівартості.

3. Залучити кредити в сільське господарство на пільгових кредитних ставках для того, щоб сприяти оновленню основних засобів підприємства. Тобто потрібно покращити фінансово-кредитні відносини щодо аграрного сектора.

4. Проводити дослідження ринку реалізації сільськогосподарської продукції з метою зменшення ризику неплатежів за поставлену продукцію, укладання договорів з надійними партнерами.

5. В середині даного підприємства скоординувати господарську діяльність так, щоб максимально знизити затрати на виробництво продукції, що дасть можливість підвищити рентабельність виробництва, а отже, збільшити розмір прибутку підприємства.

3.4 Переваги та недоліки системи оцінювання фінансового стану підприємства

Підвищення ролі фінансів у ринковій економіці значною мірою визначається рівнем фінансового планування, під яким розуміють планування надходжень і використання фінансових ресурсів.

Без фінансового планування не можна досягти того рівня управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, який забезпечує йому успіх на ринку, постійного вдосконалення матеріальної бази, соціального розвитку колективу. Ніякий інший вид планування не може мати для підприємства такого узагальнюючого, глобального значення як фінанси, бо саме фінанси охоплюють усі без винятку сторони й дільниці його функціонування.

Фінансове планування пов'язане передусім з плануванням виробничої діяльності підприємства. Всі планові фінансові показники базуються на показниках з обсягу виробництва, асортименті товарів і послуг, собівартості продукції. Вони повинні створювати необхідні фінансові умови для успішного виконання виробничих планів.

Фінансове планування сприяє виявленню внутрішніх резервів підприємства, дотриманню режиму економії. Це виявляється в тому, що воно: по-перше, націлює на найефективніше використання виробничих потужностей, підвищення якості продукції; по-друге, виконує плани з прибутку й інших фінансових показників (наприклад, розміру амортизації, відрахувань на повне відновлення основних засобів, яке можливе за умови дотримання планових норм затрат праці та територіальних ресурсів); по-третє, обсяг фінансових ресурсів, намічений планом, не дає змоги підприємству створювати надмірні запаси матеріальних ресурсів, робити позапланові капітальні вкладення.

В процесі фінансового планування забезпечується необхідний попередній контроль за створенням і раціональним використанням фінансових ресурсів. Об'єктами планування доходів підприємства, включаючи нагромадження (прибуток тощо), є взаємовідносини з державним бюджетом і державними позабюджетними фондами, обсяг капіталовкладень, нові форми інвестування фінансових ресурсів, обсяг довгострокових кредитів банків на інвестиційні заходи, потреба підприємства у власних оборотних коштах і джерела їх покриття. Головним інструментом фінансового планування в сучасних умовах є фінансовий план підприємства (баланс доходів і витрат). Водночас широко використовуються і такі його інструменти, як платіжний календар, бізнес-план.

Фінансовий план.

Взаємозв'язок фінансового і виробничого планування зумовлює необхідність розробки на підприємстві єдиного фінансового плану -- техпромфінплану. Його складовою є “Баланс доходів і видатків” -- фінансовий план підприємства на поточний рік, квартал або місяць, в якому відображається рух усіх фінансових ресурсів підприємства, що надходять до нього і витрачаються ним у відповідних напрямах.

До початку 90-х років за умов директивно-планової економіки кожне підприємство розробляло фінансовий план у вигляді балансу доходів і видатків за єдиною, встановленою в централізованому порядку формою.

Як правило, баланс доходів і видатків складається з таких чотирьох розділів:

доходи й надходження коштів;

витрати й відрахування;

кредитні взаємовідносини;

взаємовідносини з бюджетом.

Розробка планового балансу доходів і видатків -- заключний етап фінансового планування. Для його виконання потрібно мати всі плани виробничо-господарської діяльності підприємства, а також усі розрахунки фінансових ресурсів, а саме:

- план формування прибутку і його використання;

- план надходження й використання амортизаційних відрахувань;

- розрахунок планового приросту нормативу власних оборотних коштів і джерел його покриття;

- розрахунок обсягу та джерел капіталовкладень;

- розрахунок надходження податку на додану вартість і його сплати до бюджету та ін.

