Аналіз соціально-трудових відносин зайнятості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Праця - це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і окремої людини особливо важливу роль, оскільки саме це поняття є невіддільним від людського життя. У процесі праці люди вступають у певні соціальні відносини,взаємодіючи один з одним. Соціальна взаємодія у сфері праці - це форма соціальних зв'язків, яка реалізується під час обміну діяльності та взаємодії. Об'єктивною основою взаємодії людей є спільність або розбіжність їх інтересів, близькість або віддаленість цілей, поглядів.

Соціальні відносини - це відносини між соціальними групами (спільностями) та окремими індивідами з приводу їх суспільного становища, способу й укладу життя, з приводу умов формування й розвитку особистості, соціальних спільностей. Вони проявляються у становищі окремих груп працівників у трудовому процесі, комунікаційних зв'язках між ними, тобто у взаємному обміні інформацією для впливу на поведінку та результати діяльності інших, а також для оцінки власного положення, що впливає на формування інтересів й поведінки цих груп.

Однією з найскладніших і найважливіших економічних категорій, які характеризують ринок праці, е зайнятість населення. Це пов'язано з тим, що зайнятість населення відображає раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення належного рівня життя та всебічний розвиток особистості.

Зайнятість населення - це участь працездатного населення в суспільному виробництві.

Застосування гнучких графіків дає змогу встановлювати час роботи відповідно до потреб різних категорій працюючих.

В місцевостях з несприятливими природно-кліматичними умовами широко застосовується вахтовий метод. Сутність такого методу полягає у виїзді працівників у місцевості з несприятливими природно-кліматичними умовами на певний строк за скороченого часу відпочинку для того, щоб більш тривалий за строками відпочинок провести в місцях постійного проживання. Це дає змогу комплектувати підприємства необхідними кадрами, яких немає в малоосвоєних регіонах.

Нестандартні форми зайнятості набули останнім часом значного поширення як у розвинених європейських країнах, так і в Україні.

Об'єкт курсової роботи - соціально-трудові відносини зайнятості.

Предмет курсової роботи - соціально-трудові відносини зайнятості, нормування й оплата праці в агропромисловому комплексі.

Мета й завдання курсової роботи полягає у здійсненні аналізу соціально-трудових відносин зайнятості і на основі цього визначити нормування й оплату праці в АПК.

Досягнення поставленої мети обумовлює необхідність розв'язання таких завдань:

1.Обгрунтувати поняття й види зайнятості населення;

2.Дослідити причини та види безробіття;

3. Розглянути правове регулювання проблеми зайнятості, гарантії та компенсації держави в разі втрати роботи;

4. Проаналізувати державну службу зайнятості та її роль у працевлаштуванні;

5. Розкрити суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і затрати робочого часу;

6.Дослідити аналіз результатів проведених спостережень і розрахунків норм праці;

7. Визначити форми і системи оплати праці в АПК;

8.Опрацювати організацію оплати праці в рослинництві і тваринництві.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ

1.1 Зайнятість населення: поняття й види

зайнятість населення безробіття компенсація

Зайнятість в ринкових умовах стає однією з найгостріших проблем як окремої людини, так і держави, і суспільства. Чим більше людей займаються суспільно корисною і ефективною роботою, тим більше в країні валовий внутрішній продукт. Забезпеченість зайнятості всього працездатного населення є важливою задачею держави та уряду. Для рішення цієї задачі держава приймає відповідні закони про зайнятість та розробляє комплекс заходів, які сприяють їх реалізації, тобто проводить політику зайнятості.

Зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує різні форми участі працездатного населення в суспільно корисній діяльності з одержанням відповідних доходів. Поняття ''зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій.

Характер зайнятості розкривається через її принципи, які враховують конкретно-історичні періоди розвитку суспільства. В умовах трансформації української економіки виникла необхідність у розробці таких принципів. Вони виходять з основних документів: Конституції та закону про зайнятість. Принципами зайнятості у сучасний час є:

- право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної і творчої праці. Людина незалежно від статі, віку, національності має право брати або не брати участі у суспільній праці, самостійно вибирати режим праці і зайнятості. Суспільство створює для всіх однакові умови щодо реалізації їхніх здібностей;

- відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю, сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через свободу і добровільність вибору сфери суспільно корисної діяльності. Вплив держави на зайнятість має бути непрямий і ґрунтуватися переважно на заохочувальних і стимулюючих заходах, виявлятись в активній і заінтересованій участі суб'єктів соціально-трудових відносин у вирішенні питань розвитку зайнятості та її регулювання.

