Організація і економічний механізм адаптації аграрного господарювання до ринково-підприємницького середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 338. 431. 433

Організація і економічний механізм адаптації аграрного господарювання до ринково-підприємницького середовища

08.06.02 - підприємництво, менеджмент та маркетинг

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Макаренко Петро Миколайович

Харків 1999

Дисертацією є монографія.

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства АПК України.

Захист відбудеться “ 21 ” жовтня 1999 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.055.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Харківському державному економічному університеті за адресою: 310 001, м. Харків, пр. Леніна, 9а, ауд. 401.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного економічного університету за адресою: 310 001, м. Харків, пр. Леніна, 9а.

Автореферат розісланий “ 29 ” вересня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Дороніна М.С.

аграрний господарювання підприємництво

АНОТАЦІЇ

Макаренко П.М. Організація і економічний механізм адаптації аграрного господарювання до ринково-підприємницького середовища.- Монографія.

Дисертація у вигляді монографії на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.06.02 - підприємництво, менеджмент та маркетинг.- Харківській державний економічний університет, Харків, 1999.

В роботі досліджуються проблеми адаптації господарювання до ринкових умов на рівні підприємств АПК. Розширена і поглиблена теорія цієї економічної категорії, розроблені її методологія, методики і організаційно-економічний механізм реалізації. Визначено, що економічна адаптація сприяє становленню і розвитку підприємництва в сільському господарстві через здійснення комплексної системи заходів з реорганізації, реструктуризації, мировій угоді і санації існуючих підприємств.

Встановлено витоки і причини кризового стану аграрної економіки і виявлено чинники його призупинення. Визначені можливості і основні напрями в становленні і розвитку аграрного підприємництва на основі різних форм власності. Розкриті форми кооперування і інтеграції суб'єктів аграрного господарювання між собою, на рівні галузей і сфер АПК. Обгрунтовано підходи щодо усунення диспаритету цін і ціноутворення на засоби виробництва і послуги для села. Розроблено науково-методичні засади системи кредитування, державної підтримки і якісних змін правової регламентації економічної діяльності підприємницьких структур.

Ключові слова: адаптація, реорганізація і реструктуризація, підприємництво, економіка і криза, ринок, кооперування і інтеграція, ціноутворення, кредитування, правова регламентація, державна підтримка.

Makarenko P.N. Organization and Economic Mechanism of the Adaptation of Agrarian Management to the Market-enterpreneurship Environment.- Monograph.

Dissertation in the form of a monograph for the scientific degree of Doctor of economical sciences in the speciality of 08.06.02- enterpreneurship, management and marketing.- Kharkov State Economic University, Kharkov, 1999.

In the work problems of management adaptation of market conditions on the level of AIC are investigated. The theory and methodology of methods and the organizing-economical mechanism of the realization of this economical category are worked out. It shows that economic adaptation promotes the creation and development of enterpreneurship in agriculture through the realization of a complex system of measures for the reorganization, restructurization, world agreement and sanation of the existing enterprises.

Sources and causes of crisis conditions of the agrarian economics are established and reveal factors of their suspension. Possibilities and the main directions in the formations and development of agrarian enterpreneurship on the basis of different property forms are found. Forms of cooperation and the integration of subjects of the agrarian management in the field level and spheres of AIC between themselves were exposed. Substantiated are approaches of the elimination of the prices and pricing disparity on means of production and services for the village. The scientific-methodologic basis of the credit system, support and qualitative alleration of the legal regulation of economical activity of enterpreneurship structures from the state side was developed.

Key words: adaptation, reorganization and restructurization, enterpreneurship, economics and crisis, market, cooperation and integration, pricing, credit, legal regulation, state support.

Макаренко П.Н. Организация и экономический механизм адаптации аграрного хозяйствования к рыночно-предпринимательской среде.- Монография.

Диссертация в виде монографии на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.06.02- предпринимательство, менеджмент и маркетинг.- Харьковский государственный экономический университет, Харьков, 1999.

В работе исследуется проблема адаптации хозяйствования к рыночным условиям на уровне предприятий АПК. Расширена и углублена теория этой экономической категории, разработаны ее методология, методики и организационно-экономический механизм реализации. Определено, что экономическая адаптация способствует становлению и развитию предпринимательства в сельском хозяйстве через осуществление комплексной системы мероприятий по реорганизации, реструктуризации, мировому соглашению и санации существующих предприятий.

Установлено, что кризис и дестабилизация экономики пагубно влияют на все отрасли аграрного сектора, и их основные причины коренятся прежде всего на макроуровне, в выборе государством стратегии и экономической политики начального периода реформы. Недооценка государством значения и роли предпринимательства привела к тому, что оно как “новаторская функция, сориентированная на успех”, не получило развития в сельском хозяйстве.

Организационно-экономическая подготовка аграрного хозяйствования к процессу рыночной адаптации обеспечивается предложенными в диссертации методиками диагностики хозяйственно-финансовой устойчивости сельскохозяйственного предприятия, инвентаризации, оценки активов, обоснования размеров трудового вклада и реализацией компьютерной модели персонификации его имущества. Разработаны способы и порядок проведения реорганизации, санации, банкротства и ликвидации существующих сельскохозяйственных предприятий с целью создания новых предпринимательских организаций, а также предложены направления и содержание их реструктуризации.

Обоснованы крупнотоварные формы корпоративного и коллективного предпринимательства в аграрном секторе и предложен методологический подход оценки их социально-экономических возможностей на основе частной собственности. Раскрыты организационно-экономические проблемы, пути и особенности частного хозяйствования при переходе Украины к рыночной экономике. Утверждается, что частное товаропроизводство приобретает свойства катализатора в ускорении формирования многочисленных субъектов хозяйствования, создании эффективного негосударственного сектора экономики, новой социальной прослойки на селе, предпринимателей-собственников, составляющих социальную базу аграрной реформы. Коллективное и частное предпринимательство представлено не идеальными моделями, которые появляются на смену бывшим организационным формам. Здесь создаются организационные структуры нового качества, которые кооперируются и интегрируются между собой, на уровне отраслей и сфер АПК. Подчеркивается, что данный ключевой элемент внешней среды должен более активно воздействовать на становление и развитие аграрного предпринимательства, повышение его эффективности.

