2. Дозвіл кризових явищ японській світі початку й реалізація масового прагнення змін стало можливим завдяки перемозі “ революції Мейдзі ” в 1867 р., пов'язаній з буржуазним політичним революціям раннього типу; це відкрило шлях до розвитку японського капіталізму.

3. Освіта внаслідок революції системи сакральної влади в главі із сакральною лідером як імператорської системи правління, механізм якої виконав функцію згуртування всіх сил, прагнуть значимим змін, об'єднання влади й народу. У умовах держава стало головним ініціатором соціально-економічних перетворень, головним модернізатором країни. Це виключало потреба у будь-яких додаткових легітимаціях. Ідеологія підприємництва стає державної, тобто. проголошується від імені влади, цим безпосередньо впливаючи на ставлення до неї широкого загалу, свідомість яких було пронизане духом підпорядкування і конформізму з збереження панування традиційних уявлень, і вкрай слабкого розвитку індивидуалізму.

Місце НТР в японському „ економічному диві ”

В 70-х роках під впливом НТР наступив новий етап еволюції цього механізму , характеризуючись розвитком електроніки, обчислювальної техніки, інформатики, розгорнувшись переходом до моделі інформаційного суспільства. Результатом розвитку інформаційної сіті, виявилось створення і функціонування систем стратегічної інформації, об'єднаних комп'ютерних сітей підприємств, автоматизація складської і конторської справи. Біля 80 % компаній входять в комп'ютерну мережу „ он лайн ”, швидко розвиваються мережі „ ланс ”, „пос”, „ ван ” і др. Ці системи дають змогу збирати, зберігати, обробляти та передавати інформацію в великих розмірах, з великою швидкістю і високим рівнем точності та надійності. С їх помічу оперативно збирається і обробляється вся необхідна інформація, включаючи стан ринку різноманітних товарів. На базі цієї оперативної інформації стала можливою розробка рекомендацій для виробництва. Остання зараз має можливість одразу відреагувати на зміни ринкової кон'юнктури, розширяючи випуск одних товарів, які мають попит, чи зменшення виробництва інших, попит на яких зменшується. В залежності від конкретних обставин регулюється інвестиційний процес, транспортне та банківське забезпечення

Відомий японський економіст С. Окіта вважає, що ні якого „ дива ” чи „ магії ” в економічних досягненнях Японії не має. Ключ до її успіху - в швидкому зростанні продуктивності праці. Японію в доволі короткочасні строки вийшла на рівень продуктивності праці більшості західноєвропейських держав, але ще відстає від США, хоча в галузях промисловості, орієнтованих на експорт, вона їх попереджає

Вражаючий ривок Японії по такому важливому економічному показнику, як продуктивність праці, був досягнутий за рахунок рішучої ставки на науково-технічний прогрес через форсований імпорт новітніх технологій і сучасного обладнання. За період з 1950 по 1978 рік Японія припала біля 26 тисяч іноземних патентів і ліцензій, а загальна сума, затрачена на імпорт зарубіжних технологій становила 7 млрд.$.

Масовий приплив передових іноземних технологій дозволив Японії виграти час і зберегти значні кошти в процесі модернізації своєї економіки. За офіційними даними, загальний виграш Японії від імпорту патентів і ліцензій тільки в 50-х - 60-х роках становив 70 млрд.$, чи біля 25 % всієї суми валових нагромаджень основного капіталу за цей же період. Достатньо спів ставити дві цифри: 7 млрд.$, потрачених на імпорт іноземних технологій, і 70 млрд.$ вилучених з цих закупок, щоб зрозуміти, який сильний імпульс отримала японська економіка від масового запозичення іноземного досвіду. При цьому варто підкреслити, що японці вельми ефективно використовували цей досвід, негайно впроваджуючи та освоюючи придбанні патенти і ліцензії. В цьому держава активно допомагала підприємцям, в вчасності через пільгове фінансування закупок передових іноземних технологій та обладнань.

Японці запозичували передовий досвід в основному з США і Західної Європи. Дещо вона запозичила з Радянського Союзу. Так, наприклад, успіх Японії в розвитку чорної металургії та виводу її на найвищому світовому рівні пов'язані головним чином с запровадженням передових Радянських технологій. Парадоксальність положення полягає в тому, що в Радянській економіці ці винаходи використовувалися в менших масштабах, а ніж в Японії, що в поодиноких випадках веде к значним витратам енергії та металу. По розрахункам японських спеціалістів тільки витрати енергії становлять 442 триліона кілокалорій в рік, що рівномірно 12,6 % всіх паливних витрат на ТЕЦ в СРСР, що становить стільки ж, скільки Радянські АЕС виробили електроенергії в 1985 році. ь

Засвоївши майже все, що вона могла отримати в США і Європі, Японія стала перед необхідністю створення своїх новітніх технологій. Її витрати на НІОКР виросли з 15,5 млрд.$ в1975 році до 62,3 млрд.$ в 1987 році. Сьогодні за абсолютним розміром витрат на НІОКР Японія поступається в капіталістичному світі лише США, а за розмірами їх в національному прибутку навіть перевершує її. Якщо в 60-х - 80-х роках імпорт Японії іноземних технологій в 10 раз перевищував експорт японських технологій, то вже в 1986 році обидва ці показники значно зблизились. В якості першочергових напрямах в розвитку НІОКР японці, виходячи з результатів запиту кращими науково-дослідницькими інститутами країни, вибрали нові матеріали, електроніку і ЕОМ, біотехнологій, інформатику і сучасні засоби комунікацій, нові джерела енергії, медицину і охорону здоров'я, авіа космічну промисловість, роботи і механоелектроніку, безпеку оточуючого середовища. Закріпившись за японцями слава кращих імітаторів доповнюється сьогодні визнанням їхнього внеску в розвитку новітніх направлень науково-технічного прогресу.

Рушійні чинники змін

Японія рухається до змін поступово, реформи здійснюються нерівномірно, ривками. Лише страх та необхідність вимушують уряд здійснювати суттєві зміни. Японії все ще не вистачає цілісного розуміння її справжніх проблем та власне, оптимальних шляхів їх розв'язань.