Таблиця 1.1

Характеристика зайнятості

Аспект	Характеристика (зміст)
Економічний аспект	Це діяльність працездатного населення щодо створення суспільного продукту або національного доходу. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво та споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.
Соціальний аспект	Це відображення потреби людини в самовираженні, а також задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Це також зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.
Правовий аспект	Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності, реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства.

Реалізація цих принципів сприяє активному впливу на стан зайнятості, поліпшенню всіх її якісних характеристик, створенню нових робочих місць та розвиток підприємницької діяльності.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

- працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

- громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів та членів їх сімей, що беруть участь у виробництві;

- обраних, призначених або затверджених платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;

- обраних громадян, які служать у збройних силах, Податковій поліції, органах національної безпеки та інш.;

- направлених на виконання платних громадських робіт;

- громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих що навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах;

- зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими та людьми похилого віку;

- працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні та виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Зайнятість населення - центральна ланка соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти стверджують, що за рівнем зайнятості населення можна судити про загальний рівень розвитку держави. Зайнятість можна розглядати як результативний показник функціонування економіки в цілому. З урахуванням її рівня необхідно проводити макроекономічну політику, складовими якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика.

Види зайнятості - це розподіл активної частини населення у сферах і галузях. Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну. В сучасній економічній теорії і практиці повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, соціально-економічних умов, які забезпечували б можливість працевлаштування працездатного населення і всі бажаючі працювати мали роботу з оплатою на рівні реальної зарплати, що склалася на даний час. Повна зайнятість спрямована на створенні доцільних, продуктивних робочих місць, які дають змогу людині реалізувати свій особистий інтерес, досягти високого рівня продуктивності праці і мати достойний заробіток, що гарантує нормальне відтворення працівника і його сім'ї. Отже повна зайнятість означає збалансованість попиту та пропозиції робочої сили і отримати високі результати у масштабі всієї економіки, що забезпечить постійне удосконалення робочих місць, створення нових, що відповідають сучасним вимогам, виведення із виробничого процесу старих робочих місць і все це буде сприяти реалізації інтересів суспільства і кожної особи.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочий силі, а також забезпечує достойний дохід, здоров'я, підвищення освітнього і професійного рівня кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці.

Ефективну зайнятість можна характеризувати через систему показників:

Рівень зайнятості населення професійною працею (К3):

К3 =чисельність зайнятого населення *100

загальна чисельність населення

Цей показник відбиває залежність зайнятості від демографічних факторів (народженості, смертності, приросту населення) і є однією з характеристик добробуту населення.

Рівень зайнятості працездатного населення. Цей показник пов'язаний з динамікою населення залежно від змін демографічних і соціально-економічних факторів.

Рівень розподілу трудових ресурсів суспільства по сферам суспільно-корисної діяльності - навчанню, у домашньому господарстві та ін.

Рівень національної структури розподілу працівників по галузях і секторах економіки. Він характеризує пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки.

Рівень професійно-кваліфікаційної структури працівників - характеризує відповідність професійно-кваліфікаційної структури працюючого населення, структури робочих місць.

Норма безробіття. Цей показник також характеризує ефективну зайнятість, оскільки її можна досягти за наявності природної норми безробіття.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями і регіонами. Незадовільний розподіл супроводжується збитками, суперечностями. У сучасних умовах такі збитки досить великі. Так, в сфері послуг значно менше зайнятих ніж в матеріальному виробництві. А світовий досвід свідчить про обернену ситуацію: у США в сфері послуг працює понад 70% усіх зайнятих, сконцентровано приблизно 80% працівників розумової праці і 85% кадрів вищої кваліфікації .

Прагнення до найбільш повної і при цьому ефективної зайнятості всього економічно активного населення країни - мета будь-якої економічної системи.

Форма зайнятості - організаційно-правові способи та умови використання праці. Кожний вид зайнятості створюється за допомогою організаційно-правових форм, що охоплюють норми правового регулювання тривалості та режимів робочого дня (повний або неповний робочий день, жорсткі або гнучкі режими праці та відпочинку), регулярність трудової діяльності (постійна, тимчасова, сезонна, епізодична праця), місце виконання праці (на підприємстві, вдома), статус діяльності (основна, додаткова) тощо.

Можна виділити такі форми зайнятості:

- економічно-господарська зайнятість, тобто всі види діяльності зі створення валового продукту і національного доходу;

- службова зайнятість, пов'язана зі службою в збройних силах, роботою на вибраних та назначених посадах;

- соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, людьми похилого віку та інвалідами).

Розрізняють основну і спеціальну форми зайнятості. Основна форма зайнятості регулюється трудовим законодавством. Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників і службовців підприємств і організацій затверджуються Міністерством праці і соціальної політики за погодженням із профспілкою і регулюють трудову діяльність працівників. Існують також галузеві правила внутрішнього розпорядку.

