Економічний механізм управління якістю виробничої діяльності підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ імені МИХАЙЛА

ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

Спеціальність 08.00.04 - Економіка та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Економічний механізм

управління якістю виробничої діяльності

підприємств

Момот Олександр Іванович

ДОНЕЦЬК - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому національному технічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор

Шубін Олександр Олександрович,

Донецький національний університет

економіки і торгівлі імені Михайла

Туган-Барановського, ректор.

Офіційні опоненти: академік НАН України,

доктор економічних наук, професор

Буркинський Борис Володимирович,

Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАН У (м. Одеса),

директор;

доктор економічних наук, професор

Яковлєв Анатолій Іванович,

Національний технічний університет

“Харківський політехнічний інститут”,

завідувач кафедри економіки і маркетингу;

доктор економічних наук, професор

Момот Володимир Євгенійович,

Дніпропетровський університет економіки

та права, проректор з наукової роботи.

Захист відбудеться “22” квітня 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.055.01 у Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за адресою: 83050, Донецьк, вул. Щорса, 31.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за адресою: 83017, Донецьк, б. Шевченка, 30.

Автореферат розісланий “21” березня 2008 р.

В. о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради О.Б.Чернега

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Початок ХХ ст. характеризується новими всеосяжними глобальними процесами в техніці, технології й економіці. Виходячи з того, що для досягнення основної мети будь-якого виробництва - отримання максимуму прибутку - визначальну роль відіграють, насамперед, якість і ціна виготовленого товару, адаптація й глобалізація національної економіки в ці процеси, виникає об'єктивна необхідність підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств й їхньої продукції до рівня світових стандартів. Як свідчать узагальнення теоретичних положень і результати зарубіжного досвіду, зазначене може бути досягнуте за допомогою загального управління якістю виробничої діяльності підприємств, починаючи від проекту господарюючого суб'єкта до випуску й реалізації продукції на основі використання механізму управління якістю. (Тут і надалі поняття “механізм управління якістю” використовується як тотожне поняттю “механізм управління якістю виробничої діяльності господарюючого суб'єкта”, під якою розуміються сукупні результати функціонування підприємства (на етапах маркетингу, проектування, матеріально-технічного постачання, підготовки до виробництва, виробництва, контролю, упакування й зберігання, реалізації, монтажу, технічного обслуговування й утилізації), що забезпечують отримання очікуваного прибутку). Особливо це актуально для підприємств харчової промисловості й сфери послуг.

Сформовані економічні умови, обумовлені процесами глобалізації й становленням ринкових відносин, докорінно змінюють ставлення підприємців, керівників і фахівців підприємств України до якості продукції, що випускається. До цих змін, насамперед, належать: формування різних форм власності, свобода будь-якого виду господарювання, зростання конкуренції, необхідність урахування запитів споживача й визначення відповідної ціни, дотримання екологічних умов. Трансформація економічних умов виробництва, що відбувається, з настійливою необхідністю вимагає створення принципово нових шляхів, форм, методів і підходів до управління якістю продукції на кожному підприємстві та об'єднанні. Сьогодні у ряді розвинених країн в управлінні якістю використовуються апробовані ними положення й рекомендації з метрології, стандартизації й сертифікації.

Дослідженням питань удосконалення механізму управління якістю приділено увагу в роботах зарубіжних учених Д.Вальдена, А.Грехема, Е.Демінга, Дж.Джурана, К.Ісікави, Т.Конті, Ф.Кросбі, Х.Куме, Г.Тагуті, А.Фейгенбаума, Ш.Шиба, В.Шухарта. Із сучасних російських фахівців проблеми управління якістю освітлювали Ю.П.Адлер, В.Г.Версан, О.В. Гличев, О.П.Глудкін, О.О.Горленко, В.А.Лапідус, В.Ю. Огвоздін, І.І.Чайка, В.Л.Шпер. В Україні ці питання розглядаються в працях Л.В.Балабанової, Б.В.Буркинського, О.В.Виноградової, Л.М.Віткіна, А.С.Зенкіна, П.Я.Калити, В.К.Мамутова, В.Є. Момота, Л.О.Омельянович, Ф.Ю.Поклонського, А.А.Садєкова, С.К.Фомичева, В.М.Хобти, О.Б.Чернеги, М.Г.Чумаченка, І.Б.Швець, О.О.Шубіна, А.І.Яковлєва, В.В.Якубовського.

У той же час проблема вдосконалення економічного механізму управління якістю потребує подальшого розвитку. Це обумовлено найважливішими світовими тенденціями: укрупненням і розширенням нових глобальних споживчих ринків, на яких компанія повинна бути конкурентноздатною; появою й освоєнням нових технологій, які визначають успіх на цьому ринку; величезним тиском на компанії нових економічних сил; істотними постійними змінами в моделях управління, їхнім пристосуванням до нового, швидко мінливого конкурентного середовища. Недостатнє дослідження даної проблеми в умовах трансформації економіки, необхідність наукового обґрунтування методології й практики вдосконалення економічного механізму управління якістю обумовили вибір теми, визначили мету, завдання й зміст дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота базується на результатах досліджень, проведених на кафедрі “Управління якістю” Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України в 2005-2007 рр. відповідно до теми “Удосконалення економічного механізму управління якістю” (номер державної реєстрації 0105U002361), у межах якої підготовлені пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму управління якістю на підприємствах регіону; в 2000-2004 рр. відповідно до теми “Аналіз і використання стандартів ДСТУ ISO серії 9000 при розробці систем управління якістю на підприємствах Донецького регіону”, у межах якої автором проведено аналіз особливостей формування системи менеджменту якості на підприємствах Донецької області та розроблені напрямки їхнього вдосконалення; за 2006-2007 р. відповідно до теми “Удосконалення системи менеджменту якості вищого навчального закладу”, у межах якої зроблено аналіз особливостей формування системи менеджменту якості у сфері освітніх послуг і підготовлені пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму управління якістю у вищих навчальних закладах регіону.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - розробка методології, методів і методичних підходів з вдосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств.

