Ринок праці й регулювання зайнятості
Сучасний ринок праці, його організаційно-фінансові основи. Взаємодія держави, профспілок і підприємців із трудовими масами. Заходи, що вживають на ринку праці, аналіз його деяких показників. Значення вкладення засобів у людські ресурси й кадрову роботу.
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 18.06.2014 |
Размер файла | 923,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Контрольна робота на тему:
"Ринок праці й регулювання зайнятості"
План
- 1. Структура й сутність ринку праці
- 2. Особливості сучасного ринку праці
- 3. Організаційно-фінансові основи ринку праці
- 4. Взаємодія держави, профспілок і підприємців із трудовими масами
- 5. Заходи, що вживають на ринку праці
- 6. Аналіз деяких показників ринку праці
- 7. Роль ринку праці
- 8. Висновок
- Список літератури, що використовувалась
1. Структура й сутність ринку праці
Функціонально - організаційна структура ринку праці містить у собі в умовах розвиненої ринкової економіки наступні елементи: принципи державної політики в області зайнятості й безробіття; систему підготовки кадрів; систему наймання, контрактну систему; фонд підтримки безробітних; систему перепідготовки й перекваліфікації; біржі праці; правове регулювання зайнятості.
На ринку праці зустрічаються продавець і покупець, як при будь-якій угоді купівлі - продажу. Продавці - це працівники, що пропонують свою робочу силу (здатність до праці), а покупці - це трудові колективи або окремі підприємці, які можуть самостійно вирішувати, скільки і яких працівників їм потрібно.
На ринку праці діє закон попиту та пропозиції на робочу силу, який впливає на заробітну плату. Закон попиту та пропозиції на робочу силу відбиває невідповідність вільних робочих місць составу прихожих на ринок праці працівників по кількісних і якісних параметрах.
На ринку праці відбувається жорстокий, нещадний відбір найбільш здатних, завзятливих. Слабких і нездатних ринок не щадить. Але разом з тим він стимулює висококваліфіковану працю, сприяє створенню твердого взаємозв'язку між внеском кожного й отриманим конкретним результатом.
Існуюча раніше в нашій країні адміністративно - командна система керування, при якій держава як власник основних засобів виробництва централізовано планувала необхідне для повної зайнятості число робочих місць, розподіляло й перерозподіляло трудові ресурси, повністю зруйнувало мотивацію до праці.
Міжнародний досвід свідчить, що ринок праці не може існувати поза конкурентною, заснованою на приватній власності економікою й демократичних суспільних інститутів. Тоталітарне суспільство навіть теоретично виключає можливість існування такого ринку, тому що не вважає людину рівноправним, юридично й економічно незалежним від держави суб'єктом. Такій державі не настільки важливо, чи використовується людський потенціал ефективно й згідно з особистими інтересами людини чи ні. Для нього значиме інше - мати людину в повному й беззастережнім підпорядкуванні для будь-яких потреб, а особисті інтереси задовольняти по мінімуму, що виключає економічну й соціальну незалежність людини. Це забезпечує хоча й малоефективну, але майже повну керованість людськими масами. Вільний ринок праці в таких умовах просто не потрібний, більше того, він був би серйозною перешкодою, хоча його антипод - розподіл робочої сили, що обслуговує дефіцитну по своїй природі, що належить державі економіку теж називається ринком праці.
Національний ринок праці охоплює все суспільне виробництво - через нього кожна галузь одержує необхідні їй кадри не тільки заданого професійно - кваліфікаційного состава, але й певних культурних і этико - трудових гідностей, адекватних вимогам економіки.
На ринку праці реалізується можливість:
вільного вибору професії, галузі й місця діяльності, що заохочує пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т.д.);
наймання й звільнення при дотриманні норм трудового законодавства, що захищає інтереси громадян у плані гарантій зайнятості, умов праці, його оплати;
незалежної міграції, що економічно заохочується, трудових ресурсів між регіонами, галузями й професійно - кваліфікаційними групами, якої звичайно супроводжує поліпшення умов життя й трудової діяльності, чому сприяє наявність високорозвинених, повсюдно доступних населенню ринків високоякісного житла, споживчих товарів культурних і духовних цінностей;
вільного руху заробітної плати й інших доходів при збереженні пріоритету кваліфікації й освіти, дотриманні встановленого законом гарантованого мінімуму зарплати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулюванні верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивній шкалі.
У конкурентно-ринкових відносинах відображуються глибокі процеси, що постійно відбуваються в суспільстві й визначальний його рух уперед. Через ринок праці проходять, схрещуючись у ньому, три взаємозалежні еволюційні потоки - розвиток економіки (матеріально - технічних елементів і структур), розвиток людини (загальної й професійної культури, творчих можливостей, моральних якостей), розвиток суспільних відносин (державних і класових структур, відносин власності, виробничих зв'язків). Вони утворюють основу прогресу в суспільстві, його головний зміст.
Робоча сила являє собою товар особливого роду, виробничі творчі якості якого цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її можливості створення високосортних товарів і комфортних послуг, масштаби й темпи науково-технічних і організаційних перетворень. Тому підготовка й випуск на ринок праці утвореної й творчо активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної й територіальної мобільності є однією з першооснов життєдіяльності народного господарства. І чим вище загальний рівень розвитку економіки, чим більш складні завдання їй доводиться вирішувати, тим значніше потреба в робочій силі вищої кваліфікації. Подібної робочої сили в розвинених країнах миру в епоху НТР абсолютна більшість роботодавців і державні органи прагнуть створити найкращі виробничі й життєві умови, гарантуючи по можливості й соціальну захищеність на ринку праці.
Робоча сила - товар особливого роду ще й тому, що вона сама в першу чергу є, як правило, найбільш зацікавленою стороною в розвитку своїх творчих можливостей, реалізованих у народнім господарстві, що й виражають індивідуальні, особливо творчі, здатності особистості.
Переважна спільність інтересів "товару” робочої сили і її споживачів - економіки й держави - є найважливішою соціально - економічною рисою ринкової економіки, що створює міцну гуманістичну основу розвитку народного господарства й усього суспільства. Безсумнівно, що організований, багато в чому керований державою й підтримуваний підприємствами товарної економіки, що постійно удосконалюється у міру розвитку народного господарства ринок робочої сили є одним із ключових, життєво важливих ланок соціально - економічної системи будь-якої країни.