Ефективною формою контролю за виконанням фінансового плану є складання звітного балансу доходів і видатків, а також звітної шахової таблиці до нього. Вони можуть складатися за будь-який звітний період впродовж року і в цілому за рік. Звітний баланс містить у собі інформацію про планові й звітні показники стосовно кожної статті фінансового плану, яка базується на даних оперативного обліку, бухгалтерської і статистичної звітності, в ньому обчислюються відхилення від планових величин. Такий документ не тільки сприяє виявленню резервів зростання обсягу нагромаджень, а й виявленню недоліків і прорахунків у самому фінансовому плануванні.

Фінансове планування -- складова частина фінансового менеджменту, яка передбачає визначення стратегічної мети в управлінні фінансами; розробку і фактичну реалізацію фінансових планів на довготерміновий (понад 5 років), середньотерміновий (від 1 до 5 років) і поточний (до 1 року) періоди та конкретних дій для впровадження цієї стратегії.

Основними фінансовими документами, в яких втілюється фінансове планування, є бюджет грошових доходів -- видатків, прогнозування обсягів очікуваного прибутку, обсягів інвестицій, розміру дивідендів, зовнішніх запозичень та інше.

Довготермінове фінансове планування містить такі основні елементи:

1) визначення потреб у грошових ресурсах, у тому числі на фінансування основного та оборотного капіталів, на будівництво нових філіалів, цехів, на модернізацію та реконструкцію існуючого підприємства;

2) визначення оптимального співвідношення між власним і залученим капіталами, шляхів та умов отримання довготермінових кредитів;

3) розробку інвестиційного плану, який є ширшим за план капіталовкладень (тобто вкладень лише в основний капітал) і передбачає передусім вкладення у розвиток всіх продуктивних сил підприємства, в тому числі у розвиток особистісного чинника, інформаційне забезпечення, науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

4) довготермінове планування ліквідності балансу підприємства, тобто співвідношення між активую і пасивами. До активів належать грошові ресурси, банківські вклади, товарно-матеріальні запаси (тобто поточні активи) і основний капітал за остаточною вартістю. До пасивів -- рахунки до оплати, нараховані заробітна плата і податки, облігації до оплати (тобто поточні пасиви), а також іпотечні цінні папери, звичайні акції, нерозподілений прибуток.

П'ятирічний фінансовий план враховує цілі підприємства; різні види економічних ризиків (постачальницько-збутові, інвестиційні, кредитні, відсоткові, валютні, маркетингові, ризик вкладень у цінні папери та ін.); сферу прикладення капіталів корпорації; передбачає підсумок аналізу очікуваних підприємницьких результатів; планування у сфері виробництва товарів та послуг; проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок та ін. П'ятирічні фінансові плани є також конкретизацією фінансової стратегії. На крупних підприємствах у розвинутих країнах світу вони складаються протягом 6 і більше місяців фінансовими відділами.

На відміну від довго- та середньотермінових планів, які конкретизують фінансову стратегію підприємства, є засобами реалізації такої стратегії, оперативні плани, які складають, як правило, на один рік, конкретизують тактику підприємства.

Найважливішими принципами при складанні фінансових планів є:

1) інвестиції (в тому числі капіталовкладення) з тривалими термінами окупності повинні фінансуватися за рахунок довготермінових надходжень за максимального використання внутрішніх джерел фінансування;

2) необхідно обирати найдешевші способи інвестування, а брати кредити лише тоді, коли вони дешевші за власні джерела самофінансування;

3) слід обирати ті варіанти інвестицій, які дають найвищу рентабельність та ефективність;

4) планові показники виробництва, збуту товарів і послуг повинні відповідати обсягам платоспроможності попиту та його структурі;

5) найбільш ризикові інвестиції слід здійснювати за рахунок власних джерел фінансування;

6) при складанні фінансових планів, зокрема при розробці інвестиційної політики, необхідно враховувати, що частка самофінансування у загальному обсязі інвестицій, передусім крупних підприємств, становить приблизно 75%.

Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результатах фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Господарська діяльність підприємства нерозривно пов'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.

Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:

1) додаткових пайових внесків учасників у товариствах;

2) ресурсів, одержуваних від випуску облігацій;

3) ресурсів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;

4) довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);

5) інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).

Контроль за витрачанням фінансових ресурсів може бути ефективним, якщо він охоплює всі ланки фінансової діяльності підприємства: формування витрат на виробництво, надходження виручки від реалізації, використання грошових нагромаджень, формування й витрачання коштів на створення основних та оборотних засобів. Організація всіх цих відносин базується на формуванні й русі фінансових ресурсів підприємств, їх ефективному використанні.