Для досягнення поставленої мети були вирішені такі теоретичні, методичні й практичні завдання:

систематизація й узагальнення сутності понять “якість продукції” й “якість виробничої діяльності підприємств”;

аналіз закономірностей еволюції механізму управління якістю продукції;

обґрунтування концепції вдосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств;

виявлення особливостей систем управління якістю в промислово розвинених і постсоціалістичних країнах;

аналіз особливостей інтеграції підприємств України в систему міжнародного розподілу праці та визначення основних проблеми в проходженні адаптаційних процесів;

обґрунтування своєрідності формування і розвитку системи загального управління якістю (Total Quality Management - TQM) в Україні, формування принципів поліпшення управління якістю виробничої діяльності господарюючих суб'єктів; якість виробнича управління

обґрунтування доцільності використання корпоративних систем управління якістю виробничої діяльності підприємств;

визначення особливостей методології ефективного впровадження корпоративних технологій управління якістю виробничої діяльності господарюючих суб'єктів;

обґрунтування напрямків розвитку існуючих систем менеджменту і можливостей їхнього ефективного використання на вітчизняних підприємствах;

розробка науково-методичного підходу до оцінки ефективності системи менеджменту якості.

Об'єкт дослідження - процеси управління якістю виробничої діяльності підприємств.

Предмет дослідження - теоретичні, методологічні й практичні положення щодо вдосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств харчової промисловості й сфери послуг в умовах трансформації економіки України.

Методи дослідження. Теоретичною й методологічною основою дослідження стали положення сучасної економічної теорії, економічні закони, закономірності сучасного розвитку виробництва, роботи вітчизняних і зарубіжних учених в області управління якістю, законодавчі акти Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.

Практичною базою дослідження стали законодавчі акти, дані Державного комітету статистики України, звітні дані про результати діяльності підприємств харчової промисловості й сфери послуг, дані опитування керівників і фахівців, дані анкетування, матеріали періодичних видань.

Методологічним апаратом є комплексний і системний підходи, на основі яких розглядаються питання вдосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств у діалектичній єдності з державною економічною політикою.

У процесі формування методологічних основ оцінки системи управління якістю на підприємствах в умовах розвитку ринкових відносин використалися методи економічного аналізу й синтезу, вибіркового обстеження, експертної оцінки; при розгляді концептуальних основ державної політики в сфері управління якістю - методи статистичного аналізу економічних показників і графічного моделювання; при розробці концепції вдосконалення економічного механізму управління якістю - методи аналогів, сценаріїв, експертної оцінки, інтерв'ювання, вибіркового обстеження; при розгляді проблем реформування організаційних структур управління підприємствами - методи екстраполяції, процесного аналізу, організаційного й інформаційного моделювання; при дослідженні напрямків удосконалення системи управління якістю продукції - економіко-математичні й програмно-цільові методи.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна отриманих результатів полягає в розробці методології, методів і методичних підходів до розвитку управління якістю виробничої діяльності вітчизняних підприємств за допомогою вдосконалення їхніх економічних механізмів, які ґрунтуються на результатах узагальнення сучасних теоретичних положень з якості, урахування світових тенденцій управління якістю й особливостей умов економіки України.

Отримані результати дослідження в сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему - розвиток ефективного управління якістю виробничої діяльності підприємств в умовах трансформаційних процесів в Україні. Розв'язання зазначеної проблеми забезпечило отримання нових положень і розробок.

Уперше:

обґрунтовано закономірності еволюції механізму управління якістю продукції на основі виділених семи періодів: механічного контролю виконавця (до 1880 р.); 2) контролю майстра (1880-1920 рр.); 3) інспекційного контролю з якості (1920-1940 рр.); 4) статистичного контролю з якості (1940-1960 рр.); 5) забезпечення якості на всіх етапах життєвого циклу продукції (1960-1980 рр.); 6) загального управління якістю (1980-2000 рр.); 7) забезпечення якості життя людини (з 2000 р. і по теперішній час), що є складовими частинами принципів формування концепції вдосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств;

обґрунтовано необхідність трансформації української методології управління якістю виробничої діяльності підприємств шляхом переходу її зі стану низької організаційної структури, недостатньої загальної нормативної культури, застарілих стилів і методів менеджменту, його професіоналізму й недооцінки важливості підвищення якості продукції у стан розробки й реалізації національної ідеї, заснованої на пріоритеті якості, яка б об'єднала населення країни, сприяла підвищенню якості й конкурентоспроможності продукції, стала рушійною силою поступового просування України до благополуччя й процвітання, у якій удосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності є її першоосновою;

доведено, що своєрідність формування, розвитку й ефективності системи загального управління якістю в Україні, проявляється в реалізації обґрунтованих дванадцяти принципів поліпшення якості (забезпеченні “лідерства” керівництва; залученні до процесу поліпшення якості всього персоналу підприємства; орієнтації на задоволення вимог споживача; впровадженні нової філософії якості; формуванні потреби в якісній роботі; визначенні вартості витрат на усунення невідповідностей і доведенні цієї інформації до персоналу; стимулюванні персоналу повідомляти про проблеми, що не дозволяють працювати без браку; встановленні цілей для постійного вдосконалення; стимулюванні прагнення до освіти; забезпеченні безперервного поліпшення процесів; впровадженні корпоративної культури; створенні постійно діючих команд з поліпшення якості й удосконалення діяльності підприємства) за допомогою вдосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності господарюючих суб'єктів;

обґрунтовано методологія ефективного впровадження корпоративних технологій управління якістю виробничої діяльності підприємств на засадах комплексного підходу за критеріями: рівня виробничого потенціалу, ступеня готовності персоналу та поставленої мети.

