Національний дохід

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Національний дохід



Зміст

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

1.1 Поняття та сутність національного доходу

1.2 Джерела виробництва національного доходу, його форми

1.3 Економічна суть поняття" національний дохід"

РОЗДІЛ 2. РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

2.1 Розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадження національного доходу

2.2 Фактори зростання національного доходу

ВИСНОВОК



ВСТУП

Макроекономіка виявляє закономірності розвитку національної економіки як єдиного цілого. Для цього обчислюються агрегатні, тобто сукупні економічні показники, які нерідко називають національними рахунками.

Щоб оцінити стан національної економіки в цілому, необхідна система національного рахівництва. Інформація, яку дають національні рахунки, є основою для розроблення і реалізації заходів держави, спрямованих на поліпшення функціонування вітчизняної економіки.

Особливе місце в системі економічних показників посідає національний дохід - це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що належать до певної нації, незалежно від того, де ці ресурси розміщені - у власній країні чи за кордоном.

Складність дослідження розподілу особистих доходів у суспільстві полягає в тому, що цю проблему розглядають не лише з точки зору економічної ефективності, а й з урахуванням морально - етичного боку справи. Питання про справедливість розподілу доходів, і, відповідно, створеного суспільного продукту виникло набагато раніше, ніж економічна теорія сформувалась як наука. Історії не відомі приклади державного устрою, при якому б усі верстви населення будь - якої країни були б задоволені існуванням відносинами розподілу. Оглядаючи всі відомі людству системи розподілу від стародавніх часів до наших днів, можна констатувати, що їх поєднує лише одна загальна риса - окремі категорії населення завжди отримували більше за інші.

Хоча й вважається, що відносини розподілу визначаються відносинами безпосередньо виробництва, проте розподіл завжди був досить автономною ланкою процесу суспільного відтворення із значним впливом на неї суб'єктивних чинників. Пропорції у розподілу сукупного продукту між різними групами населення великою мірою визначаються домінуючими у даному суспільстві уявленнями про справедливість, пануючою ідеологією в конкретній соціально-економічній системі.

Ринкова система забезпечує величезні доходи тим, чия праця високо оплачується на підставі природних здібностей, здобутої освіти та майстерності, такі ж високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельним угіддям, заробленим наполегливою працею або одержаним у спадок.

Національний дохід виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. За обсягом національний доход становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

1.1 Поняття та сутність національного доходу

Одним з важливих макроекономічних показників є національний дохід. З точки зору власників ресурсів, національний дохід є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.

Національний дохід - важливий показник результативності суспільного відтворення. Він є заробленим доходом, бо не містить в собі ні непрямих податків, ні субсидій, і є показником чистого приросту продуктів, послуг за рік, стану добробуту нації. Тому виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До цього часу у вітчизняній економічній літературі була поширена думка, що НД - це новостворена вартість, яка існує тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Таке розуміння змісту національного доходу має досить обмежений характер, тому що не бере до уваги внеску працівників сфери нематеріального виробництва та зростання його обсягів і ролі в суспільному відтворенні. Обмеження виробничої діяльності суспільства тільки продукцією матеріального виробництва в минулому пояснювалося тим, що матеріальне виробництво було слаборозвиненим, багато видів послуг нематеріального характеру суттєво не впливали на суспільне відтворення та на людину як його основний фактор[2, ст. 79].

Загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинених країнах понад половина працівників зайняті працею у сфері послуг, і велика частина доходів отримується саме від їх надання. В Україні вирішальну роль у створенні національного доходу належить матеріальному виробництву, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу суспільного відтворення.

Для розуміння ролі і місця національного доходу у суспільному відтворенні велике значення має знання процесів його виробництва, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.

Виробництво національного доходу здійснюється у галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Його розміри можуть зростати за рахунок збільшення кількості зайнятих та підвищення продуктивності їх праці. Фактори, які впливають на зростання національного доходу, поділяють на два види: екстенсивні та інтенсивні. До першого належить збільшення ресурсів, а до другого - якісне використання факторів, що існують.

Зміст розподілу національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва. Це проявляється у процесі отримання заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. Внаслідок розділу та перерозподілу національного доходу формуються, з одного боку, основні і похідні доходи, а з іншого - первинні та вторинні. Доходи працівників, підприємств, землевласників, тобто ті доходи, на які розпадається новостворена вартість безпосередньо при її виробництві, - це основні доходи.

Первинні доходи - це результат первинного розподілу національного доходу. Вони утворюють елементи ціни товару.

Вторинні доходи - це ті, які отримують члени суспільства внаслідок перерозподілу первинних доходів. Так само, як і похідні доходи, вони являють собою вирахування з основних доходів.

Основними формами вторинних доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу відбувається через офіційні та неофіційні канали. Офіційний перерозподіл

НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД породжений існуванням тіньової економіки.

Результатом перерозподілу національного доходу є сформовані кінцеві доходи. Це кінцевий етап руху НД, зміст якого складає його використання. Останнє здійснюється з метою споживання і нагромадження. На цій стадії НД розпадається на фонд нагромадження і фонд споживання. Функціональне призначення фонду нагромадження полягає у забезпеченні розширення масштабів суспільного відтворення, а фонду споживання - в особистому споживанні працівників виробничої і невиробничої сфери. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Обсяги національного доходу, використаного на споживання та нагромадження, не співпадають з величиною створеного Національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. В такому разі можливі два варіанти: якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Однак це ще не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.

