Підприємництво: сутність, організаційні форми, проблеми розвитку в трансформаційних економіках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

по дисципліни: “Політична економія”

на тему: “Підприємництво: сутність, організаційні форми, проблеми розвитку в трансформаційних економіках”

Зміст

Вступ

1. Сутність підприємництва та його характерні риси

1.1 Розвиток теорій підприємництва

1.2 Зміст і характерні риси підприємництва

1.3 Суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності

2. Види та форми підприємництва

2.1 Види та форми підприємництва

2.2 Роль підприємництва в суспільстві

2.3 Підприємництво як основна організаційна структура підприємницької діяльності

3. Проблеми розвитку підприємництва України

3.1 Деякі аспекти розвитку підприємництва України

3.2 Підприємництво України в умовах глобалізації

3.3 Безпека підприємництва

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Підприємництво -- найскладніший комплексний феномен, з проявами якого можна зустріти в будь-якій сфері людських стосунків, вичерпати всю різноманітність якого неможливо. Усвідомлення значущості підприємництва на сучасному етапі соціально-економічної трансформації господарського механізму, є найбільш оптимальним шляхом, який виведе країну з кризового стану і сприятиме поліпшенню ситуації в усіх галузях суспільно-економічного життя.

В умовах становлення і розвитку ринкової економіки провідною формою господарювання є підприємництво -- особливий вид діяльності, певний стиль господарської поведінки, які характеризуються повною свободою вибору та інноваційним характером здійснення, ймовірністю економічного розвитку та орієнтацією на досягнення прибутку. Одним із перспективних напрямів створення конкурентного-ринкового середовища є розвиток підприємництва.

Тема розвитку підприємництва є актуальною у наш час, тому що становлення і розвиток підприємництва є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної до нормальної ринкової економіки. Розвиток підприємництва як ефективної форми господарювання неодмінно потребує підготовки висококваліфікованих підприємців (керівників, спеціалістів), здатних реалізувати вимоги ринкових відносин, менеджменту і бізнесу. Тому вивчення теоретичних і практичних основ малого бізнесу і підприємництва -- обов'язкова умова успішного переходу країни до нових принципів господарювання, властивих ринковій економіці.

Тому ціллю курсової роботи - є визначення ролі підприємництва в суспільстві, аспектів розвитку в Україні до яких мір, що потрібно використати для безпеки розвитку підприємництва.

Для визначення поставленої цілі необхідно вирішити наступні задачі: вивчити розвиток торій підприємництва; визначити зміст і характерні риси, суб'єкти та об'єкти , види та форми підприємництва; роль в суспільстві підприємництва; проблеми розвитку підприємництва України.

1. Сутність підприємництва та його характерні риси

1.1 Розвиток теорій підприємництва

Сучасна економічна наука визначає поняття “підприємництво” з точки зору двох аспектів.

З одного боку, підприємництво виступає як форма економічної активності. Це припускає орієнтацію на досягнення комерційного успіху, перспективність, інноваційний характер діяльності, незалежність і самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень.

З іншого боку, підприємництво слід розглядати як певний стиль і тип господарської поведінки, для якої характерні таки риси: мобільність, динамічність, творчий підхід до справи, ініціативність і заповзятливість, готовність до ризику й уміння ним управляти, орієнтація на потреби споживачів.

Разом з тим підприємництво, як будь-який вид діяльності, повинне мати теоретичні засади, які пояснюють його зміст.

Ці поняття в сучасному розумінні вперше використав англійський економіст початку ХVIII ст. Річард Кантільйон. Він висловив думку, що підприємець -- це людина, яка діє в умовах ризику. Пізніше відомий французький економіст початку ХІХ ст. Ж.Б.Сей сформулював визначення підприємницької діяльності як поєднання трьох класичних факторів виробництва: Землі, Капіталу, Праці.

Термін “підприємець” був введений Кантільоном, якого можна назвати засновником теорії підприємництва. Він визначав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою отримання доходів і, приймаючи на себе обов'язки щодо витрат, не знає, за якою ціною може здійснитися реалізація. Кантільон розумів підприємництво як особливу функцію і підкреслював елемент ризику, який завжди присутній в підприємницькій діяльності.

У порівнянні з визначенням, яке можна дати сьогодні з позицій сучасних економічних знань і досвіту еволюції бізнесу, дефініція Кантільона, на перший погляд, здається елементарною. Але це лише на перший погляд. При більш детальнішому розгляді стає ясно,що, по-перше, в основному мета підприємництва залишається -- одержання доходів; по-друге, кожний підприємець завжди неминуче бере на себе обов'язки відносно витрат; по-третє, підприємець за всіх часів не знав, за якими цінами буде здійснюватися реалізація продукції.

Безумовно, важко порівняти підприємця часів Кантільона, беззахисного перед стихійним ринком, з сучасним бізнесменом, в розпорядженні якого великий арсенал засобів економічного прогнозування. Та все одно, ринок завжди є рівнянням з багатьма невідомими, число яких в міру його еволюції зменшується. Але ж ця тенденція не спростовує, а підтверджує правило, що для підприємців імовірні ціни та інші параметри зовнішнього ринкового середовища завжди важко прогнозувати.

У 1797 році Бодо поєднує категорію ризику з категорією відповідальності, включивши в процес підприємництва планування, контроль, організацію і володіння підприємством. В історії економічної думки протягом ХІХ -- ХХ століть проходила трансформація категорії “підприємництво” в залежності від існуючих парадигм економічної реальності і від змінювання фігури реального підприємця як економічного агента.