Кінцевою метою ринку праці є, по-перше, задоволення професійне - трудових і життєвих інтересів економічно активного населення, включаючи соціальний захист, і забезпечення народного господарства потрібними йому кадрами; по-друге, досягнення максимально повної й мінімально перериваної зайнятості, з урахуванням потреби в частковому робочому тижні, змінному графіку робочого дня й т.п.
2. Особливості сучасного ринку праці
Однією із принципових особливостей сучасного ринку праці є значна поширеність підприємницької діяльності.
За даними Резолюції Конгреса США 2011 року, на більш ніж 174 млн. працездатного населення в США відкрито 27,2 млн. підприємств малого бізнесу (включаючи індивідуальних підприємців). Ці підприємства створюють 2 з 3 робочих місць у країні й роблять більш 50% не сільськогосподарського ВВП. Малий бізнес представляє 99,7% роботодавців, 97,6% експортерів (32,8% експорту) в Америці. Саме ці люди - власники й працівники малого бізнесу, становлять середній клас у США.
Приблизно кожний десятий працюючий у США, Франції, Великобританії, кожний сьомий у Японії, кожний п'ятий в Італії є підприємцем. Майже 2/3 з них очолюють середні й дрібні підприємства, а кожний четвертий веде справу, у якій зайнято 20 і менш людей.
Порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, робимо вивід, що Україна значно відстає навіть від країн Східної й Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів доводиться 51,3 мп, у Чехії - 12,4, в Україні - лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства.
В Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП представляє лише 9.0-9.5%.
Це відбувається завдяки тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво натрапляє на різноманітні перешкоди, які можна поділити на макро - і мікроекономічні. До першої групи ставляться такі:
1. Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють.
2. Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців; крім того, підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам з боку різноманітних державних органів.
3. Обмеженість внутрішнього попиту й наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. Малий бізнес постійно втрачає головних споживачів своєї продукції внаслідок погіршення рівня забезпеченості населення, зменшення доходів громадян.
4. Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки й захисту малого підприємництва. Механізм фінансування й кредитування, інформаційного й консультаційного забезпечення, система підготовки й перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі й приносять дуже мало користі.
5. Низька інвестиційна активність внаслідок нестабільності економіки.
6. Нерозвиненість інфраструктури. Роль об'єктів інфраструктури в розвитку малого бізнесу дуже незначна.
7. Між різними організаціями підтримки МП і підприємствами ще не налагоджене ефективне співробітництво й обмін інформацією.
8. Тіньова економіка. Найчастіше МП є змушеними учасниками тіньової економіки, яких туди "заганяє" податковий тиск, державна бюрократія, і таке інше.
9. Неефективна приватизація. Процес малої приватизації, що мав місце в нашій країні, був підлеглий багатьом обмеженням. У результаті, при нефункціонуючому ринку приватизаційних об'єктів багато підприємств перебувають у руках тих, хто не в змозі ними управляти, але не може їх продати.
10. Нерозвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних приміщень. Орендна плата дуже висока, правила оренди заплутані; у багатьох випадках об'єкт не дозволяють приватизувати разом із приміщенням.
Серед мікроекономічних факторів, які найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі:
спосіб і час виникнення;
форма власності;
фінансові можливості підприємства;
асортименти продукції, її якість і попит на неї;
обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру;
кадрову політику;
можливість доступу до комерційної інформації;
ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни.
Праця в умовах приватної власності, коли вона є не ворожим і конфронтуючим людині поняттям, а повним або частковим особистим надбанням, формує особливо важливі якості робочої сили, які високо цінуються на ринку праці й швидше всього закріплюються в людях, наділених відповідальністю підприємця. Особисте володіння затверджує в людині свідомість і почуття відповідальності за приналежну йому частку національного багатства, розвиває в ньому соціальний інстинкт заощадження матеріальних і духовних цінностей, бажання їх розвивати й зміцнювати. Близько 80 % зайнятих у західних країнах у тієї або іншій формі виступають власниками або співвласниками сімейної справи, дрібних, середніх і великих підприємств, власниками акцій фірм і корпорацій.
Загальний рівень кваліфікації трудових ресурсів у США сьогодні такий, що підприємництвом успішно займаються представники практично всіх професій, причому робітники в данім відношенні тримають пальму першості - 23 %, мають досвід управлінської роботи - 18 %, пов'язані з торгівлею - 18 %, з послугами - 15 %, мають вища або наукова освіта різного профілю - 16%, фермери - 10 %.
Реальні підстави для участі в розвитку виробництва, незалежно від професійного статусу, мають особи, що насамперед одержали сучасну середню спеціальну, вищу і наукову освіту, яка у всіх своїх ланках звичайно в першу чергу спрямована на виявлення й розвиток творчих здібностей учнів.
У зв'язку із цим поліпшуються результати економічних інновацій:
малі підприємства одержують в 13-14 разів більше патентів в розрахунку на одного співробітника, чим великі фірми;
патенти, отримані малими підприємствами, у два рази частіше, чим патенти великих фірм, входять в 1 відсоток найбільше цитуємих (тобто найбільш значимих);
на малих підприємствах зайнято 39 відсотків високотехнологічних працівників, таких як вчені, інженери й фахівці з інформаційних технологій, що забезпечують більшість інновацій, які виходять від американських компаній;
ці підприємства здатні створювати нові альянси й партнерства, на відміну від великих підприємств із розмежованими конкуруючими інтересами, як це видно на прикладі біотехнологічних компаній у порівнянні з американськими фармацевтичними гігантами.
Для сучасного інтелектуального ринку праці не характерно авантюрно - експлуатаційне мінутно - споживче відношення до людини, його можливостей, яке зовсім не виправдало себе на практиці. У масштабі економіки панує багаторазово перевірений міжнародною практикою, що заохочується у всіх країнах передовими процвітаючими корпораціями принцип: " перш ніж з людини запитувати, їй багато чого потрібно дати". І тому сучасний ринок праці має потужну кореневу систему. Він опирається на гігантські організаційні структури, що охоплюють не тільки економіку, але й численні державні, суспільні й приватні інститути, включаючи національну систему освіти, у тому числі приналежну фірмам, установи культури, охорони здоров'я, різні некомерційні соціальні організації, інститут сім'ї.
