Економічний ризик аграрного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

ЕКОНОМІЧНИЙ РИЗИК АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

Чепурко Віктор Васильович

Київ - 2000

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Економічні системи, будучи за своєю природою складними, динамічними і імовірнісними, характеризуються невизначеністю структури, стану і розвитку. Ця невизначеність становить причинну основу економічного ризику. Ринкові трансформації економіки України, які характеризуються змінами у відносинах власності, створенням капіталу підприємницьких структур, переходом до вільного формування цін під впливом попиту і пропозиції, загостренням конкуренції на ринках товарів, праці і капіталу, генерують зростання імовірності економічного ризику і його масштабів. Вагомість впливу ризику на стабільність і результативність функціонування підприємницьких структур і економіки загалом зумовлює об'єктивну необхідність у його ідентифікації, оцінці і зменшенні, що значно підвищує актуальність наукових досліджень проблеми економічного ризику.

Актуальність теми. Парадигма планової, регульованої економіки апріорі не припускала існування невизначеності і ризику у виробничо-господарській діяльності та в прийнятті економічних рішень. Внаслідок цього проблема економічного ризику в радянській економічній науці не тільки не була досліджена, але навіть практично не позначена як така. У економічній науці країн з розвиненою ринковою економікою цій проблемі приділяється значна увага. Теорія економічного ризику послідовно розвивалася в роботах Дж. Мілля, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса, Й. Шумпетера, Ф. Найта, Дж. фон Неймана, Г. Марковіца, Д. Тобіна, М. Фрідмена, У. Шарпа, К. Ерроу та інших вчених. Однак більшість неокласичних і сучасних наукових публікацій пов'язана з оцінкою ризику на фондових ринках. Істотним є також те, що в цих роботах розглядаються наукові основи і прикладні аспекти ризику в досить сталих економічних системах з розвиненою ринковою економікою. Тому багато які методичні положення, що містяться в них, не можуть бути перенесені на економіку, яка трансформується на ринкову і характеризується великою кількістю дестабілізуючих чинників і невизначеністю, що істотно підвищує економічний ризик.

Національна школа ризикології як важливий напрям економічної науки в нашій країні перебуває в стадії становлення. Її проблеми розглядаються в роботах В.Г. Андрійчука, В.В. Вітлінського, В.М. Гранатурова, В.І. Грушка, С.І. Наконечного, О.Л. Устенка, О.Д. Шарапова, А.І. Ястремського та інших учених. Проте кожний крок досліджень з ризикології висвітлює й нові проблеми, що обумовлює необхідність подальшого розвитку теорії економічного ризику в методологічному і концептуальному аспектах, розробки механізмів, методичних підходів і інструментарію для адекватного вирішення множини практичних проблем, які виникають на всіх рівнях ієрархії управління як в народному господарстві загалом, так і в окремих його галузях. Зокрема, стосовно аграрного виробництва теоретичні і практичні дослідження проблем економічного ризику в цій найважливішій сфері народного господарства, відмінній низкою специфічних особливостей, які підвищують ризик, знаходяться на початковій стадії.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлюється: по-перше, об'єктивними вимогами практики ринкових перетворень економіки, по-друге, відсутністю відповідних цим вимогам теоретичних розробок і прикладних методів оцінки і мінімізації економічного ризику в аграрному виробництві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах планів науково-дослідних робіт Кримського державного аграрного університету, Кримського інституту бізнесу та Інституту економіки НАН України (бюджетна науково-дослідна тема "Господарський механізм агропромислового комплексу кризового періоду", шифр 4.2.1.4.).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації - узагальнення і розвиток теоретичних, методологічних і методичних основ якісної ідентифікації, аналізу і системної оцінки економічного ризику в аграрному виробництві, а також розробка методів управління ризиком і конкретних шляхів його зниження в умовах формування ринкової економіки.

Для досягнення мети при виконанні роботи були поставлені такі основні завдання:

- уточнити зміст і місце категорії економічного ризику в економічній теорії;

- дослідити діалектику явища і суті, об'єкта і суб'єкта економічного ризику;

- встановити причини, передумови і закономірності формування ризику в економічних системах;

- розширити базову систему визначених чинників економічного ризику в аграрному виробництві і виконати їх систематизацію з урахуванням особливостей ринкових трансформацій економіки;

- виділити форми і види економічного ризику, провести їх класифікацію і синтез у систему;

- виявити специфіку якісної ідентифікації і розробити методологічні основи і методи оцінки ризику в аграрних виробничих системах;

- обґрунтувати концепцію і розробити методи оцінки ризику аграрного виробництва, обумовленого впливом природних чинників;

- проаналізувати і оцінити диференціацію рівня ризику виробництва основних видів продукції рослинництва в областях України;

- дослідити ставлення до ризику керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств у процесі ринкових реформ і встановити основні соціально-психологічні характеристики формування ризику в системах управління і процесах прийняття рішень;

- встановити основні особливості управління ризиком в аграрному виробництві і розробити методичні засади і практичні рекомендації для ефективного ризик-менеджменту в аспектах галузевої специфіки.

Об'єкт дослідження становлять відносини і процеси аграрного виробництва і управління ним в аспекті проблем, зумовлених невизначеністю і ризиком.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні основи аграрної ризикології, які базуються на подальшому розвитку загальної теорії економічного ризику і відображають галузеві особливості стосовно змісту категорії і аналізу системних властивостей, класифікації чинників, форм і видів економічного ризику, методів його оцінки і зменшення, а також формування системи управління.

