Сутність і структура економічної системи

Будівництво селищ передбачає розвиток і реконструкцію існуючої матеріально-сировинної і будівельної бази району.

4. Система організації конверсії і диверсифікації виробництв промислових підприємств .

5. Використання потенціалу академічної і галузевої науки

Ситуація в Україні вимагає рішучої участі вчених у вирішенні завдань, визначених Державною програмою.

Передбачається фінансування наукових і конструкторських розробок що забезпечують реалізацію програми напрямках за рахунок коштів інвестиційного фонду, а далі - за рахунок частини доходів промислово-аграрних комбінатів.

6. Розширення бази ринкових відносин і взаємодія форм власності

Забезпечення системності переходу продуктивних сил до ринкових відносин є предметом особливої уваги усіх структур управління економікою України.

Формуючи ринок на базі новостворюваної приватної власності (за допомогою держави), суспільство знижує соціальну напругу у зв'язку з роздержавленням власності і структурною перебудовою економіки, що дозволяє провести їх у прийнятні терміни з більш економічною ефективністю, надійно відпрацьованою соціально-правовою основою, уникнувши негативних соціально-політичних наслідків.

В той же час, спираючись на широку взаємодію форм власності, реалізація програми передбачає постійне і надійне державне регулювання як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях, яке забезпечує технологічний розвиток і структурну перебудову промисловості, структури сівозмін, енергоекономні і природоохоронні заходи, екологічно і економічно прийнятні технології в сільському господарстві і будівництві та інші заходи, спрямовані на стабільний прогресивний розвиток України.

Економічні відносини

Економічні відносини - відносини і зв'язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми.

Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Факти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об'єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи.

Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва.

Виробничі відносини і спосіб виробництва. При аналізі структури економічної системи марксистська політична економія на перше місце ставила такий термін, як виробничі, а не економічні відносини. «В процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у виробничі відносини». К. Маркс, який активно використовував як термін «виробничі відносини», так і термін «економічні відносини», не дав чіткого їх розмежування.

Як вважається, - найбільш загальною категорією є економічні відносини. Цей термін визнається економістами всіх шкіл. Що стосується терміна виробничі відносини, то його можна застосовувати при аналізі відносин і зв'язків, які виникають між людьми у сфері безпосереднього виробництва. Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з:

1) привласнення предметів природи;

2) способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва;

3) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва;

4) організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом;

5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва.

У сукупності ці відносини являють собою безпосередню суспільну форму продуктивних сил і спосіб їх організації та використання людьми в процесі виробничої діяльності. Соціальна визначеність виробництва проявляється в способі виробництва, або іншими словами -- в економічній формації.

Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять спосіб виробництва.

Іншою назвою способу виробництва є економічна формація[6].

Продуктивні сили і виробничі відносини перебувають у взаємодії і суперечливій єдності, яка є внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва. Певний характер і рівень продуктивних сил зумовлює той чи інший тип виробничих відносин.

Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в процесі привласнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).

Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою.

У сфері споживання економічні відносини виникають і зав'язуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами.

У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить:

- товарно-грошовим відносинам;

- ринковим відносинам.

Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем:

- техніко-економічні відносини;

- організаційно-економічні відносини;

- соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо.

З ними тісно пов'язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами. Безпосередньо вони виникають між керівниками різних ланок суспільного виробництва і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.

Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини відіграють важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і споживанні, ступінь їх розвитку є суттєвою характеристикою рівня усуспільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми - структура виробництва, поділ і кооперація праці, форми управління - є об'єктом вивчення політичної економії. Вони тісно і безпосередньо пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, що основані на тих чи інших типах і формах власності, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення. їх розвиток, подібно до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.

Соціально-економічні відносини - це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економічних відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу. Наприклад, відносини розподілу життєвих благ у Швеції за своїм характером скоріше є соціалістичними, ніж капіталістичними.

Механізм господарювання

Характеристика механізму господарювання як структурно-функціональної системи не може обмежуватися лише загальним розумінням його сторін. Вона має бути доповнена конкретними формами (елементами), що складають структуру механізму господарювання у своїй взаємній обумовленості.

Для розуміння структури господарського механізму необхідне виокремлення деяких моментів, що пояснюють її природу та порядок руху. По-перше, механізм господарювання дійсно виражає поверхневі форми виробничих відносин, що входять органічною частиною до їх структури. По-друге, ці поверхневі форми наповнені суттєвим змістом. По-третє, діалектика механізму господарювання полягає в тому, щоб розкрити його суттєвий зміст і відповідно до цього вдосконалювати його форми прояву.

