Сутність і структура економічної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота

на тему: «Сутність і структура економічної системи»

Київ - 2011



План

Вступ

1. Економічна системи в загальній теорії систем

2. Сучасні підходи до трактування сутності економічної системи та її структурних елементів

3. Економічна система України та її структурні елементи

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Насамперед потрібно зазначити, що в сучасній науковій літературі немає єдиного погляду щодо трактування природи поняття «економічна система». Можливо це зумовлено наступним:

- Складністю та багатоструктурністю самого об'єкта дослідження, наявністю різноманітних характеристик, кожна з яких, відображаючи суттєві сторони економічної системи, не є повною і не дає можливості дати їй вичерпну характеристику;

- Існуванням конкуруючих науково-дослідних програм, які існують разом, та взаємодіють між собою.

У процесі функціонування суспільного виробництва між людьми складаються певні економічні відносини, виникають потреби та інтереси, конкретно-історична сукупність яких визначає економічну систему суспільства, її структуру і специфічні риси. Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте щодо його трактування відсутня єдність поглядів. Це зумовлено тим, що зазначене поняття є складним системним утворенням із різними характеристиками, кожна з яких відображує окремий бік економічної системи. економічний емерджентність синергетика

Саме тому в науковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо.

Ці поняття часто розглядають як синонімічні. Безумовно, вони близькі за змістом, проте не ідентичні. Жодне з цих визначень не дає вичерпної характеристики сутності економічної системи.

Саме поняття "економічна система" в науковій літературі використовується недавно. Воно прийшло на зміну терміну "спосіб виробництва". Тому між ними ставиться знак рівності, розглядають їх як синоніми. Це зумовлено тим, що економічна система інтегрує в собі всі компоненти, які належать і способу виробництва. Це продуктивні сили, виробничі відносини, господарський механізм і форми економічних зв'язків. Кожний із них є складним утворенням, певною підсистемою, що взаємодіють між собою. Але вони не дають вичерпної характеристики конкретної економічної системи [21, с.34-42].

Поняття "економічна система", як і її складові компоненти, за своєю суттю значно глибше. Це не просто цілісна сукупність економічної структури виробництва, за якою стоять предмети і засоби праці, технологія, інформатика, організація тощо.

В цій курсовій роботі ми розглянемо економічну систему в загальній теорії систем, систему, що створена людьми та є цільоспрямованою. Крім того, здійснимо аналіз сучасних визначень такої системи та її основних складових. Окремо зупинимось на аналізі основних складових сучасної економічної системи України.



1. Економічна система в загальній теорії систем

Незважаючи на інтуїтивну зрозумілість та велику важливість терміна «система» для наукових досліджень, донині не існує загальноприйнятого його визначення.

У перших визначеннях у тій чи іншій формі зазначалось, що система - це елементи та зв'язки між ними.

Основоположник теорії систем Людвіг фон Берталанфі (1901-1972) визначав систему як комплекс взаємодіючих елементів, що перебувають у певних відношеннях між собою та зовнішнім середовищем. Цікаво, що Загальна теорія Систем була створена Людвіга фон Берталанфі при дослідженні біологічних об'єктів як організованих динамічних систем.

Пізніше при визначенні цього терміна стало з'являтися поняття цілі. Так, у філософському словнику, система визначається як «сукупність елементів, що знаходяться у відношеннях та зв'язках між собою певним чином та утворюють деяку єдність цілей».

Таким чином, економічні системи характеризуються наявністю множини взаємопов'язаних підсистем та елементів, які формують їх внутрішню структуру та забезпечують функціональну організацію відповідних зв'язків.

Головним системоутворювальним фактором є її функція. Існує кілька поглядів з приводу того, що являє собою функція системи. Так, під функцією системи можна розуміти перетворення її входів у виходи. З іншого погляду функція системи може полягати у збереженні її існування, підтримці її структури та впорядкованості. Іноді функцію системи ототожнюють із функціонуванням цієї ж системи, визначаючи її як спосіб, засіб або як дії для досягнення цілі системи.

Окрім функції система може мати ціль. Ціль системи - це бажаний стан її виходів. Системи, що мають ціль, називають цілеспрямованими. Будь-які соціально-економічні системи є цілеспрямованими, бо їх елементами є люди.

Системи функціонують у певному зовнішньому середовищі. Зовнішнє середовище - це все те, що знаходиться зовні системи, включаючи необхідні умови для існування та розвитку системи. Зовнішнє середовище складається із ряду природних, суспільних, інформаційних, економічних, виробничих та інших факторів, що впливають на систему та самі певною мірою перебувають під впливом цієї системи.

Взаємодія між системою та зовнішнім середовищем здійснюється за допомогою входів та виходів. Вхід системи - це дія на неї зовнішнього середовища. Вихід системи - результат функціонування системи для досягнення певної мети або її реакція на вплив зовнішнього середовища.

Загальна кількість взаємодій системи з зовнішнім середовищем дуже велика, тому на практиці обмежуються аналізом найсуттєвіших зв'язків, вибір яких визначається конкретними умовами управління тим чи іншим об'єктом.

Взаємодія системи з зовнішнім середовищем свідчить, що середовище надає системі ресурси, а одержує від неї та споживає продукти кінцевої діяльності системи (ПКД). ПКД не можуть бути створені в середовищі (принаймні в достатній кількості), оскільки за таких умов нема необхідності виділяти систему із середовища. Система необхідна середовищу для задоволення деяких своїх потреб в її кінцевих продуктах.

Стан системи характеризується кількісними та якісними значеннями внутрішніх параметрів (змінних) системи в даний момент. Функціонування системи або зміну станів системи у часі називають поведінкою або рухом.

Отже, поведінка системи - це розгорнута у часі послідовність реакцій системи на внутрішні зміни та зовнішній вплив.