Спеціальні форми зайнятості відрізняються від основних тим, що трудова діяльність не збігається з вимогами правил і потреб спеціального правового регулювання. Також є зайнятість з неповним робочим днем, неповним робочим тижнем, на умовах надомництва, за сумісництвом, з умовами гнучкого робочого часу, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.

Регламентована тривалість робочого дня в даний час роботи в нормальних умовах праці складає 40 годин за тиждень. Повним робочим днем вважається передбачений законодавством скорочений робочий день для окремих категорій працівників: для працівників і службовців віком від 15-ти до 16-ти років - 24 години, від 16-ти до 18-ти років - 36 годин на тиждень [1,с.100-105 ].

1.2 Причини безробіття та його види

Безробіття - це складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас - це економічна категорія, яка відображує економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Безробіття вважається з одного боку, важливим стимулятором працюючого населення, а з іншого - великим суспільним зломом, соціально-економічні втрати від якого настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль до його мінімізації. Однак жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Факторами формування безробіття являються:

- нестача сукупного ефективного попиту;

- негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

- недостатня мобільність робочої сили;

- структурні зрушення в економіці;

- дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;

- демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

- сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

По визначенню МОП рівень безробіття визначається за формулою:

Кількість безробітних

Рівень безробіття = *100

Кількість економічно активного населення

Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіття не вдавалось досягти через такі причини:

- часткову зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день відносяться до категорії зайнятих, що знижує рівень безробіття;

- наявність робітників, що втратили надію на роботу. Такі особи не вважаються безробітними;

- неправдиву інформацію, яку надають особи, що працювати не хочуть, але заявляють, що активно шукають роботу. Це підвищує рівень безробіття [1,с.111-112].

Безробітні - працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до праці (ч.1 ст.2 Закону України “Про зайнятість населення”) . Порядок реєстрації громадян як безробітних встановлено Положенням “Про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови надання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їхніх сімей”, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 29 квітня 1993 р., та Інструкцією “Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості”, затвердженою Міністерством праці України від 1 березня 1994 р.

Причинами безробіття в Україні є:

- структурні зрушення в економіці, за яких впровадження нових технологій, устаткування призводить до скорочення зайвої робочої сили;

- економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потреби у всіх ресурсах, у тому числі й трудових;

- політика уряду і профспілок у сфері оплати праці та підвищення мінімального розміру заробітної плати, що призводить до збільшення витрат виробництва і зниження попиту на робочу силу;

- сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки;

- зміни в демографічній структурі населення, особливо збільшення чисельності населення в працездатному віці, що призводить до підвищення попиту на працю і зростання імовірності безробіття [3,с.69 - 71].

Однак залежно від економічної ситуації, демографічних змін, соціально-економічних, адміністративно-організаційних та законодавчо-правових елементів механізму державного регулювання зайнятості населення на макроекономічному рівні роль і важливість чинників формування безробіття змінюються і на різних етапах розвитку економіки виникають та “головують” такі види безробіття (див. схему 1):

- фрикційне (пов'язане з плинністю робочої сили і переходом від одного виду діяльності до іншого);

Схема 1. Класифікація видів і форм безробіття

- структурне (виникає внаслідок професійної невідповідності, географічної віддаленості місця роботи, недостатньої професійної підготовки тощо). Структурне безробіття відрізняється від фрикційного тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані в інших. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер;

- технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, як правило, автоматизованої техніки й технології);

- сезонне (працевлаштування протягом певного періоду, як правило, в сільському господарстві);

- конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії та зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих;

- циклічне -- це є вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язане з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття сягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму -- під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливанням циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття потерпають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення;

- інституційне безробіття -- породжується правовими нормами, що впливають на важливі елементи ринку праці, на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці, а високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівняними із сумами виплат за соціальними програмами, що також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних: бідних, бродяг, безпритульних та ін.

Хронічне безробіття пов'язане з відставанням інвестицій від темпів зростання чисельності найманих працівників, а воно, у свою чергу, пов'язане з технологічним безробіттям, що залежить від переходу до нової техніки і технології, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій. Певною мірою воно пов'язане з конверсійним безробіттям, що спричиняється скороченням чисельності армії та зайнятих в галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть значно коливатися [3,с72 - 74].

1.3 Правове регулювання проблеми зайнятості. Гарантії та компенсації держави вразі втрати роботи

Проблема зайнятості - одна з важливих соціально-економічних проблем перехідної економіки. Державне регулювання ринку робочої сили представляє собою систему заходів цілеспрямованого впливу на попит, пропозицію, ціну робочої сили з метою стабілізації суспільства, підвищення ефективності суспільного відтворення, забезпечення стійкого економічного зростання. Державне регулювання ринку праці здійснюється по трьох напрямках:

- працевлаштування незайнятого населення й надання допомоги в профпідготовці (біржі праці);

- стимулювання утворення гнучкого ринку праці;

- соціальний захист від безробіття.