В цьому розділі розглянемо, що сприяє справжнім перетворенням в Японії , в чому вони полягають та до яких наслідків можуть призвести.

Декілька рушійних сил в економічній системі Японії, що зможуть реально призвести до якісно нового економічного розвитку.

По-перше, традиція «перехресного володіння акціями», яка дуже вигідно відрізняла Японію під час індустріального розвитку, але перетворилася на перешкоду для подальшого розвитку країни, поступово залишиться в минулому. Ця традиція перешкоджала перепродажу акцій. Але сьогодні іноземні інвестори починають відігравати все більш важливу роль в акціонерному капіталі японських компаній. Найважливішим внеском іноземних інвесторів має стати стимулювання японських акціонерів до прийняття більш активної участі в керівництві та відмова від виробництва неприбуткової та застарілої продукції.

По-друге, все більше іноземних компаній виходять на ринок Японії шляхом злиття та поглинання японських компаній. Низькі ціни на акції та гостра потреба нових джерел фінансування вимусили японські компанії відкритися для світового бізнесу .

Ці тенденції виглядають оптимістичними, тому що в разі появи в різних галузях нових акціонерів, компанії намагатимуться втілювати нові підходи до конкуренції, що є визначальним фактором покращення економічного стану країни.

Третім важливим джерелом вважається відмирання системи «кейрецу». Про цю систему було згадано в підрозділі Нагадаємо, що зміст цієї системи полягав в тому, що кожному банку історично «належить» певна группа фірм, яку він кредитує та обслуговує, та в свою чергу є володарем пакета акцій кожної з них. В вересні 1999 року, банк Summoto, банк Sakura, International Bank of Japan, банк Fuji та банк Daiichi Kangyo проінформували про консолідацію. Цей факт створить нові можливості, в тому числі нові засоби фінансування та розробку більш чітких стратегій розвитку як японських фірм, так і японських банків.

Четверта рушійна сила це організаційна реформа, що проводиться урядом Японії. Згідно Закону про реформу міністерств центрального уряду, кількість урядовців помітно зменшиться, крім цього Законом передбачено створення економічної ради, до складу якої увійдуть, крім урядовців, також незалежні експерти .

Дана організаційна реформа ще не гарантує зміни економічної стратегії країни, але ж процеси реструктуризації уряду повинні дати поштовх новим ідеям. Наприклад, нова економічна рада зможе виділити нові пріоритети та перерозподілити бюджет.

П'яте джерело в тому факті, що в багатьох японських компаніях приходить до керівництва нове покоління топ-менеджерів. Це покоління менш стримане стародавніми традиціями, ніж його попередники. Майже всі вони мають досвід роботи за кордоном та не бояться нововведень .

Наступним джерелом є те, що підприємницькі компанії Японії набувають все більших розмірів. Деякі з них навіть поповнюють ряди корпорацій .Перевага цих компаній полягає в тому, що вони володіють чіткими конкурентними стратегіями та користуються організаційними моделями які ні в якому разі не можна назвати японськими. Це означає, що такі суто японські характеристики компаній як працевлаштування на все життя та підвищення заробітної плати залежно від віку мають менш шансів перетворитися на стримуючи фактори.

Але ж головним джерелом інновацій та змін в економіці все ж таки має стати японський народ. Безперечно, що погляди сучасної молоді радикально відрізняються від поглядів минулого. Наявним прикладом цього, з економічної точки зору є те, що все більше японців зберігають кошти у вигляді акцій, а не у вигляді почтових збережень, як це відбувалося раніше. Перетворення з вкладників на інвесторів, на нашу думку, обов'язково вплине на точку зору японців з приводу функціонування компаній.

Всі ці передумови сприятимуть формуванню нової японської економічної моделі, яка поєднуватимете в собі державне регулювання та елементи справжніх ринкових відносин, які прийматимуть унікальну, суто японську форму.

Завоювання передових позицій у світі. Розробляючи плани економічного розвитку, японські вчені серйозно вивчали досягнення своїх західних колег. В основу моделі розвитку було покладено теорію Кейнса. її японська модифікація стала підґрунтям індустріалізації 50 --70-х років.

Упродовж цих років Японія розвивалася дуже швидкими темпами. Середній показник становив 14-15 %, а в 1973 р. -- 17 %. Таких темпів не досягла жодна капіталістична країна. У 1973 р. Японія виробила 386 млрд кВт * год електроенергії, виплавила 120 млн т сталі (у США -- 136 млн т), 90 млн т чавуну, виробила 80 млн т цементу, випустила 24 млн транзисторних радіоприймачів, 12 млн телевізорів тощо.

Якщо все промислове виробництво світу вважати за 100 %, то на частку Японії припадало приблизно 12 %. Кожне друге судно, побудоване на верф'ях капіталістичних країн, було зроблено в Японії. І це за умови, що країна практично не має сировини для промисловості. Стає зрозумілим, чому двадцятилітнє бурхливе зростання економіки змусило дивуватися весь світ. Звідси походить вислів «японське економічне диво».

Проте «диво» має кілька причин.

1. Японські монополії, виборюючи нові ринки, уклали значні капітали в нові, перспективні галузі промисловості: радіоелектроніку, нафтохімічну, автомобільну та ін. Застосовувалися всі новітні результати НТР; з 1950 до 1970 р. японські фірми уклали із закордонними країнами 8012 угод про купівлю ліцензій на новітні технічні досягнення.

2. Налагодженню виробництва дешевих товарів сприяла жахлива експлуатація робітників, заробітна плата яких була втричі нижчою, ніж англійських, і вдвічі -- західнонімецьких. При цьому японська робоча сила була і залишається високоякісною. Ще в 1947 р. було введено безоплатну дев'ятирічну освіту, створено ефективну систему підготовки і перепідготовки кадрів.

3. Гомогенність японської нації дала змогу їй зосередити матеріальні й моральні сили на економічному розвитку країни й об'єднати націю навколо традиційних японських цінностей.

