Організація аналізу наявності і використання основних засобів підприємства в ДП "Луганське лісомисливське господарство"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Одним із найважливіших факторів збільшення обсягу виробництва продукції на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними засобами в необхідній кількості та асортименті і повніше й ефективніше використання їх.

Джерела даних для аналізу: бізнес-план підприємства, план технічного розвитку, форма № 1 «Баланс», форма № 2 «Звіт про фінансові результати», форма № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», розділ 2 «Основні засоби», форма № 11-03 «Звіт про наявність і рух основних засобів, амортизацію (знос) «, дані про переоцінку основних засобів, інвентарні картки обліку основних засобів, проектно-кошторисна, технічна документація тощо.

Аналіз зазвичай починається з вивчення наявності основних засобів, їхньої динаміки та структури. Основні засоби підприємства поділяються на промислово-виробничі і непромислові, а також на засоби невиробничого призначення. Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі засоби. Крім того, прийнято виділяти активну частину (робочі машини й обладнання) і пасивну частину основних засобів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення (споруди виробничого призначення, склади, робочі й силові машини, обладнання, вимірювальні прилади й пристрої, транспортні засоби і т. ін.).

Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів на основі оптимізації їхньої структури. Великий інтерес при цьому становить співвідношення активної і пасивної частин, силових і робочих машин, оскільки від їхнього оптимального поєднання багато в чому залежать фондовіддача, рентабельність фондів і фінансовий стан підприємства.

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що жодне підприємство не зможе вести свою виробничо-господарську діяльність без використання основних засобів. Початок діяльності кожного підприємства повинен забезпечуватись певною величиною засобів. Засоби, що необхідні для забезпечення потреби підприємства складають його майно.

В умовах ринкової економіки і конкуренції успішно функціонують ті виробники, які ефективно використовують свої ресурси, зокрема основні засоби виробництва

Мета та задачі дослідження. Мета курсової роботи полягає у вивченні та систематизації основних методичних принципів і організаційних основ удосконалення аналізу наявності, руху та ефективності використання основних засобів підприємства в умовах діючого законодавства.

Для досягнення наміченої мети в роботі поставлені та вирішені наступні задачі:

- вивчені організаційно-технологічні особливості галузі та їх вплив на систему аналізу наявності, руху та ефективності використання основних засобів підприємства;

- розглянута технологія використання інформаційних систем у процесі аналізу складу та динаміки наявності, руху та ефективності використання основних засобів підприємства;

- проаналізовано склад, структура та динаміка наявності, руху та ефективності використання основних засобів підприємства;

- проаналізовано вплив наявності, руху та ефективності використання основних засобів на фінансовий стан підприємства.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом дослідження є методика й організація аналізу наявності, руху та ефективності використання основних засобів підприємства, та аналіз впливу ефективності використання основних засобів на фінансовий стан підприємства.

Методологія та методика дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є законодавчі акти Україні, постанови уряду з питань удосконалювання господарчого механізму в сучасних умовах. У процесі дослідження вивчені праці вітчизняних і зарубіжних економістів інструктивні вказівки і рекомендації.

використання основний засіб

Розділ 1. Теоретико-правові аспекти аналізу використання основних засобів на підприємстві

1.1 Правові засади використання основних засобів на підприємстві

При аналізі основних засобів на ДП «Луганське ЛМГ» користуються наступними основними нормативними документами, діючими в Україні:

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-XIV. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Цим законом регламентуються правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні[3].

НП (С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73. Цим Національним положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів [6].

П (С) БО 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України №87 від 31. 03. 99 р. (не діє з 7 лютого 2013р.). Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.

П (С) БО 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31. 03. 99 р. (не діє з 7 лютого 2013р.). Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей.

П (С) БО 5 «Звіт про власний капітал», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31. 03. 99 р. (не діє з 7 лютого 2013р.). Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма звіту про власний капітал і загальні вимоги до розкриття його статей.

П (С) БО 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, зiзмінами i доповненнями. Положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Інструкцію з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11. 08. 94 р.

Податковий Кодекс України від 02. 12. 2010 р. № 2755-VI, зі змінами і доповненнями. Кодекс пропонує нову класифікацію груп основних засобів та інших необоротних активів. У ст. 145 Податкового кодексу представлена Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації подана у таблиці 1. 1.

Таблиця 1. 1.

Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 - земельні ділянки	-
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
Группа 3 - будівлі,	20
споруди,	15
передавальні пристрої	10
група 4 - машини та обладнання	5
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	2
група 5 - транспортні засоби	5
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
Группа 7 - тварини	6
група 8 - багаторічні насадження	10
група 9 - інші основні засоби	12
група 10 - бібліотечні фонди	-
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 - природні ресурси	-
група 14 - інвентарна тара	6
група 15 - предмети прокату	5
група 16 - довгострокові біологічні активи	7

Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості[11].