Державні соціальні програми допомоги незаможним, виплати по безробіттю, різні соціальні виплати, пенсійне забезпечення й ін. сприяють визначеної стабілізації соціально-економічного положення трудящих у зонах підвищеного ринкового ризику, зм'якшують нестабільність ринку. Соціальний захист населення в умовах ринку здійснюється через механізм перерозподілу доходів на основі введення рівня "прожиткового мінімуму".

Значна і посередницька роль держави на ринку праці. Вона частково бере на себе функцію пошуку й надання робочих місць, а також створення загальнонаціональної мережі по працевлаштуванню. Державні системи навчання й перенавчання робочої сили сприяють максимально швидкій адаптації до мінливих вимог ринку.

Сукупність заходів і інститутів, за допомогою яких держава здійснює вплив, називається механізмом регулювання ринку робочої сили. Міри державного регулювання ринку праці доцільно диференціювати за ознаками:

- по об'єктах впливу. У цій ролі можуть виступати населення і його окремі групи, працівники і їхні окремі групи, а також підприємці. У залежності від особливостей об'єкта регулювання можна виділити заходи загального впливу чи спеціальні міри. У той же час як об'єкти регулювання ринку праці можуть виступати елементи організації праці, а саме оплата праці, його тривалість, умови праці і т. ін.;

- по спрямованості впливу: міри, що збільшують (зменшують) пропозицію праці на ринку праці, попит на ринку праці; міри, що впливають на структуру пропозиції праці й структуру попиту на працю; регулювання ринку праці, спрямовані на збільшення ступеня відповідності попиту та пропозиції;

- за формою впливу міри регулювання ринку праці можна розділити на прямі і непрямі, при цьому як прямий, так і непрямий вплив на ринок праці ефективні при обов'язковому обліку балансу інтересів усіх суб'єктів ринку праці;

- по характеру впливу на ринок праці виділяють міри регулювання: заохочувальні, обмежувальні, заборонні, захисні;

- по змісту: міри економічного чи адміністративного характеру, або їх визначеному сполученню. До економічних заходів регулювання ринку праці належить підтримка економічно доцільних робочих місць, організація суспільних робіт, спеціалізоване інвестування для створення нових робочих місць, підтримка малого бізнесу і т. ін. До адміністративних мір регулювання ринку праці відносять: зниження пенсійного віку, зменшення тривалості робочого дня, обмеження числа місць роботи для однієї людини, можливостей сумісництва і т. ін.;

- за рівнем впливу: міри загальнодержавні, регіональні, галузеві, внутріфірмові;

- по джерелах фінансування - держбюджет, не бюджетні засоби, засоби Фонду зайнятості, засоби комерційних організацій й ін.

В умовах ринкової економіки повну зайнятість забезпечує державне регулювання на основі дії економічних, юридичних, соціальних й психологічних факторів, що визначають функціонування ринку праці. Вони здійснюються через систему працевлаштування - широку мережу бюро зайнятості, банки даних про робочі місця, державні програми перепідготовки. Міри непрямого регулювання ринку робочої сили: податкова, грошово-кредитна і бюджетна політика уряду, удосконалювання законодавства соціального забезпечення, трудових відносин, правова і фінансова, монетарна, фіскальна політика т. ін. Міри непрямого регулювання ринку робочої сили одночасно є і мірами загальноекономічного регулювання.

У перехідній економіці з розвитком ринкових механізмів створюються вимоги до:

- формування ринку послуг по працевлаштуванню;

- становлення інститутів, спрямованих на компенсацію негативів ринку в сфері праці (служба зайнятості, страхування по безробіттю);

- становлення інститутів захисту прав власності в трудовій сфері (трудовий арбітраж);

- трансформації профспілок в інститут проведення переговорів про умови трудового контракту, зайнятості і заробітної плати.

Регулювання процесів зайнятості населення відбувається на трьох рівнях: державному, територіальному, підприємств і організацій.

Держава забезпечує належну правову базу соціального і трудового законодавства, регламентує права суб'єктів трудових відносин, проводить гнучку податкову й кредитно-грошову політику, що робить вплив на механізм реалізації політики зайнятості. На регіональному рівні враховуються особливості й специфіка регіонів, динаміка їхнього розвитку, кон'юнктура ринку праці, що створює передумови для більш ефективного управління зайнятістю. На локальному рівні з урахуванням умов розвитку виробництва відбувається формування й укомплектування робочих місць, підготовка й підвищення кваліфікації працівників, їхній соціальний захист [2,с.123 - 126].