Удосконалено:

визначення сутності основних функцій економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств як взаємообумовлюючої та взаємодоповнюючої системи нормативно-правових, виробничо-технологічних, організаційних, фінансових і метрологічних ланок та елементів господарюючих суб'єктів;

метод оцінки ефективності системи менеджменту якості, в основу якого покладені принципи: ключових процесів; визначення показників кожного із ключових процесів; аналізу динаміки зміни кількісних характеристик показників, що дозволяє підвищити якість оцінки;

засоби активізації урахування впливу на ефективність економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств таких чинників, як конкурентоспроможність господарюючих суб'єктів і управління витратами на якість за допомогою використання бенчмаркінгу внутрішнього й зовнішнього середовища, системи управління якістю, що працює за принципом попередження, а не виявлення дефектів, і інтегрованих систем менеджменту.

Дістало подальший розвиток:

обґрунтування загального визначення “якість продукції” як предмета споживання, що характеризується сукупністю властивостей, які забезпечують придатність його застосування, задоволення потреби споживача й відсутність невідповідностей (дефектів), і як результату якості діяльності підприємства;

визначення сутності поняття “якість виробничої діяльності підприємств”, під якою розуміється сукупність властивостей (характеристик) основних складових цієї діяльності, здатних задовольняти вимоги, і яка включає, по-перше, постійне зростання якості роботи, продукції, послуги, технології, інформації, процесів, підрозділів підприємств, працівників, у тому числі робітників, інженерів, менеджерів і керівництва, системи, цілей тощо; по-друге, попереджуване поліпшення сукупності характеристик продукції і послуги, що стосуються маркетингу, розробки, виробництва й технічного обслуговування, за допомогою яких продукція й послуги при своєму використанні можуть задовольняти очікування споживачів; і, по-третє, врахування динамічності вимог покупців для задоволення їхнього попиту;

науково-методичний підхід до становлення раціонального управління якістю виробничої діяльності підприємств України на основі урахування системно виявлених особливостей методів управління якістю японських підприємств (основний предмет управління - трудові ресурси), європейських та американських (отримання найбільшої вигоди з найменшими зусиллями, тобто максималізацією прибутку) при загальному обов'язковому чинникові - творчому потенціалі власних працівників, як одного з головних ланок економічного механізму управління цим процесом;

теоретичні засади формування системи інформаційного забезпечення управління якістю, а саме, запропоновано поетапний процес створення функціональної системи обліку і підсистеми витрат на якість, що дозволяє реалізувати принцип постійного поліпшення якості.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці методології з удосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств харчової промисловості й сфери послуг. Рекомендації щодо здійснення перебудови організаційної структури управління якістю виробничої діяльності підприємства і створення сучасної системи управління конкурентоспроможністю продукції сприяють росту ефективності діяльності вітчизняних товаровиробників.

Практичні рекомендації з удосконалення економічного механізму управління підприємством в умовах трансформації економіки України були використані ВАТ “Донецький булочно-кондитерський комбінат “ДБКК” (лист від 11.07.2007 р. № 877), ТОВ “Донецький лікеро-горілчаний завод “Лик” (лист від 15.11.2007 р. № 1503), виконавчим комітетом Ленінської районної в м. Донецьку ради (лист від 09.11.2007 р. № 01/24-3217), Державним підприємством “Донецький регіональний центр стандартизації, метрології й сертифікації “Донецькстандартметрологія” (лист від 17.10.2007 р. № 13163/ 25-5), Державним підприємством “Закарпатський регіональний центр стандартизації, метрології й сертифікації “Закарпаттястандартметрологія” (лист від 02.11.2007 р. № 2824), ЗАТ “Донецько-Кураховський машинобудівний завод “Д-КМЗ” (лист від 19.09.2007 р. № 05).

Результати досліджень теоретичного й прикладного характеру активно використовуються в навчальному процесі Донецького національного технічного університету при викладанні дисциплін “Менеджмент якості та елементи системи якості”, “Системи менеджменту якості”, “Економіка і бізнес”, “Метрологія, стандартизація, сертифікація та акредитація”, “Основи стандартизації”, “Основи сертифікації продукції”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до розв'язання науково-прикладної проблеми підвищення ефективності економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств в умовах трансформації економіки України. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої праці здобувача.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й отримані результати досліджень обговорювалися на регіональній науково-практичній конференції “Стратегія управління соціально-економічним розвитком регіону на період до 2010 року (Донецька область - 2010)” (м. Донецьк, 1999 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Якість інженерної освіти” (м. Брянськ, 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції з нагоди всесвітнього дня стандартів “Навколишнє середовище й стандарти: разом до загальної мети” (м. Київ, 2001 р.); Другому міжнародному науково-практичному семінарі “Практика й перспективи розвитку інституційного партнерства” (м. Донецьк, 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Машинобудування і техносфера на рубежі ХХ століття” (м. Севастополь, 2001 р.); Третьому міжнародному науково-практичному семінарі “Практика і перспективи розвитку інституційного партнерства” (м. Таганрог, 2002 р.); міжнародному симпозіумі “Якість і навколишнє середовище - 2003” (м. Київ, 2003 р.); міжнародному симпозіумі “Якість і навколишнє середовище - 2004” (м. Київ, 2004 р.); Шостому міжнародному науково-практичному семінарі “Практика і перспективи розвитку партнерства в сфері вищої школи” (м. Донецьк, 2005 р.); Сьомому міжнародному науково-практичному семінарі “Практика й перспективи розвитку партнерства в сфері вищої школи” (м. Таганрог, 2006 р.).

