Маса грошей в обігу

Усі вказані заходи можна розглядати як послідовні етапи єдиного процесу, останній, третій етап став завершальним. У результаті цього Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою.

Реформа грошової системи України ставила низку завдань: створення національної грошової одиниці незалежної держави; забезпечення стабільності національних грошей та використання їх для стимулювання економічного та соціального розвитку країни; створення грошової системи, що відповідала б вимогам ринкової економіки; приведення грошової системи у відповідність до потреб соціального розвитку суспільства.

На сьогодні існує дві точки зору щодо характеру грошової реформи в Україні. Прихильники конфіскаційного підходу проведення реформи приводять аргументи можливості обмеження грошової маси в обігу, вилучення коштів тіньової економіки.

Прихильники неконфіскаційного підходу виходять з такої позиції, як відсутність в Україні ситуації, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них. Стабільність курсу купоно-карбованця протягом тривалого часу досягалась без істотного впливу використання резервів іноземної валюти НБУ, що дозволило стабілізувати інфляційні процеси [10, 37].

Грошова реформа в Україні проводилась від 2 до 16 вересня 1996 р., згідно з Указом Президента України.

За даними НБУ емісія карбованцевої готівки на 2 вересня 1996 р. становила 338,1 трлн, крб., із них 19,1 трлн. крб. знаходилося у касах банків, а 319,0 трлн. в обігу.

За період реформи від 2 до 16 вересня 1996 р. та протягом 2-х наступних днів (протягом 17 вересня банки приймали від суб'єктів господарювання всіх форм власності залишки кас у карбованцях, отриманих від реалізації товарів та надання платних послуг населенню за карбованці 16 вересня. Крім того, 18 вересня продовжувалася здача в банки карбованців підприємствами зв'язку та пунктами обміну, банківською системою було вилучено карбованців у резервні фонди Національного банку України з погашенням емісії на загальну суму 327,9 трлн. крб. (97% емітованої до реформи готівки), в тому числі з обігу - 309,5 трлн. крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн. крб. (96,3%).

Поряд з обміном карбованців на гривні вилучення з готівкового обігу карбованців здійснювалось також іншими шляхами, а саме: використання їх населенням за купівлю товарів, сплату послуг (69,7 трлн, крб.) та внесення на вклади в банки (три мільйони карбованців), надходження заактованих залишків кас підприємств (3,2 трлн. крб.), від підприємств зв'язку (3,1 трлн, крб.) та інші надходження, платежі, включаючи комунальні.

Враховуючи двоетапність грошової реформи, слід зазначити, що основні тяготи реформи вдалося перенести на тимчасову валюту (купоно-карбованець) через гіпервисоке знецінення останньої. Усі грошові заощадження населення, сформовані в рублях і карбованцях, на початок введення в обіг гривні перетворилися на мізерну величину, їхня деномізація у співвідношенні 1:100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридично підтвердила їхню ліквідацію. Зростання попиту на гроші після випуску гривні сприяло підтриманню стабільності останньої.

Верховною Радою України був прийнятий закон про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня 1992 р.; реальна виплата компенсації вже була почалася в січні 2008 року. Проте на сьогоднішній день ця робота зупинилася і більша частина вкладів залишається замороженою.

Зростання в 1995-1996рр. заборгованості держави з виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам підвищило попит населення на нову валюту, сприяло її стабільності. Слід зазначити, що основний тягар, пов'язаний з уведенням нової національної валюти, ліг на плечі тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали з волі держави її кредиторами в 1995-1996 рр. А це, як відомо, найнезахищеніші групи населення, які працюють (чи працювали) у державному секторі економіки та їхні доходи визначалися державою.

Однак проведення грошової реформи має й інший соціальний бік. Сама реформа стала невід'ємною складовою ринкових перетворень в економіці: становлення приватних форм власності; лібералізація цін; послаблення державного втручання в підприємницьку діяльність, зовнішньоекономічні зв'язки, валютні, операції господарських суб'єктів. Зазначені умови дали можливість окремим господарським суб'єктам і фізичним особам не тільки зберегти свої кошти, а навіть нагромадити величезні капітали на спекулятивних, бартерних і валютних операціях. Усі ці операції, як правило, проводилися під гаслом ринкових реформ і носили напівзаконний чи незаконний характер. Створення сприятливих умов для згаданих процесів свідчить про безпосередній зв'язок цієї групи населення зі структурами влади.

