Формування ринкової інфраструктури в перехідній економіці індустріального типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата доктора економічних наук

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія.

Формування ринкової інфраструктури в перехідній економіці індустріального типу

Соболєв В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема ролі інфраструктури в економічній системі належить до недостатньо розроблених у вітчизняній літературі, що спричинено рядом факторів.

По-перше, в умовах адміністративно-командної системи інфраструктурі відводилася підрядна роль серед пріоритетів розвитку окремих галузей та секторів економіки, внаслідок чого і її наукове вивчення не могло бути визнане життєво важливим і необхідним.

По-друге, за час існування незалежної України усвідомлення важливості інфраструктурного забезпечення ринкових реформ так і не досягло того рівня, за якого держава розглядає інфраструктурну політику як один з невід'ємних елементів політики ринкових реформ.

Подібна ситуація типова не тільки для України, але й для інших держав колишнього СРСР, зокрема Росії, яка має певні зрушення на шляху ринкових реформ ліберального характеру. Однак досвід останніх 10 років реформ показав, що традиційні рецепти ліберальних економічних теорій виявилися непридатними для конкретних умов таких країн, як Росія або Україна. Лібералізація економічного життя не забезпечила їм сподіваного економічного зростання. Хоча в деяких країнах, де лібералізація не мала місця (наприклад, в Білорусії), економічне зростання відбувається.

Це означає, що в економіці країн колишнього СРСР є щось таке, що справляє настільки відчутний вплив на економічне життя, що може нейтралізувати будь-які логічно бездоганні реформаторські кроки і навіть призвести до результатів, прямо протилежних передбачуваним. Звідси випливає необхідність глибокого теоретичного дослідження цього феномену.

Наступним після теоретичного аналізу найважливішим кроком має стати доведення його результатів до розробників економічної політики. Інакше подальша експлуатація ліберальних рецептів здатна остаточно відкинути Україну на узбіччя історичного прогресу.

Саме відсутність адекватної ринкової інфраструктури (РІС) і є оте “щось”. Тільки наявність РІС забезпечує нормальний хід економічних реформ, а її відсутність прирікає їх на неефективність. Але якщо це так, то треба знати, яку роль відіграє інфраструктура в ринковій економіці, в чому полягають її функції, як забезпечити її щонайшвидше формування, скільки це вимагатиме часу тощо. Без відповіді на ці запитання ніякі економічні реформи не можуть дати необхідних результатів. Так само навіть прискорене насадження тих чи інших ринкових інститутів на непідготовлений грунт може навіть дискредитувати саму ідею переходу до ринку.

Сказане вище доводить актуальність проблеми, що є предметом дослідження в даній роботі.

Ступінь наукової розробленості проблеми. При аналізі процесів формування РІС неможливо обійтися без вивчення загальних проблем перехідної економіки. Література з цих питань вельми численна. Значний внесок в дослідження загальних проблем і окремих питань переходу до ринку внесли такі українські і російські вчені, як Л.Бесчасний, Г. Волинський, Є.Гайдар, В.Геєць, С.Глазьєв, А.Гош, А.Гриценко, С.Дорогунцов, П.Єщенко, М.Звєряков, А.Ілларіонов, І.Лукінов, В.Мау, А.Покритан, А.Чухно та ін. Інший масив літератури представлений роботами С.Малахова, А.Мовсесяна, Д.Норта, Р.Нурєєва, А.Олейника, О.Уїльямсона, Л.Шастітка, О.Яременка, які розробляють проблеми інституціонализму. Останнім часом з'явилися роботи, автори яких - Н.Внукова, В.Кокорєв, В.Одесс та інші - спеціально аналізують інфраструктурні проблеми перехідної економіки.

Загалом же сучасна вітчизняна економічна теорія поки що не не приділяє належної уваги до інфраструктурних проблем, що є наслідком недостатнього усвідомлення важливості цих проблем.

У той же час за кордоном їм приділяється досить серйозна увага. Досить відзначити лише, що вони, по-перше, входять до пріоритетних наукових проблем, розробкою яких займається Всесвітній банк і його установи, і по-друге, займають одне з важливих місць в проектах ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою, фінансування яких він здійснює.

З тієї уваги, яку приділяє світова спільнота прискореному розвитку ефективної інфраструктури саме в країнах, що розвиваються, випливає, що згадана проблема дійсно належить до життєво важливих для цієї частини світу, оскільки в розвинених країнах вона успішно вирішена.

Ось чому Україна, як країна, що розвивається, що має дійсно гострі проблеми, пов'язані з нерозвиненістю інфраструктури і її слабкою пристосованістю до потреб ринкової економіки, повинна мати власну програму інфраструктурних перетворень, що враховує, з одного боку, світовий досвід (причому як в розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються), а з іншого боку, свої особливості. А для успішної реалізації такої програми необхідне її глибоке наукове обгрунтування, яке, в свою чергу, неможливо без теоретичного дослідження проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація виконувалася в рамках планових тем науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії й економічних методів управління Харківського державного університету “Формування нового економічного ладу України” та “Інституційна трансформація економіки України”, співвиконавцем яких був в 1996-1999 рр. дисертант.

Предметом даного дослідження є ринкова інфраструктура, а його об'єктом - перехідна економіка індустріального типу. При цьому необхідно підкреслити три моменти. По-перше, аналізові було піддано сучасну перехідну економіку. Отже, переходи від однієї економічної системи до іншої, що мали місце в минулому, виведені за межі аналізу. По-друге, з усього розмаїття сучасних перехідних станів економічних систем ми зупинилися на індустріальній перехідній економіці, і не зачіпали сучасні переходи від доіндустріальної епохи до індустріальної. Нарешті, по-третє: оскільки ми аналізуємо процес формування ринкової інфраструктури, яка вже існує в розвинених країнах, котрі здійснюють перехід до постіндустріального суспільства, очевидно, що в дисертації досліджується формування ринкової інфраструктури в країнах, які переходять до ринку від адміністративно-командної системи.