У 1803 році Жан Батист Сей, спираючись на основні положення Кантільона, залучив “ідеальний тип” підприємця в певний виробничий процес, ввів у зміст підприємницької функції такі елементи:

Ш поєднання факторів виробництва (капіталу і праці);

Ш збір інформації і накопичення необхідного досвіду (оскільки інформація не може бути повною, а досвідом може скористатися і в невизначених ситуаціях);

Ш прийняття рішення і організація виробничого процесу.

Таким чином, підприємець у Сея виступав в якості керуючого і координатора факторів виробництва, визначений як особа, яка береться за свій рахунок, на свій ризик і на свою користь, виробити який-небудь продукт. Інший представник класичної економічної школи Дж.С.Міль, який популяризував в 1848 році термін “підприємництво”, також вважав основними функціями підприємця функції керівництва, контролю, нагляду і прийняття на себе ризику.

Проте класики -- засновники економічної науки не дуже цікавились особою підприємця. Англійські вчені А.Сміт та Д.Рікардо уявляли економіку як механізм, що саморегулюється. У такому механізмі творчому підприємцю не знаходилось місця.

І тільки на межі ХХ ст. починається усвідомлення значення й ролі інституту підприємництва. Французький економіст Андре Маршалл першим додав до значених вище трьох факторів -- четвертий -- організацію. З цього часу поняття підприємництва розширюється, як і надані йому функції.

Адам Сміт знаходився під сильним впливом Кантільона і фізіократів. Він переоцінював значення праці і недооцінював бізнес, у рамках якого здійснювалася праця. Сміт намагався поставить знак рівності між власниками капіталів і бізнесменами і вірив, що за наявності капіталу , праці і сировини бізнес виникає спонтанно.

У другій половині Х століття з'явилася необхідність проведення межі між підприємцем і капіталістом. Нові методи корпоративного фінансування сприяли утвердженню компаній, де капіталісти вже не виступали в роді підприємців, а підприємці в ролі капіталістів. Переважним типом був власник-менеджер. Ставало усе більш очевидним, що між ними функціями не існує автоматичного взаємозв'язку. Економісти намагалися провести межу між підприємцем і капіталістом, але наштовхнулися на теоретичні перешкоди, тому що капіталіст бере на себе відповідальність, ризикує, а підприємець, ні.

Спроби синтезувати певні “грані” названих моделей здійснив Й.Шумпетер у своєму класичному вченні про підприємця. Продовжуючи традицію Шумпетера стосовно такого синтезу, коли економічні функції підприємця пов'язані з особливостями його особи, а саме з інтелектуальними і вольовими якостями, сучасні вчені визначають нерозривний зв'язок об'єктивної функції і суб'єктивних якостей підприємця в категорії “підприємства”.

Й.Шумпетер у своїй праці “Теорія економічного розвитку” трактує поняття “підприємець” як новатор. Він стверджував, що нормою здорової економіки є не рівновага чи оптимізація, а динамічна нерівновага, викликана діяльністю новатора -- підприємця, яка спрямована на створення нового споживчого попиту, на отримання чогось іншого, відмінного від попереднього, що забезпечує якісно більш повне задоволення потреб.[1, с.6]

1.2 Зміст і характерні риси підприємництва

Дуже близько до поняття “підприємець” підходить і поняття “підприємництво”. Існує багато визначень цього поняття. Згідно із Законом України “Господарський кодекс України”, “підприємництво -- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку”.

Розвиток підприємництва означає раціоналізацію економіки, підвищення конкурентоспроможності, звільнення від баласту невикористовуваних або погано використовуваних ресурсів, найповнішу реалізацію основного потенціалу суспільства -- людини. З цієї причини підприємництво не може бути соціалістичним або капіталістичним. Воно -- невід'ємна частина бізнесу, ринкової економіки й розвивається тільки там, де утверджується вільне ринкове середовище й демократизація суспільства.

Зміст підприємництва можна розглядати в декількох аспектах:

u форма економічної активності -- це свобода вибору напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень, орієнтація на досягнення успіху, отримання прибутку, відповідальність за прийняті рішення, їх наслідки та пов'язаний з ним ризик.

u відповідний стиль і тип поведінки -- це ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність та ризик, ділова хватка.

u відповідна економічна функція -- вдосконалення державного механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційної сфери.[1, с.12]

Існують дві моделі підприємництва:

ь класична -- орієнтується максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємництво;

ь інноваційна -- передбачає впровадження прогресивних технологічних та новаторських рішень, інших можливостей у сфері бізнесу, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо.

Найчастіше ці моделі використовуються одночасно.

Основними функціями підприємницької діяльності є:

l Ресурсна -- мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних, природних та ін.) для ефективного функціонування.

l Творча - пов'язана з розробкою та реалізацією нових бізнес-ідей, ноу-хау, винаходів; творче ставлення до справи.

l Організаційна - пов'язана з матеріально-технічним забезпеченням виробництва, налагодженням технологічного процесу, організацією комерційної діяльності, сервісу.

l Стимулююча -- дозволяє створити механізм підвищення ефективної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб.

l Управлінська -- пов'язана з механізмам управління персоналом та фірмою

l Захисна -- передбачає систему захисту прав та інтересів підприємців сприятливих умов функціонування бізнесу, усунення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об'єднань з державними органами влади і управління, міжнародними організаціями...(Додаток А)

Рушійні сили розвитку підприємництва:

ы Демократизація суспільства стимулює впровадження досягнень науково-технічного прогресу, забезпечує громадянам можливість займатися бізнесом в рамках економічної свободи і демократичних правових норм та законів, створює умови для поєднання інтересів, творчої співпраці, соціального партнерства, задоволення потреб суспільства.