4. Важливим чинником високих темпів економічного розвитку стало швидке відновлення основного капіталу. Тут велику роль відіграли війни в Кореї і В'єтнамі.

5. Піднесенню промисловості сприяла держава. У 50-х роках уряд дістав можливість щедро фінансувати монополії, адже військові витрати були відносно невеликі. Державний апарат сприяв процвітанню найбільших концернів, надавав їм податкові пільги, розподіляв між ними вигідні замовлення. Все це прискорювало концентрацію і централізацію капіталу, посилювало конкурентоспроможність підприємств.

Держава, влада в якій належала тим самим силам, що розв'язали в минулому агресію, зробила все можливе для відродження мілітаризму. Цьому сприяв японо - американський договір про безпеку 1951 р. Японські монополії зробили ставку на переозброєння країни, вважаючи, що це викличе бум у виробництві озброєнь і дасть змогу втримати високі темпи економічного зростання. Четвертий оборонний план 1972 -- 1976 pp. передбачав подвоєння витрат на ці цілі й відкрив нові можливості для мілітаризму.

6. Серед чинників японського економічного буму слід зазначити надзвичайну ініціативність японських підприємців, відточену систему прийняття рішень. Варто також згадати традиційну систему найманої праці, так званий патерналізм із його гармонійними відносинами між адміністрацією фірми і найманими робітниками.

7. Величезну роль відіграла економічна наука, яка ґрунтувалась на тому, що сучасна ринкова економіка не може ефективно функціонувати без державного регулювання економічних процесів.

Технічне переозброєння японської в промисловості й пов'язані з нею структурні зміни можна розділити на два етапу. З другого половини 50-х рр. починається часом з'являтимуться нові технологічних процесів і нових галузей виробництва. У цей час промисловість Японії переключається з трудомісткі галузей виробництва на капіталомісткі, тобто. потребують менш великої кількості живого праці, зате великих капіталовкладень, високої кваліфікації робочих. Це означало скорочення частки легкої промисловості, особливо текстильної, і прискорене розвиток нових галузей - автомобільної, електротехнічній, виробництва синтетичних матеріалів. Із середини 60-х рр. почався другий етап перебудови - перехід до кібернетизації виробництва, до наукомістких сфер.

Причинами високого зросту економіки слід як і відзначити особливі форми експлуатації праці та висока питома вага капіталовкладень в національному доході. Тут досі до господарства інвестується близько третини валового національний продукт. У цьому 70% капіталовкладень робиться не рахунок прибутку самих промислових корпорацій, а й за рахунок банківського кредиту. Остання обставина пояснюється позначеної вище особливістю японських фінансових груп.

Біля третини капіталовкладень становлять «збереження приватних лиць».

У цьому сенсі планування суворо централізовано: рада корпорацій і груп планує своє майбутнє. Плани приймаються групами і корпораціями до неухильному виконання: санкції за порушення підуть немає від держави, як від «своїх», значно більше.

Нова японська економічна модель

Для того, аби знайти комплексне рішення, Японія повинна як і в минулому, використовувати елементи західного підходу.

Таким чином, використовуючи світовий досвід та акцентуючи увагу на специфічності японського менталітету та на особливостях суто японського способу виробництва, Японія набуде можливості сформувати власну модель розвитку, та не копіювати американську капіталістичну модель, як це намагалися зробити лідери багатьох, потерпівших економічні невдачі, країн.

Західний індивідуалізм може стати як сильною, так і слабкою рисою японської економіки . В разі, якщо відома здатність японців до колективної праці буде підкріплено спеціалізованим навчанням та новим конкурентним мисленням, це обов'язково призведе до вдосконалення та підвищення ефективності виробництва.

Існування кластерів в багатьох галузях японської економіки теж може сприяти економічному піднесенню . Якщо спеціалізація регіонів буде зростати, а місцевим органам самоврядування буде надано більше прав та покладено на них більше відповідальності, в Японії може початися нова ера розвитку кластерів та бізнесу. Обґрунтуванням цього прогнозу можна вважати той факт, що в економічній історії Японії саме кластери фірм ефективно співпрацювали навіть в умовах жорсткої конкуренції та постійно ефективно розвивались.

Щодо такого важливого питання, як попит, то можна сказати, що особливості життя Японії, її культура та демографічні характеристики надають країні переваг, які в майбутньому відіграватимуть все більш важливу роль. Японські споживачі завжди відрізнялися високими вимогами щодо якості споживчих товарів . Велика увага японськими споживачами приділяється також зовнішньому виду товару та дизайну. Сукупність цих жорстких вимог завжди стимулюватиме японських виробників та відповідно, надаватиме їм переваг на світовому ринку.

Не можна забувати також про енергозбереження, в якому Японія безперечний лідер. Переваги японського споживчого попиту подвояться, якщо компанії приділятимуть більше уваги питанням екології - екологічно чисте виробництво це єдиний можливий шлях розвитку сучасного світу.

Державне регулювання нової економічної моделі має бути вибірковим. Наприклад, реформа державного регулювання зможе підвищити вплив вимогливих споживачів в таких сферах, як комунікації, сервіс та медичне обслуговування, які в сучасній Японії жорстко контролюються .

Західні компанії та західні фінансові ринки орієнтуються на більш кроткострочну перспективу, ніж японські. Тому довгострокове бачення, що притаманне японським компаніям являє собою сильну сторону . Замість того, щоб імітувати практику західного ринку капіталу, Японія може запропонувати довгостроковим власникам акцій митні пільги та гарантувати, що в разі злиття або за інших непередбачуваних подій, корпоративне законодавство надаватиме пріоритети довгостроковим інтересам акціонерів.

Підсумовуючи, можна сказати, що для Японії прийшов час прийняти нову економічну стратегію, засновану на більш глибокому аналізі ії сильних та слабих сторін попереднього ставлення до конкуренції в поєднанні з більш тонким розумінням ролі уряду та бізнесу в глобальній економіці. Якою саме стане ця стратегія, чітко окреслити майже не можливо. Ми намагалися лише спробувати описати єдиний з багатьох можливих шляхів економічного розвитку другої за економічною могутністю держави світу.