Мета й завдання дослідження. Виходячи з актуальності й ступеня наукової розробленості проблеми, автор взяв за мету дослідження комплексний політико-економічний аналіз природи, будови та економічних функцій інфраструктури, її еволюції в командній і ринковій економіках, особливостей формування у перехідних економічних системах.

Для досягнення цієї мети потрібно було поставити і вирішити наступні завдання:

1. Дати науково обґрунтоване визначення суті ринкової інфраструктури й визначити її місце в економічній системі.

2. Виходячи із суті й місця інфраструктури в економічній системі, виявити її функції, розкрити їх співвідношення та еволюцію в процесі економічного розвитку.

3. Визначити склад ринкової інфраструктури і критерії виділення окремих її елементів.

4. На основі отриманих уявлень про склад ринкової інфраструктури проаналізувати її складові частини і визначити особливості функціонування кожної з них у перехідній економіці.

5. Виходячи з особливостей становлення інфраструктури в перехідній економіці індустріального типу, визначити стратегію економічної політики з формування адекватної інфраструктури, що враховує як світовий досвід, так і специфіку України.

Визначені таким чином мета й завдання дослідження зумовили його логіку і послідовність розгляду окремих проблем.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному.

1. Запропоновано нову концепцію інфраструктури як відносно самостійної підсистеми, що забезпечує функціонування й розвиток економічної системи, на відміну від традиційного її трактування як такої, що обслуговує останню, і на основі цієї концепції виявлено і охарактеризовано основні функції ринкової інфраструктури - забезпечуючу і регулюючу, розкрито їх співвідношення, дано класифікацію та характеристику їх властивостей.

2. Обґрунтовано універсальний підхід до визначення ринкової інфраструктури як інституційованої трансакції, який реалізовано стосовно реального і фінансового секторів економіки, а також стосовно соціальних процесів, і на базі якого із застосуванням системи критеріїв вперше розроблені основи класифікації інфраструктур різних типів (за типами ринків, за формами власності, за рівнями функціонування, за соціальними і історичними типами), дано визначення ринкової інфраструктури, виявлено її складові елементи, згруповані за внутрішнім і зовнішнім змістом (внутрішній зміст ринкової інфраструктури визначений як єдність інституційного та інформаційного елементів, а зовнішній представлено як єдність нормотворчого і ментального елементів); сформульовано головну умову реалізації активної функції ринкової інфраструктури - поєднаність і органічність розвитку всіх її елементів.

3. Введено в науковий обіг поняття “пропускна спроможність інфраструктури” і “здатність перехідної економіки до освоєння ринкових інститутів”, на основі яких запропоновано універсальний критерій оцінки ступеня відповідності існуючої інфраструктури до потреб ринкової економіки - пропускна спроможність інфраструктури, що дозволяє розробити систему показників для окремих сфер інфраструктури (товарні ринки, грошові ринки, фінансові ринки) з метою визначення рівня їх розвитку.

4. Сформульовано поняття “шестикутник цілей макроекономічної політики в перехідній економіці”, до якого включено, поряд з традиційними п'ятьма цілями макроекономічної політики, пріоритетними для країн з розвиненою ринковою економікою (повна зайнятість, економічне зростання, стабільність грошового обігу, рівновага держбюджету, рівновага платіжного балансу), також шосту мету - адекватну ринкову інфраструктуру, яка відіграє визначальну роль в умовах переходу до ринку; виявлені основні напрями й тенденції розвитку перехідної інфраструктури, що відповідають запропонованій класифікації її складових елементів, а також тенденції становлення ринкової інфраструктури в Україні та закономірності формування її інституційної складової.

5. Виявлено об'єктивні протиріччя природної монополії в перехідній інфраструктурі реального сектора, на основі чого розкрито протиріччя її децентралізації, потенціал різних форм власності у процесі її структурної перебудови, можливості кожного з чотирьох основних джерел її фінансування і варіанти їх взаємозаміщення.

6. Сформульовано й розкрито особливості формування та функціонування біржового механізму в перехідній інфраструктурі (самодостатній розвиток біржових інститутів, що випереджає зростання реального і фінансового секторів економіки; використання біржових інститутів для організації руху небіржових товарних і фінансових активів; неадекватне законодавство; слабке й неефективне державне регулювання розвитку біржових інститутів), у зв'язку з чим запропоновано і розраховано показник рівня відповідності наявного біржового механізму природі біржі.

7. Виявлено особливості інверсійної моделі інфраструктури ринку праці, сформульовано головні напрями її розвитку в Україні, розкрито феномен замкненого кола зростаючого дефіциту фінансування освіти й висунуто пропозиції щодо вдосконалення інфраструктурних механізмів соціального захисту, зокрема відновлення права законодавчої ініціативи профспілок, активізацію нормотворення, спрямовану на нейтралізацію тіньових та кримінальних механізмів руху трудових ресурсів.

8. Обґрунтовано доцільність розвитку в умовах України особливої моделі банківської системи, що спирається на більш тривале порівняно з традиційною моделлю функціонування різних за розмірами банків, включаючи дрібні й середні, а також необхідність м'якого, а не жорсткого державного впливу на банківську концентрацію і централізацію.

9. Запропоновано показники оцінки пропускної спроможністі й кредитного потенціалу української банківської системи, а також заходи з їх оптимізації і розширення з урахуванням деформацій регіонального розміщення наявних банківських інститутів і неоптимальної структури розмірів банківських установ.

10. Окреслено основні напрями зміцнення провідної ролі центрального банку в перехідній банківській системі і запропоновано корекцію ієрархії цілей його політики в залежності від реальної соціально-економічної ситуації в країні.

11. Виявлено особливості формування небанківських фінансово-кредитних інститутів в інверсійній економіці, показано їх заміщувальні можливості, розкрито основні шляхи підвищення їх потенціалу при розв'язанні проблеми організації руху фінансових потоків з метою оптимізації системи інститутів фінансового ринку.