Структура підприємств малого бізнесу в США по видах економічної діяльності
В Україні статистичні дані про діяльність суб'єктів малого підприємництва також можна проаналізувати по видах економічної діяльності (Таблиця 1)
Таблиця
Кількість підприємств по видах економічної діяльності (ВЕД) в 2011 р. в % до загальної кількості підприємств відповідного ВЕД
Вид економічної діяльності |
Великі підприємства |
Середні підприємства |
Малі підприємства |
|
Усього |
0,6 |
5,7 |
93,7 |
|
у тому числі |
||||
Сільське господарство, лісове господарство |
0,3 |
8 |
91,7 |
|
Промисловість |
2,3 |
10,9 |
86,8 |
|
Будівництво |
0,3 |
4 |
95,7 |
|
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів |
0,4 |
4,5 |
95,1 |
|
торгівля автомобілями й мотоциклами, їх технічне обслуговування й ремонт |
0,6 |
5,7 |
93,7 |
|
оптова торгівля й посередництво в оптовій торгівлі |
0,3 |
4,5 |
95,2 |
|
роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів і предметів особистого споживання |
0,8 |
3,9 |
95,3 |
|
Діяльність готелів і ресторанів |
0,1 |
4,5 |
95,4 |
|
Діяльність транспорту й зв'язки |
0,8 |
6,8 |
92,4 |
|
Фінансова діяльність |
0,5 |
5,6 |
93,9 |
|
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям |
0,1 |
3,4 |
96,5 |
|
Освіта |
0 |
4,2 |
95,8 |
|
Охорона здоров'я й надання соціальної допомоги |
0,2 |
5,8 |
94 |
|
Надання комунальних і індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури й спорту |
0,2 |
6,6 |
93 |
Складене по даним Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. ? Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.
Як свідчить Табл. 1, найпоширенішими ВЕД в Україні серед МП стабільно залишаються операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям, освіта, торгівля, будівництво, діяльність готелів і ресторанів.
Кількість МП по ВЕД до загальної кількості підприємств у відсотках на 2010 рік склала в сільськім господарстві, полюванні, лісовім господарстві - 79 %, промисловості - 86,2 %; будівництві - 95,6 %; торгівлі, ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого споживання - 94,9 %; діяльності готелів і ресторанів - 95,3 %; діяльності транспорту й зв'язки - 91,9 %; фінансової діяльності - 93,2 %; операціях з нерухомим майном, орендою, інжинірингом і наданням послуг підприємцям - 96,3 %; освіті - 95,2 %; охороні здоров'я й наданні соціальної допомоги - 93,5 %; наданні комунальних і індивідуальних послуг; діяльності в сфері культури й спорту - 92,8 %.
Значення МП у ринковій економіці України сьогодні дуже велике: без нього вона не в змозі ефективно функціонувати й розвиватися. МП у ринковій економіці - головний сектор, який визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту. У ринковій економіці мале підприємництво виконує цілий ряд життєво важливих функцій, серед яких сприяння розвитку структурних змін; формування конкурентного середовища; рішення проблеми зайнятості й мотивації продуктивної праці; задоволення специфічних потреб споживачів, формування індивідуального попиту; забезпечення бази для становлення середніх і великих підприємств у майбутньому; підтримка соціальної і політичної стабільності.
3. Організаційно-фінансові основи ринку праці
Ринок праці є органічною частиною економіки і як би вмонтований у неї. Він функціонує силами керувань і відділів кадрів, навчальних і дослідних центрів, а також соціальних служб корпорацій аналогічних підрозділів державних установ, некомерційних організацій і т.п. Його важливими ланками є регіональні й місцеві служби міністерств праці, що здійснюють професійне навчання, працевлаштування й матеріальну підтримку в першу чергу осіб, що бідують в особливій соціальній опіці - безробітних, інвалідів, іммігрантів, невлаштованої молоді.
Державна політика ринку праці в західних країнах виходить із того, що активна життєва позиція, прагнення до розвитку й самоствердженню, властива корпорації, підприємству й будь-якому трудящому, виникає не під впливом директивних вказівок з боку й не під тиском якихось зовнішніх сил. Напроти, подібні устремління зароджуються не тільки як наслідок внутрішніх спонукань і реалізуються шляхом самостійних рішень і дій. Для цього необхідно конкурентне середовище й наявність для всіх приблизно рівних можливостей досягнення найкращих результатів. Завдання держави полягає в забезпеченні найбільш сприятливих економічних, у т. ч. податкових, соціальних і культурних можливостей розвитку країни. Ефективність подібної концепції підтверджує досвід розвитку західного суспільства 80-х років. Держава ні за яких умов не виступає директивною силою, що давить, наділивши сама себе монопольними правами регулювальника ринку праці. Досвід розвитку західної цивілізації показує, що подібна ситуація неминуче приводить до зникнення еволюційних потенцій у суспільстві і його деградації.
У цей час розширеному відтворенню й розвитку високоякісних трудових ресурсів тією чи іншою мірою служать так чи інакше практично всі, включаючи оборону, матеріальні й духовні активи країни.
Про життєву важливість ринку праці для сучасного суспільства свідчать масштаби поточних державних витрат на його розвиток. Тільки на реалізацію соціальних програм у рамках ринку праці в багатьох західних країнах щорічно виділяються засоби в обсязі 2-3% валового національного продукту.
Ринок праці фінансується державою через міністерство праці по трьом самостійним напрямкам - працевлаштування шукаючих роботу, навчання, що користуються попитом спеціальностям необхідної кваліфікації; професійна реабілітація й забезпечення роботою осіб, що вимагають особливої соціальної уваги (люди з обмеженою працездатністю, інваліди, іммігранти, молодь без повного шкільного освіти й спеціальності і т.д.)
Фінансування програм політики ринку праці в західних країнах (в % до валового національного продукту)
У США тільки офіційно понад 50% федерального бюджету й близько 63% бюджету штатів і округів витрачаються безпосередньо в інтересах населення, покриваючи витрати, пов'язані з розвитком освіти й охорони здоров'я, поліпшення житлово-побутових умов, захистом споживчих прав, фінансуванням програм ринку праці, пенсійною допомогою і т.п.