Україно-японські відносини майбутнього

японія економічний реформа зростання

Перш за все, нагадаємо, що Україна переживає складний період адаптації до нових політичних реалій. Зрозуміло, що за умов міжнародної підтримки, а головне, цілеспрямованого використання отриманої фінансової допомоги Україна отримає можливість швидше та ефективніше пройти цей нелегкий шлях. Саме в цьому аспекті Японія представляє для України виключний інтерес.

Всесвітньо відомим є факт, що японські кредити, особливо кредити країнам, що розвиваються, є одними з найдешевших в світі, а точніше другими, після американських. Зрозуміло також, що друга за економічною могутністю країна в світі не може не переслідувати власних інтересів, надаючи величезні кредити країні з такою нестабільною політичною та економічною ситуацією, як Україна. На нашу думку головним стимулом японського уряду для кредитування України є той факт, що наша країна являє собою надзвичайно привабливий ринок збуту. Для того, аби обґрунтувати цю думку, наведемо декілька прикладів з переліку подій останніх двох років.

Головною подією в україно - японських відносинах 2004 р. можна вважати надання Японією кредиту в розмірі 178 млн доларів США, строком на 30 років на будівництво сучасного терміналу аеропорту «Бориспіль». Якщо повернутись іще трохи назад в історію україно -японських відносин, можна звернути увагу й на кредит в 200 млн доларів, який Україна отримала іще за часів правління Л.Д. Кучми {11}.

Останній подією щодо процесу кредитування є підписання меморандуму між Японським банком міжнародного співробітництва та Українським державним експортно-імпортним банком, згідно якого українській стороні надається кредит в розмірі 50 млн доларів строком до п'яти років {11}. Ці гроші мають бути використаними для закупівлі японської техніки, обладнання, програмного забезпечення, що зприятиме підвищенню якості виробництва на Україні, але не для закупівлі готових японських товарів, як наприклад, автомобілі. В меморандумі також зазначено, що в разі цільового використання цих грошей український банк матиме можливість отримати наступний кредит. Нам здається, що ці події досить однозначно визначають інтереси Японії в Україні.

Але ж відносини між двома країнами не можна розглядати однобічно.

Відносини між країнами це перш за все відносини між політичними лідерами цих країн. В економічному контексті відносин лідерів України та Японії звернемо увагу на декілька моментів. Перший полягає в тому, що пре'єр - міністр Японії, Дайічіро Кодзуумі, останнім часом дуже активно відстоює ідею приватизації ключової ланки державного сектора економіки країни - почтової системи Японії. Нагадаємо, що на сьогодні японська пошта є найкрупнішою держструктурою в крані, в якій працює більш ніж 380 тис. громадян. В світі останніх подій в Україні, прем'єр-міністр має вагомі причини вважати, що український голова держави -

В. А. Ющенко має змогу поділитися власним досвідом приватизації важливих державних підприємств.

Крім цього, українська сторона дуже вчасно пішла на серйозний крок - заявила про можливість виплати компенсацій чотирьом компаніям, в тому числі й Yazaki Ukraine, які чесно працювали та яким було нанесено збитків рішенням про закриття вільних економічних зон.

Говорячи про японські компанії в Україні не можна не згадати японську автомобільну компанію Isuzu Motors Co., яка разом із українською корпорацією утворила компанію, яка займатиметься виробництвом вантажівок {12}. Взагалі президент України зустрівся іще з кількома главами великиї японських корпорацій, що працюватимуть в Україні, такими як Sumimoto, Itogu, Mitsubishi. Взагалі, на сьогодні існує близько 60 японо -українських проектів, заснованих саме на насиченні українського ринку японськими товарами, які вироблятимуться в Україні. Цей факт ще раз засвідчує зацікавленість Японії в українських ринка збуту та, мабуть, дешевій робочій силі.

Базуючись на цих даних, та приймаючи до уваги те, що вже сьогодні проводяться переговори щодо надання Японією кредиту Україні з метою будівництва моста через Південний Буг, можна зробити висновок, що надання кредитів є виказанням певної довіри нашій країні, та навряд чи Україна може собі дозволити нехтувати таким перспективним економічним партнером, як Японія. Тому сподіватимемося на те, що японці й далі будуть вірити в стабільне економічне зростання нашої країни, та що це, поки що нерівноцінне, партнерство згодом переросте у сталі, взаємовигідні відносини між двома розвинутими країнами.

Особливості організації та управління економікою

Одним з головних факторів високого суспільного виробництва - першочергова увага організації та управління на різних рівнях.

Великий зріст масштабів виробництва, значне розширення сфер підприємництва, зробили необхідним заходи по децентралізації управління в рамках фірм, корпорацій, фінансових груп і об'єднань.

Для здійснення управління та керівництва знадобилось значна кількість людей, які б володіли спеціальними знаннями, підготовкою, досвідом адміністрування на всіх рівнях.

Значний зріст масштабів підприємництва, ускладнення його структури і функцій повлекли за собою нові форми організації та управління, направленні на використання досвіду і знань великої кількості людей, особливо різного роду спеціалістів та експертів. Не випадково в японських фірмах приділяють першочергову увагу відбору та підготовки висококваліфікованим управлінцям, керівникам різноманітних служб та інших адміністраторів. Оскільки від цього залежить рівень рентабельності та прибутку; в рахунок приймається лиш здібності даної людини, його конкретні дані, вміння, ділові знання і досвід. В цьому ж ряді - жорстка система відповідальності. Не ефективне функціонування окремих ланок управління, не відповідаючи необхідним результатам, не кажучи вже про збитки, несе за собою спочатку попередження управлінському персоналу та наказ в короткочасні строки виправити положення. Якщо це не дає позитивних результатів, то неминуча відставка відповідних посадових осіб. Отже, очевидний прямий зв'язок між результатами управління і персональної відповідальності.

