Формування ринкової інфраструктури в перехідній економіці індустріального типу

Розвиток інформатизації справляє безумовний позитивний вплив на економіку будь-якої країни. Однак він супроводжується й виникненням ряду протиріч. У процесі дослідження виділено і розкрито три групи таких протиріч - технічні, юридичні, політичні. Крім того, дисертант сформулював і пояснив парадокс телекомунікацій, котрий полягає в тому, що люди, отримуючи колосальну вигоду від залучення до інформаційних мереж, яка є багатомірною і безумовною, зближуючи їх і збагачуючи взаємне спілкування, водночас виявляються нездатними на індивідуальному рівні ефективно протистояти впливу негативних побічних ефектів. А це вимагає створення механізмів суспільного контролю за телекомунікаціями як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Аналіз існуючих протиріч розвитку телекомунікацій у перехідній економіці дозволив також виділити дві взаємопов'язані проблеми, що вимагають одночасного вирішення: по-перше, необхідно створити механізм державного регулювання розвитку телекомунікацій, і по-друге, якщо ми прагнемо до створення громадянського суспільства - суспільний контроль за діяльністю держави у цій сфері. Актуальність саме цих двох проблем зумовлена тим, що в умовах відсутності громадянського суспільства держава має реальну можливість створювати і зміцнювати механізми обмеження доступу до інформації. Це створює можливості отримання своєрідного рентного прибутку тими, хто володіє відповідною частиною інфраструктури і забезпечує доступ до неї. У дисертації названо дві форми такого прибутку - економічна і політична рента.

Економічна рента реалізується завдяки механізму ціноутворення завдяки існуванню так званої “природної” монополії, яка при ближчому розгляді виявляється штучною. Політична рента з'являється і привласнюється на основі виняткового володіння інформацією про ті чи інші події, факти або осіб. Формою її реалізації є реальний вплив на формування і зміну громадської думки та маніпулювання суспільною свідомістю. На поверхні явищ подібний вплив видається чисто політичним феноменом, однак насправді його метою, зрештою, є привласнення цілком реальних прибутків, а можливості одержання прибутків від монопольного доступу до телекомунікаційний мереж практично необмежені.

На основі висунутих теоретичних положень в дисертації розроблено деякі пропозиції щодо подолання “природної” монополії держави в сфері телекомунікацій, зокрема шляхом створення конкурентних механізмів у галузі проводового електрозв'язку.

Глибший аналіз явища інформатизації привів до необхідності з'ясування ролі і значення символьного елемента в механізмі поширення інформації, складовою частиною якого є мовна проблема. Сам по собі мовний фактор безпосередньо не пов'язаний з розвитком ринкової інфраструктури, бо мова як суспільний інститут з'явилася задовго до виникнення ринку. Однак в умовах зростаючої інформатизації інфраструктурна роль мови істотно підвищується.

По-перше, в умовах відкритості економіки постійно зростає питома вага товарно-грошових потоків, рух яких пов'язаний з міждержавним переміщенням і передбачає обов'язкове супроводження цих потоків відповідною документацією. По-друге, існування мовного розмаїття ускладнює проходження символьної інформації телекомунікаційними мережами, оскільки викликає необхідність її адаптації до сприйняття користувачами залежно від мови, якою ці користувачі володіють. По-третє, нормотворення також стикається з мовним аспектом і змушене враховувати його для успішної реалізації своїх функцій в процесі поширення і впровадження норм, інакше відповідні норми просто не діятимуть. Нарешті, по-четверте, ментальність поза певною мовою, якою вона реалізовується, також не може існувати, внаслідок чого, зрештою, ефективність функціонування всієї ринкової інфраструктури визначається мірою врахування ролі мовного чинника в конкретно-історичних умовах тієї або іншої країни. Навпаки, недооцінка або ігнорування цієї ролі зводять нанівець нормальне функціонування РІС.

Тому на основі аналізу інфраструктурних аспектів мовної проблеми дисертант дійшов висновку про необхідність змін щодо спрямованості державної інформаційної політики, яка повинна забезпечувати, по-перше, захист вітчизняного інформаційного простору від негативних тенденцій в розвитку інформатизації, пов'язаних з парадоксом телекомунікацій, і по-друге, створення сприятливих умов для розвитку двомовності.

