Причини японського економічного дива

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

За тлумачним словником В. Даля диво - будь-яке явище, яке ми не можемо пояснити відомими нам законами природи. Післявоєнний економічний розвиток Японії дійсно схожий на диво, але диво, яке можна пояснити законами економіки. Японське «економічне диво» -- це перетворення, які відбулися у цій країні в галузі народного господарства і перетворили її за декілька десятиліть на найрозвиненішу країну світу.

Розпочалося воно приблизно у 1948 р., через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВВП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952--1963 рр. її ВВП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9 %; протягом цих же років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-их років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави.

До кінця ХХ ст. на економічній карті світу став інтенсивно формуватися третій центр сили. Його особливість полягає в тому, що до теперішнього часу немає повної ясності в розстановці сил в дано планетарному полюсі зростання. У випадку безсумнівного економічного регіонального лідера - Японії - наприкінці 80-х років з'явився потужний конкурент в особі Китаю. Причому сам Китай взагалі не розглядає Японію як свого конкурента, а економічну перевагу останньої вважає, суто тимчасовим і перехідним.

Її новітня історія почалася в 70-х роках XIX ст., Коли вона вийшла з феодальної ізоляції з повним національним консенсусом: уникнути ділянки колонії Заходу. Японії були потрібні західні технології та інституційні приклади. Все це було імпортовано і засвоєно. Проведення прискореної індустріалізації спиралося на внутрішні фінансові та людські ресурси, без прямої фінансової допомоги країн Заходу.

Японія пройшла шлях від традиційної феодальної соціально-економічної системи до розвиненої ринкової економіки. Ще на початку модернізації країна зіткнулася з гострим протиріччям між потребами промислового розвитку в сировинних і паливних ресурсах і бідністю власних надр. Країна пережила періоди промислового підйому в перші десятиліття ХХ ст., Фінансова криза в 1927., Була охоплена світовою економічною кризою 30-х років.

Японія в 90-і роки відчуває труднощі у розвитку, оскільки той економічний механізм, який чудово працював на стадії форсованого зростання і прискореної індустріалізації, тобто ідеально підходив до стадії індустріально суспільства, починає давати збої на стадії інформаційного суспільства. Як найпотужніша економічна держава світу, Японія давно повинна мати відкрите суспільство з відносно ліберальними правилами гри, здатними органічно вписати її у світове співтовариство. Проте , до цих пір економіка Японії залишається досить закритою для іноземної конкуренції, хоча володіє потужними і наукомісткими технологіями в декількох експортно-орієнтованих галузях, які є візитною карткою даної країни на світових ринках.

Очевидно, що економічна система світового господарства не може довгий час функціонувати в умовах, коли одні країни будують відкриту економіку, а інші користуються цим, завалюючи їх внутрішні ринки своїми товарами, в той же час, не пускаючи їх компанії на свій ринок. З такою ситуацією європейські країни і США довгий час мирилися, оскільки японський експорт підривав конкурентноздатність місцевих товарів тільки у вузькому спектрі галузей і, крім того, Японію необхідно було підтримувати в умовах холодної війни з СРСР. Однак у 90-ті роки багато з цих умов зникли, і торговельні суперечки з Японією стали носити все більш лютий характер, а для Японії головними стали внутрішні проблеми.

Японці -- дуже працелюбний народ. Це відзначають всі, хто з ними стикався. Зазнавши нищівної поразки і переживши шок звичайних і атомних бомбардувань, вони зібралися на руїнах і зробили таке, що не вдавалося ще нікому. Одним з найважливіших факторів “дива” стала етика праці. Люди, які побували в Японії, розповідають, що робота для японців часто важливіша, ніж сім'я. У повоєнні часи групова ідентичність все ще домінувала над індивідуаліськими цінностями, тому працювали “ на дядю ” японці зазвичай не гірше, ніж на себе.

Різниця в доходах керівництва й простих робітників у японських корпораціях значно менша, ніж в європейських чи американських, - донедавна японці не страждали від корисливості і цінували злагоджену колективну працю. Рівень безробіття не перевищував 5% навіть в часи кризи - "оптимізувати" проблеми, скорочуючи працівників, вважалося неетичним.

У перші місяці окупації американці виявили, що економіці потрібна нова еліта. Вони взялися ламати монополістичні зв'язки, що залишилися з епохи мілітаризму, і “ давили ” середні та дрібні ініціативи. Новому уряду вдалося швидко організувати інститут вільного підприємництва, налагодити ефективну ринкову конкуренцію. Для цього провели масовий перерозподіл власності й реформи, щоб створити умови для здорової конкуренції. Вважалося, що маючи такі умови, дрібний та середній бізнес сам про себе подбає максимально ефективно.

Зацікавлення Японії в усьому світі величезний. Вражаючі досягнення Країни вранішнього сонця, особливо у економіці, загальновідомі і приваблюють до себе пильну увагу, викликають змішані відчуття: від подиву і захоплення до заздрості і оправданими побоювання. Небачені темпи промислового розвитку, які щороку досягалися японської економікою протягом трьох десятиліть досі вивчаються економісти усього світу, наводячи за приклад і вказуючи шлях країнам. Промисловий розвиток виробництва і економічного зростання Японії цікаві як унікальне явище сучасності, але вражають досягнуті Японією результати, якщо до уваги очевидну непридатність географічних і кліматичних умов, у яких доводилося розвиватися цій країні. Тож не дивно, у світі множиться велика література ( від колійних нотаток до фундаментальних досліджень, присвячених «японському феномену» і «японському виклику». Вони передвіщають становлення Японії як світової економічної держави, яка поведе у себе увесь світ в ХХ( і похмурі передбачення про неминучий крах « японського чуда».

Сьогодні досягненнями Японії нікого не здивуєш. Набагато важливіше зрозуміти й пояснити причини «японського економічного дива», чи, вірніше, феноменального повоєнного ривка Японії, вивівшого її у розряд «економічної супердержави».

