Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Маса грошей в обігу та грошові агрегати

2. Механізм поповнення маси грошей в обігу

3. Швидкість обігу грошей та фактори, що її визначають

4. Проблеми укріплення грошової маси та грошового обігу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Навіть кохання не зробило так багато людей божевільними, як роздуми над природою грошей.

В. Гладстоун

Гроші - одне з найдавніших явищ у житті суспільства. Вони відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Арістотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути реалізована там, де для цього немає відповідних умов. Не могла бути значною роль грошей у докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало переважно натуральний характер. За допомогою грошей там набувала суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому не було залежності товаровиробника від ринку, а вплив грошей на його економічне становище і через нього - на розвиток виробництва був мало відчутним.

Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміністративної економіки в колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи. Хоч головна сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей формальним, а роль їх - обмеженою, швидше за все обліково-розподільною. Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток суспільного виробництва.

В процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб'єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв'язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв'язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті.

Вибір теми курсової роботи зумовлений зростанням ролі грошей у забезпеченні розвитку суб'єктів світового ринку та економік різних держав, їх взаємодії між собою на основі спільного розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем.

Предметом курсової роботи виступає детальна характеристика та визначення сутності маси грошей, механізму поповнення маси грошей, швидкості обігу грошей, проблеми укріплення грошової маси тагрошового обігу.

Об'єктом даної роботи виступає грошова маса в обігу.

Метою роботи є дослідження економічної суті грошової маси і швидкості обігу грошей, оволодіння знаннями основоположних законів грошового обігу.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

- дослідити поняття грошової маси та її структури;

- визначити сутність грошового агрегату, а також методику поділу грошової маси на агрегати;

- дослідити методи визначення швидкості обігу грошей;

- охарактеризувати вплив динаміки грошової маси і швидкості обігу грошей на перебіг економічних процесів;

- охарактеризувати роботу Національного банку України у регулюванні готівкового грошового обігу;

- розкрити проблеми укріплення грошової маси та грошового обігу.

Важливе значення при написанні курсової роботи має теоретична база. Так, зокрема проблемами, що виникають в процесі визначення та регулювання маси грошей та швидкості їх обігу, займалося багато економістів. Серед них необхідно відмітити таких науковців та спеціалістів, як: М.І. Савлук, Б.С. Івасів, Б.Л. Луців, В.Д. Лагутін, Ф.С. Мишкін, А.С. Гальчинський, А.М. Мороз, М.Ф. Муховкіна, А.О. Єпіфанов, В.І. Міщенко та інші.

Курсова робота складається із вступу, чотирьох пунктів, висновків та списку використаних джерел.

1. Маса грошей в обігу та грошові агрегати

грошовий обіг готівковий україна

Ленін говорив, що найкращий шлях знищити капіталістичну систему - це розладнати грошовий обіг. Тривалим процесом інфляції уряди можуть конфіскувати, таємно і непомітно, значну частину багатства своїх громадян.

Д.М. Кейнс

Перш ніж розглядати поняття грошової маси, слід розкрити суть самих грошей. В економічній літературі найбільш поширеними є такі визначення сутності грошей:

- гроші - категорія товарного виробництва і товарного обігу;

- гроші виражають певні грошові відносини між товаровиробниками з приводу обміну товарами та послугами;

- гроші - особливий товар, який виконує роль загального еквівалента.

Таке визначення грошей дається вченими, які виходять з концепції еволюційного походження грошей. Деякі західні вчені, котрі аналізують тільки поверхневі ринкові взаємодії та взаємозв'язки, трактують сутність грошей більш спрощено: гроші - це все, що приймається людьми як гроші й виконує функції грошей [7, 21].

Грошi виникають з появою та розвитком товарно-грошових вiдносин. На рiзних етапах іcторичного розвитку в різних країнах i мiсцевостях роль загального еквiвалента виконували рiзнi товари. Це були переважно продукти масового виробництва, що вiдiгравали вирiшальну роль в економiцi цих народiв.

3 часом роль загального еквiвалента закрiпилася за золотом. Воно виконувало функцiю грошей уже за пiвтора тисячолiття до н.е. До цього золото було звичайним товаром. Перетворення золота на загальний еквiвалент вiдбулося завдяки таким його властивостям, як ковкість, м'якiсть, подiльнiсть, неокислюванiсть, висока вартість в малiй вазi. Паралельно iз золотом загальним еквiвалентом було срiбло. Так, київська срiбна гривня за часiв Київської Pyci важила вiд 160 до 196 rpaмів. Так тривало кiлька тисячолiть, i лише у другiй половинi XIX ст. роль грошей монопольно закрiпилася за золотом. Це означало встановлення золотого стандарту.

