Дослідження стану трудових ресурсів в Україні

Одним із основних понять ринкової економіки є поняття ринку і його різновидів. Ринок праці - це система економічних відносин, пов'язаних з формуванням і реалізацією попиту та пропозиції робочої сили; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці, і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Слід підкреслити, що ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненням вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці: проблеми оплати і умов праці, обсягу і інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантії зайнятості, трудової мотивації, підготовки та перепідготовки робочої сили. Таким чином, ринок праці організаційно - це система соціальних інститутів, кожен з яких виконує якусь певну, визначену функцію розвитку праці.

Ринок праці має ряд ознак, що відрізняють його від ринків звичайних товарів. У ньому діють особливі регулятори і соціальні сили. Можна відзначити наступні особливості [23]:

1) Ринок праці існує як у зовнішньому стосовно підприємства середовищу, так само він поширюється і на сферу виробництва (відносини купівлі-продажу не припиняються з надходженням працівника на підприємство). Прийнятий на роботу може шукати іншу роботу як усередині, так і поза даним підприємством, а підприємець підбирає кандидатів як серед зайнятих, так і серед незайнятих працівників.

2) У відмінності від ринку звичайних товарів при продажу робочої сили працівник не втрачає права власності на неї, він продає лише право використання цієї робочої сили. У процесі використання робоча сила не знищується.

3) На структуру попиту та пропозиції робочої сили впливає велика кількість автономних факторів, тобто факторів, що формуються поза ринком праці.

4) Важливе значення має ступінь поінформованості працездатного населення про кон'юнктуру на субринках праці.

5) Іншим фактором виступає та обставина, що на розподіл праці значно впливає сам об'єкт, що одночасно є і суб'єктом. Рішення індивіда про те, яку кількість праці запропонувати, - це свого роду компроміс між дозвіллям і купленими споживчими благами:

а) враховуються також такі характеристики місця роботи, як безпека, престиж, комфорт і можливість просування по службі;

б) до автономних факторів можна віднести і соціально-політичну ситуацію, що зв'язана, приміром, з формування мінімуму заробітної плати чи обмеженнями в питаннях оплати праці.

6) Для ринку праці характерна значна диференціація в структурі попиту та пропозиції, що збільшується в міру розвитку національної економіки, а це зв'язано зі зрушеннями в поділі праці. Диференціація в самій структурі зайнятості визначається розходженнями не тільки в змісті, й в умовах праці.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція, що включає все економічно активне населення, та сукупний попит, що визначається загальною потребою економіки у найманій робочий силі [9, 22]. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінню. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняється, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця - працівниками та створює умови для функціонування економіки.

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного рухів робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком в вузькому розумінню. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція на ринку праці складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівники, які намагаються змінити місце роботи; особи, котрі бажають працювати у вільний від роботи або навчання час [19].

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни. Сукупний попит охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні (вакантні) робочі місця. Слід розрізняти ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті неефективні робочі місця. Різниця між сукупним і ефективним попитом являє собою надлишкову зайнятість, складовою частиною якої є приховане безробіття. Поточний попит визначається потребою на працівників для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання разових робіт [19].

Основна функція поточного ринку праці полягає у перерозподілі через сферу обігу між галузями, сферами виробництва і підприємствами, заповненні вакансій і забезпеченні роботою людей. Ця функція має важливе значення як для відтворення валового внутрішнього продукту, так і для підтримки сприятливого соціального клімату в суспільстві [19].

Співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці - це його кон'юнктура. Вона обумовлена багатьма чинниками, серед яких основними є загальний стан економіки; галузева структура народного господарства; рівень науково-технічного розвитку країни; рівень життя населення; загальна міра розвитку ринкових відносин (багатоукладність економіки, розвиненість ринків житла, послуг, цінних паперів тощо); стан соціальної та виробничої інфраструктури і ін.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типа кон'юнктури ринку праці [20]:

1) трудодефіцитну - якщо попит перевищує пропозицію. Це було характерно для нашої країни в останні роки радянської влади;

2) трудонадлишкову - якщо пропозиція перевищує попит, що характерно для сучасної української економіки;

3) рівноважну - це коли попит відповідає пропозиції, що в принципі є теоретичним ідеалом, до якого треба прямувати, але якого неможливо досягти.