Зауважимо, що у різних визначеннях поняття «система» є багато спільного та взаємно доповняльного, тому краще використовувати найширше з них :

- наявність об'єкта, який являє собою множину підоб'єктів (або наявність множини об'єктів, які можуть розглядатися як один складний об'єкт);

- наявність суб'єкта дослідження, який називається спостерігачем;

- наявність завдання, яке визначає відношення спостерігача до об'єкта і є критерієм, за яким здійснюється відбір об'єктів та їх властивостей;

- наявність зв'язку між об'єктом, спостерігачем та завданням, що виражається у наявності певної мови описування.

Залежно від мети дослідження та враховуючи велике різноманіття систем можна обрати різні принципи та підходи до їх класифікації. При цьому систему можна характеризувати однією чи кількома ознаками.

Таблиця 1.1 - Класифікація систем

Класифікаційна ознака	Класи систем	Приклади та пояснення
Природа елементів	реальні
	фізичні
	абстрактні
Походження елементів	природні (які існують в об'єктивній дійсності)	атом, молекула, організм, популяція, суспільство
	штучні (системи, які створені людиною)	- різноманітні технічні системи (від простих механізмів до найскладніших виробничих комплексів та інформаційних систем), - організаційні системи, що складаються з груп людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення певної мети або виконання деяких функцій (наприклад, система управління підприємством, система державного управління)
Тривалість існування	постійні
	тимчасові
Мінливість властивостей та поводження	статичні (фіксуються статичні взаємовідношення системи на певний момент)	Опис структури статичної системи є початком систематизованого дослідження в довільній галузі науки. Системи статичної структури корисні для створення теоретичної бази з метою подальшого аналізу та синтезу систем
	динамічні	система переходить із часом від одного стану до іншого
	стохастичні	рух (розвиток) стохастичних систем не є чітко визначеним та розглядається як випадковий процес
	детерміновані - перехід системи з одного стану в інший (тобто поведінка системи) є визначеним	системи автоматичного керування, що складаються з елементів, у яких кожному значенню вхідних дій відповідають цілком певні значення вихідних змінних
Ступінь складності	прості	порівняно невеликий обсяг інформації, що необхідний для її описування та управління
	складні
	дуже складні системи	системи, стан яких неможливо достатньо вичерпно та точно описати - людина, корпорація з чисельністю співробітників понад 15 тис., економічна система країни тощо
Ступінь стійкості	стійкі (рівноважні)	під стійкістю розуміють здатність системи повертатися в стан рівноваги після виведення її з цього стану впливом зовнішніх збурень. Стан рівноваги, у який система здатна повертатися, називають стійким станом рівноваги.
	нерівноважні
Реакція на збурю вальні впливи	активні
	пасивні
Характер поводження	з управлінням
	без управління
Ступінь участі в реалізації управлінських впливів людей	технічні
	людино-машинні
	організаційні
Ступінь зв'язку із зовнішнім середовищем	відкриті (активно взаємодіють із зовнішнім середовищем, що полягає в обміні речовинами, енергією, інформацією	країна, суспільство, людина, фірма, організація
	ізольовані (характеризуються високим рівнем незалежності від навколишнього середовища)	годинник

З огляду на розглянуті вище способи класифікації систем та їхні властивості соціально-економічні системи можна віднести до складних імовірнісних динамічних систем, в яких відбуваються процеси виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних та інших благ. Ці системи належать до класу кібернетичних систем, тобто систем з управлінням.

У теоретико-пізнавальному аспекті можна виділити три можливі аспекти розгляду систем:

- система розглядається як взаємопов'язаний комплекс матеріальних об'єктів (такий підхід зручний при дослідженні природних об'єктів або процесів матеріального виробництва);

- система включає, з одного боку, набір матеріальних об'єктів, а з іншого - інформацію про їхній стан (такий підхід застосовується при описуванні процесів управління матеріальним виробництвом);

- система розглядається чисто в інформаційному аспекті як комплекс відношень, зв'язків, інформації (такий підхід прийнятий у теоретичних дослідженнях, за описування соціальних відносин та процесів управління).

Розглянемо інші основні поняття, які використовуються при дослідженні систем.

Підсистемою називають сукупність елементів, які об'єднані єдиним процесом функціонування та при взаємодії реалізують певну операцію, що необхідна для досягнення поставленої перед системою в цілому мети.

Надсистемою називають ширшу систему, в яку входить досліджувана система як складова частина.

Елементом системи називають її частину, яка виконує специфічну функцію і є неподільною з погляду завдання, що розв'язується. Внутрішня структура елементів не є предметом системного аналізу. Важливі лише властивості елемента, які визначаються його взаємодією з іншими елементами системи та справляють вплив на поведінку системи.

Отже, з позиції системного підходу економіку країни можна визначити як функціональну підсистему суспільства - сукупність взаємозв'язаних ресурсів та економічних суб'єктів, що взаємодіють між собою у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання, утворюючи єдине ціле.

Соціально-політичні фактори розглядаються як зовнішні стосовно процесу матеріального виробництва, і саме вони визначають його ціль. За такого підходу економіка постає системою, яка перетворює ресурси на матеріальні блага, що споживаються суспільством. матеріальне стимулювання, лояльність, суспільну самосвідомість, традиції.

Важливе значення в системному аналізі має поняття управління. Управління системою необхідне для забезпечення її цілеспрямованої поведінки при зміні умов зовнішнього середовища або умов її функціонування. Управління досягається за рахунок відповідної організації системи, під якою розуміють її структуру та спосіб функціонування. Системи з управлінням називають кібернетичними системами. З одного боку, суспільство виступає як споживач, що визначає сукупність вимог до матеріальних благ - результату діяльності економіки, формуючи її у вигляді інформаційної підсистеми суспільних потреб (стосовно асортименту, обсягів, якості матеріальних благ тощо). Із другого боку, суспільство безпосередньо бере участь у процесі виробництва. Розбіжність між суспільними потребами та можливостями їх задоволення є рушієм розвитку економічної системи.