У ринковій економіці суспільне виробництво має товарну форму, що зумовлює двоякий вираз руху валового сукупного продукту - натурально-речовий та грошовий. У процесі відтворення рух вартості в цих двох виразах проявляється як два самостійні процеси - як рух продуктів і як рух грошей чи грошових доходів. Проте вони нерозривно пов'язані, у них спільна субстанція - вартість сукупного продукту. Гроші базуються на цій вартості, вона визначає реальну цінність маси грошей, що перебуває в обороті, незалежно від її номінальної величини. Водночас рух грошей обслуговує переміщення цієї вартості в процесі відтворення, окремі грошові операції суб'єктів економічних відносин спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості, тобто мають реальний економічний зміст [8, 42].

Суб'єкти грошового обігу, тобто всі юридичні і фізичні особи беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні ВВП. Кожен з них отримує грошові доходи, витрачає їх чи зберігає. Між ними виникають певні економічні відносини. Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами ринку зумовлюють три різноманітних потоки руху грошей:

1) еквівалентний грошовий обіг;

2) фінансовий грошовий обіг;

3) кредитний грошовий обіг.

Еквівалентність грошового обігу зумовлюється такими процесами:

а) рівноцінність (рівнозначність) обігу, яка проявляється в тому, що назустріч переданим покупцю матеріальним цінностям, переміщуються рівновеликі номінальні вартості грошей;

б) безповоротність - отримані продавцем гроші не повертаються до попереднього власника. Вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обігу;

в) віддаленість - з кожним наступним обігом гроші все більше віддаляються від початкового їх власника. Кожен наступний суб'єкт ринку використовує їх для нових закупівель чи платежів.

Гроші у фінансовому обігу охоплюють відносини, які мають безповоротний і нееквівалентний характер. Ці відносини здебільшого характеризуються відчуженням. Зокрема, коли визначена законом частина доходів економічних суб'єктів вилучається у формі податків та інших обов'язкових платежів і відрахувань у розпорядження держави для виконання своїх функцій. В результаті виникає нееквівалентний і безповоротний рух грошей.

Гроші кредитного обігу являють собою відносини, що характеризуються перерозподілом грошей між суб'єктами господарювання на нееквівалентній основі, але на умовах поворотності, платності і строковості. У кредитному обігу грошові кошти передаються лише у тимчасове користування. Рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли вони повертаються власнику в обумовлений угодою термін, крім того з доходом у формі відсотка чи дивідендів [11, 54].

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий обіг, останній поділяється на готівковий і безготівковий. Критерії для такого поділу досить формальні. Водночас між цими частинами існують суттєві відмінності. Зокрема, у сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками. Вони безпосередньо обслуговують економічні відносини суб'єктів ринку і здебільшого відносини, що пов'язані зі сферою особистого споживання.

У сфері безготівкового обігу грошові кошти переміщуються по рахунках в банках, не виходячи за межі банківської системи. Це дає можливість здійснювати контроль і відповідний вплив на відносини економічних суб'єктів не лише ними, але і третіми особами - банками, органами державного управління тощо. На основі законодавчо закріплених прав та обов'язків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий обіг, а через нього і на весь процес суспільного відтворення. У цьому головна перевага безготівкового обігу над готівковим. Водночас в структурі грошового обігу України надто велика частка готівкового обігу. Так, готівковий обіг України становить більше 40%, а решта менше 60 % -- безготівковий. Така структура грошового обігу України характеризує її з негативної сторони порівняно із західними країнами.

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить - на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Завдяки цьому вивчення та правильне визначення маси грошей в обороті має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення.

Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників вимірювання грошової маси є помітні розбіжності.

У зарубіжній літературі до 30-х років XX ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обороту. Усі інші грошові інструменти - нерозмінні банкноти, розмінна монета, депозитні вклади тощо - виділялися у поняття “засобів обігу” і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту [6, 80].

У радянській літературі аж до останніх років панувало уявлення про масу грошей як сукупний залишок знаків грошей (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети) у розпорядженні суб'єктів обороту. Такі підходи суперечили принципам єдності та безперервності грошового обороту і піддавалися гострій критиці [6, 80-81].