82,9 відсотка загального обсягу витрат бюджету України в 2012 році спрямоване на зміст установ і здійснення заходів у системі освіти, охорони здоров'я, соціального захисту й соціального забезпечення, культури й мистецтва, фізичної культури й спорту.
Діаграма витрат бюджету України в 2012 році на соціальну сферу
Як видно з діаграми, найбільша питома вага у видатковій частині бюджету України становлять витрати на соціально-культурну сферу (освіту, охорону здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення)
В западных державах витрати на розвиток трудових ресурсів, що надходять із державного бюджету, безпосередньо від фірм, корпорацій і окремих підприємців, не обкладаються податками, не мають особливих економічних, виробничих оцінок і не ставлять трудящих у зв'язку із цим у юридичну або фактичну залежність від підприємців, держави, суспільства в цілому. Ні держава, ні приватний капітал не пред'являють у який би то ні було формі трудящим рахунку за вкладені ними в трудові ресурси засоби, не вимагають їхньої компенсації. Здійснюється, у такий спосіб свого роду безоплатне субсидування, і що ще важливіше, фактичний розвиток і підготовка до використання робочої сили як елемента національних продуктивних сил майбутніми покупцями її робочого часу. Ні капітал, ні держава при цьому не є ні споконвічними власниками трудових ресурсів, ні повними або частковими власниками створеного ними по суті товарного потенціалу ринку праці. Не ставиться ніяких політичних умов, що закріплюють підготовлену робочу силу за національним ринком праці. Вона має практично необмежені можливості міжнародного працевлаштування в інтересах найкращої для себе реалізації професійних знань, тому що національний ринок праці є невіддільною частиною світового ринку й підкоряється загальним законам міжнародного поділу праці.
На практиці працюючі індустріально розвинених країн не так вже часто працюють за рубежем. Але офіційна наявність такої можливості виявляє величезний психологічний вплив на суспільну свідомість. Відчуття цивільної й професійної волі активізує загальний трудовий потенціал націй і змушує роботодавців і уряд уважніше, дбайливіше ставитися до вітчизняних трудових ресурсів.
Трудящий, позбавлений власності на свою робочу силу й можливості розпоряджатися своїм професійним потенціалом, багато в чому втрачає інтерес до праці, збереження й розвитку якостей трудівника, творця й перестає прагнути до їхнього кращого використання. Слабшають моральні, духовні зв'язки зі сферою праці й суспільством, зникає інтерес до благополуччя й розвитку підприємств, національної економіки країни. А це як бумеранг б'є в підсумку по матеріальному добробуту населення й припиняє його духовний і культурний ріст.
Масштаби й інтенсивність витрат на розвиток і професійну підготовку трудових ресурсів безупинно наростають і визначаються рівнем поставлених перед суспільством поточних і довгочасних завдань щодо цього. Важливо, що застрільником подібних програм виступають, як правило корпорації, що ведуть, країни.
Пряме субсидування виховання й культурного розвитку трудящих, поряд з винагородою за працю, має на меті формування трудових ресурсів творчого типу й здійснюється в цілому протягом по суті справи всього життя людини в наступних напрямках:
1. Дошкільне, шкільне виховання й навчання, середня спеціальна, вища і наукова освіта (приблизно 80-90% за рахунок держави, приватного капіталу й громадських організацій).
2. Заробітна плата (відповідно до рівня освіти й кваліфікації, повночасова мінімальна вище прожиткового мінімуму).
3. Субсидування "довічно" підготовки й перепідготовки (у середньому на 90% за рахунок держави й приватного капіталу).
4. Допомоги у зв'язку з безробіттям і різні види соціальної допомоги (мінімум - забезпечення поточних життєвих витрат; максимальна тривалість - безстрокова допомога; на 75-80% за рахунок держави й приватного капіталу).
5. Пенсійне забезпечення (при відсутності виробничого стажу - державне загальне; при наявність його не менш 15 років - подвійне або потрійне вище офіційного прожиткового мінімуму; на 90-100% за рахунок держави й приватного капіталу).
6. Фінансування на відновлення й зміцнення здоров'я й культурний розвиток (на 70-80% за рахунок держави, приватного капіталу й громадських організацій).
Зарплата, як ми бачимо, становить невелику "оперативну" частину всіх сум, які йдуть на відшкодування життєвих витрат і розвиток трудових ресурсів і всього населення. І все-таки саме вона є головним інструментом, що регулює рух і розвиток ринку праці в професійному, галузевому й регіональному аспектах. Однак заробітна плата повною мірою визначає трудову мотивацію населення й формує основу його соціального захисту тільки в тому випадку, коли вона виплачується у вільно конвертованій валюті і завдяки цьому забезпечує у всіх регіонах країни й інших країнах приблизно рівний, вище прожиткового мінімуму, рівень життя, який дає безумовну можливість загальнокультурного розвитку населення.
4. Взаємодія держави, профспілок і підприємців із трудовими масами
Як свідчить досвід практично всіх капіталістичних країн, вищим і найбільш ефективним організаційним принципом ринку праці виявляється співробітництво між підприємцями, профспілками й державою. Положення й умови договірних відносин закріплюються в трудових і загальних законодавчих рішеннях, змінюваних і таких, що удосконалюються, у міру розвитку економіки й демократизації суспільства. Подібне співробітництво є результатом суспільної свідомості компромісного типу, що ухвалює як найбільш доцільну формулу пошуку рішення переговори, знаходження взаємосприятливих умов, врахування інтересів усіх без винятку суспільно-політичних і економічних сил країни.
Одним з найбільших проявів консенсусу у відносинах між працею й капіталом у сучасну епоху з'явилася організація так званого довічного наймання працівників у Японії, ініціатором якого були найбільші корпорації, що здійснюють інтенсивний науково-технічний розвиток економіки. Метою подібної політики, яка особливо активно проводилася в життя в 60 - 70 - х роках, було втримання будь-що-буде на виробництві висококваліфікованої талановитої молоді протягом усього її професійного життя в умовах її дефіциту на ринку праці. Незважаючи на те, що практика довічного наймання ніколи звичайно не охоплює більш половини персоналу, не має законодавчих основ і не одержує, як правило, договірного оформлення, вона відрізняється винятковою міцністю прийнятих обома сторонами зобов'язань і стійкими лояльними відносинами.