У шостому розділі “Держава в інфраструктурі перехідної економіки України” з'ясовуються можливості перехідної держави у створенні ринкової інфраструктури. Специфіка ситуації в країнах СНД (і Україна не є винятком) полягає в тому, що перехід до ринку здійснюється одночасно із вирішенням завдань державного будівництва. Відмінність цієї ситуації від стану справ, наприклад, у Східній Європі, полягає в тому, що хоч там перехід від адміністративно-командної економіки до ринку і одночасні серйозні політичні реформи відбуваються за наявності державного механізму, а Україна упродовж останніх 80 років не мала своєї державності.

З одного боку, в країнах СНД існує реальна потенційна можливість ефективного використання світового досвіду будівництва і вдосконалення держави, але з іншого, оскільки державне будівництво здійснюється на залишках колись єдиної державної машини, що успадкована від СРСР, з її старими і новими вадами - існує не менш вірогідна потенційна небезпека консервації на невизначений час старої державної машини з усіма можливими для долі ринкових реформ наслідками.

Виходячи з цього, дисертант вважає головним питанням не посилення або послаблення регулюючої ролі держави у суспільстві та економіці, а принципові зміни в самій державі. Специфіка ситуації в Україні, на думку дисертанта, полягає в тому, що зараз для наших умов перестала бути придатною двоступенева модель реформування перехідної держави, що пропонується експертами Всесвітнього банку, згідно з якою спочатку необхідно привести функції держави у відповідність з її потенціалом, а потім зміцнювати потенціал держави. Гадаємо, що обидва завдання слід вирішувати одночасно.

На основі цього підходу в дисертації сформульовані наступні завдання, що вимагають вирішення в процесі реформування держави і мають позитивно вплинути на розвиток ринкової інфраструктури:

1) підвищення довіри населення до держави;

2) зменшення рівня корупції;

3) зменшення ролі тіньової економіки;

4) підвищення прозорості у діяльності державних інститутів на всіх рівнях і у всіх гілках державної влади;

5) забезпечення стабільності законодавства;

6) створення сприятливого інвестиційного клімату.

Логіка формулювання вказаних шляхів походить із виведеної в 1 розділі дисертації ідеальної моделі ринкової інфраструктури, притаманній розвиненій ринковій економіці. Ця модель характеризується наявністю таких елементів: необхідний набір ефективно функціонуючих інститутів усіх типів; відповідні до сучасних кількісних та якісних критеріїв інформаційні мережі; адекватна нормативна база і панування ринкового мислення й поведінки людей.

Реаліями ж соціально-економічного життя в Україні зараз є: надто низька довіра до держави та її інститутів, дуже висока корупція державних чиновників, загрозливо висока частка тіньової економіки, відсутність суспільного контролю за прийняттям державних рішень, неефективність господарського законодавства і його нестабільність і як наслідок - млявий інвестиційний клімат, послабленість товарних і грошових потоків, за якими слідують низькі темпи формування ринкової інфраструктури, включаючи розвиток стереотипів ринкової поведінки в суспільстві.

Для реалізації сформульованих вище завдань від держави вимагається здійснення відповідного набору практичних заходів, які можна розділити на дві групи - прямі та непрямі. До прямих заходів відносяться наступні:

1) приватизація й роздержавлення інфраструктури товарних і грошових ринків;

2) створення адекватної нормативної бази і приведення механізму нормотворення у відповідність з потребами ринкової економіки:

3) сприяння розвитку інфраструктури фондового ринку:

4) створення умов для всебічної інформатизації суспільства і розвиток телекомунікацій:

5) забезпечення пріоритету прав людини перед правами держави.

Реалізація цих заходів прямо впливає на відповідний сектор інфраструктури, причому жоден з них не може бути перекладений на якийсь інший інститут, окрім держави.

До непрямих ми відносимо заходи, що прямо не зачіпають інфраструктуру, але опосередковано зрештою справляють позитивний вплив як на її загальну динаміку, так і на стан та тенденції розвитку окремих елементів. Крім того, деякі з них не лише можна, але й треба реалізовувати з використанням недержавних інститутів. До таких заходів насамперед можна віднести:

1) підвищення ефективності приватизації секторів, що не належать до інфраструктури;

2) створення сприятливого інвестиційного клімату;

3) дерегулювання соціально-економічного і політичного життя за допомогою децентралізації та передачі частини державних функцій громадським органам і організаціям;

4) судова і адміністративна реформи;

5) підвищення ефективності податкової політики:

6) перехід від унітарної держави до федеративно-земельного устрою;

7) формування відповідного до сучасних вимог прошарку державної бюрократії.

