Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Податкова система
• 2. Нацбанк (місія, курс) його функції
• 3. Взаємозв'язок між банком і податковою системою
• 4. Основні напрямки та механізм координації фіскальної та монетарної політики
• 5. Функціонування фіскальної та монетарної системи України на сучасному етапі
• 6. Перспективні плани, концепції, напрямки підвищення ефективності фіскальної та монетарної політики
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Об'єктивна необхідність координації фіскальної і монетарної політики зумовлюється, по-перше, взаємним впливом фіскальної і монетарної політики; по-друге, співіснуванням фіскальної і монетарної політики у часі; по-третє, наявністю квазіфіскальних функцій Національного банку України. Засоби фіскальної та монетарної політики зазвичай не використовуються окремо, тому проблема узгодження і координації між ними існує об'єктивно.

Реалізацію фіскальної політики в Україні здійснює Уряд відповідно до пріоритетів національного розвитку та власного бачення світоглядних перспектив країни. Проте стримування інфляції під час здійснення структурних реформ Уряд здійснити власноруч не спроможний. За стабільність національної валюти в Україні відповідає та володіє відповідними важелями щодо прямого впливу на неї Національний банк України. Відтак, для реалізації ефективної економічної політики без негативних зовнішніх ефектів необхідна спільна та скоординована діяльність цих двох державних інституцій, які насамперед мають різні цілі своєї діяльності. Так, метою НБУ є стримання інфляції, а Уряд запрограмований на економічне зростання, яке без інфляції майже неможливе. Відтак, суперечність закладена об'єктивно, незважаючи на суб'єктивний склад та політичну причетність різних структур.

Фіскальна політика - зміни в урядових видатках і оподаткуванні, що спрямовані на досягнення повної зайнятості та неінфляційного внутрішнього обсягу виробництва.

Монетарна або кредитно-грошова політика - це інструмент державного регулювання економіки, за допомогою якого держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, які, водночас, значною мірою визначають споживчий та інвестиційний попит.

Проблема координації фіскальної та монетарної політики ускладнюється за умов зростання відкритості національної економіки. Не прогнозовані збурення сукупного попиту на міжнародному ринку можуть створювати серйозні макроекономічні проблеми. Високі ризики для проведення фіскальної та монетарної політики, наприклад, створюють різкі зміни експортних-імпортних цін.

Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності і розв'язання різноманітних соціальних проблем, тобто, це система регулювання, пов'язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед, зміна податкових ставок згідно з метою уряду.

Ефективне поєднання складових податкової політики є запорукою фінансової стабільності держави. Дієвість суб'єктів оподаткування щодо об'єктів оподаткування створює передумови для швидкого економічного розвитку країни. Важливими складовими такої стабільності є якісна стратегія і тактика. Останні передбачають використання визначених і законодавчо закріплених податкових платежів, справляння й надходження яких регулюють та контролюють уповноважені органи, наділені правами й обов'язками у сфері правового регламентування, встановлення і сплати податків.

У комплексному дослідженні проблем координації (узгодження) фіскальної та монетарної політики національної економіки, макроекономічні аспекти оптимізації взаємозв'язку фіскальної та монетарної політики розглянуто у працях вітчизняних та зарубіжних авторів, В. Д. Лагутіна, Р. В. Яковенка, С. М. Панчишина, З. Г. Ватаманюка, Ф. О. Ярошенка, В. М. Геєця, І. О. Лютого, В. Опаріна, Ф. Мішкіна, А. Гриценка, І. Й. Малого, М. І. Диби, М. К. Галабурди, Дж. Д. Сакса, Ф. Б. Ларрена, Е. Б. Аткінсона, Дж. Е. Стігліца, М. К. Бункіна, А. М. Семенова, О. О. Беляєва, Д. Веймера, Е. Вайнінга, І. Ф. Родіонової, О. Бериславської та ін.

Метою курсової роботи є дослідження координації сучасної фіскальної і монетарної політики в Україні.

Мета роботи передбачає такі завдання:

- дослідити податкову систему;

- розглянути місію, курс, функції Нацбанку;

- проаналізувати взаємозв`язок між банком і податковою системою;

- розглянути основні напрямки та механізм координації фіскальної та монетарної політики;

- дослідити функціонування фіскальної та монетарної системи України на сучасному етапі;

- проаналізувати перспективні плани, концепції, напрямки підвищення ефективності фіскальної та монетарної політики.

Об'єктом дослідження є фіскальна та монетарна політики.

Предметом дослідження є процес координації фіскальної і монетарної політики.

У процесі написання курсової роботи використовувались такі методи дослідження: діалектичний метод пізнання, системний, комплексний та структурно-функціональний підхід, експертних оцінок, кількісний аналіз, методи дедукції та індукції, аналізу та синтезу, а також порівняльний та ін.

Інформаційною базою для написання курсової роботи є нормативно-законодавча база, праці українських та зарубіжних науковців, періодичні видання, ресурси Інтернет.

1. Податкова система

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат шляхом впливу на стан господарської кон'юнктури, перерозподілу національного доходу, нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм [38, с.4].

Фіскальну політику реалізує уряд як механізм суспільства загалом. Тому в певних межах урядові рішення щодо видатків та оподаткування можуть змінюватися, щоб впливати на рівноважний реальний ВВП в інтересах загального добробуту. За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшити циклічне коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляцією.