Промисловий переворот -- це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані головну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Промисловий переворот -- це світовий процес, що визначався загальними законами і одночасно мав свої особливості у кожній країні. Першою його здійснила Великобританія в останній третині XVIII ст. -- середині XIX ст. Японське «економічне диво» -- це перетворення, які відбулися у цій країні в галузі народного господарства і перетворили її за декілька десятиліть на найрозвиненішу країну світу. Для перетворення Японії на економічно могутню державу урядом було зроблено ряд послідовних кроків

Повоєнна економіка

Поразка країни на другий світової війни в 1945 р. порушило природний, еволюційний характер модернізаційного процесу, але з тим гаслам і прискорило проведення рішучих перетворень. Як-от: головним чинником подальших модернізаційних змін в усіх галузях японського суспільства стала окупаційна американська адміністрація, котра здійснювала курс - на послідовну демократизацію країни.

Стартові позиції, з яких почала свій післявоєнний розвиток Японія, були дуже несприятливі. Економічна ситуація в післявоєнній Японії була вкрай важкою. Економіка підірвана й виснажена довгою війною, великі міста та численні промислові підприємства стояли в руїнах. Населення зубожіло, не вистачало елементарних засобів для життя: продовольства, житла, роботи, енергетичних та сировинних ресурсів.

Як це не парадоксально, але саме нищівна поразка Японії в Другій світовій війні дала потужний імпульс соціально-економічному розвитку країни, позбавила економіку Японії багато чисельних економічних і політичних перепон, які заважали вільному розвитку виробництва, дії ринкових механізмів та інтеграції Японії в світові господарські зв'язки.

Хоча її промислово-технічна база порівняно мало постраждала в ході війни(надходження від американських замовлень за три роки війни становили 2,5 млрд. доларів США, були зняті всі обмеження у сфері промисловості та зовнішній торгівлі. У результаті вже в 1951 р. обсяг випуску промислової продукції перевищив довоєнний рівень. Японська економіка дістала змогу створити стартовий капітал для подальшого ривка) економіка Японії перебувала на межі краху. Японія втратила всі захоплені території і тим самим втратила колоніальних поставок сировини, палива, продовольства. Японські товари були витіснені з світових ринків. У країні були високі безробіття. Оскільки Японії було заборонено підтримувати безпосередні зв'язки з іншими країнами, імпорт сировини, палива і продовольства в країну був практично припинений. Внаслідок цього, а також спільної господарської розрухи виробничі потужності, незначно постраждалі від військових дій, протягом декількох років не могли бути використані повністю. Економічна ситуація в країні ускладнювалася і тим, що перший час японські монополії вдавалися до тактики саботажу відбудови народного господарства. По-перше, колишні військово-промислові корпорації відмовлялися розгортати виробництво, поки уряд не відшкодує їм втрати, понесені під час війни, посилаючись на нерентабельність, відсутність сировини і фінансування. По-друге, небажання відновлення виробництва великим капіталом мотивувалося побоюваннями репараційних вилучень, тобто відшкодуванням Японією матеріального збитку, заподіяного нею в роки війни іншим країнам за допомогою передачі технологічного устаткування. Однак незабаром з'ясувалося, що обладнання в цих цілях не буде вивозитися з країни.

По закінченні війни Японія опинилася у найтяжчих економічних умовах, в яких країна втратила 44% своїх колишніх володінь, куди в 1937г. доводилося 23,8% загального обсягу імпорту метрополії. До закінчення під державою Японії перебували території, багаті рисом, цукром, бобами, деревиною, золотом, залізної рудою, кам'яним вугіллям. У 1937р. у володінні Японії на окупований північно-східному Китаю доводилося 59,3% японського експорту і 41,7% імпорту. Обділена багатьма важливими на природні ресурси і відірвана від колоніальних джерел надходження енергоносіїв, Японія, здавалося, приречена тягнути жалюгідне існування б третьосортною країни. Але це, як ми знаємо, змагань не вийшло. Як це парадоксально, але саме нищівна поразка Японії на другий світової війни дало потужний імпульс соціально - економічного розвитку країни, призвело до усунення численних економічних і політичних перепон, котрі заважали більш вільному і природному розвиткові капіталістичного способу виробництва, ринкового механізму, інтеграції Японії світо-господарські зв'язки.

Суттєвою особливістю відновного періоду Японії було те, що відповідно до Потсдамської декларації вона була окупована американськими військами, котрі виступали від імені союзних держав і прийняли ряд директив щодо демократизації та демілітаризації країни. До початку 50-х рр.. верховна влада в країні знаходилася в руках американської окупаційної армії. Однак США здійснювали цю владу не безпосередньо, а через японський уряд.

Для покриття значного дефіциту державного бюджету, погашення зобов'язань перед монополіями національний уряд стало на шлях масової емісії паперових грошей. З 1945 по 1947р. сукупна грошова маса збільшилася в чотири рази. Різко зросла інфляція, знизився життєвий рівень населення. До 1946р. реальна заробітна плата робітників складала близько 13% від довоєнного періоду.

Відновлення економіки стани вимагало розробки принципово нової стратегії розвитку. Слід було не відновлювати зруйновану структуру господарства, а переходити від тотального державного контролю до вільного ринку. Найбільш істотним в економічному відношенні були такі реформи.