Значну роль у збільшенні обсягів національного доходу та розширенні масштабів суспільного відтворення відіграє оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Воно формується залежно від конкретних умов і завдань соціально-економічного розвитку країни на тому чи іншому історичному відрізку часу.

НД є основою для формування особистих доходів (ОД). У масштабах суспільства їх визначають шляхом віднімання від суми національного доходу обсягів внесків (податків) на соціальне страхування, податків на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додавання трансферних платежів, до складу яких включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, виплати допомоги по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо. Внаслідок цього отримуємо суму так званого особистого доходу. Слід мати на увазі, що особистий дохід - це одержаний дохід, а національний дохід - це зароблений дохід.

Нарешті, при відніманні від суми особистого доходу всіх індивідуальних податків одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств. Він є кінцевим показником системи національного рахівництва і використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах[3, ст. 156-159].

Для більш конкретної та об'єктивної оцінки соціальної й економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення зазначені показники СНР розраховують не лише в сукупності, але й в розрахунку на душу населення. Це дає змогу більш реально визначити рівень соціально-економічного розвитку країни, стан добробуту її громадян, наявність тих чи інших проблем у цій сфері виробничих відносин.

1.2 Джерела виробництва національного доходу, його форми

Національний дохід суспільства виступає одним з найважливіших показників функціонування економіки як єдиного цілого. Поряд із сукупним суспільним продуктом та валовим національним продуктом він відіграє важливу роль у макроекономічному аналізі. Це пов`язано з тим, що саме у національному доході відбиваються найважливіші соціально-економічні явища, суперечності та процеси, пов`язані з рухом суспільного багатства, а також результати та структура суспільного відтворення за певний час. Рух національного доходу послідовно охоплює всі фази суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Дослідженню джерел та економічної природи національного доходу, механізмів обміну, принципів розподілу та використання належить одне з провідних місць у світовій економічній теорії.

У світовій економічній теорії класичного та посткласичного періоду чітко простежуються два основні методологічні підходи до аналізу національного доходу: об`єктивістсько-класичний, до якого належить і марксистський, та суб`єктивістський, який включає пострікардіанські та сучасні економічні школи.

Засновники об`єктивістського напряму класичної політичної економії поділяли вихідний принцип - матеріальну суть національного доходу. Вони вважали, що останній може бути лише потоком нових товарів і послуг, вироблених у суспільстві протягом певного часу. Цю точку зору поділяли А. Сміт і Д. Рікардо. На аналогічних позиціях стояв і К, Маркс, який істотно поглибив концепцію чистого доходу Рікардо.

За суб`єктивістською методологією суспільне відтворення трактується як виробництво корисності, а послуги як такі, що беруть участь у створенні національного доходу, а тому впливають на його розмір. Так, за визначенням А. Маршала, матеріальні та нематеріальні блага, у тому числі різні послуги, які виробляються працею та капіталом країни, становлять національний дохід.

Проте, згідно з цим підходом, національний дохід розглядається як вартість новостворених лише у сфері матеріального виробництва товарів і послуг. Цим відкидається та частина національного продукту та національного доходу, яка створюється у сфері нематеріального виробництва або послуг. Проте відомо, що зараз у сфері послуг у деяких країнах створюється від 1/5 до 1/3 і більше національного продукту.

На відміну від цього, за концепцією корисності до складу національного продукту та національного доходу входять й блага, які створюються у нематеріальному виробництві та сфері послуг. Отже, цей підхід дає змогу точніше оцінити результати економічної діяльності суспільства. Водночас його прихильники не розрізняють послуг, які входять до складу національного продукту, та ті з них, які відшкодовуються за рахунок останнього.

Отже, у чистому вигляді жодна з розглянутих концепцій не розкриває змісту національного доходу. Очевидно, що пошук відповіді на це запитання передбачає узгодження багатьох концепцій з урахуванням реальної практики.

З вказаного випливає, що національний дохід як економічна категорія - це сукупність відносин, що виникають у суспільстві з приводу відтворення новостворених товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання [4, ст. 223-230].

Створений протягом певного часу національний дохід - це по суті економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливості суспільства.

По своїй суті валовий національний продукт (ВНП), що являє собою сукупну оцінку прибутку, отриманого жителями країни за визначений період, близький до показника ВВП. У закритій економіці при відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталу обсяги ВНП і ВВП рівні. Проте в дійсності певна частина виробленої всередині країни продукції завжди є власністю іноземних громадян, а деяка частина продукції, виробленої за рубежем, у свою чергу, належить громадянам даної країни. Тому для всіх реально існуючих економік ВВП і ВНП різняться між собою, хоча для деяких країн це розходження і складає невеличкий розмір.

Подивимося більш уважно на розходження між цими двома показниками. У будь-якій економіці деяка частина чинників виробництва є власністю іноземних громадян, отже, певна частина прибутків, одержуваних працею і капіталом у даній економіці, фактично належить їм. Найпростіше побачити це на прикладі іноземних робітників або власників деякої частини основного капіталу. У той же час жителі даної країни також можуть одержувати частину свого прибутку з-за кордону, якщо, наприклад, вони працюють закордоном або володіють акціями закордонних компаній. ВВП відображає обсяг прибутків, отриманих чинниками виробництва в рамках національних меж, незалежно від того, ким конкретно ці прибутки зароблені. ВНП - це прибутки жителів даної країни незалежно від того, у якій економіці - вітчизняній або закордонній - вони отримані.