Рост роли и значимости аграрного предпринимательства в экономике Украины связан с совершенствованием ценообразования и устранением диспаритета цен на средства производства, услуги и сельскохозяйственную продукцию. В исследованиях раскрываются основные направления и подходы к ценообразованию на продукцию сельского хозяйства и машиностроения для села, даются научно обоснованные рекомендации по созданию паритета цен.

Одним из главных направлений поддержки аграрного предпринимательства в его новых организационных формах является создание устойчивой финансово-кредитной системы. Исходя из опыта рыночно развитых стран, предлагается осуществлять инвестирование и кредитование путем создания кооперативных банков, кредитных союзов, режима наибольшего благоприятствования через организацию лизинга, практику субвенций, стимулирующих производство сельскохозяйственной продукции.

Разрешение производственно-экономических проблем рыночных форм хозяйствования обусловило разработку научных основ правовой регламентации их деятельности. Государство посредством соответствующих институционных актов создает правовое поле и в основном не для себя как субъекта экономики, а в интересах субъектов предпринимательства. Данные процессы, как отмечает автор, необходимо ускорить и главное - повысить исполняемость законов.

Ключевые слова: адаптация, реорганизация и реструктуризация, предпринимательство, экономика и кризис, рынок, кооперирование и интеграция, ценообразование, кредитование, правовая регламентация, государственная поддержка.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Економіка аграрного сектору України протягом останніх років характеризується постійним спадом ділової активності, поглибленням матеріально-фінансових диспропорцій, наростанням платіжної кризи. Одна з головних причин такого стану в тому, що в аграрній політиці України ще не посідає чільне місце система господарювання, заснована на соціально зорієнтованих ринкових відносинах, ініціативній, творчій діяльності підприємницьких структур.

В силу об'єктивних і суб'єктивних причин підприємництво не персоніфікується у провідних суб'єктах ринкової економіки - підприємцях, не наповнює новим змістом діяльність господарств, трансформованих в колективні сільськогосподарські підприємства. На наш погляд, підприємництву повинна належати роль локомотива, що має вивести аграрний сектор і інші галузі народного господарства із нинішньої кризи. З розвитком нових аграрних відносин на засадах підприємництва держава зможе покладатись на ринкове стимулювання поведінки господарюючих суб'єктів на селі і позбавитися методів адміністративного управління. Якщо Україна прагне створити сучасну модель економіки ринкового типу, то сьогодні необхідно закласти підвалини - сформувати альтернативні варіанти підприємницьких структур з більш високою кінцевою результативністю, зі сталим конкуренто-спроможним станом в ринковому середовищі.

Ця проблема на сучасному етапі розвитку аграрного сектору належить до найбільш доцільних і значущих. Її вирішення повинно здійснюватись на принципово новій теоретичній і методологічній основі - організаційно-економічній адаптації аграрного господарювання до ринкових умов. Це передбачає: єдиний концептуальний задум, методи, засоби, принципи і форми побудови організаційно-економічного механізму зміни зовнішнього середовища і внутрішнього стану існуючих господарських структур. Підприємець як економічний суб'єкт ринкової економіки вперше був поставлений в центр теоретичної системи трактовки капіталу, прибутку, процентів і грошей економістами австрійської школи Й. Шумпетером, Л. Мізесом, В. Зомбартом, Ф. Хайєком. Набутий напрям економічної думки розвитку підприємництва досліджувався в різних аспектах і знайшов відображення у наукових працях І.А. Алтухова, В.Я. Амбросова, В.М. Гриньової, М.В. Калінчика, Т.Ландіної, І.І. Лукінова, М.Й. Маліка, Л.Ю.Мельника, Ю.М. Новікова, О.М.Оніщенка, Б.І.Пасхавера, В.В.Радченка, Л.В.Романової, П.Т.Саблука, В.В. Юрчишина та багатьох інших.

Незважаючи на наявність розробок з цієї проблеми, тут є ще багато актуальних, але невирішених і дискусійних питань. По-перше, на сьогодні бракує досліджень, що закінчуються комплексними науково обгрунтованими рішеннями по створенню конкурентоспроможних форм аграрного господарювання, ринкової трансформації економічних відносин в АПК. По-друге, наукове і методичне забезпечення розвитку аграрного підприємництва потребує визначення змісту і економічної природи адаптації господарювання до ринкових умов, її завдань, принципів, форм і засобів їх реалізації. По-третє, в економічному плані недостатньо відпрацьовано сукупність якісно визначених елементів адаптації, між якими існує закономірний зв'язок і взаємодія, що підпорядковані загальній меті - пристосуванню до ринкової діяльності. Природа складових елементів і характер механізму адаптації можуть бути різноманітними, але головне в тому, що все це повинно стати первинною ланкою системи формування конкурентоспроможного аграрного підприємства. Важливо обгрунтувати не тільки організаційно-економічний механізм ринкової адаптації господарювання, але і шляхи та методи підготовки економічної системи (господарства) до здійснення адаптаційних заходів. Це належить до розробки методики оцінки фінансово-господарської стійкості підприємства і моделі персоніфікації майна колективних форм господарювання. І останнє: створення конкурентоспроможних підприємницьких структур в аграрному секторі передбачає наявність відповідного макросередовища для їх функціонування. Визначальною тут є політика економічної діяльності держави, яка спроможна мобілізувати конструктивні сили суспільства, націлити їх на забезпечення стабільності економіки і здійснення підтримки підприємництва.