Саме життя теж довело (на Заході - раніше, в СРСР - пізніше) необхідність включати до грошової маси не тільки всі готівкові знаки, а й депозитні гроші - спочатку короткострокового характеру, а згодом і довгострокового. Більше того, окремі сучасні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, котрим властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо). Це зумовлено головним чином неоднозначними, суто емпіричними підходами до визначення самої сутності грошей, яка може змінюватися залежно від цілей аналізу і використання певного елемента грошового обороту. Отже, і в саму грошову масу вони можуть включатися чи виключатися з неї відповідно до конкретної ситуації.

Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках [6, 81].

Отже, грошова маса - це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання - динаміка руху обсягу та структури.

У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:

- за ступенем “готовності” окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;

- за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

- за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;

- за територіальним розміщенням та ін. [6, 82].

Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, які вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Оскільки грошова маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники.

Насамперед грошову масу можна поділити на дві частини - активні гроші, які постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і пасивні гроші (або “квазі-гроші”), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов. Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни.

Грошовий агрегат - це визначена законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних активів.

Грошові агрегати формуються на основі таких принципів:

1) грошова маса включає не лише готівкові гроші, а й депозитні;

2) уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості;

3) сукупна грошова маса включає також банківські внески, депозити та цінні папери з фіксованим доходом [4, 94].

Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності.

Агрегат М1 - це грошова маса у вузькому розумінні. Він включає найбільш ліквідні форми грошей - готівкові гроші та банківські внески до запитання (трансакційні депозити).

Агрегат М2 включає грошові форми агрегату М1, а також строкові та ощадні внески в комерційних банках.

Агрегат М3 включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні внески в спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів [4, 94].

Базилевич В.Д. відзначає, що залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у такі грошові агрегати M0, М1, M2, M3, L.

В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще й агрегат М4, який складається з М3, а також банківських акцептів, комерційних паперів, державних цінних паперів та деяких інших форм фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

Отже, грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії - п'ять, у Німеччині - три.

У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, M1, M2, М3.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат M1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат M2 - це гроші в агрегаті M1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.

Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті M2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків [6, 82-83].

Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат M1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.

Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату M1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.

В інших грошових агрегатах (M2, М3) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у cпокої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М3, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат [6, 83].

Водночас агрегат М0 - найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент - готівкову масу. Найширшим агрегатом є М3, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази можна визначити за формулою:

Гб = Гвип + Грез [6, 83],

де Гвип - сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди; Грез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Перший елемент (Гвип) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 - більший на суму готівки в касах банків. Другий елемент (Грез) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів M1, M2, М3. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів - це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, тобто за рахунок Грез, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Тому безготівкові елементи грошових агрегатів значно більші за своїм обсягом від безготівкового елемента грошової бази. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.

Виходячи із завдання регулювання платоспроможного попиту центральні банки визначають цільові орієнтири (таргети) збільшення грошової маси в обігу, в зв'язку з чим подібного роду практика одержала назву “грошове таргетування”. Важливе значення для ефективного регулювання динаміки грошової маси за допомогою цільових орієнтирів має порядок їх встановлення або у вигляді контрольних цифр (Франція), або “вилки” (США) чи прогнозу (Японія). В різних країнах цільові орієнтири встановлюються на неоднакові строки: у Великобританії найбільш дієздатним був визнаний однорічний строк грошового таргетування, розглянутий як оптимальний для можливого взаємного погашення тимчасових коливань процентних ставок; в Японії прогнози зростання грошового агрегату публікуються на початку кожного кварталу; в Італії цільові орієнтири встановлюються строком на 1 місяць з врахуванням сезонних і деяких інших тимчасово діючих факторів.

