Національний дохід

3. Субсидування деяких галузей, підприємств, господарств для вирівнювання економічних умов їх господарювання.

4. Створення за рахунок бюджетних ресурсів особливих фондів і резервів для попередження диспропорцій в розвитку економіки, підтримки підприємництва і т. ін.

За таких умов бюджет визначає формування найважливіших вартісних пропорцій: між виробництвом засобів виробництва і споживання; між нагромадженням і споживанням, між матеріальною і невиробничими сферами, галузями господарства. Досягається це перерозподілом національного доходу за допомогою бюджетного механізму.

Головним матеріальним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Коли національного доходу не вистачає для покриття фінансових потреб, держава залучає національне багатство, або вдається до емісії грошей чи випуску держоблігацій. Одержавлення національного доходу здійснюється державою різними методами. Основними методами, що використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу є податки, позики та емісія грошей. Співвідношення між ними різне по країнах і у часі; визначається економічною ситуацією в країні, ступенем гостроти соціальних, економічних та інших протиріч, станом фінансів і фінансовою політикою держави.

Податки є основним джерелом перерозподілу національного доходу. Так, в доходах центрального бюджету багатьох країн вони складають біля 9/10.

Податки, беручи участь у перерозподілі нової вартості - національного доходу, виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин, які формують їх суспільний зміст. Податки є своєрідною фінансовою категорією зі сталими внутрішніми властивостями, закономірностями розвитку і відмінними формами прояву. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, що виявляються в процесі вилучення частини вартості національного доходу на користь загальнодержавних потреб.

Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і загального обсягу податків майже завжди є посилення інфляційних тенденцій. Збільшення маси податків призводить до підвищення цін, скорочення внаслідок цього платоспроможного попиту, що погіршує фінансовий стан господарюючих суб`єктів, викликає подальше поглиблення кризи, спад виробництва у загальнонаціональному масштабі.

Сучасна податкова система в Україні не є оптимальною. Вона не забезпечує справедливого перерозподілу національного доходу. Високими залишаються ставки податків, а їх сумарний рівень інколи сягає 80-90% прибутку підприємства. Прийняті нещодавно нові податкові закони ситуацію не покращили. Саме тому ми маємо поширену тіньову економіку, відплив коштів з виробничої сфери, "ухід" від оподаткування суб`єктів підприємницької діяльності. Звідси - низький національний дохід та економічні негаразди.

Активність держави в перерозподіленні доходів можна оцінити обсягами та динамікою його соціальних витрат, здійснюваних, головним чином, через центральні та місцеві бюджети. Якщо виходити з цього критерію, то в розвинутих країнах вона досить чимала. Так, в США в післявоєнні роки на долю трансфертних платежів (допомоги по безробіттю, виплати по соціальному забезпеченню, державні пенсії і т. ін.) припадало не менш 60% витрат федерального бюджету та 15% валового національного продукту [11, ст. 88-95].

Держава має так організувати утворення і перерозподіл доходів, щоб зробити його по-справжньому ефективним, не допускаючи інфляційного знецінення соціальних витрат, утворення хронічного дефіциту заощаджень, зростання безробіття та інфляції, підсилення бюрократизму. Наявний досвід дозволяє стверджувати що бюрократичні структури, які здійснюють й контролюють перерозподілом доходів, мають тут власні інтереси. Подібні негативні наслідки повинні враховуватись й знайти відображення у законодавстві.

ВИСНОВОК

Отже, національний дохід як економічна категорія - це сукупність відносин, що виникають у суспільстві з приводу відтворення новостворених товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання. Створений протягом певного часу національний дохід - це по суті економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливості суспільства.

Розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва називають його функціональним розподілом. Марксистська версія розподілу національного доходу між факторами виробництва ґрунтується на тому, що лише один фактор - праця - створює національний дохід, а решта беруть участь у його привласненні. Із цього випливає, що коли капітал і земля перебувають у приватній власності, у суспільстві панує експлуатація. Більшість економістів поділяють неокласичну теорію розподілу національного доходу, згідно з якою усі фактори виробництва створюють національний дохід і беруть участь у його привласненні.

Утворення та розподіл національного доходу виступають як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між учасниками виробництва. На рівні мікроекономіки (господарських ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента. Основними каналами перерозподілу національного доходу на рівні держави є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка - державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій тощо.

Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів є зменшення різної диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.

Усі фактори, що визначають величину національного доходу, можна виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходу обсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино - годинах , та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробітку на одного зайнятого.

Размещено на Allbest.ru