Систематичне оновлення керівництва, ротація кадрів виступає як важливий фактор ефективного функціонування фірм і об'єднань, при чому прихід до керівництва нової генерації менеджерів, які володіють сучасними знаннями і не обтяжені віджившими догмами і старими забобонами, традиціями і консерватизмом, забезпечив на стільки високий рівень менеджменту в Японії, що вже давно американці не стидаються вчитися і переймати їхній досвід.

Розглядаючи питання ефективності суспільного виробництва, варто особливо відмітити систему регулювання економіки. Зрозуміло, і це повністю підтверджує досвід розвитку Японії, ступінь і форми державної участі у виробничому процесі, виконання ним регулюючої функції в загалом залежить від конкретних обставин, від етапів розвитку, характеру та масштабів вирішуємих завдань.

Історія розвитку ринкової економіки в Японії, як і в інших нині високо розвинутих, економічно, державах; показує, що сучасний її рівень чи модель - результат тривалого розвитку. Загальновідомі характери та наслідки періодичних крайнє гострих криз надвиробництва в умовах повного панування ринкової економіки. Концентрований результат такого розвитку - криза 1929-1933 років, - велика депресія, катастрофа. Надалі відомо: на зміну вільному в загалі ринковому механізмі приходить регулюючий.

Інформаційні системи та прогнозування дають змогу розраховувати та обрахувати розміри і структуру ринка та виробництва, тобто планомірно регулювати їх в національному і навіть міжнародному масштабі. Це по-новому поставило питання про співвідношення вільного, невідомого ринку с планомірно регулюючим, відомим ринком. Перехід до інформаційних систем означав новий етап - нову якість і ефективність в розвитку і економіки, і її регуляторів. І все ж таки повністю усунути непередбаченість ринку не можливо, як не можливо привести всі параметри виробництва, складування, попиту, реалізації в точну відповідність з потребами, масштабами і в структурними характеристиками ринку збуту. Коротше кажучи, необхідно оптимальна відповідність ринкових методів і методів, піддаваємі економічному і соціально обґрунтованому регулюванню. Їх відповідність - суть функціонування в економічного механізму, їх оптимальна відповідність - умова оптимального функціонування економічної системи.

Практика Японії, як всіх інших держав з ринковою економікою, показує що протиставлення адміністративних і економічних методів чи регуляторів економічного підйому не має основу. В дійсності адміністративні методи були і залишаються невід'ємною формою, засобом економічного керування.

Проблема в іншому - у тому, що варто диференціювати різні адміністративні методи. Одна справа - ті з них, що базуються на нехтуванні об'єктивних потреб економічного розвитку (т.п. прояв неграмотної, некомпетентної економічної політики), друга - ті, які керуються економічними законами розвитку, виходячи з них.

При всьому цьому не можливо рахуватися з тим, що є об'єктивні обмеження, не дозволяючи задовольняти об'єктивні потреби економічного розвитку тільки адміністративними методами. Це пов'язано з багатьма факторами, в тому числі серйозним ускладненням масштабів і механізмів виробничого процесу та керівництва ним, особливо в умовах НТР. Звідси виникає необхідність використовувати ринкові механізми, які в „ чистому виді ”, не функціонують в жодній капіталістичній країні. Такого роду „ чисті ” механізми означали б повну анархію, гостріші диспропорції та протиріччя в економіці, а отже, і негативні наслідки в соціальній сфері. Ринок - регулятор необхідний, але в значній мірі не досконалий. Оптимальний рівень можливо досягнути лише завдяки ефективному співвідношенню ринкових і неринкових методів економічного регулювання, інакше кажучи, в системі регулюючої економіки.

Співвідношення адміністративних і ринкових методів взагалі визначаються конкретними обставинами. Досвіт показує, що чим гостріше економічна ситуація, тим вагоміші прямі адміністративні неекономічні методи; в свою чергу стабільне положення в економіці - більший розмах ринкових методів та адміністративних другорядних регуляторів (податки, кредити, ціни та інше).

При всіх обставинах, як би не змінювався ступінь державного регулювання, він ніколи не міг опуститися нижче визначеною межі, оскільки в такому випадку став би неможливий сам виробничий процес, а ринкові методи регулювання привели б к таким диспропорціям які посприяли б за собою не передбачені економічні та соціальні потрясіння.

Все це підтверджується досвідом. Вагоме значення має та обставина, що еволюція методів державного регулювання в цій країні були прямо пов'язанні зі станом виробництва та ринку: в умовах, наприклад, першого етапу розвитку економіки в післявоєнний період адміністративне регулювання диктувалося гострими диспропорціями, незбалансованим виробництвом та ринком, у супроводі гострішої інфляції. Цей етап завершився в 1951-1952 років. Але і далі, коли ринкова незбалансованість була пройдена, держава не поспішала відмовлятись від прямого регулювання. Нове тоді було те, що на головні ролі вийшли методи фінансового, кредитного та частково цінового регулювання, супроводженими і адміністративними формами, але в менших розмірах. Важливо зазначити, що коли в 60-х роках розгорнулася інтенсивна модернізація економіка на новій технологічній базі і Японія вступила в полосу високих темпів розвитку (10.7 % середній щорічний приріст), державне регулювання зберігалось, при чому значно вагоме. В 70-х роках цьому сприяли і структурні кризи. По мірі нормалізації обстановки, державне регулювання все більше переходило в бік економічних мір, а масштаби використання скорочувались. В 80-х роках - період так званого перегулювання - ознаменувався відносно посиленням ринкових механізмів, але при збереженні в необхідному обсязі державних методів впливу на економіку.

По офіційним даним, станом на перше березня 1988 році державне регулювання охопило 10000 позицій, в тому числі контроль над підприємництвом, ціноутворенням, імпортом. Даними на 1-е липня 1988 році дер регулювання розповсюджувалось на 100 % об'єму підприємництва в будівництві, кредитно-банківській сфері, електро - , газо - і водопостачанні, в добувній промисловості, на 96.3 % на транспортне і в системі телекомунікацій, на 78 % в сільському господарстві, лісовому і рибному господарстві та інші.