Актуальність теми визначається об'єктивною необхідністю припинення кризи в аграрному секторі економіки України, вирішення його проблем на основі комплексного підходу до реформування підприємств на принципах економічної свободи, вільного вибору форм власності і підприємництва, пошуку нового організаційно-економічного механізму ринкової адаптації господарювання на селі. В період становлення ринкових відносин об'єктивні закони, механізми і принципи тільки починають діяти. В цих умовах недоречно покладатись на спонтанне регулювання економіки. Необхідні цільові комплексні програми по всіх основних напрямках розвитку виробництва. Особливої актуальності набувають дослідження щодо ролі держави в процесі ринкової трансформації створених аграрних відносин, в їх післякризовій моделі. Економічні механізми адаптації, які застосовуються в господарській практиці, як правило, уособлюють триєдину постать кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства: працівника, власника майнового і земельного паю та управлінця. Це зумовлює жорстке поєднання основних чинників сільськогосподарського виробництва: праці, виробничих ресурсів, управління, що не є ефективним за умови, коли засновниками підприємства виступають одна чи декілька фізичних осіб. Формування дійсного власника майна, землі і підприємницької структури з визначеними трудовими і майновими відносинами - саме це є рушійним чинником у вирішенні економічних і соціальних проблем розвитку українського села. В цілому наявність багатьох дискусійних питань, а також об'єктивна необхідність реалізації організаційно-економічного механізму адаптації аграрного господарювання до ринкового функціонування з орієнтацією на створення конкурентоспроможних підприємницьких структур, їх ефективну, гнучку, виважену і науково обгрунтовану “опіку” з боку держави зумовили розробку теоретичних положень, сукупність яких кваліфікується як вирішення наукової проблеми, що має важливе народногосподарське значення для перехідної економіки постсоціалістичних країн.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконані дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри організації сільськогосподарського виробництва Дніпропетровського державного аграрного університету і скоординовані з тематикою Інституту аграрної економіки УААН “ Розробка методологічних та організаційно-економічних засад розвитку підприємництва та кооперації в агропромисловому виробництві”. Номер державної реєстрації 0196V0163.03.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є теоретичне обгрунтування і розробка засобів керованого розвитку підприємництва, як вихідного базису формування нових економічних відносин в сфері АПК на методологічних засадах і системному підході реалізації механізму адаптації аграрного господарювання до ринкового середовища.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких задач:

визначити етапи, основні напрями трансформації і проблеми аграрного господарювання в галузях продовольчого комплексу і інших сферах АПК і довести, що початок руху по шляху до “єдиного капіталізму” в минулі роки має ряд об`єктивних і суб`єктивних причин і не є кращим. Існують і інші шляхи до соціально орієнтованих, врегульованих ринкових відносин, які не призводять до згубного падіння виробництва та зубожіння більшої частини населення;

виявити сутність підприємництва і необхідні умови його функціонування, як важливої системи в аграрній економіці ринкового типу, та провести глибокий теоретичний аналіз економічних, організаційних, правових та інших чинників, що забезпечують його становлення і розвиток;

сформулювати концепцію управління розвитком аграрного підприємництва та розробити основні напрями його реалізації ;

розробити методичні підходи щодо визначення форм, задач та об`єктів ринкової адаптації аграрного господарювання в контексті наукового обгрунтування стратегії і економічно - доцільної моделі його розвитку;

створити і запропонувати для підприємств економічний механізм адаптації аграрного господарювання до ринково - підприємницького середовища;

розробити методики і практичні рекомендації по: діагностиці господарсько - фінансової стійкості, комп`ютерному моделюванню процесу паювання майна, контролю доходів і витрат в галузях, руху готівки в колективному сільськогосподарському підприємстві;

обгрунтувати організаційно-правові форми аграрного підприємництва для багатоукладної економіки України;

обгрунтувати основні чинники і методи державного регулювання, а також підтримки розвитку підприємництва в аграрному секторі.

Наукова новизна проведених досліджень представлена сукупністю теоретичних, методологічних та методичних положень і висновків реалізації системного підходу по організації підприємництва і створенню господарських структур ринкового типу в аграрному секторі економіки.

Отримані результати і положення є вкладом в науку і практику, про що свідчить наступне.

В економічній теорії вперше :

розроблено і теоретично обгрунтовано концепцію управління розвитком аграрного підприємництва, на засадах і системному підході в реалізації механізму адаптації господарювання до ринкових умов;

доповнено теоретичні, методологічні і методичні аспекти розвитку підприємництва на етапі освоєння ринкових відносин в АПК, визначено, що головною причиною труднощів та структурних збочень в аграрному секторі економіки є відсутність системи економічного управління та ефективної державної політики, щодо розвитку підприємницької діяльності в сільському господарстві;

сформульовано визначення і встановлено природу економічної категорії “адаптація аграрного господарювання”, як найважливішої ланки в організації підприємництва на селі;

обгрунтовано принципи, задачі і об'єкти адаптації аграрного господарювання, та чинники, що на мікро- і макрорівнях визначають тактику і стратегію поведінки суб'єкта підприємництва;

розроблено і показано вузлові напрями та шляхи адаптації господарської діяльності колективних сільськогосподарських підприємств до ринкових умов через комерціалізацію, приватизацію, банкрутство і ліквідацію. Доведено, що глобальною метою управління розвитком підприємництва є зростання обсягів і якості продукції, розвиток особистості, як власника землі і майна, зниження питомих витрат ресурсів, розширене відтворення, зростання життєвого рівня населення;

визначено економічний механізм ринкової адаптації, як сукупність форм, способів і методів здійснення реорганізації, реструктуризації, санації, банкрутства підприємства;

встановлено базові теоретичні положення формування державою ринково-підприємницького середовища, що пов'язане з ціноутворенням в сільському господарстві і сільгоспмашинобудуванні, підтримкою паритету цін, впровадженням політики пріоритетного кредитування і надання субсидій, створенням правового поля взаємодій суб'єктів підприємництва як провідних форм розв'язання основних суперечностей в цьому секторі економіки.