Методи дослідження. Методологічною і теоретичною основою роботи є праці провідних зарубіжних і вітчизняних учених-економістів з широкого спектру проблем, пов'язаних з теорією економічного ризику. Для досягнення поставленої в роботі мети застосована система методів. Діалектичний метод пізнання в поєднанні з методологією теорії систем склали основу логічної послідовності і цілісності категорій, понять, класифікацій, методів і прийомів, які розроблено в дисертації. Виходячи з аналізу взаємозв'язку категорій діалектики обґрунтовано узагальнене визначення категорії економічного ризику. Відповідно до методології системного аналізу сформульовано концепції ієрархічності і додатковості ризику в економічних системах, розроблено методологічні підходи до оцінки, вимірювання, моделювання і зменшення ризику в аграрному виробництві. Методологія загальної теорії вимірювань послужила основою для розробки методів, алгоритмів, критеріїв і шкал вимірювання окремих видів і інтегрального ризику аграрних виробничих систем. Комплексне застосування апарату теорії імовірностей, методів кореляційного і регресійного аналізу, багатовимірної статистичної класифікації, економетричного, математичного й імітаційного моделювання покладено в основу алгоритмів оцінки ризику і оптимізації рішень в умовах ризику і невизначеності, об'єктивно властивих аграрному виробництву.

Наукова новизна отриманих результатів:

- уперше в Україні комплексно досліджені теоретичні і практичні аспекти проблеми економічного ризику аграрного виробництва в умовах переходу до ринку;

- введено нове узагальнене визначення сутності економічного ризику, що засновується на діалектиці категорій дійсності і можливості, причини і наслідку, необхідності і випадковості, виходячи з якого шляхом переходу від загального до особливого в конкретних феноменах можуть бути сформульовані поняття будь-яких специфічних ризиків;

- уперше обґрунтовано концепцію ієрархічності ідентифікації і оцінки ризику відповідно до принципу зовнішнього доповнення на рівнях прийняття рішень, підсистеми управління, економічної системи загалом, згідно з якою запропонована нова систематизація чинників економічного ризику в аграрному виробництві, побудована за матрично-сітьовою структурою, що дозволяє диференціювати чинники ризику за рівнями управління сільським господарством та ієрархії ризику на кожному з них; така систематизація чинників є основою для формування ступінчастої системи моніторингу і якісного аналізу ризику відповідно до інформаційних і ресурсних можливостей на кожному з рівнів ієрархії;

- систематизовано методичні підходи до класифікації форм і видів економічного ризику, введено поняття і розроблено принциповий алгоритм аспектної класифікації ризиків, що передбачає виявлення на основі глибокого якісного аналізу дискримінуючих абстрактно узагальнених відносин або ознак економічних систем, інваріантних до множини проявів і чинників ризику;

- розроблено агреговану ієрархічну класифікацію ризиків аграрного виробництва, в якій принципово новим є побудова її відповідно до принципів зворотної аддитивності і неповторюваності, що дає можливість її застосування як основи розробки системи локальної і інтегральної оцінки ризиків, а також формування системи управління ризиком у галузі;

- обґрунтовано новий методологічний підхід до оцінки економічного ризику в умовах ринкової економіки, що базується на ієрархічності оцінки при реалізації принципів додатковості і множинності зіставлення, згідно з яким уперше запропонована узагальнена методологія вимірювання економічного ризику, яка заснована на постулатах і теоремах загальної теорії вимірювань і синтезує системний аналіз об'єкта, реляційну модель предметної області ризику, гомоморфне відбиття емпіричної реляційної системи у вигляді шкальної числової системи з відношеннями, а також критеріальну перевірку надійності шкали, що отримується;

- запропоновано метод відносної оцінки ризику на основі аналізу і моделювання фінансового стану підприємств, в якому реалізуються нові підходи до виявлення диференціації серед сукупності підприємств за множиною показників фінансового стану на основі багатовимірної класифікації та розробки діагностичної математичної моделі і шкали оцінки ризику;

- развинуто методичні підходи до формування системи часткових вимірників і інтегрального коефіцієнта підприємницького ризику в агробізнесі, які забезпечують диференціацію часткових коефіцієнтів на основі статистичного аналізу їх розподілів при порівнянності, яка досягається за допомогою запропонованого методу нормування, а також синтез і визначення шкали інтегрального вимірника;

- уперше обґрунтовано концепцію зонально-галузевого ризику аграрного виробництва і розроблено методологію його вимірювання і оцінки, за допомогою якої встановлені закономірності диференціації за рівнями ризику виробництва основних продуктів рослинництва по областях України;

- введено поняття, сформульовано принципи і розроблено систему адаптивного управління ризиком аграрного виробництва, яка поєднує методологію, методичне і програмне забезпечення, математичні моделі, інформаційні потоки і бази, процедури вироблення і прийняття рішень, у межах якої сформульовані і випробувані нові методичні підходи до математичного моделювання оптимізації виробничої програми сільськогосподарських підприємств за умови досягнення компромісу між максимізацією прибутку і мінімізацією ризику;

- уперше виявлено і проаналізовано соціально-психологічні характеристики формування ризику аграрного виробництва в системах управління і процесах прийняття рішень, а також ставлення до ризику керівників і спеціалістів аграрних підприємств у процесі ринкових перетворень;

- уточнено роль агропромислової інтеграції як чинника зниження ризику аграрного виробництва й уперше виконано системний аналіз і прогноз подальшого розвитку переробних підрозділів сільськогосподарських підприємств в умовах ринкових трансформацій економіки.