Набір завдань, що пропонується нами, і шляхів їх вирішення, хоч і включає деякі загальні для всіх країн моменти, проте в своїй сукупності відображає саме специфіку ситуації в Україні та пріоритети, що обумовлюються станом справ на даний момент і в найближчій перспективі.

Через слабкість перехідної держави актуальною науковою проблемою є з'ясування механізмів, за допомогою яких суспільство компенсує нестачу потенціалу держави при здійсненні ринкових перетворень. Тому далі в дисертації досліджуються квазідержавні інститути (бюрократія, тіньова економіка і регіоналізм). Властивість квазідержавності кожен з них набуває внаслідок існування складних механізмів прямого і зворотнього зв'язку держави із суспільством. Специфіка їх розвитку полягає також і в тому, що вони можуть довільний час перебувати в “дремотному” стані і актуалізуватися під тиском найрізноманітніших факторів, які мають місце не лише в перехідних або трансформаційних процесах.

Кожна з них по-своєму виконує відповідні державні функції. Бюрократія, будучи персоніфікацією держави, перероджується в квазідержавний інститут у разі, якщо вона під виглядом реалізації державних функцій реально починає обслуговувати саму себе, примушуючи все суспільство служити своїм вузькокорисливим інтересам. Тіньова економіка бере на себе функцію упорядкування економічних процесів, коли вона перевищує половину всієї економіки, оскільки держава в цій ситуації виявляється безпорадною і не координує рух товарно-грошових потоків. А регіоналізм активізується (причому як у позитивних, так і в негативних формах) і починає витісняти державні механізми регіонального управління, коли центр здійснює такий перерозподіл повноважень на свою користь, що це починає загрожувати життєдіяльності регіонів і соціальній стабільності в них.

Особливу загрозу для стабільності держави становить одночасна актуалізація всіх трьох квазідержавних інститутів, бо їх кумулятивний вплив на суспільне життя значно сильніший, ніж вплив кожного окремо, надто ж якщо він розведений у просторі й у часі. Іноді на одночасну боротьбу з усіма трьома інститутами у держави просто не вистачає ресурсів, що зрештою може перетворити її на оболонку, нездатну гармонізувати взаємодію всіх соціальних верств і груп.

Однак, незважаючи на протиріччя, властиві розвиткові квазідержавних інститутів, їх потенціалом можна і слід скористатися. У дисертації, зокрема, пропонується активізувати використання механізму муніципальних позик для розв'язання регіональних проблем української економіки.

У сьомому розділі “Інфраструктурні аномалії перехідної економіки” вивчається проблема оцінки результатів ринкових перетворень з позицій досвіду розвинених країн. Питання про аномалії перехідної економіки належить до недостатньо розроблених в нашій економічній літературі, і це не можна вважати випадковістю. Річ у тім, що до початку крупномасштабних ринкових перетворень найбільш розсудливі вчені й політики усвідомлювали, що процес переходу від однієї економічної системи до іншої буде непростим і зовсім не короткочасним. Однак при цьому багатьом здавалося, що він таки відповідатиме загальносвітовим закономірностям, виявленим у тих країнах, що колись долали цей шлях.

Однак життя показало, що, по-перше, перехід у таких країнах, як Україна або Росія, судячи з всього, буде набагато тривалішим, а по-друге, внаслідок невизначеності перехідного періоду економічна дійсність дасть цілу низку явищ, не відомих іншим країнам. Іншими словами, інверсійний перехід до ринку характеризується значно більшою кількістю аномальних процесів, ніж будь-який інший вид переходу, при тому, що інтенсивність виникнення, тривалість існування і негативні наслідки впливу цих процесів на все суспільно-економічне життя набули стійкого характеру.

Аналізуючи вказану проблему, дисертант дійшов такого висновку: головними інфраструктурними чинниками, що породжують господарські аномалії перехідної економіки, є, по-перше, соціально-економічна політика держави (включаючи нормотворення), і по-друге, особливості суспільної свідомості, причому аномалії можуть спричинятися впливом як кожного з цих чинників окремо, так і їх сукупністю. В останньому випадку масштаби аномальних проявів особливо значні.