Основною метою фіскальної політики є досягнення макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою зменшення податків і збільшення державних інвестицій.

Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану економіки. Коли в разі економічного зростання спостерігається високий сукупний попит, а це загрожує вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають.

Отже, основними функціями фіскальної політики є:

1) перерозподіл національного доходу;

2) вплив на стан господарської кон'юнктури;

3) нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм [38, с. 6].

Фіскальна політика має досить простий інструментарій для впливу на господарське життя: податки і видатки. Саме за допомогою зміни податків та видатків і забезпечується вплив на макроекономічні процеси.

Державний бюджет складається з дохідної та видаткової частин. Доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, спрямування яких передбачено законодавством України. Але основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки. Податки за економічним змістом - фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій [25, c. 13].

Функціями податків є:

1. Розподільна (перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами).

2. Фіскальна (централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби).

3. Регулювальна (вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників) [27, с. 123].

Мета дії податкової системи - не тільки формування державного бюджету, але і ведення державної відтворювальної політики, що неможливо без створення сприятливих умов. Вона покликана не тільки виконувати фіскальні функції, але і регулювати інноваційно-інвестиційні процеси. Податкова система повинна бути засобом перерозподілу ресурсів суспільства на майбутні цілі виробництва. Підтримка через податкову систему передбачає не тільки відновлення і розширення матеріальної бази, але і створення та впровадження нових технологій і техніки, перехід на нові види товарів, поліпшення їхньої якості та зниження витрат виробництва. Для того, щоб економічний механізм України функціонував на основі принципів ефективності відтворення, податкова система повинна містити елементи підтримки заходів для підвищення якості та конкурентоздатності продукції, збільшення інвестицій у нову техніку і технології [28, с.78].

Можливість поповнення бюджету за рахунок оподаткування є достатньо очевидною. Але в реальному житті це може виявитись зовсім не так, оскільки можна зіткнутися з безліччю інших проблем. Кожен податок, у якій би формі його не стягували, зменшує зацікавленість у продуктивній діяльності. Цю тенденцію достатньо чітко дослідив Артур Лаффер і вона ввійшла в економічну науку під назвою «крива Лаффера».

Отже, намагаючись збільшити податкові надходження за рахунок підвищення податкових ставок або акцизів, швидко досягають такої межі, коли може зменшитись податкова база, отримувані доходи або обсяги реалізації. Наслідком такого зменшення стане скорочення власне податкових надходжень. Звідси випливає доволі парадоксальний висновок: лібералізація податкової системи може забезпечити збільшення податкових надходжень. Крива Лаффера є аргументом на користь лібералізації оподаткування.

У найближчій перспективі перехід до меншої податкової ставки може означати зменшення надходжень до бюджету. Але з часом (нагадаємо, що крива Лаффера ілюструє довготривалу залежність) відбуватимуться певні зміни. Передусім збільшаться чисті доходи, а отже, зростуть і заощадження. Це сприятиме збільшенню інвестицій, зростанню виробництва, зайнятості, а отже, і збільшенню доходів, які є базою оподаткування [42, c. 56].

Подальші стратегічні кроки щодо реформування податкової системи мають також полягати в переміщенні податкового навантаження з мобільних факторів виробництва на споживання природних ресурсів, насамперед за рахунок оподаткування тих товарів і послуг, споживання яких завдає найбільшої шкоди навколишньому природному середовищу [13, с. 100]. Проведення фіскальної політики має особливості та виявляється через деякі форми й змістову обґрунтованість. Вона може бути стимулюючою й стримуючою (рис. 1.1.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Види фіскальної політики

Стимулюючу дискреційну фіскальну політику застосовують переважно у періоди спаду економіки. Вона забезпечує зниження падіння виробництва, що важливо, але за рахунок дефіцитного фінансування.

Застосовують стримуючу дискреційну фіскальну політику в умовах інфляційного зростання. Така державна політика орієнтується вже на позитивне сальдо бюджету. Механізм дискреційної фіскальної політики досить простий. Але, оскільки в реальній економіці діють паралельні й різноспрямовані, а часом непередбачувані фактори, то вироблення оптимальної фіскальної політики - завдання гранично складне.

Поряд із дискреційною фіскальною політикою, важливу роль у регулюванні економіки відіграє так звана автоматична фіскальна політика, або політика автоматичних (вбудованих) стабілізаторів [38, c. 9].

Для аналізу фіскальної політики припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і ніяк не впливає на сукупну пропозицію.

Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків національна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з AD1 до AD2 (рис.1.2.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Стимулююча фіскальна політика

Це зменшення сукупного попиту супроводжуватиметься зменшенням обсягу національного виробництва і виникненням циклічного безробіття.

Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати стимулюючу фіскальну політика, яка веде до виникнення дефіциту державного бюджету. Припустімо, уряд збільшує сукупні видатки, що показано на рис. 1.2 пунктирною лінією. Реальний обсяг виробництва зросте, а рівень безробіття знизиться. Щоб подолати спад, уряд може також знизити податки. Для подолання спаду уряд може також поєднувати збільшення видатків і зниження податків, щоб досягти бажаного початкового зростання споживання та збільшення сукупного попиту і реального ВВП. Стримуюча політика спрямована на подолання інфляційного попиту.