Публікації. За результатами зроблених досліджень опубліковано 40 наукових праць загальним обсягом 68,47 д.а. (особисто авторові належить - 63,74 д.а.), у тому числі одна індивідуальна монографія (24,0 д.а.), 21 стаття в провідних професійних виданнях (8,27 д.а., у тому числі особисто авторові належить - 5,49 д.а.), 16 тез доповідей (5,6 д.а., у тому числі особисто авторові належить - 4,1 д.а.).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 6 розділів і висновків, викладених на 365 сторінках, списку використаної літератури, що містить 335 найменувань на 28 сторінках, 25 рисунків й 18 таблиць на 34 сторінках, 10 додатків на 30 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційній роботі обґрунтовано нову цілісну концепцію удосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності підприємств в умовах трансформації економіки України.

У вступі визначено актуальність теми дослідження та розкрито її зв'язок з науковими темами; сформульовано мету дослідження, поставлено завдання, розкрито предмет, об'єкт, наукову новизну і практичну цінність одержаних результатів, особистий внесок здобувача; наведено дані про апробацію, публікації, структуру й обсяги роботи.

У першому розділі “Теоретичні основи й закономірності формування системного підходу до управління якістю виробничої діяльності підприємств” обґрунтовано поняття “якість продукції”, виявлено особливості категорії “якість виробничої діяльності підприємств” та визначено основні складові принципів формування концепції удосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності господарюючих суб'єктів.

Результатами дослідження доведено, що поняття “якість продукції” і “якість виробничої діяльності підприємств” за своєю сутністю відрізняються. Досліджено теоретичні положення сутності поняття категорії “якість”. Поняття “якість” на сьогодні зазнало значних змін, що пояснюється, насамперед, трансформацією сформованих об'єктивних умов у світі. Підходи до визначення поняття “якість” змінюються протягом часу. Виконана в роботі періодизація відбиває особливості головних історичних етапів еволюційного розвитку систем менеджменту якості. Зокрема, виділено сім періодів: 1) механічний контроль виконавця (до 1880 р.); 2) контроль майстра (1880-1920 рр.); 3) інспекційний контроль з якості (1920-1940 рр.); 4) статистичний контроль з якості (1940-1960 рр.); 5) забезпечення якості на всіх етапах життєвого циклу продукції (1960-1980 рр.); 6) загальне управління якістю (1980-2000 рр.); 7) забезпечення якості життя людини (з 2000 р. і по теперішній час).

У зв'язку з об'єктивними умовами, що змінилися, були внесені відповідні зміни й у визначення терміна “якість”. Якість тепер визначається чотирма найважливішими світовими тенденціями: 1) новим глобальним ринком покупців, на якому компанія повинна бути конкурентоспроможною; 2) появою й освоєнням нових технологій, які визначають успіх на цьому ринку; 3) величезним тиском на компанії нових економічних сил; 4) істотними постійними змінами в моделях управління, їхнім пристосуванням до нового, швидко мінливого конкурентного середовища.

Термін “якість” стане набагато зрозумілішим рядовому споживачеві, якщо в ньому будуть відбиті умови, близькі для споживача. Тому із цього погляду поняття “якість” можна охарактеризувати як сукупність характеристик (властивостей) продукції, що забезпечує: придатність до застосування; задоволення потреби споживача; відсутність невідповідностей (дефектів).

Еволюційний розвиток систем управління якістю обумовив і наявність певного економічного механізму, що відповідає кожному етапу. Аналіз еволюційного розвитку систем управління якістю дозволив виявити закономірності становлення механізму управління якістю, що є складовими частинами принципів формування концепції його вдосконалення. Сутність концепції полягає в системній орієнтації всіх підрозділів підприємства на якість із кінцевою метою виправдань очікування покупців й, як наслідок, отримання максимально можливого прибутку. Економічний механізм управління якістю являє собою взаємообумовлюючу і взаємодоповнюючу систему нормативно-правових, виробничо-технологічних, організаційних, фінансових і метрологічних ланок та елементів господарюючого суб'єкта. Розгляд ланок та елементів механізму як його функцій дозволили виявити методи їхнього визначення. Механізм перебуває під впливом чинникiв, які тією чи іншою мірою, залежно від конкретної ситуації, рівня розвитку, стану й безлічі інших причин, визначають його ефективність і відповідність мети кінцевому результату.

У загальній системі економічного механізму управління якістю різні ланки впливають на ефективність функціонування всього механізму, що й визначило розходження методичних підходів до визначення напрямків удосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності. Обґрунтовані методичні підходи розглядаються одночасно в декількох розділах, тому що всі вони тісно переплітаються між собою і самі являють собою взаємопов'язану систему, що може максимально ефективно впливає на економічний механізм управління якістю тільки в комплексі.

В основі всіх розглянутих ланок економічного механізму управління якістю червоною ниткою проходить людський чинник. Однак в умовах недостатньої мотивації персоналу, обумовленою низькою купівельною спроможністю оплати праці більшості працівників, величезний потенціал людського чинника використовується далеко не повною мірою.

Виконане дослідження показало, що для того щоб впроваджувати на підприємствах сучасні міжнародні стандарти на системи управління, потрібно проводити більшу підготовчу роботу серед населення. Це стосується, насамперед, термінології в області управління якістю, стандартизації й сертифікації. Поняття, використовувані в стандартах, незрозумілі більшості працівників. Тому навчання можна проводити безпосередньо на підприємствах силами самих працівників у спеціальних групах (наприклад, гуртках якості, групах з удосконалення діяльності підрозділів та ін.). Процес постійного навчання повинен стати принципом роботи організації.