Гарантії довічної зайнятості й росту заробітної плати в міру зростання стажу роботи не слід розглядати як подачку за якусь особливу відданість адміністрації. Подібна політика проводиться стосовно персоналу, творчий ентузіазм і висококваліфікована праця якого визначає, по суті, процвітання корпорацій і визначив в 60 - 70 - х, а потім і в 80-х роках винятковий по мощі науково-технічний ривок економіки в Японії. У міру наповнення ринку праці Японії в 80-х роках висококваліфікованими кадрами й зникнення їх гострого дефіциту, доцільність широкого застосування практики довічного наймання стала знижуватися, хоча у відомих межах її цінність дотепер зберігається.
Трудовий договір, укладений між роботодавцем і найманим робітником, а також існуюче законодавство виражають і захищають інтереси обох сторін, визначаючи оптимальні виробничі умови трудової діяльності, час, функції й інтенсивність роботи. Обидві сторони звичайно бувають одностайні в необхідності виконання наступних основних умов кадрової політики:
відповідність чисельності персоналу й окремих його категорій техніко-економічним нормам і організаційним структурам підприємств і установ;
залучення кадрів тільки у випадку їх кваліфікаційної й загальноосвітньої відповідності технології матеріального виробництва й послуг;
максимально щільна, у межах оптимального режиму, завантаження всіх працівників підприємств і установ протягом робочого дня й тижня з можливою універсалізацією із цією метою праці осіб середньотехнічного й більш низького рівня підготовки;
дотримання техніки безпеки, екологічного захисту й оптимальних ергономічних вимог, що забезпечують високоефективну працю й заощадження трудових ресурсів;
здійснення перепідготовки й перекваліфікації кадрів згідно з вимогами виробництва, що безупинно розвивається.
За допомогою колективних договорів профспілки проводять свою політику відносно фінансування страхових фондів, розмірів і тривалості виплати допомоги у зв'язку з безробіттям і т.п., але рідко висувають вимоги, які можуть підірвати положення підприємства, корпорації, галузі, а отже в остаточному підсумку, і трудящих. Що полягають між підприємствами й профспілками на одному із трьох рівнів - національному, галузевому або фірмовому - строком на 1-2 роки колективні договори є досить ефективною формою виробничо-трудових відносин, що забезпечують участь трудящих у розвитку економіки, що й запобігають, як правило, виникненню трудових конфліктів і страйкової боротьби.
Колективні договори сьогодні є, як правило, результатом не стільки протиборства інтересів, скільки їх виявлення й згладжування відмінностей між ними в контексті загальної зацікавленості в процвітанні фірми, корпорацій, економіки в цілому. І підприємці, і профспілки у своїх вимогах виходять із наукового аналізу ситуації, здійснюваного власними, незалежними дослідними центрами й організаціями.
Самостійна й активна позиція трудящих на ринку праці, досить ясне розуміння національних проблем дозволяють їм висувати й підтримувати конструктивні економічні й соціальні програми розвитку. Переважають висока самосвідомість і почуття національної відповідальності, зацікавленість не тільки у власнім благополуччі, але й - внаслідок розуміння значимості стратегічних передумов для нього - прагнення до благополуччя й розвитку підприємства, фірми, регіону, країни в цілому.
Слід помітити, що ринок праці в західних країнах розвивається в (атмосфері економічного й політичного демократизму, що допускає конфронтацію й досить критичне відношення друг до друга визначальних структуру суспільства різних соціальних сил. І це не приводить, як свідчить сучасна історія, до взаємовинищувальної боротьби й руйнуванню прогресивних (частка підприємництво, конкуренція) виробничих відносин. Напроти, неминучим стає згода, прагнення до відкритого зіставлення й зближення інтересів і формування тим самим досить сприятливих загальних еволюційних умов для країни.
Досить ефективні, як показує досвід Австрії, Швеції, Норвегії, Данії й інших країн, колективні договори, що полягають на вищому національному рівні між асоціацією підприємців і керівництвом профспілок. Вони дійсні у всіх галузях і обов'язкові - за умови їх прийняття - для працівників кожної установи й підприємства протягом усього терміну дії. Саме на національному рівні щонайкраще видні й зрозумілі й тому можуть бути всіма сторонами враховані й погоджені багатобічні загальнонаціональні інтереси зовнішньої й внутрішньої економічної політики, комплексного розвитку галузей, у т. ч. і окремих підприємств, загальні стратегічні контури науково-технічної політики й першочерговість подібних програм для кожного сектору господарства.
Разом з тим, останнім часом у США, Великобританії, Франції й інших країнах одержала широке поширення практика висновку колективних договорів на рівні корпорацій і окремих підприємств, оскільки в такому випадку добре враховується технологічна специфіка виробництва й конкретні індивідуальні інтереси співробітників.
Поряд з усім комплексом умов праці й заходів соціального захисту, зарплата, безумовно, є одним із ключових пунктів колективних договорів і однієї з основних тем переговорів між профспілками й підприємцями. Її загальний рух майже ніколи не відстає від росту індексу цін на товари й послуги, часто його випереджає й визначається попитом та пропозицією робочої сили, ростом освіти й кваліфікації. Але підвищення зарплати із цієї причини не буває безперервним. Воно припиняється, зокрема, на період дії колективних договорів.
Профспілками багатьох країн проводиться політика "солідарної" заробітної плати, яка полягає в реалізації принципу рівної оплати за рівну працю незалежно від того, на якому підприємстві - високорентабельному або низькорентабельному - трудиться працівник. Прибутки підприємств у значно більшому ступені відрізняються друг від друга, чим заробітки робітників та службовців. Такий підхід дозволяє в певній мірі стримувати прагнення роботодавців переманювати до себе висококваліфікованих фахівців, а також бажання працівників перемінити місце роботи тільки для того, щоб одержати більш високу заробітну плату. Подібна політика найкраще піддається реалізації при висновку колективних договорів на національному рівні.