Практичне значення отриманих результатів багатоаспектне:

- практичне значення мають теоретичні і методологічні положення, сформульовані в дисертації, які становлять наукову базу для подальшого розвитку галузевої аграрної ризикології і розробки прикладних методів оцінки ризику і систем управління ним;

- розроблені і наведені в дисертації методики, алгоритми, моделі, критерії і шкали вимірювання і оцінки економічного ризику, методи оптимізації рішень за критерієм мінімізації ризику можуть широко застосовуватись у практиці управління аграрним виробництвом на всіх його рівнях;

- безпосереднє практичне значення для управління ризиком аграрного виробництва в Україні мають результати оцінки зонально-галузевого ризику і аналізу синхронності коливань урожайності, виконані за допомогою економіко-математичної обробки динамічних рядів урожайності основних сільськогосподарських культур у всіх областях України і Автономній Республіці Крим; часткові і інтегральні коефіцієнти зонально-галузевого ризику і виявлені закономірності узгодження коливань урожайності можуть бути застосовані органами управління АПК для вдосконалення структури і розміщення посівних площ сільськогосподарських культур з метою зниження ризику;

- результати аналізу диференціації фінансового стану сільськогосподарських підприємств АР Крим, модель, шкала і критерії оцінки ризику використовуються органами управління в системі Міністерства агропромислового комплексу АР Крим і Фондом майна АР Крим;

- модель оптимізації виробничої програми сільськогосподарських підприємств, яка містить модуль мінімізації ризику, застосована в ряді господарств АР Крим; впровадження рішень, отриманих за допомогою моделі, дозволяє підвищити економічну ефективність і стабільність виробництва;

- розроблені в дисертації теоретичні і методичні положення, алгоритми, моделі і програми застосовуються у викладанні курсів "Економічний ризик і методи його вимірювання", "Ризик у менеджменті", "Підприємництво", "Обґрунтування фінансово-господарських рішень", "Комп"ютерні технології обґрунтування економічних рішень" у провідних державних і комерційних вузах Криму.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані особисто автором. З наукових робіт, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані тільки ті ідеї і положення, які є результатом особистих досліджень здобувача і вказані в авторефераті в переліку основних публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися на більше ніж 30 наукових і науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, серед яких: V Міжнародна науково-практична конференція "Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність" (Трускавець, 1999); III Міжнародна науково-практична конференція "Маркетинг: теорія і практика" (Ялта, 1999); Міжнародна науково-практична конференція "Стабілізація аграрного сектора Росії" (Санкт-Петербург, 1999); Міжнародна науково-практична конференція "Інформаційне і правове забезпечення малого бізнесу" (Херсон, 1999); Міжнародна науково-практична конференція "Економічна теорія: сучасна парадигма і її еволюція на порозі XXI сторіччя" (Київ, 2000); Міжнародна науково-практична конференція "Трансформація механізмів управління в механізми господарювання" (Сімферополь, 2000); Міжнародна науково-практична конференція "Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові проблеми" (Запоріжжя, 2000); Всесоюзна наукова конференція "Ефективність і господарський механізм АПК" (Москва, 1983); Науково-виробнича конференція "Проблеми інформатизації агропромислового виробництва України в умовах ринкових відносин (Київ, 1995); II Українська науково-практична конференція "Студент і викладач" (Сімферополь, 1996); Перша Всеукраїнська науково-практична конференція "Проблеми економічного ризику: аналіз і управління" (Київ, 1998); Всеукраїнська міжвузівська науково-практична конференція "Сучасні тенденції і пріоритети розвитку перехідної економіки" (Сімферополь, 2000); Науково-практична конференція "Республіка Крим: проблеми розвитку регіону" (Сімферополь, 2000); Міжвузівська конференція "Економічні аспекти стабільного розвитку" (Сімферополь, 2000); Науково-практична конференція "Сучасні соціально-економічні проблеми Криму і шляхи їх вирішення" (Сімферополь, 2000); III-VIII Наукові читання журналу "Культура народів Причорномор'я" (Сімферополь, 1998-2000), Наукові конференції Кримського державного аграрного університету (1985-1996) і Кримського інституту бізнесу (1997-2000) та ін.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 53 наукові роботи загальним обсягом 39 д.а. (в т.ч. 25 основних робіт у фахових виданнях, з них 1 монографія обсягом 16,8 д.а., 24 наукові статті в журналах і фахових виданнях загальним обсягом 10,1 д.а., 11 брошур і розділів у наукових брошурах та учбових посібниках обсягом 8,8 д.а., 5 статей в інших наукових виданнях, 12 наукових доповідей і тез на міжнародних, Всеукраїнських, міжвузівських та інших наукових конференціях).

Структура і обсяг дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг - 395 сторінок машинописного тексту. Дисертація містить 46 таблиць на 34 сторінках і 56 рисунків на 42 сторінках. Список використаних джерел включає 301 найменування і займає 23 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

аграрний ризик економічний сільськогосподарський

У першому розділі "Теоретичні і методологічні основи категорії економічного ризику" розглянуто еволюцію і сучасні проблеми теорії економічного ризику, досліджено феномени і узагальнено сутність категорії економічного ризику, встановлено причини, передумови і закономірності формування ризику в економічних системах.

Теорія економічного ризику послідовно формувалася з розвитком економічної думки в складі принципових ідей різних наукових шкіл. У надрах класичних теорій зародилося і було розвинуте неокласичною школою уявлення про підприємницький прибуток як винагороду за ініціативу, новаторство, ризик, на основі якого згодом сформувалася концепція премії за ризик. Отже, економічна теорія спочатку зв'язувала ризик не стільки з можливими втратами, скільки з додатковими доходами і прибутком. Це положення розглядається в дисертації як принципово важливе для визначення сутності економічного ризику як категорії.

Сучасна теорія економічного ризику характеризується емпіричністю і суперечливістю. У більшості робіт визначення сутності ризику формулюється, виходячи з його проявів, які зводяться до ситуації вибору, а також пов'язується тільки з можливими втратами. Проте в цих же працях наводяться приклади ризиків, що виходять за рамки ситуації вибору (країн, регіонів, банків, систем управління), або пов'язані як із збитками, так і з вигодою (валютний, процентний). Таким чином, має місце невідповідність між об'єктивними феноменами і визначенням сутності економічного ризику.