Отже, структура механізму господарювання зумовлена його об'єктивною природою і виробничими відносинами з їх глибинною сутністю -- пануючим типом власності й адекватними економічними законами. Домінантою виведення структури механізму господарювання є економічні закони, форми прояву яких і утворюють елементи механізму з їх взаємозв'язками і взаємообумовленістю.

Організаційно-економічні форми об'єктивно визначені як можливості. Маючи власну об'єктивну природу, вони в той же час є результатом суб'єктивної діяльності. З даної точки зору організаційно-економічні форми виступають і як форми використання економічних законів.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулювання, організацію, регулювання. Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції у власних взаємозв'язках, створюючи відповідні підсистеми механізму господарювання:

підсистема планування -- прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування тощо;

підсистема стимулювання -- економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему;

підсистема організації -- форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав та обов'язків економічних суб'єктів.

Визначення структури механізму господарювання зумовлює необхідність урахування його рівневої специфіки. Остання, як уже зазначалось, визначається рівневою специфікою виробничих відносин, що синтезують два начала -- економічне усуспільнення і відособлення, зумовлені станом продуктивних сил, змістом праці, особливостями її характеру. Усуспільнення й відособлення, визначаючи природу механізму господарювання, зумовлюють суперечну єдність централізованих планово-стимулюючих форм господарювання з ринковими.

За сучасних умов жодна країна з ринковою економікою не може вирішувати величезний набір соціально-економічних завдань, що стоять перед нею, без існування і взаємодії форм господарювання. Так, на думку багатьох спеціалістів, ринковий механізм саморегулювання дає можливість вирішувати такі завдання:

1. Ефективний розподіл ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів.

2. Можливість успішного функціонування за наявності вельми обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати його виробництва).

3. Гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються. Так, ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті рок и ціни на нафту зросли в 4--6 разів.

4. Оптимальне використання результатів науково-технічного прогресу. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари.

5. Свобода вибору і дій споживачів і підприємців. Вони незалежні у прийнятті своїх рішень, укладанні угод і т. ін.

6. Здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів і послуг, більш швидке досягнення ринкової рівноваги.

7. Прагнення розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність своєї продукції тощо.

Разом з тим цілий комплекс питань не може бути вирішений за допомогою ринкових форм господарського механізму, а забезпечується впливом його централізованих державних форм. До них належать: збереження ресурсів, що не відтворюються; формування економічного механізму захисту навколишнього середовища (тільки законодавчі акти можуть примусити підприємців вкладати кошти в екологічно чисте виробництво); регулювання використання ресурсів, що належать всьому людству (наприклад, рибні багатства океанів); створення стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування (наприклад, дороги, громадський транспорт, освіта тощо); право на працю і дохід, перерозподіл доходів; забезпечення фундаментальних досліджень у науці; орієнтація на виробництво соціально необхідних товарів, а не на задоволення потреб тільки тих, хто має гроші; стабільний економічний розвиток з його всебічними якісними і кількісними характеристиками; стимулювання тільки тих рішень, що приносять дохід підприємцю.

Характеризуючи механізм господарювання як структурно-функціональну цілісність, систему організаційно-економічних форм, важливо підкреслити, що зовнішнім його проявом виступають надбудовні форми, зокрема юридичні і політичні. Механізм господарювання набуває політико-правового характеру внаслідок впливу політики і права, використання його як каналу і методу їх здійснення.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм, на що вже зверталась увага, забезпечує взаємозв'язок базису і надбудови. Форми господарювання -- це зміст господарського права. Їх вдосконалення відбувається за допомогою суб'єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Внаслідок цього останній, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється в своєму розвитку протиріччями, що виникають між новими організаційно-економічними формами і правовими відносинами. Внаслідок цього реально функціонуючий механізм господарювання відрізняється від законодавчо оформленого.

При аналізі у політекономічному аспекті механізму господарювання необхідно виходити як з його економічного змісту, що має джерелом глибинні сутності економічних відносин, так і з інших його сторін, зокрема, тих, що належать до галузі економічної політики та справляють на нього істотний зворотний вплив.

І ще один штрих у розумінні структури господарського механізму. Кожна з форм господарювання - чи централізована, чи ринкова - виступає одночасно і як метод господарювання. Це зумовлює необхідність і можливість розгляду господарського механізму як системи форм і методів господарювання.