Особливі гарантії та компенсації держави в разі втрати роботи. Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів у галузях економіки, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищенняякості і рівня життя. Державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами соціально_економічної політики;

- забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, власників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.

Державні гарантії зайнятості населення в Україні:

- добровільність праці і вибору виду діяльності;

- захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи;

- виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи;

- безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах;

- виплати безробітним допомоги з приводу безробіття у встановленому порядку.

Крім того, Законом України «Про зайнятість населення» передбачені додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які потребують соціального захисту, зокрема:

- жінкам, які мають дітей віком до 6 років;

- одиноким матерям з дітьми до 14 років;

- молоді, яка закінчила освіту;

- особам передпенсійного віку;

- особам, звільненим після відбуття покарання.

Для їх працевлаштування місцеві органи адміністрації бронюють на підприємствах всіх форм власності з чисельністю понад 20 осіб близько 5 % робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими формами зайнятості. У разі відмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пільги і компенсації вивільненим працівникам надаються за таких умов:

- працівнику, вивільненому з підприємства, зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більш як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги.

- виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається, проводиться за попереднім місцем роботи.

- зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не перевищувала 3 місяців.

Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці:

- надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів йому не було запропоновано підходящої роботи;

- право на отримання допомоги у розмірі: 100 % середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів; 75 % середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів; 50 % середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;

- збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

- право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 року.

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі призову на військову службу - не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником законодавства про охорону праці - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Умови виплати допомоги з приводу безробіття громадянам, зареєстрованим на загальних підставах:

- допомога з приводу безробіття виплачується з 8_го дня після реєстрації громадянина в державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом 2 років;

- для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам - 53 років) - до 720 календарних днів;

- громадянам, які вперше шукають роботу, - не більше 180 календар_ них днів.

Розміри допомоги з безробіття громадянам, зареєстрованим на загальних підставах:

- не менше 50 % середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;

- не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати - у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або після тривалої (більше 6 місяців) перерви.

Матеріальна допомога з приводу безробіття надається таким чином:

1. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги з приводу безробіття можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу з безробіття у розмірі до 75 % мінімальної заробітної плати, за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

2. Кожному із членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги з безробіття, надається одноразова грошова допомога у розмірі 50 % встановленої законодавством мінімальної заробітної плати [4,с.119 - 121].

1.4 Державна служба зайнятості та її роль у працевлаштуванні

Сучасна державна політика полягає в тому, щоб забезпечити одночасно й економічний, і соціальний прогрес у поєднанні з прагненням до повної зайнятості і гнучкої державної системи соціальної підтримки населення. Політика зайнятості - це сукупність між прямого й непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Вона має кілька рівнів: загальнодержавний, регіональний і локальний.

Стан ринку праці є результатом впливу безліч економічних і соціальних факторів управління зайнятістю і може досягатися в реалізації економічних, соціальних, освітніх і інших напрямків політики.

Економічні можливості зайнятості визначаються в рамках реалізації державою антиінфляційної політики; податкової політики; підтримки інвестиційної активності; промислової політики, регіональної політика розвитку робочих місць, зовнішньоекономічної політики регулювання захисту праці, найму й звільнення робітника, часу роботи; заробітної плати; керування персоналом; безпеки праці; нейтралізації дискримінації; соціального партнерства, колективних угод і договорів.

Виділяють три основні моделі політики зайнятості в країнах з розвиненою ринковою економікою: європейську, скандинавську й американську. Відповідно до європейської моделі управління зайнятістю проводиться скороченням числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці, зростанні доходів працюючих. Скандинавська модель припускає забезпечення зайнятості практично всім трудящим у державному секторі із середніми рівнем оплати праці. Американська модель заснована на створенні робочих місць, що не вимагають високої продуктивності для значної частини економічно активного населення. При цьому число безробітних формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами [2,с.119].

Важливим провідником державної політики на ринку праці є біржа праці. Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» цей інститут інфраструктури ринку праці в Україні називається Державною службою зайнятості. Відповідно до закону послуги, пов'язані з зайнятістю населення, надаються державою безкоштовно.

Основні завдання Державної служби зайнятості в Україні:

- аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;

- консультування громадян і власників підприємств, організацій, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою;

- допомога громадянам у підборі підходящої роботи, а роботодавцям - у підборі необхідних працівників;

- організація професійної підготовки і перепідготовки громадян, які залишилися без роботи;

- надання послуг відносно працевлаштування і профорієнтації незайнятого населення;

- реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної;

- участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття.