Характеризуючи макроекономічну діяльність, надзвичайно важливо визначити розмір доходу власників ресурсів за надані ними землю, робочу силу, капітал, управлінські навики, за допомогою яких і було створено валовий продукт. Іншими словами, скільки суспільству коштувало його виробництво з позиції споживання ресурсів.

ВВП і ВНП вимірюються в цінах виробництва. Однак, в реальному житті ми маємо справу з цінами споживання, що відрізняються від цін виробництва під впливом непрямих податків та державних субсидій. Необхідно зауважити, що держава прямо нічого не вкладає у виробництво в обмін на непрямі податки на бізнес, які вона отримує, тобто вона не може вважатись постачальником економічних ресурсів. Таким чином, єдиним компонентом валового продукту, що не відображає поточного використання економічних ресурсів, є непрямі податки на бізнес.

Саме тому, валовий внутрішній доход - це валовий внутрішній продукт за відрахуванням непрямих податків на бізнес (і плюс державні субсидії), а валовий національний доход - валовий національний продукт мінус непрямі податки на бізнес плюс державні субсидії.

З точки зору власників ресурсів ці показники є засобом вимірювання доходів, які вони отримали за участь у поточному виробництві. З точки зору компаній вони вимірюють ціну факторів виробництва чи ресурсів, бо відображають ринкові ціни економічних ресурсів, що були використані для створення обсягу виробництва даного року.

Наведена вище відмінність між поняттями доходу та продукту висвітлює наступну обставину: обсяг продукту відображає рівень ділової активності, а обсяг доходу - рівень народного добробуту .

Щодо показників продукту та доходу важливо також розрізняти поняття "валовий” та "чистий”, і ось чому. Частина інвестицій, а саме та, що заміщує спожитий основний капітал (амортизація), не є джерелом накопичення національного багатства. Ця частина інвестицій спрямовується на підтримання в незмінному стані наявного виробничого потенціалу країни. Звідси ми отримуємо наступні співвідношення: чистий внутрішній продукт дорівнює валовому внутрішньому продукту за відрахуванням амортизації; чистий внутрішній дохід - валовий внутрішній дохід мінус амортизація; чистий національний продукт - валовий національний продукт мінус амортизація; чистий національний дохід - валовий внутрішній дохід мінус амортизація [5, ст. 312-321].

Досить широке використання в системі національних рахунків має ще один показник, що характеризує національний дохід. Це показник особистого доходу. Особистий дохід (отриманий дохід) та національний дохід, чи, іншими словами, чистий національний дохід (зароблений дохід) відрізняються один від одного тому, що частина заробленого доходу - відрахування на соціальне страхування (податки на соціальне страхування), податки на прибуток корпорацій і нерозподілений прибуток корпорацій - фактично не потрапляє до домашніх господарств. Навпаки, частина доходу, що потрапляє в домашні господарства, - скажімо, трансфертні платежі - не є результатом праці. До трансфертних платежів належать виплати по страхуванню за віком та від нещасних випадків, а також допомога безробітним, що базуються на різних соціальних програмах; пенсії ветеранам, державні стипендії студентам, проценти по державним цінним паперам тощо.

Переходячи від національного доходу як вимірювача заробленого доходу до особистого доходу як показника доходу, що було фактично отримано, слід відрахувати з національного доходу такі три види доходів, що були зароблені але не отримані (податки на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій та нерозподілені прибутки корпорацій), а також додати доходи, що були отримані але не є результатом поточної трудової діяльності - трансфертні платежі.

Особливо сприятливі умови для збільшення національного доходу, як показує досвід, створює перехід до переважно інтенсивного, фондозаощаджувального типу економічного зростання, коли поряд із підвищенням продуктивності праці та економією робочого часу знижується і суспільна "ціна” кожної одиниці національного доходу. Останню у загальному плані можна визначити за допомогою формули ефективності суспільного виробництва (ЕФ):

ЕФ = НД/ЗП,

де НД - національний дохід, вироблений, наприклад, за рік;

ЗП - затрати суспільної праці на його виробництво.

Цей показник можна визначати і як відношення приросту національного доходу до приросту матеріальних затрат, або затрат на оплату праці, зайнятих у матеріальному виробництві [6, ст. 165-172].

Підвищення ефективності виробництва означає, що зростання національного доходу відбувається не будь-якою ціною, а за рахунок більш раціонального, економічного, екологічно сприятливого використання всіх ресурсів, тобто з мінімумом затрат.

1.3 Економічна суть поняття національний дохід

Національний доход являє собою широке поняття, що має щонайменше п'ять значеннєвих варіантів. Ці варіанти такі: 

1. Валовий національний продукт (gross natіonal product).

2. Чистий національний продукт (net natіonal product).

3. Національний доход по факторальних витратах (natіonal іncome at factor cost).

4. Особистий доход (personal іncome).

5. Чистий особистий доход (dіsposable іncome).

Валовий національний продукт. З усіх перерахованих варіантів найбільш широким є поняття "валового національного продукту" чи - якщо сформулювати це більш докладно - поняття "валового національного продукту, вираженого в ринкових цінах". Під "валовим національним продуктом" ми маємо на увазі грошову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, зроблених у будь-який заданий період часу - звичайно протягом місяця, кварталу чи року.