Треба зазначити, що ринок праці як органічна складова ринкової економіки в своєму розвитку залежить від наявності й розвиненості всіх інших її складових елементів (включаючи ринки капіталу, житла тощо), що визначають міру свободи руху робочих місць (їх створення і ліквідацію) та перерозподілу працівників між сферами зайнятості, галузями господарства і територіями.

Найважливішою задачею економіки праці є забезпечення якісної рівноваги між попитом та пропозицією робочої сили.

Активне регулювання ринку праці припускає наявність розгалуженої інфраструктури цього ринку, до якої належать:

1) комплекс регулювання заробітної плати (закони, угоди, договори);

2) комплекс регулювання компенсацій (допомога по безробіттю, піднімальні при зміні місця проживання, дотації);

3) комплекс регулювання зайнятості (закони, нормативні акти, що гарантують громадянські права в сфері зайнятості);

4) служба зайнятості і працевлаштування; сюди передусім відноситься державна служба зайнятості, а також чисельні недержавні посередники між роботодавцями та працівниками на ринку праці (біржі праці, агенції по добору персоналу, агенції по працевлаштуванню, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтингу персоналу, лізингу персоналу тощо);

5) система професійної підготовки і перенавчання;

6) об'єднання працівників як виразники їхніх інтересів (передусім профспілки);

7) об'єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів;

8) кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості;

9) пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників предпенсійного віку.

Функціями інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів, а також посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі ї відборі працівників та виборі місця роботи, в укладенні трудового контракту тощо.

Таким чином, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура - невід'ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості і критерій дієвості.

Ринок праці, як і всякий товарний ринок, розвивається за законами попиту та пропозиції. Реальні ринки праці - різноманітні й дуже складні системи, на які впливає безліч факторів. Так, пропозиція праці визначається чисельністю населення і насамперед чисельністю працездатного населення; середньою кількістю робочих годин за певний час (тиждень, місяць, рік); кількісним складом і структурою населення, рівнем його кваліфікації тощо.

Пропозиція робочої сили - це потреба різних груп працездатного населення в одержанні роботи за наймом і на цій основі - джерела засобів існування. У кількісному вираженні вона дорівнює числу осіб, що виходять на відкритий ринок праці, в служби зайнятості чи безпосередньо на підприємства і в організації.

На перспективу пропозиція робочої сили повинна включати осіб, не зайнятих трудовою діяльністю і таких, які шукають роботу, а також осіб, що вийдуть на ринок праці протягом прогнозованого періоду. До останнього відносяться: працівники, яких звільняють; працівники, що звільняються, (із причин плинності й у зв'язку з закінченням терміну договору); випускники загальноосвітніх установ; особи що прибули з інших територій; особи, що виходять на ринок праці з домашнього й особистого підсобного господарства.

Пропозицію робочої сили варто визначати з урахуванням статистичної інформації про чисельність, статеву та вікову структури трудових ресурсів, кількість економічно активного населення, рівня зайнятості осіб старшого віку і підлітків. Попит на робочу силу формується по галузях і в кількісному вираженні повинен збігатися з загальною додатковою потребою в працівниках підприємств і організацій поза залежністю від організаційно-правових форм і форм власності.

При розрахунку попиту на робочу силу визначається потреба підприємств у нових працівниках (для роботи на вакантному і новому робочому місцях) і потреба підприємств у працівниках, необхідних для заміни тих, що вибувають (поза залежністю від причин). Таким чином, вдається установити чисельність осіб, які можуть бути працевлаштовані. Як вихідну інформацію використовують дані поточного статистичного обліку і спеціальних обстежень, проведених безпосередньо на підприємствах. На цій базі, з урахуванням структурних змін проводиться аналіз перспектив розвитку окремих сфер зайнятості. За галузями інформація характеризується двома групами показників: галузевою структурою зайнятих у національному господарстві і галузевій структурі зайнятих у галузях промисловості.

Для всебічної оцінки стану і перспектив регіональної зайнятості необхідно здійснювати збір інформації про потребу підприємств у робочій силі не тільки в цілому, але й за професіями (спеціальностями), проводити при необхідності їхнє угрупування [3]. З використанням даних про потреби в працівниках конкретних професій (спеціальностей) і на основі балансових методів розрахунку загальна величина потреби економіки чи регіону окремих галузей у робочій силі встановлюється найбільш точно.