В методології і методичному забезпеченні вперше:

розроблено і запропоновано послідовність підготовки діяльності сільгосппідприємства до ринкової адаптації, що передбачає використання методів об'єктивної оцінки його основних і оборотних активів, розробку принципів і комп'ютерної моделі паювання майна, діагностику господарсько-фінансової сталості юридичної особи як цілісної системи організаційно-економічних заходів, показників і їх інтегрованої оцінки по ліквідності, оборотності, прибутковості, фінансової стійкості, кредиторської і дебіторської заборгованості;

опрацьовано і доведено до практичної реалізації бюджети в рослинництві, тваринництві і руху готівки на підприємстві;

запропоновано модель раціональної підприємницької структури з використанням методологічно відпрацьованої математичної інтерпретації, що дозволяє реалізувати формалізований підхід до проблеми забезпечення ефективної господарської діяльності;

розроблено і науково обгрунтовано методи, основні напрями і способи, щодо здійснення реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства на принципах і методологічних засадах приєднання, злиття, поділу, виділення, трансформації і виходу його членів з складу КСП єдиним земельним масивом і майновим комплексом з послідуючою передачею їх в оренду;

встановлено важливість зміни організаційної і виробничої структур, застосування оренди, нової системи управління, вірної стратегії поведінки в ринковій економіці для крупного сільськогосподарського підприємництва;

виявлено вимоги щодо створення приватно-колективних ринкових моделей аграрного господарювання на засадах приватної власності і колективної форми організації виробництва, встановлено позитивні властивості, переваги і недоліки корпоративного сільгосппідприємства, виявлено сфери і основні напрями раціонального співвідношення та взаємозв'язку колективних і приватних форм аграрного підприємництва в перехідній економіці;

визначено перспективи і тенденції розвитку особистих підсобних господарств в адаптивній системі різноманітних форм власності і господарювання на селі;

здійснено обгрунтування фермерського кооперативного руху в напрямі “фермер-фермер (або товариство фермерів)”, і виділено чотири рівні територіально-галузевої системи його організації: локальний, територіальний, галузевий і центральний. Доведено, що акціонерне товариство, як форма підприємницької діяльності в коопераційних взаємовідносинах, має можливість швидше і більш якісно, порівняно з іншими, модернізувати виробництво, збільшити випуск продукції, сформувати господарське відношення до ефективного функціонування підприємства.

уточнено і підтверджено основні причини диспаритету цін в сільському господарстві перехідної економіки, запропоновано удосконалення елементів механізму ціноутворення, обгрунтовано способи скорочення диспаритету цін через кредитування під заставу сільгосппродукції, введення системи квотування, зменшення оподаткування, посилення впливу на ціноутворення промислової продукції заводів-монополістів;

здійснено обгрунтування розвитку та трансформації елементів економіко-правового регулювання аграрної підприємницької діяльності, через погодження між собою ряду законів, подолання процесів їх “заполітизованості”, покращення організаційної роботи по виконанню законодавчих актів, узгодження в термінах розробки нормативно-правових документів і положень з метою призупинення відставання від вимог аграрної реформи.

Одержані результати і їх новизна на мікро- і макрорівнях, вперше здійснені автором на засадах теоретико-методичного вивчення, узагальнення вітчизняної і зарубіжної ринкової практики, дозволили розробити науково-практичні рекомендації комплексного реформування існуючих сільськогосподарських підприємств в підприємницькі організації, що мають функціонувати в умовах багатоукладної економіки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що концепція, методологія і методичні підходи трансформації одержавлених форм аграрного господарювання збагачують теорію і практику ринкової економіки. Одержані наукові результати є вагомим підгрунтям для подальших економічних досліджень, розвитку і конкретизації теоретичних узагальнень, обгрунтування рішень, які приймаються по удосконаленню господарського механізму і аграрної політики держави, а також прикладного використання в сільськогосподарських підприємствах різних регіонів України і інших країн СНД. Результати дослідження можуть бути використані на всіх рівнях господарювання, а також у викладанні економічних дисциплін, зокрема підприємництва і менеджменту у ВУЗах економічного профілю.

Основні теоретичні результати, що складають новизну роботи, втілені в конкретні методологічні, методичні і науково-практичні рекомендації виробництву.

Практичне застосування організаційно-економічного механізму адаптації аграрного господарювання до ринкових умов сприятиме прискоренню процесів виходу підприємницьких структур з кризи, розвитку їх конкурентоспроможності. Комплексна система перетворення існуючих сільськогосподарських підприємств в ринкові форми господарювання запроваджується в Дніпропетровській, Запорізькій та Полтавській областях при безпосередній участі, науково-методичному та практичному керівництві дисертанта через науково-виробниче товариство “Соціальні технології” (м. Дніпропетровськ) та Дніпропетровський обласний офіс Проекту паювання сільськогосподарських земель Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в 1997-1999 роках.

Особливу практичну цінність мають такі науково-прикладні розробки і рекомендації: методологія і механізм адаптації сільгосппідприємств до ринкових умов функціонування; методика діагностики фінансово-господарської стійкості юридичної особи в умовах переходу до ринку; механізм, методика і комп'ютерна модель майнового паювання; методи правової реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств; шляхи реструктуризації внутрішньогосподарських підрозділів, галузей, обсягів виробництва, системи управління; методичні підходи в організації матеріального стимулювання орендних підрозділів та засоби контролю балансу доходів і витрат по галузях і підприємству; оцінка варіантів зменшення податкової заборгованості при передачі в оренду майна; критерії визначення соціально-економічного ефекту крупнотоварного колективного підприємства; науково-методичне вирішення проблем скорочення диспаритету цін, системи кредитування і створення правового поля підприємницької діяльності. Найбільший ефект досягається при комплексному використанні рекомендацій, що в цілому призводить до скорочення часу економічної адаптації підприємницької структури до ринкового середовища, яке формується.