1.2 Теоретичні основи використання основних засобів на підприємстві

В економічній теорії під основними засобами розуміють засоби праці, які використовуються протягом тривалого часу, при цьому зберігають свою початкову фізичну форму і переносять свою вартість на новостворений продукт частинами, на протязі декількох виробничих ступенів, по мірі фізичного і морального зносу. Засоби праці - це те, за допомогою чого працівник діє на предмет праці з метою одержання результату.

П (С) БО 7 затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92 (із змінами і доповненнями, останні з яких унесено наказом Міністерства фінансів України від 25 вересня 2009 року № 1125) визначає основні засоби як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об'єкт основних засобів - закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для використання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно [10].

Згідно з Податковим кодексом основними засобами вважаютьсяматеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік) [11].

Таким чином, для віднесення матеріального об'єкта до основних засобів є об'єкт, який:

повинен бути визначений активом, тобто, згідно п. 6 П (С) БО 7, повинна існувати імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена, Майбутня економічна вигода згідно міжнародних стандартів бухгалтерського обліку - це потенціал, який може сприяти надходженню на підприємство прямо чи непрямо, грошових засобів чи їх еквівалентів.

Майбутні економічні вигоди можуть надходити на підприємство наступними шляхами:

використовуватися окремо чи разом з іншими активами у виробництві товарів чи наданні послуг, які призначені для реалізації підприємством;

обмін на інші активи, в тому числі на грошові засоби:

використання для погашення заборгованості

розподіл між власниками підприємства;

повинен використовуватися для визначеної мети:

виробництва, поставки товарів, надання послуг;

здачі в оренду;

- здійснення соціально-культурних функцій;

3. повинен мати очікуваний термін використання більше 1 року (чи операційного циклу, якщо він більше року). Для контролю за наявністю та рухом об'єктів основних засобів їх обліковують за відповідними групами.

Група основних засобів - сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання основних засобів.

Для ведення бухгалтерського обліку основні засоби класифікують за наступними групами:

земельні ділянки;

капітальні витрати на поліпшення земель;

будинки та споруди;

машини та обладнання;

транспортні засоби;

інструменти, прилади та інвентар;

тварини;

багаторічні насадження;

інші основні засоби.

Наведемо найбільш повну, на наш погляд, класифікацію основних засобів як пропонує Огійчук М. Ф. : за їх функціональним призначенням, галузями, речовим, натуральним характером і видами, за використанням і належністю.

Істотне значення в обліку основних засобів має їх розподіл за ознакою належності на власні та орендовані. Власні основні засоби являються безпосередньо власністю підприємства і мають джерело свого утворення (внесок засновників до Статутного капіталу, заборгованість перед постачальниками, цільове фінансування і цільові надходження та ін.). Власні засоби відображаються в балансі і звітності даного підприємства, орендовані - в них не показуються.

За використанням основні засоби поділяють:

діючі (всі основні засоби, що використовуються у господарстві) ;

недіючі (ті, що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємства або окремих цехів) ;

запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

З економічної точки зору така класифікація дозволяє правильно організовувати нарахування амортизації (зносу) та включати витрати у собівартість продукції. Якщо амортизація на діючі основні засоби нараховується, то на засоби, які знаходяться в процесі реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та на консервації, не нараховується.

Важливою є класифікація основних засобів за галузями економіки: промисловість; сільське господарство; лісове господарство; транспорт; зв'язок; будівництво; торгівля і громадське харчування; матеріально-технічне постачання і збут; заготівля та інші види діяльності сфери матеріального виробництва (редакції, видавництва, кіностудії, будинки звукозапису, заготконтори зі збору металобрухту й утилю, організації зі збору декоративних і лікарських рослин, плодів та ін.) ; житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення; охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення; освіта; культура; мистецтво; наука і наукове обслуговування; кредитування і державне страхування; управління; партійні й громадські організації.

Діючі основні засоби беруть участь у процесі виробництва та його обслуговуванні. На них нараховують амортизацію, тоді як на недіючі, тобто ті, які перебувають у запасі, консервації, не зараховують амортизацію.

Власні основні засоби належать конкретному підприємству і обліковуються на його балансі, а орендовані обліковуються поза балансом підприємства, оскільки перебувають у тимчасовому користуванні.

Необхідною умовою правильного обліку основних засобів є єдиний принцип їх грошової оцінки - по первісній, залишковій, відновлювальній і ліквідаційній вартості.

Первісною оцінкою основних засобів є собівартість їх придбання або створення.

Собівартість основних засобів - це сплачена сума грошових коштів або їхніх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації (інших активів або зобов'язань), наданої для отримання активу на патент його придбання або створення.

Собівартість об'єкта основних засобів включає купівельну ціну (в тім числі ввізне мито та безповоротні податки) та витрати, що безпосередньо пов'язані з приведенням цього об'єкта в робочий стан (стан, який дає можливість використовувати його за прямим призначенням).

Основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, яка складається з таких витрат:

суми, що сплачують постачальникам і підрядникам за устаткування, інструмент, інвентар та інші необоротні активи, за виконані проектно-вишукувальні і будівельно-монтажні роботи (без непрямих податків) ;

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (будівництвом) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству) ;

витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження і пуск основних засобів. Первісна вартість об'єкта основних засобів збільшується на попередньо оцінену суму витрат на демонтаж, переміщення об'єкта та відновлення території, на якій він розташований, у випадках та порядку, визначеному законодавством, зокрема на суму оцінених витрат на рекультивацію порушених земельних ділянок шляхом створення забезпечення; (абзац сьомий пункту 11 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 14. 12. 2007 р. N 1413, із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 2008 р. N 498).

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати») (абзац дев'ятий пункту 11 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 14. 12. 2007 р. N 1413, із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 2008 р. N 498).

Витрати на сплату внесків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання. Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається погодження засновниками підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об'єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції дорівнює її собівартості, яка визначаєтьсязгідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 „Запаси» та 16 „Витрати».

Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в облік на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в облік на подібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду [41].

Первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін на подібний об'єкт дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній на суму, грошових коштів, чи їх еквівалентів, що була передана під час обміну.

Під справедливою вартістю основного засобу розуміють вартість конкретного об'єкта основних засобів, що може бути отримана в операціях обміну між проінформованими зацікавленими сторонами

В сільськогосподарських підприємствах значну питому вагу займають основні засоби, створені власними силами. Це перш за все: будинки та споруди, що побудовані як господарським, так і підрядним способом; робоча та продуктивна худоба, яку сформовано за допомогою молодняку тварин, стриманих і вирощених у власному господарстві; багаторічні насадження, що закладені і вирощені за рахунок зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань.

Якщо об'єкт основних засобів виготовлено власними силами, а підприємство також виготовляє відповідні активи (продукцію) для реалізації, собівартість такого об'єкта визначається відповідно до положень П (С) БО 9 „Запаси».

Собівартість об'єктів, збудованих власними силами включає: вартість робіт, виконаних субпідрядниками; прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші операційні витрати, що безпосередньо пов'язані з будівництвом активу; вартість ліцензії (дозволу) на будівництво; оплатуфахових послуг (архітекторів, юристів).

Залишкова вартість являє собою різницю між первісною вартістю і сумою зносу за весь строк експлуатації об'єкта. Оцінка по залишковій вартості використовується при розробці планів відтворення основних засобів і для нарахування зносу. Відновлювальна вартість є вартістю відтворення основних засобів у сучасних умовах. [19]

Важливе значення і обліку основних засобів відводиться переоцінці. Згідно П (С) БО 7 підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт. Переоцінка основних засобів тієї групи, об'єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості. Не підлягають переоцінці малоцінні необоротні матеріальні активи і бібліотечні фонди, якщо амортизація їх вартості здійснюється за методами, викладеними в другому реченні пункту 27 Положення (стандарту) 7 [10].

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта. При цьому для таких об'єктів, що продовжують використовуватися, обов'язково визначається ліквідаційна вартість.

Економічне значення переоцінки полягає по-перше, у тому, щоб визначити реальну вартість активів підприємства, отже, реальну вартість

активів підприємства, по-друге - дає можливість уточнити витрати підприємства, насамперед собівартість продукції і товарів та відкоригувати цінову політику.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені.

Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Ліквідаційна вартість визначається як сума коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів по закінченню періоду використання, що передбачений, за вирахуванням очікуваних витрат на ліквідацію (продані) цього об'єкту.

1.3 Методологічні аспекти аналізу використання основних засобів на підприємстві

Здійснення ефективних заходів щодо стабілізації економіки України і перехід до ринкових відносин потребують принципово нових підходів до управління основними засобами. Якісний стан останніх, ступінь їх розвитку, відповідність новим умовам господарювання і досягнення науково-технічного прогресу визначають рівень продуктивних сил суспільства, здатність його виробничого апарату вирішувати намічені завдання управління.

Це зумовлює необхідність удосконалення організації та методики аналізу основних засобів та приведення їх у відповідність до вимог ринковоїінфраструктури. З його допомогою розробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, йогопідрозділів і працівників. Кваліфікований економіст, фінансист, бухгалтер, аудитор повинен добре знати не тільки загальні закономірності та тенденції розвитку економіки в умовах міжнародних і національних стандартів, але і тонко розуміти прояви загальних, специфічних і часткових економічних законів у практиці свого підприємства, вчасно помічати тенденції таможливості підвищення ефективності виробництва. Він має володіти сучасними методами економічних досліджень, методикою системного, комплексного економічного аналізу, майстерністю точного, своєчасного, всебічногоаналізу результатів господарської діяльності.