12. Розкрито особливості формування національної моделі українського фондового ринку, виявлено склад його інфраструктури, розкрито пряму залежність між рівнем нормотворення та ефективністю виконання своїх функцій інститутами фондового ринку і сформульовано пропозиції щодо вдосконалення механізму його формування і державного регулювання з урахуванням реальних результатів попереднього розвитку і особливостей суспільної свідомості.

13. Виділено і розкрито три групи протиріч розвитку інформаційних мереж і телекомунікацій- технічні, юридичні й політичні, обгрунтовано існування декількох видів рентного доходу у сфері телекомунікацій - економічної і політичної ренти, розкрито позитивні й негативні побічні ефекти розвитку телекомунікацій у перехідній економіці, що дозволило сформулювати парадокс телекомунікацій і зробити висновок про необхідність створення ефективних механізмів суспільного контролю за телекомунікаціями з метою блокування негативних побічних ефектів їх розвитку.

14. Зроблено висновок про неможливість поетапної реалізації стратегії реформування перехідної держави в українських умовах і про необхідність одночасної реалізації стратегічних завдань реформування державних інститутів; сформульовано першорядні завдання реформування держави, вирішення яких забезпечує ефективний вплив державного будівництва на розвиток ринкової інфраструктури, і запропоновані дві групи практичних заходів держави зі сприяння розвитку інфраструктури - прямі й непрямі, включаючи адміністративну реформу.

15. У науковий обіг введено категорію “квазідержавні інститути”, уточнено склад цих форм у перехідній економіці (бюрократія, тіньова економіка, регіоналізм у декількох модифікаціях), розкрито їх специфіку в порівнянні з традиційними інститутами ринкової інфраструктури і розроблено практичні пропозиції та рекомендації щодо підвищення ефективності їх використання на макро- і мікрорівнях з урахуванням їх творчого потенціалу і реальних протиріч функціонування.

16. На основі розмежування тіньової і кримінальної економіки розмежовано офіційну й тіньову інфраструктуру перехідної економіки, розкрито механізм їх взаємного переходу, виявлено “ефект тіньового храповика” і чинники його послаблення.

17. На основі порівняльної характеристики трьох джерел залучення фінансових ресурсів державою (податки, емісія, державний кредит) зроблено висновок про необхідність оптимізації фінансових потоків та їх перерозподіл між цими джерелами на користь державного кредиту, розкрито роль і потенціал державного кредиту в системі державних фінансів перехідної економіки на регіональному рівні.

18. Систематизовано інфраструктурні аномалії перехідної економіки як закономірний результат неузгодженості розвитку основних елементів перехідної інфраструктури, розкрито феномен фінансової піраміди як іманентно притаманний ринковій інфраструктурі, вперше побудовано економіко-математичну модель фінансової піраміди у двох модифікаціях -безперервній і дискретній, виявлено закономірності їх розвитку, сформульовано поняття стійкості фінансової піраміди, що дозволяє в межах, що задаються розробленою моделлю, керувати розвитком фінансової піраміди на мікро- та макрорівнях, зокрема у процесі організації системи державних запозичень, з метою підвищення стійкості фінансової системи.

Положення і висновки, викладені у пп. 1, 2, 3, 4, 6, 9, 11, 13, 14, 17, 18, сформульовано автором уперше, а сформульовані в пп. 5, 7, 8, 10, 12, 15, 16 - істотно доповнюють ті, що є в літературі, і вносять у них часткову новизну.

Практична значимість отриманих результатів. Слід наголосити, що теоретичний аналіз не був самоціллю, він підпорядкований створенню оптимальної моделі інфраструктурної політики в перехідній економіці. Гострота сучасної соціально-економічної кризи в Україні диктує необхідність якнайшвидшої відмови від кон'юнктурних міркувань при розробленні рішень на найвищому рівні державного управління і переходу до реалістичної політики, що враховує реальні можливості суспільства і держави й спирається на об'єктивний аналіз стану справ в економіці.

Висновки й результати, отримані автором в ході дослідження, мають подвійну практичну значимість.

По-перше, вони характеризують ефективність інституційного зрізу в аналізі перехідної економіки і розширюють інструментарій пізнання економічної дійсності. Багато проблем перехідного періоду поза межами інституційного аналізу не можуть бути не тільки вирішені, але й навіть поставлені. Завдяки розробленій автором концепції з'являється можливість виділення інфраструктурних проблем у самостійний напрям теоретичного аналізу. Висновки й результати дослідження знайшли застосування у практичній викладацькій роботі, яку автор кілька років веде на економічному факультеті Харківського державного університету. Розроблені автором положення використовуються при читанні курсів “Макроекономіка”, “Економічна система України”, спецкурсів “Ринкова інфраструктура”, “Банківська система України”, “Розвиток фондового ринку в перехідній економіці”.

По-друге, теоретичне дослідження проблем інфраструктури дозволило обґрунтувати низку практичних пропозицій та заходів щодо вдосконалення державного управління процесом формування інфраструктури і запропонувати інфраструктурну політику як самостійний напрям економічної політики в перехідному суспільстві. Пропозиції, що містяться в роботі, можуть бути направлені до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Антимонопольного Комітету України.