Результати досліджень впроваджено в ТОВ “Прогрес”, агрофірмах “Світанок”, “Січ” Солонянського району, АТЗТ “Агро-Союз” та ЗАТ “Агропромінвест” Синельниківського району Дніпропетровської області.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота у вигляді монографії є завершеним науковим дослідженням теоретико-методологічних і прикладних проблем, пов'язаних із формуванням і реалізацією організаційно-економічного механізму адаптації аграрного господарювання в Україні до ринково- підприємницького середовища.

Висновки, положення і пропозиції, які містить робота, одержані автором самостійно.

В кожній монографії, виконаній у співавторстві, здобувачеві належить:

1. “Ринкове господарство в Україні” - обгрунтування тенденцій формування елементів інфраструктури ринку, виявлення змін в соціальних функціях права;

2. “Аграрний сектор в світовій і національній економіці України” - аналіз статистичних даних та інших матеріалів, визначення теоретичних та практичних аспектів спаду виробництва, з'ясування об'єктивних і суб'єктивних чинників кризового стану економіки АПК;

3. “Ринкова економіка і державне регулювання” - авторське бачення економічної політики держави в реформуванні відносин власності і господарювання, висновки та пропозиції;

4. “Приватне аграрне господарювання в ринковій економіці” - методологічний підхід оцінки соціально-економічних можливостей аграрних відносин на базі приватної власності, виявлення тенденцій, та формування економіко-математичних моделей розвитку селянських (фермерських) господарств;

5. “Ринок і держава: пошук оптимуму” - визначення взаємодій держави і ринку в якості розумного регулювання і ринкового саморегулювання;

6. “Агробізнес в овочепродуктовому підкомплексі України” - основні стратегії та елементи маркетингової діяльності в овочепродуктовім бізнесі;

7. “Аграрне підприємництво і держава” - концепція розвитку підприємництва в сільському господарстві. Класифікація об'єктивних і суб'єктивних причини кризи суспільного аграрного сектору. Форми кооперації і інтеграції фермерства в системі АПК. Науково-методичні засади ціноутворення і підтримки цін. Система кредитування сільгоспвиробників і правове забезпечення підприємницької діяльності.

В навчальних посібниках, брошурах, рекомендаціях, наукових статтях у співавторстві здобувачем здійснено обробку аналітичних даних, узагальнення, написання роботи та обгрунтування висновків, встановлення параметрів вирішуваних проблем, редагування.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження використані при підготовці доповідей, аналітичних записок і інших матеріалів, які подані до Кабінету Міністрів, Комісії агропромислового комплексу ВР України (1996-1997 рр.)

Наукові розробки доповідались на обласних семінарах з питань реформування в сільському господарстві (м. Дніпропетровськ, 1996-1999рр.), на щорічних нарадах Проекту паювання сільськогосподарських земель, здійснюваного на основі міжурядової угоди між Україною і США Консалтинговою корпорацією “ Ронко” (м. Київ, 1996-1998 рр.), на науково-практичному семінарі “Ринок землі” (м. Суми, 1997р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми сучасного стану та розвитку земельних відносин в Україні” (м. Київ, 1997р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Ринкові перетворення аграрного виробництва: реформування відносин власності, форм господарювання та економічного механізму їх функціонування” (м. Дніпропетровськ, 1992 р.), щорічних науково-практичних конференціях за підсумками науково-дослідної роботи ДДАУ (м. Дніпропетровськ, 1992-1999 рр.), на семінарі для директорів елеваторів і хлібоприймальних пунктів: “Приватизація в сільському господарстві” (м. Ялта, 1998р.)

Публікації основних положень дисертації здійснені у 2 авторських монографіях обсягом 53,9 обл. -вид. арк.; в 7 монографіях у співавторстві загальним обсягом 118,9 обл. -вид. арк., з яких частка здобувача 55 обл. -вид. арк.; в 9 публікаціях навчального учбового та науково-практичного використання з авторською часткою 20,7 обл. -вид. арк.; 12 наукових статтях, з яких 6 надруковані самостійно у фахових журналах та збірниках.

Структура роботи. Дисертація у вигляді монографії складається із вступу, п'яти розділів, що містять п'ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Її обсяг становить 550 сторінок основного тексту, з яких 40 таблиць і 18 рисунків. Список використаних джерел - 224 найменування, 15 додатків розміщені на 58 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подана доцільність розробки наукової проблеми, обгрунтована актуальність, відображена основна мета і задачі дослідження, визначені авторські положення наукової новизни, представлене теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА І АДАПТАЦІЇ ДО РИНКУ АГРАРНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ” викладено теоретичні погляди на проблему і зроблено аналіз змісту підприємництва, методів і засобів його функціонування в загальній економічній системі і аграрному секторі зокрема.

В роботі при формуванні концепції розвитку підприємництва через механізм адаптації аграрного господарювання до ринкових умов вихідною гіпотезою та допущеннями визначено ряд положень. Зазначається, що трансформаційні перетворення в економіці України призвели до виникнення системних протиріч і проблем розвитку суб'єктів господарювання і рикового середовища. Взаємодія пов'язаних, але протиставних явищ, складність вирішення питань господарської діяльності з одного боку, зумовлені відсутністю механізмів її розвитку, а з іншого - виступають рушійною силою започаткування ринкових процесів. За словником поняття "господарська діяльність в ринковій економіці" і "підприємництво" - дійсно ідентичні. Але цілком виправдано виокремлення підприємництва як основної діяль-ності і особливого чинника, що забезпечує ефективність господарювання на основі творчого підходу до вирішення виробничо-комерційних задач. Тому будь-який товаровиробник-власник і господар виробництва - є суб'єктом виробничо-комерційної діяльності, організує виробництво товарів з метою одержання при-бутку. В такому разі він повинен задовольнити потреби покупців. В умовах конкурентної боротьби він ризикує своїм майном, а тому намагається сконцентрувати все своє уміння, щоб примножити вкладені у виробництво ресурси. З цих позицій всі товаровиробничі структури, включаючи і аграрний сектор, повинні організувати підприємництво.