Концептуальний підхід десертанта полягає у тому, що найбільш загальні і глибинні відносини ризику можуть розглядатися і бути пізнані на основі матеріалістичної діалектики в цілому і безпосередньо через взаємозв'язок і взаємодію парних діалектичних категорій можливості і дійсності, причини і наслідку, необхідності і випадковості, а також пов'язаних із ними рис визначеності і невизначеності. Для виявлення глибинної природи ризику логічно і коректно досліджувати взаємодію цих категорій, поставивши в центр відносин діалектичний вектор: дійсність можливість нова дійсність.

Згідно з цим концептуальним підходом у роботі обґрунтована узагальнена дефініція категорії економічного ризику як пізнаних при невичерпній невизначеності відносин між дійсністю економічної системи і можливостями її трансформації в якусь майбутню ідентифіковану суб'єктом дійсність, яка може виникнути із взаємодій причин і наслідків, випадкового і необхідного, внутрішніх і зовнішніх умов. Шляхом переходу від загального в цьому визначенні до особливого в конкретних феноменах економічного ризику можна сформулювати поняття будь-яких специфічних ризиків.

Подолання невідповідностей, що пов'язані з обмеженістю ідентифікації економічного ризику, можливе на основі розгляду його формування з позицій загальної теорії управління системами. Фундаментальні властивості економічних систем у контексті методології економічної кібернетики дозволяють зробити висновок про іманентність ризику економічним системам, в яких процес прийняття рішень є лише одним із складових циклів управління виробництвом. Тому розгляд економічного ризику тільки у зв'язку з процесом прийняття рішень лишає поза полем зору значну сферу як в управлінні, так і у функціонуванні соціально-економічних систем. У зв'язку з цим для вичерпного аналізу економічного ризику логічно виділяти три його рівні: загальносистемний економічний ризик, властивий соціально-економічним об'єктам, як цілісним системам; ризик підсистем управління; ризик, що пов'язаний з процесом прийняття економічних рішень.

На вищому рівні ідентифікується, оцінюється і регулюється ризик національних економік, галузей, регіонів, виробничих об'єднань, корпорацій, підприємств.

На другому рівні розглядається ризик систем управління, який залежить від раціональності організаційних структур, розподілу функцій і повноважень, механізмів реалізації рішень і контролю їх виконання, системи відповідальності, інформаційних систем та ін.

Ризик третього рівня виникає при прийнятті множини різноманітних рішень: стратегічних, інвестиційних, інноваційних, комерційних, фінансових та ін.

Виділення ієрархії ризику в соціально-економічних системах продуктивне не тільки в концептуальному плані, але і як основа методологічного підходу до оцінки і вимірювання економічного ризику.

У другому розділі "Чинники, форми і види економічного ризику в аграрному виробництві" викладені результати дослідження із систематизації чинників і класифікації форм і видів економічного ризику, виходячи з розроблених у першому розділі концепцій сутності, ієрархічності і додатковості ризику в економічних системах.

У дослідженні зроблено висновок, що в теорії економічного ризику потрібно чітко розмежовувати причини, чинники і види ризику. Причини ризику - невід'ємні базові властивості економічних систем, які є основою невизначеності їх стану і поведінки, а чинник розглядається як певна характеристика самої економічної системи або її зовнішнього середовища, що відображає діючі сили або умови, які впливають на функціонування цієї системи і сприяють прояву причин ризику.

У роботі запропоновано новий підхід до систематизації чинників ризику аграрного виробництва з метою більш контрастної їх диференціації, виходячи з цілей управління ризиком і реальних можливостей економічних систем різних рівнів. В основу покладено двомірний матрично-сітьовий принцип систематизації. Для цього, насамперед, необхідно групувати чинники ризику за рівнями ієрархії управління сільським господарством. У цьому аспекті можна виділити мінімум п'ять рівнів: народне господарство, сільське господарство як галузь економіки, окремі галузі сільського господарства, області, підприємства. В окремих випадках виникає необхідність доповнити цю ієрархію рівнями районів і об'єднань. На кожному з рівнів управління, відповідно до принципу ієрархічності ризику в економічних системах, виділяються чинники, що належать до системи загалом, системи управління, конкретних проектів або окремих рішень.

Логіку цього підходу до систематизації чинників економічного ризику аграрного виробництва можна проілюструвати на прикладі загальносистемного рівня сільського господарства країни. Зовнішніми для цього рівня є чинники, що виникають на загальносистемному рівні народного господарства країни (політична обстановка, загальний стан економіки, динаміка рівня інфляції, стан купівельної спроможності, державна політика в галузі імпорту і експорту продукції та ін.), у системі державного управління (міра раціональності і ефективність побудови органів державного управління, міра координації і узгодженість дій органів управління, результативність державної системи контролю виконання законів і рішень, що приймаються, раціональність розподілу функцій органів державного управління, оперативність реакції держуправління на зміни в економічній ситуації), на рівні державних рішень і програм (рішення і програми, що змінюють порядок державного регулювання відносин власності, цін, тарифів, заготовок, взаєморозрахунків, фінансування, експорту та ін.). Водночас, функціонування сільського господарства країни безпосередньо пов'язане з множиною внутрішніх чинників: кліматичними і погодними умовами, станом основних виробничих фондів і їх відтворення, співвідношенням цін на його продукцію з цінами споживаних ресурсів і послуг, а також із середніми цінами світового ринку, ресурсним забезпеченням дотримання технологій і агротехніки, дефіцитом джерел фінансування поточного виробничого циклу і відтворення, середнім рівнем і динамікою витрат виробництва по відношенню до цін реалізації продукції і цін світового ринку, змінами частки сільського господарства у валовому внутрішньому продукті, національному доході, фонді оплати праці, бюджетних асигнуваннях, податкових надходженнях та ін.