Найважливіший етап прогнозування регіонального ринку праці - зіставлення названих показників. На цій основі можна оцінити фактичну й очікувану ситуацію на ринку праці, установити недолік чи надлишок, а вже потім розробляти систему заходів для удосконалювання регіональної зайнятості.

2. Категорія зайнятості населення та її роль у дослідженні трудових ресурсів країни

ринок праця трудовий міграція

Зайнятість населення - необхідна умова для його відтворення, важливий аспект соціально-економічного життя людини. Оскільки від неї залежать рівень життя людей, витрати суспільства на підбір, підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів, на їхнє працевлаштування і матеріальну підтримку тих, хто позбавився роботи. Зайнятість розкриває один із найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язаний з задоволенням його потреб у сфері праці й у зв'язку з працею, що не суперечить законодавству і приносить заробіток (трудовий дохід).

У відповідності з Законом України "Про зайнятість населення" відносини зайнятості базуються на ряді принципів[14].

Перший принцип - виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці. Людині належить пріоритетне право вибору: брати участь чи не брати участь у суспільній праці. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності.

Другий принцип - створення державою умов для забезпечення права на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальній підтримці при безробітті відповідно до Конституції.

Закон України закріпив основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості і серед них такі, як забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і відносин до релігії в реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток трудових ресурсів; попередження масової і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в області зайнятості, створення спеціальних заходів у цьому для громадян, що мають особливі труднощі у пошуку роботи, тобто допомога особливо нужденним у працевлаштуванні; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць, тощо.

Згідно ст.1 Закону України про зайнятість, зайнятими вважаються громадяни [14]:

1) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

2) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуально-трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

3) обрані, затверджені чи призначені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

4) які проходять службу в Збройних силах України, в органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, або проходять альтернативну службу;

5) ті, що проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

6) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Важливо визначити статус зайнятості для економічно активного населення, включаючи безробітних. Звичайно розрізняють п'ять статусів [20].

1) Наймані робітники - громадяни, що працюють за укладеним письмовим контрактом (договором) або за усною згодою з керівником підприємства про умови трудової діяльності, за якої вони одержують обговорену при наймі плату.

2) Працюючі на індивідуальній основі - громадяни, які самостійно здійснюють діяльність, що приносить їм дохід, що не використовують зовсім або використовують найманих робітників тільки на короткий термін.

3) Роботодавці - громадяни, що керують власним (або уповноважені державою керувати) акціонерним товариством, господарським товариством тощо. Роботодавець може цілком чи частково делегувати свої функції найманому керівнику, залишаючи за собою відповідальність за благополуччя підприємства.

4) Неоплачувані працівники сімейних підприємств - громадяни, що працюють без оплати на сімейному підприємстві, власником якого є їхній родич.

5) Громадяни, що не піддаються класифікації і статусу зайнятості. Це безробітні, які не займалися раніше трудовою діяльністю, що приносила їм дохід. Сюди відносяться й особи, яких важко віднести до того чи іншого статусу зайнятості.

Практична потреба в обліку населення викликає необхідність виділення видів зайнятості. Так, розрізняють повну, продуктивну і вільно обрану зайнятість. Загальноприйнятою метою політики в області зайнятості (що зафіксовано в документах МОТ і в Законі України ''Про зайнятість населення'') вважається сприяння забезпеченню ефективної зайнятості[8, 14].

Повна зайнятість - це забезпеченість професійною працею, що приносить дохід особистості і гідне існування йому і його родині.

Основний зміст продуктивної зайнятості загалом зводиться до наступного. Суспільно прийнятною може вважатися не будь-яка робота, а тільки та, що відповідає двом найважливішим вимогам. По-перше, зайнятість повинна приносити трудящим дохід, який забезпечує гідні людини умови життя. Звідси випливає прямий зв'язок політики зайнятості з політикою доходів, антиінфляційними діями тощо. По-друге, продуктивна зайнятість протиставляється зайнятості формальної. Окремий випадок останньої - утримання зайвих працівників чи створення формальних робочих місць у запобіганні безробіття. Політика держави повинна сприяти тому, щоб праця кожної людини була економічно доцільною і максимально продуктивною для суспільства.

