Сутнiсть земельної ренти, її види та механізм створення

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії

на тему «Сутнiсть земельної ренти, її види та механізм створення»

Луганськ 2013

Зміст

Вступ

1. Сутність земельної ренти

1.1 Земля, як об'єкт власності та господарювання в аграрній сфері

1.2Рента як економічна форма реалізації власності на землю

1.3 Теорії земельної ренти

2. Види земельної ренти

2.1. Диференційна рента

2.2. Монопольна рента

2.3. Абсолютна рента

3. Рентні відносини в Україні

3.1.Розвиток рентних відносин

3.2.Ціна землі

3.3.Розподіл і використання рентного доходу

Висновки

Література

Вступ

земельний рента дохід

Агра Земля, її надра, ліси, тваринний світ і інші ресурси складають основу життя й діяльності людей.

Україна володіє унікальними багатствами, які створила сама природа, і ці багатства - її землі. Проблема вдосконалення економічного регулювання земельних відносин в Україні останнім часом стала однією з найбільш актуальних і широко обговорюваних не тільки серед економістів законодавців і політиків, але й в суспільстві в цілому. Думки тих сторін, які беруть участь у дискусії, полярні, та всі зійшлися в одному: діюче земельне законодавство не відповідає сучасним потребам регулювання земельних відносин.

В наш час практично в усьому світі з кожним роком спостерігається поступове глобальне погіршення стану навколишнього середовища. Особливо яскраво це проявляється в нашій країні, тому що рівень технічного розвитку змушує бажати кращого і рівень захищеності підприємств негативний. Це відбувається під впливом різних факторів, в основному це зумовлено життєвою необхідністю всезростаюча активна діяльність людини з пристосування навколишнього середовища для себе й своїх потреб. І все це призводить до прийняття заходів по збереженню як самих земель так і їх цінних якостей.

Суспільство звернуло увагу на екологію і на причини, які впливають на її погіршення. Земля ж є невід'ємною частиною екологічної обстановки, а сама плата за землю (земельна рента) є той матеріальний стимул, який ще мало - помалу, але впливає на людей. рента земельний

Сільське господарство - це сектор економіки, де найбільшою мірою виявляється модель ринку чистої конкуренції, а його результативність цілком залежить від використання специфічного ресурсу - землі, родючість якої необхідно постійно відновлювати. Товари цього сектора не мають замінників, тому аграрна політика має проводитися як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах - вона постійно повинна бути в центрі уваги кожного уряду.

Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на продовольство -- такі явища викликають у населення України велику стурбованість і загострюють соціальну напруженість.

В аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання.

Найважливіше місце в системі земельних відносин відводиться земельній ренті, яка являє собою частину додаткової частини вартості, що створюється в процесі використання земельних надр. Особливість ренти в тому, що вона є продуктом суспільної праці, а не результатом конкретного товаровиробника. Саме ця обставина і те, що величина ренти досить суттєва, обумовлює її виключну роль в економіці держави.

Питанням земельної ренти за останні півстоліття у світовій економічній літературі не приділялося належної уваги. Пояснюється це тим, що земля у більшості розвинутих країн уже повністю поділена між державою та приватними власниками, а рента, яку вони отримують, має більшу величину порівняно з іншими факторами факторіального розподілу доходу.

Рента, як категорія ринкового господарства, означає постійно отримувану частину доходу з капіталу, майна чи землі, що не вимагає від власника ніякої підприємницької діяльності. Земельна рента, як економічна рента землі, є однією з форм розподілу створеного національного доходу. В економічній думці реформаторів аграрного сектора домінує думка щодо досягнення ефективності сільського господарства через формування ринку землі на основі приватної власності та ринкових законів функціонування. Тут існує певна неточність, оскільки земля є специфічним товаром, тому ринковий механізм попиту і пропозиції просто не впливає на ціну землі. Тут йдеться про вплив пропозиції на ціну земельної ренти. Специфіка землі як фактора виробництва та як товару визначається такими чинниками: земля як ресурс характеризується обмеженістю, яка означає, що суспільство не може запропонувати більше ресурсів, ніж хотіли б мати люди. Отже, обмеженість землі абсолютна.

Специфіка земельного ресурсу як фактора в тому, що не тільки його кількісні параметри зменшуються, а постійно знижуються і якісні характеристики. За умов загострення світової продовольчої проблеми вирішення питань реформування аграрного сектора економіки України набуває не лише суто національної, а й міжнародної ваги.

Глобалізація економіки зумовлює посилений тиск на кожну ділянку землі з точки зору прикладання капіталу або її привласнення як об'єкта власності.

Рента (від фр. rendre - віддана) - це передача частини доходу землеробом власнику землі за використання його земельної ділянки.

Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.

Земельна рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком.

1. Сутність земельної ренти

1.1 Земля, як об'єкт власності та господарювання в аграрній сфері

Природа земельної ренти обумовлена особливостями землі як економічного ресурсу й відносинами землекористування. Землею в економічній теорії називають всі природні ресурси (родючий грунт, запаси прісної води, родовище корисних копалин). В цьому розділі під “землею” розуміється тільки поверхня ґрунту, яку можна використовувати або для землеробства, або для будівництва споруджень та будинків.