На поширення аномальних проявів в економіці, окрім інфраструктурних факторів, можуть істотно впливати й такі явища, як структура економіки, рівень її відкритості, зовнішні впливи. Так, в умовах України відсутність упорядкованих кордонів полегшує проникнення широкого потоку контрабандних товарів на територію країни, що сприяє зростанню масштабів тіньової економіки.

Найяскравішим прикладом розвитку аномалій, пов'язаних зі специфікою суспільної свідомості в перехідному суспільстві, є феномен фінансової піраміди. У дисертації наводиться економіко-математична модель фінансової піраміди, розроблена автором і заснована на аналізі поведінки у часі вхідних і вихідних фінансових потоків, з одного боку, і запасу фінансових ресурсів, з іншого. Як вхідні потоки виступають надходження від клієнтів і прибуток від інвестування коштів, вихідні - витрати на ведення справи, виплати клієнтам основних сум і доходу від розміщення отриманих грошей. У найпростішому випадку, коли “на вході” є тільки надходження внесків від клієнтів, а на “виході” - виплати відсотків по внесках і витрати на власне існування піраміди, поведінка запасу фінансових ресурсів у часі описується формулою:

В(t)- Ht - Rvt - Rst,

де В(t)- залишок фінансових ресурсів,

Ht - загальна сума накопичених внесків,

Rvt - сума виплачених відсотків,

Rst - сума витрат на існування піраміди.

На мал.1 приведене графічне зображення побудованої моделі. Точками Х1, Х2 і Х3 відзначені критичні точки розвитку піраміди, що розділяють етапи її життєвого циклу.

На основі аналізу моделі в двох її модифікаціях - безперервної і дискретної в дисертації розроблено поняття життєвого циклу фінансової піраміди і виділені його основні етапи і стадії, наведені в табл. П-1.

Таблиця П-1. Життєвий цикл фінансової піраміди (за ознакою стану запасу залучених фінансових ресурсів)

ВИСНОВКИ

Визначальними для проблеми стали новий підхід до розуміння суті ринкової інфраструктури як особливої підсистеми економіки, що забезпечує рух товарно-грошових потоків, і вперше запропоноване нами трактування складових частин РІС.

Завдяки цим двом ключовим елементам концепції, в процесі теоретичного аналізу вдалося побачити те, що звичайно приховується від дослідника як за інших підходів до трактування ринкової інфраструктури, так і в ході традиційного аналізу перехідної економіки, що абстрагується від інфраструктурних проблем.

На основі проведеного дослідження вдалося виявити основні напрями і тенденції розвитку перехідної інфраструктури, що відповідають запропонованій класифікації її складових елементів і відображають специфіку економічної системи України.

У ході дослідження вдалося, як нам здається, зробити важливий крок щодо розробки науково обґрунтованої системи показників вивчення процесів формування й розвитку РІС у перехідній економіці. З одного боку, необхідність розв'язання цієї проблеми не викликає заперечень, оскільки для ефективного управління відповідними процесами треба щонайменше чітко уявляти масштаби їх поширення. Однак, з іншого боку, відсутність не тільки правильних, але й взагалі будь-яких вивірених, осмислених і чітко сформульованих положень, котрі забезпечували б необхідний рівень якісної характеристики досліджуваного об'єкта, не дозволяє належно побудувати систему кількісних його оцінок.

Ще один важливий загальний висновок, який випливає з проведеного дослідження, полягає в тому, що при аналізі ситуації в кожному з секторів РІС, що вирізняється за функціональними ознаками (товарні ринки, грошові ринки, ринки капіталу тощо), використання нашого підходу дозволяє відійти від галузевого аналізу і зосередитися саме на інфраструктурному аспекті розвитку відповідної галузі. Чому цей момент має принциповий характер? Тому що зосередження уваги на галузевих особливостях неминуче штовхає дослідника до поглибленого вивчення “внутрішніх” проблем даної галузі. При цьому з поля зору зникає головне функціональне призначення тієї чи іншої інфраструктурної сфери - забезпечувати функціонування всієї економіки.

Звичайно, тут потрібна розумна міра. Ясно, що подібне забезпечення не можна розуміти як зневажання проблем розвитку самої інфраструктурної галузі. Однак, якщо внутрішні моменти починають домінувати над зовнішніми, то в економіці виникає і поглиблюється дисбаланс у взаємодії підсистеми (РІС) з самою системою, тобто з економікою загалом. Причому, як показує досвід розвитку, наприклад, банківської системи України, такий дисбаланс поглиблює економічний спад.