Особистий внесок здобувача. Висновки й результати, отримані в ході дослідження, автор зробив самостійно і отримав уперше у вітчизняній науковій літературі. Внесок дисертанта в публікації, написані у співавторстві, відображено в переліку опублікованих робіт наприкінці автореферату.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки проведеного дослідження були заслухані на 8 наукових і науково-практичних конференціях та семінарах: науково-практичній конференції “Український ринок цінних паперів: стан, перспектива і шляхи розвитку” (Київ, травень 1992); науковій конференції “Проблеми територіальної організації суспільства” (Перм, січень 1993); республіканській науково-практичній конференції “Проблеми раціонального використання соціально-економічного і ресурсного потенціалу регіону” (Луцьк, травень 1993); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми і нові реалії у світовому бізнесі й менеджменті” (Харків, жовтень 1993); міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічний розвиток нового типу: специфіка, можливості, проблеми формування” (Харків, грудень 1993); міжнародному науково-практичному семінарі “Регіональний розвиток України: проблеми і перспективи” (Харків, травень 1995); 3 конгресі Міжнародної української економічної асоціації “Структурні зміни та інвестиційні проблеми української економіки” (Харків, травень 1996); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми стабілізації та економічного розвитку” (Харків, квітень 1998).

Публікації. Основні положення й висновки проведеного дослідження опубліковано в індивідуальній монографії автора “Формування ринкової інфраструктури в перехідній економіці індустріального типу: загальні риси і особливості в Україні” обсягом понад 17 обліково-видавничих аркушів. Автором також одноосібно написано 4 розділи в колективній монографії “Менеджмент в галузі інвестицій і персоналу: особливості в перехідній економіці” (видано 1996 року) обсягом 4,5 д.а.

Окремі висновки й результати дисертації викладалися упродовж 1990 -1999 років у 22 наукових статтях (загальний обсяг 12,1 д.а.), опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, зокрема 13 статей (обсягом 7 д.а.) автор написав одноосібно. У 9 інших статтях, написаних у співавторстві (загальний обсяг 5,1 д.а.), частка автора становить 3 д.а.

Крім статей у фахових наукових виданнях, автором додатково опубліковано 5 одноосібних статей (обсяг 1,1 д.а.) в друкованих засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження.

Крім того, висновки й результати дослідження публікувалися 1997 року в учбовому посібнику “Макроекономіка” обсягом 14 д.а. (частка автора - 12 д.а.), рекомендованому Міносвіти України для студентів економічних спеціальностей вузів, а також в учбовому посібнику автора “Валютна система в ринковій економіці” обсягом 3 д.а. (видано 1996 р.). Автором одноосібно та в співторстві також написано ряд розділів ще у 3 учбових посібниках, виданих в 1991, 1993 і 1995 рр. (частка автора - 10,8 д.а.).

Отже, загальний обсяг більш як 30 монографій і статей за темою дослідження, написаних особисто автором, становить 56,4 д.а., з них 23 - основні наукові публікації обсягом 27,6 д.а., в яких викладаються всі положення і висновки, що являють собою особистий внесок дисертанта в досліджувану проблему.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, семи розділів, висновків, списку використаної літератури і додатку. Загальний обсяг дисертації - 478 сторінок машинописного тексту, в тому числі основний обсяг (вступ, основна частина і висновки) має 385 сторінок. Дисертація містить 19 таблиць в основній частині, а також 6 таблиць і 10 малюнків у додатку. Перелік джерел включає 411 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

інфраструктура ринковий макроекономічний політика

У першому розділі “Методологічні основи дослідження ринкової інфраструктури” розкриваються суть ринкової інфраструктури (РІС), її функції та будова. У нашій літературі переважає трактування інфраструктури або як комплексу галузей, що обслуговують промисловість і сільське господарство, або як сукупності об'єктів та інститутів, необхідних для функціонування галузей матеріального виробництва й забезпечення умов життєдіяльності суспільства.

На відміну від такого підходу (заснованого, по-перше, на розумінні інфраструктури як обслуговуючого комплексу, по-друге, на визнанні пріоритету галузей матеріального виробництва, по-третє, у зведенні інфраструктури до сукупності неживих об'єктів), дисертант вважає, що в сучасних умовах, коли, по-перше, матеріальне виробництво перестає бути основою розвитку людського суспільства і провідна роль переходить до сфер виробництва і розповсюдження інформації; по-друге, істотно зростає роль людського капіталу, і по-третє, коли структура суспільного виробництва настільки ускладнюється, що розподіл його окремих сфер на головні і другорядні перестає бути виправданим, необхідний інший методологічний підхід до розкриття природи і ролі інфраструктури в економічній системі, який ми називаємо макроекономічним.

Відповідно до цього підходу, інфраструктура в будь-якій соціально-економічній системі - це сукупність елементів, що забезпечують (а не обслуговують) безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів даної системи. Виходячи з цього, інфраструктура виконує дві основні функції - ту, що забезпечує (пасивну) і регулюючу (активну). Щодо ринкової економіки, то ринкова інфраструктура - це сукупність елементів, що забезпечують і регулюють безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв'язків, взаємодію суб'єктів ринкової економіки і рух товарно-грошових потоків.

У дисертації розглянуто співвідношення двох основних функцій РІС, виконуючи які, вона, зрештою, сприяє оптимізації руху товарно-грошових потоків, досягненню пропорційності в розподілі ресурсів, що, в свою чергу, веде до мінімізації витрат, пов'язаних з розподілом ресурсів і продуктів. Саме тому інфраструктура своїми функціями забезпечує ефективність економіки, причому в тій мірі і через ті механізми, які притаманні тільки їй, і робить це вона передусім за допомогою системи інститутів. Тому за самою своєю природою РІС є не що інше, як інституційована трансакція.

Таке розуміння природи РІС дозволяє по-новому підійти і до розв'язання питання про її будову. Дисертант обґрунтовує ідею про те, що інститути являють собою вихідний елемент РІС, хоча РІС не можна зводити до інститутів. При цьому в дисертації першорядна увага приділяється дослідженню інститутів у розумінні установ, на відміну від поширеного в сучасному інституційному аналізі трактування інститутів як сукупності норм, правил, традицій. Інституційна складова РІС, з точки зору об'єктів, рух яких вона забезпечує, представлена двома групами інститутів - інститутами товарного ринку та інститутами грошового ринку. За ознакою форми власності всю сукупність інфраструктурних інститутів можна поділити на державні й приватні. Інституційний елемент здебільшого підпадає під пасивну функцію РІС, виступаючи її матеріальним носієм.