Внутрішні чинники ризику сільського господарства в цілому розглядаються як зовнішні по відношенню до окремих галузей аграрного виробництва. Вони на галузевому рівні доповнюють спектр чинників ризику, специфічних для тієї або іншої галузі. Така побудова класифікації чинників є основою для формування ступінчастої системи моніторингу, якісного аналізу чинників ризику і прийняття управлінських рішень відповідно до інформаційних і ресурсних можливостей на кожному з рівнів ієрархії.

Аналіз систематизації виявив тенденцію кумулятивного нарощування сукупності чинників ризику по мірі зниження рівня в ієрархії при одночасному зменшенні ресурсних та інформаційних можливостей для ідентифікації і аналізу цієї сукупності чинників. Отже, для ефективного ризик-менеджменту в аграрному секторі економіки необхідне створення ступінчастої системи моніторингу і аналізу чинників ризику. На рівні сільського господарства України є необхідність у відстеженні і аналізі зовнішніх і внутрішніх чинників ризику. Результати такого аналізу, які необхідно постійно поповнювати, повинні формуватися в комп'ютерні бази даних, доступні для використання на нижчих рівнях ієрархії. Аналогічний підхід необхідно застосовувати й при формуванні бази даних за галузями сільськогосподарського виробництва і на обласному рівні. Всі ці бази можуть використовуватися консультаційними службами і органами управління для оцінки ризику об'єктів підприємництва або рішень.

Внаслідок дослідження чинників ризику, пов'язаних з суб'єктом, процесом і процедурами прийняття рішень, обґрунтовано, що в підсистемі управління завжди повинен бути виділений елемент (посадова особа або колективний орган), який бере на себе організаційну відповідальність виробничої системи і поширює її на інші елементи системи, котра продукує процес прийняття рішень, встановлюючи для кожного з них кількісні і якісні параметри завдань, а також певні способи і заходи покарання і заохочення. Цим досягається організаційна єдність особи, що приймає рішення, як системи.

За оцінками керівників і спеціалістів аграрних підприємств Півдня України, узагальненими за підсумками їх анкетних опитувань, має місце тенденція зниження відповідальності на внутрішньогосподарських рівнях управління і низький рівень відповідальності в районній ланці управління. Виявляється інерційність уявлень про відповідальність, які склалися в соціалістичний період, що необхідно враховувати у зв'язку з сучасним управлінням економічними ризиками.

Аналіз різних методичних варіантів і ознак, що покладені в основу систематизації ризиків, дозволив типізувати концептуальні підходи до класифікації ризиків, які позначені як об'єктний, предметний, факторний і аспектний.

Об'єктивно обґрунтованим і найбільш продуктивним у плані управління ризиком є аспектний підхід до класифікації ризиків, який передбачає перехід від дослідження явищ до виявлення сутностей, узагальнення, орієнтованого на завдання оцінки і вимірювання ризику, а зрештою, - на управління ним. Концепція аспектної класифікації виходить з необхідності дослідження всіх можливих проявів ризику певної предметної області, визначення його причин і чинників. При цьому необхідно виявити ознаки або відносини, властиві економічній системі, що в найбільшій мірі загальні для всіх можливих проявів ризику і які не змінюються в залежності від тих або інших чинників. Ці відносини, як правило, не знаходяться на поверхні явищ. Щоб їх визначити, потрібне глибоке проникнення в зміст процесів формування ризику, аналіз масових вибірок проявів ризику.

Для встановлення множини ознак або відносин інваріантних до конкретних проявів ризику і чинників, що їх обумовлюють, необхідно здійснити аналіз можливої їх залежності або протиріччя між ними. Потрібно виявити логічні зв'язки між ознаками, які призводять до відносин дискримінації в аспекті змісту процесів ризику в предметній області, що досліджується. Ознаки або відносини, які контрастно дискримінують явища в змістовному аспекті, можуть стати основою класифікації. Таким чином, необхідною умовою аспектної класифікації є змістовне розмежування абстрактно узагальнених відносин ризику.

Однак цього недостатньо для прийнятності класифікації. Достатньою умовою є відповідність класифікації завданням і критеріям оцінки ризику, що випливають з цілей економічної системи по управлінню ризиком в даній предметній області. Класифікація повинна бути не тільки змістовною, але і прагматичною. Вона доцільна лише в тому випадку, якщо являє собою необхідну основу логічних продуктивних напрямів з розробки методів оцінки ризику і управління ним.

Виходячи з об'єктної, предметної і аспектної концепцій класифікації ризиків, а також враховуючи ієрархічність ризику в економічних системах, у роботі запропоновано варіант узагальненої систематизації ризиків аграрного виробництва, орієнтованої на управління ними. Як об'єктні класифікаційні ознаки розглядаються рівні управління аграрним виробництвом в Україні, на кожному з яких виділяється трирівнева ієрархія ризику в економічних системах. Перетин рівня управління з рівнем ідентифікації ризику формує класифікаційну позицію, в яку включаються об'єктивно властиві їй форми і види ризику, що виділяються відповідно до аспектного і предметного підходів.

По відношенню до сільського господарства загалом як економічної системи ідентифіковано метасистемний рівень, що репрезентує його зовнішнє середовище. Ризики на цьому рівні представлені трьома основними класами: економічним, соціально-політичним і фіскально-монетарним.

Економічні ризики являють собою сукупність можливостей реалізації народним господарством загалом економічної рівноваги, динаміки валового внутрішнього продукту і національного доходу, зміни сукупного попиту, платоспроможності населення, ступеня державного втручання в її розвиток і протекціонізму.

Соціально-політичний ризик відображає можливості впливу на економіку геополітичних трансформацій і потрясінь, впливу інших держав і міжнародних організацій, політичних і соціальних традицій, політичних рухів, їх програм і боротьби, інтересів соціальних верств і груп населення.