Важливість вивчення особливостей формування РІС в інверсійній економіці визначається тією обставиною, що це формування часто відбувається не так, як у країнах з природним ходом становлення ринкових відносин. Виявлені нами стійкі тенденції, а саме: створення ринкових інститутів вольовим шляхом, без наявності об'єктивних умов для їх розвитку; виконання ринковими інститутами невластивих їм функцій; нестійкість нормотворення, що заважає інститутам адекватно виконувати свої функції; необґрунтована політизація процесу прийняття економічних рішень та інші - характеризують особливості інверсійного шляху формування РІС.

Вдалося також виявити специфічні особливості формування інфраструктурних інститутів в різних підсистемах РІС. Аналіз показав, що з одного боку, практично будь-яка сфера спочатку переживає зліт у створенні відповідних інститутів, який нерідко відривається від своєї об'єктивної основи - розвитку реального сектора. Результатом такого зльоту може бути або консервація зайвих інститутів в очікуванні, коли до їх потрібної кількості “доспіє” реальний сектор, або таке ж вірогідне наступне значне скорочення чисельності інститутів.

З проведеного дослідження випливає ще один принциповий висновок: у перехідній економіці немає іншої сили, здатної забезпечити створення необхідної РІС, крім держави, яка, однак, часто виявляється неспроможньою виконати цю функцію. Виходить, що в інверсійній економіці спонтанне зародження РІС можливе, але небажане, а цілеспрямоване створення - бажане, але малоймовірне. Розвязання цієї колізії, котру ми називаємо парадоксом інверсійної РІС, у необхідному для суспільства напрямі стає можливим тільки за наявності, по-перше, політичної волі керівників, і по-друге, при необхідному рівні їх компетентності. Важливо також усвідомлювати, що потрібне одночасне дотримання цих двох умов, інакше ніякі теоретичні дослідження не допоможуть процесові становлення РІС в перехідній економіці.

Інверсійний характер формування РІС зумовлює таку її особливість, як наявність великої кількості аномальних явищ і тенденцій. Тому, з нашої точки зору, дослідження позитивних моментів, пов'язаних з формуванням нормальної, адекватної реальним суспільним потребам РІС, необхідно доповнити аналізом аномалій. Ми здійснили систематизацію інфраструктурних аномалій перехідної економіки як закономірний результат непоєднаності розвитку основних елементів перехідної інфраструктури, розмежували офіційну і тіньову інфраструктуру.

Найбільш істотні рекомендації, адресовані органам державної влади і державного управління, які випливають з проведеного дослідження і спираються на його теоретичні положення й висновки, зводяться до того, що необхідно:

1. Припинити будівництво нових електростанцій, особливо атомних, і забезпечити раціональне енергоспоживання на основі впровадження енергозберігаючих технологій.

2. Вжити заходів для подолання державного монополізму в усій системі видобутку, переробки й торгівлі газом як на центральному, так і на регіональному рівнях, з тим, щоб забезпечити конкурентне ціноутворення, об'єктивний облік та ефективне вилучення рентного прибутку, а також необхідне інвестування в систему газового господарства як єдиний комплекс.

3. Забезпечити децентралізацію управління розвитком нафтового господарства і ефективну боротьбу з регіональними монополіями на всіх стадіях - від видобутку нафти до торгівлі нафтопродуктами, з поступовою лібералізацією доступу на українській ринок іноземних виробників і продавців, одночасно з проведенням заходів щодо подолання кримінального характеру нафтового бізнесу.

4. Продовжувати децентралізацію управління розвитком річкового й морського транспорту і портового господарства, авіаційного транспорту і аеропортів, йдучи шляхом виділення окремих самостійних підприємств (таких, як лоцманська служба, вантажно-розвантажувальні фірми, обслуговування контейнерних вантажів, складське господарство, транспортування вантажів різними видами транспорту, створення самостійних компаній на базі кожного окремого судна та ін.), їх приватизації (зокрема шляхом акціонування) і допуску іноземного капіталу з метою створення реального конкурентного середовища, зниження витрат на перевезення вантажів і прискорення структурних змін.

5. Ліквідувати більшу частину пільг на проїзд у громадському транспорті й використати вивільнені фінансові ресурси для адресної соціальної допомоги незаможним.

6. Відмінити дорожній збір в його нинішньому вигляді, вивести його з складу держбюджету і перейти на стягування лише з тих суб'єктів підприємницької діяльності, які мають транспортні кошти.