Вмонтований, або автоматичний, стабілізатор - це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та індукує надлишок у роки інфляції і не потребує додаткових заходів з боку державних інститутів. Автоматичні стабілізатори часто називають недискреційною фіскальною політикою.

2. Нацбанк (місія, курс) його функції

податковий фіскальний монетарний політика

Національний банк України відповідно до Закону України «Про Національний банк України» є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, рефінансування, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк встановлює номінали грошових знаків, їх платіжні ознаки і системи захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, державний золотий запас, дорогоцінні метали, дорогоцінні камені, інші коштовності, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення банків шляхом внесення їх до державного Реєстру банків та надання ліцензії, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів [4].

Необхідність координації діяльності між органом грошово-кредитного регулювання та урядом у питанні вибору основних типів монетарної та фіскальної політики постає лише при реальному відокремленні функцій їх розроблення та проведення, тобто за умови незалежності центрального банку.

Якщо центральний банк є залежним, а для уряду пріоритетними є інтереси фіскальної політики, то рівень дефіциту бюджету може визначатися урядом без урахування монетарних обмежень. Залежний від уряду центральний банк зобов'язаний профінансувати або весь дефіцит бюджету, або ту його частину, фінансування якої перевищує можливості уряду до залучень на ринку. У такому випадку зростання грошових агрегатів унаслідок емісійного фінансування, як правило, перевищує попит на гроші з боку реального сектору, що веде до розгортання інфляційних процесів. У свою чергу, висока інфляція негативно позначається на процентних ставках на фінансових ринках і робить фінансування дефіциту бюджету дорогим, обмежуючи його ефективність та формуючи тим самим «замкнене коло». Такий сценарій розвитку подій спостерігався в Україні протягом достатньо тривалого часу.

Незалежний від уряду центральний банк може самостійно та жорстко обмежувати показники зростання грошових агрегатів. Теоретично при відсутності доступу уряду до зовнішніх ринків капіталу дефіцит бюджету може виявитися обмеженим встановленими центральним банком рамками розширення пропозиції грошей. При цьому додаткові запозичення на внутрішньому ринку можливі лише за рахунок зменшення кредитування реального сектору, що не тільки негативно позначиться на економічному розвитку, а й призведе до зростання процентних ставок та, як наслідок, витрат бюджету на обслуговування державного боргу, що тільки стримає в часі необхідність скорочення дефіциту бюджету [18, с. 92].

Монетарна політика НБУ як складова частина економічної політики держави сприяє досягненню прогнозованих соціально-економічних показників шляхом реалізації монетарних цілей і завдань інструментами грошово-кредитного регулювання.

У загальній системі державного управління Національний банк України є однією з тих ключових інституцій, які мають високий потенціал впливу на інфляційні процеси. Але без удосконалення існуючого правового поля й усунення ризиків політичного впливу на прийняття рішень щодо монетарної політики цей потенціал не буде реалізований.

Сучасна грошово-кредитна політика не має законодавчо визначених цілей. Основною функцією НБУ та метою його грошово-кредитної політики є забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови збалансованого соціально-економічного розвитку.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» виконує такі функції [4]:

1. Регулятивно-правова функція, до якої закон відносить наступні дії, встановлюючи, що Національний банк України:

- відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

- здійснює банківське регулювання та нагляд;

- веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

- веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

- здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

- визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

- вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

- здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

- реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку.

2. Економічна функція, до якої закон відносить наступні дії, оскільки що НБУ:

- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

- представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

- організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

3. Інші функції, які НБУ здійснює у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Ураховуючи те, що банківська система діє всередині фінансово-кредитної системи, функції центрального банку стосовно кредитної системи можна розглядати як прояви економічної функції, що може реалізуватися через господарські повноваження центрального банку, що виступає, як визначено в літературі, «провідником» державної грошово-кредитної політики [1, с. 124], але має право на отримання власних доходів. За такого підходу до господарських функцій необхідно віднести такі основні функції: 1) функцію монопольної емісії готівки та організації грошового обігу; 2) функцію реалізації грошово-кредитної політики шляхом визначення загальних умов її проведення; 3) функцію регістратора банків та ліцензійну функцію; 4) функцію «банкіра уряду».

Регуляторно-правові функції центрального банку також можна поділити на аналітичні, законодавчі та регуляторні. До них слід віднести проведення аналітичних та статистичних досліджень, які за своїм характером можуть бути неоднорідними та нерівнозначними в центральних банках різних країн. Дослідження у сфері грошово-кредитної та валютної політики в основному базуються на даних платіжних балансів. Це й зумовило в деяких країнах (Німеччина, Бельгія, Франція, Нідерланди, Японія) делегування центральному банку функції збору та аналізу такого виду даних.

Усі вищеназвані функції притаманні центральним банкам у країнах із розвинутою ринковою економікою, де функціонує дворівнева банківська система. Причому самі функції, які окреслюють особливості діяльності центрального банку, є продуктом еволюції функціонування банків, що засноване на тривалому історичному процесі поступового зосередження права на емісію банкнот, а також зобов'язань щодо обслуговування уряду в найбільш надійних банках.