Метою підприємства є забезпечення прибутку його організаторам. Усі прагнуть одержати максимально можливий прибуток. Багатьом доводиться задовольнятися середньою нормою прибутку, а комусь і мінімальною. Без прибутку підприємство функціонувати не може, воно може стати банкрутом. Для одержання прибутку необхідно реалізувати свої товари (послуги), а в умовах ринкової економіки, де існує жорстока конкуренція, зробити це непросто. Для цього колективу треба добре знати ринок продукції, що випускається, а з іншого боку, прагнути використовувати при організації виробництва і праці новітні досягнення науково-технічного прогресу (НТП). Планування стратегічних завдань підприємства визначає його функції, що дозволяє ефективніше реалізувати намічені цілі.

Що ж стосується державних підприємств, то вони можуть створюватися для випуску продукції або виконання робіт, але не завжди працюють на одержання прибутку, а часом зазнають солідних збитків, але вони необхідні суспільству для життєзабезпечення населення або його безпеки. У цьому плані функції державних підприємств можуть відрізнятися від приватних. Якщо вони виконують замовлення держави, то функція вивчення ринку відпадає сама собою.

Для успішного використання досягнень науково-технічного прогресу, використання нових технологій більш ефективними є великі підприємства різних форм. Саме вони повною мірою можуть використовувати переваги концентрації і централізації капіталу, спеціалізації і кооперування виробництва, наприклад, використання атомної енергії, що взагалі не під силу дрібним підприємствам.

У результатах рентабельної роботи підприємства значну роль відіграють фінанси і податки. Адже фінанси підприємства обслуговують кругообіг капіталу, а через механізм оподаткування держава вилучає з підприємств значну частку прибутку. Щоб виконати ці функції на підприємстві, необхідно здійснювати фінансове планування, вміло управляти фінансами.

Фінанси підприємства -- сукупність грошових ресурсів, які використовують для здійснення процесу розширеного відтворення засобів виробництва, робочої сили (або речових і особистісних чинників виробництва) й існуючих відносин економічної власності.

Із цього випливає, що фінанси підприємства повинні виконувати передусім функцію відтворення. Оскільки одним з його елементів є відтворення існуючих на підприємстві відносин економічної власності (або виробничих відносин), сутність фінансів підприємства ще визначають як сукупність грошових відносин щодо формування і використання грошових ресурсів, забезпечення взаємних розрахунків між різними економічними суб'єктами.

Такими суб'єктами є:

1) працівники;

2) постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих виробів;

3) держава (за сплати податків і одержання дотацій з бюджету або окремих державних фондів);

4) банки (в разі одержання кредитів і сплати боргів);

5) акціонери;

6) лізингові компанії (за внесення орендної плати та придбанні предметів оренди);

7) покупці товарів і послуг;

8) страхові компанії та ін.

Щодо руху капіталу фінанси повинні забезпечити кругообіг основного і оборотного капіталу, таких функціональних форм капіталу, як продуктивний, торговий і грошовий (згадайте про поділ капіталу на основний і оборотний, про сутність кругообігу та обігу капіталу).

Другою важливою функцією фінансів підприємства є контрольна, яка полягає у фінансовому контролі за раціональним використанням ресурсів (матеріальних, трудових, грошових), пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва. Раціональне використання ресурсів передбачає водночас попередження і уникнення непродуктивних витрат, комплекс заходів з боротьби зі збитковістю.

Якщо розглядати фінанси як сукупність грошових ресурсів підприємства або як систему (сукупність) грошових відносин, виникає потреба в управлінні ними з метою досягнення основних цілей підприємства.

Можливі рівні керування фінансами: стратегічне й оперативне планування.

Стратегічне планування припускає створення законодавчої бази і планування фінансової діяльності, що дозволяє розробити перспективні напрямки формування і використання фінансових ресурсів.

Головне завдання фінансового менеджменту по мобілізації і використанню грошових фондів підприємства полягає у максимізації їх реальних пасивів і активів.

При цьому найважливіше значення мають наступні питання фінансового менеджменту:

1. Планування і програмування фінансової діяльності підприємства. При цьому складається фінансовий план (прогноз) на один та п'ять років по об'єму виробництва, реалізації продукції та інше. Фінансові плани визначаються для кожного підрозділу підприємства. Головними показниками в процесі фінансового планування виступають об'єми реалізації продукції, прибутки, капітальні вкладення.