ы Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення і розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних підприємств, національному перегрупуванню товарної продукції, захищає споживачів та контрагентів від недобросовісної конкуренції.

ы Суперечності -- рушійна сила будь-якого прогресу. Серед них можна назвати

ы відносинами, виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задовольнити їх, між різними формами власності, опитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва, інтересами найманих робітників та інтересами підприємця.

ы Джерелом розвитку підприємництва є праця, новаторський і творчий характер роботи. Цілеспрямована людина має шанс стати потенційним підприємцем.

ы Підприємницька діяльність пов'язана з діловою творчістю людини, яка має такі важливі риси, що гарантує успіх. Це вміння висувати та реалізувати реальні цілі, виявлення головних пріоритетів, орієнтація на якість, здатність самостійно складання стратегічних програм (бізнес-плану, плану маркетингу)....(Додаток Б)

Економічні закони ринку також виступають рушійними силами розвитку підприємницької діяльності. Перш за все це стосується закону вартості, закону попиту і пропозицій.[2, с.20]

Основна мета підприємницької активності -- виробництво й пропозиція ринку товару, який би викликав зацікавленість та приносив підприємцю прибуток.

Підприємницький прибуток -- це різниця між доходами та витратами, отримана внаслідок реалізації прийнятого підприємцем рішення щодо виробництва й постачання на ринок товару.

Таблиця 1.1 Всі фактори, які впливають на динаміку підприємницького прибутку

Безпосередньо визначаються діяльністю підприємця	Незалежні (мало залежні) от діяльності підприємця
продуктивність праці; ефективність використання матеріальних ресурсів; вища капіталовкладення; знання ринку.	попит на товари зі сторони споживачів; кон'юнктура ринка; розмір податків та прибутку; розмір банківського відсотка та земельної ренти.

Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

и Стабільність економічної та соціальної політики держави, яка є джерелом упевненості підприємців у тому, що вони не стануть жертвами кон'юнктурних політичних рішень;

и позитивна громадська думка -- ставлення до підприємництва як до одного з престижних видів діяльності;

и існування розвинутої інфраструктури підприємництва;

и ефективна система захисту інтелектуальної власності;

и дебюрократизація процедур регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів.[1, с.13]

1.3 Суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності

В Україні бізнесом можуть займатися практично всі громадяни, за винятком категорії людей, яким законодавчо цю діяльність заборонено. Це працівники міліції, суду, прокуратури, державної безпеки, арбітражу, нотаріату, державної влади та управління, які повинні здійснювати контроль за роботою підприємців, наприклад працівники фінансових органів, податкової інспекції.[1, с. 25]

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути:

l юридичні особи всіх форм власності;

l фізичні особи -- громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.(Додаток В)

Юридична особа -- це носій майнових прав і обов'язків. Вона займається підприємницькою діяльністю;існує незалежно від осіб, які входять до складу;несе самостійну майнову відповідальність за зобов'язанням, яке бере на себе.

Підприємство -- самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, діє на основі статуту, моє відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Фізичні особи. Громадянин України визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин (підприємець):

Ш відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до

Ш закону може бути звернено стягнення;

Ш може здійснювати підприємницьку діяльність:

а)безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

б)із залученням або без залучення найманої праці;

в)самостійно або спільно з іншими особами;

Ш здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначенні укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Для фізичних осіб здійснення підприємницької діяльності має позитивні та негативні моменти.

Позитивні:

ь спрощена система оподаткування , звітності;

ь немає обмежень щодо руху готівки, як це передбачено для юридичних осіб;

ь існує можливість охоплювати різні категорії населення в процесі підприємницької діяльності.

Негативні:

ь дуже скромний початковий капітал для організації справи;

ь труднощі самостійної орієнтації з питань законодавчо-правової бази, оподаткування, державного регулювання і контролю бухгалтерської звітності, порядку оформлення необхідних документів;

ь психологічна непідготовленість деяких керівників державних та комерційних структур до роботи з індивідуальним підприємцем як із звичайним суб'єктом підприємництва.[2, с.28]

Згідно з Господарським кодексом України , суб'єктами підприємницької діяльності є державний комерційні підприємства.(Додаток Г)

Об'єкт підприємницької діяльності -- це товар, продукт, послуга, власне, те, що може задовольнити чиюсь потребу й що пропонується на ринку для придбання, використання та споживання.[3, с.27]

Об'єкт підприємницької діяльності -- це все те, що виступає предметом купівлі-продажу на ринку.(Додаток Ґ)

Підприємець самостійно визначає, які саме об'єкти йому потрібні для створення власної справи, забезпечення нормального функціонування підприємства з урахуванням виду господарської діяльності, цілей та стратегій, фінансових можливостей, характеру комерційних відносин з іншими суб'єктами ринку.[2, с.33]

2. Види та форми підприємництва

2.1 Види та форми підприємництва

Види підприємництва

Підприємництво як форма ініціативної діяльності, спрямованої на отримання прибутку, може здійснюватись у двох основних напрямах:

и шляхом здійснення безпосередньо виробничих функцій (виробництво товару, продукту, послуги);

и шляхом здійснення посередницьких функцій (надання послуг, пов'язаних з просуванням товару від виробника до споживача).

Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане за різними ознаками:

l За формами власності (приватні, державні, комунальні);

l За кількістю власників (індивідуальні, колективні);

l За розмірами (малі, середні, великі);

l За характером діяльності (виробничі, комерційні, посередницькі, фінансові, страхові, консультативні).[1, с.49]

За фазами відтворення (виробництво, обмін, розподіл, споживання) виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове.

Виробниче

Виробниче підприємництво є діяльністю пов'язаною з виробництвом продукції, послуг, інформаційного забезпечення, духовних цінностей, які підлягають наступній реалізації споживачам. При здійсненні виробничої діяльності виробництво є основою, а збут продукції другорядною діяльність.[4, с.14]

Етапи виробничого підприємництва:

n обґрунтування ідеї виробництва конкретного товару чи надання конкретних видів послуг;

n маркетингова діяльність (виявлення попиту на товар);

n визначення потреби у фінансових ресурсах;

n придбання чи оренда факторів виробництва;

n реалізація продукції, робіт, послуг;

n визначення результативності виробничої діяльності.

Основними формами виробничого підприємництва є традиціоналістичне -- це виробництво та пропозиція традиційних товарів та інноваційне -- виробництво нових, не існуючих раніше товарів з принципово новими характеристиками, особливостями та сферами використання.[3, с 49]

У комерційному підприємництві визначальну роль відіграють товарно-грошові і товарно-обмінні операції, які визначають його зміст. Основу комерційної діяльності складають операції і угоди купівлі-продажу товару. Ефективність комерційної діяльності визначається співвідношенням витрат і надходжень на придбання і реалізацію товару та надходженням від від його реалізації у відповідні періоди.

Комерційна діяльність ґрунтується на таких принципах:

l організаційно-господарська незалежність, самостійність і свобода товару суб'єктами господарювання організаційно-правових форм і видів торговельної діяльності, спеціалізація з асортиментного профілю підприємств та методів обслуговування покупців;

l відсутність дискримінації, доступність комерційних послуг для усіх категорій клієнтів, пріоритетне врахування їх інтересів;

l цивілізованість -- високий рівень обслуговування;

l конкурентоспроможність -- ефективне функціонування в умовах конкурентного середовища за умов дотримання антимонопольного законодавства.[4, с. 14]

До комерційного підприємництва належить підприємництво у сфері торгівлі та посередницьке підприємництво. До підприємництва у сфері торгівлі належать:

ы торговельне.

ы торговельно-закупівельне.

ы товарні біржі.

Підприємець придбає товар у власника за суму Гф і продає покупцю за суму Гт. Умовою підприємницького прибутку є

Гт>Гф + витрати + податки.

Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове підприємництво. Сфера його діяльності -- утворення, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу та комерційну сфери, проте вона може бути й самостійною -- банківська, страхова справа, аудиторська, фондові біржі.

Комерційний банк -- це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, яка кредитує на платних засадах переважно комерційні організації, що здійснюють приймання грошових вкладів (депозитів) та інші розрахункові операції за дорученням клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між відсотковими ставками депозитних та позикових коштів.

Операції комерційних банків поділяються на три групи: пасивні (залучення коштів); активні (розміщення коштів); комісійно-посередницькі (виконання операцій за дорученням клієнтів зі сплатою комісії).

Фондову біржу визначають як регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу. Принцип функціонування фондової біржі базується на регулюванні попиту й пропозиції.

ы Останнім часом усе більшого розвитку набуває консультативне підприємництво. Воно включає такі напрями: загальне управління, адміністрування,

ы підприємництво. Воно включає такі напрями: загальне управління, адміністрування, фінансове управління, управління кадрами, маркетинг, виробництво, інформаційна технологія, спеціалізовані послуги.

Форми підприємництва

Їх можна підрозділити на організаційно-правові та організаційно-економічні.

Організаційно-правові:

Ш товариства (товарищества);

Ш товариства (общества);

Ш кооперативи

Організаційно-економічні:

Ш концерни;

Ш асоціації;

Ш консорціуми;

Ш синдикати;

Ш картелі;

Ш фінансово-промислові групи.

Господарським кодексом України передбачені різні форми організації підприємницької діяльності шляхом виділення певних видів господарських товариств, які можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

Товариства -- це об'єднання людей з метою здійснення підприємницької діяльності. Перевагою його є наявність більше двох партнерів та залучення додаткового капіталу. Недоліком даної організації є те, що кожен з учасників несе рівну матеріальну відповідальність незалежно від його внеску.

Залежно від виду майнової відповідальності своїх учасників товариства поділяються на два основних типи: повне товариство -- частина партнерів може мати лише обмежену відповідальність; командитне -- необмежена відповідальність. (Додаток Д)

Товариство з обмеженою відповідальністю (общество с орграниченной ответственностью).Головна ознака й одна із найважливіших переваг товариства полягає в тому, що його учасники несуть відповідальність за обов'язками, прийнятими на себе таким товариством тільки в межах своїх внесків у капітал товариства. Саме в цьому розумінні відповідальність товариства обмежена.

Акціонерним називається господарське товариство, статутний капітал якого поділяється на відповідне число акцій. Акція засвідчує той факт, що її власник, акціонер, зробив певний внесок у капітал акціонерної компанії.

Кооперативним називається підприємство, створене групою осіб для спільної виробничої чи іншої господарської діяльності. Обов'язковим у кооперативі є особиста трудова та інша участь його членів у діяльності кооперативу.