Саме того потребують сучасні продуктивні сили. Саме завдяки конструюванню нового чи вдосконаленню існуючого господарського механізму досягається відповідність економічних відносин потребам розвитку продуктивних сил. На цій основі формується досить рівноважна (економічні відносини відповідають вимогам продуктивних сил) і динамічна система. За такої рівноваги швидко розв'язуються економічні суперечності, що сприяє динамічному та ефективному розвитку суспільного виробництва, саме за такої рівноваги виробництво продукту забезпечується на межі виробничих можливостей.

В умовах трансформації економіки на шляху до соціально-орієнтованого розвинутого ринку Україна змушена обирати найефективніші форми й методи регулювання економіки. При цьому важливо враховувати декілька моментів:

В Україні існують залишки господарського механізму, притаманного командно-адміністративній моделі господарювання. Серед них необов'язково всі відкидати. На наш погляд, усе позитивне, притаманне колишній радянській системі господарювання, слід не лише залишити, а й удосконалювати. Наприклад, не слід повністю відмовлятись від централізованого планування. Доцільно б було лише пристосувати його до нових умов, замінити, наприклад, обов'язковість (директивність) на індикативність (рекомендаційний характер). При цьому планомірність слід було б посилювати в напряму руху від центру до основної ланки економіки -- підприємства. Бажано відродити елементи планування (програмування) на рівні регіонів, областей, районів, міст, сіл та інших суб'єктів місцевого самоврядування. Перші спроби такої роботи в масштабі країни вже є. Цілі та напрями соціально-економічного розвитку України формулюються в щорічних Посланнях Президента України до Верховної Ради, а конкретні дії знаходять відображення в Програмах Кабінету Міністрів України.

В економіці з'явились й прогресують елементи ринкового механізму саморегулювання. Свідченням цього є, наприклад, зниження дефіциту на ринках більшості товарів і послуг. Найбільшою заслугою в цьому є дія таких ринкових інструментів, як попит, пропозиція та ціна. Саме завдяки їм ринок достатньою мірою насичений не лише імпортними, а й вітчизняними товарами і не лише з кількісного боку, а й з якісного. Ринок поступово змінює облік українського міста. Зокрема на перших поверхах житлових будинків помешкання громадян замінюють на магазини, офіси підприємницьких структур тощо, що давно притаманно країнам із розвинутою ринковою економікою. Тобто, міста поступово набувають сучасного європейського вигляду[9, c. 357-359].

Ці та інші позитивні зрушення підтверджують тезу про поступовий розвиток економіки на самодостатній ринковій основі, тобто посиленого впливу ринкового механізму господарювання. Однак повніша реалізація можливостей ринкового саморегулювання залежить від утвердження ефективного конкурентного середовища, розвитку малого бізнесу, зміцнення банківської системи та ринку капіталів, посилення інвестиційної спрямованості приватизаційного процесу, забезпечення надійного державного захисту приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та кредиторів, створення міцних фінансово-промислових груп, подальшої активізації та удосконалення зовнішньоекономічної діяльності.

Ринкове саморегулювання принесло в економіку поряд із позитивними наслідками й багато недоліків, небажаних для суспільства явищ. Серед них: економічна криза, інфляція та безробіття, зубожіння значної частини населення при надмірному збагаченні незначної його кількості.

Усунення або пом'якшення соціально-економічних наслідків зазначених вище та інших недоліків, притаманних власне ринковому механізму господарювання, лежить в основі необхідності активного впливу на ринкову економіку державного регулюючого механізму. У зв'язку з цим на перший план висувається проблема узгоджувальної дії двох відносно самостійних механізмів господарювання -- ринкового й державного.

Виходячи з викладеного вище, можна запропонувати такі напрями удосконалення господарського механізму в Україні:

- запровадження національного демократичного економічного планування;

- запровадження регіонального регулювання та планування через укладання контрактів між державою та окремими великими підприємствами, компаніями, введення до складу керівництва компаній представників центральних, регіональних і місцевих органів держави, а також профспілок споживачів тощо;

- здійснення через Національний банк України єдиної грошово-кредитної політики;

- проведення регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах цих регіонів, а отже всього народногосподарського комплексу;

- здійснення активної структурної, амортизаційної, інвестиційної, цінової політики через національну державну кредитно-інвестиційну компанію;

- створення раціональних умов розвитку дрібних і середніх підприємств;

- здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки;

- здійснення антимонопольної діяльності, роздержавлення, приватизації, реприватизації, денаціоналізації;

- забезпечення справедливого розподілу та соціального захисту громадян;

- здійснення програмування та прогнозування економіки;

- максимальне використання позитивних сторін ринку і одночасно нейтралізація його негативних сторін (значна соціальна диференціація суспільства, монополістичні тенденції в економіці, знищення навколишнього середовища тощо).