7. Розширити практику громадського обговорення державних рішень, що готуються, і забезпечити належний облік результатів цього обговорення на стадії їх прийняття.

8. Надати профспілкам конституційне право законодавчої ініціативи.

9. Скоригувати практику надання банківських ліцензій, враховуючи розміри банку не для визначення кількості дозволених йому банківських операцій, а для встановлення їх кількісних меж.

10. Ввести в чинне законодавство інститут публічно-правових осіб як особливих структур, що з формальної точки зору не є органами державної влади, але в межах своєї компетенції можуть видавати нормативні акти, обов'язкові до виконання всіма суб'єктами цивільного права, і надати цей статус Національному банку України.

11. Послабити вимоги антимонопольного законодавства щодо 5%-ного обмеження взаємної участі страхових компаній у капіталі одна одної, а також протекціоністські заходи, маючи на меті полегшення проникнення іноземного капіталу на український страховий ринок на принципах кооперування з національним капіталом.

12. Прискорити законодавче вирішення проблеми створення і діяльності недержавних пенсійних фондів.

13. Створити ефективні механізми державного регулювання розвитку телекомунікацій і суспільного контролю за діяльністю держави у цій сфері.

14. Розширити державну підтримку приватного бізнесу в сфері Інтернет, зокрема шляхом створення бекбоуна - системи внутрішніх зв'язків між вузлами передачі даних на території України.

15. Розширити застосування принципу відокремленого функціонування ліній проводового зв'язку від надання послуг і здійснити приватизацію державних телефонних компаній на цій основі.

16. Переорієнтувати державну інформаційну політику з примусової українізації на створення умов для якнайповнішого розвитку двомовності та захист вітчизняного інформаційного простору від негативних тенденцій в розвитку інформатизації.

17. Розробити і забезпечити практичне застосування механізму дострокового виходу на пенсію державних службовців на пільгових умовах з метою прискорення процесу зміни поколінь бюрократії та розгортання широкомасштабної програми підготовки фахівців вищої кваліфікації з питань державного управління.

18. Здійснити зміни в Законі про вибори, передбачивши введення майнового і/або освітнього цензу для кандидатів у народні депутати, включаючи необхідність вищої юридичної або економічної освіти, скасування виборів за списками політичних партій і запровадження верхніх вікових обмежень для обіймання керівних посад у законодавчому органі.

19. Провести комплексну адміністративну реформу, що включає систему заходів з дерегулювання державного управління розвитком підприємництва, делегування повноважень від центра регіонам, підготовку сучасних управлінських кадрів, формування механізмів громадського контролю за діяльністю органів державного управління.

20. Ввести до Карного кодексу статтю, що передбачає відповідальність керівників підприємств за невчасну виплату заробітної плати при наявності коштів на розрахунковому рахунку, а банків - за нецільове використання коштів клієнтів і затримки у здійсненні розрахунків.

21. Розширити практику організації та проведення місцевих позик, передбачивши надання податкових пільг відносно прибутків від цих позик.

22. Виділити в організаційній структурі управління Кабінету Міністрів, Міністерств фінансів, економіки і Національного банку підрозділи, що координували б проведення інфраструктурної політики на макрорівні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

МОНОГРАФІЇ

1. Соболев В.М. Формирование рыночной инфраструктуры в переходной экономике индустриального типа: общие черты и особенности в Украине. - Харьков: Бизнес-информ, 1999.- 304 с. (15,5 д.а.; 17,05 обл.-вид. арк.)

2. Соболев В.М., Шедяков В.Е. Менеджмент в области инвестиций и персонала: особенности в переходной экономике. - Харьков: Бизнес-информ, 1996.- 10 д.а. (частка автора - 4,5 д.а., розділи 1-4).

СТАТТІ В НАУКОВИХ ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

3. Соболєв В.М. Основні напрями перебудови господарського механізму і їх відображення в сучасній економічній літературі// Історія народного господарства та економічної думки Української РСР: Республ. міжвід. збірник наукових праць.- Вип. 24.- К.: Наукова думка, 1990.- 0,9 д.а.

4. Соболев В. Векселя и их роль в хозяйственном обороте //Бизнес-информ.- 1992.- №6.- 0,25 д.а.

5. Соболев В.М. Формирование рынка ценных бумаг в процессе слома командной экономики// Вестник Харьковского университета, №378/93.- Харьков: Основа, 1993.- 0,5 д.а.