Концерн -- це багатогалузеве АТ (акціонерне товариство), яке контролює підприємства через систему участі. Концерн придбає контрольний пакет акцій різних компаній, які по відношенню до нього є дочірніми. Найважливішою ознакою концернів є єдність власності фірм, підприємств, банків, які входять до них. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а по суті економічних відносин.

Асоціації -- договірні об'єднання підприємств та організацій створюванні для спільного виконання однорідних функцій та координування спільної діяльності.

Основна мета їх створення - спільне вирішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних та інших завдань.

Консорціум -- тимчасове, добровільне об'єднання підприємств з метою проведення великої фінансової операції (наприклад, здійснення значних інвестицій у великий промисловий проект). До консорціуму можуть входити і великі, і малі підприємства, що бажають взяти участь у здійсненні підприємницького плану, але не мають можливості самостійно здійснити його.

Синдикат -- об'єднання для збуту продукції підприємцями однієї галузі з метою усунення надмірної конкуренції між ними.

Картель -- це угода між підприємцями однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, розподіл ринків збуту, частки в загальному обсязі виробництва.

Фінансово-промислові групи -- це нова організаційно-економічна форма підприємства. Вони виявляють собою об'єднання промислового, банківського, страхового й торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств та організацій.

Згідно із Законом “Господарський кодекс України”, серед підприємств за їх участю в підприємницькій діяльності виділено три групи, кожна з яких має певні переваги і певні недоліки (Додаток Е).[1, с.50]

2.2 Роль підприємництва в суспільстві

У зв'язку з переходом до ринкової економіки, поглибленням соціально-економічних реформ все більшого значення набувають підприємницькі відносини. У суспільстві підприємство:

u виступає діловою силою, що прискорює шлях до ринкових перетворень, подальше удосконалення законодавчо-нормативної бази, зміну тих положень, що перешкоджають сприятливому розвитку бізнесу; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва,ю збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної економіки в цілому;

u забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє економії та раціональному використанню усіх ресурсів;

u стимулює ділову активність, забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швидкому оновленню технологічної бази і номенклатури продукції з урахуванням споживчого попиту;

u створює нові робочі місця, залучає працюючих та непрацюючих суспільно-корисну діяльність, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури;

u проводить благодійну та спонсорську діяльність, здійснює підтримку політичних рухів та економічних структур, які сприяють подальшому розвитку та виходу України з економічної кризи.

Економіка розвинутих країн представлена системою підприємств, які за загальноприйнятою термінологією визначаються як великі, середні та малі. Власників цих об'єднує єдиний корпоративний інтерес -- збереження, розвиток та захист приватної власності, максимізація прибутку. Разом з тим, бізнес неоднорідний, кожна з цих трьох груп має свої інтереси, які визначають стратегію їхньої економічної поведінки, відношення до держави та держави до них, підходи до вирішення технічних та економічних проблем. Різне місце та роль вищесказаних секторів в економіці.

Великий бізнес, як правило, визначає економічну та технічну могутність країни. З метою самозбереження та розвитку він має потяг до інтеграції, поглинаючи або контролюючи більш дрібних партнерів з одного боку, та об'єднуючись у міжнародні структури, частково втрачаючи свою самостійність, - з іншого. При цьому великий бізнес нерідко стає знаряддям експансії міжнародних підприємницьких структур на внутрішньому ринку країни.

Середній бізнес значною мірою залежить від внутрішньої економічної кон'юнктури та веде конкурентну боротьбу як усередині своєї групи, так із великим вітчизняним та іноземним капіталом. Середнє підприємництво зацікавлене у захисті на внутрішньому ринку шляхом проведення протекціоністської державної політики. Підприємці середнього бізнесу більш тісно пов'язані з національними інтересами.

Мале підприємництво -- це багаточисельний прошарок дрібних власників, які своєю масовістю значною мірою визначають соціально-економічне обличчя країни. Цей сектор формує найрозгалуженішу мережу підприємств, що працюють в основному на масового споживача товарів та послуг. Невеликі розміри малих підприємств, їхня технологічна, виробнича та управлінська політика дозволяють чутливо регулювати на зміни кон'юнктури ринку.

Роль і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще розкривається в притаманних йому функціях.

По-перше, неоціненний внесок малого підприємництва в справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням змагання між суб'єктами господарювання, коли їхня самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. З одного боку, малий бізнес внаслідок багаточисельності складових елементів та їхнього високого динамізму меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого підприємництва відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутим країнам притаманної великому капіталу тенденції до монополізації.

По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринкової економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури і асортименту промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого підприємництва в здійснення прориву у ряді важливих напрямів НТП, передусім в галузі електроніки, інформатики, кібернетики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукоємної продукції, мале підприємництво тим самим виступає провідником НТП.

По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у вирішення проблем зайнятості. Ця функція виявляється у здатності цього сектору ринкової економіки створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки.

По-п'яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом'якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування активно діючого середнього класу суспільства. Отже, воно виконує функцію послаблення притаманної ринкової економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюється на даному етапі.