У другому розділі “Особливості систем управління якістю в зарубіжних країнах” проаналізовано особливості систем управління якістю в зарубіжних країнах, досліджено практичний досвід використання економічних механізмів управління та узагальнено принципові підходи до менеджменту підприємств.

Практика впровадження та функціонування систем управління якістю набула широкого поширення як у розвинених капіталістичних країнах, так і в тих, що розвиваються. Однак застосування зарубіжних методичних підходів до підвищення рівня управління якістю у вітчизняних умовах вимагає урахування сформованих особливостей трансформації економіки України, адаптації їх до внутрішнього і зовнішнього середовища господарюючих суб'єктів, розробки теоретичних і методичних положень з удосконалення механізму управління якістю.

До теперішнього часу в міжнародних стандартах накопичений і закріплений великий практичний досвід, що дозволяє організувати на підприємствах ефективну роботу в галузі управління якістю. Економічний механізм управління якістю в зарубіжних країнах створювався протягом усього минулого століття. Відсутність такого механізму стала однією з основних причин поразки американських компаній у конкурентній боротьбі із провідними фірмами Японії, у яких вся виробнича, організаційна й господарська діяльність була спрямована на постійне вдосконалення. Аналогічне становище склалося і в Україні. Відсутність ефективного економічного механізму управління якістю, постійного його поліпшення ще довго може негативно впливати і на створення конкурентоспроможної української економіки.

Методи управління в Японії виявилися докорінно відмінними від європейських та американських. Основні принципи японського, американського і європейського менеджменту лежать у різних площинах, маючи дуже небагато точок перетинання (табл. 1). Однак у результаті повселюдного поширення принципів TQM, міжнародних стандартів ISO серій 9000, 14000, 18000, 22000, новітніх технологій менеджменту, а також поширення нової філософії якості, у всіх школах менеджменту починає домінувати орієнтація на управління якістю.

Аналіз еволюції систем управління якістю, а також інших прогресивних технологій управління підприємством у зарубіжних країнах показав, що всі економічно розвинені держави з метою створення конкурентоспроможної економіки як основну продуктивну силу використали творчий потенціал персоналу. Це було невід'ємною й обов'язковою умовою прогресивного розвитку успішних компаній. Отже, українські підприємства, орієнтовані на успіх, також не можуть не враховувати можливості людського потенціалу власних працівників. На основі вищевикладених матеріалів варто зробити висновок про те, що зарубіжний і вітчизняний досвід розробки й функціонування систем управління якістю може стати основною базою для подальшого вдосконалення теоретичних і практичних основ систем менеджменту якості в Україні за урахування економічних умов, що склалися в трансформаційній економіці.

У значній частині українських підприємств пошук резервів зниження собівартості за рахунок скорочення браку не є пріоритетною метою для керівництва підприємства. Це пояснюється насамперед сформованим механізмом покриття витрат на брак, відповідно до якого витрати на усунення невідповідностей значною мірою покриваються економією при формуванні заробітної платні, наслідком якої є збереження традиційно низького рівня оплати праці середнього і нижчого персоналу. Сюди варто віднести недостатню увагу до якості: практично на багатьох підприємствах фіксуються далеко не всі випадки виявлення браку; не ведеться ретельний аналіз причин його появи, у найкращому разі аналізується брак, про який стало відомо на основі отриманих рекламацій від споживача. Далеко не на всіх підприємствах, особливо малих і середніх, ведеться облік навіть рекламацій. Багато в чому це зумовлено організаційною структурою підприємств, відсутністю злагодженої роботи підрозділів і практики реєстрації рекламацій та іншої подібної документації.

У третьому розділі “Еволюція міжнародної стандартизації систем менеджменту якості” проаналізовано міжнародні стандарти ISO, виявлено їх позитивні й негативні сторони, обґрунтовано рекомендації використання та необхідність трансформації української методології управління якістю виробничої діяльності підприємств.

Одним із чинників, що впливають на економічний механізм управління якістю, є стандартизація. У міру розвитку суспільства, еволюціонування самої стандартизації, її роль підсилюється й стає багато в чому визначальною. Зростає роль стандартів Міжнародної організації зі стандартизації (ISO). Їхня дія поширюється на всі види управлінської діяльності, у тому числі менеджмент якості, управління безпекою харчових продуктів, екологічний менеджмент, менеджмент професійної безпеки й здоров'я, системи соціальної відповідальності, менеджмент інформаційної безпеки тощо, які стають частиною загальної системи менеджменту підприємства. До цього часу роботи з поширення стандартів ISO на системи менеджменту проходили повільно. Лише останнім часом, напередодні вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ), діяльність підприємств в цьому напрямку активізувалася.

Із загальної кількості сертифікованих в світі підприємств на долю компаній харчової промисловості доводиться близько 3%. В Україні цей показник на 1.01.2008 р. склав 1,2 %. В той же час за 2007 р. відбулося різке збільшення кількості підприємств, що сертифікували системи менеджменту на відповідність міжнародному стандарту ДСТУ ISO 22000:2007 “Системи управління безпечністю харчових продуктів” (з 3-х підприємств в 2006 р. до 32-х на початок 2008 р.).

У процесі дослідження були вивчені всі наявні на даний момент міжнародні стандарти ISO на системи менеджменту, їх позитивні й негативні сторони. Обґрунтовано рекомендації з їхнього використання в умовах трансформації української економіки. У глобальному змісті розробка стандартів ДСТУ ISO була обумовлена зростаючою конкуренцією у світі, і у зв'язку із цим - необхідністю підвищення конкурентоспроможності підприємств за рахунок поліпшення якості продукції. Крім того, еволюційний розвиток суспільного виробництва, об'єктивна необхідність задоволення зростаючих потреб населення неухильно висувало на перше місце мету - підвищення якості життя. Нижче приведена динаміка зміни кількості сертифікатів в Україні.