Особливістю землі як економічного ресурсу є її обмеженість. Пропозиція землі обмежена не тільки на макро-, а й на мікрорівні. Для більшості ферм розширення не тільки в короткостроковому але й в довгостроковому періоді наштовхується на певні труднощі. Зупинимося на цьому детальніше.

Факторами, впливаючими на пропозицію землі, є родючість і розташування. Тому, коли ми говоримо про обмеженість землі, ми маємо на увазі землю певної якості, розташовану в певній місцевості. Розрізняють природну і штучну родючість ґрунтів. Природною є сукупність фізичних, хімічних, і біологічних властивостей ґрунтів, а штучна - це результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення заходів, спрямованих на підвищення, удосконалення методів землеробства і проведення різних видів меліорацій. [2c.331].

При вивченні якості землі визначають якість ґрунту ( верхнього родючого шару землі), тип ґрунту (чорнозем, червонозем, суглинок та ін.), його механічний склад, забезпеченість поживними речовинами, ступінь і характер ерозії, засоленість та інші природні властивості. Агрохімічні показники грунтів розраховуються за їхнім впливом на врожайність сільськогосподарських культур. Ці та інші властивості ґрунтів дають можливість здійснити їхнє агропромислове групування і класифікацію за класами бонітету. Кращі ґрунти належать до 1 класу бонітету і оцінюється, наприклад, 100 балами. Їх беруть за еталон. Інші ґрунти мають нижчі класи бонітету.На практиці як для землевласника, так і для землекористувача має значення економічна родючість як результат природних і штучно створених можливостей землі. Критеріям економічної родючості ґрунтів є обсяг врожаю, отриманого з площ з однаковою природною родючістю. Звичайно, що кількість гарної землі навколо конкретного крупного міста або навіть конкретної ферми обмежено вдвічі: і по якості, і по кількості.

Родючість, наприклад, залежить від якості ґрунту, клімату, характеру техніки, робочих навиків і виробничого досвіду тих, хто працює на землі і т.д.. Але деякі фактори, безперечно, вважаються змінними, та в силу особливостей праці, яка використовується в сільському господарстві, та капіталу їх змінах відбувається лише після закінчення більш чи менш значного періоду часа.

Земельні відносини - це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об'єктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.

Поняття земельних відносин охоплює широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних відносин пов'язують зі зміною і розвитком форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин, можуть бути як стимулюючим, так і стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.

Характерною ознакою трансформації земельних відносин на сучасному етапі є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної форми організації праці і приватної власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на землі. Приватизація земель сільськогосподарського призначення здійснюється через визначення частки кожного члена колективу у спільній власності на землю, передану у колективну власність сільськогосподарських підприємств. Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким визначаються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних відносин.

Об'єктами земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами) всіх форм власності і господарювання, Суб'єктами земельних відносин є окремі громадяни (фізичні особи) та юридичні особи, держава в особі відповідних органів державної влади та територіальні громади сіл, селищ і міст в особі відповідних рад. Суб'єктами правовідносин щодо землі діють у межах чинного законодавства. [2c.179].

1.2 Рента як економічна форма реалізації власності на землю

Основу формування і розвитку земельних відносин у будь-якій суспільно-економічній формації складає власність на землю.

Відповідно до Законів України, прийнятих у 1991-1992 р. "Про власність", "Про форми власності на землю", Земельного кодексу України, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., колективна власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності. Таким чином, Конституцією України передбачено такі форми власності на землю: суспільна, яка включає державну і комунальну власність на землю, та приватна, яка поділяється на приватну власність громадян та приватну власність недержавних юридичних осіб. Отже, земельне законодавство, що сформувалося до прийняття Конституції України, має бути приведене у відповідність з Основним Законом країни. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. [6c.21].

Водночас Земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні у приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, понад 5 га, і водного - понад 3 га; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, плодів і винограду, [9]

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Площа земель, що передається у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, які знаходяться у віданні відповідної ради, і площею земель, що залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий, водний та резервний фонди) і у власності громадян.

У приватну власність земельні ділянки передаються громадянам України місцевими радами відповідно до їх компетенції для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Право приватної власності на земельну ділянку громадяни набувають також у разі одержання її у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства.

Земельні ділянки у приватну власність для вищенаведених цілей передаються безплатно. Виняток становить передавання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно передається середня земельна частка або земельна частка (пай), при виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату.

Рентні відносини - відносини між економічними суб'єктами стосовно застосування у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі ренти. Оскільки земля є безоплатним даром природи, то з позицій суспільства в цілому пропозиція землі існуватиме завжди, навіть тоді коли за її користування рента виплачуватись не буде. З позицій же окремого підприємця земля має альтернативні варіанти використання: її, скажімо, можна засіяти пшеницею, а можна й засадити тюльпанами, розбити яблуневий сад, забудувати житловими будинками чи спорудити на цьому місці велике підприємство. Тому рентні платежі фермерів, які вирощують зернові культури, чи інших індивідуальних користувачів виступають витратами, які необхідні для вилучення землі із альтернативного використання. Поєднання землеволодіння і землекористування у одній особі при зростанні цін на сільськогосподарську продукцію не вплине на її фактичні витрати; доходи такого фермера зростуть навіть за зростання рівня орендної плати. Якщо ж фермер орендує земельну ділянку, в результаті зростання цін на його продукцію він може і не одержати вищих доходів, оскільки зросте й рівень орендної плати, яка для даного фермера є витратами.