Розвитку теорії та практики аналізу сприяють праці В. В. Сопка, Ф. Ф. Бутинця, Н. В. Чебанової, Г. В. Савицької, М, Р. Чумаченка, Н. Ткаченка, П. Я. Поповича, Б. Ф. Усача, С. І. Шкарабана, М. І. Сапачова та інших.

Однак ряд проблем організації та методики аналізу основних засобів вумовах переходу до ринкових відносин потребують подальших дослідженьта наукових розробок.

Джерелами інформації для аналізу основних засобів є форми фінансової та статистичної звітності, а також дані аналітичного обліку. За результатами року складається фінансова та статистична звітність. Інформацію пронеоборотні активи містять баланс (форма № 1], примітки до фінансової звітності (форма № 5), форми № 11-03, 1- амортизація.

Перераховані джерела інформації використовуються для проведенняретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться за даними первинного бухгалтерського обліку. Прогнозний аналіз ефективності використання основних засобів застосовується при оцінці відповідних альтернативних управлінських рішень. [22]

Методика аналізу використання основних засобів повинна врахуватиряд принципових положень: функціональна корисність основних засобівзберігається протягом декількох років, тому витрати з їх придбанням і експлуатацією розподілені в часі; момент фізичної заміни основних засобів неспівпадає з моментом їх вартісного заміщення, у результаті чого можуть виникнути втрати і збитки, що зменшують фінансові результати діяльностіпідприємства; ефективність використання основних засобів оцінюється порізному залежно від їх виду, належності, характеру участі у виробничомупроцесі, а також призначення. Оскільки основні засоби обслуговують нетільки виробничу сферу діяльності підприємства, а й соціально-побутову, культурну тощо, ефективність їх використання визначається не лише економічними, а й соціальними, екологічними та іншими факторами.

У процесі аналізу, перш за все, необхідно дослідити наявність та динаміку основних засобів у складі майна підприємства. Фонди підприємстваподіляються на промислово-виробничі та непромислові (соціальна сфера).

Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничіфонди.

На подальших етапах аналітичного дослідження основні засоби оцінюють з точки зору їх практичного застосування та мобільності, тобто структурують їх на активну та пасивну частину. Під час проведення аналізускладу та динаміки основних засобів важливо правильно дослідити показники, що характеризують технічну доцільність використання основних засобів, тобто показники механооснащеності та фондооснащеності виробництва та праці.

У ході аналізу вивчають оптимальність рівня механооснащеності промислового виробництва. Це важливо, оскільки переоснащеність організаціїтехнікою послаблює увагу до її раціонального використання, що призводитьдо підвищення собівартості та падіння фондовіддачі, зниження експлуатаційної продуктивності устаткування, а брак високоефективного устаткування в інших підприємствах - до невиконання основних техніко-економічнихпоказників. [24]

Детальнішого розгляду в процесі аналізу потребує оцінка наявності таруху основних засобів, як перспективного дослідження майбутньої виробничої потужності підприємств.

Коефіцієнт оновлення основних засобів обчислюють як відношеннявартості основних засобів, що надійшли, до балансової вартості основнихзасобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття основних засобів розраховується як відношеннявартості основних засобів, що вибули протягом аналізованого періоду, до їхвартості на початок періоду.

Важливою характеристикою технічного рівня основних виробничихзасобів є віковий склад машин та устаткування. Така техніко-економічна інформація необхідна для розробки планів модернізації машин і впровадження нової техніки та контролю за їх виконанням. За даними інвентарних карток (книг), машини і устаткування кожного виду групують за віком, виходячи з фактичних термінів дії з інтервалом у S років: до 5 років, від 5 до 10 років, від 10 до 15 років і т. д. [27]

Далі аналіз поглиблюють за допомогою обчислення аналогічних показників для тих видів машин і устаткування, які потім зіставляють між собоюта з середнім рівнем. Отже, вивчення вікового складу активної частини основних засобів дає змогу виявити кількість машин і устаткування, придатних для експлуатації, таких, що потребують капітального ремонту, і таких, що мають бути списані та замінені.

Визначаючи економічну ефективність використання основних засобів, використовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу; фондоозброєності праці та її продуктивності. Для узагальнюючої характеристики ефективності використання основних засобів служать показники фондовіддачі, фондомісткість, рентабельність. У процесі дослідження вивчається динаміка перерахованих показників, проводиться порівняльний аналіз за різниминапрямами, визначаються фактори зміни їх величини.

Аналіз фондовіддачі проводиться за двома напрямами: вивченнявпливу факторів на зміну фондовіддачі, вивчення впливу фондовіддачі наобсяг виробництва.