В ужитому вище вираженні "кінцеві товари і послуги" слово "кінцеві" має важливе значення. Валовий національний продукт не містить у собі всі зроблені товари. Багато товарів є проміжними продуктами - продуктами, що входять складовою частиною в кінцеві товари як то сировина чи напівфабрикати; вартість таких продуктів утворить частину вартості кінцевих товарів. Так, наприклад, чоловічий костюм є кінцевий товар, і ми включаємо його у валовий національний продукт; але ми не включаємо в нього тканину, з якої зшитий костюм, чи вовну, з якої виготовлена тканина. Аналогічним чином ми не включаємо у валовий національний продукт вугілля, використане на текстильній фабриці для виробництва електрики, тепла чи світла. Усі ці незліченні форми проміжних продуктів виключаються.

Багато текстильних виробів продається, звичайно, безпосередньо споживачам, і, перш ніж потрапити до споживача, вони не перетворюються в костюми чи інші види одягу. Такі текстильні вироби є кінцевими продуктами. Точно так само вугілля використовується не тільки на фабриках; воно використовується й у домашніх господарствах для безпосереднього споживання.

Це вугілля є кінцевим продуктом. Процес виробництва, здійснюваний країною в цілому, складається з довгого ланцюга послідовних операцій, у результаті яких предмети переходять зі стану первинної сировини в стан закінчених продуктів, включаючи переміщення продукту від останнього виробника до оптового, роздрібного торговця й у кінцевому рахунку - до споживача. Уявимо собі, що ми в стані оглянути цей великий взаємозалежний виробничий процес зі зручного спостережного пункту, повз якого широкою процесією безперервно рухаються кінцеві продукти. З цього спостережного пункту ми в стані зафіксувати всі кінцеві продукти, які пройшли повз нас протягом місяця чи року за який завгодно період, обраний нами для того, щоб у його межах вимірити масу зроблених товарів і послуг. Але ми підраховуємо тільки кінцеві продукти в тім виді, у якому вони остаточно виходять із тривалого виробничого процесу. Ми не звертаємо уваги на довгий складальний конвеєр і не включаємо додатково в підрахунок ті продукти, що на різних стадіях процесу виникають, але швидко перетворюються в кінцеві продукти.

Сукупний обсяг усілякого роду покупок і продажів, зроблених на ринку протягом будь-якого року, у 10-12 разів перевищує обсяг зроблених кінцевих товарів і послуг. У процесі виробництва відбувається величезне "перемішування" сирих матеріалів і напівфабрикатів. Ті самі сирі матеріали знаходять багато форм і багаторазово продаються, перш ніж, прийнявши форму кінцевого продукту, вони потраплять нарешті до безпосереднього споживача. Але жоден із продуктів, що вступили в процес виробництва кінцевих продуктів, не входить у валовий національний доход; у цю категорію включаються тільки кінцеві продукти.

Чистий національний продукт. Усе, що було сказано про кінцеві товари і послуги, застосовано не тільки до валового національного продукту, але також (з одним лише виключенням) і до чистого національного продукту. При обчисленні чистого національного продукту робиться ще одне відрахування; відрахування "споживання" (зносу) машин і інших капітальних благ. У валовому національному продукті, незважаючи на відрахування сирих матеріалів і напівфабрикатів, залишається деякий елемент повторного рахунка, тому що при його обчисленні не робиться ніякого виправлення на знос чи споживання капітальних благ, таких, наприклад, як виробничі будинки, спорудження і устаткування.

Іншими словами, якщо валовий національний продукт, крім кінцевих споживчих товарів, містить у собі всі нові капітальні блага, зроблені в розглянутий відрізок часу без усякої знижки на спожиті в процесі виробництва капітальні блага, то чистий національний продукт містить у собі тільки кінцеві споживчі товари і послуги плюс чисті додатки до маси капітальних благ; при його підрахунку враховується споживання капітальних благ. Національний дохід по факторальних витратах. Ми переходимо тепер до національного доходу по факторальних витратах, що звичайно іменується просто "національним доходом", хоча це найменування необхідно, мабуть, вважати невдалим, оскільки кожне з п'яти понять, перерахованих вище, виражає відомий різновид національного доходу. Національний доход по факторальних витратах відрізняється від чистого національного продукту тільки тому, що в більшості сучасних країн деяка частина національного продукту привласнюється державою не в порядку прямого податкового обкладання. Якби не існувало ніяких непрямих податків: акцизних зборів, мита, податку з продажів і т.п., то поняття чистого національного продукту і (так називаного) національного доходу були б ідентичними поняттями. 

Зі скасуванням податків із продажів чистий національний продукт стає рівним національному доходу (по факторальних витратах). Для суспільства, що обходилося б без усяких непрямих податків, поняття національного доходу (по факторальних витратах) і поняття чистого національного продукту були б ідентичними. Деякі незначні розбіжності між цими двома величинами могли б усе-таки залишитися. Якщо товари, що поставляються державою, і послуги продавалися б державними підприємствами з прибутком, тоді вартість цих товарів і послуг перевищував би витрати на них (доход, що приходиться на використані фактори). Унаслідок цього чистий національний продукт перевищував би по своїй вартості національний доход (по факторальних витратах) на суму поточного надлишку доходів над витратами, одержуваного державними підприємствами. І в іншому випадку, якби , наприклад, держава виплачувало приватним господарським об'єднанням субсидії для того, щоб дати їм можливість продавати нижче факторальних витрат, це привело б до того, що виражена в ринкових цінах вартість товарів і послуг, зроблених приватними господарствами, була б менше факторальних витрат на суму субсидій. Унаслідок цього чистий національний продукт був би менше національного доходу (по факторальних витратах) на суму подібних субсидій.