Вільно обрана зайнятість припускає, що право розпоряджатися власною здатністю до праці належить винятково власнику робочої сили, тобто самому працівнику. Цей принцип гарантує право кожного працівника на вибір між зайнятістю і незайнятістю, забороняючи будь-яке адміністративне залучення до праці.

Приведені вище види зайнятості відображають стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, при якій створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу суспільства.

В умовах переходу до ринкових відносин при рості ефективності праці рівень зайнятості професійною працею по країні в цілому буде знижуватися. Це зв'язано з тим, що високоефективна економіка буде мати потребу у відносно меншому числі працівників, а так само з тим, що потреба самого населення в робочих місцях знизиться в зв'язку з переключенням інтересів в інші сфери суспільно корисної діяльності.

У міжнародній статистиці вихідним показником для аналізу зайнятості є рівень економічної активності населення, тобто частка чисельності економічно активного населення в загальній чисельності населення [16]:

Відносини зайнятості обумовлюються економічними, демографічними і соціальними процесами. Економічний зміст зайнятості виражається в можливості для працівника своєю працею забезпечити собі гідне існування і сприяти росту ефективності суспільного виробництва, соціальне - у формуванні і розвитку особистості. Демографічний зміст зайнятості відбиває взаємозалежність зайнятості і характеристики населення за віком і статтю, його структурою й т. ін.

Під безробіттям звичайно розуміється соціально-економічна ситуація в суспільстві, невідповідність на ринку праці, коли пропозиція праці перевищує попит на нього, причому ця невідповідність може бути як кількісною, так і якісною [15, 19].

Безробіття необхідно розглядати з різних точок зору, з'ясовуючи найбільш важливі поняття, що її характеризують, а саме: статус безробітного; рівень безробіття; поширеність безробіття і рух безробітних; тривалість безробіття; типи безробіття.

Безробітним, за методологією Міжнародної організації праці (МОП), вважається той, хто в даний момент не має роботи, шукає її, готовий до неї приступити і не має інших джерел доходу, крім заробітної плати в сфері оплачуваної зайнятості [10]. За українським законодавством, безробітними визнаються працездатні громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові приступити до неї. Слід зазначити, що прийнята система обліку безробіття в нашій країні не відбиває дійсних тенденцій у розвитку українського ринку праці, оскільки більшість безробітних не реєструються на біржах праці, шукають роботу самостійно, або вдаються до послуг недержавних посередницьких структур.

Повну картину безробіття може дати сукупність абсолютних і відносних показників, найбільш важливим з яких є рівень безробіття. У світовій практиці стандартний загальний рівень безробіття розраховується за формулою (1.2) [16]. Рівень безробіття являє собою питому вагу чисельності безробітних у чисельності економічно активного населення. На основі Методики розрахунку загальної чисельності безробітних, рівня загального і зареєстрованого безробіття, можна розрахувати рівень безробіття за станом на визначену дату.

У різних країнах рівень безробіття істотно розрізняється, оскільки залежить від: природного безробіття (рівня), фази економічного циклу, у якій знаходиться країна, а також державної політики зайнятості. У закордонних країнах природний рівень безробіття складає 4 - 6%.

Сучасні економісти розглядають безробіття як природну і невід'ємну частину ринкової економіки. У цьому зв'язку доцільно приділяти велику увагу аналізу типів безробіття, до яких відносяться: фрикційне, структурне і циклічне безробіття, а також специфічний тип - приховане безробіття [11].

Фрикційне безробіття пов'язане зі зміною в пропозиції праці. Оскільки людині надана воля вибору роду діяльності і місця роботи, то вона звичайно використовує це право. Одні особи добровільно змінюють місце роботи, інші шукають нову роботу через звільнення, деякі втрачають тимчасову, сезонну роботу, а окрема категорія (молодь) уперше шукає роботу. Частина осіб цієї категорії працевлаштовується, інші продовжують її шукати. У той же час відбувається звільнення нових працівників у силу відзначених вище причин, і так без кінця. Фрикційне безробіття вважається неминучим і бажаним, оскільки ініціатива звільнення виходить від самої людини. Багато працівників при звільненні переходять з низькооплачуваної, малозмістовної на більш високооплачувану і змістовну роботу.