Економіка як система має як загальносистемні, так й специфічні властивості.

До загальносистемних властивостей економіки можна віднести:

- цілісність та подільність;

- ієрархічність побудови.

Під структурою системи розуміють її стійку впорядкованість та зв'язки між елементами і підсистемами. Структура відбиває найсуттєвіші зв'язки між елементами та підсистемами, які мало змінюються при змінах у системі та забезпечують існування системи і найважливіших її властивостей. Для визначення структури системи необхідно провести її послідовну декомпозицію, тобто виділити в ній підсистеми всіх рівнів, доступних аналізу, та їх елементи, які відповідно до завдань дослідження не поділяються на складові частини. У складних системах спостерігається погоджена поведінка підсистем, у результаті чого зростає рівень її впорядкованості (явище самоорганізації), тобто зменшується ентропія (мера невизначеності стану або поведінки системи в даних обставинах).

Система є, передусім, цілісною сукупністю елементів. Це означає, що, з одного боку, система - це цілісне утворення, а з іншого - в її складі чітко можуть бути виділені окремі цілісні об'єкти (елементи). Але не компоненти утворюють ціле (систему), а навпаки, при поділі цілого виявляють компоненти системи. Первинність цілого - головний постулат теорії систем.

Економіка складається з елементів та підсистем, якими можна вважати її галузі та сектори, окремі господарські одиниці (підприємства, фірми, банки тощо). Цілісність економічної системи полягає в тому, що всі її елементи мають бути засобом досягнення спільних цілей, які постають перед системою в цілому. Забезпечити цілісність економіки покликане управління нею. Адже, як уже зазначалося, цілі окремих підсистем системи можуть суперечити одна одній та цілі всієї системи.

Під ієрархією системи розуміють розташування її підсистем або елементів за певним порядком від вищого до нижчого. Ієрархічність системи - це складність структури системи, яка характеризується такими показниками:

- кількістю рівнів ієрархії управління системою;

- різноманіттям компонентів та зв'язків;

- складністю поведінки та неадитивністю властивостей, складністю опису та управління системою, кількістю параметрів та необхідним обсягом інформації для управління системою.

Ієрархічність економіки полягає в тому, що вона є підсистемою в системі вищого порядку - у регіональній та світовій економіці, а водночас надсистемами для економіки є природа та суспільство. Окрім цього, кожний її компонент (галузь, підприємство) також є системою. До найважливіших підсистем економіки можна віднести підсистеми управління, виробничу та фінансово-кредитну підсистеми.

Зауважимо, що економіку з огляду на її складність не можна звести до якоїсь однієї ієрархії.

Специфічні властивості національної економіки виникають у процесі взаємодії (кооперації) її підсистем. Найбільш істотною специфічною особливістю економічної системи є її складність.

Важливою властивістю складних систем є емерджентність (неадитивність системи): властивості системи хоча і залежать від властивостей елементів, але не визначаються ними повністю. Функціонування системи не може бути зведено до функціонування окремих її компонентів. Сукупне функціонування взаємозв'язаних елементів системи породжує якісно нові функціональні властивості системи. Звідси випливає важливий висновок: система не зводиться до простої сукупності елементів; розділяючи систему на частини, досліджуючи кожну з них окремо, неможливо пізнати всі властивості системи в цілому. Цю властивість ще називають системною, або інтегративною. - тобто наявність таких специфічних властивостей системи, які не випливають з властивостей, притаманних її елементам, а виникають у процесі їхньої взаємодії як наслідок відповідних кооперативних ефектів. Саме емерджентні властивості економічних систем є найменш доступними для спостереження та вимірювання, що вельми утруднює дослідження таких систем та управління ними. Загальні закономірності появи нових властивостей, породжуваних об'єднанням економічних об'єктів, явищ та процесів, можна виявити та кількісно описати, лише проаналізувавши значний обсяг інформації.

Емерджентність є результатом виникнення між елементами системи так званих синергічних зв'язків, які забезпечують загальний ефект функціонування системи, більший, ніж сума ефектів елементів системи, діючих незалежно.

Синергетика - (від грец. synergetikos -- спільний, погоджений, діючий), науковий напрямок, що вивчає зв'язки між елементами структури (підсистемами), які утворюються у відкритих системах (біологічних, фізико-хімічних, економічних та інших) завдяки інтенсивному (потоковому) обміну речовинами й енергією з навколишнім середовищем за нерівноважних умов.

Складність економічної системи полягає передусім у тому, що зміна структури, зв'язків та поводження довільного економічного суб'єкта впливає на решту економічних суб'єктів і спричиняє зміну системи в цілому. Водночас будь-яка зміна в системі на макрорівні позначається на структурі, зв'язках та поводженні економічних суб'єктів.

Складність економічної системи можна відслідкувати через [15 с. 5]:

1. Складність їх поведінки в сенсі непередбачуваності реакцій системи на керуючий вплив.

2.Когнітивну складність, тобто складність розуміння та усвідомлення границь цілей функціонування, механізмів взаємодії, мотивів та правил поведінки підсистем, що входять до її складу.

Ще однією ознакою складності економічної системи є наявність великої кількості як прямих, так і зворотних зв'язків (матеріальних, інформаційних) між її елементами та підсистемами.

Між елементами довільної системи та між різними системами існують зв'язки, за допомогою яких вони взаємодіють між собою. Ці зв'язки можуть виражатися в обміні речовиною, енергією чи інформацією між взаємодіючими системами або елементами. Системи мають зовсім нові якості, які відсутні у її елементів. Ці якості виникають саме завдяки наявності зв'язків між елементами. Саме за допомогою зв'язків здійснюється перенесення властивостей кожного елемента системи до інших елементів.