Основний метод регулювання грошового обороту, який використовується центральним банком - проведення ним кредитних, інвестиційних і валютних операцій. Центральний банк повністю визначає величину грошової маси М0, створюючи гроші і вилучаючи їх з обороту безпосередньо в ході своїх операцій. В умовах відносно стабільного набору кредитних інструментів, технічного оснащення розрахунків, дієздатності встановлених для комерційних банків нормативних показників величин М0, М1 і М2 прослідковується досить високий кореляційний зв'язок. Це дозволяє центральним банкам контролювати будь-який з показників грошової маси за допомогою зміни грошового агрегату М0. Тим самим центральні банки повністю контролюють обсяг грошової маси в обігу, оперативно регулюючи її величину в залежності від цільової установки. В різних країнах і в різні періоди в якості цільових орієнтирів обирались різні показники грошової маси. Вибір того чи іншого грошового агрегату в якості регульованого, як правило, визначався кінцевою метою грошово-кредитної політики. Так, агрегат М1 асоціювався з масштабами купівельної спроможності фізичних осіб. Більш широкі грошові агрегати М2 і МЗ включають в себе значну частину фінансових активів, які не можуть використовуватися негайно. В залежності від того, які цілі переслідує центральний банк (лише зниження темпів інфляції, досягнення економічного зростання), для орієнтиру обирається той чи інший грошовий агрегат. Наприклад, у Великобританії центральний банк встановлює грошові орієнтири “на широку грошову масу” по великому колу показників. Вже на початку 70-х рр. XX ст. банк Англії посилив увагу до контролю за грошовим обігом як до засобу макроекономічного регулювання. У 80-х рр. в зв'язку з прийняттям середньострокової фінансової стратегії антиінфляційної спрямованості банк Англії поставив перед собою завдання зменшення об'єму грошової маси, а також послідовного скорочення державних витрат, взаємну для покриття держбюджету і зменшення самого дефіциту. Рішення настільки неоднозначних завдань потребувало і вибору адекватного грошового агрегату для таргетування. Таким був визнаний агрегат МЗ, який містив всі елементи, що впливали на розвиток інфляційного процесу, і в той же час пов'язаний з фіскальною політикою шляхом включення в його вимоги державного сектора.

В Німеччині цільовий орієнтир встановлюється на більш “вузьку” грошову масу. В якості грошового орієнтира Бундесбанк обрав агрегат, який він назвав “Центральні банківські гроші (ЦБГ)”. Даний агрегат, який наближається за своїм якісним складом до МЗ, мас деякі особливості. ЦБГ включають в себе готівкові гроші і мінімальні резерви комерційних банків, депоновані в центральному банку. Ці резерви (в МЗ Бундесбанк включає готівкові гроші, депозити до запитання, термінові і ощадні депозити) калькулюються на базі розроблених коефіцієнтів і відображають різні види банківських зобов'язань по відношенню до резидентів з врахуванням неоднакової ступені ліквідності різних видів депозитів. Головною перевагою використання ЦБГ в порівнянні з МЗ є те, що центральний банк несе відповідальність за збільшення грошової маси, а також має можливість прослідкувати внесок самого Бундесбанку в створення грошової маси. Іншою перевагою цього показника є наявність необхідних статистичних даних для розрахунку на щоденний об'єм готівкових грошей і обов'язкових резервних вимог комерційних банків.

Найбільш “вузька” грошова маса визначається в Швейцарії. Первісно Швейцарський національний банк обрав в якості офіційного цільового орієнтира грошовий агрегат М1, але з 1981 р. перейшов на використання нового цільового грошового агрегату - “Коригування грошей центрального банку (КГЦБ)”, який являє собою середньомісячну величину, розраховану на основі щоденних показників грошової бази, з поправкою на “транзитні коливання в банківських залишках”. Агрегат знаходиться під суворим контролем Швейцарського національного банку і “очищується” від випадкових змін, які виникають в результаті внесення поправок банками в свої баланси.

В США тривалий час в якості цільового орієнтира використовувався грошовий агрегат М1, який, на думку Ради управління Федеральної Резервної Системи (ФРС), найбільш детально характеризував розміри грошової маси. В 1979 р. ФРС перейшла до встановлення цільового орієнтира також для М2 і МЗ, а в 90-ті роки повністю відмовилась від таргетування М1.

Необхідність використання того чи іншого методу регулювання кількості грошей в обігу не підлягає сумніву у всіх країнах світу і в провідних міжнародних кредитно-фінансових організаціях. Разом з тим результати встановлення цільових орієнтирів на приріст грошової маси оцінюються неоднозначне, оскільки бажаної чіткої кореляції між грошовим регулюванням і загальними результатами розвитку економіки не прослідковується. Таким чином, провідні розвинуті країни мають намір і в подальшому звертатися до грошового таргетування.

В Україні структура грошової маси визначається Національним банком України агрегатним методом з 1993 року. Завдяки проведеним заходам фінансової стабілізації у структурі грошової маси відбувся різкий зсув на користь коштів з коротким строком обігу. Заощадження в гривнях у банках неухильно втягуються в поточний грошовий оборот і втрачають властивості інвестицій. Такі ж наслідки має розширення ринку державних цінних паперів. Здійснюючи монетарну політику, НБУ встановлює цільові орієнтири щодо регулювання грошової маси в обігу на основі вибору певних грошових агрегатів. Комерційні банки працюють в межах тієї грошової маси, яка визначається Національним банком. Сьогодні пошук нових конкретних механізмів регулювання грошової маси в обігу є надзвичайно актуальним в Україні. Старі монетарні інструменти (касовий і кредитний плани) не придатні для ринкових умов. Виходячи з того, що національна грошова система України має перехідний характер та перебуває у стадії становлення, система управління сукупним грошовим оборотом має відповідати міжнародним стандартам і вимогам, сприяти стабілізації національної грошової одиниці - української гривні [7, 44].