Глибоку кризу переживала й банківська система. Банки зіткнулись з труднощами в першу чергу тому, що позбавилися можливості кредитувати за вигідних умов, тобто надавати кредити під гарантію держави підприємствам, що займаються військовою промисловістю. Більш того, останні виявилися не в змозі повернути значну частину залучених коштів, що спричинило загострення проблеми неповернення кредитів. Норма збереження домогосподарств була від'ємною, тобто люди фактично проїдали всі свої доходи, що також не сприяло поліпшенню складного становища, в якому опинилися банки. Але головну проблему тогочасної Японії становив постійний дефіцит фінансів, адже ж для того, аби відбудовувати країну потрібні були значні капіталовкладення. Бурхливому економічному розвиткові, що зазвичай притаманний країнам у післявоєнний період заважала американська окупаційна адміністрація, якій, як країні переможниці, належали значні повноваження щодо контролювання дій уряду Японії. Зрозуміло, що мета програм реформування окупаційної адміністрації зводилася до того, аби ліквідувати надмірну концентрацію економічної могутності переможеної країни та аж ніяк не сприяти швидкому зростанню економіки. Враховуючи складне становище, спричинене фінансовим дефіцитом, уряд Японії вдався до економічної політики, що мала призвести до поступового піднесення. В січні 1947 року було створено державний фінансовий інститут, назву якого можна перекласти як Фонд фінансування відтворення господарства (Фуко Кін'ю Кінко), до керівництва якого входили керівники економічних міністерств та представники приватного сектору. Головна функція Фонду зводилася до кредитування пріоритетних галузей, якими на той час було визнано вугледобувну та сталеварну промисловість та електроенергетику. Але складна система прийняття рішень та політизація кредитування знищили незалежність фонду та загострили проблему неефективності кредитів. До того ж окупаційна адміністрація, що контролювалася США наполягала на поступовому проведенні Японією фінансової стабілізації зовсім іншими шляхами. Все це створило умови для того, щоб у 1949 р. Фонд було знищено.

У цілому нині, коли казати про японської економіці повоєнних років, то «обмеження, накладені на переможену у війні Японію, безсумнівно, додали специфічний характер повоєнному економічному відновленню. Переклад господарства на мирну колію з рентабельним використанням готівкових виробничих потужностей, у реалізації планів прибуткового промислового будівництва виявився, як що раніше міцно прив'язаним для налагодження випуску цивільної продукції для загалом і предметів особистого споживання особливості».

Повоєнна промисловість

Довоєнне промислова розбудова Японії призвело до формування великих концернів, які нагадували своєї організацією і порядками феодальні клани середньовіччя. Попри величезних масштабів виробництва, підтримувані військовими замовленнями і імпортом сировинних ресурсів з колоній, великі японські концерни, домінуючи на монополізованих ринках у країні, в відсутності реальної конкуренції, та суперництва загальмувалися у своєму розвитку і навіть Японія, знову почала відставати від провідних світових держав в галузі нових технологій. Поява нових промислових підприємств у передвоєнні та військові роки було за умов монополізованих та державних військових замовлень економічно ризикованим кроком, час першої хвилі підприємництва закінчилось.

У важкому становищі у післявоєнні роки опинилася промисловість. У 1945р. обсяги її виробництва складали лише 28,5% від рівня 1935-1937 рр.. навіть через два роки після закінчення війни - в 1947р. випуск промислової продукції був в 3,5 рази менше, ніж у 1938р.

Найбільше скорочення виробничих потужностей відбулося в легкій промисловості - текстильної та харчової, задовольняють споживчий попит населення.

Рівень промислового виробництва, який сягнув часи війни (1941г.)69,4% від довоєнного (1935-1937гг.) в 1945г. упав до 28,5%. І протягом у перших двох років окупації Японія займала останнє місце у світі по темпам відновлення промислового виробництва , що коливалося лише на рівні 30% стосовно 1930-34 р. Житловий фонд у містах та системи штучного зрошення сільськогосподарських земель були дуже зруйновані. Військові втрати склали 2 млн. 800 тис. убитих вояків, але чисельність населення збільшилася на 100% через приплив репатріантів з колишніх колоній. Усе це супроводжувалося найгострішої нестачею всіх товарів, розгулом спекуляції, нескінченними і отупляючими чергами пересічних японців, поїздками зголоднілих міщан із заплічними мішками в села обмінюватись залишками своїх більш як скромних запасів одягу чи речей домашнього вжитку на продуктів харчування, навіть пошуками недоїдків на смітниках околиць проживання сімей американських військових.

Пріоритети промислової політики у післявоєнної Японії послідовно і цілеспрямовано зміщалися від переважного розвитку трудомістких галузей (легкої промисловості), потім матеріаломістких (металургія, нафтохімія, автомобільна промисловість, суднобудування) до наукомістким галузям і виробництвам (електроніка, біотехнологія, нові матеріали). Розуміння неминучості цих процесів прийшло далеко ще не відразу, а зміна пріоритетів протікала зовсім на безболісно. Йшлося ж бо про галузях з дуже високим світовим рейтингом (чорна металургія, автопромисловість), фактично створених після війни, мають досить сучасні кошти праці та порівняно молодий виробничий апарат.

Н.А.Волгин наводить дані про те, основна маса інвестицій (з власних джерел постачання та позикових коштів) була в розвитку обробній промисловості, особливо ж тих галузей, хто був розраховані виробництва експортної продукції. Орієнтація експорту, за умов жорсткій конкуренції зовнішньому ринках, зажадала від японської промисловості виробляти продукцію із найбільш високим світових стандартів, конкурентоспроможну за всіма параметрами - за ціною, якості, сервісному обслуговування та т. буд. З іншого боку, величезна залежність від імпорту енерго-сировинних ресурсів відразу ж потрапити поставила на порядок денний проблему енерго- і ресурсозбереження при розвитку промисловості.

У орієнтації обробній промисловості на зовнішніх ринках є ще один позитивний момент. На початковому етапі повоєнного економічного розвитку Японії більше не довелося вкладати величезні кошти і матеріальні ресурси в представляють видобувну галузь, тобто заморожувати їх у довгі роки, очікуючи, що вони дадуть віддачу. Благо незалежності до середини 70-х років світові ціни на всі енергосировинні ресурси були щодо низькі (особливо з порівнянню з промисловою продукцією) і стабільні. Великі вкладення розробку енергосировинних ресурсів там Японія ступила більш пізньому етапі свого розвитку, коли досить зміцніла у фінансовому відношенні, нагромадила солідний «надлишковий» капитал.

Важлива подія для Японії, особливо її економічного розвитку, стала корейська війна 1950-53гг. Із початком війни у Кореї японська економіка почала виконувати військові замовлення для військ США. З іншого боку, особистий склад американських військ у Японії закуповував різні товари, головним чином заради особистого споживання. Різко зростання попиту на озброєння і військові матеріали, на військові перевезення і житлово-комунальні послуги, на продовольство створив военно - інфляційний бум у японській економіці. «Надходження від американських «спецзамовлень» в 1950-1953гг. досягли майже 2,5 млрд. дол. Вони дозволили Японії покрити зовні торговий дефіцит й розширити імпорт сировини».