На зміну рівня фондовіддачі впливає низка факторів. Факторами першого рівня, що впливають на фондовіддачу основних засобів, є: зміни частки активної частини засобів у загальній їхній сумі; зміна фондовіддачі активної частини основних засобів. Для розрахунку впливу факторів другого порядку на рівень фондовіддачі необхідно знати, як змінився обсяг виробництва продукції у зв'язку з заміною устаткування або його модернізації. З цієюметою порівнюють випуск продукції на новому та старому устаткуванні заперіод часу після його заміни й отриманий результат ділять на фактичну середньорічну вартість технологічного устаткування.

Підвищенню фондовіддачі сприяють: збільшення питомої ваги активної частини основних засобів; збільшення часу роботи устаткування; механізація автоматизація виробництва, використання прогресивної технології, модернізація діючого устаткування та інші. Зниження фондовіддачі призводить до збільшення суми амортизаційних відрахувань і відповідно сприяєзменшенню частки прибутку в ціні товару, що призводить до збитків.

Фондовіддача включає поняття ефективності відтворення й інтенсифікації використання необоротних активів. При обчисленні та порівняльномуаналізі цього показника за групою промислових підприємств слід дотримуватися правильного методичного підходу. Однакові за профілем і потужністю підприємства можуть мати різний рівень фондовіддачі.

Для виявлення невикористаних резервів в експлуатації машин і устаткування слід визначати фондовіддачу не лише із загального розміру основних виробничих засобів, але й з їх активної частини.

Зростання цін на обладнання дуже часто випереджує зростання їх експлуатаційної продуктивності, що спричиняє підвищення вартості одиниці

потужності та падіння фондовіддачі. Оптова ціна на певне обладнання можебути підвищена, але меншою мірою, ніж її продуктивність. Нова техніка забезпечує збільшення фондовіддачі лише тоді, коли продуктивність зростаєшвидше, ніж її вартість, за кращих (рівних) умов. Це положення слід враховувати при розробці нової техніки, яка забезпечить максимальну ефективність, у тому числі підвищення фондовіддачі.

Вихідним моментом для аналізу резервів зростання фондовіддачі єкласифікація факторів, які впливають на її рівень. В економічній літературіпропонуються різні кількості та набори факторів для обчислення впливу нафондовіддачу.

Отже, основними завданнями аналізу необоротних матеріальних активів є: оцінка забезпеченості основними засобами та інших необоротних матеріальних активів підприємств, складу та структури основних засобів, ступеня оновлення та вибуття, технічного стану засобів; визначення рівня фондовіддачі, її динаміки, вивчення впливу зміни розміру основних засобів іфондовіддачі на обсяг робіт; виявлення резервів підвищення фондовіддачі, поліпшення використання техніки; визначення шляхів зниження витрат наутримання та експлуатацію машин і механізмів; оцінка виявлених резервів ірозробка заходів щодо поліпшення використання активної частини основних засобів.

Особливість аналізу основних засобів - його багаторівневий характер. Важливо виділити рівень впливу факторів і відповідно до цього вибрати моделі і способи аналізу. Кінцевою метою аналізу використання основних засобів незалежно від галузі діяльності підприємства є можливість розширення обсягів випуску і реалізації без додаткового залучення ресурсів або визначення потреби у відновленні або розширенні виробничого потенціалу. [17]

Розділ 2. Організація аналізу використання основних засобів ДП «Луганське ЛМГ»

2.1 Коротка економічна характеристика підприємства

Державне підприємство «Луганське лісомисливське господарство» входить до складу Луганського обласного управління лісового господарства Державного комітету лісового господарства України і розташовано в південно-східній частині Луганської області на території Перевальского, Краснодонського, Слав'яносербського, Станично-Луганського адміністративних районів і території міст Луганська, Алчевська, Кіровська, Стаханова, Брянки.

ДП «Луганське лісомисливське господарство» колишній Луганський держлісгосп організований в 1961 р. на підставі наказу по Головному управлінню лісового господарства і лісозаготівель від 4 листопада 1961 p. № Н2 на базі колишньої лісової механізованої станції. До складу ЛМС були включені землі непридатні до використання в сільському господарстві і частина території Станично-Луганського лісгоспзагу.

На рік утворення держлісгоспу (1961р.) його площа складала 15755 га. До 1973 р. площа держлісгоспу збільшилася за рахунок приймання нових земель і складала 21500 га, на момент ревізії лісовпорядкування 1994 року площа складала 20074 га.

У зв'язку з реорганізацією державного об'єднання «Луганськліс» в Луганське обласне управління лісового господарства наказом Держкомітету лісового господарства України № 21 від 24. 02. 2005 року утворене Державне підприємство «Луганське лісомисливське господарство» площа якого на даний момент складає 41693 га.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Місцезнаходження підприємства: Україна, м. Луганськ, вул. Комісара Санюка, буд. 58.

Повне найменування підприємства українською мовою: Державне підприємство «Луганське лісомисливське господарство». Скорочене найменування підприємства українською мовою: ДП «ЛМГ».