Система може мати зовнішні та внутрішні зв'язки. Зв'язки можуть бути також як прямими, так і зворотними.

Зворотні зв'язки є складною системою причинної залежності та полягають у тому, що результат попередньої дії впливає на наступний перебіг процесу системі: причина підпадає під вплив зворотного впливу наслідку. Якщо зв'язок підсилює результат впливу наслідку, то його називають позитивним, а якщо послаблює - негативним. Негативні зворотні зв'язки сприяють збереженню стійкості системи. Тільки завдяки наявності зворотних зв'язків у системах можуть відбуватися процеси цілеспрямованої діяльності та регулювання.

Зв'язки перетворюють систему з простого набору компонентів у єдине ціле і разом з компонентами визначають стан та структуру системи, безумовно при визначальному впливі функції.

Суспільство в цілому та економічна сфера як його частина настільки складні, що потребують існування особливої підсистеми, яка має забезпечувати їхню єдність та цілісність. Саме такою є підсистема управління (законодавча, виконавча, судова гілки влади, силові структури тощо).

Таким чином, можна виокремити дві сфери економіки: управління та контролю і реальну. Перша сфера охоплює державу та її територіальні утворення, а друга - підприємства, фірми, організації, домогосподарства та людину, що бере участь у соціально-економічних зв'язках. Усередині кожної сфери та між ними циркулюють потоки інформації. Компоненти цих сфер взаємодіють завдяки наявності в них суперечливої системи потреб та цінностей. Взаємозв'язок компонентів реальної сфери економіки забезпечує ринок.

Отже, основними властивостями, що притаманні соціально-економічним системам, які необхідно враховувати під час їх дослідження є:

- емерджентність як найвищий прояв цілісності та складності;

- динамічність економічних процесів, що полягає у зміні параметрів та структури економічних систем під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів;

- стохастичний характер економічних явищ, з огляду на який для їх опису застосовуються статистичні методи дослідження, а це означає, що поводження економічних систем не піддається точному детальному опису та прогнозуванню;

- закономірності економічних процесів можна виявити тільки на підставі достатньої кількості спостережень;

- економіка як складна система має здатність до самоорганізації;

- її підсистеми не мають чітких меж: один і той самий елемент (економічний суб'єкт) може одночасно брати участь у різних процесах функціонування економіки, може бути елементом багатьох її підсистем;

- економічні процеси не можна ізолювати від зовнішнього середовища та спостерігати їх у «чистому» вигляді.

Щоб описати економічну систему, необхідно виокремити її компоненти, тобто виконати аналіз (декомпозицію) її структури, визначити її складові (підсистеми, елементи, входи, виходи), а також зв'язки між ними та зовнішнім середовищем.

2. Сучасні підходи до трактування сутності економічної системи та її структурних елементів

Залежно від мети дослідження економіки можна брати різні «первинні» елементи: індивіда з його потребами, домогосподарство, елементарну технологічну операцію, підприємство, галузь, усю економіку в цілому. Компоненти та елементи економіки характеризуються складною системою взаємозв'язків - як безпосередніх, так і опосередкованих, прямих і зворотних, функціональних, причинних, інформаційних

У контексті запропонованого дослідження заслуговує на увагу характеристика системної парадигми, запропонована відомим угорським дослідником Я. Корнаї [13; с. 4-22], згідно з якою:

1) Об'єкт вивчення розглядається як цілісна система, що знаходиться у взаємодії з іншими системами, зокрема тими, що включають цю систему як підсистему. Відтак кожна економічна система трактується як арена взаємодії політики, економіки, культури, психології, ідеології.

2) Вважається, що переваги, характерні для відносно самостійних частин та елементів системи (наприклад індивідів), є переважно продуктами самої системи.

3)Стверджується, що система розвивається згідно із законами власної еволюції та прийнятими спеціальними адміністративними рішеннями

4)Вважається, що будь-яка система має певні недоліки, або дисфункції, специфічні саме для неї. Зазначені дисфункції можна пом'якшити, але не знищити, оскільки їх здатність до самовідтворення глибоко вкорінена в самій системі.

5)Велика увага приділяється якісним та частково кількісним порівнянням властивостей системи, що аналізується з відповідними

Сучасні підходи до трактування сутності економічної системи можна представити у такий спосіб [6; с. 20-31]:

Функціональний підхід - дослідження природи економічної системи виходячи з її функціональної значимості та притаманного їй механізму вирішення основних проблем економічного життя. Функція розглядається як сенс існування (призначення) системи; вважається такою, що визначає структуру системи та задається їй зовні. Розкриття механізму функціонування економічної системи має важливе значення для поглибленого розумінні її сутності. Наприклад, визначення економічної системи, як складової соціальної системи, що має організувати використання людьми ресурсів.

Структурно-морфологічний підхід - дослідження природи економічної системи через розкриття її ієрархічної структури, зокрема виокремлення суттєвих взаємозв'язків елементів. Структура розглядається як інваріантна характеристика відносин у системі, в той же час як функціональність елементів висвітлюється лише як вихідна передумова. Прихильники такого підходу вважають, що економічна система є системою інституцій, пов'язаних з прийняттям та реалізацією економічних завдань» вона складається з тих частин політичних, соціальних та економічних інституцій та організацій, які взаємодіють між собою, безпосередньо чи опосередковано впливаючи на споживання, розподіл, обмін і виробництво.

Інформаційний підхід - дослідження природи економічної системи на основі виявлення рівня її організації (дезорганізації), імовірнісного прогнозування реакції на той чи інший вплив, визначення впорядкованості та оцінки перспектив вдосконалення.