Позиція, відповідно до якої товаровиробник є одночасно і підприємцем, не позбавлена сенсу. За умов жорсткої конкурентної боротьби в ринковій економіці, нерідко з метою економічного виживання, товаровиробник об'єктивно повинен прагнути до активної і творчої господарської діяльності. Виходячи з цього, він - підприємець. Разом з тим, не кожен товаровиробник - господар виробництва - володіє якостями підприємця. Частина з них “успадковується”, але більшість підприємницьких якостей - результат освіти і досвіду.

У випадку, коли дослідник аналізує ринкову економіку в контексті того чи іншого ресурсу, фактора ефективності виробничо-комерційної діяльності, він акцентує свою увагу на його особливостях, виокремлює в загальній діяльності підприємців новаторство, творчий підхід до справи і підприємливість. В ряді випадків вони безперечно здатні зіграти вирішальну роль і в такому понятті підприємництво виходить за рамки економічної теорії і складає предмет менеджменту і маркетингу.

Підприємництво з точки зору формування ринкової системи господарювання, росту концентрації і усуспільнення виробництва набуває все більшої значимості і починає виділятись в якості особливого фактору, що змінюється під впливом базисних і надбудовчих інститутів, стає об'єктом самостійного вивчення, потребує системи дій, щодо здійснення його розвитку.

Найбільш доцільним і комплексним з огляду на умови та стан економіки в цілому, та сільського господарства - зокрема, є спосіб розвитку, що базується на ідеї економічної адаптації. Під адаптацією аграрного господарювання до підприємництва розуміється такий спосіб розвитку економічних і фізичних суб'єктів аг-рарного сектору, який реалізується через фінансово-господарське, соціальне і етичне пристосування їх до реального, сталого і ефективного функціонування в умовах ринку.

Підприємництво, як органічний структурний елемент ринкової економіки, формується як на мікро- так і на макрорівні. В Україні на сьогодні мають право на життя два альтернативні варіанти реалізації підприємництва на селі. По-перше, дійсна приватна власність надається тільки тим, хто виходить із колективного сільськогосподарського підприємства (КСП), щоб розпочати одноосібне (сімейне) підприємництво. Питання організації виробництва залишаються на розгляд тих, хто одержує власність. По-друге, сільські трудівники, не бажаючи розпочинати сільськогосподарське підприємництво, віддають перевагу варіанту, який передбачає надійне функціонування в умовах корпорації або відокремленого приватно-колективного господарювання.

І в першому, і в другому випадках для існуючих колективних сільськогосподарських підприємств реалізація адаптаційного розвитку повинна базуватись на використанні спеціально створеного економічного механізму, що потребує відповідних функцій організації і управління (критерії, методи, моделі).

Розробка системи ринкової адаптації (рис.1), забезпечує наукові засади не тільки стратегії розвитку підприємництва, але й ринкової моделі аграрних відносин, яка по вербальній формі основних соціально-економічних параметрів характеризується наступним:

а) формами власності і їх питомою вагою в загальному сільськогосподарському виробництві;

б) формами підприємництва, їх масштабністю (за кількістю зайнятих працівників, питомою вагою продукції в загальному виробництві);

в) ступенем і способами інтегрованості різних форм підприємництва;

г) механізмами підприємництва, їх співвідношенням і взаємозв'язком, сферою дії;

д) економічною "вагомістю" держави в аграрному секторі виробництва;

є) співвідношенням конкуренції і монополізму.

У другому розділі “ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ І ПРИЧИНИ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ” досліджено динаміку аграрного господарювання, виявлено чинники та причини економічного спаду і кризового стану АПК при переході до ринкової економіки.

Ситуація, що склалася в аграрній економіці України, має глибокі витоки з епохи командно-бюрократичних методів управління із жорстким централізмом, коли всі питання вирішувались вольовими діями. За роки соціалістичної аграрної економіки були лише деякі періоди її більш прискореного розвитку. Але вони розпочинались майже з нульової позначки. В більшості ці темпи були дуже повільними, або майже відсутніми при суттєвому скороченні обсягів виробництва. Так, у 1934 р. (завершення масової колективізації і знищення приватної власності на селі) порівняно з 1928 р. виробництво м'яса зменшилось майже в 2,5 раза, молока - на 30%, яєць в 2,6 раза, зерна - на 8%.



Рис. 1 Схема організаційно-економічної адаптації колективного сільськогосподарського підприємства

Спочатку "перекачка" засобів виробництва із сільського господарства в промисловість розглядалась як тимчасовий захід, необхідний для прискореної індустріалізації країни. Проте, як виявилось, нееквівалентний обмін між селом і містом встановився на десятиріччя.

Жорстка бюрократична система управління, викорінення будь-яких проявів самостійності посилювали і без того тяжке становище селян. Послабились соціальна активність мас і мотивація до праці. Прогресувало відчуження людини праці від землі. Апатія і майже повна байдужість до результатів виробництва, непричетність до справ господарства стали особливо характерним явищем у 70-80 роки. За 1986-1990 рр. було прийнято чимало постанов по вдосконаленню управління і господарського механізму АПК. Випробувано багато підходів, методів в надії на те, що якийсь з них спрацює, стане імпульсом до підвищення ефективності виробництва. Але, на жаль, розрізнені постанови не сформували цілісної, виваженої аграрної політики, що відповідала б реальним змінам економічних умов і потребам країни.