Отже, особливість організації та управління японською економікою полягає у:

залучення до керівництва та управління економікою освідченнях та відповідальних спеціалістів;

раціональному співвідношенні ринкових та адміністративних методів регулювання економіки;

Експорт як ключ к підйому і успіху

Для післявоєнної Японії входження в міжнародний поділ праці був не тільки негайної умовою підйому її економіки, але і в буквальному розумінні слова, питанням існування. Єдиною реальною можливістю забезпечити імпорт необхідних для Японії засобів існування являлось розвиток експортної бази країни, тобто налагодження виробництва високо конкурентної промислової продукції, яка б користувалась попитом на світовому ринку. Треба сказати, що японці виконали це завдання - створили потужну високо конкурентоздатну експортну базу. При чому експорт став не тільки засобом оплати життєво необхідного імпорту енергоресурсів, сировини, передових технологій, та й потужним важелем підйому економіки і накопичення валютних ресурсів. В період з 1953 по 1970 рік японській експорт зріс більш ніж в 15 разів. За 70-ті роки він збільшився в 6,7 раз, а за період з 1980 по 1988 рік подвоївся і досяг 265 млрд.$. Вклад експорту в зростання ВНП Японії був досить високим (в 1980 році біля 80 % росту ВНП був за рахунок експорту).

Провідним місцем в японському експорті займають промислові вироби, перш за все технічні споживши товари тривалого використання: автомобілі і мотоцикли, телевізори, відеомагнітофони, фотоапарати і кінокамери, холодильники, електричні калькулятори і копіювальні машини. Саме в цьому напрямі йде спеціалізація японського експорту. Достатньо сказати, що тільки виручка від продажу автомобілів (45 млрд.$ в рік) покриває весь імпорт Японією продовольства та нафти, разом узятих.

Значну статтю японського експорту становить продукція базових галузей, особливо металургію і хімію, хоча їх частка в останні роки знижується. Відносно новою важливою позицією стає експорт комплектних підприємств, особливо в розвиваючі держави, КНР та країни колишнього СРСР.

Головним ринком збуту японських товарів є США. На їх долю приходиться більше третини всього експорту Японії. Біля ј японського експорту припадає на країни Південно-Східної Азії.

З другої половини 80-х років Японія міцно займає третє місце в світі за обсягом експорту, після ФРН та США. В той же час завдяки внутрішньому ринку залежність Японії від експорту відносно не велика: біля 10 % в об'ємі ВНП.

Важливо підкреслити, що експорт став важливішим джерелом накопичення коштів, капіталотвірним фактором. Позитивне сальдо торгового балансу Японії зростало та досягнуло вражаючих розмірів (82,7 млрд.$ в 1986 році). Золотовалютні резерви Японії на кінець 1986 року піднялись до 97,7 млрд.$, і по цьому показнику вона вийшла на перше місце в світі.

Звісно, Японія ніколи не досягла б таких визначних результатів в розвитку експорту і накопиченню великих ресурсів без комплексної системи заходів стимулювання експортного виробництва. Вагомий арсенал засобів сприяння експорту включав в собі премії і другорядні державні субсидії підприємства і фірмам, які працювали на експорт, податкові пільги, валютний курс, вигідний для експортерів, пільгове фінансування і кредитування, система „ подвійних цін ”, при яких експортні ціни підтримувались на більш низькому рівні, а ніж внутрішні, і, нарешті, створення для експортерів найбільш сприятливих умов для їх діяльності закордону засобам торгової політики інформаційного забезпечення.

Загальне сприяння експорту було зведено в ранг важливіших загальнодержавних завдань. Саме в цей період почала свій розвиток „ економічна дипломатія ” в якості головного направлення зовнішньополітичного курсу Японії. Держава взяла на себе, за Японською термінологією, „ батьківське піклування ” політичним, економічним, фінансовим, правовим і адміністративним забезпеченням зовнішньоекономічної експансії приватнокапіталістичних об'єднань, корпорацій, компаній і фірм Японії. Склався потужний тандем адміністрації і приватного капіталу, своєрідна система, яку можна розглядати як форму монополії зовнішньої торгівлі, здійснюваної буржуазною державою і великим приватним капіталом. Це полегшувалось тим, що в Японії зовнішня торгівля відноситься до найбільш монополістичних сфер економіки. При великому числі дрібних і середніх фірм, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, левова доля (біля 60 % зовнішньоторгового обігу Японії) припадає на 9 великих універсальних торгових домів, тісно пов'язаних з потужними фінансово-промисловими групами.

Зовнішньоекономічна експансія Японії за звичай асоціюється з експортом товарів. Значний час Японія не грала помітної ролі як міжнародний банкір і експортер капіталів. Але на початку 80-х років в цьому відношенні помітились значні зміни.

На кінець 1987 року загальна сума закордонних активів Японії перевищила 1 трильйон $, а зобов'язання складали біля 831 млрд.$. Перевищення активів над зобов'язанням склали 240,7 млрд.$.

В зарубіжних активах Японії головне місце займають вклади в ціні папери (акції, облігації), в основному американські. Однак в останні роки значно збільшились Японські прямі зарубіжні інвестиції. На 31 березня 1989 року вони досягли майже 186 млрд.$. І хоча по об'єму прямих зарубіжних інвестицій Японія поки що займає 5-те місце в світі, по темпам і зростанням вона обганяє всіх своїх конкурентів. В основному ці інвестиції йдуть в торгові і фінансові підприємства, однак поступово збільшується вклад в переробну і добувну промисловість, та придбання нерухомості за кордоном.

Не випадково, серед 10 самих більших комерційних банків в світі - 9 японських.

Таким чином, Японія не тільки являється одним з провідних в світі експортерів товарів, але і стає найбільшим міжнародним кредитором і експортером капіталу, а Токіо - важливішим міжнародним фінансовим центром.