Для підприємств і організацій розробка та впровадження стандартів ДСТУ ISO 9001 як системи менеджменту якості були зумовлені кількома чинниками. На основі наявних точок зору узагальнені й сформульовані наступні основні причини: 1) розробка і використання стандартів як засобів підвищення ефективності діяльності підприємства, а потім, у міру необхідності, проведення сертифікації системи якості на відповідність їхнім вимогам; 2) впровадження стандартів тільки з метою сертифікації системи якості, як правило, перед початком довгострокових ділових стосунків; 3) обов'язкова сертифікація в деяких галузях; 4) більша привабливість для інвесторів; 5) невловимі активи (імідж, торгівельна марка); 6) вимоги партнерів з експорту.

У першому випадку стандарти застосовуються саме з метою дійсного поліпшення діяльності підприємства в результаті перегляду й удосконалення процесів, залучення персоналу в процеси виробництва тощо. І тільки потім уже впроваджена й перевірена система якості сертифікується на відповідність до вимог стандарту ДСТУ ISO 9001. У другому випадку стандарти впроваджуються тільки з метою сертифікації. Система якості розробляється формально, практично без реалізації принципу “залучення працівників” у роботу з поліпшення діяльності підприємства.

Дослідження, проведені в Західній Європі, про причини популярності сертифікатів, дозволили виявити наступне: 1) сертифікат, як конкурентну перевагу, визнали 76 % компаній; 2) вимоги партнерів з бізнесу - 60 %; 3) сертифікат, як рекламну перевагу (PR) - 55%; 4) поліпшення якості продукції - 54 %. Таким чином, більше половини опитаних визнали те, що впровадження систем менеджменту якості (СМЯ) виявилось одним із чинників, що забезпечують підвищення якості продукції. Однак дана статистика характерна скоріше для економічно розвинених країн.

На підприємствах країн СНД спостерігається дещо інша тенденція. Сертифікація на відповідність стандартам ISO потрібна, коли партнери вимагають підтвердження гарантованої постійної якості, як правило, перед початком серйозних довгострокових ділових відносин. Результати проведених досліджень на підприємствах Донецького регіону свідчать про те, що значна частина персоналу слабко уявляла цілі сертифікації, а система якості була впроваджена лише формально. За підсумками опитування фахівців і керівників організацій до 80% підприємств, що сертифікували системи якості за вимогами міжнародних стандартів ISO, не отримали очікуваного ефекту. Таким чином, для підприємства був важливий сам сертифікат, а не наявність системи, що забезпечує випуск продукції стабільної, гарантованої якості.

У процесі дослідження були виявлені причини подібного становища. Багато в чому це пов'язане з відсутністю реального процесу навчання персоналу, із встановленням недостатніх строків планування розробки СМЯ (прискорених, що не відображають реальні умови підприємства, у тому числі чисельність, ступінь підготовленості персоналу та ін.). Формально при її розробці на підприємстві повинне проводитися навчання працівників. Однак на практиці це навчання, якщо й проводиться, то не з усіма співробітниками, а лише з тими, хто так чи інакше буде пов'язаний із системою менеджменту якості (начальники підрозділів середнього рівня, інженери й інші працівники відділів якості, стандартизації, технічного контролю).

Дослідження, проведені в Донецькому регіоні, дозволили виявити також і такий чинник, як слабка зацікавленість акціонерів і вищого керівництва підприємств у залученні персоналу до процесів управління якістю. Декларативно проголошений принцип загального управління якістю - “залучення персоналу в процеси управління” реально обертається забуттям після отримання сертифіката до проведення (через рік) чергового наглядового аудиту. Рішення питань якості буде залежати не тільки від того, як розроблена система менеджменту якості, але й від того, як вона функціонує, тобто, як виконуються на практиці ухвалені рішення, функції й завдання всіма її учасниками.

Розгляд і вивчення питань з розробки, впровадження й забезпечення функціонування ефективних систем менеджменту якості дозволили обґрунтувати необхідність трансформації української методології управління якістю виробничої діяльності підприємств.

У четвертому розділі “Система загального управління якістю в умовах трансформації економіки України” були вивчені принципі поліпшення якості продукції відомих зарубіжних фахівців у галузі якості, обґрунтовано рекомендації з адаптації їх до економічних умов України.

Ефективність економічного механізму управління якістю багато в чому залежить від систем менеджменту, з якими він взаємодіє. Однією з таких є система загального управління якістю (TQM - “Total Quality Management”), що виникла в результаті постійного вдосконалення підходів до управління якістю. Вона увібрала в себе все найпрогресивніше, що було характерно для попередніх концепцій управління.

Система загального управління якістю - це комплексна система, що відображає основні тенденції сучасного стилю менеджменту, орієнтована на безперервне поліпшення якості, мінімізацію виробничих витрат, поставку точно у зазначений термін, залучення в діяльність підприємства з постійного поліпшення якості всього персоналу. Це новий підхід до управління організацією, що поєднує основні існуючі методи управління й технічні кошти в науково обґрунтовану систему. У сучасному розумінні ТQМ - це насамперед новий філософський підхід до навколишньої дійсності, до взаємин між людьми, до роботи, до суспільства тощо. Можна дати наступне визначення цьому підходу: загальне управління якістю - це філософія підприємства та кожного його члена, що заснована на прагненні до якості й практики управління, що призводить до загальної якості та, врешті, - до якості життя. Принципи цієї системи були покладені в основу стандартів ISO 9000 версії 2000 р.