Основними напрямами ведення лісового господарства на підприємстві є: у лісопарковій частині лісів зеленоїмаксимальне використання санітарно-гігієнічних, естетичних і рекреаційних властивостей лісів, підтримка існуючих насаджень в здоровому стані, створення довговічних і стійких насаджень.

Предметом діяльності підприємства є:

надання послуг пов'язаних з веденням лісового господарства;

лісозаготівля;

полювання, лов і розведення дичини;

надання послуг, пов'язаних з мисливським господарством, ловлею і розведенням дичини;

інші види оптової торгівлі;

Метою створення і діяльності підприємства є задоволення суспільних потреб у створюваній продукції і послугах, одержання максимального прибутку і реалізація на його основі інтересів власника.

2.2 Економічна оцінка ресурсного потенціалу ДП «Луганського лісомисливського господарства»

Сучасне положення більшості українських підприємств, як і всього національного господарства у світовій економіці, не відповідає їх природному й інтелектуальному потенціалу.

Перехід України до нових економічних відносин визначає особливу актуальність рішення проблеми підвищення ефективності використання економічних ресурсів (факторів виробництва) для виробництва матеріальних благ і послуг з метою задоволення людських і суспільних потреб.

Розвиток виробництва найтіснішим образом пов'язаний з використанням таких понять як “економічні ресурси”, “фактори виробництва”, “економічний потенціал”, “ресурсний потенціал”.

Загальна економічна ефективність ресурсного потенціалу підприємства визначається відношенням загального результату діяльності підприємства до витрат, які були задіяні для отримання цього результату. Кінцева результативність усіх господарських заходів, явищ та процесів, що відбуваються на підприємствах, повинні оцінюватись з позиції критеріїв і показників економічної ефективності.

Знання всіх величин оцінювання ефективності управління економічними ресурсами підприємства дозволяє визначити величину резервних можливостей для подальшого розвитку підприємства й сприятиме створенню довгострокової й гнучкої системи управління ресурсним потенціалом підприємства.

Ми розглянемо, економічну ефективність ресурсного потенціалу підприємства на прикладі ДП «Луганське лісомисливське господарство», розглянемо та проаналізуємо такі показники ефективності ресурсного потенціалу як: забезпеченість підприємства земельними ресурсами, забезпеченість трудовими ресурсами, забезпеченість основними засобами, та на підставі усіх отриманих показників зробимо аналіз показників ефективності діяльності підприємства.

Головний засіб виробництва в сільському господарстві - земля. Її основна властивість утворювати споживчу вартість. Її функціонування, як засобу і предмету праці - родючість.

Життя людини проходить у безкрайньому океані рослин, дерев, чагарників, трав, квітів. Ми маємо справу з рослинними угрупованнями різних типів - лісами, болотами, луками, полями і, звичайно ж, чільне місце в таких угрупуваннях належить лісам.

Економічна оцінка використання земля враховує не тільки природні властивості, а також враховують рівень інтенсивності господарювання.

На рік утворення держлісгоспу (1961р.) його площа складала 15755 га. До 1973 р. площа держлісгоспу збільшилася за рахунок приймання нових земель і складала 21500 га, на момент ревізії лісовпорядкування 1994 року площа складала 20074 га.

У зв'язку з реорганізацією державного об'єднання «Луганськліс» в Луганське обласне управління лісового господарства наказом Держкомітету лісового господарства України № 21 від 24. 02. 2005 року утворене Державне підприємство «Луганське лісомисливське господарство» площа якого на даний момент складає 41693 га. З моменту утворенняДержавного підприємства «Луганське лісомисливське господарство» його площа не змінювалась та складає 41693 га, з яких площа покрита лісомскладає 30497 га., в т. ч. по основним утворюючим породам: хвойні (сосна) 7319 га (24%), твердолистяні (дуб, ясен, клен, в'яз, акація) 20738 га (68%), м'яколистяні (береза, тополя, вільха, осика) 2440 га (8%).

На сьогоднішній день екологічна ситуація складається так, що ліс, потребує захисту. Тому над збереженням навколишнього середовища, примноженням зелених багатств, лісівники працюють повсякденно, використовуючи свої знання та досвід, набуті в результаті багаторічної роботи.

Показники економічної ефективності використання сільсько-господарчих угідь ДП «Луганське лісомисливське господарство» у 2012 р. можна розглянути в таблиці 2. 1.

Таблиця 2. 1.