Особистий доход. Ми приходимо тепер до четвертого поняття, поняттю особистого доходу. У відомому змісті існує схильність розглядати поняття особистого доходу як найбільш важливе, оскільки воно виражає обсяг грошового доходу, виплачуваного всім членам суспільства. Особистий доход у деяких відносинах відрізняється від національного доходу по факторальних витратах. По-перше, доход, зароблений власниками використаних факторів, може бути виплачений не повною мірою ; і по-друге, деякі види доходу, виплачуваного приватним особам, можуть виплачуватися не за послуги, зроблені в процесі виробництва.

Обоє ці обставини жадають додаткових пояснень. Розглянемо перший зі згаданих вище моментів. Власники акцій корпоративного підприємства, будучи в кінцевому рахунку власниками цього підприємства, є законними претендентами на доход корпорації. Але якщо в країні існує податок на корпорації, то корпорація зобов'язана спочатку сплатити цей податок, перш ніж які-небудь прибутки будуть розподілені у вигляді дивідендів. Ця частина доходу, отже, ніколи не виплачується. Правда, оскільки ці прибутки належать акціонерам, остільки сплату податку на корпорації можна розглядати як сплату, чинену за акціонерів, і це буде справедливо навіть у тому випадку, якщо акціонери будуть знову обкладені податком на прибутку, дійсно виплачені у вигляді дивідендів. Але при всіх обставинах, при якій завгодно раціоналізації системи податків на корпорації незмінним залишається той факт, що існує різниця між доходом, заробленим акціонерами, і доходом, що виплачується їм у вигляді дивідендів.

Після сплати податку на доходи корпорації частина прибутків, що залишається, може бути цілком розподілена у формі дивідендів. Але в дійсності цього може і не бути. Частина прибутків, що залишаються, може бути утримана корпораціями для забезпечення розширення виробництва чи як страховий фонд. Отже, доход, зароблений акціонерами, може перевищувати доход, виплачений акціонерам, на дві величини: (1) на суму податків з корпорацій і (2) на суму нерозподілених корпоративних прибутків.

Розглянемо зараз друге зі згаданих нами обставин, що зводиться до того, що деяка частина доходу, виплачуваного приватним особам, може являти собою доход, не зароблений цими особами як виробниками, і тим самим може не бути включеною в національний доход (по факторальним витратах). Такі "незароблені" виплати (незароблені в тім змісті, що вони не є прямою сплатою за зроблені послуги) називаються "трансферними виплатами". Прикладами трансферних виплат служать: (1) пенсія, (2) допомога ветеранам війни і (3) виплати відсотків по державних боргах. Отже, особистий доход містить у собі: 1) виплати окремим особам за виробництво товарів і послуг (виплати факторіальних витрат);

2) трансферні виплати.

При цьому, однак, потрібно зробити одне відрахування, що врівноважує. Внески у фонд соціального страхування утримуються до того, як виплачується заробітна плата. Тому доход, виплачуваний приватним особам, скорочується на суму цих внесків. Якби в дійсності ці внески точно збігалися із сумою отриманих допомог, то тоді чисті трансферні виплати по цьому виді виплат дорівнювали б нулю.

Резюмуємо: беручи за вихідну величину національний доход (по факторальних витратах), ми віднімаємо з нього податки на доходи корпорацій, нерозподілені прибутки і внески на соціальне страхування. Потім ми додаємо до цієї величини трансферні виплати і відсотки по державному боргу. Отриманий підсумок являє собою особистий чи доход, виплачений окремим особам.

Чистий особистий доход. На закінчення ми розглянемо поняття чистого особистого доходу. Це зовсім просте поняття. Воно означає особистий доход мінус податки з особистих доходів, тобто мінус усі прямі податки, що сплачуються приватними особами. Податки з особистих доходів містять у собі прибуткові податки, податки на спадщини і дарування, автомобільні і водійські ліцензії, подушні податі й ін. Непрямі податки (начебто, наприклад, податків із продажів, акцизних зборів, мита чи податку на житлові будівлі) до податків з особистих доходів, зрозуміло, не відносяться. [1, c. 380-392].

національний дохід форми розподіл



РОЗДІЛ 2. РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

2.1 Розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадження національного доходу

Національний дохід - це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва - власниками факторів виробництва. На рівні мікроекономіки (господарських ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента, у тому числі земельна. Названі доходи називають первинними, або основними, оскільки вони підкреслюють специфіку економічних суб`єктів, що одержують такі доходи, - їх безпосередню участь у створенні національного доходу. Водночас первинні доходи учасників виробництва можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов`язаний з фактором виробництва, з його привласненням у певній економічній формі. Первинні доходи виступають і як різні за формою особисті доходи.

Первинні доходи не залишаються повністю у розпорядженні суб`єктів виробництва, а у результаті перерозподілу частково трансформуються у вторинні, або похідні доходи. Основними каналами перерозподілу національного доходу є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка - державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій тощо.

Вторинні, або похідні доходи у сучасних економічних системах реалізуються через виплати із соціального страхування, стипендії, інші надходження з фінансових закладів (проценти по вкладах, виграші по позиках, лотереях тощо).