Перехідна економіка в роботі розглядається як в статиці, так і в динаміці. В останньому випадку вона являє собою процес суттєвих соціально-економічних перетворень однієї економічної системи в іншу, зміну базису, одного типу економіки на новий. А останній потребує докорінного реформування не тільки в економіці, а і в політиці, ідеології, способі життя.

Одержавлення економічних відносин, недоліки соціалістичної системи господарювання не дозволили реалізувати аграрний потенціал країни (табл.). Сільське господарство України значно відставало від рівня, досягнутого багатьма західними країнами. Ефективному виробництву заважали недостатні і нерегулярні поставки первинних ресурсів та низька їх якість.

Таблиця 1 Динаміка розвитку форм аграрного господарювання і їх значення в економіці України

Показник	1990р.	1995р.	1996р.	1997р.	1998р.	1998р.(+,-) в % до 1990р.
Землі сільськогосподарського призначення-всього, млн га	41,37	40,77	40,71	40,15	40,42	97,70
У тому числі , %:
колективних підприємств	69,50	66,80	73,00	76,60	77,30	+7,8
держгоспів	24,00	17,50	10,80	6,60	5,30	-18,70
особистих підсобних господарств населення	6,00	12,40	12,70	12,90	13,50	+7,5
селянських (фермерських) господарств	-	2,00	2,20	2,60	2,70	+2,7
під колективними садами та городами	0,50	1,30	1,30	1,30	1,20	+0,7
Валове виробництво сіль-госппродукції за формами власності (в цінах 1996р.), % від всіх форм господарювання:
приватна	29,40	48,00	54,60	55,70	58,30	+28,9
колективна	49,20	40,30	35,30	34,50	34,00	-15,20
державна	21,40	11,70	10,10	9,80	7,70	-13,70
Темпи виробництва сільськогосподарської продукції, % до 1990 р.	100,00	65,10	58,90	57,80	53,00	-4,70
Частка сільського господарства у ВДВ, %	25,40	14,60	13,10	13,70	13,50	-11,90

Дослідження показують, що визначення тенденцій і чинників руйнування виробництва і економіки стає на сьогодні головним в процесі розробки механізму виходу з аграрної кризи. Не вирішивши цієї проблеми, не можна розраховувати на відповідну активність людей у виконанні заходів організаційно-економічної адаптації аграрного господарювання.

Констатується, що 75 % сільськогосподарських підприємств суспільного сектору економіки зазнали у 1997 р. збитків. Їх сума сягла 1,9 млрд грн. при рівні збитковості 14,7%. Особливо великі втрати у тваринництві. Понад 95% господарств галузі значно більше споживає, ніж одержує доходів від реалізації продукції. Перевитрати складають майже 3 млрд гривень при рівні збитковості 52%. Інтенсивність використання землі різко знизилась. Валова продукція сільського господарства в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь в 1997р. проти 1990р. складає лише 59,4%.

За останні 20 років найнижчий рівень виробництва зерна, овочів і соняшнику був у 1996 р., а цукрових буряків - у 1997р. Досягнутий у 1997 р. рівень виробництва м'яса відповідає показнику 1959р., молока - 1958р., яєць - 1968р. Рівень виробництва вовни в 2,2 раза нижчий у порівнянні з 1913 р.

Колективні сільськогосподарські підприємства, виступаючи основними товаровиробниками, зумовили спад виробництва, а їх кредиторська заборгованість за сільськогосподарську діяльність 1997р. досягла 13,7 млрд грн. (з них прострочена 11,6 млрд грн.) при дебіторській - 4,2 млрд грн.

Зміни у формах власності і господарювання ще не дали позитивних наслідків. Загальні темпи виробництва валової продукції знизилися майже в 2 рази, а частка сільського господарства у валовій доданій вартості (ВДВ) становить всього 13,5%.

Офіційні статистичні дані, незважаючи на їх неповноту, недосконалість та недостатню порівнянність, все ж дозволили автору простежити суттєві зміни в аграрній економіці України.

В галузі, незважаючи на зростання питомої ваги приватного сектору, загальний обсяг виробництва зерна зменшився на 40,5%; м'яса - на 22,5; плодів і ягід - на 16,8, яєць - на 49,4%. Валова продукція на душу населення складає всього 563,4 грн., або зменшилась в 1,4 раза.

Коефіцієнт платоспроможності в 1998р. по підприємствах і організаціях агропромислового комплексу знизився до рівня критичної межі (0,40), у тому числі по сільгосппідприємствах - до 0,28.

Одна із головних причин такого стану в тім, що сьогодні в аграрній політиці України не знаходить розвитку система господарювання, заснована на ринкових відносинах, ініціативній творчій і самостійній діяльності підприємницьких структур.

В роботі зазначається, що абсолютне та відносне зростання приватного сектору на фоні загального спаду виробництва та кризового стану свідчить про його великий внутрішній потенціал, бажання та можливості великого прошарку власників майна і землі забезпечити власними силами свою економічну самостійність. Однак загальний процес формування підприємництва відбувається занадто повільно. Цьому сприяє відсутність комплексного економічного механізму перетворення сільськогосподарських підприємств в підприємницькі структури і реалізації державної політики щодо їх розвитку, наявність кризи та недоліків в інвестиційній та інноваційній діяльності, недостатня спеціалізація і кооперація, агропромислова інтеграція, дестабілізація фінансової системи, призупинення процесів реформування власності, відсутність правового забезпечення дій.

Вісім років невдалого переходу до ринкової економіки, відхід держави від регулювання економічного розвитку і відносин при повній лібералізації цін призвели до порушення закону вартості. В результаті сільським господарством втрачений товарний баланс між попитом та пропозицією.