2. Прийняття найбільш доцільних рішень у процесі інвестування великих капіталів.

3. Координація фінансової діяльності підприємства з усіма його службами. Наприклад, рішення в області маркетингу впливають на обсяг реалізації, що у свою чергу впливає на розмір прибутку й інвестицій.

4. Проведення операцій на фінансовому ринку по мобілізації додаткових капіталів, реалізації власних акцій і облігацій та ін.

Великі національні і транснаціональні корпорації і банки (ТНК і ТНБ) з організаційно-правовою формою акціонерних товариств мають великі фінансові департаменти і управління, а директор департаменту або управління є віце-президентом корпорації.

Фінансовий менеджмент, або управління фінансами підприємства, -- сукупність форм, методів і засобів управління грошовими ресурсами та грошовими відносинами з метою максимізації прибутку.

Загалом фінансовий менеджмент щодо джерел фінансування передбачає вирішення таких ключових проблем:

а) розробку інвестиційної політики, визначення потреб у фінансових ресурсах та обґрунтування форм, методів і засобів її реалізації;

б) планування інвестицій на поточний, середньо- та довгостроковий терміни, розробку такої початкової форми планування інвестицій, як інвестиційний проект. Основними етапами підготовки та реалізації такого проекту є попереднє техніко-економічне обґрунтування, експертиза прийняття його, реалізація та процес експлуатації;

в) обґрунтування політики оптимального поєднання використаних власних і залучених коштів, а також методів та засобів її втілення у практику, зокрема залучення фінансових ресурсів на найбільш вигідних умовах;

г) розробка дивідендної політики та засобів її реалізації, які втілюються в управлінні портфелем цінних паперів.

Повніше (комплексно) сутність фінансового менеджменту розкривається у виконуваних ним функціях.

Такими функціями є:

1) здійснення інвестиційної політики на підприємстві (складання інвестиційних програм, пошук джерел самофінансування підприємства, визначення потреб у фінансових ресурсах та ін.);

2) випуск цінних паперів та виплата відсотків і дивідендів (розробка рекомендацій щодо випуску різних видів акцій та облігацій, розробка правил взаємовідносин між акціонерами, ведення переговорів з інвестиційними банками тощо);

3) отримання позичок та кредитів і сплата боргів за ними (відкриття банківських рахунків, отримання кредитів та ін.);

4) аналіз фінансової звітності та звітування перед акціонерами про результати фінансової діяльності;

5) прогнозування грошових надходжень на рахунок підприємства та сплата ним боргів;

6) визначення платоспроможності торгових, збутових організацій, розрахунок термінів реалізації продукції.

Відповідальним за виконання цих функцій на крупних підприємствах є віце-президент компанії, а на середніх та дрібних фірмах -- заступник директора з фінансів. Віце-президенту підпорядковуються скарбник і контролер.

Функціями скарбника є, як правило, управління зовнішніми грошовими відносинами та фінансами, які надходять від постачальників і покупців продукції, кредиторів, інвестиційних банків та ін. Тому він здійснює управління оборотними фондами підприємства та матеріально-виробничими запасами, розрахунками з клієнтами, рухом грошей, залученням зовнішніх джерел фінансування, управління цінними паперами.

Функції контролера виконує, як правило, головний бухгалтер.

Його обов'язками є:

1) контроль за веденням виробничого обліку на підприємстві;

2) збирання та обробка даних бухгалтерського обліку;

3) складання та аналіз фінансової звітності (балансу, звіту про прибутки та збитки та ін.);

4) контроль за правильністю цих процесів;

5) контроль за грошовими платежами та надходженнями, в тому числі за рухом заробітної плати і податків;

6) інвентаризація; оцінка фінансового стану фірми на поточний період і найближчу перспективу та ін.

Фінанси -- сукупність грошових або фінансових ресурсів. Тому важливо з'ясувати джерела фінансових ресурсів, на основі яких здійснюється процес розширеного відтворення підприємства. Двома найважливішими об'єктами фінансового менеджменту є здійснення інвестиційної політики та вибір джерел для її реалізації.