У західній економічній літературі розрізняють також функціональний та вертикальний розподіл доходів у суспільстві. Перший відбувається на ринках різних факторів виробництва - праці, засобів виробництва, природних ресурсів та інших і пов`язаний з цінами останніх, з механізмом ринкового саморегулювання. Так, якщо існує дефіцит робочої сили, представники найманої праці можуть вимагати більш високої заробітної плати, частка якої у національному доході у результаті її підвищення зростатиме. Якщо існує дефіцит засобів виробництва чи природних ресурсів, зростає ціна факторів виробництва, а разом з тим і частка доходів їх власників у національному доході. Отже, функціональний розподіл доходів характеризує розподіл доходів між власниками різних факторів виробництва [7, ст. 347-354].

Вертикальний розподіл доходів показує. як розподіляються доходи між різними індивідами та домашніми господарствами (сім`ями), незалежно від джерел і засобів їх одержання, а також, які доходи перебувають у розпорядженні відповідних домашніх господарств.

Вертикальний розподіл ресурсів також впливає на попит і пропозицію на відповідних ринках. Так, технічний прогрес, викликаючи зміни у структурі попиту на робочу силу (підвищення в одних професійних групах, зниження в інших), впливає на співвідношення заробітної плати різних категорій найманих працівників та доходів їх сімей.

Незважаючи на те, що ці два підходи ґрунтуються на методологічних засадах суб`єктивістської школи, вони є цінними для розв`язання ряду теоретичних і практичних питань макроекономічного аналізу, зокрема при виборі оптимального варіанта податкової системи країни тощо. Тому з переходом до системи національних рахунків цей підхід набуватиме широкого застосування в Україні.

У результаті розподілу та перерозподілу доходжу нації в усіх власників і трудящих, груп населення, сімей та індивідів, підприємств та установ утворюються кінцеві доходи з використанням яких пов`язана заключна стадія руху національного доходу - його використання. Дохід нації призначений для поточного споживання населення та нагромадження. Останнє виступає необхідною умовою розширеного відтворення, характерного для сучасних економічних систем, у зв`язку з чим частка національного доходу систематично використовується для нарощування ресурсів і вдосконалення науково-технічного й організаційного досвіду суспільства. Тому показник "національний дохід, використаний на споживання та нагромадження" обчислюється за формулою:

НД = ФС + ФН,

де ФС - фонд споживання населення, який у формі особистих доходів надходить трудящим та власникам економічних ресурсів, а також непрацездатним;

ФН - фонд нагромадження, який у формі капіталовкладень (державних та ін.) використовується для розширення виробництва та соціальної інфраструктури.

Національний дохід, використаний на споживання та нагромадження не збігається з показником виробленого національного доходу. Використаний дохід нації зменшується на суму втрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха). Він може зростати чи зменшуватись й залежно від сальдо зовнішньоекономічної діяльності [8, ст. 232-237].

Велика увага у макроекономічному аналізі приділяється співвідношенню споживання та нагромадження. З одного боку, фонд нагромадження, його обсяг і структура визначають темпи розширеного відтворення. З другого боку, надмірне збільшення фонду нагромадження стримує зростання споживання, особистих доходів, у результаті чого підриває стимули до розширення виробництва та підвищення його ефективності. Отже залежність між фондом нагромадження та темпами зростання не прямо пропорційне.

Щоб повністю охарактеризувати економічне становище країни потрібно знати як розрахувати ВВП. Існують три методи розрахунку валового внутрішнього продукту країни:

1) за доданою вартістю (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

Виробничий метод розрахунку ВВП.

При розрахунку валового внутрішнього продукту виробничим методом підсумовується вартість, яка добавлена на кожній стадії виробництва кінцевого товару чи послуги. Додана вартість - це ринкова ціна обсягу продукції, виробленої фірмою, за винятком вартості використаних у процесі виробництва матеріалів та сировини.

Метод розрахунку ВВП за витратами.

Згідно з методом розрахунку за витратами обсяг ВВП підраховується як сума: особистих витрат населення на кінцеве споживання товарів та послуг, державних витрат на купівлю товарів та послуг, валових інвестицій та чистого експорту. Отже, формула ВВП за витратами має такий вигляд:

ВВП = С + I + G + Xn,

де С - особисті споживчі витрати, які складаються з витрат домогосподарств на купівлю товарів та послуг як поточного споживання (продукти харчування, комунальні послуги і т. д.), так і тривалого (побутова техніка, автомобілі і т. д.),. але, показник С не враховує витрат на купівлю житла;

I - валові інвестиції, які складаються з витрат фірм на придбання нового устаткування, нових підприємств, нових приміщень і т. д.;

G - державні витрати на купівлю товарів та послуг, які складаються з витрат на школи, вищі навчальні заклади, армію, дороги, державний апарат управління державою і т. д. Але в показник в не включаються трансфертні виплати, а саме витрати держави на виплати пенсій, соціального страхування, різні виплати населенню;

Х_п - чистий експорт товарів та послуг, який розраховується як різниця між експортом та імпортом.

Примітно, що від'ємним може бути тільки показник Х", тому що в деяких країнах імпорт перевищує експорт.

Наведену формулу розрахунку ВВП за витратами ще називають основною макроекономічною тотожністю.

Метод розрахунку ВВП за доходами.