Поряд з Державною службою зайнятості на ринку робочої сили великого значення набуває Державний фонд зайнятості. Останній формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внесків підприємств, установ, організацій, кооперативів, добровільних внесків громадських організацій, громадян, іноземних фірм. Державний фонд зайнятості використовується для фінансування заходів щодо профорієнтації населення, професійного навчання вивільнених працівників і безробітних, сприяння їх працевлаштуванню і виплати допомоги з приводу безробіття, надання безпроцентних кредитів безробітним, для здійснення підприємницької діяльності, організації додаткових робочих місць, на утримання працівників служби зайнятості і оплати інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом прав громадян України на працю [4,с.121 - 122].

РОЗДІЛ ІІ. НОРМУВАННЯ ТА ОПЛАТА ПРАЦІ В АПК

2.1 Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і затрати робочого часу

Під нормуванням праці розуміють встановлення норм виробітку (обслуговування) та часу, тобто міри праці для конкретних умов виробництва при раціональній її організації та оптимальній інтенсивності з урахуванням правильного і найбільш повного використання техніки. У сучасних умовах нормування праці відіграє важливу роль в економіці,тому що є інструментом планування, обліку й аналізу трудозатрат і,відповідно, витрат підприємства

Суть нормування праці полягає у розрахунку міри трудових

затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є вдосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скорочення затрат на випуск продукції, що, своєю чергою, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Вивченню затрат робочого часу на певний трудовий процес передбає аналіз його організації, який передбачає поділ процесу праці на складові елементи. Для цього розчленовують процес виробництва, який є сукупністю трудових процесів, що об'єднуються і базуються на прийнятій технології виробництва. Кожен виробничий процес можна розглядати в двох аспектах як сукупність змін, що впливають на предмет праці, та як сукупність дій працівників, спрямованих на доцільну зміну предметів праці. В першому випадку йдеться про технологічний процес, у другому - про трудовий. [7].

У ряді випадків всі операції такої групи створюють безперервний технологічний ланцюжок, по якому предмет праці рухається до тих пір, покине буде досягнуто певної технологічної мети. Наявність таких груп операцій дає можливість впроваджувати у сільськогосподарському виробництві поточну організацію праці. Тому поділ процесу виробництва на стадії виробництва або часткові виробничі процеси, операції та їх групи має не тільки технологічний, а й певний організаційний характер.

Стадія виробництва (частковий виробничий процес) - це однорідна і закінчена в технологічному відношенні частина виробничого процесу, яка характеризується послідовністю зміни стану продуктів праці й організаційною відокремленістю. Окремий виробничий процес, своєю чергою, ділиться на трудові операції. Під трудовою операцією розуміють технологічно й організаційно відособлену частину виробничого процесу, яка здійснюється одним чи групою виконавців на одному робочому місці одними й тими самими знаряддями праці. Операції діляться на прості й складні залежно від того, включають вони одну або декілька дій на предмет праці. До простих операцій відносять оранку, боронування, коткування та інші, а до складних - сівбу, транспортування насіння й добрив, збирання врожаю тощо.

Трудові операції є основним об'єктом нормування, саме на цьому рівні й визначаються норми виробітку. Разом з тим для підвищення обґрунтованості норм трудові операції розчленовують на прийоми та їх комплекси, дії й рухи.

Трудовий прийом - це закінчена в часі сукупність дій і рухів виконавця, що послідовно виконуються одне за одним і мають конкретне призначення.

Трудова дія є сукупністю кількох рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини (рук, ніг, корпусу) при незмінних предметах і засобах праці і мають цільове призначення.

Трудовий рух - це одноразове переміщення робочих органів людини при виконанні трудової дії.

Розчленування процесу виробництва на складові частини є вихідним моментом основного методу нормування - по елементного. Метод нормування - це дослідження трудового процесу за основними його елементами та визначення способу, за допомогою якого встановлюється норма виробітку. Взагалі існують два принципово відмінні методи нормування праці - сумарний і аналітичний (по елементний).

Сумарний метод нормування праці полягає в тому, що норми праці встановлюються з урахуванням середнього рівня виконання норм виробітку на основі власного досвіду нормувальника. Він передбачає розробку норм праці експериментальним шляхом не на окремі елементи трудового процесу, а відразу на весь процес, тобто сумарно, шляхом середнього фактичного виробітку групи працівників (знаходять середньостатистичну величину).В сільському господарстві застосовують в основному по елементний метод, який називається ще технічним нормуванням праці, або аналітичним, оскільки він передбачає поділ процесу праці на окремі складові з подальшим детальним вивченням методів та прийомів праці, затрат часу по кожному з них та визначенням раціональної послідовності виконання трудового процесу. Він має два взаємодоповнюючих способи: аналітично-експериментальний і аналітично-розрахунковий.