Так , наприклад на думку деяких сучасних економістів економічна система має матеріально-інформаційну природу та формується в результаті єдності таких двох основ:

1. Матеріальної (матеріальні активи та трудові ресурси), основне призначення яких полягає у виконанні роботи для здійснення метаболізму (речовинно-енергетично-інформаціного обміну із зовнішнім середовищем);

2. Інформаційної (економічні відносини та інституції), яка пов'язує в системне ціле матеріальні елементи системи, забезпечуючи її впорядкованість і динамічну стійкість у просторі та часі. Основне призначення інформаційної основи - управління процесу здійснення метаболізму.

Генетичний підхід - трактування економічної системи як складного динамічного об'єкта, що само розвивається на основі висвітлення процесів її зародження та еволюції: походження, основних етапів розвитку та перспектив подальшого існування.

При цьому як внутрішні та зовнішні системоутворюючі взаємодії, що задають ключові параметри еволюції економічної системи, сучасні дослідники розглядають такі взаємозв'язки та взаємозалежності:

- Генетичні (пов'язані з відтворенням генів старої економічної системи у новій);

- Генерараційні (відображають взаємодії різних поколінь економічних процесів);

- Автопоезійні (відповідають за самовідтворення та самооновлення економічної системи);

- Сукцесійні (забезпечують накладення на раніше існуючу систему або її елементи різних складових нової системи);

- Симбіотичні (виникають в результаті співіснування неоднопорядкових економічних процесів та явищ);

- Коеволюційні (сприяють прогресивному розвитку, розширеному відтворенню одно порядкових економічних процесів і явищ);

- Конкурентні (орієнтують нову економічну систему на сприйняття та примноження конкурентних переваг);

- Комунікативні (передбачають у ролі чинників не просто економічні суб'єкти , а особистостей);

- Метаболічні (визначають характер зв'язків системи із зовнішнім середовищем);

- Епігенетичні (передбачають синтез різних внутрішніх та зовнішніх взаємодій, що забезпечує покращення якості еволюційних характеристик економічної системи).

Неможливо не погодитись з Дашевською О.В. [7, с. 15], що рівень економічного розвитку країни - це поняття історичне. Кожний етап розвитку національної економіки й світового співтовариства в цілому вносить певні зміни до складу його основних показників:

- обсяг ВВП на душу населення;

- галузева структура національної економіки;

- виробництво основних видів продукції на душу населення;

- рівень і якість життя населення;

- показник економічної ефективності.

На сучасному етапі постіндустріальної економіки основною парадигмою економіко-математичного моделювання є парадигма життєздатності соціально-економічних систем, що стимулює інтенсивний розвиток методів когнітивного моделювання таких систем [22; с.55].

Цілісність якісних особливостей економічної системи визначається її елементами (їх природою, властивостями) та структурою.

Структура економічної системи відображає її внутрішню будову, взаємодію та стійке впорядкування наявних зв'язків та елементів.

Згідно із сучасним науковим баченням елементи системи мають дуалістичний характер. Кожний елемент як автономна одиниця володіє «незалежними» властивостями, які він намагається підтримувати, функціонуючі як «ціле», та «залежними» властивостями, що визначаються його належністю до системи (цілого). Таким чином система детермінує властивості елементів які входять до неї не повністю, а частково. У свою чергу властивості системи вбирають у себе характеристики елементів, що утворюють її, але мають і специфічні риси, не представлені в жодному з них.

В сучасній економічній літературі наявні різні підходи до визначення структурних елементів економічної системи. Найбільш поширеним є погляд, згідно з яким економічна система складається з трьох основних ланок (ці ланки ми будемо ретельно розглядати у наступному розділі):

- продуктивні сили - визначають матеріально - речовий зміст системи;

- економічні відносини - таких я, техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні;

- механізм господарювання - поєднує дію об'єктивних факторів (економічних законів) та суб'єктивних чинників (людська діяльність) з метою забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві.

Однак існують і інші трактування цього питання.

І. Російські дослідники О.Бузгалін (професор Московського державного університету ім. Ломоносова) та А.Колганов (ведучій науковий співробітник Московського державного університету ім. Ломоносова) вважають, що найваживлівишими елементами економічної системи є [12]:

1. Технологічні уклади: доіндустріальний, перехідний до індустріального, індустріальний, пізньоіндустріальний, постіндустріальний.

2. Спосіб координації, який може набувати форм натурального, ринкового та пост ринкового господарства;

3. Відносини привласнення/відчуження, які виступають у формі особистої залежності. Формального підпорядкування праці капіталу, реального підпорядкування праці капіталу, соціалізації капіталу за панування фінансового капіталу та посткапіталистичних відносин привласнення.

ІІ. Прихильники ордолібералізму (сенс цього вчення зводиться до того, що держава по суті обмежується формуванням економічного ладу, у той час як регулювання і сам економічний процес відбувається спонтанно) виокремлюють такі ланки економічної системи:

1. Елементи господарювання (природні, речові ресурси, люди в ролі виробників та споживачів).

2. Економічні відносини (відносини виробництва, розподілу та споживання всередині господарських одиниць та між ними).

3. Господарський порядок (обов'язкові правила, закріплені в конституції, законах та інших нормативних актах, утворюють господарську конституцію, яка разом із неписаними правилами формує господарський порядок).

ІІІ. Відомі західні вчені П. Грегорі та Р. Стюарт, які під економічною системою розуміють сукупність механізмів та інститутів для прийняття і реалізації рішень відносно виробництва, прибутку і споживання в рамках певної географічної території, у складі основних елементів економічної системи виділяють:

1. Організація заходів для прийняття рішень.

2. Механізм забезпечення інформацією і координації рішень.

3. Права власності та механізми визначення і спонукання людей до дії.

ІV. Існує трактування економічної системи як рамкової структури протікання господарських процесів, при цьому виділяються такі її підсистеми:

1. Підсистема прийняття рішень - сукупність правил розподілу повноважень у сфері прийняття рішень серед членів суспільства.