Ґрунтовний аналіз рентних відносин вимагає виявити відмінності між рентою і орендною платою. [2c.429].

Орендна плата - це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) й випускається власнику землі щорічно або щоквартально залежно від умов договору. Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі. Одна частина у формі підприємницького доходу (середній прибуток) залишається орендарю, а друга частина виплачується земельному власнику за право користування його землею. Отже даному випадку орендна плата виступає формою прояву земельної ренти. А земельна рента, в свою чергу, є джерелом орендної плати. Орендна плата може також включати в себе також у повному обсязі вартість оборотних засобів, якщо вони надаються власником у користування орендарю. Згідно з вищевикладеним можна побудувати модель формування прибутку орендаря при "чистій" оренді (мал.1)

Мал. 1. Модель "чистої" оренди

Орендна плата і рента співпадають, якщо здається в оренду земля, у яку раніше не здійснювались ніякі капіталовкладення (інвестиції), тобто не зводились споруди чи будувались системи іригації та інше. Якщо ж такі вкладення здійснювались, то орендна плата, окрім ренти, включає у себе виплату процентів на вкладений капітал, а також амортизаційні відрахування на основні фонди:

Орендна плата = Я + А + r, де:

Я--рента;

А -- амортизація основного капіталу, переданого в оренду разом із землею;

r-- процент на вкладений капітал.

Включення до складу орендної плати процента і амортизаційних відрахувань, пов'язаних із зношуванням засобів праці, розміщених на даній земельній ділянці, і перенесенням їх вартості на створений продукт зумовлено такими обставинами.

По-перше, якщо на даній земельній ділянці знаходиться яка-небудь споруда чи будова, що має певну вартість, яка за своєю суттю є матеріалізацією певної грошової суми, затраченої на її зведення, то її власник міг би покласти цю суму до банку під певний процент. Однак цю суму він передає орендареві у матеріалізованій формі - у вигляді споруди. Тому останній за користування цієї спорудою повинен сплачувати процент власникові землі.

По-друге, зрозуміло, що дана споруда, як елемент основних фондів, зношується у процесі її експлуатації, щорічно переносячи частину своєї вартості на вирощений продукт. Після реалізації цього продукту орендар зобов'язаний передати власникові споруди цю вартість для формування амортизаційного фонду, останній призначений для відновлення основного капіталу (споруди), котрий належить землевласнику, після повного його зношення, [11, ст. 458].

Після аналізу рентних відносин можна дати визначення ренти.

Земельна рента -- це дохід від такого виробничого фактора, як земля. Його джерелом є надлишковий прибуток, створений на землі і привласнений її власниками. Земельна рента є економічною формою реалізації приватної власності на землю.

1.3 Теорії земельної ренти

Економічну природу рентних відносин намагались з'ясувати кілька поколінь вчених-теоретиків. Найбільш відомі теорії земельної ренти і рентних відносин розроблені у рамках класичної, марксистської і неокласичної концепцій.

У представників класичної політичної економії не існувало єдиної думки стосовно природи рентних відносин і земельної ренти. Зокрема, А. Сміт розглядав ренту надлишком вартості над заробітною платою робітника і середнім прибутком фермера-орендаря. Цей надлишок виплачувався землевласникові. Водночас Сміт, услід за французькими фізіократами , трактував ренту продуктом природи, який залишається після відрахувань і заміщення всього того, що створено людиною.

Д. Рікардо, один із послідовників Сміта, розглядав ренту частиною продукту землі, яка виплачується землевласнику як компенсація за використання його землі як сили природи. Водночас він будував свою теорію ренти на засадах теорії трудової вартості. Джерелом ренти, наголошував він, е не сама природа, а праця, якій сили природи на кращих і середніх (за урожайністю і місцезнаходженням) ділянках сприяють підвищенню продуктивності. Саме внаслідок цього виникає надлишок над середнім прибутком, оскільки вартість продукту сільськогосподарського виробництва визначається затратами праці на гірших ділянках. Рікардо вважав, що причиною зростання ренти є необхідність залучати до господарського обороту усе гірші і гірші землі. Рікардо, як і за півстоліття до нього Сміт, вважав, що носіями рентних відносин виступають три групи економічних суб'єктів - землевласники, підприємці-орендарі і наймані робітники. З рікардіанської теорії ренти можна зрозуміти, що рентні відносини - це відносини експлуатації найманої праці.