2. Механізм поповнення маси грошей в обігу

Гроші є тим центром, навколо якого обертається економічна наука, не тільки тому, що гроші чи матеріальне багатство розглядається як основна мета людських зусиль, а й тому, що в реальному світі це єдиний зручний засіб виміру людських зусиль в повному обсязі.

Альфред Маршалл. Принципи економічної науки

Поповнення маси грошей в обігу впливає на основні економічні процеси суспільства. Збільшення грошей в обігу відбувається шляхом випуску в обіг грошових знаків у всіх формах. Такий процес збільшення грошей в обігу називається емісією. В Україні зміну маси грошей в обігу може здійснювати лише банківська система. При цьому центральний банк емітує готівкові і безготівкові гроші, а комерційні банки емітують лише безготівкові гроші.

Центральний банк посiдає перший рiвень у банкiвськiй системi i покликаний регулювати її дiяльнiсть у межах прав та повноважень, наданих йому законом. Тому вiн несе вiдповiдальнiсть перед суспiльством за функцiонування банкiвської системи в цiлому.

Пiсля остаточного оформлення правових основ функцiнування банкiвської системи та статусу Нацiонального банку Украiни головним завданням залишається забезпечення стабiльностi нацiональної грошової одиницi України - гривнi. При цьому виключно Нацiональний банк Украiни має право прогнозувати та органiзовувати виробництво й випуск в обiгу банкнот i монет нацiональної валюти, якi є єдиним легiтимним та обов'язковим засобом платежу в Україні, створювати їх резервнi фонди, встановлювати номiнали, платiжнi ознаки та порядок замiни й утилiзацiї пошкоджених банкнот i монет, правила зберiгання, перевезення та iнкасацiї готiвки, а також визначати порядок ведення касових операцiй. Нацiональний банк Украiни впливає на систему готiвкового обiгу через удосконалення системи управлiння, подальшу лiбералiзацiю готiвкових розрахункiв, механiзм пiдтримання позитивного рiвня процентних ставок, стимулювання на цiй основi залучення та зберiгання грошей в банках на розрахункових (вкладних) рахунках громадян. На сьогоднішній день удосконалюється система контролю за органiзацiєю готiвкового обiгу в напрямi посилення ролi економiчних важелiв, поширюються безготiвковi форми розрахункiв за допомогою чекiв та шляхом впровадження нацiональної системи розрахункiв у споживчому секторi з використанням платiжних карток. Це позитивно впливає на прискорення грошового обiгу i вiдповiдно сприяє стабiлiзацii нацiональної валюти та оздоровленню економiки в цiлому.

Національний банк України згідно з Законом “Про банки та банківську діяльність” і Законом “Про Національний банк України” має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети, організації їхнього обігу та вилучення з обігу. Емісія банкнот в історичному плані - це найдавніша функція центрального банку. Саме ця функція, а точніше потреба в централізації банкнотної емісії, спричинила надання одному із банків статусу емісійного. З часом у зв'язку з переходом від саморегульованої грошової системи (системи золотомонетного стандарту) до системи обігу паперових грошей емісійні банки в усіх країнах перетворилися в центральні банки, тобто у банки, які є регулюючим і координуючим центром грошово-кредитної системи країни. Основна мета їхньої діяльності - забезпечення сталості національної валюти [11, 74].

У XX ст. емісійна функція центрального банку зазнала істотних змін, зумовлених як переходом від обігу повноцінних грошей до обігу паперових грошей, нерозмінних на золото, так і модифікацією грошового обігу - розширенням сфери використання депозитних грошей і появою електронних. У сучасних умовах основним видом забезпечення грошей, що емітуються центральними банками, є не золотий запас, а державні боргові зобов'язання. Готівкова грошова маса в країнах із розвинутою ринковою економікою становить у загальній грошовій масі незначну частку (приблизно 10%). Незважаючи на це, готівка посідає особливе місце в грошовій системі. Комерційні банки пропонують своїм клієнтам замінники готівки у формі депозитів, якими можна розпоряджатися за допомогою чеків, карток, переказів тощо, але в кінцевому підсумку комерційні банки залежать від емісійного банку, тому що клієнти можуть зажадати перетворення своїх банківських депозитів на готівку.