Фіскально-монетарний ризик пов'язаний з невизначеністю, яка виникає внаслідок фінансової і бюджетної політики, що проводиться державою, діяльності Національного банку щодо регулювання грошової маси і курсу національної валюти, змін податкового законодавства, національних і міжнародних фінансових криз.

На загальносистемному рівні ризику аграрного сектора національної економіки метасистемний ризик відображає безпосередній вплив на нього економічного, соціально-політичного і фіскального-монетарного ризиків. Сільське господарство виявилося в найбільшій мірі вразливим до цих ризиків. Про це свідчать більш високі темпи падіння об'ємів валового продукту, чистої продукції, заробітної плати і прибутку, ніж в народному господарстві загалом.

Ринковий ризик сільського господарства виникає внаслідок диспаритету зміни цін на його продукцію і цін споживаних ним матеріалів і послуг, скорочення платоспроможного попиту на продукти харчування, імпорту і обмеження експорту продуктів харчування, подорожчання позикових фінансових ресурсів та ін.

Розглядаючи ризик сільського господарства в цілому, неможливо залишити без уваги вплив на нього аграрної реформи, що проводиться державою.

В аграрній реформі можна виділити три основних аспекти ідентифікації ризику. По-перше, це ризик, зумовлений невизначеністю на етапі ініціювання реформи, розробки її парадигми, змісту, структури, послідовності, який можна умовно назвати ендогенним ризиком реформи, оскільки він характеризує внутрішню причинно-наслідкову і логічну гармонізацію реформи з об'єктивними чинниками і тенденціями розвитку економіки і суспільства.

По-друге, значний ризик виникає у процесі реалізації реформи внаслідок умов і обставин, які було важко або неможливо передбачити на етапі її розробки. Такий ризик можна назвати адаптаційним ризиком реформи.

По-третє, доцільно виділити екзогенний ризик, який виникає у зв'язку із ставленням до реформи або окремих її напрямів соціальних груп суспільства, політичних рухів і владних структур, які вбачають у ній реальну або уявну загрозу своїм інтересам або цінностям. Ідентифікуючи в явній або неявній формі такий ризик, вони здатні впливати на формування і реалізацію реформи або не сприймати її.

Всі три форми ризику об'єктивно неминучі і певною мірою взаємопов'язані. Принципово неможливо в умовах геополітичних потрясінь і корінних перетворень, динамізму ситуацій і дефіциту часу на прийняття рішень отримати вичерпну інформацію про стан соціально-економічної системи, визначити тенденції розвитку і передбачити майбутні процеси. Тим більше не можна усунути впливи змін у зовнішньоекономічному середовищі.

Таким чином, об'єктивно існує ризик аграрної реформи, який необхідно враховувати як при її розробці, так і при оцінці проміжних результатів, а також при визначенні шляхів її подальшого розвитку. Завдання економічної науки полягає в тому, щоб виявити головні чинники ризику реформи, розробити операціональні методи обґрунтування стратегічних рішень національного масштабу з урахуванням ризику і сценарного моделювання їх реалізації, створити систему моніторингу і механізми коректування ходу перетворень.

Особливістю запропонованої класифікації ризиків аграрного виробництва є побудова її на принципах зворотної аддитивності і неповторюваності. Ризики, що виникають безпосередньо в процесі прийняття рішення, доповнюються ризиками системи управління і загальносистемними ризиками даного об'єктного рівня, а також ризиками вищих об'єктних рівнів. Така побудова класифікації дозволяє застосовувати її як основу для розробки системи локальної і інтегральної оцінки ризиків, а також для формування ієрархічної системи управління ризиком аграрного виробництва.

У третьому розділі "Методологічні основи і методичні аспекти оцінки економічного ризику" обґрунтована методологія оцінки, аналізу і вимірювання економічного ризику, що інваріантна до його форм і видів, розроблені методичні основи оцінки підприємницького ризику в агробізнесі, запропонована і випробувана методика відносної оцінки ризику на основі аналізу і моделювання фінансового стану підприємств.

Об'єктивно-суб'єктивній природі економічного ризику відповідає трактування оцінки ризику як інтегрованого етапу процесу управління ризиком, який включає якісний і кількісний аналіз ризику, а також співвіднесення отриманого об'єктивного уявлення про міру ризику з суб'єктивним її сприйняттям особою, яка ухвалює рішення. Кількісне вимірювання ризику є лише одним з елементів кількісного аналізу і покликане, виходячи з адекватного відображення ситуації, встановити об'єктивну міру ризику в певній шкалі вимірювань.

В умовах ринкової економіки ризик кожного суб'єкта ринку не може бути виявлений і оцінений інакше ніж через аналіз його позиції і тенденцій її зміни в тому або іншому сегменті ринку. Тому в оцінці економічного ризику методологічно фундаментальними є принципи додатковості і множинності зіставлення.

Оцінка ризику аграрних виробничих систем і їх підсистем управління на всіх рівнях управління в галузі повинна методологічно засновуватися на розробці, вимірюванні і аналізі сукупності об'єктивних економічних показників, котрі характеризують стан і тенденції зміни відповідних систем і можуть розглядатися як індикатори потенційної можливості змін у майбутньому. Ця оцінка реалізується шляхом побудови відповідних систем відношень на основі принципів додатковості і множинної зіставленості, що забезпечують урахування цілей і застосування критеріїв систем більш високого рівня з диференціацією множини об'єктів за відповідними критеріями дискримінації і оцінкою ризику окремого об'єкта за значенням цього критерію або приналежністю до однієї з виділених його градацій, або ж позицією в рейтинговому ряду об'єктів, побудованому за даним критерієм.

Вимірювання економічного ризику повинно засновуватися на методології загальної теорії вимірювань і полягати у відображенні емпіричної системи з відношеннями, яке є гомоморфізмом з емпіричної реляційної системи в шкальну числову систему з відношеннями. Властивостями економічних систем, що вимірюються, повинні бути такі характеристики структури, стану або поведінки цих систем і їх зовнішнього середовища, які дозволяють виявити і диференціювати за потенційними наслідками можливі майбутні стани або траєкторії поведінки певних економічних об'єктів.