Висновки

- Отже, в сучасній науковій літературі немає єдиного погляду щодо трактування природи поняття «економічна система», що зумовлено такими чинниками як складність та багатоструктурність самого об'єкта дослідження, наявність різноманітних характеристик, кожна з яких, відображаючи суттєві сторони економічної системи, не є повною і не дає можливості дати їй вичерпну характеристику. Взагалі це поняття виникло досить недавно, прийшовши на зміну терміну «спосіб виробництва». Їх можна навіть вважати синонімами, адже економічна система інтегрує в собі всі компоненти, які належать і способу виробництва. Це продуктивні сили, виробничі відносини, господарський механізм і форми економічних зв'язків.

У даній курсовій роботі спочатку я провів аналіз економічної системи на рівні загальної теорії систем і прийшов до висновку, що економіку можна визначити як сукупність взаємозв'язаних ресурсів та економічних суб'єктів, що взаємодіють між собою у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання, утворюючи єдине ціле. Також на цьому рівні була описана ієрархічність економіки, яка полягає в тому, що вона є підсистемою в системі вищого порядку - у регіональній та світовій економіці, а водночас надсистемами для економіки є природа та суспільство. Окрім цього, кожний її компонент (галузь, підприємство) також є системою. До найважливіших підсистем економіки можна віднести підсистеми управління, виробничу та фінансово-кредитну підсистеми.

Наступним моїм кроком було дослідження сучасних підходів до трактування сутності економічної системи та її структурних елементів. Я визначив, що залежно від мети дослідження економіки можна брати різні «первинні» елементи, і саме від цього і залежить вид підходу. Дуже важливою на цьому етапі була характеристика системної парадигми за Я. Корнаї.

Посилаючись на «Економічні системи епохи глобальних змін» Гражевської Н.І. я представив сучасні підходи до трактування сутності економічної системи у наступний спосіб:

Функціональний підхід

Структурно-морфологічний підхід

Інформаційний підхід

Генетичний підхід

Також я проаналізував і інші трактування цього питання:

І. Трактування російських економістів Колганова А.И. та Бузгалина А.В, які вважають, що найваживлівишими елементами економічної системи є:

1.Технологічні уклади

2.Спосіб координації

3.Відносини привласнення/відчуження

ІІ. Прихильники ордолібералізму виокремлюють такі ланки економічної системи:

1.Елементи господарювання

2.Економічні відносини

3.Господарський порядок

ІІІ. Відомі західні вчені П. Грегорі та Р. Стюарт, які під економічною системою розуміють сукупність механізмів та інститутів для прийняття і реалізації рішень відносно виробництва, прибутку і споживання в рамках певної географічної території, у складі основних елементів економічної системи виділяють:

1.Організація заходів для прийняття рішень.

2.Механізм забезпечення інформацією і координації рішень.

3.Права власності та механізми визначення і спонукання людей до дії.

ІV. Існує трактування економічної системи як рамкової структури протікання господарських процесів, при цьому виділяються такі її підсистеми:

1.Підсистема прийняття рішень.

2.Інформаційна підсистема

3.Мотиваційна підсистема

Останнім моїм кроком був аналіз найбільш поширеного підхода до визначення структурних елементів економічної системи на прикладі України:

- продуктивні сили;

- економічні відносини;

- механізм господарювання.

Ринкові трансформації в Україні об'єктивно обумовлюють розвиток продуктивних сил країни і системи виробничих відносин, а відтак - розвиток соціально-економічної системи як такої. В умовах сьогодення чітко визначаються тенденції до ускладнення соціально-економічних відносин, збільшується кількість чинників соціально-економічної динаміки. Логіка наукового обґрунтування стратегії розвитку соціально-економічної системи перш за все передбачає визначення стратегічних цілей та пріоритетів самої системи. Для сучасної України це насамперед забезпечення сталого економічного розвитку й соціальна переорієнтація економічної політики. Підґрунтям реалізації такої стратегії є інноваційне відтворення основних фондів і збільшення інвестиційного потенціалу, що дозволить Україні посісти провідне місце у світовому економічному просторі.



Список використаної літератури

1. Баранова К.В. Роль інтелектуального капіталу в розвитку економіки України// Економічна теорія в умовах глобалізації економіки. Тези доповідей і виступів ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих вчених (17-18 березня 2010 року//заг. ред. д-ра екон. наук проф.. Семенова Л.Г. - Донецьк: Юго-восток, 2010 - 126 с.

2. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. Посібник, - К.: КНЕУ , 2001. - 328 с.