3. Взаємозв'язок між банком і податковою системою

Податкова політика здатна впливати на розвиток економіки в цілому та банківський сектор через оподаткування, що, в кінцевому результаті, впливає на грошово-кредитний ринок і формує умови, в яких проводиться грошово-кредитна політика. Зі свого боку, кількість грошей в обігу визначає можливості суб'єктів господарювання по розрахунках та сплаті податків і обов'язкових платежів до бюджету в грошовій формі.

Проте вплив податкової політики в основному є однаковим для всієї економіки, тобто не специфічним для банківського сектору та грошово-кредитної політики. Наприклад, розглянемо зменшення ставки податку на доходи фізичних осіб. З одного боку, це мало позитивний вплив на банківську систему через зростання обсягів депозитів населення внаслідок збільшення їх можливостей до заощадження. З іншого боку, слід визнати, що зменшення ставки оподаткування впливає на загальне зростання наявних доходів населення, стимулюючи збільшення сукупного попиту, і як наслідок - виробництва, прибутків підприємств, а також заощаджень населення у будь-якій формі, тобто вплив на банківську систему є не прямим, а опосередкованим, обумовленим зміною основних макроекономічних параметрів - доходів населення, споживання, виробництва, прибутків та інших. Але одночасно бюджет у короткостроковій перспективі втрачає частину надходжень від зменшення ставки цього податку, тому вплив на макроекономічну ситуацію є системним та досить складним [24, с. 280].

Разом з цим, окремі заходи податкової політики можуть впливати лише на грошово-кредитну сферу. Наприклад, це стосується намірів введення оподаткування процентного доходу за депозитами фізичних осіб. Теоретично це може призводити до викривлень на ринку депозитів - зменшення їх привабливості для населення, отже і обсягу, та до примушення банків підвищувати депозитні ставки з метою збереження цього джерела наповнення ресурсної бази. Це негативно впливатиме на банки та економіку в цілому, адже послаблення їх ресурсної бази чи її подорожчання негативно позначиться на обсягах і вартості кредитів, що надаються економіці. Найбільший дисбаланс виникає в першому році після впровадження податку, потім система поступово пристосовується до нього та врівноважується, адже запропонована ставка оподаткування процентного доходу за депозитами є відносно невеликою - 5%, крім цього, практика існування такого податку є поширеною в багатьох країнах (Німеччина, Швеція, інші країни ЄС). Також можна навести і аргументи на користь такого податку - зменшення стимулів для існування класу рантьє (наразі високі ставки за депозитами в банках дозволяють отримувати пристойні доходи без будь-якої додаткової діяльності), вирівнювання умов оподаткування порівняно із доходами від операцій з іншими видами активів (цінними паперами), міркування соціальної справедливості та інше [14, с. 185].

Іншим прикладом специфічного для фінансової системи податку є обов'язковий збір до Пенсійного фонду України з купівлі валюти, проте він впливає переважно на загальне подорожчання імпорту, ніж на викривлення на валютному ринку.

Що стосується можливого впливу грошово-кредитної політики (а саме достатності грошей в обігу) на сплату податків, то це питання не можна розглядати виключно в ракурсі фіскальної політики, у відриві від економіки в цілому. Попит на гроші для сплати податків є частиною загального попиту на гроші з боку реального сектору, тому функції Національного банку в цьому питанні зводяться лише до забезпечення пропозиції грошей у обсязі, адекватному попиту на них.

Політика державних видатків також може впливати як на загальний економічний розвиток, так і на обсяги та напрями банківського кредитування, наприклад через часткову компенсацію за рахунок бюджетних коштів процентних ставок за кредитами для пріоритетних секторів економіки чи програм. Зі свого боку, параметри обмінного курсу та рівень процентних ставок можуть значно впливати на видатки бюджету, особливо з обслуговування державного боргу.

В іноземній літературі найбільше уваги приділяється макроекономічній взаємодії грошово-кредитної та фіскальної політики, що проявляється у фінансуванні дефіциту бюджету та управлінні державним боргом. Вплив дефіциту бюджету на грошово-кредитний ринок є суттєвим і цілком залежить від джерел фінансування дефіциту. Цей вплив є добре вивченим і дослідженим. Коротко його можна описати так. Якщо фінансування дефіциту бюджету відбувається за рахунок емісійних коштів центрального банку, це безпосередньо впливає на грошові агрегати та має суттєві інфляційні наслідки. При внутрішньому фінансуванні дефіциту бюджету за рахунок залучення коштів банків (як через пряме кредитування, так і через купівлю державних цінних паперів) при стримуванні зростання пропозиції грошей створюється конкурентний кредитуванню реального сектору напрям розміщення банками коштів, причому зміна попиту на запозичення з боку держави може мати суттєвий вплив на процентні ставки, призводячи до зменшення кредитування реального сектору економіки (в Україні банки не надають прямі кредити уряду, внутрішнє фінансування дефіциту бюджету відбувається шляхом емісії боргових цінних паперів, що скуповуються банками за власні та залучені кошти, а також за дорученням і за рахунок інших юридичних та фізичних осіб). При фінансуванні дефіциту через розміщення державних цінних паперів на зовнішніх ринках відбувається відповідний приток валюти в країну, що за вільно плаваючого валютного курсу веде до укріплення національної грошової одиниці в короткостроковій перспективі. Якщо уряд продає отриману від зовнішніх запозичень валюту центральному банку, а кошти в національній валюті витрачає, відповідно змінюються грошові агрегати і зростає інфляційний тиск.