Під час розрахунку валового внутрішнього продукту за доходами підсумовуються різні доходи тих, хто вклав свої людські та грошові ресурси у виробництво певного товару. До основних видів доходів відносять: оплату праці найманим працівникам (заробітна плата), прибуток фірм, рента (орендна плата за користування землею, приміщенням і т. д.), відсоток (плата за користування капіталу). До інших видів доходів можна віднести непрямі податки, а саме: податок на додану вартість, а також податок на прибуток фірм.

Як уже було сказано, ВВП - це результат виробництва різних фірм, організацій за один рік. Усі названі суб'єкти господарчої діяльності перебувають на території даної країни, тобто є її резидентами. Однак не всі працівники фірм є резидентами. Дуже багато іноземців працюють на фірмах даної країни, тобто є нерезидентами, і вони висилають частку своїх доходів у свою рідну країну. Так само громадяни даної країни можуть одержувати частину доходів за свою виробничу діяльність із-за кордону у вигляді заробітної плати. Тому для того, щоб уникнути подвійного включення означених доходів та витрат у ВВП, потрібен такий показник, як валовий національний продукт (ВНП). Формула розрахунку ВНП має такий вигляд:

ВНП = ВВП - сальдо доходів, які одержані з-за кордону,

де ВВП - валовий внутрішній продукт.

Сальдо доходів, які одержані з-за кордону - це різниця між доходами резидентів даної країни, які отримані з-за кордону, і доходів нерезидентів, які передані за кордон даної країни.

До інших макроекономічних показників, які характеризують економічне становище країни, відносять чистий національний продукт (ЧНП), національний доход (НД), особистий доход, особистий доход після сплати податків ( табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Формули розрахунку інших макроекономічних показників

Макроекономічний показник	Формула розрахунку макроекономічного показника
Чистий національний продукт (ЧНП)	ЧНП = ВНП - обсяг спожитого капіталу (амортизація)
Національний доход (НД)	НД = ЧНП - непрямі податки
Особистий доход	Особистий доход = НД - виплати на соціальне страхування - податки на прибуток фірм - прибуток фірм + трансфертні виплати
Особистий доход після сплати податків	Особистий доход після сплати податків = Особистий доход - податки на оплату праці



2.2 Фактори зростання національного доходу

Усі фактори виробництва, які визначають обсяг виробленого національного продукту, можна виразити через кількість праці та її продуктивність. Річ у тім, що реальний ВВП країни у будь-який рік можна визначити як добуток затрат праці, виміряних у людино-годинах, та продуктивності праці (реальний щогодинний виробіток на одного зайнятого).

У національній економіці кількість відпрацьованих годин залежить від чисельності зайнятих і від середньої тривалості робочого року. Чисельність зайнятих в економіці визначається кількістю населення працездатного віку та коефіцієнтом участі в робочій силі. Середня тривалість робочого року залежить від середньої тривалості робочого дня, кількості вихідних і святкових днів у році та від тривалості відпустки.

Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково-технічний прогрес, кількість капіталу (капіталоозброєність), якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами та ін.

Найважливішим чинником, що впливає на підвищення продуктивності праці, є науково-технічний прогрес. Він охоплює не лише нові методи виробництва, а й нові методи управління та форми організації виробництва. Загалом під технічним прогресом розуміють відкриття нових знань, які дають змогу принципово інакше поєднувати економічні ресурси для досягнення більшого обсягу виробництва.

Науково-технічний прогрес забезпечується через інвестиції у виробництво нових машин та устаткування. Тому він тісно пов'язаний із капіталовкладеннями. Праця буде продуктивнішою, якщо робітник застосовуватиме більшу кількість капітального устаткування. Отже, обсяг капіталу на працівника є важливим показником динаміки продуктивності праці.

Значний вплив на підвищення продуктивності праці справляє рівень освіти і професійної підготовки кадрів. В аналітичній економії часто використовують термін "людський капітал", який відображає обсяг знань та рівень кваліфікації, що їх набувають працівники через освіту, професійну підготовку, в процесі праці й т.д. Як і фізичний капітал, людський капітал підвищує спроможність нації до продукування товарів і послуг.

Продуктивність праці в національній економіці підвищується, коли робоча сила країни переміщується з низькопродуктивних галузей у відносно продуктивніші. Історично склалося так, що робоча сила переміщувалася із сільського господарства, де продуктивність праці була низька, в обробну промисловість, де продуктивність праці висока.

Підвищення продуктивності праці певною мірою залежить і від місткості ринку та розмірів підприємств. У великої фірми більше можливостей вибрати з наявних методів виробництва ефективніші, ніж у малої фірми [9, cт. 93-95].

У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, нині підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.

У виробництві національного доходу використовують чотири основні види ресурсів, які можна розчленувати на значно ширше коло, виокремивши ще технологію і організацію виробництва, енергію, інформацію тощо. Технологія виражає характер взаємодії факторів виробництва, а організація виробництва узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів. В останні роки у виробництві національного доходу дедалі важливішу роль відіграють енергія, інформація, виробнича і соціальна інфраструктура.

Фактори виробництва і виробнича технологія визначають величину виробленого економікою національного доходу. Збільшення кількості факторів виробництва або технологічні нововведення збільшують величину національного доходу. Наявний рівень технології виражають, використовуючи виробничу функцію. Сукупна виробнича функція відбиває залежність між вхідними виробничими ресурсами та величиною створеного національного доходу чи продукту. Якщо з попередньої кількості ресурсів отримують більший обсяг національного продукту, то рівень ефективності функціонування економіки зростає.