3. Буркинський Б.В., Нижник В.М., Ніколайчук М.В. Ефективність використання трудового потенціалу: монографія /Б.В. Буркинський, В.М. Нижник, М.В. Ніколайчук.-Хмельницький: ХНУ, 2009.-223 с.

4. Бурлуцький С.В., Бурлуцька С.В. Проблеми оцінки якості індустріального розвитку соціально-економічної системи України // Економічний вісник Донбасу. - 2009. - № 4(18).

5. Вовканич С.Й. Теоретико - методологічні основи дослідження людського та інтелектуального капіталу в знаннєвомісткій економіці: концептуалізація понять / Вовканич С.Й., Семів Л.К.//Регіональна економіка. - 2007.-№4. - с. 7-19.

6. Гражевська Н.І. Економічні системи епохи глобальних змін - К. Знання, 2008. -431 с.

7. Дашевська О.В. Геоекономічні пріоритети України (синергетичний підхід): монографія / О.В. Дашевська. - Д.: Вид-во ДУЕП, 2009 - 248 с.

8. Диба М. І. Економічна стратегія перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. - Вип. 4. - К.: КНЕУ, 2001. -- С. 306.

9. Диба М. І. Регулювання в сучасній економічній системі: Монографія. - К.:КНЕУ,2000. - 220 с.

10. Економічна енциклопедія. - Т. 1-2. -К. Академія, 2001.

11. Економічні системи: Монографія./За ред.. Г.І. Башнянина. Львів: видавництво Комерційної академії, 2011 - 496 с.

12. Колганов А.И., Бузгалин А.В Экономическая компаративистика. Сравнительный анализ экономических систем: Инфра -М. 2006 -746 с.

13. Корнаї Я. Системная парадигма / Вопросы экономики. - 2002. - № 4. - с. 4-22.

14. Курочкін Г.Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навч. Посібник/ Г.Ф Курочкін,; НАУ -К.: Національна академія управління, 2004. -272 с.

15. Лысенко Ю.Г. , Руденский Р.А., Руденская В.В. Постулаты антисипативного управления сложными экономическими системами // Міжнародний науковий журнал «Економічна кібернетика», 2010. - № 1-3 (61-63)

16. Мельникова В.І., Мельникова О.П., Сідлярук Т.В., Тур І.Ю., Шведова Г.М. Національна економіка. Навч.посіб. - К. Центр учбової літератури, 2011. - 248с.

17. Мойсеєнко К.Є. Стратегія розвитку соціально-економічної системи України//Економічна теорія в умовах глобалізації економіки. Тези доповідей і виступів І Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих вчених (18-19 березня 2009 року//заг. ред. д-ра екон. наук проф.. Семенова Л.Г. - Донецьк: Юго-восток, 2009 - 153 с.

18. Папп В.В. Структурування економіки в регіональних суспільних системах: теорія, методологія, практика /Василь Папп - ІРД НАН України - Львів, 2007.-71с.

19. Передій О.С. Міжнародні економічні відносини. - К.: Знання 2008.

20. Петренко В.П. Інтелектуальні ресурси соціально-економічних систем: аспекти інноваційного управління Монографія. - Івано-Франківськ: ПП Курилюк В.Д.,2009.-196 с.

21. Семененко В.М., Коваленко Д.І., Бугас В.В., Семененко О.В., Економічна телрія, Політекономія. Навч. пос. - За заг. Ред.. В.М. Семененка та Д.І. Коваленка;-К: Центр учбової літератури - 2010 - 360с.

22. Сергєєва Л.Н., Бакурова А.В. Роль когнітивного моделювання в підвищенні ефективності вирішення економічних задач // Міжнародний науковий журнал «Економічна кібернетика», 2009 - № 5-6 (59-60).

23. Сиднина В. И. Нерациональность экономической системы// Общество и экономика. - 2002. - № 2.- С. 114--131.

24. Сторож В.В. Системный поход и развитие кибернетических представлений// Міжнародний науковий журнал «Економічна кібернетика», 2009 - № 5-6 (59-60).

25. Суслов О.П., Галіцин В.К., Галіцина О.В. Структурний аналіз розвитку економіки: Монографія - м. Івано-Франківськ:ПВНЗ «Галицька Академія», 2009.-224с.

26. Сучасні економічні системи: Навч.посіб./О.О. Бєляєв, А.С. Бебело, М.І.Диба та ін..: За заг. ред. О.О.Бєляєва, В.І. Кириленка, - КНЕУ,2003 - 204 с.

27. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / За ред. В. М. Гейця.- К.: Логос, 1999. - 500 с.

Размещено на Allbest.ru