Аналогічний цим прикладам вплив, але з протилежним знаком, відбувається при здійсненні платежів з погашення чи обслуговування державного боргу.

Зміна залишків коштів на рахунках уряду (що також є одним із джерел фінансування дефіциту бюджету) веде до відповідних змін у грошових агрегатах, якщо рахунок уряду знаходиться у центральному банку, або до змін у показниках банківської системи, якщо рахунки розміщені в банках. Навіть при фінансуванні дефіциту бюджету за рахунок приватизаційних надходжень ці операції можуть впливати на грошово-кредитний ринок, оскільки зазначені кошти можуть надійти від іноземних інвесторів (що за ефектом рівнозначне зовнішньому залученню), або з внутрішніх джерел, що призведе до перерозподілу ресурсів у банківському секторі.

4. Основні напрямки та механізм координації фіскальної та монетарної політики

На сьогодні реалізація стратегічних цілей координації грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики здійснюється на основі єдності функціонального та інституційного підходів із переважанням останнього. Тому процес розроблення та реалізації стратегії може відбуватися на основі функціональної, інституційної або змішаної моделей з переважанням тих чи інших підходів.

Застосування функціональної моделі характеризується тим, що стратегічні рішення ухвалюються в результаті взаємодії різних державних органів, до компетенції яких належить реалізація певних завдань і виконання певних функцій з метою досягнення поставлених цілей. Під час реалізації інституційного підходу створюються нові повноважні органи (комісії, комітети, ради), вдосконалюється законодавча та нормативно-правова регламентація діяльності відповідних державних органів, які забезпечують координацію. Обидва підходи важливі, проте, на наш погляд, ключова роль у процесі координації повинна належати не інституційному, а функціональному підходу, оскільки саме його застосування дає змогу забезпечити досягнення кінцевої мети.

Головними напрямами координації грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики є [34, с. 139]:

1) таргетування або зниження рівня інфляції;

2) забезпечення адекватної боргової політики;

3) фінансування дефіциту державного бюджету, у тому числі шляхом випуску державних цінних паперів і монетизації державного боргу;

4) стимулювання економічного зростання;

5) управління дефіцитом платіжного балансу (рис. 4.1).

Основним завданням як грошово-кредитної, так і бюджетно-податкової політики є стримування інфляції та забезпечення протягом тривалого часу її низького рівня. І уряд, і центральний банк несуть однакову відповідальність за виконання цього завдання в межах своїх функцій та наявних у їхньому розпорядженні інструментів. При цьому слід враховувати, що уряд має більше можливостей впливати на стримування інфляції пропозиції, а центральний банк - на стримування інфляції попиту. Разом ці можливості реалізуються шляхом застосування монетарного режиму, заснованого на таргетуванні інфляції. Однак у зв'язку зі своєю специфікою та функціями центральний банк завжди більше уваги приділяє питанням стримування інфляції, ніж уряд [22, с. 7].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4.1 Стратегічні цілі, основні сфери та методи координації грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики

На сьогодні найефективнішим монетарним режимом, що сприяє забезпеченню цінової стабільності, вважають таргетування інфляції. Цей режим лежить в основі монетарної політики центральних банків багатьох країн. Відповідно до загальноприйнятих підходів основними елементами режиму таргетування інфляції є:

- визначення центральним банком стабільності цін як головної мети монетарної політики та встановлення спільно з урядом чіткого показника рівня інфляції (таргету);

- високий рівень координації грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики;

- наявність в уряду відповідних інструментів і законодавчих повноважень з питань реалізації адекватної цінової політики;

- підтримка суспільством і учасниками ринку дій уряду та центрального банку з питань реформування економіки та фінансової системи [29, с. 23].

Російські дослідники С. Е. Пекарський, М. О. Атаманчук і С. А. Мерзляков зазначають: «Незважаючи на те, що інфляція є насамперед монетарним феноменом, причиною високої інфляції часто стає незбалансованість фіскальної сфери. При цьому високий рівень інфляції внаслідок дії добре відомих механізмів може впливати на реальний сектор економіки, створюючи перешкоди на шляху вирішення специфічних завдань фіскальної політики» [33, c. 4]. Однак, на думку К. Лейтемо, у процесі таргетування інфляції відмінність цілей центрального банку та уряду можуть спричиняти протиріччя між фіскальною та монетарною політикою, що підвищує волатильність процентної ставки та обмінного курсу, а це, в свою чергу, знижує ефективність процесу управління інфляцією [48, с. 11]. Тому монетарний режим, що ґрунтується на таргетуванні інфляції, на наш погляд, слід розглядати не тільки як складову монетарної політики, а й як важливий елемент загальної фінансової політики держави, а об'єктами цього режиму повинні стати також бюджетна та податкова політика.

В останні роки більшість країн використовує гнучкі режими таргетування інфляції, в межах яких центральні банки основну увагу приділяють забезпеченню цільового показника інфляції в середньостроковій перспективі (2-3 роки), а уряди зосереджують свою діяльність на вдосконаленні або реформуванні бюджетних і податкових систем. Такий підхід дає змогу досягти головної мети з одночасним вирішенням інших завдань, зокрема із забезпеченням макроекономічної фінансової стабільності, а також удосконаленням систем державних фінансів. Відповідно до стратегічних цілей потребують уточнення основні сфери координації грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики.