Все це дозволяє зробити висновок, що функціонування малого підприємництва не є відокремленим; взаємодіючи з великим та середнім підприємництвом, з державним сектором, воно становить невід'ємний структурний елемент сучасної ринкової економічної системи. Роль та функції малого підприємництва з точки зору загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що воно є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабілізації суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення доброту громадян (Додаток Є).[2, с.35]

2.3 Підприємництво як основна організаційна структура підприємницької діяльності

підприємництво малий бізнес прибуток

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки -- підприємства. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, надаються необхідні послуги. Тут вирішуються питання економічного витрачання ресурсів, застосування високопродуктивної техніки, технології. На підприємстві досягають зниження до мінімуму витрат виробництва та реалізації продукції. Розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне управління.

Підприємство є конституюючим (створюючим) осередком економічного комплексу країни , окремого регіону чи галузі. Виступаючи економічно та юридично відокремленим утворенням, підприємство є суб'єктом, тобто учасником ринкових відносин, що виявляється у його функції купівлі-продажу. Придбаваючи на ринку засоби виробництва, робочу силу й гроші для здійснення спланованої діяльності, підприємство виступає покупцем, а реалізуючи вироблені блага -- продавцем.

Підприємство як суб'єкт ринкових відносин повинне бути:

ь конкурентоспроможним щодо аналогічних підприємств, які функціонують на ринку;

ь взаємодіяти з підприємствами інших галузей, інфраструктурою.

Підприємство може виступати й об'єктом ринкових відносин через те, що має вартість і певний момент може буде продане, тобто стає товаром, у результаті чого змінюється його власник.

Таким чином, підприємство в ринкових умовах є суб'єктом і об'єктом ринкових відносин.

Підприємство -- це самостійно господарюючий суб'єкт створений підприємцем або об'єднання підприємців для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою задоволення суспільних потреб й отримання прибутку.

Підприємство як суб'єкт і об'єкт ринку має свій економічний механізм функціонування. Економічний механізм функціонування підприємства - це цілісна функціонуюча система організації економічної діяльності підприємства, заснована на певній формі власності, яка використовує відповідні методи та важелі підприємницької діяльності.

Економічний механізм функціонування:

Ш формується одночасно з їхнім утворенням і розвивається на основі відповідних законодавчих актів;

Ш закріплюється у статуті підприємства та колективному договорі;

Ш формується на основі економічних законів, характерних для даного суспільства;

Ш будується на комерційному розрахунку;

Ш залежить від форми власності на засоби виробництва та результатів праці, від розмірів капіталу, вартості підприємства.

Мета й напрями діяльності підприємства. Для ефективного господарювання суттєвим є визначення мети створення й функціонування підприємства. Головною метою (або генеральною) підприємства, тобто чітко сформованою причиною його існування, можна вважати виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку і отримання максимально можливого прибутку.

Найважливішим завданням підприємства є:

l отримання прибутку власникам підприємства.

l забезпечення споживачів продукцією підприємства.

l забезпечення персоналу підприємства заробітною платою, нормальними умовами праці та можливість професійного росту.

l охорона навколишнього середовища: землі, повітряного й водного басейнів тощо.[1, с.59]

3. Проблеми розвитку підприємництва України

3.1 Деякі аспекти розвитку підприємництва України

В умовах системної перебудови економіки України у напрямку її адаптації до ринкових відносин, в яких має домінувати соціальна орієнтація, об'єктивно необхідним є створення трансформаційних механізмів, які б стимулювали суб'єктів господарювання нарощувати обсяги та підвищувати ефективність виробництва, оновлювати виробничу матеріально-технічну базу. Але реалії формування підприємницького ресурсу в української економіці свідчать, що цей процес натрапляє на ряд істотних перешкод: по-перше, реформи, що проводяться, не завжди відповідають рівневі розвитку підприємництва; по-друге, унаслідок домінування умов трансформаційних процесів в економіці відбувається надмірне збільшення невизначеності підприємницької діяльності; по-третє, недосконалість інституційного середовища підприємництва призводить до негативного обмеження свободи підприємницької діяльності. Всі ці перешкоди стосуються як загального підприємницького середовища, так і, особливо, його невід'ємної складової -- сектора малого підприємництва.

Незважаючи на щорічне стабільне зростання кількості офіційно зареєстрованих малих підприємств, темпи їх приросту до попереднього року уповільнилися в 1,5 рази (з 7,2% до 5,4% відповідно у 2001 та 2007 роках) при стабільному зростанні кількості малих підприємств, що не реалізували продукцію та не надавали послуги у звітному році ( з 9,1% у 2001 році до 14,0% та 11,1% відповідно у 2005 та 2007 роках). Коливання кривої приросту прибуткових малих підприємств за цей період має тенденцію до зниження. Крім того, розвиток цього сектору економіки характеризується низьким рівнем процесів капіталізації, інвестування, інформатизації та інноваційних технологій які відбуваються як в сегмен6ті малого так загального підприємницького середовища.

Протягом 2000-2007 років щорічна кількість нових створених підприємств знаходилась в межах 25-35 тис. підприємств, але динаміка їх фактичного зростання відбувалася під наростаючим тиском зростання кількості ліквідованих підприємств в економіці України у порівнянні з кількістю нових суб'єктів підприємницької діяльності.