Проводячи класифікацію причин аграрної кризи, автор поділяє їх на об'єктивні і суб'єктивні, макро- і мікроекономічні, загальноекономічні і галузеві, основні і другорядні. В практиці переходу до ринку, в аграрній сфері України порушується принцип прийнятності, поступовості економічних перетворень, має місце не науковий підхід до формування структури суб'єктів ринку, недооцінюється роль держави. Необгрунтовано вважається, що достатньо провести лібералізацію цін, роздержавлення і приватизацію, і потреба в державнім втручанні в аграрне виробництво зникне автоматично, оскільки з'являться господарі землі і результатів виробництва.

В Україні за роки аграрної реформи пройшли зміни дестабілізаційного характеру, пов'язані, головним чином, з переходом на некеровані ринкові відносини і організаційні перетворення.

Це виявилося в загостренні міжгалузевих економічних відносин і "викачці" величезних коштів із сільського господарства, зруйнуванні господарських зв'язків, що складались на протязі багатьох років. Спроби негайно реалізувати аграрну політику безпосередньо через державне регулювання ринкових відносин нерідко викликають опір, оскільки оцінюються як повернення до централізованого планування.

Розраховувати тільки на те, що реформування власності, тобто роздержавлення і приватизація об'єктів державної та колгоспно-кооперативної форм і створення колективних сільськогосподарських підприємств, само вирішить продовольчу проблему в Україні, є недоцільним. Необхідна науково обгрунтована активна аграрна політика держави, особливо на початкових етапах переходу до ринкових відносин, і комплексний механізм організації і економічної адаптації аграрного господарювання до ринково-підприємницького середовища. Прийшов вже час напруженою працею будувати нові аграрні відносини, в основі яких повинен бути підприємець і підприємництво

В третьому розділі “ОРГАНІЗАЦІЯ І ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ АДАПТАЦІЇ АГРАРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ДО УМОВ РИНКУ” висвітлено систему діагностики господарсько-фінансового стану сільськогосподарського підприємства з метою оцінки його стійкості в умовах економічної кризи. Удосконалено методику і модель персоніфікації колективної власності, обгрунтовано механізм, способи і послідовність дій адаптації аграрного господарювання до підприємницької діяльності.

Виявлено, що фінансовий стан відображає співвідношення між власними і залученими засобами виробництва, доходами, витратами і обов'язками як в обсязі, так і в часі (з точки зору надходження і витрат платежів) з метою встановлення і прогнозування конкретних тенденцій. Фінансова стабільність є головною складовою частиною економічного стану господарства. Вона відбиває такий рівень використання ресурсів суб'єкта господарювання, при якому він, вільно маневруючи грошовими коштами, в змозі забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також раціональні витрати по його розширенню і оновленню. На фінансову стабільність здебільшого впливає техніко-організаційний рівень виробництва, чинники якого автором класифікуються за наступними ознаками:

- місце виникнення і виділення зовнішніх і внутрішніх;

- важливість результатів - основних і другорядних;

- структура - проста і складна;

- термін дій - постійні і тимчасові.

При діагностиці визначення господарсько-фінансової стабільності, як однієї з найважливіших складових напрямків механізму адаптації діяльності сільськогосподарського підприємства до умов ринку, найбільш прийнятним є аналіз ефективності структури виробництва, прибутковості і рентабельності, активів і пасивів балансу, показників ліквідності, ділової активності, стабільності і платоспроможності, дебіторської і кредиторської заборгованості суб'єкта господарювання. На їх розмір впливає податкова і кредитна політика держави, управління заборгованістю. Зазначені чинники складають основу формування методики оцінки господарсько-фінансової сталості підприємств, яка детально викладена в монографії. Особлива увага звертається на класифікацію кредиторської заборгованості і шляхи її зменшення.

Для господарств-боржників запропоновано два виходи з такого стану. Перший: ліквідація боргів через процедуру банкрутства, яка має позитивні і негативні моменти. Позитивізм полягає в створенні після ліквідації існуючих нових господарських структур, не обтяжених боргами. Викупивши на аукціоні майно, вони намагатимуться його використати в підприємницькій діяльності. Негативним моментом в ліквідації боргів через банкрутство є некерованість процесу і неможливість передбачити чи спланувати його результати, тривалість здійснення банкрут-ства, недосконалість його процедури відносно застосування до колективних сільськогосподарських підприємств. Другий: проведення реорганізації, реструктуризації або санації сільськогосподарських підприємств як основних напрямів адаптації господарювання до ринкових умов; створення нових господарств, більш керованих з точки зору ефективного ведення бізнесу і реструктуризація їх заборгованості.

В обох випадках потрібно, щоб розпайована земля була виведена за межі тиску заборгованості, враховуючи, що на неї в юридичної особи є Державний акт на колективну власність.

Здійснене паювання, по нашому переконанню, не спроможне вирішити проблему власності і підвищити ефективність праці. Тільки індивідуальна персоніфікація практично забезпечить створення господаря землі і майна. Однак з викладеного не випливає висновок, що паювання потерпіло фіаско. Мовиться про те, що це лише вихідна передумова для подальших корінних перетворень в аграрнім секторі економіки. При проведенні паювання важливо провести значну організаційно-економічну роботу, починаючи з оформлення відповідного органу для його проведення, інвентаризації майна, способів розрахунку його відновної вартості. Звертається увага на те, що при паюванні майна необхідно аргументувати спосіб і термін визначення трудового внеску: по заробітній платі, трудовій участі, кваліфікаційних коефіцієнтах і стажу роботи. Це залежить від умов діяльності господарства і періоду, за який враховується кількість і якість праці. Для зменшення терміну і підвищення якості цієї роботи автором пропонується алгоритм комп'ютерної моделі.