Особливу увагу слід звернути на «фіскальне таргетування» як особливий напрям раціоналізації бюджетної системи. Ним передбачається обмеження бюджетного дефіциту й усунення його залежності від кон'юнктурних бюджетних доходів. Ключовими фіскальними пріоритетами повинні стати фіскальна консолідація, вдосконалення системи оподаткування, раціоналізація видатків, а також поліпшення адміністрування системи відшкодування ПДВ.

Підвищення ефективності координації грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики потребує врахування довгострокових стратегічних цілей, пов'язаних із забезпеченням макрофінансової стабільності, заснованої на стійкості фінансової та банківської систем. Нові підходи до координації цих двох видів політики повинні бути спрямовані на забезпечення стійкого економічного зростання, з огляду на довгострокові перспективи державної економічної та фінансової політики.

У світовій практиці з метою координації монетарної та фіскальної політики використовуються різні форми співробітництва та узгодження дій органів державної влади: підписання меморандумів про співпрацю, створення тимчасових комісій або координаційних комітетів, до складу яких входять представники центрального банку, регуляторів та економічних підрозділів уряду [29].

Важливе значення для розробки та реалізації єдиної фінансової політики держави має максимально повне використання інструментарію грошово-кредитної політики у поєднанні з інструментарієм бюджетно-податкової політики.

Координація грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики ґрунтується на забезпеченні комплементарності (доповнення) інструментів і методів, що використовуються для їх реалізації, з метою управління рівнем інфляції, дефіцитом державного бюджету та дотримання стійкості державного боргу [22; 33].

Інструменти грошово-кредитної політики зазвичай справляють ефективний вплив на економіку в короткостроковому періоді, тоді як інструменти бюджетно-податкової політики мають більш тривалий період дії, а їх вплив спрямований перш за все на забезпечення стійкого економічного зростання та збалансованість державного бюджету. Кожен з інструментів має певне макроекономічне навантаження та об'єктивні межі використання. Розширення сфери дії одних інструментів за рахунок обмеження дії інших негативно позначається на реалізації фінансової та економічної політики держави в цілому.

Важливим інструментом координації грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики є державні цінні папери, використання яких дає змогу об'єднати напрями вирішення завдань тієї й іншої політики.

На операційному рівні координація грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики базується на необхідності використання державних цінних паперів у операціях грошово-кредитної політики. При цьому державні запозичення як джерело покриття дефіциту бюджету є ще й важливим інструментом регулювання грошового ринку. В даній функції облігації внутрішньої державної позики (ОВДП):

1) є джерелом активних операцій банків, яке забезпечує надійний дохід;

2) використовуються в операціях рефінансування, тобто беруть участь у процесі грошово-кредитного регулювання;

3) слугують орієнтиром при визначенні дохідності або цін інших фінансових активів.

Зазначені функції державних цінних паперів дають змогу зробити висновок, що поряд з процентною ставкою центрального банку показник дохідності за цими паперами є базовим інструментом фінансової системи країни. Шляхом випуску та розміщення державних цінних паперів уряд реалізовує боргову політику та забезпечує покриття дефіциту бюджету. Такі запозичення прийнято вважати неінфляційними. Однак у випадку різкого збільшення дефіциту бюджету такі запозичення можуть спровокувати підвищення процентних ставок і знизити ефективність процентної політики центрального банку. Тому фінансування державного боргу за рахунок внутрішніх запозичень або стабілізаційних фондів має певні фінансові та політичні межі, порушення яких може загрожувати стабільності національної валюти й незалежності центральних банків. Крім того, слід мати на увазі, що покриття дефіциту державного бюджету за рахунок збільшення внутрішніх запозичень створює додаткові перепони у процесі кредитування банками економіки, а це спричиняє «ефект витіснення інвестицій».

5. Функціонування фіскальної та монетарної системи України на сучасному етапі

Між монетарною та фіскальною політиками існує тісний зв'язок, існування якого пов'язане з тим, що заходи фіскальної політики прямо впливають на товарний ринок. Проте, опосередковано, вони здійснюють вплив і на грошовий ринок, що є об'єктом прямого впливу монетарної політики. Те ж саме стосується і монетарної політики: її заходи прямо впливають на грошовий ринок, однак через процентну ставку вони здійснюють вплив і на товарний ринок, що є об'єктом прямого впливу фіскальної політики. Слід також зазначити, що заходи фіскальної політики, направлені на розширення обсягів виробництва, повинні супроводжуватися збалансованим збільшенням кількості грошей в обігу, що необхідне для адекватного зростання купівельної спроможності економіки [21, с. 95].

В Україні процес становлення і налагодження взаємозв'язків між монетарною і фіскальною політикою впродовж 1992-2003 років можна умовно поділити на три основних етапи. В основі такого поділу лежить ступінь жорсткості кожної з політик. Вона визначається рівне дефіциту бюджету і джерела и його фінансування та швидкістю зростання грошових агрегатів. Розглянемо детальніше кожен з них.