Японці ж, розраховуючи переважно на власні сили, вже до 1951-го року відновили довоєнний рівень промисловості, а в другій половині 60-х років послідовно обійшли за рівень економічного розвитку Великобританію, Францію та ФРН.

Політика

Наприкінці 40-х років у країні активізувалось політичне життя, створювались політичні партії: Соціалістична партія Японії (СПЯ), Ліберально-демократична партія (ЛДП) та ін. У 1946 р. в країні були проведені перші парламентські вибори, на яких перемогли правоцентристські партії. Парламент прийняв нову конституцію, розроблену американцями, яка вступила в дію 3 травня 1947 р. Згідно з конституцією імператор зрікався "божественного походження" і залишався символом держави. У країні проголошувались всі демократичні права. У відповідності з новою конституцією було проведено вибори, на яких перемогу отримала СПЯ.

Значне місце серед передумов японського „ економічного дива ” посідає американська допомога. Багато фахівців, які досліджували економічний розвиток Японії після Другої світової війни, велику роль відводили США. Економічний вплив США на Японію здійснювався за допомогою таких заходів:продаж в кредит зайвих матеріалів американської армії. Загальна вартість проданого майна становила приблизно 75 млн.$. здача в оренду американських суден. Позбавивши Японію торгівельного флоту і заборонивши японським суднам відвідувати іноземні порти, США здали їй в оренду свої судна, які їм були не потрібні. Фрахт суден коштував 35 млн.$.

надання „ в борг ” будівельних матеріалів і механізмів. Американці привезли до Японії на 100 млн.$ матеріалів, але вони виявились не потрібними і були переданні японському уряду.

Використання заборгованості за трофейне майно. Захопивши великі трофеї, американці вивезли те, що являло для них цінність (прилади, нові види зброї, олово), а на потрібні залишки (білизну, одяг, вугілля) на суму 1 млрд.$ повернули японському уряду.

Американська влада рекламувала це як „ разову допомогу ”, щоб контролювати витрати коштів, що утворювалися від реалізації американських товарів. Американська влада наполягала на створенні в Японії так званого еквівалентного фонду. Ресурси фонду складались із внесків японського уряду за рахунок коштів, отриманих від продажу в Японії американських товарів, прибутків від наданих позик, повернення раніше взятих кредитів, ресурсів, утворених з довоєнної зовнішньої заборгованості Японії, а також за рахунок виручки від продажу облігацій японських державних позик. З 1949 по 1953 загальні надходження в „ еквівалентний фонд ” склали 400 млрд. ієн; 61 % з них припадав на безпосередньо американську „ допомогу ”. Цей фонд відіграв подвійну роль. З одного боку, він сприяв зміцненню японського капіталу, з другого - гальмував розвиток малого підприємництва. Згодом великий вплив на відносини між двома країнами мала НТР. Японці за рівнем науково-технічному розвитку почали наздоганяти Америку і поступово досягли її рівня. Одже , можна сказати, що американська „ допомога ” була стимулом для розвитку економіки, бо японці, намагаючись стати незалежними, ефективніше проводили свою політику.

Побоюючись соціального вибуху, СІЛА звільнили Японію від репарацій. Закон 1950 р. про інвестиції відкрив доступ у країну іноземному капіталу.

Реформування японської економіки післявоєнний період здійснювалося під медичним наглядом окупаційної адміністрації, очолюваної генералом Дугласом Макартуром, формально підпорядкованої міжнародної Далекосхідною комісії у Вашингтоні та Союзній Раді в Токіо, але вони яке несло перед Президентом і конгресом США. У перші місяці окупації виявилося, що не годилося залишати економіку при владі старої еліти - урядового апарату і підтримували його промислового й торгового капіталу, дії місцевої окупаційної влади. Однією конверсії військової промисловості виявилося замало, потрібно було зруйнувати монополістичні зв'язку економіки, створити інститут вільних підприємців, забезпечити захист ринкової конкуренції. І тому - провести масове перерозподіл прав власності: продумати способи, знайти виконавців, розробити юридичну базу й забезпечити її прийняття. Все це окупаційна адміністрація взяла він, покладаючись допоможе груп американських експертів, які приїздили до Японії (місії Едвардса, Дрейпера, Янга, Доджа, Щоупа).Проведення в життя названих заходів проходило за участю американських окупаційних властей. Спочатку США припускали спертись на Китай. Але оскільки через перемогу комуністів в Китаї в 1949г. зробити це не вдалося, американці переорієнтували свою політику. Така політика отримала назву зворотний курс, або лінія Доджа. План економічної стабілізації країни складався з дев'яти пунктів:

1. збалансування державного бюджету;

2. збільшення податкових надходжень;

3. стабілізація заробітної плати;

4. істотне обмеження урядових субсидій;

5. встановлення контролю над цінами;

6. посилення контролю над зовнішньою торгівлею та іноземною валютою;

7. поліпшення постачання сировиною, необхідною для збільшення експорту;

8. розширення випуску національних товарів і розробка місцевих сировинних ресурсів;

9. вдосконалення системи продовольчих поставок.

Прибувши до Японії в лютому 1949р. і заявивши, що «японська економіка як би стоїть на ходулях, одна нога яких представляє собою американську допомогу, інша - механізм внутрішніх субсидій», Д. Додж дав зрозуміти, що необхідно поставити цю економіку на "власні ноги».

Одні з найважливіших напрямків плану Доджа було подолання інфляції, викликаної непродуктивними витратами уряду, низькою ефективністю виробництва. З цією метою міністерству фінансів Японії був представлений проект державного бюджету, який передбачав перевищення доходів над витратами. Для реалізації цього завдання потрібно скасувати урядові субсидії на підтримання цін і відновлення виробництва, які замінялися банківським кредитуванням, різко підвищити податковий збори. Програма об'єктивно передбачало зниження життєвого рівня населення. Проте іншого шляху виходу з економічної ситуації, у Японії не було. Парламент країни ухвалив такий жорсткий проект бюджету без поправок.