Емісійна функція центрального банку передбачає його монопольне, право на емісію готівки, а також право на емісію депозитних грошей, але останнє - не монопольне, тому що депозитну емісію здійснюють і комерційні банки

В Україні до 1992 р. в обігу перебували грошові знаки - рублі, що емітувалися Держбанком СРСР. У 1992 р. Національний банк України запровадив в обіг перехідну власну українську валюту - карбованець (спочатку в готівкову сферу, а потім і в безготівкову). Вихід України з рубльової зони дав змогу Національному банку сконцентрувати емісійну функцію у своїх руках і започаткувати проведення власної грошово-кредитної політики. У вересні 1996 р. згідно з Указом Президента України була проведена безконфіскаційна грошова реформа і випущена в обіг постійна національна валюта - гривня . Починаючи з 17 вересня 1996 р., обіг карбованців на території України було припинено, і єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття в усі види платежів, стала гривня та її розмінна монета - копійка.

Згідно з чинним законодавством Національний банк України забезпечує виготовлення грошових знаків (банкнот і монет) і регулює їхнє функціонування на всіх етапах руху - від випуску в обіг до знищення вилучених з обігу зношених, пошкоджених та фальшивих банкнот і монет. Національний банк України розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки.

Для друкування паперових грошей (банкнот) у м. Києві весною 1994 р. була введена в дію Банкнотна фабрика на базі найсучаснішого імпортного устаткування. Вона стала 68-м у світі підприємством із виготовлення паперових грошей. Восени того самого року на базі Банкнотної фабрики та інших допоміжних виробництв створено Банкнотно-монетний двір Національного банку України. У 1997 р. було завершено будівництво Малинської фабрики банкнотного паперу. Технологічне обладнання фабрики дає змогу виготовляти банкнотний і захищений папір із кругло-сітковим локальним багато-тоновим водяним знаком, двома захисними волокнами, планшетами та іншими елементами захисту. З уведенням у дію фабрики банкнотного паперу Україна має замкнутий цикл із виробництва грошей.

Національним банком України створене монетне виробництво, на якому із застосуванням найсучасніших технологій та устаткування карбуються (починаючи з 1997 р.) монети масового обігу, пам'ятні та ювілейні. Перша ювілейна монета України з'явилася в обігу в 1995 р. (карбувалася за кордоном). Виготовлена з мельхіору, вона була присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Першою ювілейною монетою з гривневим номіналом стала мельхіорова монета номінальною вартістю 2 грн., присвячена 200-річчю одного з кращих дендрологічних парків України - “Софіївки”. Монета введена в обіг у 1996 р. 1997 р. ознаменувався введенням в обіг перших українських золотих монет - “Т.Г. Шевченко” і “Києво-Печерська лавра”.

Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. Він установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій [7, 67].

Емісія готівки - як було сказано вище, це монопольне право НБУ, а випуск готівки грошей в обіг можуть здійснювати і НБУ, і комерційні банки. Якщо комерційний банк не може покрити випуск готівки її надходженням у свої каси від клієнтів, то покрити цей дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки у центрального банку. Емісією вважається та частина випущених в обіг грошей, яка не забезпечена надходженнями.

Приклад: 20-го числа поточного місяця комерційний банк випустив в обіг 2 млн грн. готівки для забезпечення поточних потреб клієнтів. Надходження готівки в каси цього банку від клієнтів за цей же день становило 1,8 млн грн. Отже, 200 тис. грн. (2 млн грн. -- 1,8 млн грн.) становила емісія грошей, яку комерційний банк має купити у центральному банку [11, 52].

Випуск готівки грошей НБУ здійснюється шляхом продажу її комерційним банкам. Значна частина цього випуску здійснюється за рахунок купівлі НБУ готівки у комерційних банків. Якщо цих надходжень від купівлі грошей недостатньо, то НБУ ніде взяти потрібну суму готівкових грошей. Він здійснює їх емісію. На суму готівкової емісії зросте обсяг грошової бази та значною мірою показники грошової маси в усіх її агрегатах.

В умовах кризового стану економіки в Україні швидкими темпами зростає грошова маса, в тому числі її готівковий грошовий компонент.

Тенденції розвитку готівкового грошового обороту відбивають економічні процеси, які мають місце в Україні. Ситуація на готівковому грошовому ринку розвивається нерівномірно і характеризується нестабільністю.