Другим елементом РІС, виділеним в дисертації, є інформаційні мережі й потоки, а також інститути, що їх забезпечують (включаючи засоби масової інформації, мережі Internet, інформаційний та рекламний бізнес), тобто реалізовують активну функцію РІС.

У своїй єдності інституційний та інформаційний елементи утворюють внутрішній зміст РІС. Інформаційна складова забезпечує зв'язок РІС із зовнішним середовищем, яким є для неї вся інша частина економічної системи. Але інформація не лише йде з РІС назовні, а й повертається в інститути РІС. Відбувається безперервний обмін інформацією між підсистемами, який не може бути нейтральним процесом, а є, власне, безперервним їх взаємним пристосуванням. А відтак зявляється необхідність у періодичному закріпленні сигналів прямого та зворотнього зв'язку, як для усталеності роботи систем, так і для фіксування досягнутого оптимуму. Формою реалізації такого закріплення слугує нормотворення, регламентація діяльності самих інститутів. Засобами інформації, при безперервній її циркуляції здійснюється контроль за мірою інституційності самого інституту, а це стає можливим тільки завдяки нормотворенню. Придатність або непридатність самого інституту, а також його відповідність до потреб економіки, не можуть бути визначені інакше як шляхом регламентування його діяльності й контролю, передусім з боку держави.

Із цієї об'єктивної необхідності виростає третій елемент сучасної РІС - законодавство, що регулює функціонування ринкової економіки й регламентує як діяльність інститутів РІС, так і поведінку господарюючих суб'єктів взагалі, тобто задає “правила гри" в ринковому середовищі. Таким чином, внутрішній зміст РІС доповнюється її зовнішнім змістом - нормотворенням. Але на цьому не можна зупинятися. Всі три елементи РІС мають неживий характер, позбавлені людського начала. І якщо на цьому характеристику РІС завершити, то проблему створення сучасної РІС в Україні можна було б вирішити досить просто: треба всього лише пересадити на наш грунт інститути, інформаційні мережі і законодавчі норми, які добре зарекомендували себе в розвинених країнах. Приблизно так досі й чинять люди, які формують економічну політику. А результати принципово інші, ніж свого часу були при впровадженні відповідних елементів в розвинених країнах. Чому?

Однією з причин є ігнорування цілком реального четвертого елемента РІС - ментального, формою вияву якого є рівень ринкового мислення й поведінки населення, його готовність підкорятися правилам і закономірностям функціонування ринку. Нехтування цим елементом призводить до небажаних наслідків для ринкових перетворень у перехідних економічних системах, зокрема в українській. Включення його до складу РІС завершує характеристику її зовнішнього змісту, перетворює її на цілісний організм, об'єкт ефективного управління.

Трактування складу РІС, запропоноване в дисертації, і співставлення ідеальної моделі РІС, що відповідає цьому трактуванню, з українськими реаліями, дозволило сформулювати висновок про шестикутник цілей економічної політики в перехідній економіці, на відміну від класичного трикутника (доходить і до п'ятикутника), що за звичаєм розглядається в макроекономічних моделях економіки розвинених країн. Дисертант вважає, що в перехідній економіці до таких цілей, як економічне зростання, повна зайнятість, стабільність грошового обігу, рівновага платіжного балансу і підтримка прийнятного державного боргу, рівнозначною додається ще одна - формування адекватної інфраструктури.

Конкретизуючи активну роль інфраструктури в суспільному відтворенні, дисертант запропонував вважати критерієм її адекватності з умовами ринкової економіки пропускну спроможність існуючої інфраструктури. З іншого боку, говорячи про формування РІС у перехідній економіці, треба ставити питання і про здатність самої економіки до освоєння новоутворених ринкових інститутів. Недостатня пропускна спроможність інфраструктури, так само як і слаба “поглинаюча” здатність економіки, можуть як породжувати значну тіньову інфраструктуру, так і генерувати інфраструктурні аномалії.

На основі концепції інфраструктури, запропонованої в першому розділі, в наступних розділах дисертації аналізуються окремі елементи РІС.

У другому розділі “Інфраструктура ринків ресурсів і продуктів у перехідній економіці” розглянуто проблеми формування й розвитку інфраструктурних інститутів реального сектора перехідної економіки. У дисертації сформульовано і розкрито такі 5 принципів дослідження інфраструктури товарних ринків (ІСТР): по-перше, вирізнення виду (дороги й лінії) та способу (вид транспорту) переміщення товарних потоків; по-друге, розмежування матеріально-речового змісту і соціально-економічної форми досліджуваного об'єкта; по-третє, виділення внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку; по-четверте, врахування особливої ролі держави; по-п'яте, доповнення економічного аналізу дослідженням неекономічних чинників розвитку ІСТР.

Застосування цих принципів дозволило виділити не співпадаючі між собою варіанти розвитку окремих елементів ІСТР, повніше врахувати специфіку кожного з елементів, реалістично оцінити перспективи структурних перетворень у відповідних ланках і роль зовнішнього фактора в структурній перебудові ІСТР, обґрунтувати обмеженість трактування дії монопольних механізмів у цій сфері як природної монополії, а також виявити клановий характер управління нею, що склався в українській економіці за останні роки.

Вихідна позиція автора з цього питання полягає в тому, що існуюча нині інфраструктура товарних ринків не відповідає критеріям ринкової економіки, тому що вона створювалася раніше на догоду потребам адміністративно-командної системи. В результаті у спадок від АКС перехідна економіка отримала високовитратний тип ІСТР, що несе тягар надмірного тиску на екологію. Деформуючий вплив АКС на характер ІС товарних ринків виявлявся, по-перше, в залишковому принципі виділення інвестицій на її розвиток і вдосконалення, й по-друге, у наростанні розриву в рівнях розвитку виробничої та соціальної інфраструктури.