На початковому етапі свого функціонування гривня потребувала додаткової підтримки своєї стабільності. Це, перш за все, зумовлюється соціально-економічною ситуацією в країні. Тому головним чинником, який стабілізуватиме гривню - є покращання загальноекономічної ситуації, зростання темпів виробництва та інших макроекономічних показників. З іншого боку, стабілізація фінансового та грошового ринку, його регулювання й управління ним є одним із головних важелів впливу на макроекономічну ситуацію у цілому.

Одним із напрямків укріплення національної валюти є додаткова мобілізація неподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх державних позик. Значну роль у розв'язанні цього завдання відіграє розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. Але цей процес в Україні носить дещо суперечливий характер і потребує певних заходів законодавчого порядку: низький життєвий рівень більшості населення обмежує залучення їх збережень у фінансово-грошовий обіг. Проте зниження податкового тягаря дозволить мобілізувати зростаючі доходи, і збереження населення та суб'єктів малого й середнього бізнесу через фінансовий ринок до Державного бюджету. Особливо важливо відкрити доступ до ринку державних цінних паперів широким верствам населення. Сьогодні такий доступ для дрібних і середніх інвесторів досить ускладнений необхідністю проходження багатьох посередницьких структур; важливим напрямком залучення коштів є також грошова приватизація.

Розвиток вторинного ринку цінних паперів та стабільність оподаткування є головними напрямками комплексної реструктуризації фінансової системи країни на ринкових основах. Ці проблеми повинні вирішуватися паралельно та в комплексі. Створення цивілізованого фінансового ринку матиме позитивний вплив на нову валюту не тільки через оздоровлення Державного бюджету. Ефективно функціонуючий фінансовий ринок - це вид сучасної банківської системи. Ефективність і взаємозв'язок цих структур дозволяє Національному банку проводити ефективну грошово-кредитну політику, оскільки, як свідчить світовий досвід, найвпливовішим її інструментом є операції на відкритому ринку.

Існування розвинутого вторинного ринку створює особливий емісійний ефект при введенні в обіг нової валюти, який базується на зменшенні активності обігу грошей у зв'язку зі стабілізацією їхньої вартості. Як свідчить досвід багатьох країн, де проводилися грошові реформи, після стабілізації та випуску нової валюти швидкість обігу значно (від 0,5 до 5 разів) сповільнюється, що збільшує місткість грошового ринку та емісійні можливості центральних банків без інфляційних наслідків [16, 32].

Підсумовуючи сказане вище, можна визначити основні заходи підтримки стабільності гривні: розвиток фінансового ринку, перш за все, вторинного, створення умов для залучення до нього найширших верств населення та суб'єктів підприємницької діяльності; повна заборона надання кредитів Національним банком для покриття дефіциту Державного бюджету; суворе обмеження, а потім і повна заборона бартеру в усіх сферах господарської діяльності, у тому числі зовнішньоекономічній; заборону НБУ кредитування нерентабельних проектів та тих, що не відповідають структурній перебудові економіки; вдосконалення законодавчої бази, що регламентує введення в обіг недержавних платіжних інструментів (чеки, векселі); реструктуризація та контроль надходжень і витрат Державного бюджету з метою ефективнішого використання коштів, насамперед для своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, компенсацій та інших соціальних програм.