На першому етапі (1992-1995 pp.) проводилася м'яка монетарна та фіскальна політика. Для покриття дефіциту бюджету в основному використовуватися кошти НБУ, що за своєю суттю було емісійним кредитування уряду. При цьому, у зв'язку з недосконалістю податкового законодавства та системи адміністрування податків при збереженні значних соціальних гарантій і високої частки державної власності в економіці рівень дефіциту бюджету був досить високим (у 1992 р. він досягав майже 14% ВВП. Наповнення економіки через бюджетну систему емісійними грішми та прямі кредити Національного банку уряду спричинили гіперінфляцію, пік якої припав на 1993 p., коли її значення у грудні порівняно з попереднім роком сягнуло 10257%.

Головними уроками першого етапу стали необхідність надання НБУ незалежності в питаннях розроблення та реалізації грошово-кредитної політики з метою приборкання гіперінфляційних процесів, руйнівних макроекономічних наслідків високого дефіциту бюджету та його емісійного фінансування [9, с. 14].

Другий період (1996-1999 pp.) відзначився грошовою реформою - запровадження повноцінної національної валюти - гривні. Національний банк припинив безпосереднє та безповоротне емісійне кредитування уряду і підвищив вимоги до учасників фінансового ринку. На цьому етапі почала проводитись більш жорстка монетарна політика, яка обмежувала темпи зростання грошової маси, що спричинило зниження темпів інфляції. Однак фінансування дефіциту бюджету здійснювалося за рахунок випуску цінних паперів, які в основному викуповувалися на вторинному ринку Національним банком, тобто проводилося непряме кредитування уряду. Причиною цього стало збереження значних бюджетних дотацій та субсидій для так званих «соціально значимий» і «стратегічних» галузей економіки, що ускладнювало можливості зниження державних видатків. Бюджетний дефіцит зумовлював постійне зростання державного боргу, як внутрішнього, так і зовнішнього.

На другому етапі, незважаючи на прорахунки фіскальної політики (хоча офіційний рівень дефіциту бюджету і зменшився, існував прихований дефіцит у вигляді накопичення бюджетної заборгованості), завдяки проведенню жорсткої грошово-кредитної політики вдалося знизити рівень інфляції, призупинити темпи скорочення виробництва та доходів населення, хоча відновити їх зростання досі не вдалось. Грошово-кредитна політика отримала певну незалежність від фіскальної, що підвищило ефективність її реалізації.

Упродовж третього етапу (2000-2003 рр.) бюджет складався із незначним дефіцитом, фінансування якого забезпечувалося в основному за рахунок коштів від приватизації. Це дозволило проводити у цей період більш жорстку фіскальну політику, яка характеризувалася упорядкуванням розподілу видатків. Крім того, зменшувалися податкові та соціальні пільги. В результаті почав поступово зменшуватися державний борг. У поєднанні з експансивною грошово-кредитною політикою це створило необхідні умови для збереження макроекономічної стабільності, що забезпечило досягнення високих темпів економічного зростання в країні.

У 2004 році грошово-кредитна політика позитивно вплинула на збереження фінансової стабільності та економічний розвиток. Однак, підвищення споживчого попиту внаслідок зростання соціальних виплат населенню значно вплинуло на прискорення темпів інфляції, сформувало сильні інфляційні очікування. Тенденція зростання доходів населення за рахунок переважно соціальних платежів та зарплат у бюджетному секторі, що була започаткована в кінці 2004 р., спостерігалася і в 2005 р. В цей період почалося уповільнення темпів економічного зростання.

Протягом 2005-2008 рр. в Україні політика зростання бюджетних видатків та стимулювання попиту, у тому числі за рахунок активізації кредитування, підняли інфляцію до неприйнятно високого рівня. Однак, Національний банк з обережністю застосовував рестрикційні заходи, адже вони не могли вплинути на головне джерело інфляційного тиску з боку попиту - соціальні виплати. Утримання інфляції в прийнятних межах виключно монетарними методами в цих умовах було неможливим. Наслідком цього стали втрати в економічному зростанні без отримання відчутного ефекту щодо зниження цін [9, с. 18].

Отже, невдале проведення грошово-кредитної та фіскальної політики порушило макроекономічну стабільність, погіршило умови для економічного розвитку країни. Особливості національної економіки та практика державного управління свідчать про те, що оптимальною комбінацією для забезпечення економічного зростання в Україні є проведення поміркованої фіскальної політики (збалансований бюджет без прихованого дефіциту) разом із експансивною грошово-кредитною політикою для стимулювання економічної активності суб'єктів господарювання.

Головною проблемою координації фіскальної та монетарної політики була відсутність впродовж зазначеного періоду співпраці уряду та НБУ щодо визначення цільових орієнтирів інфляції, розподілу відповідальності за їх досягнення. Це спричинило підвищення інфляційних очікувань, темпів інфляції, а відтак, і зниження добробуту громадян. Якщо Національний банк починає вживати заходів із призупинення інфляційних процесів, то його діяльність повинна бути підтримана жорсткою фіскальною політикою уряду, тобто стриманим витрачанням бюджетних коштів. Але уряд тривалий час проводив соціально орієнтовану бюджетну політику, спрямовану на збільшення доходів населення, отже боротьба НБУ з інфляцією виявилася малоефективною.