6. Соболев В. Современный сепаратизм: роль экономического фактора// Бизнес-информ.- 1995.- № 19-20.- 0,5 д.а.

7. Соболев В. Финансовая база местной власти в переходной экономике// Бизнес-информ.- 1995.- № 27-28.- 0,5 д.а.

8. Соболев В. Финансовые пирамиды: социально-экономический феномен переходной экономики// Бизнес-информ.-1995.- №37-38.- 0,6 д.а.

9. Соболев В. Украинская денежная реформа и ее реальный потенциал// Бизнес-информ.-1995.- № 45-46.- 0,5 д.а.

10. Соболев В.М. О содержании понятия “рыночная инфраструктура”// Вестник Харьковского ун-та.- № 398. - Харьков: ХГУ, 1997.- 0,5 д.а.

11. Соболев В.М. Особенности формирования инфраструктуры фондового рынка в переходной экономике// Вестник Харьк. ун-та, № 404. - Харьков: ХГУ, 1998.- 0,25 д.а.

12. Соболев В. Становление украинской депозитарной системы// Бизнес-информ.- 1998.- №7.- 0,75 д.а.

13. Соболев В. Информатизация и переходная инфраструктура// Бизнес-информ.- 1999.- №3-4.- 0,6 д.а.

14. Соболев В. Переходная инфраструктура товарных рынков// Бизнес-информ.- 1999.- №5-6.- 0,5 д.а.

15. Соболев В. Государство в переходной инфраструктуре// Бизнес-информ.- 1999.- №7-8.- 0,5 д.а.

СТАТТІ В ДРУКОВАНИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЇ СФЕРИ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ

16. Соболев В. Закон сложный, комментарий альтернативный// Деловая неделя: Налоги и право. - 1998. - №7.- 0,2 д.а.

17. Соболев В. Эмитенты, будьте расторопны!// Деловая неделя: Налоги и право. - 1998. - №10.- 0,2 д.а.

18. Соболев В. Очередные новости для ЗАО// Деловая неделя: Налоги и право. - 1998. - №18 -19.- 0,22 д.а.

19. Соболев В. Работа для аудитора// Деловая неделя: Налоги и право. - 1998. - №24.- 0,24 д.а.

20. Соболев В. Эмитенты, следите за решениями ГКЦБФР!// Деловая неделя: Налоги и право. - 1998. - №26-27.- 0,25 д.а.

НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ

21. Основы экономической теории и практики: Учеб. пособие. В 2-х частях.- Под ред. М.И.Бондаренко и А.А.Гриценко. - Харьков: ХГУ, 1991.- 14 д.а. (частка автора - 2,2 д.а.: ч.1, розд. 9,10; ч.2, розд. 2, §4 та розд. 8, §§3,4).

22. Экономическая теория. Учеб. пособие. В 5 частях.- Под ред. М.И.Бондаренко и А.А.Гриценко. - Харьков: ХГУ, 1993. - 42 д.а. (частка автора - 7 д.а.: ч.2, розд. 6, §§2,3 та розд. 7, §§1,3; ч.4, розд. 1, 2, 7, 8 (співавтор - Стороженко О.А.), 9 (співавтор - Стороженко О.А.), 10; ч.5, розд. 8, §§3,4).

23. Основы рыночной экономики: Пособие для учащ. ПТУ и техникумов.- Под ред. Г.В.Задорожного.- Харьков: Основа, 1995.- 11 д.а. (частка автора - 1,6 д.а.: розд. 10, §§1-4; розд. 12).

24. Соболев В.М. Валютная система в рыночной экономике: Учеб. пособие.- Харьков: Харьковский коллегиум. 1996.- 3 д.а.

25. Соболев В.М. Макроэкономика: Учебное пособие для вузов.-Рекомендовано Минобразования Украины для студентов экон. вузов и факультетов.- Харьков: НВФ “Студцентр”, 1997.- 14 д.а. Особисто автором написані все розділи посібника, за винятком р.р. 4.1-4.4 (автор - Соболєва О.П.) та 5.1-5.2 (автор - Дмитренко О.В.), загальним обсягом 12 д.а.

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ

26. Соболев В. Регионализация украинской экономики: истоки, возможности, перспективы// Региональное развитие Украины: проблемы и перспективы: Материалы межд. науч.-практ. семинара.- Харьков, 1995.- 0,12 д.а.

Размещено на Allbest.ru