Проведена в 1949р реформа бюджетної системи дозволило Японії протягом 15 років уникнути бюджетних дефіцитів. Держава стала використовувати систему приватного кредиту, підтримуючи його ціну на прийнятному для підприємств рівні.

Така жорстока програма відродження японської економіки в цілому створила умови для прискореного нагромадження капіталу і промислового підйому, сприяла зниженню інфляції, стабілізації грошового обігу, збалансованого бюджету, заклала основу високих темпів подальшого господарського розвитку.

Однак цей процес мав складний і суперечливий характер. З одного боку, йшло форсоване відновлення і розвиток важкої та хімічної промисловості, з іншого - зниження державної підтримки середніх і дрібних підприємств, що змушувало їх скорочувати виробництво, затримувати заробітну плату або навіть припиняти свою діяльність.

На межі XIX і XX ст. Японія перейшла до стадії монополістичного капіталізму, прискорено йшов процес перетворення її у імперіалістичну державу. Посилена мілітаризація країни і збереження в різноманітних галузях життя й у громадських відносинах низки феодальних пережитків додали японському імперіалізму воєнно-феодальний характер.

В 1949-му році експерт окупаційної армії США Є. Аккерман бачив єдиний шлях розвитку Японії за рахунок необмеженої закордонної допомоги. В цьому випадку вона б змогла, за його розрахунками, відновити довоєнний рівень життя до кінця 70-х років.

Реформи 40х -50х років

Фундаментом „ економічного дива ” і подальшого розвитку Японії можна вважати реформи другої половини 40-х років, які здійснювались по п'ятьох напрямках.

Перший з них - розпуск дзайбацу, тобто монополістичних об'єднань, замкнених сімейних концернів (в руках тільки чотирьох найбільших з них було з концентровано 40 % національного багатства). Згідно з антимонопольним законодавством, головні компанії дзайбацу підлягали розпуску, а акції - конфіскації й відкритому продажу. Були вжиті заходи з метою не допустити відродження великих монополістичних концернів. У 1947-му році вступив в силу закон, який забороняв монополії і забезпечував справедливі угоди та закон, що забороняв значну концентрацію економічної міці. Ці закони перешкоджали утворенню головних державних компаній, картелів та інших монополістичних об'єднань, а також володінню більш ніж 25 % акцій інших компаній.

Хоча заходи щодо ліквідації монополій не завжди були послідовними, вони з самого початку завдали значного удару по монополіям. Відтворенні пізніше корпорації вже не мали колишньої влади.

Їхня організація стала більш гнучкою, а зв'язки - рухливішими. В результаті реформи відбувся перерозподіл капіталів, почався процес утворення сучасних фінансових груп, які вступили в суперництво одна з одною.

Жорстка конкурентна боротьба позитивно вплинула на нагромадження капіталу й зростання продуктивності праці. Поряд з іншими факторами вона зумовила високі темпи зростання і є і досі однією з основ японської економічної структури на всіх рівнях підприємництва.

Другий напрямок реформ охоплював сільське господарство. До війни поміщикам належало більше половини оброблюваної землі, яку вони на кабальних умовах здавали в оренду селянам. Орендні платежі поміщики вкладали в інші галузі, оскільки вони не були зацікавленні в розвитку сільського господарства.

Відповідні можливості з'явилися в наслідок відсутності ренти, наявності пільгового кредитування збоку держави і сільськогосподарської кооперації. Вже на початку 50-х років рівень виробництва досягло довоєнної межі, а до 1960 року країна майже повністю забезпечувала себе основними продуктами харчування.

Земельна реформа сприятливо вплинула на господарство в цілому. Воно сприяло розширенню внутрішнього ринку завдяки зростанню виробничого і власного споживання сільських працівників, а також вирішенню проблеми робочої сили для промисловості та сфери послуг, які швидко розвивались.

Третя група реформ торкалася сфери праці і соціального забезпечення. У відповідності з прийнятими в 1946-1947 років законами, вперше був встановлений 8-ми годинний робочий день і шестиденна оплачувана відпустка. Наймачів зобов'язували оплачувати понаднормову працю, відповідати за охорону праці й виробниче навчання. Робітники отримали право на створення профспілок, ведення колективних переговорів, організацію страйків.

Реалізація цих законів створювала основу для поліпшення умов праці й відпочинку працівників, підвищення їхніх доходів. Це позитивно відбилось на зростанні продуктивності праці, вдосконаленню виробництва, збільшування особистих заощаджень, що в свою чергу, сприяло підвищенню норми накопичення й розвитку виробництва.

За свідченням американського дослідника Е. Лінкольна, „в 50-х роках японці прийшли до взаємної згоди в бажанні швидкого економічного розвитку. Люди були готові багато працювати і переносити тяготи, пов'язані з відсутністю вложень в соціальну сферу, виходячи з припущення, що це є найкращим шляхом до майбутнього розквіту. Багато японців навіть ретроспективно не гадають, що вони понесли якусь особисту жертву; у них не було іншого реалістичного вибору, крім зосередженної праці і самовіддачі, якщо країна в цілому і кожний японець зокрема бажали досягнути розквіту

Четверта група реформ торкалася системи освіти ,рівень якої в Японії був традиційно високий. У відповідності до закону, прийнятого в 1947-му році, тривалість обов'язкового й безкоштовного навчання збільшилася з 6-ти до 9-ти років, було введено спільне навчання дівчат та хлопців; управління шкільним навчанням децентралізовано, що привело до створення широкої мережі коледжів та інститутів для підготовки кадрів середньої ланки й підвищенню кваліфікації робітників. В подальшому завдання освіти пристосовувались до завдань соціально економічного розвитку. Високий рівень освіченості японців відіграв істотну роль в успіхах економіки. Вже в 50-ті 60-ті роки за рівнем освіти людей віком 25-34 роки Японія випередила всі розвинені країни Європи й відставала лише від США. Нині практично вся японська молодь закінчує 12-ти річку, понад третина продовжує навчання у вищих навчальних закладах.