Висновки

З середини 50-х років починається п'ятнадцятирічне феноменальне зростання японської економіки, у результаті якого змінилась сама Японія і її значення в світі. Темпи зростання були найбільш високими серед країн Заходу. У 1961-1970 pp. вони складали 11% в рік. У 1968 р. вона посіла друге місце в Західному світі за обсягом національного валового продукту і вийшла на перше місце по виробництву сталі, кораблів, радіоприймачів, телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, фотоапаратури. У 1981 р. зайняла перше місце по виробництву легкових автомобілів.

Такі темпи економічного зростання були досягнуті завдяки американській допомозі, аграрній реформі, яка створила значний ринок промислових товарів для фермерів і забезпечила місто дешевою робочою силою, відсутності воєнних витрат. Японія

більше від інших країн інвестувала у промисловість. Частково це було пов'язано з традиційною бережливістю японців, через банки їхні заощадження перетворювались у виробничі інвестиції.

На тлі економічного зростання відбулась політична стабілізація життя країни. З 1955 р. при владі незмінно перебуває ЛДП, яка у внутрішній політиці дотримується курсу на розвиток ліберальної демократії та соціально спрямованої економіки, у зовнішній - на співробітництво з США. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії, яка виступає за нейтралітет країни. У 1964 р. утворилась ще одна опозиційна партія - Кам-мейто, яка виступила за третій шлях розвитку країни з опорою на середній клас.

Хоча світова економіка другої половини нинішнього століття перенасичена неординарними явищами, а й у цьому сумному тлі яскраво виділяється феномен японського економічного розвитку і її моделі господарювання. Якщо 1950 р. обсяг ВНП Японії становив лише 15% від ВНП США, чи до 1989 р. - вже 60%. До кінця 1980-х років країна міцно посіла друге у світі після Швейцарії за обсягом ВНП душу населення - 2-3,4 тис. доларів на 1989 р. (це 3,6 тис. доларів вище, ніж у США). Останні десятиліття Японія мала найвищі темпи економічного зростання серед розвинутих країн. Саме тому з Японією пов'язано поняття «економічного дива». Усього за 20-25 років вона з глибокої розвалу і став другий економічної держави.

Про " японському диво " нині майже припинилися, але феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. У самому справі, чому країна, із величезної зовнішньоекономічної залежністю, практично позбавлена природних ресурсів, попри всі негаразди і катаклізми двох десятиліть, продовжує неухильно зміцнювати свої економічні (а водночас і і політичні) позиції поставляють на світовий арені? Зберігаючи роль світового лідера за багатьма найважливішим напрямам науково - технічного прогресу, Японія у своїй демонструє надзвичайно високу ступінь адаптацію мінливим умовам розвитку. Ці зміни відбуваються непросто з урахуванням технологічних інновацій, але у безупинному і вельми складному взаємодії техніки, технологій і економічних пріоритетів і соціально-політичних факторів.

У будь-якій економічної системі довгострокова динаміка економічного зростання пов'язана, передусім, з освоєнням нововведень. Тривалий час, особливо у повоєнні роки, науково-технічна політика Японії базувалася на запозиченні науково-технічних досягнень з-за кордону (у вигляді купівлі ліцензій, створення змішаних компаній, участі у багатонаціональних дослідницьких проектах).

Запозичуючи і вдосконалюючи зарубіжну передову технологію, Японія як досягла світового технічного рівня багатьох галузях економіки, а й зуміла створити потужні заділи міжнародному ринку технологій будущого.

У результаті Японії склалася унікальна економіка - високоінтенсивна, енерго - і ресурсозберігаюча, орієнтована на експорт, т. е. на найвищі світові стандарти. У певною мірою можна казати про «гідропонної» економіці, оскільки він функціонує не так на власної енерго - сировинної базі, але в імпорті, живе розвивається з допомогою переробки ввезених ресурсів немає і експорту високоякісної продукції з «доданої вартістю», виручка яку з лишком покриває вартість імпорту і є джерелом накопичення капіталу.

Фактично Японія живе розвивається з допомогою перевищення вартості її над імпортом,тобто. з допомогою активного сальдо торгового балансу. Експорт товарів довгі роки стало головним компонентом чи, вірніше, каталізатором стрімкого повоєнного економічного зростання країни, хоча у нього значення у плані стало падати. Розбагатіла Японія дедалі більше стає експортером як товарів, але і капіталів.

Слід також відзначити, у процесі «погоні за Заходом» Японія, слідуючи імітаційної стратегії економічного розвитку, мала можливість враховувати досвіду інших країн і своєчасно й досить ефективно брати під контроль небажано виниклі явлення.

Зберігаючи роль світового лідера за багатьма найважливішим напрямам науково - технічного прогресу, Японія у своїй демонструє надзвичайно високу ступінь адаптацію мінливим умовам розвитку. Ці зміни відбуваються непросто з урахуванням технологічних інновацій, але у безупинному і вельми складному взаємодії техніки, технологій і економічних пріоритетів і соціально-політичних факторів.

Багато чого у японської промислової політиці визначається своєрідною національної специфікою і, очевидно, може бути повністю відтворено за інших умов. Проте значної частини те, що перевірено й підтверджено практикою цієї країни, можуть сприйняти в ролі корисного та повчального досвіду.

Дослідивши економічний розвиток Японії, можемо виділити основні причини, що призвели виникнення до кризи та економічного занепаду:

надмірне втручання держави в діяльність японських компаній-під час аналізу найбільш конкурентоспроможних японських компаній було виявлено, що держава майже не втручалася в галузі їхнього функціонування. Але ж необхідно додати, що держава все ж таки виконувала стимулюючу функцію, здебільшого шляхом стимулювання раннього попиту на ті чи інші товари.

надмірна захищеність внутрішніх ринків від конкурентів-насправді, цю причину теж можна віднести до надмірного державного регулювання, але ми вирішили відокремити цей пункт, тому що він здійснив вагомий вплив на якість японської продукції та на спосіб функціонування японських компаній;

японський менеджмент - специфічний тип організації, має дуже багато корисних рис. Більш того, саме за рахунок такого типу організації роботи здійснилося економічне диво Японії. Але ж цей тип управління виявився неефективним та почав виконувати роль стримуючого фактору під час постіндустріального розвитку світової економіки; надзвичайно висока пропозиція грошей, що була викликана експортною орієнтацією економіки та надмірним продажем золотовалютних резервів - наслідки порушення рівноваги на грошовому ринку дуже швидко перетворили виробництво на теренах Японії на майже збиткове. Звичайно, що виробництво є головним джерелом економічного розвитку - порушення в цій сфері є початком рецесії та, як наслідок, економічної кризи.