З перехідною економікою, в т.ч. і в Україні, владні структури віддають перевагу політиці низьких фіксованих ставок банківського відсотка. Така політика мотивується наступними аргументами: намаганням стимулювати рівень інвестицій; здійсненням вибіркового кредитування пріоритетних галузей економіки за низькою нормою відсотка; бажанням знизити інфляційні процеси тощо. Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів застосовується система директивного управління нормою відсотка на позики, що надаються комерційними банками та небанківськими кредитними установами. Значення ефективного використання цього інструмента має розглядатись у двох аспектах. З одного боку, банківський відсоток безпосередньо впливає на розвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні ресурси та їх пропозиція, рішення суб'єктів економічної діяльності щодо визначення пропорцій між споживанням і збереженням. Під його впливом складається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими країнами та інші макроекономічні процеси. Інший аспект, що характеризує значення ефективного регулювання норми відсотка, пов'язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуру грошових агрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться про ефект ліквідності: що нижча величина норми відсотка, то більше грошей залишається на руках у населення. При її збільшенні отримують протилежний результат. Існують і інші канали, що визначають вплив динаміки норми відсотка на головні параметри грошового обігу. Однак, як засвідчує теоретичний аналіз та реальна практика, зазначена політика звичайно не дає бажаних результатів. І це можна пояснити. Низька ставка відсотка скорочує обсяги збережень фінансових ресурсів і тому не лише не сприяє ростові інвестицій, а й викликає протилежний ефект. Не виправдовує себе і вибіркове кредитування, бо через ефект кредитного мультиплікатора відповідно спрямовані кредитні ресурси розпорошуються по всій економіці. Як засвідчує практика, недостатньо коректною є й теза з приводу безпосереднього впливу норми відсотка на цінову динаміку. В цьому випадку слід враховувати ефект не лише прямого, а й зворотного впливу на розглядувані процеси. З урахуванням цього стає зрозумілою важливість визначення оптимального рівня ставки відсотка, що його прагнутимуть досягти засобами монетарної політики відповідні інституційні структури. Мається на увазі: по-перше, досягненняпозитивного рівня відсотка; по-друге, врахування його співвідношення з нормою прибутку на витрати інших чинників виробництва та обігу; по-третє, співвідношення дійсної норми відсотка з нормами відсотка країн, з якими здійснюються інтенсивні зовнішньоекономічні зв'язки. Ефективне поєднання механізмів грошово-кредитної політики дає змогу реалізувати її тактичні цілі. Цим визначенням знову ж таки підкреслюється структурна підпорядкованість усьго комплексу цих механізмів макроекономічним завданням. Цільовою же функцією монетарної політики тактичного порядку є забезпечення внутрішньї стабільності грошей. Така стабільність має пріорітетне значення у вирішенні всього комплексу макроекономічних завдань [10, 41].

Розмаїття інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її дієвості. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов'язаних завдань грошової стабілізації. Не можна, скажімо, водночас обмежувати пропозицію грошей і стримувати ріст норми відсотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання, застосування яких дає взаємовиключний ефект. Наразі необхідно взяти до уваги кілька загальних правил, визначених теорією грошей і напрацьованих багаторічною практикою. Їхній зміст такий:

1. Застосування тих чи тих засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Грошово-кредитна політика завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати її з загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економічного циклу ринкової кон'юнктури.

2. Широта застосування напрацьованих світовою практикою інструментів грошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової інфраструктури, дієвості економічних саморегуляторів. Коли в управлінні економікою переважають методи жорсткого адміністративного макроекономічного регулювання (контроль над цінами й доходами, валютними й торговельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструктивна конкуренція, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьому випадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.

3. Щоб монетарна політика була результативною, її треба тісно узгоджувати як із фіскальною, так зовнішньоекономічною, в т.ч. валютною, політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припустимого (більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

4. При здійсненні заходів із регулювання варто враховувати неоднозначне реагування грошового обігу на різні інструменти грошової політики та консерватизм монетарної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють відповідну реакцію. Так, жорстка емісійна політика компенсується зміною швидкості обігу грошей. Тому політика урівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вона повинна бути скоригованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуація може скластись і при застосуванні інших інструментів грошової політики.

5. Консерватизм монетарної сфери робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від “шокових” заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичайно не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів, навіть більше - згодом можлива протилежна реакція з іще глибшою дестабілізацією грошового обігу.

6. При плануванні головних параметрів монетарної політики та визначенні її дієвості необхідно враховувати ефект запізнення - наявність розриву в часовому вимірі між застосуванням регулювальних заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують, дослідження, за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом у 312 місяців. Це значить, що проведення стабілізаційних заходів має спиратися на точні економічні прогнози та бути не просто своєчасним, а й з відповідним упередженням [16, 57].

Валютно-курсова політика в умовах змін кон'юнктури ринку спрямовується на підтримку стабільності та уникнення значних коливань обмінного курсу гривні.

Головною метою грошово-кредитної політики на сьогоднішній день має бути забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови збалансованого соціально-економічного розвитку. Для досягнення цієї мети Національний банк України повинен забезпечувати кероване зростання грошової пропозиції відповідно до зростання реального ВВП та підвищення рівня монетизації економіки, використовуючи інструменти грошово-кредитної політики для регулювання грошового обігу, підтримки рівноваги між попитом і пропозицією на грошовому ринку та розширення фінансових можливостей інноваційно-інвестиційного зростання.

Національний банк Україні повинен докладати відповідні зусилля для переходу до таргетування інфляції, сприяючи укріпленню довіри до гривні та банківської системи, прозорості грошово-кредитної політики, удосконаленню структури грошового обігу, розвитку кредитування суб'єктів господарювання та домогосподарств. З цією метою повинна проводитись робота щодо використання розрахунку показника базової інфляції, як найчутливішого до зміни пропозиції грошей. Крім того, мають вживатися заходи щодо мінімізації впливу немонетарних чинників на інфляцію, що зумовлює необхідність посилення співпраці Національного банку України з урядом України.