П'ята група реформ стосувалася фінансів і грошового обігу. В 1949-му році була здійснена реформа податкової системи Японії, проект якої був розроблений групою американських експертів на чолі з Шоупом. Суть реформи полягала в збільшені податків з метою « подолання інфляції та стабілізації економіки ”. Одночасно проходив перерозподіл податкового тягаря - знижені податки на корпорації шляхом переоцінки вартості постійного капіталу, скасуванню податків на надприбуток за рахунок збільшення оподаткування трудящих. Таким чином були створенні сприятливі умови для швидкого накопичення капіталу і зростанню темпів економічного росту

Відтворення відбувались в умовах жорсткого державного контролю (системи державних ліцензій, фіксування цін і заробітної платні, раціонування торгівлі, регулювання діяльності кредитних інститутів тощо), але темпи зростання були не значними. Найбільшою загрозою була висока інфляція, викликана перш за все виплатою компенсацій за позиками воєнного часу та субсидіями, спрямованими у промисловість.

Програма економічної стабілізації була останньою з післявоєнних реформ, які лягли в основу подальшого поступового руху японської економіки. В наступні роки здійснювалось ще багато перетворень, але вони лише доповнили конструкцію, яка, спираючись на фундамент післявоєнних реформ, підняла Японію на рівень провідних в економічному плані країн.

На думку аналітиків, вдалому проведенню післявоєнних економічних перетворень у Японії стояла низка факторів.

Характерною рисою реформ було проведення їх у комплексі в усіх сферах життєдіяльності суспільства - економічній, соціальній, політичній, культурній. Найповніше відображення політичні й соціальні аспекти реформ знайшли в новій конституції країни (1947 рік).

Найважливіше значення для розвитку економіки мала відмова Японії від війни як засобу розв'язання міжнародних конфліктів. що надала можливість виробничого використання практично всіх наявних фінансових, матеріальних і людських резервів. У конституції Японії читаємо: „Відверто прямуючи до заснованого на справедливості й порядку міжнародного миру, японський народ назавжди відмовляється від війни як вираження суверенного права нації та від застосування чи загрози застосування сили як засобу врегулювання міжнародних суперечок. Для здійснення мети ніколи не будуть утримуватись сухопутні, морські та повітряні війська, а також інші військові сили. Право держави на ведення військових дій не буде визнаватися ”. А в Договорі безпеки між Японією та США говорилося: Японія надає, а США використовують після набуття чинності даним Договором права розміщувати наземні, повітряні й морські сили в Японії й поблизу неї ”. Таким чином, для японських правлячих кіл така система являла собою американську атомну парасольку ” країни, а також означало політичну й економічну співпрацю із США в інтересах відновлення й розвитку японської економіки.

Успіху реформ сприяло також атмосфера, яка склалася навколо них, а також підтримка збоку населення. Японці підтримали уряд, взявши курс на відродження економіки. Вони підтримували жорсткі урядові заходи, наприклад заощадження вкладалися під низькі відсотки. До певної міри, заощадження були вимушеними, тому що люди побоювались за своє майбутнє в умовах стабільності, але вони робили цей крок, бо кожний хотів зробити свій внесок у відновлення економіки.

До того ж окупаційна адміністрація підготувала нормативну базу для проведення власної економічної політики, яка не завжди співпадала із справжніми інтересами Японії. Нормативна база складалася з двох фундаментальних законів - Закону про контроль над іноземною валютою та зовнішньою торгівлею (1949 рр.) та Закону про іноземні інвестиції (1950 рр.). Зрозуміло, що законодавча база подібного змісту ніяк не могла сприяти скороченню фінансового дефіциту країни .

Але ж треба зазначити й позитивні сторони втручання американської окупаційної адміністрації. Було проведено серію глибоких інституційних реформ економічної системи Японії. В країні було здійснено лібералізацію цін, стабілізовано бюджет та введено фіксований валютний курс. Окупаційна влада здійснила програму демонополізації економіки, основними заходами якої були анулювання довоєнних концернів на чолі із сімейними холдингами («Дзайбацу») шляхом широкого розпродажу їх акцій, дроблення наймогутніших промислових компаній та прийняття антимонопольного закону. Важливим наслідком цього комплексу реформ виявилося посилення ринкової конкуренції.

Пізніше було проведено радикальну аграрну реформу із ліквідацією масштабних володінь та масовим перепродажем земель, що призвело до утворення в сільськогосподарському секторі дрібних незалежних фермерів. Окупаційною владою було перебудовано систему державних підприємств та здійснено фінансове «оздоровлення» приватних корпорацій та банків. Також було проведено митну реформу, що забезпечувала підприємствам внутрішні джерела накопичення.

Сучасні економісти визнають, що комплекс реформ американської окупаційної адміністрації створив міцну основу для «японського економічного дива».

У 1946 р. з метою зменшення надлишків грошових коштів було проведено грошову реформу, за якою готівку було зібрано на спеціальні рахунки з дозволом використання до 500 ієн на місяць, заморожено вклади, вищі за певний розмір. Утім, через велику кількість пом'якшень реформа не дала довгострокового ефекту, і грошова маса незабаром знову почала зростати.

Одночасно здійснюється політика розвитку пропозиції за «Схемою пріоритетного виробництва», спрямованою на збільшення виробництва базових товарів -- вугілля та сталі, дефіцит яких гальмував розвиток економіки. Для цього в 1947 р. було створено фінансову корпорацію з реконструкції, яка розміщувала довгострокові преференційні кредити і фінансувала на той час третину загальних індустріальних кредитів.

Політика регулювання обмінного курсу ієни передбачала обов'язковий продаж валютної виручки уповноваженому банку за фіксованим курсом і наступний щоквартальний розподіл цієї валюти згідно з державною стратегією. Така система діяла до 1963 р.