Сучасник Рікардо, інший послідовник економічного вчення Сміта, французький дослідник Ж.Б.Сей у своїй теорії «трьох факторів», про яку уже йшлося, розглядав ренту доходом від землі, так само, як прибуток і процент - доходом від капіталу, заробітну плату - доходом від праці. Три фактора виробництва створюють свої доходи, тому відносини експлуатації не виникають, [1, ст. 265]

Згідно положень марксистської теорії рентні відносини виникли водночас із появою і розвитком приватної власності на землю, а рента стала економічною формою реалізації приватної власності на землю. Вона існувала ще за умов рабовласництва і феодалізму. При феодалізмі земельна рента відображала відносини між землевласниками і кріпосними селянами і виступала формою додаткового продукту, який привласнювався феодалом. Рента сплачувалась селянами у різноманітних формах, існували відробіткова, продуктова і грошова рента. Капіталістична земельна рента відбивала відносини уже між трьома класами суспільства -- земельними власниками, орендарями і найманими робітниками. У цьому випадку вона сплачується орендарями землевласникам у вигляді грошової орендної плати за тимчасове користування земельною ділянкою.

К.Маркс виділяв матеріальні умови, що породжують земельну ренту. Вони виникають із особливих якостей землі як головного засобу виробництва у сільському господарстві. Однакові за кількістю і якістю затрати живої праці і капіталу на одиницю земельної площі приносять різний результат на різних за якістю землях, формуючи неоднакову вартість одиниці продукту. Водночас потрібно відзначити специфіку ціноутворення на сільськогосподарські товари. Обмеженість продуктивних земель кращої і середньої якості змушує використовувати і гірші землі, продукція з яких е відносно дорожчою. На відміну від інших сфер господарської діяльності, ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію складаються на ґрунті найгірших умов виробництва. У зв'язку із цим, виробництво сільськогосподарської продукції на кращих і середніх землях дає змогу одержати додатковий (надлишковий) прибуток, який і привласнюється власником землі у вигляді земельної ренти. Рента, за марксистськими уявленнями, виступає однією із форм (поряд з прибутком і процентом) додаткової" вартості, створеної додатковою працею найманих робітників і привласненої земельним власником. Останні, таким чином, є експлуататорами найманої праці у сільському господарстві разом із орендарями, котрі привласнюють іншу форму додаткової вартості - прибуток.

Неокласична школа, на ґрунті критики марксистських поглядів, розширила розуміння рентних відносин, які, на думку неокласиків, не можна обмежувати лише послугами землі. Вони розповсюдили принципи формування ренти на усі види ресурсів, пропозиція яких є обмеженою (фіксованою).

З цих позицій, економічна рента -- не просто дохід від виробничого фактора землі, а дохід від будь-якого ресурсу виробництва, пропозиція якого є нееластичною. Зокрема, основоположник неокласичного напряму в економічній теорії А.Маршалл вводить поняття квазіренти для позначення доходу, який власник обмеженого ресурсу одержує у короткостроковому періоді від нововведень (інновацій) у виробництво. Квазіренту він одержуватиме до того часу, поки у довгостроковому періоді не зміниться обсяг пропозиції, а нововведення не поширяться на усю галузь.

Квазіренту неокласики характеризують як несправедливий додатковий прибуток у короткостроковому періоді, який одержують внаслідок того, що не доводиться здійснювати «основні» витрати на придбання засобів виробництва, тому що вони уже були здійснені попередньо. Якщо людина володіє виключними природними здібностями і обдаруваннями, які не є результатом її особливих зусиль чи жертв, здійснених заради майбутніх вигод, це дозволяє їй одержувати додатковий дохід порівняно із тим, який очікують звичайні люди за аналогічних витрат праці і капіталу. [2c.568].

Отже, доходи від рідкісних здібностей неокласики розглядають як квазіренту. Наприклад, оперні співаки чи професіональні футболісти одержують квазіренту завдяки своїм рідкісним здібностям. Футболіст, що заробляє 2 млн. доларів на рік, добре грав би і за 50 тис. доларів, якби це було звичайною ціною за його послуги. Різниця у 1,95 млн. доларів і буде квазірентою, яку футболіст одержує завдяки нееластичності (обмеженості) пропозиції гравців його класу.

Отже, економічна рента, за неокласичними уявленнями, - це різниця між фактичним доходом, який одержує власник виробничого ресурсу, і тим нормальним доходом, який даний ресурс міг би принести за умов його альтернативного використання.Якщо марксистська теорія земельної ренти стверджує, що платність землі є перешкодою для розвитку продуктивних сил у сільському господарстві і пропонувала націоналізацію землі, то неокласики підкреслюють позитивний, з погляду ефективності, характер платності природних ресурсів. Співвідношення різних рівнів цін на різні чинники виробництва, наприклад, ставок заробітної плати і ставок орендної плати, дає виробництву важливу інформацію про найефективніше поєднання праці і землі при вирощуванні сільськогосподарської продукції. Можна з упевненістю сказати, що сільське господарство за умов безоплатності землі у країнах ринкової економіки ніде не досягло б такого високого рівня пропозиції аграрної продукції, як за нинішніх умов, коли земля платна [2, ст. 172].

2. Види земельної ренти

2.1 Диференційна рента

Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), а з іншого-кордонами держав. Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються доходи населення. Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання: кращі, середні, гірші.