Підприємницький ризик об'єктів агробізнесу може бути об'єктивно оцінений на основі вимірювання виробничого, збутового і цінового ризиків, які формують комерційний ризик, ризиків зростання постійних і змінних витрат, вимір яких виконується за методикою суб'єктивної оцінки розподілу імовірності, а також коефіцієнтів операційного леверіджу, сили впливу фінансового важеля і зонально-галузевого ризику, які обчислюються безпосередньо за фактичними даними. Інтегральний ризик об'єкта підприємництва в агробізнесі запропоновано вимірювати за допомогою коефіцієнта, що визначається як середня геометрична величина часткових коефіцієнтів. За допомогою імітаційного моделювання і кластерного аналізу в дисертації обґрунтована шкала діагностики підприємницького ризику за інтегральним коефіцієнтом: менше 1,9 - низький, від 1,9 до 2,1 - помірний, від 2,1 до 2,3 - середній, від 2,3 до 2,5 - підвищений і понад 2,5 - високий.

В умовах економічної кризи і збитковості більшості аграрних підприємств, відсутності довгострокових банківських кредитів, дефіциту обігових коштів і багаторазового зниження обсягів виробництва розрахунок більшості часткових коефіцієнтів ризику неможливий або умовний. Разом з тим оцінка ризику залишається актуальною і може бути виконана за допомогою методики ситуативної діагностики відносної міри ризику стану підприємств. Для виявлення диференціації сільськогосподарських підприємств запропоновано застосовувати в комплексі методи кореляційного аналізу і багатовимірної статистичної класифікації. За допомогою кореляційного аналізу встановлюється множина показників, які статистично достовірно характеризують фінансово-економічний стан підприємств, а багатовимірна класифікація дозволяє за значеннями цієї сукупності показників виділити групи підприємств, контрастно відмінних за його рівнем.

Для розробки статистичних моделей оцінки ризику фінансового стану сільськогосподарських підприємств запропоновано методику і відповідний їй алгоритм. Основною особливістю методики є те, що діагностичні властивості моделі оцінюються за мірою узгодженості класифікації вибірки підприємств за багатовимірною ознакою і класифікації відповідно до одновимірної ознаки, яка обчислюється за статистичною моделлю.

Для діагностики ризику фінансово-економічного стану сільськогосподарських підприємств Криму розроблена відповідно до методики статистична модель:

Z = -1,817 + 1,057X1 + 0,35X2 + 1,11X3 + 0,672X4 + 0,731Х5,

де: Х1 - коефіцієнт маневреності; Х2 - коефіцієнт абсолютної ліквідності; Х3 - рентабельність виробництва, %; Х4 - відношення виручки до виробничого потенціалу, %; Х5 - коефіцієнт покриття запасів. При значенні Z-критерію, меншому 0,9, стан підприємства діагностується як кризовий, в інтервалі від 0,9 до 2,7 - як передкризовий, від 2,7 до 7,2 інтерпретується як нестійкий і понад 7,2 - як стійкий.

Реалізація запропонованої методики на вибірці сільськогосподарських підприємств дозволила встановити, що в АР Крим 40-54% підприємств перейшли межу стійкості як цілісні майново-організаційні одиниці, ще близько 25-38% наближаються до цього стану, 7-17% можуть за сприятливої зміни економічних умов поліпшити своє фінансове становище, але з більшою імовірністю будуть знижувати фінансову стійкість, і тільки 5-14% господарств мають фінансовий стан, мінімально необхідний для стабілізації і зростання.

У четвертому розділі "Оцінка зонально-галузевого ризику аграрного виробництва" подається розроблена методика вимірювання і оцінки зонально-галузевого ризику, а також наведені результати районування території України за рівнем ризику виробництва основних сільськогосподарських культур.

Зонально-галузевий ризик практично неможливо оцінити, виходячи з безпосереднього аналізу погодно-кліматичних характеристик, оскільки відбувається їх системний неаддитивний вплив на продуктивність рослин. Будь-які природні умови і погодні зміни відбиваються у варіації урожайності сільськогосподарських культур. За допомогою аналізу багаторічних варіацій урожайності тієї або іншої культури в регіоні можна оцінити зонально-галузевий ризик як основу для адаптивного управління природно-кліматичною складовою ризику в аграрному виробництві. Для цього необхідна система регіональних показників зонально-галузевого ризику, що розраховуються за динамічними рядами урожайності культур в регіоні (господарстві) не менше ніж за двадцятирічний період.

Вимірники зонально-галузевого ризику повинні відповідати сформульованим нижче основним критеріям.

По-перше, вимірювання ризику повинно відображати як частоту коливань, так і їх

амплітуду. Чим частіші і чим значніші коливання урожайності, тим більшим має бути коефіцієнт зонально-галузевого ризику.

По-друге, необхідно враховувати різні економічні наслідки підвищення і зниження урожайності. Якщо в певному регіоні для однієї культури протягом багаторічного періоду характерні періодичні значні падіння врожайності, для другої - чергування приблизно рівновеликих зростання і зниження, а для третьої - істотні підвищення, то значення показника ризику повинно бути, відповідно, більшим для першої культури у порівнянні з другою і мінімальним для третьої.

По-третє, обов'язковою властивістю вимірників є їх безпосередня порівнянність, інваріантна до культур і регіонів, яка необхідна для адаптивного управління ризиком за допомогою вдосконалення розміщення виробництва, оптимізації його структури, створення резервних запасів і т.д.

По-четверте, вимірювання зонально-галузевого ризику повинно давати можливість для його змістовної диференціації і визначення шкали, адекватної до культур і регіонів України. Знання коефіцієнта має бути достатнім для того, щоб зробити однозначний висновок про міру зонально-галузевого ризику.