Повинна проводитись робота щодо поліпшення структури ресурсної бази банків.

Підтримуючи рівновагу на грошово-кредитному ринку, Національний банк України повинен регулювати ліквідність банків шляхом операцій з рефінансування, операцій на відкритому ринку і мобілізаційних операцій, а також використовуючи вимоги до формування обов'язкових резервів [10, 49].

Грошово-кредитна політика повинна ґрунтуватися на таких принципах:

- виключна роль стійкості монетарного середовища у соціально-економічному розвитку країни;

- стабільність основних цілей і завдань, прозорість механізмів реалізації грошово-кредитної політики;

- послідовність та узгодженість у використанні інструментів, включаючи процентні ставки, обмінний курс, емісійні і мобілізаційні механізми для досягнення цінової стабільності як головного критерію ефективності грошово-кредитної політики;

- ефективна співпраця з іншими органами державної влади в межах їх компетенції для забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Для досягнення цінової стабільності необхідно вживати заходи щодо забезпечення довіри до грошової одиниці та банківської системи, створювати умови для перетікання коштів зі споживчого ринку в інші сегменти економіки. Для забезпечення цього дуже важливим є розвиток малого та середнього бізнесу, а також усіх сегментів фінансового ринку.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий оборот можна уявити просто як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окремими його суб'єктами [16, 74].

Висновки

Наша сучасна фінансова система з готівкою, чеками, касовими апаратами та рядом непростих фінансових інструментів виникла не за одну ніч, а розвивалась протягом століть. Але серцем фінансової системи є гроші, які настільки увійшли в наше повсякденне життя, що ми, їх використовуючи, рідко замислюємося над їх важливою роллю в економічній діяльності.

Необхідність існування грошей та грошового обігу випливає з самої сутності існування людства.

Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Отже, грошова маса - це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання - динаміка руху обсягу та структури.

Кількість грошей в обігу можна визначити на основі рівняння Фішера (пов'язує між собою масу грошей, швідкість їх обігу, ціну і обсяг виробництва).

Стабільність грошового обігу залежить насамперед від стану економіки. В суспільстві, де збалансовані процеси відтворення в народному господарстві, підтримується й стабільний грошовий обіг. Більше того, він активно впливає на стан і розвиток економіки. Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається падіння виробництва валового національного продукту, а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами.

Функціонування грошових потоків, наявність закономірності руху грошової маси забезпечуються організаційною єдністю системи учасників грошового обороту. Ця організаційна єдність проявляється в професійності суб'єктів банківської системи, які забезпечують грошовий оборот. Важливим є визнання рівнозначного характеру готівкових і безготівкових грошей. Тому безготівкові гроші повинні легко і вільно, але з дотримання визначених правил, трансформуватись у готівкові і навпаки.

Оскільки емісійним центром країни є центральний банк, то він за допомогою своїх нормативних документів регулює рух готівкових грошей в країні, а комерційні банки виступають в ролі уповноважених агентів по готівково-грошовому (касовому) обслуговуванню господарюючих суб'єктів.

В сучасних умовах країни з розвинутою ринковою економікою прагнуть до скорочення готівкових грошей в обороті. В Україні, як і в більшості країн, організацією та регулюванням готівкового обороту займається центральний банк - Національний банк України.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про Національний банк України”.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

3. Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.

4. Гальчинський А. С. Теорія грошей. -- К.: Основи, 2003.

5. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. -- К.: Основи, 1996. -- Розд.1.

6. Гроші та кредит / За ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001.

7. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б.С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510 с.

8. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навч. посіб. / За ред. Б.Л. Луців. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 225 с.

9. Деньги, кредит, банки / Авт. кол. под рук. Г.И. Кравцовой - Минск, 1994.

10. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

11. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посібник. - К.: Знання, 1999.

12. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник. - К.: Знання, 2000.

13. Мельник О.М. Інфляція: теорія і практика регулювання. - К.: Знання, 1999.

14. Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

15. Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. - К.: Основи, 1998.

16. Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. Управління грошовим обігом //Фінанси країни. - 1996. - № 10.

17. Фінанси. Грошовий обіг. Кредит. Навчальний посібник/ Л.О.Дробозіна, Л.П.Окунева, Л.Л.Андронова та ін. Видавнича агенція “Вертекс”, 2001.

Размещено на Allbest.ru