Висновок

Процес переходу економіки України на ринкові відносини відбувався в складних умовах спаду виробництва та інфляції, темпи якої в 1992--1994р.р., набули загрозливого впливу. Це вкрай негативно впливає на фінанси підприємств, спрямовує їх на вирішення сьогоденних завдань виживання, робить неможливим зміцнення фінансової бази на скільки-небудь віддалену перспективу.

Без прогнозу показників фінансового господарювання підприємство не має змоги планувати розвиток своєї матеріально-технічної бази, робити витрати, віддача від яких віддалена в часі від їхнього проведення (науково-дослідницькі роботи, експериментально-конструкторські роботи, вдосконалення технології виробництва, купівля цінних паперів, тощо), розумно будувати свої господарські відносини з покупцями й постачальниками, банками, іншими партнерами. Так, жоден комерційний банк не надасть позику підприємству, яке не може дати чіткого прогнозу свого фінансового стану на період до повернення заборгованості.

Під прогнозуванням фінансового стану розуміють передбачення обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний строк наперед шляхом вивчення динаміки його розвитку як суб'єкта господарської діяльності на фоні реалій економічного життя суспільства. Залежно від строку такого передбачення можна виділити короткострокове (в межах одного року), середньострокове (на один-два роки), довгострокове (більш як два роки) прогнозування фінансового стану підприємства.

Об'єктом прогнозування має бути, насамперед, обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження підприємства за період, стосовно якого складається прогноз. Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підприємства після сплати всіх податків і обов'язкових платежів, а також амортизаційні відрахування, які відшкодовуються через ціну на продукцію. Умовно суму чистого прибутку й амортизації у складі виручки від реалізації називають чистою виручкою; саме від її величини залежать можливості підприємства збільшити свої грошові кошти, бо інші складові частини виручки від реалізації підуть на різні платежі відповідно до своїх призначень.

У ринковій економіці складаються більш сприятливі умови для підприємницької діяльності, що забезпечує економічний зріст, дозволяє збільшувати масу різноманітних товарів і послуг для задоволення потреб людей, якісно змінювати потреби суспільства.

Підприємництво -- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, надання послуг і торгівлі з метою одержання прибутку.

Поняття «підприємництво» поширюється на широкий спектр видів діяльності, включаючи виробничу, комерційну, торгівельно-закупівельну, посередницьку, інвестиційну (пов'язану з капіталовкладеннями), консультаційну, фінансову (включаючи операції з цінними паперами), а також надання послуг.

Слід зауважити, що підприємництво -- це не якийсь особливий вид господарювання. Це самостійність, ініціатива, відповідальність, ризик, активний пошук, динамічність, мобільність. Усе це разом взяте має бути наявним в економічній діяльності з тим, щоб її можна було назвати підприємництвом, тобто майже будь-яка економічна діяльність за незначними винятками може бути підприємницькою.

Підприємництво є особливим фактором виробництва. Саме людську здатність до підприємництва в сучасному виробництві вважають четвертим видом ресурсів. Одна з функцій, які виконує підприємець, -- це пошук і мобілізація ресурсів, які можуть бути використані суспільством. Хоча носієм підприємницьких здібностей є тільки людина, не всім людям властиві такі здібності. Тому кількість таких людей теж є обмеженою, тобто має спільну для всіх економічних ресурсів ознаку.

Підприємництво -- це рушійна сила розвитку сучасної економіки. Підприємництво являє собою такий вид доцільної діяльності заради одержання прибутку, що відрізняється пошуковим характером, творчою активністю, інноваційною діяльністю підприємців.

Підприємець діє на власний страх та ризик і під свою особисту відповідальність.

Він може не бути власником усього функціонуючого капіталу, але повинний мати права на його використання:

-- права володіння, тобто права виняткового фізичного контролю над благами;

-- права доцільного його використання за власним розсудом;

-- права управління, тобто права вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

-- права на прибуток, тобто володіти результатами праці від його застосування.

Щоб домогтися успіху в конкурентній боротьбі, підприємець повинен враховувати чинник ризику, ретельно аналізувати його причини, можливі наслідки. Тому ділові якості підприємця повинні містити в собі здатність до творчості і прийняття рішень, до контролю за їх виконанням, уміння підібрати необхідних працівників, стимулювати їхню зацікавленість в успіху справи, що намічається.