2. Інформаційна підсистема - охоплює механізми, канали збору, зберігання, передачі та зворотного контролю актуальної інформації та виконує функцію узгодження й координації економічних рішень.

3. Мотиваційна підсистема - охоплює механізми та правила, які забезпечують практичну реалізацію господарських рішень, зокрема примус,

Взагалі можна сказати, що структура, організація та поведінка соціально-економічних систем, які створюються людиною, постійно рухаються в напрямку збільшення їх складності, як і розвиток наших знань про соціально-економічні системи - існує тенденція до збільшення суб'єктивних факторів, які враховуються при вивчені таких систем. Розвиток організаційної складності соціально-економічних систем потребує і розвитку модельних уявлень про ці системи [24].

3. Аналіз основних структурних елементів економічної системи України

Як зазначалось вище, найбільш поширеним є наступний підхід до визначення структурних елементів економічної системи:

- продуктивні сили;

- економічні відносини;

- механізм господарювання.

Розглянемо характеристику таких елементів та їх аналіз на прикладі сучасної України.

Продуктивні сили.

Продуктивні сили - це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей, створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Найпростіше визначення продуктивних сил - це сили, які щось продукують, тобто виробляють, створюють. Це єдність людей, що володіють виробничим досвідом, і засобів виробництва, які ці люди приводять у рух. Багато учених не вживають такої категорії. М. Туган-Барановський замінив поняття "продуктивні сили" поняттям "матеріальні фактори виробництва". Проте людину недоцільно відносити до матеріальних факторів виробництва, хоча до них можуть належати такі елементи матеріальних засобів праці, як приручені свійські тварини. Це зумовлено тим, що праця людини є єдиним джерелом багатства. І хоча працюючу людину ще називають особистісним фактором виробництва, при цьому наголошують, що особистість не можна ототожнювати з матеріальними, в тому числі речовими, факторами виробництва. Крім того, західні вчені, як правило, не розрізняють таких понять, як фактори виробництва матеріальних благ, послуг і джерела таких благ. До складу продуктивних сил належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо. Природне середовище визначає кліматичні та ґрунтові умови господарювання, кількість населення, спадковість та ін. Водночас сама людина є продуктом і частиною природи. Тому в ній виділяють біологічну сутність. Належність людини до природи та її здатність бути основною продуктивною силою означає, що й інші елементи продуктивних сил, створені людиною, теж певною мірою втілюють взаємодію людини з природою. Отже, продуктивні сили відображають ставлення людей, зайнятих індивідуальною, колективною і суспільною працею, до природи. Як продукт природи, люди рівні між собою, що означає біологічну рівність. За умови рівності кількості та якості праці людини вони виступають серцевиною економічної системи, становлять її матеріальну основу. На цьому етапі аналізу виробництва його можна визначати як цілеспрямоване функціонування продуктивних сил, яке забезпечує людина.

Розглядаючи місце людини в системі виробництва, перш за все треба мати на увазі, що вона є фактором виробництва і його основною продуктивною силою. Без людини, людського фактора виробництво неможливе. Саме людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх у рух. По-друге, людина є творцем більшості відтворюваних засобів виробництва, таких як машини, сировина, інструменти, споруди, будівлі тощо. По-третє, людина організує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.

Зазначимо, що тільки у 70-х роках ХІХ століття економісти прийшли до висновку, що в економіці реальними суб'єктами слід вважати конкретних людей (фізичних осіб) та їх об'єднання (юридичних осіб). При цьому, як зазначає В.П. Петренко [20, с.27], стосовно всіх видів ресурсного забезпечення функціонування соціально-економічних систем будь-якого рівня в економічній енциклопедії присутні 21 статті, серед яких нажаль , визначення такого поняття як «інтелектуальний ресурс» відсутнє.

Цілком очевидно, що поняття «інтелектуальний ресурс» слід вважати характеристикою, притаманною тільки людським ресурсам соціально-економічних систем, які, в свою чергу, належать до такої розповсюдженої в економіці категорії як «трудові ресурси».

На сучасному етапі розвитку суспільства здобуття українськими підприємствами конкурентних переваг можливо лише за умови ефективного використання інтелектуальних ресурсів. Існує низка спільних рис інтелектуального й фізичного капіталу [1; с.10]:вони обидва виникають як результат вкладення ресурсів для виробництва товарів та послуг, приносять своєму вкладникові дохід, зазнають морального зносу, мають потребу в реновації. Проте існують специфічні риси інтелектуального капіталу: нематеріальність його природи, відсутність амортизації, спрямованість на майбутнє, інвестиції в інтелектуальний капітал забезпечують його власнику більш високий дохід, ніж інвестиції у фізичний капітал.

Для забезпечення умов для сталого соціально-економічного зростання України необхідно розробити механізм відтворення інтелектуального капіталу, який повинен враховувати комплексний розвиток галузей, що його забезпечують: освіта, наука та культура.

У науковій сфері важливим є формування науки з високим інноваційним потенціалом, що передбачено Проектом стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки.

Структура продуктивних сил не обмежується структурою факторів виробництва, основними з яких є людський ресурс, земля і створювані людиною різноманітні засоби виробництва. Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці.

Поділ праці являє собою процес відособлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Розрізняють кілька типів, або видів поділу праці.

Загальний поділ праці - розчленування продуктивних сил на великі сфери та на такі найбільші його галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт тощо.

Під частковим поділом праці розуміють поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини. Так, промисловість складається з великої кількості галузей, а саме: машинобудування, легка промисловість, харчова промисловість тощо. До часткового поділу праці відносять і таку структурну ланку продуктивних сил, як підприємство.

Одиничний (індивідуальний) поділ праці складається всередині підприємств на основі професіоналізації виробництва.

Поділ праці чітко пов'язаний із розвитком продуктивних сил і є водночас умовою їх розвитку.