Тому зараз ця сфера економіки відчуває значно більший інвестиційний голод у порівнянні з усіма іншими сферами народного господарства, при тому, що значна її частина виявляється просто непридатною для потреб ринкової економіки, хоча й вимагає значних ресурсів для своєї підтримки.

Дальший виклад проблеми в дисертації побудований з огляду на розмежування двох груп товарних потоків - потоків ресурсів і потоків продуктів. Таке розмежування дозволяє побачити як загальні для обох груп проблеми розвитку ІС, так і специфічні особливості кожної з них.

З одного боку, частина ІСТР забезпечує потреби обох груп одночасно, і з цієї точки зору відповідні перетворення зачіпають механізми переміщення обох груп товарних потоків. Так, дороги й лінії являють собою типовий приклад одночасного забезпечення зрушень як на ринках ресурсів, так і на ринках продуктів.

З іншого боку, існують об'єкти ІСТР, орієнтовані на переважне задоволення потреб ринків ресурсів. Зокрема, паливно-енергетичний комплекс має специфічну інфраструктуру (передусім систему нафто- і газопроводів, нафтових терміналів і підземних газосховищ, лінії електропередач та ін.), що забезпечує переміщення саме ресурсів (а не продуктів) як територією країни, так і за її межі (хоча, з іншої точки зору, паливно-енергетичні ресурси можна розглядати і як продукти діяльності комплексу відповідних галузей економіки).

Розглядаючи загальні проблеми ІСТР цілісно - як властиві ринкам ресурсів і ринкам продуктів, дисертант дійшов висновку, що однією з найважливіших умов створення ефективної ІСТР є подолання державно-монополістичного характеру її функціонування, при усвідомленні, що допуск приватного капіталу в цю сферу сам по собі автоматично не приведе до її ефективної роботи, як і вихід держави не повинен супроводитися винищенням механізмів державного контролю за її розвитком в інтересах суспільства. У процесі демонополізації актуалізується питання про реальні фінансові джерела коштів для модернізації ІСТР.

Теоретично існують п'ять шляхів залучення фінансових ресурсів - кредити комерційних банків, державний кредит, приватні облігаційні позики, емісія акцій і бюджетне фінансування, причому джерела кожного з них можуть бути як внутрішні, так і зовнішні. Та насправді з усіх можливих варіантів найбільше значення для інфраструктури мають: міждержавні запозичення по лінії Всесвітнього банку або ЄБРР; позики у міжнародних комерційних банків; емісія акцій; облігаційні позики. У дисертації проаналізовано можливості кожного із цих джерел.

У процесі подальшого дослідження ІСТР в дисертації аналізуються специфічні проблеми інфраструктури ринку ресурсів на прикладі паливно-енергетичного комплексу України, з урахуванням досвіду здійснення його приватизації.

Далі розглядаються питання розвитку і вдосконалення тієї частини ІСТР, яка виконує загальні функції забезпечення руху товарних потоків, тобто дороги, лінії, транспорт. При цьому наголос робиться не на галузевому аспекті, а на змістовій стороні процесів, пов'язаних із подоланням державного монополізму в розвитку відповідних сфер, розвитком механізмів конкуренції, підвищенням міри прозорості приватизації, а також ефективності використання бюджетних ресурсів.

Особлива увага приділяється ролі біржового механізму, зважаючи на місце біржі у системі інститутів ринкової інфраструктури. Аналіз показав, що розвиток біржових інститутів в Україні не відповідає світовому досвідові. По-перше, це стосується чисельності бірж, що явно перевищила реальні потреби економіки. По-друге, профіль діяльності біржових структур - як створених раніше, так і працюючих сьогодні - не відображає природу біржі. Якщо в розвинених країнах біржі мають справу не з одним, а з кількома біржовими товарами, то в інверсійній українській економіці універсальний характер товарної біржі виявляється в тому, що вона оперує великою кількістю небіржових (псевдобіржових) товарів. З'ясувавши причини такого становища, дисертант пропонує використати показник частки біржових товарів у загальному обсязі біржової торгівлі як індикатор відповідності біржового механізму, що є в країні, до природи біржі. Загалом у 1994-1996 рр. ця частка дорівнювала, за нашими розрахунками, відповідно 3,7%, 42,3% і 34,5%.

На завершення аналізу ІСТР у дисертації розглянуто стан і тенденції розвитку інфраструктури ринку праці. Необхідність такого огляду зумовлена особливою роллю праці в системі ресурсів ринкової економіки. На думку дисертанта, до неї потрібно включати, по-перше, інститути, що забезпечують формування трудових навичок: учбові заклади різних типів і рівнів, що дають середню, середню спеціальну, вищу освіту і післявузівську підготовку (аспірантура і докторантура); по-друге, інститути, що забезпечують спеціальну підготовку і перепідготовку кадрів на макро- (інститути підвищення кваліфікації центральних державних відомств) і мікрорівнях (внутріфірмові курси підвищення кваліфікації та інші освітні системи, що готують кадри для окремих видів ринків, наприклад, для фондового, банківської системи тощо); по-третє, інститути, за посередництва яких здійснюється розподіл працівників по робочих місцях (державні й недержавні системи працевлаштування, включаючи біржі праці, кадрові агентства та ін.); нарешті, по-четверте, інститути, що забезпечують соціальну взаємодію й соціальне партнерство на ринку праці (профспілки, спілки підприємців, частково - політичні партії і інші громадські організації). Крім вказаних інститутів, до складу ІСРП слід включати відповідну частину соціального законодавства (передусім трудове), а також інформаційні мережі й структури, що здійснюють збирання і поширення інформації про стан ринку праці. В ході дослідження були виявлені наступні тенденції розвитку цієї частини ІСТР.

1. Подолання державного монополізму в галузі підготовки й перепідготовки працівників, структурні зміни в державній системі освіти і формування недержавної мережі освітніх інститутів.

2. Формування ефективної державної служби і мережі недержавних служб працевлаштування.