Аналітично-експериментальний спосіб нормування передбачає розчленування процесу виробництва на складові елементи - прийоми та їх комплекси, дії і рухи шляхом проведення певних спостережень. На основі одержаних результатів встановлюють обґрунтовані нормативи затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу і за ними розраховують норму праці. Безпосередньо в господарствах цим методом користуються в тих випадках, коли виникає необхідність у перевірці та уточненні типових норм, за відсутності норм у довідниках або при їх визначенні на нові види техніки.

Враховуючи це, досить часто використовують аналітично-розрахунковий спосіб нормування, коли норми праці розраховуються за заздалегідь встановленими нормативами часу на виконання окремих елементів трудових операцій. Такі нормативи наведені у спеціальних довідниках з диференціацією відповідно до конкретних природних, організаційно-технічних та інших умов виробництва. При нормуванні праці таким способом використовують паспорти полів і тваринницьких приміщень, тому сільському господарстві цей спосіб є основним. Аналітично-розрахункове нормування менш трудомістке порівняно з попереднім способом і за доброго забезпечення господарств довідниками нормативів і правильного їх використання можна визначити обґрунтовані норми праці.

Способи вивчення трудових процесів і затрат робочого часу

Дослідження трудових процесів і затрат робочого часу з метою їх нормування здійснюється за допомогою спеціальних спостережень. Залежно від змісту, форми запису, способу заміру та інших особливостей розрізняють фотографію робочого дня виконавця, хронометраж і фотохронометраж [9].

Фотографія (хронографія) робочого дня - це такий вид спостережень, коли протягом зміни у хронологічній послідовності фіксуються трудові прийоми в порядку їх виконання і реєструється тривалість цих прийомів. Фотографія має за мету виявлення втрат робочого часу, що уможливить поліпшення стану організації праці. При фотографії робочого дня точність запису повинна бути такою: при виконанні елементів операцій тривалістю до 3 хв (повороти, зміна транспорту тощо) - 5 с; 4-10 хв - 10 с і тривалістю понад 10 хв - 30 с. При реєстрації замірів застосовують переважно цифровий спосіб запису, рідше - графічний. Залежно від кількості об'єктів спостереження фотографія робочого часу ділиться на індивідуальну, групову і самофотографію.

Хронометражними спостереженнями досліджують у міру необхідності основні й допоміжні роботи, такі як повороти, завантаження сівалок насінням тощо. На ці та інші елементи трудового процесу розробляються нормативи часу, здійснюється перевірка діючих і проектних норм праці,оцінюються можливості суміщення трудових прийомів у часі, встановлюються графік узгодження трудових прийомів. Точність замірів часу при хронометражі залежить від тривалості елементів трудового процесу,які вивчаються. При тривалості цих елементів до 10 с точність замірів повинна бути до 0,1 с, в інших випадках - до 1 с. Особлива цінність хронометражу полягає в тому, що за його допомогою здійснюється раціоналізація прийомів і методів праці виконавців, а також у тому, що на його основі узагальнюється передовий досвід у цій галузі. Все це сприяє зниженню трудомісткості виробництва продукції.

Фотохронометраж - вид спостереження, який поєднує в собі фотографію робочого часу і хронометраж. Переваги фотохронометражних спостережень полягають у тому, що при їх проведенні забезпечується одержання як матеріалів фотографії робочого дня, так і хронометражних замірів за один і той же проміжок часу, чим досягається зниження трудомісткості нормувальної роботи.

Незалежно від способу визначення трудового процесу існують загальні вимоги щодо організації спостереження. Це стосується вибору виконавця,засобів праці, попереднього ознайомлення з вимогами технології виконання роботи. Так, початком спостереження є початок робочої зміни. Проте якщо робітник вийшов на роботу раніше, спостереження починають з моменту його появи. За умов, коли робітник запізнився, час від початку зміни до виходу виконавця на роботу вважають простоєм [10,с.136-155].

2.3 Форми і системи оплати праці в АПК

зайнятість населення безробіття компенсація

Усі системи заробітної плати в залежності від того, який основний показник застосовується для визначення результатів праці, прийнято підрозділяти на дві великі групи - форми заробітної плати. Якщо як основний вимірник результатів праці використовується кількість виготовленої продукції (зроблених послуг), то говорять про відрядну форму заробітної плати. При використанні в якості такого вимірника кількості відпрацьованого робочого часу мова йде про почасову заробітну плату. Отже, форма заробітної плати - це той чи інший клас систем оплати, згрупованих по ознаці основного показника обліку результатів праці при оцінці виконаній працівником роботи з метою її оплати. [6, с. 76].