Система загального управління якістю повністю орієнтується на критерії глобального ринку. Ця система спрямована на безперервне поліпшення діяльності підприємства. Її головною метою є досягнення довгострокового успіху в результаті найбільш повного задоволення запитів споживачів, співробітників і суспільства в цілому. Однією з ключових особливостей системи стало використання колективних форм і методів пошуку, аналізу й рішення поставлених питань, постійна участь у поліпшенні якості всього персоналу фірми, у тому числі й у такій організаційній форми, як гуртки якості або групи з удосконалення діяльності підрозділів. Базовою концепцією підприємств, що працюють у системі загального управління якістю, є вплив не на результат процесу, а на сам процес. Концентрація уваги на процес означає, що головним чинником є попереджуючі дії, а не виправлення допущеного браку. Найбільший внесок у розвиток теорії TQM внесли Е.Демінг, Дж.Джуран і Ф.Кросбі, які підкреслювали необхідність підходу до якості на рівні організації - підприємства.

У процесі дослідження були вивчені принципи всіх відомих фахівців в галузі якості. Визначено можливість їхнього використання в умовах української економіки. Обґрунтовано рекомендації з їхнього ефективного застосування на підприємствах. На основі проведеного дослідження обґрунтовані 12 принципів поліпшення якості, які прийнятні для українських підприємств (табл. 2). Аналіз можливості використання в українській дійсності перерахованих вище принципів показав, що значна кількість підприємств реально поки не готова до впровадження навіть частини з них. У той же час варто враховувати, що принцип формування усвідомленої потреби в якісній роботі в Україні вже прищепився на окремих підприємствах. Опитування, проведені в ряді компаній, підтвердили цей факт.

Особливий інтерес являє впровадження принципів загального управління якістю в органи державної влади й місцевого самоврядування. Саме їм доводиться оперативно й енергійно реагувати на виникаючі проблеми, з огляду на складність соціально-економічної й політичної ситуації. У роботі обґрунтована можливість застосування цих принципів і заснованих на них міжнародних стандартів у діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування.

В теперішній час зміни світового ринку, що відбулися, здійснення науково-технічної революції й переосмислення ролі людини змусили роботодавців розглядати працівників підприємства не тільки як виконавців, але і як партнерів. Завдання, які традиційно вважалися інженерно-технічними, стали соціотехнічними. А це радикально міняє підхід до їхнього рішення. Тому для ділового світу стало вигідно розглядати співробітників не як об'єкт експлуатації, а як рівноправних партнерів з бізнесу, зацікавлених у кінцевому результаті діяльності організації. Однак дані зміни практично не торкнулися українських підприємств.

В Україні проблема активізації людського чинника має потребу в подальшій теоретичній розробці в умовах становлення ринкової економіки, впровадження принципів загального управління якістю з метою обґрунтування заходів щодо матеріального й морального стимулювання працівників підприємств і організацій. Для цієї мети проведено вивчення й використання зарубіжного досвіду, удосконаленого й адаптованого до національних особливостей, менталітету і умов виробництва українських підприємств. І якщо в радянські часи формалізм, адміністративний тиск і насадження зверху гуртків якості лише скомпрометували їхнє призначення, то в умовах розвитку й удосконалення ринкових відносин такі групи здобувають новий потенціал, дають поштовх активізації творчих можливостей працівників.

У процесі дослідження були виявлені причини, які стримують застосування групового підходу. Вони полягають у наступному: 1) відсутність реальної підтримки з боку керівництва; 2) відсутність (або наявність слабкої) упевненості в працівників у тому, що вони можуть довіряти своєму керівництву; 3) відсутність атмосфери довіри в підрозділі; 4) відсутність почуття “єднання” у колективі; 5) відсутність атмосфери щиросердної комфортності в працівників; 6) незначна матеріальна зацікавленість працівника в такому рівні заробітної плати, і як наслідок, необхідність підробітку на стороні; 7) відсутність моральних стимулів для прояву своєї активності в підрозділі; 8) відсутність практики заохочення ініціативи працівників з боку безпосереднього керівництва.

Проводжувана більше дев'яти років на підприємствах харчової промисловості й сфери послуг Донецького регіону робота з організації та функціонування груп з удосконалення діяльності підрозділу привела до конкретних висновків. Основний з них полягає в тому, що в Україні варто диференційовано підходити до вибору форм колективних методів управління підприємством.

Таким чином, за результатами узагальнення теоретичних положень і практики використання основних складових систем загального управління якістю доведено, що своєрідність формування, розвитку й ефективності її в Україні, проявляється в реалізації зазначених вище дванадцяти принципів поліпшення якості за допомогою вдосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності господарюючих суб'єктів.

У п'ятому розділі “Методологія ефективного впровадження корпоративних технологій управління якістю” проаналізовано методологію використання корпоративних технологій управління якістю, обґрунтовано необхідність повселюдного її застосування та виявлено особливості ефективної реалізації.

В умовах здійснення в теперішній час нової науково-технічної революції особливого значення набуває використання новітніх технологій управління. Важливість їхнього застосування визначається зміною й удосконаленням потреб суспільства. Вони украй істотно впливають на вдосконалення економічного механізму управління якістю. Нова глобальна науково-технічна революція розгортається одночасно в багатьох напрямках, у тому числі: 1) у процесах виробництва; 2) у взаєминах між людьми в процесі виробництва; 3) в організаційних структурах; 4) у взаєминах між організаціями й навколишнім середовищем.