6. Перспективні плани, концепції, напрямки підвищення ефективності фіскальної та монетарної політики

За відсутності достатніх фінансових та матеріальних ресурсів в Україні неприйнятними є фінансові інтервенції, а, як показав досвід розвинених країн, і не дуже успішними. Особливої перестороги такий інструмент впливу вимагає і внаслідок недорозвинутості фінансових ринків в Україні. Найбільш впливовим інструментом економічної політики в такій ситуації, є податки. Тому вкрай важливо, щоб податкова політика, яку впровадить держава в умовах кризи, була економічно виважена та направлена як на підтримку суб'єктів господарювання та покращення економіки на макрорівні, так і враховувала інтереси усіх членів суспільства. Стимулююча та перерозподільна функції податків мають бути домінантними.

В умовах України неприйнятним є варіант прямого зниження податкових ставок як, наприклад, у Великобританії, Франції, США. Причинами цього є [44, с. 58]:

1) відсутність фінансових резервів та недостатність фінансових ресурсів;

2) проблем із залученням зовнішніх ресурсів;

3) недостатній рівень економічної і податкової культури, який би міг забезпечити гарантії того, що, у разі зниження податкових ставок, бізнес направив би вивільнені кошти на економічні програми та розвиток свого бізнесу.

Гостро стоїть проблема залучення фінансових ресурсів, які б можна було безболісно для бюджетної політики залучати при здійсненні антикризових заходів. Такі ресурси в Україні могли б бути акумульовані у вигляді стабілізаційного фонду. Однак на сьогодні в Україні критичною є ситуація як зі стабілізаційним фондом (його не було сформовано своєчасно), так і з наповненням бюджету (скоротилися податкові надходження) та із зовнішніми запозиченнями.

Для нівелювання проявів кризи в економії України та досягнення поставлених цілей необхідно вдосконалити економічну політику в Україні за наступними напрямами, які не обмежуються лише податковими заходами, а дозволять залучити додаткові фінансові ресурси для впровадження антикризових і соціальних програм держави, а також компенсувати частину втрат доходів бюджету від зниження росту економіки та заходів податкового стимулювання.

Покращення адміністрування податків і зборів можна здійснювати за такими напрямками:

а) Вдосконалення контрольно-перевірочної роботи шляхом: орієнтування контрольних та правоохоронних підрозділів на виявлення схем ухилення від оподаткування, їх руйнування та відшкодування завданих державі збитків як основної мети діяльності; орієнтування контрольно-перевірочної роботи на несумлінних платників, що послабить тиск на сумлінних.

Вдосконалення контрольно-перевірочної роботи в межах антикризових заходів є особливо важливою, через недопущення надмірного тиску на сумлінних платників. Адже надмірний податковий тиск стримує розвиток підприємств, позбавляє підприємницької ініціативи. Однак несумлінні платники потребують збільшення уваги як шляхом застосування профілактичних заходів зі зменшення ризику несплати податків, так і шляхом застосування більш жорстких та дієвих механізмів. Посилення такої роботи, та переведення платників з групи несумлінних до сумлінних платників податків дасть можливість без посилення податкового тиску на тих, хто і так платить, збільшити податкові надходження [41, с. 231].

б) Підвищення ефективності роботи з податковим боргом та недопущення виникнення нового: погашення податкового боргу є одним зі значних резервів поповнення державного бюджету в умовах проведення податкового стимулювання.

в) Якісне підвищення боротьби з фіктивним відшкодуванням ПДВ.

г) Відшкодування в найкоротший термін законно створеного від'ємного значення ПДВ. Адже затримки з відшкодування таких сум вимивають оборотні кошти підприємств та обмежують їх ділову активність.

Робота з адміністрування податків має бути зосереджена на роботі з несумлінними платниками податків, викритті схем ухилення, наданні належних послуг зі справляння податків сумлінним платникам. Робота адміністратора має бути побудована таким чином, щоб не втрачати довіри та порозуміння з сумлінними платниками. Розширення ж бази оподаткування має відбуватися саме за рахунок несумлінних платників, платників, що проводять операції з офшорами та посилення роботи з відшкодування податкового боргу.

д) Запобігання відтоку капіталів за кордон, упередження схем мінімізації шляхом: встановлення обмеження з врахування у витратах сум роялті, сплачених на користь нерезидентів та платників, що звільнені від сплати податку на прибуток чи сплачують цей податок за іншою ставкою, а також витрат, понесених у зв'язку з придбання у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами, інжинірингу; заборона по віднесенню до витрат платника податку на прибуток витрат на придбані товари (роботи, послуги) та інші матеріальні і нематеріальні активи у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок; обмежити витрати з метою оподаткування, понесені по відношенню до нерезидентів, що мають офшорний статус.

Незавершені трансформаційні процеси в економіці, достатньо низькі стандарти життя, тривають процеси перерозподілу власності, неналежне виконання державними органами влади своїх обов'язків, проблеми в сфері судочинства, корупційні дії посадовців, часта зміна урядів - усі ці проблеми значно ускладнюють застосування антикризових заходів у рамках податкової політики.

Вдосконалення системи соціальних внесків дозволить:

а) Встановити перелік соціальних видатків, що здійснюються за рахунок соціальних внесків на економічно-обґрунтованому рівні;

б) З урахуванням цього переліку розрахувати і запровадити єдину ставку соціального внеску;