Ці фактори є визначальними щодо виникнення кризових явищ в японській економіці. Після того, як ми чітко визначили коло головних проблем Японії, наведемо можливий варіант їхнього вирішення.

Зняття обмежень на імпорт та іноземні інвестиції-японською практикою доведено, що подібна економічна політика нанесла шкоди тим галузям, які мала захистити, тому зняття торгівельних обмежень, безперечно, позитивно вплине на японські компанії.

Модернізація неефективного внутрішнього сектору економіки-за умови майже повної відсутності конкуренції в країні протягом тривалого часу, цей сектор обов'язково має бути оновлений. Ми впевнені, що це призведе до пожвавлення економічного розвитку та до поступової часткової переорієнтації економіки забезпечення потреб внутршнього ринку.

Творення жорсткої системи корпоративної підзвітності - як ми побачили, система взаємного володіння акціями ( кейрецу) сприяє підвищенню стабільності, але не стимулює розвиток. Саме тому, сучасній Японії необхідно забезпечити більш прозоре корпоративне управління, яке на нашу думку має призвести до більш ефективного використання капіталу.

Творення нової моделі інновацій та підприємництва - уряд Японії має не виділяти перспективні технології, як це відбувалося навіть декілька років тому, а покращувати загальні умови для інновацій.

Стимулювати децентралізований розвиток кластерів - надмірна економічна активність Токіо та Осаки вплинули на неадекватний розвиток периферії, децентралізація виробництва сприятиме більш природному розташуванню економічних сил та відкриватиме нові можливості.

Японський уряд успішно відбудував економіку країни після завершення Другої світової війни. В період піднесення в світі говорили навіть про «нову модель японського капіталізму», яка є найвищою формою розвитку.

Але ж в умовах глобалізації світу, не можна продовжувати курс «відокремлення» та «захисту» економіки. Вільна конкуренція є джерелом прогресу сучасного світу. Лише прийнявши новий напрямок розвитку, що включатиме комплекс реформ, які проводитимуться одночасно та підкріплюватимуть одна одну, Японія матиме змогу повернутися до шляху ефективного економічного розвитку.



Список використаної літератури

1. Історія світової економіки. / Під. ред. Г.Б. Поляка, О.М. Маркової. - М., 1999

2. Історія економіки. / За ред. В.В. Наухацкого. - Ростов-н / Д, 2005

3. Історія економіки. / Під ред. О. В. Кузнецової, І. М. Шапкіна. - М., 2000

4. Конотопом М.В., Сметанін С.І. Історія економіки зарубіжних країн. - М., 2001

5. Кудрі В.М. Світова економіка. - М., 2004

6. Леонтьєва Є. Японія / / МЕіМО - 2001, № 8. С. 109-118

7. Сімада Х. Причини розвитку японської економіки / / Ділове життя - 1996, № 11. С. 17-20

8. Тимошина Т.М. Економічна історія зарубіжних країн. - М., 1994

9. Економічна історія зарубіжних країн. / Під ред. В.І. Голубовича. - Мінськ, 1997

10. Анисимцев Н.В., Бунін В.М., Денисов Ю.Д. та інших. Японія в світі: Чинники стабілізації розвитку та безпеки. - М.: МАКС-пресс, 2000. - 254с.

11. Бок Зи Коу. Економіка Японії. Яка вона? - М.: Економіка, 2002. - 349с.

12. Волгін Н.А. Японський досвід: Рішення економічних пріоритетів і соціально-трудових проблем. - М.: Економіка, 1998. - 255с.

13. Ізотов О.Н. Японія: концепція виходу в лідери. - М.: Економіка,

1991 р. - 218с.

14. Бок Зи Коу. Економіка Японії. Яка вона? - М.: Економіка, 2002. - С.50.

15. Бок Зи Коу. Економіка Японії. Яка вона? - М.: Економіка, 2002. - С.72.

16. Ізотов А. Японія: концепція виходу в лідери. - М.: Економіка, 1991 р. - С.113. [4] Волгін Н.А. Японський досвід: Рішення економічних пріоритетів і соціально-трудових проблем. - М.: Економіка, 1998. - З. 160.

17. Бок Зи Коу. Економіка Японії. Яка вона? - М.: Економіка, 2002. - С.211.

18.Волгін Н.А. Японський досвід: Рішення економічних пріоритетів і соціально-трудових проблем. - М.: Економіка, 1998. - З. 182.

19.Бок Зи Коу. Економіка Японії. Яка вона? - М.: Економіка, 2002. - С.315.

20. Ізотов О.Н. Японія: концепція виходу в лідери. - М.: Економіка, 1991 р. - С.196. [15] Ізотов О.Н. Японія: концепція виходу в лідери. - М.: Економіка, 1991 р. - С.206.

21. Лановик Б. Економічна історія України і світу : Підручник для вузів/ Богдан Лановик, Зіновій Матисякевич, Роман Матейко; За ред. Б.Д.Лановика. -6-те вид., перероб. і доп.. -К.: Вікар, 2004. -486 с.

22. Леоненко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.

23. Царенко О. Економічна історія України і світу : Навчальний посібник для вузів/ Олександр Царенко, Андрій Захарчук,. -Суми: Університетська кни-га, 2001. -308 с.

24. Юхименко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Юхименко,. -К.: Вікар, 2004. -341 с.

25. Японська економічна модель: Майкл Портер, Хіротака Такеути, Маріко Сакакібара.- Москва.: Альпина бизнес букс, 2005, 261 с.

Інтернет ресурси:

http://www. expo2005. com. ua/ukr/pres_centr/smi-43

http://www. economika. com. ua

Размещено на Allbest.ru