Застосовувалося квотування імпорту. Було встановлено низькі тарифи на вивезення первинних продуктів, виробничої, дефіцитної в країні продукції, устаткування для нових галузей або тих, що скорочуються, товари першої необхідності, високі -- на товари зі значною додатковою вартістю, споживчі товари, що є в достатній кількості, продукцію галузей, нових для Японії чи тих, що скорочуються, предметів розкоші тощо.

Структурні перетворення економіки поєднувалися із суто монетарними заходами. Так, у 1964 р. було проведено рестрикцію суспільних цін, що обмежило загальне зростання споживчих цін до 3,9 %. Оскільки інфляція, що почалася після 1960 р., тривала, у 1965 р. створюється тимчасова міністерська рада цінових заходів та Друга Нарада з проблем цін як дорадчий орган при Державному міністрі з питань планування, який включав учених, бізнесменів, промисловців, споживачів, робітників. У 1966 р. було утворено Керуючий комітет з питань цін з представників міністерств. У 1967 р. Другу Нараду змінила Конференція з поліпшення цінової стабільності, у 1969 р. Тимчасова Рада отримала постійний статус, а Конференцію змінила Конференція з політики цінової стабілізації з розширеними дослідницькими підрозділами. Підвищено офіційну дисконтну ставку, здійснено рестрикції сукупного попиту.

Високі темпи економічного зростання (1955-1973 рр.)

Для вирішення проблеми фінансового дефіциту, Банком Японії було розроблено програму сприяння кредитуванню, згідно якої фактично всі великі фірми перетворилися на отримувачів відповідних кредитів.

Під час війни приватні банки Японії були тісно пов'язані з конкретними групами фірм та мали затверджений статус їх основних («вповноважених») кредиторів. Відповідно кожен банк добре володів інформацією про стан справ в «своїй» групі фірм, отже коли почала діяти програма сприяння кредитуванню, почав виступати в ролі основного контролера «своєї» групи фірм.

Одні й ті ж самі банки брали участь в різноманітних об'єднаннях, створених для кредитування різних фірм. В рамках кожного об'єднання виділяли головний банк-контролер, на який покладалася відповідальність за моніторинг фірм-дебіторів та ефективність кредитування. Таким чином було покладено початок системі «Main Bank», що згодом перетворилася на одну з головних особливостей організації японської економіки.

В 50-60-х рр. банки, що виконували функції головних контролерів, почали виконувати роль «головного банка». Делегування представників банку до ради директорів фірми перетворилося на загальноприйняту практику, водночас фірми зазвичай володіли акціями «головного банка».

Система «Main Bank» дозволила зберегти практику спільного кредитування, але вже без втручання держави. Програма сприяння кредитуванню виявилася інструментом, що блискуче забезпечив зниження кредитних ризиків та зміцнення визначальних зв'язків між банками та виробниками.

На початку 50-х років жорсткий централізований розподіл фінансових ресурсів було припинено. Приватні банки вже мали міцну базу для розширення кредитування, тому що збереження та внески почали швидко зростати. Бурхливому зростанню частки збережень населення сприяла ціла низка чинників.

По-перше, як наслідок жорсткої фінансової політики різко знизився рівень інфляції.

По-друге, вихідний рівень фінансових активів домогосподарств був надзвичайно низьким, тому із зменшенням темпів інфляції, населення виявило природне бажання збільшити ці активи.

По-третє, в 50-х роках почали помітно зростати доходи. Це було пов'язано із цілеспрямованим стимулюванням пріоритетних галузей, а також з тим, що війна в Кореї (1950-1953 рр.) обумовила додатковий попит на продукцію японської промисловості.

Важливими факторами, що вплинули на збільшення норми збереження домогосподарств також виявили себе японська практика бонусів, що становили близько двох-трьох місячних заробітних плат; надання пільг тим, хто зберігає, а також відсутність розвинутої системи побутового кредиту.

Важливу роль в масовому кредитуванні виробництва відігравав той факт, що відсоткові ставки регулювалися державою. При чому легко прослідкувати тенденцію утримання відсотка на низькому рівні (Таблиця1).

Таблиця 1.

Рівні відсотку в Японії (% річних).

До початку 70-х років законодавчо встановлювалася верхня межа відсотка. Основи післявоєнної системи регулювання було закладено в 1947 р., з прийняттям Тимчасового закону про врегулювання відсотка.

Відсоток по кредитах теж де-факто був об'єктом жорсткого регулювання.

В цілому значення політики низького відсотка полягає в тому, що вона дозволила банкам акумулювати більш значні збереження населення та відповідно використовувати їх для кредитування виробників. Для останніх відкривалися широкі канали дешевого кредиту, що використовувалися перш за все для збільшення інвестицій (Таблиця 2).

Таблиця 2.

ВВП та рівень інвестицій в основний капітал.

Крім цього, до початку 60-х надавалися прямі бюджетні субсидії експортерам на покриття збитків, що завдавалися зміною цін та умов продажу на зовнішніх ринках. Існували також пільги для виробників експортної продукції (прискорена амортизація, звільнення від оподаткування).

Ринок Японії був закритим для іноземних інвесторів, але імпорт технологій посідав особливе місце. Антимонопольний закон являв собою дозвіл майже для всіх фірм купувати ліцензії, коригувалися лише масштаби виробництва.

Важливим чинником, що обумовив бурхливе зростання економіки Японії 50-х-70-х років було також місце, що посідала Японія в міжнародному поділі праці по вертикалі. Протягом перших десятиріч після війни Японія виступала лише в якості імпортера первинної сировини та палива та експортера готових промислових товарів. Структура промисловості формувалася за принципом , який отримав в японській літературі назву «Вансетто сюгі», від англійського «One set» , яким позначався надзвичайно широкий діапазон виробництва. Крім цього, фіксований курс єни, що існував в рамках Бретон-Вудської валютної системи (1949-1971 рр.) за умов піднесення промислового виробництва сприяв збільшенню об'ємів імпорту, а не цін на імпортні товари, як це відбувалося за часів вільного курсу єни .