Невизначеність перспектив розвитку економіки, непередбачуваність законодавчих і урядових рішень, що регулюють підприємницьку діяльність, платіжна криза, неефективна система оподаткування - все це спонукає підприємців розраховуватися готівкою, а населення - накопичувати заощадження в готівковій формі.

Перспективи скорочення готівкової грошової маси пов'язані зі:

- стабілізацією економіки;

- підвищенням надійності банків й зростанням довіри до них з боку населення;

- розвитком ринку державних цінних паперів, орієнтованих на населення;

- запровадженням високоефективних банківських технологій у галузі розрахунків, зокрема Національної системи електронних масових платежів за допомогою пластикових карток.

Для забезпечення стабільності грошової одиниці Національний банк проводить єдину політику у сфері готівково-грошового обігу згідно з макроекономічними показниками та основними параметрами економічного й соціального розвитку України [8, 71].

Комерційні банки відповідно до нормативно-правових актів Національного банку аналізують готівковий обіг, організують і виконують оперативні функції з реалізації єдиної грошово-кредитної політики.

Основними завданнями комерційних банків в організації готівкового обігу є:

- повне та своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;

- забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям для оплати праці, пенсій, допомоги та для інших цілей;

- створення умов для залучення готівки до кас банків;

- сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари і послуги упровадженням прогресивних форм безготівкових розрахунків.

Випуск безготівкових грошей, що здійснюється центральним банком відбувається такими способами:

а) наданням позичок комерційним банкам;

б) шляхом купівлі у комерційних банків та їх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву;

в) через купівлю у комерційних банків цінних паперів [11, 72].

В усіх наведених випадках збільшуються запаси коштів на кореспондентських рахунках НБУ. Це служить проявом випуску НБУ безготівкових грошей. Одночасно комерційні банки тими ж каналами погашають свої зобов'язання перед центральним банком. Це означає вилучення безготівкових грошей з обігу. Перевищення випуску грошей над їх вилученням означає емісію безготівкових грошей центральним банком. На суму емісії зростає загальна маса грошей в обігу.

Комерційні банки беруть участь у створенні лише безготівкових грошей. Тому вони впливають безпосередньо на безготівковий компонент грошової маси, а через нього і на весь обсяг маси грошей в обігу. Механізм створення безготівкових грошей комерційними банками складніший від емісії грошей, яку здійснює НБУ. Вся складність полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів. Це означає, що процес створення безготівкових грошей комерційними банками здійснюється на основі вільного резерву грошових коштів [4, 34].

3. Швидкість обігу грошей та фактори, що її визначають

Інфляція є завжди і всюди грошовим феноменом в тому розумінні, що вона є і може бути спричинена тільки швидким зростанням кількості грошей порівняно з обсягом продукції.

Мілтон Фрідман

Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів:

1) кількості проданих товарів;

2) рівня товарних цін;

3) швидкості обертання грошової одиниці.

Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі:

1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається;

2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів.

За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обігу [7, 57].

Кількісним вимірником товарних потоків є гроші. Кількість грошей в обігу можна визначити виходячи з наступної залежності:

М*V=Р*Q,

де М - кількість грошей (грошова маса);

V - швидкість обігу грошей;

Р - середній рівень цін на товари та послуги;

Q - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді.

Наведене рівняння обміну відображає залежність зміни кількості (маси) грошей, що знаходяться в обігу, від рівня цін і розміру реального національного продукту.

На практиці всі показані зв'язки складніші, оскільки до сфери обігу товарів та грошей включаються процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями і фінансовими ринками.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць) [6, 86].

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

V = P*Q / M.

З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (P*Q) й обернено пропорційно - з обсягом маси грошей, що є в обороті.

На швидкість обігу грошей впливають такі фактори:

- обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва;

- величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну;

- рівень розвитку ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення;

- збалансованість попиту і пропозиції на ринку;

- рівень розвитку маркетингу;

- рівень інфляції;

- рівень розвитку економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо [17, 33].

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи уповільненням.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Тому спостереження й аналіз її показників є важливими для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту [6, 88].

Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може, мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним фактором [6, 88-89].

Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди входять до антиінфляційних програм як їх складова, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, є найсприятливішою для реформування грошової системи країни.