У своєму розвитку продуктивні сили проходять ряд щаблів:

- природні продуктивні сили;

- суспільні продуктивні сили;

- загально-інтелектуалізовані продуктивні сили.

Природні продуктивні сили, панування яких характерне для найнижчого щабля розвитку суспільства - первіснообщинного ладу, можуть бути повністю зведені до природи самої людини і до сил навколишнього середовища - природного багатства, засобів життя і праці. На основі природних продуктивних сил здійснюється процес перетворення привласнюючої економіки у виробничу.

Суспільні продуктивні сили виникають у результаті історичних процесів об'єднання і поділу праці, тобто в результаті зростання суспільного характеру виробництва. На цьому етапі розвитку продуктивних сил людина все більше спирається на засоби праці, створені нею. Суспільні продуктивні сили сформувались у період розкладу первіснообщинного ладу і свого найвищого розвитку досягли в XX ст.

У передових країнах відбувається процес формування загально-інтелектуалізованих продуктивних сил. Це такі продуктивні сили, коли людський фактор виступає як загальний інтелект, а праця, як загальна наукова праця. На цьому етапі розвитку продуктивних сил виникають і стають основними принципово нові знаряддя праці: комплексна автоматизація виробничих процесів, масове використання електронно-обчислювальних машин, розвинута система інформації, екологічно чисті способи виробництва тощо.

Сучасні продуктивні сили виступають у двох формах:

1) безпосередніх органів матеріального виробничого процесу;

2) духовно-соціальних продуктивних сил.

Перша форма продуктивних сил є первинною, тобто є базою, на якій здійснюється розвиток духовно-соціальних продуктивних сил. Це продуктивні сили сфери матеріального виробництва, до якої належать такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок, торгівля тощо.

Друга форма продуктивних сил забезпечує духовне оволодіння світом - розвиток знань, виробництво духовних багатств, науковий прогрес. Вона функціонує в нематеріальній сфері, особливо в таких її галузях, як освіта, наука і наукове обслуговування, культура і мистецтво, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, фінансово-кредитна сфера, державне управління.

Одним із показників прогресу продуктивних сил є випереджаючий розвиток духовно-соціальних продуктивних сил.

Синтетичним показником розвитку продуктивних сил прийнято вважати рівень продуктивності праці. Продуктивність праці - це ефективність, плідність праці людського фактора, тобто основної продуктивної сили суспільства, галузі, підприємства. Більш конкретно, продуктивність праці -- це кількість продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу (годину, зміну, рік). Тобто це реальний виробіток на одного зайнятого. Тому суспільний продукт, створений за рік, можна обчислити за формулою:

Суспільний продукт = Кількість відпрацьованих людино-годин х Продуктивність праці.

Вважається, що середньорічний приріст продуктивності праці на рівні 2 - 3% є суспільно нормальним.

Зростання продуктивності праці, а у зв'язку з цим економія робочого часу є законами розвитку продуктивних сил, які пов'язані між собою. Якщо продуктивність вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, то у широкому розумінні вона є лише іншим виразом економії робочого часу. Економію часу К. Маркс характеризував як перший економічний закон, який віддзеркалює найбільш загальну основу і внутрішню логіку економічного, а значить, і всього суспільного прогресу.

До економії робочого часу зводиться будь-яка економія, тобто продуктивні зміни в техніці і технології, в організації управління, у професійній майстерності працівників і підприємців. Зміни, якщо вони не забезпечують реальне зростання продуктивності праці, зниження витрат на одиницю корисного ефекту, -- невиправдані і неефективні.

Досягнення більш високої продуктивності праці та економії робочого часу - це одночасно і свідчення зростаючого рівня продуктивних сил суспільства, і критерій його багатства, забезпеченості різноманітними матеріальними і духовними благами та послугами.

Для більшості людей суть економіки полягає у виробництві. У ньому застосовуються такі основні фактори виробництва, як праця, земля і капітальні блага, тобто різноманітні засоби виробництва, які створюються людиною. Якщо маємо певну кількість праці та капіталу, то який обсяг продукції можна одержати? На практиці відповідь залежить від стану технології та наявності знань. У кожний даний момент за наявних технічних знань та наявної праці і капітальних благ можна отримати лише певну кількість продукції. Зв'язок між величиною витрат факторів виробництва як елементів продуктивних сил і кількістю продукції, яку можна отримати, називають виробничою функцією.

Виробнича функція - це взаємозв'язок між максимальним обсягом продукції, яку можна виробити, і витратами факторів виробництва, потрібних для цього обсягу. Вона залежить також: від рівня технічних знань.

Виробнича функція залежить не тільки від кількості та якості виробничих факторів, але й від варіанта їх комбінації.

У сучасній теорії виробнича функція використовується для того, щоб вимірювати сукупні показники діяльності економіки. Ми можемо досліджувати динаміку загального обсягу виробництва, різних факторів виробництва (таких як праця, капітал і земля) і сукупної продуктивності. Емпіричні дослідження сукупної виробничої функції розпочали в США у 20-х pp. минулого століття, коли П. Дуглас, професор Чиказького університету, проаналізував дані з обробної промисловості. У 50--60-х pp. інші дослідники, зокрема Р. Солоу, Дж. Кендрик та Е. Денісон, розвинули цей підхід.

Найпростіша модель виробничої функції така:

V= F(L, K)T,

де V - обсяг суспільного продукту,

L - сукупна праця,

К - сукупний капітал,

Т - технічний прогрес, який акумулюється в знаннях людського ресурсу та в техніці.

Різні елементи виробничої функції перебувають у тісному зв'язку. Як правило, зміна одного фактора змінює виробничий потенціал продуктивних сил. Так, підвищення знань, кваліфікації людей підвищує і потенціал виробництва. Далі, у певному розумінні фактори виробництва можуть заміщувати один одного, що веде до зміни структури продуктивних сил. Наприклад, більш прогресивні машини поступово заміщують працю людини. Заміна новими засобами праці людської праці є загальним законом розвитку продуктивних сил.