3. Формування системи інститутів реального соціального захисту працівників.

4. Приведення нормотворення на ринку праці у відповідність з суспільними потребами, включаючи нейтралізацію та усунення антигуманних і тіньових механізмів залучення до праці й послаблення державної системи соціального захисту.

У третьому розділі “Інфраструктура грошового ринку та її становлення” починається аналіз інфраструктури фінансового сектора, яка, з інституційної точки зору, включає в себе інститути грошового ринку (банки і небанківські фінансово-кредитні установи) та інститути фондового ринку.

Спочатку досліджується становлення банківської системи ринкового типу. Особливість перехідної економіки України полягає в тому, що, на відміну від розвинених країн, де банківська система (як і фінансовий сектор загалом) спирається в своєму розвитку на зростаючий реальний сектор, у наших умовах тривалого економічного спаду такі можливості вельми обмежені. Тому найважливішою проблемою банківської системи (виходячи з того, що проблему первинного кількісного зростання банківських інститутів в основному розвязано) є капіталотворення.

Розглядаючи це питання, дисертант робить висновок про необхідність вибору об'єктивного критерію для визначення достатності (або, навпаки, недостатності) потенціалу наявної банківської системи. Цей критерій повинен мати зовнішній характер, у тому розумінні, що банківська система головною метою свого існування має не власне функціонування, а забезпечення потреб економіки у здійсненні платежів та її кредитування. Конкретними показниками, що дозволяють хоча б приблизно оцінити цю здатність банківської системи, є, на думку дисертанта, по-перше, відношення сумарного статутного фонду всіх комерційних банків до річного обсягу ВВП, і по-друге, відношення власного капіталу банків до річного обсягу ВВП. Перший показник може використовуватись для оцінки пропускної спроможності банківської системи, другий - її кредитного потенціалу. Дисертантом було розраховано відповідні значення обох показників для української банківської системи.

Інституційний аспект проблеми пропускної спроможності банківської системи виводить аналіз на питання про роль і перспективи дрібних і середніх банків. Позиція більшості дослідників полягає в тому, що зменшення кількості банків у процесі економічного розвитку є прогресивним і закономірним процесом. Однак, з нашої точки зору, проводячи жорстку політику нарощування статутних фондів, здатну спричинити закриття невеликих банків, неспроможних забезпечити своєчасне досягнення вказаних параметрів, НБУ не завжди робить добру справу, незважаючи на те, що подібна політика відповідає світовому досвідові і об'єктивній тенденції до концентрації та централізації будь-якого капіталу, особливо ж банківського.

Однак доти, доки виробництво не подолає глибокий спад, можливості комерційних банків для прискореної капіталізації своїх прибутків, тобто для капіталотворення (і в тому числі нарощування статутних фондів) будуть обмеженими. Цілком природно, що з пожвавленням виробництва і зміцненням банківської системи відбуватимуться і відповідні структурні зміни в банківській системі, які приведуть до зменшення чисельності банків і зростання середніх розмірів банку.

Але одна справа - природні процеси, і зовсім інше - політика штучного, вольового зменшення чисельності банків. Вона не повинна вестися дуже жорстко ще й тому, що саме в конкретних умовах України дрібні та середні банки доводять свою живучість і конкурентоздатність. Тому в дисертації робиться висновок про необхідність розвитку в наших умовах особливої моделі банківської системи, що спирається на більш тривале у порівнянні з традиційною моделлю функціонування різних за розмірами банків, включаючи дрібні й середні, а також необхідність м'якшого державного впливу на банківську концентрацію і централізацію.

Крім капіталотворення, в дисертації аналізуються такі аспекти якісного поліпшення діяльності комерційних банків, як удосконалення структури кредитного та інвестиційного портфелів банківської системи. Інфраструктурний аспект цієї проблеми полягає в тому, що банківська система - це не єдиний канал забезпечення економіки грошовим капіталом для довгострокового інвестування. Другим таким каналом, як відомо, є сукупність небанківських фінансово-кредитних установ, а третім - система інститутів фондового ринку. Тому всі три канали справляють взаємний вплив один на одний, недостатня ефективність одних активізує розвиток інших, що супроводжується часом серйозними диспропорціями і виникненням небажаних тенденцій.

У рамках моделі дворівневої банківської системи, що розвивається в Україні, в дисертації значна увага приділяється зясуванню ролі держави в банківській системі, включаючи законодавче забезпечення діяльності як комерційних банків, так і НБУ. Дисертант обстоює ту точку зору, що лише незалежність центрального банку, закріплена законодавчо, забезпечить ефективне виконання ним своїх головних функцій. І навпаки, будь-яка політизація його діяльності здатна викликати серйозний розлад усієї кредитно-банківської системи, зокрема негативно впливати на формування адекватної банківської інфраструктури.

Крім банківської системи, дедалі більшого значення в інфраструктурі фінансового ринку України набувають небанківські фінансово-кредитні установи. У дисертації в зв'язку з цим проаналізовано процес формування інститутів страхового бізнесу і недержавних пенсійних фондів, з урахуванням досвіду розвитку аномальних процесів середини 90-х років, пов'язаних із зростанням пірамідальних структур. Робиться висновок про істотне відставання розвитку небанківських інститутів від реальних потреб економіки і формулюються деякі пропозиції, спрямовані на активізацію цього процесу.

У четвертому розділі “Розвиток інфраструктури фондового ринку” завершується аналіз інфраструктури фінансового сектора. Фондовий ринок належить до тих сегментів ринкового механізму, які в умовах адміністративно-командної системи були відсутні як непотрібні. Там функцію мобілізації капіталу і здійснення інвестування виконувала бюджетна система, формальним “додатком” до якої була банківська система. Тому з переходом до ринкової економіки завдання створення фондового ринку вирішується наново. Цим і зумовлюються особливі труднощі становлення даного елемента ринкової системи, бо необхідного досвіду його роботи не існує. В той же час саме відсутність нашарувань минулого, пов'язаних з деформаціями роботи тих чи інших ринкових механізмів в умовах АКС, створює унікальну потенційну можливість формування фондового ринку на сучасних принципах, з урахуванням досягнень і помилок світового досвіду.