Сутність структурного безробіття полягає в тім, що з часом у структурі споживчого попиту й у технології відбуваються важливі зміни, що, в свою чергу, відбивається на структурі загального попиту на працю. Пропозиція праці, будучи більш інертним елементом ринку праці в силу стійкості психологічних стереотипів, найчастіше за якісними параметрами не відповідає попиту, що змінився. У зв'язку з неможливістю швидкої підготовки нових і перепідготовки раніше зайнятих працівників виникає дисбаланс попиту та пропозиції праці в різних галузях. Структурне безробіття більш тривале і небажане.

Циклічне безробіття - це безробіття, викликане спадом виробництва, зниженням інвестицій в економіку. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. Цей вид безробіття називається кон'юнктурним, оскільки він викликаний зміною економічної кон'юнктури, кризовою фазою економічного циклу.

В після радянські роки в Україні з'явився новий тип безробіття - приховане безробіття. Спад виробництва і не адекватне йому скорочення зайнятості - головна причина прихованого безробіття. Економічною передумовою такого існування є падіння реальної заробітної плати працівників.

Приховане безробіття включає втрати робочого часу в зв'язку з низькою інтенсивністю праці, втрати продукції на стадії збереження, транспортування і реалізації, відволікання робочої сили від основної діяльності, переборні цілодобові внутризмінні втрати робочого часу і ін., а також зайву чисельність працівників, що утворюється в результаті зниження обсягів виробництва, згортання збиткових виробництв, перепрофілювання підприємств тощо, без адекватного зниження чисельності працюючих. Практика останнього років показала, що в періоди спаду обсягів виробництва, як правило, падає і продуктивність праці при збереженні чисельності робітників чи при їхньому невеликому скороченні, тобто мається дуже великий розрив між цими процесами.

Головна ''ціна'' безробіття - не випущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво товарів і послуг губиться безповоротно.

Політика зайнятості - це сукупність мір прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства і кожного його члена.

В даний час можна виділити три основні напрямки політики зайнятості, які використовуються в країнах з розвитою ринковою економікою [13].

Європейська модель припускає скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і, як наслідок, зростанні доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

Скандинавська модель ґрунтується на забезпеченні зайнятості практично всім працюючим шляхом створення робочих місць у державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні засоби, при дефіциті яких настає спад виробництва, що спричиняє звільнення.

Американська модель орієнтується на створення робочих місць, що не вимагають високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Використання тієї чи іншої моделі впливає на політику зайнятості на макрорівні і мікро рівні. На макрорівні нові підходи в політиці зайнятості сприяють підвищенню гнучкості ринку праці, скороченню витрат на робочу силу, ведуть до деякого згортання соціальних програм. Разом з тим розширюються системи підготовки і перепідготовки кадрів, створюються додаткові робочі місця, посилюються умови видачі допомоги. Приймаються заходи для посилення ролі приватного сектора в рішенні проблем зайнятості й інших соціальних проблем. На мікро рівні проводиться політика стримування росту заробітної плати, збільшення тривалості робочого тижня, більш широко використовуються різні форми неповної зайнятості. У результаті кризові явища загострюються.

Існують два основних варіанти набору засобів проведення політики зайнятості: активний і пасивний [7]. Активна політика зайнятості - це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, що проводить держава з метою зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи, зв'язані з профілактикою звільнень працівників і збереженням робочих місць; навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян, що шукають роботу; активний пошук і підбір робочих місць; фінансування створення нових робочих місць; організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт.

Пасивна політика передбачає виплату допомоги безробітним і надання найпростіших послуг по підборі робочих місць через державну службу зайнятості. Часто застосовують термін "помірковано пасивна політика". Вона передбачає матеріальну підтримку безробітних і більш різноманітні, ніж у першому варіанті, послуги щодо підбору робочих місць.

Проведення активної державної політики зайнятості населення здійснюється шляхом розробки і реалізації державної і регіональної програм зайнятості, які формуються виходячи із ситуації на ринку праці і прогнозу його розвитку.

Важливим способом пом'якшення ситуації на регіональних ринках праці може стати використання нестандартних форм організації зайнятості (НФЗ) [16, 23]. Такі форми дозволяють впливати на зайнятість за допомогою обмеження пропозиції робочої сили і на відкритому ринку праці, одночасно обмежуючи масштабне вивільнення зайнятих і попереджаючи ріст безробіття. Упровадження нестандартних форм зайнятості є мірою, що відповідає як інтересам індивідів і роботодавців, так і суспільства в цілому.