Важливим практичним підсумком дії компромісної суспільної свідомості слід уважати тенденцію до створення корпораціями постійного великого джерела засобів для фінансування заходів щодо працевлаштування, підготовки й перепідготовки робочої сили в розмірі до 40% нарахувань на фонд заробітної плати, які відносяться на собівартість продукції.
Немаловажну роль в цьому питанні відіграє й держава. По показникам служби зайнятості України для забезпечення відповідності професійно-кваліфікаційного рівня здобувачів вимогам роботодавців, протягом січня-квітня 2014 року професійне навчання за направленням центрів зайнятості проходили 106,5 тис. безробітних.
Рівень працевлаштування після закінчення профнавчання зріс з 66,0% у січні-квітні 2013 року до 73,4% у січні-квітні 2014 року.
Одним з пріоритетних напрямів діяльності Державної служби зайнятості України є нарощування обсягів професійного навчання безробітних під конкретне замовлення роботодавців та за професіями, що передбачають в подальшому самозайнятість або підприємництво, особливо мешканців сільської місцевості з урахуванням обмежених можливостей працевлаштування на вільні та новостворені робочі місця на селі; підвищення кваліфікації безробітних шляхом стажування безпосередньо на робочих місцях ПОУ та на курсах цільового призначення як на базі ПОУ, так і в центрах професійно-технічної освіти державної служби зайнятості. Ефективність такого напрямку за підсумками 2013 року демонструє приклад Одеського Державного навчального закладу "Одеський центр професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості" (див. діаграму).
Враховуючи тенденції, якими характеризується ринок праці, впродовж 2014 року тільки Одеським ДНЗ "Одеський ПТО ДСЗ" планується організувати професійне навчання для 8700 безробітних громадян, що становитиме 101,2% від очікуваного показника 2013 року.
5. Заходи, що вживають на ринку праці
До розробки програм діяльності установ ринку праці на національному, регіональному й місцевому рівні залучаються об'єднання підприємців і профспілки. Із представників населення, керівників навчальних закладів, профспілок, підприємств і місцевих органів влади створюються комісії (комітети), які надають всебічну допомогу місцевим установам ринку праці в їхній повсякденній роботі, і, разом з тим, здійснюють над ними контроль.
Важливо, що місцеві підприємства звичайно охоче надають установам ринку праці постійну кваліфіковану допомогу в складанні планів використання робочої сили, індивідуального розвитку співробітників, проведенні масового перенавчання, пов'язаного із впровадженням нової технології й реорганізації виробництва.
Особливо ефективно знижує безробіття й підтримує високий рівень зайнятості політика активних заходів розвитку трудових ресурсів, яку тією чи іншою мірою проводить практично кожна країна, виділяючи на неї звичайно 30 - 40% усіх сум по державному фінансуванню програм ринку праці.
Активні міри, по досвіду Швеції, у відмінності від пасивних, які складаються з видачі матеріальної допомоги по безробіттю, включають наступні заходи:
заохочення дрібного й сімейного підприємництва на максимально сприятливих умовах державними субсидіями й кредитами, завдяки яким стартовий капітал може бути забезпечений власникам лише на 10%, до 70% - державними субсидіями й на 20% кредитами, а якщо підприємство не приносить прибутку, то на 4 роки звільняється від податку;
забезпечення географічної мобільності населення й робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд із родиною з районів з надлишком робочої сили в райони, де є вакантні місця, з гарантією поліпшення житлових і, як правило, матеріальних умов життя;
надання кожному шукаючому роботу повної інформації про вакантні місця по професіях, галузях і регіонам країни й створення для цієї мети повсюдно загальнодоступних банків даних; оплата всіх видів послуг зі зв'язку з відділами кадрів підприємств, де є робочі місця;
організація суспільних робіт, в основному для молоді, на будівництві житла, доріг, у сфері обслуговування на строк до 6 місяців з гарантованим заробітком у межах 50-100% середньої зарплати по даній професії;
фінансування роботи в приватних фірмах молоді шляхом надання протягом на півроку власникам підприємств субсидій у вигляді оплати 50% витрат на знову створені робочі місця;
спеціальне технічне устаткування на звичайних підприємствах робочих місць для інвалідів і виплата субсидій власникам підприємств за приймання інвалідів на роботу й частково на їхню заробітну плату;
стимулювання розширення підприємницької діяльності й понаднормових робіт, а тим самим і більш повної зайнятості шляхом зниження оподатковування із прибутку й особистих доходів.
У системі ринку праці здійснюються заходи щодо підвищення загальноосвітнього рівня безробітних і навчанню професіям, що мають стійкий попит на ринку праці:
особи, що не мають закінченої шкільної освіти одержують її, причому організуються спеціальні посилені курси по математиці, хімії, фізики, англійській мові (в основному для іммігрантів);
детально виявляються інтереси вступників на курси: проводяться попередні бесіди, ознайомлення із предметами навчання й майбутньою роботою, при необхідності строком до місяця;
застосовуються методи індивідуального навчання (принцип так званого особистого модуля), в основі яких лежать добір предметів, що найбільше повно задовольняють інтереси осіб, які навчаються, та пропонують оптимальні темпи і послідовність їх освоєння;
навчальні курси складаються силами провідних спеціалістів університетів і промислових фірм; оплата викладацького состава проводиться на рівні, який існує для фахівців їх класу в приватних фірмах;
у максимально можливім числі професійних шкіл на консультативних початках використовується досвід найбільш талановитих педагогів і вихователів для постановки методики навчання;
підтримується оптимальне, виходячи з міжнародного досвіду на різних рівнях навчання, співвідношення учнів і педагогів (7-8 до 1), яке дозволяє здійснювати індивідуальне навчання й стежити за якістю підготовки кожного учня;
використовується метод опікунства старшокурсників над новачками, що створює загальну сприятливу психологічну атмосферу й забезпечує загальну зацікавленість в успішнім навчанні.
З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації).
Високий рівень ефективності ринку праці багато в чому визначається тим, що в країні добре поставлена профорієнтація, яка передує професійному навчанню.
Професійна орієнтація відіграє одну з провідних ролей у забезпеченні ефективного розвитку робочої сили і продуктивної зайнятості в Україні та передбачає комплекс заходів, спрямованих на активізацію професійного самовизначення і реалізацію здатності до праці особи відповідно до особистих інтересів, уподобань, життєвих цілей та вимог ринку праці.