Інфраструктура фондового ринку формується слідом за формуванням об'єктів, рух яких вона покликана забезпечувати. Тому її аналізу передує розгляд процесу формування інструментів фондового ринку (акцій, облігацій тощо).

Істотною особливістю інфраструктури фондового ринку є її багатошаровість. Це пояснюється, з одного боку, тим, що механізм державного регулювання цієї частини інфраструктури, на відміну від ІСТР, характеризується високим ступенем регламентації. Одним з елементів цього механізму є вимога професійної спеціалізації учасників фондового ринку. Це означає, що більшості учасників фондового ринку заборонено займатися більш ніж одним з видів діяльності на ньому, причому для заняття саме цим видом діяльності вимагається відповідний дозвіл Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР).

З іншого боку, необхідність розвитку фондового ринку як цілісної системи породжує тенденцію до створення професійних об'єднань його учасників, а також інших інститутів, що безпосередньо не здійснюють професійної діяльності на ньому.

З урахуванням цих моментів до складу інфраструктури фондового ринку потрібно включати передусім відповідні інститути: спеціалізовані інститути (комерційні банки, інвестиційні фонди і компанії, торговці цінними паперами, реєстратори, зберігачі й депозитарії, біржі й торгово-інформаційні системи); емітентів цінних паперів таі неспеціалізовані інститути (підприємства сфери матеріального виробництва, довірчі товариства, страхові компанії, пенсійні фонди); державні органи, що регулюють діяльність суб'єктів фондового ринку; професійні об'єднання учасників ринку; юридичні, аудиторські, консалтингові фірми; інформаційні та рейтингові агентства; спеціалізовані учбові заклади; компанії-розробники і постачальники програмного забезпечення. Декого з них (тобто деяких представників спеціалізованих і неспеціалізованих інститутів) можна об'єднати в одну загальну групу фінансових посередників. Крім того, важливим елементом інфраструктури фондового ринку виступає відповідна частина господарського законодавства.

У дисертації проаналізовано тенденції розвитку всіх основних учасників українського фондового ринку і суперечності, зумовлені інверсійним характером цього розвитку. Однією з них є суперечність між можливостями, що створюються сучасними світовими досягненнями в організації функціонування фондового ринку, і недостатніми адаптаційними властивостями української економіки та суспільної свідомості. Розгортання цієї суперечності розглядається в дисертації на прикладі становлення української депозитарної системи.

Головні чинники неефективного функціонування українського фондового ринку, на думку дисертанта, такі.

По-перше, розтягнутість у часі й непослідовність здійснення приватизації, що уповільнила формування первинного ринку цінних паперів.

По-друге, тривала відсутність чіткої власної, специфічної для України концепції формування фондового ринку.

По-третє, безсистемність у створенні нормативної бази розвитку фондового ринку, що призвела в перші роки його становлення до негативних соціально-економічних наслідків через масові зловживання його учасників.

По-четверте, значний зовнішній вплив з боку представників міжнародних організацій на процеси формування українського фондового ринку, що не враховував і не враховує належним чином інтереси та особливості української економіки і соціального життя.

Вплив цих факторів до певної міри об'єктивний, у тому розумінні, що сама специфіка переходу України до ринку не могла якийсь час бути правильно усвідомлена в межах колишніх теоретичних уявлень, що відіграло свою роль у виникненні і поглибленні ряду негативних тенденцій. Водночас не можна не бачити, що за тими або іншими явищами, що характеризують розвиток фондового ринку і його інфраструктуру, дедалі виразніше вимальовується цілеспрямована діяльність певних соціальних сил по забезпеченню своїх економічних та інших інтересів. Далеко не завжди ця діяльність відповідає суспільним потребам і сприяє розвитку високоефективної інфраструктури фондового ринку.

Так, наприклад, на думку дисертанта, форсований розвиток системи електронного обігу цінних паперів не в повній мірі враховує особливості України - як з точки зору реального рівня розвитку фондового ринку і його розмірів, так і (особливо)з позицій специфіки суспільної свідомості. У цій ситуації регулююча діяльність державних органів нерідко набуває характеру тривалої і виснажливої боротьби з учасниками фондового ринку за дотримання формальних норм і правил, котрі сприймаються цими учасниками як чужі й ворожі, формуючи тим самим негативне ставлення до самого фондового ринку. З цієї точки зору дисертант вважає за необхідне значно посилити просвітницьку діяльність ДКЦПФР і одночасно послабити репресивну спрямованість заходів впливу на порушників законодавства.

У п'ятому розділі “Роль інформатизації в перехідній економіці” досліджуються інфраструктурні аспекти інформатизації суспільства, що набула глобального характеру. Причому на сучасному етапі розвитку інформаційних мереж інформація стає не тільки продуктом інтелектуальної діяльності, але й самостійним виробничим ресурсом, нарівні з працею, капіталом, землею і підприємницькими здібностями. Вона являє собою унікальний універсальний ресурс, абсолютно “ліквідний” з точки зору легкості переміщення у просторі й у часі, загальнодоступний, здатний до того ж перетворюватися на гроші, тим самим навіть перевершуючи останні як найбільш прийнятний засіб обміну. Саме універсальність інформації, що спирається на сучасну технічну базу у вигляді світових електронних мереж, перетворила її на могутню продуктивну силу і дозволила говорити про вступ людства у стадію інформаційного суспільства. У дисертації висунуто положення про те, що найважливішою умовою органічного включення будь-якої країни в сучасне світове господарство є адекватний розвиток інформаційних мереж та інститутів, що їх представляють, а критерієм відповідності РІС будь-якої країни сучасним вимогам виступає саме рівень розвитку її інформаційних мереж.