Проблему валютного дефіциту, було вирішено шляхом надання привілей згідно пріоритетам торгівельної політики. Тобто дозвіл від американської окупаційної адміністрації на здійснення валютних операцій надавався в першу чергу з метою закупівлі сировини. Така політика сприяла збільшенню обсягів виробництва, яке вже не було зтримане недостатньою кількістю сировини.

Підсумовуючи, можна сказати, що 50-70-ті роки були періодом надзвичайно високої динаміки економічного розвитку Японії, що був обумовлений правильно обраним курсом економічної політики та чітким та швидким втіленням в життя економічних реформ.

В 70-х роках два світових нафтових криз викликали в Японії, промисловість якої базувалася на імпортній сировині та паливі, гострі виплески інфляції та різке скорочення темпів зростання.

До того ж в 70-х роках було вичерпано резерви екстенсивного розвитку економіки за рахунок оновлення товарної номенклатури промислової продукції. Екологічні труднощі вимусили уряд уповільнити темпи капітального будівництва. Підвисився рівень заробітної плати, подорожчало створення нових робочих місць. Але ж хоча темпи росту знизилися майже на половину, норма накопичення залишалася дуже високою (30 % ВВП) .

Було розпочато переорієнтування промисловості на наукоємні галузі. Для цього було розроблено навіть дві п'ятирічні державні програми, але ж потреба в державному регулюванні промислового сектору на той час вже майже зникла - внутрішнє виробництво продукції, що втратила конкурентоздатність, почало заміщуватись імпортом.

Як наслідок японська економіка глибше інтегрувалася до світового господарства. Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків була дуже сильно розтягнута у часі та надала японським промисловцям за рахунок серйозної внутрішньої конкуренції ретельно підготуватися до конкуренції на міжнародних ринках.

В середині 80-х керівництво Японії визнало, що додатне сальдо торгівельного балансу є результатом структурної диспропорції економіки, занадто орієнтованої на експорт. Було введено пільги для імпортерів для того, аби вирівняти торгівельний баланс та переорієнтувати промисловість на внутрішній ринок .

Необхідно зазначити, що керівництво Японії погодилося на введення пільг для імпортерів лише під натиском США, що висунули жорсткі вимоги щодо відкриття японського ринку. Справа в тому, що високий курс єни до долара (230-250 в 1982-1984 рр.) фактично блокував японський ринок для американських експортерів та перетворював на неможливу конкуренцію з японцями на ринках інших країн.

Але ж ревальвація єни, курс якої піднявся з 200 у 1985 р. до 125 у 1991 р., сприяла уповільненню зростання товарного експорту та прискорила вивіз капіталу. В 1985- 1989 рр. закордонні інвестиції Японії зростали майже на 62% щорічно. Японія почала експортувати не лише товари, а й робочі місця.

Під час тривалого інвестиційного бума японські банки отримали значну частину ліквідних коштів, які за рахунок високої вартості японської робочої сили вкладалися здебільшого не в промислові підприємства, а в спекуляції з акціями на нерухомість. Курси акцій та ціни на земельні ділянки штучно завищувались. Цей процес отримав назву «фінансової бульки» .

Саме в цей період в японській економіці остаточно сформувалися усі передумови для подальшого економічного занепаду.

У період із середини 50-х остаточно 1960-х років сформувався сучасний образ Японії як високорозвиненою промислової держави. До найважливішим процесам цього періоду слід віднести початок та розвитку науково-технічної революції, надвисокі темпи економічного зростання. Наслідком цих процесів з'явилися серйозні зміни у соціальній структурі японського суспільства, саме значне зростання питомої ваги осіб найманої праці серед самодіяльного населення; розмивання проміжних верств населення та груп, в частковості різке зменшення кількості селянства; збільшити кількість службовців в продуктивних і непродуктивних сферах господарства; зростання чисельності найманих працівників і журналістам зміну галузевої і кваліфікаційної їх структури, насамперед зростання питомої ваги кваліфікованих робочих; швидке зростання осіб інтелектуальної праці та т.д. До того ж розвиток науково-технічної Революції країні чому сприяло зниження безробіття, суттєвого для Японії підвищенню заробітної плати й на поліпшенню умов життя осіб найманої праці проти попереднім періодом.

Наприкінці 1960-х років Японія за обсягом валового національний продукт посіла друге у світі серед економічно розвинутих країн, перетворившись одного з трьох “ локомотивів ”, однієї із вершин “ трикутника ” сучасного світу поруч із навіть Західної Європою. Це місце вона міцно тримає й у зараз у світовому “ табелі по рангах ”.

Соціально-економічні зміни, що відбувалися японській суспільстві у роки, були загальними з тими процесами, які протікали в інших економічно розвинених країнах.

Такий статус країни з'явився результатом тривалого модернізаційного процесу, початок що було належить “ реформами Мейдзі ” в 1867 р. Японія перша з азіатських країн перейшла на рейки капіталістичного господарювання, послуживши згодом взірцем і прикладом наслідування палестинцям не припиняти азіатських “ тигрів ” і “ драконів ”. Своїми успіхами в модернізації (чи вестернізації , чи європеїзації) Японія продемонструвала власний варіант моделі розвитку, спрямованих подолання соціально-економічної відсталості. Основні передумови, мотивації і психологічні чинники трансформації японського традиційного суспільства можуть бути узагальнено підсумовані так (по Н.А.Волгину)

1. У Японії XVIII - початку ХІХ ст. швидко протікав процес перетворення соціально-економічної організації товариства, що вилився в розкладанні натурального селянського господарства, його диференціації, відділенні безпосереднього виробника засоби виробництва, розвитку розсіяною і централізованої мануфактури. Сукупність цих процесів свідчила про автохтоном виникненні явища, що характеризується як первісне нагромадження капіталу. На думку дослідників, відставання тодішній Японії від західноєвропейських країн мало переважно стадіальний і технологічний характер, а не формаційний, як і дозволило успішно сприйняти європейську організаційну і техніко - виробничу базу і її основі істотно прискорити соціально - економічного розвитку країни.