Отже якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й стримувати середній прибуток не лише на кращих і середніх землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не задовольнятиметься.

Тому суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми витратами виробництва, яку промисловості, а індивідуальними витратами виробництва на гірших ділянках землі. При цьому гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства.

Земельна рента за своєю суттю, є надлишковою додатковою вартістю. У промисловості вона - явище тимчасове тому, що конкуренція не дає можливості надовго закріпити виключні умови, що їх породжують, як привілеї окремих підприємців. У сільськогосподарському виробництві інші умови функціонування капіталу. Основний засіб виробництва - земля - у просторі обмежена, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), з іншого, кордонами держав. Водночас потреби в продукції сільського господарства зростають. Це викликано таким постійно діючим факторами, як зростання попиту на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростання населення на планеті в цілому і в містах зокрема, зростанням грошових доходів населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектора роблять неможливими зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство щоб забезпечити свої зростаючі потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Це створює певні виключні умови, які породжують монополію на землю як об`єкт господарювання.Сутність цієї монополії проявляється у наступному. Якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі не вигідно буде обробляти і вони випадуть з сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не буде задовольнятися.

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продукції землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце в промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші умовні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки і реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих земель (як за родючістю так і за місцем знаходження) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і складе земельну ренту, яка отримала назву диференціальною. Диференційною вона називається тому, що виникає як різниця між суспільною (вищою) і індивідуальною (нижчою) вартості продукції землеробства. [14.с.327].

Сказане можна зобразити за допомогою графіків (мал.2).

Мал 2. Утворення диференційної земельної ренти

На рисунку подано три різні за родючістю земельні ділянки: І - краща; П - середня; Ш - гірша.

На осі абсцис показано урожайність ділянки у центнерах (в,), на осі ординат - ціна продукції {Р). Крива МК - середні суспільні витрати виробництва одиниці сільськогосподарської продукції; кривіАКі9АКг,АК9 - індивідуальні витрати виробництва одиниці продукції відповідно на І, II, III ділянках.

Як бачимо, на кращій ділянці (І) найвища урожайність і найнижчі витрати виробництва продукції (АК*,) порівняно із середніми суспільними витратами виробництва (МК). Це означає, що власник першої ділянки, продаючи урожай, отримує додатковий продукт у вигляді диференційної ренти, розмір якої дорівнює площі заштрихованого прямокутника.

У власника середньої ділянки (П) індивідуальні витрати виробництва АК2 також нижчі від суспільних, і він також отримує додатковий дохід у вигляді диоеренційної ренти, однак дещо меншого розміру, оскільки у нього нижча урожайність.У власника гіршої ділянки (Ш) індивідуальні витрати виробництва АК3 дорівнюють суспільним витратам МК і урожайність найнижча (}3. Після реалізації продукції він покриє лише свої витрати й отримає нормальний середній прибуток. На гіршій ділянці додаткового доходу понад середній прибуток не створюється, отже, диференційна рента відсутня.

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти - першу та другу.

Диференційна рента І - це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.

Отже,рента, яка виникає в наслідок диференціації земельних ділянок за родючістю або за місцем розташування, називається Диференціальною рентою 1. Джерелом диференціальної ренти 1 є вища родючість земельних ділянок, яка зумовлена вигідністю їх територіального розміщення щодо активності сонячної енергії, водних басейнів, ґрунтових поясів та вигідністю місцезнаходження ділянок щодо економічної інфраструктури. Отже, тут спостерігається два основних фактори - агрокліматичне та інфраструктурне розміщення земельної ділянки. Вплив цих факторів на рівень доходу можна визначити через різницю в показниках доходності залежно від бальної оцінки земельних ділянок та їх віддаленість від основних факторів ведення сільського господарства.

Поряд диференціальною рентою 1 за певних економічних умов утворюється й диференціальна рента 2. Джерелом диференціальної ренти 2 є вища окупність виробничих витрат, вкладених в окремі земельні ділянки. Тут діє фактори: агро кліматичне розміщення земельної ділянки та рівень інтенсифікації виробництва. Вплив цих факторів на рівень доходу можна виміряти через різницю в показниках доходності залежно від бальної оцінки земельних ділянок та рівня інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на них.

Додаткові вкладення не завжди забезпечують утворення диференціальної ренти 2, зокрема тоді, коли темпи зростання вкладень на найгірших землях випереджають темпи росту їх на відносно кращих землях, внаслідок чого норма диференційної ренти зменшується. Більший обсяг вкладень на найгірших землях не приводить до утворення диференціальної ренти взагалі і диференціальної ренти 2 зокрема. Навпаки, при цьому зменшується норма і маса диференціальної ренти. Диференціальна норма 2 утворюється тільки в тому випадку, коли вкладення направляються переважно на відносно кращі землі і норма диференціальної ренти підвищується.

Диференціальна рента 2 як результат додаткових капіталовкладень, скерованих на підвищення родючості землі, по ідеї повинна залишатися у користувача землею. Це повинно забезпечуватися податковою системою, умовами орендних договорів, системою ціноутворення.