Склад та структура земельних угідь в ДП «ЛМГ» по лісництвам

Види угідь	Площа, га	Структура, %
С. -г. угіддя	41673, 00	100
Не покриті лісом:	11176, 00	26, 82
Луганське лісництво	558, 00	1, 34
Веселогорівське лісництво	644, 00	1, 55
Стаханівське лісництво	838, 00	2, 01
Перевальське лісництво	1628, 00	3, 90
Красноярське лісництво	701, 00	1, 68
Миколаївське лісництво	1042, 00	2, 50
Слав'яносербське лісництво	1837, 00	4, 41
Трьохізбенське лісництво	3928, 00	9, 43
Покриті лісом:	30497, 00	73, 18
Луганське лісництво	2900, 00	6, 96
Веселогорівське лісництво	3500, 00	8, 40
Стаханівське лісництво	1972, 00	4, 73
Перевальське лісництво	5180, 00	12, 43
Красноярське лісництво	2900, 00	6, 96
Миколаївське лісництво	4477, 00	10, 74
Слав'яносербське лісництво	6184, 00	14, 84
Трьохізбенське лісництво	3384, 00	8, 12

Розрахувавши показники даної таблиці можна сказати, що найбільшу питому вагу серед сільськогосподарських угідь займає частка земель покритих лісом вона займає 73, 18%, а решту земель можна віднести до категорії не покриті лісом. Також можемо зауважити, що маючи в своєму розпорядженні данні по 8 підрозділах, тобто лісництвах ми можемо розглянути та з'ясувати в якому з лісництва найбільша кількість земель покрита лісом, а в якому найменша. У Слов'яносербському лісництві найбільша кількість земель покрита лісом вона дорівнює 14, 84% від усіх угідь і саму найменшу площу займає в нас Стаханівське лісництво з питомою вагою земель покритих лісом 4, 73%. Також можна сказати, що лісництва працюють на належному рівні, вдалось втримати площу земель покриту лісом на тому же рівні, що й було на початку створення ДП «Луганське лісомисливське господарство».

Лісові ресурси - один з найважливіших видів біологічних ресурсів. Це вичерпні, але відновлювані ресурси багатоцільового призначення. Лісові ресурси мають величезне значення: відновлюють кисень, зберігають ґрунтові води, запобігають руйнування ґрунту; крім того, вони - джерело різноманітних конструкційних матеріалів, палива, грибів, плодів, ягід, горіхів і лікарських рослин і т. д.

Закон України “Про внесення змін до Лісового кодексу України” (дата набуття чинності: 29 березня 2006 року) визначає порядок ведення лісового господарства. Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до Закону ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції) ;

рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції) ;

ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо) ;

експлуатаційні ліси. [4]

Структуру лісних угідь по категорії захисності ми можемо побачити в наведеній таблиці 2. 2.

Таблиця 2. 2

Структуру лісних угідь по категорії захисності на ДП «ЛМГ»

По категоріям захисності:
Види угідь	Площа, га	Структура, %
Протиерозійні ліси	10369, 00	34, 00
Лісопаркова частина лісів зеленої зони	10369, 00	34, 00
Лісогосподарська частина лісів зеленої зони	4064, 00	13, 33
Захисні лісосмуги в продовж доріг	5695, 00	18, 67
Всього лісних угідь	30497, 00	100

На основі розрахованої питомої ваги ми можемо визначити, що лісництва приділило більшу увагу до протиерозійних лісів, та лісопаркової зони частини лісів зеленої зони у вигляді 34, 00% відповідно.

На третьому місці захисні лісосмуги впродовж доріг у вигляді 18, 67%. До захисних смуг лісів вздовж автомобільних доріг державного значення відносяться ліси, що прилягають до діючих та тих, що будуються, автомобільних доріг, завширшки 250 метрів з кожного боку дороги. На дорогах державного значення ширина захисних смуг лісів у разі потреби може бути збільшена на основі спеціальних вишукувань до розмірів, що забезпечують надійне збереження доріг і безпеку руху.

А все що залишається, а це 13, 33%, або 4064, 00 га віднесено під лісогосподарську частину лісів зеленої зони. Ліси зелених зон в залежності від відстані до міста, шляхів транспорту та інших факторів використовуються населенням неоднаково, тому тут виділяють лісопаркову і лісогосподарську частину. В зв'язку з подальшою інтенсифікацією народного господарства та урбанізацією, розвитком шляхового будівництва і транспорту площа лісів зелених зон буде збільшуватися, тому, проводячи ті чи інші заходи в деяких лісах ІІ-ї групи, потрібно брати до уваги перспективу переходу їх в зелені зони.

Важливим показником стану лісів, з погляду довгострокової перспективи їх використання, є вікова структура лісів - розподіл площ лісів за групами віку.

Структуру лісних угідь по віковій категорії ми можемо побачити в наведеній таблиці 2. 3.