Швидкість обігу грошей - явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидкості обігу грошей для впливу на кон'юнктуру ринку. Не випадково, представники кількісної теорії грошей тривалий час намагалися абстрагуватися від цього чинника впливу на економіку, вважаючи швидкість обігу грошей незмінною. Лише Дж. М. Кейнс довів безпідставність цього припущення і визнав, що швидкість обігу може істотно змінюватися і відчутно впливати на економіку. Тому абстрагування від цього чинника в економічних розрахунках, особливо в короткостроковій перспективі, недопустиме. Будучи пов'язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швидкість обігу грошей так само чутлива до зміни процента, як і попит на гроші. Оскільки ж рівень процента постійно й істотно коливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і непрогнозовано змінюється. На цій підставі Кейнс узагалі поставив під сумнів реальність кількісної теорії грошей та можливість проведення ефективної монетарної політики і спрямував свої пошуки дійових інструментів регулювання економіки у фіскально-бюджетну сферу.

М. Фрідман - засновник сучасної монетаристської теорії - слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливості їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити пріоритетну роль монетарної політики в державному регулюванні економіки. Передбачення зміни V дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті. Наприклад, якщо V уповільнюється, то нейтралізувати його вплив на ринок можна збільшенням пропозиції грошей, а якщо прискорюється - то зменшенням. Завдяки цьому вплив на масу грошей стає ефективним регулятивним заходом грошово-кредитної політики.

Держава планує та законодавчо регулює грошовий обіг. У законодавчому порядку закріплюються основні умови грошового обігу на території країни:

- найменування національної грошової одиниці;

- види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг і вилучення з обігу;

- встановлення межі використання готівки і проведення безготівкових розрахунків;

- порядок здійснення контролю за дотриманням правил зберігання, витрачання і обігу коштів.

Конституція закріплює засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної та іноземних валют на території України. Конституцією закріплено, що єдиним платіжним засобом в Україні, який приймається усіма юридичними та фізичними особами без будь-яких обмежень на території країни для проведення грошових розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді є гривня.

Гроші існують у вигляді готівки (грошові знаки) або у безготівковому вигляді (записи на рахунках у банках). Грошові знаки випускають у вигляді банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Вони обертаються через відповідні платіжні системи, що узаконені на території держави [4, 27].

Платіжна система - це набір платіжних інструментів, банківських процедур і міжбанківських систем переказування коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, регламентує використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Згідно з чинним законодавством платіжна система є платіжною організацією її членів та сукупністю відносин, що виникають між членами при переказуванні грошей. Обов'язковою функцією платіжної системи є переказування грошей для забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг.

На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Фактично будь-яка платіжна система складається з посередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переказування грошей від одного оператора економіки до іншого.

Засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про зв'язок”, “ Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими правилами та звичаями для акредитивів, з інкасо та по договірних гарантіях міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами.

Функціонування грошових потоків, наявність закономірності руху грошової маси забезпечуються організаційною єдністю системи учасників грошового обороту. Ця організаційна єдність проявляється в професійності суб'єктів банківської системи, які забезпечують грошовий оборот. Важливим є визнання рівнозначного характеру готівкових і безготівкових грошей. Тому безготівкові гроші повинні легко і вільно, але з дотримання визначених правил, трансформуватись у готівкові і навпаки [7, 71].

4. Проблеми укріплення грошової маси та грошового обігу

Три найважливіші речі, які ви повинні контролювати: задоволення потреб клієнта, задоволення службовця і рух грошових коштів.

Джек Велш

Перш ніж перейти до вирішення проблем та питань, пов'язаних з укріпленням грошової маси та грошового обігу, слід прослідкувати період в історії України, коли поетапно здійснювалися заходи для укріплення національної грошової валюти зокрема та грошового обігу загалом.

Грошову реформу в Україні, з метою впровадження гривні, визначили нормативно-правові акти, направлені на стабілізацію грошового ринку, створення необхідних умов напередодні реформ.

Якщо судити зі змісту нормативно-правових актів, то від 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні було проведено грошову реформу. Проте, слід нагадати, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ Президента “Про реформу грошової системи України”, яким у сферу безготівкового обігу запроваджувався купоно-карбованець замість рубля та започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише продовженням процесу реформування грошової системи, що розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти - купоно-карбованців багаторазового використання. І хоча цей захід не називався на той час грошовою реформою, за своєю сутністю це був перший крок на шляху реформування попередньої грошової системи та розбудови нової [10, 23].

Якщо керуватися формально-правовим підходом, то можна визнати, що проведено дві реформи: в листопаді 1992 р. та вересні. 1996 р. Якщо виходити з сутності та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати, що проведено одну грошову реформу, що тривала майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи: випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї валюти в безготівковий обіг (листопад 1992р.); випуск у загальний обіг постійної національної валюти - гривні замість тимчасової - купоно-карбованця (вересень 1996 р.).