В країнах з розвиненою ринковою економікою в нестандартних режимах трудиться від 25% до 30% зайнятих і склалася розгалужена і різноманітна система організаційних форм такої зайнятості. До найважливіших різновидів НФЗ можна віднести:

1) часткову зайнятість, засновану на використанні робочої сили протягом часу ненормальної чи нестандартної тривалості, включаючи: а) тимчасову зайнятість, у тому числі такі її види, як сезонна, поденна робота, робота з контракту, тимчасові суспільні роботи тощо; б) зайнятість протягом неповного робочого чи дня неповного робочого тижня; в) чергування на робочому місці (розподіл робочого місця протягом робочої зміни нормальної тривалості між двома чи більш працівників); г) нестандартні режими праці, засновані на нетрадиційних способах організації трудової діяльності чи робочого часу - надомна праця; сумісництво (чи праця на принципах двоїстої зайнятості); ґ) гнучкі графіки праці (ГГП), чи гнучкі графіки робочого часу;

2) самозайнятість, яка припускає самостійний пошук трудових занять і створення робочих місць окремими громадянами за рахунок їхніх власних засобів з метою одержання постійного чи тимчасового доходу і задоволення власних потреб у самореалізації. Самозайнятість - один із найважливіших напрямків попередження і зм'якшення безробіття. Формами самозайнятості є індивідуальна трудова діяльність і підприємництво в сфері малого бізнесу.

Крім розглянутих раніше видів зайнятості в державному секторі економіки, новим явищем у сфері зайнятості населення служить діяльність у неформальній структурі економіки. За класифікацією Міжнародної організації праці, такий сектор включає невеликі заклади по виробництву і продажу товарів і послуг з незначним капіталом, низьким рівнем продуктивності праці і нестабільною зайнятістю, що забезпечує невисокі і нерегулярні доходи [12].

Політика регулювання ринку як складова частина економічної політики передбачає досягнення трьох основних цілей:

1) стимулювання структурної перебудови і прискорення процесу перерозподілу працівників, що вивільняються;

2) найбільш швидке залучення безробітних у трудове життя;

3) надання роботи кожному, хто її шукає.

Різноманіття напрямків державної політики на ринку праці доцільно підрозділити на ряд складових, а саме:

1) міри державної політики зайнятості;

2) методи її проведення;

3) типи державного впливу на зайнятість населення.

У рамках державної політики зайнятості слід зазначити роль фондів зайнятості в регулюванні ринку праці. Основні напрямки їхньої роботи подано на рис. 1.2

Витрати Фонду зайнятості умовно можна згрупувати за чотирма напрямками.

1) Засоби, що витрачаються на допомогу по безробіттю, виплату дострокових пенсій. Це прийнято називати пасивною політикою.

2) Засоби, що направляються на перепідготовку й організацію суспільних робіт. Дані форми активної політики випливають з діючого законодавства, тобто є обов'язковими для державної служби зайнятості.

3) Засоби, що використовуються на фінансову підтримку, придбання цінних паперів та інші витрати. Поєднує ці витрати те, що вони не гарантовані законом.

4) Засоби, призначені для розвитку служб зайнятості.

Державний фонд зайнятості здійснює виплати допомоги по безробіттю; компенсацій матеріальних витрат у зв'язку з добровільним переїздом безробітного в іншу місцевість по рекомендації служби зайнятості; за період тимчасової непрацездатності; стипендій при направленні безробітного службою зайнятості на професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації.

З Фонду зайнятості відшкодовуються витрати Пенсійного фонду в зв'язку з призначенням дострокових пенсій безробітним.

Розвиток ринкових відносин сприяє створенню недержавних структур зайнятості приватного характеру. Це різного роду комерційні агенції по підборі персоналу, установи при навчальних закладах, при релігійних органах т. ін. Також біржі праці, що, як показує практика, можуть стати діючим регулятором ринку праці. Біржі праці акумулюють інформацію про ринок праці, його стан і перспективи. Як ринкова структура, біржа праці виконує різноманітні функції: збір і аналіз інформації про ринок праці, його стан та перспективу, профорієнтацію, перепідготовку та працевлаштування населення; участь у підготовці та реалізації програм зайнятості; контроль за виконанням трудового законодавства; постанову на облік безробітних та надання їм допомоги.

3. Дослідження міграції населення