Динаміку змінення ринку труда за освітнім критерієм в Україні демонструє наступна діаграма
В організації профорієнтаційної роботи у 2013 році Держава виділила декілька пріоритетних напрямів, серед яких:
- проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо ознайомлення населення з новою законодавчою базою у сфері зайнятості;
- залучення шукачів роботи до активних заходів сприяння зайнятості, професійного навчання, зайняття підприємницькою діяльністю, отримання ваучера, підтвердження результатів неформального навчання тощо;
- надання профорієнтаційних послуг громадянам, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню;
- проведення системної комплексної профорієнтаційної роботи серед молоді, в т. ч. учнівської;
- підвищення мотивації до легальної трудової зайнятості.
Профорієнтаційними послугами державної служби зайнятості у 2013 р. скористалося близько 4,2 млн. осіб, серед яких майже 1,5 млн. безробітних (95,6 % від загальної чисельності безробітних), 1,1 млн. осіб перебували на обліку та близько 1,6 млн. осіб навчалися у навчальних закладах різних типів.
6. Аналіз деяких показників ринку праці
Оцінка якісних показників і вимір кількісних повинні служити не тільки опису існуючої ситуацій на ринку праці, але й виявленню діючих у даній системі тенденцій.
Мінімальна заробітна плата на Україні в цей час злегка перевищує фізіологічний мінімум життєвих засобів. Величина останнього повинна незаперечно позначити ту грань зарплати, яка забезпечує відтворення робочої сили й нижче якої опускатися неприпустимо. Приміром, у грудні 2013 року фізіологічний мінімум, обчислений по відповідних до норм (див. таблицю 2), становив 1176 грн., а мінімальна зарплата, затверджена в Україні - 1218 грн.
Таблиця 2
Состав товарів, що входять у розрахунок фізіологічного мінімуму і раціональної норми споживання, постанова від 14 квітня 2000 р. N 656
Состав споживчих товарів і послуг |
Одиниця виміру |
Фізіологічний мінімум |
|
Хлібопродукти |
кг/рік |
123,4 |
|
Овочеві і баштанні |
кг/рік |
110 |
|
Фрукти і ягоди |
кг/рік |
64 |
|
М'ясо й м'ясопродукти |
кг/рік |
53 |
|
Риба й рибні товари |
кг/рік |
13 |
|
Молоко й молокопрод. |
кг/рік |
140 |
|
Яйце |
шт/рік |
220 |
|
Цукор і конд. вироби |
кг/рік |
37 |
|
Картопля |
кг/рік |
95 |
|
Масло вершкове |
кг/рік |
5 |
|
Масло соняшникове |
кг/рік |
7,1 |
|
Сир твердий |
кг/рік |
3,5 |
|
Трикотаж білизняний |
шт / 2 року |
5 |
|
Одяг верхній |
шт / 4 роки |
1 |
|
Взуття |
пара / 5 років |
2 |
Найбільш точною є демографічна характеристика ринку праці: чисельність населення в працездатному віці за винятком інвалідів, жінок у відпустках по догляду за дітьми, учнів. При дослідженні ринку праці можна опиратися й на статистику центру зайнятості. У цей час на ринку праці в Україні в 2013 році спостерігається позитивна тенденція: рівень безробіття знизився, а чисельність зайнятого населення зросла. Кількість безробітних (по методології МОТ) у віці 15-70 років знизилася на 85,5 тис. чол. або на 5,4% і склала 1,5 млн. чіл.
Рівень безробіття населення у віці 15-70 років (по методології МОТ) у цілому по Україні знизився й склав 6,8% економічно активного населення відповідного віку. Збільшення рівня зайнятості населення спостерігається в більшості регіонах країни, крім Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Сумській, Тернопільської, Хмельницької й Чернігівської областях. Найвищий рівень зайнятості в 2006 р. був у місті Києві (63,6%), а низький - у Тернопільській області
(51,1%). Високий рівень зайнятості населення спостерігається серед осіб у віці 30-49 років, а низький - у молоді у віці 15-24 років і осіб у віці 60-70 років.
Складна й принципово значима проблема - оцінка обсягу зайнятості й кількості робочих місць. Під впливом "захисту" підприємств від діючої системи оподатковування, а також створення маси "неякісних" робочих місць, що забезпечують реальну зайнятість на рівні всього лише 8 робочих годин у тиждень, складається враження начебто кількість зайнятих збільшилася. Але це спростовується ростом числа безробітних. Можна спробувати використовувати аналогічні, що ввійшли в практику оподатковування "коефіцієнти наведеної чисельності" (податкова інспекція застосовує їх до сумісників). Більше того, на практиці цей шлях - єдино реальний. Але, проте ситуація, що швидко змінюється, у малих підприємствах робить використання таких коефіцієнтів не зовсім коректним.
Нарешті, ще одним показником, прямо пов'язаним з характеристикою ринку праці, та дозволяючим оцінювати величини доходів, є розрахунки фізіологічного прожиткового мінімуму, раціональних норм споживання й споживчих кошиків. Нормативний метод, покладений в основу їх визначення, дає трохи завищені результати, що втім, добре відомо. Проте зменшення розрахованих норм - прийом некоректний; зазначені показники завищені для стабільної ситуації, у якій перебуває працівник і його родина; але вони виявляються заниженими, якщо ситуація змінюється (переїзд в інше місто або інший населений пункт, на нову квартиру, зміна місця роботи). Подібні зрушення вимагають звичайно оплати транспортних послуг, придбання меблів, додаткового одягу, часто - послуг сфери освіти і т.п.
На жаль державні органи час від часу без яких-небудь об'єктивних обґрунтувань коректують розглянуті норми убік зниження. І це при тому, що вони вже занижені споконвічно, оскільки не враховують такі великі витрати, які ідуть на придбання житла й товарів тривалого користування.
Усі, про що вище йшла мова, стосувалося показників, у яких ринок праці проявляється прямо. Тепер слід перейти до показників, що характеризують стан ринку праці побічно. Один з найважливіших серед них - агреговані сумарні грошові доходи населення, тобто сума отриманим їм заробітних плат, стипендій, пенсій, посібників, інших виплат.