Важливою рисою підприємницької діяльності є інновація. Інноваційна підприємницька діяльність є основним двигуном науково-технічного прогресу, яка додає виробничому процесу інтенсивний характер, активізує задоволення особистих і суспільних потреб.

Виробнича підприємницька діяльність пов'язана з випуском готових до споживання товарів.

Посередницька підприємницька діяльність здійснюється в багатьох формах. Підприємець може бути посередником між власником товару і його споживачами або здійснювати кредитно-фінансові операції.

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення. Воно об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однонаправленість і скоординованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та якомога швидко вирішувати різноманітні завдання управління.

Перехід національної економіки України на ринкові принципи функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в системі управління, в тому числі, в плануванні діяльності підприємства. Підприємство одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв'язків (від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо). Це не давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі рішення виходячи із реальних локальних умов.

В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництва, мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти відображення в планах діяльності підприємства. Відкрита система підприємства як його нова якість в ринкових умовах та пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування обумовлюють необхідність створення системи планування і управління підприємством, здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби.

Підприємства як первинний осередок економіки мають різні форми. Їхні організаційно-правові форми закріплюються державним законодавством, яке визначає порядок їх створення та ліквідації, відповідальність за своїми зобов'язаннями, порядок вирішення господарських суперечок.

1. Фінанси підприємства -- сукупність грошових відносин між різними економічними суб'єктами з приводу формування і використання грошових ресурсів для здійснення процесу розширеного відтворення на підприємстві. Основними функціями фінансів є відтворювальна і контрольна.

2. Фінансовий менеджмент -- сукупність форм, методів і засобів управління грошовими відносинами і грошовими ресурсами з метою максимізації прибутку. Основними функціями фінансового менеджменту (управління) є здійснення інвестиційної політики на підприємстві; випуск цінних паперів та виплата дивідендів і відсотків; отримання позичок і кредитів, сплата боргів за ними; аналіз фінансової звітності та звітування перед акціонерами за результати фінансової діяльності; прогнозування грошових надходжень на рахунок підприємства та сплата ним боргів; визначення платоспроможності торгових збутових організацій, розрахунок термінів реалізації продукції. Ці функції розподіляються здебільшого між директором з фінансів, скарбником і головним бухгалтером.

3. Фінансові ресурси підприємства поділяють на власні та залучені. При управлінні фінансами необхідно досягти оптимального співвідношення між ними, самофінансування підприємства (забезпечення із власних джерел поточних витрат й інвестицій). Джерелами самофінансування є прискорена амортизація, збільшення частки нерозподіленого прибутку.

4. Основними проблемами фінансового менеджменту у сфері фінансування є розробка інвестиційної політики, планування інвестицій (в тому числі розробка інвестиційного проекту), обґрунтування політики оптимального поєднання використання власних і залучених коштів, розробка дивідендної політики та засобів її реалізації.

5. Фінансове планування (як вихідний пункт реалізації фінансового менеджменту) -- процес визначення стратегічної мети в управлінні фінансами, розробки і реалізації фінансових планів на різний період. Розрізняють довготермінове, середньотермінове і оперативне (поточне) фінансове планування, кожне з яких містить низку елементів і ґрунтується на фінансових принципах.

6. Податки -- обов'язкові платежі в бюджет, які вилучаються державою з фізичних та юридичних осіб. Основними функціями податків є фіскальна, регулююча, стимулююча, розподільча. Основними принципами оподаткування є обов'язковість, стабільність, прогресивність, простота.

7. Основними типами податків є прямі та непрямі. Прямими податками з підприємств (вилучаються з його доходів та майна) є податок на прибуток підприємств, їх майно та землю. Непрямими податками (податки на товари і послуги) з підприємств є податок на додану вартість, акцизи, митні тарифи.

Фінансове підприємництво. У ньому об'єктом купівлі-продажу є гроші, валюта, цінні папери. Ще досить недавно фінансове підприємництво в Україні було цілком монополізоване державними органами. Але часи змінюються.

Ринок грошей, валюти, цінних паперів нині має право на існування, активними агентами цього ринку поступово стають комерційні банки, фондові біржі, підприємства і навіть окремі громадяни-підприємці.

Фінансове підприємництво є, по суті, продажем одних грошових коштів за інші і, зокрема, теперішніх грошей за майбутні. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.

Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Ефективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Фінансові ресурси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства.

Для розв'язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

Размещено на Allbest.ru