Результати випуску продукції є похідними від функціонування і комбінації всіх факторів продуктивних сил, їх якісного і кількісного рівня. У зв'язку з цим можна вимірювати рівень продуктивності факторів виробництва в цілому та кожного з них зокрема. При цьому західні економісти схильні вважати, що % чистого національного продукту створює праця людини. Звідси випливає, що речові фактори виробництва продукують близько 1/4 чистого національного продукту.

Відповідно до Державної програми стабілізації та розвитку продуктивних сил України основними завданнями, які вирішуються є:

- підвищення стійкості продуктивних сил в аграрному секторі економіки України в умовах переходу до ринку з урахуванням продовольчої, енергетичної, екологічної проблеми;

- використання виробничо-технологічних можливостей підприємств, що підлягають конверсії, у забезпеченні населення продовольством і житлом;

- системність переходу до ринкових відносин і залучення до цього процесу елементів суспільства - від сім'ї до галузі - і створення мотивації праці, яка дозволяє підвищити її продуктивність;

- підвищення рівня використання наукового потенціалу академічної та галузевої науки у вирішенні соціально-економічних завдань суспільства і досвіду провідних країн світу.

При цьому основні напрями реалізації програми стабілізації та розвитку продуктивних сил України до 2015 року є такими:

1. Збільшення виробництва рослинної органічної речовини за рахунок максимального використання потенціалу клімату та ґрунту з підвищенням коефіцієнту біоконверсії кормів у продукти тваринництва, а саме:

- зростання використання сонячної радіації і ґрунтової родючості протягом вегетаційного періоду;

- поліпшення використання основної і побічної продукції рослинництва за рахунок глибини переробки ;

- зростання коефіцієнту біоконверсії кормів у тваринницьку продукцію (нині на виробництво одиниці продукції витрачається у 1,3 - 1,6 рази більше кормів порівняно з нормативами).

2. Будівництво і експлуатація житлово-технологічних комплексів як об'єднань фермерських господарств і промислово-аграрних комбінатів.

Програмою пропонується створення традиційної селянської садиби (житлово-технологічного комплексу) у складі будинку котеджного типу до 200 кв. м корисної площі (жилої 100 - 150 кв. м) з технологічними площами біля будинку: теплиця до 200 кв. м, підвал під теплицею для виробництва гумусу до 200 кв.м, підвал під будинком для вирощування грибів до 100 кв.м, приміщення для утримання великої рогатої худоби 3 - 6 голів, клітки для утримання курей до 200 голів.

3. Використання альтернативних джерел енергії у виробництві тваринного білка та в побуті.

Оскільки сьогодні для енергетики України характерна велика концентрація генеруючих потужностей, яка супроводжується загостренням екологічних проблем, а також гостра залежність від експорту пального, використання альтернативних джерел енергії - вітру, сонця, геотермального тепла та ін. - виглядає актуальним особливо для енергозабезпечення індивідуальних сільськогосподарських об'єктів, ферм, житлово-технологічних комплексів.

Організації і підприємства України володіють достатнім науковим і виробничим потенціалом для розробки і виробництва згаданих вище джерел енергії, необхідною сировиною і комплектуючими, забезпечення роздільного і спільного функціонування один з одним і районними електричними мережами.

Програмою передбачається зниження енергозатрат на виробництво добрив, зниження енергоємності кормів, зниження витрат електроенергії. Це здійснюється виробництвом біогумусу, введенням в обіг побічної продукції сільськогосподарського виробництва і виробництва з неї якісних нетрадиційних кормів і кормових добавок з використанням альтернативних джерел енергії, яка відновлюється.

Реалізація вищезазначеної програми дає найбільший ефект, коли зайняті в ній люди, з урахуванням програм конверсії і диверсифікації виробництв (до 56 % працездатного населення) будуть діяти свідомо і цілеспрямовано, розуміючи важливість і реальність вирішення населенням України продовольчої (білкової) і житлової проблем, зрозумівши поєднання інтересу і добробуту сім'ї з інтересами суспільства.

Мова йде про стабілізацію найважливішого сектора економіки і задоволення масового і соціально-виправданого попиту на продукти харчування, значне поліпшення житлових умов, створення економічно і суспільно доцільних основ фермерства і на цій основі забезпечення системного і постійного замовлення для підприємств оборонного комплексу, які підлягають конверсії, та для інших галузей.

Створивши ємкий внутрішній ринок в умовах масового попиту (продовольство, будматеріали, обладнання будинків і комбінатів, меблі, електротовари та ін.), Державна програма на другому етапі закладе основи для інвестування реконструкції і диверсифікації галузей промисловості.

На всіх напрямах реалізації програми використовується висококваліфікована праця вчених, інженерів, робітників, селян. Вводяться в дію нові трудові ресурси України і ті, що є зараз.

Створюються передумови і основи для вирішення соціально-політичного і економічного завдання - соціальної перебудови села, поліпшення демографічної ситуації і розширеного відтворення робочої сили, максимального залучення у виробництво вторинних ресурсів.

В разі реалізації зазначеної програми очікуються наступні соціально-економічні наслідки:

1. Забезпечення населення України продовольством і житлом.

2. Поліпшення екологічної ситуації на основі підвищення родючості ґрунтів, відродження малих рік, водойм і залісення водоохоронних зон.

3. Взаємодія промислово-аграрних комбінатів з діючими виробничими структурами села. Інфраструктура житлово-технологічних комплексів і промислово-аграрного комбінату враховує рівень розвитку продуктивних сил адміністративного району, діючих промислово-господарських структур: виробничі фонди, структуру посівних площ, урожайність, енергоозброєність, водо- і газопостачання, стан житлового фонду, соціальну сферу та інше.