На зміну масовому виробництву приходить новий тип виробництва “lean production” (“ощадливе” виробництво). Цей новий тип виробництва принципово міняє саму мету виробничого процесу. Традиційне завдання виготовлення великої кількості однотипних виробів, що задовольняють вимоги технічної документації, з яких споживач повинен вибрати найбільш підходящі для нього, замінюється завданням виготовлення саме такого виробу, який потрібне кожному даному споживачеві, і саме в тій кількості, яка потрібна і саме тоді, коли треба. Перед вищим керівництвом будь-якого підприємства або організації стоїть завдання зі створення ефективної системи менеджменту, орієнтованої на досягнення стратегічних цілей. Кожна організація визначає, які інструменти вдосконалення їй більше підходять. Фактично в кожній галузі є своя специфіка, і діють свої стандарти й правила, засновані на вимогах стандартів ДСТУ ISO 9000.

Із цією метою можуть застосовуватися різноманітні корпоративні технології управління, у тому числі: система “ощадливе” виробництво (Lean production), реінжиніринг, система “загальне продуктивне обслуговування устаткування” (ТРМ), система “упорядкування” (5 S), підхід “шість сигм”, збалансована система оціночних показників (BSC), системи постійного поліпшення (KAIZEN) і кардинального поліпшення якості (KAIRIO), метод самооцінки). Сюди ж належать системи управління якістю (ДСТУ ISO серії 9000), системи управління безпекою харчових продуктів (ДСТУ ISO серії 22000 (HACCP), системи екологічного менеджменту (ДСТУ ISO серії 14000), системи управління безпекою і гігієною праці (ДСТУ OHSAS 18000) та інші. Ці технології тією чи іншою мірою успішно застосовуються на багатьох зарубіжних підприємствах. Результати проведених досліджень свідчать про те, що при впровадженні й удосконалюванні системи менеджменту якості виникає ефект зниження сумарних витрат на якість за рахунок їхнього перерозподілу, тобто інвестицій у запобігання дефектів.

Одним з основних результатів ефективного використання корпоративних систем є підвищення продуктивності праці, а також річний оборот підприємства на одного працівника. На передових підприємствах економічно розвинених країн значення цього показника в останні роки перевищує 200 тис. дол. на працівника в рік. Для Росії цей показник коливається від 99,8 тис. руб. (4,0 тис.дол.) до 1134 тис. руб. (44,0 тис.дол.). В Україні на одного зайнятого в промисловості працівника доводиться в середньому 22,7 тис.грн. (4,5 тис.дол.), у тому числі в Донецькому регіоні - 46,3 тис.грн. (9,2 тис.дол.).

Аналіз показав, що: 1) технічний, технологічний, а також і управлінський рівні переважної частини українських підприємств значно відстають від відповідного рівня аналогічних підприємств на світовому ринку; 2) відставання за рівнем управління значно більше, ніж за технічним й технологічним; 3) невідповідність рівня управління технічному й технологічному приводить до відсутності гармонійності розвитку підприємства, що, відповідно, значно знижує ефективність його роботи; 4) на більшості українських підприємств основні зусилля необхідно спрямувати на впровадження сучасних передових управлінських технологій, що спираються на відповідні програмні продукти.

У результаті дослідження зроблений висновок про те, що для усунення такого стану пропонується концепція впровадження корпоративних систем на українських підприємствах, що припускає як основну умову впровадження комплексу технологій управління, підкріпленого відповідними інструментами. Умовою успішного впровадження сучасних корпоративних систем як пріоритетного першочергового завдання є впровадження на підприємстві системи менеджменту якості відповідно до стандартів ДСТУ ISO серії 9000.

Деякі з перераховані вище технологій, хоча й належать до новітніх, відомі вже багато років. Однак поширення вони отримали, як правило, за кордоном в економічно розвинених країнах (наприклад, TPM - у Японії). У вітчизняній практиці вони маловідомі. Недостатня вивченість таких методів пояснюється більшою мірою загальними причинами, характерними для української економіки ринкового типу. До них належать такі:

1. Сформована в теперішній час система державного управління, яка багато в чому зберегла риси партійно-державно-господарської системи управління часів СРСР. Звідси нездатність і небажання створювати умови для появи дійсно ринкових відносин, створення умов для появи внутрішньої конкуренції серед вітчизняних підприємств. Цим пояснюються й недостатньо високі темпи зростання малого бізнесу, слаборозвинене стимулювання впровадження нових технологій, а також вкладення коштів у виробництво.

2. Як наслідок першої причини в Україні практично відсутня конкуренція серед однотипних підприємств. Хоча впровадження нових технологій виробництва й управління викликане, як правило, необхідністю пошуку шляхів саме для підвищення конкурентоспроможності продукції, у тому числі за рахунок зниження собівартості продукції. Саме цей напрямок дозволив японським автомобільним компаніям завоювати американський і європейські ринки. Японські менеджери виходили з того, що багатіє не той, хто багато заробляє, а той, хто мало витрачає. Японці витрачали не тільки мало, вони витрачали з “розумною достатністю”.

3. Наявність нечітко вираженого зв'язку між якістю праці й матеріальним стимулюванням. На багатьох підприємствах, хоча й проголошується принцип відшкодування витрат на брак за рахунок винуватця, на практиці ці витрати часто покриваються за рахунок цеху.

4. Рівень заробітної платні на основній роботі залишається низьким, що не стимулює працівників підприємств відчути “смак грошей”, щоб прагнути заробляти їх більше. Недоотримані суми грошей на основному робочому місці змушують людей шукати роботу на стороні. Тому багато працівників і члени їхніх родин працюють одночасно на декількох роботах або займаються дрібним бізнесом.

5. Питома вага невеликої заробітної плати в загальних витратах підприємства, що зберігається з радянських часів. Як правило, на українських підприємствах вона становить 3-10%, у той час як в аналогічних витратах західних компаній досягає 30-50%, що дозволяє акціонерам підприємства “крізь пальці” дивитися й на систематичну появу браку, і на інші недоліки в роботі персоналу.