Характеризуючи зв'язок ринку праці з функціонуванням ринку споживчих товарів і послуг, а також ринком грошей, не можна не звернути уваги на співвідношення процентних ставок і середньої норми рентабельності. У цілому по підприємствах середня норма рентабельності, розрахована за собівартістю продукції (послуг), становить 11,5%, у той час, як ставка по внесках і депозитах - 120-150, ставка по кредитуванню - 190-210%. виникає резонне питання: яким підприємствам під силу одержання кредитів при такій процентній ставці? Зв'язок між станом ринку праці й ринку грошей є опосередкованим. Він проявляється через зміну на ринку робочих місць, де розширення (стиск) пропозиції пов'язане з динамікою рентабельності у відповідних сферах суспільного виробництва. Ріст числа робочих місць у кредитно-фінансовій сфері, який супроводжується спадом виробництва й скороченням кількості робочих місць у сферах, де була традиційно зайнята основна частина населення міста (області), характеризує більші диспропорції в грошовому обігу, пов'язані зі збільшенням готівково-грошового оберту й обсягу тіньової економіки.
Істотним показником для характеристики перехідного періоду є також співвідношення між коштовністю будівництва одного квадратного метра житла й середньою заробітною платою. На жаль це співвідношення погіршувалося: вартість будівництва росла швидше, чим середня заробітна плата. Приблизно такі ж тенденції відзначаються й відносно товарів тривалого користування, насамперед автомобілів і складної побутової техніки.
7. Роль ринку праці
Сучасний етап розвитку пов'язаний з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Цей новий погляд - свідчення реального росту ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації й характеру використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема.
Зростання ролі людського фактора у виробництві підтверджене результатами економічних досліджень провідних американських учених. Починаючи з 1929 року головним джерелом росту продуктивності праці й національного доходу США в тріаді "праця - земля - капітал" є перший фактор, що охоплює сукупність освітніх, кваліфікаційних, демографічних і культурних характеристик робочої сили.
Вкладення засобів у людські ресурси й кадрову роботу стають довгостроковим фактором конкурентоспроможності й виживання фірми в умовах ринкової економіки. Не випадково прямі витрати приватного бізнесу в США на всі види навчання зросли вже до початку 80-х років до 30 млрд. дол., а повні частки й державні витрати з урахуванням виплат компенсацій за час навчання досяглися 100 млрд. дол.
В епоху високорозвиненої ринкової цивілізації роль ринку праці в еволюції економіки безупинно зростає. Зв'язане це з тим, що в міру розширення й поглиблення, особливо в останні два десятиліття, науково - технологічної революції, освоєння високоскладних технологій і поширення ЕОМ народне господарство вже не може обходитися без масової творчої діяльності.
Уперше в історії продуктивні сили виходять на такий рівень розвитку, при якім їх еволюція можлива лише в умовах творчої активності працівників значної частини професій і широкого використання в сфері суспільної праці новітніх технічних засобів і супутніх їм знань. До робочої сили починають пред'являтися зовсім нові, у порівнянні з минулим, вимоги: участь у розвитку виробництва практично на кожному робочому місці; забезпечення високої якості швидко мінливої по своїх характеристиках і технологічно усе більш складної продукції; утримання низької собівартості виробів шляхом постійного вдосконалювання методів виробництва; індивідуалізація всіх видів і форм виробничого й невиробничого обслуговування.
Подобные документы
Поняття ринку праці. Суб’єкт ринку праці, працездатний член суспільства. Проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати. Властивості конкурентного ринку праці. Співвідношення обсягів попиту і пропозиції праці. Двостороння монополія і ринок праці.
реферат [220,4 K], добавлен 17.12.2008Розгляд сутності ринку праці та основних підходів до аналізу його функціонування. Застосування державою заходів, направлених на подолання стану безробіття. Структура та функції Центру зайнятості. Система показників ринку праці Держкомстату України.
курсовая работа [135,6 K], добавлен 10.09.2010Теоретичні аспекти розвитку ринку праці та його структури. Сутність, види та форма зайнятості і безробіття. Порівняльна характеристика ринку праці та зайнятості населення Росії та України. Правове та законодавче регулювання відносин у сфері зайнятості.
курсовая работа [73,4 K], добавлен 14.02.2011Ринок праці в системі ринкової економіки. Особливості робочої сили як товару. Функції, види ринку праці. Попит та його структура. Пропозиція робочої сили, характеристика. Загальні показники зайнятості. Державні гарантії зайнятості населення в Україні.
курсовая работа [56,8 K], добавлен 05.10.2008Суть, зміст та структура ринка праці. Безробіття, його види і показники. Функції та сегментація ринку праці. Соціально-економічні наслідки безробіття, соціальний захист безробітних. Умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці в Україні.
реферат [26,8 K], добавлен 11.08.2009Підходи до визначення поняття ринку праці, структура, фактори і механізм його функціонування (попит на працю, пропозиція праці та ринкова рівновага). Стан ринку праці в Україні на сучасному етапі, ефективність державного регулювання неповної зайнятості.
курсовая работа [310,2 K], добавлен 05.01.2014Поняття ціни на ринку праці та процес її формування. Ринок праці, його основні особливості, функції, елементи, механізм функціонування. Зайнятість населення та її регулювання. Безробіття: сутність, види, класифкація та соціально-економічні наслідки.
презентация [2,8 M], добавлен 10.11.2015Теоретичні аспекти, необхідність та форми регулювання ринку праці в сучасних умовах. Державне та правове регулювання. Діяльність Державної служби зайнятості в Україні. Проблеми функціонування ринку праці, державна стратегія та ефективність регулювання.
контрольная работа [31,3 K], добавлен 19.02.2009Сучасний соціально-економічний розвиток Тернопільської області. Демографічні передумови розвитку регіону і його працересурсний потенціал. Зайнятість і ринок праці, аналіз стану і тенденції ризику. Перспективи і напрямки регулювання ринку праці регіону.
курсовая работа [44,2 K], добавлен 16.05.2013Поняття, структура та економічна природа ринку праці як елемента ринкової економіки. Напрями державного регулювання трудових відносин в Україні, його переваги та недоліки. Основні проблеми та шляхи покращення розвитку сучасного ринку праці в Україні.
курсовая работа [165,1 K], добавлен 18.07.2010