Форми і системи заробітної плати - це механізм встановлення розміру заробітку в залежності від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систему формування заробітку, роботодавець управляє інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників.

В нашій країна найпоширенішими на промислових підприємствах є такі системи заробітної плати.

Почасові:

Проста почасова (заробіток ЗПП залежить від тарифної ставки С, що відповідає присвоєному працівникові тарифному розряду, та відпрацьованого ним часу Ч):

ЗПП = С х Ч

Почасово преміальна (заробіток залежить від тарифної ставки С, відпрацьованого часу Ч та премії за досягнення певних кількісних або якісних показників П ):

ЗППР = С х Ч + П

Оплата праці за місячними посадовими окладами застосовується щодо працівників, робота яких має стабільний характер (службовці, деякі посади робітників) і щодо керівників та спеціалістів. Така оплата праці теж може бути простою (весь заробіток складається лише із встановленого окладу), і преміальною (заробіток складається із встановленого окладу та премії за досягнення певних показників, що заохочуються).

Відрядні:

Проста відрядна (відрядний заробіток ЗВ розраховується множенням кількості виробленої продукції К на її розцінки Ц):

ЗВ = К х Ц

Відрядно-преміальна (оплата праці ЗВП включає відрядний заробіток ЗВ і премії за досягнення результатів, що заохочуються, - П):

ЗВП = ЗВ + П = К х Ц + П

Відрядно-прогресивна (робота, виконана в межах встановленої норми Но, оплачується за звичайними розцінками Ц, а робота, виконана понад норму - Нн - за прогресивними зростаючими розцінками Ц):

ЗПРОГ = Но х Ц + Нн х Ц

Непряма відрядна (заробіток працівника ЗНП залежить від результатів праці працівників, що ним обслуговуються (коефіцієнту виконання норм виробітку КВН) ):

ЗНП = С х Ч х КВН

Акордна (розмір заробітку встановлюється за виконання всього комплексу робіт із визначенням терміну виконання).

Акордно-преміальна (передбачає ще і премії за якісне або дострокове виконання робіт).

Особливим різновидом відрядних систем заробітної плати є відсоткова, за якої її розмір З встановлюється як частка n певних показників (результатів роботи, що заохочуються - Р відсоток від виторгу, товарообігу, доходу, прибутку тощо):

З = n х Р

Зрозуміло, цим переліком далеко не вичерпується все різноманіття систем заробітної плати, що можуть застосовуватися в конкретних умовах [8, с.78].

ВИСНОВКИ

Отже, підсумовуючи результати нашого дослідження і виходячи із завдань курсової роботи я зробила такі висновки, що:

1. Зайнятість в ринкових умовах стає однією з найгостріших проблем як окремої людини, так і держави, і суспільства. Чим більше людей займаються суспільно корисною і ефективною роботою, тим більше в країні валовий внутрішній продукт. Забезпеченість зайнятості всього працездатного населення є важливою задачею держави та уряду. Для рішення цієї задачі держава приймає відповідні закони про зайнятість та розробляє комплекс заходів, які сприяють їх реалізації, тобто проводить політику зайнятості.

Зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує різні форми участі працездатного населення в суспільно корисній діяльності з одержанням відповідних доходів. Поняття ''зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій.

Отже, зайнятість населення - центральна ланка соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти стверджують, що за рівнем зайнятості населення можна судити про загальний рівень розвитку держави. Зайнятість можна розглядати як результативний показник функціонування економіки в цілому. З урахуванням її рівня необхідно проводити макроекономічну політику, складовими якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика.

Безробіття - це складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас - це економічна категорія, яка відображує економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Безробіття вважається з одного боку, важливим стимулятором працюючого населення, а з іншого - великим суспільним зломом, соціально-економічні втрати від якого настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль до його мінімізації. Однак жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Факторами формування безробіття являються:

- нестача сукупного ефективного попиту;

- негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

- недостатня мобільність робочої сили;

- структурні зрушення в економіці;

- дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;

- демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

- сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

2. Нормування праці є складовою частиною управління виробництвом і полягає у визначенні необхідних витрат праці на виготовлення продукції як окремими працівниками, так і колективами працівників та встановлення на цій основі норм праці.

Нормування праці на підприємствах є основою планово-економічних рахунків поточного та перспективного характеру, вихідною базою для обліку затрат і результатів виробництва, елементом організації виробництва та оперативного управління підприємством, дієвим засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елементи. Виробничий процес - це сукупність технологічних і трудових дій, які спрямовані на предмети праці для отримання готової продукції.

Виробнича операція -- це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Технологічними елементами виробничої операції є: установка, технологічний і допоміжний переходи, позиція.