Сучасний стан аграрних відносин в Україні характерний тим, що стара система розподілу диференціальної ренти зруйнована, а нова поки що не сформована. Хоча Закон “Про плату за землю" прийнятий вже давно, механізм його дії ще не відрегульований, що вкрай негативно відбувається на розвитку аграрного сектора в цілому.

За своєю економічною природою диференціальна рента відрізняється від абсолютної і монопольної, оскільки в будь-якому випадку причиною її утворення є монополія на землю як об`єкт господарювання.

2.2 Монопольна рента

Серед великої різноманітності земель виділяються такі, що розташовані у винятково сприятливих грунтово-кліматичних умовах. Господарства, розташовані в таких районах, завдяки виключним умовам, створеним природою, мають можливість вирощувати рідкісні продукти: цитрусові, виноград особливих сортів, чай екзотичні фрукти, овочі. Попит на цю продукцію, як правило, вищій за продукцію, що створює умови для реалізації її за цінами, що стабільно перевищують витрати по вирощуванню такої продукції (вартість). Такі ціни називаються монопольними.

У результаті виникає різниця між монопольною ціною, верхня межа якої визначається лише платоспроможним попитом, і вартістю рідкісного землеробського продукту у вигляді прибутку. Цей надлишок і є монопольною рентою, яка привласнюється власником землі, що знаходяться у виняткових умовах. Джерелом монопольної ренти є висока доходність окремих культур, що користуються підвищеним попитом і мають обмежену зону вирощування. Основні фактори монопольної ренти - прийнятність (придатність) зони для вирощування культур, що користуються підвищеним попитом і є високо доходними, та специфічні особливості культури, продукція якої користується підвищеним попитом і характеризується високою доходністю.

Користувачі такою землею (орендарі) сплачують монопольну ренту в формі вищої орендної плати або вищого земельного податку. Скорочену схема монопольної ренти можна роздивитися на мал.3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал.3.

Всі рентні доходи розподіляються між державою, земельними власниками й тими, хто користується землею (фермери, селянські господарства, селянські спілки, кооперативи тощо). Методи, форма й частка розподілу визначаються пануючими відносинами власності в аграрному секторі. Загально народна власність на землю передбачає: по-перше, відсутність абсолютної ренти, отже, збагачення земельних власників за рахунок усіх різних споживачів сільськогосподарської продукції; по-друге, концентрацію диференціальної ренти 1, як дару природи, в руках держави й використання її в інтересах усього суспільства; по-третє, мінімальне вилучення диференціальної ренти 2, для того, щоб господарства, які одержали її за рахунок своїх додаткових зусиль і капітальних вкладень, могли цю ренту використовувати для підвищення ефективності виробництва й вирішення своїх соціальних проблем. [5.с.361].

Приватна власність на землю, по-перше, породжуючи монополію приватної власності на землю, веде до утворення абсолютної земельної ренти, тобто до стягнення додаткового податку на користь земельних власників з усіх споживачів продукції землеробства в зв`язку з тим, що ціни на цю продукцію на ринку формуються не на основі середніх (суспільно необхідних) затрат, а на основі затрат індивідуальних, так як приватна власність на землю перешкоджає вільному переливу капіталу. По-друге, диференціальна рента 1, потрапляючи в приватні руки, вилучається з суспільного використання і стає джерелом збагачення окремих осіб (власників землі), а не суспільства в цілому. По-третє, диференціальна рента 2 через механізм переукладення орендних договорів максимально вилучається в тих, хто її створив, на користь земельних власників, що веде до втрати стимулів у користувачів землею робити додаткові капіталовкладення, пов`язані з підвищенням родючості землі й ефективністю сільськогосподарського виробництва в цілому.

В сучасній Україні користування землею є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. В земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний дохід перетворюється в ренту. Проте рентні відносини, які склалися тепер в Україні, мають перехідний характер. На цей час питання про власність землі вирішено. У Земельному кодексі, який був прийнятий у минулому році, написано, що у 2005р. земельні ділянки можуть переходити з державної власності у приватну. Але на цей час це питання не вирішене, а тому економічні відносини, які виникають в аграрному секторі, є тимчасовими і не стійкими і чекають свого законодавчого врегулювання.

2.3 Абсолютна рента

Розглядаючи диференціальну ренту, я показав, що гірші земельні ділянки або капіталовкладення диференціальної ренти не приносять. Між тим відомо, що землевласник навіть за найгірші земельні ділянки беруть орендну плату, а держава стягує земельний податок. За рахунок чого ж користувач землею (фермер) може робити ці платежі? Не можеш він віддавати свій прибуток або частину свого необхідного прибутку.

Основою таких платежів є абсолютна рента.

Абсолютна рента - в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування. Отже звідки береться абсолютна рента? Річ у тому, що у виробництві землеробської продукції беруть участь, як людина, так і природа. Тому на затрачений капітал у землеробстві створюється більше додаткової вартості, при всіх інших ринкових умовах, ніж в інших галузях народного господарства. Хоча в різних галузях промисловості теж існують різні форми додаткової вартості залежно від органічної будови капіталу, але там, завдяки вільному переливу капіталів (міжгалузева конкуренція), ці відмінності в індивідуальних нормах додаткової вартості вирівнюються, й встановлюється середня норма прибутку.