Таблиця 3.1 Кількість нових підприємств, створених в Україні у 2003-2007 роках (одиниці)

Показники	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Кількість нових підприємств - СПД	31673	24696	27004	28092	25115	25362	28871	34822
Фактичний приріст нових підприємств -- СПД (частка до загальної кількості нових СПД%)	29034 (91,7)	16209 (65,6)	21059 (78,0)	18025 (64,2)	12763 (50,8)	13392 (52,8)	15783 (54,7)	20492 (58,8)
Кількість ліквідованих підприємств -- СПД (частка до загальної кількості СПД%)	2636 (8,3)	8487 (34,4)	5945 (22,0)	10067 (35,8)	12352 (49,2)	11970 (47,2)	13088 (45,3)	14330 (41,2)

Зниження темпів зростання нових підприємств позначається на процесі стабільного зменшення зайнятості на підприємствах, в тому числі і на малих. З період з 2000 по 2007 рік Україна втратила більше 2,2 млн. робочих місць на підприємствах -- суб'єктах підприємницької діяльності. При чому, ця втрата відбулася в основному на и великого та середнього підприємництва, оскільки загальна чисельність найманих працівників на малих підприємствах залишилась у 2007 році майже на рівні 2000 року (відповідно 1674,2 тис. та 1709,8 тис працівників).

Територіальна структура кількості малих підприємств за регіонами характеризується нерівномірністю їх розподілу.(Додаток Д)

Низьким залишається показник рівня рентабельності (збитковості) всієї діяльності малих підприємств за видами економічної діяльності, розрахований як відношення чистого прибутку (збитку) до усіх витрат діяльності підприємств. Протягом 2003-2007 років він має сталий від'ємний рівень і коливається в межах від -- 0,4% до -- 3,0%.

Такий стан малого підприємництва свідчить про те, що його економічні агенти не мають у сучасній економіці України ні матеріально-технічних, ні фінансових чинників для активізації інвестиційної і, особливо, інноваційної організації власного підприємства відповідно до світових стандартів.

3.2 Підприємництво України в умовах глобалізації

Сучасні умови розвитку економіки України вимагають ґрунтовної та комплексної оцінки можливостей інтеграції країни світового господарського простору. Стратегічною метою України проголошено її інтеграцію до Європейського Союзу. Перспективи такої інтеграції значною мірою залежать від місця і ролі країни в глобальному економічному просторі які у свою чергу визначаються поточним конкурентними позиціями країни та, що більш важливо, її здатністю забезпечувати умови для довгострокової конкурентоспроможності національної економіки.

Вже майже протягом трьох десятиліть Всесвітній Економічний Форум (ВЕФ) досліджує конкурентоспроможність країн. Щорічні глобальні звіти щодо конкурентоспроможності є тим стандартом, за допомогою якого бізнес-лідери та політики визначають перешкоди, які заважають підвищувати конкурентоспроможність, та обговорюють стратегії щодо їх подолання.

Групу лідерів в рейтингу конкурентоспроможності представляють США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Сінгапур, Японія, Великобританія і Нідерланди.

Україна в нинішньому рейтингу перебуває на 73-й позиції, втративши чотири позиції порівняно з торішнім показником.

Перелік конкурентних переваг економіки України, на жаль, дуже короткий і містить лише 18 пунктів. Зокрема, це:

Ш якість залізничної інфраструктури -- 31-ше місце;

Ш державний борг -- 17-те місце;

Ш якість початкової освіти -- 49-те місце;

Ш доступ до вищої освіти -- 17-те місце;

Ш якість математичної і природничо-наукової освіти -- 44-е місце;

Ш якість освітньої системи -- 47-ме місце;

Ш практика наймання і звільнення -- 16-те місце;

Ш витрати на звільнення персоналу -- 17-те місце;

Ш відношення продуктивності праці до заробітної плати -- 26-те місце;

Ш участь жінок у трудовій діяльності -- 26-те місце;

Ш контроль за міжнародною дистрибуцією -- 46-те місце;

Ш здатність до інновацій -- 40-ве місце.

Водночас перелік недоліків економіки України включає аж 92 позиції. Серед них -

и інфляція -- 106-те місце;

и торгові бар'єри -- 23-те місце;

и податковий тягар -- 123-тє місце;

и обмеження на рух капіталу -- 102-ге місце;

и ефективність антимонопольної політики -- 98-ме місце;

и якість автомобільних доріг -- 115-те місце;

и якість авіаційної інфраструктури -- 116-те місце;

и професіоналізм керівників вищої ланки -- 102-ге місце;

и “відтік” кваліфікованих кадрів -- 93-те місце;

и темпи поширення туберкульозу -- 86-те місце;

и ВІЛ-інфекції -- 104-те місце;

и середня тривалість життя -- 89-те місце.

Світовий досвід свідчить, що практично всі країни-лідери, котрі досягли найвищих показників ВВП на душу населення (понад 20 тис. дол.).мають:

u відкриту ринкову економіку, вільне ціноутворення, низькі митні бар'єри, висококонкурентне середовище;

u превалювання приватної власності при одночасному її захисті;

u ефективне податкове адміністрування, податкову систему, підконтрольну платникам податків через демократичні представницькі інституції;

u ефективні державні організації з низьким рівнем корупції;

u прозорі суспільні та фінансові інститути;

u демократичну політичну систему з високим рівнем політичної конкуренції, надійними механізмами контролю над державою та бюрократією;

u законослухняність громадян, незалежну судову систему, якій довіряють громадяни, сильну систему органів правопорядку і виконання судових рішень;

u мінімальний розрив між формальними й неформальними нормами соціальної поведінки.

Країни, де ці інституції ефективно працюють, мають високорозвинену економіку.

Одним з важливих аспектів економічної конкуренції в умовах глобалізації є рівень розвитку та конкурентоспроможність бізнесу.

Конкурентоспроможність бізнесу впливає на високий рівень ефективності при виробництві товарів і послуг. Це, у свою чергу, збільшує продуктивність, підвищуючи, таким чином, конкурентоспроможність всієї країни. Конкурентоспроможність бізнесу впливає на якість бізнес-мережі всієї країни, а також якість окремих дій і стратегій фірм. Дана група має особливе значення для економік на тій стадії розвитку, коли зростання залежить від інновацій.

На динаміку рейтингу конкурентоспроможності бізнесу впливають дві складові, зокрема, сприятливе бізнес-середовища та ефективність функціонування компаній.

За оцінкою бізнес-середовища Україна займає 83 позицію. У першу чергу це пов'язано з неефективністю діючих на Україні норм регулювання ринків. Особливо проблемним є оподаткування, нестабільність фінансового ринку та законодавство, яке регулює залучення прямих іноземних інвестицій, та інші обмеження на бізнес-діяльність іноземних осіб. Га додаток маємо низький рівень дисципліни постачальників, відносно слабкий маркетинг, невміння передавати повноваження, нероздільність власників та топ-менеджменту компаній, незамкненість виробничих ланцюжків та недостатній обсяг зовнішніх ринків, навіть регіональних.

Показник ефективності функціонування компаній розділився на 2 складові: ефективність операції підприємств та ефективність стратегій підприємств, що цілком доцільно, тому що стратегічний напрям пов'язаний як і з самим підприємством, так і з державною підтримкою підприємства, а операційний -- більше з людським фактором і кваліфікацією працівників.

Значний практичний інтерес представляє оцінка ризиків ведення бізнесу, результати якої характеризує (Додаток З). Визначення рейтингу обраних 12 областей України за показником конкурентоспроможності бізнесу відбувалось з рахуванням факторів, що негативно впливають на бізнес-процеси.

Для всебічної підтримки малого та середнього бізнесу в Україні за такими основними напрямами, як створення пільгових умов для швидкого початку підприємницької діяльності, забезпечення доступу до інформації і сучасних технологій, створення адекватної правової та податкової бази відповідно до норм стандартів ЄС 2 липня 2008 року був підписаний Указ Президента України “Питання впровадження в Україні принципів Європейської хартії малих підприємств” №603/2008 та прийнята постанова Кабінету Міністрів України “Про запровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств” №587.

Для реалізації вищезазначеного Указу Президента України та з метою розвитку малого та середнього бізнесу, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.09.2008 №1245 -- р. затверджено План заходів із впровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств на друге півріччя 2008 року та 2009 рік.

Положенням відповідного розпорядження передбачається розробка 11 проектів нормативно-правових актів, організація державною службою зайнятості навчання за освітніми програмами, що сприяють розвитку малого підприємства, продовження співробітництва між Україною та країнами, що входять до Європейського Бізнес Реєстру, представлення інтересів національного малого підприємництва у міжнародних торговельних переговорах та робота з торговельно-економічними місіями у складі закордонних дипломатичних установ, створення та підтримка функціонування інформаційних порталів для обміну інформацією між суб'єктами малого підприємництва України та іноземними підприємствами тощо.

Запровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств є логічним продовженням політики Уряду щодо пріоритетності підтримки підприємництва в України, та сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу, поліпшенню стосунків влади і підприємців, покращенню бізнес-середовища та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

3.3 Безпека підприємництва

Наявні диспропорції в розвитку підприємництва доводять необхідність забезпечення структурних змін за двома стратегічними напрямами. З одного боку -- це реформи, спрямовані на покращення базових індикаторів раціональної структурної побудови національної економіки (рівень інноваційної активності підприємництва, якість людського капіталу, структура розподілу національного доходу та витрат домашніх господарств, показники капіталізації та частки вітчизняних інвестицій). З іншого боку -- заходи з протидії чинникам негативного впливу на розвиток підприємництва (детінізація підприємницького середовища, підвищення рівня економічної безпеки підприємництва).

Результати досліджень свідчать, що тіньова економіка у секторі підприємництва України поширена практично в усіх сферах економічної діяльності: паливно-енергетичному, будівельно-монтажному, агропромисловому комплексах, фінансовому секторі, сфері інтелектуальної діяльності, в торгівлі та в інших галузях і сферах.

За останні роки в Україні сформувалася якісно нова система торгівлі -- ринкова зо своєю суттю і функцією, хаотична за характером. Особливий інтерес привертає роздрібна торгівля, яка у даний час повністю демонополізована і функціонує у конкурентному середовищі. Починаючи з 2000 року, після тривалого спаду спостерігається зростання товарообороту, врівноваження групи продовольчих і непродовольчих товарів, що відповідає структурі обороту розвинутих країн. Разом з тим розвиток роздрібної торгівлі проходить суперечливо і проблематично. У сфері внутрішньої торгівлі відчутним є дисбаланс між платоспроможним попитом і товарною пропозицією. Становище ускладнюється і тим, що незначне підвищення доходів населення супроводжується постійним зростанням рівня інфляції. Інша складова дисбалансу на споживчому ринку -- це товарна пропозиція. Низький рівень виробництва споживчих товарів, особливо промислової групи, призводить до експансії імпорту. Вже тепер частка імпорту у загальних обсягах реалізації непродовольчих товарів становить 45% обороту внутрішньої торгівлі, а таких груп товарів, як взуття, електротовари, радіотовари, фототовари, трикотажні вироби, годинники -- 90%. Відчутна різниця розвитку торгівлі у сільській місцевості, де через об'єктивні і суб'єктивні чинники споживча кооперація, яка була основною торгівельною системою на селі, значно втратила свої пропозиції.