Для об'єктивного і всебічного відображення характеру коливання урожайності, в доповнення до показників, що розраховуються на основі вирівнювання рядів динаміки за методом найменших квадратів, у роботі запропонована система показників, в основу якої покладено вирівнювання ряду динаміки за допомогою симплексного методу лінійного програмування. За цим способом лінія тренду в меншій мірі відхиляється у бік випадкових значних коливань, а суми позитивних відхилень, як правило, не дорівнюють сумам негативних. Тому лінія тренду, що приймається за нормальний рівень динаміки процесу, відображує характер коливання, а показники ризику, розраховані на основі цього підходу, дозволяють зіставити не тільки загальне коливання, а й коливання у бік зниження від нормальної тенденції, що має принципове значення при обґрунтуванні структури посівних площ і розмірів страхових запасів.

За результатами аналізу різних коефіцієнтів, що характеризують коливання урожайності як по відношенню до математико-статистичного, так і симплексного тренду, сформована система часткових коефіцієнтів зонально-галузевого ризику, яка поєднує відносне середнє лінійне відхилення, коефіцієнт коливанності, відносне максимальне негативне відхилення від тренду, середню відносну негативнуу коливанність від симплексного тренду, відносне середнє відхилення від симплексного тренду, середню максимальну негативну коливанність від симплексного тренду, відношення суми негативних відхилень до суми позитивних відхилень від симплексного тренду. Як інтегральний вимірник зонально-галузевого ризику запропоновано застосовувати середнє геометричне значення цих часткових коефіцієнтів.

Внаслідок випробування запропонованої методики на динамічних рядах урожайності 8 основних сільськогосподарських культур в областях України і АР Крим, аналізу отриманих результатів за допомогою методів багатовимірної статистичної класифікації обґрунтована шкала оцінки зонально-галузевого ризику за рівнем інтегрального коефіцієнта: менше 0,2 - низький; від 0,2 до 0,25 - помірний, від 0,25 до 0,3 - середній, від 0,3 до 0,35 - підвищений, 0,35 і більше - високий. Експериментальна перевірка цієї шкали показала її адекватність і можливості стосовно диференціації ризику.

Застосування запропонованої методики дозволило визначити часткові і інтегральні коефіцієнти зонально-галузевого ризику культур у 24 областях, АР Крим і Україні в цілому, аналіз яких узагальнив закономірності в диференціації рівня ризику як у розрізі регіонів за окремими культурами, так і між культурами в регіонах. Відображення інтегральних коефіцієнтів за окремими культурами на карті України показує наявність компактних зон певного рівня зонально-галузевого ризику, що свідчить як про об'єктивні природно-кліматичні причини зонально-галузевого ризику, так і про адекватність запропонованої методики його оцінки фактичній ситуації.

У п'ятому розділі "Галузеві аспекти управління ризиком аграрного виробництва" обґрунтовано необхідність, зміст і узагальнений алгоритм адаптивного управління аграрним виробництвом, досліджені особливості управління ризиком, пов'язані з суб'єктом управлінської діяльності, конкретизована роль агропромислової інтеграції у зниженні ризику аграрного виробництва і обґрунтований стратегічний прогноз її розвитку на рівні підприємств.

Економічний ризик аграрної сфери значною мірою визначається випадковою мінливістю погодних умов і її впливом на результати діяльності, що зумовлює об'єктивну необхідність адаптивного підходу в управлінні виробництвом. Адаптивне управління ризиком аграрного виробництва передбачає створення відповідної системи методології, методичного і програмного комп'ютерного забезпечення, математичних моделей, інформаційних потоків і баз, процедур розробки, прийняття і реалізації рішень.

Прийняття управлінських рішень, адаптивних до природно-кліматичних умов, можливе на основі системи регіональних характеристик зонально-галузевого ризику, що розраховуються за динамічними рядами урожайності культур в регіоні (господарстві), і виявлених закономірностей узгодження коливань урожайності різних культур в одній зоні або конкретної культури в різних зонах. Знання таких закономірностей є необхідною основою для розробки рішень щодо вдосконалення розміщення і структури посівних площ сільськогосподарських культур з метою досягнення ефекту взаємної компенсації коливань або послаблення наслідків їх синхронності.

Запропоновані методика і алгоритм статистичного аналізу узгодженості коливань урожайності на основі рядів відхилень її фактичних рівнів від трендів багаторічних динамічних рядів дозволяють встановити наявність статистично значущих асинхронних чи синхронних коливань або відсутність статистично достовірної їх узгодженості.

Внаслідок реалізації запропонованої методики встановлені закономірності узгодження коливань урожайності 8 основних сільськогосподарських культур по Україні в цілому, по кожній з 24 областей і АР Крим. У міжрегіональному аспекті адаптивного управління ризиком аграрного виробництва в Україні, більшою мірою, потрібно орієнтуватися на заходи, що компенсують синхронні коливання урожайності. Потенційні можливості використання асинхронності коливань між областями є лише стосовно кукурудзи на зерно і в меншій мірі - соняшника. У ряді областей має місце асинхронність коливань урожайності, в тому числі і статистично значуща. Виявлені поєднання культур з асинхронністю коливань урожайності можуть служити об'єктивною основою для відповідних коригувань структури посівних площ в областях з метою зниження сукупного ризику аграрного виробництва, зумовленого природно-кліматичними умовами. Крім цього, для адаптивного управління має певну цінність знання зв'язок культур з незначущими негативними і навіть позитивними коефіцієнтами кореляції, які свідчать про відсутність статистично значущої залежності між рядами відхилень, тобто з достатньою імовірністю не можна чекати яких-небудь узгоджених коливань, в тому числі і синхронних. Поєднання цих культур, щонайменше, не підвищує ризику аграрного виробництва.