Отже, абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. Її джерело - надлишок додаткової вартості над середнім прибутком, а умова виникнення - значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер сам є власником землі, зникає причина існування абсолютної ренти.

Приватна власність на землю (а вона існує практично в усіх країнах світу і фактично вже узаконена в Україні) певною мірою перешкоджає вільному переливу капіталів з промисловості в землеробство. Тому ринкові ціни на продукцію землеробства (через високий попит на неї) формується не на основі середніх затрат, як у промисловості, і не на основі затрат праці на гірших земельних ділянках, а на основі індивідуальної вартості товару. В результаті надлишок додаткової вартості над середнім прибутком не потрапляє в розподіл між підприємцями різних галузей, а реалізується в цінах на продукцію землеробства у вигляді абсолютної ренти. Іншими словами, абсолютну рента приносять всі земельні ділянки, як кращі, середні і гірші.

Джерелом абсолютної ренти є вища продуктивність та інтенсивність праці на вирощуванні окремих культур. Це зумовлено різними трудомісткістю культур та рівнем механізації виробничих процесів на їх вирощуванні. Різниця в цих показниках об`єктивно спричинена специфікацією різних культур, їх потенціальною прийнятністю до механізації та автоматизації з урахуванням досягнень науково технічного процесу.Таким чином, основними факторами абсолютної ренти є рівень фондоозброєності та трудомісткості культур, які можуть бути виміряні відповідно показниками фондозабезпеченості, трудомісткості, фондоозброєності праці, рівня механізації виробничих процесів на вирощуванні тих чи інших культур. [14.с.329].

Основною формою вилучення абсолютної ренти виступає орендна плата, хоча в наших сучасних умовах держава може вилучати її за допомогою податку на землю. Скорочену схему абсолютної ренти можна роздивитися на мал.4.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал.4. Абсолютна рента

Умовою утворення абсолютної земельної ренти є нижча порівняно з промисловістю органічна будова капіталу. В наслідок цього у сільському господарстві виробляється на одиницю капіталу більша маса додаткової вартості, між у промисловості, де додаткова вартість набуває вигляду середнього прибутку. Цей надлишок додаткової вартості, утвореної у сільському господарстві, над середнім прибутком утворює надлишкову вартість, яка потенційно може складати абсолютну земельну ренту.

Причиною виникнення земельної абсолютної ренти є особиста (індивідуальна) власність на землю. Утворена понад середнім прибутком вартість залишається виробникові сільськогосподарської продукції, який сплачує цю надлишкову вартість власникові землі у вигляді абсолютної ренти.

У продовж останніх років теорія абсолютної земельної ренти все більше заперечується економістами, особливо російськими . Свої висновки про її зникнення опоненти теорії аргументують тим, що у сільському господарстві розвинутих країн відбулися докорінні зміни і органічно будова капіталу стала вищою, ніж у промисловості. Це підтверджується фактичними даними зростання технічної озброєності праці і зниження трудомісткості продукції у сільському господарстві. Отже, зникає сама умова утворення абсолютної земельної ренти, а значить, і сама рента. Крім того, опоненти посилаються на те, що стан справ у утворенні прибутку у сільському господарстві деяких розвинутих країн (наприклад США) такий, що центральна влада змушена субсидувати фермерів з метою отримання ними майже достатнього прибутку.

У навчальному посібнику з основ економічної теорії за редакцією проф. С.В. Мочерного ( 1993) прямо вказується, що зараз вже немає причин і умов для існування абсолютної земельної ренти.

З такими аргументами та висновками неможливо не погодитись. Дійсно, класичні умови утворення абсолютної ренти зникають, але не зникають причини її виникнення - вартість на землю. Факти підтверджують, що за останні 100 років площа орендованої землі у розвинутих країнах скоротилася у 2 - 2,5 разів, але орендування ще не зникло. Виникає питання: чому навіть зараз гірші ділянки приносять доход своїм власникам ?

В залежності від земельних відносин, державної цінової, податкової та іншою земельною політики рента може осідати за місцем її виробництва, перерозподіляться між землевласниками й товаро виробниками, сплачуватись повністю в державний (чи місцевий) бюджет. Більше, того, на практиці в ряді випадків поруч з рентою у товаровиробника стягується й частина (більша або менша) доходів, необхідних для забезпечення нормального процесу розширеного виробництва. Все це в сукупності погіршує справжні результати й характеристики товарного виробництва відносно розмірів ренти і впливу на них рентних факторів. Тому формування початкової бази для вдосконалення земельних відносин, так чи інакше схожих на ренти, залежить від розробки методів, які забезпечуватимуть отримання найбільш вірогідних характеристик впливу рентних факторів на її справжні розміри (тобто на викривлення далекими поки від досконалості економічними ричагами й механізмами).