Усі фактори, що визначають величину національного доходу, можна виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходу обсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино-годинах, та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробітку на одного зайнятого [12, c. 144-145].

Процеси зростання, розподілу та перерозподілу національного доходу відбивають складні умови переходу від командно-адміністративної системи до економічної системи, що базується на законах ринку та підприємництва. Колишня система розподілу передбачала зрівняльний підхід до використання необхідного продукту та жорстку централізацію додаткового продукту через державний бюджет. Це не тільки не створювало стимулів до високопродуктивної праці трудових колективів підприємств та кожного трудівника, а навпаки, породжувало утриманські настрої, апатію, безініціативність і безгосподарність.

Виходячи з того значення, яке має націона-льний доход, суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Визначаючи національний доход як нову вар-тість, створену в галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті фактори, які сприяють підвищенню ефективності виробництва або збільшенню його обсягів, є в той же час і факторами зростання національного доходу.

1. Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виробництва. Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року у виробництві, тим більшим є й національний доход. Причому збільшення кількості праці може бути досягнуто: а)шляхом збільшення кількості працюючих у виробництві; б)шляхом продовження робочого дня; в)шляхом підвищення інтенсивності праці.

Перші два шляхи є характерними для країн слаборозвинутих і постсоціалістичних. У країнах високорозвинутих (посткапіталістичних) кількість праці, зайнятої у сфері матеріального виробництва, зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці.

2. Підвищення продуктивності праці. Це найважливіший фактор зростання національного доходу. Хоча підвищення продуктивності праці не збільшує національний доход у вартісному вираженні, він зростає в натуральному обсязі, тобто, та ж вартість буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей.

3. Економія на постійному капіталі. Цей фактор, як і попередній, впливає не на вартісний, а на фізичний (натуральний) обсяг національного доходу [10, ст. 288-290].

Панування технократичних підходів до економічного розвитку вело до постійного обмеження ресурсів, що виділялися на потреби народного споживання, на користь фонду нагромадження та військово-промислового комплексу. В той час, як гучно декларувалося завдання вийти на рівень розвинених країн по споживанню та інших показниках добробуту, наше відставання залишалося дуже великим. За оновленими статистичними даними, ВНП у розрахунку на душу населення в 1985 р. в колишньому СРСР становив лише 37% від рівня США, а частка ВНП, яка використовувалася на споживання населення, становила 54%. Характерно, що споживчі витрати в розрахунку на душу населення становили в колишньому СРСР 26% від рівня США, в той час як валові нагромадження на душу населення - 102%.

Роздержавлення й демонополізація економіки, створення умов для конкуренції вільних товаровиробників покликані в майбутньому викликати стимули до технічного оновлення виробництва, зростання його ефективності та збільшення на цій основі національного доходу. Зростання добробуту, справедливий розподіл благ мають забезпечуватися шляхом посилення підприємницької й трудової активності та ініціативи. Зростатиме роль особистих трудових доходів у задоволенні потреб населення. Перерозподіл національного доходу зводитиметься до мінімуму. Зокрема, через суспільні фонди споживання забезпечуватиметься мінімально гарантований рівень соціальних благ для всіх верств населення. Щоправда не зовсім ясно як скоро з`являться ці процеси у реальному житті. Поки що, на сьомому році реформ видимих результатів не спостерігається. Поглиблення економічної кризи в Україні призвело до катастрофічного погіршення матеріального становища населення. За цих умов Уряду доводиться перерозподіляти через бюджети всіх рівнів значну частину виробленого національного доходу, набагато більшу, ніж в індустріально розвинених країнах. Але при цьому поступово здійснюється перехід від бюджетної підтримки всіх верств населення до надання цільової допомоги лише найбільш соціально вразливим верствам населення.

Державний бюджет уявляє собою основний фінансовий план держави на поточний рік, що має силу закону. Він затверджується законодавчими органами влади - парламентами. За матеріальним змістом державний бюджет - централізований фонд грошових коштів держави, а за соціально-економічною сутністю - основне знаряддя перерозподілу національного доходу.

Економічне значення бюджету полягає перш за все у тому, що він може активно впливати на суспільне виробництво через оподаткування, спрямування мобілізованих ресурсів на розвиток пріоритетних галузей. Тим самим бюджет може впливати на удосконалення структури суспільного виробництва, його розвиток, оптимізацію вартісних пропорцій у розподіленні доходів на загальнодержавні і внутрішньогосподарські потреби, матеріальну і виробничу сфери, на окремі галузі господарства й соціальної сфери. Тож державний бюджет - це основний фінансовий план держави, який відображає економічні відношення з приводу формування, розподілення і використання централізованого фонду грошових засобів.

Держава використовує бюджет для регулювання ринкової економіки, застосовуючи різні методи в процесі формування і розподілення доходів. До найважливіших з них можна віднести:

1. Податки, що впливають на розвиток виробництва, попит і пропозицію на окремі види послуг, товарів, робіт.

2.Пряме бюджетне фінансування загальнодержавних програм, які забезпечують розширення суспільного відтворення, удосконалення його структури, прогрес суспільства. До них відносяться крупні природоохоронні, інвестиційні програми, приватизація, конверсія, створення робочих місць, фундаментальні наукові дослідження тощо.