Таблиця 2. 3

Структура лісних угідь по віковій категорії на ДП «ЛМГ»

По віковій структурі лісу:
Види угідь	Площа, га	Структура, %
Молодняки	1525, 00	5, 00
Середньовікові	11589, 00	38, 00
Пристигаючі	12199, 00	40, 00
Спілі перестиглі	5184, 00	17, 00
Всього лісних угідь	30497, 00	100

В українському господарстві зберігся поділ лісів на молодняки (вік до 40 років), середньовікові (40-60 років), пристигаючі (60-80 років) і спілі та перестиглі (понад 80 років). Економічно найбільш вигідним є рівномірний розподіл площ насаджень за групами віку. Нажаль, ліси характеризуються нерівномірним розподілом лісонасаджень за групами віку зі значним переважанням пристигаючі та середньовікові (40% та 38% відповідно від усіх площ) і недостатньою кількістю спілі перестиглі 17% від усіх площ, та зовсім малою часткою молодняків 5%.

Створення виробництва завжди пов'язане з людьми, які працюють на підприємстві. Правильні принципи організації виробництва, оптимальні системи і процедури грають, звичайно ж, важливу роль, але виробничий успіх залежить від конкретних людей, їх знань, компетентності, кваліфікації, дисципліни, мотивації, здатності вирішувати проблеми, сприйнятливості до навчання.

У той же час трудові відносини - чи не найскладніша проблема підприємництва, особливо коли колектив підприємства налічує десятки, й сотні чоловік, як це є на нашому ДП «ЛМГ». Трудові відносини охоплюють широке коло проблем, пов'язаних з організацією трудового процесу, підготовкою і набором кадрів, вибором оптимальної системи заробітної плати, створенням відносин соціального партнерства на підприємстві.

Мета аналізу ефективності використання трудових ресурсів - визначення резервів, їх більш ефективного використання, а також обчислення резервів збільшення обсягу продукції внаслідок зростання ефективності праці на підприємстві.

Ефективність господарської діяльності досягається за умови поєднання засобів виробництва із робочою силою у суворо визначених кількісних та якісних пропорціях. Неповне використання того чи іншого виду ресурсів зменшує загальну кількість продукції, що виробляється. В найбільшій мірі це стосується трудових ресурсів.

Аналіз впливу трудових факторів на господарську діяльність починається з вивчення забезпеченості підприємства робітниками за складом, структурою ці показники ми можемо розглянути в таблиці 2. 4.

За даними таблиці можна зрозуміти, що підприємство недостатньо забезпечене працівниками, оскільки чисельність працівників зменшилась на 13, 15%, також можна зазначити, що за розглянуті нами 3 роки на підприємстві спостерігається тенденція зменшення персоналу. За 3 роки чисельність працівників зайнятих в с. -г. виробництві зменшилась на 66 працівників, що могло негативно вплинути на ефективність виробництва [13, 36, 37].

Основні засоби підприємства - це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом.

Починати аналіз основних засобів слід з ознайомлення зі складом у цілому на підприємстві і за окремими групами. Вивчаючи зміну структури засобів у вартісному виразі, з'ясовують, за рахунок чого вона сталася - зміни складу будівель і споруд чи складу машин, обладнання та інших груп основних засобів. Важливою умовою раціональної зміни складу будівель і споруд є зростання виробничої площі як порівняти з невиробничою, зокрема виробничої площі цехів, де відбуваються виробничі процеси.

Вивчаючи стан основних засобів, визначають також і забезпечення ними підприємства. Для цього спочатку аналізують потужність обладнання й те, наскільки ця потужність відповідає виробничій програмі підприємства.

Аналіз впливу основних засобів на господарську діяльність починається з вивчення забезпеченості ними підприємства за складом, структурою ці показники ми можемо розглянути в таблиці 2. 5.

Виходячи з розрахованих даних найбільшу питому вагу мають транспортні засоби, а саме 63, 73% в 2010 році та 61, 92% в 2011 й 58, 87% у 2012 році, які збільшились на 12, 21%. Також будинки та споруди та передавальні пристрої, які у 2010 році мають питому вагу 24, 71%, у 2011 році 23, 52%, та у 2012 році 22, 13% відповідно, які збільшились на 8, 77%.

Це свідчить про більшу забезпеченість господарства пасивними засобами ніж активними. Активні засоби мають меншу питому вагу та складають: машини та обладнання 7, 02% у 2010 році, 9, 22% у 2011 році, 12, 21% та у 2012 році відповідно, які збільшились поступово на протязі 3 років, питома вага інструментів та інвентарю 4, 11% у 2010 році, 4, 33% у 2011 році, та відповідно 4, 47% у 2012 році, які збільшились на 0, 36% в 2012 році відносно 2010 року.

Підприємству для покращення своєї діяльності слід приділити увагу придбанню нових, так званих, активних засобів або збільшенню їх одиниць.

Для аналізу обсягу, складу і структури основних фондів підприємства використовують дані річних звітів. Аналіз наявності та руху основних засобів можна зробити на основі показників наведених в таблиці №2. 6. (Додаток Д) У процесі проведення даного аналізу необхідно розрахувати і проаналізувати показники руху основних засобів (коефіцієнт росту, коефіцієнт надходження, коефіцієнт вибуття, тощо) [12, 34].