Основний принцип, яким необхідно керуватись в підходах до регулювання земельних відносин, полягає в тому, що не розміри ренти “виводити” з діючого зараз економічного порядку, а , навпаки, ренту використовувати як базовий елемент для вдосконалення даних підходів. При визначенні останніх і розробці конкурсних методів і прийомів в рахунок земельної ренти є необхідним в рахування наступних особливостей сільськогосподарського виробництва, які мають пряме відношення до проблеми.

1.Остаточний результат сільськогосподарського виробництва наданий, як правило, досить широкою номенклатурою продукції, при чому в самих різних сполученнях по окремим товаровиробникам. Тому практично неможливо правильно розмежувати вплив рентостворюючих факторів на який-небудь окремий вид товарного продукту.

2.В виробництві товарного продукту використовуються одночасно (у взаємодії) різноякісні фактори. Тут необхідно застосувати метод кореляційно - регресивного аналізу, освоєний широкою землеоціночною практикою.

3.Одним з найбільш підходящих варіантів розрахунків земельної ренти є інтегральний метод. Суть його полягає в тому, що розміри ренти (питомі і загальні) розраховують по всій товарній продукції.

4.Для налагодження земельних відносин в умовах становлення ринку, розвитку оренди, відпрацювання механізму захисту сільського товаровиробника, стимулювання ефективного використання виробничих ресурсів сільського господарства (і перш за все сільгоспугідь) найбільше значення мають об'єкт'вні розрахунки диференціальної ренти 1 і 2, а також розмірів отримуваного сільськими товаровиробниками підприємницького доходу.

3. Рентні відносини в Україні

3.1 Розвиток рентних відносин

Рентний доход розподіляється між державою і тими, хто користується землею.

Використання землі в Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки. У земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється в ренту.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлює Верховна Рада України.

Рентний доход, як правило, використовується на фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищеної родючості грунтів, виконання робіт з землеустрою, відшкодування витрат власникам землі і землекористувачам, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, економічного стимулювання власників землі і землекористувачів, у тому числі й орендарів .

У випадку приватизації землі в Україні, перетворення її на товар, істотний вплив на процес ціноутворення матиме орендна плата. Це призведе до значного зростання цін на сільськогосподарську продукцію, якщо не відбудеться зниження її собівартості, а також радикального підвищення врожайності рослин та продуктивності тваринництва.

Загалом процес перетворення землі на товар має позитивні та негативні риси. Позитивним є формування повноцінного господаря землі, реальної приватної власності на землю (у такому разі фермер не боятиметься споруджувати сільськогосподарські будівлі на землі; намагатиметься поліпшувати якість землі, не маючи спадкоємців, зможе продати її, вийшовши на пенсію, й забезпечити собі належний рівень життя), створення додаткових стимулів для іноземних інвестицій в економіку України тощо. Ці позитивні риси значною мірою зберігаються за наявності довготерміновоі оренди.

Негативними наслідками перетворення землі на товар в Україні є, по-перше, можливість концентрації значної частини землі в руках мафіозно- тіньових структур і навіть іноземного капіталу (через підставних осіб), які спекулюватимуть земельними ділянками (середня ціна 1 га землі в Україні- майже 15 тисяч долларів). По-друге, такий шлях не сприятиме формуванню реального власника і господаря, який працюватиме на землі. Іншими словами, він сприятиме капіталізації аграрних відносин, що суперечить прогресивній тенденції у цій сфері- подоланню відчуження працівників від власності (на землю, інші засоби виробництва і створений продукт) [11.с.331].

Нині на неформальному ринку в Україні ціна одного акра землі під Києвом (у радіусі 20 км) коливається від 200 до 500 долларів, а в центрі Києва- від 3000 до 10000 долларів [12.с.52]. За підрахунками економістів середня вартість 1 га сільськогосподарських угідь становила в Україні в середині 90-х років від 15 до 20 тисяч долларів. Вартість Українських чорнрземів- до 5.5 трлн долларів. В останні роки висловлено було чимало аргументів як за перетворення землі на товар, так і про те, що в умовах тотального зубожіння населення, різкої поляризації суспільства земля в Україні не повинна бути товаром, адже купити 1 га землі більш як за 10000 долларів нині основна маса народу не може. Водночас на ціну землі впливають такі фактори, як зростання темпів інфляції, зниження доходів фермерських господарств та ін.

У 1994-1999 рр. В аграрному секторі економіки відбувалися економічні і соціальні перетворення. Як зазначається в Посланні Президента [10], зусилля держави концентруватися на відродженні села, перетворенні АПК у лідируючий, експортноспроможний сектор економіки.

3.2 Ціна землі

З рентними відносинами пов'язана й така категорія ринкової економіки, як ціна землі. В суспільстві, де панує приватна власність на землю, остання стає об'єктом купівлі- продажу. Земля купується як для виробництва сільськогосподарських продуктів, так і для видобутку корисних копалин, для забудови, спорудження транспортних магістралей, аеропортів, спортивних споруд і так далі (4.ст.363).

Земля- особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі базується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові,- ренті. Власник може продати землю за умови, що отримана сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, одержаний від вкладання цієї суми в банк. Розраховується ціна землі за такою формулою: